ДОГОВІР ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ………………………. 9
1.1. Джерела правового регулювання лізингу…………………….…… 9
1.2. Поняття лізингу……………………………………….…………….. 20
1.3. Види і форми лізингу………………………………….……………. 26

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ, СТОРОНИ ТА ЗМІСТ ДОГОВОРУ
ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ…………………………………….. 45
2.1. Поняття і правова природа договору фінансового лізингу………….. 45
2.2. Сторони договору фінансового лізингу………………………………. 74
2.3. Істотні умови договору фінансового лізингу…………………………. 84
2.4. Права та обов’язки сторін за договором фінансового лізингу………. 125

РОЗДІЛ 3. ДОГОВІРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УЧАСНИКІВ
ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ………………. 153
3.1. Відповідальність лізингодавця та лізингоодержувача за
договором фінансового лізингу ..………………………………………. 153
3.2. Особливості відповідальності продавця у лізингових
відносинах……………………………………………………………….. 168

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 183

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап становлення в Україні ринкових відносин характеризується посиленням ролі договору в опосередкуванні суспільних відносин у сфері підприємництва. Окреслюється тенденція до появи й утвердження договірних інститутів, які не були характерними для колишньої системи господарювання. Одним з таких є договір фінансового лізингу.
Значення лізингу для економіки України в сучасних умовах важко переоцінити, оскільки, як показує світова практика, він являє собою дієвий механізм, за допомогою якого забезпечується оновлення засобів виробництва та створюються умови для використання новітньої техніки. Водночас, становлення інституту лізингу в Україні неможливе без створення для цього належної правової бази. Довгий час в нашій державі не було спеціального законодавства про лізинг. Прийняття в 1997 році Закону України “Про лізинг”, безперечно, стало вагомим кроком в процесі законодавчого забезпечення лізингової діяльності. Однак, в цілому, лізингове законодавство України та практика його застосування на сьогоднішній день перебувають на стадії формування, і залишається невирішеною ціла низка теоретичних та пов’язаних з ними практичних питань щодо правового регулювання лізингу.
Варто зазначити, що на сьогоднішній день договір фінансового лізингу не достатньо досліджений в українській юридичній науці. В основному, інститут фінансового лізингу знаходить висвітлення у навчальній літературі з цивільного, господарського, інвестиційного права, а також в окремих публікаціях у періодичних юридичних виданнях. Водночас, фактично, відсутні комплексні наукові дослідження договору фінансового лізингу. Винятком у цьому відношенні може бути хіба лише дисертаційна робота Р.П.Бойчука “Договір лізингу”, яка, однак, була виконана ще до прийняття Закону України “Про лізинг”.
Виходячи із зазначеного вище, питання, що стосуються поняття та видів лізингу, правової природи договору фінансового лізингу, його суб’єктного складу, змісту, відповідальності учасників на сьогоднішній день є актуальними, а тому потребують комплексного наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає загальній темі науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”, затвердженій наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № 11/74 від 1 липня 2002 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтовання концепції правового регулювання відносин за договором фінансового лізингу і формулювання на цій основі практичних пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства України про лізинг.
Для досягнення сформульованої вище мети поставлено такі задачі:
- аналіз еволюції законодавства України про лізинг;
- вивчення правової природи лізингу;
- визначення місця договору фінансового лізингу в системі договірних зобов’язань;
- дослідження умов, що складають зміст договору фінансового лізингу;
- аналіз прав та обов’язків сторін за договором фінансового лізингу;
- визначення форм та підстав договірної відповідальності лізингодавця, лізингоодержувача та продавця в лізингових відносинах.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які мають місце при здійсненні лізингу.
Предмет дослідження –зобов’язальні правовідносини, які виникають на підставі договору фінансового лізингу, а також законодавство, яке їх регулює, та практика його застосування.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання предметів і явищ. В роботі використано також інші методи, зокрема історико-правовий (при дослідженні етапів розвитку законодавства про лізинг в Україні), формально-юридичний (при аналізі змісту норм законодавства України, що регулює відносини фінансового лізингу), порівняльно-правовий (при порівнянні договору фінансового лізингу з іншими цивільно-правовими договорами) та ін.
Теоретичною базою дослідження стали праці таких вчених-юристів України та Російської Федерації: М.М.Агаркова, Ч.Н.Азімова, Б.С.Антимонова, М.І.Брагінського, О.М.Вінник, В.В.Вітрянського, В.П.Грибанова, І.М.Грущинського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, М.Д.Єгорова, В.С.Єма, О.С.Іоффе, А.Ю.Кабалкіна, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Я.А.Куника, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Г.К.Матвеєва, Є.А.Павлодського, П.М.Рабіновича, З.В.Ромовської, А.М.Савицької, Н.О.Саніахметової, А.О.Собчака, А.М.Статівки, Є.О.Суханова, В.С.Толстого, Є.О.Харитонова, В.С.Щербини, Я.М.Шевченко та ін. Автором також проаналізовано праці О.Є.Блінкова, Р.П.Бойчука, А.А.Груздьової, А.А.Іванова, О.В.Кабатової, Н.Р.Кравчук, І.Г.Лисименко, І.О.Решетник та інших українських й російських авторів, які безпосередньо присвячені правовим питанням лізингу. Крім того, використано праці вчених інших держав, зокрема, М.Джованьолі, М.Мартінека, А.Мертенса, Є.Почобута, У.Шарпа та ін.
