ПРЕДСТАВНИЦТВО ЗА РИМСЬКИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ ТА ЙОГО РЕЦЕПЦІЯ У СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ЗА ТЕМОЮ І ВИБІР НАПРЯМКІВ ДОСЛІДЖЕННЯ.......................................................................14

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ..................................................................................................37

РОЗДІЛ ІІІ. ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА ЗА РИМСЬКИМ ПРАВОМ................................................................................................................55

3.1. Формування інституту представництва, його характерні риси та види у римському праві.......................................................................................55
3.2. Обов’язкове представництво............................................................73
3.3. Добровільне представництво ............................................................91

РОЗДІЛ ІУ. ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ................................................................................................111

4.1. Концепція представництва в сучасному цивільному праві України.................................................................................................................111
4.2. Підстави виникнення представництва.............................................126
4.3. Здійснення та припинення представництва...................................148

ВИСНОВКИ..............................................................................................167
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..........................................170

ВСТУП

Актуальність теми.
Представництво має тривалу історію. Ще у Стародавньому Римі набули поширення випадки вчинення дій одними особами з метою дати можливість приймати участь у цивільному обігу іншим особам, які внаслідок неповної правоздатності, віку, стану здоров’я тощо не могли самостійно набувати прав та обов’язків і реалізувати їх.
Підставами такої діяльності, що з часом набула найменування представництва могли бути родинні зв’язки, приписи закону, розпорядження відповідних державних органів тощо. В цьому випадку йшлося про представництво не добровільне, а обов’язкове, таке , що виникає незалежно від волі та бажання сторін.
У Стародавньому Римі доби пізньої Республіки і Принципату формується вже й вільне (добровільне) представництво, яке здійснюється на підставі договору сторін, а також ще один правовий інститут, що має своєю сутністю захист інтересів іншої особи шляхом укладення угод в її інтересах та здійснення різноманітних дій – діяльність без доручення (negotiorum gestio).
Сформувавшись у головних рисах ще у стародавні часи представництво у свою чергу дало життя різним правовим інститутам. З розвитком суспільства сфера застосування представництва охопила широке коло як майнових, так і немайнових відношень.
Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що він дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а для недієздатних громадян є основним засобом їх участі в правовідносинах. За допомогою представництва можливі придбання і реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб’єктивних прав і обов’язків. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реального здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами права. Разом з тим, особа представника не повинна закривати собою того, кого представляють, обмежувати його розсуд та права. З’ясування співідношення між цими суперечливими цілями являє значний науковий інтерес. Вказаними обставинами зумовлюється актуальність теми, яка в умовах виголошеного в нашій державі повернення до загальнолюдських гуманістичних цінностей набуває особливого звучання.
Разом з тим, проблема представництва має не лише теоретичний інтерес, але й практичне значення, оскільки процес оновлення цивільного законодавства, який відбувається в Україні, поставив на порядок денний питання про зміну в підходах до регулювання відповідних суспільних відносин, у тому числі тих, що опосередковують відносини представництва. Останні в умовах розширення кількості учасників цивільного обороту, посиленням їх автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов’язків учасниками економічного обігу.
З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини, підвищення значення гуманітарних цінностей загострює проблему визначення пріоритетів. Зокрема, постає питання щодо того, що варто визнати більш важливим: залучення до захисту інтересів конкретної людини значної кількості інших осіб (представників, правозахисників тощо) чи послідовне забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання в життя та справи приватної особи проти її волі.
Крім того, представництво часто є необхідною умовою реалізації правосуб’єктності юридичною особи. І хоча існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з’ясованою. До того ж у будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо.
Сказане зумовлює доцільність звернення до досвіду приватного римського права, оскільки саме там були визначені основні засади представництва. Сформувавшись у головних рисах ще у стародавні часи, представництво, у свою чергу, дало життя низці правових інститутів цивільного права, що опосередковують значну кількість майнових та немайнових відносин.
У сучасних умовах представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації цивільних прав і обов’язків (у тому числі, у галузі підприємництва), а для недієздатних та обмежено дієздатних громадян, а також для юридичних осіб є основним засобом їх участі в цивільному обігу. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення цивільних прав і виконання обов’язків суб’єктами права і в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посиленням їх автономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавлення цивільного обороту.
З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини, загострює проблему встановлення меж залучення до реалізації прав та обов’язків суб’єкта права інших осіб та забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання у справи приватної особи проти її волі.
Зазначені та інші зміни, які відбулися за останні роки в суспільному та господарському житті України, суттєво розширили сферу застосування представництва, зумовлюючи потреби адекватного правового регулювання відповідних відносин.
З цього приводу слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. містить низку новел стосовно представництва, зокрема, щодо поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо.
Такий підхід свідчить про часткове оновлення концепції інституту представництва в сучасному українському цивільному праві, що зумовлює доцільність дослідження його витоків, відповідних положень правової системи, котра справила вплив на формування вітчизняної цивілістики у цій галузі, тобто, римського приватного права, котре називають “одним з наріжних каменів Європейського дому”.
Цим пояснюється актуальність дослідження представництва за римським приватним правом та з’ясування особливостей рецепції його положень у сучасному вітчизняному цивільному законодавстві.
Слід зазначити, що окремі види та аспекти представництва за римським правом були предметом спеціальних досліджень (Л. Казанцев). Однак з того часу пройшло більше ста років, знання про римське приватне право збагатилися новою інформацією, що зумовлює необхідність перегляду бачення поняття та сутності цього інституту.
Що стосується дослідження інституту представництва в сучасних правових системах, то свого часу він був предметом спеціального аналізу (В.О.Рясенцев, В.К. Андрєєв, О.Л. Нєвзгодіна, С.А. Халатов), однак останнє з них мало місце майже тридцять років тому. До того ж усі вони були виконані на іншому законодавчому та фактичному матеріалі і незначною мірою стосувалися питань визначення витоків цього інституту та його трансформацій у сучасних умовах.
В Україні мали місце розвідки лише окремих проблем представництва в цивільному праві: як засобу здійснення та захисту прав та інтересів інших осіб (О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов, С.Я.Фурса); у зв’язку з дослідженням таких його видів, як добровільне представництво (А.І.Дришлюк, П.М.Крупко), “фактичне представництво” - ведення чужих справ без доручення (Є.О.Харитонов. В.М. Зубар).
Однак при цьому генезис тих чи інших правових ідей та законодавчих рішень практично не досліджувався, загальне поняття представництва в цивільному праві залишається категорією, що викликає суперечки, а так зване “представництво за законом” взагалі залишається поза увагою дослідників. Усе це не дозволяє повною мірою встановити тенденції розвитку концепції цього інституту в цивільному праві України та встановити перспективи і напрямки розвитку останнього
Крім того, слід враховувати, що принципово інакше визначалися поняття, форми та види рецепції римського права, загальна оцінка характеру та ступеню впливу останнього на цивільне право України, що, у свою чергу, зумовлює інші підходи до визначення предмету та методів дослідження питань рецепції інституту представництва в сучасному цивільному праві.
На підставі викладеного можна стверджувати, що тема, обрана для дисертаційного дослідження, є актуальною і до того ж має практичну цінність з точки зору вироблення пропозицій по вдосконаленню цивільного законодавства і рекомендацій стосовно практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано відповідно до напрямів досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001 –2005 роки “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави”(державний реєстраційний номер 01010001195). Тема дисертаційного дослідження безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії у рамках теми: “Традиції приватного права України”. Затверджена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії 9 вересня 2002 року, протокол № 2.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, римського приватного права, загальної теорії права тощо.
Поміж них твори С.С. Алексєєва, Ч.Н.Азімова, В.К. Андрєєва, В.Володкевича, А. Гордона, О.В.Дзери, А.С. Довгерта, Ю.Д. Притики, Я.Заблоцького, О.С. Йоффе, Л. Казанцева, П. Каталано, А.І.Косарєва, О. О. Красавчикова, П.Крупка, В.В. Луця, Н.О. Нерсесова, О.Л.Нєвзгодіної, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, І.С. Перетерського, Й.О.Покровського, І.Пухана, М. Полєнак-Акимовської, В.О.Рясенцева, Ч. Санфиліппо, М.М. Сібільова, О.В.Салогубової, Є.О.Скрипильова, Б.Й.Тищика, С.Я.Фурси, Є.О.Харитонова, В.М.Хвостова, З.М.Черніловського, Б.Б. Черепахіна, Ю.С.Червоного, І.В.Шерешевського, Я.М.Шевченко та ін.
Деякі з них присвячені аналізу інституту представництва в цілому (А. Гордон, Л. Казанцев, О. Нєвзгодіна, В.О.Рясенцев). Але переважна більшість стосується окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження.
Мета і завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є встановлення сутності та значення представництва за римським приватним правом, а також з’ясування наявності та характеру впливу римсько-правових ідей та рішень для формування доктрини цивільного права у цій галузі та визначення перспектив розвитку вдосконалення правового регулювання відповідних відносин в Україні.
У зв’язку з цим завданнями автора дисертації були: встановлення теоретичного підґрунтя інституту представництва, аналіз чинників та умов формування відносин представництва за римським приватним правом, визначення засад вітчизняного законодавства, яке стосується відносин представництва, характеру і тенденцій його розвитку, дослідження особливостей рецепції засад та рішень римського приватного права у цій галузі в цивільному законодавстві України.
Обєктом дисертаційного дослідження виступають відносини представництва за римським правом та рецепція їх засад та рішень в цій галузі в сучасному цивільному праві України.
Предметом дисертаційного дослідження є система правових норм римського права, сучасного цивільного законодавства України, присвяченого представництву, а також принципові засади рецепції римського приватного права у цивільному праві України.
Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування сутності регулювання представництва у римському приватному праві, визначення характеру їхньої рецепції у цивільному праві України.
При цьому метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення чинників формування інституту представництва у римському приватному, тенденцій та характеру його розвитку. Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини представництва у римському та сучасному цивільному праві. Метод системно-структурного аналізу слугував для з’ясування місця інституту представництва у системі цивільного права, його структури видів, підвидів, елементів тощо. Використання методу порівняльного аналізу дало змогу провести принципово важливе порівняння головних положень інституту представництва у “вертикальній” та “горизонтальній” площині, внаслідок чого цей метод став важливим елементом методологічної основи дисертаційного дослідження.
Емпіричним підґрунтям дослідження є першоджерела, що містять інформацію з питань представництва у Стародавньому Римі, акти цивільного законодавства України та практика застосування останнього.
Наукова новизна одержаних результатів.
Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем рецепції представництва в цивільному праві України. У дисертаційному дослідженні здійснено спробу сформулювати низку положень стосовно виникнення та розвитку представництва, котра б враховувала сучасні знання про римське приватне право, його рецепцію в Україні та інститут представництва в цивільному праві України.
Вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати відомості про регулювання відносин представництва у Стародавньому Римі з екстраполяцією висновків на тло сучасних уявлень про цей інститут в цивільному праві України.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
- висновок про те, що інститут представництва сформувався в результаті дії двох головних чинників – фактичної та юридичної потреби у представництві. Фактична потреба у представництві була зумовлена необхідністю забезпечити захист правоздатних осіб, які не могли самостійно здійснювати права і обов’язки у цивільному обігу. Юридична потреба у представництві була зумовлена намаганнями заповнити недостатню правосуб’єктність тих чи інших осіб;
- теза про те, що формування і вдосконалення інституту представництва у Стародавньому Римі відбувалося в змаганні двох тенденцій: намагання максимально захистити суверенітет приватної особи (тобто не допустити втручання у її приватні справи) і стремління до заміщення в необхідних випадках неповністю правоздатної ( або навіть і правоздатної) особи іншим суб’єктом права;
- висновок про формування у праві Стародавнього Риму ідеї існування кількох видів правовідносин представництва: представництва прямого, представництва побічного, представництва прихованого;
- висновок про те, що у римському та сучасному цивільному праві слід чітко розрізняти два зовнішньо подібних інститути: представництво юридичне і так зване “представництво фактичне”, котре за соєю сутністю не є представництвом. Якщо перше з них являє собою вчинення юридичних дій однією особою від імені і за рахунок іншої особи, то друге – охоплює різноманітні випадки вчинення однією особою дій в інтересах іншої особи, однак без її доручення на те і від свого імені;
- теза про те, що виникнення інституту добровільного представництва є результатом існування двох типів відносин, де виникає необхідність дій однієї особи від імені і в інтересах іншої особи: обов’язкове представництво пов’язане із заміщенням юридичної особистості однієї особи іншою незалежно від волі представника і волі того, кого представляють, а добровільне представництво встановлювалося на підставі угоди сторін, тобто є результатом їхнього вільного волевиявлення;
- висновок про існування у цивільному праві України декількох різновидів правовідносин представництва: представництва прямого (представник діє в інтересах і від імені іншої особи) і прихованого(представник діє в інтересах іншої особи, але від свого імені), представництва “правильного”(такого, що здійснюється відповідно до угоди між представником і тим, кого представляють, а також згідно з вимогами закону) і “неправильного”(такого, де порушено умови договору про представництво або вимоги законодавства);
- обґрунтування пропозиції про доцільність врахування в процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства України досвіду та правничих рішень знайдених, передусім, в тих правових системах, що є спорідненими з правовою системою нашої держави і належать, як і вона до романо-германської правової сім’ї (зокрема, у цивільному праві Німеччини);
- висновок про необхідність вдосконалення не лише змісту деяких норм, присвячених регулюванню представництва у новому Цивільному кодексі України, але також термінології та позначення окремих категорій у цій сфері. Так, пропонується замість (або нарівні з ним) складного звороту “особа, яку представляють”, вживати термін “представлюваний”, для позначення документу, що підтверджує повноваження, замість терміну “довіреність” більш придатним був би термін “доручення”, який вживається у Законі України “Про нотаріат” тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, в тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень актів цивільного законодавства України, що регулюють відносини представництва, уніфікації понять та вдосконалення термінології.
Крім того, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення деяких норм Цивільного кодексу України.
Внесено також пропозиції відносно тлумачення положень низки норм ЦК України з врахуванням традицій римських правових рішень та термінології.
Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути засновані у навчальному процесі, при вивченні курсів “Цивільне та сімейне право України”, “Підприємницьке право України”, “Порівняльна цивілістика”, “Римське приватне право”, “Рецепція римського приватного права і кодифікація цивільного законодавства” та ін. Незважаючи на дискусійний характер окремих положень дисертації, вони можуть стати основою для подальших наукових досліджень.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на спільному засіданні кафедри цивільного права та кафедри цивільного процесу Одеської національної юридичної академії.
Результати дисертаційного дослідження доповідались також на щорічних звітних наукових конференціях Одеської національної юридичної академії у 1999 - 2003 роках, науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання (грудень 2000 р., м.Запоріжжя).
Публікації. Головні положення викладені у 7 публікаціях у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК, дві з яких є тезами виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані проблематикою дисертації .
Робота містить чотири розділи, присвячених огляду літератури з проблематики дисертації, характеристиці методології дослідження, висвітленню тих чи інших аспектів представництва за римським правом та рецепції останнього в цивільному праві України. Наприкінці роботи узагальнено висновки, а також деякі пропозиції по врахуванню досвіду римського права у цій галузі в процесі вдосконалення цивільного законодавства України.
Список використаної літератури складає 299 найменувань і охоплює використані автором дисертації першоджерела, законодавчі акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською, російською, польською, італійською та німецькою мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті розгляду питань формування представництва в римському приватному праві авторка дійшла таких висновків:
Інститут представництва сформувався в результаті дії двох головних чинників – фактичної та юридичної потреби у представництві. Фактична потреба у представництві була зумовлена необхідністю забезпечити захист недієздатних або обмежено дієздатних осіб у цивільному обігу. Юридична потреба у представництві полягала у намаганні заповнити недостатню правосуб’єктність тих чи інших осіб;
Формування і вдосконалення інституту представництва у Стародавньому Римі відбувалося у змаганні двох тенденцій: намагання максимально захистити суверенітет приватної особи і устремління до заміщення в необхідних випадках неповністю правоздатної (або навіть і правоздатної) особи іншим суб’єктом права;
Протягом розвитку римського права в ньому поступово сформувалися два види представництва, що відрізнялися за своїм характером: обов’язкове представництво (воно виникало незалежно від бажання сторін і не залежало від їхньої волі), і добровільне представництво (котре встановлювалося на підставі угоди сторін).
Обов’язкове представництво мало місце у випадках вчинення дій:
1) paterfamilias – внаслідок становища в сім’ї;
2) рабом за наказом хазяїна;
3) опікуном – внаслідок призначення на цю посаду;
4) головою муніципального сенату – за посадою.
Добровільне представництво здійснювалося:
1) повіреним у договорі доручення;
2) прокуратором, що управляв майном господаря;
3) спеціальними представниками (actorеs) від імені муніципії;
4) представником у судовому процесі;
5) особою, яка вчиняла юридичні дії в чужих інтересах без доручення, котрі в наступному були схвалені господарем.
Аналіз положень сучасного цивільного права України, які стосуються представництва, дозволяє зробити висновок, що в регулюванні цього інституту є відчутною рецепція римського приватного права. Вплив цієї правової системи відбувався як безпосередньо, так і через право (законодавство) таких країн як Німеччина та Франція.
Зокрема, це знайшло відображення у формуванні самої концепції представництва в цивільному праві України спочатку у загальному контексті розвитку радянської цивілістики, а потім у процесі формування власної цивілістичної доктрини.
Вплив римського приватного права є помітним не лише у самому трактуванні представництва, визначенні його видів, змісту тощо, але й у положеннях стосовно окремих підстав виникнення представницьких правовідносин. Особливо помітним тут є рецепування сучасним українським цивільним правом положень римського права щодо договору доручення як договору про представництво, а також запровадження у новий ЦК України легального визначення законного представництва, що охоплює, як це було у римському приватному праві, насамперед, представництво батьками їх малолітніх дітей, а також представництво опікунами осіб, які перебувають під їх опікою.
Як і у римському приватному праві, головним видом договору “про представництво” залишається договір доручення, хоча елементи представницьких відносин є і у низці інших договорів цивільного права. Зміст цього договору практично мало відрізняється від змісту давньоримського mandatum.
Порядок здійснення та підстави припинення представництва також значною мірою ґрунтуються на положеннях, відомих ще римському приватному праву.
Важливою новелою цивільного законодавства України, яка ґрунтується на ідеях та положеннях римського права, є врегулювання відносин, які виникають внаслідок діяльності в інтересах іншої особи без її доручення. При цьому була сприйнята саме давньоримська концепція цього інституту, а не більш пізнє трактування його романістами як “фактичного представництва”.
Разом з тим, слід звернути увагу на відмінність у підходах до визначення співвідношення окремих видів представництва у римському праві і сучасному цивільному праві України, викликану різними цивілізаційними та соціально-економічними умовами. Якщо у Стародавньому Римі переважали різні види обов’язкового представництва, то в сучасному українському цивільному праві перевага надається представництву добровільному.
Хоча такий підхід має під собою певну базу, однак, на нашу думку, у цій галузі спостерігається все ж таки диспропорція між нормами глави 17 ЦК України “Представництво”, присвяченими загальним положенням представництва і законному представництву, з одного боку, і довіреності, - з іншого. Як здається, ця диспропорція має бути усунута в процесі доопрацювання Цивільного кодексу України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азаревич Д.И. Из лекций по римскому праву. -Вып. 1. –Одесса: 1885.
2. Азаревич Д.И. Значение римского права. – Одесса: б/г.
3. Азаревич Д. История Византийского права. -Т.1.- Ч.І. - Ярос¬лавль: 1876.
4. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения.- М.: 2001.-748 с.
5. Алексеев С.С. Односторонние сделки в механизме гражданско-правового регулирования.- Свердловск: 1970.- 112 с.
6. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования.-М.: 1999. – 712 с.
7. Андреев В.К. Представительство в гражданском праве. Учебное пособие.- Калинин: 1978.- 156 с.
8. Андреев В.К. Применение института представительства в деятельности производственного объединения // Советское государство и право. - 1978. - № 78.-С. 62.
9. Барон И. Система римского гражданского права / Пер. Л. Петражицкого.. -К.: 1988-1989. –175с.
10. Бартошек М.Римское право: (понятия, термини, определения): Пер. с чешск.-М.: Юрид.лит., 1989. – 448с.
11. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина .-К.: Наукова думка, 2000.-304 с.
12. Бек В.А. Рецепция римского права в Западной Европе. Автореф.дис…канд.юрид.наук.-Львов: 1950. – 16 с.
13. Белов В.А. Гражданское право: Общая часть. Учебник. – М.: АО “ЦентрЮрИнфоР”, 2002. – 639 с.
14. Боброва Д. Недоговірні зобов’язання у проекті Цивільного кодексу України// Українське право.- 1997.- №1.-С.93-100.
15. Бокщанин А.Г. Источниковедение Древнего Рима.-М.: МГУ, 1981.- 160 с.
16. Борисова В.І. Органи юридичної особи// Проблеми законності: Респ.міжвідом.наук.зб. /Відп.ред.В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України. – Харків: 2002.- Вип.53.- С.33-39.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения.М.: Издательство “Статут”, 1997.- 682 с.
18. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право.Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. - М.: Издательство “Статут”, 2002.- 1038 с.
19. Братусь С.Н. Советское гражданское право: субъекты гражданского права.- М.: Юридическая литература, 1984.- 287с.
20. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права.-М.: Госюриздат, 1963.
21. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии. В 2-х книгах. Кн.1/ Пер. с японского В.В.Батуренко/ Под ред. Р.О.Халфиной.- М.: «Прогресс», 1983. - 352 с.
22. Васькин В.В., Харитонов Е.О. Дифференциация гражданской правосубъектности: Правовое положение несовершеннолетних //Сборник научных трудов.- Краснодар: 1985.-С. 12-15.
23. Васильченко В.В. Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України. Автореф.дис...канд.юрид.наук. – К.: 1977. – 26 с.
24. Вільнянський С. І. Радянське цивільне право. Частина перша. Учбовий посібник. - Харків: Видавництво Харківського університету, 1966.- 320с.
25. Виноградов П.Г. Римское право в средневековой Европе. – М.: 1919.
26. Власова А.Г. Сделки. Представительство. Исковая давность. -М.: 1970, -187с.
27. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. Пер. С лат. М.Л. Гаспарова.-М.: Право, 1988.-
28. Гай. Інституції./Пер. С лат. Ф.Дадинского /Под ред.В.А.Савельева, Л.Л.Кофанова.-Л.:Юрист, 1997.- 368 с.
29. Гамбаров Ю.С. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе. - Вып. 2.- М..: 1880. -
30. Герваген Л. Развитие учения о юридическом лице.-СПб.: 1888.
31. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. Пер. с нем. – М.: Междунар. центр фин.-эк. развития, 1996. –552с.
32. Голованов Н.М. Обязательственное право: Учебник. – СПб.: Питер, 2002. – 448 с.
33. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у римському приватному праві та його рецепція у цивільному праві України. Дис.. канд. юрид. наук.- К.: 2000.
34. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. – М.: «Статут», 2002. – 222 с.
35. Гордієнко А., Харитонов Є. Відшкодування витрат, здійснених в інтересах інших осіб без доручення //Рад. право. -1977. -N 2.-С.66-68.
36. Гордон А. Представительство в гражданском праве.-СПб.: 1879.- 434с.
37. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина друга. Видання друге.-Харків: Видавництво Харківського університету, 1966.- 316 с.
38. Граве К. Договор трудового поручения // Ученые записки ВИЮН. – Вып.У. -М.: Юрид. издат-тво Министерства юстиции СССР, 1947. – С.58-74.
39. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С постатейными материалами из практики Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации.- М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА, 1999.- 832 с.
40. Гражданский кодекс Украины (Научно-практический комментарий).- Харьков: «Одиссей», 1999.- 847с.
41. Гражданский кодекс Украины: Комментарий ( с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 года). / Под ред.Е.О.Харитонова, О.М.Калитенко. – Т.1.- Харьков: ООО «Одиссей», 2003. – 832 с.
42. Гражданское и семейное право Украины/ Под ред. Е.О. Харитонова. - Харьков: “Одиссей”,1999.- 544 с.
43. Гражданское и торговое право капиталистических государств. - М. : 1993. –560с.
44. Гражданское право в вопросах и ответах. Учебное пособие/ Под ред. Е.О.Харитонова.- Харьков: «Одиссей», 2001.- 416 с.
45. Гражданское право России. Общая часть: Курс лекций / Отв. ред. О. Н. Садиков. – М.: Юристъ, 2001.- 776 с.
46. Гражданское право Украины. В двух частях. Часть 1. Учебник/ Под ред. А.А. Пушкина, В. М. Самойленко. – Харьков: «Основа», 1996. – 440 с.
47. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1.Учебник (Отв. ред. Е.А. Суханов. –2-е изд., переработ. и доп. –М.: Издательство БЕК, 1998.- 816с.
48. Гражданское право. В 2-х томах. Том 2. Полутом 1. Учебник. / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. - 432 с.
49. Гражданское право. В 2-х томах. Том ІІ. Полутом 2. Учебник. / Под ред. Е.А.Суханова. 2-е изд., переработ., дополн.– М.: Издательство БЕК, 2000. –544 с.
50. Гражданское право. Часть 1. Издание 3-е, переработанное и доп. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю.К. Толстого. –М.: Проспект, 1998.-632 с.
51. Гражданское право. Часть1. Учебник./Под ред. Ю.К. Толстого, А.П.Сергеева. - М.: Издательство ТЕИС, 1996.-784с.
52. Гражданское право.Учебник.- Ч.І/ Под ред. Т. И. Илларионовой, Б.М.Гонгало,В.А.Плетнева.-М.: Изательская группа НОРМА – ИНФРА * М, 1998.- 464с.
53. Гражданское уложение. Проект. / Под ред. И.М.Тютрюмова. – Т. 2.- СПб.: 1910.- 689 с.
54. Гражданское уложение. Проект.- Книга пятая. -Том У.(с обьяснениями). - СПб.: 1899. – 696 с.
55. Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве.- СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002.- 331 с.
56. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав- М.: Статут, 2000.- 411с.
57. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав.-М.: Издательство Московского ун-та , 1972. –284с.
58. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. – М.: “Зерцало”, 2003. – 496 с.
59. Гуев А.Н. Гражданское право. Учебник. В 3 т. – Т.2. – М.: ИНФРА –М, 2003. – 454 с.
60. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности/ Пер. с франц.-М.: Международные отношения, 1996.- 400 с.
61. Довгерт А. Новий Цивільний кодекс України у світлі тен¬денції розвитку приватного права // Закон і бізнес. – 1996. - 27 листопада.
62. Довідник нотаріуса. Вип. 2.-К.: Видавництво “Істина”, 2000. – 111с.
63. Довідник нотаріуса./ Науково-довідкове видання. -К.: Видавництво “Істина”, 2002. - № 1.- С. 15.
64. Дождев Д.В. Римское частное право.Учебник для вузов/ Под ред.В.С.Нерсесянца. - М.: Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1996. –704 с.
65. Дождев Д.В. Эволюция власти домовладыки в древнейшем римском праве //Сов.государство и право.-1990. - № 12. – С.119-123.
66. Домашенко М.В., Рубаник В.Є. Власність і право власності. Нариси з історії, філософії, теорії і практики регулювання відносин власності в Україні. –Харків: Факт, 2002.- 550с.
67. Дришлюк А.І. Агентські угоди: цивілістичні аспекти. Дис...канд.юрид.наук.- Одеса, 2003.
68. Дроздов С. Окремі аспекти інтегрування України в Європейське та світове співтовариство //Право України. - 1998. - № 9. -С. 10-12.
69. Дюрант В. Цезар и Христос./ Пер. с англ. -М.: КРОН-ПРЕСС, 1995. – 736 с.
70. Дювернуа Н. Значение римского права для русских юристов. –Ярославль: 1872.
71. Ельяшевич В.Б. Юридическое лицо, его происхождение и функции в римском частном праве.-СПб:1910. – 238 с.
72. Ельяшевич В.Б. Юридическое лицо, его роль в римском праве.-СПб: 1909.
73. Ємельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами.- М.: “Лекс-Книга”, 2002.- 160с.
74. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право.- М.: Спарк, 2001.- 767 с.
75. Загальна теорія держави і права/ За ред. В.В. Копейчикова.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 320 с.
76. Загурский Л.Н. К учению о юридических лицах.-М.:1877.
77. Загурский Л.Н. Учение об отцовской власти по римскому праву.-Харьков: 1885.
78. Закон України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства”//Відомості Верховної Ради України. - 1991.- № 49.- Ст. 682.
79. Закон України “Про власність ”//Відомості Верховної Ради України.- 1991.- № 20.- Ст.249.
80. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні //Відомості Верховної Ради України. - 1996. № 51 .- Ст. 292
81. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 34. - ст. 504
82. Закон України «Про нотаріат» //Відомості Верховної Ради України. – 1993.- № 39.- Ст.40.
83. Закон Української РСР “Про державний нотаріат” від 25 грудня 1974 р.//Відомості Верховної Ради УРСР.- 1975.- № 1.- Ст..4.
84. Закон України від 19 червня 2003 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” // Голос України. – 2003. - № 144. – С. 18.
85. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посіб./ За ред. О.В.Дзери.-К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912с.
86. Зом Р. Институции римского права. – Ч.2. Система. Сергиев-Посад: 1916. Вып. 1.- 534с.
87. Зубар В.М. Відсутність доручення як одна з умов виникнення зобов’язання з ведення чужих справ // Матеріали міжнародної наукової конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем”. –К.: ІДП НАНУ, 2000.- С. 287-290.
88. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Автореф. дис...канд. юрид. наук. – К.: 2001.- 18 с.
89. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення. Дис...канд. юрид. наук. – К.: 2001. – 178 с.
90. Зубар В.М. Зобов’язання, що виникають з ведення чужих справ без доручення, у проекті Цивільного кодексу України // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук. праць. - Одеса: 2000.- № 9. –С. 264-268.
91. Зубарь В.М. Рецепция обязательств из ведения чужих дел без поручения (negotiorum gestio) в гражданское право Украины // Юридический вестник. - 2000.- № 4. – С. 86-88.
92. Історія української літератури. В двох томах. – Т. І. Дожовтнева література. – К.: Вид-во АН УРСР, 1955. – 731 с.
93. Ивакин А.А. Диалектическая философия. Монография. – Одесса: Юрид. літ., 2003. – 352 с.
94. Иеринг Р. Дух Римского права на различных ступенях его развития. -Ч.І/Пер. с нем. -СПб.: 1875.
95. Иосиф Флавий. Иудейские древности.-М.:1998.
96. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид.лит., 1975. – 880 с.
97. Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР//В кн..: Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». – М.: «Статут», 2000. - 777 с.
98. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – М.: Юрид. лит., 1967.-218с.
99. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве.- М.: Юрид. литература, 1984.- 144с.
100. Інструкція “Про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР”, затв. Наказом Міністра юстиції УРСР від з1 жовтня 1975 р. № 45/5.- К.: 1977.- 102с.
101. Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей. Затверджена наказом МФ України від 16 травня 1996 р.// Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств України.-1996.- № 8.-С.12
102. Казанцев Л. Свободное представительство в римском гражданском праве. Историко-юридическое исследование.- К.:1884.- 524 с.
103. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве.– Ярославль: 1878.- 147с.
104. Казанцев Л. Учение о представительстве в гражданском праве.-Ярославль: 1879.-вип.1.
105. Калітенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна. Дис...канд..юрид.наук.- Харків: 2001.
106. Катон Порций. Земледелие . - М. - Л.: 1950.
107. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемі философии права). – М.: Аванта+, 2000. – 560 с.
108. Кибак Г.А., Кирияк А.И. Гражданское право. Общая часть. Краткий курс лекций. Законодательство.- Кишинев: Молдавский государственный университет, 1998. -296с.
109. Климкин С.И. Реализации правоспособности юридического лица через его органы// Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов.- М.: «Статут», 2001.- С.158-176.
110. Ковалев С.И. История Рима. – СПб.: Издательство «Полигон», 2003. – 864 с.
111. Кодекс о браке и семье Украины. Научно-практический комментарий.- Харків: ООО «Одиссей», 2000.- 480 с.
112. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. –К.: Український центр правничих студій, 2000.- 336 с.
113. Колодій А.М. Принципи права України. Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
114. Комментарий к Гражданскому кодексу РСФСР. Изд-е 3-е, исправленное и дополн./ Под. Ред. С.Н.Братуся, О.Н.Садикова.- М.: Юрид. литература., 1982.- 680 с.
115. Комментарий к Гражданскому кодексу Казахской ССР /Под ред. М.А.Ваксберга, Ю.Г.Басина, Б.В.Покровского. – Алма-Ата: “Казахстан”, 1965. – 632 с.
116. Конституція України.- К.: 2001.
117. Кондратьєва Л. Законне представництво неповнолітніх у цивільному процесі України // Актуальні проблеми правознавства (Науковий збірник ЮІ ТАНГ).- Вип. 5.- Тернопіль: 2002. – С.207 – 212.
118. Коптев А.В. О “пекулии” позднеримских колонов// Тез.докл. Х авторско-чит.конф.ВДИ.-М.: 1987.
119. Корнгольд С. Приобретение владения через представителя в римском праве: Опыт из теории владения.-К.: 1914.
120. Косарев А.И. Римское частное право.- М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. – 254 с.
121. Косарев А.И. Римское право.- М.: Юрид.лит., 1986. – 160 с.
122. Косарев А.И. Этапы рецепции римского права.// Сов.гос. и право. – 1983. - № 7. - С. 123 - 128.
123. Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. д-ра юрид.наук Ю. М. Юмашева. - М.: Международные отношения, 2001. – 480 с.
124. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925 – 1989: Сборник статей.- М.: «Статут», 2001. – С. 156-165.
125. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве.- М.: Госюриздат, 1958.- 182с.
126. Кривенко Ю.В. Конференція “Римське право і сучасність”// Суспільство. Держава. Право. Наук.-практ.журнал. Вип.2. Цивільне право. –Одеса: 2002. – С. 60
127. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. – 2002. - № 9. – С. 104 – 109.
128. Крупко П. М. Інститут добровільного представництва у цивільному законодавстві деяких зарубіжних країн // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук.праць. – Вип. 13. –Одеса: 2002. – С. 182 – 186.
129. Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва// Право України. – 2002. - № 10. – С. 104 – 109.
130. Лаасик Э. Советское гражданское право. Часть особенная. – Таллин: Валгус, 1980. -572 с.
131. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. Друге видання. – К.: Видавництво “Вища школа”, 1948.- 424 с.
132. Ласк Г. Гражданское право США (Право торгового оборота) ./ Пер. с англ./ Под ред. Е.А.Фдейшиц. - М.: Издательство иностранной литературы, 1961. -774 с.
133. Ленин В.И. Полн.собр.соч. Пятое изд. Т. 1 – 55. – Т. 44.- М.: 1967 - 1983. - С. 401, 412.
134. Луць Л. Методологія порівняльного правознавства // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. - Львів: 1997. – С. 29- 34.
135. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: навч. посібник.- К.: Юрінком Інтер, 1999. -560 с.
136. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України. Автореф.дис...канд.юрид.наук. – К.:2001. – 18 с.
137. Маяк И.Л. Рим первых царей (Генезис римского полиса).-М.: МГУ, 1983.- 272 с.
138. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві.- К.: Видавничо поліграфічний центр “Київський університет”, 2002.- 502 с.
139. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть. Учебник для юридических вузов.- М.: Издательство «Зерцало», 2001. –560 с.
140. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: ООО “Городец-издат”, 2002. – 1068 с.
141. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2-х частях. Часть 2. По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902 г.).- М.: Статут, 1997. –455 с.
142. Морандьер Ж.де ла. Гражданское право Франции. В 3- т../ Пер. с франц.- Т.2.-М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960.- 728с.
143. Муромцев С. Рецепция римского права на Западе. – М.: 1886.
144. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України/ За ред.Ю.С.Червоного.- К.: Істина, 2003.- 464 с.
145. Невзгодина Е. Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск: Изд-во Томск. Ун-та, 1980. – 176с.
146. Невзгодина Е.Л. Представительство по гражданскому праву //Советское государство и право.- 1978.- № 3.-С. 121 - 123.
147. Нерсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве / В кн.: Представительство и ценные бумаги в гражданском праве. – М.: Статут, 1998. - 286 с.
148. Нечаев В.М. Добровольная деятельность в чужом интересе. – Энциклопедический словарь (Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А.). - Т. 20.– СПб.: 1893. – С. 817.
149. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права.-М.: Юрид.лит., 1975;
150. Новицкая Т.Е. К вопросу о так называемой рецепции римского права в России // Вестник Моск.ун-та. Серия 11. Право. – 2000. - № 3. - С. 121 – 134.
151. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е переработ. и доп. Отв.ред.проф. М. И. Марченко. Том 2.- М.: ИКД «Зерцало-М», 2001.- 528 с.
152. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. Руководитель авторского коллектива – В.В.Залесский. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 648 с.
153. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права. Учебник в 2 т. – Т. 1. – М.: Остожье, 1998. – 512 с.
154. Онофрейчук В.Д. Прекарій у римському праві. Автореф... дис.канд..юрид.наук.-К., 1996.- 25 с.
155. Оршанский И. О законных предположениях и их значении //Журнал гражданского и уголовного права. - 1874 .-Кн.4. С. 1 –55. Кн. 5. – С. 1 - 73.
156. Памятники римского права: Законы ХІІ таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана.- М.: Зерцало, 1997.- 608с.
157. Пергамент А.И. Опекун как гражданско-правовой представитель несовершеннолетних // Ученые записки ВНИИСЗ. -Вып. 14. –М.: 1968.-С.18 - 21.
158. Пергамент М.Я. К вопросу о правоспособности юридического лица.-СПб.: 1909.
159. Перетерский И.С. Дигести Юстиниана (Очерк истории составления).-М.: Юрид.лит., 1956.- 129 с.
160. Підопригора О.А. Основи римського приватного права.-К.: Вентурі, 1997.- 336 с.
161. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероблене та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 440 с.
162. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Традиція вивчення римського приватного права в Україні // Суспільство. Держава. Право. Наук.-практ.журнал. Вип.2. Цивільне право. –Одеса: 2002. – С. 7 - 10.
163. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
164. Плутарх. Избранние жизнеописания. В двух томах. Т.І.-М.: Правда. 1987. – 592 с.
165. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. В трех томах. – Т.3. – М.: Издательство “Зерцало”, 2003.– 608 с.
166. Погрібний С.О. Порівняльно-правовий аналіз інституту володіння у континентальній, англосаксонській та східноєвропейській системах права. Дис...канд. юрид. наук.- К.: 2001.
167. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник./ Отв. ред. А.Я. Сухарев,- М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 840с.
168. Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии/ Пер. с нем. –М.: Издательство БЕК, 2001. -336 с.
169. Проект нового Цивільного Кодексу України//Українське право. –1999.-Число І.
170. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. - Ленинград: Издательство Ленинградского ун-та,1960.- 172 с.
171. Рабінович П., Панкевич І. Межі прав людини і Конституція України // Право України. – 1997. - № 5. - С. 19.
172. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2001.- 176 с.
173. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2000.-
174. Рейснер М. Право. Наше право. Чужое право. Общее право. – Л.: - М.: 1925.- 276 с.
175. Римское частное право. / Под ред. И.Б.Новицкого, И.С.Перетерского.-М.: 1948.- 583 с.
176. Римское частное право: Учебник/Под ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского.-М.: Новый юрист, 1997.- 512 с.
177. Римське приватне право (Конспект лекцій. Практикум)/ За ред. Харитонова Є.О.-Харків: Одіссей, 2000.- 272.
178. Римське право. Інституції. / За заг.ред.Є.О.Харитонова. –Харків: «Одіссей», 2001. – 288 с.
179. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М.Малявко, А.Л. Салатко та ін. –Харків: Консум, 1999.- 272 с.
180. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России.- М.: Юристъ, 2001. - 496 с.
181. Рясенцев В.А. Вопросы представительства в гражданском праве// Сов. юстиция.- 1976.- № 6.- С.15-23.
182. Рясенцев В.А. Деятельность от имени другого лица без полномочия //Ученые записки ВЮЗИ. - Вып. 5. - М.: 1958.-С. 67-82.
183. Рясенцев В.А. Основы советского гражданского права.- М.: 1987.- 144с.
184. Рясенцев В.А. Понятие и природа представительства в гражданском праве // Методические материалы ВЮЗИ. – М.: 1948. -Вып.2.
185. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве. Дис. … доктора юрид. наук.- В 2-х томах. - Т.1.- М.: 1948.
186. Рясенцев В.А. Представительство в советском гражданском праве. Дис. … доктора юрид. наук.- В 2-х томах.- Т.2.- М.: 1948.
187. Рясенцев В.А.Основания представительства в советском гражданском праве//Ученые записки ВЮЗИ.- М., 1948.- С.87-102.
188. Савельев В.А. Правозащитники в Древнем Риме эпохи Цицерона // Право и культура: проблемы исторического взаимодействия.-М.: 1990. - С. 24 – 31.
189. Садиков О.Н. Некоторые положения теории советского гражданского права // Советское государство и право.- 1966.- №9.- С. 15-24.
190. Салогубова Е.В. Основные гражданские процессуальные институты римского права. Автореф.канд.юрид.наук.-М.: 1995.- 19 с.
191. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесс. – М.: Юридическое бюро “Городец”, 1997. – 144 с.
192. Салогубова Е.В. Процессуальное представительство в римском праве//Вестник Московского университета.-Сер.11.-Право,1994.-
№ 3.
193. Санфилиппо Ч. Курс римского частного права./ Пер. с итал.- М.: Изд-во БЕК, 2000.- 260с.
194. Сєвєрова О.С. Формування та розвиток інституту представництва у Стародавньому Римі // Актуальні проблеми політики. – Одеса: 2000. - № 9. – С. 345 – 350.
195. Сєвєрова О.С. Інститут представництва у Стародавньому Римі // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наукових праць. – Одеса: Юрид. література, 2001. – С. 238-240.
196. Сєвєрова Є.С. Види представництва за римським правом // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 2. – С. 128 – 130.
197. Северова Е.С. К вопросу об отраслевой принадлежности института представительства // Актуальні проблеми держави і прав: Зб.наук. праць. –Одеса: 2000. - № 9. – С. 281 – 284.
198. Сімейне право України: Підручн./ За ред.Гопанчука В.С.- К.: Істина, 2002.- 304 с.
199. Сібільов М. До питання про правові засоби сфери приватного права // Вісник Академії правових наук України. – 2001.- № 3 (26). – С. 135-146.
200. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Учебник. - Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 2000.- 704 с.
201. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України. - К.: Оріяни, 1999.- 502с.
202. Слюсаревский М.М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим майном в Україні. Автореф. Дис....канд..юрид.наук.- Харків.: 1999.- 20с.
203. Слюсаревский Н.Н. Характеристика договора доверительного управления // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. - № 11.- С. 18-21.
204. Слюсаревський М.М. Юридична природа інституту управління чужим майном //Довірче управління чужим майном в праві України: стан і перспективи ринку фідуціарних послуг. Матеріали круглого столу//Право України.- 1998.- № 4.- С.22-23.
205. Смирин В.М. Римская “familia” и представление римлян о собственности // Быт и история античности.-М.: 1988.
206. Советское гражданское право. / Под ред. В.А. Рясенцева.Т.1.-М.: Юрид.лит.,1975.- 528с.
207. Советское гражданское право. 2-е изд., исправленное и дополненное. Часть 1./ Под ред. В.Т. Смирнова, Ю.К. Толстого, А.К. Юрченко.- Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1982.- 414 с.
208. Советское гражданское право. В 2-х частях.- Часть 1/Под ред. В.А.Рясенцева.- М.: Юрид. лит., 1986.- 576с.
209. Советское гражданское право. В 2-х томах. /Под ред. О.А. Красавчикова. -Том 1. –М.: Издательство “Высшая школа”, 1972.- 448с.
210. Советское гражданское право. -Т. 1 / Под ред. О.С. Иоффе, Ю.К. Толстого, Б. Б. Черепахина. – Л.: ЛГУ, 1971.- 472с.
211. Советское гражданское право. Т.1./ Под ред. В.А. Рясенцева, -М.: Юрид. лит., 1965.- 465с.
212. Советское гражданское право. Учебник. В 2-х томах.-Т.1./ Под ред.О. А. Красавчикова.- М.: Высш.шк., 1985.- 544с.
213. Советское гражданское право. - Ч.1. /Под ред. В.Ф.Маслова и А.А.Пушкина.- К.: Главное изд-во издательского объединения «Вища школа», 1983.- 462 с.
214. Советское гражданское право.Том 1/ Под ред.Д.М.Генкина.- М.: Гос.издат-во юрид. литературы, 1950.- 495с.
215. Советское гражданское право: субъекты гражданського права/ Под ред. С.Н.Братуся.- М.: Юрид. лит., 1984.- 288с.
216. Советское гражданское право: Учебник: В 2-х ч. Ч.ІІ/Под ред. В.А.Рясенцева – М.: Юридическая література, 1987.- 576с.
217. Соколовский П. Исследование в области права товарищества: Соколовский П. Ответ г.Загурскому на его рецензию о “договоре товарищества по римскому гражданскому праву”.-К.:1894 //Записки Харьковского университета.-1895.-№ 2.
218. Сопоставление Законов Моисеевих и римских: Перевод и комментарии М.Д.Соломатина//Древнее право.-М.: 1997.-№ 1(2).-С.164-191.
219. Справа № 2- 458 за 2001 р. Малиновського суду м. Одеси.
220. Справа № 2 – 783 за 2000 р. Малиновського суду м. Одеси.
221. Справа 2 – 2876 за 1999 р. Іллічівського суду м. Одеси.
222. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні: Монографія /Кол.авторів: Я.М.Шевченко, О.М.Малявко, Г.В.Єрьоменко та ін.; Кер.авт.колективу, наук. ред. Я.М.Шевченко.- К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001.- 248с.
223. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. –Ч. ІІ. Общая часть гражданского права. – М.: Издательство Ком.академии, 1929. – 376 с.
224. Суворов Н.С. Об юридических лицах по римскому праву. - М.: “Статут”, 2000. - 289 с.
225. Сырых В.М. Логические основания общей теории права. В двух томах. – Том 1. Элементный состав. – М.: Юридический дом «Юстицинформ», 2000. – 528 с.
226. Тарасова И.П. К вопросу о правовом положении рабов в поздней Римской империи // Учен. зап. Лен. гос. ун-та. - № 251. Сер. ист. наук. 1958. вып. 28;
227. Тархов В.А. Советское гражданское право. Часть 2.- Саратов: Издательство Саратовского ун-та, 1979.- 232 с.
228. Тацит Корнелий.Соч.в 2-х томах.-М.: Наука, 1969.
229. Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько.- М.: 1997.-672с.
230. Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических исследованиях. – М.: Высш.школа, 1978. –199 с.
231. Тит Ливий. История Рима от основания города .В 3-х томах.-М.: Наука, 1989.
232. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения.- М.: Издательство НОРМА, 1996.- 432 с.
233. Тронский И.М. История античной литератури: Учебник для университетов и пед.ин-тов.-Изд. 4-е.-М.: Высш.шк., 1963.
234. Удальцова З.В. Законодательние реформи Юстиниана // Византийский временник.- М.: 1965.-Т.26.
235. Удальцова З.В. Законодательние реформи Юстиниана (продолжение)//Византийский временник.-М.: 1967.-Т.27.-С.105-124.
236. Федосєєв П.М. Інститут поруки за римським правом та його рецепція у цивільному праві України. Дис.. канд. юрид. наук.- Харків: 2003.
237. Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав// Вопросы общей теории советского права.- М.: 1960.- С.263-286.
238. Форманюк В.І. Формування Візантійської системи шлюбно-сімейного права (ІУ – УІ ст.). Дис... канд.юрид.наук. – Одеса: 2001. – 187 с.
239. Фурса С. Довіреність та інститут представництва в цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України// Право України.- 1999.- № 4.- С. 94 - 97.
240. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: А.С.К.: 2001. –976с.
241. Халатов С. А. Представительство в гражданском и арбитражном процессе.- М.: Издательство НОРМА, 2002. -208 с.
242. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении.- М.: “Наука”, 1974.- 351с.
243. Харитонов Е.О. История частного (гражданского) права Европы. Кн. І. - Одесса: Бахва, 1998.-344 с.
244. Харитонов Е.О. Рецепция римского частного права. - Одесса: АО Бахва, 1996. – 282 с.
245. Харитонов Е.О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения, в советском гражданском праве: Дис...канд. юрид. наук. - Харьков: 1980. – 198 с.
246. Харитонов Е.О. Обязательства, возникающие из ведения дел без поручения, в советском гражданском праве: Автореф. дис...канд. юрид. наук. - Харьков: 1980. –22 с.
247. Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). Дис... доктора .юрид.наук - Одеса: 1997. – 473 с.
248. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство. Учеб. пособие. - К.: А.С.К.: 2001.- 832с.
249. Харитонов Є., Конопліна Л. Наслідки укладення угоди неуповоноваженою особою або з перевищенням повноважень // Радянське право.-1978.- № 9.-С.85-89.
250. Харитонов Є., Харитонова О. До питання про значення дихотомії “приватне право – публічне право”// Вісник Академії правових наук України.- 2000.- № 2.-С.82-88.
251. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. Витоки. - Одеса, Бахва, 1999.-292 с.
252. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Східна традиція.-Одеса: Юридична література, 2000.- 260 с.
253. Харитонов Є.О. Історія приватного права Європи: Західна традиція.-Одеса: АО БАХВА - Юридична література, 2001.- 328 с.
254. Харитонов Є.О. Новий цивільний кодекс України – завершення кодифікації чи її початок // Суспільство. Держава. Право. Науково-практичний журнал. Випуск І. Цивільне право. – Одеса: 2002.- С. 7- 12.
255. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі.- Одеса: Бахва, 1996.-174 с.
256. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права. Теоретичні та історико-правові аспекти. - Одеса: 1997. –281с.
257. Харитонов Є.О. Школа рецепції римського права в Одеській національній юридичній академії // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – Том 1. – Одеса, 2002. – С. 44 – 64;
258. Харитонов Є.О., Харитонова О. І. Приватні та публічні правовідносини представництва // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук.праць. - Вип. 147: Правознавство. - Чернівці: Рута, 2002.- С. 36- 40.
259. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції.- Харків: “Одіссей”, 2002.- 592 с.
260. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Приватне і публічне право та деякі аспекти теорії правовідносин // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук.зб. / Відп.ред. В.Я.Тацій. – Харків: Нац.юрид.акад.України, 2002. – Вип. 53. – С. 142 – 149.
261. Хашматула Бехруз. Введение в сравнительное правоведение: Учебное пособие. – Одесса: Юрид.литература, 2002. – 328 с.
262. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. -М.: Издательство «Спарк», 1996. – 522 с.
263. Хропанюк В.Н. Теория государства и права..- М.: 1996.- 937с.
264. Хутыз М.Х. Римское частное право.-М.: «Былина», 1994.- 170 с.
265. Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное праовведение в сфере частного права. В 2-х томах. - Т.1. Основы: Пер. с нем.- М.: Междунар. отношения, 1998. –480 с.
266. Цивільне право України Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти/ За ред. Ч.Н.Азімова, С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. –Харків: Право, 2000.- 368с.
267. Цивільне право України. Підручник. У 2-х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- 720 с.
268. Цивільне право України. Підручник. У 2-х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999.- 864с.
269. Цивільне право. Загальна частина /за ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової-.К.: Вентурі, 1995. –544с.
270. Цивільне право. Частина друга: підручник для студентів юрид.вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1997. – 480 с.
271. Цивільне право у запитаннях та відповідях /За ред. Є.О. Харитонова. – Харків: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с.
272. Цивільний кодекс України (науково-практичний коментар).-Харків: “Одіссей”, 2001.- 800с.
273. Цивільний кодекс України. Коментар./ За заг.ред. Є.О.Харитонова, О.М. Калітенко. -Харків: “Одіссей”, 2003. – 856 с.
274. Цивільний кодекс України. Коментар./ За заг.ред. Є.О.Харитонова, О.М. Калітенко.- Одеса: “Юридична література”, 2003.- 1080 с.
275. Цивільний кодекс України. Від 18 липня 1963 р. зі змінами та доповненнями. - К.: 2001.
276. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.// Голос України.- № 45-46.- 12 березня 2003 р.- С.5-28.
277. Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментарій/ За ред. О.Н. Якименка, М.Й. Бару і М.В. Гордона. –К.: Видавництво політ. літератури України, 1971.- 542 с.
278. Цицер