Філінович Валерія Вікторівна. Веб-сайт як особливий об’єкт права інтелектуальної власності

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ФІЛІНОВИЧ ВАЛЕРІЯ ВІКТОРІВНА
УДК 347.78:004.738.5
Веб-сайт як особливий об’єкт права інтелектуальної власності
Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник: КРИВОЛАПОВ Богдан Михайлович кандидат юридичних наук, доцент
КИЇВ - 2015
ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень 4
Вступ 5
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВЕБ-САЙТ ЯК ОБЄКТ ПРИВАТНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН 13
1.1. Веб-сайт як особлива форма організації електронної інформації 13
1.2. Підходи до розуміння поняття веб-сайту та визначення його місця у правовій доктрині 26
1.3. Суб’єктивні права інтелектуальної власності на веб-сайти 48
Висновки до розділу 1 56
РОЗДІЛ 2. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО КРАЇН У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ІЗ ПРИВОДУ ВЕБ¬САЙТУ 59
2.1. Веб-сайт як об’єкт цивільно-правових відносин в законодавстві України 59
2.2. Внутрішнє законодавство країн Європи у сфері регулювання відносин з приводу веб-сайту 68
2.3. Законодавство США у сфері регулювання відносин з приводу веб-сайтів 86
2.4. Веб-сайт як об’єкт авторського права у законодавстві країн СНД 97
Висновки до розділу 2 114
РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ВЕБ-САЙТІВ 119
3.1. Документи ВОІС щодо правової охорони веб-сайтів 119
3.2. Документи Євросоюзу щодо правової охорони веб-сайтів 133
Висновки до розділу 3 152
РОЗДІЛ 4. ПЕРЕХІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ВЕБ-САЙТ ТА ЗАХИСТ ВІДПОВІДНИХ ПРАВ 154
4.1. Договір про передачу прав на веб-сайт 154
4.2. Перехід прав на доменне ім’я 168
4.3. Способи захисту прав, що виникають з приводу веб-сайтів 176
Висновки до розділу 4 191
Висновки 193
Перелік використаних джерел 199
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
DMCA - Digital Millennium Copyright Act
PIPA - Protect IP Act
SOPA - Stop Online Piracy Act
UDRP - Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy АП - авторське право
ВОІВ - Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності ЄС - Європейський Союз ЗМІ - Засоби масової інформації ЗУ - Закон України
Закон - Закон України Про авторське право і суміжні права від 23.12.1993 № 3792- XII
ІА - інформаційне агенство
КМУ - Кабінет Міністрів України
НПА - нормативно-правовий акт
ООН - Організація Об'єднаних Націй
РФ - Російська Федерація
СНД - Співдружність Незалежних Держав
США - Сполучені Штати Америки
ТМ - торговельна марка
ЦК України - Цивільний Кодекс України
ЦПК України - Цивільний процесуальний Кодекс України
Актуальність теми дослідження. Як відомо, нині суспільство України знаходиться на шляху до перетворення його із індустріального на інформаційне. Досвід зарубіжних країн довів, що вирішальним фактором у даному завданні є швидкий та якісний розвиток інформаційно-телекомунікаційних мереж, одним із складових яких є мережа Інтернет, а саме її український сегмент. І в жодному разі Інтернет не зможе дієво функціонувати без його складових частин - веб-сайтів. В цій сфері слід досягти гармонізації законодавства України із законодавством країн Європейського Союзу (ЄС), Співдружності Незалежних Держав (СНД) та деяких інших, які вже встигли досягти результатів у даному питанні.
Норми законодавства України, які б регламентували конкретно питання правового статусу веб-сайту як об’єкту інтелектуальної власності - відсутні порядок функціонування українського сегменту Інтернету є недосконалим і досі перебуває у процесі становлення, тому нашій державі варто перейняти досвід правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із веб-сайтами у зарубіжних країн (наприклад, США), які вже відзначилися .у якості таких, що мають якісне регулювання даної сфери.
