ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКУ В НАТУРІ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень……………………………………………
3
ВСТУП…………………………………………………………………….
4
РОЗДІЛ 1. ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКУ В НАТУРІ В СИСТЕМІ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ СУДОМ …………………….......................................................................

9
1.1. Право на захист цивільних прав.......................................................... 9
1.2. Примусове виконання обов’язку в натурі як спосіб захисту цивільних прав та інтересів …………........................................................
37

РОЗДІЛ 2. ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКУ В НАТУРІ В ОКРЕМИХ ВИДАХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ…………...................................

68
2.1. Примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях по передачі майна …………….........................................................................
68
2.2. Примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з виконання робіт та надання послуг………………………........................
101
2.3. Примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях укласти договір ……..................................................................................................
127

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………… 162

ВСТУП
Актуальність теми. За останнє десятиліття в економіці України відбулися корінні зміни. Перехід країни до ринкових відносин став одним з основних чинників розвитку цивільних правовідносин суб’єктів підприємницької діяльності. Здійснюючи підприємницьку діяльність, її учасники укладають різноманітні правочини, визначаючи цим ті дії, які вони зобов’язуються здійснити. Найновіше цивільне законодавство України визначає, що цивільні обов’язки, зокрема й в зобов’язаннях мають виконуватися належним чином у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, проте це має бути в ідеалі. На практиці ж через низку об’єктивних і суб’єктивних причин виконання обов’язків за договором або актом цивільного законодавства не завжди має місце, що негативно впливає на суспільні відносини в економіці, політиці, соціальній і правовій сфері, на міжнародні відносини. Одним із традиційних механізмів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі. Застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів як примусове виконання обов’язку в натурі на сьогодні є найбільш прийнятним для забезпечення прав та інтересів кредиторів в зобов’язаннях, оскільки забезпечує їм повне поновлення порушеного права і дозволяє отримати саме те виконання, заради якого вони укладають договір. Новий ЦК України в ст.16 встановлюючи такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як примусове виконання обов’язку в натурі, не визначає підстав та умов застосування такого способу захисту. Не зважаючи на те, що деякі дослідники зосереджували увагу на необхідності вдосконалення системи захисту прав та інтересів в цивільному праві, питання, пов’язані з розкриттям сутності та місця примусового виконання обов’язку в натурі не дістали широкого висвітлення в українській юридичній літературі. Крім цього, в науковій літературі існують суперечливі точки зору щодо співвідношення категорій “примусове виконання обов’язку в натурі” і “цивільно-правова відповідальність”.
Спірність питання про правову природу інституту виконання обов’язку в натурі в науковій літературі та існуюча недосконалість законодавчого регулювання в даній сфері суспільних відносин свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження, і зумовили дане дослідження.
Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких науковців як Ч.Н. Азімова, С.І. Аскназій, Ю.Г. Басіна, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, І.Л. Брауде, А.П. Вершиніна, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, А.Г. Карапєтова, В.М. Коссака, О.О. Кота, О.А. Красавчикова, П.В. Крашеніннікова, І.М. Кучеренко, Н.С. Кузнєцова, Д.Г. Лаврова, В.В. Луця, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвєєва, А.А. Павлова, О.А. Підопригори, О.А. Пушкіна, А.П. Сергєєва, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз цивільно-правових проблем примусового виконання обов’язку в натурі в цивільному законодавстві України та практиці його застосування, а також обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання інституту примусового виконання обов’язку в натурі.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
– дослідити правову природу інституту примусового виконання обов’язку в натурі;
– визначити поняття примусового виконання обов’язку в натурі як основного способу захисту прав та інтересів осіб в цивільних правовідносинах;
– встановити місце примусового виконання обов’язку в натурі в системі способів захисту цивільних прав та інтересів;
– дослідити особливості та переваги застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів на практиці;
– обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення цивільного законодавства щодо правового регулювання інституту примусового виконання обов’язку в натурі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі застосування примусового виконання обов’язку в натурі.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють примусове виконання обов’язку в натурі та практика їх застосування, а також наукова література з досліджуваного питання.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ.
Діалектичний метод дозволив розглянути поставлені автором проблеми примусового виконання обов’язку в натурі в їх розвитку та взаємозв’язку. Аналіз наукових позицій, поглядів, різних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених учених щодо правового регулювання інституту примусового виконання обов’язку в натурі здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Формально-логічний та нормативно-порівняльний методи дозволили виявити суперечності в цивільному законодавстві в сфері регулювання примусового виконання обов’язку в натурі і сформулювати висновки та рекомендації щодо його удосконалення. У дослідженні судової практики використані методи аналізу та узагальнень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні інституту примусового виконання обов’язку в натурі як одного із основних способів захисту цивільних прав та інтересів осіб.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, що виносяться на захист:
1. Аргументовано доцільність застосування у зобов’язаннях з виконання робіт або надання послуг такого способу захисту цивільних прав та обов’язків як примусове виконання обов’язку в натурі, оскільки не завжди в таких зобов’язаннях кредитор має можливість найкращим чином відновити свої порушені права шляхом доручення виконання третім особам.
