ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР У СІМЕЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ПЛАН

ВСТУП 3 - 14

РОЗДІЛ І. Становлення інституту шлюбного договору в Україні
1.1 Історичний розвиток сімейних відносин і правових режимів майна подружжя 15 - 45
1.2 Значення та правова природа шлюбного договору 46 - 62

РОЗДІЛ ІІ. Шлюбний договір за сімейним законодавством України
2.1 Поняття та елементи шлюбного договору 63 - 79
2.2 Суб’єкти шлюбного договору 80 - 98
2.3 Предмет та зміст шлюбного договору 99 - 116
2.4 Порядок і умови укладання шлюбного договору 117 - 125

РОЗДІЛ ІІІ. Динаміка шлюбного договору
3.1 Зміна та припинення шлюбного договору 126 - 142
3.2 Умови визнання шлюбного договору недійсним 143 - 153

ВИСНОВКИ 155 - 164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 165 - 181

ДОДАТКИ 182 - 185

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Нещодавно Українська держава відзначила дванадцяту річницю своєї незалежності. За ці роки українське суспільство зазнало докорінних змін. З’явилися перші позитивні результати ринкових реформ, спрямованих на розвиток нових форм господарювання, на подолання важкого економічного становища та на соціальний захист населення, продовжується утверджуватися приватна власність, у тому числі і на землю. Активно продовжуються процеси щодо завершення створення докорінно нової, хоч і не позбавленої поки що вад і прогалин, правової системи. Не оминули ці тенденції і сімейні відносини.
Прогресивним кроком серед цих позитивних змін можна назвати введення до Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР норм про шлюбний контракт (договір) Законом України від 23 червня 1992 р. Так, вперше в Україні з’явилося законодавчо закріплене право подружжя на укладання шлюбного контракту (ст. 271 КпШС України).
Введення цього нового і необхідного в ринкових умовах правового інституту, мало надзвичайно важливе значення, але доля його склалася нетрадиційно. Проіснувавши дванадцять років в законодавстві нашої держави (до набрання чинності нового Сімейного кодексу України), він так і залишався поверхово врегульованим та мало застосовуваним у практиці. Пояснити це можна, зокрема, критичним ставленням населення до шлюбного контракту, обумовленим традиціями радянського періоду, недостатністю у населення правових знань про значення та праворегулюючі функції шлюбного контракту, а також недостатньою активністю сімейно-правової науки.
Значення шлюбного договору сьогодні різко підвищується з прийняттям Верховною Радою України 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, який має набрати чинність з 1 січня 2004 року. У новому СК України інститут шлюбного договору зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, які потребують детального вивчення і глибоких досліджень.
Останнім часом в українській сімейно-правовій науці активізувалися наукові дослідження правового режиму майнових відносин подружжя. Так, питання шлюбного контракту (договору) та визначення ним правового режиму майна подружжя розглядалися певною мірою в дисертаційних дослідженнях присвяченим, зокрема, функціям шлюбного контракту в сімейному праві України (О.А. Явор, 1996 р.), правовому режиму майна членів сім’ї (І.В. Жилінкова, 2000 р.), особистим відносинам подружжя та відносинам подружжя стосовно їх майна (О.М. Калітенко, 2001 р.), правовому регулюванню відносин власності між подружжям (Т.О. Ариванюк, 2002 р.), в монографії І.В. Жилінкової “Брачный контракт”. Важливі положення щодо шлюбного контракту сформульовані також у підручнику “Сімейне право України” за ред. В.С. Гопанчука (2002 р.), в Науково-практичному коментарі Сімейного кодексу України З.В. Ромовської (2003 р.) та в «Научно-практическом комментарии Семейного кодекса Украины» за ред. Ю.С. Червоного (2003 р.). Однак цих праць явно недостатньо для того, щоб отримати повне і всебічне уявлення про інститут шлюбного договору у сімейному праві.
Переважна більшість країн світу давно визнали доцільність існування інституту шлюбного договору в законодавстві. В різних країнах цей інститут має свої особливості, проте мета його існування єдина – надати подружжю достатньо широкі можливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щоб вони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом, який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути винятком у вирішенні даної проблеми і правова система України.
Все вищевикладене і обумовило вибір даної теми дослідження дисертантом.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України відповідно до „Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України”, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. Дана робота включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (протокол засідання Вченої ради №19 від 29.12.2000 р.)
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз інституту шлюбного договору за новим сімейним законодавством України та з урахуванням цивільного законодавства, надання науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму регулювання шлюбним договором майнових відносин подружжя.
Мета дисертаційного дослідження визначила необхідність вирішення наступних завдань: проаналізувати історичний розвиток сімейних відносин і режимів майна подружжя; обґрунтувати значення інституту шлюбного договору для законодавства України; вивчити структуру та особливості функціонування шлюбного договору у світлі нового сімейного законодавства України; розкрити особливості предмету та суб’єктного складу шлюбного договору; дослідити умови укладання шлюбного договору та підстави його зміни; розкрити умови припинення шлюбного договору та його недійсності.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають майнові правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень нового Сімейного кодексу України, що визначають договірний правовий режим майнових відносин подружжя, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, судова практика розгляду спорів між подружжям та практика укладення шлюбних договорів.
Методи дослідження. В процесі дослідження були використані сучасні положення теорії пізнання та загальнотеоретичні положення цивільного права, сімейного права та інших галузей права. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, логіко-юридичний, системний, статистичний, аналітичний методи, метод порівняльно-правового аналізу та інші.
За допомогою історичного методу в роботі проведено дослідження історичного розвитку сімейних відносин і режимів майна подружжя.
Логіко-юридичний і системний методи використовувалися дисертантом для постановки логічно обґрунтованих висновків, а також для послідовного викладення матеріалу дослідження.
Аналіз стану інституту шлюбного договору в сімейному праві України, а також аналіз законодавства інших країн світу (Німеччини, Франції, Угорщини, Канади, Швеції та ін) здійснено за допомогою аналітично-статистичного методу.
Порівняльно-правовий метод використовувався дисертантом для співставлення нового сімейного законодавства України з тим, що діяло раніше, а також в процесі аналізу сімейного законодавства інших країн світу та норм міжнародного права.
