Коханська Маргарита Леонідівна Процесуальні засоби забезпечення ефективності цивільного судо­чинства

Краткое описание

Коханська Маргарита Леонідівна, викладач кафедри юридичних дисциплін Сумської філії Харківського націо­нального університету внутрішніх справ: «Процесуальні засоби забезпечення ефективності цивільного судо­чинства» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д
у Харківському національному університеті вну­трішніх справ МВС України

МIНICТЕРCТВО ВНУТРIШНIХ CПРAВ УКРAЇНИ ХAРКIВCЬКИЙ НAЦIОНAЛЬНИЙ УНIВЕРCИТЕТ
ВНУТРIШНIХ CПРAВ

Квaлiфiкaцiйнa наукова

праця нa прaвaх рукопиcу

КОХАНСЬКА МАРГАРИТА ЛЕОНІДІВНА

Прим. № ____

УДК 347.91/95

ДИСЕРТАЦІЯ

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (08 – Право)

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

______________/М.Л. Коханська/

Науковий керівник:

Бортнік Оксана Григорівна,

кандидат юридичних наук, доцент

Харків – 2019

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………….………….……………………..…. 12

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

1.1. Ефективність цивільного судочинства: поняття та критерії визначення 1.1.1. Мета та завдання цивільного судочинства в рамках забезпечення його ефективності ……………….……………………………………….. 21

1.1.2. Засоби досягнення ефективності цивільного судочинства……. 39

1.2. Принципи цивільного процесуального права в механізмі забезпечення ефективності судочинства…………………………………………………..… 52

Висновки до розділу 1 ……………………………………………………….. 76

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

2.1. Цивільна процесуальна форма та процесуальні засоби в механізмі забезпечення ефективності цивільного судочинства……………………….. 79

2.2 Ефективність цивільного судочинства та диференціація судових процедур ……………………………………………………………………….. 90

2.3 Юридична відповідальність суду та учасників цивільного процесу в механізмі забезпечення його ефективності…………………………………. 107

2.4 Процесуальні засоби виконання завдання своєчасності розгляду та вирішення цивільних справ…………………………………………………... 120

Висновки до розділу 2 ………………………………………………………. 137

РОЗДІЛ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЦИВІЛЬНОГО

СУДОЧИНСТВА НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

12

3.1. Забезпечення ефективності цивільного судочинства при відкритті

провадження у справі та у підготовчому провадженні…………………….. 141

3.2. Забезпечення ефективності цивільного судочинства під час розгляду

справи по суті …………………………………………………………………. 161

3.3. Забезпечення ефективності цивільного судочинства при перегляді та

примусовому виконанні судових рішень……………………………………. 182

Висновки до розділу 2 ………………………………………………………. 196

ВИСНОВКИ…………………………………………………………...…….... 200

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 205

13

ВСТУП

Актуальність теми. Судова реформа в України, маючи на меті евроінтеграційні процеси, охоплює різні сфери судової діяльності. Реформування процедур з розгляду та вирішення справ в порядку цивільного судочинства повинно забезпечити дійсний захист прав, свобод та інтересів суб'єктів приватних правовідносин як того вимагають положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Від ефективності моделі судочинства, залежить рівень правової захищеності, повага до судової влади, гарантії дотримання принципу верховенства права під час здійснення правосуддя.

Прийняття в новій редакції Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в 2017 році направлено на впровадження в порядок здійснення правосуддя у цивільних справах гарантій права на справедливий суд. Ефективність як нормативно закріплена мета судочинства обумовлює подальший пошук відповідних засобів, оцінку рівня впровадження стандартів справедливого судочинства. Забезпечення ефективності цивільної процесуальної діяльності відноситься до числа фундаментальних завдань теорії цивільного процесуального права, а його вирішення залежить від оптимального врахування приватних і публічних інтересів, що є важливим методологічним завданням.

Значне навантаження на національні суди, недотримання через різні фактори строків вирішення справ, зловживання учасниками справи своїми процесуальними правами, диференціація судових процедур проявили недоліки нормативно-правового регулювання реалізації правосуддя, проблеми в правозастосовній діяльності, повільність судової системи, що впливає на невиконання завдань цивільного судочинства.

Критерії оцінки ефективності правосуддя, що є загальновизнаними і науково обґрунтованими, свідчать про недосконалість національних юрисдикційних процедур із захисту цивільних прав. Розробка ефективних

14

процесуальних засобів судового захисту та злагодженого процесуально-правового механізму, що дозволяє досягати поставленої мети та вирішувати завдання цивільного судочинства є важливою науковою задачею. Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю подальшої побудови ефективної моделі цивільного судочинства, процесами адаптації національного законодавства до законодавства ЄС.

Теоретичні та практичні аспекти забезпечення ефективності правосуддя у цивільних справах були предметом наукових дослідженьМ.І. Балюка, С.С. Бичкової, Ю. В. Білоусова, В. І. Бобрика, А. Д. Бойкової, О. Г. Брателя, В. В. Буги, М. Б. Гарієвської, М. Гетманцева, І. В. Губенка, К. В. Гусарова, С. Ф. Демченка, Х. А. Джавадова, О. С. Захарової, І. О. Ізарової, В.

Kомарова Н. П. Курило, Д. Д. Луспеника, О. В Малюкіної, Л. М. Москвич, , С. О. Короєда, О. Ю. Одосій, О. В. Рожнов, Н. М. Савчин, Н. Ю. Сакари, А .Л. Паскар, М. А. Плюхіної, І. Ю. Татуліч, О. А. Царегородцева, А.

Цихоцького, М.Й. Штефана, О. В. Шутенко, М.П. Юніної, А.Г. Яреми, В. В Яркова та інших вчених. Однак, незважаючи на чималу кількість наукових розробок, доводиться констатувати, що сьогодні визначення та узагальнення конкретних процесуальних засобів, що направлені на дотримання ефективного рівня цивільного судочинства, залишаються актуальним, про що свідчить й аналіз судової практики та судової статистики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 2.8 додатка 2 до переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015-2019 років, затвердженого наказом МВС України від 16 березня 2015р. №275, п.5.28 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх прав на період 2016-2019років, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 23 лютого 2016 р. (протокол № 2), в рамках науково-дослідної теми Харківського національного

15

університету внутрішніх справ «Законотворча та законодавча діяльність в Україні» (№ ДР 0113U008189).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі узагальнення наукових праць вчених, аналізу норм чинного цивільного процесуального законодавства України, а також міжнародних нормативно-правових актів визначити процесуальні засоби забезпечення ефективності цивільного судочинства.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

визначити сутність та зміст поняття ефективності цивільного судочинства;

охарактеризувати взаємозв’язок права на справедливий суд та мети і завдань цивільного судочинства із забезпеченням його ефективності;

окреслити роль загальних засад цивільного судочинства у забезпечення його ефективності;

визначити сутність, зміст та види ефективних цивільно-

процесуальних засобів захисту права на міжнародному та національному рівні;

охарактеризувати загальні та спеціальні процесуальні засоби впливу на ефективність судочинства;

узагальнити процесуальні засоби забезпечення своєчасності розгляду та вирішення цивільних справ;

встановити засоби забезпечення якісного правосуддя на різних стадіях цивільного судочинства України.

Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням ефективності цивільного судочинства.

Предметом дослідження є процесуальні засоби, направлені на забезпечення ефективності цивільного судочинства.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених мети та завдань, підґрунтям методології дослідження стали загальнонаукові та спеціальні

16

методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою діалектичного методу простежено взаємодію ефективності судочинства та основних його засад (підрозділи 1.1, 1.2). Історико-правовий метод було застосовано для визначення стану наукових досліджень категорій мети та завдання судочинства, процесуальних засобів, які впливають на забезпечення якісного процесу (підрозділи 1.1, 2.1). Порівняльно-правовий метод застосовувався для зіставлення близьких за змістом правових понять, пов’язаних з встановленням ефективних процесуальних засобів, у різному законодавстві, а також з метою аналізу досвіду в регулюванні відповідних правовідносин задля доцільності їх імплементації у чинне законодавство України (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1, 3.3).

Метод індукції використовувався для аналізу судової практики з питань застосування окремих положень законодавства (підрозділи 3.1, 3.2). За допомогою методу дедукції проаналізовано загальні положення щодо впливу реалізації зальних засад цивільного судочинства на виконання йог завдань (підрозділи 1.1, 1.2). Застосування формально-логічного методу дозволило аргументувати наукові висновки та сформулювати пропозицій щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1, 3.2). Системно-структурний метод використано при систематизації процесуальних засобів, направлених на забезпечення

ефективності судочинства, відповідальності суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин (підрозділи 2.1-2.4, 3.1, 3.2).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали праці фахівців у галузі цивільного процесуального права, загальної теорії держави і права, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на положеннях Конституції України, нормативно-правових актів, які регламентують порядок здійснення цивільного судочинства. Інформаційною та емпіричною базою дослідження є узагальнення судової практики, довідкові видання, судові рішення з окремих цивільних справ національних судів та ЄСПЛ.

17

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є однією з перших комплексних наукових робіт, здійснених на основі узагальнення наукових праць вчених, аналізу норм міжнародного та національного цивільного процесуального права, з використанням сучасних методів пізнання, результатом якої є визначення правової природи, сутності, змісту та системи процесуальних засобів, які направлені на забезпечення ефективності цивільного судочинства. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем:

вперше:

визначено ефективність цивільного судочинства як систему вимог, які характеризують забезпечення права на справедливий суд,

ухвалення судових рішень на підставі верховенства права та є результатом ціннісного орієнтування цивільної процесуальної форми. Відповідний комплекс вимог включає: доступність правосуддя, справедливий, своєчасний, публічний розгляд та вирішення справи незалежним та неупередженим судом, забезпечення балансу між об’єктивним встановленням обставин справи та тривалістю провадження, забезпечення правової визначеності та виконання судових рішень;

обґрунтовано, що засадам верховенства права відповідає ознака об’єктивності рішення, яка свідчить про забезпечення його справедливості.

Об’єктивність рішення є двоаспектною вимогою, яка включає неупередженість і незалежність суду при розгляді та вирішенні справи та повноту й всебічність встановлення обставин справи;

- визначено положення, що обґрунтованість як нормативно-закріплена ознака рішення не характеризує судовий акт як ефективний засіб правового захисту, оскільки ґрунтується на процесуальних засобах класичної змагальності. Відповідні положення обумовлюють подальший перерозподіл відповідальності сторін та суду за процес, що обумовлює розширення процесуальної активності суду у встановленні обставин цивільної справи;

18

обґрунтовано положення, відповідно до якого здійснення судом судових процедур, не пов’язаних з відновленням чи визнанням порушених,

невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів, в тому числі, врегулювання спору судом, направлено на виконання завдання судочинства,

чому реалізується охоронна судом прав та інтересів учасників справи;

систематизовано процесуальні засоби, направлені на забезпечення ефективності цивільного судочинства. Проведено відповідну класифікацію за критеріями предмету та методів правового регулювання,

функціональним призначенням, рівнем реалізації та складності. За предметом правового регулювання виділено інституційні та функціональні процесуальні засоби; за методами – регулятивні, охоронні та захисні; за рівнем реалізації – нормативні та правозастосовні; за функціональним призначенням – загальні та спеціальні; за рівнем складності – елементарні та комплексні. До спеціальних процесуальних засобів, зокрема, віднесено забезпечувальні заходи та погоджувальні процедури;

удосконалено:

- положення про допустимість в рамках справедливого судочинства судових помилок при вирішенні справи, якщо вони є наслідком недобросовісних дій учасників справи. Ухвалення рішення у відповідній справі характеризується виконанням завдання судочинства. Ці положення обумовлюють забезпечення на національному рівні можливості перегляду судового рішення;

положення про визначення сутності та наслідків оцінки доказів відповідно до критерію «за відсутності розумних підстав для сумніву», що є проявом засад процесуальної економії. Відповідне рішення може не характеризуватись досягненням мети процесу, оскільки може не ґрунтуватись на дійсних обставинах справи. Проте критерієм дотримання справедливого розгляду справи є забезпечення права сторони бути вислуханою, розумної дискреції у встановленні обставин справи;

19

положення щодо визначення сутності процесуальної економії як вимоги ефективності процесуальних засобів, яка полягає у раціональному нормативно-правовому закріпленні, використанні та оптимальному співвідношенні процесуальних засобів, матеріальних витрат (у тому числі,

віднесених законодавством до судових) та часу. Розумний баланс між основними показниками судочинства повинен тлумачитись тільки у контексті досягнення найкращого процесуального результату з найменшими витратами.
дістали подальшого розвитку:

- положення про систему забезпечувальних заходів як процесуальних засобів охоронного характеру, до якої, окрім забезпечення позову, доказів, судових витрат, зустрічного забезпечення, віднесено забезпечення негайного виконання рішення, заходи із запобігання зловживанням та засоби захисного характеру - заходи процесуального примусу;

узагальнення процесуальних засобів, які сприяють своєчасності та скороченню тривалості процесу. Класифіковано відповідні процесуальні засоби на загальні, до яких відносяться інституційні та певні функціональні: (диференціація судових процедур, припинення зловживання правом,

забезпечення доказів, заміна неналежного відповідача, об’єднання справ в одне провадження, концентрація доказового матеріалу в суді першої інстанції, компенсаційна відповідальність за надмірну тривалість) та спеціальні (встановлення законом та судом процесуальних строків, погодження строків, прискорення провадження, скарги на надмірну тривалість);

обґрунтування сутності принципу розгляду справи в розумний строк, відповідно до якої виправданим є розгляд та вирішення справи протягом строку, який враховував би індивідуальні особливості справи та забезпечував повне та всебічне встановлення її обставин;

систематизація видів та форм відповідальності суб’єктів цивільних-

процесуальних правовідносин, які можна класифікувати залежно від

20

суб’єкту: суду, сторін, інших учасників справи, інших учасників процесу; за об’єктом посягання: за зловживання процесуальним правом, за порушення цивільного процесуального обов’язку; за галуззю правового регулювання: дисциплінарна, цивільно-правова, цивільно-процесуальна, кримінально-правова, адміністративна; за процесуальними санкціями: заходи процесуального примусу, обмеження у реалізації процесуального права.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони використовуються та можуть бути використані в:

науково-дослідній роботі – під час проведення подальших наукових досліджень у галузі цивільного процесуального права у сфері зміни позову;

законотворчій діяльності – в процесі удосконалення цивільного процесуального законодавства України, що визначає правові підстави та порядок заміни, уточнення та доповнення позову;

правозастосовній діяльності – діяльності судових органів та практикуючих юристів при розгляді і вирішенні питань щодо зміни позову в цивільному судочинстві, а також під час підготовки науково-практичних коментарів до Цивільного процесуального кодексу України;

навчально-методичній роботі – при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне право», «Цивільний процес» і відповідних спецкурсів;

при підготовці підручників і навчальних посібників, а також навчально-методичних матеріалів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «International Multidisciplinary Conference «Key Issues of Education and Sciences: Development Prospects for Ukraine and Poland» (Republic of Poland, Stalova Wola, 20-21 July 2018); «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» (м. Харків, 3-4 серпня 2018 р.); «Сучасні правові системи світу: тенденції та фактори розвитку» (м. Запоріжжя, 24-25 серпня 2018 р.);

21

«Сучасні погляди на актуальні питання правових наук» (м. Запоріжжя, 23-24 листопада 2018 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 9 наукових публікаціях, з яких 4 – у наукових фахових виданнях України, 1 –

фаховому науковому виданні іншої держави, а також 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків до кожного розділу і загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 245 сторінки, із них основного тексту – 204 сторінки. Список використаних джерел налічує 370 найменувань і розміщений на 41 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ

дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання – визначення процесуальних засобів, направлених на забезпечення ефективності цивільного судочинства України. За результатами поведеного дослідження сформульовані наступні висновки наукового та практичного значення.

Світові системи правосуддя направлені на пошук компромісу між порядком ухвалення правильного рішення, тривалістю судового розгляду та вартістю процесу, а оптимальне співвідношення цих критеріїв визначає ефективність цивільного судочинства. Ефективністю характеризується судочинство, під час здійснення якого дотримано елементи права на справедливий суд, обставини справи встановлені повно та об’єктивно.

Прагнення за будь-яку ціну здійснити судовий розгляд, як свідчить історичний досвід, тягне виникнення конфлікту між якісними,

кількісними та темпоральними параметрами правосуддя. Процесуальний формалізм та, як наслідок, формальність істини є наслідком прагнення цивільної процесуальної системи, яка базується на диспозитивних та змагальних засадах, до швидкості судочинства без урахування інших критеріїв раціоналізації судових процедур. Тенденція реформування національного судочинства характеризується тим, що процесуальні засоби ускладнились, не є достатньо доступними через надмірну формальність, посилена відповідальність сторін, дискреційні повноваження суду, утім відповідальність суду та процесуальні засоби оперативного функціонального контролю над судом залишилась на колишньому рівні.

3. Ефективність цивільного судочинства може бути

охарактеризована за теоретичним, нормативно-правовим та правозастосовним, індивідуальним та суспільним, процесуально-правовим та матеріально-правовим рівнями. Захист як мета судочинства означає

201

досягнення матеріально-правової ефективності цивільного судочинства у значенні відновлення та визнання порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Процесуальні засоби, які направлені на забезпечення ефективності судочинства, повинні характеризуватись простотою, доступністю, зрозумілістю для сторін.

Реалізація права на справедливий розгляд справи характеризує процесуально-правову ефективність судочинства, що забезпечується за умови справедливого балансу прав сторін (рівності), змагальних можливостей у значенні права бути вислуханим, підготувати та представити справу, належне мотивування ухвалених рішень. Здійснення справедливого судочинства, прагнення до об’єктивності з позиції вставлення обставин справи, відсутність формального та упередженого підходу характеризує рішення як засноване на засадах верховенства права.

Альтернативою змагального типу судочинства та проявом засад процесуальної економії є концентрований процес, що характеризується раціональним використанням процесуальних засобів як результату взаємної відповідальності сторін та суду за якість судочинства, сумісних зусиль всіх суб’єктів процесу на засадах процесуальної активності та добросовісності.

Горизонтальна та вертикальна диференціація судових процедур обумовлена засадами концентрації доказового матеріалу в суді першої інстанції та обмеженням перегляду судами вищих інстанцій належних справ, що повинно передбачати достатні процесуальні гарантії учасників справи бути вислуханими в судах нижчого рівня.

Важливе нормотворче та правозастосовне значення в рамках ефективного судочинства має принцип пропорційності як напрям оптимального врахування приватноправових і публічно-правових інтересів,

дотримання розумного балансу між строками розгляду та вирішення справ та об’єктивним встановленням обставин цивільної справи. Враховуючи співвідношення часу, процесуальних засобів та матеріальних витрат при розгляді та вирішенні цивільних справ, справедливим буде говорити про їх

202

оптимальне співвідношення за критерієм пропорційності, а не про економію

буквальному значення слова. Процесуальна економія займає проміжне становище між ефективністю судочинства та способами її досягнення. Дія принципу концентрації значною мірою обумовлена вимогами процесуальної економії та раціоналізує витрати часу та застосування процесуальних засобів

напрямі встановлення обставин справи.

У національному цивільному судочинстві допустима чинним законодавством дискреція не здатна подолати недоліки змагального процесу стосовно всебічного встановлення обставин справи. У зв’язку із цим не можна визнати справедливим законодавче закріплення мети судочинства як ефективного захисту та залишення нормативних правил класичної змагальності. Чинні положення ставлять перед судом відповідну мету, втім не надають йому процесуальних засобів її досягнення, що є непослідовним.

Тому є необхідним подальше впровадження публічно-правових прийомів та способів впливу на поведінку учасників на рух справи, розширення процесуальної активності суду у встановленні обставин справи.

Основними напрямками забезпечення ефективності цивільного судочинства слід визнати підвищення рівня доступу до суду, в тому числі, у відношенні окремих судових процедур, процесуальну активність суду у встановленні обставин справи, погоджувальні процедури (щодо виду позовного провадження, строків вирішення справи, територіальної юрисдикції, визначення складу суду, якій вирішуватиме справу, прискорення провадження), забезпечення права особи бути вислуханою судом,

закріплення на національному рівні порядку отримання особою справедливої сатисфакції за надмірну тривалість провадження.

Зважаючи на отримані висновки, вимоги Конвенції про захист прав людини і основних свобод, потребують подальшого удосконалення норми та інститути цивільного процесуального права на предмет забезпечення ефективності цивільного судочинства. У зв’язку із цим

203

сформульовані рекомендації щодо змін до цивільного процесуального законодавства України:

Додати до ч. 5 ст. 12 ЦПК України пункт 4-1 наступного змісту: «сприяє сторонам у повному та достовірному встановленні обставин справи шляхом визначення обставин, які входять до предмету доказування, роз’яснення обов’язку доказування у конкретній справі, витребує докази у випадку, коли має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених цим Кодексом».

Доповнити ч. 2 ст. 44 ЦПК України пунктом 6 наступного змісту: «подання клопотання про сплив строку позовної давності після закінчення підготовчого провадження, а якщо справа розглядається за правилами спрощеного провадження, - пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання.»

Доповнити ч. 1 ст. 142 ЦПК України другим реченням наступного змісту: «У випадку проведення спрощеного позовного провадження за сумісним клопотанням сторін, суд у відповідній ухвалі чи рішенні після розподілу судових витрат вирішує питання про повернення стороні з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору.»

Виключити п.10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Доповнити ст. 83 ЦПК України частиною 7-1 наступного змісту: «Якщо особа доведе, що її представник діяв недобросовісно або всупереч її інтересам, суд встановлює строки зміни предмету або підстав позову чи подання доказів».

Доповнити ч. 2 ст. 197 ЦПК України п. 16-1 наступного змісту:

«з’ясовує, чи є клопотання про сплив строку позовної давності;».

Викласти п. 5 ч. 2 ст. 197 ЦПК України в наступній редакції: «5) роз’яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи».

204

п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України після слів «вирішує питання про витребування додаткових доказів» додати: «в тому числі, з власної ініціативи

випадку, передбаченому ч. 7 ст. 81 цього кодексу».

Доповнити ЦПК України статтею 210-1 наступного змісту: «Якщо з причин, які не залежать від учасників провадження, справа не розглянута по суті протягом строків, передбачених статтею 210 цього кодексу, одна або обидві сторони мають право подати до суду, який вирішує справу, клопотання про прискорення провадження шляхом призначення строку вирішення справи або вчинення інших необхідних процесуальних дій. Клопотання розглядається головою суду, в якому розглядається справа. З метою розгляду справи в розумний строк може бути визначений інший склад суду в порядку, передбаченому законом.»

Доповнити ст. 264 ЦПК України частиною 4 наступного змісту: «Якщо розгляд та вирішення справи відбувся із порушення розумного строку з вини відповідача чи під час розгляду справи дії відповідача були судом визнані зловживанням, суд за заявою позивача може при ухваленні рішення вирішити питання про додаткове нарахування процентів, встановленого законом індексу інфляції або неустойки, передбаченої законом або договором, до моменту ухвалення рішення».

Доповнити ст. 277 ЦПК України частиною 8 наступного змісту: «у разі якщо обидві сторони заявляють у встановлений законом строк про проведення загального позовного провадження, суд зобов’язаний його призначити».

Викласти ч. 1 ст. 436 ЦПК України в наступній редакції: «Суд апеляційної інстанції, якщо рішення виконується у випадку, встановленому законом, або суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду. У разі оскарження рішення, яке підлягало негайному виконанню, апеляційний суд зупиняє його виконання, якщо

205

відповідачем надано забезпечення в розмірі, передбаченому пунктами 1-3 частини 1 статті 430 цього кодексу, або у розмірі всієї суми боргу у випадках,

передбачених частиною 2 статті 430 цього кодексу».