ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень
3
Вступ
4
РОЗДІЛ 1. Поняття договору оренди державного та комунального майна, порядок його укладення
11
1.1. Поняття договору оренди державного та комунального майна
11
1.2. Правове регулювання порядку укладення договору оренди державного та комунального майна
32
1.3. Суб’єкти договору оренди державного та комунального майна
53
РОЗДІЛ 2. Зміст договору оренди державного та комунального майна
71
2.1. Істотні умови договору оренди державного та комунального майна
71
2.2. Об’єкт договору оренди державного та комунального майна
94
2.3. Права та обов’язки сторін за договором оренди державного та комунального майна
117

РОЗДІЛ 3. Відповідальність сторін та припинення договору оренди державного та комунального майна
144
3.1. Відповідальність сторін за договором оренди державного та комунального майна
144
3.2. Підстави та порядок припинення договору оренди державного та комунального майна
156
Висновки
171
Список використаних джерел 181

ВСТУП
Актуальність теми. Побудова незалежної демократичної держави неможлива без проведення політичної, економічної та соціальної реформ, а також створення нової правової системи, яка б забезпечила успішне втілення їх в життя. Проведення економічної реформи неможливе без створення сприятливих умов розвитку приватної форми власності, а також проведення приватизаційних процесів. Свою роль у вирішенні цих завдань зіграв Закон України “Про оренду державного та комунального майна” (надалі – Закон), однією з цілей якого було створення умов для подальшої приватизації державного та комунального майна недержавними юридичними особами і громадянами. Але перехід нашої держави до грошової та конкурсної приватизації змінив цілі передачі державного та комунального майна в оренду. Орендарі, в тому числі трудові колективи державних та комунальних підприємств, вже не мають переважних прав на приватизацію, за винятком випадків, встановлених законодавством. Отже, можна говорити про зміни цілей передачі в оренду державного та комунального майна.
Усе це дає підстави для перегляду правових підходів до регулювання оренди державного та комунального майна. Особливо актуальним це питання стає у зв’язку з прийняттям Цивільного та Господарського кодексів, оскільки виникає необхідність в проведенні глибокого аналізу правового регулювання оренди (найму) цими кодифікованими актами і Законом “Про оренду державного та комунального майна”. Зокрема постає питання про визначення співвідношення такої основної засади цивільного законодавства як свобода договору і встановлення жорстких правил регулювання орендних відносин в Законі. Віднесення ЦК України до об’єктів цивільних прав підприємства як єдиного майнового комплексу викликає необхідність у перегляді підходів в регулюванні оренди цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств. Потребують вирішення багато інших питань.
Договір майнового найму (оренди) є одним із найстаріших видів договорів, які відомі людству. Він обумовлює найбільш типові відносини з переходу майна в тимчасове оплатне користування. Тому не дивно, що цей вид цивільного договору, а також такий його різновид, як договір оренди державного та комунального майна, був предметом досліджень багатьох відомих вчених цивілістів, зокрема Базової Т.П., Басіна Ю.Г., Бобрової Д.В., Бондара В.Я. Брагінського М.І., Братуся С.М., Вітрянського В.В., Грибанова В.П., Дзери О.В., Іоффе О.С., Козаренка Є.В., Коссака В.М., Красавчикова О.А., Крашеніннікова П.В., Кузнєцової Н.С., Кучеренко І.М., Луця В.В., Маслова В.Ф., Мороза М.В., Підопригори О.А., Проніна М.Г., Пушкіна О.А., Саніахметової Н.О., Сібільова М.М., Спасибо-Фатєєвої І.В., Суханова Є.А., Тешенко В.М., Толстого Ю.К., Харитонова Є.О., Шевченко Я.М., Шершенєвича Г.Ф., Щербини В.С. та інших. Проте після прийняття ЦК України та ГК України комплексні дослідження оренди державного та комунального майна не провадились. Тому на сьогодні звернення до цієї теми є актуальним та своєчасним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні”, а також відповідно до плану науково-дослідної роботи Київської державної академії водного транспорту Міністерства освіти і науки України “Розробка системи аналізу та аналіз виробничої діяльності державного підприємства і підвищення ефективності використання його майна”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є проведення на основі нових кодифікованих актів, а саме Цивільного та Господарського кодексів, комплексного аналізу цивільно-правових аспектів регулювання договору оренди державного та комунального майна, а також вироблення рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правового регулювання цього виду цивільних договорів.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
– розкрити правову природу, відмінні ознаки договору оренди державного та комунального майна, дати визначення його поняття;
– визначити основні етапи укладення договорів оренди різних видів державного та комунального майна;
– виявити основні тенденції розвитку законодавства стосовно оренди єдиного майнового комплексу (підприємства), який перебуває у державній та комунальній власності;
– визначити правовий статус сторін договору оренди державного та комунального майна;
– провести аналіз істотних умов, об’єкта договору оренди державного та комунального майна, а також прав та обов’язків сторін за договором;
– проаналізувати підстави припинення договору оренди державного та комунального майна, а також відповідальність сторін за цим договором;
– сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання договору оренди державного та комунального майна.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають при укладенні, виконанні та припиненні договору оренди державного та комунального майна.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні науково-теоретичні розробки у сфері договірного регулювання оренди державного та комунального майна, а також нормативні акти, які регулюють дані відносини.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становили сучасні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Історико-юридичний метод дав можливість дослідити процеси розвитку правових норм в сфері правового регулювання договору оренди державного та комунального майна, методи спостереження та порівняння дали змогу проаналізувати наукові позиції, погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо правового регулювання досліджуваних договірних відносин, сприяли виявленню прогалин та протиріч у законодавстві, догматичний аналіз даних норм дав можливість сформулювати пропозиції по його удосконаленню. Системний і структурно-функціональний методи використовувалися для класифікації договорів оренди державного та комунального майна за певними критеріями. За допомогою семантичного методу досліджувалися значення та сутність таких понять як “оренда” та “найм”, “цілісний майновий комплекс” та єдиний майновий комплекс”.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні договору оренди державного та комунального майна на основі правових концепцій Цивільного та Господарського кодексів, формулюванні теоретичних висновків та пропозиції, пов’язаних з удосконаленням нормативного регулювання цих відносин, а також вирішення практичних питань, які виникають з правовідносин оренди державного та комунального майна.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, які вперше виносяться на захист:
– у зв’язку з віднесенням ЦК України до об’єктів права власності єдиного майнового комплексу (підприємства), в який крім майна включаються право вимоги, борги та інші права, обґрунтована позиція про те, що передача орендарю грошових коштів та цінних паперів на умовах кредиту, а оборотних матеріалів – на умовах договору купівлі-продажу, не відповідає загальній цивілістичній концепції єдиного майнового комплексу;
– оскільки ст. 14 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачає, що при оренді цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства здійснюється реорганізація державного підприємства шляхом виділення його структурного підрозділу і приєднання до орендаря, зроблено висновок, що об’єктом договору оренди в такому випадку є не цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, а єдиний майновий комплекс державного підприємства;
– для розширення прав фізичних осіб на укладання договорів оренди державного майна обґрунтовується необхідність надавати таке право будь-яким фізичним особам, незалежно від того, чи зареєстровані вони як суб’єкти підприємницької діяльності. У зв’язку з цим пропонується виключити з ч. 1 ст. 6 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” положення про обов’язкову реєстрацію фізичної особи, яка бажає укласти договір оренди державного майна, як суб'єкта підприємницької діяльності;
– враховуючи сталу концепцію Цивільних кодексів (ЦК УРСР і ЦК України) про віднесення до обов’язків сторін договору оренди (найму) проведення капітального та поточного ремонту, пропонується виключити із істотних умов договору оренди державного та комунального майна таку вимогу, як відновлення орендованого майна, закріпивши в Законі України “Про оренду державного та комунального майна” обов’язок орендаря провадити поточний ремонт орендованого майна, а орендодавця – капітальний, якщо інше не встановлено договором;
– встановлення ст. 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” обов’язку орендаря страхувати об’єкт оренди на свою користь у випадку, коли відповідно до умов договору на нього покладається ризик випадкової загибелі об’єкта оренди, визнається недоцільним, оскільки у будь-якому випадку орендар зобов’язаний відшкодувати орендодавцю шкоду, пов’язану з загибеллю об’єкта оренди;
– виходячи із рівності усіх форм власності, пропонується виключити зі ст. 19 Закону “Про оренду державного та комунального майна” положення про можливість стягнення заборгованості по орендній платі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
– виходячи із загальноцивілістичної концепції поєднання в одній особі орендаря, як того, хто уклав договір, та особи, якій передається у користування майно на підставі договору оренди, пропонується виключити зі ст. 115 ГК України положення про можливість створення трудовим колективом організації, яка укладає договір оренди майна цілісного майнового комплексу державного чи комунального підприємства (структурного підрозділу), тобто є орендарем і орендного підприємства;
– у зв’язку з наданням Законом права державним підприємствам передавати в оренду нерухоме майно площею до 200 кв. м. пропонується виключити з п. 19 Методики оцінки об’єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів від 10 серпня 1995 р. № 629, положення про необхідність затвердження звіту про незалежну оцінку майна органом, уповноваженим управляти майном цього підприємства.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані при вдосконаленні правового регулювання договору оренди державного та комунального майна, а теоретичні висновки – у подальших наукових дослідженнях інституту договору й договору оренди (найму).
Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців під час викладення курсів лекцій “Цивільне право”. Отримані рекомендації можуть бути використані у правозастосовчій практиці, зокрема при розгляді окремих цивільних справ.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на: міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (м.Київ, 17 травня 2002 р.) та науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м.Київ, 14 травня 2003 р.).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження цивільно-правових аспектів договору оренди державного та комунального майна дозволило зробити такі теоретичні висновки і пропозиції практичного характеру.