2. Пропонується закріпити в ЦК України норму, якою прямо встановити можливість використання такого способу захисту цивільних прав як примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з передачі речей, визначених родовими ознаками.
3. Зроблено пропозицію законодавчо закріпити обов’язок боржника при розгляді спору про витребування речі, визначеної індивідуальними ознаками, доказувати факт відсутності у нього речі.
4. Обґрунтовується висновок про неможливість застосування примусового виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з передачі майна в безоплатне користування, оскільки ЦК України встановлює спеціальні правила на випадок порушення позичкодавцем обов'язку передати річ у користування.
5. Обґрунтовується висновок про те, що застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів в зобов’язаннях по виконанню робіт та наданню послуг як примусове виконання обов’язку в натурі можливе лише у випадках, прямо передбачених нормами матеріального права.
6. Зроблено висновок про неможливість винесення судового рішення про зобов’язання боржника виконати певні роботи або надати послуги у випадках, коли на момент винесення рішення боржник не має ліцензії на проведення робіт або надання послуг, передбачених договором.
7. Відповідно до ГК України та ЦК України однозначно про можливість застосування для захисту цивільних прав такого способу захисту як укладення договору в судовому порядку в зобов’язаннях укласти договір, можна говорити лише відносно господарських договорів. Відносно ж цивільних договорів, які не є господарськими, застосування такого способу захисту уявляється проблематичним, оскільки новий ЦК України закріпив положення, відповідно до яких при невиконанні стороною обов’язку (відповідно до закону або договору) укласти договір, застосовується такий спосіб захисту як відшкодування збитків.
8. Доводиться висновок, що примусове виконання обов’язку в натурі (у вигляді укладення договору в судовому порядку) є найбільш прийнятним способом захисту цивільних прав в зобов’язаннях укласти договір. Тому пропонується доповнити новий ЦК України положеннями, відповідно до яких закріпити право особи у випадку, якщо інша особа не виконує обов’язку укласти договір, вимагати укладення такого договору в судовому порядку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі реформування цивільного та цивільного процесуального законодавства України.
Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсів лекцій “Цивільне право”, “Цивільне процесуальне право”, а також для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на одній науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (14 травня 2003 р., м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези однієї доповіді на конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження примусового виконання обов’язку в натурі в цивільному праві України надало змогу сформулювати в дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на удосконалення механізму правового регулювання правовідносин, що при цьому виникають, а також на розв’язання теоретичних проблем, що стосуються питань примусового виконання обов’язку в натурі в науці цивільного права.
1. В юридичній літературі існують два підходи до визначення місця права на захист в системі суб’єктивних цивільних прав. Якщо допустити, що право на захист виникає за умови його порушення або оспорення та передбачення законом його захисту, то, таким чином, слід визнати неприпустимими так звані превентивні способи захисту, направлені на попередження порушення права. А також враховуючи, що право на захист виникає не лише за умови, якщо законом передбачений його захист, а у всіх випадках, коли право закріплене законодавством, слід визнати, що право на захист цивільних прав є складовою частиною будь-якого суб’єктивного цивільного права, а не самостійним суб’єктивним правом.
2. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, захист цивільних прав може бути здійснено не лише способами, прямо передбаченими законом, а й способами, законом не передбаченими, але встановленими сторонами в договорі.
3. Враховуючи, що не завжди за допомогою способів захисту цивільних прав відбувається припинення або відновлення прав, оскільки в деяких випадках порушення має такий характер, при якому порушення є закінченим ще до застосування способів захисту цивільних прав, та відновлення прав в натурі стає неможливим, при визначені поняття способів захисту цивільних прав, слід говорити не про обов’язкове припинення, попередження або відновлення порушених прав, а про спрямованість способів захисту цивільних прав на припинення, попередження та відновлення цивільних прав. Враховуючи це, способи захисту цивільних прав можна визначити як встановленні цивільним законодавством заходи, які можуть бути застосовані особою для захисту своїх цивільних прав та спрямовані на припинення та попередження правопорушень, а також на відновлення порушених прав або надання певної компенсації особі, права якої порушені, у випадку неможливості відновлення порушеного права.
4. Критерій законодавчого закріплення способів захисту цивільних прав в законодавстві є недостатнім для розподілу способів захисту цивільних прав на універсальні (загальні) та спеціальні. Поділ способів захисту на загальний і спеціальні носить більш глибокий характер. До загальних способів захисту відносяться такі, які можуть застосовуватись для захисту, як правило, будь-якого порушеного права без особливої адресованої даному виду правовідносин вказівки закону. Законодавче ж закріплення може розглядатися лише як додаткова (похідна) ознака.
5. Оскільки в ст. 16 ЦК України містяться способи захисту цивільних прав як такі, що можуть бути застосовані для захисту всіх порушених прав (наприклад відшкодування шкоди), так і такі, що можуть бути застосовані лише для захисту окремих прав (наприклад, відшкодування моральної шкоди) ЦК України встановлює загальний перелік не універсальних способів захисту цивільних прав, а можливих.