Емпіричною базою дослідження є практика укладення та виконання договорів фінансового лізингу суб’єктами підприємницької діяльності, а також матеріали судової практики вирішення господарських спорів, пов’язаних з договором фінансового лізингу.
Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації проведено комплексне наукове дослідження договору фінансового лізингу на основі Закону України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. з використанням положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16 січня 2003 р., та інших нормативно-правових актів. Запропоновано нове бачення етапів формування джерел правового регулювання лізингу в Україні.
У роботі знаходить свій подальший розвиток питання щодо правової природи лізингу. В контексті розмежування понять “підприємницька діяльність”, ”господарська діяльність” та “інвестиційна діяльність” обґрунтувується положення про те, що найбільш точним є визначення лізингу, як виду підприємницької діяльності.
Конкретизовано критерії поділу лізингу на фінансовий та оперативний. Вперше в українській юридичній літературі відстоюється теза про те, що основою такого поділу є правові наслідки закінчення строку дії договору. Сформульовано ознаки зворотного лізингу, який пропонується розглядати як різновид фінансового лізингу. Зроблено висновок про те, що закріплений Законом України “Про лізинг” пайовий лізинг є відповідником відомого у світовій практиці роздільного лізингу (leveraged leasing), і що його потрібно відмежовувати від тих випадків здійснення лізингу за рахунок залучених коштів, коли відповідальним за повернення залучених коштів є лізингодавець.
В дисертації розглянуто питання про те, чи є договір фінансового лізингу двосторонньою чи багатосторонньою угодою (правочином). Обґрунтовано положення про те, що договір фінансового лізингу є двосторонньою угодою (правочином).
Одержує подальший розвиток дослідження проблеми правової природи договору фінансового лізингу. Автор відстоює точку зору про те, що даний договір повинен займати самостійне місце серед цивільно-правових договорів. Обґрунтовується, що юридична мета даного договору полягає у передачі майна в строкове відплатне користування з подальшим можливим набуттям його у власність. Дисертант пропонує своє визначення договору фінансового лізингу.
Доводиться положення про те, що сторонами договору фінансового лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач, а продавець, незважаючи на те, що в Законі України “Про лізинг” він визнається суб’єктом лізингу, не є стороною договору фінансового лізингу.
У роботі знаходить свій подальший розвиток проблема визначення кола істотних умов договору фінансового лізингу. При цьому автором піддано критичній оцінці наведений у ст.7 Закону України “Про лізинг” перелік істотних умов договору лізингу і запропоновано свій перелік істотних умов цього договору.
Вперше у вітчизняній юридичній літературі досліджується право лізингоодержувача на пред’явлення безпосередніх вимог продавцю. Висловлено думку про те, що в даному випадку має місце передача (делегування) в силу прямої вказівки закону певних прав щодо продавця лізингоодержувачу, що має місце при наявності юридичного складу: 1) договір фінансового лізингу; 2) договір купівлі-продажу, до змісту якого включено умову, що продавець повідомлений про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі.
У роботі розвинуто питання щодо відповідальності сторін за договором фінансового лізингу. Розроблено положення про те, що повернення лізингодавцеві майна у безспірному порядку в разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків за своїми ознаками є мірою відповідальності лізингоодержувача, яка виражається у позбавленні його заснованого на договорі фінансового лізингу суб’єктивного права – права користування майном.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні відповідних тем з навчальних дисциплін “Цивільне право”, “Господарське право”, “Міжнародне приватне право”, при розробці спецкурсу “Правове регулювання лізингу в Україні”, а також для підготовки підручників, навчальних посібників тощо.
Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані у правотворчій діяльності та застосовуватись судами при вирішенні спорів, що випливають з виконання договорів фінансового лізингу, а також можуть стати в нагоді при розробці примірного договору фінансового лізингу.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях: Науково-практична конференція “Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2000 р.); Науково-практична конференція “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 2000 р.); Міжнародна наукова конференція “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); Регіональна науково-практична конференція “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2001 р.); Науково-практична конференція “Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2001 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2001 р.); Регіональна науково-практична конференція “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2002 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів “Проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 2002 р.); Науково-практична конференція “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); Наукова конференція молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 2002 р.).
Публікації. Результати наукового дослідження висвітлено в 12 публікаціях, в т.ч. 8 – фахові, 4 – інші опубліковані праці, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі проведених в роботі досліджень можна зробити наступні висновки та пропозиції:
1. Становлення джерел правового регулювання лізингу в Україні в історичному аспекті пройшло 3 етапи:
І. Відсутність спеціальних правових норм про лізинг в законодавчих актах і його регулювання на основі загальних положень цивільного права та правових норм про майновий найм – до 1991 року.
ІІ. Закріплення лізингу в окремих актах законодавства та його фрагментарне регулювання банківським, податковим законодавством, законодавством про зовнішньоекономічну діяльність, законодавством в сфері торговельного мореплавства – 1991 - 1997 роки.
ІІІ. Комплексне регулювання лізингу спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України “Про лізинг” – з 1997 року.
З набранням чинності новим ЦК 2003 р. 1 січня 2004 р. можна буде декларувати новий етап розвитку законодавства України про лізинг, коли цивільно-правове регулювання лізингових відносин здійснюватиметься кодифікованим актом – новим Цивільним кодексом України та спеціальним законом – Законом України “Про лізинг”.
2. На сьогоднішній день окреслились різні підходи до нормативного визначення поняття лізингу – як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів; господарської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів; інвестиційної діяльності; інвестиційно-підприємницької діяльності. Виходячи із сутності понять “підприємницька діяльність”, “господарська діяльність” та “інвестиційна діяльність”, найбільш точним є визначення лізингу як виду підприємницької діяльності.
3. Основними видами лізингу є фінансовий лізинг та оперативний лізинг. Закон України “Про лізинг” поділяє лізинг на ці види залежно від правових наслідків, які мають місце після закінчення строку дії договору. Строк дії договору не може визнаватися критерієм поділу лізингу на фінансовий та оперативний, оскільки строк, за який амортизується від 60 до 90 % вартості майна, відповідає обом цим видам лізингу. Водночас, в світлі утвердження принципу свободи договору пропонується відмовитися від закріплення в законодавстві конкретних цифрових меж строку дії договору для фінансового та оперативного лізингу, вказавши, що строк дії договору фінансового лізингу відповідає строку, за який амортизується вся чи більша частина вартості майна, а для оперативного лізингу цей строк має бути меншим від строку повної амортизації майна. Лізингоодержувач у договорі фінансового лізингу має право, але не зобов’язаний викупити майно. Отже, у ст.4 Закону України “Про лізинг” при визначенні фінансового лізингу слова “викуповується ним за залишковою вартістю” доцільно замінити на “може бути викуплене ним за залишковою вартістю”.
4. Зворотний лізинг є різновидом фінансового лізингу, який характеризується наступними видовими відмінностями:
- власником майна на момент укладення договору зворотного лізингу є лізингоодержувач;
- відсутня фізична передача майна лізингоодержувачеві;
- лізингодавець несе обов’язок набути у власність майно в лізингоодержувача, сплативши його вартість.
5. Передбачений в Законі України “Про лізинг” пайовий лізинг є відповідником поширеного в міжнародній практиці роздільного лізингу (leveraged leasing). Пайовий лізинг – це різновид фінансового лізингу за рахунок залучених коштів, здійснюваний на основі багатосторонньої угоди за участю кредиторів, при якому обов’язок по поверненню наданих кредиторами коштів несе лізингоодержувач.
6. З точки зору класифікації угод (правочинів) на одно-, дво- і багатосторонні, договір фінансового лізингу варто розглядати як двосторонню угоду (правочин). Тому не можна погодитися із позицією, закріпленою Законом України “Про лізинг”, де договір лізингу визначається як дво- або багатостороння угода.
Договір фінансового лізингу є консенсуальним, відплатним, двостороннім.
7. Договір фінансового лізингу є консенсуальним, відплатним і двостороннім.
8. Не можна погодитися із запропонованими в літературі підходами, якими договір фінансового лізингу розглядається, як різновид договору найму (оренди), договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу, кредитного договору, договору про надання фінансових послуг, договору доручення. Важко визнати обґрунтованим також визначення договору фінансового лізингу як змішаного договору. Сьогодні договір фінансового лізингу є законодавчо закріпленим і врегульованим як окремий вид договору. Даний договір повинен займати самостійне місце в системі договірних інститутів. Основна юридична мета договору фінансового лізингу полягає в передачі майна у строкове відплатне користування з наступним можливим набуттям його у власність.
9. Пропонується наступне визначення даного договору: договір фінансового лізингу – це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов’язується придбати у власність майно у продавця і передати це майно у відплатне володіння і користування другій стороні (лізингоодержувачеві) на строк, за який амортизується вся чи більша частина вартості майна, після збігу якого майно переходить у власність лізингоодержувача або може бути викуплене ним за залишковою вартістю.
10. Сторонами договору фінансового лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. Продавець же є стороною договору купівлі-продажу з лізингодавцем, а також може виступати стороною змішаного договору, якщо такий укладається у формі багатосторонньої угоди (правочину) між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем.
Виходячи з того, що у світовій практиці активними учасниками лізингового бізнесу традиційно визнаються страхові компанії, а Закон України “Про страхування” закріплює вичерпний перелік видів діяльності, якими можуть займатися страховики, пропонується в законодавстві України про страхування прямо передбачити, що страховики вправі здійснювати лізингові операції.
Доцільно розширити коло суб’єктів, які можуть виступати лізингоодержувачами, за рахунок юридичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності. Тому варто абзац 3 ст.3 Закону України “Про лізинг” викласти в такій редакції: “лізингоодержувач – фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності у встановленому законодавством порядку, або юридична особа ...”.
