ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ МЕРЕЖІ ЕЛЕКТРОЗВ\'ЯЗКУ

Краткое описание

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика правового регулювання електронної комерції в Україні
1.1. Правовідносини, що виникають у сфері електронної комерції 19
1.2. Суб’єкти правовідносин у сфері електронної комерції 40
1.3. Принципи правового регулювання електронної комерції 44
1.4. Законодавство, що регулює здійснення електронної комерції 52
Висновок 61
Розділ 2. Правове регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку
2.1. Поняття господарського договору та умови дійсності господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку 64
2.2. Порядок укладання договору через мережі електрозв’язку 90
2.3. Правовий статус інформаційних посередників 126
Висновок 134
Розділ 3. Використання електронних підписів в електронній комерції
3.1. Поняття та правовий режим ЕЦП 137
3.2. Правовий статус провайдерів сертифікаційних послуг 174
3.3. Проблеми державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг в Україні 199
Висновок 208
Висновки 212
Список використаних джерел 223

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. У останнє десятиліття 20-го століття інформаційно-комунікаційні технології, і перш за все глобальна інформаційна мережа Інтернет, стали одним з факторів, який істотно впливає як на розвиток суспільства в цілому, так і на розвиток господарської сфери зокрема.
Українське суспільство не тільки усвідомлює необхідність використання можливостей глобальної інформаційної мережі Інтернет у сфері господарювання, а й вживає конкретних зусиль до цього.[2-4, 6]
Мережа Інтернет представляє собою найбільш розгалужену міжнародну мережу електрозв’язку загального користування , призначену для обміну електронними документами , що не виключає у майбутньому створення іншої мережі електрозв’язку загального користування.
Використання можливостей мережі Інтернет у сфері господарювання призводить не тільки до швидкого росту кількості господарських та цивільних договорів, що укладаються через мережі електрозв’язку, а й до руху підприємництва в напрямку світової глобалізації [7]. Поступово у діловій та правовій практиці з’являється та закріплюється нове поняття “електронна комерція” (e-commerce). Фактично електронна комерція в Україні, як певні суспільні відносини, вже існує. Але в Україні, як і в багатьох інших державах світу, правова база для регулювання відповідних відносин лише починає створюватися.
Тільки у 1998 році в Україні з’являються перші нормативні акти, що регламентують порядок створення та використання електронних цифрових підписів (далі ЕЦП) та електронних документів. У 2000-2002 роках до Верховної Ради України вперше вноситься група законопроектів, покликаних комплексно врегулювати відносини, що виникають при вчиненні правочинів через мережі електрозв’язку. 22 травня 2003 року прийнятий перший з таких законів, а саме закон “Про електронний цифровий підпис”, який визначає правовий режим ЕЦП та регулює відносини, що виникають при його використанні.
Перший закон в світі, який врегулював вчинення правочинів через мережі електрозв’язку, зокрема використання з цією метою електронних підписів, прийняли у США у 1995 році. Враховуючи комплексність та новизну відносин, що виникають при вчиненні правочинів через мережі електрозв’язку, у 1996 році Комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) був прийнятий Типовий закон “Про електронну комерцію” [8], після чого аналогічні нормативні акти були прийняті у ряді держав світу: Сінгапурі (1998 рік), Великобританії (1999 рік), Австралії (1999 рік), Гонконгу (2000 рік), Ірландії (2000 рік), Філіппінах (2000 рік), США (2000 рік), Тунісі (2000 рік), Люксембурзі (2000 рік) тощо.
Таким чином, з 1995 року в багатьох державах світу почало формуватися новітнє законодавство, спрямоване на регулювання укладання правочинів через мережі електрозв’язку, тобто на комплексне регулювання електронної комерції.
Електронна комерція є комплексним, системним правовим поняттям, яке включає три групи правовідносин: правовідносини, пов’язані із вчиненням правочинів через мережі електрозв’язку у сфері господарювання; правовідносини, пов’язані із використанням електронних документів; правовідносини, пов’язані із використанням електронного підпису . Ці правовідносини перебувають у тісній взаємодії між собою: в основі електронної комерції лежить електронний документ, який набирає юридичної сили документа завдяки застосуванню електронного підпису. Вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку складається з процесів формування, обробки, зберігання, відправлення, одержання, перевірки та використання електронних документів.
Для електронної комерції мережа Інтернет є середовищем здійснення господарської діяльності, зокрема середовищем, в якому вчиняються господарські договори через мережі електрозв’язку [9]. Середовищем здійснення електронної комерції, крім мережі Інтернет, можуть виступати й інші мережі електрозв’язку не тільки загального, а й відомчого або подвійного призначення, за допомогою яких може відбуватися обмін електронними документами. Тобто, електронна комерція не пов’язується з використанням якоїсь однієї чітко встановленої мережі електрозв’язку.
Широке використання Інтернет для здійснення електронної комерції пов’язане з тим, що ця телекомунікаційна мережа дозволяє суттєво знизити витрати на організацію та підтримку всієї інфраструктури господарської діяльності; зменшуються витрати на рекламу та обслуговування, а значить і собівартість товару; скорочується час укладання та виконання договорів з контрагентами; істотно розширюється ринок збуту товарів та послуг для продавця та можливість вибору для покупця [10-14]. Аналіз досліджень окремих фахівців дозволяє стверджувати, що, не дивлячись на ознаки економічного спаду, керівники багатьох європейських компаній заявляють про збільшення інвестицій до електронної комерції протягом ближчих 12 місяців [15], розглядаючи її як один з засобів підтримання своєї конкурентоспроможності та забезпечення майбутнього успіху [16]. Так, у 1999 році європейський ринок електронної комерції збільшився на 200% відсотків; загальний оборот ринку електронної комерції у 1999 році склав 3,5 млрд. доларів.[17]
На рівні міжнародних організацій та законодавства окремих країн світу лише з 90-х років 20-го століття почалася робота зі створення правового регулювання відносин у сфері електронної комерції, основним напрямком якої є прийняття комплексних нормативних актів про електронну комерцію, присвячених регулюванню системи відносин, що виникають при вчиненні правочинів через мережі електрозв’язку, та окремих законів про електронні підписи, що пов’язано зі складністю та новизною відносин, що виникають при використанні електронних підписів в електронній комерції.
Так, одними з най авторитетніших джерел являються Типовий закон ЮНСІТРАЛ від 16 грудня 1996 року “Про електронну комерцію” та Типовий закон ЮНСІТРАЛ від 5 червня 2001 року “Про електронні підписи” [18]. Причиною розробки цих законів була поява нових засобів, за допомогою яких сторони обмінюються між собою інформацією, використовуючи при укладанні правочинів сучасні методи зв’язку. Типові закони покликані стати взірцем для оцінки та оновлення певних аспектів законів держав світу та практики їх застосування в галузі торгових відносин з використанням сучасних методів зв’язку, а також для прийняття відповідного законодавства.
В рамках Європейського Союзу прийнятий цілий ряд актів, спрямованих на врегулювання відносин у сфері електронної комерції. Серед них: Директива ЄС від 8 червня 2000 року “Про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, в тому числі електронної комерції, на внутрішньому ринку”[19]; Директива ЄС від 13 грудня 1999 року “Про правові підстави для використання електронних підписів”[20].
У Великобританії прийняті та діють Закони від 18 листопада 1999 року “Про регулювання електронної комерції” [21] та від 13 лютого 2002 року “Про регулювання використання електронних підписів” [22]. Штат Юта (США) прийняв Закон від 1 травня 1995 року “Про електронний підпис” [23] та Закон від 3 липня 2000 року “Про електронні правочини” [24].
