Новіков Денис Володимирович Захист права власності Європейським судом з прав людини: досвід для правової системи та судо­вої практики України

Краткое описание

Новіков Денис Володимирович, директор ТОВ «Футболь­ний клуб «Сантос»: «Захист права власності Європейським судом з прав людини: досвід для правової системи та судо­вої практики України» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спец­рада Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
НОВІКОВ ДЕНИС ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 347.233 (4ЄС)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ
З ПРАВ ЛЮДИНИ: ДОСВІД ДЛЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ УКРАЇНИ
спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Галузь знань 081 – Право
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів
інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Д. В. Новіков
Науковий керівник: Отраднова Олеся Олександрівна,
доктор юридичних наук, доцент
Київ-2018

ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ 1. Загальна характеристика права власності за законодавством України,
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою
Європейського суду з прав людини
1.1. Рішення Європейського суду з прав людини в системі джерел
цивільного права України 16
1.2. Загальна характеристика права власності за законодавством України 30
1.3. Право власності в Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод та практиці Європейського Суду з прав людини 46
Висновки до розділу 1 78
Розділ 2. Загальні засади захисту права власності Європейським судом
з прав людини та національне законодавство України: проблеми відповідності
2.1. Захист права власності в практиці Європейського суду
з прав людини та у законодавстві України 81
2.2. Принципи захисту права власності у практиці Європейського суду
з прав людини 104
Висновки до розділу 2 114
Розділ 3. Гарантії захисту права власності та межі державного втручання
у здійснення права власності у практиці Європейського суду з прав людини
3.1. Особливості гарантій захисту права власності в практиці
Європейського суду з прав людини 116
3.2. Межі державного втручання у здійснення права власності
в практиці Європейського Суду з прав людини 149
Висновки до розділу 3 178
ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження дає підстави для наступних висновків.
1. Чинне нормативне визначення права власності через повноваження
володіння, користування та розпорядження потребує змістовного
вдосконалення. Сучасні тенденції економічного розвитку та юридичні
реалії зумовлюють необхідність відмови від класичної “тріади”
повноважень власника, оскільки виходять за межі відповідного
розуміння права власності і наділяють конкретних учасників
абсолютних відносин такими повноваженнями, що не можуть
охоплюватися категоріями “володіння”, “користування” та
“розпорядження”.
2. Практика Суду свідчить, що принцип першого речення статті 1 Першого
Протоколу має два компоненти: 1) процесуальний, який встановлює
процесуальні гарантії проти втручання у мирне володіння; 2)
матеріальний, який надає захист проти свавільних дій держави або
покладання на особу надмірного тягара. Саме в такому поєднанні
процесуальних та матеріальних засад повинен розумітися справедливий
баланс між громадськими інтересами та вимогами захисту права
власності.
3. Право мирно володіти майном відповідно до положень статті 1 Першого
Протоколу до Конвенції передбачає: 1) позитивне право мирно володіти
майном; 2) заборона неправомірного втручання у здійснення
відповідного права; та 3) виключення з-під захисту випадків
правомірного позбавлення державою власності, пов’язаних з контролем
182
за користуванням майном та забезпеченням сплати обов’язкових
платежів або штрафів.
4. Конвенційне право мирно володіти майном, як і інші права за Конвенцією,
охороняється у відносинах особи з державою. Це відрізняється від права
власності за цивільним правом України, яке охороняється у відносинах
між юридично рівними суб’єктами.
5. Категорія «майно» повинна тлумачитися поширювально та має охоплювати
такі нетипові для традиційної цивілістики складові (складові, які не є
речами (майном) у розумінні цивільного законодавства України) як
обґрунтовані очікування, майнові права інтелектуальної власності, інші
нематеріальні активи (наприклад, “гудвіл”), договірні майнові вимоги,
недоговірні майнові вимоги, вимоги виконання судових рішень, право
на встановлення соціальних виплат.
6. Цивілістична доктрина та доктрина прав людини по-різному підходять до
визначення поняття «абсолютність». У теорії цивільного права
абсолютне право визначається як право, що захищається від
протиправних посягань будь-якого учасника цивільних правовідносин
(на відміну від відносних, зобов’язальних прав, які мають чітко
визначений суб’єктний склад). Водночас, доктрина прав людини
визначає абсолютне право як право, яке взагалі не може бути обмежено.
Таким чином, цивільним правом право власності визнається
абсолютним, а доктриною прав людини – ні.
7. Необхідність застосування Конвенції та рішень Європейського суду при
здійсненні правосуддя національними судами є очевидною. Окрім
цього, практика Європейського суду є необхідною для реалізації на
183
практиці основних принципів Конвенції, оскільки чинному
законодавству вони не відомі (наприклад, “справедливий баланс”,
“справедлива сатисфакція” тощо).
8. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», необхідно
визначати складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав.
Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього
права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке
засвідчує правомочність його власника отримати право власності на
нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в
майбутньому. Виходячи з цього, існуючий у теорії цивільного права
підхід, що зводиться до кваліфікації майнових прав як прав
зобов’язальних (в т. ч. і права очікування), є неприйнятним.
9. Факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності
Європейський суд вважає недостатнім для обґрунтування втручання в
право власності. Втручання в право власності, у тому числі й таке, що
ґрунтується на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу
між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи.
10. Цивільно-правова конфіскація не є санкцією. Перш за все, це пов’язано з
тим, що, деліквент не позбавляється власності на користь держави.
Конфіскацію, передбачену статтею 354 ЦК України необхідно
кваліфікувати виключно в якості підстави припинення права власності.
11. Законні гарантії права власності, враховуючи базові міжнародні
стандарти, базуються на трьох основоположних принципах права:
184
верховенстві права; балансі приватних і публічних інтересів; судовому
захисті.
12. Для застосування принципу мирного володіння майном необхідні
наступні умови: 1) наявність майна у значенні, яке надається йому
статтею 1 Першого Протоколу а також практикою Європейського суду;
2) наявність порушення (обмеження, невизнання або будь-якого іншого
втручання у мирне володіння власністю особи); 3) наявність контролю
за її використанням.
13. Принцип мирного володіння майном для держави означає не лише
обов’язок утримуватися від певних дій, що можуть призвести до
втручання у право особи на мирне володіння майном, а і певних
позитивних дій, які необхідні та є умовами мирного володіння майном,
що випливає з того, що держава зобов’язана гарантувати кожному, хто
перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в першому
розділі Конвенції.
14. Відповідно до більшості рішень Суду, неможливість для заявника
отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його
користь, становить втручання у право на мирне володіння майном.
Фактичне невиконання рішення суду, яке було прийняте на користь
заявника вважається порушенням статті 1 Першого Протоколу до
Конвенції, незважаючи на причини з яких сталося таке невиконання,
заборгованість за рішенням становить “власність” в розумінні статті 1
Першого Протоколу, а значна затримка у наданні такої заборгованості
становить порушення права власності.
185
15. За загальною практикою Суду, відсутність у держави коштів для
відшкодування шкоди не є підставою для визнання правомірною
відсутності відповідної компенсації. Ефективний захист права на мирне
володіння майном включає право на виконання судового рішення без
невиправданих затримок. Відсутність у заявника можливості домогтися
виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить
втручання у право на мирне володіння майном.
16. Нестворення державою умов для захисту права на мирне володіння
майном також вважається порушенням статті 1 Першого Протоколу. Так
неперешкоджання державою втручанню третіх осіб у право власності
особи, наприклад, шляхом нестворення відповідного механізму захисту
та, відповідно, ненадання можливості отримання компенсації
вважається порушенням статті 1 Першого Протоколу.
17. У випадках, коли фізична особа de facto контролює діяльність
юридичної особи, засновником якої вона є, зважаючи на значний розмір
своєї частки у статутному капіталі відповідної юридичної особи,
принцип майнової відокремленості не підлягає застосуванню:
відповідна юридична особа повинна визначатися як засіб реалізації
економічних цілей мажоритарного власника частки у її статутному
капіталі