СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ: ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Краткое описание

ВСТУП
………………………………………………………………
РОЗДІЛ І Загальна характеристика понять страхування та ризику……………………………………………………......

1.1. Становлення та розвитку інституту страхування кредитних ризиків……………………………………………
1.2. Поняття страхування та договору страхування у цивільному праві……………………………………………..
1.3. Цивільно-правова характеристика ризику та кредитного ризику…………………………………………...
1.4. Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків…...

РОЗДІЛ ІІ Особливості регулювання правовідносин у сфері страхування кредитних ризиків………………………….

2.1. Страхування кредитних ризиків як спосіб забезпечення виконання зобов’язань……………………….
2.2. Банківське страхування та поліс комплексного банківського страхування в системі страхування кредитних ризиків: цивільно–правовий аналіз…………….
2.3. Правовий статус страхових організацій……………….

РОЗДІЛ ІІІ Страхування кредитних ризиків в окремих видах договорів……………………………………………………...
3.1. Договір страхування кредиту…………………………...
3.1.1. Договір страхування відповідальності за неповернення кредиту………………………………………..
3.1.2. Договір страхування ризику неповернення кредиту..
3.2. Договір страхування лізингових операцій…………….
3.3. Договір страхування факторингових операцій………..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………

ДОДАТКИ……………………………………………………………………
ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток ринкової економіки в Україні викликав необхідність зміни правового регулювання відносин у сфері кредитування та використання різноманітних способів забезпечення виконання таких зобов’язань. Одним із способів забезпечення виконання зобов’язань, які на сьогодні починають активно застосовуватися в процесі здійснення кредитних операцій, є страхування кредитних ризиків.
Страхування кредитних ризиків не слід визначати як новий різновид страхування. Свої витоки воно розпочинає з морського страхування, яке існувало ще за часів стародавніх греків та римлян. Поступово страхування кредитних ризиків набуває рис самостійного виду страхування.
Це призводить до того, що страхування кредитних ризиків активно розробляється та впроваджується на теренах Західної Європи, США, Канади та багатьох інших країн. Обсяги страхування кредитних ризиків мають тенденцію до постійного зростання, а також створення нових різновидів його здійснення в країнах, де воно застосовується вже протягом тривалого часу. Це передусім зумовлено тим, що в зазначених країнах уже давно існує теоретичне обґрунтування та законодавчо закріплені основні передумови здійснення та розвитку такого різновиду страхування.
Розвиток страхування кредитних ризиків у країнах, що входили до складу Радянського Союзу, та країнах, які належали до соціалістичного табору, в силу існування планової економіки та державного регулювання кредитних операцій, а також не сприйняття керівництвом цих держав нових видів страхування був значною мірою сповільнений.
Після здобуття Україною незалежності значною мірою змінюються соціально – економічні відносини, які у свою чергу зумовлюють формування нових способів забезпечення виконання зобов’язань у сфері кредитних правовідносин.
Починаючи застосовувати такі способи забезпечення виконання зобов’язання, як страхування кредитних ризиків, суб’єкти таких правочинів стикаються зі значними прогалинами в законодавстві.
Поступово науковці здійснюють теоретичний аналіз відносин у сфері страхування, який є необхідним для розробки та впровадження нових нормативно–правових актів у сфері страхування.
Проте, навіть за наявності такого значного масиву теоретичних досліджень у сфері страхування, що на сьогодні напрацьований вітчизняними науковцями, на жаль, відсутній ґрунтовний аналіз саме страхування кредитних ризиків.
Тому оскільки страхування кредитних ризиків містить цілу низку специфічних ознак, не властивих іншим різновидам страхування, це породжує і неправильне застосування законодавства про страхування до договорів страхування кредитних ризиків.
Отже, актуальність дослідження зумовлена недостатнім аналізом цивільних правовідносин у сфері страхування, та, як наслідок, недосконалою правозастосовчою практикою норм чинного законодавства у сфері страхування кредитних ризиків, а також відсутністю спеціальних нормативно–правових актів у сфері регулювання страхування кредитних ризиків.
Зв’язок роботи з науковими програми, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер 06БФ04201; номер держаної реєстрації 0106U006631).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є проведення системного наукового аналізу поняття, змісту, функцій і класифікації цивільних правовідносин у сфері страхування кредитних ризиків у сучасних умовах та надання науково – теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства.
Для досягнення поставленої мети перед автором були поставлені такі завдання:
• здійснити загальний аналіз етапів формування страхування кредитних ризиків;
• визначити особливості кредитного ризику;
• встановити основні елементи договору страхування кредитних ризиків;
• здійснити порівняльний аналіз норм українського законодавства та декретів Європейського Союзу у сфері страхування кредитних ризиків;
• здійснити теоретичний аналіз аспектів розуміння страхування кредитних ризиків;
• дослідити основні різновиди договорів страхування кредитних ризиків;
• розробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування кредитних ризиків.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладенні та виконанні договорів страхування кредитних ризиків, їх суб’єктний склад, а також теоретичний аналіз елементів правочинів у сфері страхування кредитних ризиків.
Предметом дослідження є нормативно–правові акти, що регулюють правовідносини у сфері страхування кредитних ризиків, і практики застосування договорів у сфері страхування кредитних ризиків.
Методи дослідження. У роботі були використані такі методи наукового дослідження: історичний (використаний при розробці наступних підрозділів дисертації: «Становлення та розвитку інституту страхування кредитних ризиків», «Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків», «Правовий статус страхових організацій»), формально–логічний (використаний при підготовці першого, другого та третього розділу дисертації), порівняльно–правовий (використаний при розробці наступних підрозділів дисертації: «Співвідношення національного та європейського законодавства у сфері страхування кредитних ризиків», «Банківське страхування та поліс комплексного банківського страхування в системі страхування кредитних ризиків: цивільно–правовий аналіз» та інших підрозділах дисертації), статистичний (використаний при підготовці першого та другого розділу дисертації), системно–функціональний (використаний при підготовці першого, другого та третього розділу дисертації) та теоретико–прогностичний (використаний при підготовці першого, другого, третього розділів дисертації, а також при підготовці висновків та додатків).
Науково – теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених – правознавців дореволюційного, радянського та сучасного цивільного права, а також вчених-економістів. Науково – теоретичну основу для підготовки дослідження мали наукові праці С.С. Алексєєва, В.І. Борисової, В.Д. Базилевича, С.М. Братуся, Т.В. Боднар, Д.В. Бобрової, І.А. Безклубого, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, К.А. Граве, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, М.С. Клапківа, В.М. Коссака, О.О. Красавчікова, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, М.В. Мниха, В.А. Ойгензіхта, О.А. Підопригори, В.К. Райхера, З.М. Ромовської, Н.О. Саніахметової, В.І. Сєрєбровського, Є.А. Суханова, І.В. Спасибо–Фатєєвої, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, М.Я. Шемінової, В.С. Щербини та інших дослідників загальних проблем цивільного права і проблем страхування.
Фактологічна база дослідження ґрунтується на узагальненні практики укладення та виконання договорів страхування, а також матеріалах судової практики, пов’язаної з укладанням, виконанням, припиненням, розірванням та визнанням недійсними договорів страхування кредитних ризиків.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження проводиться аналіз етапів становлення страхування кредитних ризиків, цивільно–правовий аналіз поняття й елементів страхування кредитних ризиків.
На захист виносяться такі положення:
1. Дістало подальший розвиток дослідження основні етапи становлення інституту страхування кредитних ризиків.
Погоджуючись з думкою деяких вітчизняних науковців про те, що страхування кредитних ризиків у певній його формі починалось з „морської позики”, яка існувала за часів Стародавнього Риму, автор здійснює подальший аналіз трансформації зазначеного виду страхування та набуття ним ознак договору страхування кредитних ризиків, досліджує його розвиток у країнах Західної Європи та США до сьогодення.
Досліджено розвиток договорів, що мають певні ознаки страхування кредитних ризиків, на території сучасної України шляхом здійснення аналізу правової природи таких правочинів. Так, у роботі наводяться дані про особливості надання страхових послуг на території Галичини, Буковини і Східної України та дається характеристика чинного на той момент законодавства.
2. Надано власне визначення «ризику» – це категорія, що передбачає суб’єктивне ставлення особи до результатів об’єктивних явищ, які виникають, тривають та припиняються незалежно від волі суб’єкта, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків і (або) бажанні отримання позитивного результату.
Одночасно також зазначаємо, що категорія страхового ризику не суперечить, на нашу думку, наданій нами дефініції «ризику». Така позиція автора обумовлена тим, що законодавець, визначаючи страховий ризик через категорію об’єктивну, також зауважує, що встановлення страхового ризику відбувається в процесі укладення договорів страхування, тобто саме у момент укладання договору страхування і формується суб’єктивне ставлення особи до відповідних дій чи подій.
3. У процесі дослідження автор дійшов висновку, що страхуванню підлягає тільки негативний ризик, а позитивний ризик (або як його іноді називають у літературі «шанс») страхуванню не підлягає. Саме тому, на думку автора, необхідно чітко відмежовувати ризик позитивний від ризику негативного.
Позитивний ризик – це ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до отримання суб’єктом правовідносин бажаного для нього результату.
Негативний ризик – це ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до настання небажаних наслідків для суб’єкта таких правовідносин.
4. Надано дефініцію „кредитному ризику” – це юридична категорія, що передбачає суб’єктивне ставлення фінансової (кредитної) установи чи боржника до результатів кредитних операцій, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків для учасника таких правовідносин.
5. З урахуванням наявних визначень волі та її детермінант надано власну дефініцію „дефекту детермінант волі” – це цивільно-правова категорія, що передбачає соціально-обумовлений психофізичний стан особи, виникненню якого сприяли не класичні детермінанти (потреба, інтерес та мета), а вплив іншого суб’єкта правовідносин, що, однак, не має ознак тиску та зумовлює вільне волевиявлення особи.
6. Страхуванню кредитних ризиків як зобов’язально–правовому способу забезпечення виконання зобов’язань притаманні наступні ознаки: 1) недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність забезпечувального й навпаки; 2) завершення одного зобов’язання спричиняє припинення іншого (однак можливі випадки невідповідності страхування кредитних ризиків цій ознаці); 3) передумовою виникнення забезпечувального зобов’язання слід вважати бажання кредитора, що в подальшому, через існування дефекту детермінант волі у боржника, призводить до встановлення способу забезпечення виконання зобов’язання; 4) правочин щодо забезпечення виконання зобов’язань вчиняється у письмовій формі; 5) на відміну від основних договірних зобов’язань, суб’єктами виконання яких, за загальним правилом, є сторони договору, сторони забезпечувальних зобов’язань, а відтак і суб’єкти їх виконання, залежно від способу забезпечення або завжди збігаються зі сторонами основного зобов’язання, або навпаки, ніколи з ними не збігаються (у випадку із страхуванням кредитних ризиків сторони не збігаються).
7. Провівши аналіз чинного законодавства та доктрини цивільного права, ми можемо дійти висновку, що в Україні діяльність по здійсненню банківського страхування може існувати у трьох формах.
До першої й найтіснішої форми співпраці банку та страховика можна віднести створення фінансової холдингової групи, до якої входять банківські установи та страхові компанії. Однак у цієї форми існує ряд недоліків, що не дають можливості стати провідною формою існування банківського страхування.
Другою формою реалізації банківського страхування є діяльність на основі договорів про спільну діяльність, тобто шляхом створення простого товариства. Станом на сьогодні ця форма співпраці є найбільш перспективною.
Третьою формою співпраці є діяльність банків та страховиків на основі агентських угод. Ця форма співпраці є найбільш поширеною в сфері реалізації банками концепції банківського страхування.
Слід також зауважити, що законодавство України забороняє поєднання в одній юридичній особі банку та страхової компанії.
8. Автором здійснено теоретичний аналіз правосуб’єктності страхових організацій, що зумовлено її неоднозначним регулюванням чинними нормативно–правовими актами України. Так, Цивільний кодекс України визначає універсальну правосуб’єктність юридичних осіб, а нормативні акти у сфері страхування встановлюють спеціальну правосуб’єктність страховиків. За результатами здійсненого аналізу автором запропоновано:
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” викласти в наступній редакції: „фінансова установа – підприємницьке товариство, яке відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яке внесене до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, одним з видів діяльності яких є надання фінансових послуг”.
Частину 7 статті 2 Закону України „Про страхування” викласти в наступній редакції: „Страховик серед інших видів діяльності повинен здійснювати страхування, перестрахування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.”
Доповнити ст. 2 Закону України „Про страхування” частиною 8 та викласти її у наступній редакції: „Юридична особа, яка здійснює види господарської діяльності, передбачені ч. 7 ст. 2 цього Закону, повинна неухильно дотримуватись затверджених компетентним органом правил формування, ведення та розміщення страхових фондів та резервів”.
Виключити із Закону України „Про страхування” наступне положення: „підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті”.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі подальшого реформування законодавства України про страхування для визначення й уточнення змісту основоположних понять інституту страхування кредитних ризиків. Положення дисертацій можуть бути використані також з навчально–методичною метою при підготовці фахівців–правознавців цивільно–правової спеціалізації.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на міжнародній наукової конференції студентів та аспірантів «Актуальные проблемы правоведения: история и современность» 18-19 жовтня 2005 року (м. Мінськ, Республіка Білорусь, Білоруський державний університет), міжнародній науковій конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» 21-22 жовтня 2005 року (м. Хмельницький), 16 листопада 2005 року на науково – методологічному семінарі аспірантів та пошукачів юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка (м. Київ), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватно – правовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» 25-26 листопада 2005 року (м. Київ).
За результатами дисертації опубліковано наступні статті: Страхування кредитних ризиків: спосіб забезпечення виконання зобов’язань чи їх окремий вид / Підприємництво, господарство і право. – 2005. – 12 - С. 123-125; Банківське страхування: форми існування в Україні / Підприємництво, господарство і право. – 2006. - № 2 – С. 30-32; Спірні питання визначення правосуб’єктності страхових організацій / Юридична Україна. – 2006. - № 3. – С. 61-65. Співвідношення національного та європейського законодавства в сфері страхування кредитних ризиків / Юридична Україна. – 2006. - № 5. – С.59-62.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Завершуючи дослідження на тему „Страхування кредитних ризиків: цивільно-правові аспекти”, слід зазначити, що з урахуванням багатогранності та складності правовідносин у сфері страхування, автор не ставив за мету віднайти та розв’язати усі існуючі проблеми у сфері страхування кредитних ризиків, а досліджував лише ті з них, які на його думку, мають найбільш суттєве значення для теорії та практики..
Перед здійсненням дослідження перед дисертантом були поставлені завдання, які необхідно було висвітлети в процесі розкриття теми дослідження. Дисертант повною мірою виконав завдання, в порядку обумовленому структурою роботи, котра відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена його предметом і метою.
Найбільш суттєвими, на думку автора, є наступні висновки.
Страхування кредитних ризиків, виникає та починає свій розвиток з морської та квазіморської позики. Автором відстежено розвиток зазначеного різновиду страхування та зміна його елементів, що призводить до виникнення страхування кредитних ризиків вже у тому розумінні у котрому його розглядають на сучасному етапі розвитку суспільства.
Окрім того, окремо досліджується розвиток страхування кредитних ризиків у країнах Західної Європи від його розвитку в Росії та Україні, розглядаючи при цьому розвиток страхування кредитних ризиків окремо в Західній та Східній Україні. Така позиція була обумовлена різним історичним розвитком Західної та Східної України до 20–х років ХХ століття. Так, зокрема, здійснено аналіз ринку страхування та законодавства, що діяло на території Галичини, Буковини та Східної України. Окрему увагу приділено розвиткові страхування у період з 1917 по 1991 роки. Автор зазначає, що розвиток страхування кредитних ризиків у зазначений період суттєво сповільнюється та унеможливлюється як такий.
В дисертації дається критичний аналіз нормативно-правових актів, що прийняті з 1991 року та вказано на їх позитивні риси і недоліки. Також розкривається неоднозначність застосування діючих нормативно-правових актів на практиці.
Таким чином, вперше здійснюємо дослідження страхування кредитних ризиків не в руслі дослідження страхування загалом, а такого його окремого різновиду як страхування кредитних ризиків, та доведено початок розвитку страхування кредитних ризиків з часів стародавнього Риму.
Страхування, на думку автора, – це суспільні відносини щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб (страхувальників) у встановлених договором чи законом випадках (страхових випадках), шляхом виплати юридичною особою, що діє відповідно до свого статуту та ліцензії (страховиком), відшкодування (страхової винагороди), за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових внесків та доходів від розміщення коштів цих фондів.
На нашу думку, страхуванню властиві дві групи ознак. До основних ознак страхування слід відносити: 1) формою здійснення страхування – договір (страховий поліс); 2) алеаторність договорів страхування; 3) договір страхування повинен бути укладений до моменту настання страхового випадку, або сторони не повинні знати про його настання; 4) спеціальний статус страховика – наявність у останнього ліценції.
До супутніх ознак страхування також відносять: 1) кількість осіб, котрим виплачено страхову премію, завжди менша кількості застрахованих; 2) замкнений розподіл збитків страховика у просторі та часі; 3) міжгалузевість страхування.
Окрім того, на думку автора, особливо важливий характер для дослідження договорів страхування та страхування кредитних ризиків має ризик. Така позиція автора обумовлюється тим, що ризик є предметом будь – якого договору страхування.
Автор встановлює наступні ознаки ризику: 1) ризик існує у будь-яких правовідносинах до яких вступає суб’єкт, і може виникнути із найменшої події; 2) ризик - це той результат, що має настати в майбутньому і котрий суб’єкт очікує та сподівається на його ненастання; 3) ризик це завжди суб’єктивне ставлення до результату, адже ризик котрий не стосується суб’єкта, перестає бути для нього ризиком; 4) ризик уособлює невизначеність.
У досліджені також здійснюється поділ ризику на позитивний та негативний. Під позитивним ризиком автор розуміє такій ризик, , який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до набуття суб’єктом правовідносин бажаного для нього результату. А під негативним ризиком такій ризик, який за значної ймовірності виникнення негативного наслідку призводить до настання небажаних наслідків для суб’єкта таких правовідносин.
Таким чином, ми дійшли висновку, що ризик (у цивільно-правовому розумінні) – це юридична категорія, що передбачає суб’єктивне ставлення особи до результатів об’єктивних явищ, які виникають, тривають та припиняються незалежно від волі суб’єкта, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків і (або) бажанні отримання позитивного результату. Кредитним ризиком визначено юридичну категорію, яка передбачає суб’єктивне ставлення фінансової (кредитної) установи чи боржника до результатів кредитних операцій, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків для учасника таких правовідносин.
Встановивши дефініцію ризику, ми детермінували та надали визначення кредитного ризику, під яким на нашу думку слід розуміти суб’єктивне ставлення фінансової (кредитної) установи чи боржника до результатів кредитних операцій, котрі виникають, тривають та припиняються відповідно до договорів, що виражається у свідомому розумінні ймовірності настання негативних наслідків для установи, що здійснює ту чи іншу кредитну операцію.
Автор визначено та наведено основні невідповідності між національним законодавством та Директивами Європейського Союзу у сфері страхування кредитного ризику. За наслідками здійсненого аналізу автором запропоновано: 1) необхідним є доповнення Закону України "Про страхування" спеціальними нормами про порядок перевірки страхових організацій, що входять чи бажають увійти до об’єднання страховиків із метою забезпечення фінансової стабільності об’єднань страховиків; 2) до початку переговорів про вступ України до ЄС норма ст. 2 Закону України „Про страхування” щодо того, що страховою діяльністю на території України можуть займатися виключно резиденти України, повинна бути залишена в силі. Однак, у подальшому її потрібно буде ліквідувати, оскільки вона суперечить основним положенням не тільки директивам третього та другого алей першого покоління, а також сповільнює розвиток страхового ринку України, загалом.
На думку автора, страхування кредитних ризиків, як у теорії цивільного права так і на практиці, повинно визначатись як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
Здійснюючи аналіз страхування кредитних ризиків як способу забезпечення виконання зобов’язань, ми дійшли висновку, що неодмінною ознакою будь–якого способу забезпечення виконання зобов’язань є „дефект воли”. На нашу думку, під „дефектом волі” слід розуміти такий прояв волі, виникненню якої сприяли не класичні детермінанти, а вплив іншого суб’єкта правовідносин, що не має ознак тиску. Однак дефект волі не є підставою для визнання правочину недійсним. Тобто, ми говоримо про договори, укладення яких є необхідною умовою укладання іншого правочину, чи то пак своєрідним зобов’язально-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань.
У роботі автором здійснено аналіз відповідності страхування кредитних ризиків наступним ознакам способам виконання зобов’язань: 1) недійсність основного тягне за собою недійсність забезпечувального; 2) завершення одного тягне за собою припинення іншого (однак, як ми вже зазначали, можливим є варіант невідповідності страхування кредитних ризиків цій ознаці); 3) передумовою виникнення забезпечувального зобов’язання слід вважати бажання кредитора щодо його застосування, що в подальшому через існування дефекту волі призводить до встановлення зазначеної домовленості; 4) правочин щодо забезпечення виконання зобов’язань вчиняється у письмовій формі; 5) на відміну від основних договірних зобов’язань, суб’єктами виконання яких за загальним правилом є сторони договору, сторони забезпечувальних зобов’язань, а відтак і суб’єкти їх виконання, залежно від способу забезпечення або завжди збігаються зі сторонами основного зобов’язання, або, навпаки – ніколи з ними не збігаються (у випадку зі страхуванням кредитних ризиків сторони не збігаються).
Таким чином, відповідність страхування кредитних ризиків зазначеним ознакам дає нам можливість стверджувати, що за певних обставин його можна вважати способом забезпечення виконання зобов’язань.
Здійснивши аналіз чинного законодавства в сфері страхування та доктрини цивільного права, ми дійшли висновку, що в Україні банківське страхування, як вид підприємницької діяльності може існувати в трьох формах.
1. Створення фінансової холдингової групи, до котрої входили б банківські установи та страхові компанії. Однак у цієї форми існує ряд недоліків, що не дають можливості бути їй провідною формою існування банківського страхування.
2. Діяльність на основі договорів про спільну діяльність. Станом на сьогодні ця форма співпраці є найбільш перспективною.
3. Діяльність банків та страховиків на основі агентських угод. Ця форма співпраці є найбільш поширеною в сфері реалізації банками концепції банківського страхування.
Також слід зауважити, що законодавство України забороняє уособлення в одній юридичній особі банку та страхової компанії.
Автором досліджено специфічний різновид договору страхування кредитних ризиків, а саме договір комплексного банківського страхування. Так, зокрема, визначається форма договору, здійснюються рекомендації щодо умов та порядку перестрахування, оскільки українські страховики зазвичай такі страхові випадки не здатні самостійно покрити. Окрім того, аналізується строк на котрий повинен бути укладений такий договір, перелік страхових випадків, ймовірність застосування суброгації, тощо.
За результатами проведеного дослідження автор дійшов висновку, що спеціальне законодавство в Україні та Цивільний кодекс України по різному регулюють правосуб’єктність страхових організацій. За результатами проведеного аналізу практики використання спеціальної правосуб’єктності на практиці та теорій сутності юридичної особи запропоновано внести зміни до чинного законодавства України які спрямовані на надання страховим організаціям України універсальної правосуб’єктності.
Вперше в Україні автором на рівні дисертаційного дослідження проведено аналіз договорів страхування кредитних ризиків, а саме страхування ризику неповернення кредиту, страхування відповідальності боржника за неповернення кредиту, страхування лізингових операцій та страхування факторингових операцій.
Так, дослідженню підлягали такі істотні умови договорів страхування зазначених фінансових операцій, його предмет, суб’єктний склад, строк на котрий укладаються такі договори, розмір страхових платежів та умови застосування суброгації, тощо. За результатами здійсненого аналізу автор встановлює наступні особливості договорів страхування кредитних ризиків.
Автор дійшов висновку, що способом вираження кредитного ризику, у кожному окремо взятому договорі страхування, є перелік страхових випадків, у разі настання яких страховик здійснює страхове відшкодування. Страховий випадок – це подія, що зумовлює настання негативних наслідків та передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
З’ясування ж переліку страхових випадків, які повинні встановлюватися у договорі страхування кредитних ризиків, є прерогативою сторін цього договору. Слід зазначити, що таким договором не будуть передбачені усі небажані події для страхувальника, оскільки встановлення переліку страхових випадків, які підлягатимуть страхуванню, здійснюється відповідними правилами страхування кредитних ризиків, а страхувальнику, у такому випадку, надається тільки можливість вибору із запропонованих варіантів страхових випадків.
В роботі визначено основні, на думку автора, страхові випадки, які можуть бути складовою предмету договорів кредитних ризиків та здійснено їх аналіз.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.
Форма, у котрій сторони повинні дійти згоди щодо усіх істотних умов договору страхування ризику неповернення кредиту встановлена ст. 982 ЦК України, відповідно до положень котрої договір страхування повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми зазначеного правочину має своїм наслідком його нікчемність.
Так, іноді у юридичній літературі у випадку недодержання письмової форми договору страхування радять звернутись до норми ст. 218 ЦК, яка встановлює, що навіть якщо відповідна норма й встановлює наявність письмової форми правочину, та виявиться, що одна сторона вчинила дію, а інша сторона підтвердила її вчинення, зокрема, шляхом прийняття чи виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Однак, слід зазначити, що практика розгляду спорів про визнання угод недійсними внаслідок недодержання письмової форми угоди, виходить із того, що суди при вирішенні зазначених спорів повинні виходити з норм закону, котрі передбачають як наслідок недодержання письмової форми договору визнання його недійсним.
На нашу думку, за таких умов сторонам, що укладають договори страхування кредитних ризиків, необхідно у будь-якому випадку дотримуватися письмової форми такого правочину.
Іншою особливістю договору страхування кредитних ризиків виступає суб’єктивний склад такого правочину. Так, у переважній своїй більшості, суб’єктами договору страхування були: страховик, котрим є юридична особа, що здійснює надання страхових послуг і діє відповідно до статуту та ліцензії на право здійснення страхової діяльності.
Окрім того, стороною договорів страхування кредитних ризиків виступають фінансові установи.
Так, у договорах страхування ризику неповернення кредиту найчастіше страховиком виступатиме кредитна установа, котрою відповідно до ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” є фінансова установа, котра має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
У інших різновидах договорів страхування кредитних ризиків, наприклад договорі страхування лізингових операцій, страхувальником найчастіше виступатиме лізингодавець відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» буде юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу.
Тобто, невідповідність страхувальника будь-якій з ознак, що характеризують її як кредитну установу, лізингодавця, або іншого суб’єкта договору страхування кредитних ризиків, не дає нам можливості стверджувати про укладення договору страхування неповернення кредиту. У таких випадках варто говорити про укладення договору відповідальності неповернення кредиту чи будь-якого іншого різновиду страхування.
Особливістю суб’єктного складу договору страхування неповернення кредиту є те, що в цьому випадку законодавець хоч і надає страхувальнику право визначити іншу, аніж він сам особу, що буде вигодонабувачем за таким договором, однак, на практиці такі випадки практично не зустрічаються. Це обумовлено тим, що страхування кредитних ризиків використовується як спосіб забезпечення виконання зобов’язань кредитором. Враховуючи те, що у зазначених правовідносинах особа страхувальника та кредитора співпадають, є логічним і уособлення в одній особі кредитора та, вигодонабувача за договором страхування кредитних ризиків.
Наступною істотною умовою договорів страхування кредитних ризиків слід вважати строк договору. Строк договору страхування кредитних ризиків знаходиться в прямій залежності від строку дії основного договору. Так, якщо здійснюється страхування кредиту – від строку дії договору про надання кредиту, страхування лізингу – від умов договору лізингу, страхування факторингових операцій – від умов договору факторингу.
Таким чином, встановлення такої істотної умови договору страхування кредитних ризиків здійснюється в кожному окремому випадку з урахуванням істотних умов основних договорів.
Розмір та порядок внесення страхових платежів, так само як і строк договорів страхування кредитних ризиків знаходиться в прямій залежності від основних договорів та розміру імовірного страхового відшкодування, предмету договору страхування кредитних ризиків. Так, наприклад, якщо сума отриманого кредиту є значною, а перелік страхових випадків великим то сума страхових платежів буде значно вищою ніж у тому випадку коли сума кредиту є порівняно невеликою для кредитора та страховика, і коли перелік страхових випадків є незначним.
Отже, встановлення суми страхових внесків визначаються сторонами в кожному окремому випадку в залежності від умов як основного зобов’язання так і від умов кожного окремого договору страхування кредитних ризиків.
Так, встановлення суми страхових внесків і встановлення строків у договорі страхування кредитних ризиків так і встановлення суми страхової винагороди знаходяться в прямій залежності від основних договорів. Зазначена позиція обумовлена тим, що договори страхування кредитних ризиків є в переважній своїй більшості, зобов’язально-правовими способами забезпечення виконання зобов’язань, і саме їх укладання є умовою укладенням основного договору.
Отже, сума страхової винагороди залежить від суми наданого кредиту, грошового еквівалента предмета лізингу чи розміру грошової вимоги, що є предметом уступки вимоги.
Здійснивши загальний аналіз договорів страхування кредитних ризиків, автор дійшов висновку, що договори страхування кредитних ризиків є нічим іншим, як зобов’язально–правовим способом забезпечення виконання зобов’язань, що тільки підтвердило позицію автора висловлену ним у дисертації.
У дисертації здійснено цивільно-правовий аналіз страхування кредитних ризиків шляхом встановлення особливостей правового статусу страховика, аналізу страхування кредитних ризиків як способу забезпечення виконання зобов’язань, проаналізовано зарубіжний досвід здійснення страхування кредитних ризиків у формі банківського страхування та ймовірності існування в Україні договору комплексного банківського страхування, а також через призму договору здійснено цивільно-правовий аналіз істотних умов договорів страхування ризику неповернення кредиту, страхування відповідальності боржника за неповернення кредиту, страхування лізингових операцій та страхування факторингових операцій.
Окрім того, автором запропоновано, закріпити за вигодонабувачем у правилах страхування кредитних ризиків право на звернення до суду у випадку невиконання однією із сторін своїх зобов’язань за договором страхування кредитного ризику.
З результатами проведеного дослідження страхування кредитних ризиків, автором встановлено, що найбільш поширеними порушення страхувальником своїх зобов’язань за цим договором необхідно, як і будь-яким іншим договором страхування, є несвоєчасна сплата та/або несплата страхувальником страхових внесків за договором страхування. З метою запобігання вчиненню таких порушень, на нашу думку, є необхідним встановлення у договорі страхування положень про можливість розірвання страховиком договору страхування в односторонньому порядку у випадку затримки здійснення страхового платежу на більш ніж 5 – ть банківських днів (зазначений строк може бути визначений сторонами на власний розсуд), а також встановлення пені за кожний день прострочення здійснення платежу. Окрім того, оскільки такий договір ймовірно виступатиме зобов’язально-правовим способом забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання кредиту, порушення положень договору страхування також повинно мати своїм наслідком право страхувальника (або вигодо набувача - кредитора) на одностороннє розірвання договору про надання кредиту та негайне повернення усієї суми кредиту.
Щодо порушень, договору страхування, які, як показує практика розгляду подібних спорів судами України, зустрічаються зі сторони страховика є відмова у виплаті страхового відшкодування. Вважаємо, що у випадку відмови страховика від виплати страхового відшкодування єдиним способом захисту прав страхувальника (або вигодонабувача) є право на звернення до суду з вимогою стягнути зі страховика суму страхового відшкодування, відповідну кількість процентів річних (розмір яких встановлюється договором про надання кредиту) та розмір інфляції за увесь період прострочення платежу.
Окрім того, вважаємо, що до моменту вирішення спору у судових інстанціях необхідно встановити мораторій на стягнення суми кредиту з боржника чи реалізацію заставленого ним майна.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

НОРМАТИВНО–ПРАВОВІ АКТИ

1. Конституція України від 28.06.1996 року // Голос України, 1996, 07, 13.07.96 № 128.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості Верховної Ради, 2003, № 40 – 44, ст. 356.
3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18 – 22, ст. 144.
4. Кодекс торгівельного мореплавства від 23.05.1995 року // Відомості Верховної Ради, 1995, № 47 – 52, ст. 349.
5. Закон України „Про страхування” від 07.03.1996 року, № 85/ 96 – ВР // Відомості Верховної Ради, 1996, № 18, ст.78.
6. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року, № 334/94 – ВР // Відомості Верховної Ради, 1995, № 4, ст. 28.
7. Закон України „Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 року, № 723/97 – ВР // Відомості Верховної Ради, 2001, № 5 - 6, ст.30.
8. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 року, № 1560 – ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1991, № 47, ст. 646.
9. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 20.09.2001р, № 2121 – ІІІ // ВВР, 2001,№ 5-6, ст. 30.
10. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.072001 року, № 2664–ІІІ//ВВР, 2002, № 1, ст. 1.
11. Закон СРСР „ Про обов’язкове окладне страхування ” від 04.04.1940 року // Ведомости Верховного Совета СССР. 1940, № 12.
12. Закон СРСР „Про кооперацію” від 26 травня 1988 року // Ведомости Верховного Совета СССР.1988, № 24.
13. „Основи цивільного законодавства Союзу РСР” від 08.12.1961 // СП СССР, 1961, № 22.
14. Декрет Кабінету Міністрів України „Про страхування” // Відомості Верховної Ради України,1993, № 29, Ст. 320
15. Декрет „Про зменшення державного майнового страхування та введені замість нього організованої державної допомоги особам, що постраждали від стихійних лих” // Собрание узаконений РСФСР. 1918, № 86. С.904
16. Декрет „Про державне майнове страхування” // Собрание узаконений РСФСР. 1921, № 69. С.554
17. Наказ Ради Міністрів СРСР від 28 грудня 1948 року про затвердження „Положення про Головне управління страхування та його органи(Держстрах СРСР)” СП СССР, 1949, № 2. С.22
18. Наказ Ради народних комісарів від 28 травня 1933 про затвердження „Правил обов’язкового окладного страхування”, // СЗ СССР, 1930, № 36. С.377
19. Розпорядження „Про затвердження Положень про встановлення обмежень на суміщення діяльності фінансових установ з надання певних видів фінансових послуг” Державна комісія регулювання ринку фінансових послуг України. Офіційний вісник України, 2004, №30, ст. 2047
20. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг „Про затвердження Порядку надання страховиками (цементами, перестрахувальниками) інформації про укладені договори перестрахування із страховиками (перестраховиками)нерезидентами до Держфінпослуг” від 04.06. 2004 №914 // Офіційний вісник України. – 2004, №25. – ст. 1677
21. Роз’яснення Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів” від 06.10.1994 Офіційний веб-сайт Вищого господарського суду України - http://www.arbitr.gov.ua/documents/02-5_706_1994-10-06.html
22. Постанова Кабінету міністрів України „Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика(перестраховика) нерезидента” від 04.02.2004 № 124 // Урядовий кур’єр. – 2004, №25. – ст. 242
23. Постанова Кабінету міністрів України „Про затвердження напрямів галузей інвестування економіки за рахунок коштів страхових резервів” від 17 серпня 2002р. №1211 // Урядовий кур’єр, 2002р.. - № 156
24. Постанова Ради народних комісарів СРСР про затвердження „Положення про державне страхування в СРСР” // СЗ СССР,1925, № 73. С.536-537
25. Постанова ЦВК та Раднаркому СРСР від 27 липня 1934 року „Про добровільне страхування” // СЗ СССР, 1933, № 34. С.201
26. Постанова Ради Міністрів СРСР від 11 грудня 1959 року „Про добровільне страхування майна колгоспів та населення” // СП СССР, 1959, № 20. С.162
27. Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 №275 «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківської ліцензії, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» // Офіційний вісник України, 2001, №34, ст. 1601
28. Лист Національного банку України, щодо роз’яснення окремих вимог Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 19.04.2001 № 18-112/1467-2599// Українська інвестиційна газета. – 2001. – № 5. – С. 17-18
29. Лист Державної комісії по регулюванню ринків фінансових послуг України від 24.07.2003 року №638/07/3-2-11 Відносно страхування комерційних ризиків // Бухгалтер, № 31, 2003р.
30. Лист Державної комісії з регулювання фінансових послуг України від 13.10.2003 року № 347/07/1-3/1
31. Лист Державної комісії з регулювання фінансових послуг України від 13.10.2003 року № 347/07/1-3/1 ВВР, 2004, №11, ст..140
32. Конвенція 1985р. „Про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій” Международное часное право. Сборник норматиных актов – М.: Манускрипт, 1994

МОНОГРАФІЇ, НАУКОВА ЛІТЕРАТУРА, ЗБІРНИКИ ПРАЦЬ, СТАТТІ

33. Абрамов В. Страхование // Закон. – 2003. – № 4. – С. 76 – 79.
34. Абрамов В. Страхование: основы правового регулирования // Закон. – 2002. – № 2. – С. 9 – 15.
35. Александрова Т.Г., Мещерякова О.В. Коммерческое страхование (справочник). – М.:
36. Аномалії в цивільному праві України: Навчально – практичний посібник// Відп. редактор Р.А. Майданик. – К.: Юстиніан, 2007. – 912 с. (Серія «Аномалії цивільного права»)
37. Антонов Н.А. Страхование предпринимательского риска // Юрист. – 2003. – № 9. – С. 54 –58.
38. Артамонов А. Страховое событие // Страховое ревю. – 2002. – № 9. – С. 34 – 39.
39. Асамбаев Н. Оценка, анализ, измерение и управление рисками // Управление риском. – 2002. – № 1. – С. 9 – 13.
40. Базидевич В.Д., Базидевич К.С. Страхова справа. – К.: „Знання”. – 2003.
41. Безклубий І.А. Банківські правочини: цивільно – правові проблеми: Монографія. – К.: Видавничо – поліграфічний центр „Київський університет”, 2005. – 378 с.
42. Безклубий І.А. Операції банку та класифікації цивільних правочинів у банківській діяльності // Право України. – 2002. – № 6. – С. 57 – 61.
43. Безклубий І.А. Про предмет грошового зобов’язання // Право України. – 2003. – № 10. – С. 60 – 63.
44. Безсмертна Н. Договір страхування в системі цивільно – правових договорів // Право України. – 2004. – № 3. – С. 34 – 37.
45. Белов В.А. Гражданское право: Общая и особенная части: Учебник. – М.: АО „Центр ЮрИнфоР”, 2003. – 960 с.
46. Белоусов Е. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 23 – 25.
47. Белоусов Е.Н. Договор страхования хозяйственных рисков // Дисертація на здобуття ступеня кандидата юридичних наук / Національна юридична академія ім. Я.Мудрого – Харків, 1997
48. Бельский К.С. Финансовое право. – Москва., Юрист,1994
49. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. Навчальний посібник. – Київ: Наукова думка, 2002. – с.
50. Біленчук Д.П. , Біленчук П.Д., Залетов О.М., Клименко Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: „Атіка”, 1999
51. Білоусов Є. Класифікація господарських ризиків // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 13 – 14.
52. Боднар Т.В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві: Монографія. – К. – Юрінком Інтер, 2005. – с.272
53. Большой юридический словарь / Под ред. Сухарева А.Я., Крутских В.Е. – М.: „Инфа – М”, 2002. – 704 с.
54. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общее положения. – М. Статут. – 2000р. – 848
55. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск: „Наука и техника”, 1967. – с.
56. Братко А. Страхование вкладов: противоречия в нормативных актах // Хозяйство и право. – 2004. – № 7. – С. 99 – 105.
57. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юридическая литература, 1950. – 367 с.
58. Bancassurance: Стратегічний напрямок розвитку страхового ринку України // Страхова справа. - №3 2004. – с.54-59
59. Васильев Н.М., Катырин С.Н., Лепе Л.Н. Лизинг: организация, нормативно – правовая основа, развитие. – М., 1997. – с.
60. Веб-сайт Человек @ закон. Законодательство Российской Федерации - http://zakon.kuban.ru/gk/gk48.htm
61. Викторов И.А. Защита прав страхователя по российскому страховому праву // Страховое право. – 2003. – № 3. – С. 53 – 58.
62. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз’ясненнях і листах Вищого господарського суду України – К.: Юстиніан, 2002, - 640 с.
63. Витрянский В. Категории «кредит» и «кредитные правоотношения» в гражданском праве // Хозяйство и право. – 2004. – № 9. – С. 3 – 17.
64. Витрянский В. Обязательство коммерческого кредита // Хозяйство и право. – 2004. – С. 3 – 15.
65. Волосенко І. Страховий ризик у страховому правовідношені. // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 11. – С. 118 – 122.
66. Галушко М.А. Договор страхования как основание возникновения страхового обязательства. – 2002. – № 3. – С. 3 – 22.
67. Ги Леви Европейское страховое право // Страховое право. – 2001. – № 4. – С. 46 – 63.
68. Говорушко Т.А. Страховий ринок та проблеми його розвитку в економічній системі України // Економіка, фінанси, право. – 2004. – № 8. – С. 22 – 29.
69. Горшколепова О.Г. Защита прав страхователя в соответствии с правилами директив по страхованию Европейского союза // Страховое право. – 2003. – № 2. – С. 47 – 51.
70. Граве К.А. Лунц Л.А. Страхование. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – с.
71. Граве К.А., Пергамент А.К., Мальшан Т.Б. Гражданское право. – М. „Государственное издательство юридической литературы”, 1950. – 262 с.
72. Гражданское право Росси. Курс лекций. Часть первая. / Под ред. Садикова О.Н. – М.: Юридическая литература, 1996. – 304 с.
73. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. – Ленинград . Изд. Ленинградского университета,1959
74. Девід Бланд Страхование: принципы и практика – Москва: Финансы и статистика, 2000.- с.415
75. Дедиков С. Строк страхования // Хозяйство и право. – 2004. – № 7. – С. 19 – 24.
76. Демидова Г. Отграничение договора страхования от смежных гражданско – правовых обязательств // Российская юстиция. – 2003. – № 8. – С. 21 – 22.
77. Демченко В. Циганов О. BANCASSURANSE: кон’юнктурне дослідження банківського страхування в Росії // Страхова справа. – 2004. – № 3. – С. 60 – 63.
78. Демченко В. Циганов О. BANCASSURANSE: стратегічний напрямок розвитку страхового ринку України // Страхова справа. – 2004. – № 3. – С. 54 – 59.
79. Демченко Р. Наявність вини як обов’язкова умова відповідальності страховика за відмову виплатити страхове відшкодування // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1. – С. 59 – 61.
80. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно – правовий аспект: Автореф. дис. к-та юридичних наук: 12.00.03. / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2003. – 22 с.
81. Дудорова К. Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право. 2002. – № 3. – С. 28 – 31.
82. Егорова Е.Е. Еще раз о сущности риска и системном подходе…// Управление риском. – 2002. – № 2. – С. 9 – 12.
83. Ефимова Л. Страхование как способ обеспечения обязательств по договору // Хозяйство и право. – 1994. – № 7.– С. 10 – 18.
84. Жюллио де ла Морандрьер Гражданское право. – М.: Издательство „Иностранная литература”, 1958. – 742 с.
85. Заверуха І.Б. Банківське право. Посібник для студентів. – Львів: Астролябія, 2002. – 222 с.
86. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1958. – 511 с.
87. Карабань В. Правове регулювання спонукання до укладання договору // Право України. – 2001. – № 1. – С. 41 – 44.
88. Качанова А., Дадьков В. Применение банковского канала распространения страховых продуктов // Страховое ревю. – 2004. – № 4. – С. 12 –17.
89. Кінащук Л. Особливості розвитку страхової справи в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 2. – С. 26 – 27.
90. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків. – Тернопіль: Видавництво „Економічна думка” і Видавництво „Карт –бланш”, 2002. – 378 с.
91. Клапків М.С., Клапків Ю.М. Витоки національного страхового ринку України. – Тернопіль: Видавництво „Карт –бланш”, 2003. – с.
92. Корнилова Н. Страховой риск и страховой случай // Российская юстиция. – 2002. – № 6. – С. 26 – 27.
93. Корсунский Д. Страхование – фикция или реальная защита? // Страховое ревю. – 2002. – № 8. – С. 43 – 47.
94. Костюченко О.А. Банківське право: Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. Розрахунки і кредитування. Ринок цінних паперів. Національне валютне законодавство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці. Підручник. – К.: Видавництво „А.С.К.”, 2003. – 928 с.
95. Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності. Посібник із проблем банківського права. – К.: Криниця. –
96. Кочмола К.В. Роль системы страхования депозитов в банковской портфельной политике // Страховое дело. – 2002. – № 4. – С. 26 – 30.
97. Красько И. Агентский договор // Підприємництво, господарство і право. – 1999. – № 10. – С. 30 – 32.
98. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посібник / В.В. Вітвицький, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко; за ред. В.В. Вітлинського, - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 251с.
99. Кредитное страхование (обзор публикаций в Великобритании) / Под ред. Журавлева Ю.М. – М.: Общество „Анкил”, 1992. – с.
100. Кривенда О.В.Цивільно – правове регулювання позикових відносин в Україні: Автореф. дис. к-та юридичних наук: 12.00.03. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – 22 с.
101. Лепех С.М. Кредитний договір: Автореф. дис… к-та юридичних наук: 12.00.03. / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2004. – 19 с.
102. Майданик Р.А. Поняття зобов’язання в цивільному праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 67 – 71.
103. Малиновська В. Договори у сфері підприємницької діяльності та їх ознаки // Право України. – 2001. – № 11. – С. 103 – 105.
104. Мануель Хесус Гарсіа Гаррідо Римське приватне право: Казуси, позови, інститути / Переклад з іспанського; Відп. ред. Л.Л. Каф онов. – М.: Статут, 2005. – 812с.
105. Межвузовский сборник научных трудов: правовые проблемы гражданской правосубъектности / Под ред. Красавчикова О.А. – Свердловск: УрГУ, 1978. – 155 с.
106. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги: Пер. с анг. – К.: Торгово-издательское бюро BHV, 1994 – 480с.
107. Международное часное право. Сборник норматиных актов – М.: Манускрипт, 1994
108. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 – х частях). По исправленному и дополненному 8 – му изд., 1902. Изд. 3 – е, исправленное. / Под ред. Суханова Е.А. – М.: „Статут”, 2003. – 831 с.
109. Мних М. Теоретичні і практичні аспекти страхової політики // Економіка, фінанси, право. – 2003. – № 3. – С. 27 – 29.
110. Мних М.В., Мних А.М. Шляхи розвитку страхових ринків країн Східної Європи та страховий ринок України // Страхова справа. – 2003. – № 4. – С. 14 – 17.
111. Мних М.В., Мних Н.М. Визначення ризиків та їх страхування // Економіка, фінанси, право. – 2003. – № 10. – С. 37 – 39.
112. Наливайский В.Ю., Боисова В.В. Страхование коммерческих рисков в межрегиональном товарообмене // Страховое дело. – 2002. – № 3. – С. 27 – 29.
113. Науково – практичний коментар цивільного кодексу України: у 2-ох томах / За ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – с. 832
114. Наумова Л. Существенные условия кредитного договора // Хозяйство и право. – 2003. – № 12. – С. 37 – 42.
115. Нечипорук Л.В. Закон Украины „О страхова