ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ДОГОВОРІВ (НА МАТЕРІАЛАХ ПРАКТИКИ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ)

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Правова природа недійсності договору………………………..12
1.1. Поняття підприємницького договору і його недійсності …………….12
1.2. Види недійсності договорів……………………………………………..22
1.3 Розмежування недійсних, неукладених та розірваних договорів...…..35
1.4. Висновки до першого розділу ………………………………………….48
РОЗДІЛ 2. Підстави недійсності підприємницьких договорів…………..51
2.1. Порушення норм законодавства, інтересів держави та моральних засад суспільства як підстави недійсності договору……….………………………..51
2.2. Перевищення повноважень, зловмисна домовленість та вихід за межі цивільної правоздатності і дієздатності як підстави недійсності договору…72
2.3. Недійсність договору, укладеного під впливом помилки, обману, насильства та тяжкої обставини .………………………………………………98
2.4. Порушення форми договору як підстава його недійсності……..…..116
2.5. Фіктивність та удаваність договору.………………………………….129
2.6. Висновки до другого розділу…….……………………………………137
РОЗДІЛ 3. Правові наслідки недійсності договору……….…………...143
3.1. Загальні наслідки недійсності договору ….………………………….143
3.2. Додаткові та спеціальні наслідки недійсності договору……………152
3.3. Висновки до третього розділу………………………………………...165
ВИСНОВКИ……………………….…………………………………………..168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………….……………...173
ДОДАТКИ ………………….………………………………………………....186

ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток економічних реформ в Україні сприяв розширенню сфери застосування договору як засобу регулювання та опосередкування товарно-грошових відносин в суспільстві, зокрема у сфері підприємницької діяльності. Це зумовило збільшення кількості недійсних договорів в цій сфері, вчинених з порушенням вимог закону, що призводить до їх недійсності з відповідними негативними правовими наслідками. Розгляд таких справ становить для судів значні труднощі, обумовлені необхідністю правильного застосування численних різнорідних правових норм та об’єктивного виявлення невідповідності договору вимогам закону тощо.
Зважаючи на те, що з набранням 01.01.2004 р. чинності Цивільним кодексом (далі – ЦК) України та Господарським кодексом (далі – ГК) України з’явилася низка новел щодо недійсності договорів, перед господарськими судами постало завдання щодо правильного та однакового застосування норм зазначених Кодексів при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Вирішення цього завдання ускладнюється тим, що наразі серед теоретиків та практиків немає єдиної точки зору стосовно багатьох питань недійсності підприємницьких договорів, що негативно позначається на механізмі захисту прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності.
На сьогоднішній день проблеми недійсності договорів у сфері підприємницької діяльності недостатньо досліджені в українській юридичній науці, оскільки ці проблеми лише побічно розглядаються науковцями в межах більш загального дослідження проблем підприємницьких договорів, або ж досліджуються в рамках розробки питання про недійсність цивільно-правових договорів в цілому.
Вищенаведені обставини зумовили вибір теми дисертації і визначають її актуальність та значення для розвитку науки цивільного права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямів досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України: "Правові проблеми розвитку підприємництва в Україні" (державний реєстраційний номер 0103U003101), "Методологічні засади приватного права" (державний реєстраційний номер 0103U003108).
Мета дослідження полягає у з’ясуванні юридичної природи, доктринальних положень, особливостей правового регулювання недійсності підприємницьких договорів, виявлення проблем у вирішенні судових спорів, пов’язаних з визнанням підприємницьких договорів недійсними, а також розробці пропозицій щодо удосконалення законодавства та судової практики з цього питання.
Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження:
1) визначити ознаки та поняття підприємницького договору;
2) визначити поняття недійсності договору;
3) з’ясувати зміст та ознаки нікчемних та оспорюваних договорів;
4) провести розмежування недійсних договорів від подібних правових категорій;
5) визначити та дослідити підстави недійсності підприємницьких договорів;
6) проаналізувати наслідки недійсності договорів та особливості їх застосування;
7) узагальнити практику господарських судів України щодо розгляду спорів про недійсність договорів;
8) розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України та судової практики.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з недійсністю договорів у сфері підприємницької діяльності.
Предметом дослідження є система чинних нормативних актів України, що регулюють питання недійсності договорів у сфері підприємницької діяльності, існуюча практика господарських судів України, договірна практика суб’єктів підприємницької діяльності, досягнення вітчизняної та іноземної науки цивільного права.
Методологічна та теоретична основа дослідження.
Дослідження побудоване на застосуванні філософських, загальнонаукових та соціально-юридичних методів наукового пізнання.
Використання діалектичного методу пізнання та історичного методу надало можливість розглянути тенденції розвитку досліджуваного інституту у цивільних правовідносинах.
Системний метод дав змогу дослідити види недійсних договорів, підстави та наслідки недійсності договорів як систему взаємопов’язаних елементів.
Порівняльно-правовий метод дав змогу провести аналіз наукових позицій вчених, положень нормативно-правових актів щодо недійсності підприємницьких договорів з метою виявлення певних позитивних чи негативних характеристик в законодавчому регулюванні та судовій практиці.
З позицій логіко-юридичного методу та методу прогнозування зроблено висновки про шляхи подальшого вдосконалення і розвитку законодавства, що регулює недійсність договорів.
Теоретичну основу дослідження становлять праці українських та зарубіжних науковців: Агаркова М. М., Беляневич О. А., Безклубого І. А, Бервено С. М., Бобрової Д. В., Брагінського М. Й., Бра¬туся С. М., Генкіна Д. М., Дзери О. В., Йоффе О. С., Кетца Х., Красавчикова О. О., Кузнєцової Н. С., Кучера В.О., Луця В. В., Майданик Р. А., Майданик Н. І., Мейєра Д. І., Мозоліна В. П., Мілаш В. С., Новицького І. Б., Ойгензіхта В. А., Перетерського І. С., Підоп¬ригори О. А., Покровського Й. О., Рабінович Н.В., Рясенцева В. А., Спасибо-Фатєєвої І. В., Тенькова С. О., Толстого Ю. К., Харитонова Є. А., Хатнюк Н. С., Халфиної Р. О., Хейфеца Ф. С., Цвайгерта К., Шахматова В. П., Шершеневича Г. Ф., Шишки Р. Б., Ще𬬬¬¬¬¬¬бини В. С. та інших науковців.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є продовженням дослідження теоретичних і практичних проблем недійсності договорів у сфері підприємницької діяльності. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в теоретичних положеннях та висновках, найважливішими з яких є наступні:
Вперше:
– у зв’язку з відсутністю законодавчого та змістовного доктринального визначення підприємницького договору запропоновано визначати його як двосторонній або багатосторонній правочин, що має ознаки договору, укладеного між суб’єктами підприємницької діяльності (юридичними та фізичними особами, що набули статусу підприємця) у сфері підприємницької господарської діяльності з метою одержання прибутку;
– встановлено принципову невідповідність конструкції ст. ст. 230, 231, 232 ЦК України, за якими передбачені ними оспорювані правочини в імперативній формі мають визнаватися судом недійсними, загальним положенням ст. 215 ЦК України, за якими на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи оспорювані правочини можуть бути визнані судом недійсними, що свідчить про диспозитивний характер цих положень. Відповідно, запропоновано положення ст. ст. 230, 231, 232 ЦК України привести у відповідність зі ст. 215 ЦК України шляхом внесення відповідних змін;
– доведено помилковість визнання недійсним підприємницького договору у випадках виходу за межі повноважень органом юридичної особи, якщо про обмеження повноважень не було відомо іншій стороні. З’ясовано, що за змістом ч. 3 ст. 92 ЦК України вирішальним фактором має бути не наявність чи відсутність самого факту обмеження повноважень органу юридичної особи, а те чи знав контрагент за договором про такі обмеження. Якщо контрагенту не було про це відомо, то обмеження повноважень органу юридичної особи не впливають на чинність договору. Запропоновано доповнити відповідним положенням п. 9 Роз’яснень Вищого господарського суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»;
– визначено спільні ознаки неукладених та нікчемних договорів (а не відмінності, які вже визначалися в науці), які полягають в тому, що вони: а) не породжують визначені договором наслідки; б) не потребують визнання договору нікчемним або неукладеним в судовому порядку, хоча і не виключають можливості звернення з відповідним позовом; в) при вирішенні спору обумовлюють необхідність врахування судом цих юридичних фактів незалежно від наявності відповідної позовної вимоги; г) обумовлюють можливість застосовування норм права, що регулюють зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави при поверненні виконаного за такими договорами;
– виявлено та досліджено колізію між ст. ст. 526, 632, 673, 682, 762, 843, 857, 1002, 1013, 1014 ЦК України (дають можливість визначити відсутню в договорі істотну умову на підставі звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться) та ч. 3, 4 ст. 180, ч. 8 ст. 181 ГК України (визначають договір неукладеним за відсутності істотної умови). Запропоновано вирішувати зазначену колізію шляхом визнання договору неукладеним лише у випадку відсутності істотної умови договору, яка не може бути визначена в порядку, передбаченому ЦК України;
– встановлено принципову невідповідність ст. 207 ГК України, що передбачає визнання недійсним договору (господарського зобов’язання) на майбутнє (як правило, застосовується у випадках, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) та абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, що передбачає в зазначених випадках відшкодування вартості одержаного в розрізі застосування реституційних наслідків недійсного правочину. Запропоновано привести положення ст. 207 ГК України у відповідність з положенням абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України шляхом внесення відповідних змін;
– доведено можливість визнання недійсним договору повністю або у відповідній частині, якщо у зв’язку зі зміною законодавства договір вступив у суперечність із законом. У зв’язку з цим запропоновано доповнити ч. 3 ст. 215 ЦК України нормою такого змісту: «Відповідність правочину вимогам законодавства встановлюється судом на підставі законодавства станом на момент вчинення правочину. Правочин, що продовжує діяти у часі після набрання чинності новим актом законодавства, може бути визнаний судом недійсним повністю або у відповідній частині у разі неприведення його у відповідність із законодавством»;