6. Аналізуючи всі досліджені класифікації за критерієм конкретно-цільової спрямованості слід виділити наступні види способів захисту в залежності від конкретно-цільової спрямованості:
– превентивні – спрямовані на попередження порушення цивільних прав;
– припинювальні – спрямовані на припинення порушення цивільних прав;
– відновлювальні – направлені на відновлення порушених прав;
– компенсаційні – спрямовані на компенсацію втрат, понесених у зв’язку з порушенням цивільних прав. Такі заходи застосовуються у випадку неможливості відновлення порушеного права, тобто неможливості забезпечення адекватного захисту застосуванням відновлювальних способів захисту.
7. Визначення способу захисту цивільних прав як „примусове виконання обов’язку в натурі”, яке дане в ЦК України, є за своїм змістом ширше, ніж визначення, яке було закріплене в ЦК УРСР – „присудження до виконання обов’язку в натурі”. Так, говорячи про присудження до виконання обов’язку в натурі, можна говорити лише про судовий порядок реалізації такого способу захисту цивільних прав та обов’язків, а що стосується визначення його як примусового виконання, то тут можна говорити про можливість застосування заходів примусу не лише в судовому, а й в позасудовому порядку (наприклад, виконавчий напис нотаріуса). Так, відповідно до ст. 87 Закону України „Про нотаріат” встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
8. В юридичній літературі висловлювалась думка щодо того, що характерною рисою реалізації присудження до виконання обов’язку в натурі є обов’язкова участь в його реалізації судових органів.
Оскільки відповідно до визначення в ЦК України способу захисту як „примусове виконання обов’язку в натурі”, цей спосіб може бути реалізований як в судовому, так і в позасудовому порядку, зокрема за допомогою виконавчих написів нотаріусів, тому при реалізації цього способу захисту цивільних прав в Україні характерною рисою реалізації цього способу захисту слід визнати обов’язкову участь не судових органів, а органів виконання (державної виконавчої служби).
9. В залежності від методів реалізації способів захисту цивільних прав примусове виконання обов’язку в натурі відноситься до групи юрисдикційних (процесуальних) способів захисту цивільних прав, під якими розуміються способи, реалізація яких відбувається обов’язково за участю державних органів примусу.
10. За конкретною цільовою спрямованістю присудження до виконання обов'язку в натурі відноситься до відновлювальних способів захисту.
11. В залежності від сфери застосування примусове виконання обов’язку в натурі відноситься до числа загальних (універсальних) способів захисту, що означає, що такий спосіб захисту цивільних прав, як примусове виконання обов’язку в натурі, може бути застосований для захисту як правило будь-якого порушеного права без особливої на це вказівки закону.
12. Враховуючи особливості такого способу захисту як примусове виконання обов’язку в натурі (наприклад, відібрання речі від боржника), у випадку, якщо примусове виконання обов’язку в натурі здійснюється в судовому порядку, то позов про примусове виконання обов’язку в натурі слід віднести до групи позовів про присудження, тобто позовів, направлених на спонукання відповідача до здійснення певних дій або до утримання від таких на користь позивача.
13. У випадку, якщо примусове виконання реалізується в судовому порядку, рішення суду виступає фактично підставою для порушення виконавчого провадження по примусовому виконанню боржником обов’язку, вказаного в рішенні, тобто підставою для задіяння механізму державного примусу для виконання обов’язку, а не підставою для виникнення обов’язку.
14. В літературі вказується, що в ситуації, коли спірна річ ще знаходиться в боржника, однак право власності на неї належить уже третій особі, використання примусового виконання обов'язку в натурі для захисту порушених прав кредитора виключається, тому що колізія зобов'язального права кредитора і речового права третьої особи, повинна вирішуватись на користь останнього.
Оскільки відповідно до законодавства України можливість витребування від боржника речі ставиться в залежність від фактичної передачі третім особам речі, разом з відповідними правами, а не від передачі прав на річ, в тому числі права власності, у випадку, якщо право власності на спірну річ виникло у третіх осіб, а річ ще знаходиться у боржника, питання щодо передачі речі повинно вирішуватись відповідно до правил, встановлених ст. 620 ЦК України, а саме: в залежності від моменту виникнення зобов’язань або моменту подачі позову.
15. Оскільки при відмові позичкодавця передати річ користувачеві за договором позички в безоплатне користування ст. 820 ЦК України встановлює виключний перелік способів захисту цивільних прав, примусове виконання обов’язку в натурі не може застосовуватись у зобов’язаннях з передачі речей в безоплатне користування.
16. Оскільки законодавство, пов’язує з наявністю речі у боржника не саме право кредитора на витребування цієї речі, а втрату права кредитора на витребування речі, визначеної індивідуальними ознаками, при розгляді спору в суді потрібно доводити не наявність речі у боржника, тобто не наявність права, а втрату кредитором такого права, тобто відсутність речі у боржника. Для цього при розгляді спорів, пов’язаних з витребуванням індивідуально визначених речей, на боржника повинен покладатись обов’язок доказування факту відсутності речі у боржника і кредитор не повинен доказувати наявність речі у боржника.
