ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................3

ВСТУП..................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, ОБ’ЄКТ ТА ВИДИ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття судової експертизи.......................................................................11
1.2. Предмет та об’єкт судової експертизи......................................................29
1.3. Види судових експертиз.............................................................................48

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

2.1. Підстави та порядок призначення судової експертизи............................61
2.2. Ухвала про призначення судової експертизи...........................................77
2.3. Здійснення судово-експертної діяльності.................................................89
2.4. Статус експерта, його права, обов’язки та відповідальність................101

РОЗДІЛ 3. ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА.........................................................121

ВИСНОВКИ.....................................................................................................150

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................158

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідною умовою побудови правової держави в Україні є створення нового цивільно-процесуального законодавства. Із положень Концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року № 2296-XII, випливає, що судово-правова реформа в Україні замислювалась насамперед як комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на упорядкування судової системи, а також усіх галузей права відповідно до соціально-економічних та політичних змін, які відбулися у суспільстві. Головною її метою були: перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Всебічний аналіз стану справ дає підстави для висновку, що нині чимало зроблено у даній сфері, зокрема введено низку законів, прийняття яких було передбачено Концепцією. Серед найважливіших нормативно-правових актів у галузі цивільного судочинства, прийнятих на виконання Концепції судово-правової реформи в Україні, є Закон України “Про судову експертизу”, адже функціональною складовою цивільного процесу є використання судом спеціальних знань, втілених в експертний висновок.
Закономірно, що активізація діяльності та зростання інтересів фізичних і юридичних осіб у різних сферах цивільних правовідносин тягне за собою й збільшення цивільних спорів, вирішення яких вимагає спеціальних досліджень із використанням відповідних знань. Усе ширшого застосування в судовому процесі набуває експертиза як одна з найважливіших форм використання спеціальних знань, оскільки залучення експертів, а отже, фахівців у певній галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, дає можливість для всебічного і повного з’ясування обставин справи і вирішення питання по суті. Все це відповідає принципам цивільного процесуального права – змагальності і диспозитивності, свідчить про зростаючу роль науки в забезпеченні цивільного судочинства.
У процесуальній науці дослідженню проблем доказування, в тому числі й судової експертизи, приділялося багато уваги. Дані питання розглядалися у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як: С.М. Абрамов, М.К. Александров, В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, В.Є. Бергер, П.Д. Біленчук, С.В. Бородін, Л.П. Булига, О.М. Васильєв, А.І. Вінберг, І.В. Виноградов, В.М. Галкін, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, А.В. Дулов, Ю.М. Жуков, О.В. Іванов, О.Ф. Клейнман, В.В. Комаров, С.В. Курильов, Т.О. Лілуашвілі, В.К. Лисиченко, В.В. Луць, Д.Я. Мирський, Г.М. Надгорний, О.В. Немировська, Ю.К. Орлов, А.Я. Паліашвілі, І.Л. Петрухін, Р.Д. Рахунов, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О. Селіванов, С.В. Слінько, З.М. Соколовський, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, М.В. Терзієв, В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, М.О. Чельцов, В.І. Шиканов, О.Р. Шляхов, Б.А. Штерн, М.Й. Штефан, О.О. Ейсман, К.С. Юдельсон та ін.
Проте, оцінюючи певні зрушення, ми мусимо констатувати, що комплексні наукові дослідження з правового забезпечення судової експертизи за часів незалежності України відсутні, а проблеми правового регулювання експертизи врегульовані недостатньо. Особливої актуальності вони набувають сьогодні, коли йде робота над розробкою нового Цивільного процесуального кодексу України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України відповідно до Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми “Проблеми теорії юридичного процесу” Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 рр., затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є системний аналіз інституту судової експертизи в цивільному процесі України; визначення стану наукових розробок правових проблем, пов’язаних з призначенням та проведенням судової експертизи; з’ясування місця судової експертизи в системі доказів і доказування; розробка теоретичних положень, спрямованих на розвиток науки цивільного процесу та вдосконалення цивільно-процесуального законодавства і правозастосовчої практики.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
– визначити поняття, предмет та об’єкт експертизи в цивільному процесі, дати їх загальну характеристику;
– встановити та проаналізувати юридично значущі ознаки експертизи в цивільному процесі, які відрізняють її від інших видів експертиз;
– провести дослідження основних проблем застосування правових норм, що регулюють судову експертизу у цивільному процесі;
– обґрунтувати підстави та порядок призначення судової експертизи;
– дослідити статус судового експерта, його права, обов’язки та відповідальність;
– визначити основні вимоги до висновку судового експерта;
– виробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства України у сфері призначення та проведення експертизи в цивільному процесі.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права, що пов’язані з судовою експертизою.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють порядок призначення і проведення судової експертизи, а також літературні джерела та надбання юридичної науки.
Методи дослідження. В процесі дослідження використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. За допомогою формально-логічного і догматичного методів було проведено аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, які регулюють судову експертизу, вироблені пропозиції щодо їх удосконалення. Порівняльно-правовий метод дозволив встановити певні подібності та відмінності правового регулювання експертизи в цивільному процесі в законодавстві України і деяких зарубіжних країн. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, для аналізу законодавчого визначення поняття судової експертизи, видів судової експертизи, висновку судового експерта.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні дослідженням теоретичних і практичних проблем інституту судової експертизи в цивільному процесі. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в положеннях, найважливішими з яких є такі:
1. Виходячи із загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об’єкта як матеріальних речей, пропонується виключити із поняття судової експертизи, яке міститься в ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”, вказівку на те, що об’єктом експертизи можуть бути “явища і процеси”. В зв’язку з цим, слід визначити поняття судової експертизи так: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду”.
2. Обґрунтовується необхідність зобов’язати суд призначати експертизу при заявленні про це клопотання обома сторонами лише за умови відсутності обставин, які виключають проведення такої експертизи, наприклад, вимоги проведення експертизи з правових питань.
3. Вноситься пропозиція врегулювати у новому ЦПК України процедуру призначення особи експертом: виклик цієї особи до суду; попередження її про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов’язків; роз’яснення такій особі прав; заслуховування її думки щодо наявності підстав для відводу, а також правильності та повноти формулювання питань, які виносяться на експертизу, правильності відібрання зразків для порівняльного аналізу, достатності об’єктів і матеріалів, що направляються для дослідження.
4. Пропонується визначити порядок призначення експертів у випадку, коли проведення судової експертизи доручено експертній установі, згідно з яким: зобов’язати керівника експертної установи повідомити суд про персональний склад експертів, яким передбачається доручити проведення експертизи, до початку дослідження; зазначити термін такого повідомлення; розглянути у судовому засіданні інформацію керівника експертної установи щодо осіб, яких він пропонує призначити експертами, та винести ухвалу про затвердження цих осіб як експертів у випадку, коли немає підстав для їх відводу. З огляду на такий порядок суд, доручаючи проведення дослідження експертній установі без визначення експертів, в ухвалі про призначення експертизи повинен вказати дату судового засідання, на якому буде розглядатись питання про затвердження осіб, запропонованих керівником експертної установи, як експертів.
5. Обґрунтовується висновок про те, що грошові кошти, необхідні для проведення експертизи, включаючи витрати, пов’язані з використанням спеціальних матеріалів та зносом обладнання, повинні виплачуватись експерту (перераховуватись експертній установі) до початку проведення досліджень. В зв’язку з цим, слід надати право експерту не проводити експертизу, якщо не будуть перераховані відповідні кошти.
6. Пропонується закріпити в новому ЦПК України обов’язок суду в ухвалі про призначення комплексної або комісійної експертизи особам, які не є працівниками експертних установ, визначати з їх числа керівника експертної групи, на якого буде покладатися обов’язок з організації проведення експертизи та якому будуть передаватися об’єкти і матеріали для дослідження.
7. Вноситься пропозиція встановити у новому ЦПК України право осіб, які беруть участь у справі, оскаржувати ухвалу про призначення експертизи з обов’язковим зупиненням проведення дослідження до розгляду скарги апеляційним судом.
8. Пропонується закріпити в новому ЦПК України обов’язок суду повертати на дооформлення висновок експерта у випадку, якщо він не відповідає вимогам, встановленим процесуальним законом.
9. Обґрунтовується необхідність надати особам, які беруть участь у справі, право знайомитися з графіками, діаграмами, таблицями, матеріалами експериментів, іншими документами, пов’язаними з проведенням дослідження.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в роботі по вдосконаленню цивільно-процесуального законодавства, в процесі подальшого дослідження проблем інституту судової експертизи. Положення дисертації також можуть бути використані з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсу “Цивільний процес”, при розробці відповідних підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України, а також оприлюднені на п’яти конференціях: Науково-практичній конференції “Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю” (30 березня 2000 р., м. Київ), Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя), Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (22 – 23 березня 2001 р., м. Київ), Міжвузівській курсантській (студентській) науковій конференції “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (5 квітня 2002 р., м. Донецьк), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (29 – 30 квітня 2002 р., м. Хмельницький).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези чотирьох доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено комплексне дослідження правової природи судової експертизи в цивільному процесі України, розроблено цілісну цивільно-процесуальну концепцію інституту судової експертизи, визначено підстави та порядок її призначення, вироблено відповідні рекомендації по удосконаленню законодавства України і практики його застосування.
I. Основними теоретичними результатами роботи, які досягнуті в процесі дисертаційного дослідження, є такі висновки:
1) Характерними ознаками судової експертизи є: використання спеціальних знань; проведення досліджень з метою встановлення обставин, які мають значення для справи; спеціальний суб’єкт експертизи; процесуальна форма оформлення експертизи; проведення на підставі ухвали суду. Виходячи із цього, поняття експертизи можна визначити як проведення на підставі ухвали суду особою, яка володіє спеціальними знаннями та має спеціальний процесуальний статус (експертом), дослідження певних фактів та фактичних обставин справи з метою повідомлення суду відомостей, які мають значення для справи, що оформляється спеціальним документом – висновком експерта.
2) На підставі загальноприйнятого в юридичній літературі визначення предмета як такого, на який спрямовані дії, і об’єкта як матеріальних речей, встановлено, що предметом судової експертизи є обставини (фактичні дані, факти), які мають значення для справи, а об’єктом – предмети матеріального світу, що підлягають експертному дослідженню з метою встановлення обставин справи.
3) Врахувавши позиції вчених-юристів щодо обов’язкового призначення повторної експертизи у випадку заявлення клопотання про це обома сторонами, зазначається, що думку сторін слід враховувати не тільки у цьому випадку, а в усіх випадках призначення повторної та додаткової експертиз.
4) Проаналізувавши класифікацію судових експертиз, запропоновану в теорії, зокрема за такими підставами: послідовністю проведення експертизи (первинна та повторна), обсягом досліджень (основна та додаткова), кількістю експертів (одноособова та комісійна), характером знань, які використовуються (однорідна та комплексна), підсумовується, що процесуальне значення мають лише такі види експертиз, як повторні, додаткові, комплексні та комісійні.
5) У науковій літературі виокремлюються поняття спеціальної підстави призначення експертизи та приводу призначення експертизи, але їх виділення є досить умовним і призводить до непотрібного ускладнення дослідження процесу призначення судової експертизи. Єдиною та загальною для всіх випадків підставою призначення судової експертизи виступає необхідність застосування спеціальних знань, а виділення як спеціальної підстави фактичних даних, обставин, що потребують з’ясування, є вже питанням визначення предмета експертизи.
6) Деякі вчені зазначають, що при комплексній експертизі не може бути складений окремий висновок, а експерт, який не погоджується з загальним висновком, підписує лише свою дослідницьку частину. Однак, ця позиція є невірною, оскільки призначаючи проведення комплексної експертизи кільком експертам, суд не повинен надавати переваги думці когось із них. Тому позбавлення права одного з експертів дати окремий висновок, позбавляє його права дати свою відповідь на поставлене питання. У разі, якщо такий експерт буде підписувати лише свою дослідницьку частину, стане зрозуміло лише те, що він не згодний з загальним висновком, однак суду не буде відомо про його висновок щодо питання, поставленого перед експертами.
7) З метою захисту майнових інтересів експерта (експертної установи) слід встановити право експерта не проводити дослідження, якщо йому (експертній установі) не будуть сплачені грошові кошти, потрібні для покриття витрат експерта (експертної установи) на проведення необхідних досліджень. Відповідні кошти повинні виплачуватись експерту (перераховуватись експертній установі) до початку проведення досліджень.
Експертам (експертним установам) слід компенсувати витрати, пов’язані з проведенням експертизи. Причому під такими витратами потрібно розуміти як витрати, пов’язані з переїздом експерта до місця виклику і назад, наймом житла та інші необхідні витрати, пов’язані із перебуванням експертів за межами постійного місця перебування (наприклад, витрати на харчування), так і витрати, пов’язані безпосередньо з проведенням дослідження – використанням спеціальних матеріалів, зносом обладнання тощо.
8) Сутність висновку експерта полягає в тому, що він є заснованим на завданні суду, сформульованому в ухвалі про призначення експертизи, викладом експертом фактичних даних, що мають значення для справи і встановлених ним на основі спеціальних знань у результаті експертного дослідження.
9) Недоцільно у висновку експерта зазначати про попередження його про кримінальну відповідальність. Попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків повинно міститися в ухвалі суду про призначення експертизи.
10) Оскільки умовний і альтернативний висновки не мають загального критерію класифікації, немає й підстав вважати альтернативний висновок різновидом умовного чи змішувати їх. Коли даються кілька варіантів вирішення питання, залежно від визначених умов, висновок буде і умовним, і альтернативним (за різними підставами класифікації). Отже, варто розрізняти дані види висновків.
11) Враховуючи те, що фактичні дані й засоби доказування співвідносяться як зміст і форма, поєднувати їх у єдине поняття є некоректним.
Висновок експерта є засобом доказування, доказом будуть фактичні дані, що містяться в ньому, а джерелом доказу – експерт, який проводив дослідження та надав суду фактичні дані.
12) Аналіз правового статусу експерта як особи, наділеної процесуальними правами та обов’язками, дозволяє зробити висновок про те, що процесуальне законодавство не виділяє юридичну особу як суб’єкта процесуальних відносин, який проводить експертизу. Саме судовий експерт несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків, а не юридична особа, в якій він працює, навіть у тому випадку, коли вона спеціалізується на судово-експертній діяльності.
II. Пропонується в новому Цивільному процесуальному кодексі України:
1) Встановити обов’язок суду призначати експертизу при заявленні клопотання про це обома сторонами лише за умови відсутності обставин, які виключають проведення такої експертизи, наприклад, у випадку вимоги сторін провести експертизу з правових питань.
2) Закріпити таку процедуру призначення експерта: виклик особи до суду; попередження її у судовому засіданні про притягнення до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов’язків; роз’яснення їй прав; заслуховування її думки щодо наявності підстав для відводу, а також правильності та повноти формулювання питань, які виносяться на експертизу, правильності відібрання зразків для порівняльного аналізу та достатності об’єктів та матеріалів, що направляються для дослідження.
3) Зазначити, що викликати до суду експерта, який є працівником експертної установи або має кваліфікацію судового експерта, необхідно лише у випадку, якщо виникає потреба у допомозі спеціаліста при формулюванні питань або відібранні зразків для порівняльного дослідження, оскільки зазначена особа попереджається про притягнення до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов’язків при присвоєнні кваліфікації судового експерта.
4) Вказати, що постановлення ухвали про призначення експертизи можливе тільки в нарадчій кімнаті, оскільки призначення експертизи є складним питанням.
5) Встановити основні вимоги до змісту ухвали про призначення експертизи:
– вступна частина: дата і місце постановлення ухвали; найменування та склад суду, який виніс ухвалу; прізвище секретаря судового засідання; назва та номер цивільної справи, по якій призначено експертизу; особи, які беруть участь у справі; предмет спору;
– описова частина: обставини справи, які стосуються експертизи; мотиви та підстави призначення експертизи; питання, що були запропоновані особами, які беруть участь у справі, та відхилені судом, із зазначенням мотивів відхилення; посилання на закони, якими суд керувався, постановляючи ухвалу;
– резолютивна частина: прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; вид експертного дослідження із зазначенням того, чи є експертиза первинною, додатковою або повторною; питання, поставлені перед експертом; об’єкти, які направляються для дослідження; матеріали, що надаються в розпорядження експерта: зразки для порівняльного дослідження; документи, що стосуються експертизи; інші матеріали, які мають значення для проведення експертизи;
– попередження про кримінальну відповідальність експерта за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
6) Закріпити обов’язок суду в ухвалі про призначення комплексної або комісійної експертизи особам, які не є працівниками експертних установ, визначати з числа цих осіб керівника експертної групи, на якого покладається обов’язок з організації проведення експертизи та якому передаються об’єкти і матеріали для дослідження.
7) Визначити порядок призначення експертів у випадку, коли проведення судової експертизи призначено експертній установі, згідно з яким суд повинен:
– зобов’язати керівника експертної установи повідомити про персональний склад експертів, яким передбачається доручити експертизу, а також про ступінь їх професійної підготовки (за формальними критеріями: наявність фахової освіти, спеціалізація, стаж роботи) до початку дослідження;
– встановити максимальний термін, в який керівник експертної установи повинен направити суду інформацію щодо осіб, які призначаються ним для проведення експертизи, з метою запобігання затягуванню розгляду справи;
– розглянути у судовому засіданні дану інформацію керівника експертної установи та винести ухвалу про затвердження осіб, запропонованих ним, як експертів у випадку, коли немає підстав для їх відводу.
З огляду на такий порядок призначення експертів суд, доручаючи проведення дослідження експертній установі без визначення експертів, в ухвалі про призначення експертизи повинен вказати дату судового засідання, на якому буде розглядатися питання про затвердження осіб, запропонованих керівником експертної установи, як експертів по даній експертизі.
8) Віднести до судових витрат не лише суми, що підлягають виплаті експертам, а всі витрати, пов’язані з проведенням експертизи.
9) Закріпити право експерта на оскарження дій, які порушують його права або перешкоджають проведенню експертизи, та встановити порядок такого оскарження.
10) Встановити обов’язок суду повертати на дооформлення висновок експерта у випадку, якщо він не відповідає вимогам, встановленим процесуальним законом.
11) Надати право особам, які беруть участь у справі, знайомитись з графіками, діаграмами, таблицями, матеріалами експериментів, іншими документами, пов’язаними з проведенням експертизи.
12) Закріпити обов’язок суду викликати осіб, які беруть участь у справі, до суду і пропонувати їм надати пропозиції з приводу постановки питань експерту у випадку, коли призначення судової експертизи проводиться на стадії підготовки справи до судового розгляду.
13) Встановити право сторін оскаржувати ухвалу про призначення експертизи з обов’язковим зупиненням її проведення до розгляду скарги апеляційним судом.
14) Замінити словосполучення “письмові докази”, “речові докази” на “письмові засоби доказування”, “речові засоби доказування”, оскільки фактично мова йде не про докази, а про засоби доказування.
III. На підставі проведеного аналізу чинного законодавства пропонується внести до нього такі зміни та доповнення:
1) Виключити із поняття судової експертизи, що міститься в ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” зазначення на те, що об’єктом експертизи можуть бути “явища і процеси”, оскільки об’єктом судової експертизи є лише матеріальні речі. У зв’язку з цим визначити поняття судової експертизи таким чином: “Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду”.
2) Виключити зі ст. 7 Закону України “Про судову експертизу” положення про те, що судово-експертна діяльність може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії), тому що Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” не встановлює вимог щодо ліцензування такого виду діяльності.
3) Закріпити в Законі України “Про судову експертизу” право керівника експертної установи направляти до суду зауваження та пропозиції щодо призначення нових експертів, у випадку, коли він не погоджується з висновком експерта.
4) Доповнити ст. 10 Закону України “Про судову експертизу” тим, що обмеження щодо залучення осіб як судових експертів можуть встановлюватися лише цим Законом та процесуальним законодавством. У зв’язку з цим потрібно виключити зі ст. 4 Закону України “Про підприємництво” положення про те, що діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, оскільки такі обмеження звужують можливості суду та осіб, які беруть участь у справі, при залученні фахівців для сприяння правосуддю та встановленню об’єктивної істини по цивільній справі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдумаджидов Г. Проблемы совершенствования предварительного расследования. – Ташкент: Изд. “Фан”, 1975. – 148 с.
2. Абрамов С.Н. Советский гражданский процесс. – М.: Госюриздат, 1952. – 380 с.
3. Александров М.К., Терзиев Н.В. Экспертиза на следствии и в суде. – М.: Юриздат, 1947. – 64 с.
4. Арсеньев В. Заключение судебного эксперта в уголовном процессе // Социалистическая законность. – 1973. – № 4. – С. 39 – 43.
5. Арсеньев В.Д. О понятии заключения эксперта в свете общей теории судебных доказательств // Актуальные вопросы теории судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1976. – Вып. 21. – С. 20 – 53.
6. Арсеньев В.Д. Соотношение понятий предмета и объекта судебной экспертизы // Проблемы теории судебной экспертизы Сборник научных трудов. – М. ВНИИСЭ, 1980. – Вып. 44. – С. 3 – 24.
7. Арсеньев В.Д. Ю.К. Орлов. Формы выводов в заключении эксперта (Методическое пособие. М., 1981, 160 с.) // Теоретические и методические вопросы судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1984. – С. 167 – 172.
8. Арсеньев В.Д., Заболоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1986. – 152 с.
9. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. – М.: Академия МВД СССР, 1978. – Т.2: Частные криминалистические теории. – 464 с.
10. Біленчук П.Д., Курко М.Н., Стахівський С.М. Судові експертизи: Довідник. – К.: “Влад и Влада”, 1997. – 48 с.
11. Богдасарова М.А. Из практики криминалистической экспертизы документов по гражданским делам // Сборник научных трудов ТАШНИИСЭ. – Ташкент, 1961. – Вып. 4. – С. 76 – 85.
12. Бородин С.В., Палиашвили А.Я. Вопросы теории и практики судебной экспертизы. – М.: Госюриздат, 1963. – 176 с.
13. Бухаров А.Г. Повторная экспертиза в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Ташкентский государственный университет им. В.И. Ленина. – Ташкент, 1984. – 28 с.
14. Васильев А.Н., Мудьюгин Г.Н., Якубович Н.Я. Планирование расследования преступлений. – М.: Госюриздат, 1957. – 200 с.
15. Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1956. – 220 с.
16. Винберг А.И. Особенности процессуального положения эксперта-криминалиста // Социалистическая законность. – 1947. – № 10. – С. 16 – 17.
17. Виноградов И.В., Кочаров Г.И., Селиванов Н.А. Экспертизы на предварительном следствии. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Юридическая литература, 1967. – 248 с.
18. Вул С.М. Предмет и объекты судебно-автороведческой экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1980. – Вып. 20. – С. 110 – 113.
19. Галкин В. Доказательственное значение экспертных выводов по уголовному делу // Советская юстиция. – 1971. – № 19. – С. 9 – 11.
20. Галкин В.М. О принципах судебной экспертизы по уголовным делам // Труды Центрального НИИСЭ. – М., 1970. – Вып. 2. – С. 78 – 102.
21. Галкин В.М. Средства доказывания в уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1968. – Ч. 2. – 126 с.
22. Гражданский процесс / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. – М.: Проспект, 1998. – 472 с.
23. Гражданский процесс / Под ред. Ю.К. Осипова. – М.: БЕК, 1995 – 460 с.
24. Гражданский процессуальный кодекс РСФСР: Комментарий / Под ред. М.К. Треушникова. – М., 1996. – 540 с.
25. Гражданский процессуальный кодекс РФ, принят Государственной Думой 23.10.2002 г., одобрен Советом Федерации 30.10.2002 г., вступает в силу с 01.02.2003 г. в соответствии с ФЗ от 14.11.2002 № 137-ФЗ // Справочно-правовая система “Законодательство России”.
26. Гражданский процессуальный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Отв. ред. И.П. Кононенко, А.М. Фельдман. – К.: Политиздат Украины, 1979. – 608 с.
27. Гражданское процессуальное законодательство: Комментарий / Отв. ред. М.К. Юков. – М.: Юридическая литература, 1991. – 720 с.
28. Гродзинский М.М. О способах получения доказательств в советском уголовном процессе // Советская юстиция. – 1958. – № 6. – С. 46 – 48.
29. Гродзинский М.М. Сущность и формы экспертизы в советском уголовном процессе // Ученые записки Харьковского юридического института. – Харьков, 1955. – Вып. 6. – С. 64 – 68.
30. Грузкова В.Г. О специальных знаниях эксперта-почерковеда // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1979. – Вып. 18. – С. 75 – 77.
31. Гуреев П.П. О понятии судебных доказательств в советском гражданском процессе // Советское государство и право. – 1966. – № 8. – С. 59 – 63.
32. Давтян А.Г. Экспертиза в гражданском процессе. – М.: СПАРК, 1995. – 180 с.
33. Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы. – К.: КГУ, 1977. – 77 с.
34. Дулов А.В. Процессуальные проблемы судебной экспертизы: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1963. – 24 с.
35. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий. – Минск: Вышэйшая школа, 1971. – 272 с.
36. Експертизи в судовій практиці: Навчальний посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булига та ін. – К.: Либідь, 1993 – 197 с.
37. Жуков Ю.М. Особенности заключения эксперта в советском гражданском процессе // Вестник Московского университета. Серия Х. Право. – 1965. – № 1. – С. 43 – 48.
38. Жуков Ю.М. Судебная экспертиза в советском гражданском процессе: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1965. – 17 с.
39. Закон України “Про екологічну експертизу” від 9.02.1995 р. № 45/95-ВР // ВВРУ. – 1995. – № 8. – Ст. 54. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
40. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1.06.2000 р. № 1775-ІІІ // ВВРУ. – 2000. – № 36. – Ст. 299. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
41. Закон України “Про наукову і науково-технічну експертизу” від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР // ВВРУ. – 1995. – № 9. – Ст. 56 – (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 1069-XIV від 21.09.1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 45. – Ст. 400).
42. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-XII // ВВРУ. – 1991. – № 21. – Ст. 252 – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
43. Закон України “Про підприємництво” від 7.02.1991 р. № 698-ХІІ // ВВРУ. – 1991. – № 14. – Ст. 168. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України, Декретом № 10-92 від 15.12.92 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
44. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23.04.1991 р. № 987-XII // ВВРУ. – 1991. – № 25. – Ст. 283 – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
45. Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 р. № 4038-XII // ВВРУ. – 1994. – № 28. – Ст. 232 – (Із змінами, внесеними згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 р. // ВВРУ. – 2003. – № 27. – Ст. 209).
46. Звягинцева Л.М., Плюхина М.А., Решетникова И.В. Доказывание в судебной практике по гражданским делам. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – 284 с.
47. Злобина Т.Г. Некоторые вопросы классификации видов судебной экспертизы // Теоретические и практические вопросы судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1979 – Вып. 38. – С. 8 – 13.
48. Иванов О.В. Судебные доказательства в гражданском процессе. – Иркутск: Иркутск. гос. ун-т им. А.А. Жданова, 1974. – 186 с.
49. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затверджена наказом Міністерства юстиції № 53/5 від 8.10.1998 р. // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 46.
50. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств. –Будапешт: “Кезгаздашаги эш Йоги”, М.: Юрид. лит., 1985. – 136 с.
51. Клейнман А.Ф. Основные вопросы теории доказательств в советском гражданском процессе. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1950. – 180 с.
52. Клейнман А.Ф. Основные вопросы теории судебных доказательств в советском гражданском процессе. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1955. – 240 с.
53. Клименко Н.И. Гарантии достоверности заключения эксперта // Современные проблемы судебной экспертизы и пути повышения эффективности деятельности судебно-экспертных учреждений в борьбе с преступностью: Тезисы докладов республиканской научной конференции. – К.: М-во юстиции УССР, Киев. и Харьков. НИИСЭ, Одес. НИЛСЭ, 1983. – С. 92 – 114.
54. Ковалев К.Н. Оформление заключения эксперта-почерковеда (к вопросу о его совершенствовании) // Сучасні проблеми судово-почеркознавчої експертизи та шляхи її вдосконалення: Тези доповідей навчально-методичного семінару. – К., 2002. – С. 32 – 34.
55. Коваленко А.Г. Исследование средств доказывания в гражданском судопроизводстве. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1989. – 96 с.
56. Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий Верховною Радою УРСР 7.12.1984 р. // ВВР Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122 – (Із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР УРСР, Законами України, Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2000 від 16.11.2000 // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
57. Колдин В.Я. Идентификация при производстве криминалистических экспертиз. – М.: Госюриздат, 1957. – 152 с.
58. Колмаков В., Ароцкер Л. Правильно использовать заключения экспертизы на предварительном и судебном следствии // Социалистическая законность. – 1965. – № 8. – С. 33 – 39.
59. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
60. Криминалистика / Под ред. И.Ф. Крылова. – Л.: Издательство ЛГУ, 1976. – 591 с.
61. Криминалистическая экспертиза: Учебник в 7-ми вып. – М.: Высш. школа МООП РСФСР, 1966. – Вып. 1. – 165 с.
62. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 № 2341-ІІІ // ВВРУ. – 2001 р. – № 25 – 26. – Ст. 131. – (Із змінами, внесеними згідно із Законами України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua).
63. Курс советского гражданского процессуального права. В 2 т. / Отв. ред. А.А. Мельников. – М.: Наука, 1981. – Т. 1: Теоретические основы правосудия по гражданским делам. – 463 с.
64. Курс советского гражданского процессуального права. В 2 т. / Отв. ред. А.А. Мельников. – М.: Наука, 1981. – Т. 2: Судопроизводство по гражданским делам. – 510 с.
65. Курылев С.В. Основы теории доказательств в советском правосудии. – Минск: Изд. БГУ, 1969. – 203 с.
66. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. – 184 с.
67. Лилуашвили Т.А. Экспертиза в советском гражданском процессе. – Тбилиси: Мецниереба, 1967. – 218 с.
68. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике. – К.: Вища школа, 1979. – 87 с.
69. Лисиченко В.К. Особенности проверки и оценки заключений экспертизы на предварительном следствии и в суде // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1982. – Вып. 24. – С. 30 – 36.
70. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. – К.: КГУ, 1987. – 100 с.
71. Логинов П.В. Свидетельские показания в советском гражданском процессе: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / МГУ им. М.В. Ломоносова. – М., 1953. – 192 с.
72. Лупинская П.А. Доказательства в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1955. – 270 с.
73. Лупинская П.А., Галкин В.М. Доказательства в советском уголовном процессе. – М.: ВЮЗИ, 1960. – 80 с.
74. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу. – Львів: ЛДУ, 1992. – 108 с.
75. Луць В.В. Строки виконання договорів поставки. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1971. – 172 с.
76. Люблинский П.И. О доказательствах в уголовном суде. – 1924. – 142 с.
77. Методичні рекомендації про призначення та проведення судових експертиз. – Суми: УМВС України в Сумській області, НДЕКЦ, 1999. – 82 с.
78. Мирский Д.Я. Объекты судебной фототехнической экспертизы, их классификация и процессуальная природа // Проблемы судебно-технической экспертизы документов: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1980. – Вып. 45. – С. 3 – 11.
79. Мирский Д.Я. Предмет и система фототехнической экспертизы // Теоретические вопросы судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЕ, 1981. – Вып. 48. – С. 44 – 67.
80. Митричев В. Форма заключения эксперта // Социалистическая законность. – 1957. – № 5. – С. 50 – 53.
81. Митричев С. Экспертиза как судебное доказательство // Проблемы социалистического права. – 1938. – № 6. – С. 80 – 85.
82. Молчанов В.В. Собирание доказательств в гражданском процессе. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 92 с.
83. Мухин И.И. Важнейшие проблемы оценки доказательств в уголовном и гражданском судопроизводстве. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 108 с.
84. Надгорный Г.М. Гносеологические аспекты понятия «специальные знания» // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1982. – Вып. 21. – С. 37 – 42.
85. Надгорный Г.М. Некоторые логические и доказательственные аспекты выводов эксперта // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1970. – Вып. 7. – С. 109 – 115.
86. Надгорный Г.М. Объект автотехнической экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1972. – Вып. 9. – С. 391 – 395.
87. Надгорный Г.М. Предмет судебно-экспертной отрасли знаний и предмет судебной экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1976. – Вып. 13. – С. 37 – 43.
88. Надгорный Г.М. Уголовно-процессуальное законодательство о судебной экспертизе и понятие специальных знаний // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский междуведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1981. – Вып. 22. – С. 27 – 30.
89. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України, затверджена наказом МВС України від 30.08.1999 № 682 // Судово-експертна діяльність: Довідник для експертів. – К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2002. – С. 174 – 217.
90. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджені наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 р., зареєстровані в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 р. за № 705/3145 // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 46.
91. Научно-практический комментарий УПК РСФСР / Под ред. В.А. Болдырева. – М.: Юридическая литература, 1963. – 796 с.
92. Немировська О.В. На шляху оновлення цивільного процесуального законодавства // Право України. – 1999. – № 11. – С. 70 – 73.
93. Немировська О.В. Принцип змагальності сторін та його реалізація в судовій практиці: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 1999. – 17 с.
94. Никифоров В.М. Экспертиза в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1947. – 268 с.
95. Новоселова Н.А. Криминалистическая идентификационная экспертиза. – Минск: Беларусь, 1966. – 144 с.
96. Оганян Л. Основные положения криминалистической экспертизы письма, применительно к рукописям, выполненным на армянском языке: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.717 / Одесск. гос. ун-т им. И.И. Мечникова. – Одесса, 1970. – 25 с.
97. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – 20 изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1988. – 750 с.
98. Орлов Ю. Логическая структура заключения эксперта // Советская юстиция. – 1981. – № 6. – С. 25 – 27.
99. Орлов Ю.К. Заключение эксперта как источник выводного знания в судебном доказывании: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09 / Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1985. – 55 с.
100. Орлов Ю.К. Категории вероятности и возможности в экспертном исследовании // Вопросы теории судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1979. – Вып. 39. – С. 49 – 82.
101. Орлов Ю.К. Логическая структура заключения эксперта как судебного доказательства // Теоретические вопросы судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1981. – Вып. 48. – С. 22 – 43.
102. Орлов Ю.К. Особенности производства экспертизы в гражданском процессе // Правовые проблемы судебной экспертизы: Сборник научных трудов. – М.: ВНИИСЭ, 1976. – Вып. 22. – С. 200 – 231.
103. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1982. – 178 с.
104. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе: Учебное пособие / Сост. В.Д. Арсеньев. – Иркутск: Иркутский госуниверситет им. А.А. Жданова, 1970. – 145 с.
105. Остроумов С., Фортинский С. Основы бухгалтерского учета и судебно-бухгалтерской экспертизы. – М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1955. – 204 с.
106. Палиашвили А. Заключение эксперта как один из источников доказательств // Советская юстиция. – 1971. – № 12. – С. 12 – 14.
107. Палиашвили А.Я. Некоторые актуальные вопросы экспертизы в уголовном процессе // Советское государство и право. – 1963. – № 10. – С. 109 – 113.
108. Палиашвили А.Я. Экспертиза в суде по уголовным делам. – М.: Юридическая литература, 1973. – 142 c.
109. Петрухин И. Заключение специалистов в стадиях кассационного и надзорного производства // Советская юстиция. – 1962. – № 14. – С. 12 – 14.
110. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе. – М.: Юридическая литература, 1964. – 267 с.
111. Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян, затверджене наказом Міністра юстиції України № 149/7 від 15.04.1997 р., зареєстроване в Міністерстві юстиції 6.05.1997 р. за № 166/1970 // Офіційний Вісник України. – 1997. – № 19.
112. Полянский Н.Н. Доказательства в иностранном уголовном процессе. – М.: Изд-во АН СССР, 1946. – 286 с.
113. Постанова Верховної Ради України № 2296-XII від 28.04.1992 р. “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” // ВВРУ. – 1992. – № 30. – Ст. 426.
114. Постанова Кабінету Міністрів України № 710 від 1.07.1996 р. “Про затвердження Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 26.07.2001 р.) // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
115. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972 р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України) // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
116. Постанова Пленуму Верховного суду України № 1 від 5.03.1977 року “Про підготовку цивільних справ до судового розгляду” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 5. – С. 24 – 29.
117. Постанова Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.04.1978 р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – № 5. – С. 29 – 36.
118. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 11.10.1985 р. “Про практику розгляду судами України цивільних справ в касаційному порядку” (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України) // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
119. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.1990 р. “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України) // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
120. Постанова Пленуму Верховного суду України № 8 від 30.05.97 р. “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 р.) // Судово-експертна діяльність: Довідник для експертів. – К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2002. – С. 162 – 170.
121. Постатейный комментарий к ГПК РСФСР / А.П. Рыжаков, Д.А. Сергеев. – М.: Статут, 2000. – 718 с.
122. Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 41.
123. Прасолова Э.М. Теория и практика криминалистической экспертизы: Учебное пособие. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов, 1985. – 70 с.
124. Притузова В.А. Заключение эксперта как доказательство в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1959. – 162 с.
125. Притузова В.А. Оценка заключения криминалистической экспертизы вышестоящим судом. – М.: МГУ, 1961. – 38 с.
126. Проект Цивільного процесуального кодексу України // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
127. Рахунов Р.Д. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1950. – 247 с.
128. Рахунов Р.Д. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе. – М.: Госюриздат, 1953. – 263 с.
129. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. – М.: Право и закон, 1996. – 224 с.
130. Руководство по расследованию преступлений: Научно-практическое пособие / А.В. Гриненко, Т.В. Каткова, Г.К. Кожевников и др. – Харьков: Консум, 2001. – 608 с.
131. Сапожников Ю. О правовом положении эксперта // Юридический сборник Киевского университета. – К., 1948. – С. 142 – 154.
132. Сапошинский Я.С. О предмете судебно-товароведческой экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный научно-методический сборник. – К.: Издательство при Киевском государственном университете издательского объединения “Вища школа”, 1979. – Вып. 18. – С. 125 – 131.
133. Сахнова Т.В. Основы судебно-психологической экспертизы по гражданским делам. – М.: Юристъ, 1997. – 136 с.
134. Сахнова Т.В. Регламентация доказательств и доказывания в гражданском процессе (к разработке нового ГПК РФ) // Государство и право. – 1993. – № 7. – С. 53 – 60.
135. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза. – М.: Городец, 2000. – 368 с.
136. Сегай М.Я., Федоренко Т.М. Принципы тактики судебной экспертизы в гражданском судопроизводстве // Криминалистика и судебная экспертиза: Республиканский межведомственный сборник научных и научно-методических работ. – К.: Редакционно-издательский отдел МВД УССР, 1976. – Вы