Важливим внеском даної роботи є висвітлення сутності поняття «веб-сайт», потреба у чом спричинена в першу чергу тим, що в наукових джерелах та чинному законодавстві єдине розуміння даного терміну відсутнє, і найчастіше воно тлумачиться досить широко як сукупність самостійних об’єктів авторського права, що підлягають правовій охороні окремо.
Аналіз законодавства ЄС, присвяченого охороні веб-сайтів як особливого об’єкту авторського права, виявляє їх особливий характер, але більш детальне регулювання здійснюється державами-членами,локально. Саме тому національне законодавство і досі залишається одним із основних джерел регулювання правовідносин щодо веб-сайтів у ЄС.
Для вивчення процесів правового регулювання створення, використання, функціонування веб-ресурсів у державах ЄС були обрані Франція, Німеччина,
Велика Британія, Іспанія як одні з основних держав ЄС і типові представники різних сімей права - загального й континентального.
Ступінь наукової розробленості тематики. Наразі у науковій літературі проблема правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із використанням веб-сайтів не є розробленою у достатньому об’ємі. Як правило, у роботах окремих авторів висвітлено лише окремі частини питання, або загальні підходи до його розуміння. Крім того, теоретичні підходи до майбутнього удосконалення правового регулювання веб-сайтів як особливого об’єкту інтелектуальної власності не є опрацьованими наукою цивільного права. Спробу надати визначення веб-сайту та зазначити його місце в системі об’єктів цивільного права зробив український науковець М.В. Гура, також дефініції об’єкту у своїх монографіях надавали такі російські вчені, як А.Г. Серго, С.А. Бабкін, В.Б. Наумов. Важливий внесок в дослідження правового положення веб-сайту та пов’язаних із ним понять зробили також О.М. Пастухов, М.В. Селіванов та М.А. Хатаєва.
На сьогодні в Україні немає жодного комплексного дослідження правового регулювання веб-сайтів із позицій міжнародного приватного права. У нашій державі висвітленням відповідної проблематики в більшості випадків займаються технічні спеціалісти галузі Інформаційних Технологій. Юридичні наукові дослідження із цих питань є поодинокими і стосуються здебільшого законодавчого регулювання аспектів, пов’язаних із передачею прав на окремі частини веб-сайту як об’єкти авторського права.
У науковій літературі країн англо-американської системи проглядається описовий характер визначення дефініції веб-сайтів, що спричинено особливим підходом до авторського права у таких державах, де електронний ресурс зазвичай розглядається саме як сукупність окремих об’єктів авторського права, що охороняються кожний окремо.
Теоретичне підґрунтя для підготовки та написання дисертації склали праці сучасних українських ті іноземних вчених-правознавців, зокрема таких як Гура М.В., Пастухов О. М., Серьогін В.О. На теренах ближнього зарубіжжя, в країнах СНД даною проблемою опікуються Серго А.Г., Наумовим В.Б., Барановським П.Д.,
6
Бабарикіним П.В., Власенко А. В., Калятин В.О., Колосов В. А., Кримханд В. Д., Петровський С.В., Рузакова О.А., Судариков С. А. Особлива увага була приділена працям визнаних зарубіжних фахівців з інтернет-права, а саме таких як : Фічор М., Коельман К., Костер А., Гінсбурга Дж., Гріффін Т., Джанклов Л., Макдональд Е., Поукнер П., Сассо Б., Семьюелс Дж., Хугенхольц П., Ціммек С. та ін.
Деякі питання авторського права, що виникають в цифровому середовищі, інформація з яких була також використана у процесі написання даного дослідження, були розглянуті такими вітчизняними вченими, як Антонов В.М., Дзера О.В., Дробязко Р.В., Жаров В.А., Підопригора О.А., Підопригора О.О., Шишка Р.Б., та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми «Правові засади співпраці України з міжнародними інтеграційними об’єднаннями: теорія і практика», яка є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна у міжнародних інтеграційних процесах» № 11БФ048-01.
Мета і завдання дослідження. Основна мета даного дослідження - це визначення напрямів правової охорони веб-сайту як особливого об’єкту інтелектуальної власності шляхом комплексного аналізу цивільно-правових відносин, які виникають у процесі створення, функціонування, використання веб-сайтів; розробка теоретичних положень та практичних пропозицій для розв’язання вказаної проблеми.
Для досягнення поставленої мети було висунуто такі основні завдання:
- визначити поняття веб-сайтів, їх ознаки, юридичну природу та основні правові категорії, що необхідні для розкриття теми;
- систематизувати нормативні акти, які регулюють відповідні відносини, виявити закономірності та перспективи розвитку національного та міжнародного законодавства у сфері правового регулювання веб-сайтів;
- проаналізувати наукову літературу, присвячену правовим проблемам, що виникають у відносинах зі створення, використання та функціонування веб-сайтів;
- з’ясувати місце веб-сайтів в українському правопорядку та безпосередньо в
7
праві інтелектуальної власності;
- дослідити структуру веб-сайту та визначити, які види результатів інтелектуально-творчої діяльності можуть входити до складу веб-сайту;
- зробити детальний аналіз діючого українського законодавства у сфері регулювання вказаних відносин, та порівняти його із законодавством Європи, СНД та чинним міжнародним регулюванням;
- виявити тенденції майбутнього розвитку веб-сайтів як об’єктів інтелектуальної власності;
- встановити коло учасників зазначених правовідносин та методи захисту їх
прав;
- виявити проблеми у правовому регулюванні положення веб-сайтів в Україні;
- виробити рекомендації щодо шляхів оптимізації законодавчого закріплення механізмів охорони веб-сайту як особливого об’єкту права інтелектуальної власності та захисту учасників відповідних правовідносин.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які складаються у процесі створення, функціонування та використання веб-сайтів.
Предмет дослідження - норми законодавства України та окремих зарубіжних країн, що регулюють відносини у сфері розробки, функціонування та використання веб-сайтів, наукова література із теми дослідження та судова практика.
Методи дослідження. Загальнотеоретичну і методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. У процесі розробки дисертаційної роботи були застосовані формально-логічний, системно- функціональний, порівняльно-правовий, історико-правовий та інші наукові методи.
Формально-логічний метод був використаний під час аналізу норм нормативно-правових актів у сфері права інтелектуальної власності України, країн Європи та СНД, Японії та США. За допомогою системно-функціонального методу автором дисертації було досліджено механізми авторсько-правових відносин, що виникають у зв’язку із веб-сайтами. Порівняльно-правовий метод допоміг провести порівняння норм міжнародних правових документів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та ЄС у сфері захисту авторського права.
8
Діалектичний та історико-правовий методи вплинули на вивчення тенденцій розвитку Інтернету та веб-сайтів як одиниці його існування.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням та порівнянням норм українського та зарубіжного законодавства, а також міжнародної судової та арбітражної практики щодо створення та використання особливого об’єкту інтелектуальної власності - веб¬сайту, за результатами чого автором було розроблено аргументовані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання процесу розробки та використання веб- сайтів. В даній науковій роботі електронний веб-ресурс розглянуто як один із видів складених об’єктів права інтелектуальної власності, що дало змогу виявити в його складі декількох різнорідних самостійних об’єктів авторського права.
Вперше:
- обґрунтовано доцільність використання жорстких методів регулювання відносин, що виникають у зв’язку із існуванням та діяльністю в Інтернеті веб-сайтів. Для регулювання даних відносин доцільно використовувати такі методи як блокування доступу користувача-порушника до Інтернету; занесення його у «чорний» список, щоб він не мав змоги підключитися до іншого провайдера; накладення штрафу у великому розмірі та деякі інші;
- доведено необхідність перейняття Україною практики країн ЄС та СНД у боротьбі із розміщенням нелегального контенту в Інтернеті. У вітчизняному законодавстві необхідно передбачити регулювання поширення інформації в Інтернеті на основі принципів, які гарантують будь-якій державі право на створення комп'ютерних мереж на своїй території, участь у міжнародному обміні електронними даними, захист від шкідливої та (або) суспільно небезпечної інформації;
- узагальнено недоліки механізму регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку із веб-ресурсами в українському законодавстві. Такими основними недоліками є відсутність вкрай важливих елементів, а саме: визначення терміну «веб-сайт» у нормативних актах держави та у переліку об’єктів авторського права; принципів щодо розмежування відповідальності інформаційних посередників, правовласників та користувачів веб-сайтів електронних ресурсів; закріпленої на рівні діючого законодавства інструкції щодо процесу реєстрації доменного імені;
- розроблено механізми передачі прав на веб-сайт як окремий об’єкт інтелектуальної власності та на його окремі структурні частини. Одним із таких механізмів може стати авторсько-правовий договір;
- створено перелік кроків щодо превентивного захисту веб-сайту, які передують судовим методам. Такими засобами є: проставлення Копірайту, тобто спеціального знаку (©); реєстрація назви веб-сайту (домену) у вигляді торговельної марки; реєстрація авторських прав на контент, тобто на авторські тексти, зображення, відео-аудіофайли тощо; реєстрація назви веб-сайту або у якості ЗМІ; ліцензійна угода із користувачем та деякі інші.
Також автором дослідження удосконалено дефініцію поняття «веб-сайт», під яким пропонується розуміти сукупність програмних та апаратних засобів, що підкріплено унікальною адресою у Інтернеті разом із інформаційним вмістом (авторські тексти, аудіо- та відеозаписи, дизайн тощо), що знаходяться у розпорядженні певного суб'єкта, а також забезпечують доступ всіх бажаючих до даних ресурсів та інші інформаційні послуги, що можуть бути надані шляхом використання Інтернету.
Особливої уваги заслуговують пропозиції автора щодо доповнення перелік об’єктів авторського права, визначеного у ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» таким об’єктом як «веб-сайт».
Також автор пропонує доповнити ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» спеціальним визначенням терміну веб-сайт як: «сукупності програмних та апаратних засобів, а також змістового наповнення («контенту»), які формують собою єдиний об’єкт ІВ, є розміщеними на сервері, а доступ користувачів до них можливий через онлайн-«перехід» за унікальною адресою у Інтернеті («доменне ім ’я»).
Удосконалено:
- підхід до визначення кола майнових прав, що виникають у власника веб¬сайту у зв’язку із належним йому електронним ресурсом. Такими є право на
10
відтворення, право на розповсюдження, право на доведення до загального відома, право на імпорт, право на публічний показ, право на повідомлення для загального відома по кабелю, право на переклад, право на переробку. Власник веб-сайту не зможе скористуватися такими правами як право на аранжування та включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
- систему кваліфікаційних вимог, що висуваються до веб-сайту як об’єкту права інтелектуальної власності. Визначено такі вимоги: веб-сайт має бути результатом творчої діяльності автора (або групи авторів), має бути виражений у матеріальній (об'єктивній) формі, доступній для сприйняття людськими чуттями та для сприйняття третіми особами, що дає йому можливість бути відтвореним.
Дістали подальшого розвитку:
- аргументація необхідності поліпшення чинного українського законодавства в частині охорони прав суб’єктів правовідносин, що виникають у зв’язку із існуванням веб-сайтів;
- розкриття недоліків і суперечностей, наявних у чинному законодавстві України, що регулює відповідні відносини.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у нормотворчій діяльності для вдосконалення діючого законодавства у сфері правового регулювання веб- сайтів, а також у правозастосовній практиці учасників відносин, що виникають у зв’язку зі створенням та використанням електронних ресурсів, діяльності органів з охорони авторських прав.
Теоретичні положення дисертації може бути використано при викладанні спецкурсів «Інтернет право», «Право інформаційних систем», «Авторське право в цифрову епоху» у вищих навчальних закладах, при проведенні наукових досліджень, підготовці навчальних та методичних посібників із відповідної тематики.