В зв’язку з цим пропонуємо законодавчо закріпити обов’язок боржника доказувати факт відсутності у нього речі. Для цього статтю 620 ЦК необхідно доповнити положеннями, якими встановити, що обов’язок доказування факту відсутності у боржника речі та передачі прав на неї несе боржник.
17. Оскільки припинення терміну виконання зобов’язання або терміну дії договору не означає звільнення боржника від виконання обов’язку в натурі, тому підтримується думка про те, що кредитор повинен мати право вимагати виконання обов’язку в натурі протягом того часу, коли існує зобов’язання, а не лише протягом строку виконання зобов’язання або строку дії договору.
18. При реалізації примусового виконання зобов’язання в натурі слід звернути увагу на те, що спірне майно може знаходитись не лише у боржника, а й у третіх осіб (наприклад, за договором зберігання). Оскільки знаходження спірної речі у третіх осіб може бути перешкодою для застосування примусового виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з витребування речей, визначених індивідуальними ознаками, лише у разі, якщо до третіх осіб разом з такими речами перейшли права користування або власності, то в такому випадку кредитор не втрачає право на витребування речі. Закон України „Про виконавче провадження” встановлює можливість державними виконавцями вилучення речі для передачі її стягувачу лише від боржника. Можливість звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться у третіх осіб, передбачена Законом України „Про виконавче провадження” лише з метою його наступної реалізації, а не передачі стягувачу.
Враховуючи це пропонуємо в Законі України „Про виконавче провадження” спеціально врегулювати порядок вилучення майна боржника від третіх осіб для передачі його стягувачу на підставі ст. 620 ЦК України. Витребування спірної речі в такому випадку можливе лише у разі, якщо особа, у якої знаходиться річ, не заперечує проти передачі такої речі. У тому разі, якщо особа, у якої знаходиться річ боржника, стверджує про наявність у неї певних прав на спірну річ, витребування речі у такої особи може бути проведене лише на підставі відповідного рішення (ухвали, постанови) суду.
19. Питання щодо можливості застосування примусового виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях по передачі речей, визначених родовими ознаками, є достатньо важливим для нормального функціонування цивільного обороту і дуже складним для того, щоб залишати його на вирішення судової практики. Тому неправильним є відсутність в ЦК України положень, які б регулювали власне питання щодо права кредитора в зобов’язаннях з передачі речей, визначених родовими ознаками, витребування від боржника цих речей. В ЦК України необхідно прямо встановити норму, яка б надала або виключила можливість надання кредитору такого права, що позбавить цивільний оборот неоднозначної судової практики та прийняття судами України діаметрально протилежних рішень.
20. Необхідно закріпити право суб’єктів цивільних правовідносин використовувати для захисту своїх порушених цивільних прав такий спосіб захисту, як примусове виконання обов’язку в натурі, у відносинах з приводу передачі речей, визначених родовими ознаками. Застосування такого способу захисту в зобов’язаннях з передачі речей, визначених родовими ознаками, можливо у всіх випадках, коли у боржника є в наявності речі, які виступають предметом спору.
21. Оскільки особливістю речей, визначених родовими ознаками є те, що вони є юридично замінимими, особливістю застосування примусового виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з передачі родових речей може стати те, що кредитор не завжди повинен втрачати право на витребування цих речей у випадку їх відсутності у боржника на момент подання позову та винесення судового рішення. Перш за все такими випадками можуть бути випадки, в яких боржником виступає безпосередній виробник родових речей або торгівельне підприємство, переважним видом діяльності якого є здійснення торгівлі такими родовими речами.
22. Оскільки в ст. 621 ЦК України встановлюється, що у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання, можна зробити висновок про недопустимість за загальним правилом використання примусового виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з виконання робіт або надання послуг, з якого можливі винятки, які можуть бути встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливати з суті самого зобов’язання.
23. До зобов’язань, які за своєю суттю передбачають необхідність надання кредитору можливості застосовувати для захисту своїх цивільних прав та інтересів такий спосіб захисту, як примусове виконання обов’язку в натурі, перш за все належать відносини, в яких боржником у зобов’язанні з виконання робіт або надання послуг виступають підприємства – монополісти на ринку, тому що застосування боржником у відносинах з такими підприємствами способу захисту цивільних прав, передбаченого ст. 621 ЦК України, є неможливим, оскільки боржник є монополістом і кредитор не може доручити виконання третім особам через відсутність на ринку інших суб’єктів, які надають такі послуги (наприклад, перевезення залізничним транспортом тощо).
24. Ще одна група зобов’язань, з суті яких випливає неможливість застосування способу захисту цивільних прав, передбаченого ст. 621 ЦК України (доручення виконання третім особам) та необхідність визнання за боржником права на застосування для захисту своїх порушених прав примусового виконання обов’язку в натурі, це зобов’язання, в яких виконання робіт або надання послуг пов’язане з особистістю виконавця.
