ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................ 3

РОЗДІЛ 1 ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПОНЯТТЯ ДЖЕРЕЛА ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ................................................................................................... 9

1.1. Поняття та ознаки джерела підвищеної небезпеки............................... 9

РОЗДІЛ 2 МЕЖІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ
ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ................................................ 46

2.1. Підстави відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвище¬ної небезпеки ...................................................................................................... 46
2.2. Обставини, що звільняють від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки ................................................................................. 81

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ У ЗО-БОВ’ЯЗАННЯХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОДІЯННЯ ШКО-ДИ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ..................................................................................104

3.1. Особа, зобов’язана до відшкодування шкоди, заподіяної джерелом пі-двищеної небезпеки ..................................................................................... 104
3.2. Суб’єкти права на відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підви-щеної небезпеки ..........................................................................................129

ВИСНОВКИ ................................................................................................. 141

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 145

ВСТУП

На етапі побудови і утвердження суверенної демократичної України набуває великого значення проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулювання майнових відносин, захисту прав власни-ків, честі і гідності людини. Важливим правовим інструментом забезпечен-ня соціальної справедливості виступає встановлення інституту відповіда-льності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Специфіка використання джерел підвищеної небезпеки, особливо шкідливі їх якості, неможливість повного контролю їх експлуатації з боку людини викликали необхідність приділити особливу увагу правовому ре-гулюванню відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної не-безпеки. Швидкий розвиток науки та техніки зумовлює появу нових видів джерел підвищеної небезпеки та сфер здійснення діяльності, що створює підвищену небезпеку для оточення. Поряд з новими зростає і кількість традиційних джерел підвищеної небезпеки. Так, статистика відмічає збі-льшення транспортних засобів на душу населення в Україні, що виступає одним із факторів росту кількості дорожньо-транспортних пригод, в ре-зультаті яких як фізичним, так і юридичним особам заподіюється значна майнова та моральна шкода. У зв’язку з цим все частіше виникають циві-ль¬но-правові спори в судовій та арбітражній практиці.
Не зважаючи на те, що в цивільно-правовій літературі дослідженню даних питань приділяється багато уваги, в правовому регулюванні існують і певні недоліки. Динамічний розвиток законодавства у цій галузі та наяв-ність прогалин з окремих питань можуть призвести, а нерідко і призводять до порушення прав та інтересів громадян. Цивільний кодекс України не вирішує всіх проблем. Це можна пояснити недосконалістю понятійного апарату, недостатньою конкретизацією окремих норм права.
Питання, пов’язані з відповідальністю за заподіяння шкоди джере-лом підвищеної небезпеки, досліджувалися досить інтенсивно в 50-60-і ро-ки (Б.С. Антимонов, Г.М. Белякова, О.С. Іоффе, М.І. Коняєв, О.О. Красавчиков, Л.А. Майданик, Т.Б. Мальцман, Н.Ю. Сергеєва, А.О. Собчак, К.А. Флейшиц та ін.). Пізніше дослідженням даного інсти-туту займалися М.С. Малеін, Л.Г. Могилянський, О.Л. Жуковська. Окремі питання даного виду зобов’язань розглядалися також у працях Х.І. Шварца, К.К. Яічкова, Ю.С. Червоного, В.Т. Смірнова, Ю.Х. Калмикова, В.В. Глянцева, С.Є. Донцова, К.Б. Ярошенко, Є.О. Харитонова, М.Д. Єгорова, Д.В. Бобрової, О.С. Шевченка та ін. Між тим за останні десятиріччя в нашій країні значно змінилися політична, економічна та правова системи, проходить процес кодифікації українсь-кого законодавства, значним кроком якого стало прийняття Цивільного кодексу України.
Все це обґрунтовує доцільність дослідження питань щодо поняття джерела підвищеної небезпеки, підстав відповідальності та порядку вирі-шення спорів у випадках заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпе-ки.
Цими обставинами і зумовлена актуальність теми та її значення для дослідження й аналізу специфіки відповідальності даного виду зо-бов’язань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Роботу виконано відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2001 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995р. №4 КМ/2), “Тематики пріоритетних напрямків фундаме-нтальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр.”, затвердженої Наказом МВС України №635 від 30 червня 2002р., та планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Національної академії внутрішніх справ України на 1996-2001 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди визначити особливості відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, на цій основі конкретизувати порядок вирішення низки спірних питань, що виникли в теорії цивільного права та практиці застосування правових норм, і розробити науково обґрунтовані рекомен-дації щодо розвитку цього правового інституту та шляхів його вдоскона-лення. Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання:
- з’ясувати сутність відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, за для чого розглянути питання щодо поняття, ознак та класифікації джерел підвищеної небезпеки;
- визначити межі відповідальності за заподіяння шкоди джерелом під-вищеної небезпеки за допомогою вивчення загальних та спеціальних умов відповідальності внаслідок заподіяння шкоди джерелом підви-щеної небезпеки та обставин, що звільняють від відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки;
- розглянути питання щодо суб’єктного складу зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки;
- внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства Укра-їни, визначити перспективи та основні напрямки його розвитку.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди джерелом підвищеної небезпеки, як складова деліктних зобов’язань цивільного приватного права.
Предмет дослідження складає система правових норм, що регулю-ють правовідносини, пов’язані із притягненням до цивільно-правової від-повідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки; про-блеми, що виникають при тлумаченні та застосуванні вказаних норм, а та-кож судова та арбітражна практика з відповідних справ України.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами конкретно-історичного, порівняльно-правового, фо-рмально-догматичного та теоретико-прогностичного аналізу. За допомо-гою діалектичного методу із системно-структурним підходом досліджуєть-ся формування та розвиток суспільних відносин, пов’язаних із заподіян-ням шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Конкретно-історичний метод дозволив дослідити конструкцію зазначених правовідносин, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Порівняльно-правовий метод ви-користано для дослідження різних позицій щодо поняття, ознак та видів джерел підвищеної небезпеки, підстав та умов відповідальності у разі за-подіяння шкоди таким джерелом. Формально-догматичний метод дозво-лив проаналізувати зміст норм вітчизняного законодавства та законодав-ства окремих країн, а теоретико-прогностичний – розробити пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ви-конана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним досліджен-ням інституту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, з початку соціально-економічних реформ та становлення рин-кової економіки в Україні і формування нового по суті законодавства.
В результаті проведеного дослідження дисертант отримав такі осно-вні нові наукові результати:
- на дисертаційному рівні уперше розроблено власне визначення дже-рела підвищеної небезпеки як об’єкту матеріального світу, наділено-го певними ознаками;
- обґрунтовано необхідність розмежування таких понять як “джерело підвищеної небезпеки” та “діяльність, що створює підвищену небез-пеку для оточення”; виділено основні ознаки даних понять та розк-рито їх сутність;
- обґрунтовано необхідність виділення як окремого виду джерел під-вищеної небезпеки тварин та уперше названо ознаки, що дозволяли б здійснювати таку кваліфікацію;
- обґрунтована можливість відмови від вживання терміну “володілець джерела підвищеної небезпеки”, враховуючи те, що поняття володін-ня не має зв’язку із суттєвими причинами, що породжують зо-бов’язання відшкодувати заподіяні збитки, замінивши його терміном “заподіювач шкоди”;
- дістало подальший розвиток положення про те, що окремі соціальні явища (військові дії, масові заворушення тощо) допустимо кваліфі-кувати як непереборну силу – обставину, що звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за заподіяння шкоди;
- дістало подальший розвиток питання щодо встановлення критеріїв, що дозволяли б відмежовувати грубу необережність потерпілого від простої необачності;
- обґрунтовано доцільність встановлення відповідальності незалежно від вини і до володільців джерел підвищеної небезпеки, які перебу-вають із потерпілим у трудових відносинах;
- внесено конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства з питань відповідальності за шкоду, заподіяну джере-лом підвищеної небезпеки.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільного законодавства, у правозастосовчій практиці, а також іншій діяльності щодо захисту прав громадян та органі-зацій. Положення дисертації можуть бути використані у розробці відпові-дних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного права, а також для викладання спеціального курсу „Деліктні зобов’язання”.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдоско-налення цивільного законодавства, що висвітлені в дисертації, були обго-ворені на засіданнях кафедри цивільного права Національної академії вну-трішніх справ України і використовуються на семінарських та практичних заняттях з курсу „Цивільне право України” та спецкурсу „Деліктні зо-бов’язання”, що проводяться автором у навчальному процесі Національ-ної академії внутрішніх справ України. Окремі положення обговорюва-лись на:
1. Науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000р.), місце проведення – Запорізький ін-ститут державного та муніципального управління.
2. Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тися-чоліть” (м. Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001р.), місце проведен-ня – Дніпропетровський національний університет.
3. Міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної ді-яльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001р.), місце проведення – Донець-кий інститут внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослі-дження знайшли відображення в шести наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення на-укової проблеми відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, яке полягає у вперше проведеному комплексному дослідженні обраної теми з часу проведення реформи та формування нового по суті за-конодавства.
Проведене в дисертації дослідження відповідальності за шкоду, за-подіяну джерелом підвищеної небезпеки дало змогу сформулювати такі основні висновки:
1. Терміни „джерело підвищеної небезпеки” та „діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточення” означають поняття, що являють собою, відповідно, предмет та процес. Джерелом підвищеної небез-пеки виступає матеріальний об’єкт, що наділений специфічними ознаками. Підвищено небезпечна діяльність являє собою акти пове-дінки володільця джерела підвищеної небезпеки, що також наділені окремими ознаками. У випадках заподіяння шкоди шкідливим об’єктом потрібно встановлювати наявність як ознак джерела підви-щеної небезпеки, так і ознак підвищено небезпечної діяльності.
2. Джерело підвищеної небезпеки – це матеріальний об’єкт, що в силу своїх властивостей під час експлуатації проявляє шкідливість, непід-контрольність людині, в результаті чого створюється підвищена не-безпека для оточення. Однією із властивостей джерела підвищеної небезпеки є те, що ним можна володіти, оскільки воно передусім є річчю – самостійним об’єктом цивільного обігу. Суб’єктом відпові-дальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки ви-ступає володілець цього джерела. Немає підстав вважати, що у випа-дках покладення відповідальності закон розуміє володіння інакше. При цьому ознаки та підстави такого володіння в досліджуваному нами делікті набувають важливого практичного значення, оскільки є критерієм для визначення суб’єкта відповідальності.
3. Необхідно виділяти як окремий вид джерел підвищеної небезпеки тварин. Ознаками, що дозволяли б здійснювати таку кваліфікацію, є: необхідність використання специфічних методів утримання тварин; здійснення дресирування, пов’язаного з розвиненням у тварин агре-сивних форм та навичок; комерційна мета використання.
4. Причиною шкідливих наслідків може визнаватися лише поведінка володільця джерела підвищеної небезпеки в різних її формах (дія, бездіяльність). Проте, виникненню шкоди можуть сприяти різні зов-нішні фактори, із яких одні також визнаються причинами (напри-клад, поведінка інших володільців джерел підвищеної небезпеки), а інші – лише умовами виникнення шкоди. Останні часто відіграють роль обставин, що звільняють володільця джерела підвищеної небез-пеки від деліктної відповідальності – це непереборна сила та винна поведінка потерпілого. Непереборна сила може існувати лише в сфе-рі випадкового заподіяння шкоди, оскільки наявність передбачувано-сті шкідливих наслідків стихійного явища усуває надзвичайність останнього. Разом з тим, допустимо кваліфікувати як непереборну силу окремі соціальні явища (військові дії, демонстрації, страйки тощо). Вина потерпілого також являється зовнішньою обставиною відносно діяльності, що здійснює володілець джерела підвищеної не-безпеки, проте, вона може співвідноситися і з винною (необережною) поведінкою деліквента. Для усунення протиріч, що виникають у разі застосування норм щодо відповідальності за заподіяння шкоди, пот-рібно було б закріпити в законі критерії, що дозволяли б відмежову-вати грубу необережність потерпілого від простої необачності.
5. Визначення виду необережності поведінки потерпілого передбачає встановлення причинного зв’язку із заподіяною шкодою та проти-правності у діях даного суб’єкта права. Для визначення ступеня гру-бої необережності найбільш суттєвим є аналіз фактичних обставин, за яких було заподіяно шкоду.
6. Пропонується відмовитися від вживання терміну „володілець джере-ла підвищеної небезпеки” для визначення суб’єкта даного зо-бов’язання, враховуючи те, що поняття володіння в правовому розу-мінні не має зв’язку із суттєвими причинами, що породжують зо-бов’язання відшкодувати заподіяні збитки. Припустити, що суб’єкт може бути притягнутий до відповідальності за шкоду, заподіяну ін-шою особою, лише на підставі факту володіння джерелом підвище-ної небезпеки, означає визнати, що склад цивільного делікту ні в якій частині не виступає безпосередньою підставою обов’язку відшкоду-вати шкоду, що передбачений ст. 450 ЦК УРСР, що зобов’язання тут виникає не із заподіяння шкоди, а із володіння небезпечним об’єктом. Крім того, повноцінним суб’єктом даного зобов’язання ви-ступає особа, яка неправомірно заволоділа джерелом підвищеної не-безпеки і заподіяла ним шкоду. Але ж вона не має ніяких правових підстав на володіння цим небезпечним об’єктом. І в цьому випадку вона відповідає перед потерпілим як заподіювач шкоди, а не як воло-ділець джерела підвищеної небезпеки. Виходить, що одна й та ж но-рма ст. 450 ЦК УРСР застосовується на різних правових підставах. Враховуючи наведені аргументи, для досягнення більшої єдності ду-мок при тлумаченні питання про суб’єкт зобов’язання із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки нами пропонується ст. 450 ЦК УРСР викласти в такій редакції: “Організації та громадяни, які своїми діями в процесі експлуатації об’єктів, що створюють підви-щену небезпеку для оточення (транспортні засоби, промислове уста-ткування, будівництва, отруйні речовини тощо), фактично створили небезпеку та заподіяли шкоду, зобов’язані її відшкодувати, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.
Якщо шкоду заподіяно особою, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових обов’язків, то суб’єктом зобов’язання ви-ступає організація (підприємство), з яким заподіювач знаходився в трудових відносинах ”.
7. Відсутність окремої статті, що регламентувала б відповідальність третьої особи, яка створила небезпечну ситуацію, і в результаті чого було заподіяно шкоду джерелом підвищеної небезпеки, дає нам змо-гу запропонувати включити до ЦК України норму такого змісту: „Особи, які своїми діями створили небезпечну ситуацію, в результаті чого була заподіяна шкода джерелом підвищеної небезпеки (пішохо-ди, дорожньо-експлуатаційні служби тощо) іншим громадянам чи майну, повинні нести солідарну відповідальність разом із заподіюва-чем шкоди, якщо не доведуть, що небезпечна ситуація виникла не з їх вини”.
8. У випадках заподіяння шкоди особам, які перебувають у трудових відносинах із володільцем джерела підвищеної небезпеки, необхідно застосовувати принцип відповідальності незалежно від вини, оскіль-ки особи, які обслуговують сучасну техніку, повинні бути захищені передусім законом від можливого настання шкідливих наслідків ви-користання такої техніки, тобто і при випадковому заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки життю та здоров’ю робітників.
В подальшому дослідження проблем відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки може, на наш погляд, здійснювати-ся у двох напрямках:
1) у вияві та аналізі нових видів джерел підвищеної небезпеки;
2) вивченні видів володіння джерелами підвищеної небезпеки, їх під-став.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абельдяев Л., Каршаков Ф. Возмещение ущерба, причиненного владельцу автотранспорта // Советская юстиция. – 1982. – №6. – С. 11-12.
2. Агарков М.М. Возникновение обязательств из причинения вреда // Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. – М.: Юриздат, 1944. – Т. 1. – 419 с.
3. Агарков М.М. К вопросу о договорной ответственности // Вопросы советского гражданского права. – М.: Юриздат, 1945. – С. 114-155.
4. Агарков М.М. Обязательства из причинения вреда (Действующее право и задачи Гражданского кодекса СССР) // Проблемы социалистического права. – 1939. – №1. – С. 55-74.
5. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Учен. труды ВИЮН. – М.: Юриздат, 1940. – Вып. ІІІ. – 192 с.
6. Адлер К. Ответственность без вины в гражданском и уголовном праве: Академическая речь / Пер. с нем. – СПб.: Изд. Юрид. кн. магазина Н.К. Мартынова, 1913. – 43 с.
7. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. І. – 360 с.
8. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. II. – 360 с.
9. Алексеев С.С. О составе гражданского правонарушения // Правоведе-ние. – 1958. – №1. – С. 47-53.
10. Анисимов С.Ф. Соотношение категорий закона, причинности, необходимости и случайности // Вопросы философии. – 1955. – №6. – С. 47-56.
11. Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности. – М.: Госюриздат, 1952. – 296 с.
12. Антимонов Б.С. Значение вины потерпевшего при гражданском правонаруше¬нии. – М.: Госюриздат, 1950. – 275 с.
13. Байдер Р. Боевые собаки. Собаки – телохранители. – Пермь: Урал-пресс, 1993. – 203 с.
14. Бартошек М. Римское право: Понятия, термины, определения: Пер. с чеш. / Спец. науч. ред., авт. предисл. и коммент. З.М. Черниловский. – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
15. Белякова А.М. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. Ответственность владельца источника повышенной опасности. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 56 с.
16. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: Теория и практика. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – 147 с.
17. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М.: Юрид. лит., 1979. – 112 с.
18. Бергман Е. Поведение собак: Пер. с финск. / Под ред. и с предисл. Л.А. Гибет. – М.: Мир, 1986. – 208 с.
19. Бернштейн Д.И. Проблема так называемой ответственности без вины в советском праве // Сб. статей асп. – Ташкент, 1964. – Вып. 253. – С. 115-125.
20. Боброва Д.В. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда // ГК УССР: Научно-практический комментарий. – Киев, 1981. – С. 489-520.
21. Боброва Д.В. Права граждан на возмещение вреда. – К.: КГУ, 1990. – 120 с.
22. Богданова Е.Е. Субсидиарная ответственность. Проблемы теории и практики. – М.: Приор-издат, 2003. – 112 с.
23. Болдырев Е.В., Галкин В.М. Применение законодательства об ответ-ственности за автотранспортные преступления // Научный комментарий судебной практики за 1971г. – М., 1972. – С. 140-160.
24. Борин А. Источники повышенной опасности // Литературная газета. – 1986. – 3 дек. – С. 11.
25. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: общие положения. – М.: Статут, 1997. – 682 с.
26. Братусь С.Н. Некоторые вопросы науки гражданского права и судебной практики по гражданским делам в период Отечественной войны // Социалистическая законность. – 1944. – №11. – С. 34-37.
27. Братусь С.Н. Спорные вопросы теории юридической ответственности // Советское государство и право. – 1973. – №4. – С. 27-35.
28. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Юриздат, 1950. – 160с.
29. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории / С.Н. Братусь; Всесоюзн. науч.-исслед. ин-т сов. законодательства. – М.: Юрид. лит., 1976. – 216 с.
30. Буйный М. Возмещение ущерба владельцам личного автотранспорта // Советская юстиция. – 1984. – №10. – С. 12-13.
31. Бунге Марио. Причинность. – М.: ИЛ, 1962. – 125 с.
32. Быков А. Возмещение вреда, причиненного взаимодействием источников повышенной опасности // Советская юстиция. – 1970. – №13. – С. 9-11.
33. Быков А.Г., Половинчик Д.И. Основы автотранспортного права. – М.: МГУ, 1986. – 336 с.
34. Варшавский К.М. Обязательства, возникающие вследствие причинения другому вреда. – М., 1929. – 160 с.
35. Вердников В.Г. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда // Советское гражданское право: В 2-х Т. – М., 1975. – Т.ІІ. – 390 с.
36. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: нормативні акти, роз’яснення, коментарі / Уклад.: С.Е. Демський, В.С. Перепічай, В.А. Скоробагатько, М.І. Федишин; Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 624 с.
37. Волошин Н. Возмещение вреда, причиненного транспортными средствами // Советская юстиция. – 1971. – №24. – С. 2-4.
38. Гильдерман Л.С. Возмещение вреда, причиненного в состоянии крайней необходимости источником повышенной опасности // Вопросы судебной и арбитражной практики: Труды Иркут. гос. ун-та, т. LX, сер. юр. – Иркутск, 1969. – Вып. 9, Ч. 3. – С. 170-175.
39. Гильман Ю.М. Спорные вопросы солидарной ответственности // Правоведение. – 1968. – №6. – С. 45-54.
40. Глянцев В. Ответственность работодателя за вред, причиненный источником повышенной опасности // Советская юстиция. – 1993. – №16. – С. 24-25.
41. Гоббс Томас. Избранные произведения. – М.: ИЛ, 1965. – Т. 1. – 190 с.
42. Годэмэ Е. Общая теория обязательств: Пер. с франц. И.Б. Новицкого. – М.: Госюриздат, 1948. – 510 с.
43. Горелик И.Н., Астановский Г.Б., Левитанус М.Ф., Беляев Н.А. Права и обязанности владельца автомобиля. – М.: Госюриздат, 1974. – 168 с.
44. Гражданское право Германской Демократической Республики. Обязательственное право. Особ. часть: Пер. с нем. / Д.Ф. Рамзайцева. Под ред. и с пред. Д.М. Генкина. – М.: Изд-во ИЛ, 1959. – 811 с.
45. Гражданское право / Под ред. М.М. Агаркова и Д.М. Генкина. – М.: Юриздат, 1944. – Т. I. – 419 с.
46. Гражданское право: В 2-х Т.: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – Часть I. – 632 с.
47. Гражданское право: В 2-х Т.: Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1998. – Часть II. – 784 c.
48. Гражданское право: Часть первая: Учебник для вузов / Под общ. ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА • М, 1998. – 464 с.
49. Гражданское уложение: Проект Высочайше учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского уложения (С объяснениями, извлеченными из трудов Редакционной комиссии с приложением законопроекта об авторском праве, одобренного Государственной Думой) / Под ред. И.М. Тютрюмова; Сост. А.Л. Саатчиан. – СПб.: Изд. кн. маг. „Законоведение”, 1910. – Т. 2. – 1362 с.
50. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – Изд. 2-е, стереотип. – М.: Статут, 2001. – 411 с. – Сер. «Классика российской цивилистики».
51. Гришин И., Ромко Д. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности // Человек и закон. – 1978. – №4. – С. 108-111.
52. Громаков Б.С. История рабовладельческого государства и права (Афины и Рим): Учеб. пособ. / ВЮЗИ. – М.: Вюзи, 1986. – 82 с.
53. Громошина Н.А. Процессуальные особенности рассмотрения и разрешения гражданских дел о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1980. – 168 с.
54. Гуревич М.Г. Некоторые вопросы ответственности владельцев источников повышенной опасности за причиненный вред // Учен. зап. Перм. гос. ун-та. – Пермь, 1966. – №164. – С. 105-121.
55. Гусев Н.О. О судебной практике по делам о возмещении вреда личности // Бюллетень Верховного Суда. – 1959. – №1. – С. 23-31.
56. Гусева Г.Н., Ярошенко К.Б. Возмещение имущественного ущерба, причиненного в результате столкновения автотранспортных средств // Комментарий судебной практики за 1978г. – М., 1979. – С. 41-56.
57. Джорбенадзе С.М. Крайняя необходимость в советском гражданском законодательстве // Сов. государство и право. – 1960. – №10. – С. 71-75.
58. Дмитриева О.В. Ответственность без вины в гражданском праве: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – СПб., 1996. – 18 с.
59. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд. группа ИНФРА • М – НОРМА, 1996. – 704 с.
60. Донцов С. Солидарные обязательства // Сов. юстиция. – 1971. – №2. – С. 26- 27.
61. Донцов С.Е., Глянцев В.В. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1990. – 272 с.
62. Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
63. Егоров Л.М. Ответственность предприятий за вред, причиненный источником повышенной опасности: Дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1953. – 311 с.
64. Егоров Н. Понятие источника повышенной опасности // Сов. юстиция. – 1980. – №2. – С. 12-13.
65. Егоров Н.Д. Причинная связь как условие юридической ответственности // Сов. государство и право. – 1981. – №9. – С. 126-131.
66. Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности: некоторые аспекты проблемы. – К.: Либідь, 1994. – 200 с.
67. Жуковська О.Л. Деякі питання відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки // Сучасні проблеми держави та права. – К., 1990. – С. 39-43.
68. Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”: Прийн. 18.01.01р. № 2245-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №30. – Ст. 139.
69. Замятин В. Новое гражданское и гражданско-процессуальное законодательство в действии // Социалистическая законность. – 1962. – №5. – С. 15-17.
70. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
71. Иоффе О.С. Вина как условие ответственности за нарушение обязательства // Советская юстиция. – 1965. – №5. – С. 25.
72. Иоффе О.С. Обязательства по возмещению вреда. – Л.: ЛГУ, 1951. – 108с.
73. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
74. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 312с.
75. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Общая часть. – Л.: ЛГУ, 1958. – 500 с.
76. Иоффе О.С., Толстой Ю.К. Основы советского гражданского законодательства. – Л.: ЛГУ, 1962. – 216 с.
77. Калмыков Ю.Х. Возмещение вреда, причиненного имуществу. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 72 с.
78. Калмыков Ю.Х. Имущественные права советских граждан. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. – 80с.
79. Кандыбина Т. Гражданско-правовая ответственность за вред, причиненный здоровью или жизни источником повышенной опасности // Советская юстиция. – 1969. – №9. – С. 4-5.
80. Каринский С.С. Материальная ответственность рабочих и служащих по советскому трудовому праву. - М.: Госюриздат, 1955. – 150 с.
81. Киквидзе О.В. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности // Социалистическая законность. – 1985. – №7. – С. 55-56.
82. Киквидзе О.В. Спорные вопросы гражданской ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Тбилиси, 1980. – 18 с.
83. Колбасов О. Материальная ответственность предприятий за загрязнение окружающей среды // Советская юстиция. – 1974. – №20. – С. 18-19.
84. Колбасов О.С. Понятие источника повышенной опасности в делах о возмещении вреда, причиненного нарушением законодательства об охране окружающей среды // Проблемы совершенствования гражданского и уголовного права в свете решений ХХV съезда КПСС и новой Конституции СССР. – С. 302-305.
85. Коняев Н. Некоторые вопросы возмещения вреда, причиненного увечьем // Социалистическая законность. – 1963. – №6. – С. 24-25.
86. Коняев Н.И. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда источником повышенной опасности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1966. – 15 с.
87. Коняев Н.И. Основания освобождения владельца источника повышенной опасности от ответственности за причинение вреда // Труды ВЮЗИ. – М., 1967. – Т. VІІІ. – С. 99-127.
88. Короткий тлумачний словник української мови / Під ред. Д.Г. Гринчишина. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Рад. шк., 1988. – 320 с.
89. Кофман В.И. Границы юридически-значимого причинения // Правоведение. – 1960. – №3. – С. 45-58.
90. Кофман В.И. Причинная связь как основание ответственности по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1961. – 18 с.
91. Кравцов А. Понятие непреодолимой силы // Советская юстиция. – 1966. – №17. – С. 18-19.
92. Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 200 с.
93. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 182 с.
94. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. Научно-практическое пособие. Издание третье (с изменениями и дополнениями). – Харьков: Эспада, 2002. – 528 с.
95. Кройтор В.А., Ясынок Н.М. Исполнительное производство: Уч. пособие. – Харьков: Эспада, 2003. – 176 с.
96. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт Запада // Кула-гин М.И. Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – С. 183-323.
97. Лаасик Э.Я. О субъектах обязательства из причинения вреда источником повышенной опасности // Проблемы гарантии осуществления и защиты прав граждан. – Тарту, 1977. – С. 117-126.
98. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву: (Теорет. пробл.). – М.: МГУ, 1981. – 239 с.
99. Либба И.П. Ответственность железных дорог за целость груза и срочность доставки. – М., 1924. – 88 с.
100. Майданик Л.А., Сергеева Н.Ю. Материальная ответственность за по-вреждение здоровья. – М.: Юрид. лит., 1968. – 216 с.
101. Майданик Л., Стерник Л. Гражданская ответственность за вред, при-чиненный столкновением средств механизированного транспорта // Со-ветская юстиция. – 1970. – №5. – С. 10-12.
102. Майданик Л., Шиминова М., Малеин Н. Значение вины пешехода в обязательствах по возмещению ущерба, причиненного при автомобильной аварии // Советская юстиция. – 1970. – №24. – С. 3-4.
103. Малеин Н.С. Вина – необходимое условие имущественной ответственности // Советское государство и право. – 1971. – №2. – С. 28-35.
104. Малеин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. – М.: Юрид. лит., 1965. – 230 с.
105. Малеин Н.С. Движение без опасности: (Гражданская ответственность владельца автомобиля). – М.: Знание, 1983. – 64 с.
106. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отно-шениях. – М.: Наука, 1968. – 207 с.
107. Малеин Н.С. Правовая охрана природы и здоровья населения в СССР // Советское государство и право. – 1976. – №6. – С. 79-80.
108. Малеин Н.С. Правовое регулирование обязательств по возмещению вреда // Советское государство и право. – 1962. – №10. – С. 69-72.
109. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном праве. – М.: БЕК, 1995. – 271с.
110. Мальцман Т.Б. Ответственность за вред, причиненный источником повышенной опасности: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1948. – 178 с.
111. Мамон А.П. Возмещение вреда, при взаимодействии источников по-вышенной опасности // Актуальные вопросы государства и права на со-временном этапе. – Томск, 1984. – С. 88-90.
112. Маслов В. Обязательства из причинения вреда: Учебное пособие. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1961. – 103 с.
113. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – Киев: Изд-во Киевского ун-та, 1955. – 308 с.
114. Матвеев Г.К. О понятии непреодолимой силы в советском граждан-ском праве // Советское государство и право. – 1963. – №8. – С. 95-105.
115. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Юрид. лит., 1970. – 312 с.
116. Матвеев Г.К. Основания юридической ответственности // Советское государство и право. – 1971. – №10. – С. 30-32.
117. Матвеев Г.К. Очерки кодификации гражданского законодательства Украинской ССР. – Киев: Изд-во Киевского ун-та, 1959. – 124 с.
118. Матвеєв Ю.Г., Жуковська О.Л. Деякі аспекти проблеми визначення суб’єкта зобов’язання із заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки // Київський університет. Сер.: Юридичні науки. – К., 1986. – Вип. 27. – С. 48-53.
119. Могилянский Л.Г. Возмещение ущерба при столкновении автотранс-порта. – М.: Юрид. лит., 1987. – 112 с.
120. Мусіяка В. Солідарна відповідальність за заподіяння шкоди кількома джерелами підвищеної небезпеки // Радянське право. – 1982. – №4. – С. 52-54.
121. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
122. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – 416 с.
123. Носов В.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышен-ной опасности, переданным во временное пользование // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. - Ярославль, 1976. – Вып. 1. – С. 30-39.
124. Ойгензихт В.А. Категория «риска в советском гражданском праве // Правоведение. – 1971. – №5. – С. 64-70.
125. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве (Часть общая). – Душанбе: Ирфон, 1972. – 224 с.
126. Определение Судебной коллегии по гражданским делам Верховного Суда РСФСР по иску Набирухиной // Советская юстиция. – 1961. – №12. – С. 27.
127. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
128. Орловский П.Е. Практика Верховного Суда СССР по гражданским делам в условиях Отечественной войны. – М.: Юриздат, 1944. – 80 с.
129. О судебной практике по искам о возмещении вреда: Постановление №16 Пленума Верховного Суда СССР от 23 октября 1963г., с изменениями, внесенными постановлением №6 Пленума Верховного Суда СССР от 30 марта 1973г. // Гражданский кодекс Украинской ССР. Официальный текст, постатейные материалы и приложения. – Киев, 1973. – С. 333-343.
130. Павлодский Е.А. Случай и непреодолимая сила в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1978. – 104 с.
131. Перелік робіт з підвищеною небезпекою: Затв. наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 30 листопада 1993 р. №123 // КЗпП України з постатейними матеріалами / Відп. ред. О.П. Товстенко. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 1024 с. – С. 583-589.
132. Пионтковский А.А. Проблема причинной связи в праве // Ученые за-писки ВИЮН и ВЮА. – М., 1949. – С. 73-77.
133. Погребняк І. Відшкодування збитків, завданих злочином з викорис-танням джерела підвищеної небезпеки // Радянське право. – 1969. – №1. – С. 35-38.
134. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: “Статут”, 1998. – 353 с. – Сер. «Классика российской цивилистики».
135. Постановление Президиума Верховного Суда РСФСР по делу Окуневой //Сов. Юстиция. – 1977. – №2. – С. 83.
136. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 24 декабря 1965г. // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1966. – №2. – С. 18-19.
137. Правила дорожнього руху: Затв. постановою КМ України від 10 жовтня 2001р. №1306 // Офіційний вісник України. – 2001. – №41. – Ст. 1852.
138. Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту: Затв. постановою КМ України від 18 лютого 1997р. №176 // ЗП України. – 1997. – №2. – Ст. 216.
139. Приступа С.Н. Возмещение вреда, причиненного в результате столк-новения автотранспортных средств. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 1985. – 19 с.
140. Приступа С.Н. Возмещение вреда, причиненного в результате столк-новения автотранспортных средств: Дис. … канд. юр. наук. – Харьков, 1985. – 180 с.
141. Приступа С.Н. Ответственность за причинение вреда источником по-вышенной опасности: Учебное пособие. – Харьков: ХЮИ, 1986. – 1986. – 29 с.
142. Приступа С.Н. Субъекты ответственности за причинение вреда источником повышенной опасности // Проблемы социалистической законности. – Харьков, 1988. – Вып. 22. – С. 111-114.
143. Рабинович Н.В. О некоторых тенденциях во французской гражданско-правовой литературе // Правоведение. – 1958. – №2. – С. 149-156.
144. Райхер В.К. Ответственность за причинение вреда // Правоведение. –1971. – №5. – С. 58.
145. Рахмилович В.А. О противоправности как основании гражданской ответственности // Советское государство и право. – 1964. – №3. – С. 61.
146. Ровный В.В. Проблемы единства российского частного права. – Ир-кутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1999. – 310с.
147. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, А.Л. Салатко та ін. – Харків: Консум, 1999. – 272 с.
148. Русу С.Д. Підстави звільнення від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки // Право України. – 2002. – №4. – С. 128-131.
149. Рясенцев В., Субботин А. Условия освобождения от возмещения вреда, причиненного источником повышенной опасности // Социалистическая законность. – 1983. – №3. – С. 32-34.
150. Седугин П.И. Об ответственности за вред, причиненный источником повышенной опасности // Научный комментарий судебной практики по гражданским делам за 1962г. – М., 1963. – С. 20-42.
151. Семенов П.Г. Категория непреодолимой силы в советском граждан-ском праве // Советское государство и право. – 1956. – №10. – С. 38-47.
152. Сергиенко А.А. Некоторые вопросы причинной связи и вины в обязательствах из причинения вреда здоровью граждан // Ученые записки Харьковского юридического института: Сборник работ аспирантов. – Харьков, 1960. – Вып. 14. – С. 73-110.
153. Серебровский В.И. Обязательства, возникающие из причинения вре-да // Советское гражданское право / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Госюриздат, 1950. – С. 518-550.
154. Серов В., Захаров В. Иски о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности // Советская юстиция. – 1978. – №19. – С. 9-11.
155. Скрягин М., Слесарев В. Возмещение материального ущерба при автотранспортных преступлениях // Сов. юстиция. – 1982. – №14. – С. 12-13.
156. Смирнов В.Т. Гражданская ответственность государственных пред-приятий за причинение увечья или смерти работникам. – М.: Госюриздат, 1957. – 132 с.
157. Смирнов В.Т. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда // Советское гражданское право: В 2-х Т. – Л.: ЛГУ, 1982. – Т. 2. – 360 с.
158. Смирнов В.Т. Регрессные иски в обязательствах из причинения вре-да. – М.: Госюриздат, 1960. – 133 с.
159. Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учебное пособие. – Л.: ЛГУ, 1983. – 152 с.
160. Собчак А., Смирнов В. Понятие источника повышенной опасности // Советская юстиция. – 1988. – №18. – С. 22-23.
161. Собчак А.А. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда действием источника повышенной опасности. Автореферат дис. … канд. юрид. наук. – М., 1964. – 18 с.
162. Собчак А.А. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда действием источника повышенной опасности: Дис. .. канд. юрид. наук. – М., 1964. – 250 с.
163. Собчак А.А. О понятии источника повышенной опасности в гражданском праве // Правоведение. – 1964. – №2. – С. 144-147.
164. Советское гражданское право: Учебник / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1968. – Т. 1. – 519 с.
165. Советское гражданское право: Учебник / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высшая школа, 1968. – Т. 2. – 528 с.
166. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные отно-шения. – Харьков: Право, 1998. – 256 с.
167. Спасибо-Фатеева И.В. Вопросы ответственности в акционерном обществе // Проблемы законности. – 2000. – №43. – С. 43-49.
168. Спасибо-Фатєєва І.В. Права людини як основа суб’єктивних цивільних прав // Права людини і правова держава (до 50-ї річниці Загальної декларації прав людини) // Тези доповідей та наукових повідомлень наукової конференції професорсько-викладацького складу. – Х., 1998. – С. 100-103.
169. Справа № 2-1414 за позовом Солом’яного С.М. до Кобилянської О.М. про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 1995.
170. Справа № 2-1422 за позовом Тарасенка С.М. до УКБ Київської обласної держадміністрації про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 1995.
171. Справа № 2-1443 за позовом Глімбовського В.А. до САТП „Київжитлотепло Комуненерго” про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 1995.
172. Справа № 2-13 за позовом Стельмаха Д.Л. до ЗАТ „Автосвіт” про відшкодування збитків. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
173. Справа № 2-284 за позовом Смирнова С.К. до БМП-763 про відшкодування заподіяної шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
174. Справа № 2-444 про відшкодування збитків, завданих в результаті ДТП. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
175. Справа № 2-547 за позовом Карапетянц А.В. до Ковальової Р.Г. про відшкодування збитків. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
176. Справа № 2-568 за позовом Митницького С.М. до Бурчак А.М. про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
177. Справа № 2-639 за позовом Халуса А.М. до 30 бази Міністерства оборони України про відшкодування збитків. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
178. Справа № 2-1020 за позовом Макарової Т.О. до Шишковського Б.М. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Архів Со-лом’янського районного суду м. Києва. 2000.
179. Справа № 2-1127 за позовом Вронської Р. С., Пікулі С.В., Пікулі О.В., Пікулі А.В. до Посольства Російської Федерації. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
180. Справа № 2-1187 за позовом Покладнєва В.Я. до Петрійчука Ю.Т. про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
181. Справа № 2-1517 за позовом ДП „Управління спеціальних машин ЗАТ „Будмеханізація” до Шевченка Т.С. про стягнення матеріальної шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
182. Справа № 2-1613 за позовом Дрозденка Л.Ф. до ТОВ „КРІСТАЛ КЕМІКЛ ЛТД” про відшкодування заподіяної шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
183. Справа № 2-1695 за позовом АТЗТ СК „Форміка” до Голєва Г.В. про відшкодування збитків. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
184. Справа № 2-1953 за позовом Солдатенка В.Є. до КТЦСОП про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
185. Справа № 2-2039 за позовом Круглого В.П. до ДП „Укрпошта” про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
186. Справа № 2-2055 за позовом ВАТ УСК „Гарант-авто” до Лопатюк М.А. про відшкодування збитків. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
187. Справа № 2-2065 за позовом Дмитренка В.В. до Малишевої Г.М. про відшкодування шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
188. Справа № 2-2366 за позовом ДІ з карантину рослин по Київській обл. до Бояркіна В.Є. про відшкодування шкоди, заподіяної ДТП. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000.
189. Справа № 2-2694 за позовом Бірюкова М.П. до МО України про відшкодування моральної шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2000р.
190. Справа № 2-73 за позовом Ягової К.Г., Ягова А.І. до МО України про відшкодування моральної шкоди. Архів Солом’янського районного суду м. Києва. 2002р.
191. Стависский П.Р., Харитонов Е.О. Обязательства из ведения дел без поручения и некоторые смежные обязательства в советском гражданском праве // Проблемы социалистической законности. – 1979. – №4.- С. 104-111.
192. Статут залізниць України: Затв. постановою КМ України від 6 квітня 1998р. №457 // Офіційний вісник України. – 1998. – №14. – Ст. 150.
193. Субботин А.А. Проблемы возмещения вреда, причиненного источником повышенной опасности объектам природы и другим правоохраняемым благам: Дис. … канд. юрид. наук. – М., 1984. – 179с.
194. Субботин А.А. Субъекты ответственности за вред, причиненный ис-точником повышенной опасности // Советская юстиция. – 1982. – №12. – С. 25-26.
195. Тархов В.А. Обязательства, возникающие из причинения вреда. Учебное пособие для студентов. – Саратов: Коммунист, 1957. – 122 с.
196. Тархов В.А. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1973. – 456 с.
197. Ткаченко В.И. Субъективная сторона преступлений на автотранспорте // Правоведение. – 1968. – №6. – С. 116-120.
198. Тоболовская М.М. Вопросы договорной и внедоговорной ответственности в советском социалистическом гражданском праве. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1950. – 17 с.
199. Топоров Н. Источник повышенной опасности // Рабочий суд. – 1926. – №19. – С. 1175-1180.
200. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному пра-ву. – М.: Госюриздат, 1951. – 190 с.
201. Туманов В.А. Понятие «непреодолимой силы» в советском граждан-ском праве // Вопросы советского гражданского права: Сб. статей / Под ред. Д.М. Генкина. – М.: Госюриздат, 1955. – С. 94-116.
202. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР // Радянське право. – 1960. – №3. – С.144-145.
203. Факты. – 2001. – 12 вересня.
204. Флейшиц Е.А. Обязательства из причинения вреда и из неосновательного обогащения. – М.: Госюриздат, 1951. – 240с.
205. Халфина Р.О. Договор в английском гражданском праве // Советское государство и право. – 1956. – №5. – С. 99-110.
206. Халфина Р.О. Договор в английском гражданском праве. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 130 с.
207. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. – Киев: А.С.К., 2001. – 832 с. – (Экономика. Финансы. Право).
208. Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1963. – 382 с.
209. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
210. Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 496 с.
211. Червоный Ю.С. Обязательства из причинения вреда в советском гражданском праве. Учебно-методическое пособие для студентов юридических факультетов. – Одесса, 1961. – 80 с.
212. Чередниченко Л.К. Понятие и виды источников повышенной опасно-сти. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1975. – 130 с.
213. Шварц Х.И. Англо-американское деликтное право // Советское госу-дарство и право. – 1940. – №2. – С. 25-27.
214. Шевченко А.С. Возмещение вреда, причиненного правомерными действиями. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1989. – 128 с.
215. Шиминова М.Я. Гражданско-правовые гарантии охраны здоровья и имущества граждан // Советское государство и право. – 1982. – №12. – С. 63-66.
216. Эрделевский А.М. Моральный вред и компенсация за страдания: Научно-практическое пособие. – М.: БЕК, 1997. – 188 с.
217. Яичков К.К. Права, возникающие в связи с потерей здоровья. – М.: Наука, 1964. – 168 с.
218. Яичков К.К. Система обязательств из причинения вреда в советском гражданском праве // Вопросы гражданского права. – М.: Изд-во МГУ, 1957. – С. 145-200.
219. Ярошенко К.Б. Жизнь и здоровье под охраной закона: Гражданско-правовая з