– доведено необхідність відмежування випадків укладення удаваного договору від випадків неправильного визначення сторонами правової природи договору за відсутності наміру приховати інший договір. В останньому випадку суд повинен на підставі аналізу умов договору визначити його справжню правову природу та застосувати норми права, що регулюють цей вид договорів. При цьому сам договір не повинен визнаватися удаваним. Запропоновано доповнити відповідним положенням абз. 2 п.14 Роз’яснень Вищого господарського суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними";
– з’ясовано, що чинна редакція абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України про істотність помилки носить імперативний характер щодо істотності будь-якої помилки, яка стосується природи правочину, прав і обов’язків сторін, що формально позбавляє суд можливості враховувати конкретні обставини справи для визначення істотності такої помилки. Відповідно, обґрунтовано висновок про те, що вищезазначена норма про істотність помилки повинна носити не імперативний, а диспозитивний характер. Сформульовано пропозицію про внесення відповідних змін до абз. 2 ч.1 ст. 229 ЦК України;
– з’ясовано, що нормами про реституцію (ст. 216 ЦК України) так само, як і нормами про повернення виконаного за недійсним договором (п.1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України), не передбачено повернення майна третій особі, в тому числі власнику, який не є стороною за недійсним договором. Доведено, що в таких випадках власнику майна слід поєднувати вимогу про визнання договору недійсним з віндикаційним позовом або з вимогою про відшкодування збитків продавцем, заподіяних укладенням недійсного договору, в тому числі з урахуванням вартості втраченого майна (ч. 2 ст. 216 ЦК України);
– сформульовано пропозиції про внесення змін та доповнень до ст. ст. 203, 207, 210, 215, 220, 230 – 232, 628 ЦК України, ст. 207 ГК України та розроблено проект Роз’яснень Вищого господарського суду України, в якому сформульовано основні висновки і пропозиції щодо удосконалення судової практики з питань вирішення спорів про визнання недійсними договорів.

Удосконалено:
– зміст поняття «недійсність договору», під яким запропоновано вважати юридичну нечинність договору, встановлену безпосередньо в силу закону або рішення суду внаслідок невідповідності договору вимогам законодавства, що тягне припинення юридичного існування договору та настання визначених законом правових наслідків його недійсності;
– положення щодо можливості застосування норм про недійсність договору, укладеного внаслідок умисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, до випадків укладення підприємницького договору за умисною домовленістю керівника юридичної особи з іншою стороною.
Дістало подальший розвиток положення щодо хибності законодавчої тенденції до встановлення надмірно широких переліків істотних умов, до яких включаються умови про пожежну безпеку, страхування предмета договору, про відшкодування збитків тощо як це передбачено, наприклад, в Законах України «Про оренду державного та комунального майна», «Про фінансовий лізинг», оскільки формально відсутність в договорі таких вторинних умов має давати суду підстави визнавати договір неукладеним. Водночас доведено наявність юридичної помилки в ст.14 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає недійсність договорів оренди землі за відсутності хоча б однієї з істотних умов договору, перерахованих у цій статті.
Практичне значення одержаних результатів полягає у внесенні пропозицій і формулюванні висновків, що можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства України. Зокрема, реалізація запропонованих змін та доповнень до Цивільного кодексу України дасть змогу усунути існуючі прогалини у цивільному законодавстві щодо регулювання недійсності договорів, сприятиме захисту порушених прав суб’єктів підприємницької діяльності у договірних відносинах.
Також сформульовані автором висновки і пропозицій можуть використовуватися у: науково-дослідницькій діяльності – для подальшої розробки проблем недійсності договорів; при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з цивільного та підприємницького права. Здобуті результати сприятимуть більш ефективному розгляду господарськими судами спорів, пов’язаних з визнанням договорів недійсними. Деякі із сформульованих у дисертації положень, можливо, є спірними, але це послужить основою для подальших наукових досліджень проблем договірного права в Україні.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України; науково-практичній конференції "Цивільний та Господарський кодекси України: підсумки застосування" (травень 2005 р., м. Ялта), науково-практичній конференції "Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи" (листопад 2005 р., м. Київ).
Публікації. Головні положення дисертації викладено в семи публікаціях у фахових виданнях, що входять до затверджених ВАКом України переліків наукових видань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті прове¬деного дослідження сформульовано такі основні положення та висновки, яким притаманні елементи наукової новизни, і які виносяться на захист:
1. У зв’язку з відсутністю законодавчого та змістовного доктринального визначення підприємницького договору вперше запропоновано визначати його як двосторонній або багатосторонній правочин, що має ознаки договору, укладеного між суб’єктами підприємницької діяльності (юридичними та фізичними особами, що набули статусу підприємця) у сфері підприємницької господарської діяльності з метою одержання прибутку.
2. Удосконалено зміст поняття «недійсність договору», під яким запропоновано вважати юридичну нечинність договору, встановлену безпосередньо в силу закону або рішення суду внаслідок невідповідності договору вимогам законодавства, що тягне припинення юридичного існування договору та настання визначених законом правових наслідків його недійсності.
3. Вперше визначено спільні ознаки неукладених та нікчемних договорів (а не відмінності, які вже визначалися в науці), які полягають в тому, що вони: а) не породжують визначені договором наслідки; б) не потребують визнання договору нікчемним або неукладеним в судовому порядку, хоча і не виключають можливості звернення з відповідним позовом; в) при вирішенні спору обумовлюють необхідність врахування судом цих юридичних фактів незалежно від наявності відповідної позовної вимоги; г) обумовлюють можливість застосовування норм права, що регулюють зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави при поверненні виконаного за такими «договорами».
4. Подальшого розвитку отримала наукова позиція щодо наявності принципової невідповідності конструкції ст. ст. 230, 231, 232 ЦК України, за якими передбачені ними оспорювані правочини в імперативній формі мають визнаватися судом недійсними, загальним положенням ст. 215 ЦК України, за якими на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи оспорювані правочини можуть бути визнані судом недійсними, що свідчить про диспозитивний характер цих положень. Відповідно, запропоновано положення ст. ст. 230, 231, 232 ЦК України привести у відповідність зі ст. 215 ЦК України шляхом внесення відповідних змін.
5. Обґрунтовано хибність законодавчої тенденції до встановлення надмірно широких переліків істотних умов, до яких включаються умови про пожежну безпеку, страхування предмета договору, про відшкодування збитків тощо як це передбачено, наприклад, в Законах України «Про оренду державного та комунального майна», «Про фінансовий лізинг», оскільки формально відсутність в договорі таких вторинних умов має давати суду підстави визнавати договір неукладеним. Водночас доведено наявність юридичної помилки в ст.14 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає недійсність договорів оренди землі за відсутності хоча б однієї з істотних умов договору, перерахованих у цій статті.
6. Вперше виявлено та досліджено колізію між ст. ст. 526, 632, 673, 682, 762, 843, 857, 1002, 1013, 1014 ЦК України (дають можливість визначити відсутню в договорі істотну умову на підставі звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться) та частин 3, 4 ст. 180, ч. 8 ст. 181 ГК України (визначають договір неукладеним за відсутності істотної умови). Запропоновано вирішувати зазначену колізію шляхом визнання договору неукладеним лише у випадку відсутності істотної умови договору, яка не може бути визначена в порядку, передбаченому ЦК України.
7. Доведено можливість визнання недійсним договору повністю або у відповідній частині, якщо у зв’язку зі зміною законодавства договір вступив у суперечність із законом. У зв’язку з цим запропоновано доповнити ч. 3 ст. 215 ЦК України нормою такого змісту: "Відповідність правочину вимогам законодавства встановлюється судом на підставі законодавства станом на момент вчинення правочину. Правочин, що продовжує діяти у часі після набрання чинності новим актом законодавства, може бути визнаний судом недійсним повністю або у відповідній частині у разі неприведення його у відповідність із законодавством".
8. За результатами аналізу судової практики та чинного законодавства вперше обґрунтовано висновок про помилковість правової позиції щодо визнання недійсним підприємницького договору у випадках виходу за межі повноважень органом юридичної особи, якщо про обмеження повноважень не було відомо іншій стороні. Визначено, що за змістом ч. 3 ст. 92 ЦК України вирішальним фактором має бути не наявність чи відсутність самого факту обмеження повноважень органу юридичної особи, а те чи знав контрагент за договором про такі обмеження. Якщо контрагенту не було про це відомо, то обмеження повноважень органу юридичної особи не впливають на чинність договору. Запропоновано доповнити відповідним положенням п.9 Роз’яснень Вищого господарського суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними».
9. Вперше обґрунтовано наукову позицію щодо можливості застосування норм про недійсність договору, укладеного внаслідок умисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, до випадків укладення підприємницького договору за умисною домовленістю керівника юридичної особи з іншою стороною.
10. З’ясовано, що чинна редакція абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України про істотність помилки носить імперативний характер щодо істотності будь-якої помилки, яка стосується природи правочину, прав і обов’язків сторін, що формально позбавляє суд можливості враховувати конкретні обставини справи для визначення істотності такої помилки. Відповідно, вперше обґрунтовано висновок про те, що вищезазначена норма про істотність помилки повинна носити не імперативний, а диспозитивний характер. Сформульовано пропозицію про внесення відповідних змін до абз. 2 ч.1 ст. 229 ЦК України.
11. За результатами дослідження судової практики вперше обґрунтовано необхідність відмежовувати випадки укладення удаваного договору від випадків неправильного визначення сторонами правової природи договору за відсутності наміру приховати інший договір. В останньому випадку суд повинен на підставі аналізу умов договору визначити його справжню правову природу та застосувати норми права, що регулюють цей вид договорів. При цьому сам договір не повинен визнаватися удаваним. Запропоновано доповнити відповідним положенням абз. 2 п. 14 Роз’яснень Вищого господарського суду України від 12.03.99 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".
12. Встановлено принципову невідповідність ст. 207 ГК України, що передбачає визнання недійсним договору (господарського зобов’язання) на майбутнє (як правило, застосовується у випадках, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) та абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, що передбачає в зазначених випадках відшкодування вартості одержаного в розрізі застосування реституційних наслідків недійсного правочину. Запропоновано привести положення ст. 207 ГК України у відповідність з положенням абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України шляхом внесення відповідних змін.
13. З’ясовано, що нормами про реституцію (ст. 216 ЦК України) так само, як і нормами про повернення виконаного за недійсним договором (п.1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України), не передбачено повернення майна третій особі, в тому числі власнику, який не є стороною за недійсним договором. Запропоновано, що в таких випадках власнику майна слід поєднувати вимогу про визнання договору недійсним з віндикаційним позовом або з вимогою про відшкодування збитків продавцем, заподіяних укладенням недійсного договору, в тому числі з урахуванням вартості втраченого майна (ч. 2 ст. 216 ЦК України).
14. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано пропозиції про внесення змін та доповнень до ст. ст. 203, 207, 210, 215, 220, 230 – 232, 628 ЦК України, ст. 207 ГК України та розроблено проект Роз’яснень Вищого господарського суду України, в якому сформульовано основні висновки і пропозиції щодо удосконалення судової практики з питань вирішення спорів про визнання недійсними договорів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. N 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – N 11. – Ст. 461.
2. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Госюриздат, 1975. – С. 26-27.
3. Красавчиков О.А. Система юридических фактов. – М.: Госюриздат, 1958, – 184 с.
4. Мозолин В. П., Фарнсворт Е.А. Договорное право в США и СССР. История и общие концепции., – М.: Наука, 1988. – 308 с.
5. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов / Под ред. Пугинского В.К., – М.: Высш. шк., 1986. – 336с.
6. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском гражданском праве. – М.: Изд. АН СССР, 1954. – 238 с.
7. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1914 г.). – М.: Спартак, 1994.– 598 с.
8. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Под ред. Е.А. Васильева. – М., 1992. – 396 с.
9. Устав о гербовом сборе от 17.08.1923 г., Циркуляр Налогового Управления НКФ РСФСР от 8.01.1924 г. О торговых сделках. // Вестник финансов. – 1924. – № 4.
10. Можейко В.Н. Хозяйственный договор в СССР. – М.: Госюриздат, 1962. – 345 с.
11. Иоффе О.С. Договор в социалистическом хозяйстве. – М.: Госюриздат 1964. – 234 с.
12. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання: Автореферат дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1999. – 21 с.
13. Мілаш В.C. Теоретичні аспекти тлумачення господарського договору: історія сучасність. // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №5. – С. 31 - 35.
14. Бушев В.А., Попандупало В.Ф, Комерческое право. – М.: Статут, 1998. – 497 с.
15. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 556 с.
16. Мілаш В.С. Підприємницькі комерційні договори в господарській діяльності. – Полтава: АСМІ, 2005. – 450с.
17. Предпринимательское право Украины / под ред. Р.Б. Шишки. – Харьков: Єспада, 2001. – 624 с.
18. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. N 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
19. Пушкін О., Селіванов В. Відносини підприємництва і правовий статус їх суб’єктів // Право України. – 1994. – № 5-6. – С. 9-13.
20. Растеряев Н. Недействительность юридических сделок по русскому праву. – К., 1900. – 376 с.
21. Цивільне право України. Частина перша: Підручник / За ред. Ч.Н.Азімова. – Харків: Право. – 2000. – 368 с.
22. Підопригора О.А., Боброва Д.В., та ін. Цивільне право: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: Вентурі, 1997. Ч. 1 – 543 с.
23. Советское гражданское право / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Высш. шк., 1986. – 560 с.
24. Советское гражданское право / под ред. Калмикова Ю.Х. – Свердловск, 1991. – 455 с.
25. Рабинович Н.В. Недействительность сделок и ее последствия. – Л.: Лениздат, 1960. – 512 с.
26. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х т.т. Т.1 / Под ред. О.А.Красавчикова , – М. : Высш. шк., 1985. – 544 с.
27. Томчишен С.В. Визнання договору неукладеним за Цивільним та Господарським кодексами України // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 4. – С. 178.
28. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). – М., Спартак, 1995.– 556с.
29. Саватьє Р. Теория обязательств. – М.: Юрид. лит., 1972. – 440 с.
30. Архів Господарського суду міста Києва, справа № 14/203, 2002 р.
31. Архів Господарського суду Харківської області, справа № 15108/4-20, 2002 р.
32. Архів Господарського суду Полтавської області, справа № 14/624, 2001 р.
33. Сафиулин Д.Н. Роль нормативных предписаний в определении содержания хозяйственного договора. Межвузовский сборник научных трудов. – Пермь, 1979. – 151 с.
34. Ойгензихт В.А. Нетипичные договорные отношения в гражданском праве. – Душанбе: ТГУ, 1984. – 128 с.
35. Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 р. N 723/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – N 16 – Ст. 68.
36. Закон України “Про концесії” від 16.07.1999 р. N 997-XIV // Офіційний вісник України. – 1999. – N 33. – Cт. 1707.
37. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. // N 2269-XII Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 30. – Ст. 416.
38. Олюха В.Г. Істотні умови цивільно-правового договору // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 3. – C. 230-233.
39. Архів Господарського суду Тернопільської області, справа № 2/90-921, 2002 р.
40. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 21/92, 2001 р.
41. Архів Господарського суду Дніпропетровської області, справа № Д12/107, 2001 р.
42. Цивільне право України: Підручник: У 2-х книгах. Кн. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 864 с.
43. Ансон В. Р. Договорное право: Пер. с англ. / В. Ансон; Под общ. ред. и с предисл. О. Н. Садикова. – М. : Юрид. лит., 1984. – 463 с.
44. Шап Ян. Основы Гражданского права Германии. – М.: Междунар. отношения, – 304 с.
45. Цвайгерт К., Кетц Х. Ведение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х т.т. – Том 2. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 512с.
46. Мілаш В.С. Істотні умови договору і диспозитивність їх правового регулювання // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 7. – с. 36-39.
47. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за відповід. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. 1 – 832 с.
48. Ярема А.Г., Карабань В.Я., та ін. Науково–практичний коментар до цивільного законодавства України. Т.1. – К. : "А.С.К."., 2004. – 864 с.
49. Боднар Тетяна Валеріївна. Теоретичні проблеми виконання договірних зобов'язань (цивільно-правовий аспект): Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 442 арк.
50. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – N 30. – Ст. 463.
51. Спасибо-Фатєєва І.В. Нікчемні правочини та їх наслідки // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 178-184.
52. Эннекцерус Л. Курс Германського гражданського права. Том І, полутом 2. – М.: Госюриздат, 1950. – 483 с.
53. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Учебник ч.1, – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. – 508 с.
54. Притика Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договірне право: загальна частина. Коментар до цивільного законодавства України. – Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень., 2002. – 880 с.
55. Жеков В.І. Правочини, які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. – О., 2006. – 20с.
56. Архів господарського суду Сумської області, справа № 17/127-05, 2005 р.
57. Гамбаров Ю.С. Курс гражданского права. т.1 – Спб., 1911, – 896 с.
58. Вестник Высшего Арбитражного Суда Росийской Федерации. – 1996. – №7. – С. 89 - 90.
59. Гурвич М.А. Судебное решение: теоретические проблемы. – М., 1976. – с. 15-26.
60. Хатнюк Н.С. Умови дійсності угоди // Держава і право. – К.: ІДП НАНУ, 2001.  Вип. 11.  С. 283  289;
61. Беляневич О.А. До питання про недійсність господарських договорів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – C. 200-207
62. Кучер В.І. Нікчемні правочини: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка – Львів, 2004. – 20 с.
63. Цивільне право України: Підручник Кн.1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 736 с.
64. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 10/330, 2001 р.
65. Германское право. часть 1. / Под ред. В.В. Залесского, – М.: Междунар. отношения, 1996. – 552 с.
66. Юридичний вісник України. – 26.06.2002. – № 6. – ст. 945.
67. Архів Господарського суду міста Києва, справа № 45/97, 2006 р.
68. Майданик Наталія Іванівна. Цивільно-правове регулювання договорів гри та парі в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2006. –16с.
69. Наказ ФДМ України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 04.05.2000 р. N 935/95/31 "Про затвердження Порядку надання Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами дозволів державним підприємствам, організаціям на передачу в оренду цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна" // Офіційний вісник України. – 2000. – N 30. – Cт. 1289.
70. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" від 04.10.1995 р. N786 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. – N2, Ст. 57.
71. Архів Господарський суд Одеської області, справа № 5/157-05-4632, 2005р.
72. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 3/504, 2004 р.
73. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 3/505, 2004 р.
74. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 р. N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" // Юридичний вісник України. – 2001. – № 37.
75. Архів господарського суду Запорізької області, справа № 26/153-9/169, 2005 р.
76. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 6. – Ст. 56.
77. Конституція України (Основний Закон) України від 28.06.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
78. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общ. положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 1998. – 681 с.
79. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" // Юридичний вісник України. – 2002. – №26.
80. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 24/519, 2003 р.
81. Постанова Верховної ради України "Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про оренду майна державних підприємств і організацій" від 07.07.1992p. N 2552-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 39. – Ст. 576.
82. Архів Господарського суду Дніпропетровської області, справа № 30/469, 2006 р..
83. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року N 15 "Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах" // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – № 3.
84. Архів Господарського суду Одеської області, справа № 23/200-03-6400, 2004 р.
85. Першиков Є.В. Правові проблеми укладення господарських договорів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 133-137.
86. Кот О.О. До питання про визнання недійсними угод, укладених з метою суперечною інтересам держави і суспільства // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 177-183.
87. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90р. № 509-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – N6. – Ст. 37.
88. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III // Офіційний вісник України. – 2000. – № 27. – Ст. 1109.
89. Архів Господарського суду Запорізької області, справа № 23/199, 2004 р.
90. Архів Господарського суду Чернігівської області, справа № 8/86, 2006 р.
91. Покровский І.А. Основные проблемы гражданского права / Московский гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Кафедра гражданского права юр. фак-та. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
92. Генкин Д.М. Недействительность сделок, совершенных с целью противной закону. – Ученые записки ВИЮН, вип. V., 1947. – С. 50 - 65.
93. Новицкий И.В. Сделки, исковая давность. – М. : Госюриздат, 1954 . – 244с.
94. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву, - М.: Госюриздат, 1955. – 267с.
95. Закон України “Про захист суспільної моралі” N 1296-IV від 20.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N14. – Ст. 192.
96. Архів Господарського суду Дніпропетровської області, справа № 30/147, 2003 р.
97. Майданик Роман Андрійович. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 511арк.
98. Архів Господарського суду Черкаської області, справа № 03/1552, 2004 р.
99. Архів Господарського суду Одеської області, справа № 6/61-05-2023, 2005 р.
100. Білоус Ж.А. Дійсність господарських договорів: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.04. – К., 2005.– 21с.
101. Теньков С.О. Визнання недійсним договору укладеного внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною (коментар до постанови ВГСУ) // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2 – С. 132-134.
102. Архів Господарського суду Кіровоградської області, справа № 1/140, 2003 р.
103. Спірні питання представництва юридичних осіб (коментар до постанови ВГСУ) // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 2. – C. 162-165.
104. Архів Господарського суду Івано-Франківської, справа № 9/141, 2004 р.
105. Архів Господарського суду Львівської області, справа N 1/998-10/261, 2000 р.
106. Иванов В.В. К вопросу об общей теории договора // Государство и право. – 2000. – № 12. – С. 73 - 76.
107. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 12/408, 2004 р.
108. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 40/34/35/12-03, 2003 р.
109. Советское гражданское право: Учебник / Под ред. Д.М.Генкина, – М.: Госюриздат, 1950. – 430с.
110. Рясенцев В.А. Вопросы недействительности сделок в судебной практике. // «Социалистическая законность». – 1950. – № 8. – С. 34-35.
111. Архів Господарського суду Полтавської області, справа N 12/330, 2002 р.
112. Халфина Р.О. Договор в английском гражданском праве. – М., 1959. – 319 с.
113. Збірник міжнародних угод. – К., 1998. – 908 с.
114. Мозолин В.П. Копорации, монополии и право США. – М, 1966. – 398 с.
115. Архів Господарського суду Донецької області, справа № 17/55пд, 2006р.
116. Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. N 2664-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 1. – Ст. 1.
117. Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами", затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 р. № 21 // Офіційний вісник України. – 2004. – N 16 – Ст. 1128.
118. Архів Господарського суду Київської області, справа № 157/13-06, 2006р.
119. Иларионова Т.И. Структура гражданской правосубъектности. Правовые проблемы гражданской правосубъектности. – Свердловск, 1978. – 246 с.
120. Архів Господарського суду Дніпропетровської області, № 35/246, 2006р.
121. Хатнюк Н.С. Порушення форми угоди як підстава визнання угоди недійсною // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України.  К.: НАВСУ, 2001.  № 5. – С. 43  48;
122. Хатнюк Н.С. Заперечні угоди та їх правові наслідки: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 20с.
123. Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг” від 22.05.2003 р. N 851-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – N36. – Ст. 275.
124. Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22.05.2003 р. N 852-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – N 36. – Ст. 275.
125. Баранкова В.Н. Функції нотаріальної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11 – С. 89-91.
126. Архів Господарського суду Миколаївської області, справа № 16/91, 2002р.
127. Щербина В.С. Господарське право: Підручник – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
128. Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" // Офіційний вісник України. – 2004. – N 10. – Ст. 639.
129. Архів Господарського суду Сумської області, справа № 3/302-05, 2006р.
130. Архів Господарського суду міста Севастополя, справа №20-3/381, 2005р.
131. Довгерт А.С., Кузнєцова Н.С., Шкрум Т.С. Цивільний кодекс України: Постатейний науково-практ. коментар: У 2 ч. — К. : Юстініан, 2005. Ч. 1 — 676 с.
132. Архів Господарського суду Автономної Республіки Крим, справа № 2-29/13147, 2005 р.
133. Фролов Валерій Дмитрович. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення за цивільним законодавством України (цивілістичний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. – О., 2004. – 20 с.
134. Беляневич Олена Анатоліївна. Теоретичні проблеми господарського договірного права: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.04 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 34 с.
135. Архів Господарського суду Сумської області, справа № 3/15-05, 2005 р.
136. Демченко Наталія Сергіївна. Договір купівлі-продажу об'єктів приватизації (на матеріалах арбітражної практики України): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 1999. – 20с.
137. Архів Господарського суду Чернігівської області, справа № 5/138, 1996 р.
138. Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N 31. – Ст. 338.
139. Щербина В. С., Пронська Г. В., Вінник О. М., Беляневич О. А., Радзивілюк В. Господарське право: Практикум – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 414с.
140. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка . – К., 2001. – 18с.
141. Архів Господарського суду Хмельницької області, справа № 7/4417, 2003 р.
142. Архів Господарського суду Автономної республіки Крим, справа № 2-17/2594-03.
143. Мамутов В. К.., Знаменский Г. Л., та ін. Хозяйственное право: Учебник – К. : Юринком Интер, 2002. – 910 с.
144. Архів Господарського суду міста Києва, справа № 10/46, 2002 р.
145. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. N 15-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – N 17. – Ст. 184
146. Лист Національного Банку України № 13-110/1945-6961 від 13.03.2001 р. "Щодо застосування статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" // Бізнес - Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. Збірник систематизованого законодавства. – 2001. – № 3 – С. 43.
147. Архів Господарського суду м. Києва, справа № 3/149, 2005 р.
148. Лідовець Р.В. Форма змішаних договорів // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 7. – с. 24-27.
149. Архів Господарського суду Харківської області, справа № 7874/3-30, 2002 р.
150. Советское гражданское право: Учебник / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Высш. шк., 1986. – 560 с.
151. Архів Господарського суду Волинської області, справа N 7/85/4/68-81.
152. Кот О. О., Боднар Т. В., Шимон С. І., та ін. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / О.В. Дзера (ред.) – К. : Юрінком Інтер, 2005. Т. 2 – 831с.
153. Віндшейд Б. Учебник пандектного права. Т.1: Общая часть. – Спб., 1874 – 689 с.
154. Семушина О.В. Двостороння реституція як наслідок вчинення недійсного правочину. // Правова держава. – 2005. – № 15. – С. 442 - 445.
155. Джунь В.В. До питання про обов’язковість застосування реституції у разі неправозгідності угоди // Вісник господарського судочинства – 2002. – № 4. – С. 165-167.
156. Шестакова Н.Д. Недействительность сделок / Научн. Ред. Професор Н.А.Чечина. – СПб., 2001. – 306 с.
157. Спасибо-Фатєєва І.В. Проблемні аспекти недійсних правочинів (на прикладі договору міни акцій) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 7. – С. 29-33.
158. Архів Господарського суду Донецької області, справа № 35/703 пд, 2004р.
159. Калаур І. Окремі аспекти застосування правових наслідків нікчемних і оспорюваних правочинів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 48-60.
160. Архів Господарського суду Львівської області, справа № 1/170-2/39, 2004 р.
161. Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское Государство и право. – 1956. – № 2 – С. 58-59.
162. Каминская П.Д. Основания ответственности по договорным обязательствам / / Вопросы гражданского права. – М., 1957. – С. 76 - 80.
163. Фогельсон Ю.Б. Избранные вопросы общей теории обязательств: Курс лекций. – М.: Юристь, 2001. – 356 с.
164. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. / за відповід. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т.2 – 1088 с.
165. Толстой Ю.К. Проблема соотношения требований о защите гражданских прав // Правоведение. – 1999. – № 2. – С. 138-140.
166. Смирнов В.Т. Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. – Учен. пособие. Л.: Изд-во ЛГУ. – 1983. – 378 с.
167. Архів Господарського суду Дніпропетровської області, справа № 25/85, 2006 р.
168. Тузов Д.О. Реституция и виндикация: проблемы соотношения // Вестник ВАС РФ. – 2002. – N 3. – С. 119-124.
169. Тузов Д.О. Реституция в гражданском праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03.. – Томск, – 1999. – 20 с.
170. Сидоренко М.В. Загальні та спеціальні наслідки недійсності угод // Право України. – 2002. – № 11. – С. 130-134.
171. Архів господарського суду Херсонської області, справа № 4/453-Д, 2003 р.
172. Архів господарського суду Херсонської області, справа № 2/287-05, 2006 р.
173. Архів господарського суду Дніпропетровської області, справа № 2-44/07, 2007 р.