Особистий внесок дисертанта. Наведені у дисертації положення, узагальнення, висновки, рекомендації та пропозиції сформульовано та обґрунтовано дисертантом самостійно, на підставі особисто проведених досліджень, у результаті опрацювання та аналізу наукових і нормативних джерел, а також практики правозастосування. Публікації за темою дисертаційного дослідження виконані дисертантом одноособово.
Апробація результатів дослідження. Результати і висновки дисертаційного дослідження обговорено на засіданні кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні теоретичні положення та висновки дисертації оприлюднені на науково-практичній конференції, зокрема: міжнародній науково-практичній
конференції «Актуальні питання взаємодії інститутів громадянського суспільства та органів публічного адміністрування у напрямку розвитку правової системи України» (м. Київ, 31 жовтня - 01 листопада 2014 р.) (тези опубліковано); міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Юридична наука та практика: виклики сучасності» (Київ, 17 вересня 2015 р.) (тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи» (м. Львів, 18 вересня - 19 вересня 2015 р.) (тези опубліковано).
Публікації. Результати дослідження відображено у семи наукових публікаціях: основні положення дисертації викладено у п’яти статтях у фахових періодичних виданнях, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, одній науковій статті в іноземному фаховому виданні, а також одних тезах доповідей на науково-практичній конференції.
Обсяг і структура дисертації. Структура дисертації зумовлена її предметом, метою, завданнями та методологічною основою дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, у списку використаних джерел - 218 найменувань на 27 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дає змогу дійти ряду висновків стосовно сучасних тенденцій розвитку веб-сайтів як особливих об’єктів інтелектуальної власності, їх статусу в Україні та світі, виявити проблеми правового регулювання зазначених категорій та надати пропозиції і рекомендації щодо можливих варіантів їх вирішення.
Так, сучасний стан речей говорить про те, що положення веб-сайту як об’єкту інтелектуальної власності майже не врегульоване сучасним правом, що є неприйнятним з урахуванням темпів розвитку та особливого значення даної сфери суспільного життя. Інтернет, а з ним і веб-сайти ми використовуємо щодня, незалежно від кінцевої мети (будь то розваги або виконання робочих обов’язків). Також і жоден успішний суб’єкт господарської діяльності не може існувати без «представництва» у Мережі.
Дослідивши основні проблеми, що виникають у зв’язку зі створенням, використанням, функціонуванням електронних ресурсів, можна дійти думки, що відсутність належного правового регулювання відповідних відносин є однією із причин регресу у розвитку інституту інтелектуальної власності в Україні, а з ним і небажанням дійсно талановитих громадян своєю творчею працею створювати нові об’єкти. Варто розуміти, що саме із Мережі, як найбільшого у світі сховища інформації громадяни інших країн дізнаються про нашу Державу. А тому розробка дієвих механізмів захисту прав як авторів так і інших правовласників зможе стати запорукою укріплення статусу України як прогресивної країни, громадяни якої є справжнім інформаційним суспільством.
Враховуючи мету та завдання, що ставилися автором на початку дослідження, було визначено поняття веб-сайту як об’єкту інтелектуальної власності та зроблено аналіз відповідності його вимогам, що висуваються до відповідних об’єктів.
Так, веб-сайт у ході дослідження було визначено як сукупність програмних та апаратних засобів, а також змістового наповнення («контенту»), які формують собою єдиний об’єкт інтелектуальної власності, є розміщеними на сервері, а доступ користувачів до них можливий через онлайн-«перехід» за унікальною адресою у Інтернеті («доменне ім’я»). Вбачається необхідним і законодавче закріплення визначення веб-сайту, що безсумнівно стане у нагоді при вирішенні спорів у суді, які виникнуть у зв’язку із правовим статусом веб-ресурсу.
Також завдяки аналізу наявної нормативної та літературної стало можливим зробити висновок про те, що для отримання правової охорони із боку держави веб¬сайту як особливому об’єкту інтелектуальної власності, а зокрема авторського права, має бути надана правова охорона, але для цього він має відповідати певним критеріям та ознакам, які висуваються до кожного об’єкта АП. Так, електронний ресурс має бути результатом творчої діяльності автора (або групи авторів); виражений у матеріальній (об'єктивній) формі, доступній для сприйняття людськими чуттями та для сприйняття третіми особами, що дає йому можливість бути відтвореним.
Тим не менш при віднесенні веб-сайту до такого роду об’єктів слід враховувати, що існує ряд технічних особливостей Інтернету, які істотно ускладнюють захист відповідних прав. Наприклад, легкість створення копій в необмеженій кількості, рівно як і легкість запису на жорсткий диск ЕОМ частин веб¬сайту, що є порушенням права на відтворення, робить кожного користувача мережі потенційним порушником законодавства. Адже найчастіше користувачі навіть не розуміють, що вчиняють неправомірні дії щодо об'єктів інтелектуальної власності через відсутність яскравої вказівки на можливість протиправних дій та практично абсолютну безкарність в даній сфері.
Автором зроблена спроба віднесення веб-ресурсу до такого виду об’єктів авторського права, як собливого типу збірників, через наявність в його складі таких частин як відеофайли та аудіоматеріали, авторські тексти, зображення, фото, бази даних та ін. Тим не менш, вважається за необхідне винесення веб-сайтів на окреме місце серед переліку об’єктів АП, визначеного у ст. 8 Закону, що дасть змогу забезпечити йому більш адекватне регулювання, яке відповідатиме специфіці середовища такого об’єкту (мається на увазі мережа Інтернет).
У ході дослідження було встановлено коло суб’єктів відносин із приводу веб- сайтів, до якого входять: автори і їх спадкоємці та законні набувачі відповідних прав. Також іноді у такі взаємини вступають провайдери зв’язку, організації колективного управління, реєстратори доменних імен, хостери тощо. Авторам належать немайнові права, а відповідні майнові зазвичай передаються ними на умовах договору замовникові розробки веб-сайту. Такими вважаються наступні права на: розповсюдження, відтворення, доведення до загального відома. Але, враховуючи специфіку Мережі, правовласникові наврядчи вдасться скористуватися правом на: імпорт примірників, аранжування та включення творів як складових частин до збірників тощо. Також він буде дещо обмежений й в інших правомочностях, наприклад, у праві на переклад.
Аналіз наявних джерел міжнародного та внутрішнього права зарубіжних країн дав змогу зробити висновок про необхідність перейняття світового досвіду регулювання відносин, що виникають у зв’язку із веб-сайтами.
Так, в ЄС, на відміну від США, діє особлива концепція захисту моральних авторських прав, яка визнає в об’єкті творчості вираження особистості автора і з цієї причини захищає його. В цих державах правове регулювання поширення інформації в Інтернеті засноване на принципах, які гарантують будь-якій державі право на створення комп'ютерних мереж на своїй території, участь у міжнародному обміні електронними даними, захист від шкідливої та (або) суспільно небезпечної інформації. З огляду на чинні правові інструменти та наявну судову практику у країнах Європи можна стверджувати, що нормативно-правова база, присвячена регламентації інтернет-відносин, дає змогу ефективно впливати на провайдерів та користувачів нелегальних матеріалів на веб-сайтах. Але, наразі, автор вважає, що європейським правотворцям необхідно розробити та втілити в життя нові локальні правові інструменти для нормалізації відносин у відповідній сфері.
В США, навідміну від більшості країн світу, захист авторських прав в Інтернеті застосовується за аналогією із захистом інших об’єктів, також тут діє так звана концепція захисту копірайту, яка обмежується виключно творами, вважаючи,
195
що автор втрачає моральні складові щодо власного витвору. Тому більшість нормативно-правових актів спрямовані на конкретизацію об’єкту правової охорони та на скорішу ліквідацію порушення авторських прав у Інтернеті, а також на сприяння особам, які могли ненавмисно призвести своїми діями до порушення. А, отже, маємо справу із досить компромісним шляхом регламентації відносин щодо веб-сайтів, а, з тим, і з більш вдалим, наприклад, у порівнянні із жорсткими нормами французького Хадобі. Автор дисертаційного дослідження вважає за доцільне правотворцям нашої держави перейняти досвід американських колег у регулюванні таких взаємин.
Щодо країн СНД, то і в практиці регулювання інтернет-відносин цих держав простежується позитивна динаміка, а кількість НПА, що стосуються даної сфери постійно збільшується, особливо у Російській Федерації. Але обраний нею шлях занадто жорсткого регулювання, який чітко простежується у т.зв. «Антипіратському законі» викликав багато негативних відгуків, а тому є доцільним продовження реформування даної галузі із більш «м’яким» курсом.
Міжнародні загально-визнані організації також справляють чималий вплив на формування правового захисту веб-сайтів як об’єктів інтелектуальної власності. Так, відправною точкою у формуванні міжнародного законодавства про інтелектуальну власність в Мережі стали «Інтернет-договори» ВОІВ, на основі яких сьогодні Євросоюз розробляє своє Директиви із питань інтернет-права, які потім стають прикладом для формування нормативної бази в окремих країнах. Автором винесена думка про необхідність для України перейняти досвід ЄС у регулюванні взаємин даної галузі. Особливо це стосується фіксації у національному законодавстві «права бути забутим», адже будь-який користувач, як людина і громадянин має право на особисте життя, без його висвітлення в найбільш доступному джерелі інформації - Мережі. А задля швидкого та правильного вирішення доменних спорів вбачається бажаним застосовувати прийняту ICANN Єдину Політику Розгляду Спорів про доменні імена.
Наразі також потребують врегулювання питання договоріного закріплення прав, які виникають, та можуть бути передані у зв’язку із створенням веб-сайтів. Сьогодні не існує єдиного типового договору такого роду, а отже регулювання відповідних відносин ще більш ускладнюється. Саме тому необхідно створити набір типових договорів як на створення веб-сайту, так і щодо надання послуг хостингу, розміщення ресурсу на сервері, реєстрації доменного імені. На думку автора, обов’язки по створенню вказаних документів слід покласти на ВОІВ, як найбільш висококваліфікований орган у сфері захисту інтелектуальної власності. Такий крок допоможе створити уніфіковану систему і захисту авторських прав, і боротьби із порушенням.
Як вже зазначалося, діюче національне законодавство, яке регулює відповідні питання, характеризується відсутністю достатнього правового регулювання, а також не відповідає вимогам сьогодення щодо його гнучкості та ефективності, у зв’язку із постійним розвитком Мережі.
Таким чином, доцільним, на погляд автора, буде внесення наступних змін та доповнень до чинного законодавства:
1. Доповнити перелік об’єктів авторського права, визначений у ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право та суміжні права» таким об’єктом як «веб¬сайт».
2. Доповнити ст. 1 Закону України «Про авторське право та суміжні права» таким визначенням терміну веб-сайт як: «сукупність програмних та апаратних засобів, а також змістового наповнення («контенту»), які формують собою єдиний об’єкт ІВ, є розміщеними на сервері, а доступ користувачів до них можливий через онлайн-«перехід» за унікальною адресою у Інтернеті («доменне імя»).
Також вважається за доцільне розробити та внести до Книги 4 ЦКУ перелік особливих принципів щодо розмежування відповідальності інформаційних посередників, правовласників та користувачів веб-сайтів за порушення ними прав ІВ в Мережі.
Обов’язково треба створити спеціальний нормативний акт, в якому буде закріплено правила та інструкції щодо процесу реєстрації доменного імені. А також варто встановити «жорсткіші» на відміну від діючих вимоги до надання відповідних реєстраційних даних із обов’язковою їх документарною перевіркою Реєстратором.
Представникам державної влади пропонується ввести в дію особливий Реєстр даних про правовласників та об'єкти їх прав інтелектуальної власності, що допоможе розвитку монетизації законно розміщеного на веб-сайті контенту (якщо мова йде про електронні ресурси, які вміщують літературні, аудіо-відеофайли тощо).
Щодо розвитку правового регулювання сфери відносин, що виникають у зв’язку із використанням веб-сайту, вбачається 2 відповідні його шляхи. Перший: доповнення спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють відносини інтелектуальної власності, відповідними положеннями. Такі НПА змогли б регулювати певні аспекти, потреба у законодавчій регламентації яких виникає час від часу.
Другий варіант, який вважається більш дієвим, передбачає створення комплексного нормативно-правового акта, який містив би положення щодо регламентації конкретно веб-сайтів, їх створення, функціонування, та використання, тим самим значно полегшивши розгляд вирішення спорів у даній галузі.
Таким нормативним актом міг би стати Закон України «Про веб-сайт як особливий об’єкт інтелектуальної власності», який би містив перелік прав та обов’язків суб’єктів відповідних взаємин, засобів вирішення спорів, вимоги до складання відповідних договорів та правила реєстрації доменних імен.
Незайвим вважається і створення єдиного державного реєстру власників доменних імен у загальнодержавній доменній зоні .ua, включаючи регіональні.
Усунення зазначених прогалин у законодавстві та введення в дію наведених рекомендацій призведе до покращення правового регулювання відносин щодо веб-сайту, допоможе укоріненню в уяві громадян захищеності їх творчих проявів, а це, в свою чергу, сприятиме стрімкому розвитку творчого потенціалу населення та утвердженню України як прогресивної держави, а її населення - як інформаційно розвинутого.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Міжнародне законодавство
1. Бернская Конвенция об охране литературных и художественных произведений (Парижский Акт, ВОИС, 24 июля 1971 г.) // Свод нормативных актов ЮНЕСКО. - М., 1993. - С. 500.
2. Всесвітня Конвенція про авторське право. [Електронний ресурс] //
Міжурядова конференція з авторского права, Женева. - 1952. - Режим доступу до ресурсу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_052.
3. Соглашение по торговым аспектам прав интеллектуальной собственности (ТРИПС) (ВТО, Уругвайский раунд многосторонних торговых переговоров,
15 апреля 1994 г.) // Всемирная торговая организация: документы и комментарии»/ Под ред. С.А.Смирнова. М., 2001.
4. Договор ВОИС по авторскому праву и согласованные заявления в отношении договора ВОИС по авторскому праву. // ВОИС. - 2000. - №226(R). - С. 20
5. Договор ВОИС по авторскому праву от 20 декабря 1996 г. Вступил в силу 6 марта 2002 г. // Официальная публикация ВОИС №226 (R). Женева, 1997.
6. Протокол №1 к Конвенции о защите прав человека и основных свобод (Париж, 20 марта 1952 г.) (с изменениями от 11 мая 1994 г.) // ETS N 009
7. Модельный Гражданский кодекс для государств - участников Содружества Независимых Государств (часть первая) от 29 октября 1994 // Информационный бюллетень, 1995, № 6.
8. Directive 2000/31/EC of the European Parliament and of the Council of 8 June 2000 on certain legal aspects of information society services, in particular electronic commerce, in the Internal Market ('Directive on electronic commerce') // OJ L 178, 17.7.2000, p. 1-16.
9. Directive 2014/26/EU of the European Parliament and of the Council of 26 February 2014 on collective management of copyright and related rights and multi¬territorial licensing of rights in musical works for online use in the internal market // OJ L 84, 20.3.2014, p. 72-98.
10. Directive 96/9/EC of the European Parliament and of the Council of 11 March 1996 on the legal protection of databases // OJ L 77, 27.3.1996, p. 20-28.
11. Green Paper on Copyright and Related Rights in the Information Society// European Commission. Brussels. - 1995. - С. 59.
Законодавство України
12. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. -2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.
13.Закон СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації" від 12.06.1990 № 1552-I // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1990, N 26, ст. 492.
14. Закон України "Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки" від 09.01.2007 № 537-V // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст. 102.
15.Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 № 3792- XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 13, ст. 64.
16. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 40, ст. 365.
17.Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 р. № 2939- VI // Відомості Верховної Ради України, 2011, № 32, ст. 314.