11. Закріплений в законі перелік істотних умов договору лізингу є надто широким. Пропонується визнати істотними умовами договору лізингу наступні:
предмет договору (склад і вартість майна), порядок і строки його передачі лізингоодержувачу;
строк дії договору;
розміри та графік внесення лізингових платежів;
склад та строк надання лізингодавцеві інформації про технічний стан майна;
правові наслідки закінчення строку дії договору.
В договорі фінансового лізингу, крім умов, перерахованих вище, повинен бути визначений також порядок придбання лізингодавцем майна.
Якщо договором фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку дії договору лізингоодержувач має право викупити його, крім умов, передбачених вище, такий договір повинен також передбачати залишкову вартість майна на момент його викупу та строк сплати лізингоодержувачем вказаної суми.
12. Предметом договору фінансового лізингу є індивідуально визначені неспоживні речі, які законодавством віднесено до основних фондів. При цьому не мжна погодитися із пропозиціями щодо можливості бути предметом даного договору майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.
13. Імперативне визначення у ст.16 Закону України “Про лізинг” складу лізингових платежів не відповідає принципу свободи договору. На думку дисертанта, склад лізингових платежів та умови їх перегляду потрібно виключити з числа істотних умов договору лізингу.
14. Виходячи з того, що передбачене ст.14 Закону України “Про лізинг” страхування об’єкта лізингу, ризиків, пов’язаних з виконанням лізингових договорів, ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єкта лізингу за своєю природою є добровільним страхуванням, не можна погодитися з тим, що умови страхування лізингового майна в ст.7 Закону України “Про лізинг” віднесено до істотних умов договору лізингу.
15. Пропонується доповнити Закон України “Про лізинг” статтею, яка б на основі диспозитивних норм регулювала правові наслідки проведення поліпшень наданого в лізинг майна. При цьому автор вважає, що при визначенні долі поліпшень лізингового майна варто враховувати особливості фінансового лізингу. Так, після закінчення строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач може набути майно у власність. В такому випадку, якщо інше не передбачено договором лізингу, йому не повинно надаватись право вимагати відшкодування вартості проведених поліпшень майна, які не можуть бути відділені без шкоди для нього, навіть тоді, коли такі поліпшення були проведені з письмової згоди лізингодавця.
16. У ст.17 Закону України “Про лізинг” передбачено право сторони договору лізингу вимагати його розірвання у разі порушення його умов контрагентом. Такий підхід не відповідає міжнародно-правовим актам та ст.651 ЦК 2003 р., які закріплюють право сторони договору вимагати його дострокового розірвання в тих випадках, коли порушення умов договору контрагентом є істотним. У зв’язку з цим, пропонується внести зміни до ст.17 Закону України “Про лізинг”, якими передбачити, що кожна із сторін має право у встановленому порядку вимагати дострокового розірвання договору лізингу у разі істотного порушення іншою стороною умов договору лізингу, а також в інших випадках, передбачених договором чи законом. На думку автора, умови дострокового розірваня договору слід виключити з переліку істотних умов договору лізингу.
17. Основними обов’язками лізингодавця за договором фінансового лізингу є обов’язок придбати відповідне майно у продавця і обов’язок передати це майно в користування лізингоодержувачу. Якщо передачу майна лізингоодержувачу здійснює продавець, то в даному випадку матиме місце покладення виконання зобов’язання на іншу особу.
18. Важко визнати обґрунтованою закріплену Законом України “Про лізинг” позицію, за якою лізингодавець зобов’язаний не втручатися у вибір продавця майна та визначення його специфікації. Адже наявність у лізингодавця даного обов’язку передбачає існування кореспондуючого йому права лізингоодержувача вибирати продавця майна та визначати його специфікацію. А оскільки юридичним фактом, на підставі якого виникають права і обов’язки лізингодавця і лізингоодержувача, є договір фінансового лізингу, то з цього випливає, що вибір продавця майна та визначення його специфікації здійснюється після того, як договір фінансового лізингу був укладений. Але це входить у суперечність із тим, що предмет договору фінансового лізингу є його істотною умовою (ст.7 Закону України “Про лізинг”).
19. Одним з основних прав лізингоодержувача за договором фінансового лізингу є право користування майном. Це право носить строковий характер, оскільки обмежене строком дії договору фінансового лізингу. Викликає заперечення вказівка на виключний характер даного права лізингоодержувача (ст.1 Закону України “Про лізинг”). Беручи до уваги той факт, що предметом договору фінансового лізингу завжди виступають матеріальні об’єкти – речі, зроблене у ст.1 Закону України “Про лізинг” посилання на виключний характер даного права є необґрунтованим. Потребує також перегляду закріплене в Законі України “Про лізинг” положення щодо обсягу права лізингоодержувача на користування майном. Враховуючи те, що в договорі фінансового лізингу лізингоодержувач розглядається як потенційний власник майна і, як правило, несе витрати та ризики, які, зазвичай, лежать на власникові майна, варто визнати за ним право користуватися майном на власний розсуд, крім випадків, коли внаслідок користування майном погіршується його стан чи існує реальна загроза такому погіршенню.
20. Надані лізингоодержувачу права відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, та затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору відносяться до заходів оперативного впливу (оперативних санкцій).
21. Право лізингоодержувача на пред’явлення відповідних вимог до продавця за своєю суттю є передачею (делегуванням) в силу закону певних прав щодо продавця, з яким лізингоодержувач не перебуває в безпосередніх договірних відносинах. Для існування у лізингоодержувача даного права повинен бути наявним юридичний склад: 1) договір фінансового лізингу; 2) договір купівлі-продажу, до змісту якого включено умову, що продавець повідомлений про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі.
22. У ст.9 Закону України “Про лізинг” передбачено, що якщо з вини лізингоодержувача у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, лізингодавцю не повернуто об’єкт лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача передачі зазначеного об’єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, відповідно до умов договору та законодавства України. У даному випадку потрібно розмежовувати передачу майна лізингодавцеві як примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку та відшкодування збитків як міру відповідальності лізингоодержувача. На відміну від відшкодування збитків, для повернення майна лізингодавцеві наявність вини лізингоодержувача не є обов’язковою. Тому пропонується у ст.9 Закону України “Про лізинг” посилання на наявність вини виключити.
23. Закріплене Законом України “Про лізинг” повернення лізингодавцеві на його вимогу у безспірному порядку майна згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі, у разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків можна розглядати як міру відповідальності лізингоодержувача за порушення обов’язку по внесенню лізингових платежів. У даному випадку відповідальність виражається в позбавленні лізингоодержувача суб’єктивного права, яке належало йому до порушення обов’язку, - права на користування майном. В цілому ж в законодавстві варто відмовитись від закріплення вказаного права лізингодавця. У разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків більш правильно було б визнати за лізингодавцем право вимагати у встановленому порядку розірвання договору лізингу та відшкодування збитків.
24. У ст.9 Закону України “Про лізинг” можливі правові наслідки порушення лізингодавцем обов’язку передати майно лізингоодержувачу. Однак не всі із зазначених правових наслідків належать до форм цивільно-правової відповідальності. Так, не є відповідальністю примусова передача майна лізингоодержувачу, а також розірвання на вимогу лізингоодержувача договору фінансового лізингу. Відповідно, для їх реалізації наявність вини лізингодавця необов’язкова.
25. У зарубіжній та вітчизняній лізинговій практиці досить актуальним є питання звільнення лізингодавця від відповідальності перед лізингоодержувачем і покладення такої відповідальності на продавця майна. Закон України “Про лізинг” не передбачає чіткого механізму регулювання даного питання, у зв’язку з чим на практиці мають місце певні труднощі. На думку автора, законодавче регулювання відповідальності продавця перед лізингоодержувачем має ґрунтуватися на наступних положеннях:
1) Передумовою такої відповідальності повинно бути існування відповідного обов’язку продавця перед лізингоодержувачем і кореспондуючого цьому обов’язку права лізингоодержувача по відношенню до продавця. Підставою їх виникнення є юридичний склад (див. п.21 висновків).
2) Звільнення лізингодавця від відповідальності перед лізингоодержувачем і покладення такої відповідальності на продавця має місце за умови, що вибір продавця майна та визначення його специфікації здійснював лізингоодержувач.
Спроба законодавчо врегулювати питання відповідальності продавця перед лізингоодержувачем зроблена у ст.808 ЦК 2003 р. Водночас, недолік закріпленої ЦК 2003 р. позиції проявляється у тому, що покладення відповідальності перед лізингоодержувачем на продавця (постачальника) не пов’язується із наявністю у договорі купівлі-продажу умови, що продавець (постачальник) повідомлений про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі. Тому ч.1 ст.808 ЦК 2003 р. доповнити реченням наступного змісту: “Передбачена даною статтею відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу може наступати лише за умови, якщо договір купівлі-продажу (поставки) містить умову, що продавець (постачальник) повідомлений про те, що майно призначене для передачі в користування за договором лізингу конкретній особі”.

СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кабатова Е.В. Лизинг: правовое регулирование, практика. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 204 с.
2. Руденко М. Обзор лизингового законодательства Украины // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 8. – С.7-13.
3. Цивільний кодекс Української РСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – №30. – Ст.463.
4. Коняев И.В. Правовые вопросы лизинга в Российской Федерации // Правоведение. – 1996. – № 1. – С.58-69.
5. Кабатова Е.В. Новые формы передачи машин и оборудования во временное пользование (лизинг) в гражданском праве буржуазных государств: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1981. – 149 с.
6. Кабатова Е.В. Лизинг: понятие, правовое регулирование, международная унификация. – М.: Наука, 1991. – 132 с.
7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
8. Законодавче визначення фінансової оренди (лізингу) // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1995. – № 2. – С.190-195.
9. Закон України “Про банки i банкiвську дiяльнiсть” вiд 20 березня 1991 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст.282.
10. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 27. – Ст.181.
11. Закон України “Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть” вiд 16 квiтня 1991 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст.377.
12. Закон України “Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж” від 24 лютого 1994 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст.198.
13. Кодекс торговельного мореплавства України, прийнятий 9 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47. – Ст.349.
14. Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1998. – № 16. – Ст.68.
15. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 1998 р. № 286 “Про затвердження Статуту лізингової компанії “Украгромашінвест”” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 10. – Ст.384.
16. Порядок реєстрації договорів лізингу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. № 913 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – Ст.888.
17. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1352 “Про заходи щодо забезпечення діяльності державного лізингового підприємства “Украгролізинг” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 30. – Ст.1537.
18. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 32. – Ст.1457.
19. Закон України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” від 7 лютого 2002 р. // Голос України. – 2002. – № 49.
20. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Голос України. – 2003. – № 45-46, 47-48.
21. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.С.Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
22. Луць В.В. Договiрне право // Цивiльне право (Збiрка матерiалiв для читання) / Упорядник А.С.Довгерт. – К., 1998. – С.103-104.
23. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // Голос України. – 2003. – № 49-50.
24. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов. Обязательственное право: Учебное пособие / Под ред. В.К.Пучинского, М.И.Кулагина. – М., 1989. – 293 с.
25. Стукало А.А. Комментарий к Конвенции УНИДРУА о международном финансовом лизинге // Законодательство. – 1998. – № 3. – С.25-29.
26. Коннова Т.А. Договор финансовой аренды (лизинга) // Законодательство. – 1998. – № 9. – С.16-20.
27. Харитонов Є., Підопригора О. Деякі міркування з приводу нормотворчості // Право України. – 2000. – № 8. – С.81-84.
28. Лизинг и коммерческий кредит. – М.: Ист–Сервис, 1993. – 100 с.
29. Poczobut J. Umowa leasingu w prawie krajowym i miedzynarodowym. – Warszawa: Wydawnictwa Prawnicze PWN, 1995. – 354 s.
30. Белов А. Лизинг во внешней торговле // Внешняя торговля. – 1977. – №5. – С.47-53.
31. Ринкова термінологія ділової людини: Словник–довідник / В.М.Лінніков, В.В.Борковський, В.В.Рокоча та ін. – К.: Абрис, 1992. – 96 с.
32. Березюк Р.М., Братко С.В. Ринки товарів, цінних паперів та праці. Словник–навчальний посібник. – Тернопіль, 1994. – 108 с.
33. Бойчук Р.П. Договор лизинга: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 1997. – 188 с.
34. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 14. – Ст.168.
35. Указ Президента Российской Федерации от 17 сентября 1994 г. № 1929 “О развитии финансового лизинга в инвестиционной деятельности” // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1994. – № 22. – С.2463.
36. Постановление Правительства Российской Федерации от 29 июня 1995 г. № 633 “Об утверждении Временного положения о лизинге” // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1995. – № 27. – С.2591.
37. Федеральный Закон “О лизинге” от 29 октября 1998 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1998. – № 44. – Ст.5394.
38. Конвенция о межгосударственном лизинге от 25 ноября 1998 г. // Закон. – 1999. – № 8. – С.32-38.
39. Барабаш А. Лізинг: поняття та особливості законодавчого визначення кола його суб’єктів // Право України. – 2001. – № 2. – С.76-79.
40. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 48. – Ст.646.
41. Богатырёв А.Г. Инвестиционное право. – М.: Российское право, 1992. – 272 с.
42. Доронина Н.Г. Комментарий к Закону об иностранных инвестициях. – М.: Юридический Дом “Юстицинформ”, 2000. – 80 с.
43. Газман В.Д. Рынок лизинговых услуг. – М.: Фонд “Правовая культура”, 1999. – 374 с.
44. Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 263 с.
45. Барабаш А. Підстави виникнення та зміст лізингових зобов’язань // Право України. – 2002. – № 12. – С.65-70.
46. Ілларіонов Ю.В. Лізинг: організаційно-правові аспекти (на прикладі корпоративного управління): Автореф. дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.07 / НАВС України. – К., 2002. – 17 с.
47. Коссак В.М. Правовi засади iноземного iнвестування в Українi. – Львiв: Центр Європи, 1999. – 244 с.
48. Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997. – 416 с.
49. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. – М.: Инфра-М, 1997. – 1024 с.
50. Харитонова Ю.С. Финансовая аренда (лизинг) // Законодательство. – 1998. – № 1. – С.23-30.
51. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1994. – № 32. – С.3301.
52. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М.: Статут, 2000. – 800 с.
53. Кабалкин А., Санникова Л. Договор проката // Российская юстиция. – 2000. – № 6. – С.16-18.
54. Иванов А.А. Договор финансовой аренды (лизинга). Учебно-практическое пособие. – М.: Проспект, 2001. – 64 с.
55. Зобов’язальне право: теорія і практика: Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
56. Барабаш А. Правове регулювання лізингу в банківській діяльності (проблемні питання) // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 5. – С.25-27.
57. Руденко М. Девять отличий аренды от лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 3. – С.32-35.
58. Донцов Я.І., Цимбалюк О.В. Технології фінансування лізингу в Україні // Український інвестиційний журнал WELCOME. – 1999. – № 2. – С.42-49.
59. Постанова Вищого арбітражного суду України № 04–1/6–17/48 від 28 листопада 2000 р. // Все про бухгалтерський облік. – 2001. – № 53. – С.26.
60. Договір в цивільному і трудовому праві: Довідник / За ред. Ю.С.Шемшученка, Я.М.Шевченко. – Ч.1. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 278 с.
61. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 798 с.
62. Стативка А. О договоре лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 2. – С.9-14.
63. Павлодский Е.А. Гражданский кодекс о финансовой аренде // Право и экономика. – 1998. – № 1. – С.64-68.
64. Петров М. Понятие лизинга и сферы его применения // Российская юстиция. – 1995. – № 4. – С.13-14.
65. Бойчук Р.П. Договір лізингу: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / НЮА України ім. Я. Мудрого. – Харків, 1997. – 23 с.
66. Груздёва А.А. Лизинг в гражданском праве России: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Саратов, 2000. – 160 с.
67. Решетник И.А. Гражданско-правовое регулирование лизинга в Российской Федерации: Дис. … канд. юрид. наук:12.00.03. – Пермь, 1998. – 216 с.
68. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 23 березня 1998 р. № 01–8/104 “Про Закон України “Про лізинг”” // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. – № 2. – С.189-191.
69. Назарчук І. Деякі правові аспекти лізингу в Україні // Український інвестиційний журнал WELCOME. – 1999. – № 2. – С.50-53.
70. Усенко Я.Б. Розвиток лізингу та новий закон // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1998. – № 3. – С.70-71.
71. Цивільне право України: Підручник: У 2–х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн.1. – 720 с.
72. Блинков О.Е. Правовое регулирование финансовой аренды (лизинга) недвижимости: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Рязань, 2000. – 184 с.
73. Лисименко И.Г. Договор лизинга в российском гражданском праве: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Волгоград, 1999. – 161 с.
74. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Уч. записки Харьковского юрид. института. – 1954. – Вып.5. – С.65-87.
75. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. – Ленинград, 1988. – 176 с.
76. Рябко Л. Правова природа договору лізингу // Право України. – 2000. – № 1. – С.70-72.
77. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 556 с.
78. Грущинський І.М. Роль договору у формуванні підприємницьких відносин // Право України. – 2000. – № 2. – С.36-38.
79. Гражданское право : Учебник / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. Ч. II. – М., 1997. – 784 с.
80. Гражданское право. Часть вторая: Учебник / Под. общ. ред. А.Г.Калпина. – М.: Юристъ, 2001. – 542 с.
81. Гражданское право: В 2 т. Том ІІ. Полутом 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. – 2–е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 704 с.
82. Комментарий к Гражданскому кодексу Республики Беларусь: В 2 кн. Кн.2 / Отв. ред. В.Ф.Чигир. – Минск: Амалфея, 1999. – 624 с.
83. Book H. Leasing in der Bundesrepublic Deutschland. Praxis. Betriebswirtschaftliche und wirtschaftliche Beurteilung, Leasing –Handbuch. – Frankfurt/M., 1973. – 189 z.
84. Bey El M. Le contrat de credit–bail . – Paris, 1986. – 214 р.
85. Старцев А. Юридическая сущность и правовое закрепление лизинговых операций // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 2. – С.9-15.
86. Усенко Я.Б. Відмінність лізингу від оренди. Класифікація лізингових операцій // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1998. – № 2. – С.73-75.
87. Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения – Счета – Операции – Услуги) Пер. с фр. / Под. ред. В.Я.Лисняка. – М.: АО “Финстатинформ”, 1996. – 580 с.
88. Лизинг: экономические и правовые основы: Учеб. пособие для вузов / Карп М.В., Шабалин Е.М., Эриашвили Н.Д., Истомин О.Б.; Под. ред. проф. Н.М.Коршунова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 191 с.
89. Саниахметова Н.А. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве и его защите. – К.: Блиц–Информ, 1996. – 320 с.
90. Дашков Л.П., Бризгалін А.В. Комерційний договір: від укладення до виконання. – К.:А.Л.Д., 1996. – 172 с.
91. Хилинский Г. Экономическая сущность лизинговых операций и их учёт // Бизнес. – 1996. – № 5. – С.11-12.
92. Положення про кредитування, затверджене постановою Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246 // Закон і бізнес. – 1995. – № 69. – С.18-22.
93. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. – Ст.30.
94. Советское гражданское право. Учебник. Т.2 / Отв. ред. В.А.Рясенцев. – М., 1976. – 526 с.
95. Голышёв В.Г. Сделки в кредитной сфере // Банковское право. – 2000. – № 3. – С.16-18.
96. Куник Я.А. Правовые проблемы кредитования государственной торговли в СССР. Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1970. – 33 с.
97. Рябко Л. О разграничении понятий “ссуда” и “кредит” // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 11. – С.43-45.
98. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст.238.
99. Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст.642.
100. Ефимова Л.Г. Понятие, правовая природа и содержание кредитных договоров, заключаемых банками // Государство и право. – 1993. – № 5. – С.80-87.
101. Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, К.С.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К. – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с.
102. Покровская В.В. Международные коммерческие операции и их регламентация: Внешнеторговый практикум. – М.: Инфра-М, 1996. – 325 с.
103. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
104. Правила торгівлі в розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 27. – Ст.989.
105. Сальнікова Г. Про деякі види договорів з елементами посередництва // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 2(21). – С.200-203.
106. Суханов Е. Полемика о будущем, которое закладывается сегодня (Рецензия проф. Е.Суханова на статью С.Шаталова) // Хозяйство и право. – 2001. – № 9. – С.130-131.
107. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне та сімейне право України у запитаннях і відповідях. – Харків: ТОВ “Одіссей”, 2002. – 640 с.
108. Martinek M. Moderne Vertragstypen, t. I, Leasing und Factoring. – München, 1991. – 232 z.
109. Giovanoli M. Le credit–bail (leasing) en Europe: development et nature juridiqe. – Paris, 1980. – 256 p.
110. Собчак А.А. Смешанные и комплексные договоры в гражданском праве // Советское государство и право. – 1989. – № 11. – С.61-66.
111. Шаталов С.С. Новая концепция юридической природы лизинговых отношений // Юрист. – 2001. – № 1. – С.16-26.
112. Кисіль С. Лізинг як специфічний вид цивільно–правових зобов’язань // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 4. – С.21-26.
113. Оркуш Е. Оренда (лізинг) майна бюджетних установ // Галицькі контракти. – 1998. – № 35. – С.62-63.
114. Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1993. – № 23. – Ст.243.
115. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст.508.
116. Закон України “Про страхування” в редакції від 4 жовтня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 44. – Ст.1951.
117. Порядок заняття торговельною діяльністю та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108 // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 5. – Ст.1189.
118. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 27. – Ст.1109.
119. Пастух І. Критерії ліцензування підприємницької діяльності // Право України. – 2000. – № 5. – С.33-34.
120. Господарські казуси // Юридичний вісник України. – 1999. – 25-31 березня. – С.6.
121. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М.: Статут, 2001. – 848 с.
122. Мозолин В.П., Фарнсворт Е.А. Договорное право в СССР и США. История и общие концепции. – М., 1988. – 312 с.
123. Олюха В.Г. Істотні умови цивільно–правового договору // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 3. – С.230-233.
124. Кравчук Н.Р. Лизинговые отношения как предмет гражданско-правового регулирования // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С.Алексеева; Исследовательский центр частного права. Уральский филиал. – М.: Статут, 2000. – С.207-260.
125. Красавчиков О.А. Договор имущественного найма в советском гражданском праве. Учебное пособие. – Свердловск, 1963. – 72 с.
126. Матвеева Т.И., Леонов И.Ф., Матвеев А.А. Лизинг и интеллектуальная собственность // Патенты и лицензии. – 2002. – № 5. – С.40-45.
127. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М.Шевченко, О.М.Молявко, А.Л.Салатко та ін. – Харків: Консум, 1999. – 272 с.
128. Шевченко О. Проблеми правового регулювання лізингу в сучасному законодавстві // Право України. – 1999. – № 8. – С.24-27.
129. Харитонова Ю.С. Арбитражная практика по спорам о лизинге // Законодательство. – 2001. – № 7. – С.29-35.
130. Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 р. № 1477 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 34. – Ст.1780.
131. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 21. – Ст.871.
132. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст.2207.
133. Цивільне право України: Підручник: У 2–х кн. / Д.В.Боброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери , Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – Кн.1. – 864 с.
134. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35. – Ст.517.
135. Декрет Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст.188.
136. Цивільне право: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун–тів / Під ред. О.В.Дзери: Ч.1. – К.: Вентурі, 1997. – 543 с.
137. Усенко Я. Сравнительный анализ законодательства Украины и России о лизинге // Бизнес. – 2000. – № 16(379). – С.114-116.
138. Дзера О.В. Правовий режим комунальної власності та її розмежування з державною власністю // Юридичний вісник України. Інформаційно–правовий банк. – 2000. – № 40(276). – С.38.
139. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
140. Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 14 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 15. – Ст.99.
141. Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774 “Про затвердження договорів оренди” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст.2281.
142. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. – № 24. – Ст.272.
143. Положення про порядок продажу на аукціоні , за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 р. № 1976 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 41. – Ст.1759.
144. Архів Господарського суду Львівської області. Справа № 4/2859–9/379.
145. Архів Господарського суду Львівської області. Справа № 4/746–16/83.
146. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред) та ін. – К.: “Українська енциклопедія”, 1998. – Т.1: А–Г. – 669 с.
147. Степанчук Н. Правове регулювання відчуження майна державними підприємствами // Право України. – 2001. – № 10. – С.32-35.
148. Луць В. Строки в цивільних правовідносинах. – Львів: ЛДУ, 1992. – 108 с.
149. Кисіль С. Лізинг як специфічний вид цивільно–правових зобов’язань // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С.22-30.
150. Архів Господарського суду м. Києва. Справа № 1/234.
151. Архів Господарського суду м. Києва. Справа № 1/244.
152. Примірний договір фінансового лізингу, затверджений наказом Міністерства у справах науки і технологій України від 3 березня 1998 р. № 59 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст.507.
153. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Відп. ред. С.В.Мочерний. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
154. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / Відп. ред. С.В.Мочерний. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 848 с.
155. Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА // Закон. – 1995. – № 12. – С.82-92.
156. Руденко М. Существенные условия договора финансового лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С.16-21.
157. Грущинський І.М. Правове регулювання відносин у підприємництві // Право України. –