Грабовська Оксана Олександрівна Теоретико-правові проблеми доказу­вання у цивільному процесі України

Краткое описание

Грабовська Оксана Олександрівна, доцент кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Теоретико-правові проблеми доказу­вання у цивільному процесі України» (12.00.03 - цивіль­не право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському на­ціональному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ГРАБОВСЬКА ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 347.9/.94 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРЕТИКО – ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДОКАЗУВАННЯ
У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
_____________
Грабовська О.О.
Науковий консультат - ПРИТИКА Юрій Дмитрович, доктор юридичних наук,
професор

КИЇВ – 2018

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень ........................................................................................ 18
Вступ ................................................................................................................................ 19
Розділ 1. Доказування у цивільному процесі та його гносеологічна основа..... 34
1.1. Загальна характеристика історичних законодавчих джерел та вчення про
цивільне процесуальне доказування ............................................................................. 34
1.2. Гносеологічна основа цивільного процесуального доказування ........................ 70
Висновки до розділу І ................................................................................................... 105
Розділ 2. Поняття, зміст та властивості доказів у цивільному процесі............ 115
2.1. Поняття та зміст концепту «доказ» ...................................................................... 115
2.2. Властивості доказів у цивільному судочинстві .................................................. 136
2.2.1. Належність доказів.............................................................................................. 136
2.2.2. Допустимість доказів .......................................................................................... 144
2.2.3. Достовірність доказів.......................................................................................... 167
2.2.4. Достатність доказів ............................................................................................. 173
Висновки до розділу ІІ.................................................................................................. 181
Розділ 3. Нормативна основа доказування в цивільному судочинстві ............ 189
3.1. Регламентація цивільного процесуального доказування національним
законодавством україни................................................................................................ 189
3.2. Роль специфіки правового регулювання доказування у формуванні загальної
моделі цивільного судочинства ................................................................................... 202
3.3. Вплив конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та
рішень європейського суду з прав людини на розвиток національного
законодавства України та судову практику в сфері доказування ............................ 214
3.4. Правове регулювання доказування у справах з «іноземним елементом»........ 240
16
Висновки до розділу ІІІ................................................................................................. 252
Розділ 4. Функціональне призначення окремих принципів цивільного
процесуального права у доказування ..................................................................... 264
4.1. Зміст та функціональне призначення принципу змагальності.......................... 266
4.2. Роль принципу рівності у забезпеченні змагального цивільного судочинства
......................................................................................................................................... 283
4.3. Реалізація принципу безпосередності в сфері цивільного процесуального
доказування.................................................................................................................... 292
Висновки до розділу ІV ................................................................................................ 304
Розділ 5. Предмет доказування у цивільному процесі......................................... 311
5.1. Поняття предмета доказування у цивільному процесі....................................... 311
5.2. Межі формування предмета доказування у цивільному процесі...................... 326
5.3. Зміст предмета доказування у цивільному процесі............................................ 333
5.3.1. Факти матеріально - правового характеру в складі фактів предмета
доказування.................................................................................................................... 333
5.3.2. Факти процесуально - правового характеру..................................................... 343
5.4. Суб'єкти формування предмета доказування у цивільному процесі................ 354
5.5. Формування предмета доказування у позовному, окремому та наказному
провадженнях................................................................................................................. 360
5.6. Формування предмета доказування на різних стадіях цивільного
судочинства .................................................................................................................. 372
5.7. Факти (обставини), що не підлягають доказуванню у цивільному
судочинстві.........................................................................................................................
5.7.1. Факти (обставини), які визнаються учасниками справи ................................. 381
5.7.2. Факти (обставини), визнані судом загальновідомими .................................... 390
17
5.7.3. Преюдиційні факти (обставини)........................................................................ 393
Висновки до розділу V.................................................................................................. 401
Розділ 6. Суб’єкти цивільного процесуального доказування............................ 413
6.1. Становище суду в сфері доказування у цивільних справах............................... 415
6.2. Учасники справи як суб'єкти доказування у цивільному судочинстві............. 431
6.3. Роль інших учасників судового процесу (осіб які сприяють здійсненню
цивільного судочинства), у доказуванні..................................................................... 478
Висновки до розділу ІV ................................................................................................ 494
ВИСНОВКИ ................................................................................................................. 511
Список використаних джерел................................................................................... 519
Додаток 1. Список публікацій і відомості про апробацію результатів
дисертації.......................................................................................................................559
Додаток 2. Акти впровадження результатів дисертаційного дослідження

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації викладено теоретичні узагальнення та нові підходи щодо поняття
доказування у цивільному процесі та його взаємозумовленості із пізнанням;
юридичної природи доказів; правового регулювання доказування, встановлення
фактів та обставин; функціонального призначення окремих принципів цивільного
процесуального права у цій сфері цивільної процесуальної діяльності; поняття
предмета доказування, меж його формування та змісту; суб’єктів доказування
тощо.
Вирішення наукових задач надало можливість сформулювати висновки,
пропозиції та рекомендації, спрямовані на досягнення визначеної мети.
1. Національні правові пам’ятки втілюють етапи безперервного становлення
форм вітчизняного цивільного процесу, пошуку оптимального поєднання
активності суду та сторін, належної системи судових доказів, прийнятних процедур
їх подання і юридичної оцінки.
Початок формування науки цивільного процесуального права як самостійної
стає відправною точкою досліджень сутності цивільного процесуального
доказування. Відгукуючись на потреби судової практики, доктринальне
осмислення отримали питання поняття судових доказів і їх системи, властивості
доказового матеріалу та проблемні аспекти їх застосування, процедури обміну
змагальними паперами, дослідження і оцінки доказів у справі тощо.
Обгрунтування якісної своєрідності цивільної процесуальної діяльності в
радянський період нашої історії призвело до втрати спадковості наукового знання,
відходу від класичної змагальної форми цивільного судочинства. Необмежені
активні повноваження суду, участь державних і громадських організацій, значне
обмеження автономії волі сторін – характерні особливості цивільного процесу
радянського періоду. У цих умовах дослідження доказової діяльності
здійснювалось, як правило, в контексті необхідності досягнення об’єктивної істини
у справі.
512
Набуття Україною незалежності знову актуалізувало проблему моделі
цивільного процесу. Переосмислення її основних засад супроводжувалося
широкою дискусією про межі активності суду, можливе розширення засобів
доказування, вивчення доказової діяльності крізь призму функціональних
принципів цивільного судочинства. Нова редакція ЦПК України – спроба не бути
осторонь глобалізаційних процесів, ураховувати вплив Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод 1950 р., крок на шляху правової інтеграції в
європейську спільноту.
2. Мета доказування у цивільному судочинстві зумовлена процесуальним
становищем кожного учасника справи. Зокрема, мета доказування у сторін, третіх
осіб, заявників у справах окремого та наказного проваджень зазвичай зумовлена
приватним характером юридичної заінтересованості. Мета доказування органів та
осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб має
комплексний характер: з одного боку, обґрунтувати позовні чи заявлені вимоги в
інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів, з іншого –
підтвердити своє право (компетенцію) на подання позову чи заяви до суду. У разі
ж надання органами державної влади, органами місцевого самоврядування тощо
висновків мета доказування підпорядковується також вимогам закону про
необхідність обґрунтування висновків необхідними доказами, які підтверджують
факти, наведені у висновку.
Мета судової діяльності спрямована на встановлення юридичних фактів і
обставин і не може не бути не підпорядкованою загальним завданням і меті
здійснення правосуддя у цивільних справах, закріпленим у ч. 1 ст. 2 ЦПК України.
Доказування ж фактів та обставин учасниками справи сприяє виконанню завдань
цивільного судочинства і досягненню зазначеної мети.
3. Судове пізнання одночасно є різновидом і загального, і юридичного
пізнання, оскільки базується як на загальних засадах людського пізнання, так і на
засадах, що визначають специфіку юридичної діяльності. Пізнання у цивільному
процесі зумовлено цивільною процесуальною формою, предметом доказування,
доказами тощо. Серед основних факторів, які впливають на результати пізнання:
513
знання та їх демонстрація; психологічні установки суб'єкта пізнання; міра
соціалізації суб'єкта пізнання; лінгвістичний (мовний) фактор.
Мислення, здібності, потреби, переконання, воля, активність, досвід, емоції,
увага – якості суб’єкта пізнання, які виділяються представниками різних наук як
основоположні для здійснення пізнавальної діяльності.
Серед основних факторів, які впливають на результати пізнання – знання та їх
демонстрацію - здатність суб'єкта пізнання логічно мислити, що дає змогу
формувати хід суджень, умовиводів, вибудовувати тактику доказування та
доведення, висувати гіпотези, спростовувати, переконувати тощо.
Не менш важливим для судового пізнання і вираження його результатів є
психологічні установки суб'єкта пізнання: мораль, інтуїція, емоції, переживання,
фантазії, ілюзії тощо.
На процес отримання знань про факти та обставини та їх вираження впливає
також міра соціалізації суб'єкта пізнання, оскільки судове пізнання –
комунікативна діяльність, результати пізнання - знання є наслідком комунікації,
співпраці або взаємодії усіх учасників судового процесу.
Лінгвістичний (мовний) фактор – вміння висловлювати думку, оперувати
відповідним словарним арсеналом, аргументувати, розставляти акценти,
переконувати тощо – відіграє важливу роль як у пізнанні процесів та явищ, так і у
їх доведенні у судовому засіданні.
4. Розкриття сутності судових доказів можливе тільки на основі виявлення
взаємозв’язку і взаємообумовленості явищ правової дійсності, які відбивають
специфічні ознаки судових доказів, процесуальну форму, умови і джерела їх
формування.
Висновок про те, що відповідна інформація є доказом, для учасника справи і
для суду грунтується чи може грунтуватися на різних умовиводах. Ці висновки
мають різні юридичні наслідки. Враховуючи таку подвійність, видається
обгрунтованим сутність доказів розкривати, відштовхуючись від цих обставин.
Отже, докази — це: 1) надані суду учасниками справи у визначений законом спосіб
та з застосуванням відповідних засобів, дані (інформація) про факти та обставини,
514
якими обгрунтовуються вимоги чи заперечення; 2) докази — це дані (інформація),
визнані судом доказами внаслідок їх дослідження та оцінки.
Судовий доказ — поняття, у якому взаємопов’язані фактичні дані (інформація
про обставини справи) та їх процесуальні джерела (засоби доказування), визначені
цивільним процесуальним законом як зміст та процесуальна форма, але доказами у
будь-якому разі можна вважати лише інформацію (дані) про факти та обставини.
Цивільний процесуальний закон не потребує закріплення поняття «докази» в
окремому положенні, оскільки поняття «докази» — багатоаспектне, включає не
лише юридичну складову, а й логічну, психологічну тощо, а тому не може бути
однозначно виражене у нормі закону.
Запроваджувати невичерпний чи такий, що сприяє розширеному тлумаченню,
перелік засобів доказування у цивільному процесуальному законодавстві є наразі
недоцільним, оскільки вказівка законодавця на «та інші» сприятиме
неоднозначному розумінню, правовій невизначеності, а може, й зловживанням у
сфері доказування.
5. Цивільне процесуальне доказування підпорядковано принципам цивільного
процесуального права. Серед усієї сукупності принципів цивільного
процесуального права у сфері доказування у функціональному контексті особливо
важливу роль відіграють принципи змагальності, рівності, безпосередності,
оскільки відображають не лише процесуальний порядок, а й специфіку цивільного
судочинства в цілому. Залежність змагального процесу від реалізації принципів
рівності, безпосередності та інших є очевидною, а тому лише їх взаємодія
забезпечує контент змагальності.
Принципи змагальності, безпосередності і процесуальної рівності визначають
специфіку механізму дослідження судом фактичних обставин справи та
процесуального контролю, а також процесуального становища учасників справи.
6. Властивості доказів відбивають не лише єдність їх форми і змісту, але й
значення. Зокрема, правила про належність доказів покликані акцентувати увагу на
зв’язку доказів з фактом, що встановлюється, тоді як правила допустимості доказів
зорієнтовані, передусім, на джерело отримання інформації.
515
7. Змагальна модель цивільного судочинства – це така побудова процесу
розгляду та вирішення цивільних справ, за якої юридично заінтересовані особи при
кваліфікованій правовій допомозі, на власний розсуд здійснюють доказову
діяльність в обґрунтування своїх вимог чи заперечень. Підготовка справи до
розгляду – завдання адвокатів, що, зокрема, може передбачати: допит свідків,
звернення до експертних установ тощо. Суд, зберігаючи неупередженість,
здійснює процесуальний контроль.
Переважна змагальність позовного провадження та наявність слідчих засад у
процесі доказування в справах окремого провадження в чучасному цивільному
судочинстві України свідчить про так звану «змішану» модель цивільного
судочинства.
Доктрину змагального цивільного судочинства не слід сприймати як
спостереження судом за реалізацією змагальних прав сторонами та іншими
учасниками справи. Оскільки одним із завдань цивільного судочинства,
визначених у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, є справедливий розгляд і вирішення
цивільних справ, вирішальною у балансі змагальності та втручання суду у процес
доказування має бути справедливість.
8. Дія положень Конвенції і правових позицій ЄСПЛ, викладених у його
рішеннях, безпосередньо поширюється на сферу доказування у цивільному
судочинстві, з огляду на їх обов’язковий характер і місце у системі джерел права.
Масив положень цивільного процесуального законодавства України, якими
урегульовано сферу доказування, у цілому відповідає контентам права на
справедливий суд, передбаченим у ст. 6 Конвенції, полярних розбіжностей немає.
ЄСПЛ у своїх рішеннях розширює перелік конструктивних елементів права на
справедливий судовий розгляд, наведених у ст. 6 Конвенції, в тому числі й у сфері
цивільного процесуального доказування.