Підлубна Тетяна Миколаївна. Право на захист цивільних прав та інтересів

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М.КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

Підлубна Тетяна Миколаївна

УДК 347. 122 (477)

Право на захист цивільних прав та інтересів

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник: доктор юридичних наук,
професор, академік АПрН України,
Заслужений діяч науки і техніки України
Шевченко Ярославна Миколаївна

Київ – 2009
ЗМІСТ
ВСТУП 3 – 12
РОЗДІЛ 1 Захист цивільних прав та інтересів як цивільно-правова
категорія 13 – 58
1.1 Право на захист як суб’єктивне цивільне право………………… 13 – 29
1.2 Поняття захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів……. 29 – 45
1.3 Поняття і види форм захисту суб’єктивних цивільних
прав та інтересів………….………………………………………… 45 – 56
Висновки до розділу 1 56 – 58
РОЗДІЛ 2 Цивільно-правові способи захисту суб’єктивних цивільних
прав та інтересів 59 – 115
2.1. Поняття та критерії розмежування способів захисту цивільних
прав та інтересів……..……………………………………………. 59 – 79
2.2. Окремі види способів захисту суб’єктивних цивільних прав… 79 – 93
2.3. Особливості застосування окремих способів захисту цивільних
прав щодо способів захисту законного інтересу……… ………. 93 – 111
Висновки до розділу 2 111 – 115 РОЗДІЛ 3 Форми захисту суб’єктивних цивільних прав
та інтересів……………….…………………………….….116 – 176
3.1. Юрисдикційна форма захисту суб’єктивних
цивільних прав та інтересів……...…………………………….. 116 – 145
3.2. Неюрисдикційна форма захисту суб’єктивних
цивільних прав та інтересів………………...…………………… 145 – 158
3.3. Нове в законодавстві України й питання захисту суб’єктивних
цивільних прав та інтересів…………..………………………….. 158 – 173
Висновки до розділу 3 173 – 176

ВИСНОВКИ...………………………………………………............. 177 – 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…... …………………….. 187 – 209

ВСТУП

Актуальність теми. Основним напрямком розвитку нашої країни в умовах сучасності є побудова громадянського суспільства в рамках демократичної, соціальної, правової держави. Правова держава закріплює права і свободи людини та громадянина, зобов’язуючись ці права і свободи не тільки не порушувати, але і забезпечити їх системою юридичних гарантій. Безумовно, конституційне проголошення прав і свобод вищою цінністю в реальному житті ще не означає ефективного їх здійснення, оскільки необхідний дієвий, ефективно функціонуючий механізм їх реалізації, забезпечення охорони та захисту з позицій гарантій прав особи. Реалізація й ефективність норм про права і свободи людини в будь-якій державі, суспільстві, так чи інакше, залежать від багатьох факторів, серед яких можна виділити: ступінь демократичності владних інститутів держави; політичні, культурні, правові традиції; стан законності і правопорядку; наявність ефективного механізму охорони та захисту цивільних прав, свобод та інтересів. Саме захист прав і свобод особи означає захист її можливостей альтернативно реалізувати свої права, закріплені в цивільному законодавстві. Щоб можливості, які містяться в діючому законодавстві, перейшли в площину конкретних правовідносин, необхідно створити надійний механізм контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина. Держава покладає на себе обов’язок щодо створення такого механізму, надання гарантій захищеності особі, забезпечення її прав у рамках установленого в суспільстві та країні правового порядку.
На рівні міжнародних відносин принцип охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина загальновизнаний. Прагнення України до Європейського Союзу та ратифікація Конвенції про захист прав людини та основних свобод і Протоколів до неї покладає на нашу державу великі обов’язки щодо приведення національного, зокрема цивільного, законодавства у відповідність з нормами міжнародного права і вжиття комплексу заходів щодо адаптації українських правових інститутів до норм європейського співтовариства. У силу цього концепція правової охорони та захисту особи стала лейтмотивом життєдіяльності українського суспільства.
У державно-організованому суспільстві довіра людей до держави напряму визначається тим, як держава гарантує та захищає права і свободи людей, наскільки вона допускає громадян до формування власної волі, до участі в здійсненні державних функцій. Незважаючи на позитивні результати проведених в Україні реформ, наша держава на сьогодні не може повністю виконати свій основний конституційний обов’язок – охорону та захист прав, свобод та інтересів особи. Хоч конституційні положення щодо захисту прав і свобод отримали своє закріплення в цивільному законодавстві, однак подальший розвиток положень про захист цивільних прав та інтересів вимагає створення реального, дієвого механізму правового захисту, а також активізації зусиль відносно його більш детального дослідження, визначення умов і факторів, які виступають у якості соціального середовища дії даного механізму, розробки нових теоретичних положень як щодо всього інституту, так і його складових (форм, способів, засобів захисту).
Без створення науково обґрунтованого й ефективно дійового механізму захисту цивільних прав та інтересів не є можливим ні формування громадянського суспільства, ні створення правової та соціальної держави, ні досягнення справжньої свободи українських громадян. У зв’язку з цим дослідження проблеми захисту цивільних прав та інтересів набуває своєї актуальності.
Актуальність теми підвищується і в силу того, що пошук резервів правового забезпечення прав та інтересів - важливе й актуальне завдання правової політики української держави. Йдеться про більш ефективне використання вже наявних форм, способів і засобів захисту, а також розробку нових, які б розширили можливості здійснення цивільних прав та інтересів, а також їх захисту.
Питанням захисту цивільних прав та інтересів приділялася значна увага в радянській правовій науці. Проте в українському правознавстві останніх років ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювались лише в окремих наукових статтях, що торкались окремих способів захистів. Тому теоретично дана тема розроблена недостатньо.
Окремі аспекти захисту прав та інтересів, а саме форми захисту, окремо взяті способи захисту були предметом дисертаційних досліджень таких науковців: В.Д.Андрійцьо, О.І.Антонюк, М.С.Корабльова, В.В.Болгова, Т.І.Пашук, О.І.Наливайко, Г.П.Тимченко, М.О.Стефанчук, Є.В.Вавілін, Е.Л.Страунінг, Г.О.Свердлик та ін.