25. Згідно з Законом України „Про виконавче провадження” виконавчий документ у випадку невиконання його боржником та неможливості його виконання без боржника підлягає поверненню до суду чи іншого органу, що видав документ. Виходячи з аналізу положень Закону України „Про виконавче провадження” можна зробити висновок, що в такому випадку стягувач буде позбавлений права на повторне подання цього документу до виконання.
В такому випадку кредитору слід вирішувати питання щодо зміни способу захисту своїх порушених цивільних прав. Законодавство України надає можливість кредитору застосувати такий спосіб захисту як відшкодування збитків. Такий спосіб захисту цивільних прав в даному випадку може бути реалізований лише шляхом подання відповідного позову до суду.
26. Порядок виконання рішення про виселення встановлений в главі 8 „Виконання рішень в немайнових спорах” Закону України „Про виконавче провадження”. Однак в окремих випадках виселення боржника може бути пов’язане і з позовами про передачу майна. Така ситуація може виникнути у випадках найму нерухомих приміщень. У випадку, якщо спірні нежилі приміщення будуть зайняті наймодавцем, вимога про передання майна наймачу буде супроводжуватись вимогами про виселення наймодавця із спірних приміщень.
В такому випадку має місце ситуація, за якої позов за своєю правовою природою буде позовом про витребування речі, визначеної індивідуальними ознаками, і розглядатись повинен з дотриманням вимог ст. 620 ЦК України (правові наслідки невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками), а виконуватись воно буде в порядку, встановленому для виконання рішень у немайнових спорах.
27. Застосування державним виконавцем штрафів, передбачених ст. 87 Закону України „Про виконавче провадження”, не ставиться в залежність від волі боржника, тому теоретично до нього можна застосувати санкції незалежно від обставин, які зумовили невиконання, що, на нашу думку, є неправильним. Тому в Законі України „Про виконавче провадження” необхідно встановити, що санкції за невиконання рішення суду не застосовуються до боржника у випадку, якщо таке невиконання зумовлене підставами, які від боржника не залежать.
28. Прийняття рішення про примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з виконання робіт або надання послуг не завжди можливе навіть по тим зобов’язанням, за якими застосування такого способу захисту допускається законодавством. Зокрема не можна приймати рішення при примусове виконання обов’язку в натурі, якщо боржник з незалежних від нього причин втрачає можливість виконання таких робіт або надання послуг (наприклад, відсутність ліцензії).
29. На сьогодні в українському законодавстві єдиним нормативним актом, який прямо передбачає право особи звертатись до суду з вимогами про укладення договору є Господарський кодекс України. Таким чином, можливість вимагати укладення договорів в судовому порядку законодавчо закріплюється лише в зобов’язаннях по укладенню господарських договорів. При цьому на підставі попереднього договору сторона має право вимагати укладення договору в судовому порядку лише за умови, якщо вона направила іншій стороні проект договору.
30. Для захисту прав осіб в зобов’язаннях укласти договір цивільне законодавство України передбачає здебільшого такий спосіб захисту як відшкодування збитків і прямо не закріплює права суб’єктів такого зобов’язання вимагати укладення договору в судовому порядку.
31. В юридичній літературі висловлюються думки, що при розгляді спорів про укладення договору в судовому порядку будь-які обставини, пов'язані з предметом договору, що підлягає укладанню, у тому числі і такі, котрі виключають надалі можливість виконання даного договору, не можуть розцінюватися як неможливість укласти договір (неможливості виконати обов'язок укласти договір).
Враховуючи те, що укладення договору, який не може бути виконаний, ні до чого не призведе, окрім відповідальності за невиконання зобов’язання у вигляді відшкодування збитків, немає сенсу застосовувати укладення договору в судовому порядку в таких випадках, оскільки це все одно призведе до обов’язку боржника відшкодувати збитки.
32. Примусове виконання обов’язку в натурі (тобто спонукання особи укласти договір в судовому порядку) є найбільш прийнятним способом захисту в зобов’язаннях укласти договір, оскільки найбільш повно відповідає інтересам особи, право якої порушене. Відсутність в ЦК України прямої вказівки на можливість суб’єктів зобов’язання укласти договір, вимагати такого укладення в судовому порядку може породити досить багато проблем на практиці. Тому в ЦК України необхідно прямо закріпити право вимагати укладення договору в судовому порядку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Гражданская ответственность за невыполнение плана железнодорожной перевозки груза. – М.: Госюриздат, 1959. – 176 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Курс лекций: Учебное пособие. Нормы права и правоотношения. Вып. 2. – Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1964. – 226 с.
3. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
4. Андрійцьо В.Д. Примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з передачі майна // Держава і право: Зб.наук.пр. – К.: ІДіП НАНУ, 2003. – Вип.20. – С.283-287.
5. Андрійцьо В.Д. Примусове виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях з виконання робіт та надання послуг // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис: Зб. наук. пр. – Хмельницький: Хмельницький інститут регіонального управління та права, 2003. - № 2(6). – С.70-74.
6. Андрійцьо В.Д. Тенденції та перспективи розвитку цивільного законодавства з питань примусового виконання обов’язку в натурі в зобов’язаннях щодо передачі майна // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми кодифікації законодавства України”. – К.: ІДіП НАН України, 14 травня 2003. – С.94-97.
7. Андрійцьо В.Д. Укладення договору в судовому порядку як спосіб захисту цивільних прав // Держава і право: Зб.наук.пр. – К.: ІДіП НАНУ – 2003. – Вип.21. – С.318-323.
8. Аскназий С.И., Мартынов Б.С. Гражданское право и регулируемое хозяйство. – Л., 1927. – С.40-51.
9. Ансон В. Договорное право (Англии) / Ред. Садиков О.Н. – М.: Юридическая литература, 1984. – 463 с.
10. Арефьев Г.П. Понятие защиты субъективных прав // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту. Межвузовский тематический сборник. – Калинин: Изд-во Калин. ун-та, 1982. – С.13-21.
11. Архів Ужгородського міського місцевого суду Закарпатської області. Справа 2-74.
12. Архів Ужгородського міського місцевого суду Закарпатської області. Справа 2-1171.
13. Архів Ужгородського міського місцевого суду Закарпатської області. Справа без номера.
14. Архів Ужгородського міського місцевого суду Закарпатської області. Справа 1-130.
15. Архів Ужгородського міського місцевого суду Закарпатської області. Справа № 1-372/98.
16. Архів Ужгородського міського місцевого суду Закарпатської області. Справа № 2-60/2002 р.
17. Асосков А. Проблемы присуждения к исполнению обязательства в натуре в арбитражной практике // Право и экономика. – 1999. - № 8. – С.70-76.
18. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ Гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. Сборник материалов. – Саратов: Изд-во Саратовского юрид. ин-та, 1971. – С.32-37.
19. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Дисциплинарное значение оперативных санкций // Советское государство и право. – 1983. – №4. – С. 51-56.
20. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных гражданских прав // Юридические науки. Сборник КазГу. Вып.1. – Алма-Ата: Изд-во Казанского ун-та, 1971. – С.3-11.
21. Благов Е.В. Структура субъективного права // Философские проблемы субъективного права: Тезисы доклада научно-практической конференции молодых ученых и специалистов. – Ярославль, 1990. – С.11-14.
22. Бородін М., Кузьменко С., Кройтор В. Процесуальні питання розгляду справ про виключення майна з опису // Право України. – 1999. – № 7. – С.52-56.
23. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск: Наука и техника, 1967. – 260 с.
24. Брагинский М.И. Осуществление и защита гражданских прав. Сделки. Представительство. Доверенность. Исковая давность // Вестник ВАС РФ. – 1995. – № 7. – С.99-113.
25. Брагинский М.И. Предварительный договор в хозяйственных отношениях // Советское государство и право. – 1971. – № 3. – С.102-108.
26. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Статут, 1998. – 681 с.
27. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории. – М.: Юридическая литература, 1976. – 215 с.
28. Бутнев В.В. К понятию механизма защиты субъективных прав // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – С.9-11.
29. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав: Сборник научных трудов. – Ярославль: Изд-во Ярославского ун-та, 1990. – С.5-17.
30. Быков А.Г. Роль гражданско-правовых санкций в осуществлении хозяйственного расчета: Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.03 / М., 1964. – 20 с.
31. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Хрестоматия по гражданскому процессу / Под общ. ред. М.К. Треушникова. – М., 1917. – С.138.
32. Вахитов Р. Принуждение к исполнению обязательств в натуре // ЭЖ-Юрист. – 2002. – № 42. – С.6.
33. Ведяхин В.М., Шубина Т.Б. Защита права как правовая категория // Правоведение. – 1998. – № 1. – С.67-79.
34. Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности. – М.; Л., 1954. – 267 с.
35. Венедиктов А.В. Договорная дисциплина в промышленности. – Л., 1935. – 60 с.
36. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде: Дисс.в виде научн.доклада: 12.00.03 / С.Пб., 2000. – 80 с.
37. Вершинин А.П. Способы защиты предпринимательских прав // Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права. – С.Пб., 1995. – С.32-48.
38. Вершинин А.П. Судебная форма защиты субъективных прав // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – С.16-17.
39. Витрянский В.В. Недействительность сделок в арбитражно-судебной практике // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А.Хохлова / Отв.ред.А.Л.Маковский. – М., 1998. – С.128-136.
40. Витрянский В.В. Ответственность за нарушение обязательств (комментарий ГК) // Хозяйство и право. – 1995. – № 11. – С.3-18.
41. Витрянский В.В. Проблемы арбитражно-судебной защиты прав участников имущественного оборота: Автореф. дис… докт. юрид.наук: 12.00.03 / М., 1996. – 48 с.
42. Воробьев М.К. О способах защиты гражданских прав // Труды по правоведению. Материалы к конференции Новосибирского университета по итогам научно-исследовательской работы 1967 г. – Новосибирск, 1968. – С.75-93.
43. Воробьев М.К. Право на судебную защиту по гражданским делам // Проблемы правоведения. – Новосибирск, 1967. – С.112-116.
44. Генкин Д.М. Некоторые вопросы науки советского гражданского права // Советское государство и право. – 1952. – № 6. – С.45-50.
45. Георг Шварц. Публичные лекции председателя Сената по гражданским делам Верховного Суда земли Рейландпфальц. Германия. 7-10 октября 1996 г.
46. Германское право. Ч. I. Гражданское уложение. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
47. Германское право. Часть ІІ. Германское Торговое уложение и другие законы. М.: Международный центр финансово-экономического развития. 1996. – 552 с.
48. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Пер.с франц.И.Б.Новицкого. – М.: Юрид.изд-во МЮ СССР, 1948. – 511 с.
49. Голевинский В.О. О происхождении и делении обязательств. Сочинение. Варшава: Тип.Осипа Бергера, 1872. – 302 с.
50. Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. – К.: Издательство политической литературы Украины, 1981. – 639 с.
51. Гражданское законодательство КНР / Серия «Современное зарубежное и меж¬дународное частное право». – М.: МЦФЭР, 1997. – 336 с.
52. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е.А.Васильев. – М.: Международные отношения, 1993. – 560 с.
53. Гражданское исполнительное право: Учебник / Под ред.А.А.Власова. – М.: Изд-во «Экзамен», 2004. – 352 с.
54. Гражданское право в 2-х томах. Т.1. / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 1993. – 384 с.
55. Гражданское право. Учебник. Ч.1 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с.
56. Гражданское Уложение. Книга пятая. Обязательственное право: Проект Высочайше учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского Уложения. Т.1 (ст.1-276) с объяснениями. – С.438.
57. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: СТАТУТ, 2001. – 411 с.
58. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М.: Изд-во МГУ, 1972. – 282 с.
59. Гришин Д. Об исполнении обязательств в натуре: поиск оптимальных решений // Хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С.25-35.
60. Гришин Д. Теоретические и практические аспекты исполнения обязательств в натуре // ЭЖ-Юрист. – 2001. – № 32. – С.12-15.
61. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. М., 1955. – 128 с.
62. Гурвич М.А. Судебное решение. Теоретические проблемы. М.: Юридическая литература, 1976. – 176 с.
63. Денисов С.А., Сенчищев В.И. К вопросу о понуждении заключить договор на условиях предварительного договора // Законодательство и экономика. – 1998. – №12. – С.26-29.
64. Добровольский А.А., Иванов С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права. М.: Изд-во Московского ун-та, 1979. – 159 с.
65. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1 / За ред. Ю.С.Шемшученка, Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 280 с.
66. Егоров К.Ф. Гражданско-правовая ответственность за невыполнение плана грузовых перевозок: Автореф. диссер. канд. юр. наук: 12.00.03 / Л., 1955. – 15 с.
67. Единообразный торговый кодекс США / Под научн. ред. С.Н.Лебедева. – М.: Изд-во МЦФЭР, 1996. – 428 с.
68. Жарский Ал-др и Жарский Андр. Присуждение к исполнению обязанностей в натуре как способ защиты при нарушении договора // Хозяйство и право. – 2002. – № 7. – С.102-112.
69. Жицинский Ю.С. Санкция норм советского гражданского права. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1968. – 123 с.
70. Журналы Редакционной комиссии, Высочайше учрежденной для составления Гражданского Уложения. Проект Книги V (Обязательства): Заседания Комиссии с 10 января 1898 г. по 2 апреля 1899 г. – С.52.
71. Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции. Т. 2 / Пер с франц.Е.А.Флейшиц. – М.: Иностранная литература, 1960. – 728 с.
72. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993 р. (із змінами, внесеними згідно з Законами) // ВВР. – 1994. – № 13. – ст. 64.
73. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 10.01.2002 р. // ВВР. – 2002. – № 17. – Ст.117.
74. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. // ВВР. – 1999. – № 24. – ст.207.
75. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (в редакції Закону N 784-XIV від 30.06.1999 р.) // ВВР. – 1999. – N 42-43. – ст. 378.
76. Закон України “Про інформацію” // ВВР. – 1992. – № 48. – ст. 650 (із змінами, внесеними згідно з Законами).
77. Закон України “Про нотаріат” // ВВВ. – 1993. – № 39. – ст. 383 (із змінами, внесеними згідно з Законами).
78. Закон України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29.11.2001 р. // ВВР. – 2002. – № 10. – ст.77.
79. Закон України „Про залізничний транспорт” від 04.07.1996 р. (із змінами, внесеними згідно з Законами) // ВВР. – 1996. – № 40. – ст.183.
80. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. // ВВР. – 2001. – № 12. – ст.64.
81. Закон України „Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997 р. // ВВР. – 1998. – № 15. – ст.67.
82. Закон України „Про поставки продукції для державних потреб” від 22.12.1995 р. (із змінами, внесеними згідно з Законами) // ВВР. – 1996. – № 3. – ст.9.
83. Зверева Е.А. Исполнение договорных обязательств предпринимателем // Право и экономика. – 1998. – № 7. – С.69-73.
84. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема // Вопросы советского государства и права: Труды Иркутского университета им.А.А.Жданова. Т.45. – Серия юридическая. Вып.8. Ч.3. – Иркутск, 1967. – С.41-56.
85. Илларионова Т.И. Механизм действия гражданско-правовых охранительных мер / Отв.ред. Кириллова М.Я. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1980. – 76 с.
86. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит-ра, – 1975. – 880 с.
87. Иоффе О.С. План и договор в социалистическом хозяйстве. – М.: Юридическая литература, 1971. – 216 с.
88. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву // Иоффе О.С. Гражданское право: Избранные труды. М.: Статут, 2000. – С.625-635.
89. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Основы советского гражданского законодательства. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1962. – 216 с.
90. Исайченко В.Л., Исайченко В.В. Обязательства по договорам: опыт практического комментария русских гражданских законов. Т.1. Общая часть. – С.Пб., 1914. – С.433.
91. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.07.1994 р. за № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 р. за № 152/361 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiev.ua.
92. Інформаційний лист Вищого господарського суду України N 01-8/152 від 13.02.2002 р. “Про Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 2. – С.72-73.
93. Иванов А.А. Правовые средства защиты права частной собственности // Правоведение. – 2001. – № 6. – С.71–86.
94. Кабалкин А.Ю. Сфера обслуживания: гражданско-правовое регулирование / Отв.ред.Тадевосян В.С. – М.: Наука, 1972. – 200 с.
95. Кавелин К.Д. Права и обязанности по имуществам и обязательствам в применении к русскому законодательству: Опыт систематического обозрения. – С.Пб., 1879. – С.150.
96. Карабань В. Правове регулювання спонукання до укладення договору // Право України. – 2001. – № 1. – С.42-44.
97. Карабань В. Спонукання до укладення цивільно-правового договору: правозастосовчий та правотворчий аспекти // Право України. – 2000. – № 10. – С.24-27.
98. Карапетов А.Г. Иск о присуждении к исполнению обязательства в натуре. – М.: Статут, 2003. – 190 с.
99. Каткова Е.А. Спорные вопросы заключение договора поставки // Роль правовых средств в оптимизации действия хозяйственного механизма: Межвуз.сборник. – М., 1983. – С.75-87.
100. Клейн Н.И. Поставка продукции для государственных нужд // Закон. 1995. – №6. – С.62-67.
101. Кожевников С.Н. Меры защиты в советском праве: Автореф.дисс.канд.юрид.наук: 12.00.03 / Свердловск, 1968. – 19 с.
102. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. – М.: Юридическая литература, 1991. – С.29.
103. Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат. – Харьков: Основа, 2001. – 224 с.
104. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Издательская группа “ИНФРА-М-НОРМА”, 1996. – 800 с.
105. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1996. – 448 с.
106. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР / Под ред. С.Н. Братуся и О.Н. Садикова. Изд. 3-е. – М.: Юридическая литература, 1982. – 680 с.
107. Константинова В.С. Правовое обеспечение хозяйственных обязательств. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 40 с.
108. Кораблева М.С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные проблемы гражданского права. Сборник статей под ред. проф. М.И.Брагинского. – М.: СТАТУТ, 1999. – С.76-108.
109. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учения о договоре. – С-Пб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 211 с.
110. Кот О.О. Перехід прав кредитора до третіх осіб: еволюція поняття та сучасні тенденції розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: КНУ, 2000. – Вип.17 (Ч.II). – С.79-86.
111. Кот О.О. Перехід права кредитора до третіх осіб в цивільному праві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / К., 2002. – 20 с.
112. Красавчиков О.А. Вопросы системы Особенной части ГК РСФСР // Вопросы кодификации советского законодательства. Сб. статей. – Свердловск, 1957. – С.121-132.
113. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Советское государство и право. – 1966. – № 10. – С.50-57.
114. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав: Сб.научн.трудов СЮИ. – Вып.27. – Свердловск, 1973. – С.5-16.
115. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. М.: Госюриздат, 1958. – 183 с.
116. Краснов Н.И. Реальное исполнение договорных обязательств между социалистическими организациями. – М.: Госюриздат, 1959. – 192 с.
117. Крашенинников Е.А. Регламентация защиты гражданских прав в проекте ГК РФ. – Ярославль, 1993. – С.8.
118. Крашенинников Е.А., Шевченко А.С. Охранительные правоотношения и защита гражданских прав // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток: Изд-воДальневосточного ун-та, 1989. – С.48-51.
119. Лавров Д.Г. Денежные обязательства в российском гражданском праве: Дисс.канд.юрид.наук: 12.00.03 / С.Пб., 2000. – 250 с.
120. Ласк Г. Гражданское право США (Право торгового оборота). – М., 1961. – 463 с.
121. Латынцев А.В. Обеспечение исполнения договорных обязательств. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 285 с.
122. Лунц Л.А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран // Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Статут, 1999. – 352 с.
123. Луць А.В. Свобода договору за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник