ЗОБОВ\'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАВДАННЯ ШКОДИ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ МИТНИХ ОРГАНІВ, В ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ І ВИБІР
НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ .................................................................14

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДНОСИН,
ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАВДАННЯ ШКОДИ
ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ.......................................................32
2.1.Поняття деліктних зобов’язань...................................................................32
2.2. Деліктні зобов’язання і відповідальність за завдання шкоди................50

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАВДАННЯ ШКОДИ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ МИТНИХ ОРГАНІВ ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ......................................................................................72

3.1.Категорія “службова особа митних органів” у деліктних
зобов’язаннях (зобов’язаннях по відшкодуванню шкоди)............................72
3.2. Поняття шкоди в цивільному праві України.............................................98
3. 3. Зобов’язання відшкодування шкоди, завданої службовими
особами митних органів, у системі деліктних зобов’язань...........................106

РОЗДІЛ ІV. ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАВДАННЯ ШКОДИ ДІЯМИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ МИТНИХ ОРГАНІВ........................................................................................117

4.1. Загальні засади виникнення зобов’язань внаслідок заподіяння
шкоди службовими особами митних органів..................................................117
4.2. Спеціальні підстави відшкодування шкоди, завданої службовими
особами митних органів.....................................................................................136
4.3. Обсяг та порядок відшкодування шкоди, завданої службовими особами
митних органів....................................................................................................149

ВИСНОВКИ...........................................................................................167
ЛІТЕРАТУРА.........................................................................................173

ВСТУП

Оцінюючи актуальність теми, обраної для дисертаційного дослідження, насамперед, слід зазначити, що забезпечення права на відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями посадових осіб державних органів, відображає загальну тенденцію посилення захисту прав приватної особи, яка має місце у останні десятиліття.
Ця тенденція зумовлена тим, що невиконання державою обов’язків перед громадянами тягне кризу довіри до влади і намагання громадян задовольнити свої інтереси не правовими засобами. У цих умовах необхідним є забезпечення послідовної державно-правової політики при вирішенні питання про відповідальність влади та її представників.
Слід зазначити, що історія розвитку законодавства про відповідальність держави за акти органів влади свідчить про те, що спочатку рішення відрізнялись крайньою помірністю. Однак з часом була визнана необхідність державної винагороди тих, хто невинно постраждав внаслідок управлінських, судових помилок тощо .
Ідеї західноєвропейських вчених про державну винагороду жертвам судових помилок та неналежного управління знайшли своїх прихильників і у Російській імперії. У другій половині XIX – на початку XX ст. їх розвивали Фойницького І.Я., Розша Н.В., Хрульова С.В., Люблінського П.І., Ширяєва В.Н. та ін. Проте російське законодавство того часу так і не змогло повною мірою врахувати прогресивні правові рішення західних країн, спрямовані на захист жертв помилок правосуддя та неналежного управління.
В СРСР тривалий час взагалі не передбачалося право громадян на подання позовів до держави, оскільки вважалося, що при соціалізмі неможливе порушення прав людини народною владою. Щоб уникнути відповідальності держави за неправомірні дії посадових осіб, створювалися законодавчі конструкції, за якими не держава, а відповідні органи безпосередньо вступали як суб’єкти правовідносин з громадянами. У 1962 році вперше в практиці законодавства в СРСР було закріплено положення про відповідальність державних установ (але не держави) за шкоду, заподіяну громадянам неправомірними діями посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду у випадках і в межах, передбачених спеціальним законом. Проте дана норма в цивільному законодавстві залишалася декларацією до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 року “Про відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями державних та громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов’язків“ і затвердженого ним Положення про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. В цих нормативних актах держава вперше взяла на себе відповідальність за незаконні дії посадових осіб, але у сфері правосуддя.
Із здобуттям незалежності Україна почала розбудову демократичної правової держави, формування громадянського суспільства, у центрі уваги якого - людина, захист її законних інтересів та задоволення потреб: всебічне забезпечення прав і свобод людини є найвищою соціальною цінністю, що закріплено в Конституції України. Конституція України 28 червня 1996 року вперше в історії українського конституціоналізму закріпила право громадян на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, ор¬ганів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.56).
Це є дуже важливим, оскільки норми Конституції є нормами прямої дії, що дає можливість у разі порушення прав і свобод людини звернутися до суду для їх захисту та відновлення, відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.
Виголошення курсу на розбудову правової держави означає, що Україна не лише приймає на себе обов’язок визнавати природні права людини, але й має забезпечувати реалізацію цих прав і свобод. Відтак держава повинна чітко визначити правові засади відповідальності тих осіб, котрі представляють її у різноманітних відносинах, виступаючи від імені держави та її компетентних органів: урядовців, судових та правоохоронних органів.
Відповідальність держави, її органів перед громадянами повинна набувати не декларативних, а реальних форм. Однією з гарантій додержання прав і свобод громадян у їх взаємовідносинах з державою та її органами є встановлена законом цивільно-правова відповідальність держави та її органів. Такого роду підхід характеризує ступінь розвитку демократії у суспільстві.
З прийняттям низки нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов’язані з відшкодуванням шкоди, в Україні були створені певні правові передумови для реалізації принципу відповідальності держави перед особою за порушення, допущені у галузі державного управління. Оскільки держава взяла на себе обов'язок забезпечувати безпеку особи та її майна, то вона має нести відповідальність перед громадянином за правомірність усіх дій у галузі державного управління.
Зокрема, за роки незалежності України було прийнято низку спеціальних законів та нормативно - правових актів, що регулюють пов’язані з цим відносини: Закони України: “Про оперативну-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р.,(ст. 9); “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 р., (ст. 5); “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р., (ст.ст. 1, 3, 4, 5, 13); “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. (ст. 15); “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” від 4 березня 1998 р. (ст. 20), Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, затверджене наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р.№ 6/5, 3, 41. Тлумачення деяких питань застосування вказаних законів зроблене у постановах Пленуму Верховного Суду “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. № 4 зі змінами від 25 травня 2001 р. та “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 р. № 7, зі змінами від 4 червня 1993 р., 31 березня 1995 р. та від 25 грудня 1996 р.
