ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………… 4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ
ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї
1.1. Поняття і види сімейних правовідносин ¬……………………… 15
1.2. Розвиток вітчизняного законодавства про особисті права та обов’язки членів сім’ї ……………………………………………... 23

ВИСНОВКИ …………………………………………………... 39

РОЗДІЛ 2. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
2.1. Рівність подружжя в сімейних відносинах ………………….... 42
2.2. Особисто – правовий статус подружжя ………………………. 48
2.2.1. Право подружжя на вибір прізвища …………………… 50
2.2.2. Право подружжя на вибір місця проживання …………… 61
2.2.3. Право подружжя на вибір професії, роду занять …………. 70
2.2.4. Право подружжя спільно вирішувати питання життя сім’ї … 73
2.3. Інші особисті права та обов’язки подружжя передбачені новим Сімейним кодексом України ………………………………… 76
2.4. Гарантії особистих прав подружжя під час реєстрації та
розірвання шлюбу ………………………………………… 81

ВИСНОВКИ …………………………………………………... 98

РОЗДІЛ 3. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ І
ДІТЕЙ
3.1. Особисто – правовий статус дітей …………………………… 101
3.1.1. Прізвище, ім’я, по батькові дітей ………………………. 107
3.1.2. Громадянство дітей ………………………………….. 115
3.1.3. Реєстрація народження дитини ………………………… 117
3.2. Здійснення батьками прав і виконання ними обов’язків по вихованню
дітей
3.2.1. Виховання дітей як соціальна функція сім’ї …………….... 119
3.2.2. Правове регулювання прав і обов’язків батьків
по вихованню дітей ………………………………….. 132
3.2.3. Спори батьків про дітей ………………………………. 135
3.3. Правові наслідки невиконання або неналежного виконання батьками
обов’язків по вихованню дітей
3.3.1. Позбавлення батьківських прав ……………………….. 138
3.3.2. Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав ……… 153

ВИСНОВКИ …………………………………………………… 171
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ …………………………………... 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………. 185

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Зміна соціально-економічного укладу, негативні демографічні процеси у нашій країні призвели до суттєвих змін щодо становища особи в суспільстві. Звичайно, особа стала вільнішою, менш залежною від держави, та водночас вона втратила свою значимість соціальної одиниці. Економічний стан розвитку нашої держави не дає можливості громадянам жити у достатку, через що загострюються і сімейні стосунки, зростає кількість сімейних конфліктів, унаслідок чого страждають діти як найбільш вразлива категорія громадян. Сім’я не в змозі реалізувати належною мірою свої можливості життєзабезпечення та виховання дітей, їх матеріальне і духовне благополуччя, зазнає негативної трансформації виховна функція сім’ї. Масштаби поширення багатьох соціально-негативних явищ, таких як зменшення народжуваності, дитяча безпритульність, дитяча смертність, збільшення кількості осіб, позбавлених батьківських прав, проституція та соціальне сирітство, створює загрозу для національної безпеки нашої держави.
Кожна держава, здобувши незалежність, намагається якомога швидше створити своє законодавство. Саме тому сьогодні в Україні відбувається активний процес створення вітчизняного законодавства, законодавства, яке відповідало б вимогам сучасного життя. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав громадян, а особливо прав дітей як більш вразливої категорії громадян, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та визначають засоби захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. У 1996 р. було прийнято Конституцію України, яка на найвищому державному рівні закріпила права, свободи і обов’язки людини і громадянина, основи державного і суспільного ладу.
Основний Закон України закріпив якісно новий статус людини в Україні як найвищої соціальної цінності; визначив демократичний, соціальний і правовий характер нашої держави [1, с.3]. У 2001 р. було прийнято Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загально¬національним пріоритетом.
Хоча Кодекс про шлюб та сім’ю України зазнав суттєвих змін у період незалежності, однак навіть після цього його норми не відповідали сучасним вимогам. Тенденції в економічному, культурному та політичному житті України на шляху інтеграції у світове співтовариство вимагали іншого ставлення до інтересів громадян, інтересів сім’ї, регулювання сімейно-шлюбних правовідносин.
Логічним завершенням реформування сімейного законодавства стало прийняття 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, введеного в дію з 1 січня 2004 р. Новий СК України дасть змогу регулювати сімейно–правові відносини з дотриманням усіх вимог, які висувають у своїх положеннях міжнародно-правові документи, ратифіковані Україною, зокрема Конвенція про права дитини. Це – перший Сімейний кодекс незалежної України, який здатний виконати важливу функцію зміцнення сім’ї як соціального інституту і як конкретного союзу чоловіка та жінки в умовах ринкової економіки. Додержання прав людини, партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життєдіяльності є основою становлення і розвитку демократичного суспільства, його цінностей та зростання добробуту і благополуччя кожної родини.
У новому СК України міститься багато новел, більшість із яких мають безсумнівно прогресивний характер, однак деякі є спірними, такими, що не відповідають сучасним потребам суспільства, саме тому аналіз та порівняння норм КпШС із нормами нового СК України дасть змогу висвітлити прогалини у СК України, виробити пропозиції щодо їх усунення.
Дослідженню проблематичних питань сімейного права завжди приділялася певна увага в спеціальній літературі. Безпосередньо особистим правам та обов’язкам членів сім’ї в сімейному праві було присвячено дисертаційне дослідження Кіоко Футагамі, яке було здійснене після прийняття КпШС УРСР у 1972 році. Метою цього дослідження було: здійснити порівняльний аналіз сімейно-шлюбного законодавства УРСР, деяких республік СРСР та сімейно-шлюбного законодавства деяких країн, зокрема: Франції, Іспанії, Японії, Англії. Деякою мірою питання особистих прав та обов’язків окремих членів сім’ї висвітлено в дисертаційних дослідженнях Р.М. Мухамедова “Личные и имущественные правоотношения супругов по советскому семейному праву” (1972); С.П. Індиченко “Личные права и обязанности родителей и детей” (1972); Л.П. Короткова “Відповідальність батьків (усиновителів) за неналежне виховання дітей” (1980).
Після здобуття Україною незалежності питанням особистих немайнових прав членів сім’ї було присвячено такі наукові роботи: Л.А. Савченко “Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України” (1997); В.П. Мироненко “Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України” (2000). Питання особистих немайнових прав, які закріплені у новому СК України, деякою мірою висвітлюються у науково-практичних коментарях нового СК України, а також у навчальних посібниках та підручниках із сімейного права. Проте на сьогодні немає наукових праць, присвячених комплексному дослідженню особистих немайнових прав членів сім’ї. Усе це свідчить про необхідність їхньої розробки, та здійснення аналізу новел СК України для усунення прогалин у законодавчому регулюванні цього питання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з цілями Національної програми “Діти України”, затвердженої Указом президента України від 18 січня 1996 року № 1104/96-ВР, програми “Українська родина”, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року №243, та комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України”, № 97128.
Об’єктом дослідження є особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї, підстави їх виникнення, наслідки порушення цих прав.
Предметом дослідження є система нормативних актів, що регулюють сімейно-шлюбні правовідносини, аналіз діяльності органів суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, органів опіки та піклування.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному аналізі законодавства України про особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї, практики застосування чинного законодавства, опрацюванні рекомендацій для органів опіки та піклування, суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану і правотворчих органів.
Для досягнення поставленої мети автором визначені такі основні завдання дисертаційного дослідження:
1. Розкрити сутність особистих прав та обов’язків подружжя, батьків і дітей, охарактеризувати особисто-правовий статус подружжя, дітей;
2. Проаналізувати законодавство України стосовно особистих прав та обов’язків членів сім’ї, підстави їх виникнення;
3. Проаналізувати діяльність правозастосовчих органів України, зокрема суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, яка стосується питання особистих прав та обов’язків членів сім’ї;
4. Дослідити новели Сімейного кодексу України та їхню доцільність, які стосуються питання особистих прав та обов’язків членів сім’ї;
5. Розробити і теоретично обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері особистих прав та обов’язків членів сім’ї.
Методологічною основою дисертаційної роботи є закономірності суспільно-економічного розвитку соціальних систем, сукупність методів та прийомів наукового пізнання. На основі діалектичного методу розглянуті в дисертації положення досліджуються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
У дослідженні було застосовано історико-порівняльний метод, за допомогою якого вивчено динаміку розвитку особистих немайнових прав та обов'язків членів сім'ї. Не менш важливу роль відіграв системно-структурний метод, який покладено в основу при класифікації сімейних правовідносин.
Статистичний метод запроваджено для узагальнення окремих найважливіших питань, відповідно до мети дисертаційного дослідження.
За допомогою аналізу і синтезу була сприйнята багатогранність сімейних правовідносин, були зроблені пропозиції щодо вдосконалення окремих норм законодавства. Використання комплексного методу проводилося при формуванні ряду наукових визначень та висновків, а також наукових положень, що виносяться на захист.
Науково-теоретичною базою дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних учених, учених-правознавців XIX – XX ст., радянського та сучасного періодів, які досліджували шлюбно-сімейні правовідносини. Зокрема, істотний вплив на результати цієї дисертації мали наукові дослідження С.С. Алексєєва, В.Р. Веберса, А. Годеса, В.С. Гопанчука, Р.А. Дзиби, О.В. Дзери, П.В. Дорно, І.В. Жилінкової, С.П. Індиченко, Ю.А. Корольова, Г.К. Матвеєва, В.Ф. Маслова, І.Б. Новицького, М.Т. Оридороги, М.М. Окаринського, І.А. Покровського, О.Й. Пергамента, Н.В. Рабиновича, З.В. Ромовської, В.І. Синайського, Г.М. Свердлова, Л.А. Савченко, Ю.К. Толстого, В.М. Шаповала, В.П. Шахматова, Г.Ф. Шершеневича та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс УРСР, Цивільний процесуальний кодекс України, новий Цивільний кодекс України, новий Сімейний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї”, “Про громадянство України”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та інші нормативно-правові акти.
Під час проведення дисертаційного дослідження дисертантом вивчалася практика діяльності суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, інших державних органів.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому вперше після введення в дію нового Сімейного кодексу України, нового ЦК України здійснено науковий аналіз немайнових прав та обов’язків членів сім’ї (подружжя, батьків і дітей). Відповідно до одержаних у процесі дослідження результатів автор виносить на захист наступні положення, що містять наукову новизну:
1. Дається аналіз розвитку сімейно-шлюбного законодавства України дорадянського, радянського та сучасного періодів. Автором відзначено, що на території України в період 1917-1919 рр. сімейні відносини регулювалися законодавством Російської імперії, звичаями. Незважаючи на формальне проголошення у сімейному праві радянського періоду ленінських ідей про рівність у сімейних відносинах, насправді мали місце відхилення від цих ідей. Цей висновок підтверджується тим, що з моменту прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. до прийняття Основ законодавства СРСР та союзних республік про шлюб та сім’ю заборонялось встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей, а відтак існувала нерівність в особистих і майнових правах дітей, народжених в шлюбі, та дітей, народжених поза шлюбом.
2. Обґрунтовано висновок про недоцільність законодавчого закріплення пропозицій про надання вступаючим в шлюб права подачі заяви про реєстрацію шлюбу через представника, дисертант пропонує передбачити можливість виїзду уповноваженої особи РАЦСу за місцем знаходження одного або обох наречених, який (які) з поважних причин (тяжка хвороба, перебування на стаціонарному лікуванні в лікарняних закладах, в місцях позбавлення волі, тощо) не може особисто прибути до РАЦСу, для прийняття заяви про реєстрацію шлюбу та для ознайомлення наречених з їх правами та обов'язками.
3. Доведено недоцільність законодавчого встановлення ст. 31 СК майнової відповідальності за відмову вступу в шлюб після заручин, у формі відшкодування понесених другою стороною затрат у зв’язку з приготуванням до весілля та обов’язку повернення дарунків. Договір про заручини не є цивільно-правовим договором, а передбачені ним обов’язки мають особистісний характер, за невиконання яких особа не може бути навіть у судовому порядку примушена до вступу в шлюб.
4. Обґрунтовано висновок про розширення прав батьків щодо визначення прізвища, імені, по батькові дитини, щодо можливості зміни імені усиновленої дитини.
5. Обґрунтовано необхідність збільшення терміну, на який може бути продовжено можливість зміни імені, прізвища, по батькові громадянину, який пропустив цей термін з поважних причин.
6. Доведено недоцільність введення на сучасному етапі розвитку суспільних відносин та юридичної науки інституту сепарації.
7. Пропонується встановити систему періодичного проведення уповноваженими особами моніторингу сімей “ризику”, профілактичної роботи в таких сім’ях, з особами, схильними до насильства в сім’ї.
8. Обґрунтовано висновок про необхідність створення при центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, окремих консультативних відділень для неповнолітніх батьків, в яких мала б надаватися соціально-педагогічна, юридична допомога неповнолітнім батькам щодо виховання їхніх дітей.
9. Обґрунтовано необхідність посилення відповідальності неповнолітніх батьків, у вигляді позбавлення неповнолітніх батьків батьківських прав.
10. У СК України встановлено судовий порядок отримання дозволу батьками, позбавленими батьківських прав, на побачення з дитиною. Обґрунтовано недоцільність встановлення судового порядку надання такого дозволу, пропонується встановити спрощений порядок, для чого надати відповідні повноваження органам опіки й піклування.
11. Обґрунтовується висновок про недоцільність закріплення в законодавстві можливості усиновлення повнолітньої особи.
На захист також виносяться конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства України. Дисертантом пропонується внести такі зміни:
1. Обґрунтовуючи недоцільність встановлення майнової відповідальності за відмову вступу в шлюб після заручин, пропонується вилучити із ст. 31 СК ч. 3 та 4.
2. Для закріплення в законодавстві можливості виїзду уповноваженої особи РАЦСу за місцем знаходження одного або обох наречених, який (які) з поважних причин не може особисто прибути до РАЦСу. Пропонується викласти ч. 3 ст. 28 СК у такій редакції: “Якщо один із наречених не може через поважні причини особисто прибути до відповідного органу реєстрації актів цивільного стану для подачі заяви про реєстрацію шлюбу, таку заяву може прийняти уповноважена на те службова особа органу РАЦСу за місцем перебування нареченого (нареченої)”.
3. Пропонується змінити положення ч. 3 ст. 6.4 “Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні”, виклавши її в такій редакції: “У разі порушення терміну реєстрації, переміни прізвища, імені, по батькові з поважних причин, підтверджених документально, термін реєстрації може бути продовжено керівником відділу РАЦСу, але не більше, ніж на шість місяців”.
4. Для спрощення процедури отримання дозволу батьками, позбавленими батьківських прав, на побачення з дитиною пропонується викласти ст. 168 СК України у такій редакції: “Батьки, позбавлені батьківських прав, мають право в разі зміни своєї поведінки на звернення до органів опіки й піклування із заявою про надання їм права на побачення з дитиною”.
5. Новий СК України передбачає можливість надання дитині подвійного прізвища. Однак, передбачаючи таку можливість, СК України не дає відповіді на питання, як бути у випадку, коли один із батьків має подвійне прізвище. Пропонується удосконалити ч. 2 ст. 145 СК, доповнивши її абзацом, який викласти в такій редакції: “Якщо один з батьків має подвійне прізвище, при присвоєнні дитині подвійного прізвища, батьки мають вирішити, яку із складових подвійного прізвища батька (матері) вони бажають закріпити в подвійному прізвищі дитини”.
6. Пропонується удосконалити ст. 148 СК України, яка встановлює підстави зміни прізвища дитини шляхом введення ч. 5 та ч. 6, які викласти у такий редакції: ч. 5-ту: „Орган опіки і піклування повідомляє батька, який проживає окремо та прізвище якого носить дитина, про порушення клопотання про зміну прізвища дитини. При розв’язанні цього питання думка батька, прізвище якого носить дитина, повинна бути врахована”;
ч. 6-ту: „При вирішенні питання про зміну прізвища дитини не враховується думка того з батьків, який без поважних причин не бере участі у вихованні дитини, позбавлений батьківських прав, визнаний недієздатним, а також місце знаходження якого неможливо встановити”.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що висновки і пропозиції, які містяться в дисертації, ґрунтуються на науковому аналізі правових норм і теоретичних положень, викладених у працях відомих учених. Це дає автору змогу висловити ряд обґрунтованих з наукового погляду пропозицій, спрямованих на вдосконалення сімейного законодавства.
Основні положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів, а також при викладанні курсу “Сімейне право”.
Висновки дисертації можуть бути використанні в процесі розробки та вдосконалення нормативних актів, у практиці організації роботи судів, інших державних органів.
Окремі сформульовані у дисертації положення мають дискусійний і постановчий характер. Вони можуть стати основою для подальших наукових розробок.
Особистий внесок здобувача. Це дослідження є самостійною завершеною науковою працею, яка виконана на монографічному рівні, окремі положення якої були викладені на:
• науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми держави та права очима молодих дослідників” (м. Київ, 2001 рік);
• науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, 2002 рік);
• міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (м. Київ, 2003 рік);
• міжнародній науковій конференції молодих учених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2003 рік).
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (17 вересня 2003 р.) та були викладені в публікаціях на тему дисертації.
Публікації:
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Левківський Б.К. Врегулювання немайнових правовідносин подружжя за сімейним законодавством України та РФ // Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Луганськ. 2002, № 3.
2. Левківський Б.К. Права та обов’язки батьків по вихованню дітей: Історико-правовий аспект // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – Київ. 2003, № 2.
3. Левківський Б.К. Наслідки порушення батьками обов’язків по вихованню дітей // Держава і право. – Київ. 2003, № 20.
4. Левківський Б.К. Відповідальність усиновителів за неналежне виконання покладених на них обов’язків // Держава і право. – Київ. 2003, № 21.
Матеріали наукових конференцій:
5. Левківський Б.К. Деякі аспекти законодавчого регулювання сімейних відносин у новому Сімейному кодексі України // Молодь у юридичній науці: Тези міжнар. наук. конф. – Хмельницький, 2003. – С.116-118.
Навчальні посібники:
6. Соціалізація та ідентифікація особистості / Г.В.Ангелов, В.І.Калашник, І.І.Старовойтова, В.Г.Терзієв, О.В.Калачник / За ред. В.М.Чугаєнка. – Київ-Ізмаїл: СМИЛ, 2000.- 240 с. (у співавторстві – динаміка соціальної ідентифікації у кризовому суспільстві с.81-85).
7. Ділове спілкування: наука і мистецтво / Г.В.Ангелов, І.М.Буценко, І.І.Резнік / За ред. Г.В.Ангелова. – Київ-Одеса: СМИЛ, 2001. – 264 с. Рос. мова (у співавторстві – модель поведінки і здоровий спосіб життя с. 196-200).
8. Культура управлінських відношень / Л.І.Слонь, М.О.Пеструєв, Ф.К.Думко, І.М.Буценко, Г.В.Ангелов / За ред. Ф.З.Мардаровського. – Одеса: СМИЛ, 2001. – 288 с.Рос. мова (особистий внесок – социально – правові аспекти сім’ї c. 242-245).
9. Ангелов Г.В., Буценко М.І., Слонь Л.І. Ключ до успіху / За ред М.Д. Захарова. – Київ-Одеса: СМИЛ, 2002. – 280 с. Рос. мова (особистий внесок – правові аспекти захисту сім’ї та дитинства в Україні с. 235-241).
10. В пошуках ефективного керування / В.М.Руссу, М.О.Пеструєв, К.Д.Жила, Г.В.Ангелов, К.М.Те нюх / За ред Г.В.Ангелова. – Одеса: Аспект, 2002. – 292 с.Рос. мова (особистий внесок – мікроклімат в сім’ї як фактор ділового успіху с.216-219).
Структура та обсяг дисертаційної роботи зумовлені логікою й об’єктом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів та дванадцять пунктів, висновків і списку використаних джерел, містить дев’ять таблиць, дві діаграми. За загальним обсягом дисертація складається з 198 сторінок друкованого тексту, у тому числі 14 сторінок – список використаних джерел з 177 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Дослідження, проведене дисертантом, вивчення, узагальнення та аналіз нормативно-правової бази, статистичних даних, висновків юридичної науки дало змогу зробити низку теоретичних висновків і запропонувати шляхи удосконалення вітчизняного законодавства:

1. З погляду дослідників історії розвитку вітчизняного сімейно-шлюбного законодавства досить цікавим є минуле століття. Століття, що минуло, було епохою грандіозних випробовувань, яких зазнало вітчизняне сімейно-шлюбне законодавство. Однак у науковій літературі більшість авторів, досліджуючи та аналізуючи розвиток сімейного законодавства, що діяло в Україні після розпаду Російської імперії, не приділяє належної уваги сімейному законодавству дорадянського періоду, тобто не аналізує сімейне законодавство національних держав (Українська Центральна Рада, Гетьманська держава, Директорія УНР). Аналіз, проведений дисертантом, дає змогу стверджувати, що в Україні, у національних державах діяло старе (Російське) законодавство. Правозастосовчі органи на територіях, підконтрольних урядам УНР, Гетьманській державі, при вирішенні конкретних справ використовували законодавство Російської імперії, звичаї, а на території, підконтрольній радянській владі – законодавство РРФСР, нове законодавство УРСР.

2. Сімейний кодекс України містить у своїх положеннях норми-традиції, які тривалий час не застосовувалися вітчизняним сімейним законодавством. Однією з таких норм-традицій є заручини. У нормі ст. 31 СК України чітко зазначено, що заручини не створюють обов’язку вступу у шлюб. Однак ст.31 СК України передбачає майнову відповідальність особи, яка без поважних причин відмовилася від реєстрації шлюбу після заручин, у формі відшкодування понесених другою стороною затрат у зв’язку з приготуванням до весілля та обов’язку повернення дарунків. На думку автора, норма ст.31 СК України за певних обставин буде стимулювати осіб до вступу в шлюб. Виходячи з вищенаведеного та з метою уникнення можливих негативних ситуацій, пропонуємо ч.3 та ч.4 ст. 31 СК вилучити в повному обсязі.

3. Новий Сімейний кодекс України передбачає можливість подачі до органів РАЦСу заяви про реєстрацію шлюбу через представника. Однак виникає питання, хто ознайомить наречених з правами та обов’язками, які виникають після подачі заяви та після реєстрації шлюбу? Хто підтвердить факт ознайомлення наречених із станом здоров’я один одного?
На думку автора, для забезпечення прав наречених на ознайомлення із станом здоров’я одне одного, для ознайомлення майбутнього подружжя із їхніми правами, для перевірки дійсного волевиявлення осіб та для з’ясування інших відомостей, які мають істотне значення, необхідно передбачити можливість виїзду уповноваженої особи органу РАЦСу за місцем знаходження одного із наречених (обох наречених). Пропоную викласти ч. 3 ст. 28 у такій редакції:
“Якщо один із наречених не може через поважні причини особисто прибути до відповідного органу реєстрації актів цивільного стану для подачі заяви про реєстрацію шлюбу, таку заяву може прийняти уповноважена на те службова особа органу РАЦСу за місцем перебування нареченого (нареченої)”.

4. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні встановлюють, що громадянину, який з поважних причин не скористався в тримісячний термін правом на зміну імені, прізвища, по батькові, цей термін може бути продовжений до кінця поточного року. На практиці трапляються випадки, коли до кінця поточного року залишається кілька тижнів, днів. В цьому випадку продовження терміну не надасть можливості скористатись правом зміни, а наступне звернення можливе лише через рік. Тому, на нашу думку, потрібно чітко зазначити, на який саме час керівник відділу РАЦСу може подовжувати термін реєстрації зміни прізвища, імені, по батькові. Це надасть можливість усунути в подальшому виникнення ситуацій, за яких особа, яка дійсно з поважних причин пропустила термін, не може скористатися правом зміни прізвища. Пропонуємо змінити положення ч.3 ст.6.4 “Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні”, виклавши її в такій редакції:
“У разі порушення терміну реєстрації, зміни прізвища, імені, по батькові з поважних причин, підтверджених документально, термін реєстрації може бути продовжено керівником відділу РАЦСу, але не більше, ніж на шість місяців”.

5. На відміну від цивільної дієздатності (виникнення якої носить незворотний характер) сімейна дієздатність не виникає у неповнолітнього з моменту реєстрації шлюбу в повному обсязі та носить зворотній характер. Неповнолітня особа, яка бажає зареєструвати шлюб вдруге, а перший шлюб якої було розірвано або визнано недійсним, повинна знову звернутися до суду із заявою про зменшення шлюбного віку. Такий висновок можна зробити на підставі аналізу положень нового СК України, в яких не міститься жодних винятків стосовно порядку зменшення шлюбного віку. Для розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, було б доцільним доповнити ст.23 СК частиною третьою, яку викласти в такій редакції:
„У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею сімейна дієздатність зберігається”.

6. На думку автора, у новому СК України норми, які закріплюють права чоловіка та жінки на батьківство, побудовані не досить вдало, громіздкі та неоднозначні, що може під час їх застосування призвести до виникнення негативних ситуацій, тому, на думку автора, вони потребують удосконалення. Автор пропонує об’єднати положення ст. 49, і 50 СК України в одну (ст. 50 СК “Право жінки та чоловіка на батьківство”), яку викласти в такій редакції:
“Жінка та чоловік мають право на батьківство. Позбавлення жінки (чоловіка) можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї (нього) є підставою для відшкодування завданої їй (йому) моральної та матеріальної шкоди”.

7. Новий Сімейний кодекс України передбачає можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя (сепарацію). Не зовсім зрозуміла практична необхідність встановлення такого режиму, враховуючи сучасний рівень демократії та розвиток суспільства. Адже, по-перше, одним із особистих прав подружжя є право на місце проживання; по-друге, інститут сепарація з’являється в той час, коли регулювання сімейних відносин, а саме питання укладання та розірвання шлюбу, здійснювалося канонічним правом, за нормами якого процедура розірвання шлюбу була настільки складною, що майже робила її неможливою. Після проголошення 1919 року декрету “Про розлучення” за кожним із подружжя було закріплено право на розірвання шлюбу; по-третє, якщо чоловік та жінка не бажають продовжувати сімейно-шлюбні відносини, не бажають вести спільне господарство, спільне народження та виховання дітей, тобто якщо сім’я фактично розпалась, не потрібно зберігати “видимість шлюбу”. Дисертант пропонує, внести у СК України такі зміни:
виключити ст.119 та ст. 120 СК України в повному обсязі.

8. Новий СК України передбачає можливість надання дитині подвійного прізвища. Однак, передбачаючи таку можливість, новий СК України не дає відповіді на питання, як бути у випадку, коли один із батьків має подвійне прізвище. На думку дисертанта, ст. 145 СК потребує удосконалення, тому пропонуємо доповнити ч.2 ст.145 СК абзацом, який викласти в такій редакції:
“Якщо один з батьків має подвійне прізвище, при присвоєнні дитині подвійного прізвища батьки мають вирішити, яку із складових подвійного прізвища батька (матері) вони бажають закріпити в подвійному прізвищі дитини”.

9. Зміна прізвища дитини регулюється у новому СК України ст.148. На думку дисертанта, ст. 148 СК України потребує удосконалення, оскільки не містить обов’язку повідомити батька дитини, який мешкає окремо, про порушення клопотання про зміну прізвища дитини та не визначає, хто саме має про це повідомити. Також не врегульовано питання, як бути у випадку, коли місце знаходження одного з батьків невідоме, а також чи потрібна згода батька (матері), який(а) не бере участі у вихованні дитини. Тому ми пропонуємо доповнити ст.148 СК частиною 5, яку викласти в такій редакції:
„Орган опіки і піклування повідомляє батька, який проживає окремо та прізвище якого носить дитина, про порушення клопотання про зміну прізвища дитини. При розв’язанні цього питання думка батька, прізвище якого носить дитина, повинна бути врахована”.
Та частиною 6, яку викласти в такій редакції:
„При вирішенні питання про зміну прізвища дитини не враховується думка того з батьків, який без поважних причин не бере участі у вихованні дитини, позбавлений батьківських прав, визнаний недієздатним, а також місце знаходження якого неможливо встановити”.

10. СК України закріплює право батьків і дитини на безперешкодне спілкування, однак за деяких обставин таке спілкування є небажаним (батьки ведуть аморальний спосіб життя, але не позбавлені батьківських прав). Дисертант пропонує для запобігання здійсненню негативного впливу на дитину з боку батьків, які ведуть аморальний спосіб життя, удосконалити ст.153 і викласти її у такій редакції:
“Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема, якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо), за умови, що спілкування батьків з дитиною не впливає на неї шкідливо”.

11. У Законі України “Про попередження насильства в сім’ї” не встановлено періодичність проведення моніторингу сімей “ризику” уповноваженими особами, що за певних причин може призвести до безрезультативності профілактичної роботи. Установивши періодичність проведення моніторингу сім’ї, в якій було вчинено насильство й члени якої перебувають на профілактичному обліку, надасть можливість, ефективніше впливати на поведінку осіб, схильних до вчинення насильства, контролювати виконання захисних приписів. На думку дисертанта, до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” необхідно внести зміни, встановивши періодичність відвідування сімей „ризику”, тобто сімей, в яких існує реальна проблема насильства. Закріпити за дільничними інспекторами міліції обов’язок, один раз на тиждень здійснювати моніторинг сімей „ризику” (контролювати виконання захисних приписів, проводити профілактичну роботу). Викласти абзац 4 ч. 1 ст. 6 у такій редакції:
”Один раз на тиждень відвідують сім’ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу”.

12. Сьогодні в Україні гостро стоїть проблема виховання підростаючого покоління, особливо у випадку, коли батьками стають неповнолітні, які самі по суті є дітьми. Неповнолітні батьки не мають досвіду виховання. Набути цей досвід, певні навички, вміння по догляду за дитиною вони можуть під час спілкування з особами старшого віку. Однак на практиці між неповнолітніми батьками і старшим членами сім’ї виникає конфлікт, вони відмовляються надавати будь-яку допомогу молодим батькам. Тому ми переконані в доцільності створення при центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї консультативних відділень для неповнолітніх батьків. Створення такого роду консультативних відділень буде відбуватися відповідно до положень “Концепції державної сімейної політики”, одним із основних напрямків якої є розвиток системи соціально-консультаційної допомоги сім’ям шляхом створення на громадських засадах інформаційно-консультативних центрів для подання сім’ям правової та інформаційної допомоги. Створення такого роду консультативних відділень надасть можливість:
по-перше, значно полегшити реабілітаційний період жертв насильства в сім’ї шляхом залучення їх до суспільної роботи;
по-друге, надасть змогу неповнолітнім батькам набувати необхідний досвіду щодо виховання та піклування про дітей. Тому ми пропонуємо доповнити ч. 4 ст. 9 Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” абзацом, який викласти в такій редакції:
„Залучають до роботи в консультативних відділеннях для неповнолітніх батьків осіб, які знаходяться на реабілітації як постраждалі внаслідок насильства в сім’ї та які виявили бажання на благодійних засадах здійснювати консультативно-дорадчу діяльність”.

13. У ст.164 СК України вказано, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини, за наявності у них хронічного алкоголізму або наркоманії, якщо вони вдаються до експлуатації дитини, примушують її до жебракування, лише у разі досягнення ними повноліття. Ми вважаємо недоречним введення норми, яка забороняє позбавляти батьківських прав, неповнолітніх батьків у разі, якщо вони є хронічними алкоголіками та наркоманами. Пропонуємо ч. 2 ст. 164 СК України викласти в такій редакції:
“Батьки або один із них можуть бути позбавлені батьківських прав із підстав, установлених пунктами 2, 5 частини першої цієї статті, лише в разі досягнення ними повноліття”.

14. Новий Сімейний кодекс України передбачає можливість побачення батьків, позбавлених батьківських прав, із дитиною. На думку автора, віднесення вирішення цього питання до компетенції суду є недоцільним, оскільки: по-перше, на сьогоднішній день суди перевантажені і тому на відміну від органів опіки і піклування не можуть оперативно вирішувати дане питання; по - друге, суд не володіє усією інформацією по даній справі і тому для вирішення цього питання буде робити запит до органу опіки і піклування, а орган опіки і піклування повинен надати ґрунтовний висновок щодо доцільності побачень батьків із дитиною. Ми переконані, що віднесення вирішення цього питання до компетенції органу опіки і піклування є більш доцільним.
Не зовсім зрозуміло, чому побачення з дитиною можливе лише за присутності іншої особи. Ми переконані, що присутність іншої особи під час побачення з дитиною батьків, позбавлених батьківських прав, буде створювати негативний вплив на емоційно-психологічний стан як дитини, так і батьків. Тому ми пропонуємо викласти ст. 168 СК України в такій редакції:
„Батьки, позбавлені батьківських прав, мають право в разі зміни своєї поведінки на звернення до органів опіки і піклування із заявою про надання їм права на побачення з дитиною”.
Абзац другий ст.168 СК України виключити в повному обсязі.

15. Новий Сімейний кодекс України передбачає можливість усиновлення повнолітньої особи. На нашу думку, така позиція законодавця суперечить суті усиновлення. Суть усиновлення полягає в забезпеченні дитині, яка залишилася без батьківської турботи, необхідного виховання і головне, піклування з боку всиновлювача. Закон України “Про охорону дитинства” містить визначення усиновлення в ст. 24, в якій зазначено, що усиновлення є оформлена спеціальним юридичним актом передача на виховання в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Повнолітня особа, яка потребує сторонньої допомоги, піклування може бути взята на опіку під піклування в порядку, встановленому ст. 243 СК, над нею може бути встановлено патронат (ст. 252 СК). На нашу думку, повнолітня, дієздатна особа, яка не має суттєвих фізичних вад, не потребує виховання і піклування з боку інших осіб. Тому ми пропонуємо внести в СК України такі зміни:
в ст. 207-й СК України замінити після слів „у свою сім’ю” термін „особи” на термін „дитину”;
виключити в повному обсязі зі ст. 208 СК України частину третю; виключити в повному обсязі зі ст. 231 СК України частину третю; виключити в повному обсязі зі ст. 224 СК України частину четверту.

16. У новому Сімейному кодексі право усиновителя на зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена, закріплено у ст.231. За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини. Для такої зміни закон вимагає згоди дитини. На нашу думку, положення ч. 1 ст. 231 не досить вдале, тому що не встановлює вікової межі, з досягненням якої надання дитиною згоди на зміну імені є обов’язковим. Статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (18 років), і тому згода вимагається від дитини, яка досягла одного місяця, року і т. ін. На нашу думку, треба удосконалити ч.1 ст. 231 СК України, виклавши абзац другий ч. 1 ст. 231 у такій редакції:
“ За заявою усиновлювачів може бути змінено ім’я дитини. Для такої зміни потрібна згода дитини, яка досягла десяти років. Така згода не вимагається, якщо дитина живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені”.
17. Проведений дисертантом аналіз норм нового СК України, дає змогу стверджувати, що новий СК України не позбавлений невдалих положень та положень, які носять декларативний характер, тобто норм, які тільки декларують певні права та обов’язки членів сім’ї і не передбачають санкцій за недотримання цих прав.Такими нормами-деклараціями є норми, закріплені в ст.ст. 51, 52 СК України. Норми цих статей переслідують одну мету, - забезпечити чоловіку і жінці рівне право на повагу та розвиток своєї індивідуальності. На нашу думку, можливо об’єднати ст. ст. 51, 52 в одну: “Право жінки та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності”, яку викласти у такій редакції:
“1. Жінка та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, вияв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.
2. Жінка та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція незалежної України: Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Погорілка, Ю.С. Шемшученка, В.О. Євдокимова. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Спілка юристів України.
– 2000. – 428 с.
2. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.
3. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Гончаренко, П.П.
Андрушко, Т.П. Базова та ін. / За ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь,
2003. – 320 с.
4. Гарант Л.Н. Правовые отношения // Юрист. – М. – 1998. - № 10. – с. 9.
5. Шахматов В.П. Семейное правоотношение. – Красноярск, 1978. – 38 с.
6. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К.: Вид. дім “Ін Юре”, 2003. – 532 с.
7. Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 21, Происхождение семьи частной собственности и государства. – М. – 1961. – 800 с.
8. Сулейменов М.К. Молодежи о семье и о правах членов семьи. – Алма-Ата: Мактеп, 1981. – 127 с.
9. Атоян О.Н. История государства и права Украины (с древних времен до середины XVII века): Курс лекций МВД Украины. – Луганск: РИО ЛИВД. – 2001. – 472 с.
10. Полянська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Т. 2. – Київ: Либідь, 1992. – 640 с.
11. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навчальний посібник.
- К.: Знання прес. – 2001. – 257 с.
12. Дзера О.В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності
подружжя в новому Сімейному кодексі України / Збірник наукових
праць “Юридична Україна”. – 2003. – №1.

13. Пігач Я.М. Становлення сімейного законодавства Української РСР (1917-1926): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський держ. ун-т ім. І.Я. Франка. – Львів, 1994. – 156 с.
14. Довідник з історії України (А – Я): Посібник для серед. загальноосвіт. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста - 2-ге вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза. – 2001. – 1136 с.
15. Конституція Української Народної Республіки // Конституційні акти України. 1917-1920. – К., 1992. – с.73 – 77.
16.Декрет від 20 лютого 1919 р. “Про громадянський шлюб” / СУ УССР.
– 1919. – № 12. – ст. 144.
17.Декрет від 20 лютого 1919 р. “Про розлучення” / СУ УССР. – 1919. –
№ 12. – ст. 143.
18. Декрет від 20 лютого 1919 р. “Про організацію відділів ЗАГСу” / СУ
УССР. – 1919. - № 17. – ст. 145.
19.Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства
Украинской ССР. – К., 1960. – 64 с.
20.Сімейне право України: Підруч. / За. ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина,
2002. – 304 с.
21.Гордон М.В. Из истории советского семейного права Украинской ССР
// Ученые записки Харьковского юридического института. – 1957. –
Вып 2.
22.Сливицкий В.И. Кодекс законов УССР о семье, опеке, браке и об актах
гражданского состояния // Вестник Советской юстиции 1925. - № 22.
– 56 с.
23.Семидеркин Н.А. Создание первого брачно-семейного кодекса: Учеб.
пособие / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 96 с.
24.Семья, опека, брак // Сб. материалов к проектам семейного кодекса
РСФСР и УССР. – Харьков: Юриздат НКЮ УССР. – 1926.

25. Матеріали обговорення проекту “Кодексу законів про сім’ю, опіку,
шлюб і акти громадянського стану УРСР” від 31 травня 1926 р. //
Вестник Советской юстиции. – 1926. - № 8-9. – 370 с.
26. Ариванюк Т. О. Правове регулювання відносин власності між
подружжям: Дис…. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Волинський держ.
ун-т ім. Л. Українки. – К., 2002. – 190 с.
27. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 року “Про заборону
абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллі, встановлення
державної допомоги багатосімейним, розширення мережі пологових
будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінальної
відповідальності за неплатіж аліментів і про деякі зміни в
законодавстві про розлучення” // Ведомости Верховного Совета
СРСР. – 1944. – № 37; 1944. – № 45.
28. Указ Президії Верховної Ради СРСР ”Про податок на неодружених,
одиноких та бездітних громадян СРСР” від 21 листопада 1941 року.
/Офіційний сайт Верховної Ради України у мережі Інтернет: http://
www. rada.gov.ua/.
29.Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року “Про
збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та
одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинства, про
встановлення почесного звання “Мати-героїня” та затвердження
ордена “Материнська Слава” та медалі “Медаль материнства” //
Ведомости Верховного Совета СССР. – 1944. – № 37; 1944. – № 45.
30.Чумаченко Б. М. Вступ до культурології античності. Стародавня
Греція: Навч. посіб. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2003. – 100с.
31.Бовуар, Сімона де. Друга стать: У 2 т., т.1 / Пер. з фр. Н.
Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко. –К.: Основи, 1994. – 392 с.
32.Святе письмо старого та нового завіту. Послання до Єфесян [5: 22-24].
Українське Біблійне товариство, 1992. – 1220 с.

33.Батунский М.А. Ислам // Большая Советская Энциклопедия. Изд. 2-е.
– М.: «Советская Энциклопедия», 1972. – Т.10. – 616 с.
34.Коран / Пер. И.Ю. Крачковского. – Минск: Славянский путь, 2002. –
511 с.
35.Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков,
С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. –
К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
36.Полное собрание законов Российской империи. СПб., 1830. – Т.
І – ХХV. Собрание первое.
37.Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е,
стереотип. – М.: «Статут», 2001. – 354 с. (Классика российской
цивилистики).
38.Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: «Статут», 2002.
– 638 с. (Класика российской цивилистики).
39. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. В 55-ти т., т.40. – М.:
“Политическая литература”, 1974. – 506 с.
40. Дзиба Р.А. Равноправие супругов – основной принцип советского
семейного права. – Казань, изд-во Казан. ун-та, 1972. – 84 с.
41.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №
30. – ст.142.
42.Кодекс про шлюб та сім’ю України // Право України. – 1998. – № 10. –
4 – 33 с.
43.Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер,
2001.
44.Рясенцев В.А. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит, 1982.
– 256 с.
45.Всеобщая декларация прав человека / Международные акты о правах
человека. Сб. док. – М., 1998.

46. Конвенція “ Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”.
Схвалено Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 року //
Відомості Верховної Ради України. – 1982. – №31. – ст.461.
47. Міжнародний пакт “Про економічні, соціальні і культурні права”
/Офіційний сайт Верховної Ради України у мережі Інтернет: http://
www. rada.gov.ua/.
48.Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в
социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература,1966.
- 143 с.
49.Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.:
- Атака, 2001.
50.Оридорога М.Т. Брачное правоотношение: 12.00.03 / КГУ ім.
Т. Шевченка: Дис...докт. юрид. наук. – К. – 1974. – 303 с.
51.Шахматов В.П. Молодежи о браке и семье. – М.: Юрид. лит., 1979. –
127 с.
52.Л.Ж. де ла Марандьер. Гражданское право Франции. – т. І. – 525 с.
53.Левківський Б.К. Врегулювання немайнових правовідносин подружжя
за сімейним законодавством України та Російської Федерації //
Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Луганськ, 2002. – №3.
– с.93.
54.Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції
України. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
55.Положення “Про порядок розгляду клопотань про переміну
громадянами України прізвищ, імен, по батькові” // Нормативно-
правові акти, що регулюють правовідносини у сфері шлюбу та сім’ї.
“ІВА”. – Ужгород. – 2002.
56.Наказ Міністерства юстиції України “Про внесення змін та доповнень
до Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні” //
Сімейне законодавство України. Збірник законодавчих та підзаконних
актів. – К.: Атіка, 2003.-512 с.
57.Кодекс о браке и семье РСФСР // Ведомости РСФСР. – 1969. – №32.
- ст.1086.
58.Федеральний Закон “Об актах гражданского состояния” // Сборник
Законов Российской Федерации. – 1997. – №47. – ст. 5340.
59.Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і про акти громадянського
стану УРСР від 31 травня 1926 р. // СУ УРСР. – 1925 р. - №67.
- 69. – ст. 440.
60.Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – Т.І. – М. –
1915. – 308 с.
61.Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. // Відомості
Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – ст.463.
62.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа № 2-1160.
63.Архів Московського районного суду м. Києва. Справа № 2-972.
64.Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку
молоді в Україні” від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради
України. – 2000. – №27. – ст. 211.
65.Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про Програму
«Українська родина»” від 14 березня 2001 р. № 243 // Сімейне
законодавство України. Збірник законодавчих та підзаконних актів. –
К.: Атіка, 2003.
66.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа №2-1081.
67.Гражданский Кодекс РФ. // Сборник Законов Российской Федерации. –
1994. – №32. – ст. 3301 – 3302.
68.Федеральный Закон “ Про право граждан Российской Федерации на
свободу передвижения, выбор места постоянного пребывания и
проживания в пределах РФ” // Ведомости РФ. – 1993.- №32. – ст. 1227.
69.Кодекс законов о труде РФ. – М.: Право и Закон, 2000.
70.Свердлов Г.М. Права граждан в семье. – М., 1963. ІІІ с. / АН СССР.
Ин-т государства и права. Личные и имущественные права граждан
СССР/.
71.Конвенція “Про громадянство заміжньої жінки” // Ведомости
Верховного Совета СССР, 1958, №28. – ст.373.
72.Футогами Киоко. Личные неимущественные права и обязанности
членов советской семьи /Опыт сравнительно-правового иследования/:
Дис. .... канд. юрид. наук: 12.7121 / КГУ. – К. – 1972. – 150 л.
73.Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. //
Офіційний сайт Верховної Ради України у мережі Інтернет: http://
www. rada.gov.ua/.
74.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа № 2-886/01.
75.Ефименко П. С. Семья архангельского крестьянина по обычному
праву // Судебный журнал. – 1873. - № 7 – 8.
76.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа №2-1081.
77.Владимирский-Буданов М.В. Обзор истории русского права. –
Ростов-на-Дону, 1995.
78.Гендерний аналіз українського суспільства. –К.: „ПРООН”. – 1999.
– 293 с.
79. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под.
ред. Ю.С. Червоного. – К.: Истина. – 2003. – 520 с.
80.Ромовська З.В. Сімейне законодавство України: Гендерна експертиза /
Відп. ред. Т.М. Мельник. – К.: Логос. – 2001. – 40 с.
81.Бергер П. Приглашение в социологию: гуманистическая перспектива/
Пер. с англ. – М., 1996. – 256 с.
82.Годес А. Понятие юридического и фактического брака по
действующему законодательству СССР. – М.: Советская юстиция.
–1939. – №19-20. – с.19.
83.Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М.: Юрид. лит., 1985. –
208 с.
84.Дзера І.О. в кн. Сімейне право УкраЇни: Підруч. / За ред. Гопанчука
В.С. – К.: Істина, 2002. – 30 – 42 с.
85.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа № 2-796/01.
86.Гражданское право: В 3 т. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. –
М.: Проспект. – 2001. – 320 с.
87.Указ Президії Верховної Ради СРСР від 10 листопада 1944 р. “Про
порядок визнання фактичних шлюбних відносин у випадку смерті
або пропажі безвісти на фронті одного із подружжя” // Ведомости
Верховного Совета СССР. – 1944. – №60.
88.Цивільний процесуальний кодекс України від18.07.1963 р.
(з наступними змінами) // Кодекси України. – Том 2. – К., 1999. – 459 с.
89.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа №2-251/01.
90.Маслов В.Ф., Подопригора З.А., Пушкин А.А. Действующее
законодательство о браке и семье. –К., 1986.
91.Оридорога М.Т. Брачное правоотношение. – К., 1971. – 152 с.
92.Римское частное право: Учебник / Под. ред. И. Б. Новицкого, И.С.
Перетерского. – М.: Новый юрист, 2000.
93.Жилінкова І.В. Правове становище особи в сім’ї: історія і сучасний
етап. В книзі “Еволюція правового становища жінок: історія і
сучасність”. – Харків: Право, 2000. – 67 – 80 с.
94.Окаринський М.М. Соціальний захист дитинства // Соціальна робота в
Україні: теорія та практика. – К.:УДЦССМ,2001. – 440 с.
95.Левківський Б.К. Правовые аспекты защиты семьи и детства в
Украине. В кн.: «Ключ к успеху». – Одесса:
«СМИЛ», 2002. – 280 с.
96.Конвенція ООН про права дитини. Права дитини // Збірник
нормативних актів. – К., 2001.
97.Ромовська З.В. Права та обов’язки батьків і дітей. – Львів: Вища
школа; Вид-во при Львів. ун-ті, 1975. – 147 с.
98.Пергамент О.Й. Родительские права и обязаности.: СССР – Австрія:
проблемы гражданского и семейного права. –М.: Ин-т государства и
права АН СССР, 1983. – 182 с.
99.Індиченко С.П. Зміст та підстави виникнення батьківських
прав // Міжвідомчий науковий збірник: Проблеми правознавства. –
Випуск 22. – К.: Вид-во КДУ, 1972. – с.77 – 80.
100.Веберс Я.Р. Родство как основание возникновения прав и обязаностей
по советскому семейному и гражданскому праву. Автореферат. канд.
дис. – М., 1963.
101.Мироненко В.П. Відповідальність батьків за неналежне виховання
дітей за сімейним та цивільним законодавством України: Дис….канд.
юрид. наук: 12.00.03 / КНУТШ. – К., 2000. – 193 с.
102.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа 2-1419/01.
103.Мельник Є.Ф. Права і обов’язки членів сім’ї. Деякі питання шлюбно-
сімейного законодавства. – К., Політвидав України, 1976. – 52 с.
104.Кодекс про громадянський шлюб, дітей і про ведення книг актів
громадянського стану від 18 грудня 1917 р. / Сборник Указов
РСФСР. – 1917. - № 11. – ст. 160.
105.Савченко Л.А. Особисті права та обов’язки батьків і дітей за
сімейним законодавством України: Дис. .... канд. юрид. наук: 12.00.03
/ КНУТШ. – К., – 1997.
106.Чистов К.В. Етнография восточных славян. – М.: Наука. – 1987.
– 398 с.
107.Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. –К.: Наукова
думка. – 1996. – 335 с.
108.Кисіль В.І. Права і обов’язки батьків і дітей. – К.:Т-во “Знання”
УРСР., 1985. – 48 с.
109.Ершова Н.М. Опека, попечительство, усыновление.- М.: Моск.
рабочий, 1984. – 109 с.
110.Архів Подільського районного суду міста Києва. Справа 2- 1419/01р.
111.Унгебаун Б.-О. Русские фамилии: Пер. с англ. / Общ. ред. Б.А.
Успенського / Изд. 2-е, испр. – М.: Издательская группа “Прогресс”,
1995. – 448 с.
112.Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. –
К.: АртЕк, Вища школа, 1997. – 264 с.
113.Теорія держави і права: Навч. посіб. / Колодій А.М., Копєйчиков
В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Тихомиров О.Д. – К.: Юринком
Інтер, 2002. – 334 с.
114.Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа № 2-1041.
115.Воспоминания о Ленине. – М.,1957. – т.ІІ. – c.573.
116.Декрет «Об организации коллегии по охране материнства и
младенчества» // СУ РСФСР. – 1917. – №13. – ст.139.
117.Декрет “Про створення Ради захисту дітей” від 4 січня 1918 р. //
СУ РСФСР. – 1919. – № 3. – ст.32.
118.Євтух М.Б., Сердюк О.П. Соціальна педагогіка: Підручник. – К.:
МАУП, 2002. – 232 с.
119.Купина Н.М. Сім’я як об’єкт соціальної роботи // Соціальна робота в
Україні: теорія та практика. – К.: УДЦССМ, 2001. – 440 с.
120.Сім’я і діти: Програма родинно-національного виховання та
навчально-тематичний план педагогічної освіти батьків / За заг. ред.
В. Г. Постового. – К.: ІЗМН, 1997. – 56 с.
121.Здоров’я матері і дитини: Енциклопедія / За ред. О. М. Лук’янової. –
К.: Українська енциклопедія, 1994. – 702 с.
122.Абдулатипов Н.У. Человек, нация, общество. - М., 1991.
123.Христова Й.Г. Специализация подрастающего поколения и семья //
Семья и социальная структура. – М., 1987.
124.Смельзер Н. Соціологія. – М., 1994.
125.Королев Ю.А. Конституція СССР-правовая основа брачно-семейных
отношений. – М., 1981.
126.Щербань П. М. Національне виховання в сім’ї. – К.: Культурол. ПП
“Боривітер”, 2000. – 260 с.
127.Алєксєєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім'ї: Навч. посібник
– К.: ІЗМН, 1997. – 116 с.
128.Соціальне оточення та самопочуття підлітків / О. Балакірєва, О.
Артюр, О. Петрунько, О. Яременко. – К.: Державний ін-т проблем
сім’ї та молоді, 2002. – Вип. 1. –12 с. – (Серія: Здоров’я та
поведінкові орієнтації учнівської молоді. У 3 вип.). – 30 с.
129.Шахматов В.П., Хаскельборг Б.Л. Новый кодекс о браке и семье
РСФСР. – Томск: Изд-во Томск. ун-та., – 1970. – 325 с.
130.Левковский Б.К. Социально-правовые аспекты семьи. В кн.:
«Культура управленческих отношений». – Одесса: СМИЛ, 2001. –
288с.
131.Борохов Э. Энциклопедия афоризмов (В мире мудрых мыслей). – М.:
ООО «Издательство АСТ», 2000. – 672 с.
132.Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступлений
несовершеннолетних .- М.: Юрид. лит., 1981. – 159 с.
133.Дорно П.В. Современный брак: проблемы и гармония. – М., 1990.
134.Г.Н. Воронін о правовых мерах борьбы с аморальным воздействием
родителей на детей // Проблемы повышения эффективности борьбы с
преступностью. – Томск; - 1981. – с.29-30.
135. Матеріали „Координаційної ради у справах неповнолітніх” Ленінградської районної державної адміністрації. – К., 1998. – с.3.
136. Молодежная субкультура / Под ред. Н.А. Победа. – Одесса: Астро-Принт, 1999. – 284 с.
137. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М.: Юрид. лит., 1972. – 336 с.
138. Нечаєва А.М. Правонарушения в сфере личных семейных отношений / АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1991. – 238 с.
139. Нечаева А.М. Правовая охрана детства в СССР / АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1987. – ІІІ с.

140. Свердлов Г.М. Право на воспитание и судебные споры о детях // Сов. Государство и право. – 1940. – №5/6. – с.52.
141. Нечаева А.М. Споры о детях. – М.: Юрид. лит., 1989. – 160 с.
142. Архів Подільського районного суду м. Києва. Справа №2-483 2002.
143.Постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998
р. “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та
сім’ю України” // Право України. – № 10. – 1998. – с. 132-142.
144. Архів Шевченківського районного суду м. Києва. Справа №2-11/6 1992.
145. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” // Офіційний сайт Верховної Ради України у мережі Інтернет: http:// www. rada.gov.ua/.
146. Иванова С.И. Судебные споры о праве на воспитание детей. – М.:
– Юрид. лит. – 1974. – 168 с.
147. Архів Мінського районного суду м. Києва. Справа № 2-2496.
148. Тихонина К.В. Лишение родительских прав и отобрание детей // Сов. Юстиция. – 1979. – №15.
149. Україна у цифрах у 2001 році: Корот. Стат. Довід. / Держкомстат України: - К.: Техніка, 2002. – с.228.
150.Великие мысли великих людей / Сост. А.П. Кондрашов, И.И.
Комарова. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2003. – 1216 с.
151. Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітнього і його вплив на віктимну поведінку // Право України. – 1999. - №7. – с.93 - 96.
152. Охорона здоров’я України: результати діяльності (щорічна доповідь, 1999 рік). – К., 2000. – с.247.
153. Левківський Б.К. Наслідки порушення батьками обов’язків по вихованню дітей // Держава і право. – 2003. – №20. – с. 279.

154.Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію державної
сімейної політики” від 17 вересня 1999 року, № 1063-ХІV // Відомості
Верховної Ради. – 1999. – № 46-47. – ст.404.
155. Рабинович Н.В. Личные и имущественные отношения в советской семье. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та., 1952. – 160 с.
156. Свердлов Г.М. Охрана интересов детей в советском семейном и гражданском праве. – М., Изд-во АН СССР, 1955. – 160 с.
157. Архів Мінського районного суду м. Києва. Справа № 2 – 1506.
158. Архів Мінського районного суду м. Києва. Справа № 2 – 2575.
159. Архів Мінського районного суду м. Києва. Справа № 2-2496.
160. Агафонова Н.Н. Право частной собственности граждан на квартиру: Автореф канд. диссертации. – М., 1994.
161. Архів Мінського районного суду м. Києва. Справа № 2 – 1957.
162. Нечаєва А.М. Охрана интересов детей // Социалистическая законность. – 1972.