ДОГОВІР НАЙМУ (ОРЕНДИ) НЕРУХОМОГО МАЙНА

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
3
ВСТУП
4
Розділ 1. Загальна характеристика договору найму (оренди) нерухомості. 11
1.1. Поняття та загальна характеристика договору найму (оренди) 11
1.2. Нерухомість як об’єкт договору найму (оренди)
27
Розділ 2. Договір найму (оренди) земельних ділянок
47
Розділ 3. Особливості найму (оренди) будівель або інших капітальних споруд (їх частин) 77
3.1. Поняття будівель або інших капітальних споруд (їх частин) та їх види 77
3.2. Договір найму (оренди) нежилих будівель та споруд (їх окремих частин) 95
3.3. Договір найму (оренди) житла
107
Розділ 4. Особливості найму (оренди) підприємства як єдиного майнового комплексу. 132
4.1. Поняття підприємства як єдиного майнового комплексу 132
4.2. Договір найму (оренди) підприємства як єдиного майнового комплексу
144
ВИСНОВКИ
173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 187

ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена великим значенням для стабільного функціонування економіки країни і підвищення добробуту населення належного цивільно-правового регулювання відносин у сфері укладення і дії договорів найму (оренди) нерухомого майна. З часу проголошення Україною незалежності пріоритетним напрямком її державної економічної політики стали відносини оренди. Це, зокрема, визначали: Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду” від 31.10.1991 р., Концепція державної житлової політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 30.06.1995 р., Указ Президента України від 3.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, Указ Президента України “Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001 2005 роки” від 30.05.2001 р.
Становленню системи нормативно-правових актів у сфері регулювання договорів найму (оренди) нерухомого майна сприяло прийняття Законів України “Про оренду державного та комунального майна”, “Про оренду землі”, Цивільного, Земельного та Господарського кодексів України.
Та, незважаючи на значну увагу держави до відносин оренди та реформ у земельній, житловій, підприємницькій сферах і прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на заснування та упорядкування відносин найму (оренди) нерухомого майна, сучасне цивільне законодавство в сфері регулювання орендних відносин характеризується суперечливістю й нестабільністю. Відтак це негативно впливає на розвиток економічних відносин з використанням договорів найму (оренди) нерухомого майна, зумовлює правопорушення й спори між учасниками цих договорів.
Обраний напрям дослідження є актуальним ще й тому, що на сьогодні у вітчизняній юридичній доктрині проблемні питання практичної діяльності та законодавства щодо договорів найму (оренди) нерухомого майна не одержали достатньої наукової оцінки та відповідних рекомендацій щодо їх вирішення. На сьогодні дослідження договорів найму (оренди) провадилися головним чином за строго галузевим принципом. Серед вітчизняних дисертаційних досліджень, що провадилися останнім часом в Україні в галузі земельного та аграрного права, слід назвати роботи Н.В. Ільницької “Оренда земель сільськогосподарського призначення: правові аспекти” (2001 р.), О.В. Глотової “Правове регулювання угод із земельними ділянками в Україні” (2004 р.) та В.Г. Брунь “Договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення” (2003 р.), цивільного права – В.Я. Бондаря “Договір найму житла” (2001 р.), М.В. Мороза “Правові питання оренди майна державних підприємств” (2000 р.) і В.В. Мусієнка “Цивільно-правові аспекти договору оренди державного та комунального майна” (2003 р.). Проте ці роботи обмежувалися рамками дослідження окремих видів нерухомого майна – земельних ділянок, цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств, соціального житла і були проведені до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами. Все вищеозначене диктує необхідність комплексного дослідження договорів найму (оренди) нерухомості.
Теоретичною базою дисертаційного дослідження та сформульованих висновків стали праці дореволюційних вчених Ю.С. Гамбарова, І.О. Покровського, Г.Ф. Шершенєвича, а також праці сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених – М.І. Брагінського, С.М. Братуся, Д.В. Бобрової, Т.П. Базової, В.Я. Бондаря, В.В. Вітрянського, М.В. Венецької, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, В.М. Коссака, Є.В. Козаченка, О.А. Красавчикова , П.В. Крашеніннікова, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, В.С. Мартем’янова, М.В. Мороза, О.О. Погрібного, Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Н.І. Титової, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини та інших фахівців з питань цивільного, аграрного та господарського права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи економіко-правового факультету Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова “Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні” (державний реєстраційний номер 0101U008293).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз цивільно-правових проблем договорів найму (оренди) нерухомого майна в цивільному законодавстві України та практики його застосування, а також обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання відносин, пов’язаних з укладенням, виконанням та припиненням договорів найму (оренди) окремих видів нерухомого майна.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі: визначити види об’єктів договорів найму (оренди) нерухомого майна та встановити їх особливості; визначити поняття будівель та капітальних споруд, встановити їх характерні ознаки; дослідити особливості укладення, виконання та припинення договорів найму (оренди) підприємства як єдиного майнового комплексу; визначити особливості правового регулювання договорів найму (оренди) цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств та визначити співвідношення норм Закону „Про оренду державного та комунального майна” і ЦК та ГК; обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення цивільного законодавства, що регулює відносини договору найму (оренди).
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення договорів найму (оренди) нерухомого майна, які врегульовуються цивільним законодавством.
Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, які регулюють укладення, виконання та припинення договорів найму (оренди) нерухомого майна та практика їх застосування, а також юридична література.
Методи дослідження. В процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Діалектичний метод дав змогу розглянути поставлені автором проблеми регулювання договорів найму (оренди) нерухомого майна в їх розвитку та взаємозв’язку. Аналіз наукових позицій, поглядів вітчизняних та зарубіжних учених-юристів щодо правового регулювання інституту договору найму (оренди) здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Формально-логічний та нормативно-порівняльний методи дали змогу виявити суперечності в цивільному законодавстві в сфері регулювання укладення, виконання та припинення договорів найму (оренди) нерухомого майна і сформулювати висновки та рекомендації щодо його удосконалення. При дослідженні судової практики використані методи аналізу та узагальнень.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є першим в українській юридичній літературі комплексним дослідженням договорів найму (оренди) нерухомого майна, їх правового регулювання і сфери практичного застосування. У результаті дисертаційного дослідження набули подальшого розвитку дослідження правовідносин, які виникають на підставі договорів найму (оренди), удосконалено характеристику їх основних елементів, сформульовано визначення об’єктів договору найму (оренди) нерухомого майна, а також вироблено конкретні практичні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства в частині регулювання відносин найму (оренди) нерухомого майна. Основними результатами дисертаційної роботи, які виносяться на захист, є:
1. Висновок про необхідність закріплення в ЦК положень щодо встановлення ознак будівель та інших капітальних споруд, якими є: нерозривний зв’язок з землею; створення людьми (штучно зведені об’єкти); завершені будівництвом та можуть бути використані за призначенням.
2. Пропозиція про виключення з ЦК України умови щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) будівель та капітальних споруд (їх частин), укладених на строк 1 рік і більше, оскільки це призводить до необґрунтованого збільшення витрат при укладенні таких договорів та ускладнення процедури укладення.
3. З метою усунення суперечності між частиною 2 ст. 796 ЦК України, яка надає наймачеві право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець, що у випадку, якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, та ч. 1 цієї ж статті, яка надає право наймачу будівлі або споруди (їх частини) користуватись земельною ділянкою лише в розмірі, необхідному для досягнення мети найму, обґрунтовується пропозиція внесення змін до ч. 2 ст. 796 ЦК України, якими закріпити право наймача на користування земельною ділянкою в обсязі, необхідному для досягнення мети оренди, коли розмір земельної ділянки у договорі не визначений.
4. Обґрунтовано доцільність виключення зі ст. 15 Закону України „Про оренду землі” норми про те, що в разі відсутності в договорі оренди землі істотних умов такий договір визнається недійсним, оскільки за відсутності істотних умов договір повинен визнаватись неукладеним.
5. Аргументовано необхідність виключення із Закону України „Про плату за землю” норм, якими врегульовані відносини, пов’язані зі сплатою орендної плати, оскільки зазначені відносини врегульовані Законом „Про оренду землі”.
6. Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості та розумності, внесено пропозиції про виключення з ч. 2 ст. 825 ЦК положень про право суду надавати наймачу строк для відновлення житла та відстрочення виконання рішення при розгляді справ про розірвання договору на вимогу наймодавця у випадку руйнування або псування житла наймачем, оскільки ці положення порушують принцип рівності сторін.
7. Зроблено висновок про необхідність внесення змін до ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, якими встановити, що орендодавець вчиняє дії, необхідні для укладення договору (направлення у п’ятиденний строк після дати реєстрації заяви органу, уповноваженому управляти відповідним майном, та органу Антимонопольного комітету України матеріалів для отримання висновків про можливість оренди та інші) після закінчення терміну, встановленого законом трудовому колективу для прийняття рішення про оренду єдиного майнового комплексу або його структурного підрозділу, лише за умови, якщо трудовим колективом не прийняте рішення про оренду єдиного майнового комплексу.
8. З огляду на складність та особливість відносин, пов’язаних з орендою підприємства як єдиного майнового комплексу, обґрунтовується необхідність законодавчого врегулювання цих відносин шляхом доповнення глави 58 ЦК України „Найм (оренда)” параграфом 7 „Найм (оренда) підприємства як єдиного майнового комплексу”, в якому встановити загальні правила та особливості найму (оренди) підприємства як єдиного майнового комплексу, зокрема, визначити склад та вартість майна та майнових прав, які можуть входити до складу підприємства; встановити порядок дотримання прав кредиторів юридичної особи при передачі в оренду підприємства та ін.
9. Обґрунтовується висновок про необхідність закріплення в ЦК України порядку розпорядження майном, переданим орендарю у складі єдиного майнового комплексу (підприємства), згідно з яким надати орендарю право продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику сировину, готовий товар та інші споживні речі (оборотні засоби), а також уступати права вимоги та переводити борги без згоди орендодавця, за умови, що вартість підприємства після закінчення строку оренди та при поверненні орендодавцеві буде не меншою, ніж його вартість на момент передачі його в оренду, а неспоживні речі (нерухоме майно, обладнання та інші основні засоби) орендар повинен мати право продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику лише за згодою орендодавця, якщо інше не встановлено договором оренди підприємства як єдиного майнового комплексу.
10. Аргументовано висновок про те, що в ЦК України необхідно закріпити положення, що при передачі в оренду підприємства як єдиного майнового комплексу, орендодавець зобов’язаний повідомити про це кредиторів за зобов’язаннями, які включені до складу підприємства. Якщо кредитори в строк до 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про переведення боргу не повідомлять про те, що вони не погоджуються на переведення боргу, вважається, що вони надають згоду на переведення боргу.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі реформування цивільного законодавства України, що регулює відносини, які виникають з договору найму (оренди). Положення дисертації також можуть бути використані з навчально-методичною метою у процесі підготовки фахівців-правознавців під час викладання курсів лекцій з цивільного та підприємницького права.
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 3 статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези 1 доповіді на конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження договору найму (оренди) нерухомості надало змогу сформулювати в дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на удосконалення механізму правового регулювання правовідносин, що при цьому виникають.
1. Не можна погодитись з думкою, яка висловлюється в літературі, про те, що відповідно до ЦК України договір найму (оренди) може бути як реальним так і консенсуальним, оскільки посилання у визначенні договору найму (оренди) в ЦК на те, що наймодавець „передає” або „зобов’язується передати” вказують не на момент укладення договору, а про випадки коли передача майна відбувається або в момент укладення такого договору („передає”), або після укладення договору („зобов’язується передати”), та оскільки ст. 766 ЦК України встановлене загальне правило щодо права наймача вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків у випадку відмови наймодавця передати річ.
2. Враховуючи, що відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом, то за загальним правилом договори найму (оренди) нерухомості є формальними договорами.
3. Оскільки законодавство України встановлює спеціальні правила щодо визначення розміру плати за користування майном та можливість сторін укладати договір найму (оренди) на невизначений строк, ці умови слід відносити не до істотних умов договору найму (оренди), а до звичайних.
4. Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 2 ст. 762 ЦК України форма оплати за користування майном встановлюється договором найму, форму плати за користування майном слід вважати істотною умовою договору, і відсутність відомостей про форму орендної плати в тексті договору є підставою для визнання договору оренди неукладеним.
5. Не можна погодитись з віднесенням ГК України до істотних умов договору найму (оренди) такої умови як порядок використання амортизаційних відрахувань, оскільки ці питання відносяться більше до сфери регулювання фінансового (податкового) права. Договір оренди (найму) є цивільним видом договорів, тому відносини, що виникають на підставі договору найму (оренди) не повинні регулюватись нормами ГК України.
6. Нерухомість є родовим об’єктом, який включає в себе такі види нерухомості: земельні ділянки, будівлі та інші капітальні споруди (їх окремі частини) та підприємство як єдиний майновий комплекс (його частину).
7. Не можна погодитись з думкою про недоцільність встановлення в законодавстві загальних правил, що стосуються правового режиму нерухомості, оскільки на сьогоднішній день в законодавстві існує ряд особливих правил, які поширюються на всі об’єкти нерухомого майна, і застосування такого підходу цілком себе виправдовує.
8. Не можна погодитись з думкою про неправильність віднесення підприємства до нерухомого майна, оскільки визнання підприємства нерухомим майном та поширення на нього загальних для нерухомості правил, найбільш відповідає інтересам учасників цивільного обороту, враховуючи особливу складність відносин, які виникають при укладені правочинів з підприємством, як єдиним майновим комплексом, що зумовлена наявністю в складі підприємства як прав вимоги, так і зобов’язань перед третіми особами.
9. На сьогоднішній день згідно з законодавством України можна виділити такі види об’єктів нерухомості: земельні ділянки, будівлі та інші капітальні споруди (їх окремі частини) та підприємство як єдиний майновий комплекс.
9. Враховуючи те, що ЦК України під об’єктом прав розуміє майно, об’єктом договору найму (оренди) слід визнати майно, яке передається у найм, а предметом договору – дії орендодавця з передачі орендарю орендованого майна та дії орендаря з прийняття та повернення по закінченні договору цього майна та сплаті орендної плати.
10. Оскільки законодавчо договір найму (оренди) земельних ділянок віднесений до видів цивільного договору найму (оренди), тому до відносин, не врегульованих спеціальними нормами, мають застосовуватись як загальні положення ЦК щодо договорів, так і спеціальні – щодо договорів найму (оренди).
11. Слід погодитись з думкою про те, що цивільним законодавством доцільно врегулювати майнові відносини, а земельним – закріпити правила про обмеження прав власників земель у сфері їх продажу, дарування, спадкування, міни тощо з огляду на необхідність подальшого збереження цільового (сільськогосподарського) призначення надзвичайно цінних грунтів. Враховуючи це, предметом регулювання цивільного законодавства слід визнати відносини, які виникають безпосередньо між сторонами договору найму (оренди) з питань істотних умов договору, передачі земельної ділянки, сплати орендної плати та припинення договору. Земельним законодавством повинні встановлюватись особливі умови надання у найм (оренду) земельних ділянок, використання землі, збереження її стану та відповідальності за порушення цих умов, тобто визначення особливих обов’язків сторін договору щодо дотримання цих умов.
12. Положення ч. 2 ст. 15 Закону України „Про оренду землі” про те, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним, не відповідають загальній цивілістичній доктрині щодо визнання договорів недійсними, яка існувала як в ЦК УРСР так і використовується на сьогоднішній день ЦК України, відповідно до якої у разі відсутності істотних умов договору такий договір визнавався неукладеним і не міг бути визнаний недійсним. Крім цього, такою нормою Закон України „Про оренду землі” фактично встановлює різні наслідки відсутності у договорі істотних умов, визнаних такими за законом, та істотних умов, які визнаються такими за згодою сторін, оскільки у випадку недосягнення згоди з істотних умов, які визнані такими сторонами повинно застосовуватись загальне правило встановлене цивільним законодавством, і такий договір вважається неукладеним. Враховуючи це, з ст. 15 Закону України „Про оренду землі” необхідно виключити положення про те, що у випадку відсутності в договорі оренди землі істотних умов такий договір визнається недійсним.
13. Виходячи з принципу свободи договору, недоцільно встановлювати загальне правило про врахування індексів інфляції при обчислені орендної плати за договорами оренди земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності. Сторонам потрібно надати право самостійно визначати порядок обчислення розміру орендної плати, а правило щодо врахування індексів інфляції залишити лише по відношенню до договорів оренди землі, яка є об’єктом державної або комунальної власності.
14. Підхід, який використовується в законодавстві України стосовно врегулювання відносин по оренді землі декількома різними законодавчими актами, призводить до невиправданого дублювання одних і тих самих норм. Зокрема це стосується врегулювання відносин, пов’язаних з визначенням орендної плати за землю в, окрім закону України „Про оренду землі”, ще і в Законі України „Про плату за землю”. не можна встановлювати однаковий підхід до врегулювання відносин, пов’язаних зі сплатою земельного податку та орендної плати. Зокрема є неприпустимим, з точки зору цивільного права зупинення дії норми, щодо визначення розміру орендної плати виключно в договорі оренди землі. Враховуючи це, з Закону України „Про плату за землю” необхідно виключити норми, якими регулюються відносини, пов’язані із сплатою орендної плати.
15. Враховуючи те, що договір оренди землі є видом цивільного договору найму (оренди) і на нього поширюються загальні положення про найм (оренду) ЦК України, у випадку ліквідації юридичної особи –орендодавця, договір оренди землі повинен припинятись на підставі ч. 2 ст. 781 ЦК України та цілком припустимим буде застосування до відносин сторін за договором оренди землі ст. 782 ЦК України щодо односторонньої відмови наймодавця від договору.
16. Виділення в ЦК України як окремого об’єкту цивільних прав, садиби, яка визначається, як земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, зумовлює необхідність законодавчого врегулювання відносин, пов’язаних із укладенням договору найму (оренди) садиби, зокрема повинні бути вирішені питання, пов’язані із застосування до таких відносин норм спеціального законодавства, яким регулюються відносини найму (оренди) окремих видів майна, яке входить до складу садиби (житло, будівлі та споруди, земля). При цьому при визначенні пріоритету певних норм, необхідно виходити з призначення об’єктів, які входять до складу садиби. Так, якщо земельна ділянка виділялась для будівництва та обслуговування жилого будинку, пріоритет повинні мати норми, якими врегульовані відносини щодо найму (оренди) житла. А якщо, земельна ділянка відводилась для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства тощо, а житловий будинок та інші споруди будувались саме для обслуговування цієї земельної ділянки, то пріоритет повинні мати норми земельного законодавства.
17. Серед будівель можна виділити два види: жилі та нежилі. Причому договір найму (оренди) нежилих будівель та інших капітальних споруд відноситься до одного з видів договору майнового найму (Глава 58 ЦК), а найм (оренда) житла визнається ЦК самостійним договором (Глава 59 ЦК).
18. На підставі аналізу нормативних актів та наукової літератури визначені ознаки будівель або інших капітальних споруд, до яких відносяться: нерозривний зв’язок з землею; вони створені людьми (штучно зведені об’єкти); завершені будівництвом та можуть бути використані за призначенням. Для вдосконалення законодавчого регулювання відносин, щодо найму (оренди) будівель або інших капітальних споруд та інших об’єктів, необхідно закріпити такі ознаки в ЦК.
19. Встановлення в законодавстві України правил щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договори найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених на строк не менше одного року, є неправильним, оскільки вимога щодо обов’язкового нотаріального посвідчення таких договорів призводить лише до ускладнення процесу укладення договорів та значного підвищення витрат сторін при укладені таких договорів.
20. Не можна погодитись з висновками про те, що оскільки в ст. 795 ЦК встановлено, що строк договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) повинен обчислюватись з дати передачі об’єкта договору, визначеної у відповідному документі, яким оформлена така передача, якщо інше не встановлено в договорі найму, то договір найму (оренди) будівлі (іншої капітальної споруди) слід визнати реальним договором. В ст. 795 ЦК України йдеться не про момент укладення договору, а про особливі правила визначення однієї з умов договору, а саме строку договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх частини).
21. Положення ст. 631 ЦК, відповідно до якої строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є не зовсім коректним, оскільки виходячи з такого визначення можна зробити висновок, що після закінчення строку договору сторони не можуть здійснити свої права за договором, що не відповідає іншим статтям ЦК. Строк договору можна визначати не як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а як час, протягом якого виникають права та обов’язки передбачені договором.
22. Оскільки ЦК України не пов’язує надання права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться будівля або інша капітальна споруда, а також, яка прилягає до будівлі або споруди, в розмірі необхідному для досягнення мети найму, з укладенням договору оренди землі, наймач будівлі або іншої капітальної споруди має право на користування земельної ділянкою відповідно до мети оренди, без укладення договору оренди землі.
23. Ч. 2 ст. 796 ЦК України, яка передбачає що у випадку якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець, суперечить ч. 1 цієї ж статті, яка надає право наймачу будівлі або споруди (їх частини) користуватись земельною ділянкою лише в розмірі, необхідному для досягнення мети найму. Для усунення суперечності в ЦК до ч. 2 ст. 796 ЦК України необхідно внести зміни, якими встановити, що якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування земельною ділянкою в обсязі, необхідному для досягнення мети оренди.
24. Наймачу будівлі (споруди) повинно надаватись право користування земельною ділянкою лише в розмірі, необхідному для досягнення мети оренди будівлі (споруди), а не всією земельною ділянкою. Якщо в договорі оренди будівлі (споруди) буде передбачатись право користування земельною ділянкою в обсязі більшому, ніж необхідний для оренди будівлі (споруди), то в такому випадку, буде мати місце змішаний договір, в якому будуть присутні елементи як договору найму будівлі (споруди), так і договору оренди землі. Тому, до відносин щодо користування земельною ділянкою в обсягах більших, ніж необхідно для здійснення найму будівлі (споруди) повинні застосовуватись спеціальні норми, які регулюють правові відносини в сфері оренди землі;
25. Встановлення імперативної норми, щодо визначення складу плати за користування будівлею або іншою капітальною спорудою є не зовсім коректним. При такому підході виникають проблеми щодо визначення плати за користування будівлею або іншою капітальною спорудою у випадку найму певної частини будівлі або іншої капітальної споруди без спеціального визначення розміру земельної ділянки, яка надається в користування. Враховуючи це, на нашу думку, необхідно до ст. 797 ЦК України внести зміни, якими встановити, що плата за користування будівлею або іншою капітальною спорудою не складається, а може складатись з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою, що позбавить сторони договору від певних складностей, пов’язаних із визначенням плати за користування земельною ділянкою.
26. ЦК виділяє договір найму (оренди) житла як самостійний цивільно-правовий договір, відмінний від договору найму (оренди) майна. Тому на відносини щодо найму (оренди) житла не будуть поширюватись загальні положення про найм (оренду), які містяться в параграфі 1 глави 58 ЦК.
27. Оскільки виділення договору найму (оренди) житла як самостійного цивільно-правового договору зумовлене особливим призначенням такого об’єкту цивільних прав як житло, а саме – для проживання у ньому людей, то мета договору найму житла – використання для проживання, є складовим елементом договору найму житла.
28. Власникам житла необхідно надати право на передачу житла у найм (оренду) не для проживання у ньому, однак в такому випадку відносини між наймодавцем та наймачем повинні регулюватись нормами не гл. 59 про найм (оренду) житла, а нормами гл. 58 про найм (оренду), зокрема параграфом 4 “Найм (оренда) будівель або інших капітальних споруд”.
29. Умова, щодо необхідності отримання власником житла дозволу на передачу житла у найм (оренду) від місцевих державних адміністрацій або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських рад, яка пропонується в проекті ЖК, є безпідставною, оскільки призведе лише до значного ускладнення цивільного обороту.
30. Застосування в ст. 812 ЦК терміну “майно, що обслуговує будинок” є не коректним з огляду на відсутність в законодавстві чіткого визначення такого майна. Враховуючи це, доцільно замінити в ч. 3 ст. 812 термін “майно, що обслуговує будинок” на термін “допоміжні приміщення та технічне обладнання будинку”.
31. Положення ч. 2 ст. 813 ЦК про те, що якщо наймачем житла є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб, є не послідовними, оскільки в будь-якому випадку наймач за договором найму житла (незалежно від того фізична це чи юридична особа) відповідно до ст. 810 ЦК має право використовувати житло лише для проживання фізичних осіб. Встановлення цих положень лише призводить до логічного питання щодо можливості фізичних осіб використовувати житло не для проживання, тому для усунення можливості неоднозначного тлумачення закону ці положення повинні бути виключені.
32. Оскільки в ст. 820 ЦК встановлено, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла, умова про розмір плати за користування житлом в договорі найму житла відноситься до істотних умов договору.
33. Ст. 777 ЦК України доцільно доповнити положеннями, якими встановити, що у випадку якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом трьох місяців уклав договір найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача за іншим договором та (або) відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк.
34. Положення ЦК про можливість розірвання договору найму житла за ініціативою наймача лише після невнесення наймачем плати за 6 місяців та про закріплення права суду надавати строк для відновлення житла та відстрочення виконання рішення, є дискримінаційними по відношенню до наймодавця та порушують принцип рівності сторін, оскільки практично надають можливість наймачу порушувати умови договору без відповідних наслідків і позбавляють наймача належним чином захистити свої порушені права. Враховуючи це до ст. 825 ЦК слід внести наступні зміни:
п. 1 ч. 2 ст. 825 ЦК України викласти у наступній редакції: невнесення наймачем плати за користування житлом протягом трьох місяців, якщо договором не встановлений інший строк, а при короткостроковому наймі – більше одного разу;
з п. 2 ч. 2 ст. 825 ЦК виключити абзаци 2 та 3.
35. Беручи до уваги те, що умовою подільності речі є збереження цільового призначення самої речі (здатності речі забезпечувати досягнення певних цілей) після її поділу, при виділення частини підприємства слід виходити насамперед з того, чи зберігається при цьому цільове призначення підприємства, тобто чи зможе після такого виділення юридична особа самостійно здійснювати діяльність, направлену на досягнення мети, для якої вона була створена.
36. Характерними ознаками підприємства, як єдиного майнового комплексу є:
– наявність основної господарської ланки, наявність якої обумовлює напрямок використання підприємства, як єдиного майнового комплексу при здійсненні підприємницької діяльності. Це може бути земельна ділянка, унікальне обладнання, найменування, репутація тощо;
– обов’язкова наявність в складі підприємства прав та обов’язків.
– можливість виділити за характером діяльності цього майнового комплексу із всіх зобов’язань власника ті зобов’язання, які пов’язані виключно з діяльністю даного майнового комплексу і тому входять до складу майна підприємства.
37. До Переліку документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди, затвердженого наказом ФДМ України, необхідно внести зміни, які стосуються виключення з переліку певних документів, які особа, яка має намір орендувати державне майно не може подати, оскільки в неї їх не може бути.
38. Враховуючи складність та особливість відносин, пов’язаних з передачею в оренду підприємства як єдиного майнового комплексу, обґрунтовується необхідність законодавчого врегулювання цих відносин, шляхом доповнення глави 58 ЦК України „НАЙМ (ОРЕНДА)” параграфом 7 „Найм (оренда) підприємства як єдиного майнового комплексу” в якому встановити загальні правила та особливості найму (оренди) підприємства, як єдиного майнового комплексу, зокрема врегулювати такі питання: визначення складу та вартості майна та майнових прав, які можуть входити до складу підприємства; дотримання прав кредиторів юридичної особи при передачі в оренду підприємства та інші.
39. Для вдосконалення законодавчого врегулювання процедури укладення договорів оренди єдиного майнового комплексу державних та комунальних підприємств, в ст. 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” необхідно внести зміни, яким встановити, що орендодавець вчиняє дії по укладенню договору після закінчення терміну, встановленого законом трудовому колективу для прийняття рішення про оренду єдиного майнового комплексу або його структурного підрозділу, лише при умові, якщо трудовим колективом не прийняте рішення про оренду єдиного майнового комплексу.
40. Оскільки передача в оренду державного майна повинна бути правом орендодавців, а не обов’язком, недоцільно встановлювати в Законі України „Про оренду державного та комунального майна” перелік підстав, за яких орендодавець може відмовити у передачі в оренду державного та комунального майна.
41. В ЦК необхідно закріпити норму, якою встановити, що передача підприємства як єдиного майнового комплексу у найм (оренду) оформлюється актом прийому-передачі або іншим документом, в якому повинен бути чітко визначений перелік майна та права і обов’язки, що передаються у складі підприємства як єдиного майнового комплексу;
42. При укладенні договору оренди підприємства як єдиного майнового комплексу в договорі обов’язково повинна бути визначена вартість підприємства як єдиного майнового комплексу, а не лише вартість окремого майна, яке включене до складу єдиного майнового комплексу.
43. Встановлення в Законі України „Про оренду державного та комунального майна” умов щодо надання грошових коштів та цінних паперів та інших оборотних засобів на спеціальних умовах є правомірним, оскільки ЦК допускає можливість встановлення в законі або договорі видів майна, яке не входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу. Однак, положення про надання грошових коштів та цінних паперів на умовах кредиту, є некоректним. У випадку передачі у найм (оренду) єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, вирішувати питання щодо умов передачі цінних паперів необхідно в залежності від того, які саме цінні папери будуть передаватись. Якщо державне підприємство до передачі єдиного майнового комплексу в оренду володіло акціями, то ці акції повинні передаватись органу, уповноваженому управляти державним майном, а саме: ФДМ та його регіональним відділенням. Цінні папери, які мають обмежений строк випуску (векселі, облігації), можуть викупатись разом з іншими оборотними засобами, однак це не повинно виключати можливість передачі таких цінних паперів орендарю у складі єдиного майнового комплексу, за загальними правилами передачі неспоживних речей.
44. В ЦК України необхідно закріпити положення про те, що у випадку, якщо кредитор заявив про свою незгоду на перевід боргу, він вправі на протязі трьох місяців з дня отримання повідомлення про передачу підприємства в оренду вимагати припинення або дострокового виконання зобов’язання та відшкодування нанесених цим збитків. Кредитор, який не був повідомлений про передачу підприємства в оренду в порядку, передбаченому законодавством, може подати позов про припинення або дострокове виконання зобов’язання та відшкодування нанесених цим збитків на протязі року з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про передачу підприємства в оренду. Якщо такі кредитори, на протязі строків, встановлених для пред’явлення вимог (позовів) не пред’являть вимог про припинення зобов’язання та відшкодування збитків, слід вважати, що вони погодились на перевід боргів. Після передачі підприємства в оренду орендодавець та орендар несуть солідарну відповідальність за включеними до складу переданого підприємства боргами, які були переведені на орендаря, перед кредиторами, які не були повідомлені про передачу підприємства у найм (оренду).
45. Умовою здійснення орендарем права розпорядження без згоди орендодавця майновими цінностями, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, повинна бути умова щоб вартість підприємства після закінчення строку оренди та при повернені орендодавцеві, була не меншою, ніж його вартість на момент передачі його в оренду. При чому, у разі виникнення між орендарем та орендодавцем спору з приводу визначення вартості, таку вартість можна визначити шляхом проведення незалежної оцінки згідно з Законом України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
46. При повернені підприємства повинен бути дотриманий такий самий порядок і наслідки повідомлення кредиторів, що і при передачі підприємства у найм (оренду), з наступними особливостями:
у випадку якщо в договорі, на підставі якого виникло зобов’язання орендаря перед кредиторами, зазначено про те, що підприємство знаходиться у орендаря в тимчасовому користуванні на підставі договору оренди із зазначенням строку його припинення, то кредитори за такими договорами не повинні повідомлятись про передачу зобов’язань орендодавцю у складі підприємства як єдиного майнового комплексу, оскільки їм було про це відомо на момент укладення відповідного договору з орендарем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврамова О. Понятие жилья и его правовое значение // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №6. – С.37-41.
2. Александров Н.Г. К вопросу о роли договора в правовом регулировании общественных отношений // Ученые записки Всесоюзного юридического института Минюста СССР. – М., 1946. – Вып.6. – С.60–83.
3. Алексеев Т.Д. Аренда торговых помещений. – М.: Юридическая литература, 1966. – 72 с.
4. Андреева Л. Существенные условия договора: споры, продиктованные теорией и практикой // Хозяйство и право. – 2000. – №12. – С.89 96.
5. Андрейцев В.І. Екологічне право. Курс лекцій в схемах. Загальна частина – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
6. Бабкин С.А. Основные начала оборота недвижимости. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. – 371 с.
7. Басин Ю. Г. Некоторые существенные особенности аренды государственного имущества // Сов. гос. и право. – 1990. – № 5. – С.55-56.
8. Белов В.А. Гражданское право. Общая часть. Учебник. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 639 с.
9. Берлач А. Аренда земли как путь её к рынку // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №4. – С. 45-48.
10. Бондар В.Я. Види договорів найму жилих приміщень // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України”. – Київ: ІДП НАНУ. – 2001. – С.29-31.
11. Бондар В.Я. Договір найму житла: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / ІДП НАНУ. – К., 2001. – 18 с.
12. Бондар О.Г. Правове регулювання угод із земельною нерухомістю: Актуальні проблеми // Держава і право: Збірник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 11. – С.402-405.
13. Борщевський І.В. Деякі питання укладення договорів найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди за цивільним кодексом України // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: ІДіП НАНУ, 2004. – Вип. 23. – С. 309-314.
14. Борщевський І.В. Оренда єдиного майнового комплексу державного та комунального підприємства // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: ІДіП НАНУ, 2003. – Вип. 22. – С. 261-267.
15. Борщевський І.В. Правове регулювання договорів оренди єдиного майнового комплексу (підприємства) // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Зб. наук. пр. – Хмельницький, 2003. – № 3-4 (7-8). – С. 93-98.
16. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая. Договоры о передаче имущества. – М.: СТАТУТ, 2000. – 800 с.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положения. – М.: СТАТУТ, 2000. – 848 с.
18. Букарина Е.Д. Отдельные вопросы практики нотариального удостоверения договора по отчуждению недвижимости // Бюллетень нотариальной практики. – 1999. – № 1. – С.25-28.
19. Вилкова Н.Г. Договорное право в международном обороте. – М.: «Статут», 2002. – 511 с.
20. Витрянский В. Аренда отдельных видов имущества // Хозяйство и право. – 1996. – Прил. к № 10. – С.3-64.
21. Витрянский В. Пути совершенствования законодательства о недвижимом имуществе / Хозяйство и право. – 2003. – №6. – С.3-19.
22. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды. – М.: Статут, 1999. – 284 с.
23. Витрянский В.В. Договор аренды (имущественного найма) по современному российскому гражданскому праву / Нотаріус. – 2001. – № 3. – С.44-57.
24. Витрянский В.В. Договор аренды и его виды: прокат, фрахтование на время, аренда зданий, сооружений и предприятий, лизинг. – М.: Статут, 1999. – 299 с.
25. Витрянский В.В. Договор аренды и его виды: прокат, фрахтование на время, аренда зданий, сооружений и предприятий, лизинг. – М.: СТАТУТ, 2001. – 300 с.
26. Витрянский В.В. Договор продажи недвижимости. (Начало) // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1999. – №7. – С. 60-70.
27. Витрянский В.В. Оборот недвижимости требует совершенства /Нотариальный вестник. – 2003. – № 5. – С.33-34.
28. Витрянский В.В. Существенные условия договора // Хозяйство и право. – 1998. – №7. – С.3-12.
29. Власова М.В. Право собственности в России: возникновение, юридическое содержание, пути развития. – М.: МЗ-Пресс, 2002. – 170 с.
30. Волочков Н.Г. Справочник по недвижимости. – М.: Инфра-М, 1996. – 672 с.
31. Германское право. Ч. I. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
32. Глущенко Т.В. Деякі особливості зміни правового статусу житлових приміщень (будинків) // Держава і право: Збірник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 21. – С. 66-69.
33. Голованов Н.М. Юридические лица. – СПб.: Питер, 2003. – 528 с.
34. Гончаренко М.Б. Речеві права на нерухомість: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Університет внутрішніх справ. – Х., 1999. – 19 с.
35. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. №436-ІV // ВВР. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – Ст.144.
36. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года) / Под общ. ред. Харитонова Е.О., Калитенко О.М. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – Т. 1. – 832 с.
37. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года) / Под общ. ред. Харитонова Е.О., Калитенко О.М. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – Т. 2. – 1024 с.
38. Гражданское законодательство Израиля // Сост., предисл., пер. с иврита М.С. Хейфец; науч. ред. Н.Э. Лившиц. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 132 с.
39. Гражданское право в 2-х томах / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 1993. – Т.1. – 384 с.
40. Гражданское право России. Курс лекций / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: БЕК, 1997. – Ч. 2. – 704 с.
41. Гражданское право Украины. Ч.1 // Под. Ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко – Х.: Основа, 1996. – 440 с.
42. Гражданское право. Т.2. Полутом 1 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 704 с.
43. Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Н.Д. Егорова. – М.: Проспект, 1997. – Ч. 2. – 784 с.
44. Гражданское право. Учебник / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – Ч.2. – 784 с.
45. Гражданское право. Учебник / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – Ч.1. – 632 с.
46. Грибанов А. Предприятие: проблемы доктрины и законодательства // Хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С.36-41.
47. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: СТАТУТ, 2001. – 411 с.
48. Гришаев С. Недвижимость как объект договора мены // Закон. – 2001. – №6. – С.31-36.Груздева В.И. Особенности оформления договоров дарения объектов недвижимости в органах нотариата // Нотариус. – 1997. – № 1. – С.54-57.
50. Гутников О. Государственная регистрация права аренды // Хозяйство и право. – № 5. – 1999. – С.114-119.
51. Данилочкина Т.В. Предприятие как предмет отдельных гражданско-правовых сделок // Актуальные проблемы гражданского права. Сборник статей – М.: НОРМА, 2003. – Выпуск седьмой. – С.152-184.
52. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1 / За ред. Ю.С.Шемшученка, Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 280 с.
53. Дождев Д.В. Основание защиты владения в римском праве. – М.: ИГП РАН, 1996. – 240 с.
54. Дорогавцева Е.Е. Здание, сооружение и нежилое помещение как объекты аренды недвижимости (проблематика соотношения и разграничения понятий) // Государство и право. – 2002. – №7. – С. 105-107.
55. Дудко А.Н. Государственная регистрация договоров аренды недвижимого имущества // Юридический мир. – 2001. – №1. – С.45-48.
56. Ем В.С. Договоры аренды, лизинга, ссуды // Гражданское право. Т.2. Полутом 1 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – С.367-429.
57. Жиделёва А.Ю. Недвижимое имущество как разновидность объектов гражданского права // Проблемы законности / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Національна юридична Академія України, 2003. – Вип. 61. – С.79-84.
58. Жилищное законодательство Украины. Сборник нормативных документов (с изменениями и дополнениями по состоянию на 01 сентября 1997г.) / Упоряд. Голобородько К.Н. – Х.: ООО “Конус”, 1997. – 188 с.
59. Завидов Б.Д. Закладная как новелла и как основной элемент договора об ипотеке (залоге недвижимости) // Нотариус. – 1999. – № 1. – С.61-68.
60. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. №1576-XII (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1991. – № 49. – Ст.682.
61. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. №2482-XII (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1992. – №36. – Ст.524.
62. Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1997. – № 5.– Ст.28.
63. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2002р. №2658-ІІІ (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 2001. – № 47. – Ст.251.
64. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (в редакції Закону № 283/97-ВР від 22 травня 1997 р.) // ВВР. – 1997. – № 27. – Ст.181.
65. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992р. № 2269-XII (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1992. – № 30. – Ст.416.
66. Закон України «Про підприємництво» від 07.12.1991 р. № 698-XII (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1991. – № 14. – Ст.168.
67. Закон України «Про підприємства в Українській РСР» від 27.03.1991 р. № 887-XII (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1991. – № 24. – Ст.272.
68. Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII (із змінами, внесеними згідно із Законами) // ВВР. – 1992. – № 24. – Ст.348.
69. Зернова Е.В. Спорные вопросы договора доверительного управления недвижимым имуществом // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 2002. – №1. – C.130-134.Золотько Н.В. Момент перехода права собственности на недвижимое имущество по договору ренты // Теория и практика соблюдения законности в России. Материалы межвузовской научно-практической юбилейной конференции преподавателей и аспирантов, посвященной 10-летию со дня основания юридического факультета КГАУ. – Краснодар: Изд-во Кубан. гос. аграрн. ун-та, 2002. – С.135-139.
71. Иванов А.А. Договор финансовой аренды (лизинга). Учебно-практическое пособие. – М.: ПРОСПЕКТ, 2001. – 64 с.
72. Иванов А.А., Медведев Д.А. Право государственного предприятия на имущество. Статья первая. Опыт исторической характеристики // Правоведение. – 1990. – № 6. – С.3-12.
73. Иоффе О.С. Избранные труды. В 4 т. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – Т. ІІІ. Обязательственное право. – 837 с.
74. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
75. Иоффе О.С. План и договор в социалистическом хозяйстве. – М.: Юридическая литература, 1971. – 320 с.
76. Исрафилов И. Аренда нежилых помещений // Хозяйство и право. – 1997. – №10. – С.113-118.
77. Іванчук С.В. До питання термінології в житловому законодавстві // Держава і право: Збірник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 9. – С.237-239.
78. Ільницька Н. Оренда як правова форма використання земель у сучасний період: поняття, особливості, юридична природа // Право України. – 2000. – №8. – С.60-64.
79. Карпенко В.А. Покупка, продажа недвижимости в Украине: Сб. нормат. док. (с изм. и доп. по состоянию на 15 февраля 1998 г.). – Х.: Конус, 1998. – 125 с.
80. Кецмен І. Поняття та ознаки договору піднайму жилого приміщення // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – С.176-182.
81. Киндеева Е.А. Практические вопросы государственной регистрации договоров аренды недвижимости // Бюллетень Министерства юстиции Российской Федерации. – 2000. – №4. – С.48-51.Класифікатор організаційно-правових форм господарювання, затверджений наказом Держстандартом України від 22.11.1994 р. №288 // Комп’ютерна правова база „Нормативні акти України”.
83. Козырь О.М. Недвижим