Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВА- ННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ У ВНУТРІШНЬОМУ ВОДНОМУ СПОЛУЧЕННІ УКРАЇНИ 12
РОЗДІЛ 2 ДОГОВІР ЯК ОСНОВНА ФОРМА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ У ВНУТРІШНЬОМУ ВОДНОМУ СПОЛУЧЕННІ 37
2.1. Доктрина договірної форми регулювання правовідносин
перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні 37
2.2. Правова природа договору перевезення вантажів у внутрішньому
водному сполученні. Його місце в системі транспортних договорів 50
2.3. Формалізація й доктрина поняття договору перевезення вантажів
у внутрішньому водному сполученні 77
2.4. Особливості суб'єктного складу договору перевезення вантажів у
внутрішньому водному сполученні 84
2.5. Укладання та виконання договору перевезення вантажів у
внутрішньому водному сполученні 91
2.6. Окремі види договорів перевезення вантажів у внутрішньому
водному сполученні 127
РОЗДІЛ 3 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ У ВНУТРІШНЬОМУ ВОДНОМУ СПОЛУЧЕННІ 141

ВИСНОВКИ 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 162

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена наявністю значної кількості недоліків, суперечностей і прогалин у позитивному регулюванні перевезень вантажів внутрішнім водним транспортом, низкою проблем на нормативному та доктринальному рівнях, а отже, необхідністю теоретичного осмислення сучасного стану їх правового регулювання.
Донедавна, за планової системи ведення економіки, договори в сфері виробництва і пов’язаних з ним галузях народного господарства (наприклад, перевезення сировини та готових виробів, як результату виробництва) мали не суто цивільно-правовий характер, а слугували засобом виконання сторонами своїх публічно-правових зобов’язань. Потреба моделювати приватні засади діяльності річкового флоту України в контексті світової практики та реального стану вказаної сфери більш чим актуальна. Послуги річкового транспорту повинні надаватися виключно на договірній основі й регулюватися особливим субінститутом перевезення – договором перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні.
Ринкові перетворення та проведена приватизація породили нові категорії власників та суб’єктів підприємницької діяльності на транспорті, (на відміну від існуючого раніше економічного устрою, за якого держава була виключним власником засобів виробництва). Відбулися зміни в характері договорів на перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом: підставах виникнення транспортних зобов’язань, їх сутності. За адміністративно-командної системи управління народним господарством договір перевезення вантажів вважався способом виконання адміністративного планового акту, чи взагалі унеможливлювався, представляючи собою бездоговірне зобов’язання, яке витікає з планового акту. Тому правовідносини з перевезень вантажів у внутрішньому водному сполученні на різних етапах їх розвитку регулювалися цивільним та адмінстративним правом. На сьогодні перевізні відносини потребують регулювання на приватних цивільно-правових засадах.
Сутність транспортної промисловості не змінилась і полягає в тому, що на транспорті не створюється новий продукт, він лише переміщує вже створені продукти з одного місця в інше, продовжуючи тим самим процес їх виробництва; діяльність транспорту є продовженням процесу виробництва [58, c. 64]. Ця специфіка відносин з перевезення вантажів обумовлює їх правову формалізацію через віднесення до певного типу договорів.
Перевезення у внутрішньому водному сполученні досі є цариною пізнання обмеженого кола фахівців і тому, на жаль, обійдені увагою значного кола науковців. Історично склалося так, що школи їх вивчення розвивалися в тих містах, де є портова інфраструктура й навчальні та наукові заклади відповідного профілю (Ростов-на-Дону, Санкт-Петербург, Москва, Владивосток, Одеса). Але змінилася інфраструктура річкового транспорту, з’явилися нові судновласники, конкуренція, змінилося законодавство, зокрема цивільне, яке максимально гармонізоване з останніми досягненнями цивілістики. Тож необхідно врегулювати транспортні відносини при внутрішніх водних перевезеннях вантажів на нових, приватних засадах.
Цей факт підтверджується Державною програмою створення та функціонування національної системи міжнародних транспортних коридорів в Україні [78]. Розвиток транспортної системи України названий серед пріоритетів у щорічному посланні Президента України Верховній Раді України (2002р.)
Стосовно сутності, природи та правового регулювання договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні в науковій, навчальній літературі порушено низку проблем, але фундаментальних монографічних досліджень на засадах новітнього законодавства досі нема. Аналізу й розробці питань правового регулювання перевезень вантажів річковим транспортом присвячені роботи М.К.Александрова-Дольника, І.О.Андріанова, М.М.Ніколаєвої, М.О.Тарасова, М.Е.Ходунова та інших авторів. За вказаною темою були захищені дві кандидатські дисертації за темою: "Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні СРСР" М.О.Тарасовим у 1944 р. і І.О.Андріановим у 1970 р. [10].
У 1959 році кандидацьку дисертацію на тему “Цивільноправова відповідальність перевізника при перевезенні вантажів у внутрішньому водному сполученні” захистила М.М.Ніколаєва [61] та у 1964 році М.К.Александров-Дольник на тему “Договори радянського транспортного права” [2]. Дослідження М.М.Ніколаєвої базувалися здебільшого не стільки на цивільно-правових засадах відповідальності при перевезенні вантажів, як на адміністративно-фінансових між державними суб’єктами господарської діяльності.
З часу захистів дисертацій вказаними науковцями й до сьогодні цивільне і транспортне законодавство зазнало суттєвих змін. Одним з пріоритетних став принцип свободи договору, перевівши договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні з публічної в приватну, суто цивільну (а не адміністративну) сферу. Опираючись на це нами поставлено під сумнів те, що даний договір є суто реальним (це властиво йому за умови „плановості”), оскільки він має риси консенсуальності (не можна заперечувати того, що на перевізнику лежить зобов’язання перевезти ввірений йому вантаж, а вантажовідправник зобов’язаний використати наданий транспортний засіб, і ці зобов’язання є цивільно-правовими). Через призму новітнього цивільно-правового законодавства досліджено питання укладання та виконання договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні, їх особливості. На тих же підставах досліджено характер відповідальності у перевізних правовідношеннях, встановлено, що досьогодні вона є обмеженою (виходячи з застарілої концепції адміністративно-фінансової сутності транспортних відносин) і потребує встановлення відповідальності, яка б забезпечувала компенсаторну функцію цивільного права, передбачаючи відшкодування як реальних збитків, так і упущеної вигоди.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертаційне дослідження виконане на основі зміни доктрини регулювання економічних за сутністю і приватних за змістом відносин, відповідно до комплексної цільової програми № 0186.0.070867 „Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”; Послання Президента України до Верховної Ради України (2000р.) “Україна: вступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.”; “Плану реалізації на транспортно-дорожньому комплексі основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки на 2002-2006 рр.” Міністерства транспорту України, та напрямків дослідження Запорізького державного університету та планом роботи кафедри цивільного права.
Мета і завдання дослідження. Мета полягає в з’ясуванні рівня відповідності чинного механізму правового регулювання відносин перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні потребам ринкової економіки, виявленні його недоліків, прогалин, суперечностей на позитивному та доктринальному рівнях; визначенні правової природи договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні; аналізі особливостей становища учасників правовідносин із перевезень вантажів; розробці аргументованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань теоретичного та практичного спрямування:
1. визначити проблематику позитивного регулювання перевезень вантажів у внутрішньому водному сполученні;
2. встановити цивільно-правову природу договору перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні та його місце в системі транспортних договорів;
3. проаналізувати легальне визначення й доктринальне поняття договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні, його ознаки;
4. встановити інституційні особливості правового становища учасників правовідносин з перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні;
5. оптимізувати особливості укладання, виконання, припинення договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні;
6. проаналізувати механізм цивільної (матеріальної) відповідальності сторін за договором перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні;
7. змоделювати практичні рекомендації з удосконалення механізму регулювання правовідносин з перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні.
Об’єктом дослідження є відносини з перевезень вантажів.
Предметом дослідження є договірні правовідносини з перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні.
Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дослідження є загальні та спеціально-юридичні наукові методи: діалектичний, логічний, конкретно-історичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний, функціонально-структурного та теоретико-прогностичного аналізу. Правовідносини аналізувались з урахуванням принципів формальної логіки у зв’язку з іншими правовідносинами та чинниками правового характеру з точки зору діалектики їх розвитку і взаємного впливу через історично зумовлену залежність. Порівняльно-правовий метод використаний при порівнянні національних систем права України й деяких зарубіжних країн, що регулюють правовідносини з перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні; правових інститутів в історичному аспекті. Формально-догматичний метод у поєднанні з іншими використано при дослідженні різних позицій щодо поняття, правової природи договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні, підстав та умов відповідальності. Методом функціонально-структурного аналізу досліджувалися окремі елементи перевізних правовідносин та механізму їх правового регулювання за законодавством України, а теоретико-прогностичним – розроблено пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів:
1. Дістало подальшого розвитку, що правове регулювання перевезень вантажів у внутрішньому водному сполученні повинне здійснюватися договірним шляхом через диспозитивне визначення ідеальної моделі правовідносин з перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні. Позитивне регулювання перевезень вантажів повинне здійснюватися виключно на приватних засадах, виходячи з принципів свободи волі сторін, свободи укладання договору і формування його умов, але з урахуванням імперативів безпеки річкового судноплавства.
2. Удосконалено доктринальне визначення договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні як домовленості, за якою одна сторона (перевізник) зобовязується доставити з дотриманням встановлених імперативів довірений їй відправником вантаж до пункту призначення в оптимальний строк і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
3. Дістала подальшого розвитку теза про необхідність імперативу договору перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні як реального, але допуску консенсуальності, тобто такого, що містить риси і реальної, і консенсуальної угоди. При цьому буде імпертивно зумовлена логічність договірної відповідальності за ненадання чи прострочення надання вантажу відправником до перевезення .
4. Дістала подальшого розвитку позиція, що одержувач вантажу не може називатися стороною у договорі, оскільки він не бере участь в укладенні договору і не передає вантаж відправникові. Тому його слід вважати управомоченим вигодонабувачем договору, а сам договір - двостороннім за участю управомоченої особи.
5. Дістало подальшого розвитку вирішення правового регулювання перевезень вантажів у прямому водному сполученні шляхом уніфікації норм, що регулюють перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні і перевезення морські.
6. Дістало подальшого розвитку обґрунтування необхідності запровадження у внутрішніх водних перевезеннях вантажів ринкового механізму виконання зобов’язань на компенсаторній основі і відмови від виключної неустойки з боку перевізника.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження, його результатів полягає в тому, що вони спрямовані на вирішення проблем врегулювання перевізних вантажних правовідносин. Теоретичні положення можуть бути використані для вдосконалення зобов’язань транспортного законодавства (запропоновано ряд авторських змін і доповнень до чинного законодавства про внутрішньоводні перевезення вантажів (сторінки дисертації 35, 46, 47, 75, 91, 100, 102, 118, 137, 150, 151, 156, 157)), аналізу його теоретичної основи й розробки стратегії його подальшого розвитку.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання матеріалів дисертації при підготовці навчально-методичних видань та практичних засад при викладанні цивільного, підприємницького, транспортного права, підготовки й вишколу юристів для договірної роботи в межах Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 року № 344 [77].
Основні положення дисертації можуть слугувати теоретичною базою для дослідження договірного права і транспортних зобов’язань, удосконалення правозастосовної та судової практики.
Апробація результатів дисертації. Основні положення цього дослідження неодноразово обговорювались на засіданнях кафедр цивільного права Запорізького державного університету, цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ м. Харкова, доповідались на наукових конференціях: 3-ій міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1998 року), 4-ій міжрегіональній науково-практичної конференції “Концепція формування законодавства України (листопад 1999 року), міжнародному “круглому столі”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (12 травня 2000 року)”, конференції, присвяченій світлій пам’яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (21 травня 2001 року).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації опубліковані у дев’яти наукових статтях, три з них у фахових виданнях.
Структура дисертації визначається метою, завданнями, які вирішуються в дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації – 161 сторінка, список використаних джерел 179 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Транспортне законодавство України має комплексний характер. Його серцевину складають норми приватного характеру, обґрунтовується необхідність відмови від підзаконного регулювання перевезень вантажів у внутрішньому водному сполученні і переходу на законну основу.
2. Правове регулювання перевезень вантажів у внутрішньому водному сполученні повинне здійснюватися переважно договірним правом з урахуванням диспозитивного визначення ідеальної моделі відносин перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні у позитивному праві.
3. Правове регулювання перевезень вантажів повинне здійснюватися, виходячи з принципів свободи волі сторін, свободи укладання договору і формування його умов.
4. Договір перевезення вантажів є самостійним, відмінним від іншого, теж самостійного договору перевезення пасажирів і багажу.
5. Пропонується авторське доктринальне визначення договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні як угоди, за якою перевізник зобовязується доставити з дотриманням встановлених імперативів ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення в оптимальний строк і видати його особі (одержувачу), яка має право на одержання вантажу, а відправник зобовязується уплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
6. В договорах перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні допустимі імперативи.
7. Договір перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні слід віднести до підвиду договору перевезення. Цей договір необхідно вважати договором sui generis, двостороннім договором з участю управомоченої особи (вигодонабувача).
8. Договір перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні має ознаки підрядоподібних договорів.
9. Відстоюється теза про доцільність розгляду договору перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні як реального, але з допуском консенсуальності, тобто такого, що містить ознаки і реальної, і консенсуальної угоди.
10. Одержувач вантажу не може називатися стороною в договорі, оскільки він не бере участь в його укладанні і не передає вантаж відправнику. Тому його слід вважати учасником договору та управомоченим вигодонабувачем.
11. Правове становище одержувача слід вирішити в нормативному порядку. Це обґрунтовується тим, що договір перевезення встановлює переваги на користь третьої особи, та те, що з угоди контрагентів випливає право самостійної вимоги третьої особи, яка в укладанні договору участі не брала.
12. Договір перевезення вантажу всіх видів транспорту єдиний, що не зменшує деяких специфічних особливостей при перевезенні різними шляхами сполучення.
13. Між нормами, які регулюють перевезення вантажів річковим та морським транспортом у внутрішньому водному сполученні наявні колізії відносно сфери їх застосування. Тому слід ввести норму в новий КВВТ України (вказується доцільність розробки і прийняття), якою б визначалась його дія чи КТМ в залежності від пункту виходу судна (морського чи річкового порту).
14. Автор пропонує в нормативному порядку вирішити цю проблему також шляхом зближення норм, які регулюють перевезення вантажів річковим та морським транспортом та запровадженням річкового коносаменту, який є одночасно перевізним і товаророзпорядчим документом.
15. Предметом договору перевезення вантажів є їх доставка до певного місця призначення і, як результат такої діяльності, - видача особі, яка має право на їх одержання.
16. Строк доставки вантажу відіграє важливу роль в діяльності транспорту. На нашу думку строк доставки і кінцева дата повинні бути зазначені у договорі. Даний строк повинен бути оптимальним і обчислюватися з урахуванням імперативів, направлених на забезпечення екологічної й судноплавної безпеки.
17. У Статуті ВВТ повинен вказуватися загальний перелік обставин, які могли б розглядатися як виняткові, і, як наслідок, надавати можливість перевізнику здійснювати, а відправнику вимагати переадресування вантажу, який знаходиться на шляху перевезення.
18. Договір перевезення вантажів у прямому водному і прямому змішаному сполученні є різновидом договору перевезення вантажів. За договором перевезення вантажу в прямому змішаному і прямому водному сполученні одна сторона (два чи більше перевізника різних видів транспорту) зобов'язується за єдиним документом, складеним на весь шлях транспортування, доставити в оптимальний термін довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його особі (одержувачу), яка має право на його одержання, а останній зобов'язаний прийняти доставлений вантаж і зробити остаточний розрахунок з перевізником, а вантажовідправник зобов'язується сплатити встановлену частину перевізної плати.
19. Зобовязання перевезення вантажів в прямому змішаному і прямому водному сполученні, маючи ознаки часткового і солідарного зобовязання, більше підпадає під ознаки солідарного зобовязання, яке має свої специфчні особливості. Обгрунтовуємо це неподільністю предмета зобов’язання – доставкою вантажу до пункту призначення.
20. Обґрунтовується необхідність запровадження у внутрішніх водних перевезеннях вантажів ринкового механізму виконання зобов’язань на компенсаторній основі і відмови від виключної неустойки зі сторони перевізника.
21. Характер відповідальності за договором перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні слід передбачити таким, як при відповідальності за порушення договірних зобовязань. Пропонується підвищити розмір майнової відповідальності та ввести таку форму відповідальності, як залікова неустойка. При накладенні відповідальності за порушення зобовязань слід виходити з принципу вини, та розмірів реальних збитків (як позитивних, так і упущеної вигоди).
22. Перевізник, який доставив вантаж з простроченням, повинен звільнятись від відповідальності, якщо одержувач не отримає вантаж у встановлений термін зі своєї вини.
23. В правовідносинах між відправником, перевізником та одержувачем допустиме застосування солідарної та змішаної відповідальності. Змішана відповідальність застосовується у тих випадках, коли боржник і кредитор своїми винними діями (бездіяльністю) завдають шкоду, яка виражена в неподільному результаті заподіяного. Солідарна відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобовязання буде змішаною у тому випадку, якщо одна з винних сторін виступає згодом в якості заявника претензії чи позивача. Слід розмежовувати змішану відповідальність від солідарної відповідальності відправника вантажу і перевізника перед одержувачем, яка за своїм змістом є специфічним видом відповідальності, але такою, що примикає за рядом ознак до часткової. Правила про застосування принципу змішаної відповідальності повинні бути закріплені в Статуті ВВТ.
24. На всіх видах транспорту повинен діяти один принцип визначення розміру штрафних санкцій за однакові порушення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. - М.: Юриздат, 1940. – 327 c.
2. Александров-Дольник М.К. Договоры советского транспортного права: Автореф. дис... докт. юрид. наук / ИГП АН СССР. – М., 1963. – 268 с.
3. Александров-Дольник М.К. Содержание договора грузовой перевозки // Сов. государство и право. – 1954. - № 4. – С. 107.
4. Александров-Дольник М.К., Лучанский Ф.М. Грузовые перевозки разными видами транспорта / Правовые вопросы. – М.: Юрид. лит., 1971. – С. 82.
5. Алексеев С.С. Гражданская ответственность за невыполнение плана железнодорожных перевозок грузов.- М.: Госюриздат, 1959. – 176 с.
6. Аллахвердов М.А. Договор перевозки груза по внутренним водным путям.- М.: Юрид. лит., 1967. – 184 с.
7. Аллахвердов М.А. Савичев Г.П. Договоры о перевозках грузов. – М.: Юридическая литература, 1967. – 184 с.
8. Аллахвердов М.А. Советское внутренневодное право в борьбе за сохранность перевозимых грузов. – М.: Речной транспорт, 1956. – 79 с.
9. Амосов Н.М. Моделирование сложных систем. — К.: Наукова думка, 1968. – 88 с.
10. Андрианов И.А. Договор перевозки грузов по внутренним водным путям сообщения СССР. – Дис... канд. юрид. наук – Ростов-на-Дону, 1970. – 260 с.
11. Асеев С.В. Грузоведение и технология перевозок. Учебник для учащихся профессионально-технических училищ. – М.: Транспорт, 1982. – 143 с.
12. Асеев С.В. Коносаменты: учебное пособие. – Горький.: Изд-во Горьковского института инженеров водного транспорта, 1990. – 36 с.
13. Белякова А.М. Договор железнодорожной перевозки грузов. – М.: Изд-во Московского университета, 1958. – 54 с.
14. Боброва Д.В. Цивільне право як галузь права / Цивільне право України: підручник: У 2 кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.- К.: Юрінком Інтер, 2000. - К. 1. – 864 с.
15. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. – Х.: Консум, 1997, - 112 с.
16. Брагинский М.И. Хозяйственный договор – каким ему быть?- М.: Экономика, 1990.- 173 с.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения.-М.: Статут, 1997.- 682 с.
18. Булгакова І.В. Поняття та значення договору залізничного перевезення вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства. – 2001.- №1. – С. 164 - 167.
19. Быков А.Г. План и хозяйственный договор. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. – 158 с.
20. Витрянский В.В. Договор перевозки. – М.: Статут, 2001. - 526 с.
21. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №18. - С. 144
22. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2 ч. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Ч. 1.- Х.: Основа, 1996. – 440 с.
23. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Издательство БЭК, 1998. – Т. 1. – 816 с.
24. Гречуха В.Н. Транспортное право Российской Федерации: Учебное пособие: В 2 ч. - М.: МГИУ, 2002. - Ч. 1. – 348 с.
25. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 405 с.
26. Гусаков А.Г. Железнодорожное право по законодательству СССР.- М.: Транспечать НКПС, 1929. – 312 с.
27. Дашков Л.П., Бризгалин А.В. Коммерческий договор: от заключения до исполнения. – Юридическое оформление. Практические советы. Образцы договоров, претензий, исков. – М.: ИВЦ Маркетинг, 1995. – 324 с.
28. Егиазаров В.А. Договор перевозки // Закон. – 1994. - №5. – С.8 – 13.
29. Егиазаров В.А. Транспортное право: учебное пособие. – М.: Юрид. лит., 1999. – 272 с.
30. Егоров К.Ф. Гражданско-правовая ответственность за невыполнение плана грузовых перевозок: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Л., 1955.- 32 с.
31. Журавлев В.Ф., Лазарева Л.И. Транспортные обязательства: Учеб. пособие – М.: Институт защиты предпринимателя, 1996. – 74 с.
32. Изволенский В.Н. Правовые вопросы железнодорожных перевозок. – М.: Трансжелдориздат, 1951. – 292 с.
33. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
34. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – М.: Юрид.лит., 1975. – 612 с.
35. Иоффе О.С. Советское гражданское право: В 2 ч. - Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1961. - Ч.2. – 531 с.
36. Кейлин А.Д. Транспортное право СССР и капиталистических стран.- М.: Международная книга, 1938. – 451 с.
37. Ківалова Т.С. Відповідальність боржника за передбачуване невиконання зобов’язань: Автореф. дис... канд. юрид. наук - К., 2001. – 19 с.
38. Клейн Н.И. Организация договорно-хозяйственных связей. – М.: Юрид. лит., 1976. – 190 с.
39. Князева Е.Н. Сложные системы и нелинейная динамика в природе и обществе // Вопросы философии. - 1998.- №4. - С. 18.
40. Ковалевская Н.С. Договор в пользу третьего лица // Вестник ЛГУ. – 1984. - №5. – С. 101.
41. Кодекс внутрішнього водного транспорту Російської Федерації від 07.02.2001р. // Парламентская газета. - №45. - 12. 03. 2001
42. Кодекс торговельного мореплавства Російської Федерації від 30.04.1999р. // www.base.jurcenter.ru.
43. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. - №47. – Ст. 349.
44. Комаров А. Об основах транспортного законодательства // Хоз. и право. – 1990. - №3. – С. 96 – 103.
45. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй, (постатейный). Изд. 3-е, испр. и доп. / Под ред. О.Н.Садикова – М.: ИНФРА•М, 1998. – 799 с.
46. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України.- 1996. - №30. - Ст. 141.
47. Корнеев А. К единой транспортной информационной системе // Порты Украины. - 2002. - №1. - С.12.
48. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. – Свердловск. – 1973. – С.13.
49. Красавчиков О.А. Советская наука гражданского права (понятие, предмет, состав, система). – Свердловск, 1961. – 380 с.
50. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М, 1981. – 222 с.
51. Ленин В.И. Полное собрание сочинений, - Изд. 5-е. – М.: Госполитиздат, 1963. - т. 29. – 782 с.
52. Лист Вищого арбітражного суду РФ від 3 вересня 1993 р. N С-13/ОП -272 / www.arbitr.park.ru.
53. Лист Міністерства транспорту України № 6/19-8-11557 від 11.11.99р.
54. Луць В.В. Відповідальність за порушення зобов’язань / Цивільне право України: Підручник: У 2 к. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000. К. 1. – 864 с.
55. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. Посібник. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
56. Макарчук В.С. Основи римського приватного права: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2000. – 176 с.
57. Маковский А.Л. Правовое регулирование морских перевозок грузов. – М.: Морской транспорт, 1961. – 412 с.
58. Маркс К. Капитал: Критика политической экономии. – М.: Изд-во полит. л-ры, 1984.- Т. 2. - 650 с.
59. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - М.: Госполитиздат, 1962. - Т. 26, Ч. 1. – 476 с.
60. Моровская Т.А. Советское гражданское право: Учебник для торгово-экономических вузов. - М., Госюриздат, 1961. – 454 с.
61. Николаева М.Н. Гражданскоправовая ответственность перевозчика при перевозке грузов по внутренним водным путям: Дис... д-ра юрид. наук. – М., 1959. – 270 с.
62. Николаева М.Н. Ответственность органов транспорта за невыполнение государственного плана перевозок грузов по внутренним водным путям // Ученые записки ВИЮНа. - М.- Вып.7. - 1958. – С. 153.
63. Носко Л.Я. Правовое регулирование перевозок. – Х.: Харьковский юридический институт, 1973.- 481 с.
64. Отнюкова Г. Ответственность сторон за нарушение обязательств по перевозке грузов // Закон. – 1994. - №5. – С.31 – 35.
65. Офіційний сайт державного комітету статистики України / http://www.ukrstat.gov.ua/richna/tz/tz_u/2002.htm.
66. Повітряний кодекс України від 04.05.1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №25. – Ст.274
67. Покровский И.А. История римского права. – Петроград, 1918.-С.291
68. Положення про судно-годинні норми навантаження і розвантаження річкових вантажних суден: Наказ міністра річкового флоту СРСР № 67 від 30.05.1966р. / www.rada.kiev.ua.
69. Послання Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради України 2000 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001.- №4: Екологічне законодавство. – 416с.
70. Правила перевозок грузов: В 2 ч. – Минречфлот РСФСР. – М.: Транспорт, 1979. – Ч.2. - 288 с.
71. Предпринимательское право украины: Учебник / Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др. /Под общей ред. Канд. юрид. Наук Р.Б. Шишки. – Харьков: Эспада, 2001. – 623 с.
72. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №13. – Ст. 64.
73. Про вирішення спорів, пов'язаних з пошкодженням (знищенням) продукції і товарів у результаті їх бою або пошкодження тари: Постанова Вищого арбітражного суду України № 1 від 15.10.1992р. / www.rada.gov.ua.
74. Про власність: Закон України від 07.02.1991 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №20. - Ст. 249.
75. Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 24.12.1987р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1988. - N 1. - ст. 5.
76. Про економічну самостійність Української РСР: Закон УРСР від 03.08.1990 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1990. - N 34. - ст. 499.
77. Про затвердження Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.04.2001р. № 344 / Офіційний вісник України. – 2001. - № 15.
78. Про затвердження програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні: Постанова КМ України від 20.03.1998 р. №346 / Урядовий кур’єр. – 1998. – 9 квітня.
79. Про затвердження Статуту залізниць України: Постанова КМУ від 06.04.1998 р. № 457 // ЗП України. – 1998. - №8. - Ст. 311.
80. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради України.- 2000. - №36. - Ст. 299.
81. Про морські застави й іпотеки: Міжнародна конвенція 1993 року / www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/orgvlad.htm/p995_471.
82. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.1994 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. - №4. – Ст. 28.
83. Про перевезення небезпечних вантажів: Закон України від 06.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. - №28. - Ст. 222.
84. Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №14. - Ст. 168.
85. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991 р. - Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №24. – Ст. 272.
86. Про Положення про державне регулювання цін тарифів на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень: Постанова КМУ від 22 лютого 1995 р. N 135 // www.rada.kiev.ua.
87. Про програму заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання і безпеки пасажирів на транспорті: Постанова КМ України від 05.01.1995 року //Урядовий курєр.- 1995. - №8/ - 17 січня. – С. 3.
88. Про реалізацію Закону “Про економічну самостійність Української РСР”: Постанова Верховної Ради УРСР від 03.08.1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - №34. - Ст. 500.
89. Про транспорт: Закон України від 10.11.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №12. - Ст. 10.
90. Про умови реєстрації суден: Конвенція ООН 1986 року / www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/orgvlad.htm/p995_074.
91. Пушкін О., Скакун О. Концепція нового цивільного кодексу // Українське право. - №1. - 1997. - С. 10 – 16.
92. Рапопорт Л.И. Правовое положение грузополучателя в договоре грузовой железнодорожной перевозки // Научные записки Харьковского института советской торговли. - Вып. VI. – Харьков. - 1957. – С. 171 – 173.
93. Романович А.Н. Транспортные правоотношения. – Минск: Изд-во Университетское, 1984. – 126 с.
94. Рясенцев В.А. Некоторые вопросы общей части обязательственного права в судебной практике // Социалистическая законность. – 1951.- №10. – С. 37.
95. Савичев Г.П. Правовое регулирование перевозок народнохозяйственных грузов. - М.: Изд-во МГУ, 1986.- 148 с.
96. Савичев Г.П. Проблемы эффективности законодательства в транспортных обязательствах. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 151 с.
97. Самойленко Г.В. Перспективні напрямки застосування та розвитку заставного права в договорі перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. - №3. - С. 33 - 38.
98. Самойлович П.Д. Договор морской перевозки по советскому праву. – М.: Морской транспорт, 1952. - С.12.
99. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. Издание пятое, переработанное и дополненное. – Х.: Одиссей, 2003. – 1024 с.
100. Серебровский В.И. Гражданское право: Учебник для юридических школ. – М.: Юриздат НКЮ, 1945.- 536 с.
101. Серебровский В.И. Договор страхования жизни в пользу третьего лица // Ученые труды ВИЮН. - Вып.IX. - С. 172 - 173.
102. Славов Н. Второй этап реформирования в АСК «Укрречфлот» // Порты Украины. - №2. – 2000. - http://www.uports.odessa.ua/Pu/02_00/index.htm
103. Словник законодавчих і нормативних термінів: Юрид. слов. І.Дахна / авт. І.І. Дахно.- К.: Бліц-Інформ, 1998. – 352 с.
104. Смирнов В.Т. Права и обязанности участников договора грузовой перевозки. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1969. – 478 с.
105. Смирнов В.Т. Правовое регулирование грузовых перевозок в СССР: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Л., 1970. – 32 с.
106. Советское гражданское право: Учебник: В 2 т. / Илларионова М.И., Киримова О.А. - 3-е изд. испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1985.- Т.1. – 618 с.
107. Справа № 2/1/941-99 Запорізького господарського суду.
108. Справа № 2/1/943-99 Запорізького господарського суду.
109. Справа № 3/1/238 Запорізького господарського суду.
110. Справа № 3/1/851 Запорізького господарського суду.
111. Справа № 3/1/860 Запорізького господарського суду.
112. Справа № 3/1/895 Запорізького господарського суду.
113. Справа № 4/2/12-00 Запорізького господарського суду.
114. Справа № 4/2/691- 99 Запорізького господарського суду.
115. Справа № 5/2/227-00 Запорізького господарського суду.
116. Справа № 5/2/535-00 Запорізького господарського суду.
117. Справа № 5/3/275 - 00 Запорізького господарського суду.
118. Справа Держарбітражу при Архангельському облвиконкомі № 4352/64.
119. Статут автомобільного транспорту УРСР від 27.06.1969р. N 401 // ЗП УРСР. – 1969. - N 7. - Ст. 88.
120. Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР: затверджений Постановою Ради Міністрів СРСР №1801 від 15.10.1955 р. // ЗП СРСР. -1956. - №2. - Ст. 12.
121. Стенограма захисту дисертації на здобуття ступеня кандидата юридичних наук К.А. Карчевським.
122. Стрельцова Є.Д. Договір морського перевезення вантажу: порівняльний аспект: Дис... канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 156 с.
123. Судебная практика в советской правовой системе / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1975. – 328 с.
124. Таль Л.С. Трудовой договор: Цивилистическое исследование: В 2 ч. - Ярославль, 1918. - Ч. 2. – 316 с.
125. Тарасов М.А. Вопросы прямого сообщения в связи с открытием Волго-Донского канала имени В.И. Ленина // Советское государство и право. – 1953. - № 2 - 3. – С. 156.
126. Тарасов М.А. Годовой (навигационный) договор перевозки грузов по советскому гражданскому праву // Ученые записки Ростовского университета, юридического факультета. – т. XVII. – вып. 2. - 1958.- 112 с.
127. Тарасов М.А. Договор перевози грузов по советскому гражданскому праву.- Ростов-на-Дону, 1954. – 548 с.
128. Тарасов М.А. Договор перевозки грузов по советскому гражданскому праву: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. – М.: МГУ, 1957. – 36 с.
129. Тарасов М.А. Договор перевозки по советскому праву. – М.: Водтрансиздат, 1954. – 180 с.
130. Тарасов М.А. Договор перевозки. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1965. – 456 с.
131. Тарасов М.А. Очерки транспортного права. – М.: Минречфлот, 1951. – 826 с.
132. Тарасов М.А. Поощрение – способ обеспечения договорных обязательств // Советское государство и право. – 1960. - № 6. – С. 119.
133. Тарасов М.А. Правовое регулирование перевозки грузов в контейнерах / Вопросы советского транспортного права / Под ред. К.К. Яичкова. – М.: Госюриздат, 1957. – 463 с.
134. Тарасов М.А. Транспортное право. – Ростов-на-Дону.: Изд-во Рост. Ун -та, 1968. – 236 с.
135. Тарифы на перевозку грузов и буксирование плотов речным транспортом / Минречфлот РСФСР. - М.: Транспорт, 1973. - 493 с.
136. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 1998. – 570 с.
137. Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М.: БЭК, 1995. – 486 с.
138. Торговий кодекс Франції 1807року / www. assemblee-nationale.fr.
139. Транспортне право України: Навч.посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В.; За заг.ред. В.К.Гіжевського, Е.Ф. Демського – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
140. Транспортное право: Учебное пособие – М.: Былина, 2002. – 400 с.
141. Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. – М.: Мысль, 1978. – 272 с.
142. Укрречфлот: путь поиска, реформ и преобразований / Под ред. Н.А. Славова. - Киев: Наукова думка, 1996. – 388 с.
143. Умови і правила здійснення здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням: Наказ Міністерства транспорту України за № 424 від 05.08.1994 р. // Урядовий курєр. - 1994. - №197 - 198 від 22 грудня.
144. Фаддеева Т.А. Договор перевозки груза: Учебно-методическое пособие для студентов заочного обучения. – Л.: Изд-во Лен-го ун-та, 1971. – 62 с.
145. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом гражданском праве. - М.: Изд-во АН СССР, 1954. – 308 с.
146. Хаснутдинов А.И. Вспомагательные договоры на транспорте. - Иркутск, 1994. – 250 с.
147. Хаснутдинов А.И. Понятие транспортного договора // Изв. вузов. Правоведение. – 1990. - №3. – С. 34-42.
148. Хаспулатова К.А. О розграничении ответственности железной дороги и отправителя груза за его целость и сохранность при перевозке: Сб. ст. / Вопросы советского транспортного права. – М.: Госюриздат, 1957. – С. 49 - 63.
149. Хацановский Э. Помочь национальному судовладельцу // Порты Украины. - №1. –2001. – http://www.uports.odessa.ua/Pu/01_01/index.htm.
150. Ходунов М.Е. Внутриводное право. – М.: Речиздат, 1945. – 348 с.
151. Ходунов М.Е. Вопросы советского права в литературе по эксплуатации речного транспорта // Речной транспорт. – 1960. - №5. - С. 17.
152. Ходунов М.Е. Вопросы советского транспортного права: Сб. ст. / Под ред. К.К. Яичкова. – М.: Госюриздат, 1977. – С. 170 - 186.
153. Ходунов М.Е. Правовое регулирование деятельности транспорта. – М.: Юрид. лит., 1965. – 425 с.
154. Ходунов М.Е. Правовые вопросы перевозок прямого сообщения. – М.: Госюриздат, 1960. – 378 с.
155. Ходунов М.Е. Практический комментарий к Уставу внутреннего водного транспорта СССР. – М.: Речной транспорт, 1955. – 188 с.
156. Ходунов М.Е., Колпаков Н.Т. Комментарий к Уставу внутреннего водного транспорта Союза ССР. - М.: Транспорт, 1986. – 216 с.
157. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Ін Юре, 2003. – Т. 2. – 408 с.
158. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- Кн. 1. – 864 с.
159. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- Кн. 2. – 784 с.
160. Цивільне право: Підручник для студентів юрид вузів та факультетів: У 2 т. / Ред. кол. Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора / наук. ред. О.В. Дзера – К.: Вентурі., 1997. – Т. 2. – 480 с.
161. Цивільне право: Навчальний посібник для студентів юридичних факультетів і вузів: У 2 т. / За ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. - К.: Вентурі, 1996. – Т. 1. – 480 с.
162. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях / Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. – Х.: Одіссей, 2002. – 640 с.
163. Цивільний кодекс України. Затверджений Законом України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
164. Цивільний Кодекс України: Проект від 25.08.1996 р. // Українське право. - №3. - 1996. - С. 300 – 305.
165. Цивільний кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
166. Цивільний кодекс Франції 1804 року / www. assemblee-nationale.fr.
167. Шевченко Я. Новий Цивільний кодекс – основа ринкових відносин в Україні // Українське право. - 1997. - №1. - С. 36.
168. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права / по изданию 1907 г. – М.: Спарк, 1995. – 556 с.
169. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права / по изданию 1914г. – М.: Спарк, 1994.- 335 с.
170. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. – М. – 1912. – 318 c.
171. Шишка Р.Б. Предмет гражданского права в современном обществе // Образование и право. - 2000. - № 6. – С. 51.
172. Шкудин З.И. Гражданское право: У 2 т. – М, 1951. - Т. 2. – 722 с.
173. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник.- 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 384 с.
174. Яичков К.К. Вопросы советского транспортного права. – М.: Госюриздат, 1957.- 296 с.
175. Яичков К.К. Договор железнодорожной перевозки грузов по советскому праву. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 313 с.
176. Яичков К.К. Договор перевозки и его виды в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1957. – 296 с.
177. Яичков К.К. Договор перевозки и его значение в осуществлении планов народнохозяйственной деятельности. // Советское государство и право. – 1955.- № 5. – С.68 – 69.
178. D'orientation des transports intérieurs: Loi n° 82-1153 du 30 décembre 1982 // Journal Officiel du 31 décembre 1982.
179. Loi du 5 mai 1936 sur l'affretement fluvial / www.giulian.online.be/belgium/.