В дисертації використано наукові досягнення, які містяться в працях учених – цивілістів: М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Д.І.Мейєра, О.М.Вінник, С.І.Шимон, І.Б.Новицького, І.С.Претерського, О.В.Кохановської, О.О.Красавчикова, Ю.К.Толстого, Р.О.Стефанчука, Є.О.Харитонова, Р.Й.Халфіної, Я.М.Шевченко, О.П.Орлюк, Г.Ф.Шершеневича, І.М.Кучеренко, С.М.Братуся, В.П.Грібанова, Є.О.Суханова, О.В.Іванова, Д.М.Чечота, Т.В.Боднар, Н.В.Вітрук, Р.Б.Шишки, М.С.Малєїна, О.В.Гетманцева, Н.А.Чечіної, А.В.Дзери та інших правознавців.
Комплексного дослідження права на захист в сучасній науковій літературі поки що не проводилось. Окремі питання висвітлювалися на рівні підручників, навчальних посібників, наукових статей, що і зумовлює необхідність проведення такого дослідження.
Комплексного дослідження права на захист у сучасній науковій літературі поки що не проводилось. Окремі питання висвітлювалися на рівні підручників, навчальних посібників, наукових статей, що і зумовлює необхідність проведення такого дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою тематикою науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, де і виконувалася робота. Вона є складовою частиною загальної теми “Суб’єкти цивільного права України ” (РК 0106U012117).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є з’ясування на основі концептуальних наукових підходів, аналізу сучасного стану та тенденцій розвитку українського цивільного права юридичної природи права на захист цивільних прав та інтересів, визначення способів і форм захисту порушеного права та інтересу.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання дослідження:
- визначити зміст поняття «право на захист цивільних прав та інтересів», провести його розмежування із суб’єктивним правом;
- дослідити та розкрити поняття і сутність захисту прав та інтересів і виокремити основні ознаки, властиві даному правовому явищу; провести розмежування суміжних правових категорій «захист прав» та «охорона прав»;
- установити і проаналізувати змістовий склад елементів захисту суб’єктивних цивільних прав;
- розкрити сутність законного інтересу як окремого об’єкта захисту в цивільному праві та показати його співвідношення із суб’єктивним правом;
- на основі наукових підходів і правозастосовчої практики дослідити сутність і зміст категорій «форми захисту», «способи захисту», «засоби захисту»;
- з’ясувати взаємозв’язок співіснування різних форм захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів; визначити порядок і засоби захисту, що властиві для кожної із форм;
- з'ясувати специфіку цивільно-правових способів захисту суб’єктивних цивільних прав, визначити особливості їх застосування щодо захисту законних інтересів;
- дослідити природу, джерела та характер способів захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів та виокремити критерії для їх класифікації;
- на основі аналізу наукових концепцій та практики застосування норм цивільного законодавства виробити рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення і підвищення ефективності захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів як галузевого інституту права.
Об’єктом дослідження є комплекс цивільно-правових відносин, які виникають між державою в особі уповноважених органів, з однієї сторони, і фізичною особою – з другої, а також між фізичними особами у сфері захисту порушених цивільних прав та законних інтересів.
Предметом дослідження є особливості законодавчого регулювання права на захист цивільних прав та інтересів і практика реалізації норм цивільного права у сфері захисту цивільних прав та інтересів.
Методи дослідження складають загальнотеоретичні методи та підходи до визначення змісту інституту права на захист цивільних прав та інтересів. З цією метою дисертантом використовується система як загальнофілософських (діалектика, об’єктивність, історизм), загальнонаукових (метод системного аналізу, структурно-функціональний, ретроспективно-порівняльний, метод моделювання і прогнозування), так і спеціальних (формально-юридичний, порівняльно-правовий, статистичний) методів дослідження.
Зокрема, за допомогою історичного методу досліджено виникнення, формування та розвиток правових норм (від римського права до положень чинного ЦК України), що регулюють відносини, пов’язані з захистом цивільних прав та інтересів. Аналіз поняття і змісту права на захист, динаміки правовідношення, що виникає у зв’язку із порушенням права і його захистом, здійснювався з використанням аналітико-синтетичного методу. Формально-логічний метод застосовано для з’ясування механізму реалізації загальних принципів цивільного законодавства при застосуванні основних форм, способів і засобів захисту та принципів добросовісності, розумності і справедливості як принципів, які слугують основою правомірного захисту порушеного права чи інтересу. Теоретичне значення мало застосування системно-структурного методу, який сприяв визначенню співвідношення права на захист, способів і форм захисту, засобів захисту як сукупності різних правових явищ їх взаємозв’язків. Порівняльно-правовий метод використано для порівняльного аналізу відповідних положень інституту захисту прав та інтересів встановлених ЦК УРСР і чинним ЦК України та ГК України (в частині виконання майново-господарських зобов'язань), а також при порівняльному дослідженні й аналізі норм цивільного законодавства пострадянських держав, які вже накопичили певний досвід у застосуванні норм цивільного права приватного спрямування. Метод моделювання застосовано при розробленні пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства і практики його застосування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше у вітчизняній правовій доктрині комплексному науковому дослідженні права на захист цивільних прав та інтересів та обґрунтуванні теоретичних та практичних позицій застосування цивільно-правових способів та форм захисту та їх порівняльну характеристику. Дослідження спрямоване на подальший розвиток інституту захисту в цивільному праві шляхом формування нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується, зокрема, в теоретичних положеннях, висновках, рекомендаціях, найважливіші серед яких наступні:
вперше:
- запропоноване розуміння права на захист як конституційного права, яке полягає в можливості його носія самостійно вчиняти юридично значимі активні дії й при настанні певних умов реалізується в конкретному правовідношенні, з метою відновлення порушеного права чи інтересу;
- обґрунтована необхідність розуміти право на захист в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному значенні право на захист є гарантією забезпечення прав та інтересів особи, що реалізується лише у випадку порушення суб’єктивного права, визначає та фіксує ступінь свободи правомірної поведінки. Право на захист є одним із складових елементів будь-якого суб’єктивного права;
- запропоноване визначення способів захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів, як правових прийомів, що передбачені договором, законом або звичаєм ділового обороту, за допомогою яких заінтересована особа, право якої порушено, невизнано чи оспорено, має змогу припинити його порушення, здійснити його відновлення і в такий спосіб реалізувати надане їй суб’єктивне цивільне право на захист;
- проведено розмежування засобів і способів захисту і доведено, що засоби захисту – це інструменти реалізації способів захисту. Пропонується внести зміни до Конституції України, зокрема до ч.5 ст.55, в якій застосувати більш доцільний термін «способи захисту», і викласти її в такій редакції: «Кожен має право будь-якими незабороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань»;
- запропоновано визначення самозахисту, під яким належить розуміти правомірні дії, спрямовані на захист суб’єктивного цивільного права та законного інтересу, забезпечення недоторканності права, припинення порушення й ліквідацію наслідків такого порушення, які здійснюються шляхом самостійних односторонніх дій володільця права, а також самостійних односторонніх дій третьої особи щодо захисту життя чи майна заінтересованої особи в договірних чи позадоговірних відносинах. Пропонується доповнити ст.19 ЦКУ поняттям самозахисту;
удосконалено:
- визначення суб’єктивного права, а саме: суб’єктивне право - це надана державою через норми об'єктивного права юридична можливість суб'єкта діяти (поводитися певним чином), вимагати відповідної поведінки від інших, можливість користуватися соціальним благом, а також можливість використовувати право на захист, шляхом звернення до компетентних органів або вчинення особою дій, які не суперечать закону, з метою задоволення особистих інтересів;
- визначення поняття захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів, під яким розуміється правозастосовча діяльність, що здійснюється компетентним органом або безпосередньо управомоченою особою у випадках, визначених законом, з метою відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб’єктивного права та інтересу;
- положення про те, що захист законного інтересу може відбуватися тими ж способами, що і захист суб’єктивного цивільного права, але з урахуванням окремих особливостей, які залежать від того, інтерес в яких правовідносинах підлягає захисту: речевоправових чи зобов'язальноправових;
дістало подальший розвиток:
- розмежування форм захисту цивільних прав та інтересів у процесуальному та матеріальному аспектах. Форма захисту суб’єктивного цивільного права у матеріальному аспекті – це комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів стосовно відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного права і/або інтересу, що здійснюється управомоченою органами або безпосередньо уповноваженою особою. Форма захисту суб’єктивного цивільного права у процесуальному аспекті – це способи здійснення процесуальних дій, які виконуються за певними правилами у визначеному порядку тим чи іншим управомоченим суб’єктом;
- визначення юридичної природи захисту шляхом установлення його особливостей, серед яких можна виділити: а) правозастосовчу діяльність, що здійснюється компетентним органом чи управомоченою особою самостійно; б) механізм реалізації такої діяльності гарантується державою; в) метою такої діяльності є відновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або інтересу; г) підставою застосування захисту цивільних прав та інтересів є їх порушення, невизнання чи оспорювання; д) обов’язкова наявність суб’єкта – особи, суб’єктивне цивільне право або інтерес якої порушено, невизнано чи оспорюється; ж) диспозитивний характер захисту цивільних прав та інтересів;
- положення про те, що на законодавчому рівні особливим об’єктом захисту є законний інтерес, під яким належить розуміти відображену в об'єктивному праві або таку, яка випливає з його загального змісту, й гарантовану державою юридичну можливість. Вона полягає в прагненні суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом. Цій можливості кореспондує загальний юридичний обов’язок інших осіб, який є критерієм розмежування суб’єктивного права та законного інтересу.
Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість дослідження обумовлена тим, що отримані висновки і узагальнення можуть бути використані в процесі розробки та вдосконалення законодавства про права та свободи особи, для підвищення ефективності діяльності суб’єктів у сфері захисту прав та інтересів, на усунення окремих прогалин, що існують в науці цивільного права. Результати дослідження можуть бути використані в роботі органів державної влади, правозастосовчій діяльності судів, у процесі викладання нормативних та спеціальних курсів для студентів юридичних вузів, при підготовці підручників та навчальних посібників з цивільного права (загальна частина).
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (30 травня 2008р., м. Одеса), II міжнародній науково-практичній конференції «Проблемні питання цивільного та господарського права» (16 лютого 2007 р., м. Харків), III міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (23-24 березня 2007р., м. Луцьк), III всеукраїнській науково-практичній конференції з цивільного права «Цивільний кодекс України: наукові новели та практика застосування» (22-23 лютого 2007р., м. Львів), II всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (30-31 березня 2007р., м. Одеса), міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (березень 2008р., м. Тернопіль), X всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (11 квітня 2008р., м. Тернопіль), всеукраїнській науково-практичній конференції «Українське правосуддя: здобутки та перспективи» (16 травня 2008р., м. Чернівці), IX всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (13 квітня 2007р., м. Тернопіль).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були викладені у 5 статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також тезах 9 доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється в дослідженні питання права на захист цивільних прав та інтересів, як можливості його носія відновити порушене, оспорюване чи невизнане право чи інтерес, та зокрема способів, форм захист суб’єктивних цивільних прав та інтересів.
Головні наукові та практичні результати роботи тісно пов’язуються з її науковими і прикладними положеннями та можуть бути підставою для теоретичного узагальнення й формулювання відповідних практичних рекомендацій заінтересованими суб’єктами під час нормотворчої діяльності.
Комплексна розробка теоретичних і практичних проблем інституту права на захист суб’єктивних цивільних прав та інтересів, а також поставлені завдання знайшли своє втілення в таких наукових і практичних результатах дисертаційного дослідження, які винесені на захист:
1. У контексті дослідження поняття права на захист з’ясовано та істотно доповнено поняття суб’єктивного права, під яким належить розуміти надану державою через норми об'єктивного права юридичну можливість суб'єкта діяти (поводитися певним чином) і можливість вимагати відповідної поведінки від інших, користуватися соціальним благом, а також використовувати право на захист, якщо буде в цьому потреба, через звернення до компетентних органів або за допомогою вчинення особою фактичних дій, які не суперечать закону з метою задоволення особистих інтересів.
2. Виходячи із поняття суб’єктивного права, можна сказати, що право на захист – це можливість його носія самостійно вчиняти юридично значимі активні дії в разі порушення його прав та інтересів шляхом звернення до компетентних державних органів або за допомогою застосування особою фактичних дій, які не суперечать закону, з метою задоволення особистих інтересів.
3. Право на захист слід розуміти в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному значенні право на захист є гарантією забезпечення прав та інтересів особи, що реалізується лише у випадку порушення суб’єктивного права, визначає та фіксує ступінь свободи правомірної поведінки. Право на захист є одним із складових елементів будь-якого суб’єктивного права. Право на захист однакове в усіх осіб, яким воно надане. Саме тому воно є родовою можливістю і розраховане на конкретизацію в кожній окремій ситуації. Суб’єктивне ж право специфічне для кожного суб’єкта, оскільки воно характеризується обставинами, які існують у кожному конкретному випадку.
4. У результаті аналізу понять «охорона» та «захист» установлено, що правовий захист має характер активної протидії сторонньому протиправному втручанню, а правова охорона передбачає і захист, і збереження того, що охороняється. Тому поняття охорона ширше за поняття захист, тому право на захист притаманне суб’єктивному праву, яке вже порушене, до того моменту воно охороняється, в тому числі і за допомогою існування права на захист.
5. Пропонується доповнити ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» таким поняттям: «Захист прав споживачів – це система активних заходів, які застосовує споживач і (або) компетентні органи у сфері захисту прав споживачів, спрямованих на усунення порушень прав споживачів, покладення виконання обов’язку з відновлення порушеного права на особу порушника».
6. Захист суб’єктивних цивільних прав – це правозастосовча діяльність, що здійснюється компетентним органом або безпосередньо управомоченою особою, у випадках передбачених законом, з метою відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб’єктивного права та інтересу.
7. Основними особливостями захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів є: а) правозастосовча діяльність, що здійснюється компетентним органом чи уповноваженою особою самостійно; б) механізм реалізації такої діяльності гарантується державою; в) метою такої діяльності є відновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або інтересу; г) підставою застосування захисту цивільних прав та інтересів є їх порушення, невизнання чи оспорювання; д) обов’язкова наявність суб’єкта – особи, суб’єктивне цивільне право або інтерес якої порушені, невизнанні чи оспорювані; ж)диспозитивний характер захисту цивільних прав та інтересів.
8. Законний інтерес як особливий об’єкт захисту – це відображена в об'єктивному праві або така, що випливає з його загального змісту й гарантована державою юридична можливість, яка виражається в прагненні суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом і якій кореспондує загальний юридичний обов’язок інших осіб.
9. Підставою для розмежування законного інтересу та суб’єктивного права є кореспондуючий юридичний обов’язок. Законний інтерес, на відміну від суб’єктивного права, є простою правовою можливістю, що має характер прагнення, у якій відсутня вказівка діяти в установленому законом порядку і вимагати відповідної поведінки від інших осіб, тобто можливість не забезпечена конкретним юридичним обов'язком.
10. Правова категорія «форма захисту» розглядається в матеріальному та процесуальному значеннях. Форма захисту суб’єктивного цивільного права стосовно матеріального аспекту – це комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів стосовно відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного права і/або інтересу, що здійснюється уповноваженими органами або самою управомоченою особою. Форма захисту суб’єктивного цивільного права стосовно процесуального аспекту – способи здійснення процесуальних дій, що виконуються за певними правилами в певному порядку тим чи іншим управомоченим суб’єктом.
11. Юрисдикційна форма захисту реалізується шляхом залучення спеціально уповноважених державою на даний вид діяльності органів, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності. Неюрисдикційна форма захисту протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюється, як правило, особою право якої порушено.
12. Способи захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів – це правові прийоми, передбачені договором, законом або звичаєм ділового обороту, за допомогою яких заінтересована особа, право якої порушено, невизнано чи оспорено, має змогу припинити його порушення, здійснити його відновлення і так реалізувати надане її суб’єктивне цивільне право на захист. Даним визначенням пропонуємо доповнити ч.2 ст.16 ЦКУ.
13. Засоби захисту є інструментом реалізації того чи іншого способу захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів. Ними можуть виступати заява, позов, скарга, претензія тощо. Передбачені цивільним законодавством способи захисту можуть бути реалізовані в межах одного чи кількох засобів, за допомогою певної дії з метою відновлення порушеного права чи інтересу, що собою складає процес застосування засобів захисту.
14. Пропонуємо в ч.5 ст.55 Конституції України термін «засоби» замінити на «способи» і викласти її в такій редакції: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань», що приведе у відповідність Цивільний кодекс України з Основним законом держави і розширить можливості громадян у сфері реалізації права на захист.
15. Основні критерії для класифікації способів захисту наступні. Результат застосування, тобто характер наслідків їхнього застосування для порушеного права. При цьому всі способи захисту можна об’єднати в три групи: ті, що дають змогу припинити порушення права; ті, які дозволяють попередити порушення права, та ті, що мають на меті відновити порушене право. Характер застосування – передбачає поділ способів на загальні, тобто такі, що можуть бути застосовані для захисту більшості цивільних правовідносин і спеціальні, застосовувані лише у виняткових випадках. Суб’єктний склад – передбачає класифікацію способів захисту залежно від компетентного органу чи уповноваженої особи, яка здійснює захист порушеного права. Указана система критеріїв може доповнюватися іншими, тобто вона не є статичною, оскільки розвиток соціально-економічних відносин в суспільстві вимагатиме її постійного оновлення в силу появи нових способів захисту порушених прав та інтересів.
16. Усі способи захисту доцільно поділяти на «міри захисту» і «міри відповідальності», основна різниця між якими може бути показана на основі таких критеріїв: а) спрямування — відповідальність звернена насамперед до правопорушника, а захист права — не тільки і не стільки до порушника, а скільки до уповноваженої особи; б) підстави застосування — відповідальність за загальним правилом наступає лише за наявності суб'єктивної підстави – вини правопорушника, а захист права в ряді випадків припустимий у силу одного об'єктивного факту правопорушення; в) співвідношення порівнюваних категорій із правопорушенням — відповідальність у всіх випадках слідує за правопорушенням, захист же прав можливий і до моменту його порушення, якщо є реальна ймовірність настання такого.
17. Вибір способу захисту характеризується тим, що, по-перше, право вибору способу захисту належить особі право якої порушено, невизнано чи оспорено в контексті вчиненого правопорушення. Водночас межі реалізації даного права визначаються специфікою правовідносин у сфері яких було вчинено правопорушення, і наслідками, які настали після нього. По-друге, можливість вибору способу захисту може бути обмежена прямою вказівкою спеціального закону, що регулює конкретне цивільне правовідношення, і визначатиме спосіб захисту порушеного права. По-третє, існують такі способи захисту, які в більшості випадків застосовуються за наявності попередньої взаємної домовленості, а цивільне законодавство лише регламентує порядок їх застосування.
18. Визнання права як спосіб захисту є основою відносно інших, однопорядкових явищ, носить універсальний характер і реалізується тільки в юрисдикційному порядку. Указані особливості визначаються тим, що для захисту свого порушеного права особа повинна бути визнана власником цього права, що і доводиться в судовому порядку із застосуванням указаного способу.
19. У ході дослідження такого способу захисту як визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, установлено необхідність внесення таких змін до законодавства. Пропонуємо ч.8 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства доповнити і викласти в такій редакції: «Суд може визнати правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині з дня його прийняття чи іншого вказаного судом моменту»; пропонуємо ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства доповнити положенням про можливість прокурора оскаржувати акти органів влади, які не відповідають закону, і викласти її в такій редакції: «Право оскаржити правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи-суб'єкти правовідносин, у сфері яких буде застосовано цей акт. Прокурор та його заступники у межах їх повноважень при виявленні порушень закону також мають право опротестовувати акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою захисту прав і законних інтересів громадян України»; закріпити в Кодексі адміністративного судочинства порядок визнання незаконними дії чи бездіяльність органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування
20. Захист законного інтересу здійснюється тими ж способами, що й захист суб’єктивного права, але з урахуванням його особливостей. Так, ефективний захист законного інтересу при застосуванні такого способу захисту як відшкодування збитків можливий у разі застосування концепції абстрактних збитків, під якими розуміють такі збитки, які могли настати, але не настали в силу передбачливості кредитора. Порушник у даному випадку повинен відповідати не за реальні конкретні наслідки, а за власні діяння – створення абстрактної можливості несприятливих наслідків, тобто можливу загрозу інтересам, які підлягають захисту.
21. Пропонуємо ст.22 ЦКУ доповнити ч.5 у такій редакції: «Якщо діями особи, зазначеними в ч. 1 даної статті, не були заподіяні збитки, особа відповідає за зроблене нею діяння, тобто за створення абстрактної можливості несприятливих наслідків у розмірі тих законних платежів, які особа, інтерес якої порушено, повинна надати своїм контрагентам внаслідок порушення зобов'язань або в розмірі банківського відсотка за користування кредитом, що було б необхідно отримати для безперебійного забезпечення поточної діяльності особи».
22. Як правило захист речового законного інтересу здійснюється речово-правовими способами, однак є винятки. У деяких випадках речові способи захисту прав не діють при захисті законних інтересів у речових правовідносинах у силу їхніх особливостей. Законний інтерес у речових правовідношеннях, не опосередкований суб'єктивним правом, захищається опосередковано, найчастіше зобов'язальними правовідносинами та їхніми способами захисту.
23. Захист інтересів боржника – це законодавчо обумовлена діяльність як боржника, так і юрисдикційних органів, спрямована на обмеження повноважень несумлінного кредитора й приведення їх у відповідність із вимогами зобов'язання й цивільного законодавства.
24. Юрисдикційна форма захисту реалізується в рамках загального, спеціального й альтернативного порядку захисту суб’єктивних цивільних прав і законних інтересів.
25. У рамках судової форми захисту під спором про право належить розуміти розбіжність сторін із приводу взаємних прав і обов’язків, ухилення від виконання покладеного на особу обов’язку, а також ті випадки, коли для здійснення права потрібне підтвердження суду.
26. Інститут третейського суду характеризується наявністю матеріально-правових і процесуально-правових аспектів. Матеріально-правовий аспект полягає в тому, що всі питання укладення третейської угоди, її форми, правоздатності та дієздатності сторін кваліфікуються як матеріально-правові. А питання третейського розгляду, правового становища сторін, що фактично повністю збігаються зі становищем позивача і відповідача в суді загальної юрисдикції, прийняття і виконання третейських рішень є предметом процесуального права.
27. Пропонуємо для усунення суперечностей між Законом України «Про третейський суд» і Законом України «Про виконавче провадження» щодо питання виконання рішення третейського суду або чітко передбачити в Законі України «Про третейський суд» випадки обов’язкового отримання від компетентного суду виконавчого документа на таке рішення, що в майбутньому буде підставою для порушення виконавчого провадження або закріпити в Законі України «Про виконавче провадження» в переліку документів, що підставою для порушення виконавчого провадження є рішення третейського суду.
28. Захист прав та інтересів може здійснюватися нотаріусом, специфіка якого полягає в тому, що повноваження нотаріуса поширюються винятково на встановлення безспірних фактів, у наявності яких є можливість переконатися безпосередньо, на підставі несуперечливих, відповідних закону документів. Звідси, захист прав нотаріусом не здійснюється, якщо вимога оспорюється іншою стороною. Основним засобом захисту прав нотаріальним органом є вчинення виконавчого напису на борговому документі. У межах даної проблематики пропонуємо доповнити ч.1 ст.377 ЦПКУ і викласти її в такій редакції: «Питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), виконавчих написів нотаріуса, а також питання про звернення стягнення на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, при виконанні рішень інших органів (посадових осіб) і виконавчих написів нотаріуса вирішуються судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби».
29. Самозахист – це правомірні дії, спрямовані на захист суб’єктивного цивільного права та законного інтересу, забезпечення недоторканності права, припинення порушення й ліквідацію наслідків такого порушення, які здійснюються шляхом самостійних односторонніх дій володільця права, а також самостійних односторонніх дій третьої особи щодо захисту життя чи майна заінтересованої особи в договірних чи позадоговірних відносинах. Даним визначенням пропонуємо доповнити ч.1 ст.19 ЦКУ.
30. Відмежування самозахисту від самоправства необхідно здійснювати на основі аналізу об’єктивної сторони останнього. Тільки сукупність ознак об'єктивної сторони, а також умисел стосовно самовільних вчинків (прямий або непрямий стосовно заподіяння значної шкоди) дозволяють кваліфікувати діяння як злочин – «самоправність» і відмежувати його від «самозахисту, що допускається законом».
31. Способи самозахисту – це правові прийоми, передбачені договором або законом, за допомогою яких заінтересована особа, право якої порушено, має змогу припинити його порушення, здійснити його відновлення і так реалізувати надане їй суб’єктивне цивільне право на самозахист. Умовами правомірної реалізації яких є те, що: захисту підлягає тільки справжнє право; шкода, заподіяна реалізацією права на самозахист, повинна бути адекватною реально завданій або відверненій шкоді; способи самозахисту не повинні виходити за межі дій, необхідних для їхньої реалізації.
32. Розглянувши діяльність державних органів з питань захисту прав споживачів, пропонуємо у статутах територіальних громад передбачити участь громадян як споживачів у вирішенні питань споживчої сфери.
33. Вважаємо за доцільне перелік органів у п.8 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнити органами громадського захисту прав споживачів і викласти її в такій редакції: «…створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів і структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування, а також громадським організаціям споживачів у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян…».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ведяхин В.М., Шубина Т.Б. Защита права как правовая категория / В.М.Ведяхин, Т.Б.Шубина // Правоведение. – 1998. – № 1. – С. 67 – 79.
2. Рафиева Л.К. Честь и достоинство как правовая категория / Л.К.Рафиева // Правоведение. – 1966. – № 2. – С. 57 – 64.
3. Денисов А.И. Теория государства и права / А.И.Денисов – М.: МЮ СССР, 1948. – 532 c.
4. Айзенберг А.М., Карева М.П Правовые нормы и правоотношения. Пособие // Под ред. Мокичев К.А. – М., 1949. – 58 c.
5. Мицкевич А.В. Некоторые вопросы учения о субъективных правах / А.В.Мицкевич // Правоведение. – 1958. – № 1. – С. 28 – 36.
6. Власова А.В. Структура субъективного гражданского права : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Власова А.В. – М., 1998. – 49 c.
7. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву / О.С. Иоффе – Л.: ЛГУ, 1955. – 310 с.
8. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права / С.Н.Братусь – М.: Госюриздат, 1950. – 367 с.
9. Мотовиловкер Е.Я. Теория регулятивного и охранительного права / Е.Я.Мотовиловкер – Воронеж: ВорГУ, 1990. – 136 с.
10. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия / Н.И. Матузов – Саратов: СГУ, 1972. – 292 с.
11. Толстой Ю.К. Проблема обеспечения субъективных гражданских прав / Ю.К. Толстой // Вестник МГУ. – 1952. – Т. 3. – С. 122 – 123.
12. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе / Н.Г. Александров – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
13. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций: Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах: Учебное пособие / О.С.Иоффе, А.К.Юрченко – Л.: ЛГУ, 1958. – 511 c.
14. Братусь С.Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных прав / С.Н.Братусь // Советское государство и право. – 1949. – № 8. – С. 8 – 13.
15. Шишкин С.А. Состязательность в судебном механизме защиты гражданских прав: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Шишкин С.А. – М., 1996. – 23 c.
16. Ямпольская И.А. О субъективных правах советских граждан и их гарантиях / И.А. Ямпольськая – М., 1959. – С. 140 – 185.
17. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности / М.С. Строгович – М., 1966. – 250 c.
18. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты / Д.М. Чечот – Л.: ЛГУ, 1968. – 72 с.
19. Толстой Ю.К. К теории правоотношения / Ю.К. Толстой – Л.: ЛГУ, 1952. – 285с.
20. Матузов Н.И. Право и личность // Общая теория права. Курс лекцій / Н.И.Матузов – Нижний Новгород: Нижегор. ВШ МВД РФ, 1993. – С. 222 – 246.
21. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении / Р.О. Халфина– М.: Юрид. лит., 1974. – 351 c.
22. Бородавкина Н.М. Защита права как субъективное гражданское право / Н.М.Бородавкина // Вестник Оренбургского государственного университета. – Оренбург: ОрГУ, 2004, № 3. – С. 121 – 123.
23. Елисейкин П.Ф., Юдельсон К.С. Право граждан на судебную защиту – элемент правового статуса личности / П.Ф. Елисейкин, К.С. Юдельсон // Цивилистические проблемы правового статуса личности в социалистическом обществе. – Саратов: СЮН, 1982. – С. 10 – 12.
24. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав / В.П.Грибанов – М.: Статут, 2001. – 411 с.
25. Маслов В.Ф. Советское гражданское право / Под ред. В.Ф. Маслова и А.А. Пушкина. В 2-х частях. – К.: Вища шк.., 1983. – Ч.1. – 462 с.
26. Курылев С.В. Формы защиты и принудительного осуществления субъективных прав и право на иск. / С.В.Курылев // Труды Иркутского гос. университета. Серия юридическая. – Томск, 1957. – Вып. 3. – С. 144 – 217.
27. Иванов О.В. Защита гражданских прав как правовой институт и как научная проблема / О.В.Иванов // Вопросы советского государства и права: Труды Иркутского ун-та. Т. 45. – Сер. юрид. Вып. 8. Ч.3. – Иркутск, 1967. – С. 41– 56.
28. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и охраняемых законом интересов как научная проблема советского правоведения / П.Ф.Елисейкин // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. Вып. 1. – Ярославль, 1976. – 124 c.
29. Мотовиловкер Е.Я. Возникновение права на защиту / Е.Я.Мотовиловкер // Проблемы права на защиту и юридическая ответственность. – Воронеж: ВорГУ, 1987. – С. 6 – 11.
30. Бірюков І.А. Цивільне право України. Загальна частина / Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
31. Гражданские право: актуальные проблемы теории и практики / Под общ. ред. В.А.Белова. – М.: Юрайт-Издат, 2007. – 993 c.
32. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні / І.О.Дзера – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
33. Гражданин и закон / Дюрягин И.Я. – 2-е изд., с изм. и доп. – М.: Юрид. лит., 1991. – 368 c.
34. Рабінович П. Рішення Європейського Суду з прав людини спроба концептуально-методологічного аналізу / П.Рабінович // Право України. – 1997. – № 12. – С. 32 – 44.
35. Тихонова Б.Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 710 «Теория и история государства и права» / Тихонова Б.Ю. – М., 1972. – 22 с.
36. Иванова Р.И. Правоотношения по социальному обеспечению в СССР / Р.И. Иванова – М.: МГУ, 1986. – 174 с.
37. Темченко В. Особливості юридичного змісту термінів «захист» та «охорона» у механізмі забезпечення прав і основних свобод людини / В.Темченко // Право України – 2005. – № 9. – С. 33 – 36.
38. Стремоухов А. В. Правовая защита человека: теоретический аспект: дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук / Стремоухов Алексей Васильевич – СПб., 1996. – 432 с.
39. Теория государства и права / Под ред. В. К. Бабаева. – М.: Юристь, 2004. – 592 с.
40. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Л.Д. Воеводин – М.: МГУ, 1972. – 300 с.
41. Авдеев Д. А. Охрана, защита, обеспечение прав и свобод человека и гражданина / Д.А.Авдеев // Российское правовое государство. Итоги формирования и перспективы развития. Ч. 1. – Воронеж, 2004. – 158 c.
42. Лапчинский М.В. Научные сообщения. Некоторые вопросы исследования понятия «юридические средства охраны гражданских прав» / М.В.Лапчинский // Правоведение. – 2003. – № 5. – С. 88 – 90.
43. Терехин В. А. Судебная власть в государственно-правовом механизме обеспечения прав и свобод граждан (Вопросы теории и практики): автореф. дисс. на соискание научной степени канд. юрид. наук. – Саратов, 2001. – 26 с.
44. Абрамов В.И. Соотношение понятий «охрана», «защита», «гарантированость», «обеспечение» прав ребенка / В.И.Абрамов // Правоведение. – № 3. – С. 68 – 74.
45. Матузов Н. И. Правовая система и личность / Н.И.Матузов – Саратов, 1987. – 294 с.
46. Комментарий к Закону «Об авторском праве и смежных правах» / Гаврилов Э.П. – М.: Спарк, Правовая культура, 1996. – 224 c.
47. Нечаева А. М. Проблемы охраны прав несовершеннолетних в Российской Федерации: автореф. дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Нечаева А.М. – М., 1995. – 57 с.
48. Тресцова Е.В. Обеспечение имущественных интересов несовершеннолетних / Е.В.Тресцова // Защита прав ребенка в современной России. Материалы научно-практической конференции. – М.: ИГиП РАН, 2004. – С. 79 – 84.
49. Мальцев М. Н. Категория защиты в современной российской юриспруденции: теоретические вопросы / М.Н.Мальцев // Вестник Волжского ун-та им. Татищева. – Вып. 41. – 2004. – С. 32 – 40.
50. Тихомирова Л. В., Тихомиров М. Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. М. Ю. Тихомирова. – М., 1998. – 526 c.
51. Чернадчук Т. Щодо захисту цивільних прав: деякі аспекти / Т.Чернадчук // Підприємництво, господарство і право – 2001. – № 12. – С. 26 – 28.
52. Рабінович П., Панкевич І. Межі прав людини і конституція України / П.Рабінович, І Панкевич // Право України. – 1997. – № 5. – С. 19 – 21.
53. Сергеев А.П. Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание пятое, переработанное и дополненное / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПБОЮЛ Л.В.Рожников, 2001 – 632 с.
54. Стоякин Г. Я. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР / Г.Я. Стоякин – Свердловск, 1977 – 160 с.
55. Стоякин Г. Я. Понятия защиты гражданских прав / Г.Я.Стоякин // Проблемы гражданско-правовой отвественности и защиты гражданских прав. – Свердловск, 1973. – С. 30 – 35.
56. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. Т. 1. / С.С. Алексеев – М., 1981. – 360 с.
57. Применение советского права / Лазарев В.В.; Науч. ред.: Волков Б.С. – Казань: КазанГУ, 1972. – 200 c.
58. Осипов Ю.К. Подведомственность юридических дел / Ю.К. Осипов – Свердловск, Средне-Уральськое книжное изд-во, 1973. – 164 с.
59. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Переклад з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
60. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР / Н.С. Малеин – М.: Юрид. лит., 1981. – 214 с.
61. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о за¬щите субъективных гражданских прав / Ю.Г.Басин // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Ос¬нов гражданского судопроизводства Союза ССР и союз¬ных республик. – Саратов: СЮН, 1971 – С. 32 – 37.
62. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве / Г.Д. Васильева – Красноярск: КраснГУ, 1982. – 108 с.
63. Рясенцев В.А. Условия и юридические последствия отказа в защите гра-жданского права / В.А.Рясенцев // Советская юстиция. – 1962. – № 9. – С. 7 – 10.
64. Венедиктова І.В. Співвідношення суб’єктивного права і законного інтересу в цивільному праві / І.В.Венедиктова // Право і безпека. – 2005. – № 4’3. – С. 110 – 113.
65. Михайлов С.В. Категория интереса в российском гражданском праве / С.В. Михайлов – М.: Статут, 2002. – 205 с.
66. Шевченко Я.М. Проблеми цивільного права у зв’язку з філософією права / Я.М.Шевченко // Проблеми філософії права. Том 1. – Чернівці, 2003. – С. 89 – 90.
67. Гукасян Р.Е. Правовые и охраняемые законом интересы / Р.Е.Гукасян // Советское государство и право. – 1973. – № 7. – С. 113 – 116.
68. Малько А.В. Субъективное право и законный интерес / А.В.Малько // Правоведение. – 1998. – № 4. – С. 58 – 70.
69. Малько А.В., Субочев В.В. Законные интересы как правовая категория / А.В. Мальуко, В.В. Субочев – СПб: Юридический центр Пресс, 2004. – 359 с.
70. Гурвич М.А. Гражданские процессуальные правоотношения и процессу¬альные действия / М.А.Гурвич // Труды ВЮЗИ. – М., 1965. – Т. 3. – С. 62 – 116.
71. Тархов В.А. Не¬которые вопросы охраны имущественных прав трудящихся по советскому граж¬данскому законодательству / В.А.Тархов // Учен. тр. Саратовского юрид. ин-та. – Саратов, 1969. – Вып. 2. – 245 с.
72. Гукасян Р.Е. Проблема интересов в советском гражданском процес-суальном праве / Р.Е.Гукасян – Саратов, 1970. – 190 с.
73. Мальцев Г. В. Соотношение субъективных прав, обязанностей и интере-сов граждан / Г.В.Мальцев // Советское государство и право. – 1965. – № 10. – С. 19 – 26.
74. Мотовиловкер Я О. Основные уголовно-процессуальные функции / Я.О.Мотовиловкер – Яро¬славль, 1976. – 94 с.
75. Шайкенов Н.А. Правообеспечение интересов личности / Н.А.Шайкенов – Свердловск, 1990. – С. 20 – 64.
76. Крашенников Е.А. Понятие охраняемого законом интереса / Е.А.Крашенников // Проблемы защиты гражданских прав: Сборник научных трудов. – Ярославль: ЯрГУ, 2000. – 108 с.
77. Москвитина Т.А. Природа охраняемых законом интересов / Т.А.Москвитина // Вопросы теории охраняемых законом интересов. – Ярославль, 1990. – С. 16.
78. Ремнев В.И. Право жалобы в СССР / В.И.Ремнев – М., 1982. – 64 с.
79. Власова А.В. О соотношении субъективного гражданського права и интереса / А.В.Власова // Правоведение. – 2004. - № 3. – С. 179 – 183.
80. Мотовиловкер Е.Я. Интерес как сущностный момент субъективного права (цивилистический аспект) / Е.Я.Мотовиловкер // Правоведение. – 2003. – № 4. – С. 52 – 62.
81. Мотовиловкер Е.Я. Законный интерес и субъективное гражданское право / Е.Я.Мотовиловкер // Правоведение. – 2005. – № 2. – С. 210 – 217.
82. Воловик О. Загально корпоративні інтереси: зміст та ризик забезпечення у корпоративних відносинах / О.Воловик // Право України. – 2004. – № 4. – С. 68 – 70.
83. Крашенников Е.А. Интерес и субъективное право / Е.А.Крашенников // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 133 – 141.
84. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. 1. – 832 с.
85. Чечина Н.А. Основные направления развития науки советского гражданского процессуального права / Н.А.Чечина – Л.: ЛГУ, 1987. – 104 с.
86. Комаров В.В. Предмет цивільного процесуального права: Текст лекцій / В.в.Комаров – Харьков: Украинская юридическая академия, 1992. – 45 с.
87. Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде: дисс. на соискание науч. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Вершинин А.П. – СПб, 1998. – 56 с.
88. Кожухарь А.Н. Проблемы теории и практики права на судебную защиту в исковом производстве: дис. на соискание науч. степени докт. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Кожухарь А.Н. – Кишинев, 1990. – 351 c.
89. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе / В.М.Горшенев – М.: Юрид. лит, 1972. – 258 с.
90. Арефьев Г.П. Понятие защиты субъективного права / Г.П.Арефьев // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную защиту. – Калинин, 1982. – С. 13 – 21.
91. Бутнев В.В. К понятию механизма защиты субъективных прав / В.В.Бутнев // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – С. 9 – 11.
92. Базилевич А.И. Формы защиты субъективных гражданских прав: дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Базилевич Андрей Иванович – Ульяновск, 2001. – 184 с.
93. Брагинский М.И. Осуществление и защита гражданських прав. Сделки. Представительство. Доверенность. Исковая давность / М.И.Брагинский // Вестник ВАС РФ. – 1995. – № 7. – С. 99 – 113.
94. Пелевин С.М. О критерии разграничения процессуальных форм защиты / С.М.Пелевин // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль: ЯрГУ, 1979. – С. 119 – 128.
95. Горшенев В.М., Недбайло П.Е. Процессуальная форма и ее социально-юридические возможности в социалистическом обществе / В.М.Горшенев, П.Е.Недбайло // Юридическая процессуальная форма: Теория и практика. – М.: Юрид. лит, 1976. – С.7 – 53.
96. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс / С.Н. Абрамов – М.: Госюриздат, 1952. – 420 с.
97. Цивільний процес: Підручник. / Під ред. М.Й. Штефана. – К.: Ін Юре, 1997. – 607 с.
98. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права / А.А.Добровольский – М.: МГУ, 1965. – 190 с.
99. Чечина Н.А. Норма права и судебное решение / Н.А.Чечина – М.: Юридическая литература, 1961. – 77 с.
100. Юридическая процессуальная форма: теория и практика. / Под ред. П.Е. Недбайло, В.М. Горшенева. – М.: Юрид. лит., 1976. – 260 с.
101. Васильев А.М. О правоприменении и процессуальном праве / А.М.Васильев // Проблемы соотношения материального и процессуального права. – М.: Труды ВЮЗИ, 1980. – С. 4 – 14.
102. Лисицына Е.Г. Защита интересов юридических лиц в гражданском судопроизводстве (в аспекте представительства): автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Лисицына Елена Генриховна – Свердловск, 1987. – 15 с.
103. Викут М.А. Категории «материального» и «процессуального» в теории гражданского процессуального права / М.А.Викут // Понятийный аппарат науки советского гражданского права и процесса и терминология законодательных актов. – Тверь: ТверГУ, 1991. – С. 92 – 102.
104. Чечина Н.А. Гражданский кодекс и гражданское процессуальное законодательство / Н.А.Чечина // Правоведение. – 1995. – № 4 – 5. – С. 73 – 78.
105. Воложанин В.П. Несудебные формы разрешения гражданско-правовьх споров / В.П.Воложанин – Свердловск, 1974. – 206 с.
106. Шакарян М.С. Соотношение судебной формы с иными формами защиты субъективных прав граждан / М.С.Шакарян // Актуальные проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций. Сборник научных трудов. – М., 1985. – С. 7 – 16.
107. Треушников М.К. Гражданский процесс / М.К.Треушников – М.: Спарк Городец, 2000. – 627 с.
108. Тертышников В.И. Гражданский процесс (курс лекций) / В.И.Тертышников – Х.: Консум, 2001. – 158 с.
109. Дріжчана С.В. Захист трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору в умовах формування ринку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 / Дріжчана С.В. – Харків, 1994. – 18 с.
110. Елисейкин П.Ф. Защита субъективных прав и интересов и компетенция суда в советском гражданском процессе / П.Ф.Елисейкин // Ученые записки. Вопросы государства и права. – Владивосток: ДальневГУ, 1969. – Т.31. – Ч.1. – С. 75.
111. Воложанин В.П. Понятие юрисдикции по гражданским делам / В.П.Воложанин // Проблемы защиты субъективных прав в советском гражданском судопроизводстве. – Ярославль, 1979. – С. 108 – 112.
112. Вершинин А.П. Судебная форма защиты / А.П.Вершинин // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток, 1989. – С. 16 – 17.
113. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – 14-е изд., стереотипное. – М., 1983. – 797 с.
114. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской федерации / А.П.Сергеев – М.: Проспект, 1996. – 704 c.
115. Гражданское право. Учебник. Ч. 1 / Егоров И.Д., Елисеев И.В., Иванов А.А., Кротов М.В., и др.; Под ред.: Сергеев А.П., Толстой Ю.К. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 1997. – 600 c.
116. Клюкин С.И., Апряткина Г.С. Проблемные вопросы теории и практики применения законодательства об исполнительном производстве / С.И.Клюкин, Г.С.Апряткина // Арбитражная практика, 2001. – № 2. – С. 75 – 86.
117. Федосюк А.П. Способы защиты гражданских прав / А.П.Федосюк // Основы государства и права. – М., 2003. – № 5. – С. 66 – 70.
118. Угольникова Е.В. Разнообразие форм и способов защиты гражданских прав и интересов / Е.В.Угольникова // Гарантии прав физических и юридических лиц в Российской Федерации. К 10-летию Конституции Российской Федерации: Доклады и сообщения IV международной научно-практической конференции. Москва, 13 апреля 2004 г. – М.: РГГУ, 2004. – С. 315 – 318.
119. Кравцов Н.Ю. К вопросу о средствах защиты гражданских прав / Н.Ю.Кравцов // Аспирант и соискатель. - М.: Компания Спутник+, 2007, № 3. – С. 63 – 64.
120. Сорокин А.Ю. Понятие способа защиты гражданских прав. Классификация способов защиты гражданских прав / А.Ю.Сорокин // "Черные дыры" в Российском Законодательстве. Юридический журнал. – М., 2007 – № 5. – С. 114 – 115.
121. Анисимов П.В. Понятие и выбор способа защиты гражданских прав человека / П.В.Анисимов // Право как ценность и средство государственного управле