Разом з тим, сучасне українське законодавство фактично ґрунтується на принципі обмеженої відповідальності держави, передбачаючи відшкодування шкоди тільки у випадку завдання шкоди при здійсненні правосуддя у кримінальних справах . Цивілістичні конструкції відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів управління, дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, не враховують особливий характер публічно-правового делікту та специфіки відповідальності держави, котра повинна настати незалежно від вини того, хто заподіяв шкоду, та створюють перепони для реалізації права громадян, закріпленого в ст. 56 Конституції України. Між тим, сутність відносин між урядовцем, слідчим, прокурором, суддею та державою – публічно – правова, як і між громадянином і державою. Тому відповідальність держави повинна бути заснована на засадах публічного права.
Варто звернути увагу на те, що чинне українське законодавство не має спеціальних актів, котрі б передбачали спеціальні правила відшкодування шкоди, завданої митними органами, що створює труднощі при захисті прав і свобод громадян, нерідко тягне порушення їхніх цивільних прав та інтересів.
Ст. 55 Конституції України надала кожному право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові органи, зокрема подати позов про захист своїх прав до Європейського Суду. Ст. 6 Європейської Конвенції закріплює право громадян на публічний розгляд справ у розумний строк незалежним та неупередженим судом. Слід зауважити стосовно міжнародних принципів відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями судових та правоохоронних органів, що відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р., котра, як і інші міжнародні договори, підлягає прямому застосуванню.
Слід зазначити, що наукова розробка відповідної проблематики у юридичній літературі певний час велась досить активно (праці В.Т. Нора, Г.В.Єрьоменко, С.Д. Русу, А.М. Савицької), але значна кількість питань усе ще залишається недослідженою. Зокрема, сказане, стосується проблем відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями митних органів, щодо яких спеціальні дослідження практично відсутні.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена також новизною нормативного матеріалу.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що питання відповідальності держави за незаконні дії службових осіб митних органів, відшкодування шкоди, завданої громадянину цими органами є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, а тому є усі підстави для вивчення цієї проблеми в межах даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії у рамках теми: “Рецепція римського приватного права. Кодифікація цивільного законодавства в Україні”. Затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 12 вересня 2002 року, протокол № 2.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення особливостей деліктних зобов’язань за участю службових осіб митних органів за цивільним правом України, а також з’ясування наявності специфіки правових рішень у цій галузі та визначення перспектив розвитку вдосконалення правового регулювання відповідних відносин в Україні.
У зв’язку з цим завданнями автора дисертації були: встановлення теоретичного підґрунтя класифікації деліктних зобов’язань, аналіз чинників та умов їхнього формування, визначення засад вітчизняного цивільного законодавства, що регулює відносини відшкодування шкоди за участю службових осіб митних органів; встановлення характеру і тенденцій його розвитку в сучасному цивільному законодавстві України.
Об’єктом дослідження є інститут деліктних зобов’язань за участю службових осіб митних органів у цивільному праві України.
Предметом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають у зв’язку із відшкодуванням шкоди, завданої службовими особами митних органів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування сутності деліктних зобов’язань та підстав їхньої диференціації, а також специфіки цих зобов’язань за участю службових осіб митних органів.
Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини по відшкодування шкоди за участю службових осіб митних органів у сучасному цивільному праві.
Метод системно-структурного аналізу слугував для з’ясування системи деліктних зобов’язань, місця у ній зобов’язань по відшкодуванню шкоди, які виникають за участі службових осіб митних органів, у цивільному праві України, їх структури, видів, елементів тощо.
Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести порівняння головних положень тих різновидів деліктних зобов’язань, які стосуються службових осіб митних органів, з суміжними відносинами та правовими інститутами, що тією чи іншою мірою пов’язані з проблематикою дисертаційного дослідження.
Метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення чинників формування деліктних зобов’язань, визначення тенденцій та характеру їхнього розвитку.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського приватного права, загальної теорії права тощо.
Поміж них твори М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, Ч.Н.Азімова, Д.В. Бобрової, В.Володкевича, А. Гордона, О.В.Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Йоффе, В.М. Ігнатенка, П. Каталано, А.І.Косарєва, О. О. Красавчикова, Н.С. Малеїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, В.В. Луця, І.Б.Новицького, В.Т. Нора, О.А.Підопригори, Й.О.Покровського, С.Н. Приступи, С.Д. Русу, В.О.Рясенцева, Ч. Санфиліппо, М.М. Сібільова, А.А. Собчака. В.А. Тархова, Є.О.Харитонова, В.М.Хвостова, Ю. С. Червоного, Я.М.Шевченко, М.Я. Шимінової, К.К. Яїчкова та ін.
Деякі з них присвячені аналізу деліктних зобов’язань та відповідальності за заподіяння шкоди в цілому (Д.В. Боброва, О.С. Йоффе, Н.С. Малеїн, В.П. Маслова, А.А. Собчака, К.К. Яїчкова). Але переважна більшість стосується окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження (зокрема, дисертації Г.В. Єрьоменко, Г.К. Матвєєва, І.С. Ніжинської, В.Т.Нора, С.Д.Русу, С.Н. Приступи, Я.М. Шевченко та ін.).
Емпіричним підґрунтям дослідження є положення актів цивільного законодавства України та практика їхнього застосування.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем деліктних зобов’язань, які виникають за участі службових осіб митних органів в цивільному праві України.
У дисертаційному дослідженні здійснено спробу сформулювати низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку норм, які регулюють відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів котрі б враховували сучасний стан цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів сформульовані такі основні положення, яким притаманні елементи наукової новизни і які виносяться на захист:
- встановлено, що деліктні зобов’язання, котрі сформувалися ще в Стародавньому Римі, спочатку будувалися за казуїстичним принципом, і лише з часом набули певних ознак універсальності, котрий у сучасному праві знову поступається вимогам диференціації зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди;
- виокремлено характерні особливості зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, в результаті чого пропонується об’єднати їх у комплексний інститут компенсації шкоди, завданої зазначеними особами;
- обгрунтована позиція, згідно з якою необхідно сформувати у сучасному цивільному праві України диференційовану за суб’єктивними та об’єктивними критеріями систему зобов’язань, що виникають внаслідок заподіянння шкоди, зокрема, службовими особами митних органів ;
- отримало подальший розвиток положення щодо того, що в сучасній концепції цивільного законодавства Україні достатньо чітко розрізняються два зовнішньо подібних інститути: відповідальність за завдання шкоди іншій особі та зобов’язання, котрі полягають у відшкодуванні (компенсації) шкоди, завданої іншій особі за відсутності вини;
- обгрунтовано тезу про те, що виникнення обов’язку відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок заподіяння її службовими особами митних органів ґрунтується не на вимозі наявності цивільного правопорушення, як це традиційно вважалося в радянській та пострадянській цивілістиці, а на такому юридичному факті, як завдання шкоди. Причому останній може мати самостійне правове значення або набувати такого за наявності умов, встановлених законом (вини особи, яка заподіяла шкоду; певний правовий статус заподіювача шкоди; завдання шкоди під час виконання службових обов’язків певного роду тощо);
- відстоюється висновок про існування у цивільному праві України декількох різновидів зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів: в процесі виконання ними службових обов’язків у широкому значенні цього поняття; в процесі виконання ними спеціальних владних (управлінських) функцій; в процесі виконання ними функцій органів дізнання тощо;
- дістали обґрунтування пропозиції про доцільність врахування в процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства України наявності факторів, що, з одного боку, зумовлюють доцільність уніфікації деяких правил стосовно відшкодування шкоди, заподіяної певними суб’єктами (зокрема, службовими особами митних органів), а з іншого, - роблять необхідною диференціацію випадків компенсації шкоди в межах уніфікованих груп в залежності від функцій, котрі виконують ці особи (функції управління, дізнання тощо);
- встановлено необхідність вдосконалення не лише змісту деяких норм, присвячених деліктним зобов’язанням в Цивільному кодексі України 2003 р., але також термінології та позначення окремих правових категорій у цій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, в тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень актів цивільного законодавства України, що регулюють відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів, уніфікації понять, вдосконалення термінології тощо.
Крім того, сформульовано конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень окремих статей глави 82 Цивільного кодексу України 2003 р., котрі можуть бути використані у процесі доопрацювання Цивільного кодексу, а також при формуванні судової та відомчої практики у зазначеній галузі.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Головні положення дисертації викладені у чотирьох публікаціях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАК України переліків наукових видань.
Результати дисертаційного дослідження доповідались також на двох наукових конференціях Одеської національної юридичної академії у 2002 - 2003 роках.
Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані проблематикою дисертації .
Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, восьми підрозділів, присвячених огляду літератури з проблематики дисертації, висвітленню особливостей методології дослідження, загальній характеристиці деліктних зобов’язань, встановленню особливостей відшкодування шкоди, завданої службовими особами митних органів у тих чи інших ситуаціях.
Наприкінці роботи узагальнено висновки, а також деякі пропозиції по вдосконаленню норм актів цивільного законодавства України.
Список використаної літератури складає 278 найменувань і охоплює використані автором дисертації законодавчі акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською, російською, польською, італійською та німецькою мовами.
Обсяг дисертації без списку використаних джерел складає 172 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи результати дисертаційного дослідження, слід зазначити, що в українській загальнотеоретичній та галузевій правовій літературі, попри значний інтерес до загальних питань деліктних зобов’язань, наявність цікавих досліджень окремих видів зобов’язань зі спеціальними об’єктами та суб’єктами, особливості деліктних зобов’язань, пов’язаних із заподіянням шкоди у сфері митних правовідносин взагалі не розглядалися. Дослідження стосувались, в основному, відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства, а щодо відшкодування шкоди, заподіяної службовими (посадовими) особами митних органів, то їх практично не існує.
Таким чином, можна констатувати, що більшість праць або торкається питань відшкодування шкоди посадовими особами державних органів взагалі, або ж, найчастіше, службовими особами органів дізнання, досудового слідства і суду тощо
Разом з тим, аналіз цивільного законодавства дає підстави стверджувати що, якщо за раніше чинним законодавством відповідальність за шкоду могла покладатися на державу лише у випадках заподіяння останньої службовими особами судових та правоохоронних органів, що мотивувалося тим, що зазначені органи представляють державу і тому за їх дії держава має нести відповідальність, то згідно з новим Цивільним кодексом України відшкодування шкоди покладається на державу у значно більшому числі випадків – у випадках завдання шкоди органом державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади, органу дізнання, попереднього (досудового слідства), прокуратури або суду (ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України).
Але, проведене дослідження свідчить також про те, що цивільне законодавство, незважаючи на прийняття нового Цивільного кодексу, все ж таки потребує подальшого вдосконалення, а деякі його концептуальні положення – додаткового переосмислення з метою забезпечення прав та інтересів громадян, в тому числі у їх стосунках з органами влади.
Передусім, назріла нагальна необхідність узагальнити та систематизувати положення норм цивільного законодавства України, що стосуються відшкодування шкоди, на підґрунті врахування спеціального суб’єкту - завдання шкоди службовими особами митних органів. Так, врахування існування узагальненого поняття “посадові особи митних органів”, “службові особи митних органів” дає підстави ствержувати, що у випадках завдання ними шкоди виникають зобов’язання внаслідок завдання шкоди спеціальним суб’єктом. Цим спеціальним суб’єктом є службова особа (посадова особа) митних органів, діями або бездіяльністю якої була завдана шкода. А служба у митних органах є спеціалізованою державною службою, а митний орган має одночасно риси органу управління, правоохоронного органу, органу державної влади, які проявляються у різних правовідносинах за участю службових осіб митних органів.
В процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства України доцільно враховувати низку факторів, які, з одного боку, зумовлюють доцільність уніфікації деяких правил стосовно відшкодування шкоди, заподіяної певними суб’єктами (зокрема, службовими особами митних органів), а з іншого, – роблять необхідною диференціацію випадків компенсації шкоди в межах уніфікованих груп в залежності від функцій, котрі виконують ці особи (функції управління, дізнання тощо).
Таким чином, в межах зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди спеціальним суб’єктом, можлива диференціація останніх у залежності від характеру спеціальних функцій, які були покладені на певну особу – заподіювача шкоди і в процесі виконання котрих ним була заподіяна шкода іншій особі.
Враховуючи згаданий вище поділ службових осіб митних органів на тих, що виконують управлінські функції, правоохоронні функції, або ж просто виконують загальні обов’язки митної служби, можна, зокрема, виділити:
а) зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів під час виконання ними своїх службових обов'язків. У цьому випадку шкоду має відшкодовувати юридична особа, з якою ці службові особи знаходиться у службових відносинах (ст. 441 ЦК УРСР 1963 р., ст. 1172 ЦК України 2003 р.);
б) зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів – посадовою або службовою особою органу державної влади – при здійсненні покладених на них повноважень (ст. 442 ЦК УРСР 1963 р., ст. 1174 ЦК України 2003 р.);). У цьому разі за ЦК УРСР 1963 р. відповідальність за дії службовця несла відповідна установа, а за новим Цивільним кодексом України відшкодування шкоди покладається на державу (ст. 1174 ЦК України 2003 р.);
в) зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів, які виконують функції дізнання тощо. В цьому випадку відповідальність за їх неправомірні дії згідно зі ст. 443 ЦК УРСР 1963 р. та спеціальним законодавством покладалася на відповідні державні органи, а з 1 січня 2004 р. засади відшкодування завданої при цьому шкоди мають визначатися за правилами ст. 1176 ЦК України 2003 р.
Але при цьому слід враховувати, що про службових осіб митних органів, як спеціального суб’єкта зобов’язань, що виникають внаслідок завдання ними шкоди, йдеться лише у тих випадках, коли ця шкода завдана службовими особами у процесі виконання ними спеціальних функцій, покладених на них державою, саме як на посадових або службових осіб. В інших випадках завдання шкоди службовими особами митних органів (не у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, поза службою тощо), відшкодування шкоди відбувається на загальних підставах, визначених ст. 1166 – 1171 ЦК України 2003 р.

Вдосконалення потребує не лише зміст деяких норм, присвячених деліктним зобов’язанням в Цивільному кодексі України 2003 р., але також термінологія та позначення окремих правових категорій у цій сфері. Так, пропонується замість не дуже вдалого звороту “зобов’язання, які виникають внаслідок відшкодування шкоди”, вживати вирази “зобов’язання компенсації шкоди” або “деліктні зобов’язання”; для позначення особи, яка завдала шкоди, – “заподіювач шкоди”; для позначення особи, на котру покладається обов’язок відшкодування завданої шкоди, - “кредитор”; для позначення службовця митних органів, діями якого завдано шкоди в галузі державного управління, - “посадова особа”, а службовця митних органів, діями якого завдана шкода в процесі виконання ним службових обов’язків, не пов’язаних із здійсненням функцій управління, - службова особа тощо.
У цивільному праві України існує декілька різновидів зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди службовими особами митних органів: в процесі виконання ними службових обов’язків у широкому значенні цього поняття; в процесі виконання ними спеціальних владних (управлінських) функцій; в процесі виконання ними функцій органів дізнання тощо.
Справи про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями митних органів (як і всі справи про відшкодування шкоди громадянину, заподіяної актами органів державної влади), є класичними справами позовного (цивільного) судочинства. Для обґрунтування цієї тези слід насамперед звернутись до прийняття поділу права в умовах ринкової економіки на приватне та публічне, де приватне право регулює відносини у громадянському суспільстві і покликане забезпечити суб'єктивні права його членів. Публічне право регламентує відносини у сфері державного порядку, і ці відносини мають владний характер, а отже відбуваються у сфері розпоряджувально-владних відносин. Як держава, так і громадянин можуть бути суб'єктами правовідносин, що можуть в одних випадках регулюватися публічним правом, а в інших – приватним.
Держава у своїх відносинах з громадянами щодо відшкодування шкоди, завданої діями митних органів, діє як суб'єкт цивільного права. Вона, хоча й характеризується деякими особливостями у своєму правовому положенні, бере участь у відносинах, які регулюються цивільним правом, на засадах рівності з іншими учасниками, що зумовлює відповідну форму судочинства,
Тому нелогічним виклядає п. 12 Положення про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попе¬реднього слідства, прокуратури і суду”, згідно якому у випадку незгоди з винесеною постановою компетентного органу про відшкодування шкоди громадянин може його оскаржити у суді у порядку, встановленому для розгляду справ по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності. Ці справи є цивільними і мають порушуватися подачею позову і розглядатись у порядку-цивільно¬го судочинства.
Практика свідчить, що тільки 15% осіб реалізують своє право на відшкодування шкоди. Причина полягає в тому, що існує вірогідність відновлення провадження по справі. Підставою цього є те, що після звернення потерпілого в відповідні органи з вимогою про відшкодування шкоди підстави припинення справи змінюються на нереабілітуючі. Багато скарг надходить від виправданих з метою зміни підстави виправдування, а також від осіб, у відношенні яких справи закривались на нереабілітуючих підставах, з метою зміни підстави закриття справи.
Як правило, такі особи зверталися до суду не раніше року після вступу судового рішення в законну силу. Тепер згідно діючому законодавству перегляд виправдувального вироку, а також ухвала чи постанова про закриття справи в порядку виключного впровадження категорично заборонено. Ніяких винятків з цього законом не передбачено.
Судова практика свідчить про факти засудження людей при відсутності в їх діяннях складу злочину через неправильне тлумачення законодавства. Ліквідація перегляду кримінальних справ у порядку нагляду, коли в більшості випадків ініціатива у виправлені судової помилки належала суддям, і перехід до перегляду справ, судові рішення в яких набрали законної сили, лише за ініціативою учасників процесу, а оскільки учасники процесу не подають відповідних клопотань, то незаконні вироки будуть виконуватись, так як Верховний Суд сам, за власною ініціативою не може виправити ці судові помилки. З урахуванням того, що постанови Пленуму Верховного Суду по роз’ясненню законодавства не є обов’язковими для судів, а процесуальної форми реагування Верховним Судом на зазначені явища не існує, в державі буде поступово формулюватися проблема, неможливість у касаційному та виключному порядку скасувати судове рішення місцевих суддів, постановлене при однобічному й неповному дізнанні призведе до масового порушення законності, що є надзвичайно небезпечним. Над цими проблемами треба міркувати всім, кому не байдужі доля України, законність та правопорядок у державі .

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // В кн.: Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2–х т.– Т.1 – М.: “ Центр ЮрИнфоР”, 2002. – С. 163 – 460.
2. Административное право/Под ред.Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова.– М.: Юристъ, 1999.– 728 с.
3. Адміністративне право України: Підручник/ За заг.ред.С.В.Ківалова.– Одеса: Юридична література, 2003.– 920 с.
4. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического гражданского права. //Учен.труды Свердл.юрид.ин–та. – Т.1. – 1959. – С.270–286.
5. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. –Свердловск: 1964.– 521 с.
6. Алексеев С.С. Избранное. – М.: “Статут”, 2003. – 480 с.
7. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации.– М.: ЗЕРЦАЛО, 1998.– 663 с.
8. Анисимов А.Л.Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско–правовая защита.– М.: 1994.
9. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонарушении.–М.: Гос. издат. Юрид.лит., 1950.– 273 с.
10. Антимонов С.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности.– М.: Госюриздат, 1952. – 288 с.
11. Архив Роздільнянського місцевого суду.
12. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность (теоретические вопросы). – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1986.– 120 с.
13. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы Украины.– Харьков: 1999.
14. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер.с чешск.– М.: Юрид.лит., 1989. – 448 с.
15. Басин Ю.Г., Диденко А.Г. Защита субъективных прав гражданских //Юрид.науки.– Алма–Ата: 1971. – Вып.1. – С. 12–23.
16. Бахрах Д.Н. Государственная служба в Российской Федерации. – Екатеринбург: 1995.
17. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного судебно–следственными органами.– М.: Академия МВД, 1979.– 203 с.
18. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного судебно–следственными органами// Советское государство и право.– 1979.– №1.– С.76–80.
19. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. Отдельные вопросы.– М.: МГУ, 1972.– 104 с.
20. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда.– М.: Юридическая литература, 1979.- 112 с.
21. Белякова А.М. Гражданско–правовая ответственность за причинение вреда: Автореф.дис…доктора юрид.наук.– М.: МГУ, 1987.–55 с.
22. Белякова А.М. Гражданско–правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика.– М.: Издательство МГУ, 1986.– 147 с.
23. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина .–К.: Наукова думка, 2000.–304 с.
24. Битяк Ю. Державна служба в Україні, її види// Вісник Академії правових наук України.– 2000.– № 3 (22).– С. 58–65.
25. Блошенко А. Гражданско–правовая ответственность государства за вред, причиненный судебными ошибками.– Автореферат дис… доктора права.– Кишинэу: 2001.– 25 с.
26. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда.– К.: КГУ, 1990.– 120 с.
27. Боброва Д.В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве.– Автореф.дис…доктора юрид.наук.– Харьков: 1988.
28. Бойцова Л.В.Ответственность государства за вред, причиненный гражданам при отправлении правосудия//Журнал российского права.– 2001.– № 9.
29. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории. – М.: Юрид.лит., 1976.– 216 с.
30. Брэбан Г. Французское административное право/ Пер.с фр.– М.: Прогресс, 1988.– 488 с.
31. Будаков А.Ю. Приведення митного законодавства у відповідність до світових та європейських стандартів// Державна митна служба України.– 2002.– 5 грудня.– С.18–22.
32. Будаков А.Ю. Огляд структури Митного кодексу України: Митний кодекс України в системі законодавства України з питань митної справи// Митниця.– 2002.– № 1 (2).– С.12–13.
33. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии. В 2–х книгах. Кн.2 / Пер. с японского В.В.Батуренко/ Под ред. Р.О.Халфиной.– М.: «Прогресс», 1983. – 334 с.
34. Варкалло В. Ответственность по гражданскому праву/ Пер. с польск. В.В.Залесского/ Под ред С.Н.Братуся.– М.: Прогресс, 1978.– 328 с.
35. Васькин В.В., Овчинников Н.И., Рогович Л.Н. Гражданско–правовая ответственность. –Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1988.– 184 с.
36. Виконавча влада і адміністративне право/ За заг.ред. В.Б.Авер’янова.– К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002.–668 с.
37. Відшкодування матеріальної і майнової шкоди /Відп.редактор П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
38. Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: 1958.
39. Волков А.Я. Юридическая ответственность работников милиции за вред, причиненный гражданину или организации.– Минск: МВШ МВД СССР, 1991.– С.65.
40. Гай. Институции./ Пер. с латинского Ф. Дадынского / Под ред.В.А.Савельева, Л.Л. Кофанова. – М.: Юристъ, 1997. – 368 с.
41. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. Пер. с нем. – М.: Междунар. центр фин.–эк. развития, 1996. –552с.
42. Годэмэ Е. Общая теория обязательств/ пер. с франц. И.Б. Новицкого. // Ученые труды ВИЮН. – Вып. ХШ. – 1948. – 512 с.
43. Голованов Н.М. Обязательственное право: Учебник. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.
44. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина друга. Видання друге.–Харків: Видавництво Харківського університету, 1966.– 316 с.
45. Горшенев В.М. К вопросу о понятии юридической ответственности в советском праве /В кн.: Вопросы советского права. – Новосибирск: 1966. – С. 38.
46. Государственная служба в зарубежных странах.– М.: ИНИОН РАН, 1996.– 166 с.
47. Гражданский кодекс Квебека.– М.: Статут, 1999.– 472 с.
48. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постатейными материалами. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА– М.: 1999. – 832 с.
49. Гражданский кодекс Украины (Научно–практический комментарий).– Харьков: «Одиссей», 1999.– 847с.
50. Гражданский кодекс Украины. Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). /Под общей ред. Е. О. Харитонова, О. М. Калитенко. – Т. 2. – Харьков: ООО «Одиссей», 2003.– 1024 с.
51. Гражданский кодекс УССР (Официальный текст с изменениями на 1 июля 1950 г.).– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950.– 135 с.
52. Гражданский кодекс УССР . Утв. Постановлением ЦИК УССР от 16 декабря 1922 г. // Собрание узаконений УССР. – 1922. – № 55. – Ст. 780.
53. Гражданское и семейное право Украины/ Под ред. Е.О. Харитонова. – Харьков: “Одиссей”,1999.– 544 с.
54. Гражданское право: определения, понятия, законодательство: Учебно-практический справочник /Под ред. Е.О.Харитонова.– Харьков: ООО «Одиссей», 1998.– 384 с.
55. Гражданское право в вопросах и ответах. Учебное пособие/ Под ред. Е.О.Харитонова.– Харьков: «Одиссей», 2001.– 416 с.
56. Гражданское право Украины. В двух частях. Часть 1. Учебник/ Под ред. А.А. Пушкина, В. М. Самойленко. – Харьков: «Основа», 1996. – 440 с.
57. Гражданское право. В 2–х томах. Том 1.Учебник (Отв. ред. Е.А. Суханов. –2–е изд., переработ. и доп. –М.: Издательство БЕК, 1998.– 816с.
58. Гражданское право. В 2–х томах. Том 2. Полутом 1. Учебник. / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 432 с.
59. Гражданское право.–Ч.1. Учебник/ Под ред.Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева.– М.: Издательство ТЕИС, 1996.– 552 с.
60. Гражданское право: Ч.1. Учебник/ Под ред.Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева.– М.: ООО «ТК Велби», 2002.– 776 с.
61. Грибанов В.П. Ответственность за нарушение гражданских прав и обязанностей. – М.: 1973.
62. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права (Под ред. и с предисловием В.А. Томсинова) /Пер. с нем. – М.: Издательство «Зерцало», 2003. – 496 с.
63. Гринберг М.С. Субъект преступления и субъективный критерий неосторожности (вопросы специальной вменяемости) //Правоведение.–1986.–№ 3.
64. Гуев А.Н. Гражданское право. Учебник. В 3 т. – Т.2. – М.: ИНФРА –М, 2003. – 454 с.
65. Гуценко К.Ф., Ковалев В.А. Правоохранительные органы.– М.: 1997.
66. Давид Р., Жоффре–Спинози К. Основные правовые системы современности/ Пер. с франц.–М.: Международные отношения, 1996.– 400 с.
67. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты) – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1983.– 141 с.
68. Дигесты Юстиниана./ Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского./ Отв.ред. Е.А. Скрипилев – М.: «Наука», 1984. – 456 с.
69. Додін Є.В. Система митної служби у контексті адміністративної реформи в Україні// Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць.– Одеса, 2001.– вип.11.– С.430–432.
70. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА* М – НОРМА, 1996. – С. 704.
71. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству.– М.: Юридическая литература, 1990– 272 с.
72. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами.– М.: “Лекс–Книга”, 2002.– 160с.
73. Ефимов В.В. Очерки по истории древнеримского родства и наследования. – СПб.: 1885. – 334 с.
74. Єрьоменко Г.В. Деякі правові аспекти врегулювання відносин по відшкодуванню шкоди// Правова система України: теорія і практика.– К.: Друкарня МВС України, 1993.– С.272.
75. Єрьоменко Г.В. Цивільно–правові засоби захисту прав осіб від неправомірних актів органів влади і управління. Автореф. дис...канд..юрид.наук.– Харків: 1994.– 24 с.
76. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право.– М.: Спарк, 2001.– 767 с.
77. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. – Харьков: Консум, 1996.
78. Закон України від 19 червня 2003 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” // Голос України. – 2003. – № 144. – С. 18.
79. Завидов Б.Д., Гусев О.Б. Гражданско–правовая ответственность: Справочник практикующего юриста.– М.: Издательство «Р–центр», 2000.– 768 с.
80. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посіб./ За ред. О.В.Дзери.–К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912с.
81. Ивакин А.А. Диалектическая философия. Монография. – Одесса: Юрид. літ., 2003. – 352 с.
82. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда.–Л., 1951.– 108 с.
83. Иоффе О.С. Вина и ответственность по советскому праву // Сов.гос. и право. – 1972.– № 9. – С.43.
84. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880 с.
85. Івановська О.П. Звичаєве право України. Етнотворчий аспект. Навчальний посібник. – К.: ТОВ” УВПК “Екс Об”, 2002. – 264 с.
86. Історія українського права/ За ред. О.О.Шевченка.– К.: Олан, 2001. –214 с.
87. Капліна О.В. До питання відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду // Проблеми провадження правових реформ в Україні. Збірник наукових праць.– Харків, 1996.
88. Капліна О.В. Незаконность уголовно–процессуальных действий как основание для возмещения ущерба//Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышение эффективности правоприменительной деятельности.: Тематический сборник научных трудов.– Харбков: 1997.–с. 189–193.
89. Картузова И.А. Понятие государственного служащего в соответствии с действующим законодательством// Актуальные проблемы государства и права.– Одесса: 1998.– Вып.5.– С.248–253.
90. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. –К.: Український центр правничих студій, 2000.– 336 с.
91. Кожевников С.Н. Меры защиты в советском праве. Автореф.дис..канд.юрид.наук.– Свердловск: 1968. – 28 с.
92. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник.– К.: Юрінком Інтер, 2003.– 544 с.
93. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник.– 4-е изд., перераб. и дополн.–М.: Юрайт, 1998.– 416 с.
94. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. (постатейный). Часть третья. М.: ПБОЮЛ Григорян А.Ф., 2002. – 320 с.
95. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. Изд–е 3–е, исправленное и дополн./ Под. Ред. С.Н.Братуся, О.Н.Садикова.– М.: Юрид. литература., 1982.– 680 с.
96. Конституція України.– К.: 2001.
97. Косарев А.И. Римское частное право.– М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. – 254 с.
98. Коссак В. Правові наслідки невиконання договірних зобов’язань // Українське право. – 1997. – Число 3. – С. 176 – 177.
99. Котляревский Г.С., Назаров Б.Л. Проблемы общей теории права.– М.: 1973.–
100. Кофман В.И. Границы юридически значимого причинения // Антология уральской цивилистики. 1925 – 1989: Сборник статей. – М.: «Статут», 2001. – С. 131 – 146.
101. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности.– М.: Издательство «Юридическая литература», 1966.– 199 с.
102. Кройтор В.А. Протас І.Б. Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями державних органів // Економіка і право: Збірник.– Харків, 1998.– Вип..1.– С.61-68.
103. Лаасик Э. Советское гражданское право. Часть особенная. – Таллин: Валгус, 1980. –572 с.
104. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права.– М.: 1998.–
105. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. Друге видання. – К.: Видавництво “Вища школа”, 1948.– 424 с.
106. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности/ Под ред.Р.Л.Хачатурова.– СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003.– 387 с.
107. Лунеев В.В. Предпосылки объективного вменения и принцип виновной ответственности //Гос. и право.–1992.–№ 9.– С.54–62.
108. Магомедов Б.М., Казаков С.А. Социально–правовые основы публичной службы// Правовая политика и правовая жизнь.– 2001.– № 4.– С.41–50.
109. Малеин Н.С. Вина и гражданско–правовая ответственность//Сов.юстиция.– 1968. – № 2. –С.8.
110. Малеин Н.С. Понятие и основание имущественной ответственности //Сов. гос. и право. –1970. – № 12. – С.38.
111. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности.– М., Юрид. лит. 1965.– 229 с.
112. Малеин Н.С. О мерах ответственности //В кн.: Теория права: новые идеи.– Вып. 3.–М., 1993.–С.45–53.
113. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985.– 191 с.
114. Маслов В. Обязательства из причинения вреда.– Харьков: ХЮИ, 1961.– 104 с.
115. Матвеев Г.К. В защиту принципа виновной ответственности между хозорганами //Сов.юстиция.–1973.–№ 15.
116. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве.–К., 1955.– 308 с.
117. Матвеев Г.К. Вина как основание гражданско–правовой ответственности по советскому праву. Автореферат... доктора юрид.наук.–К.,1951.
118. Матвеев Г.К. О прямых и косвенных убытках //Правоведение.– 1963.–№ 2.
119. Матвеев Г.К. Основания гражданско–правовой ответственности.– М.: Юрид.лит., 1970.– 312 с.
120. Матвеев Г.К. Теоретические вопросы причинности бездействия //Сов.гос. и право.–1962.–№ 10.
121. Матвеев Ю.Г. Англо-американское деликтное право.– М.: Юридическая литература, 1973.– 176 с.
122. Медведева Т.М. Возмещение вреда, причиненного правоохранительными органами.– Автореф.дис…канд.юрид.наук.– Саратов: 1984.
123. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2–х частях. Часть 2. По исправленному и дополненному 8–му изд., 1902 г.).– М.: Статут, 1997. –455 с.
124. Методичні рекомендації щодо провадження дізнання в митних органах України у кримінальних справах про контрабанду.– Затв. Наказом Державної митної служби України від 19.09.1998 р. за № 587.
125. Митний кодекс України. Закон України від 12 грудня 1991 року// Відомості Верховної Ради України.– 1992.– № 16.– Ст.203.
126. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р.// Відомості Верховної Ради України.– 2002.– № 38–39.– С.288.
127. Митне право України. Посібник/ За заг.ред.Р.Б.Шишки.– Х.: Національний ун–т внутрішніх справ, 2001.– 180 с.
128. Морандьер Ж.де ла. Гражданское право Франции. В 3– т../ Пер. с франц.– Т.2.–М.: Изд–во иностр. лит–ры, 1960.– 728с.
129. Назаров Б.Л. Социалистическое право в системе социальных связей.– М.: 1976.
130. Нерсесянц В.А. Некоторые проблемы неосторожной формы вины //Сов.гос. и право.–1989.–№ 3.
131. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов.– М.: 2000.–
132. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ.– Автореф.дис...канд..юрид.наук.– К.: 2003.– 16 с.
133. Ніжинська І.С. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ.–Дис...канд..юрид.наук.– К.: 2003.– 190 с.;
134. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах.–М.: Госюриздат, 1950.– 416 с.
135. Нор В.Т. Имущественная ответственность государственных учреждений за вред, причиненный неправильными действиями их должностных лиц в области административного управления и судебно–прокурорской деятельности.– Автореф.дис…канд.юрид.наук.– К.: 1972.– 19 с.
136. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц.– Львов: Вища школа, 1974.– 216 с.
137. Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере: Вопросы теории (от познания к постижению права): Монография. – Одесса: Юрид.лит., 2002. –280 с.
138. Огляд практики Європейського Суду з прав людини // Норми та стандарти Конвенції про захист прав і основних свобод людини.– К. 2000.
139. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление. (Очерки теории, философии и психологии права).–Душанбе: Издательство «Дониш», 1983.– 256 с.
140. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве. – Душанбе: Издательство “Ирфон”, 1972. – 224.
141. Ойгензихт В.А. Мораль и право: (Взаимодействие. Регулирование. Поступок). – Душанбе: “Ирфон”, 1987.– 160 с.
142. Онопенко В., Кройтор В. Защита прав граждан в связи с разработкой нового гражданского и гражданско–процессуального законодательства //Бизнес Информ.— 1994.— № 21.
143. Основные институты гражданского права зарубежных стран: Сравнительно–правовое исследование. Руководитель авторского коллектива – В.В.Залесский. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 648 с.
144. Павлов А.П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку: Правові та історичні аспекти.– К.: Акцент, 2002.– 417 с.
145. Палиюк В.П. Возмещение морального(неимущественного) вреда. Монографія. – Одеса.: Право, 2000. –
146. Паліюк В.П. Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Автореф.дис...канд.юрид.наук. – Харків: 2000. – 18 с.
147. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана.– М.: Зерцало, 1997.– 608с.
148. Петришин А.В. Государственная служба. Историко–теоретические предпосылки, сравнительно–правовой и логико–понятийный аналіз. Монографія.– Харьков: Факт, 1998.– 168 с.
149. Петришин А.В. Статус должностного лица: природа, структура, специализация.– К.: УМК ВО, 1990.
150. Петрусь С. Ефективність здійснення управлінської діяльності// Митна Україна: інформаційно–аналітичний вісник.– 2003.– № 2.– С.40–41.
151. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3–є, перероблене та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
152. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
153. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. В трех томах. – Т.3. – М.: Издательство “Зерцало”, 2003.– 608 с.
154. Повышение роли гражданско–правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций. – К.: “Наукова думка”, 1988.– 264 с.
155. Показники стану дотримання законності службовими особами митних органів// Державна митна служба України.– К., січень 2002 р.
156. Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи/ Упорядник В.Павлик, В.Тесленко.– К.: Факт, 2001.– С.6–70.
157. Права, за якими судиться малоросійський народ.– К., 1997.– 547 с.
158. Положення про провадження в справах про порушення митних правил, затв. наказом Голови Державного митного комітету України від 4 листопада 1992 р. № 205.
159. Приступа С.Н. Возмещение вреда, причиненного в результате столкновения автотранспортных средств. Автореф.дис…канд.юрид.наук. – Харьков: 1983. – 19 с.
160. Про державний захист робітників суду та правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р.// Відомості Верховної Ради України.– 1994.– №11.– Ст.50.
161. “Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх службовими особами” від 29 грудня 1992 р. № 14. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид./За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С.128 – 136.
162. “Про відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями державних та громадських організацій, а також посадових осіб при виконанні ними службових обов’язків”. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 року // Ведомости Верховного Совета СССР.– 1981.–№ 27.– Ст.741.
163. “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України”. Закон України від 21 червня 2001р.//Право України.– 2001.– № 8.– С.130–137.
164. “Про державну службу”: Закон України// Відомості Верховної Ради України.– 1993.– № 52.– Ст..490.
165. “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 р. № 7, зі змінами, внесеними Постановами Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3, від 31 березня 1995 р. № 4 та від 25 грудня 1996 р. № 14. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид./За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 59 – 65.
166. “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Закон України від 1 грудня 1994 р.//Відомості Верховної Ради України.– 1995.– № 1.– Ст.1.
167. “Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення” від 24 червня 1988 р. № 6. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид./За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С.210 – 214.
168. “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян” від 3 грудня 1997 р. № 13. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид./За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С.204 – 209.
169. “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. № 6.// Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид./За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С.110 – 127.
170. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. Постанова Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995 р. № 4 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 5 від 25 травня 2001 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972 – 2002. Офіц.вид./За заг ред В.Т. Маляренка. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – С. 66 – 73.
171. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов. Под общей ред. В.С.Нерсесянца.– М.: 2001.– 832 с.
172. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии/ Пер. с нем. –М.: Издательство БЕК, 2001. –336 с.
173. Проект Цивільного Кодексу України //Українське право.–1996.– Число 2 (спецвипуск).
174. Проект Цивільного Кодекса України // Українське право.– 1999.– Число 1.
175. Протас І.Б. Проблеми судового захисту прав і свобод громадян у зв’язку з заподіянням їм шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.– Автореф.дис…канд.юрид.наук.– Харків: УВС України, 2000.– 19 с.
176. Пухан И., Поленак–Акимовская М. Римское право (Базовый учебник) / Пер. с македонского / Под ред. В.А. Томсинова. – М.: «Зерцало», 1999. – 448 с.
177. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5–те, зі змінами. Навчальний посібник.– К.: Атіка, 2001.– 176 с.
178. Райхер В.К. Вопросы ответственности за причинение вреда //Правоведение.–1971.–№ 5.– С.58.
179. Ребане И. Убеждение и принуждение в деле борьбы с посягательствами на советский правопорядок //Ученые запискиТартусского ун–та. – 182. – Вып.V. – 1966. – С. 205–206.
180. Римское частное право: Учебник/Под ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского.–М.: Новый юрист, 1997.– 512 с.
181. Римське право. Інституції. / За заг.ред.Є.О.Харитонова. –Харків: «Одіссей», 2001. – 288 с.
182. Римське приватне право (Конспект лекцій. Практикум)/ За ред. Харитонова Є.О.–Харків: Одіссей, 2000.– 272 с.
183. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М.Малявко, А.Л. Салатко та ін. –Харків: Консум, 1999.– 272 с.
184. Русу С.Д. Делікти в цивільному праві України: Навчальний посібник.– Хмельницький: Видавництво НАПВУ, 2001.– 164 с.
185. Русу С.Д. Захист прав військовослужбовців у зобов’язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.– Автореф.дис...канд..юрид.наук.– Хмельницький, 1998.– 18 с
186. Рыженков А. Я. Компенсационная функция советского гражданского права. – Саратов, Изд–во Сарат. ун–та 1983.– 96 с.
187. Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк. /Пер. с франц. и вступит. статья Р.О.Халфиной. – М.: Издательство «Прогресс», 1972. – 440 с.
188. Савицька А.М. Майнова відповідальність державних органів за шкоду, завдану їх службовими особами.– Львів: 1959.
189. Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием.– Львов: Издательство при Львовском государственном университете издательского объединения «Вища школа», 1982.– 194 с.
190. Самощенко И.С. Понятие правонарушения по советскому законодательству.– М.: 1963.
191. Самощенко И.С. Юридическая ответственность в советском обществе // Ученые записки ВНИИСЗ. – Вып.2. 1964. – С. 46.
192. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству.– М.: Юрид.лит., 1971.– 240 с.
193. Саниахметова Н. Возмещение морального вреда субъектам предпринимательской деятельности // Предпринимательство и право.– 1996.– № 5.– С.17–23.
194. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000.– 704 с.
195. Слесарев В.Л. Вред как результат гражданского правонарушения//Советское государство и право.– 1976.– № 3.– С.115.
196. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. –Л.: Изд–во Ленинград. ун–та, 1983.– 152 с.
197. Смирнов В.Т.Гражданская ответственность государственных предприятий за причинение увечья или смерти работникам.– М.: Госюриздат, 1957.– 132 с.
198. Смирнов В.Т. обязательства, возникающие из причинения вреда. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1973. – 72 с.
199. Смітієнко З.Д., Новиков В.Д. Деякі аспекти вдосконалення законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органів розслідування. // Концепція розвитку законодавства. Матеріали науково–практичної конференції. – К.: 1996. –С. 422–435.
200. Собчак А.А. О некоторых спорных вопросах общей теории правовой ответственности //Пр