Берестова Ірина Еріївна Захист публічних інтересів учасників цивільних відносин: взаємозв’язок цивільного судочинства та конституційного проваджен­ня

Краткое описание

Берестова Ірина Еріївна, провідний фахівець відді­лу аналітичної роботи та організації управління Націо­нальної академії внутрішніх справ: «Захист публічних інтересів учасників цивільних відносин: взаємозв’язок цивільного судочинства та конституційного проваджен­ня» (12.00.02 - конституційне право; муніципальне право; 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.007.04 у Національній академії внутрішніх справ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
ІМЕНІ АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
БЕРЕСТОВА ІРИНА ЕРІЇВНА
Прим. №
УДК 347.91/95:342.56
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗАХИСТ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ
ВІДНОСИН: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА
ТА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право»
12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес, сімейне право; міжнародне
приватне право»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних наукових досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело І. Е. Берестова
Науковий консультант Стефанчук Руслан Олексійович, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАПрН України
Київ 2019

З М І С Т
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 31
ВСТУП 32
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПТИ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ
ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ 51
1.1. Методологічна основа дослідження взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження при захисті
публічних інтересів учасників цивільних відносин відносин 51
1.2. Конституційний Суд України в системі юрисдикційних органів 63
1.3. Взаємозв’язок цивільного судочинства та конституційного
провадження в контексті доктрини судового права 91
1.4. Форми взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного
провадження 110
Висновки до першого розділу 131
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ІСНУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО
ІНТЕРЕСУ У МАТЕРІАЛЬНОМУ Й ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ 137
2.1. Правова категорія «публічний інтерес» із позиції
системного підходу 137
2.2. Публічні інтереси в конституційному правовому регулюванні 159
2.3. Категорія «публічний інтерес» у цивільному судочинстві 185
2.3.1. Значення публічного інтересу для застосування принципу
пропорційності в цивільному процесуальному праві 188
2.3.2. Публічний інтерес як об’єкт судового захисту в
цивільному процесі 200
Висновки до другого розділу 218
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИ, УПОВНОВАЖЕНІ ЗВЕРТАТИСЯ ЗА ЗАХИСТОМ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ ТА КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРОВАДЖЕННІ 223
3.1. Суб’єкти, уповноважені звертатися про захист публічних
інтересів у цивільному судочинстві та їх форми участі 223
3.2. Суб’єкти права на конституційне подання та конституційну скаргу:
особливості їх правосуб’єктності та підтвердження статусу 238
Висновки до третього розділу 248
РОЗДІЛ 4. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНОГО
ЗАХИСТУ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ 251
4.1. Процесуальні форми захисту публічних інтересів у цивільному
судочинстві 251
4.2. Груповий (масовий) позов як перспективний процесуальний
механізм захисту публічних інтересів 278
4.3. Процесуальні особливості захисту публічних інтересів на окремих
стадіях цивільного процесу 302
4.4. Проблеми виконання судових рішень, за якими надано гарантію
державою Україна 320
Висновки до четвертого розділу 330
РОЗДІЛ 5. КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ
ЗВЕРНЕННЯМ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
ПІД ЧАС ЗАХИСТУ ПУБЛІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ 336
5.1. Судовий активізм з приводу інцидентного конституційного
контролю під час розгляду цивільних спорів 336
5.2. Конституційний контроль після розгляду справи в порядку
цивільного судочинства: прояв публічного інтересу 365
5.3. Застосування норм Конституції України і рішень Конституційного Суду України при захисті публічних інтересів в цивільному
судочинстві як прояв принципу верховенства права 392
Висновки до п’ятого розділу 413
ВИСНОВКИ 419
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 430
ДОДАТКИ 498
ДОДАТОК А 498
ДОДАТОК Б 499
ДОДАТОК В 500
ДОДАТОК Г 501
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
- Верховний Суд
- Європейський суд з прав людини
- Конвенція про захист прав людини
і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року
- Конституційний Суд України
- Міжнародний пакт про громадянські
та політичні права від 16 грудня 1966 року
- Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
- Цивільний кодекс України
- Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року
- Цивільний процесуальний кодекс України в редакції Закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147- УШ
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. За аналітичними статистичними даними Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у 2018 році Україна посіла четверте місце серед країн, громадяни якої найчастіше звертаються до цієї міжнародної судової інституції (у 2018 р.: І місце - РФ - 11 750 заяв; ІІ місце - «інші держави» - 8800; Румунія - 8500; Україна - 7520)і, піднявшись із п’ятого місця у 2017 році (7110 заяв 2). Водночас таке становище фактично свідчить про те, що Україна, на жаль, залишається однією з трійки країн- лідерів у цьому напрямі, адже порівняно, зокрема, із РФ щільність населення України є істотно меншою, а поданих заяв - не набагато менше. Також слід враховувати, що 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення в межах слухання справи «Бурмич та інші проти України» про об’єднання цієї справи з 12 143 іншими, що стосуються невиконання рішень національних судів в Україні, які передав до Комітету Ради Європи. Це об’єктивно вплинуло на зменшення кількості справ, які мали розглядатися в ЄСПЛ проти України, хоча вони залишилися нерозглянутими.
Отже, нині в Україні існує запит суспільства стосовно запровадження механізмів ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави в межах держави і саме ресурсами й правовими інструментами держави Україна, зокрема, для зменшення кількості звернень осіб до міжнародних судових установ, що матиме наслідком посилення іміджу України на міжнародній політичній арені як держави, яка не просто проголошена правовою, а є такою за своєю суттю.
Конституційне переосмислення значення судової влади й судочинства внаслідок конституційної реформи щодо правосуддя актуалізувало потребу в: розробленні та впровадженні нових підходів до його здійснення, забезпеченні
1 ECHR - Analysis of statistics 2018 URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_analysis_2018_ENG.pdf. С. 8, 59.
2 ECHR - Analysis of statistics 2018. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_analysis_2017_ENG.pdf. С. 8.
якості правосуддя; впровадженні нових правових і процесуальних інструментів комплексного захисту порушених прав; створенні законодавчих умов дієвого захисту основних прав, свобод та інтересів людини і громадянина за допомогою ефективних правових засобів на засадах верховенства права як однієї з найважливіших демократичних цінностей держави. Україна вперше на конституційному рівні закріпила базовим принцип верховенства права, яким має керуватися суддя при здійсненні судочинства. Застосування принципу верховенства права, елементом якого є принцип пропорційності (що в свою чергу передбачає постійний пошук балансу публічного та приватного інтересу як у цивільному судочинстві, так і в конституційному провадженні), вимагає доктринального переосмислення сутності публічного інтересу, зважаючи на багатоманітність його прояву і вплив на судовий та юрисдикційний процеси.
Публічний інтерес і специфіка його прояву при регулюванні та здійсненні захисту суспільних відносин був предметом уваги з боку фахівців у галузі загальної теорії права, конституційного, цивільного, адміністративного та інших галузей права країн Європи. Утім в Україні в межах досліджень у процесуальних галузях права публічний інтерес та його вплив, зокрема на цивільний процес, залишається недостатньо вивченим: вітчизняні процесуалісти розкривають його переважно на рівні окремих наукових публікацій, фрагментарно, в контексті інших правових і процесуальних процедур. Подібною є ситуація з сутністю й роллю публічного інтересу в конституційному провадженні. Вчені- конституціоналісти, як правило, розглядають його в межах дослідження інших складних питань - правової держави, верховенства права, законодавчої зміни курсу держави тощо. Публічні інтереси в цивільному та конституційному праві визначають соціально значущі явища, що охоплюють два рівні за своїм призначенням. Пріоритет переважно надається публічним інтересам у конституційному праві як інтересам найвищого рівня, у тому числі тим, які в комплексі утворюють конституційний лад України, або тим, що наділені конституційно-правовим змістом і гарантованістю їх реалізації галузевим законодавчим урегулюванням. Проте системного теоретичного міжгалузевого дослідження стосовно прояву публічного інтересу та його захисту в юрисдикційних процесах до сьогодні в Україні здійснено не було.
Більшість науковців досліджували як загальнотеоретичні, так і галузеві питання захисту публічних інтересів у цивільному праві та цивільному судочинстві. Йдеться насамперед про дисертаційні та монографічні праці, наукові статті радянських та українських дослідників - цивілістів та вчених- процесуалістів: С. С. Бичкової, Ю. В. Білоусова, С. М. Братуся, С. В. Васильєва, І. В. Венедіктової, О. М. Вінник, О. В. Власової, Ю. С. Гамбарова,
O. В. Гетманцева, К. В. Гусарова, О. С. Захарової, В. В. Комарова, В. М. Кравчука, В. А. Кройтора, А. Є. Кубка, Н. С. Кузнєцової, Д. Д. Луспеника, О. В. Малька,
P. А. Майданика, С. В. Михайлова, Р. М. Мінченко, М. В. Першина, О. О. Первомайського, С. О. Погрібного, І. О. Покровського, Я. М. Романюка, Н. Ю. Сакари, В. Ф. Сіренка, Т. В. Степаненко, Р. О. Стефанчука, В. В. Субочева,
B. І. Тертишнікова, Ю. В. Тихомирова, О. С. Ткачука, С. Я. Фурси, Г. А. Цірата, О. І. Чепис, Г. В. Чурпіти, Г. Ф. Шершеневича, М. Й. Штефана, Л. С. Явича та інших.
Різні аспекти конституціоналізму, його принципи, елементи конституційного судочинства та місце у системі органів правосуддя досліджували такі вчені-теоретики, конституціоналісти та представники науки судоустрою:
C. С. Алексєєв, Д. А. Андреєв, М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, Ю. Г. Барабаш,
Ю. В. Баулін, В. Д. Бринцев, Є. В. Бурлай, Валддрон Дж., Л. Гарліцькі, С. П. Головатий, В. В. Городовенко, К. В. Гусаров, Д. Жалімас, В. М. Кампо, Г. Кельзен, М. І. Козюбра, В. П. Колісник, А. М. Колодій, А. Р. Крусян,
В. В. Лемак, О. М. Литвинов, О. В. Марцеляк, М. І. Мельник, Л. М. Москвич, В. Л. Мусіяка, Ю. М. Оборотов, М. П. Орзіх, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабінович, М. В. Савчин, А. О. Селіванов, І. Д. Сліденко, О. В. Снєжко, М. М. Стефанчук, О. В. Скрипнюк, П. Б. Стецюк, Б. Таманага, Ю. М. Тодика, А. Тон, О. М. Тупицький, Ю. О. Фрицький, О. З. Хотинська-Нор, С. В. Шевчук,
Ю. С. Шемшученко та інші. Також використано здобутки зарубіжних науковців, зокрема Дж. Вагнера (G. Wagner), Г аудера Пола (Gowder Pol), Р. Ієринга (Rudolf von Ihering), М. Каппеллетті (M. CаppeПetti), К. Крамера (X. Kramer), Е. Сільвестрі (E. Silvestri), А. Цукермана (A. Zuckerman) та інших.
Водночас західна правова наука розглядала проблематику захисту конституційних прав у конституційному провадженні та прояв публічних інтересів у цивільному судочинстві (враховуючи сталі доктринальні традиції), як правило, на певних галузевих рівнях і в дослідженні окремих проблем у контексті розвитку і гармонізації англосаксонської та континентальної моделей цивільного процесу, європеїзації конституційного юрисдикційного процесу, його доступності та ефективності, що підкреслює актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до «Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки», затвердженої Указом Президента України № 276/2015 від 20 травня 2015 р., а також до плану науково- дослідної роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН (далі - Інститут) «Наукові підходи до удосконалення цивільного та господарського судочинства в світлі судової реформи» (державний реєстраційний № 0116U000159). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту (протокол № 6 від 25 червня 2014 року) та уточнена (протокол № 3 від 28 березня 2018 року).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виробленні міжгалузевого уявлення й створенні цілісної теоретичної моделі комплексного захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин у цивільному судочинстві та конституційному провадженні, що ґрунтується на системному взаємозв’язку цих процесів із позиції доктрини судового права в умовах імплементації принципу верховенства права та його практичного застосування.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- охарактеризувати методологічну основу дослідження взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження у захисті публічних інтересів учасників цивільних відносин;
- з’ясувати природу й місце Конституційного Суду України (далі - КСУ) в системі юрисдикційних органів;
- виявити та уточнити засади і методологію взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження з позиції доктрини судового права;
- розкрити конкретні форми взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження;
- з’ясувати правову природу та видову багатозначність категорії «публічний інтерес» з позиції системного підходу й сформувати її дефініцію;
- охарактеризувати специфіку прояву публічного інтересу в конституційному правовому регулюванні;
- розкрити специфіку публічного інтересу та його прояв у цивільному судочинстві;
- визначити коло осіб, уповноважених звертатися за судовим захистом публічних інтересів у цивільному процесі;
- охарактеризувати особливості правосуб’єктності суб’єктів права на конституційне подання та конституційну скаргу в конституційному провадженні;
- окреслити процесуальні форми захисту публічних інтересів у цивільному судочинстві;
- з’ясувати правову природу і перспективи запровадження групового (масового) позову в цивільному процесі;
- розкрити процесуальні особливості захисту публічних інтересів на окремих стадіях цивільного процесу;
- з’ясувати особливості виконання судових рішень, за якими надано гарантію державою Україна як прояв публічного інтересу на стадії виконавчого провадження;
- розкрити специфіку судового активізму щодо інцидентного конституційного контролю під час розгляду цивільних спорів у зв’язку зі зверненням учасників цивільного процесу при захисті публічних інтересів;
- визначити особливості прояву публічного інтересу під час конституційного контролю після розгляду справи в порядку цивільного судочинства;
- охарактеризувати застосування норм Конституції України та рішень КСУ при захисті публічних інтересів у цивільному судочинстві як прояв принципу верховенства права;
- виробити теоретичну модель міжгалузевого порядку прояву й захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин у контексті взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження;
- розробити пропозиції теоретичного та практичного характеру щодо вдосконалення чинного законодавства України і судової практики у правовідносинах комплексного міжгалузевого захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин.
Об ’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин у судах системи судоустрою України та КСУ.
Предметом дослідження є захист публічних інтересів учасників цивільних відносин у контексті взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали основні загальні й спеціальні методи наукового пізнання: міждисциплінарний, діалектичний, системний та структурно-функціональний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, інтегративний, метод кореляції, метод комплексного аналізу, міжгалузевий метод юридичних досліджень, логічні методи
(абстрагування, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, декомпозиції, екстраполяції, моделювання), прогностичний, методи науки конституційного права для регулювання конкретних правовідносин (безпосереднього конституційного нормозакріплення, позитивного зобов’язання) та інші.
Діалектичний метод дав змогу дослідити проблему визначення статусу КСУ в умовах нового конституційного регулювання правосуддя у контексті єдності та відмінностей, форми і змісту діяльності органу конституційної юрисдикції та загальних судів, Верховного Суду (далі - ВС), реалізації наслідків прийнятих рішень КСУ та судами системи судоустрою (підрозділи 1.1, 1.2, 5.3). Метод кореляції, комплексного аналізу, міжгалузевий метод юридичних досліджень та міждисциплінарний підхід були використані під час розкриття взаємозв’язку між цивільним судочинством та конституційним провадженням в контексті доктрини судового права та у дослідженні й формуванні конкретних форм такого взаємозв’язку (підрозділи 1.2, 1.3, 5.1). Інтегративний, системний та структурно-функціональний методи стали інструментами теоретичного аналізу у:
1) побудові комплексного бачення на модель взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження в частині існування й захисту публічних інтересів та 2) дослідженні онтології категорії «публічний інтерес» з позиції системного підходу в матеріальних і процесуальних галузях права як категорії, що впливає на рух судового процесу та права й повноваження осіб, які звертаються за захистом такого інтересу (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 5.2). Формально- юридичний метод дослідження з його інструментарієм використовувався для сутнісної та понятійної інтерпретації різних правових явищ і процесів, які охоплювали об’єкт та предмет дисертаційної роботи, для формулювання теоретичних узагальнень, юридичних конструкцій, тлумачення юридичних текстів тощо (підрозділи 1.1, 1.2, 3.2, 4.1, 4.2, 4.3). Порівняльно-правовий метод сприяв вивченню законодавства різних держав для визначення тенденцій розвитку комплексного міжгалузевого підходу до захисту публічних інтересів державою Україна в межах її ресурсів у глобальному і національному контекстах в умовах імплементації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі -ЄКПЛ) та практики ЄСПЛ (підрозділи 1.1, 1.4, 2.4, 3.1, 4.1, 4.2, 5.1). Логічні методи (абстрагування, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, екстраполяції, декомпозиції, моделювання тощо) були застосовані під час характеристики правових і процесуальних процедур, перевірки наукових гіпотез, які висувалися під час розгляду прикладних напрямів наукового пошуку (підрозділи 1.3, 1.4, 2.3, 4.2, 4.3, 4.4, 5.1, 5.2). Історичний метод застосовувався при дослідженні генезису та розвитку правових та процесуальних інструментів захисту публічних інтересів у цивільному судочинстві і конституційному провадженні (підрозділи 1.1, 5.1). Прогностичний метод дав змогу сформулювати авторські науково обґрунтовані висновки з питання застосування інституту групового (масового) позову, прогнози щодо ризиків змішування децентралізованої та централізованої форм конституційного контролю та варіанти удосконалення чинного законодавства України для його дієвого регулювання (підрозділи 1.2, 4.2, 4.3, 5.2).
Емпіричну базу дослідження склали результати аналізу Конституції України та чинного законодавства України, міжнародних правових актів, рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, аналіз 240 рішень Верховного Суду України та ВС, понад 400 конституційних скарг, конституційних подань та інших матеріалів конституційних проваджень, а також матеріали наукових досліджень, дисертацій та авторефератів, монографій, навчальних підручників і посібників.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим вітчизняним комплексним монографічним дослідженням міжгалузевих системоутворюючих зв’язків між цивільним судочинством та конституційним провадженням у частині підстав і порядку захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин. При цьому в роботі:
вперше:
- обґрунтовано, що захист публічних інтересів є провідним фактором взаємозв’язку цивільного судочинства та конституційного провадження, ініційованого в межах конкретного конституційного контролю, оскільки пов’язується або завжди опосередкований із захистом фундаментального (основного) права, свободи чи інтересу людини і громадянина, юридичної особи, держави як юридично рівних суб’єктів з огляду на значущість, загальносуспільний характер, призначення й забезпечення правом цих інтересів;
- доведено, що КСУ в загальній системі державних правозастосовних органів постає іншим юрисдикційним органом, а за сутнісно-функціональним призначенням у механізмі судового захисту прав і основних свобод людини і громадянина та юридичних осіб приватного права здійснює діяльність, для якої характерні всі засади, елементи, етапи, стадії та атрибути судової правозастосовної діяльності, тому має визнаватися обов’язковим останнім засобом юридичного захисту на національному рівні як «суд, встановлений законом»;
- запропоновано основні форми взаємозв’язків цивільного судочинства та конституційного провадження:
1) ієрархічні (субординаційні) зв’язки між Конституцією України як актом установчої влади народу, спрямованим на обмеження публічної влади та встановлення гарантій прав людини і громадянина, та актами галузевого законодавства України на підставі «вертикальної», матеріально-правової передумови, закріпленої у рішеннях КСУ у результаті здійсненого конституційного контролю;
2) нормативно-корегувальні взаємозв’язки між цивільним судочинством та конституційним провадженням, які полягають у корегуванні джерел права, втілених у конкретних приписах актів цивільного процесуального законодавства, сімейного, цивільного, трудового тощо під час перевірки останніх у процесі конституційного провадження;
3) взаємовплив юрисдикційних процесів, коли конкретна процесуальна діяльність одного юрисдикційного органу породжує певні юридичні наслідки для іншого юрисдикційного органу: у зв’язку із відкриттям конституційного провадження зупиняється судовий перегляд чи оскарження рішення у цивільній справі; зупиняється судове провадження в іншій цивільній справі з аналогічного питання; судові рішення, що набули законної сили (але не виконані), підлягають перегляду в разі відновлення (за ініціативою особи) цивільного судочинства за виключними обставинами - визнанням застосованої в цивільній справі норми права КСУ неконституційною/конституційною;
4) статичні та динамічні системоутворюючі зв’язки: а) статичні - ініціатива конституційного контролю після завершеного цивільного судочинства (звернення із конституційною скаргою); вплив завершеного конституційного провадження на завершене цивільне судочинство (відновлення за виключними обставинами); б) динамічні - відкриття конституційного провадження за зверненнями суду, уособлене у конституційному поданні ВС, обумовлює зупинення розгляду іншої цивільної справи за аналогічними юридично значущими обставинами на період розгляду КСУ конституційної справи; застосування забезпечувального наказу КСУ під час виконання рішення у цивільній справі; застосування висновку КСУ в резолютивній частині рішення факту тлумачення судом конституційного закону у спосіб, що не відповідає Конституції України з вказівкою про відновлення цивільного провадження; відновлення цивільного провадження в іншій (зупиненій) цивільній справі після ухвалення КСУ рішення;
- сформульовано поняття публічного інтересу учасників цивільних відносин, під яким розуміється певна, визнана державою і забезпечена правом, потреба соціальної спільноти (компроміс групових інтересів великих соціальних груп), держави, юридичної особи чи окремого індивідуума, опосередкована винятковою значущістю як юридично рівних учасників відносин, задоволення якої слугує гарантією та загальною умовою реалізації приватного інтересу і може бути реалізована виключно за допомогою інших осіб або разом, а також за допомогою заходів державно-владного характеру;
- сформовано критерії прояву публічного інтересу у процесуальних відносинах та вплив на них у таких аспектах як: 1) можливий безпосередній предмет судового захисту в цивільному судочинстві; 2) складова принципу пропорційності в цивільному судочинстві, що впливає на порядок здійснення провадження у справі; 3) критерій, що має враховувати суддя під час розгляду цивільної справи, аналізуючи фактичні обставини справи та здійснюючи добір нормативної бази, на підставі якої він вирішуватиме цю справу (процедурна складова аналізу попереднього аспекту); 4) мета, якої прагнуть досягти сторони, захищаючи, власне, суб’єктивне цивільне право, порушення якого пов’язане з певною масовістю; 5) легітимна мета обмеження основних прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку органу конституційної юрисдикції (у зв’язку з наявною невідкладно важливою суспільною проблемою у демократичному суспільстві); 6) підстава для відновлення цивільного провадження за виключними обставинами; 7) динамічний правовий засіб досягнення мети правосуддя (функція випереджаючої нормотворчості);
- доведено, що звернення до Пленуму ВС (після ухвалення рішення по суті цивільної справи) для вирішення питання про внесення до КСУ подання про неконституційність закону за своєю суттю є одночасно фактом перебирання Пленумом ВС: а) повноважень суду вищої інстанції в частині апеляційного перегляду / касаційного оскарження справи поза визначеним процесуальним законом та автоматизованим розподілом складом суду, б) конституційного повноваження органу конституційної юрисдикції. Також це може свідчити про порушення принципу поділу влади, закріпленого у статті 6 Основного Закону України, що є неприйнятним і підриває незалежність ухваленого рішення суду та призведе до переоцінки Пленумом ВС ухваленого судом рішення по суті у позапроцесуальному порядку;
- у результаті дослідження алгоритму дій між ВС та КСУ стосовно ініціативи інцидентного конституційного контролю доведено, що Пленум ВС зобов’язаний неухильно дотримуватися резолютивної частини рішення суду, з яким суд нижчого рівня звернувся до ВС. Порушення меж резолютивної частини прийнятого рішення суду по суті в частині розширення переліку норм Конституції України чи переліку норм закону, які слід перевірити на предмет відповідності Основному Закону України, перетворює Пленум ВС на учасника цивільної справи із клопотанням про невідповідність закону нормам Конституції України та водночас на суд вищого рівня, який фактично переглядає цивільну справу аналогічно апеляційному чи касаційному суду в позапроцесуальному порядку;
- обґрунтовано, що наразі в актах процесуального законодавства, зокрема в Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України), відбулося змішування двох моделей конституційного контролю: централізованої та децентралізованої при судовому активізмі щодо неконституційності положення закону після ухвалення рішення суду по суті (перегляд цивільної справи по суті в апеляційній інстанції), що прогнозовано матиме наслідком відновлення, поширення й повну реанімацію принципу верховенства закону, а не верховенства права, або навпаки, призведе до абсолютизації принципу верховенства права, наслідком чого вбачається втрата цим принципом власної сутності в демократичній державі;
- запропоновано новий теоретичний підхід стосовно можливості трансформацій цивільного групового позову під час практичної реалізації в суді, зокрема: за ініціативою членів групи простою більшістю від загальної кількості заміна позивача, який представляє групу за груповим позовом; визначення типу групи і конкретизування у підгрупах абсолютності підтипів групового позову, які формуються з урахуванням однаковості предмета (матеріально-правова вимога позивача) та підстав позову (обставини, за допомогою яких учасники обґрунтовують свої вимоги);
удосконалено:
- наукові положення щодо диференціації прояву публічних інтересів у приватному праві від публічного права, застосовуючи міжгалузевий та системний підходи у праві. Обґрунтовано, що публічні інтереси в цивільному й конституційному праві визначають різні соціально значущі явища й за своїм призначенням охоплюють два рівні: 1) публічні інтереси найвищого рівня, конституційно визнані/передбачені (сукупність яких також сприяє утворенню конституційного ладу України); 2) публічні інтереси, яким притаманний конституційно-правовий зміст і гарантованість їх реалізації галузевим законодавчим регулюванням, у тому числі цивільно-правовим;
- ознаки публічних інтересів учасників цивільних відносин з позиції системного підходу: 1) призначення у загальносуспільному характері - потреби та інтереси, які є єдиними для всього суспільства, окремих суспільних груп; 2) повязані чи притаманні юридично рівним учасникам приватноправових відносин, у тому числі суб’єктам публічного права як учасникам цивільних відносин; 3) кількісний аспект: сукупність інтересів знеособленої чи персоніфікованої групи осіб (пов’язаність із масовістю); 4) є обов’язковими для суб’єктів права, в тому числі тих, які не є членами, учасниками суспільства чи групи (суб’єкти публічного права, юридичні особи публічного права, державна реєстрація прав на нерухомість, публічний порядок тощо); 5) визнані з боку держави й забезпечені правом (нормативно закріплені, є істотними соціальними цінностями чи загалом допускається їх як певний прояв правового піклування з боку держави про стабільність правопорядку); 6) не можуть бути нав’язані особам, які не є членами конкретної групи (публічне акціонерне товариство, заходи публічного характеру, публічна обіцянка винагороди, публічні торги, публічний договір тощо); 7) протистоять, однак органічно пов’язані з приватним інтересом як загальна абстрактна категорія - публічні інтереси можуть бути скеровані конкретному індивідууму; 8) можливість їх реалізації за допомогою заходів державно-владного характеру;
- науково-методологічні положення про пряме законодавче передбачення функції публічного інтересу - засадничий та (або) процесуально-процедурний вплив на хід судового розгляду конкретної цивільної справи. Тобто публічний інтерес, не будучи прямо законодавчо закріпленим як об’єкт судового захисту, як правило, більшою чи меншою мірою проявляється під час вирішення судами будь- якої цивільної справи, а реалізація публічного інтересу учасників цивільних відносин полягає у його забезпеченні правом при захисті судом за допомогою спеціального юрисдикційного механізму;
- критерії варіативності дій судів і суддів усередині судової системи в частині формування висновків про неконституційність законів та змодельовано варіанти підходів до застосування ч. 6 ст. 10 ЦПК України (від 03.10.2017 р.) за такими критеріями: 1) суд застосував норми Конституції України як норми прямої дії без подальшого звернення до ВС, у чому вбачається перебирання судами системи судоустрою конституційних повноважень КСУ; 2) суд, відмовляючи позивачеві у задоволенні позову, не застосував норм Конституції України як норм прямої дії, що унеможливлює звернення до ВС (за наявності клопотання учасника цивільного спору чи без нього); 3) суд, зважаючи на викладені обставини за їх сукупності з нормами процесуального права, не вбачає правових підстав для звернення до ВС для вирішення питання стосовно внесення подання до КСУ; 4) місцевий суд не наділений правом визначати, чи відповідає правовий акт Конституції України без наведення будь-яких аргументів;
дістало подальший розвиток:
- наукове положення про непридатність теорії належності галузі до публічного права за допомогою універсального критерію «публічний інтерес» під час формування предмета і методу галузі в тих правовідносинах, у яких взаємодіють юридично рівні суб’єкти, зокрема учасники цивільних відносин, чи правовідносинах, що виникають під час укладання та реалізації публічно-правових договорів між державами (окремими регіонами держав), адміністративних договорів між органами публічної влади, колективних трудових договорів між роботодавцем і працівниками. Вказівка стосовно того, що учасниками приватноправових відносин є рівноправні суб’єкти, а публічно-правових - підпорядковані один одному, не завжди ілюструє специфіку приватного і публічного права: у певних випадках у публічних правовідносинах підпорядкованості одного суб’єкта іншому також немає;
- рекомендації щодо комплексної процесуальної форми, що застосовується судом для захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин - як законодавчо закріпленого порядку здійснення правосуддя в конкретній цивільній справі з огляду на: характер заінтересованості у справі (суд перевіряє належного позивача чи особу, яка має законні повноваження звертатися для захисту прав інших осіб); матеріально-правовий критерій, зокрема стосовно виду публічного інтересу як предмета судового захисту (державний, суспільний, громадський); існування чи відсутність підстав для розгляду цивільної справи у спрощеному провадженні як малозначної; значний суспільний інтерес або виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу як підстави для відкриття касаційного провадження; об’єднання чи роз’єднання проваджень залежно від виду публічного інтересу, який підлягає судовому захисту;
- положення про змістовний розподіл процесуальних дій як «звернення з позовом» та «подання позову» у цивільному груповому позові. Звернення з позовом - це звернення до суду про захист права, документально, юридично оформлене прохання (за наявності необхідної для групового позову кількості осіб) про розгляд цивільного спору від імені тієї особи, яка має право звертатися до суду для захисту власного права або прав інших осіб: класичний позивач, який представляє групу або безпосередньо член групи, або громадська організація та інші. Подання позову є процесуальною дією, що вчиняється відповідно до процесуальних правил для початку розгляду судом звернення тієї чи іншої особи до суду;
- положення про необхідність закріплення на рівні закону спеціальних принципів застосування заходів та чітких процедур під час розгляду конституційних проваджень стосовно заходів забезпечення конституційної скарги, спрямованих на: а) досягнення швидкості, оперативності, створення ефективних засад для забезпечення захисту основних прав і свобод людини і громадянина від неконституційної діяльності певних посадових осіб; б) неприпустимість настання для суб’єктів права на конституційну скаргу шкідливих наслідків та запобігання настанню для них незворотних правових наслідків як можлива шкода (збитки); в) створення засад для забезпечення реального виконання рішень судів, ухвалених на засадах принципу верховенства права;
- коло ключових питань щодо існування публічного інтересу (чи відповідність йому), які має з’ясувати суддя-доповідач у конституційній справі, крім конституційності чи неконституційності оспорюваної норми, а саме: 1) чи має істотне суспільне значення подана конституційна скарга; 2) можливість розгляду КСУ конкретної справи з приводу законодавчого акта, який втратив чинність, однак його приписи продовжують застосовуватися до правовідносин, що виникли під час його чинності (захист фундаментального права і ризик порушення засад правової стабільності); 3) чи потрібне вжиття заходів щодо забезпечення конституційної скарги шляхом видання забезпечувального наказу, який є виконавчим документом (підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігання незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення); 4) чи потрібне застереження (вказівка) КСУ в резолютивній частині рішення, що положення зак

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі на основі поєднання теоретичного узагальнення і доктринального аналізу судової практики, зокрема ЄСПЛ, запропоновано
концепцію комплексного захисту публічних інтересів учасників цивільних
>
відносин у частині взаємозвязку і взаємодії цивільного судочинства та конституційного провадження. Вирішення наукових завдань дало можливість сформулювати низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення мети дослідження:
1. Обґрунтовано, що технологія вирішення неординарних проблем юриспруденції (зокрема методологія, логіка, психологія цього процесу) з огляду на існуючі дослідження залишається актуальною й нині, оскільки суспільні відносини постійно змінюються, трансформуються, ускладнюються, інколи навіть мутують, що зумовлює потребу в постійних пошуках балансу методів вчасного реагування права на вказані процеси. Доведено, що повною мірою це стосується засад і порядку повного, всебічного, якісного й швидкого захисту прав і основоположних свобод людини і громадянина та інших рівноправних учасників суспільних, насамперед цивільних, відносин. Важливу роль у цьому відіграє інтеграція в праві, яка забезпечує системні зв’язки між елементами права, в тому числі між окремими видами юрисдикційних процесів (судочинств) як відкритими системами. Проблема захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин досліджена з позиції взаємодії теорії систем. Пріоритетними виступили такі основні загальні й спеціальні методи наукового пізнання, як: інтегративний, діалектичний, системний та структурно-функціональний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, метод кореляції, метод комплексного аналізу, міжгалузевий метод юридичних досліджень, метод декомпозиції, логічні методи (абстрагування, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, екстраполяції, моделювання), прогностичний та інші.
2. Зроблено висновок, що КСУ є самостійним, незалежним від виконавчої та законодавчої гілок влади органом конституційної юрисдикції з конституційним статусом, для якого характерна судова незалежність у поєднанні з мандатом суддів КСУ на вирішення справ, що перебувають у їх компетенції і є судовими за своїм характером на підставі верховенства права, й прийняття рішень, що мають обов’язковий (зобов’язувальний) характер і не можуть бути змінені іншими гілками влади. Попри те, що КСУ не інтегрований у судову систему держави, з огляду на призначення й унікальні функції щодо забезпечення конституційного правопорядку, за сутнісно-функціональним призначенням у механізмі судового захисту прав і основних свобод людини і громадянина та юридичних осіб приватного права, цей орган конституційної юрисдикції здійснює діяльність, для якої характерні всі засади, елементи, етапи, стадії та атрибути судової правозастосовної діяльності, а тому має визнаватись обовязковим останнім національним засобом юридичного захисту на національному рівні як «суд, встановлений законом».
3. Зроблено висновок, що методологія теорії конституційного права не призначена для детального вивчення процесуально-правових явищ. Застосування загальнонаукових методів, зокрема інтегративного, системного, системно¬структурного, міжгалузевого та міждисциплінарного, дало змогу розкрити взаємозв’язки між цивільним судочинством і конституційним провадженням. Окремі методи науки конституційного права застосовані для розкриття засад регулювання конкретних правовідносин: метод безпосереднього конституційного нормозакріплення, метод позитивного зобов’язання, метод дозволу, метод заборони, метод регламентування структури та методи цивільного процесуального права (імперативно-диспозитивний, аналізу, синтезу, верифікації та фальсифікації, телеологічний тощо). У загальному розумінні розгляду судових справ конституційне провадження «випадає» з переліку всіх судових процесів, утім воно має особливу юрисдикцію, яка перебуває понад усіма наведеними юрисдикційними процесами, унікальну специфічну процедуру проведення, методологію інтелектуально-вольової діяльності нормативно-доктринального спрямування та пов’язана з іншими видами судочинств за допомогою вертикальних зв’язків. Цивільний процес є видом людської діяльності, яка за своїм характером є системною й алгоритмічною, і, як відкрита система, завжди пов’язаний із людським фактором, адже людина є активним учасником різноплощинних явищ усередині цього юрисдикційного процесу.
4. Нормативно-корегувальний взаємозв’язок між цивільним судочинством і конституційним провадженням, що полягає в корегуванні джерел матеріальних і процесуальних галузей права у процесі конституційного провадження. Визначено, що у побудові процесуальної форми конкретного виду судочинства процесуальна наука не є вільною, адже певні питання конструкції процесу без урахування специфіки матеріального права вирішити неможливо. Окремою формою взаємозв’язку між цивільним судочинством і конституційним провадженням є повноваження КСУ вчиняти певні дії, спрямовані на модифікацію судового розгляду справи на стадії виконавчого провадження: повноваження Великої палати КСУ у виняткових випадках за власною ініціативою вживати заходів щодо забезпечення конституційної скарги шляхом видання забезпечувального наказу, який є виконавчим документом. Підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення, а способом забезпечення конституційної скарги є встановлення тимчасової заборони вчиняти певну дію.
Доведено, що взаємозв’язок та взаємовплив матеріальних і процесуальних галузей права полягає у: 1) критеріях розмежування юрисдикції у видах судочинства, а також правилах визначення підсудності справ між судами; 2) балансі диспозитивних та імперативних засад у формуванні методу цивільного судочинства; 3) відсутності сутнісного змістовного наповнення принципу змагальності в конституційному провадженні; 4) окремих питаннях правосуб’єктності учасників юрисдикційного процесу (наприклад, належні позивач і відповідач, заявник, допустимість правонаступництва; особа, яка звертається з конституційною скаргою як належний носій конституційного права, належний суб’єкт права на конституційне подання); 5) низці питань доказового права, в тому числі обставин матеріально-правового характеру, що належать до предмета доказування, питань належності та допустимості окремих засобів доказування; 6) значенні судового рішення як юридичного факту для відповідної галузі матеріального права.
5. З позиції системного підходу доведено пріоритет публічних інтересів у конституційному праві як інтересів найвищого рівня, конституційно закріплених чи таких, що без прямого закріплення характеризуються конституційно-правовим змістом й гарантованістю їх реалізації галузевим законодавчим урегулюванням. Доведена непридатність теорії належності галузі до публічного права за допомогою універсального критерію «публічний інтерес» при формуванні предмета і методу галузі у тих правовідносинах, у яких взаємодіють юридично рівні суб’єкти, зокрема учасники цивільних відносин чи правовідносини, що виникають під час укладання та реалізації публічно-правових договорів між державами (окремими частинами держав), адміністративних договорів між органами публічної влади, колективних трудових договорів між роботодавцем і працівниками.
6. Регулюючи суспільні відносини, саме Конституція України визначає напрям розвитку громадянського суспільства, зумовлює характер змін, що відбуваються. Доведено, що як держава, так і суспільство, завжди матимуть інтереси, властиві лише кожному з них. Розбіжність інтересів не виключає того, що держава повністю повинна поступатися інтересам суспільства. Сучасна Конституція України чітко окреслює загальні цілі держави, що є відповідними ідеям гарантування й забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина та обмеження владного свавілля, а також суспільним інтересам, яких стосуються норми, якими закріплено зобов’язання держави перед суспільством. Обґрунтовано, що преамбула Конституції України не створює прямих норм, низка публічних інтересів, закріплених у преамбулі Конституції України, відіграє в Основному Законі України особливу філософську та правову роль. Відповідність різних публічних інтересів як за значенням, так і за суб’єктами, інтересам суспільства, держави, регіонів, місцевого самоврядування, окремих соціальних груп, невизначеного кола осіб створює міцний конституційний фундамент, гарантуючи прояв законних інтересів у різних сферах життя суспільства.
7. Публічний інтерес впливає на цивільне судочинство через існування різних інститутів захисту прав інших осіб. Захист публічних інтересів водночас пов’язаний із суб’єктами, які потребують захисту, а також із суб’єктами, які звертаються для захисту прав та інтересів інших осіб, котрі здійснюють (беруть участь у здійсненні) цивільно-процесуальний захист: державні процесуальні (прокурорська, органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо) та недержавні (самозахист, громадська процесуальна тощо) форми. Наведено аргументи стосовно того, що передумовою процесуальної заінтересованості судді в результаті цивільної справи є, зокрема, одна з новел цивільного процесуального законодавства, а саме можливість урегулювання цивільного спору за участю судді, інші примирні процедури в цивільному процесі, що можуть відбуватися до початку судового розгляду (глави 4, 5 розділу ІІ ЦПК України від 03.10.2017 р.). Під час роз’яснення порядку врегулювання цивільного спору за участю судді, сприяння сторонам в укладенні мирових угод за допомогою медіації та інших договірних процедур через роз’яснення можливостей таких правових інструментів суд водночас реалізує превентивну та виховну функції правосуддя, що сприяють підвищенню толерантності в суспільстві на відміну від культури спорів і претензій. У цьому також полягає специфічний публічний інтерес суду - досягнення мети правосуддя під час здійснення цивільного судочинства.
8. Встановлено, що органи та особи, які беруть участь у цивільних справах і звертаються із позовними заявами до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів у встановлених законом випадках (органи місцевого самоврядування; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; прокурор; органи державної влади; фізичні та юридичні особи), можуть самостійно ініціювати цивільний судовий процес, обґрунтовуючи такий інтерес захистом прав, свобод та інтересів інших осіб. При цьому, матеріально-правовий інтерес, зокрема органу місцевого самоврядування, якщо він вступає в процес від власного імені як сторона процесу, може характеризуватися рисами суспільного
інтересу, однак при цьому може простежуватися суперечність із інтересом
>
державним. Доведено, що правосубєктність вказаних органів полягає в обсязі їхніх прав і обов’язків, закріплених у ст. 49 ЦПК України (від 03.10.2017 р.), а також в існуванні матеріально-правового (сторони і треті особи), загальнодержавного (прокурор) або суспільного (органи місцевого самоврядування, громадські організації, профспілки тощо) інтересів у цивільній справі.
9. Обґрунтовано, що Конституція України та чинне законодавство розмежовують моменти участі та повноваження суб’єктів права на звернення до КСУ: як на стадії існування законопроекту, так і виключно з моменту застосування закону чи його окремих положень, якими порушуються основні права, свободи та інтереси осіб, і в яких вбачається суперечність Основному Закону України. Доведено, що ВС є колегіальним органом звернення до КСУ. Прийняття рішення про внесення чи відмову у внесенні конституційного подання покладається на Пленум ВС і процедурно закріплене у двох документах: 1) власне конституційне подання із додатками, яке підписує Г олова ВС та секретар Пленуму ВС, і в якому зазначається особа представника ВС у КСУ; 2) постанова Пленуму ВС, яка характеризується рисами процесуального документа (за наявності певного правового обґрунтування) і одночасно протоколу, в якій також дублюється інформація про осіб, уповноважених на підтримання конституційного подання та представлення інтересів ВС як суб’єкта права на конституційне подання у КСУ.
10. Під цивільною процесуальною формою слід розуміти закріплений за допомогою норм цивільного процесуального права порядок здійснення правосуддя в цивільних справах, якому притаманні системність і надання процесуальних гарантій учасникам цивільного процесу для дієвого захисту порушеного, оспорюваного чи оскаржуваного суб’єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, реалізація якого в цивільних процесуальних правовідносинах відбувається згідно з визначальними принципами цивільного процесуального права. Залежно від того, який вид публічного інтересу є об’єктом судового захисту - державний, суспільний, громадський, масова кількість приватних інтересів, які загалом формують суспільний резонанс, а отже, трансформуються в суспільний інтерес, - суд застосовує різні процесуальні форми захисту: визначення заінтересованості у справі (перевіряє належного позивача чи особу, яка має законні повноваження звертатися для захисту прав інших осіб); встановлення існування чи відсутності підстав для розгляду цивільної справи у спрощеному провадженні як малозначної; встановлення істотного суспільного інтересу для позивача як підстави для відкриття касаційного провадження тощо. Всі ці процесуальні дії в кожному конкретному випадку комплексно утворюють певну процесуальну форму, що є законодавчо закріпленим порядком здійснення правосуддя в конкретній справі (категорії справ).
11. Запропоновано новий теоретичний підхід стосовно можливості певних трансформацій цивільного групового позову під час практичної реалізації в суді, зокрема: заміна позивача, який представляє групу за груповим позовом, за ініціативою членів групи простою більшістю від загальної кількості, конкретизування абсолютних типовостей групового позову за підгрупами, які формуються з урахуванням однаковості предмета (матеріально-правова вимога позивача) та підстав позову (обставини, якими учасники обґрунтовують свої вимоги). Важливим є здійснення змістовного поділу процесуальних дій як «звернення з позовом» та «подання позову» у груповому позові. Звернення з позовом - це звернення до суду про захист права (наприклад, ст. 4 ЦПК України від 03.10.2017 р.), документально, юридично оформлене прохання (за наявності необхідної для групового позову кількості осіб) про розгляд цивільного спору від імені тієї особи, яка має право звертатися до суду для захисту власного права або прав інших осіб: класичний позивач, який представляє групу або безпосередньо член групи, або громадська організація та інші. Натомість подання позову є процесуальною дією, що вчиняється відповідно до процесуальних правил для початку розгляду судом звернення тієї чи іншої особи до суду (ст. 13 ЦПК України від 03.10.2017 р.). Позов може бути подано як позивачем особисто, так і через представника (ст. 175 ЦПК України від 03.10.2017 р.). У разі практичного застосування цього інструментарію групові позови до фізичної особи пред’являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Групові позови до юридичних осіб пред’являють до суду за їх місцезнаходженням. Подання приватного та організаційного позову можливе винятково через представника, який є адвокатом.
12. Доведено, що можливість захистити публічні інтереси у спрощеному провадженні в цивільному судочинстві не виключена з огляду на положення чинного цивільного процесуального законодавства. Якщо цивільна справа є малозначною в силу закону, суд визнає її такою згідно з нормами ЦПК України. Суд перевіряє ціну позову, підтверджує чи виключає її належність до справ, порядок розгляду яких не може бути спрощеним через дослідження предмета позову, та визначає належність її до певної категорії. Належність тієї чи іншої справи до розряду таких, що становлять суспільний інтерес, залежить також і від обґрунтованості касаційної скарги, оскільки саме доведеність/недоведеність її виняткового значення для особи чи існування значного суспільного інтересу в кожній ухвалі про відмову зазначав КЦС ВС.
13. Зроблено висновок, що за законом судове рішення в добровільному порядку повинен виконати орган Державного казначейства, який виконуватиме функцію виконавця. Якщо ж орган Державного казначейства за рішенням суду зобов’язаний здійснити виплату певних коштів і не здійснить її, його слід залучити до участі у справі як відповідача. Отже, в остаточному підсумку орган Державного казначейства поєднує в собі три суб’єкта: відповідача, виконавця за законом, примусового виконавця - що не сприяє повному і швидкому виконанню судових рішень.
14. З’ясовано специфіку судового активізму після ухвалення рішення суду по суті та розкрито алгоритм дій судів і суддів усередині судової системи в частині реалізації висновків про неконституційність законів, що став основою належного підґрунтя для подальшого аналізу дій ВС щодо формування обґрунтованих підстав для внесення відповідного подання чи прийняття інших рішень на Пленумі ВС. Сформовано авторські прогнози про: 1) відновлення, поширення й повну реанімацію застосування принципу верховенства закону, а не верховенства права; 2) про фактичне перебирання ВС конституційних повноважень КСУ, оскільки Пленум ВС буде здійснювати переоцінку у позапроцесуальному порядку судового рішення, ухваленого по суті (у разі ініціативи судів нижчого рівня про суперечність конкретної норми права Конституції України перед ВС); 3) перебирання Пленумом ВС на себе конституційної компетенції КСУ про відповідність/невідповідність законів України Основному Закону України у разі спростування Пленумом ВС висновків судів нижчого рівня про суперечність конкретного закону Конституції України, у результаті чого в майбутній перспективі відбудеться послаблення ролі норм Конституції України як норм прямої дії; 4) про звязаність Пленуму ВС нормами законів України і Конституції України, зазначених у зверненні суду нижчого рівня і неможливість самостійного розширення Пленумом ВС прохальної частини конституційного подання стосовно збільшенням норм законів України та/або норм Основного Закону України, навіть якщо спірне питання становить подальшу позитивну перспективну конституційного контролю. Запропоновати ВС як єдиному суб’єкту звернення до КС від органів судової влади законодавчо закріпити жорсткі темпоральні межі вивчення ВС питання сумніву (запиту суду нижчого рівня із обов’язковим зупиненням розгляду цивільної справи) у конституційності закону як своєрідного проміжного фільтра.
15. Зроблено висновок про те, що посилання на суспільний (публічний) інтерес у законодавстві найчастіше є передбаченим, аніж безпосередньо нормативно закріпленим. У разі відсутності застереження про це у конституційній скарзі КСУ чи окремий суддя КСУ має враховувати наявність/відсутність суспільного інтересу при визначенні необхідності відкриття конституційного провадження чи його продовження в разі відкликання скарги автором клопотання. Доведено, що КСУ може розглядати питання про відповідність Конституції України (конституційність) акта, який втратив чинність, якщо: 1) акт втратив чинність, але продовжує діяти, тобто породжує правові наслідки (наприклад, перерахування пенсії відбувається за приписами закону, який скасовано); 2) спірні правовідносини виникли під час чинності оспорюваного акта й не завершені на момент втрати ним чинності, тобто тривають (питання звільнення зі служби за правилами, які існували на момент вступу на державну (публічну) службу, призов тощо); 3) продовження дії акта (його окремих положень) містить законодавче застереження, що уможливлює застосування оспорюваного положення; 4) метою розгляду КСУ питання щодо конституційності оспорюваного акта є захист і відновлення прав особи (зокрема, йдеться про фундаментальні права і свободи людини і громадянина).
16. Чинне процесуальне законодавство (не лише ЦПК України, а й КАС та ГПК України) потребує відповідних змін саме для того, щоб принцип верховенства права було дотримано під час розгляді судами справ, у яких порушується питання про відповідність законів України Конституції України. Доведено, що вичерпання всіх національних засобів захисту, в тому числі інцидентного конституційного контролю в нинішніх умовах розгляду справ, займає близько 3-4 років, і повернення на початок перегляду цивільної справи у разі, якщо суд першої інстанції надав висновок про суперечність закону України Конституції України, повністю нівелює право на судовий захист протягом розумного строку як таке. Зроблено висновок, що в ідеалі слід надати доступ до конституційного захисту кожному суду в Україні. Водночас, пам’ятаючи про поєднання прямого (особа після вичерпання всіх інших національних засобів захисту) та інцидентного (опосередкованого) доступу (суд - до ВС, ВС - до КСУ) до конституційного захисту у великій за територією державі, яка характеризується існуванням великої кількості судів і суддів, закріплення двох варіантів доступу до конституційного правосуддя створить множинність суб’єктів й призведе до істотного навантаження на КСУ.
17. Сформована авторська комплексна модель міжгалузевого порядку захисту публічних інтересів учасників цивільних відносин, під якою розуміється сукупність способів і засобів захисту державного й суспільного інтересу чи фундаментального права (опосередкованого публічним інтересом) фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних утворень як юридично рівних учасників у порядку цивільного судочинства і конституційного провадження в контексті взаємозв’язку цих процесів як паралельно, так і послідовно зазначеними особами (крім публічно-правових утворень у конституційному провадженні) після вичерпання всіх можливих засобів юридичного захисту в цивільному судочинстві.
18. Запропоновані зміни до ЦПК України:
1) ч. 6 ст. 10 викласти в такій редакції: «6. У разі виникнення у суду сумніву, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд зупиняє провадження у справі та звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Верховний Суд протягом 60 днів зобов ’язаний вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта за запитом суду нижчого рівня».
2) п. 1 ч. 3 ст. 423 викласти у такій редакції: «1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону (конституційність закону з одночасним встановленням Конституційним Судом України способу тлумачення судом, що не відповідає Конституції України), іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане».