Ковальчук Марія Сергіївна Пра­вова охорона та захист географічних зазначень в Україні, Франції та Італії (порівняльно-правовий аспект)

Краткое описание

Ковальчук Марія Сергіївна, тимчасово не працює: «Пра­вова охорона та захист географічних зазначень в Україні, Франції та Італії (порівняльно-правовий аспект)» (12.00.03 - цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжна­родне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КОВАЛЬЧУК МАРІЯ СЕРГІЇВНА
УДК 347.8
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАВОВА ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ГЕОГРАФІЧНИХ
ЗАЗНАЧЕНЬ В УКРАЇНІ, ФРАНЦІЇ ТА ІТАЛІЇ
(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
12.00.03 – цивільне право та цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
(081 – Право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів
і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________М.С. Ковальчук
Науковий керівник – ОРЛЮК Олена Павлівна, доктор юридичних наук,
професор, академік Національної академії правових наук України
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………... 3
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика права інтелектуальної власності
на географічне зазначення
1.1 Доктринальні та законодавчі підходи до визначення поняття та видів
географічного зазначення ……………………………………………………... 13
1.2 Підходи щодо понятійного апарату в сфері правової охорони
географічних зазначень в ЄС …………………………………………………. 27
1.3 Загальна характеристика законодавства про правову охорону
географічних зазначень в Україні, Франції та Італії ………………………….. 38
Висновки до Розділу 1 ………………………………………………………… 54
РОЗДІЛ 2. Суб`єкти, об’єкти та зміст права інтелектуальної власності
на географічні зазначення в Україні, Франції та Італії
2.1 Об’єкти права інтелектуальної власності на географічні зазначення в
Україні, Франції та Італії ……………………………………………………… 58
2.2 Суб`єкти права інтелектуальної власності на географічні зазначення в
Україні, Франції та Італії ……………………………………………………… 69
2.3 Виникнення та припинення права на використання географічного
зазначення за законодавством України, Франції та Італії ……………………. 90
2.4 Правова охорона географічних зазначень за законодавством України,
Франції та Італії ………………………………………………………………... 120
Висновки до Розділу 2 ………………………………………………………… 135
РОЗДІЛ 3. Захист прав на географічні зазначення та проблемні
питання судової практики в Україні, Франції та Італії
3.1 Захист прав інтелектуальної власності на географічне зазначення за
законодавством України, Франції та Італії …………………………………… 141
3.2 Проблемні питання у сфері захисту і охорони прав на географічні
зазначення у судовій практиці України, Франції та Італії ……………………. 174
Висновки до Розділу 3 ………………………………………………………… 193
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….. 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 204
ДОДАТКИ …………………………………………………………………...... 225

Список литературы

ВИСНОВКИ
За результатами дисертаційного дослідження, проведеного на основі
комплексного й системного аналізу питань правового регулювання цивільних
відносин у сфері права інтелектуальної власності на географічні зазначення,
наукової, нормативно-правової бази, матеріалів практики застосування
національного та міжнародного законодавства, законодавства ЄС щодо правової
охорони та захисту географічних зазначень були сформульовані теоретичні
висновки, положення, пропозиції наукового характеру, спрямовані на подальший
розвиток інституту географічних зазначень в Україні, а також обґрунтовані
рекомендації щодо удосконалення національного законодавства у цій сфері,
зокрема:
1. Географічне зазначення – будь-яке безпосереднє чи опосередковане
позначення географічного місця розташування (назву), що може виражатися
словесно або графічно, яке відображає характерні особливості, кваліфікаційні
характеристики, репутацію чи інші якості товару, що виробляють фізичні або
юридичні особи, на певній території, які окреслюють її ознаки.
2. Географічне зазначення місця походження товару є складним цивільноправовим явищем, яке характеризується багатомірністю підходів до визначення
суб`єктів даного об`єкта права інтелектуальної власності, а також наявністю певної
розгалуженості у визначенні сутності даної цивільно-правової категорії. Наявність
двох категорій, що входять до складу поняття географічного зазначення, а саме
прості та кваліфіковані, обумовлює наявність ряду труднощів у розумінні даного
об’єкта, та проблемам у процесі його правової охорони й захисту.
3. За результатами проведеного аналізу пропонується наступна авторська
класифікація видів географічних зазначень:
За розміром території:
 географічне зазначення країни;
 географічне зазначення району/регіону;
 географічне зазначення населеного пункту;
198
 географічне зазначення іншої місцевості.
За об’єктом, що охоплюється географічним зазначенням:
 географічні зазначення, що описують особливі якості;
 географічні зазначення, що описують репутацію;
 географічні зазначення, що описують інші характеристики.
За продукцією:
 географічні зазначення сільськогосподарської продукції;
 географічні зазначення продуктів харчування;
 географічні зазначення алкогольних напоїв;
 географічні зазначення керамічного посуду;
 географічні зазначення предметів одягу та аксесуарів;
 географічні зазначення інших товарів.
За якісною характеристикою:
 прості географічні зазначення;
 кваліфіковані географічні зазначення;
За обсягом правової охорони:
 охоронювані географічні зазначення;
 неохоронювані географічні зазначення.
4. Основні підходи до розуміння географічного зазначення в ЄС та його
державах-членах зведено до наступного:
 зазначення географічного спрямування, які визначають товар як такий,
що походить з території регіону або місцевості на його території;
 є досить специфічним об’єктом права інтелектуальної власності та
відноситься до об’єктів промислової власності;
 для цього зазначення необхідно місце специфічного характеру, що
може бути застосовне при позначені продуктів, які походять із певного регіону, і які
мають високу якість, репутацію;
 розглядається як спеціальний вид різних позначень, які
використовуються у торгівлі і відрізняються від товарних знаків;
199
 розкривається через найменування певного місця з використанням для
індивідуалізації товару (продукту), що має ряд характеристик, обумовлених місцем
його географічного походження;
 це назва географічного місця, що надає товару позначення якості, що в
основному зумовлена поєднанням природних умов території і людського чинника.
5. Виділено особливості у сфері правової охорони географічних зазначень за
законодавством України:
- Цивільний кодекс України визнає лише географічне зазначення об’єктом
права інтелектуальної власності, тоді як за Законом України «Про охорону прав на
зазначення походження товарів» кваліфікованими зазначеннями походження є
географічне зазначення та назва місця походження товарів;
- Цивільним Кодексом України передбачається охорона географічними
зазначеннями не лише товарів, але й послуг, на відміну від законодавства ЄС;
-за законодавством України щодо правової охорони географічних зазначень
право на використання та право на розпорядження географічними зазначеннями не
може належати одній особі;
- у відповідності до законодавства стосовно охорони права на географічні
зазначення суб’єктом права на використання географічного зазначення не може бути
будь-яка фізична або юридична особа, а відповідно суб’єкт права на географічні
зазначення повинен виробляти спеціальні товари, які обумовлені властивостями
певної місцевості та розташовуються в її межах, що і становить певну особливість у
регулюванні охорони географічних зазначень.
6. Під захистом права інтелектуальної власності на географічне зазначення
необхідно розуміти активні дії, вчинені у передбачений законодавством спосіб, або у
спосіб, що не суперечить законодавству щодо відновлення порушеного права на
географічне зазначення, притягнення до відповідальності винних осіб, забезпечення
інтересів і прав суб’єктів на географічне зазначення та інших учасників цивільних
відносин.
200
7. Проведений аналіз національного законодавства, теоретичних джерел та
судової практики дозволив запропонувати наступну класифікацію засобів захисту
прав інтелектуальної власності на географічне зазначення:
За суб’єктом захисту:
- захист, що здійснюється правовласником самостійно;
- захист, що здійснюється споживачами та їх асоціаціями;
- захист, що здійснюється заінтересованими державними органами.
За правовим інститутом захисту:
- спеціальний захист кваліфікованого позначення місця походження товару;
- загальний судовий чи юрисдикційний захист географічного зазначення.
За юрисдикційним органом:
- судовий захист;
- захист органами реєстрації прав на географічне зазначення;
- захист Антимонопольним комітетом України;
- захист митними органами України;
- захист органами захисту прав споживачів;
- захист іншими юрисдикційними органами.
За рівнем захисту:
- захист на національному рівні;
- захист на міжнародно-правовому рівні.
8. Доведено, що в умовах введення в дію Угоди про асоціацію з ЄС інститут
географічних зазначень в Україні буде зводитися до захисту права на географічне
зазначення держав – членів ЄС, за резидентами яких зареєстровані права
інтелектуальної власності на географічні зазначення (а Україна зобов’язалася взяти
під охорону та здійснювати захист понад трьох тисяч зазначень). Відповідно, якщо
залишити інституційну та правову основу захисту прав на географічне зазначення в
наявному вигляді, виникне ситуація, коли національна система правового захисту
працюватиме виключно на інтереси нерезидентів, всупереч інтересам
національного виробника. Внаслідок цього визнано необхідність здійснювати
пошуки напрямів інституційних та правових змін системи охорони та захисту прав
201
на географічне зазначення, аби остання сприяла набуттю та реєстрації прав на
географічне зазначення за асоціаціями національних виробників продукції,
забезпечувала її визнання на рівні ЄС та на інших міжнародних ринках,
забезпечувала дотримання її високої якості та репутації, сприяла б упізнаваності
українських товарів,захищених географічним зазначенням.
Водночас із врахуванням досвіду Франції та Італії доцільним є, аби в якості
зразків та можливих моделей подальшого реформування права інтелектуальної
власності в Україні на цей об’єкт слід запроваджувати кращі досягнення
європейської правової науки, вдалі та універсальні юридичні категорії та
конструкції, при цьому з врахуванням специфіки національного законодавства.
9. Серед проблемних питань, виявлених судовою практикою у сфері реалізації
та захисту прав на географічні зазначення в Україні, можна назвати:
- наявність в цивільному законодавстві в якості об’єктів правової охорони
географічних зазначень не лише товарів, а й послуг. Відповідно, із врахуванням
європейського законодавства та досвіду правозастосування, а також виходячи з
доктринальних підходів щодо розуміння поняття географічного зазначення та
міжнародного законодавства пропонується в цивільному законодавстві України в
якості об’єктів правової охорони залишити лише товари, а послуги виключити;
- визнання недійсними охоронних документів, що надають право на
використання географічного зазначення, слід забезпечувати підтвердженням
географічного розташування потужностей виробника або поставки матеріалів.
З метою їх вирішення пропонується внести зміни до пункту 8 частини 2 статті 9
Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб –
підприємців та громадських формувань» наступного змісту:
«8) …місцезнаходження та фактичне розташування потужностей юридичної
особи…»;
- визнання знаку добре відомим здійснюється з урахуванням експертизи, що
повинна проводитися за клопотанням учасника процесу;
- обрання неправильного способу захисту є однією з підстав відмови у
задоволенні позовних вимог, а тому у справах про захист та охорону прав на
202
географічні зазначення потрібно використовувати визначені способи захисту
(визнання недійними правоохоронних документів на використання географічних
зазначень, захист виключних майнових прав та укладення, зміни, розірвання
договорів, пов’язаних із реалізацією прав на географічні зазначення), а не заборона
вчиняти певні дії тощо.
10. Дослідження судової практики захисту прав інтелектуальної власності на
географічне зазначення у Франції дозволяє виявити ряд проблемних питань та
негативних факторів, які слід враховувати у національній практиці захисту прав на
цей об’єкт у майбутньому, зокрема у процесі діяльності створюваного Вищого суду
України з питань інтелектуальної власності:
- надмірна диспозитивність процесу виявлення і попередження
розповсюдження контрафактної продукції, адже витрати в цій частині повністю
лягають на правоволодільця, який не завжди готовий надавати кошти на те, щоб
попередити порушення своїх прав;
- втрата права на звернення до суду у зв’язку з «терпимістю» власника
географічного зазначення до порушення його прав;
-застосування судом для забезпечення правової охорони географічних
зазначень спеціальних декретів, які можуть суперечити в рамках своїх окремих
положень чи частин національному законодавству Франції;
-застосування до географічного зазначення правил правової охорони торгової
марки.
11. Проблемними питаннями судової практики у сфері захисту та охорони
прав на географічне зазначення в Італії, які доцільно враховувати у національній
практиці захисту прав інтелектуальної власності на цей об’єкт, аби не допустити
повторення такого негативного досвіду, є наступні:
-застосування на рівні судової практики міністерських декретів за наявності
європейських регламентів із цього питання;
- суд в Італії за аналогією застосовує законодавство про товарні знаки до
правовідносин, що стосуються застосування географічних зазначень, що не
відповідає суті даного об’єкту права інтелектуальної власності;
203
- обов’язкова участь Консорціумів по захисту окремої категорії тієї чи іншої
продукції, при тому, що останні відстоюють інтереси окремих груп виробників
(натомість не передбачено обов’язкова участь у консорціумах всіх представників
виробників із правом голосу);
- на добре відомі назви продуктів, визнані такими, що стали родовими,
розповсюджуються режим PDO, що не відповідає суті правової охорони, яку
переслідує географічне зазначення.