Науково-теоретична основа дослідження. Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянського і сучасного періодів в галузі загальної теорії права, цивільного та сімейного права: Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, М.В. Антокольської, Т.О. Ариванюк, С.М. Братуся, Є.М. Ворожейкіна, Д.В. Генкіна, В.С. Гопанчука, К.А. Граве, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.О. Єрошенко, Н.М. Єршової, О.С. Йоффе, І.В. Жилінкової, О.М. Калітенко, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.П. Мананкової, В.П. Маслова, Г.К. Матвєєва, В.Л. Мусіяки, О. А. Пушкіна, О. А. Підопригори, З. В. Ромовської, В. О. Рясенцева, В.І. Семчика, Є.А. Суханова, В.М. Самойленка, В.А. Тархова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Ю.С. Червоного та інших дослідників загальних проблем права власності, та права спільної власності подружжя.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація, після прийняття нового Цивільного кодексу України і Сімейного кодексу України, є першою спробою на монографічному рівні закласти основи комплексного аналізу інституту шлюбного договору як з суто цивілістичних позицій, так і з позиції нового сімейного права. Дослідження виконано шляхом використання знань суміжних галузей права, внаслідок чого розкрито значення і роль цього договору для сімейного права України, розроблені пропозиції по вдосконаленню законодавства. На основі системного підходу дисертантом розглянуті теоретичні та практичні питання, які стосуються досліджуваного інституту сімейного права.
У дисертації сформульовано наступні нові науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, які виносяться на захист:
1. Правовий режим майна подружжя уявляє собою сукупність правових заходів, передбачених законодавством, шлюбним договором, спрямованих на врегулювання порядку набуття подружжям майна та майнових прав, на розмежування їх спільного і роздільного майна та встановлення правомочностей щодо нього, умов його поділу, на розподіл боргових зобов’язань, а також на захист цих прав подружжя. Новизна запропонованого визначення, порівняно з раніше сформульованими авторами (І.В. Жилінкова, Т.О. Ариванюк, О.В. Дзера) полягає в тому, що в систему правового режиму майна подружжя, крім наведених ними загальних відносин щодо спільного та роздільного майна, окремо визначено відносини, що опосередковують порядок набуття подружжям майна та майнових прав, порядок використання спільного та роздільного майна, його поділу.
2. Визначено основні етапи формування правового механізму регулювання майнових відносин в Україні. Перший характеризується імперативними законодавчими нормами в період 1917-1992 роки, які утворювали так званий законний правовий режим майна подружжя. В цей період законний правовий режим став пануючим, а договірний в принципі був неприйнятним соціалістичному сімейному праву. В основі законного правового режиму закладено два основні принципи: принцип спільності майна набутого подружжям в шлюбі і принцип роздільності дошлюбного, подарованого і успадковуваного майна кожного з подружжя.
З внесенням до Кодексу про шлюб та сім’ю України Законом України від 23 червня 1992 р. змін про шлюбний контракт наступив етап зародження договірного правового режиму майнових відносин подружжя.
Третім етапом у розвитку правового режиму майна подружжя стало прийняття нового Сімейного кодексу України 2001 року, який знаменував утворення повноцінного інституту шлюбного договору.
3. Запропоновано під шлюбним договором (контрактом) розуміти угоду (правочин) фізичних осіб різної статі, які подали заяву про реєстрацію шлюбу чи угоду подружжя, що визначає майнові права й обов’язки подружжя в період шлюбу, зокрема, порядку поділу майна на спільне і роздільне, порядку його використання, відчуження, розподілу доходів і витрат, а також їх майнові права та обов’язки як батьків у шлюбі і (чи) у випадку його розірвання.
Шлюбний договір (контракт) за своєю природою є особливим різновидом цивільного договору, специфіка якого полягає, зокрема, в тому, що за своїм суб’єктним складом, який визначається СК України, він є сімейно-правовим, а предмет регулювання, основу якого складають відносини власності, має переважно цивілістичні риси.
За своїм змістом шлюбний договір, як правило, не є однорідним (унітарним), а може містити елементи різних договорів і вважатиметься змішаним договором, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 628 ЦК України.
4. Шлюбний договір (контракт) є таким правочином, який визначає обсяг майнових прав на майбутній період і може містити відповідно до СК України умови про відмову неповнолітньої особи від своїх майбутніх майнових прав, що суперечить конституційним принципам. Зроблено висновок, що право на укладення шлюбного договору необхідно надати лише особам, які досягли 18 років, у тому числі тим, що уклали шлюб. А тому п. 2 ст. 92 СК України необхідно вилучити з Кодексу.
5. Особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, і особи, які у такому шлюбі не перебувають (фактичний шлюб), повинні мати різний правовий статус. Тому норму ч. 2 ст. 74 СК України про те, що на майнові відносини фактичного подружжя поширюються правила про спільну сумісну власність, закріплені в главі 8, необхідно вилучити і ввести нове правило про те, що на майнові відносини жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі, але проживають спільно, поширюються норми цивільного законодавства про спільну власність.
6. Автором обґрунтовано висновок про те, що укладання шлюбного договору представниками сторін (чи представником з одного боку й стороною з іншого боку) може бути цілком можливим, для чого необхідно передбачити відповідний правовий механізм, щоб уникнути можливих зловживань з боку представників. Це можна зробити, наприклад, шляхом введення до ст. 95 СК України ч. 3, в якій передбачити, що у разі укладення шлюбного договору представниками сторін він набирає чинності після нотаріального посвідчення та наступного скріплення його підписами подружжя.
7. Відповідно до ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Така норма породжує неоднозначність її розуміння. Тому обґрунтовано доцільність введення орієнтовного переліку ситуацій, які б підтверджували наявність у шлюбному договорі умов, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, наприклад, позбавлення одного з подружжя права на все майно, що буде набуватися в шлюбі, відмова одного з подружжя від майбутньої заробітної плати на користь другого з них, оскільки такі умови можна розглядати як відмову від своїх конституційних прав.
8. Відповідно до п. 3 ст. 100 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних неповнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави вважати, що, на відміну від загально-цивілістичних положень, за якими зміна умов договору здійснюється у разі настання тих чи інших негативних обставин стосовно сторони договору, новий СК України надмірно розширяє коло осіб, інтереси яких можуть бути підставою для внесення змін до шлюбного договору, вона за своєю конструкцією не узгоджується з загальними засадами договірного права.
Під істотними причинами для зміни шлюбного договору, на думку дисертантки, слід розуміти випадкову загибель роздільного майна, втрату працездатності, банкрутство заснованого одним з подружжя підприємства та інші обставини, які унеможливлюють виконання шлюбного договору.
9. Відповідно до ст. 101 СК України подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, встановлені шлюбним договором припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. У такій редакції наведена норма має недоліки, адже в ній не передбачено ким подається заява нотаріусу: одним з подружжя чи обома? Якщо ж тут маються на увазі обоє з подружжя, то незрозуміло для чого припиняти шлюбний договір взаємною відмовою, якщо зважати на те, що це можна краще зробити шляхом розірвання договору за ст. 102 СК України. Не надаються тут гарантії для оскарження такої відмови.
ЦК УРСР, новий ЦК України передбачають можливість припинення договору шляхом відмови від нього однієї сторони, як правило, у випадках невиконання чи неналежного виконання умов договору другою стороною. Тому пропонується ст. 101 СК України викласти у такій редакції: “Один з подружжя може відмовитися від шлюбного договору у разі невиконання чи неналежного виконання його умов шляхом подання нотаріусу заяви та наступним повідомленням про це другого з подружжя. У такому разі шлюбний договір припиняє свою дію через 3 місяці з дня одержання другим з подружжя такого повідомлення, якщо відмова від договору не була оскаржена в суді.”
10. Норма ст. 102 СК України, згідно з якою на вимогу одного з подружжя договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання, суперечить цивільному праву, в якому визнається право договірних сторін на добровільне або судове розірвання цивільно-правового договору. Тому ст. 102 СК України було б доцільно викласти у наступній редакції: “У зв’язку з істотною зміною обставин подружжя може розірвати шлюбний договір за взаємною згодою шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди. Якщо сторони не досягли згоди, шлюбний договір може бути розірваний з підстав, що мають істотне значення для одного з подружжя чи їх обох за рішенням суду з застосуванням правових наслідків відповідно до вимог цивільного законодавства.”
11. Незважаючи на відсутність у новому СК України положень про відповідальність подружжя за порушення шлюбного договору, буде правомірним застосування цивільно-правових санкцій до того з подружжя, який не виконав чи неналежно виконав умови шлюбного договору, за підставами, передбаченими цивільним законодавством.
12. Ст. 103 СК України передбачає, що шлюбний договір визнається недійсним на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, за рішенням суду з підстав встановлених ЦК України. Наведене положення не враховує відповідних новел ЦК України, який, на відміну від ЦК УРСР (ст. 48), не містить загального правила про недійсність будь-якої угоди, що не відповідає вимогам закону. Відтак, може скластися ситуація, в якій шлюбний договір, укладений з порушенням вимог СК України не можна визнати недійсним. Тому в ст. 103 СК України має бути застереження про те, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним не лише з підстав, встановлених ЦК України, але й з підстав, встановлених СК України.
13. На думку дисертантки, цивільно-правові наслідки недійсної угоди (правочину) у формі двосторонньої чи односторонньої реституції не можуть повною мірою відображати сутність правових наслідків недійсності шлюбного договору. Так, якщо шлюбним договором встановлювався режим роздільності певного майна подружжя, то у разі визнання його недійсним, наслідком цього буде не лише реституція, але і розповсюдження на все повернуте правил законного правового режиму (спільності чи роздільності).
Практичне значення дослідження, полягає в тому, що у ньому міститься комплексний аналіз проблем договірного правового режиму майна подружжя, результати якого сприятимуть укладенню подружжям шлюбних договорів та їх нотаріальному посвідченню, більш ефективному розгляду судами майнових спорів між подружжям. Вони можуть бути використані при підготовці підручників і навчальних посібників з сімейного права, при підготовці курсів лекцій для студентів юридичних факультетів та вищих навчальних закладів. Вони можуть бути корисними працівникам органів нотаріату та РАГСу.
Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу “Сімейного права” та проведенні практичних занять.
Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національної академії внутрішніх справ України, а також в наукових повідомленнях.
Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 4 наукових статтях, які видані у фахових виданнях, і тезах наукових конференцій та семінарів які проводилися у Національній академії внутрішніх справ України. Зокрема, автор брала участь у семінарі “Співробітництво по запобіганню насильства в сім’ї” за участю співробітників громадської організації проекту “Гармонія” (США), у міжнародному семінарі “Нелегальна міграція та торгівля людьми” за участю МВС України, СБУ, НЦБ Інтерполу, НАН України та Директорату з правових питань Ради Європи. Матеріали дисертаційного дослідження також обговорювались на Всеукраїнській студентській науковій конференції з проблем розвитку держави і права України в сучасних умовах, яка проводилася на базі Одеської державної юридичної академії.
Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей та поставлених завдань, предмету дослідження, дисертація складається з трьох розділів, висновків і списку використаних джерел у кількості 198 найменувань. Загальний обсяг дисертації 185 с., з них список використаних джерел на 17 с.
За темою дисертаційного дослідження опубліковані такі роботи:
1. Ульяненко О.О. Шлюбний контракт – основа вільного вибору // Тези доп. Всеукраїнської студентської наук. конф. “Проблеми розвитку держави і права України в сучасних умовах”. – Одеса: Вид-во “Юридична література”, 2000. – С. 259-260.
2. Ульяненко О.О. Аналіз стану інституту шлюбного контракту в законодавстві України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2001. – № 5 – С. 30-34.
3. Ульяненко О.О. Значення інституту шлюбного договору. Його зв’язок з іншими видами договорів у світлі нового сімейного законодавства // Вісник прокуратури. – 2003. – № 3 – С. 80-84.
4. Ульяненко О.О. Шлюбний контракт на межі двох кодексів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 1 – С. 91-95.
5. Ульяненко О.О. Порядок і умови укладання шлюбного договору (контракту) // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4 – С. 85-88.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Шлюбний договір являє собою яскравий приклад найбільш суттєвих новел сімейного законодавства. Поява цього інституту в сімейному праві України у 1992 р. уперше надала можливість укладати шлюбний контракт (договір) особам, які збиралися укласти шлюб. Це поставило юридичну науку взагалі та науку сімейного права зокрема перед необхідністю детального вивчення шлюбного договору як інституту сімейного права, а також ретельного вивчення його ролі та значення для суспільства, для регулювання шлюбно-сімейних відносин, спрямувало увагу юристів на розгляд умов, порядку укладання та виконання шлюбного договору, умов його дійсності та на відповідальність за неналежне його виконання.
Нині в Україні, як і в інших зарубіжних країнах, сформувалося в основному два правових режими: законний і договірний. Законний правовий режим майна визначається законодавством, договірний – шлюбним договором (контрактом). Однак утвердженню цих двох правових режимів, які цілковито закріпилися в новому СК України, передував складний історичний розвиток сімейних відносин, зумовлений суспільно-економічним, політичним розвитком суспільства. Саме в під час цього розвитку відчувалося формування сімейних відносин. Власне це врешті-решт і спричинило необхідність переходу від простих форм регулювання цих відносин до складних, у тому числі за допомогою шлюбного договору.
Майнові відносини подружжя на окремих етапах розвитку Радянської держави регулювалися радянським законодавством по-різному. У перші ж роки як в Росії, так і в Україні було прийнято кілька надзвичайно важливих сімейно-правових актів. Так, як і в Російській Федерації, так і в УРСР 20 лютого 1919 р. були прийняті, зокрема, декрети “Про громадянські шлюби”, “Про розлучення”. У Російській Федерації в 1918 р. було прийнято Кодекс про акти громадянського стану, про шлюбно-сімейне та опікунське право (скорочено – Сімейний кодекс). У липні 1919 р. в Україні також був прийнятий Сімейно-шлюбний кодекс УРСР, який, однак, фактично не набрав чинності у зв’язку з військовими подіями на території України.
Післяреволюційними законодавчими актами нова радянська влада намагалась змінити усталений століттями порядок – зробити незалежність подружжя один від одного в майнових відносинах реальною. А також, спробувала надати певні гарантії, прикладом яких могла бути норма ст. 106 Сімейного кодексу РСФСР 1918 р., яка акцентувала, що “угоди між подружжям, спрямовані до применшення майнових прав дружини або чоловіка, недійсні й необов'язкові як для третіх осіб, так і для самих чоловіка та дружини, які можуть у будь-який момент від виконання їх відмовитися”. Хоча тут йдеться про незалежність і чоловіка, і дружини, але маємо підстави вважати, що насправді малася на увазі, власне, незалежність дружини, оскільки права чоловіка на той час були і так досить широкими.
Подібна ситуація складалася і на території України, де у зв’язку з прогалинами у правовому полі певний час діяли акти Російської Федерації. І хоч СК УРСР практично не набув чинності, його положення, безперечно, не могли не впливати на становлення сімейного права в Україні. Звичайно, перший СК УРСР 1919 р. багато в чому відтворював побудову СК РФ. Зокрема, ст. 85 СК УРСР встановлювала принцип роздільності щодо дошлюбного майна й майна, придбаного подружжям за час шлюбу.
Важливо також зауважити, що згідно з декретом РНК УРСР “Про громадянський шлюб” від 20 лютого 1919 р. лише зареєстрований шлюб міг бути підставою для виникнення особистих і майнових подружніх відносин. Такий саме підхід був зафіксований у ст. 52 СК РФ. Таким був перший етап розвитку радянського сімейного законодавства.
Наступним кроком розвитку сімейного права було затвердження Верховною Радою СРСР 27 липня 1968 р. Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім’ю. На їх підставі в союзних республіках були розроблені кодекси про шлюб та сім’ю. В Українській РСР Кодекс про шлюб та сім’ю (надалі – КпШС України) був затверджений Верховною Радою 26 червня 1969 р. З певними змінами й доповненнями він проіснує до 1 січня 2004 р.
У статтях 22-31 КпШС України, зокрема, знайшли відображення положення про роздільність дошлюбного майна; про спільність майна, нажитого подружжям у період шлюбу, за певними винятками; про дію права спільної сумісної власності лише між подружжям, які перебувають у зареєстрованому в органах ЗАГСу шлюбі. За період із моменту прийняття в 1969 р. КпШС УРСР у статті, що врегулювали майнові відносини подружжя було внесено зміни до трьох статей. Стаття 28 КпШС була доповнена нормою про те, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. До внесення цієї норми майно, нажите подружжям за час такого проживання вважалося їх спільною власністю.
Законом України від 23 червня 1992 р. в КпШС України було внесено ст. 271 “Право подружжя на укладення шлюбного контракту”, а також було доповнено ст. 31 “Звернення стягнення на майно подружжя” частиною четвертою про те, що правила статей 22, 24, 25, 26 застосовуються у тому разі, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення.
Наступним етапом стало прийняття сімейного законодавства у формі самостійного Сімейного кодексу, який був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р. Безперечно, правове регулювання відносин власності подружжя за СК України та проектом ЦК має розбіжності, які проте не можна визнати антагоністичними. Водночас, в них передбачаються законний і договірний правовий режим майна, закріплюються принцип роздільності дошлюбного майна подружжя та спільності майна, придбаного в період шлюбу, якщо інше не оговорено шлюбним контрактом, визначаються права подружжя щодо майна, використовуваного у підприємницькій діяльності.
Прийняття нового Сімейного кодексу України, безперечно, є знаменною віхою у розвитку сімейного права. СК України, водночас, істотно вплине на формування правового режиму майнових відносин подружжя. Новому СК притаманні такі головні риси правового режиму майна подружжя:
1. Правовому регулюванню відносин власності подружжя присвячено главу 7 “Право особистої приватної власності дружини та чоловіка” (статті 57-59), главу 8 “Право спільної сумісної власності подружжя” (статті 60-74), главу 10 “Шлюбний договір” (статті 92-103). Тобто в зазначених трьох главах вміщено всього 30 статей (в чинному КпШС України 1969 р. таких статей - 10).
2. Як і в КпШС в новому СК передбачено законний і договірний правові режими.
3. У новому СК при дії законного правового режиму збережено принцип спільності майна, набутого подружжям у період шлюбу та принцип роздільності дошлюбного майна.
4. У новому СК, порівняно з чинним КпШС, значно розширено свободу укладення шлюбного договору та його умов, що може призводити до ліквідації режиму спільності майна подружжя та відповідного зниження гарантій захисту їх майнових прав.
5. Якщо чинний КпШС передбачає дію сімейно-правового режиму спільності лише щодо подружжя, яке перебуває в зареєстрованому в органах РАГСу шлюбі, то новий СК впроваджує поширення дії такого режиму і на майнові відносини осіб, які перебувають у фактичному шлюбі, що є фактично поверненням до стану, який існував до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1941 р., яким було скасовано визнання юридичної сили за фактичними шлюбами в частині майнових відносин осіб, які перебували у такому шлюбі. Таке правило СК України (ст. 74) є кроком назад, а тому не може бути визнано прогресивним. На наш погляд, на майнові відносини фактичного подружжя мають поширюватися норми цивільного законодавства про спільну власність.
З нашої точки зору, є всі підстави вважати шлюбний договір різновидом цивільно-правових договорів. Проте, не має жодних підстав заперечувати, що йому притаманні як загальні для будь-якого договору ознаки, так і суто специфічні. Оскільки в Україні у цивілістичній та сімейно-правовій науці не приділяється належна увага розробці загальної теорії договорів, що укладаються суто подружжям, то маємо розглядати інститут шлюбного договору у контексті загальної теорії цивільно-правових договорів. Але, при цьому, маємо пам’ятати про особливий характер цього договору та специфічність його суб’єктного складу.
Вперше право подружжя на встановлення відмінного від законного режиму майна було закріплено в ст. 271 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі КпШС України). У цій статті вперше з’явилося поняття “шлюбного контракту”. Стаття, зокрема, містила визначення цього поняття. Отже, під шлюбним контрактом розумілася така угода, яка стосувалася вирішення питань життя сім'ї. Введення інституту шлюбного контракту в КпШС України внесло зміни і в окремі інші положення кодексу. Відтепер правила окремих статей КпШС України застосовувались лише у випадку, якщо шлюбним контрактом не були встановлені інші положення. Зокрема, ст. 22 КпШС України, яка закріплювала імперативну норму про спільну сумісну власність подружжя, втрачала свій обов’язковий характер і могла бути змінена шлюбним контрактом. Те ж саме стосувалося норми ст. 24 КпШС України, яка встановлювала правила щодо роздільної власності подружжя, ст. 25 КпШС України, яка стосувалася виникнення спільної сумісної власності подружжя на належне їм роздільне майно та ст. 26 КпШС України, яка визначала приналежність речей професійних занять подружжя. При цьому необхідно відмежовувати договірний правовий режим, встановлюваний шлюбним договором, від договорів між подружжям про поділ їх спільного майна, встановлення користування ним тощо. Ці категорії не можна ототожнювати, як цього припускаються окремі автори.
У новому Сімейному кодексі України дещо змінено підхід до інституту шлюбного контракту. Зокрема, змінено назву. Відтепер законодавець запропонував ввести взамін поняття “шлюбний контракт” поняття “шлюбний договір”. Цьому інституту присвячено главу 10. Проте на відміну від ст. 271 КпШС України вона не містить навіть опосередкованого визначення поняття “шлюбного договору”. Це у свою чергу створює додаткові труднощі при дослідженні сутності цього правового інституту. Слід зауважити, що в Цивільному кодексі УРСР містяться визначення майже всіх передбачених у ньому видів договорів (ст. ст. 224, 241, 243, 245, 256 та ін.). У ст. 271 КпШС УРСР зазначено, що особи які вступають в шлюб, мають право за власним бажанням укласти угоду про вирішення питань життя сім’ї (шлюбний контракт), в якому передбачити майнові права і обов’язки подружжя. В наведеній нормі дана лише загально-правова характеристика шлюбного контракту через категорію угоди, яка не розкриває повною мірою сутність шлюбного контракту. Однак новий СК України не містить і такого надто загального визначення шлюбного договору. У ст. 92 СК України дані вимоги до суб’єктів шлюбного договору, а в ст. 93 СК визначається його зміст. Це означає, що цю законодавчу прогалину має заповнити юридична наука, виходячи з юридичних ознак, закріплених у різних статях нового СК України.
Аналізуючи зміст статей глави 10 Сімейного кодексу України, шлюбним договором можна визнати угоду осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу чи угода подружжя, що визначає майнові права й обов'язки подружжя, а також їх майнові права та обов’язки як батьків у шлюбі і (чи) у випадку його розірвання.
Це визначення, на наш погляд, у більш повному обсязі розкриває поняття шлюбного договору, тобто ширше встановлює його зміст і може бути використане для кращого розуміння інституту шлюбного договору та як основа подальшого вдосконалення Сімейного кодексу України.
Сімейне законодавство не вказує на те, які саме умови визнаються істотними. Проте, виходячи із суті й змісту ст. 153 Цивільного кодексу та самого шлюбного договору можна дійти висновку, що суттєвими визнаються такі умови, які необхідні для цього виду договору. Маються на увазі умови, які відображають його природу. Враховуючи те, що шлюбний договір має комплексний характер, то суттєвими для нього є умови, що стосуються його предмету, а також строку виконання (якщо умови договору мають ознаки строкової угоди). Крім того, необхідно мати на увазі, що кожна зі сторін має право наполягати на узгодженні й таких умов, які за своїм характером не є необхідними для шлюбного договору. Ці умови також визнаються суттєвими. Необхідно зауважити, що саме ті умови, на узгодженні яких наполягає одна зі сторін, мають надзвичайно важливе значення, оскільки за ними криються важливі інтереси суб’єктів шлюбного договору.
Надаючи неповнолітнім особам, що мають намір вступити в шлюб, законодавець начебто забезпечує охорону їх інтересів шляхом встановлення правила про необхідність отримання згоди батьків на укладення шлюбного контракту. Але, на наш погляд, таким правилом сумнівно, що можна убезпечити неповнолітню особу від укладення договору на невигідних умовах. Шлюбний контракт є надзвичайно важливою угодою, яка вирішує обсяг майнових прав на майбутній період і може містити умови про відмову неповнолітньої особи від своїх майбутніх майнових прав, що в принципі суперечить конституційним принципам. Тому вважаємо, що право на укладення шлюбного контракту необхідно надати лише повнолітнім особам, у тому числі тим, які вступили в шлюб. А тому п. 2 ст. 22 СК України необхідно вилучити з Кодексу.
Особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, і особи, які у такому шлюбі не перебувають, мають різний правовий статус. Майнові права останніх достатньою мірою захищені нормами цивільного законодавства про власність. Тому норму ч. 2 ст. 74 СК України необхідно вилучити і ввести нове правило про те, що на майнові відносини жінки й чоловіка, які не перебувають у шлюбі, але проживають спільно, поширюються норми цивільного законодавства про спільну власність.
Що ж стосується фактичного подружжя, то наслідуючи принцип свободи цивільно-правового договору, вони можуть оформити між собою угоду про встановлення режиму роздільної чи часткової власності на майно, а також укласти будь-які інші не заборонені законом угоди. В тім це не буде шлюбним договором у буквальному значенні цього слова. Адже, в цьому разі втрачає сенс навіть сама назва договору. Такий договір повинен відповідати загальним нормам цивільного права.
З урахуванням тенденцій щодо розв’язання питання про те, яке законодавство має застосовуватися до особистих немайнових та майнових прав і обов’язків подружжя у разі участі в таких відносинах іноземного елементу, необхідно ввести нову статтю до Сімейного кодексу України, а саме:
1. Особисті немайнові та майнові права й обов’язки подружжя визначаються законодавством держави, громадянами якої є подружжя.
2. Якщо подружжя не мають спільного громадянства, то їх особисті немайнові та майнові права й обов’язки визначаються законодавством держави, на території якої вони мали останнє спільне місце проживання. Особисті немайнові та майнові права й обов’язки подружжя, які не мали спільного місця проживання, визначаються на території України законодавством України.
3. У випадку укладання шлюбного договору подружжя, що не має спільного громадянства, можуть обрати законодавство, яке має застосовуватись для визначення їх прав і обов’язків за шлюбним договором. У разі, якщо подружжя не обрали законодавство, яке має застосовуватись до шлюбного договору, застосовуються положення пункту 2 цієї статті.
Запропонована стаття, на наш погляд, заповнить існуючу прогалину в законодавстві стосовно законодавства, яке має застосовуватись до особистих немайнових та майнових прав і обов’язків подружжя у разі участі в таких відносинах іноземного елементу.
Чинне сімейне законодавство містить правило, яке ставить під сумнів можливість укладання шлюбного контракту взагалі. Йдеться про вимогу закону стосовно неможливості погіршення положення кого-небудь з подружжя порівняно з законодавством України (ч. 2 ст. 271 КпШС; п. 8 Порядку укладання шлюбного контракту). Тлумачення такої умови, без сумніву, становить значні труднощі, що зокрема спричинено тим, що поняття "погіршення" є неоднозначною оціночною категорією, та не має конкретного змісту. Тому при реалізації даної вимоги законодавства виникають значні проблеми. Проте розв’язувати їх необхідно не шляхом простого зіставлення умов шлюбного контракту з нормами чинного законодавства, а виходячи із загального змісту права й необхідності всебічного захисту інтересів подружжя і третіх осіб. Новий Сімейний кодекс України хоч і не містить такого правила, але водночас вводить нові межі, за які не можна виходити при укладенні шлюбного контракту. Так, відповідно до ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Ця норма має такий саме недолік, що і наведена норма ст. 271 КпШС України, тобто неоднозначність її розуміння. Тому бажано було б передбачити орієнтовний перелік ситуацій, які б підтверджували наявність у шлюбному договорі умов, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. До таких умов можуть належати, наприклад, позбавлення одного з подружжя права на все майно, що буде набуватися в шлюбі, відмова одного з подружжя від майбутньої зарплати на користь другого з них, оскільки таку відмову можна розглядати як відмову від своїх конституційних прав.
Чинне законодавство не передбачає як бути, якщо один із подружжя має бажання за наявності підстав, передбачених ст. 100 СК України, внести зміни до шлюбного контракту, а інший заперечує. На наш погляд, не існує перешкод для судового врегулювання цього спору між подружжям. Тому доцільно ст. 100 СК України доповнити п. 4 наступного змісту: “У разі недосягнення згоди щодо внесення змін до умов шлюбного договору, спір на вимогу одного з подружжя може бути вирішений у судовому порядку”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31 травня 1926 р. // Собрание Узаконений УССР. –1926. – № 67-69. – С. 440.
3. Кодекс про акти громадянського стану, про шлюбно-сімейне та опікунське право РФ 1918 р. // Собрание Узаконений РСФСР. –1918. – № 76-77. – С. 818.
4. Кодекс про шлюб та сім’ю України. (Затверджено Законом № 2006-VII (2006а-07) від 20.06.69.) // Відомості Верховної Ради України. – 1969. – № 26. – С. 204.
5. Сімейний кодекс РФ від 29 грудня 1995 р. // Семейное законодательство РФ. –1996.
6. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – С.135 .
7. Сімейно-шлюбний кодекс УРСР 1919 р. // Известия Киевского Совета рабочих депутатов. – 1919. – июль.
8. Цивільний кодекс України від 18 липня 1963 р. (із змінами і доповненнями)
9. Всезагальна декларація прав людини. // Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (10 грудня 1948 р.) (Док.ООН/PES/217 А).
10. Конвенція про право, що застосовується до режимів власності подружжя (Гаага, 14 жовтня 1978 р.).
11. Конвенція о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам. Укладена в Мінську 22 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – С. 417.

12. Закон України “Про введення в дію КпШС України”від 23 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – С. 528.
13. Закон України “Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –1991.– № 20. – С. 249.
14. Закон України “Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – С. 383.
15. Декрет від 18 грудня 1917 р. “Про цивільний шлюб, про дітей та про введення книг актів громадянського стану» // Собрание Узаконений РСФСР. – №9. – С.160
16. Декрет від 19 грудня 1917 р. декрет “Про розлучення” // Собрание Узаконений РСФСР. – №10. – С.152
17. Декрет РНК УРСР “Про громадянський шлюб”, “Про розлучення” від 20 лютого 1919 // Собрание Узаконений УССР. –1919. – № 12. – С. 144.
18. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (Договір ратифіковано Постановою ВР № 2996-12 від 05.02.93) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 6. – С. 171.
19. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Договір ратифіковано Постановою ВР № 3737-12 від 17.12.93) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – С. 499.
20. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 238/94-вр від 10.11.94) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – С. 416.
21. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Договір ратифіковано Постановою ВР № 3941-XII (3941-12) від 04.02.94) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – С. 174.
22. Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 2080-III (2080-14) від 02.11.2000) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 50. – С. 440.
23. Договір між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 452/95-вр від 22.11.95) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 44. – С. 326.
24. Договір між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 471/96-вр від 01.11.97) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 52. – С. 297.
25. Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 451/95-вр від 22.11.95) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 44. – с. 320.
26. Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах (Договір ратифіковано Законом № 2081-III (2081-14) від 02.11.2000) // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 50. – С. 441.
27. Договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах (Договір ратифіковано Законом № 238-XIV (238-14) від 05.11.98) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 52. – С. 322.
28. Договір між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах (Договір ратифіковано Законом № 2926-III (2926-14) від 10.01.2002) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 23. – С.146.
29. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах (Договір ратифіковано Законом № 2927-III (2927-14) від 10.01.2002.) Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 23. – С.147.
30. Договору між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах (Договір ратифіковано Законом № 450/95-ВР від 22.11.1995) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - N 44. – С. 324.
31. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок укладання шлюбного контракту” від 16 червня 1993 р. № 457.
32. Постанова Пленуму Верховного суду РСФСР від 23 лютого 1925 р.
33. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12 червня 1998 р. № 16 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Під. ред. П.І.Шевчука. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.111.
34. Постанова пленуму Верховного суду України від 15 червня 1973 р. “Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім’ю України”. - Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., 1995. – С. 364.
35. Постанова Пленуму Верховного Суду України, від 28 квітня 1978 р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” / Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. – К., 1999. – С. 29.
36. Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР “Про деякі питання, що вникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” від 15 червня 1973 р. (в редакції постанови Пленуму від 24 квітня 1981 р. № 4 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР. – К., 1985. – С. 74-75.
37. Наказ Міністерства Юстиції України “Про внесення доповнень до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” № 26/5 вiд 31.03.1997.
38. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. “Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинства, про встановлення почесного звання “Мати-героїня” і заснування ордена “Материнська слава” та медалі “Медаль материнства” // Ведомости Верховного Совета ССР. –1944. – № 37; 1944. – № 45.
39. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Агарков М. Обязательства по советскому гражданскому праву. – М.: Юриздат, 1940. – 192 с.
2. Ансон В. Договорное право / Под общ. ред. и с предисл. О. Н. Садикова. – М.: Юрид. лит., 1984. – 463 с.
3. Антокольская М.В. Лекции по семейному праву: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 1995. – 144 с.
4. Антокольская М.В. Семейное право. Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 366 с.
5. Ариванюк Т.О. Правове регулювання відносин власності між подружжям // Автореф. дис...канд. юрид. наук: 12.00.03. – К. 2002. – 20 с.

6. Бернгефт Ф. Гражданское право Германии. Перев. с нем. … Б.М. Брамсона, С.О. Добрина, Е.Е. Карасова … и др. / Под ред. В.М. Нечаева. СПб. 1910. – 407 с.
7. Бошко В.И. Очерки советского семейного права / Перераб. и доп. В.А. Рясенцевым. – К.: Госполитиздат УССР, 1952. – 371 с.
8. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М., 1997.
9. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1936. – 197 с.
10. Брачные контакты и контракты. // Правозащитник. – 1998. – № 4.
11. Варшавский К.М. Обязательства, возникающие вследствии причинения другому вреда. – М.: Юрид. изд. НКЮ РСФСР, 1929.
12. Власова А.Г. Имущественные отношения супругов. – М.: Госюриздат, 1963.
13. Ворожейкин Е.М. Советское семейное право. – М.: Юрид.лит., 1974. – 303 с.
14. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. Часть общая. – СПб., 1911. – Т.1.
15. Гордон М.В. Из истории советского семейного права Украинской ССР // Ученые записки Харьковского юридического института. – Т.XI. – Вып. II. – 1958.
16. Граве К.А. Имущественные отношения супругов. – М.: Госюриздат., 1960. – 117 с.
17. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Е.О. Харитонов (ред.) – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – 848 с.
18. Гражданское право Украины. – Харьков: Основа, 1996.
19. Гражданское право / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев, А.И. Иванов и др.; Ю.К. Толстой, А.П. Сергеев (ред.): Санкт-Петербургский гос. Ун-т. – СПб.: ТЕИС, 1996. – Ч.1. – 552 с.

20. Гражданское право: Определения, понятия, законодательство: Учебно-практический справочник / Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова, и др. Х.: “Одиссей”, 1998.
21. Гражданское право: Учебник / А.П.Сергеев, Ю.К.Толстой (ред.). – М.: Проспект, 1997. – Ч. 1. – 974 с.; Ч. 2. – 787 с.; Ч. 3. – 642 с.
22. Гражданское право: Учебник. В 2-х томах. / Под ред. Е.А. Суханова. – М. – 1993. – Т.1.
23. Гражданско-правовое положение личности в СССР. – М., 1975. – 399 с.
24. Данилин В. Отличительные черты общей совместной собственности супругов // Советская юстиция. – 1969. – № 23.
25. Дашкевич П. Предбрачные убытки по обычаям Малороссов. / Вырезка из “Юридического Вестника” … с. 523-546
26. Дело и право. – 2000. – №17 - 18 (114 - 115). – С.21
27. Дернбург Г. Пандекты. Обязательственное право. – М., 1900.
28. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 256 с.
29. Дзера О.В. Правові відносини в радянській сім’ї: майнові права та обов’язки подружжя. – К., 1983. – 47 с.
30. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К., 1996. – 272 с.
31. Дзера О.В. Укладання подружжям угод щодо їх спільного майна // Радянське право. – 1978. – № 4. – С.64.
32. Дзыба Р.А. Равноправие супругов – основной принцип советского семейного права. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1972. – 84 с.
33. Дидон А. Брачный развод. Изд. 2-е. – М., 1909. – 167 с.
34. Дністрянський С. Нові причинки до теорії заручин в новітнім праві. – Львов., 1905. – 87 с.
35. До вас прийшло кохання? Не зайвим буде оформити шлюбний контракт… // Іменем закону. – 1999. – № 2 – С.12.
36. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под общ. ред. академика РАН, доктора юридических наук, професора В.С. Нерсесянца. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 784 с.
37. Еремеев Д.Ф. Право личной собственности в СССР. – М., 1958. – 152 с.
38. Ершова Н.М. Вопросы семьи в гражданском праве. – М., 1977. – 175 с.
39. Ершова Н.М. Имущественные правоотношения в семье. – М.: Наука, 1979. – 160 с.
40. Ершова Н.М. Развитие советского семейного права // СССР – Австрия: проблемы гражданского и семейного права. – М., 1977.
41. Жилинкова И.В. Брачный контракт (договор). – Харьков: “Ксилон”, 2001.
42. Жилинкова И.В. Брачный контракт. – Харьков, 1995. – 172 с.
43. Жилинкова И.В. Правовий режим имущества членов семьи. – Харьков: “Ксилон”, 2000. – 398 с.
44. Жюллио де ла Морандьер, Леон. Гражданское право Франции: В 3 Т. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958-1961. Т. 1. – 1958; Т. 2. – 1960; Т. 3. – 1961.
45. Загоровский А. Курс семейного права. – Одесса. – 1902. – 460 с.
46. Загурский Л. Брак и конкубинат у римлян. – Харьков, 1883.
47. Загурский Л. Брак и развод. – Харьков, 1895.
48. Загурский Л. Учение об отцовской власти по римскому праву. – Харьков, 1885.
49. Закони цивільні. Россия. Законы. Гражданское уложение. Кн. 2-я. Семейное право. – Спб.: Гос. тип. Т. 1. – 1902. – С. 1-139
50. Законодательство о браке и семье / Сост. В.И. Никулина. – М.: Госюриздат, 1953. – 152 с.

51. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР. – К., 1985.
52. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб / О.В.Дзера (ред.); – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 910 с.
53. Игнатенко А., Скрыпников Н. Брачный договор. Законный режим имущества супругов. – М.: Информ. – Изд. дом “Филинъ”, 1997. – 109 с.
54. Известия Киевского Совета рабочих депутатов. – Июль. –1919.
55. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М., 1975.
56. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л., 1955.
57. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Т.3. – Л., 1965.
58. Кабышев О.А. Личные и имущественные права и обязанности супругов по российскому законодательству. – М., 1998.
59. Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву в связи с историческими формами римского брака. – Киев, 1892.
60. Калітенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: Автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 – Х., 2001. – 20 с.
61. Кодекс о браке и семье Украины. Научно-практический коментарий / Ю.С. Червоный, Г.С. Волосатый, О.М. Калитенко. – Харьков: ООО “Одиссей”, 2000. – 496 с.
62. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР. Науково-практичний коментар. – К., 1973.
63. Кокіна В. Шлюбний контракт доважок до кохання? // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 215. – С.10.
64. Колонтай А. Семья и коммунистическое государство. – М., 1918.
65. Колонтай А.М. Общий котел или индивидуальные алименты? // Брак и семья. – М. – Л., 1926. – С.134;

66. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / М.В. Антокольская, Ю.А. Королев, И.М. Кузнецова и др. – М.: БЕК, 1996. – 512 с.
67. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. И.М. Кузнецова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 568 с.
68. Конституційне право України: Підручник для студ. вищ. юрид. закладів і фак. / В.Я. Тацій, В.Ф. Погорілко, Ю.М. Тодик та ін. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
69. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. –М., 1958. – 183 с.
70. Красько И.Е. Правовая природа брачного контракта // Проблеми законності. – Харків, 1998. – Вип. 33. – С. 80.
71. Лаптев В.В. Система хозяйственных договоров в Германской Демократической Республике. – М.: Госюриздат, 1959. – 208 с.
72. Максимович Л. Брачный договор. // Закон. – 1997. – № 11.– С.35-41.
73. Максимович Л.Б. Брачный договор (контракт): Правовые режимы имущества супругов. Понятие и сущность брачного договора. Порядок заключения изменения и расторжения брачного договора. – М.: Ось-89, 2001. – 112 с.
74. Максимович Л.Б. Брачный контракт. Комментарии. Разъяснения. – М., 1997.
75. Малеин Н.С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. – М.: “Наука”, 1968. – 207 с.
76. Мальгин В.И. Семейный пирог. Записки народного судьи. – Томск: Кн. изд-во, 1990.
77. Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР. – Харьков, 1968.
78. Маслов В.Ф., Подопригора З.А., Пушкин А.А. Действующее законодательство о браке и семье. – Х.: Вища школа, 1974. – 200 с.
79. Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве. – Киев, 1955. – 308 с.
80. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. – 1960. – Киев: Изд-во КГУ. – 64 с.
81. Матвєєв Г.К. Радянське законодавство про шлюб і розлучення. – Київ, 1949. – 23 с.
82. Матеріали обговорення проекту Сімейного кодексу в Харківському відділенні Українського юридичного Товариства // Вести советской юстиции. – 1924. – № 14. – С. 437.
83. Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: 2000. – 824 с.
84. Международное частное право: Иностранное законодательство / Предисл. А.Л. Маковского; сост. и научн. ред. А.Н. Жильцов, А.И. Муранов. – М.: “Статут”, 2000. – 892 с.
85. Международное частное право: Учебник для вузов / Под ред. доктора юридических наук Н.И. Марышевой. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, “ИНФРА • М”, 2000. – 532 с.
86. Митюков К.А. Система римского гражданского права.
87. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. – 2-е вид., допов. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 416 с.
88. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины / Под ред. Ю.С. Червоного. – К., 2003.
89. Нечаева А.И. Семья и закон: Правовое регулирование неимущественных брачно-семейных отношений. – М.: Наука, 1980. – 127 с.
90. Никитина В.П. Имущество супругов. Изд. Саратовского ун-та, 1975. – 77 с.
91. Новый закон о семейном праве в чехословакии. Прага. М-во информации и просвещ. и М-во юстиции ЧСР., 1950. – 52 с.
92. Орлова Н.В. Брак и семья в международном частном праве. – М.: Междунар. отношения, 1966. – 254 с.

93. Орлова Н.В. Вопросы брака и развода в международном частном праве. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1960. – 227 с.
94. Основи Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім’ю, затверджені 26 червня 1968 р // Відомості Верховної Ради СРСР. –1968. – № 276. – С. 241.
95. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнит.-правовое исследование / В.В. Замсский, Г.Е. Авилов, М.М. Вильданова и др.: Инст-т зак-ва и сравнит. правоведения при Правительстве РФ. – М.: Норма, 2000. – 648 с.
96. Пергамент О. К вопросу об имущественных отношениях супругов по древнейшему русскому праву. Вырезка из “Журнала мин-ва нар. просв.”, 1894. – № 11, отд. 2. – С. 1-21.
97. Петросян М. Современные тенденции развития семейного право: Научно-аналитич. обзор / АН СССР. Ин-т науч. информации по обществ. наукам. – М., 1987. – 28 с.
98. Підопригора О.А. Римське приватне право. Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів. – К.: Ін Юре, 2001. – 440 с.
99. Покровский И. История римского права. – Петроград, 1918.
100. Покровский И.А. История римского права / А.Д. Рудоквас (вступ. ст., пер. с лат., науч. ред. и примеч.) – Изд. испр., с изм. – СПб.: Издательско-торговый дом “Летний сад”: Журнал “Нева”, 1999. – 533 с.
101. Право власності в Україні: Навч. посіб. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, О.А. Підопригора та ін.; – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 812 с.
102. Проект Цивільного кодексу України // Українське право. –К., 1999. – № 1. – С. 439-508.
103. Проходцев И. Предбрачные обычаи и убытки у крестьян Рязанской губернии. Вырезка … с. 35-39.

104. Пчелинцева Л.М. Семейное право России. Учебник для вузов – М.: Изд-во Норма-Инфра, 1999. – 664 с.
105. Рабинович Н.В. Личные и имущественные отношения в советской семье. – Л.: Изд-во ЛГУ им. А.А. Жданова, 1952. – 160 с.
106. Рейнгардт Н. О личных и имущественных правах женщин по русскому закону. Публичное чтение в Казанском юридическом обществе 27 апреля 1885 г. – Казань, 1885. – 43 с.
107. Рейхель М. Законодательный итоги 2-й сессии ВУЦИК XI созыва // Вестник советской юстиции. – 1925. – № 21. – С. 315.
108. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. – Львов, 1985. – 179 с.
109. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К., 2003.
110. Россия. Законы. Гражданское уложение. Кн. 2-я. Семейное право. – СПб.: Гос. тип., – Т. 1. – 1902. – С. 1-139.
111. Рясенцев В.А. Семейное право. Учебник для юрид. ин-тов и фак. – М.: Юрид. лит., 1967. – 224 с.
112. Рясенцев В.А. Семейное право. Учебник для юрид. ин-тов и фак. – М.: Юрид. лит., 1971. – 293 с.
113. Савельев А Юридические отношения ме