Більшість інших держав світу перебуває у стадії формування законодавства про електронну комерцію. Так, у Сінгапурі діє Закон від 10 липня 1998 року “Про електронні правочини” [25], у Австралії діє Закон від 10 грудня 1999 року “Про електронні правочини” [26], у Гонконгу діє Ордонанс від 7 січня 2000 року “Про електронні правочини”[27], в Ірландії діє Закон від 10 липня 2000 року “Про електронну комерцію” [28], у Філіппінах діє Закон від 14 червня 2000 року “Про електронну комерцію” [29], у Тунісі 9 серпня 2000 року був прийнятий Закон “Про електронний обмін та електронну комерцію” [30], у Люксембурзі 14 серпня 2000 року прийнятий Закон “Про електронну комерцію” [31] тощо. У вказаних державах ведеться законопроектна робота з підготовки правового регулювання використання електронних підписів. Всі наведені закони ґрунтуються на положеннях зазначених вище Типових законів ЮНСІТРАЛ та європейських Директив.
В інших державах навпаки, спочатку була розроблена правова база використання електронних підписів, після чого постало питання про прийняття комплексних законів про електронну комерцію. Серед нормативних актів, присвячених регулюванню цих відносин, можна назвати:
1) модельний Закон Міжпарламентської асамблеї країн-учасниць СНД від 9 грудня 2000 року “Про електронний цифровий підпис” [32, с. 310];
2) Закон Італійської Республіки від 1 березня 1997 року “Закон Басаніні” [33];
3) Закон Німеччини від 13 червня 1997 року “Про регулювання основних умов надання інформаційних та комунікаційних послуг” [34]. Стаття 7 цього закону присвячена електронним підписам. Саме тому 8 жовтня 1997 року Федеральний уряд видав окрему Постанову “Про електронний підпис”;
4) федеральний Закон Австрії від 30 липня 1999 року “Про електронний підпис” [35];
5) федеральний Закон США від 1 жовтня 2000 року “Про електронні підписи у міжнародних та внутрішньодержавних торгових відносинах” [36];
6) Закон Російської Федерації від 10 січня 2002 року “Про електронний цифровий підпис” [37];
7) Закон України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис”;
8) тощо.
Такі держави як Туркменістан [38], Республіка Бєларусь [39] регулювання електронної комерції почали з прийняття законів, що встановлюють правові підстави використання електронних документів. В Україні 22 травня 2003 року прийнятий Закон “Про електронний документ та електронний документообіг”, що набирає чинності з 28 грудня 2003 року. У РФ існує законопроект про електронний документ та електронний документообіг.
Правове регулювання електронної комерції в Україні перебуває у процесі становлення. Кожна з трьох груп відносин, що складають електронну комерцію, лише починає одержувати відповідне правове регулювання.
Прийнятий 16 січня 2003 року Господарський кодекс України [40] (далі ГКУ), як основний комплексний нормативний акт у сфері господарювання, не врахував сучасних тенденцій використання інформаційно-телекомунікаційних технологій у господарській сфері. Електронна комерція, а саме питання вчинення договорів через мережі електрозв’язку, використання з цією метою електронних документів, ЕЦП, взаємовідносини та відповідальність суб’єктів електронної комерції, залишилися неврегульованими.
Новий Цивільний кодекс України [41] (далі ЦКУ), прийнятий 16 січня 2003 року, спробував вирішити проблему можливості укладання договорів з використанням мереж електрозв’язку. ЦКУ містить єдину статтю 207, яка у найбільш загальному вигляді закріплює потенційну можливість укладання договорів через мережі електрозв’язку (передбачається можливість здійснення волевиявлення сторін з використанням електронних засобів зв’язку для укладання правочинів в письмовій формі та застосування з цією метою ЕЦП). Комплексне та системне регулювання електронної комерції в Україні у зв’язку зі складністю та виходячи з характеру цих відносин, з нашої точки зору, повинне бути оформлене окремим законом, про що має бути зазначено у ГКУ в розділі 4 “Господарські зобов’язання”.
Правове регулювання відносин, пов’язаних із використанням електронних документів, та відносин, пов’язаних із використанням електронного підпису, також перебуває у стадії становлення. Сьогодні правовою підставою використання електронних документів та електронних підписів в Україні є наступні нормативні акти: Закон України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис”; Закон України від 22 травня 2003 року “Про електронний документ та електронний документообіг”; Закон України від 05 квітня 2001 року “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні [42]”; Закон України від 9 квітня 1999 року «Про обов'язковий примірник документів” [43]; Закон України від 2 жовтня 1992 року “Про інформацію” [44]; Інструкція “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затверджена Постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 року (в редакції 4 грудня 2001 року) № 135 [45]; Інструкція “Про міжбанківські розрахунки в Україні”, затверджена Постановою Правління НБУ України від 27 грудня 1999 року (в редакції 23 квітня 2002 року) № 621 [46]; “Правила організації захисту електронних банківських документів”, затверджені Постановою Правління НБУ від 10 червня 1999 року № 280 [47].
Більшість зазначених нормативних актів є вузько спеціалізованими, призначеними для регулювання відносин виключно в банківській сфері, а тому неприйнятними для застосування в інших сферах господарської діяльності.
22 травня 2003 року Верховною Радою України прийняті Закон “Про електронний цифровий підпис” [48], що визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП, та Закон “Про електронні документи та електронний документообіг” [49], що повинен встановити основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів в Україні. Але ці закони, незважаючи на їх новизну, вже можна назвати недосконалими, та таким, що потребують доопрацювання.
Також, в Україні прийнятий Закон від 14 травня 2003 року “Про телекомунікації”[50] № 2059-2, що повинен замінити чинний Закон України від 16 травня 1995 року “Про зв’язок” [51], визначити правові засади діяльності у галузі телекомунікацій в Україні та врегулювати відносини суб'єктів ринку телекомунікаційних послуг, зокрема провайдерів телекомунікацій, між собою та з органами державної влади і органами місцевого самоврядування (на даний закон Президентом України було накладено вето).
Поняття, що розглядаються в кожному із зазначених законів та законопроектів і є предметом їх правового регулювання, можуть бути предметом самостійного комплексного дослідження, що пов’язано з їх складністю, багатогранністю та абсолютною новизною.
У Верховній Раді України зареєстрований законопроект від 17 лютого 2003 року № 3114 “Про електронну торгівлю” [52], який має забезпечити правові умови для електронної торгівлі: закріплення прав і обов'язків осіб, що здійснюють електронну торгівлю, визначення правил вчинення правочинів з використанням електронних документів, а також визнання електронних документів як судових доказів.
Незважаючи на те, що Закон України “Про електронний цифровий підпис” набере чинності з 1 січня 2004 року, на наш погляд, залишається доцільним прийняття комплексного закону, який повинен встановити певні принципи електронної комерції, системно врегулювати відносини, пов’язані зі вчиненням правочинів через глобальну інформаційну мережу Інтернет, порядок використання з цією метою електронних документів та ЕЦП, участь інформаційних посередників у сфері електронної комерції, а також встановити відповідальність суб’єктів електронної комерції за правопорушення у сфері електронної комерції.
Формування абсолютно нового як для України, так й для інших країн світу законодавства, майже повна відсутність судової практики будуть вимагати ретельного вивчення законодавства та практики його застосування, і ці питання ще багато років будуть залишатися надзвичайно актуальними для дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційної роботи тісно пов’язаний із програмами проведення економічної реформи в Україні, в тому числі із реформою господарського законодавства України, а також згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725 – 2001-2003 роки).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки господарського та цивільного права, аналізу практики застосування норм права, дати комплексний теоретичний аналіз правового регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку, а також зробити висновки i внести пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.