Виходячи з аналізу істотних умов договору оренди (найму), визначених у ЦК України та істотних умов договору оренди державного та комунального майна у Законі “Про оренду державного та комунального майна” запропоновано визначати:
– договір оренди (найму) як договір, відповідно до якого одна сторона передає іншій майно у строкове користування за плату;
– договір оренди державного та комунального майна як договір, відповідно до якого одна сторона – орендодавець, зобов’язується передати іншій стороні – орендарю на визначений строк певне майно у користування, а орендар зобов’язується прийняти це майно та сплачувати за нього орендну плату, передбачену нормативними актами.
Суттєвими відмінностями між договором оренди державного та комунального майна та оренди приватного майна є те, що відповідно до ст. 10 Закону “Про оренду державного та комунального майна” строк оренди та орендна плата віднесені до істотних умов договору, тому при оренді державного та комунального майна орендна плата та строк оренди повинні бути обов’язково визначені в договорі. Крім того, відповідно до ст. 19 цього ж Закону, орендна плата за користування державним або комунальним майном визначається не за погодженням сторін, а відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою Кабінетом Міністрів України – для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, – для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування – для об'єктів, що перебувають у комунальній власності. На відміну від цього, ст. ст. 762 і 763 ЦК України допускає можливість передачі майна в оренду (найм) на невизначений строк, а також можливість не визначати розміру орендної плати у договорі, а встановлювати її, виходячи із споживчої якості речей та інших обставин, які мають істотне значення.
Підтримуючи концепцію ЦК України, а також позицію тих вчених, які пропонують не розмежовувати поняття “оренда” і “найм”, додатково аргументовано цю позицію тим, що не можна визначити точних критеріїв розмежування цих понять “оренда” та “найм” виходячи тільки з того, що при договорі оренди завжди отримуються плоди (доходи), оскільки майно може використовуватися як для отримання доходів, так і без такої мети.
Виходячи з положень ст. 634 ЦК України, яка визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, і друга сторона не може запропонувати свої умови договору, договір оренди державного та комунального майна не можна вважати договором приєднання, оскільки Типові договори оренди державного та комунального майна, затверджені ФДМ України, носять рекомендаційний характер, крім того, відповідно до Закону “Про оренду державного та комунального майна” багато умов договору сторони повинні визначити самостійно (строк оренди, встановлення в договорі інших, ніж передбачені законом, правил про ризик випадкової загибелі орендованого майна тощо).
Права та обов’язки сторін за договором оренди державного та комунального майна можна розділити на чотири групи:
1) встановлені законодавством (наприклад обов’язок орендодавця передати об’єкт оренди та обов’язок орендаря сплачувати орендну плату та ін.);
2) встановлені законодавством, але які можуть бути змінені за погодженням сторін в договорі (право передати в суборенду нерухоме майно та інше індивідуально визначене майно);
3) які можуть бути встановлені договором (наприклад обов’язок орендаря використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону та ін.);
4) які виникають у однієї сторони лише при умові погодження з іншою (право проведення реконструкції, технічного переоснащення, поліпшення орендованого майна за погодженням з орендодавцем);
Проведений порівняльний аналіз регулювання орендних відносин у Цивільному та Господарському кодексах та Законі “Про оренду державного та комунального майна” дозволив зробити висновки щодо:
– необхідності регулювання договору оренди не в ГК, а в ЦК і можливості застосування до договору оренди державного та комунального майна норм ЦК. Відповідно до ст. 759 ЦК України законом або договором можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди), а ст. 760 ЦК України передбачає, що особливості найму окремих видів майна також можуть встановлюватися іншими законами. Тому встановлення Законом відмінного від ЦК України положень не суперечить загальним засадам ЦК України;
– необхідності застосування єдиного поняття “об’єкт оренди”, а не “предмет оренди”. Виходячи з загальноприйнятого в юридичній літературі підходу до визначення предмета договору як дії, а об’єкта як майно (речі), під об’єктом договору оренди слід розуміти орендоване майно, а під предметом договору – дії орендодавця та орендаря. В зв’язку з цим, з метою узгодження термінології, яка використовується в Цивільному кодексі України, необхідно внести змін до тексту ст. 760 ЦК України, якими термін „предмет” замінити терміном „об’єкт”;
– необґрунтованості закріплення у Господарському кодексі положення щодо створення двох юридичних осіб при оренді цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства – організації трудового колективу та орендного підприємства. Створення такої юридичної особи було передбачено Законом України “Про оренду майна державного підприємства та організацій” (в редакції 1992 року), але з прийняттям у 1995 нової редакції Закону України “Про оренду державного майна”, суб’єктом оренди було визнано господарське товариство, створене членами трудового колективу цілісного майнового комплексу державного чи комунального підприємства (структурного підрозділу). Така зміна суб’єктів оренди цілісних майнових комплексів була пов’язана з неможливістю вирішення багатьох питань, що виникали при поверненні та приватизації орендованого майна, оскільки існування двох юридичних осіб (організації орендарів та орендного підприємства), в яких одна виступала стороною договору оренди та купівлі-продажу при приватизації (організація орендарів), а інша користувалася майном і сплачувала орендну плату (орендне підприємство), викликало багато проблем на практиці.
Враховуючи, що ЦК України надає сторонам договору право відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд, відповідальність орендаря за невиконання або неналежне виконання обов’язків по сплаті орендної плати за договором оренди державного та комунального майна може встановлюватись в договорі як у формі неустойки, так і у формі відшкодування збитків.
Запропоновано в Закон України “Про оренду державного та комунального майна” внести наступні зміни та доповнення:
1. Виключити із ст. 6 Закону положення щодо можливості укладення договору оренди державного та комунального майна тільки фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, оскільки це обмежує використання такого майна для іншого виду діяльності, наприклад, для творчої (образотворчої, архітектурної тощо).
2. Виключити зі ст. 8 Закону “Про оренду державного та комунального майна” положення про те, що до реєстрації у встановленому порядку статуту господарського товариства, створеного членами трудового колективу, кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви. Вказана норма утруднює створення товариства, оскільки робить цей процес нескінченним, а також витратним, тому що необхідно постійно сплачувати державне мито за посвідчення змін до установчої угоди (договору). Водночас слід закріпити положення, відповідно до якого в разі, якщо засновники господарського товариства вважатимуть за потрібне розширити коло засновників товариства, то вони, виходячи із закріпленого ЦК України принципу свободи договору, самостійно виразять свою волю шляхом укладенням додаткової угоди до установчого договору.
3. Замінити в ст. 10 Закону таку істотну умову як “відновлення орендованого майна” на “обов’язки сторін щодо проведення капітального та поточного ремонту”, а “виконання зобов’язань” – на “обов’язки сторін”. Відповідно до ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, а капітальний ремонт речі – наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Зазначені обов’язки покладаються на орендаря Типовим договором оренди цілісного майнового комплексу державних підприємств, затвердженим наказом ФДМ України № 1774 від 23 серпня 2000 р.
Цивільне право та законодавство визначають загальні умови, способи та суб’єктів виконання зобов’язань, отже, у договорі оренди державного та комунального майна навряд чи можна врегулювати відносини щодо “виконання договору”, скоріше договір повинен визначати обов’язки сторін. Такий підхід не був сприйнятий практикою і навіть в Типових договорах оренди державного майна, де не розкривається зміст поняття “виконання зобов’язань”, а лише перераховуються права та обов’язки сторін договору.
4. З метою узгодження норм нового ЦК України та норм Закону „Про оренду державного та комунального майна” пропонується визначити в Законі, що об’єктом оренди є не цілісний майновий комплекс підприємства, а єдиний майновий комплекс (підприємство), оскільки ЦК України відніс до об’єктів цивільних прав підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України). В зв’язку з цим, виключити зі ст. 4 Закону положення, відповідно до яких грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Враховуючи визначення кредитного договору, яке міститься в ст. 1054 ЦК України відповідно до якого за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, видається неправомірним, по-перше, надавати кредити орендодавцями, по-друге – можливість передавати в кредит цінні папери. Крім цього слід зазначити, що об’єктом оренди не може бути цілісний майновий комплекс структурного підрозділу, оскільки ст. 14 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачає, що при оренді цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства здійснюється реорганізація державного підприємства шляхом виділення його структурного підрозділу і приєднання до орендаря, тому об’єктом договору оренди є не цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, а єдиний майновий комплекс державного підприємства.
5. Статтю 14 „Припинення діяльності підприємства, майно якого передане в оренду” Закону доповнити положеннями щодо можливості припинення діяльності державного та комунального підприємства тільки у випадку оренди цілісного майнового комплексу.
6. Закріпити в Законі такі обов’язки орендодавця, які встановлені ЦК України: попередження орендаря про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею; повідомлення при укладенні договору найму орендаря про всі права третіх осіб на річ; проведення капітального ремонту речі, переданої у найм, за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
7. Виключити зі ст. 19 Закону “Про оренду державного та комунального майна” положення, якими встановлений порядок стягнення заборгованості по орендній платі на підставі виконавчих написів нотаріусів, оскільки встановлення такого порядку суперечить принципу рівності всіх форм власності.
8. Закріпити в Законі положення, відповідно до якого, сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється, як це встановлено ч. 2 ст. 770 ЦК України. Таке положення надасть сторонам право встановлювати, що у випадку приватизації об’єкта оренди договір оренди державного та комунального майна припиняється, оскільки передача в оренду не сприяє приватизації таких об’єктів.
9. Виключити із ст. 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” положення щодо обов’язку орендаря страхувати об’єкт оренди на свою користь у випадку, коли відповідно до умов договору на нього покладається ризик випадкової загибелі об’єкта оренди, оскільки орендар зобов’язаний відшкодувати шкоду, пов’язану з загибеллю об’єкта оренди орендодавцю у будь-якому випадку.
10. Змінити редакцію ч. 1 ст. 26 Закону встановивши, що одностороння відмова від виконання договору оренди не допускається за винятком випадків, встановлених Цивільним кодексом України та іншими законами України. Оскільки ст. 782 ЦК України надає право наймодавцю відмовитись від виконання договору найму у випадку, коли наймач не вносить плату за користування майном протягом трьох місяців. З метою захисту інтересів орендодавця державного та комунального майна необхідно урівняти його в правах з іншими наймодавцями, надавши право відмовитись від виконання договору оренди у тому разі, коли орендар не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд.
11. Замінити таку підставу припинення договору оренди як “банкрутство орендаря”, передбачену ст. 26 Закону на підставу „винесення ухвали господарського суду про визнання орендаря банкрутом і ліквідацію орендаря”, оскільки про банкрутство юридичної особи можна говорити лише тоді, коли про це винесена ухвала суду.
Зроблені пропозиції до окремих підзаконних нормативно-правових актів, зокрема пропонується:
– із Переліку документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства (організації), його структурного підрозділу, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі підприємства (організації), господарського товариства і є державною власністю, затвердженого Наказом ФДМ України № 649 від 17.04.2001 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.06.2001 р. за № 504/5695 слід виключити такий документ як дозвіл на передачу в оренду державного майна від органу, уповноваженого управляти майном підприємства, оскільки відповідно до ст. 9 Закону орган, уповноважений управляти майном, повинен давати висновок щодо можливості оренди певного майна, а документи для надання такого висновку цьому органу направляє орендодавець. Отже, на момент подачі заяви про намір взяти в оренду майно, що належить до державної власності такого дозволу, як це передбачено Переліком документів, які подаються орендодавцеві, бути не може;
– з Методики оцінки об’єктів оренди об’єктів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629, виключити положення про необхідність погодження з органом, уповноваженим управляти майном підприємства, звіту про незалежну оцінку нерухомого майна площею до 200 кв. м., оскільки це положення протирічить положенням статті 5 Закону “Про оренду державного та комунального майна”, яка надає право підприємствам самостійно передавати в оренду нерухоме майно площею до 200 кв. м.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1940. – 360 с.
2. Александров Н.Г. К вопросу о роли договора в правовом регулировании общественных от¬ношений // Ученые записки Всесоюзного юридического института Минюста СССР. – Вып.6. – М., 1946. – С.60–83.
3. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия. – М.: СТАТУТ, 2000. – 256 с.
4. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
5. Алексеев Т.Д. Аренда торговых помещений. – М.: Юридическая литература, 1966. – 72 с.
6. Андреев М. Римско частно право – София: Тракия–М, 1999. – 416 с.
7. Аренда предприятий / Под ред.В.Ф. Новикова, Т.В. Рысиной. – М.: Экономика, 1990. – 156 с.
8. Артабаева Л.С. К вопросу о понятии купли–продажи предприятия // Юрист. – 2001. – № 1. – С.2-5.
9. Артеменков С. Правовой статус государственных и муниципальных унитарных предприятий // Законность. – 2003. – № 5. – С.19-22.
10. Артеменков С. Правовой статус государственных и муниципальных унитарных предприятий // Законность. – 2003. – № 6. – С.7-11.
11. Барон. Система римского гражданского права В 6 кн. Кн. 4. Обязательственное право. – К., 1889. – 175 с.
12. Бартошек М. Римское право: (Понятие, термины, определения): Пер. с чешск – М: Юридическая литература, 1989. – 580 с.
13. Бару М.И. Понятие и содержание возмездности в советском гражданском праве // Ученые записки харьковского юридического института. – Харьков. – 1959. – Вып.13. – С.48-49.
14. Басин Ю.Г. Некоторые существенные особенности аренды государственного имущества // Советское государство и право. – 1990. – №5. – С.55.
15. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ Гражданского законодательства и основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. – Саратов, 1971. – С.32-37.
16. Беляева З.С. Договор в сфере межхозяйственной кооперации / Отв. ред. М.И. Козырь. – М.: Наука, 1985. – 112 с.
17. Богданов Е.В. Специфика и социальное значение предпринимательских договоров // Журнал российского права. – 2002. – № 1. – С.53-59.
18. Бондар В. Правове регулювання договору найму житла у державному та комунальному фонді соціального використання // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С.45-48.
19. Бондар В.Я. Види договорів найму жилих приміщень // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України”. – Київ: ІДП НАНУ. – 2001. – С.29-31.
20. Бондар В.Я. Договір найму житла: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / ІДП НАНУ. – Київ, 2001. – 18 с.
21. Бондаренко І. Особливості державного регулювання господарської діяльності казенних підприємств // Право України. – 2000. – № 2. – С.60-61, 73.
22. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая. Договоры о передаче имущества. – М.: СТАТУТ, 2000. – 800 с.
23. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положения. – М.: СТАТУТ, 2000. – 848 с.
24. Братусь С.Н. Соотношение административных и экономических методов в регулировании хозяйственных отношений // Советское государство и право. – 1966. – 33. – С.112.
25. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юрид. Лит., 1950. – 367 с.
26. Братусь С.Н., Иоффе О.С. Гражданское право. – М. – Знание, 1967. – 59 с.
27. Быков А.Г. План и хозяйственный договор. – М.: Изд–во МГУ, 1975. – 158 с.
28. Витрянский В. Аренда отдельных видов имущества // Хозяйство и право. – 1996. – Прил. к № 10. – С.3-64.
29. Витрянский В.В. Договор аренды и его виды: прокат, фрахтование на время, аренда зданий, сооружений и предприятий, лизинг. – М.: СТАТУТ, 2001. – 300 с.
30. Гавзе Ф.И. Социалистический гражданско-правовой договор – М.: Госюриздат, 1972. – 243 с.
31. Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2 (21). – С.89-96.
32. Генкин Д.М. Право собственности в ССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 223 с.
33. Германское право. Ч. I. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
34. Гонгало Б.М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. – М.: Статут, 2002. – 222 с.
35. Господарський кодекс України // ВВР. – 2003. – № 18. – Ст.144.
36. Гражданский кодекс Грузии. Отв. ред. Бигвава З.К. – С.-П.: «Пресс», 2002. – 750.
37. Гражданский кодекс Квебека –М.: СТАТУТ, 1999. – 472 с.
38. Гражданский кодекс Латвийской Республики. Отв. ред. Лившиц Н.Э. – С.П.: «Пресс», 2001. – 830 с.
39. Гражданский кодекс Республики Беларусь / Науч. ред. В.Ф. Чигир. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 1059 с.
40. Гражданский кодекс Республики Казахстан. Отв. ред. Лившиц Н.Э. – С.-П.: «Пресс», 2002. – 1029 с.
41. Гражданский кодекс Российской Федерации. С постатейным приложением материалов практики Конституционного Суда Российской Федерации, Верховного Суда Российской Федерации, Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации / Сост. Д.В.Мурзин. – М.: НОРМА, 2001. – 1088 с.
42. Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. – К.: Издательство политической литературы Украины, 1981. – 639 с.
43. Гражданский процессуальный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Тертышников В.И. – Харьков: Консум, 1999. – 416 с.
44. Гражданское право в 2-х томах. Т.1. / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 1993. – 384 с.
45. Гражданское право в 2-х томах. Т.2. / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 1993. – 432 с.
46. Гражданское право Украины. Ч.I / Под ред. Пушкина А.А., Самойленко В.М. – Харьков: Основа, 1996. – с.353.
47. Гражданское право. Т.2., Полутом 1 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 704 с.
48. Гражданское право. Т.2., Полутом 2 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 544 с.
49. Гражданское право. Учебник. Ч.1 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с.
50. Гражданское право. Учебник. Ч.2 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 784 с.
51. Гражданское Уложение: Проект Высочайше учрежденной Редакционной Комиссии по составлению Гражданского Уложения / Под ред. Тюртюмова И.М. – Т. 2. – СПб., 1910. – С.398.
52. Грибанов А. Предприятие: проблемы доктрины и законодательства // Хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С.36-41.
53. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: СТАТУТ, 2001. – 411 с.
54. Гринюк Р. Загальні засади правового статусу комунальних підприємств // Правничий часопис Донецького університету. – 2000. – № 2 (5). – С.19-21.
55. Гринюк Р.Ф. Правовой статус коммунальных предприятий в Украине. – Донецк: Дельта, 2002. – 207 с.
56. Гусев О.Б., Завидов Б.Д., Слюсаренко М.И. Залоговое право России / Под ред. В.С.Анохина. – М.: Экзамен, 2001. – 213 с.
57. Гутников О. Государственная регистрация права аренды // Хозяйство и право. – № 5. – 1999. – С.114-119.
58. Декрет Кабінету Міністрів № 57-93 від 05.05.1993 р. „Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду // ВВР. – 1993. – №30. – Ст.337.
59. Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 року № 26-92 „Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається” // ВВР. – 1993. – № 11. – Ст.96.
60. Державна програма приватизації на 2000-2002 роки, затверджена Законом України „Про Державну програму приватизації” від 18.07.2000 р. № 1723 III // ВВР. – 2000 р. – № 33 34. – Ст. 272.
61. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1 / За ред. Ю.С.Шемшученка, Я.М.Шевченко. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 280 с.
62. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1990. – 272 с.
63. Єфименко А. Регулювання припинення (реорганізації) та ліквідації юридичних осіб за проектом Цивільного кодексу України // Право України. – 2002. – № 10. – С.77-82.
64. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М.: СПАРК, 2001. – 767 с.
65. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697-XII // ВВР. – 1991. – № 20. – Ст.249 (із змінами і доповненнями).
66. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України” від 14.10.1998 р. № 177/XIV // ВВР. – 1998. – № 49. – Ст.301.
67. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України” від 14.10.1998 р. № 177/XIV // ВВР. – 1998. – № 49. – Ст.301.
68. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” від 19 листопада 1997 року № 651/97-ВР // ВВР. – 1998. – № 11-12. – Ст.42.
69. Закон України “Про господарські товариства” // ВВР. – 1991. – № 49. – Ст.682.
70. Закон України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” (із змінами, внесеними згідно із Законом № 860-IV від 22.05.2003 р.) // ВВР. – 1999. – № 48. – Ст.408.
71. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Урядовий кур'єр. – 1995. – № 21-22.
72. Закон України “Про підприємства в Україні” // ВВР. – 1991. – № 24. – Ст.272.
73. Закон України “Про приватизацію державного майна” // ВВР. – 1992. – № 24.
74. Закон України “Про режим іноземного інвестування” // ВВР. – 1996. – № 19. – Ст.80.
75. Закон України “Про столицю України місто-герой Київ” // ВВР. – 1999. – № 11. – Ст.79.
76. Закон України ”Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України” від 07.02.2002 р.// ВВР. – 2002. – № 30. – Ст.205.
77. Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” // ВВР. – 1997. – № 5. – Ст.28.
78. Закон України „Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” // ВВР. – 1995. – № 10. – Ст. 60.
79. Закон України „Про оренду майна державних підприємств та організацій” // ВВР. – 1992. – № 30. – Ст.416.
80. Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” // ВВР. – 2001. – № 47. – Ст.251.
81. Закон України „Про пожежну безпеку” // ВВР. – 1994. – № 5. – Ст.21.
82. Закон Української РСР “Про підприємництво” // ВВР. – 1991. – № 14. – Ст.168.
83. Закону України “Про місцеве самоврядування України” // ВВР. – 1997. – № 24. – Ст.170.
84. Зобов’язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник / За ред. проф.О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
85. Иванов А.А., Медведев Д.А. Право государственного предприятия на имущество. Статья первая. Опыт исторической характеристики // Правоведение. – 1990. – № 6. – С.3-12.
86. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
87. Иоффе О.С. План и договор в социалистическом хозяйстве. – М.: Юридическая литература, 1971. – 320 с.
88. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1961. – 438 с.
89. Інструкція „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженого Наказом МЮ України 18.06.1994р. за №18/5 // Українська Інвестиційна Газета. – 2002. – № 37.
90. Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затверджена наказом МЗЕЗТоргу України № 30 від 18 січня 1996 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
91. Кецмен І. Поняття та ознаки договору піднайму жилого приміщення // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – с.176-182.
92. Кизилов В.А. Хозрасчет, подряд, аренда в торговле. – М.: Экономика, 1991. – 207 с.
93. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.Довгерта. – К.: Український центр правничих студій “Fiat Justitia”, 2000. – 336 с.
94. Козлова Е. Предприятие как объект и субъект права // Российская юстиция. – 2002. – № 8. – С.18-19.
95. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Издательская группа “ИНФРА-М-НОРМА”, 1998. – 800 с.
96. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Изд. Дом “ИНФРА-М”, 1997. – 778 с.
97. Комментарий Части первой гражданского кодекса российской федерации для предпринимателей / Под ред. Кузнецова В., Брагинской Т. – М.: Ред. Журн. «Хозяйство и право», 1995. – 860 с.
98. Конституція України // ВВР. – 1996. – № 30. – Ст.141.
99. Кооперация и аренда. Сборник документов и материалов. – М.: Политиздат, 1989. – 288 с.
100. Косякова Н.И. Правовое положение государственных предприятий // Журнал российского права. – 2000. – № 5/6. – С.21-29.
101. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. – К.: ВЕНТУРІ, 1996. – 208 с.
102. Красавчиков О.А. Договорная дисциплина: сущность и основные компоненты // Договорная дисциплина в советском гражданском праве: Межвуз. Сб. науч. Тр. / Отв. ред. О.А.Красавчиков. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1985. – С.4-27.
103. Кузнєцова Н.С. Шляхи розвитку законодавства України про підприємницьку діяльність // Матеріали науково-практичної конференції „Концепція розвитку законодавства України”. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, травень, 1996. – С.28-29.
104. Кучеренко І.М. Деякі питання приватизації зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів // Правова держава: Зб. наук. пр. – К.: ІДП НАН України, 2001. – Вип. 12. – С. 401-407.
105. Кучеренко І.М. Етапи розвитку законодавства про приватизацію майна державних підприємств // Розвиток цивільного законодавства в Україні. – Харків: “КОНСУМ”, 1999.– С. 87-100.
106. Кучеренко І.М. Підприємство – об’єкт чи суб’єкт цивільних прав? // Держава і право: Зб. наук. пр. – К.: ІДП НАН України, 2002. – Вип. 16. – С. 174-179.
107. Кучеренко І.М. Правове регулювання приватизації державних підприємств // Правова держава: Зб. наук. пр. – К.: ІДП НАН України, 1996. – Вип. 7. – С. 163-166.
108. Кучеренко І.М. Правові протиріччя закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” // Правова держава: Зб. наук. пр. – К.: ІДП НАН України, 1995. – Вип. 6. – С.188-192.
109. Л.Жюлио де ла Морандьер. Гражданское право Франции. В 2 х т. Т.2 / Перевод с франц. Е.А.Флейшиц. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – С.728.
110. Лаптев В.В. Проблемы предпринимательской (хозяйственной) правосубъектности // Государство и право. – 1999. – № 11. – С.13–21.
111. Лист Фонду державного майна України від 18.12.2001р. № 10-16-15936 „Стосовно суборенди майна” // Бухгалтер. – март, 2002. – № 9.
112. Лист Фонду державного майна України від 18.12.2001р. № 10-16-15936 „Стосовно суборенди майна” // Бухгалтер. – березень, 2002р. – № 9.
113. Луць А.В. Свобода договору за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 3. – С.215-221.
114. Луць В.В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. – М.: Юрид. лит., 1973. – 480 с.
115. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.
116. Малышков В.И., Воронин В.М. Арендный подряд в общественном питании. – М.: Экономика, 1990. – 80 с.
117. Маркова М.Г. Гражданское право. Конспект лекций. – С-Пб.: Альфа, 2001. – 96 с.
118. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: СТАТУТ, 2000. – 831 с.
119. Методика розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів від 4 жовтня 1995 р. № 786 // Урядовий кур’єр. – 1996. – №10.
120. Мозолин В.П., Фарнсворт Е.А. Договорное право в США и СССР. История и общие кон¬цепции. – М.: Наука, 1988. – 312 с.
121. Мороз М.В. Основні права й обов’язки сторін у зобов’язанні, що виникає з договору оренди державного майна // Вісник УВС МВСУ. – 1999. – Вип.5. – С.207-212.
122. Мороз М.В. Правові питання оренди майна державних підприємств: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НЮАУ. – Харків, 2000. – 20 с.
123. Мороз М.В. Припинення і розірвання договору оренди майна державних підприємств // Вісник АПрН України. – 1999. – Вип.3. – С.94-102.
124. Мороз М.В. Строки договору оренди майна державних підприємств // Вісник УВС МВСУ. – 1999. – Вип.9. – С.342-347.
125. Мусієнко В.В. Актуальні проблеми орендних відносин у сфері майна комунальної власності // Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Проблеми кодифікації законодавства України (м.Київ, 14 травня 2003 р.). – К.: ІДП НАН України, 2003. – С.113-116.
126. Мусієнко В.В. Відповідальність за невиконання умови щодо сплати орендної плати за договором оренди комунального майна // Вісник прокуратури. – 2003. – № 3. – С.72-75.
127. Мусієнко В.В. Відповідальність орендаря за невиконання умови сплати орендної плати по договору оренди комунального майна // Тези доповідей і наукових повідомлень міжнародної наукової конференції “Україна: шляхами віків” (м.Київ, 17 травня 2002 р.). – К.: Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, 2002. – С.160-163.
128. Мусієнко В.В. Деякі аспекти договору оренди майна комунальної власності // Міліція України. – 2003. – № 4. – С.19-23.
129. Мусієнко В.В. Правовий режим майна комунальної власності // Міліція України. – 2003. – № 1. – С.16-21.
130. Наказ Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. за № 288/4509 “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 21.
131. Научно-практический комментарий Закона Украины «Об аренде государственного имущества» / Спасибо И.В., Козаренко Е.В., Стешенко В.Н. – Х.: Фирма «Консум». – 1997. – 97 с.
132. Основы гражданского законодательства Союза ССР и Союзных республик. – ВВС СССР. – 1961. – № 50. – Ст.525.
133. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 29.06.1999 р. За № 1172 // Офіційний Вісник України. – 1999. – №26.
134. Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладення договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства (організації), його структурного підрозділу, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі підприємства (організації), господарського товариства і є державною власністю, затверджений Наказом ФДМ України № 649 від 17.04.2001 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.06.2001 р. за № 504/5695 // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 24.
135. Перелік установ, організацій та підприємств, які входять до складу НАН України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 226 від 19.02.1999 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
136. Перелік установ, організацій та підприємств, які входять до складу НАН України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 226 від 19.02.1999 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України. – www.rada.kiеv.ua.
137. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. В 3 Т. – СПб., 1896. – М.3: Договор и обязательство. – С.341-365.
138. Половко С. Проблеми правового регулювання оренди державного майна // Право України. – 1998. – № 3. – С.51-53.
139. Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 // Офіційний Вісник України. – 1998. – № 21.
140. Положення про порядок і умови надання пільг щодо орендної плати орендарям майна державних підприємств, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р. за № 271 // Урядовий кур'єр. – 1996. – № 58-59.
141. Положення про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду, затверджене наказом Міністерства оборони України та Фонду державного майна України № 333/1697 від 17.09.2001 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2001 р. за № 871/6062.
142. Порядок повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затверджений наказом Фонду державного майна України № 847 від 7 серпня 1997 року // Офіційний Вісник України. – 1997. – № 40.
143. Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди де