Правове регулювання венчурного підприємництва (цивільно-правовий аспект)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................ с. 2–11.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика венчурного підприємництва
1.1. Розвиток, поняття та юридична сутність венчурного підприємництва................................................................................ с. 12–34.
1.2. Суб’єкти венчурного підприємництва ............................................ с. 35–48.
1.2.1. Юридичні особи, що здійснюють венчурне підприємництво ....... с. 49–65.
1.3. Об’єкти венчурного підприємництва ............................................... с. 66–87.
РОЗДІЛ 2. Договори в сфері венчурного підприємництва
2.1. Загальна характеристика договірних відносин у сфері правового регулювання венчурного підприємництва ....................................... с. 88–97.
2.2. Поняття і юридична природа договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт ............ с. 98–113.
2.3. Умови договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт ................................... с. 114–138.
2.4. Порядок укладення і форма договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт .......... с. 139–145.
2.5. Виконання договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт ................................... с. 146–162.
2.6. Відповідальність сторін за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт ........... с. 163–176.
ВИСНОВКИ............................................................................................. с. 177–179.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................... с. 180–195.

Вступ
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі побудови громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває використання об’єктів права інтелектуальної власності у виробництві, а значить вільного “продукування” і реалізації права інтелектуальної власності і захисту прав творця (ст. 3, 41, 42 Конституції України).
Економічні передумови. Необхідність значних витрат на створення інтелектуального потенціалу і об’єктів інтелектуальної власності набула самостійного та специфічного характеру. Проявом цього є створення нових суб’єктів, які професійно займаються венчуром. Не менш важливим є залучення іноземних та повернення вітчизняних інвесторів на ринок науково-технічного продукту.
Юридичні передумови. Надання права займатися підприємництвом у сфері інтелектуальної власності стало підставою виникнення венчурного бізнесу. Відносини у цій сфері підлягають правовій регламентації. Вони є специфічними, що зумовлено особливостями створення об’єктів права промислової власності. Тому головним напрямком нашого дослідження є встановлення специфіки підприємницьких відносин у сфері створення зазначених об’єктів та реалізації майнових прав на їх використання.
Правове забезпечення венчурного підприємництва та гарантії його здійснення практично відсутні. Необхідно провести детальний аналіз та розробити однотипні вимоги, які мають застосовуватися до всіх учасників такої діяльності. Зокрема, необхідно встановити однозначне тлумачення та здійснити нормативно-правове закріплення таких понять, як: венчурне підприємництво, об’єкт венчурного підприємництва, організаційно-правова форма здійснення венчурного підприємництва та суб’єкт венчурного підприємництва. При цьому необхідно врахувати такі концептуальні основи:
1) венчурне підприємництво є прикладним, має приватний характер і, по суті, являє собою індивідуальну діяльність;
2) позитивне законодавство не містить достатніх імперативів для захисту прав та законних інтересів учасників венчурних відносин;
3) підприємець не завжди рахується з володільцями майнових прав інтелектуальної власності;
4) така діяльність здійснюється за рахунок власних коштів підприємця або за рахунок залучених інвестицій.
Рівень наукової розробки даної теми на базі чинного в Україні цивільного законодавства є недостатнім. Реалізації права інтелектуальної власності в підприємницькій (господарській) діяльності присвятили свої праці багато радянських вчених, зокрема, Ч.Н. Азімов – “Договорные отношения в области научно-технического прогресса”, М.П. Ринг – “Хозрасчётная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы”, С.Д. Волошко – “Договор на передачу научно-технических достижений”, О.А. Підопригора – “Правове регулювання науково-технічного прогресу” та інші, але при цьому необхідно врахувати, що ці праці ґрунтуються на законодавстві, що діяло в Україні раніше – Основи цивільного законодавства СРСР і Цивільний кодекс УРСР.
У зв’язку із становленням нових економічних відносин, проголошенням курсу на рівноправність усіх форм власності, на розвиток підприємництва, змінився також підхід і до визначення правового становища деяких суб’єктів підприємницької діяльності, що провадять діяльність у сфері науково-технічного прогресу, об’єктів їх діяльності та порядку реалізації прав, що випливають із права промислової власності.
Крім цього, слід зауважити, що сьогодні йде активний розвиток цивільного законодавства України в контексті інтеграції та вироблення однотипних норм з країнами Європейського Союзу.
В Україні за роки незалежності з’явилося лише декілька наукових праць, присвячених дослідженню окремих питань ведення венчурного підприємництва. Вони розглядалися у працях О. Яновського “Венчурний бізнес. Особливості та переваги”, В. Будянського “Инновационная деятельность и проблемы совершенствования ее правового регулирования”, Р.Б. Шишки “Правова охорона нових об’єктів права інтелектуальної власності”, в кандидатських дисертаціях О.А. Чобота “Ноу-хау” и договор на его передачу” (1994) та С.Ю. Погуляєва “Передача технології як вклад в просте товариство” (2002). Проте комплексне дослідження, присвячене порядку ведення венчурного підприємництва, відсутнє. Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики і відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування правового поля для реалізації фізичними та юридичними особами права на заняття деякими видами підприємницької діяльності і реалізації права на розпорядження об’єктами такої діяльності (у нашому випадку – об’єктами промислової власності). Наукові дослідження, проведені після отримання Україною незалежності, мають здебільшого економічний характер, стосуються не всіх аспектів досліджуваної теми або висвітлюють лише договірні зв’язки.
Усе вищевикладене дозволяє окреслити новий спектр проблем:
1) визначення правової природи венчуру;
2) законодавче врегулювання діяльності суб’єктів венчурного підприємництва (оскільки існує лише загальне законодавство, яке регулює діяльність підприємств в Україні);
3) теоретичне осмислення правового регулювання венчурного підприємництва, оскільки:
– раніше споріднена проблематика стосувалася діяльності лише юридичних осіб публічного права або їх відокремлених підрозділів, що займались розробками безпосередньо під замовлення державних органів;
– з нормативним закріпленням рівності всіх форм власності з’явились нові суб’єкти, що виступають як самостійні учасники цивільного обороту (вони діють від власного імені і на власний ризик), виникла проблема правового врегулювання їх діяльності (визначення правового статусу);
4) виявлення специфіки договірних відносин між суб’єктами венчурного підприємництва.
Таким чином, виникає необхідність у проведенні комплексного наукового дослідження питань, пов’язаних з юридичною природою венчурного підприємництва, порядком створення і функціонування суб’єктів такої діяльності, їх договірними зв’язками, що становлять основу венчурного підприємництва, та концепціями інноваційного та науково-технічного розвитку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Посланням Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011рр.”, п.49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002–2003 роки, пп.1–13 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002–2005 роки, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1, п.1.3, п.1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз законодавства України по правовому регулюванню відносин, що виникають у процесі реалізації суб’єктами венчурного підприємництва своїх суб’єктивних прав при створенні і реалізації прав на об’єкти промислової власності.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дисертаційного дослідження: 1) виявити правову природу венчуру; 2) з’ясувати правове становище суб’єктів венчурного підприємництва; 3) установити загальні принципи реалізації права промислової власності суб’єктами венчурного підприємництва; 4) визначити договірні засади здійснення венчурного підприємництва та їх специфіку.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються при веденні венчурного підприємництва, реалізації об’єктів такої діяльності та загальнотеоретичні проблеми їх здійснення.
Предметом дисертаційного дослідження є позитивне регулювання відносин у сфері венчурного підприємництва і захисту об’єктів промислової власності, наукові доктрини, літературні джерела, судова практика з розгляду спорів, пов’язаних із порядком ведення венчурного підприємництва і реалізацією прав на об’єкти промислової власності.
Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися діалектичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. Зокрема, методом порівняльно-правового аналізу досліджувалися нормативно-правові акти України та інших країн світу. За допомогою історичного методу встановлено джерела виникнення, розвитку та нормативно-правового закріплення основних засад здійснення венчурного підприємництва. Системний метод дозволив вивчити об’єкт дослідження як єдине ціле, виявити різноманітні типи зв’язків у ньому та об’єднати їх у теоретичних положеннях. У роботі широко застосовувалися категорії і засоби формальної логіки: поняття, визначення, спростування, докази, аналіз, порівняння і т. ін.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:
1. Венчурне підприємництво, на сучасному етапі, – вид підприємництва, якому властиві ознаки останнього. Відстоюється теза про поліаспектність венчурного підприємництва та його розвиток за декількома напрямками: як підприємницька діяльність; як інвестиційна діяльність; як діяльність, спрямована на створення об’єкта права інтелектуальної власності (безпосередньо промислової).
2. Дістало подальшого розвитку уточнення, що суб’єктами венчурного підприємництва є фізичні та юридичні особи, які займаються науковими дослідженнями, внаслідок чого може бути створено об’єкт права промислової власності.
3. Отримала подальший розвиток теза, що венчурне підприємство має двояку юридичну природу, оскільки воно може виступати юридичною особою, що здійснює венчурне підприємництво, так і об’єктом цивільно-правових відносин. Враховуючи специфіку здійснення венчурного підприємництва, обстоюється позиція, що юридичні особи, які займаються такою діяльністю, можуть бути створені виключно у формі підприємницьких товариств. Організаційно-правовими формами такого роду діяльності є тільки акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та виробничі кооперативи. Підкреслено, що венчурне підприємство в цивільному обороті може виступати і як об’єкт цивільно-правових відносин, якщо на нього буде поширено статус, передбачений ст.191 ЦК України. При цьому зазначено, що таке положення застосовується у випадку, коли підприємство, як майновий комплекс, визнається нерухомістю.
Відстоюється теза, що до активів підприємства, як майнового комплексу, слід відносити також і нематеріальні активи, якими є майнові права на використання об’єктів права інтелектуальної власності.
4. Об’єктом венчурного підприємництва є майнові права на втілений у матеріальний носій інтелектуальний продукт, створений унаслідок фундаментальних і прикладних наукових досліджень, який має практичне застосування, здебільшого промислове, і може бути використаний для потреб суспільства у будь-якій корисній діяльності людей.
5. Отримала подальший розвиток теза, що серед багатьох договірних конструкцій, що опосередковують діяльність суб’єктів венчурного підприємництва, саме договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт є основою проведення такої діяльності (далі – договір на виконання НДДКР).
6. Обґрунтовано позицію, що предмет договору на виконання НДДКР є складним. До його складу, крім виконання робіт і їх результату, який цікавить замовника (незалежно від того, чи позитивний він, чи негативний), необхідно відносити і майнові права на його використання.
7. Не всі норми Цивільного кодексу України про договір на виконання НДДКР (ч. 2 ст. 896), у їх сучасному вигляді, можуть бути повністю застосовані до діяльності суб’єктів венчурного підприємництва. Необхідно обов’язково робити поділ отримуваних за договором результатів на матеріальні і нематеріальні (об’єкти права промислової власності). Матеріальні результати повинні передаватись повністю замовнику або, якщо це передбачено договором, необхідна виконавцю частина може залишатись у його розпорядженні. Водночас, нематеріальні результати поділяються на: результати, створені безпосередньо виконавцем, і результати, отримані у третіх осіб для виконання договору. Майнові права на використання результатів, створених безпосередньо виконавцем, і майнові права на використання результатів, отриманих у третіх осіб для виконання договору, переходять до замовника. Особисті немайнові права повністю належать виконавцю.
8. Договори на виконання НДДКР мають ризиковий характер, що впливає на відповідальність контрагентів. До особливостей таких договорів слід віднести: можливість застосування принципу відповідальності без вини, який опосередковує підприємницькі правовідносини; відповідальність може бути поширена на виконавця лише до або відразу після першого випробовування розробленого об’єкта промислової власності.
9. З огляду на сучасну кодифікацію цивільного та господарського законодавств України, обґрунтовано наявність споріднених договірних конструкцій – договору на виконання НДДКР (ст. 892 ЦК України) і договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331 Господарського кодексу України). Запропоновано, для їх розмежування, в якості предмету договору на створення і передачу науково-технічної продукції визнавати модифіковану науково-технічну продукцію та майнові права на її використання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у роботі положення, висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, при доопрацюванні законодавства України про порядок ведення венчурного підприємництва, при підготовці розділів підручників і навчальних посібників з цивільного права та права інтелектуальної власності. Так, запропоновано внести зміни до ч.1 та ч.2 ст.331 Господарського кодексу України і викласти її в такій редакції: “За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи і передати результати проведених робіт та майнові права на їх використання замовнику, а замовник зобов’язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх”. Виходячи з такого тлумачення договору на створення і передачу науково-технічної продукції, ч.2 ст.331 необхідно викласти в такій редакції: “Предметом договору на створення і передачу науково-технічної продукції є модифікована науково-технічна продукція та майнові права на її використання”. Ряд положень дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі під час читання лекцій і проведення практичних занять за курсами “Право інтелектуальної власності”, “Підприємницьке право” та “Цивільне право” для студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ, де неодноразово проводилося її обговорення. Основні наукові висновки були викладені в публікаціях і пройшли апробацію на таких конференціях: науково-практична конференція “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Харків, Українська Академія державного управління при Президентові України, 17.02.2000 р.); науково-практична конференція “Проблеми цивільного права України” (Харків, НУВС, 21.05.2002 р.); науково-практична конференція “Актуальні проблеми правового захисту інтелектуальної власності в Україні” (Харків, НУВС, 21.03.2003 р.)
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено в шести наукових статтях.
Структура дисертації визначена її метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають десять підрозділів, висновків до кожного підрозділу, а також загальних висновків і списку використаної літератури (199 джерел). Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що у дисертації крізь призму реформи цивільного та господарського законодавства розв’язано нову актуальну проблему. Дослідження правовідносин у сфері венчурного підприємництва і вивчення його договірної основи дало змогу сформулювати декілька наукових положень, що можуть служити підвищенню ефективності інноваційної діяльності в Україні. На основі висновків у кінці кожного підрозділу дисертації зроблено загальні підсумки, зауваження і рекомендації.
1. Венчурне підприємництво для України є новим і недостатньо дослідженим, що пояснюється: по-перше, історичним розвитком правовідносин між суб’єктами такої діяльності (основу даного виду підприємництва в Україні було закладено наприкінці 1980-х років ХХ століття); по-друге, правовим забезпеченням останньої (законодавча база венчурного підприємництва в Україні стала розвиватися з початку 1990-х років ХХ століття).
2. Комплексний характер урегулювання відносин у сфері науки і техніки пояснюється використанням здебільшого норм приватного права і посилення гарантій їх дотримання нормами публічно-правового характеру. Тому венчурне підприємництво має здійснюватись на загальних засадах підприємницької діяльності з урахуванням положень цивільного права та в деяких питаннях прямо передбачених законодавством норм, регулюючих владно-розпорядчі функції органів державної влади.
3. Венчурне підприємництво – це спеціальний вид підприємництва, заснований на наявності у підприємця здатності акумулювати з різних джерел кошти, орієнтований на практичне використання технічних і технологічних нововведень, які оцінюються як високорентабельні, і спрямований як на завершення науково-технічних проектів, ще не випробуваних на практиці, так і на вдосконалення вже існуючих з метою реалізації прав інтелектуальної власності і отримання прибутку та (або) іншого ефекту (переваг).
4. Фізична особа – суб’єкт венчурного підприємництва – є особою, яка спеціалізується на виконанні науково-технічних і конструкторських робіт за вузькою, притаманною їй, спеціалізацією, внаслідок чого створюється об’єкт промислової власності з метою подальшої реалізації майнових прав на його використання зацікавленим особам на підставі договорів цивільно-правового характеру.
5. Фізичні особи – суб’єкти венчурного підприємництва – є винятком із загального правила і можуть виступати в такій якості безпосередньо або опосередковано. Безпосередність буде мати місце за умови наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності чи здійснення такої діяльності de facto. Опосередкована діяльність матиме місце у випадку, коли суб’єкт венчурного підприємництва матиме статус суб’єкта підприємницької діяльності, але буде здійснювати свою діяльність через представників (інститут представництва).
6. Суб’єктом венчурного підприємництва – юридичної особою – виступають комерційні організації, які створюються і функціонують у вигляді самостійних малих підприємств або відокремлених підрозділів великих підприємств (на правах юридичної особи), діяльність яких зводиться до втілення інноваційних ідей у конкретні проекти з метою отримання прибутку або нематеріальних вигод.
7. Юридичні особи, які займаються венчурним підприємництвом, можуть бути створені у формі виключно підприємницьких товариств. Організаційно-правовими формами такого роду діяльності є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та виробничі кооперативи.
8. Специфіка запатентованих об’єктів зумовлює певне правове становище власників охоронних документів. На відміну від права власності на майно, яке є безстроковим і не обмежене якимись територіальними рамками, права власників патентів із самого початку обмежені в часі і просторі. Так, патентування об’єктів фактично може призвести до розкриття інформації, яку вільно зможуть використовувати будь-які зацікавлені особи.
9. Ознаками об’єкта венчурного підприємництва є: а) це майнові права; б) майнові права на інтелектуальний продукт; в) такий інтелектуальний продукт має бути втілений у матеріальний носій; г) цей об’єкт має бути створений у результаті наукового дослідження; д) результати таких наукових досліджень повинні мати практичну придатність, здебільшого промислову, при використанні для потреб суспільства; е) результати таких досліджень можуть бути використані в будь-якій доцільній діяльності людей.
10. Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт являють собою самостійний вид договірних зобов’язань, що випливає з проведеного аналізу і підтверджується наявними специфічними ознаками, які відрізняють їх від існуючих на сьогодні в цивільному праві інших видів договірних зобов’язань.
11. Характерною рисою договору на виконання НДДКР є віднесення його до договорів інвестиційного характеру, оскільки саме через замовлення на виконання науково-технічної роботи і отримання об’єкта права промислової власності можуть бути залучені кошти для проведення такої роботи.
12. Особливістю договору на виконання НДДКР є опосередкування виконання не матеріально-технічних, а науково-технологічних робіт, які провадяться з метою подальшої передачі прав на використання результатів цих робіт у матеріальному виробництві.
13. Визначено, що укладенню договору на виконання НДДКР передує: а) проведення виконавцем, в обов’язковому порядку, патентних досліджень з метою встановлення науково-технологічного рівня майбутніх робіт і доцільності їх проведення; б) розробка технічного завдання.
14. Зобов’язання визнаються виконаними за договором на виконання НДДКР якщо в установлений строк виконавець надав виконане замовлення, а замовник оплатив його. Якщо робота виконується в декілька етапів, то моментом виконання зобов’язання на даному етапі є дата складання акта здачі-приймання або поетапної звітності і підписання їх замовником.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ:
1. Конституція України від 28.06.96р. // Урядовий кур’єр.– 1996. Липень.– № 129–130.
2. Всемирная декларация по интеллектуальной собственности // Інтелектуальна власність, № 10–11, 2000.
3. Господарський кодекс України // Голос України, 2003, 03, 14.03.2003 № 49–50.
4. Господарсько-процесуальний кодекс // ВВР України, 1992 № 6 (11.02.92), Ст. 56.
5. Митний кодекс України // http://www.legal.com. ua/dokument/kodeks/000000092-15.html
6. Цивільний кодекс України // Голос України, 2003, 03, 12.03.2003 № 45–46; Голос України, 2003, 03, 13.03.2003 № 47–48.
7. Цивільний кодекс УРСР// Право України, 1993.– № 11–12.
8. Конвенция, учреждающая организацию интеллектуальной собственности: Подписана в Стокгольме 14 июля 1967 г. и изменена 2 октября 1979г. // Сборник нормативных актов по вопросам промышленной собственности.– Київ: Вища школа, 1998.– С. 323–341.
9. Закон України “Про власність”, ВВР України.– 1991.– № 20.– Ст. 249.
10. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, ВВР України.– 1996.– № 36 (03.09.96).– Ст. 164.
11. Закон України “Про інвестиційну діяльність”, ВВР України.– 1991.– № 47.– Ст. 646.
12. Закон України “Про інноваційну діяльність”, ВВР України.– 2002.– № 36 (06.09.2002).– Ст. 266.
13. Закон України “Про науково-технічну інформацію”, ВВР України.– 1993.– № 27.– Ст. 398.
14. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, ВВР України.– 1992.– № 12 (24.03.92).– Ст. 165.
15. Закон України “Про наукову і науково-технічну експертизу”, ВВР України.– 1995.– № 9 (28.02.95).– Ст. 56.
16. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", ВВР України.– 1995.– № 4.– Ст. 28.
17. Закон України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, ВВР України.– № 12.– Ст.165; в редакції від 1 грудня 1998 р. – Там само. – 1998.- № 284/ХІV.
18. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, ВВР України.– 2000.– № 37 (15.09.2000).– Ст.307.
19. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, ВВР України.–1994.– № 7.– Ст. 34.
20. Закон України “Про підприємництво”, ВВР України.– 1991.– № 14 (02.04.1991).– Ст. 168.
21. Закон України “Про підприємства в Україні”, ВВР УРСР.– 1991.– № 24.– Ст.272.
22. Закон України "Про податок на додану вартість" ВВР України.– № 21.– 1997.– Ст. 156.
23. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” ВВР України.– 2003.– № 13 (28.03.2003).– Ст. 93.
24. Закон Российской Федерации “О науке и государственной научно-технической политике” // Собрание законодательства РФ.– 1996.– №35.– Ст. 4137.
25. Закон Российской Федерации “О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” // http:// www2.kodeks.net
26. Закон Российской Федерации “О правовой охране топологий интегральных микросхем” // http:// www2.kodeks.net
27. Закон СРСР “Про індивідуальну трудову діяльність”, ЗП УРСР.– 1987.– №14.– Ст. 24.
28. Патентний закон Российской Федерации // http:// www2.kodeks.net
29. Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України”, ВВР України.– 1999.– № 37 (17.09.99).– Ст. 336.
30. Постанова Кабінету Міністрів України “Про відкриття спеціальних рахунків технологічними парками і затвердження Порядку зарахування сум податків на спеціальні рахунки та їх використання технологічним парком”, Урядовий кур’єр.– 2000.– 08, 01.08.2000.– № 138.
31. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів”, Зібрання постанов Уряду України.– 1996.– № 12.– Ст. 340.
32. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про формування та використання коштів Української державної інноваційної компанії”, Офіційний вісник України.– 2001.– № 22 (15.06.2001).– Ст. 998.
33. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження статуту Української державної інноваційної компанії”, Офіційний вісник України.– 2000.– № 25 (07.07. 2000).– Ст. 1048.
34. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Державного інноваційного фонду”, Урядовий кур’єр.– 1992.– 03.– №10.
35. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Української державної інноваційної компанії”, Офіційний вісник України.– 2000.– №16 (05.05.2000).– Ст. 674.
36. Постанова Державного комітету з науки і технологій СРСР від 19.11.1987 № 435 “Про затвердження Положення про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції”.
37. Постановление Государственного комитета Совета министров СССР по науке и технике от 13 ноября 1970 р. № 427 “Об утверждении положения о научно-исследовательских, конструкторских, проектно-конструкторских и технологических организациях” // “Экономическая газета”, 1970 г., № 52, стр. 11–14.
38. Постановление Президиума Высшего Арбитражного Суда РФ от 7 апреля 1998 г. №5791/97 // Вестник ВАС РФ. 1998. № 7.
39. Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності”, Урядовий кур’єр.– 2000.– 07.– 25.07.2000.– № 133.
40. Указ Президента України від 15.12.99 № 1573/99 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, Голос України.– 1999.– 12.– 18.12.99.– № 236.
41. Наказ Міністерства аграрної політики України “Про продовження терміну дії галузевих стандартів та технічних умов колишнього СРСР” від 20.07.2002 р. № 168. Орієнтир, 2002, 09, 36.
42. Лист Вищого арбітражного суду України від 20 травня 1992 р. № 011–8/598 “Про застосування статті 209 Цивільного кодексу України”.
43. Сборник нормативных актов о предпринимательской деятельности на Украине. Х., 1991.– 142 с.
44. Сборник нормативных актов по гражданскому законодательству. Ч. 2. М. Юрид. лит., 1981.– 176 с.

ЮРИДИЧНА ЛІТЕРАТУРА:
45. Абрамов В.А. Сделки и договоры: Комментарии. Разъяснения.– 5-е изд., доп.– М.: Издательство “Ось-89”, 2001.– 192 с.
46. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву //Учён. труды ВИЮН. М., 1940. Вып.III.– 59 с.
47. Азимов Ч.Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса: Дис... доктор юр. наук: 12.00.03.– Х., 1981. – 349 с.
48. Азимов Ч.Н. Договорные отношения в области научно-технического прогресса.– Х.: Вища школа. 1981. – 134 с.
49. Азимов Ч.Н. Договоры на научно-исследовательские и конструкторские работы. Учебное пособие.– Х.: Вища школа. 1976. – 61 с.
50. Азімов Ч.Н. Поняття цивільних правовідносин // Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 6.– Харків.– 1999.– С. 18-22.
51. Андрощук Г. Разработка и освоение нововведений // Бизнес-Информ.– 1997.– №13.– С. 36-40.
52. Антимонов Б.С. Основания договорной ответственности социалистических организаций.– М.: Юридическая література. 1962. – 176 с.
53. Бараш Я.Б. Договоры на выполнение научно-исследовательских и конструкторских работ.– М.: Гос. изд-во юридич. литературы. 1962. – 148 с.
54. Басин Ю.Г. Правовые вопросы проектирования в строительстве.– М.: Гос. изд-во юридич. литературы. 1962. – 162 с.
55. Басин Ю.Г. Правовые вопросы проектирования строительства // Правовое регулирование строительства в СССР.– М.: Юрид. лит., 1972.– С. 121–161.
56. Белов А.П. Международное предпринимательское право: Практическое пособие.– М.: Юридический Дом “Юстицинформ”. 2001.– 336 с.
57. Бернадська І. Співробітництво з ВОІВ буде розвиватись // Інтелектуальна власність.– 2000.– № 10–11.– С. 32–34.
58. Богатых Е.А., Левченко В.И. Патентное право капиталистических и развивающихся государств.– М.: Юридическая литература. 1978. – 200 с.
59. Богуславский М.М. Патентные вопросы в международных отношениях.– М.: Изд-во Академии наук СССР. 1962. – 343 с.
60. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 4-е, стереотипное.– М.: “Статут”. 2001.– 842 с.
61. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договоры.– М.: «Статут». 1999.– 254 с.
62. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах.– Минск: 1967.– 259 с.
63. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права.– М.: Государственное издательство юридической литературы. 1950. – 367 с.
64. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность.– М.: Юридическая литература. 1976.– 216 с.
65. Будянский В. Инновационная деятельность и проблемы совершенствования её правового регулирования // Предпринимательство, хозяйство и право.– 2000.– № 2.– С. 7–9.
66. Бурлай Е.В Норма права и правоотношения в социалистическом обществе.– К.: Наукова думка. 1987.– 90 с.
67. Бурмистров В.А. Правовая природа договоров на выполнение научно-исследовательских работ // Сборник аспирантских работ по вопросам государства и права.– Свердловськ.– 1963. – С. 185-190.
68. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал.–2002.– № 1. – С. 16–27.
69. Быков А. Договоры на передачу научно-технических разработок // Советская юстиция.– 1974.– №6. – С. 8–10.
70. Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР.– М.: 1954.– 268 с.
71. Витрук Н.В Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе.– М.: 1979.– 229 с.
72. Волошко С.Д. Договор на передачу научно-технических достижений.– Х.: 1978. – 67 с.
73. Гаврилов Э. Договора на выполнение научно-исследовательских, опытно-конструкторских и технологических работ // Российская юстиция. – 2002. - № 6.– С. 22–23.
74. Гаврилов Э.П. Права на интеллектуальную собственность в новом Гражданском кодексе РФ // Государство и право.– 1995.– № 11.– С. 61–65.
75. Гальчинський А., Геєць В., Семиноженко В. Україна: наука та інноваційний розвиток.– К.: 1997.– 66 с.
76. Гордон М.В. Советское авторское право.– М.: Госюриздат. – 232 с.
77. Гражданский кодекс Российской Федерации. С постатейным приложением материалов практики Конституционного Суда РФ, Верховного Суда РФ, Высшего Арбитражного Суда РФ / Сост Д.В. Мурзин.– 2-е изд., перераб. и доп.– М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М). 2001.– 1088 с.
78. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.– 2-е изд., перераб. и доп.– М.: Издательство БЕК, 2000.– 704 с.
79. Гражданское право: В 2 т. Том 2: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.– 2-е изд., перераб. и доп.– М.: Издательство БЕК, 2000.– 682 с.
80. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учебник.– 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Международные отношения, 1993.– 560 с.
81. Гражданское право России. Часть вторая. Обязательственное право: Курс лекций. Отв. ред. О.Н.Садиков.– М.: Изд-во БЕК, 1997.– 347 с.
82. Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание четвёртое, переработанное и дополненное. /Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого.– М.: “Проспект”, 1999.– 616 с.
83. Гражданское право Украины. Часть І: Учебное пособие / (Под редакцией Слипченко С.А., Кройтор В.А.) – Харьков: Эспада, 2000.– 247 с.
84. Гражданское право Украины. Часть ІІ: Учебное пособие / (Под редакцией Слипченко С.А., Кройтор В.А.) – Харьков: Эспада, 2000.– 399 с.
85. Гражданское право. Учебник. Часть 1. Издание третье, переработанное и дополненное /Под ред. А.П. Сергеева, Ю. К. Толстого.– М.: ПРОСПЕКТ, 1999.– 632 с.
86. Гражданское право. Учебник. Часть 2. Издание третье, переработанное и дополненное / Под ред. А.П. Сергеева, Ю. К. Толстого.– М.: ПРОСПЕКТ, 1999.– 544 с.
87. Гражданское право. Часть вторая: Учебник / Под общей ред. А.Г. Калпина.– М.: Юристъ, 2000.– 542 с.
88. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав(Классика российской цивилистики).– М.: “Статут”. 2000.– 365 с.
89. Гулькин П.Г. Введение в венчурный бизнес в России // http://www.delovoy.spb.ru/analitic/venture/vvedenie.htm.
90. Давыдов В. Законодательство о хозяйственных договорах.– Кишинёв: Картя Молдавэняскэ. 1972. – 135 с.
91. Договір в цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”. 2000.– 280 с.
92. Дозорцев В.А. Законодательство и научно-технический прогресс.– М.: Юридическая литература. 1978.– 192 с.
93. Дозорцев В. Интеллектуальная деятельность и права на её результаты. Права на результаты интеллектуальной деятельности. Авторское право. Патентное право. Другие исключительные права: Сборник нормативных актов. – М.: ДЕ-ЮРЕ. 1994.– 160 с.
94. Дозорцев В.А. Правовые вопросы научно-технического прогресса в СССР.– “Наука”. 1967. – 512 с.
95. Дозорцев В.А. Социальные функции изобретательского права // Проблемы современного изобретательского права.– Свердловск: Свердл. юрид. ин-т., 1983. – С. 140–157.
96. Дудорова К. Алеаторні (ризикові) договори деякі питання законодавчого регулювання // Підприємництво, господарство і право.– 2002.– №3. – С. 28–31.
97. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское право Франции.– М.: Международные отношения. 1993. – 384 с.
98. Єгорова Т. Проблеми комерціалізації науково-технічних розробок // Інтелектуальна власність.– 2001.– №12.– С. 23–25.
99. Ерёменко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности). // Интеллектуальная собственность.– №4.– 2000.– С. 28–32.
100. Ершова И.В. Предпринимательское право: Учебник.– М.: Юриспруденция. 2002.– 512 с.
101. Завидов Б.Д. Договорное право России.– М.: Лига-Разум. 1998.– 528 с.
102. Зенин И.А. Наука и техника в гражданском праве.– Изд-во Московского университета. 1977.– 208 с.
103. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В.Дзера, Н.С.Кузнецова, В.В.Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998.– 912 с.
104. Инвестиции и инвесторы // http://www.allinvestrus.com/faq/1.html.
105. Интеллектуальная собственность: Основные материалы: В 2-х ч.: Ч.1. Гл. 1–7. Новосибирск: ВО “Наука”. 1993 г. – 190 с.
106. Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве – М.: Юридическая литература. 1972. – 168 с.
107. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Критика теории “хозяйственного права”.– М.: “Статут”. 2000. – 777 с.
108. Иоффе О.С. Общее положение // Договоры в социалистическом хозяйстве.– М.: Юридическая литература, 1964. – 498 с.
109. Иоффе О.С. Обязательственное право.– М.: Юридическая література. 1975. – 880 с.
110. Иоффе О.С. Основы авторского права.–М.: Знание. 1969. – 127 с.
111. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву.– Л., Изд-во Ленингр. ун-та. 1955. – 331 с.
112. Иоффе О.С. Правоотношения по советскому гражданскому праву.– Л.: Изд-во Ленинградского ун-та. 1949.– 144 с.
113. Иоффе О.С. Советское гражданское право.– М.: Юридическая література. 1967. – 494 с.
114. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник для вузов.– М.: НОРМА. 2000.– 480 с.
115. Карчевський К.А. Проект Гражданского кодекса Украины об авторских правах на результаты НИР // Сборник научных трудов Харьковского института социального прогресса.– Харьков: ХИСП, 2001.– Выпуск 6.– С. 100–101.
116. Козырев А.Н. Оценка интеллектуальной собственности. Экспертное бюро.– М.: 1997. – 290 с.
117. Комментарий Гражданскому кодексу Российской Федерации части первой и второй.- Составитель и автор комментариев А.Б. Борисов.– М.: Книжный мир. 2000. – 1196 с.
118. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации (Брагинский М.И. и др.). – М.: 1996.–560 с.
119. Комментарий части второй Гражданского Кодекса РФ для предпринимателей. – М.: Фонд Правовая культура. 1996. – 448 с.
120. Коммерческое право: Учебник/ А.Ю.Бушев, О.А.Городов, Н.Л.Вещунова и др.; Под. ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевой – СПб., Издательство С.-Петербургского университета, 1998. – 518 с.
121. Красавчиков О.А. Правовой режим изобретений: постановка вопроса // Проблемы современного изобретательского права.– Свердловск: Свердл. юрид. ин-т., 1983.– С. 12-16.
122. Красовська А. Шляхи впровадження інноваційних проектів в Україні // Інтелектуальна власність.– № 3.– 2001.– С. 12–15.
123. Крижна В.Н. Лицензионный договор – правовая форма реализации патентных прав: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03.- Х.- 1999. – 226 с.
124. Ксенофонтов Н.В., Маевский С.А. Комментарий к Общему положению о научно-исследовательских, конструкторских, проектно-конструкторских и технологических организациях.– М.: Юридическая література. 1973. – 200 с.
125. Кулагин М.И. Государственно-монополистический капитализм и юридическое лицо. Избранные труды.– М.: Статут (в серии “Классика российской цивилистики”). 1997. – 330 с.
126. Кучма Л.Д. Найвищі інтереси – інтереси народу. // Урядовий кур’єр.– 19 червня 2002.– № 111.– С. 2–4.
127. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теорерические проблемы).– М.: Изд-во МГУ. 1981.– 240 с.
128. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч.посібник. – К.: Юрінком Інтер. 1999. – 560 с.
129. Магазинер Я.М. Объект права. Очерки по гражданскому праву.–Л.: Изд-во ЛГУ. 1957.– 220 с.
130. Мамиофа И.Э. Охрана изобретений и технический прогресс.– М.: Юридическая література. 1974. – 196 с.
131. Маслов В.Ф., Пушкин А.А., Азимов Ч.Н., Попов В.А. Правовые формы научно-технического сотрудничества.– Х.: Вища школа, 1976. - 139 с.
132. Маслов В.Ф., Пушкін О.А. Юридична природа договорів в сфері науково-технічної творчості // Радянське право.– 1975.– № 7. – С. 40–44.
133. Мединский В.Г., Шаршукова Л.Г., Инновационное предпринимательство: учебное пособие.– М., ИНФРА-М. 1997. – 240 с.
134. Мусин В.С. Исполнение обязательств // Советское гражданское право.– Ч.1. Л.: ЛГУ, 1982. – С. 348–353.
135. Новиков С. Кому і навіщо потрібен патент на винахід // Закон і бізнес.– 1995.– №13.– С. 13–15.
136. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве.– М.: Гос. изд-во юр. л-ры., 1950.– 416 с.
137. Обесценившиеся компании – наживка для “акул” и новых венчурных капиталистов. Поглощение дешевых фирм – бизнес перспективный, но рискованный/ http://www.k2kapital.com/sreport/srep20021003.html
138. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (часть общая).– Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
139. Основы немецкого торгового и хозяйственного права.– Москва: БЕК, 1995.– 288 с.
140. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів.- К.: Юрінком Інтер, 1998. – 336 с.
141. Підопригора О.А. Захист права інтелектуальної власності потребує вдосконалення // Вісник вищого арбітражного суду України.– 2000.– №1.– С. 138-144.
142. Підопригора О.О. Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України: Автореф. дис... д-ра юр. наук: 12.00.03 / Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого.– Х. – 34 с.
143. Підопригора О.О. Про право власності на результати інтелектуальної діяльності. // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції 9–11 листопада 1995 р. Харків.– С. 160–162.
144. Підопригора О.А., Сумін В.О., Підопригора О.О. Цивільне право України. Правові основи підприємництва. – К.: Юрінформ.– 1994.– 107 с.
145. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність.– 2000.– № 3.– С. 3–14.
146. Підприємницьке право: Навч. посіб. / Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М.– К.: Істина, 2001.– 480 с.
147. Підприємницьке право України: Підручник/ За заг. ред. доц. Р.Б.Шишки.– Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ. “Еспада” 2000. – 480 с.
148. Подопригора А.А. Правовое регулирование научно-технического прогресса. Учебное пособие для юридических вузов.– Киев: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1981. – 152 с.
149. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького.- К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002.– 624 с.
150. Примак В. Визначення вини як умови цивільно-правової відповідальності // Право України.– 2002.– №10.– С.115–117.
151. Предпринимательское право Украины: Учебник/ Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др./ Под общей ред. канд. юрид. наук Р.Б. Шишки.– Харьков: Эспада, 2001 – 624 с.
152. Предпринимательство: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Я.Горфинкеля, проф. Г.Б.Поляка, проф. В.А. Швандара. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. – 475 с.
153. Райгородский Н.А. Изобретательское право СССР.– М.: Государственное издательство юридической литературы, 1949. – 272 с.
154. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь – М.: ИНФРА-М, 1996.– 496 с.
155. Разъяснение Высшего арбитражного суда Украины № 02-5/293 от 14.07.94. Арбитражное судопроизводство: Сб. нормативных актов Высшего абритражного суда Украины / Сост. и ред. М.В. Стаматина. – Харьков: Арсис, 1999. – 560 с.
156. Рассудовский В.А. Государственная организация науки в СССР.– М.: Юридическая литература, 1971. – 247 с.
157. Рассудовский В.А. Договор на выполнение проетных и изыскательских работ в капитальном строительстве.– М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 160 с.
158. Рассудовский В.А. Правовые вопросы научно-технического прогресса в СССР.– М.: Наука, 1967г.– 200 с.
159. Рассудовский В. Интелектуальная собственность и инновационное предпринимательство // Российская юстиция.– 1994.– №12.– С. 10–13.
160. Ринг М.П. Договоры на научно-исследовательские и конструкторские работы.– М.: Юридическая литература, 1967. – 200 с.
161. Ринг М.П.. Хозрасчётная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы.– М.: Наука, 1982. – 335 с.
162. Рожнева Л.С. Особенности ценообразования на продукцию промышленных исследований и разработок.– Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 119 с.
163. Ромовська З. Цивільна дієздатність громадянина (фізичної особи) // Право України.– 1995.– № 2.– С. 24–26.
164. Рясенцев В.А. Советское изобретательское право. Лекции для студентов ВЮЗИ.– М.: 1955.– 60 с.
165. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству.– М.: Юридическая литература, 1971. – 240 с.
166. Сибільов М. Структура та основний зміст загальних положень про зобов’язання у проекті нового Цивільного кодексу України // Українське право.– 1997.– Число 1.– С. 71–76.
167. Симсон О.Є. Договори інвестиційного характеру в проекті Цивільного кодексу України // Вісник Університету внутрішніх справ. Випуск 6.– 1999.– С.221–225.
168. Синайский В.И. Русское гражданское право.– М.: “Статут” (Классика российской цивилистики), 2002. – 638 с.
169. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник.– 2-е издание, перераб. и доп. – М.: ПРОСПЕКТ, 1996.– 752 с.
170. Советское гражданское право. В 2-х томах: Т. 1 // Под ред. Д.М. Генкина, М., Юридическая література.– 1950.– 294 с.
171. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. Т.1 / Илларионова Т.И., Кириллова М.Я., Красавчиков О.А. и др.; Под ред. Красавчикова О.А. – 3-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
172. Советское гражданское право: Ч.2, под общ. ред. Маслова В.Ф., Пушкина А.А.– К.: Вища школа, 1983. – 504 с.
173. Степанов С.А. Предприятие как имущественный комплекс по Гражданскому кодексу Российской Федерации // Актуальные проблемы гражданского права/ Под ред. С.С. Алексеева; Исследовательский центр частного права. Уральский филиал. Российская школа частного права. Уральское отделение.– М.: “Статут”, 2000.– С. 49–68.
174. Стецько М.В., Юрій І.С. Фінанси акціонерних товариств: проблеми і перспективи // Фінанси України.– 2000.– № 4.– С. 54–58.
175. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций.– Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. – 331 с.
176. Теньков С.О. Оформлення господарських операцій: юридичні аспекти // Вісник вищого арбітражного суду України.– 2000.– № 1.– С. 80–82.
177. Теория государства и права. Макет учебника. М. 1948.– 500 с.
178. Толстой В.С. Исполнение обязательств.– М.: Юридическая литература, 1973. – 205 с.
179. Толстой В.С. Реализация правоотношений и концепции объекта // Советское государство и право.– 1974.– №1.– С. 122–126.
180. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР.– Л., Изд-во Ленингр. ун-та, 1955. – 220 с.
181. Управление научно-техническим прогрессом в условиях развитого социализма: Учеб. пособие/ под общ. ред. В.Г. Лебедева – М.: Мысль, 1981.– 190 с.
182. Флейшиц Е.А. Торгово-промышленное предприятие в праве западноевропейском и РСФСР.– Л.: 1924. – 84 с.
183. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.– М., 1979. – 346 с.
184. Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К.- К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
185. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн., книга 1/ Д.В. Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.– К.: Юрінком Інтер, 2000.– 864 с.
186. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн., книга 2/ Д.В. Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.– К.: Юрінком Інтер, 2000.– 784 с.
187. Цивільне право України. Ч. 1 / За ред. Ч.Н. Азімова, С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Х., 2000. – с. 368.
188. Черевко В. Про розвиток інноваційної діяльності в Україні // Інтелектуальна власність.– 2001.– №12.– С. 20–22.
189. Черняк В.З. Оценка бизнеса.– М.: Финансы и статистика, 1996. – 175 с.
190. Шапиро У. Англо-русский и русско-английский словарь.– М.: ТОО “Темп”, 1994 г. – 768 с.
191. Шишка Р.Б. Договорные отношения вузов в области научно-технического прогресса: Дис... канд. юр. наук: 12.00.03.– Х., 1985. – 157 с.
192. Шишка Р.Б. Правовая охрана новых объектов права интеллектуальной собственности // Бизнес-информ.– 1995.– № 47–48.– С. 12–15.
193. Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему // Право України.– 1999.– № 1.– С. 57–59.
194. Шишка Р.Б. Суб’єкти права інтелектуальної власності // Вісник Університету внутрішніх справ.– 2000.– №11.– С. 249–252.
195. Шпак А. Передача технологій в Україні: ситуація і проблеми // Інтелектуальна власність.– 2000.– № 6–7.– С. 53–58.
196. Юридический энциклопедический словарь.– М.: Советская энциклопедия.– 1987. – 527 с.
197. Яновський О. Венчурний бізнес. Особливості та переваги // Бізнес-інформ.–1995.– № 15–16.– С. 20–26.
198. Boosting Europe’s growing companies. EVCA White Paper. P. 35.
199. The International, June 1996, Issue 100. Р. 103.