Мета дисертаційного дослідження визначається його теоретико-прикладним характером i включає в себе вирішення наступних завдань:
- визначення об’єктивної необхідності спеціального правового регулювання вчинення правочинів через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет;
- дослідження правового регулювання господарських договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет;
- з’ясування порядку використання електронних підписів для вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку;
- визначення принципів правового регулювання електронної комерції;
- визначення системи законодавства, що регулює електронну комерцію;
- з’ясування умов дійсності правочинів, що вчиняються через мережі електрозв’язку;
- використання електронних документів та електронних підписів для укладання правочинів через мережі електрозв’язку;
- особливі додаткові істотні умови таких правочинів;
- участь інформаційних посередників при укладанні правочинів через мережі електрозв’язку;
- визначення правового режиму ЕЦП;
- визначення правового статусу провайдерів сертифікаційних послуг;
- з’ясування системи провайдерів сертифікаційних послуг в Україні;
- визначення видів юридичної відповідальності провайдерів сертифікаційних послуг;
- встановлення переліку правопорушень провайдерів сертифікаційних послуг, як підстави відповідальності за порушення законодавства про ЕЦП, та детермінація меж такої відповідальності;
- здійснення державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг.
Об’єктом дослідження виступає правове регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження. Застосовано також формально-логiчний, порiвняльно-правовий методи дослідження.
Системно-функціональний та порівняльно-правовий методи дозволили автору дослідити питання правового регулювання вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку як систему взаємопов’язаних елементів, які виражають його якісні особливості, в процесі функціонування та розвитку; визначити коло правовідносин, що складають електронну комерцію; принципи її правового регулювання тощо.
Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення ряду понять у сфері електронної комерції (електронна комерція, письмова форма господарського договору, електронний документ тощо).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, Цивільний Кодекс України, Господарський кодекс України, інші джерела господарського і цивільного законодавства.
Теоретичну основу дослідження складають праці правознавців у галузях загальної теорії держави та права, філософії права, господарського та цивільного права.
В дисертації використано наукові досягнення, що містяться в працях: В. Агєєва, О. Ананьєва, І. Балабанова, А. Баранова, О., Беляневич, М. Брагинського, А. Вершиніна, М. Дутова, І. Жилінкової, Б. Завідова, В. Копилова, А. Косовиця, С. Малахова, В. Наумова, С. Петровського, Н. Соловяненко, О. Степаненко, В. Талімончика, А. Тедєєва, А. Шамраєва, В. Щербини та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно досліджується новітнє законодавство України та окремих зарубіжних держав, яке регламентує використання сучасних інформаційних технологій у сфері господарювання. Вперше в Україні:
• дається правовий аналіз відносин, що виникають при вчиненні правочинів через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет;
• системно досліджено та обґрунтовано визначене поняття електронної комерції, як певної сукупності правовідносин у сфері господарювання, детерміновані її ознаки та принципи;
• досліджено питання письмової форми господарського договору;
• визначені особливі додаткові істотні умови договорів, що вчиняються через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет;
• обґрунтовано функціонування єдиного виду засобів електронного цифрового підпису;
• доведено необхідність існування електронного цифрового підпису з одним видом сертифікату відкритого ключа;
• обґрунтована необхідність запровадження режиму ліцензування діяльності інформаційних посередників з надання послуг доступу до мереж електрозв’язку;
• досліджена проблема відповідальності провайдерів сертифікаційних послуг;
• запропоновані види правопорушень провайдерів сертифікаційних послуг, санкцій і види відповідальності зі їх вчинення;
• досліджено роль державного регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг, запропоновані зміни, спрямовані на вдосконалення та оптимізацію такого державного регулювання.
Аналіз чинного законодавства України, практики його застосування та спеціальної літератури з тематики дослідження дав можливість сформулювати наступні положення, що містять наукову новизну, та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства:
 електронна комерція - це система взаємопов’язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, який здійснюється за допомогою використання мереж електрозв’язку, зокрема Інтернет;
 здійснення електронної комерції ґрунтується на принципах: вільного здійснення електронної комерції; недискримінації правочинів, що вчиняються через мережі електрозв’язку; відкритості, або технологічного нейтралітету; гарантування судового захисту прав особам, які здійснюють електронну комерцію;
 письмової форми господарського договору - це спосіб об’єктивування за допомогою писемності та умовних знаків на різних носіях інформації, зміст якої визначається взаємними правами і обов’язками сторін у галузі господарської діяльності;
 правочин, вчинений через мережі електрозв’язку, визнається таким, що вчинений у простій письмовій формі;
 правочини та інші юридичні дії суб’єктів господарювання можуть вчинятися через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет, з дотриманням вимог чинного законодавства України. Винятки з цього правила встановлюються законом;
 правочини, вчинені через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет, не можуть визнаватися неукладеними або такими, що не породжують передбачені в них правові наслідки, лише з тих підстав, що вони вчинені через мережі електрозв’язку з використанням електронних документів;
 у сфері вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку, якщо сторони не домовилися про інше, оферта та акцепт оферти можуть вчинятися з використанням електронних документів;
 використання ЕЦП, а також інших видів електронного підпису в порядку, передбаченому законодавством України та (або) домовленістю сторін, визнається юридично рівнозначним власноручному підпису уповноваженої особи, за умови, що вони використовуються на підставі узгодженого волевиявлення сторін, є надійними та такими, що відповідають меті, для якої електронний документ створюється і використовується;
 електронний підпис не повинен визнаватися недійсним та таким, що не відповідає власноручному підпису, лише з тих підстав, що він має електронну форму або не ґрунтується на сертифікаті;
 в законі України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис” доцільно законодавчо закріпити єдиний вид засобів ЕЦП та запровадити функціонування ЕЦП з одним видом сертифікату відкритого ключа підпису;
 електронний документ вважається електронним документом відправника якщо він був відправлений: самим відправником; особою, яка мала повноваження діяти від імені відправника щодо даного електронного документа; інформаційною системою, запрограмованою відправником функціонувати в автоматичному режимі;
 всі екземпляри електронного документа, підписані за допомогою електронного підпису, є оригіналами. Електронний документ не може мати копій в електронному виді;
 з метою зберігання електронних документів особи, що здійснюють електронну комерцію, можуть використовувати послуги інформаційного посередника;
 одержання документа на електронному носії повинно бути підтверджено адресатом. Електронний документ вважається невідправленим до тих пір, поки відправник не одержав підтвердження адресату;
 умови договору, який укладається у сфері електронної комерції, повинні визначатися матеріальним правом, яке до нього застосовується, та повинні обов’язково містити наступні додаткові істотні умови: угоду сторін про використання електронних документів та угоду сторін про обраний вид електронного підпису. Договір, вчинений через мережі електрозв’язку, який не містить зазначених умов, вважається неукладеним;
 здійснення інформаційними посередниками діяльності з надання послуг доступу до мереж електрозв’язку загального користування, зокрема Інтернет, повинно підлягати ліцензуванню;
 інформаційні посередники можуть бути зобов’язаними своєчасно інформувати уповноважені державні органи про заплановану незаконну діяльність чи інформацію, що надаються адресату чи відправнику;
 діяльність провайдерів з надання послуг сертифікації відкритих ключів ЕЦП повинна підлягати ліцензуванню;
 за невиконання чи неналежне виконання провайдером сертифікаційних послуг обов’язків, покладених на нього законом чи договором, доцільно встановити господарсько-правову відповідальність останнього у формі повного відшкодування завданих збитків, сплати штрафних санкцій (штрафу у визначеній грошовій сумі), застосування оперативно-господарських санкцій у вигляді відмови від оплати за зобов’язанням, яке виконане неналежним чином, та дострокового розірвання договору, і адміністративно-господарських санкцій у вигляді адміністративно-господарського штрафу та зупинення або анулювання дії ліцензії на здійснення провайдером сертифікаційних послуг господарської діяльності. Визначені правопорушення, вчинення яких повинно розглядатися як підстава притягнення провайдера сертифікаційних послуг до відповідної форми господарсько-правової відповідальності;
 провайдер сертифікаційних послуг не повинен нести відповідальності за будь-які збитки, спричинені використанням фальшивих чи підроблених електронних цифрових підписів, підтверджених сертифікатом цього провайдера, якщо такий провайдер виконував вимоги даного закону відносно цього сертифікату;
 провайдер сертифікаційних послуг може передбачити у сертифікаті відкритого ключа ЕЦП обмеження на використання цього сертифікату, за умови, що такі обмеження визнаються третіми особами, в зв’язку з чим провайдер не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок використання сертифікату відкритого ключа ЕЦП, яке виходить за межі, зазначені в такому сертифікаті;
 державне регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг повинно ґрунтуватися на запровадженні режиму ліцензування їх діяльності у сфері надання послуг ЕЦП та створенні і функціонуванні єдиного державного органу, який буде об’єднувати в своїй компетенції повноваження, передбачені законом для центрального засвідчувального органу та контролюючого органу, а також містити реальні заходи впливу на провайдерів сертифікаційних послуг, що порушують законодавство про ЕЦП.
Наукове значення роботи. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що матеріали дослідження дають комплексну характеристику правовідносин, що виникають у сфері електронної комерції, а саме при вчиненні правочинів через мережі електрозв’язку та використанні з цією метою електронних документів та електронних підписів.
Практичне значення роботи. Дисертація має цільову практичну спрямованість. Висновки i пропозиції, що містяться в роботі, можуть бути використані для подальшого розвитку господарського законодавства України, а також можуть сприяти вдосконаленню практики господарських судів України по розгляду спорів, що виникають при укладанні і виконанні договорів, вчинених через мережі електрозв’язку.
Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних розробок з господарського права для студентів юридичних вузів, в спецкурсах “Правове регулювання електронної комерції”, а також враховані при написанні робіт з цієї тематики. Окремі положення, які сформульовано у дисертації, мають дискусійний характер i можуть бути базою для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання електронної комерції.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи одержані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Основні положення i висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету імені Тараса Шевченка, на науково - практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (19 лютого 2003 року), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (11-12 квітня 2002 року, Київський національний університет ім. Т. Шевченка в м. Києві), на першій міжнародній студентській науковій конференції “Правова система, громадянське суспільство та держава” (25-26 квітня 2002 року, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів), на міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (17 травня 2002 року, Академія праці та соціальних відносин, м. Київ).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 3 авторських публікації.
Структура дисертації визначається метою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють десять підрозділів, висновку, переліку нормативних актів та використаної літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Побудова в Україні економіки ринкового типу пов’язана з необхідністю розвитку правового регулювання суспільних відносин в галузі економіки, важливою частиною якого виступає господарське законодавство, в тому числі система законодавства про електронну комерцію.
Система законодавства України про електронну комерцію представляє собою сукупність нормативних актів, які регулюють право на зайняття господарською діяльністю, порядок створення відповідних суб’єктів господарювання, правовий режим майна таких суб’єктів тощо, та нормативних актів, які повинні врегулювати особливості, пов’язані із використанням мереж електрозв’язку, зокрема Інтернет, при вчиненні правочинів, порядок використання електронних документів з цією метою, застосування електронних підписів, зокрема ЕЦП, та умови визнання їх рівнозначними власноручному підпису. Основою законодавства повинен стати закон України “Про електронну комерцію”.
Дослідження поняття електронної комерції повинно здійснюватися на підставі її суттєвих ознак: а) комплексності, системності поняття електронної комерції, яка охоплює правовідносини у сфері вчинення правочинів, у сфері електронного документа та електронного документообігу, у сфері використання електронних підписів; б) визнанні мереж електрозв’язку середовищем вчинення правочинів для електронної комерції; в) відсутності прив’язки електронної комерції до використання якоїсь однієї чітко встановленої мережі електрозв’язку; г) невичерпності переліку правочинів, які можуть вчинятися з використанням мереж електрозв’язку, та встановленні загально дозвільного порядку вчинення правочинів з використанням електронних засобів зв’язку, виключення з цього правила повинні встановлюватися законом.
В результаті наукового аналізу сформульовано доктринальне визначення електронної комерції: “Електронна комерція - це система взаємопов’язаних правовідносин у сфері вчинення правочинів шляхом обміну електронними документами, який здійснюється за допомогою використання мереж електрозв’язку, зокрема Інтернет”. Таким чином, електронна комерція охоплює три групи правовідносин:
• правовідносини, пов’язані із вчиненням правочинів через мережі електрозв’язку у сфері господарювання;
• правовідносини, пов’язані із використанням та обміном електронних документів;
• правовідносини, пов’язані із використанням електронних підписів.
Суб’єктами правовідносин у сфері електронної комерції є особи, які здійснюють електронну комерцію (вчиняють правочини через мережі електрозв’язку, зокрема через Інтернет), інформаційні посередники та провайдери сертифікаційних послуг.
Відносини у сфері електронної комерції повинні ґрунтуватися як на загально галузевих принципах господарського права, так й на принципах, властивих саме електронній комерції:
1) принципі вільного здійснення електронної комерції;
2) принципі недискримінації правочинів, що вчиняються через мережі електрозв’язку;
3) принципі відкритості, або технологічного нейтралітету;
4) принципі гарантування судового захисту прав особам, що здійснюють електронну комерцію.
Особливість правочинів, які вчиняються через мережі електрозв’язку у сфері електронної комерції визначається тим, що для них мережі електрозв’язку, зокрема Інтернет, є середовищем їх вчинення, через що вони не повинні визнаватися неукладеними або такими, що не породжують передбачені в них правові наслідки, лише з тих підстав, що вони вчинені через мережі електрозв’язку з використанням електронних документів.
Оскільки середовищем вчинення електронної комерції є мережі електрозв’язку, зокрема мережа Інтернет, з метою виконання законодавчої вимоги про вчинення господарських договорів у письмовій формі, правочини, вчинені через мережі електрозв’язку, повинні вважатися такими, що вчинені в простій письмовій формі. Правочини та інші юридичні дії суб’єктів господарювання можуть вчинятися через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет, з дотриманням вимог чинного законодавства України. Винятки з цього правила встановлюються законом.
Використання ЕЦП, а також інших видів електронного підпису в порядку, передбаченому законодавством України та (або) домовленістю сторін, повинно визнаватися юридично рівнозначним власноручному підпису уповноваженої особи, за умови, що такі підписи використовуються на підставі узгодженого волевиявлення сторін, є надійними та такими, що відповідають меті, для якої електронний документ створюється і використовується.
ЕЦП в електронному документі, сертифікат якого містить необхідні відомості про повноваження його володільця, повинен визнаватися рівнозначним підпису особи в документі на паперовому носії, засвідченому печаткою.
Використання у сфері електронної комерції електронних документів для вчинення правочинів через мережі електрозв’язку дозволило дослідити поняття електронних документів та електронного цифрового підпису та запропонувати їх доктринальне визначення:
“Електронний документ – це документ, складений певними та компетентними установами, підприємствами, організаціями, посадовими особами, а також громадянами, зміст якого складають юридично значимі відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, що зафіксовані на електронному носії (магнітний диск, лазерний диск, тощо), який використовується для запису та зберігання інформації за допомогою електронно-обчислювальної техніки”.
“Електронний цифровий підпис – це вид електронного підпису, представлений у формі електронних даних, одержаних шляхом криптографічного перетворення інформації, який дозволяє ідентифікувати володільця сертифікату ключа підпису та встановити істинність електронного документа, відкритий ключ якого має чинний на момент використання сертифікат”.
Нормативне регулювання можливості осіб, які здійснюють електронну комерцію, вчиняти правочини через мережі електрозв’язку має бути спрямоване на закріплення неможливості визнання такої правочини неукладеною лише з тих підстав, що вона укладалася з використанням електронних документів.
На нашу думку, необхідно змінити передбачувану законом України “Про електронний цифровий підпис” систему провайдерів сертифікаційних послуг та передбачити існування одного виду провайдерів сертифікаційних послуг, уповноважених видавати сертифікати відкритих ключів підписів всім зацікавленим особам. Захист державних інтересів у сфері використання ЕЦП може бути забезпечений шляхом встановлення обов’язку центральних органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій їм підпорядкованих використовувати тільки такий вид електронного підпису як ЕЦП.
Електронні цифрові підписи уповноважених осіб провайдерів сертифікаційних послуг повинні використовуватися тільки після включення їх до єдиного державного реєстру сертифікатів ключів підписів. Використання таких ЕЦП повинно пов’язуватися виключно з метою посвідчення сертифікатів ключів підписів і відомостей про їх дію.
Із вказаного закону України доцільно виключити положення про акредитацію та передбачити ліцензування діяльності провайдерів сертифікаційних послуг. В цій частині відповідні зміни повинні бути внесені і в Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Крім того, доцільно розробити ліцензійні умови надання провайдерами послуг сертифікації відкритих ключів ЕЦП, які б містили кваліфікаційні, організаційні та технологічні вимоги до провайдерів, що надають такі послуги.
За невиконання чи неналежне виконання провайдером сертифікаційних послуг обов’язків, покладених на нього законом чи договором, доцільно встановити господарсько-правову відповідальність останнього у формі повного відшкодування завданих збитків, сплати штрафних санкцій (штрафу у визначеній грошовій сумі), застосування оперативно-господарських санкцій у вигляді відмови від оплати за зобов’язанням, яке виконане неналежним чином, та дострокового розірвання договору, і адміністративно-господарських санкцій у вигляді адміністративно-господарського штрафу та зупинення або анулювання дії ліцензії на здійснення провайдером сертифікаційних послуг господарської діяльності.
Вважаємо за доцільне передбачати в договорах наступні правопорушення, вчинення яких провайдером сертифікаційних послуг є підставою застосування до нього штрафу:
1) несвоєчасне скасування, блокування та поновлення сертифікатів ключів;
2) недодавання до сертифікату відкритого ключа підписувача інформації про обмеження використання електронного цифрового підпису;
3) не перевірка законності звернень про скасування, блокування та поновлення сертифікатів ключів та не зберігання документів, на підставі яких були скасовані, блоковані та поновлені сертифікати ключів;
4) порушення обов’язку цілодобово приймати заяви про скасування, блокування та поновлення сертифікатів ключів;
5) незабезпечення цілодобового доступу користувачів до сертифікатів ключів та відповідних електронних переліків сертифікатів через загальнодоступні телекомунікаційні канали.
На нашу думку, вчинення провайдером сертифікаційних послуг правопорушень “1, 5” може бути підставою застосування до останнього таких оперативно-господарської санкції як відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконане неналежним чином (“5”), та дострокове розірвання договору (“1”).
Доцільним є закріплення в законодавстві України положення про те, що підставою застосування до провайдера сертифікаційних послуг адміністративно-господарських санкцій повинно розглядатися вчинення останнім наступних видів правопорушень:
1) здійснення господарської діяльності без отримання ліцензії або з порушенням вимог законодавства, зокрема:
a) порушення обов’язків по належному утриманню реєстраційних матеріалів;
b) невиконання або неналежне виконання обов’язків з забезпечення захисту інформації в автоматизованих системах відповідно до законодавства;
c) порушення обов’язку ведення електронного переліку чинних, скасованих і блокованих сертифікатів ключів;
d) порушення обов’язку зберігання сформованих сертифікатів ключів протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання відповідних документів на папері.
2) відмова надати для перевірки журнали, реєстраційну та іншу документацію;
3) неповідомлення центрального засвідчувального органу про які-небудь факти, які не дозволяють належним чином здійснювати діяльність у відповідності з ліцензійними умовами;
4) невиконання або неналежне виконання обов’язків з забезпечення захисту персональних даних, отриманих від підписувача, згідно з законодавством;
Центральний засвідчувальний орган за вчинення провайдером сертифікаційних послуг правопорушень “1(а)” – “1(d)” повинен притягувати останнього до господарсько-правової відповідальності із застосуванням зупинення або анулювання дії ліцензії на здійснення провайдером сертифікаційних послуг господарської діяльності.
Центральний засвідчувальний орган за здійснення провайдером сертифікаційних послуг господарської діяльності без отримання ліцензії та вчинення ним правопорушень “2”-“3” повинен притягувати останнього до господарсько-правової відповідальності із застосуванням адміністративно-господарського штрафу.
Орган, уповноважений Кабінетом Міністрів України здійснювати управління захистом інформації, за вчинення провайдером сертифікаційних послуг правопорушення “4” повинен притягувати останнього до господарсько-правової відповідальності із застосуванням адміністративно-господарського штрафу.
Державне регулювання діяльності провайдерів сертифікаційних послуг повинно ґрунтуватися на запровадженні режиму ліцензування їх діяльності у сфері надання послуг ЕЦП та створенні і функціонуванні єдиного державного органу, який буде об’єднувати в своїй компетенції повноваження, передбачені законом для центрального засвідчувального органу та контролюючого органу, а також містити реальні заходи впливу на провайдерів сертифікаційних послуг, що порушують законодавство про ЕЦП.
На підставі наукового дослідження внесені наступні пропозиції:
- основою спеціального законодавства у сфері електронної комерції повинен стати закон “Про електронну комерцію”, в якому будуть закріплені поняття електронної комерції, принципи її правового регулювання, використання електронних документів для вчинення правочинів через мережі електрозв’язку, форма таких правочинів, умови договору, що вчиняються через мережі електрозв’язку, участь інформаційних посередників у сфері електронної комерції тощо;
- правове регулювання відносин щодо використання ЕЦП у відповідності з Законом України від 22 травня 2003 року” Про електронний цифровий підпис” повинно зазнати істотних змін в частині: обов’язкової сертифікації всіх засобів ЕЦП, передбачуваної системи провайдерів сертифікаційних послуг, ліцензування послуг створення та використання ЕЦП, що надаються ними, запровадження в Україні ЕЦП з єдиним видом сертифікату ключа підпису, компетенції центрального засвідчувального органу.
- про внесення змін та доповнень до ч.1 статті 207 Цивільного кодексу України та викладення її в такій редакції: “Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він відповідає наступним ознакам:
1. об’єктивно закріплює інформації про факти, що мають значення для виникнення, зміни або припинення зобов’язального правовідношення;
2. матеріальним об’єктом, носієм письмової форми є будь-який предмет, незалежно від його форми, розміру, цілі, для якої він призначений, матеріалу, з якого він зроблений;
3. способом закріплення письмової форми на зазначених предметах є писемність у всіх її видах;
4. зміст письмової форми визначається взаємними правами і обов’язками сторін.”
- про внесення змін та доповнень в статтю 179 Господарського кодексу, частину 7 якої позначити як частину 8; частину 7 даної статті викласти в такій редакції: “Особливості вчинення договір через мережі електрозв’язку, зокрема через мережу Інтернет, регулюється цим Кодексом з урахуванням особливостей, встановлених законодавством про електронну комерцію”.
- внесення змін в статтю 181 Господарського кодексу, в якій друге речення частини першої викласти в наступній редакції: “Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами або шляхом використання іншого електричного засобу зв’язку, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.”
- про внесення доповнень в частину 2 статті 24 Закону України від 16 травня 1995 року “Про зв’язок”, яку доповнити реченням: “Здійснення інформаційними посередниками діяльності з надання послуг доступу до мереж електрозв’язку загального користування, зокрема Інтернет, підлягає ліцензуванню” та до частини 1 статті 9 закону України від 01 червня 2000 року “Про ліцензування певних видів діяльності”, яку додати пунктом наступного змісту: “Ліцензуванню підлягають послуги передавання даних, що надаються з використанням мереж телекомунікацій загального користування, в тому числі мереж Інтернет”.
- про викладення статті 3 Закону України від 22 травня 2003 року “Про електронний цифровий підпис” “Правовий статус електронного цифрового підпису” в наступній редакції: “ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у разі, якщо: ЕЦП підтверджено з використанням сертифікату ключа за допомогою засобів ЕЦП, які відповідають вимогам чинного законодавства; під час перевірки використовувався сертифікат ключа підпису, чинний на момент накладення ЕЦП; особа, яка підписала електронний документ ЕЦП правомірно володіє закритим ключем ЕЦП. При створенні ЕЦП повинні використовуватися лише такі засоби ЕЦП, які мають сертифікат відповідності або позитивний висновок державної експертизи в галузі криптографічного захисту інформації. Здійснення діяльності з надання послуг електронного цифрового підпису підлягає ліцензуванню в порядку, передбаченому законодавством України. Електронний підпис не може бути визнаний таким, що за правовим режимом не прирівнюється до власноручного підпису, лише через те, що він представлений даними в електронній формі та не ґрунтується на сертифікаті.” та, відповідно виключити із вказаного закону всі вказівки про акредитацію.
- про внесення змін до статті 5 закону України “Про електронний цифровий підпис”, частину 5 якого викласти в наступній редакції: “Електронний цифровий підпис в електронному документі, сертифікат якого містить необхідні для здійснення даних відносин відомості про повноваження його володільця, визнається рівнозначним власноручному підпису особи в документі на паперовому носії, засвідченого печаткою. Зміст документа на паперовому носії, засвідчений печаткою, та перетворений в електронний документ, засвідчується електронним цифровим підписом уповноваженої особи”.
- про виключення з Закону України “Про електронний цифровий підпис” статті 12 та доповнення статті 11 вказаного закону частиною наступного змісту: “Державне регулювання відносин у сфері використання ЕЦП в Україні покладено на центральний засвідчувальний орган.”; доповнення частини 2 статті 11 вказаного закону України наступними повноваженнями центрального засвідчувального органу: проведення ліцензування провайдерів сертифікаційних послуг; здійснення контролю за дотриманням ними ліцензійних умов; умови та порядок анулювання ліцензії; ведення єдиного загальнодержавного реєстру сертифікатів, що видані в України, таким чином, щоб одержання сертифікату відкритого ключа ЕЦП у будь-якого з центрів сертифікації на території України автоматично відбивалося у такому реєстрі; розробка підзаконних нормативних актів, що встановлюють стандарти та методику надання провайдерами послуг ЕЦП, та контроль за їх виконанням; надання консультацій та розробка методичної літератури щодо порядку надання послуг ЕЦП; порядок, умови та санкції, які можуть бути застосовані до провайдерів сертифікаційних послуг у випадку порушення ними законодавства у сфері ЕЦП.
про внесення доповнення в статтю 15 Закону України “Про електронний цифровий підпис”, яку доповнити частинами наступного змісту: “В разі невиконання або неналежного виконання центром сертифікації зобов’язання він зобов’язаний відшкодувати підписувачу всі завдані цим збитки.
Виконання зобов’язання між центром сертифікації та підписувачем може забезпечуватися згідно з законом або договором штрафом у певній визначеній грошовій сумі.
Центр сертифікації не несе відповідальності за будь-які збитки, спричинені використанням фальшивих чи підроблених електронних цифрових підписів, підтверджених сертифікатом цього центру, якщо такий центр виконував вимоги даного закону відносно цього сертифікату.
Центр сертифікації може передбачити у сертифікаті відкритого ключа ЕЦП обмеження на використання цього сертифікату, за умови, що такі обмеження визнаються третіми особами, в зв’язку з чим центр не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок використання сертифікату відкритого ключа ЕЦП, яке виходить за межі, зазначені в такому сертифікаті.”
- Про внесення доповнення до Порядку проведення сертифікації засобів криптографічного захисту інформації” від 15 грудня 1999 року, затвердженого Комітетом України з питань стандартизації, метрології та сертифікації, частину 4 якого доповнити підпунктом наступного змісту: “орган із сертифікації засобів криптографічного захисту інформації уповноважений:
1. створювати системи сертифікації;
2. обирати спосіб підтвердження відповідності засобів захисту інформації вимогам нормативних документів;
3. встановлювати умови ліцензування випробувальних лабораторій;
4. вести державний реєстр учасників сертифікації та сертифікованих засобів захисту інформації;
5. здійснювати державний нагляд та контроль за дотриманням учасниками сертифікації правил сертифікації та за сертифікованими засобами захисту інформації;
6. розглядати апеляції з питань сертифікації;
7. встановлювати порядок визнання іноземних сертифікатів;
8. призупиняти або скасовувати дію виданих сертифікатів.
За підсумками проведеного наукового дослідження можна зробити узагальнюючий висновок: законодавство України про електронну комерцію знаходиться в стадії становлення і формується в основному з урахуванням світового досвіду та економічних тенденцій розвитку країни. У зв’язку з цим вбачається доцільним регулювання не окремих блоків правовідносин, що складають електронну комерцію, а врегулювання комплексного системного явища електронної комерції, основна мета якого легалізація запровадження сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій до сфери господарювання в Україні, зокрема при вчиненні правочинів. Господарський кодекс України, який виступає основою національного господарського законодавства, повинен містити основоположні засади регулювання господарсько-договірних відносин. Детальна правова регламентація вчинення правочинів з використанням сучасних технологій обміну та поширення інформації, зокрема з використанням мереж електрозв’язку загального користування, повинна міститися в спеціальному Законі “Про електронну комерцію”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286.
2. Концепція створення організованого ринку обігу цінних паперів високотехнологічних підприємств України, затверджена Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 3 січня 2002 року № 2 // Офіційний вісник України. - N 4. – С. 476. – Ст. 154 вiд 07.02.2003.
3. Положення "Про ввезення на митну територію України окремих видів товарів", затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 N 390 // Урядовий кур'єр N 63 вiд 03.04.2002.
4. Указ Президента України від 31 липня 2000 р. № 928 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" // Урядовий кур'єр вiд 8.08.2000.
5. Див.: http://dogovor.adgrafics.net/dodatok_2.php?adgrafics=pp
6. Інструкція “Про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів”, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2002 року N 57/5 // Офіційний вісник України. - N 27. - С. 271. – Ст. 1306 вiд 19.07.2002.
7. Бенеско Г. С электронным бизнесом – в третье тысячелетие //http://www.osp.ru/ecom/2001/01/044.htm
8. UNCITRAL Draft Model Law on Electronic Commerce // http://www.uncitral.org/english/texts/electcom/ml-ecomm.htm
9. Климович Л. Электронная коммерция в интернационализации предпринимательской деятельности. – Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2003. - № 1. – С. 12-16.
10. Кулешов М. Развитие электронной торговли в России и правовое обеспечение // http://www.ice.ru/exp/20362
11. Царев В.В., Кантарович А.А. Инфраструктура системы электронной коммерции // http://www.rsoft.ru/koi-8/most/reviews/ob11_01.htm
12. Гозалан М. Е-метаморфозы деловой среды // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=53
13. Сериков С. Автогиганты на виртуальных шасси // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=135
14. Баско Ф. В2В в России: проблемы и перспективы. - eCommerce World. – 2001. - № 3.
15. Семенов А. Электронная коммерция в Европе жива и здорова // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=479
16. Семенов А. Иного пути у нас просто нет // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=20
17. П. Форт Конкурентная борьба за европейский рынок электронной коммерции обостряется // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=58
18. UNCITRAL Model Law on Electronic Signatures // http://www.uncitral.org/english/sessions/unc/unc-34/acn-493e.pdf
19. Directive 2000/31/EC of the European Parliament and of the Council of 8 June 2000 on certain legal aspects of information society services, in particular electronic commerce, in the Internal Market (Directive on electronic commerce) // Official Journal of the European Communities. – 2000. – L 178.
20. Directive 1999/93/EC of the European Parliament and of the Council of 13 December 1999 on a Community Framework for Electronic Signatures (Electronic Signatures Directive) // Official Journal of the European Communities. – 1999. – L13.
21. Electronic Communications Act of UK, of May 15, 2000 // http://www.uk-legislation.hmso.gov.uk/acts/acts2000/20000007.htm
22. The Electronic Signatures Regulations Act of UK, of Fabruary 13, 2002 // http://www.legislation.hmso.gov.uk/si/si2002/20020318.htm
23. Закон штату Юта США від 1.05.1995 року “Про електронний підпис” // http://www.le.state.ut.us/~code/TITLE46/46_03.htm
24. Uniform Electronic transactions Act, State of Utah, of July 3, 2000 // http://www.le.state.ut.us/~2000/htmdoc/sbillhtm/SB0125.htm
25. Electronic Transaction Act of Singapure, of June 29, 1998 // http://www.cca.gov.sg/eta/framecontent.html
26. The Electronic transaction Bill of Australia, 1998-1999 // http://scaleplus.law.gov.au/html/pasteact/3/3328/top.htm
27. Electronic Transactions Ordinance of Hon-Kong, of January 7, 2000 // http://www.bmck.com/hongkong-t.htm#eto
28. An Electronic Commerce Act of Ireland, of July 10, 2000 // http://www.bmck.com/ireland-t.htm#ecb
29. An Act providing for the recognition and use of electronic commercial and non-commercial transactions and documents, penalties for unlawful use thereof and for other purposes of Philippines, of June 14, 2000 // www.bmck.com/Philippine%20E-Com%Law.doc
30. The Electronic Exchanges and Electronic Commerce Bill of Tunisia, of August 9, 2000 // http://www.bmck.com/Tunisian%20National%20Certification%20Agency.pdf
31. Electronic Commerce Act of Luxembourg, of Augest 14, 2000 // http://www.etat.lu/OLAS/docs/ComelecEN.pdf
32. Модельний закон Міжпарламентської асамблеї країн-учасниць СНД від 09.12.2000 року “Про електронний цифровий підпис” // Информационный бюллетень, С-Пб. – 2001. - N 26. – 310 с.
33. Закон Італійської Республіки від 01.03.1997 року “Закон Басаніні” // http://www.bmck.com/italy-t.htm#21
34. Zertifizierungsstelle fur digitale Signaturen bei der Regulierungsbehorde fur Telekommunikation und Post // www.regtp.de
35. Federal Electronic Signature Law of Austria, of August 19, 1999 // http://www.bmck.com/ecommerce/austrianesig.pdf
36. Федеральний Закон США від 1.10.2000 року “Про електронні підписи у міжнародних та внутрішньодержавних торгових відносинах” // http://frwebgate.access.gpo.gov/cgi-bin/getdoc.cgi?dbname=106_cong_bills&docid=f:s761enr.txt.pdf
37. Закон Російської Федерації від 10.01.2002 року “Про електронний цифровий підпис”// www.russianlaw.net/law/laws/t18.htm.
38. Закон Туркменістану від 19.12.2000 року “Про електронний документ”// http://law/intergroup.ru/infolaw/zakon/phtml?file=turk
39. Закон Республіки Бєларусь від 10.01.2000 року “Про електронний документ” // http://law/intergroup.ru/infolaw/zakon/phtml?file=belarus
40. Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
41. Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
42. Закон України від 05.04.2001 року “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”// Відомості Верховної Ради України. – 2001. - N 29. - Ст.137.
43. Закон України від 09.04.1999 року “Про обов'язковий примірник документів” // Відомості Верховної Ради. – 1999. - N 22-23. - Ст. 199.
44. Закон України від 02.10.1992 року “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради. – 1992. - N 48. - Ст. 650.
45. Інструкція “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затверджена Постановою Правління НБУ № 135 від 29.03.2001 року в редакції 04.12.2001 року // Офіційний вісник України. - N 18. – Т. 2. - С. 848. – Ст. 794 вiд 18.05.2001.
46. Інструкція “Про міжбанківські розрахунки в Україні”, затверджена Постановою Правління НБУ України № 621 від 27.12.1999 року в редакції 23.04.2002 року // Офіційний вісник України. - N 5. – С. 134. – Ст. 181 вiд 18.02.2000.
47. Правила організації захисту електронних банківських документів, затверджені Постановою Правління НБУ № 280 від 10.06.1999 року // Офіційний вісник України. - N 35. С. 92 вiд 17.09.1999.
48. Закон України від 22.05.2003 року “Про електронний цифровий підпис” // Урядовий кур'єр, N 119, від 02.07.2003 року.
49. Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг”// Відомості Верховної Ради України. – 2003. - N 36. - Ст. 275.
50. Закон України “Про телекомунікації” // Голос України N 244 вiд 23.12.2003.
51. Закон України від 16.05.1995 року “Про зв’язок” // Відомості Верховної Ради, 1995. - N 20. - Ст. 143.
52. Законопроект України від 17.02.2003 року “Про електронну торгівлю” № 3114 // http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=14256http://oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=14256
53. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндустриальной экономики // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Прогресс, 1986. – 420 с.
54. Ракитов А.И. Наш путь к информационному обществу // Теория и практика общественно-научной информации. - М.: ИНИОН, 1989. - С. 12-14.
55. Чесноков А.Г. Системная организация информационных технологий и их влияние на развитие и повышение эффективности субъектов экономической деятельности: Автореф. дис. док. экон. наук. – М. 1998. – 35 с.
56. Бастрикова С.А. Интернет в системе взаимодействия государства и формирующегося гражданского общества Российской Федерации. Дис. канд. политол. наук. - М., 2000. – 145 с.
57. Василенко Л.А. Интернет в информатизации государственного управления. Социолого-методологический анализ. Дис. д-ра социол. наук. - М., 2000. – 323 с.
58. Копылов В.А. Информационное право. - М.: Юристъ, 1997. – 512 с.
59. Степанов Е.Б. Информация как фактор производства: Автореф. дис. канд. экон. наук. - Кострома, 2000. – 21 с.
60. Громов Г.Р. Очерки информационной технологии. – М.: ИнфоАрт, 1993. – 336 с.
61. Дрыганов В. Основные аспекты правового регулирования электронной коммерции в Беларуси и за рубежом // www.russianlaw.net/law/doc/a116.htm
62. Статистичні дані Інституту сертифікованих консультантів з електронної комерції про кількісні показники розвитку електронної комерції / текст знаходиться за адресою: www. teleor.net/e-commerce/e-commerce2.html
63. Семенов А. Электронная торговля в мире и России // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=78
64. Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. - М.: МГУ, 1999. – 208 с.
65. Петровский С. В. Правовое регулирование оказания Интернет-услуг. Дис. канд. юрид. наук. М. 2002. – 204 с.
66. Англо-русский словарь по сетям и сетевым технологиям / Сост. Орлов С.Б. - М.: Солон, 1997. – 302 с.
67. Пастухов О.М. Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет: Автореф. дис. канд. юр. Наук. – К., 2002. – 18 с.
68. Острейковский В.А. Информатика. - М.: Высшая школа, 2000. – 511 с.
69. Малахов С.В. Гражданско-правовое регулирование отношений в глобальной компьютерной сети Интернет: Автореф. дис. канд. юр. наук. - М., 2001. – 21 с.
70. Малахов С.В. Гражданско-правовое регулирование отношений в глобальной компьютерной сети Интернет. Дис. канд. юр. наук. - М., 2001. – 173 с.
71. Бабенко В.С. Две книги о виртуальной реальности // Труды Лаборатории виртуалистики Института проблем человека РАН. - М.: Институт проблем человека РАН, 1997. - № 3. – С. 85.
72. Талимончик В.П. Международно-правовое регулирование отношений информационного обмена в Интернет. Дис. канд. юр. наук. - СПб., 1999. – 430 с.
73. Постанова Вищого арбітражного суду України від 27.03.2001 року № 04-1/11-7/60 «Про деякі питання застосування електронної форми правочинів» // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 3. – С. 171-174.
74. Листи Вищого Арбітражного Суду РФ від 24.04.1992 року К-3/96, від 19.08.1994 року С1-7/оп-578, від 07.06.1995 року С1/ОЗ-316 // http://www.russianlaw.net/law/cases/case_crypto_lancrypto.htm
75. Наумов В. Год прошел // http://www.ibusiness.ru/offline/2002/192/15385/
76. Серго А. Правовое регулирование электронной коммерции // http://www.rol.ru/news/it/legal/interview.htm
77. Указ Президента України від 22 січня 2000 року “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва” № 89/2000 // Урядовий кур'єр вiд 25.01.2000
78. Законопроект РФ від 12.01.2001 року “Про електронну торгівлю”№ 47432-3// http://www.e-commerce.ru/legasp/projets/e_trading/index.html
79. Законопроект РФ від 16.11.2000 року “Про правочини, що вчиняються за допомогою електронних засобів (Про електронні правочини)” № 27813-3// http://www.russianlaw.net/law/acts/z6.htm
80. Баранов А. Цифровое законодательство. – К., Зеркало недели. - № 20 (395) от 01.06.2002 г.
81. Міщенко В. Правове регулювання розвитку ринку фінансових послуг на основі електронної комерції.- К., Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 11. – С. 70-74.
82. Громов Д.Е. Электронная коммерция: развитие в России. Социальные проблемы права: сборник статей. – Выпуск второй. – М., 2001. – С. 140-148.
83. Соловяненко Н.И., Ларин В.В., Лебедев А.Н. Правовое регулирование заключения сделок на современном этапе / http://vlarin.chat.ru./larin/diplom.htm;
84. Шамраев А. Развитие европейского права электронной коммерции // www.e-management.ru/e-law-euro.htm;
85. Стах А., Емельянова (Лукашевич) Т. Правовое регулирование электронной торговли на территории Республики Беларусь // Бюллетень нормативно-правовой информации. – 2002. – № 12. – С. 36-42.
86. Степаненко Е. Электронная коммерция в России. Основные вопросы. / Хозяйство и право. – М., 2000. - № 12. – С. 23-37.
87. Кульченко М.В. Роль электронной коммерции в современных международных экономических отношениях: Автореф. дис. канд. екон. наук. – М., 1999. – 25 с.
88. Соловяненко Н.И. Перспективы российского законодательства об электронной коммерции / http://www.ice.ru/exp/20371
89. Балабанов І.Т. Інтерактивний бізнес. - Санкт-Петербург. - 2001. - 342 с.
90. Operkent A. Global Economy & Electronic Commerce. - London: Business School Press, 1999.
91. Новомлинский Л. «Электронная пара»: бизнес и коммерция // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=222
92. Комментарий к гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). Руководитель авторского коллектива и ответственный редактор доктор юридических наук, профессор О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
93. Дутов М.М. “Правове забезпечення розвитку електронної комерції” // Автореф. дис. канд.. юрид. наук. - Донецьк, 2003. – 17 с.
94. Тедеев А.А. “Правовые проблемы развития электронной коммерции: пробелы в праве и пробелы налогообложения” // “Юрист”, М., 2002., № 5.
95. Наумов В. Ключевые вопросы государственного регулирования Интернет-коммерции в РФ // http://www.ice.ru/exp/20302
96. Скородумов Б. Писать или не писать … Вот в чем вопрос! // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=369
97. Положення “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 24.09.1999 року № 479 // Офіційний вісник України. - N 47. - С. 84 вiд 10.12.1999.
98. Шамраев А. Введение в право электронной коммерции // Бизнес-онлайн. - 2000, № 4.
99. Орлов А., Ананьев А. Во Всемирной Торговой Организации нет согласия по электронной торговле // iBusiness. - М., 2001. - № 1- 2.
100. Шамраев А. Апейрон // http://www.bizon.ru/viewarticle.phtml?id=427
101. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. Дис. канд. юрид. наук. – Київ, 1999. – 173 с.
102. Роз’яснення Вищого Господарського Суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язанних з визнанням правочинів недійсними” // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. – № 2.
103. Роз’яснення ВАСУ від 06.10.1994 року № 02-5/706 з наступними змінами та доповненнями “Про окремі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів”. Арбітражне судочинство. Збірник нормативних актів ВАСУ. - Харків, 1999. – 558 с.
104. Роз’яснення ВАСУ від 28.04.1995 року № 02-5/302 з наступними змінами та доповненнями “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладанням та виконанням договорів про спільну діяльність” // Арбітражне судочинство. Збірник нормативних актів ВАСУ, Харків, 1999. – 558 с.
105. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск: Наука и Техника, 1967. – 259 с.
106. Вершинин А.П. Электронный документ: правовая форма и доказательство в суде. М., Городециздат., 2000. – 242 с.
107. Дутов М. Правові проблеми електронного документа// Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 4. – С. 33-35.
108. Дутов М. Правові проблеми електронного документообігу// Право України. – 2002. - № 6. – С. 122-124.
109. Дутов М. Сравнительный аналіз европейского законодательства в области електронного документооборота // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - № 8. – С. 25-28.
110. Марченко А. Предварительные соображения к построению законодательной основы широкого применения электронных средств связи // http://www.ice.ru/exp/20316
111. Бірюков В. Письмові правочини за законодавством Польщі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. -№ 4. – С. 79-81.
112. Шамраев А. Концепція закона об электронном документе // http://www.ice.ru/exp/20318.
113. Завидов Б.Д. Электронная цифровая подпись. Правовое значение // Экзамен. Москва. - 2001. – 21 с.
114. Вихорев С. Закон об ЕЦП принят. Что дальше ? // http://www.cio-world.ru/bsolutions/analytics/21889/
115. Информатика для юристов и экономистов / Под ред. Симоновича С.В. и др. – СПб.: Питер, 2001. – 687 с.
116. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Київ. – 1994. – 236 с.
117. Господарське право. Практикум. Під заг. ред. Щербини В.С., Київ: Юрінком Інтер. – 2001. – 319 с.
118. Жилинкова И. Договор о предоставлении услуг доступа в Интернет / Підприємництво, господарство і право. К. – 2002. - № 11. – С. 3-6.
119. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. Лаптева В.В. – М.: Юрид. Лит., 1983. – 527 c.
120. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. Навчальний посібник. К.: Наукова думка., 2002. – 279 с.
121. Соловяненко Н. Разработка проекта Федерального закона РФ «Об электронной торговле» // eCommerce World. – 2000. - № 8.
122. Соловяненко Н. Приоритеты законодате льства в области электронной коммерции // eCommerce World. – 2000. - № 1.
123. Руководство по принятию типового закона Юнситрал «Об електронной коммерции» // http://www.uncitral.org/en-index.htm
124. Законопроект РФ ві