ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ДІЗНАННЯ ІДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВІДНОСИН З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
1.1. Історія розвитку законодавства про відповідальність за шкоду, завдану службовими особами правоохоронних органів 11
1.2. Причини виникнення і правова природа відносин з відшкодування громадянину шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ 42
РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ СЛУЖБОВИХ ОСІБ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ І ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
2.1. Співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України 65
2.2. Особливості шкоди, яка підлягає відшкодуванню 84
2.2.1.Особливості відшкодування збитків 84
2.2.2.Особливості відшкодування моральної шкоди 109
2.3. Специфіка протиправності і причинного зв’язку, як підстав відповідальності 127
2.4.Особливості вини як суб’єктивної підстави відповідальності 148
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171

В С Т У П

Актуальність теми. Конституція України, закріплюючи за громадянами України широку систему прав і свобод, передбачає одночасно дієві способи їх забезпечення. У період будівництва правової соціальної держави та формування громадянського суспільства на перший план висувається проблема досягнення такого становища, коли права, свободи та законні інтереси людини і громадянина захищені найбільш повно. Адже реалізація прав та інтересів особи залежить, насамперед, від рівня їх забезпеченості, тобто створення таких умов і засобів, за яких сама можливість порушення прав була б зведена до мінімума, а у разі, коли таке порушення допущено, можна було б швидко і в повному обсязі ліквідувати чи мінімізувати його наслідки.
Основним гарантом закріплених за громадянами правових можливостей виступає держава Україна, яка вимагає неухильного дотримання законності, насамперед, від службових осіб державних установ та організацій.
Тенденція, що намітилася у нашій країні на створення законодавчих норм, спрямованих на посилення організованості і правопорядку, свідчить про новий етап розвитку законності в Україні, подальше зміцнення прав і свобод громадян.
Ось чому аналіз норм права, які регулююють відносини з відшкодування шкоди, виявлення основних тенденцій їхнього розвитку, розробка рекомендацій, спрямованих на їх удосконалення та практика їх застосування виступають як важливе й актуальне завдання науки цивільного права. Актуальність цієї проблематики обумовлена також новизною нормативного матеріалу, складністю суспільних відносин, що виникають при відновленні майнового стану потерпілого, особливою правовою і політичною значимістю питань захисту інтересів громадян.
Важливо відзначити, що до виходу Закону України від 1 грудня 1994 року „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” (далі – Закон України від 1 грудня 1994 року) існувало лише декілька монографічних досліджень цієї теми; вони були здійснені представниками науки кримінально-процесуального права, і цивільно-правові питання у них висувались на другорядні позиції або зовсім не розглядались. Ці питання досліджувались і представниками цивільно-правової науки, але в системі проблем деліктної відповідальності. Однак, новітнє законодавство ставить нові проблеми, що потребують вивчення і подальшої наукової розробки.
Метою даного дисертаційного дослідження є аналіз встановлення правової природи відносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України (далі — ОВС України), та причин їх виникнення, а також обґрунтування ряду теоретичних висновків і практичних рекомендацій, спрямованих на подальше удосконалення цивільного законодавства і практики його застосування.
Для досягнення цієї мети ставились такі задачі: розглянути генезу становлення і розвитку інституту відшкодування, визначити його поняття, зміст і правові основи; встановити критерії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства, та обґрунтувати цивільно-правовий характер даних правовідносин; проаналізувати юридичну природу такого відшкодування та виокремити його характерні ознаки; виділити особливості правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства; розкрити правову природу відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства; з’ясувати особливості правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України; надати рекомендації стосовно вдосконалення чинного законодавства, окреслити перспективи та основні напрями його розвитку.
Поряд з цим, в дослідженні розглядаються деякі загальні проблеми цивільного права: поняття шкоди, її характер; співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють правовідносини з відшкодування шкоди; значення вини як підстави відповідальності тощо.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складають теорія пізнання, вчення про державу і право, Конституція України, а також найважливіші правові джерела. У ході написання роботи автором застосовувалися історичний, логічний аналіз, метод порівняльно-правового дослідження.
Діалектичний метод пізнання соціальних процесів дозволив виявити особливості правовідносин по відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України. Правовідносини розглянуті в дисертації з урахуванням їх історичного розвитку, що свідчить про використання історичного методу дослідження. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню в ньому прогалин та дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правових норм у сфері відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства ОВС України. Разом із загальнонауковими методами дослідження, такими як аналіз і синтез, використано й спеціальні методи правового аналізу (порівняльно-правовий), безпосередні методи наукового пізнання (вивчення нормативно-правових актів, документів, статистичних даних).
Теоретичною основою дослідження стали праці учених-правознавців: М.М.Агаркова, С.С.Алексеєва, Б.Т.Безлепкіна, І.А.Бірюкова, Г.М.Бєлякової, Д.В.Бобрової, О.В.Дзери, Т.Н.Добровольської, Г.В.Єрьоменко, Т.І.Ілларіонової, Ю.М.Козлова, О.О.Красавчикова, В.В.Лазарєва, М.С.Малеіна, М.Ф.Маслова, Г.К.Матвеєва, Ю.Г.Матвеєва, Н.І.Мірошникової, В.Т.Нора, О.А.Підопригори, Л.А.Прокудіної, І.Б.Протаса, А.М.Савицької, В.Т.Смирнова, А.О.Собчака, Р.О.Стефанчука, В.О.Тархова, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, С.І.Шимон та ін.
Більшість робіт вказаних авторів присвячені дослідженню загальних питань цивільно-правового регулювання відносин по відшкодуванню шкоди, у тому числі відшкодуванню шкоди, завданої незаконними діями працівників правоохоронних органів. Однак, питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, залишається поза увагою науковців. Дискусійною є насьогодні значна кількість теоретичних та практичних питань цього правового інституту.
Наведені обставини не лише обумовили вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для виконання безпосереднього дослідження в даній сфері, так і для становлення і розвитку деліктних зобов’язань, що виникають з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що це одне з перших в українській юридичній науці, в сучасних умовах, комплексне дослідження цивільно-правового інституту відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України.
Проведені дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати і вперше винести на захист такі основні положення:
1. Додатково доведено концепцію науковців про те, що відносини по відшкодуванню шкоди, завданої громадянину службовими особами дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, є цивільно-правовими, а не кримінально-процесуальними. Оскільки лише на вимогу потерпілого органи дізнання та досудового слідства зобов’язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, щодо захисту його честі і гідності, а також визначити розмір завданої йому шкоди, така ініціатива суб’єктів свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, які регулюються нормами Закону України від 1 грудня 1994 року.
2. Вперше запропоновано на законодавчому рівні визначити поняття „характер шкоди”, доводиться необхідність такого визначення з метою максимального практичного застосування.
3. Вноситься пропозиція про необхідність врегулювання у Законі від 1 грудня 1994 року відшкодування „упущеної вигоди”, доводиться необхідність такого врегулювання через призму дослідження судової практики.
4. Автором вперше запропоновано доповнити норми Закону України від 1 грудня 1994 року положеннями щодо розширення переліку випадків, коли у громадянина виникає право на відшкодування шкоди при розслідуванні кримінальної справи та її розгляді в суді (ушкодження майна при незаконному обшуку; неправильна виписка повістки про виклик до органів дізнання чи досудового слідства, що призвело до витрат на поїздку тощо).
5. Пропонується надати право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, у разі смерті громадянина особам, що проживали з ним однією сім’єю (подружжя, яке перебувало у фактичному шлюбі), за умови проживання з ним (нею) їхньої дитини віком до 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного та психічного розвитку, – до досягнення нею 6 років.
6. В результаті аналізу правовідносин, що виникають при розгляді судами справ про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, зроблено висновок про необхідність законодавчого врегулювання мінімальної та максимальної меж відшкодування моральної шкоди.
7. Запропоновано доповнити норми Закону України від 1 грудня 1994 року положеннями, в яких надати право громадянину у разі завдання йому шкоди службовими особами правоохоронних органів звертатись з позовом до суду у разі незгоди з постановою про відшкодування завданої йому шкоди.
8. Наведено додаткові аргументи щодо права потерпілого на відшкодування шкоди незалежно від вини службових осіб, протиправними діями яких її завдано.
У роботі містяться і деякі інші теоретичні положення, а також рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного законодавства та практики його застосування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення діючого цивільного законодавства, спрямованого на поліпшення діяльності органів внутрішніх справ по дотриманню законності при здійсненні дізнання та досудового слідства, та при розробці нових нормативних актів з питань відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання та досудового слідства. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з цивільного права, а також слугувати теоретичними джерелами вивчення програмних цивільно-правових питань.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі цивільного права Національної Академії внутрішніх справ України. Кафедрою проведене обговорення роботи, здійснене її рецензування. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в опублікованих роботах, а також у наукових повідомленнях, зроблених на двох науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції „Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні (грудень 2002 р., м. Донецьк); науковій конференції молодих учених „Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (грудень 2002 р., м. Харків).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, та тези двох доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дає підставу зробити такі висновки.
Норми права, що врегульовують відповідальність за шкоду, завдану громадянину незаконними діями правоохоронних органів, створювались спільними зусиллями багатьох поколінь. Гуманістичні принципи, які стверджують ідеї прав людини, захист цих прав, спрямованих на справедливе вирішення взаємовідносин суспільства і особи, держави і громадянина, які стали здобутком попередніх поколінь, покладені в основу вітчизняного законодавства, що регулює відносини з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства.
Інститут відшкодування шкоди реабілітованому є по своїй природі цивільно-правовим. У зазначених відносинах виявляються риси, властиві як предмету, так і методу цивільно-правового регулювання; вони знаходяться в рамках законодавчої регламентації даної галузі права. Закон України „Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 року, врегульовуючи відносини з відшкодування шкоди, розвиває інститут позадоговірних відносин, деталізує процедуру застосуванню його норм на практиці. Зазначений Закон України закріплює конституційний принцип повного відшкодування шкоди громадянинові у разі незаконних дій службових осіб правоохоронних органів.
Обов’язок держави з відшкодування шкоди потерпілому за своєю суттю є цивільно-правовою відповідальністю. Відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства в системі ОВС України, відповідають предмету цивільного права. Про це свідчить наявність таких аргументів:
1. Основним видом відшкодування є завдана потерпілому шкода, яка підтверджує наявність майнових відносин.
2. Виходячи із засад рівності і незалежності учасників цивільних правовідносин, Закон України від 1 грудня 1994 року надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо самим учасникам цих правовідносин на підставі взаємної домовленості, або спеціально створеним для розгляду таких спорів органам. Якщо порівняти особливості предмета і методу цивільного права (а вони мають універсальний характер) з майновими відносинами щодо відшкодування шкоди відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 року, виявиться їх повна тотожність.
3. Враховуючи, що основним правовим засобом забезпечення реалізації компенсаційної функції цивільного права виступає цивільно-правовий принцип повного відшкодування шкоди, а для її реалізації необхідні такі властивості методу цивільного права, як ініціатива суб’єктів у формуванні суспільних відносин, таку рису цивільно-правового методу регулювання слід відмітити у положеннях Закону України від 1 грудня 1994 року: лише за вимогою потерпілого органи дізнання та досудового слідства зобов’язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, щодо захисту його честі і гідності, а також визначити розмір завданої йому шкоди.
4. Норми про відшкодування шкоди потерпілому, які містяться у Законі України від 1 грудня 1994 року, за своїм характером є матеріально-правовими, і віднесення їх до норм процесуального права не відповідало б призначенню останнього.
5. Доказом цивілістичної природи відносин з відшкодування шкоди потерпілому є те, що у будь-якому зобов’язанні по відшкодуванню завданої шкоди в розглянутому випадку обґрунтуванням відшкодування шкоди є незаконна (протиправна) дія заподіювача. Та обставина, що майнова чи моральна шкода, завдана громадянину незаконними діями службових осіб при розслідуванні злочину, не порушує цивільно-правову природу відносин по її відшкодуванню.
Зміни, що відбулися у законодавстві про деліктну відповідальність за завдання шкоди громадянину, свідчать про процес уніфікації в цій галузі права. У цьому зв’язку робиться висновок про те, що норма, яка передбачає відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання та досудового слідства громадянину, є спеціальною, і вона має, насамперед, суспільно-політичне значення та покликана сприяти ефективності правового регулювання суспільних відносин у даній сфері.
Шкода, завдана громадянину незаконними діями правоохоронних органів, та порядок її відшкодування має свою специфіку. По-перше, не кожна шкода, завдана незаконними діями згаданих органів, підлягає відшкодуванню, а лише та, що передбачена ст. 1 Закону України від 1 грудня 1994 року; по-друге, шкода відшкодовується не правоохоронними органами, а державою; по-третє, шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача. Враховуючи, що видання спеціальних норм пов’язане із внутрішньою особливістю самих регульованих відносин, врегулювання відносин з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, вимагає наявності у чинному законодавстві спеціальної норми, в якій була б врахована специфіка цих відносин. Ця теза обгрунтовується запровадженням у ЦК України окремої статті, що регулює зазначені відносини (ст. 1176).
Надзвичайно широким і динамічним у досліджуваному випадку є поняття характеру шкоди.
Враховуючи, що у цивілістичній літературі не приділяється достатньої уваги розкриттю змісту поняття „характер шкоди”, існуючі теоретичні положення відображають видимі ознаки характеру шкоди, але, не розкриваючи повною мірою сутності цього поняття, мають мінімальне практичне значення. Отже, характер шкоди повинен бути передбачений відповідною нормою закону, що регулює визначений вид цивільних правовідносин.
Правовий аналіз норм Закону України від 1 грудня 1994 року свідчить про те, що вони потребують змін і доповнень. Зокрема, у даному нормативному акті не передбачено затримання як підставу відшкодування шкоди, хоча воно нерідко зустрічається на практиці. У зв’язку з цим у дисертації обґрунтовується необхідність внесення відповідних змін до ЦК України, включення незаконного затримання до підстав відшкодування шкоди відповідно до Закону від 1 грудня 1994 року.
У дисертації обгрунтовується висновок, що діяльність органів МВС України, пов’язана з дізнанням і слідством, є різноманітністю діяльності підвищеної небезпеки. В цілому для суспільства вона є корисною і необхідною, від неї неможливо відмовитись, але через її специфіку можуть постраждати невинні особи. Щоб зменшити негативні наслідки такої діяльності, держава бере на себе відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Кожний факт такої відповідальності повинен стати сигналом для проведення заходів, спрямованих на зміцнення законності в діяльності названих органів, що повинно позитивно впливати на захист прав і законних інтересів громадян.
Водночас, специфіка діяльності правоохоронних органів викликає необхідність спеціального регулювання відносин з відшкодування державі сум, виплачених реабілітованому громадянину. Дана обставина свідчить про необхідність доповнення Закону України від 1 грудня 1994 року нормою, яка б передбачала право держави звертатися з регресною вимогою до службових осіб правоохоронних органів, винність яких встановлена в судовому чи адміністративному порядку; до свідків, потерпілих, експертів, перекладачів, якщо ці особи засуджені за вироком суду, що набрав законної сили, за дачу завідомо неправдивих показань, свідомо неправдивого висновку, за свідомо невірний переклад, що спричинило незаконне притягнення до кримінальної відповідальності чи засудження.
Крім того, у зв’язку з розширенням кола спадкоємців за законом (глава 86 ЦК України) запропоновано до кола осіб, які матимуть право на відшкодування шкоди у разі смерті громадянина, включити осіб, які перебували у фактичному шлюбі з померлим, якщо у них є діти. У зв’язку з цим пропонується сформулювати ст.5 Закону України від 1 грудня 1994 року таким чином: „У разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у порядку, встановленому законодавством, мають чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), а також особи, що проживали з ним однією сім’єю, за умови проживання з ним (нею) їхньої дитини віком до 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного та психічного розвитку – до досягнення нею 6-ти років”.
Враховуючи, що шкода, яка може бути відшкодована потерпілому, вираховується у вигляді реальних збитків, упущена вигода потерпілого за даним правопорушенням у розмір шкоди не входить і в безспірному порядку не відшкодовується. Встановлений Законом України від 1 грудня 1994 року порядок підрахування розміру шкоди не відповідає загальному правилу щодо повного відшкодування шкоди; встановлений порядок відшкодування шкоди заподіювачем має багато спільного з солідарною відповідальністю, але має й свої особливості, специфіка завдання шкоди особлива, що тягне за собою ускладнення, які можуть виникнути у судовому вирішенні спорів щодо розміру її відшкодування. У зв’язку з цим, на нашу думку, бажано:
- залишити безспірний порядок відшкодування реальних збитків;
- у разі виникнення спору щодо відшкодування упущеної вигоди, такий спір повинен бути вирішений у судовому порядку на загальних підставах, але відшкодування повинні відбуватись за рахунок держави.
Враховуючи, що дати в законі вичерпний перелік випадків, життєвих ситуацій, за яких може бути завдано моральної шкоди, неможливо, законодавець визначив ознаки моральної шкоди (ст.23 ЦК України) і дав можливість у кожному конкретному випадку реальність немайнової шкоди встановлювати судом. Однак, законом повинні визначатись і граничні розміри завданої моральної шкоди. Аналіз проблем, що виникають при розгляді судами справ про відшкодування такої шкоди, свідчить про необхідність законодавчого обґрунтування сум, що вимагають потерпілі до відшкодування з відповідача за спричинення їм моральної шкоди.
Потерпілому відшкодовується шкода, як правило, у вигляді реальних збитків, упущена вигода відшкодовується тільки в передбачених випадках, що свідчить про порушення загального принципу повного відшкодування шкоди. Незрозумілим є факт залишення поза увагою відшкодування цього виду збитків у Законі України від 1 грудня 1994 року, а тим більше – у ст. 1176 ЦК України.
Зважаючи на невідповідність норм Закону України від 1 грудня 1994 року та Закону України „Про міліцію” щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства міліції, запропоновано нову редакцію ст.25 Закону України „Про міліцію”, а саме: „Відшкодування шкоди, завданої працівником міліції громадянам та юридичним особам, проводиться на підставі і в порядку, передбаченим цивільним законодавством, з урахуванням специфіки діяльності органів внутрішніх справ”.
Висновки дисертанта стосуються також пропозицій щодо вдосконалення законодавства України стосовно механізму правового регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України, а саме: чітко визначити суб’єкт відповідальності, тобто „службові особи” органів дізнання та досудового слідства, узгодивши тим самим норми даного Закону з ЦК України; встановити граничний розмір відшкодування моральної шкоди у відповідності з чинним законодавством; чітко визначити джерела відшкодування державних коштів, за рахунок яких проводиться відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання та досудового слідства в системі ОВС України.
Підтримуючи встановлений законодавством безспірний порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства ОВС України, автор роботи звертає увагу на необхідність впровадження і позовного характеру розгляду спорів.
Відповідальність за шкоду, завдану громадянинові незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства ОВС України, настає лише за наявності необхідного причинно-наслідкового зв’язку між незаконними діями зазначених службових осіб і наслідками, що настали. Щоб вірно визначити матеріально-правову підставу відшкодування шкоди, завданої громадянину, необхідно розглядати діяльність службових осіб органів дізнання і досудового слідства як процесуальну.
Врахування законодавцем пропозицій по удосконалюванню нині діючого законодавства, що регламентує відшкодування шкоди, завданої підозрюваному, дозволить забезпечити громадянам більш широкий захист у випадках порушення їхніх особистих прав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Гражданское право. – М.: ЮрИнфоР, 1996. – C. 423-425.
2. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда / Действующее право и задачи гражданского кодекса СССР // Проблемы социалистического права. – 1939. – № 1. – С. 55–74.
3. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 175 с.
4. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения // Правоведение. – 1958. – № 1. – С. 47–53.
5. Алексеев С.С. Общая теория права. Т. 1. – М.: Юридическая литература, 1982. – 359 с.
6. Алексеев С.С. Проблемы теории права. – М.: Юридическая литература, 1975. – С. 132.
7. Анненков К. Система русского гражданского права: в 6-ти томах. Т. 4 Отдельные обязательства. – С.- Петербург, 1904. – 644 с.
8. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М.: Юридическая литература, 1952. – С. 296.
9. Антосик С.М., Кокун О.М. Відшкодування моральної шкоди: психологічні аспекти // Адвокат. – 1998. – № 4. – С. 17-21.
10. Архів Бориспільського районного суду Київської області за 1999 р., справа № 1-390.
11. Архів Новоград-Волинського районного суду Житомирської області за 1996 р., справа № 2-378.
12. Архів Уманського міського суду Черкаської області за 1996 р., справа № 2-889.
13. Бахрах Д.Н. Ответственность государственных учреждений за имущественный вред, причиненный действиями их должност¬ных лиц гражданам // Советская юстиция. – 1968. – № 20. – С. 10–11.
14. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами. Учебное пособие. – М.: Академия МВД, 1979. – 203 с.
15. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного судебно-следственными органами // Советское государство и право. – 1979. – № 1. – С. 76–80.
16. Безлепкин Б.Т. Некоторые вопросы материальной ответственности за неправомерные действия должностных лиц в уголовному процессе. – В кн.: Развитие теории и практики уголовного судопроизводства в свете нового законодательства о Веховном Суде СССР, прокуратуре СССР и адвокатуре в СССР. – Воронеж, 1981. – С. 143.
17. Безлепкин Б.Т. Субъекты правоотношений по возмещению имущественного ущерба, причиненного необоснованным уголовным преследованием // Правоведение. – 1982. – № 6. – С. 57–62.
18. Белякова А.М. Возмещение причиненного вреда. Отдельные вопросы. – М.: МГУ, 1972. – 104 с.
19. Белякова А.М. Возмещение ущерба, причиненного здоровью. – М.: МГУ, 1964. – С. 66.
20. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Московский государственный университет, 1987. – С. 55.
21. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. – М.: МГУ, 1996. – С. 39.
22. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. –М: МГУ, 1979. – С. 110.
23. Беляцкин С.А. Возмещение морального (неимущественного вреда) – М.: МГУ, 1997. – 75 с.
24. Бірюков І.А. Предмет і метод приватного права // Право України. – 2002. – № 3. – С. 36.
25. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 11-13.
26. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда. – К., 1990. – С. 47.
27. Боброва Д.В. Проблемы деликтной ответственности в советском гражданском праве: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03. / Киевский государственный университет. – К., 1988. – С. 56.
28. Боброва Д.В. Цивільне законодавство. Загальна теорія цивільного права. Підручник / За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. – К.: ВЕНТУРІ, 1992. – С. 20-21.
29. Братусь С.Н. Об усилении и расширении судебной защиты прав граждан // Правоведение. – 1975. – № 5. – С. 43–53.
30. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Юридическая литература, 1963. – С. 21-23.
31. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юридическая литература, 1950. – 367 с.
32. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории). – М.: Юридическая литература, 1976. – 216 с.
33. Брауде И.Л. Возмещение неимущественного вреда // Революционная законность. – 1926. – № 9. – С. 12.
34. Варшавский К.М. Обязательства, возникающие вследствие причинения другому вреда. – М.: Юридическая литература, 1929. – 228 с.
35. Васильева М. Возмещение вреда, причиненного здоровью граждан неблагоприятным воздействием природной среды // Законность. – 1997. – № 7. – С. 30.
36. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1969. – 400 с.
37. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 144. – Ст. 1184.
38. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.
39. Волков А.Я. Возмещение вреда, причиненного незаконными служебными действиями работника милиции. В кн.: 50 лет Советского государства и права / Материалы теоретической конференции. – Минск, 1968. – С. 126.
40. Волков А.Я. Юридическая ответственность работников милиции за вред, причиненный гражданину или организации. Учебное пособие. – Минск: МВШ МВД СССР, 1991. – С. 65.
41. Гавзе Ф.И. Обязательственное право (общие положения). – Минск: БГУ им. В.И.Ленина, 1968. – 125 с.
42. Гальперин И.М.Как исчислять срок давности привлечения к уголовной ответственности // Советская юстиция. – 1966. – № 9. – С. 8.
43. Глянцев В.В. Возмещение вреда в судебной практике // Закон. – 1997. – № 4. – С. 94-98.
44. Глянцев В.В. Вред будет возмещен // Человек и закон. – 1994. – № 12. – С. 12-28.
45. Гонгало Б.М. Общие положения об обеспечении обязательств и способах обеспечения обязательств. Цивилистические записки // Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут, 2001. – С.68.
46. Горшенев А.П., Корнуков В.М. Конституционное право на непри-косновенность личности и его обеспечение в советском уголовном процессе / Ученые записки Саратовского юридиче¬ского института им. Д.И.Курского. Вып. ХIХ, ч. 1. – Саратов: СГУ, 1970. – С. 98–104.
47. Гражданское право. Т. 1 / Под ред. М.М.Агаркова и Д.М.Генкина. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1944. – 420 с.
48. Гражданское право Украины. Ч. 1 / Под ред. Пушкина А.А., Самойленко В.М. – Харьков: Основа, 1996. – 440 с.
49. Гражданское право. Учебник. Ч. 1 / Под редакцией Толстого Ю.К., Серегеева А.П. – М.: ПРОСПЕКТ, 1997. – 550 с.
50. Гришин С.П. Охрана чести и достоинства личности в советском уголовном процессе: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1983. – С. 9.
51. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 32. – С. 429.
52. Декрет Кабінету Міністрів України „Про державне мито” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – С. 113.
53. Добровольская Т.Н. Возмещение материального ущерба, при¬чиненного гражданам незаконными действиями должностных лиц органов предварительного расследования, прокуратуры и суда. – В кн.: Проблемы правового статуса личности в уголовном процессе. – Саратов: СГУ, 1981. – С. 75–82.
54. Добровольская Т.Н. К вопросу о возмещении вреда, причиненного необоснованным привлечением к уголовной ответственности и осуждением / Ученые записки ВИЮН. – Вып. 10. – М., 1959. – С. 183–204.
55. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература, 1990. – С. 272.
56. Донцов С.Е, Маринина М. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. – М.: Юридическая литература, 1986. – С. 6-7.
57. Єрьоменко Г.В. Деякі правові аспекти врегулювання відносин по відшкодуванню шкоди // Правова система України: теорія і практика. – К.: Друкарня МВС України, 1993. – С. 272.
58. Житловий кодекс УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – Додаток до № 28. – С. 573.
59. За матеріалами V з’їзду суддів України // Зеркало недели. – 2002. – № 41(416). – 26 жовтня.
60. Загородников Н.И. Давность уголовного преследования и ее сроки // Социалистическая законность. – 1967. – № 2. – С. 33–35.
61. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьектами гражданского права. – Х.: Консум, 1996. – С. 106.
62. Загорулько А.І. Зобов’язання про відшкодування шкоди, що заподіяна суб’єктами цивільного права: Автореф. дис... канд. юрид. наук 12.00.03. / Управління внутрішніх справ. – Х., 1995. – С. 109-110.
63. Заикина Д. Основания и объем ответственности за причиненное увечье или смерти личности по советскому праву: Автореф. дис... канд. юрид. наук / Киевский государственный университет. – К., 1958. – С. 17.
64. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – С. 303.
65. Закон України „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 12 липня 2001 року № 2670-ІІІ // Голос України. – 2001. – № 152.
66. Закон України „Про державну охорону органів державної влади України і посадових осіб” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – С. 236.
67. Закон України „Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
68. Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
69. Закон України „Про міліцію” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4.
70. Закон України „Про попереднє затримання особи” від 29 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 38. – С. 346.
71. Закон України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
72. Закон України „Про Державний бюджет на 1998 рік // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 21. – Ст. 109.
73. Закон України „Про Державний бюджет на 1999 рік” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 8. – Ст. 59.
74. Закон України „Про Державний бюджет на 2000 рік” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 14-16. – Ст. 121.
75. Закон України „Про Державний бюджет на 2001 рік” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 2-3. – Ст. 10.
76. Закон України „Про Державний бюджет на 2002 рік” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 12-13. – Ст. 92.
77. Закон України „Про Державний бюджет на 2003 рік” // Урядовий кур’єр. – 2003. – № 4. – 16 січня.
78. Збірник „Рішенння Верховного Суду України” – Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 11 березня 1997 року.
79. Зейц А. Возмещение морального вреда по советскому праву // Еженедельник советской юстиции. – 1927. – № 47. – С. 1465–1466.
80. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навчальний посібник / За ред. О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
81. Иванов В.Д. Соотношение гражданско-правовой и уголовно-правовой защиты чести и достоинства граждан // Правоохранительные органы в условиях развития частноправового института в России. – Ростов-на-Дону. – 1995. – С. 7-10.
82. Илларионова Т.И. Общее и особенное в обязательствах, возникающих на основании ст.ст. 445, 446, 447 ГК РСФСР // Ученые труды. – Вып. 18. – Свердловск, 1972. – С. 101–107.
83. Илларионова Т.И. Основания внедоговорной ответственности организаций : Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Свердловск, 1971. – 22 с.
84. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда. – Л.: ЛГУ, 1952. – С. 127.
85. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
86. Иоффе О.С. Отдельные виды обязательств. – Л.: ЛГУ, 1961. – С. 213.
87. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Курс лекций. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Л.: ЛГУ, 1958. – С. 279.
88. Калмыков Ю.Х. Возмещение вреда, причиненного имуществу. – Саратов: СГУ, 1965. – 72 с.
89. Калмыков Ю.Х. Имущественные права советских граждан. – Саратов: СГУ, 1979. – 159 с.
90. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Київ, 2000. – С. 142-144.
91. Кінаш Я. Відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконним притягненням до адміністративної відповідальності // Право України. – 2002. – № 5. – С. 34-36.
92. Клюков Е.М. Задержание подозреваемого по советскому уголовно-процессуальному праву: Автореф. дис... канд. юрид. Наук / ВЮЗИ. – М., 1972 – С. 6-7.
93. Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. Учебное пособие. – Киев: МВД СССР, 1979. – 87 с.
94. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – С. 375.
95. Козлов Ю., Донцов С. Ответственность за вред, причиненный незаконными действиями должностных лиц при исполнении ими служебных обязанностей // Советская юстиция. – 1982. – № 16. – С. 14–15.
96. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления (понятие и конституционная система). – М.: Госюриздат, 1960. – 150 с.
97. Коментар до застосування Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків / Під ред. В.К.Мамутова, Ю.С.Шемшученка. – К.: ІДП НАНУ, 1995. – С. 215.
98. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. –С. 32.
99. Комиссаров К.И. Правоприменительная деятельность суда в гражданском процессе // Советское государство и право. – 1971. – № 3. – С. 71–77.
100. Комягин Д.П. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями государственных органов // Право и экономика. – 1997. – № 15–16. – С. 13-15.
101. Константинова В.М. Вина как условие ответственности по обязательствам поставки : Автореф. дис... канд.юрид. наук. / Саратовский юридический институт. – Саратов, 1970 – С. 10.
102. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.
103. Корчевна Л.О. Компенсація моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, у цивільному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук / ХЮІ. – Х., 1998. – С. 14.
104. Кофман В.И. Основные вопросы причинной связи в свете общей проблемы гражданской ответственности // Вестник ЛГУ. – 1950. – № 10. – С. 213.
105. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юридическая литература, 1966. – С. 200.
106. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных, не связанных с имущественными, прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис... д-ра юрид. наук / Юрид. ин-т – Екатеринбург, 1994. – С. 12-16.
107. Кройтор В.А., Протас І.Б. Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями державних органів // Економіка і право. – 1998. – № 1. – С. 61-68.
108. Кройтор В.А., Шишка Р.Б., Протас И.Б. Если гражданину причинен ущерб незаконными действиями государства // Бизнес Информ. – 1995. – № 25-26. – С. 12.
109. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юридическая литература, 1972. – 352 с.
110. Кун А.П. Вопросы возмещения вреда, причиненного гражданину актами власти // Правоведение. – 1983. – № 6. – С. 78–81.
111. Кусиков К. Реабилитация трудящегося при прекращении уголов¬ного дела // Еженедельник Советской юстиции. – 1926. – № 18. – С. 554–556.
112. Лазарев В.В. Применение советского права. – Казань: Казанский университет, 1972. – 200 с.
113. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юридическая литература, 1974. – 183 с.
114. Лазаревский Н.И. Гражданская ответственность должностных лиц // Журнал Министерства юстиции. – 1901. – № 7. – С. 35–70.
115. Лист Вищого Арбітражного Суду України № 01-8/281 від 27 квітня 1995 р. „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” та „Про закон України „Про режим іноземного інвестування” від 16 травня 1996 р. № 01-8/187. // Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі. – К., 1998. – С. 851-853.
116. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за повреждение здоровья. – М.: Юридическая литература, 1968. – 216 с.
117. Малеин И.О. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1971. – № 2. – С. 28–35.
118. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. – М.: Юридическая литература, 1965. – 230 с.
119. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1983. – 216 с.
120. Малеин Н.С. Охрана прав личности советским законодательством.-М.: Наука, 1985. – 163 с.
121. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан. – М.: Знание, 1991. – 128 с.
122. Малеина М.Н. Компенсация за неимущественный вред // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. – № 5. – С. 27-29.
123. Маркова М.Г. Ответственность органов внутренних дел за вред, причиненный неправильными служебными действиями их работников. Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 48 с.
124. Маркова М.Г. Ответственность органов дознания, следствия, прокуратуры и суда // Правоведение. – 1969. – № 4. – С. 107–109.
125. Мартынчик М.Г., Редьков В.П., Юрченко В.Е. Охрана прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве. – Кишинев: Штиинца, 1982. – 187 с.
126. Маслов В. Обязательства из причинения вреда. Учебное по¬собие. – Х: Харьковский юридический институт, 1961. – 104 с.
127. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – К.: Киевский государственный университет, 1955. – 307 с.
128. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственнос¬ти. – М.: Юридическая литература, 1970. – 311 с.
129. Матуковский Н. Така помилка // Вісті. – 27 листопада 2001 року.
130. Медведев М.Ф. Травкин А.А. О субъектах ответственности / В кн.: Основы гражданского законодательства и основы гражданского судо-произ¬водства. Вопро¬сы теории и практики. – Саратов: СГУ, 1981. – С. 105–108.
131. Медведева Т.М. Возмещение вреда, причиненного правоохранительными органами: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. / Саратовский юридический институт. – Саратов, 1984. – С. 17.
132. Мейер Д.И. Русское гражданское право. Ч. 2 – М.: Статут, 1997. – С. 236.
133. Мирошникова Н.И. Ответственность государственных учреждений за вред, причиненный неправильными служебными действиями должностных лиц в области административного управления / Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / ВЮЗИ. – М., 1975. – 24 с.
134. Мінюков А. Забезпечення повноти, всебічності та об’єктивності розслідування, що провадиться слідчим МВС (окремі аспекти) // Право України. – 1999. – № 12. – С. 56-58.
135. Мінюков А. Забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина органами досудового слідства МВС України // Право України. – 2002. – № 7. – С. 22-27.
136. Наказ Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03. 1996 р. № 6/5, 3, 41 „Про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” // Бюлетень нормативних актів та відомств України. – 1996. – № 5.
137. Нарижний С. Компенсация морального вреда, пострадавшим от судебно-следственных ошибок // Российская юстиция. – 1997. – № 10. – С. 40-42.
138. Науково-практичний коментар до Закону України „Про міліцію”. – К.: Українська Академія внутрішніх справ, 1996. – 144 с.
139. Невалінний М. Моральна шкода та питання відшкодування її на практиці // Право України. – 1995. – № 7. – С. 47-48.
140. Никулин Е. Восстановление имущественных, трудовых, жилищных и иных прав гражданина, незаконно привлеченного к уголовной ответственности // Социалистическая законность. – 1983. – № 1. – С. 30–32.
141. Никулин Е.С. Возмещение ущерба, причиненного правонарушением. – М.: Юридическая литература, 1983. – С. 159.
142. Нор В.Т. Имущественная ответственность государственных учреждений за вред, причиненный неправильными действиями их должностных лиц в области административного управления и судебно-прокурорской деятельности / Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Киевский государственный университет. – Киев, 1972. – 19 с.
143. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов: Вища школа, 1974. – 216 с.
144. Паліюк В.П. Правове регулювання відшкодування моральної (немайнової) шкоди : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Націон. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – С. 18.
145. Плєва В.А. Вопросы материальной ответственности лиц рядового и начальствующего состава ОВД // Вопросы экономико-правовой подготовки кадров ОВД. – К., 1991. – С. 85.
146. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – С. 132.
147. Положение о порядке возмещения ущерба, причиненного гражданину незаконными действиями органов дознания, предва¬рительного следствия, прокуратуры и суда // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1981. – № 21. – Ст. 741; № 26. – Ст. 840.
148. Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, затверджене наказом Міністерства Юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства Фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – Ст. 551.
149. Полякова М.Ф. Возмещение вреда, причиненного имуществу граждан в результате незаконного задержания, ареста или осуждения / В кн.: Проблемы управления и гражданского права. – М.: ИГПАН СССР, 1976. – С. 135–140.
150. Полякова М.Ф. Имущественные проблемы реабилитации по советскому праву / Автореф. дис… канд. юрид. наук / Московский государственный университет. – М., 1977. – 23 с.
151. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”, із змінами, внесеними постановами Пленуму від 04 червня 1993 р. № 3, від 31 березня 1995 р. № 4 та від 25 грудня 1996 р. № 14 // Збірник постанов Пленуму Верхового Суду України 1963-1995. – К.: Українська Правнича Фундація, 1995. – Ч. 1. – С. 37-45.
152. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” // Збірник постанов Пленуму Верхового Суду України 1963-1995. – К.: Українська Правнича Фундація, 1995. – Ч. 1. – С. 31-37.
153. Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи / Упорядники В.Павлик, В.Тесленко. – К.: Факт, 2001. – С. 6-70.
154. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743. / За ред. Ю.С.Шемшученка. – Київ: ІДП НАНУ, 1997 – 547 с.
155. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов и роль прокурора в этой деятельности. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре Российской Федерации, 1996. – 23 с.
156. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов. – М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре Российской Федерации, 1997. – С. 32-34.
157. Протас І.Б. Проблеми судового захисту прав і інтересів громадян у зв’язку з заподіянням їм шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду // Автореферат дис… канд. юрид. наук. – Х.: УВС України, 2000. – С. 20.
158. Роз’яснення Вищого Арбитражного Суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди” // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – К.: Українська Правнича Фундація, 1996. – № 2(7). – С. 95-97, 184-185.
159. Ромовська З.В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. – 1997. – № 1(6). – С. 48.
160. Руднев В. Возмещение ущерба при незаконном аресте // Российская юстиция. – 1997. – № 12. – С. 21.
161. Рыженков А.Я., Филиппов П.М. О возмещении вреда на предварительном следствии. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1983. – 27 с.
162. Савин В.А. Об условиях имущественной ответственности органов милиции за вред, причиненный гражданам в сфере административной деятельности / В кн.: Охрана прав лич¬ности в социалистическом обществе. Труды Московской высшей школы милиции МВД СССР. Вып. 1. – М., 1977. – С. 75–79.
163. Савицкая А.Н. Гражданская ответственность государственных органов за вред, причиненный их должностными лицами: Автореф. дис… канд. юрид. наук / Московский государственный университет. – М., 1953. – 17 с.
164. Савицкая А.Н. Ответственность государственных учреждений за вред, причиненный действиями их должностных лиц // Советское государство и право. – 1962. – № 8. – С. 48–55.
165. Савицкий В.М. Имущественные последствия реабилитации // Правоведение. – 1982. – № 6. – С. 53–57.
166. Савицкий В.М., Флейшиц Е.А. Об имущественной ответственности за вред, причиненный должностными лицами органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда // Сов