Кравцов Семен Вікторович Теоретико-правові заса­ди здійснення та захисту права спільної власності

Краткое описание

Кравцов Семен Вікторович, адвокат Адвокатського об’єднання «Ел Сі Еф» (LCF): «Теоретико-правові заса­ди здійснення та захисту права спільної власності» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.500.01 у НДІ приватного права і підприємництва імені акаде­міка Ф. Г. Бурчака

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
ІМЕНІ АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця

на правах рукопису

КРАВЦОВ СЕМЕН ВІКТОРОВИЧ

Прим. №____

УДК 347.238:[347+347.6+341.9] (043.5)

ДИСЕРТАЦІЯ

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТУ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Подається на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

______________ /С. В. Кравцов/

Науковий керівник:

Козловська Людмила Володимирівна

доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП 25

1 ГЕНЕЗА ПОНЯТТЯ ТА ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВА
СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 34

1.1 Правові передумови виникнення та становлення права спільної

власності. 34

1.2 Поняття та ознаки права власності за цивільним законодавством і

доктриною права 56

1.3 Право спільної власності: правова природа, види та підстави

виникнення 75

Висновки до першого розділу 112

2 ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ СПІВВЛАСНИКАМИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ
ВЛАСНОСТІ 116

2.1 Здійснення співвласниками юридичних можливостей, пов’язаних з

володінням та користуванням об’єктом права спільної власності 116

2.2 Особливості прийняття співвласниками рішень щодо розпорядження

об’єктами права спільної власності 139

Висновки до другого розділу 162

3 СПОСОБИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА
СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 165

3.1 Поняття і система способів захисту права спільної власності 165

3.2 Особливості судового захисту права спільної власності 177

Висновки до третього розділу 200

ВИСНОВКИ 202

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 206

ДОДАТОК А СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ
ДИСЕРТАЦІЇ ТА ВІДОМОСТІ ПРО АПРОБАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ

ДИСЕРТАЦІЇ 232

18

ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Питання власності

протягом усіх часів посідали центральне місце у цивілістичній доктрині. Стрімкий розвиток інституту власності, що відбувався під впливом різноманітних політико-правових, соціально-економічних факторів, постійно викликав у дослідників підвищений науковий інтерес, формуючи у них різні ідеї та погляди, що в результаті зумовило вихід у світ численних праць із

зазначеної проблематики. Однак навіть увесь масив багатотомних доробків у сукупності навряд чи можуть охопити весь спектр проблемних питань, що виникають у царині власності, залишаючи у спадок багато невирішених або вирішених неоднозначно теоретичних і практичних проблем.
Після проголошення основних засад права власності та закріплення їх у Конституції України перед державою постала гостра потреба у негайній зміні актів цивільного законодавства, які містили архаїчні правила і не відповідали закладеним в Основному законі базовим принципам права власності. Відтак, сучасна українська кодифікація, завершена прийняттям Цивільного та

Сімейного кодексів України, ознаменувала відхід від радянської моделі владного впливу на відносини власності та появу новітніх підходів до їх розуміння, удосконалення існуючих механізмів регламентації, покликаних

створити належне підґрунтя для реалізації власниками своїх прав як у стабільному цивільно-правовому середовищі, так і за складних, несприятливих умов.

Інтеграція України у європейське співтовариство, яка посилилася у

зв’язку з укладенням Угоди про асоціацію у 2014 році, вказує на доцільність

удосконалення механізму правового регулювання відносин спільної власності, відхід від усталеного (досі радянського) та не завжди коректного розуміння суті права спільної власності, необхідність запровадження нових моделей взаємозв’язку між співвласниками, та потребу законодавчого закріплення можливості припинити право спільної власності у випадку, якщо

користування спільної річчю є неможливим або більше не відповідає

інтересам співвласників.

На сьогодні вчення про право спільної власності є однією із найменш науково досліджених частин загальної теорії права власності. Крім того, з часу набрання чинності Цивільним та Сімейним кодексами України практика їх застосування викрила немало інших проблем науково-практичного характеру, які потребують негайного вирішення. Так, попри наявність доволі системного правового регулювання спільної власності, у теорії цивільного права залишається ціла низка дискусійних питань, пов’язаних, зокрема, з визначенням

правової природи та змісту внутрішніх і зовнішніх відносин співвласників,

проблемою формування та вираження їх волі, порядком здійснення права спільної власності, способами і особливостями його захисту.

Така ситуація сприяє виникненню проблем у правозастосовній

практиці: суди, розглядаючи справи, пов’язані з правом спільної власності на майно, які не стосуються його поділу або виділу в натурі, допускають
помилки та констатують наявність чи визнають за співвласником право на

19

певну частку (частину) в майні. До того ж, поза увагою залишається те, що спільне майно, яке є цілісним об’єктом цивільних прав, належить усім його співвласникам разом і одночасно, а відтак одному суб’єкту права спільної власності окремо від інших не може належати ні частина спільного майна, ні

частина права власності на спільне майно.

Доктринальний фундамент дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних учених-правників із загальних питань теорії
цивілістики і права власності, зокрема наукові доробки С. С. Алєксєєва, Р. С.

Бевзенка, В. А. Бєлова, С. М. Братуся, І. В. Венедіктової, В. В. Вітрянського, А. Б. Гриняка, О. Б. Гриняка, М. К. Галянтича, В. П. Грибанова, І. О. Дзери, О. В. Дзери, Д. В. Дождєва, В. Ф. фон Зелера, М. В. Зімельової, І. В.

Жилінкової, О. С. Іоффе, Л. В. Козловської, В. М. Коссака, О. О. Кота, О. Д. Крупчана, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Д. Й. Мейера, О. А

Підопригори, Й. О. Покровського, О. С. Простибоженка, З. В. Ромовської, С

М. Романович, С. В. Сарбаша, О. П. Сергєєва, К. І. Скловського, І. В.

Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, У. Б.

Філатової, Н. Ю. Христенко, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, О. С.

Яворської та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами,
грантами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою

Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України 20 листопада 2013 року (протокол № 10). Дисертаційне дослідження

виконувалося відповідно до теми науково-дослідної роботи відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і

підприємства імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України «Шляхи удосконалення правового регулювання відносин
власності в Україні» (номер державної реєстрації 0113U001117).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення і вирішення теоретичних та практичних проблем цивільного та

сімейного права, пов’язаних із особливостями і закономірностями

правовідносин спільної власності та формування цілісної теоретико-

практичної концепції дійсної правової природи права спільної власності.

Для досягнення мети було сформульовано та вирішено такі завдання:

визначити особливості становлення та розвитку права спільної власності та провести загальну характеристику теорії права власності;

з’ясувати правову природу відносин спільної власності та основні засади їх диференціації;

встановити порядок і виявити особливості здійснення учасниками спільної власності володіння та користування спільним майном;

визначити та розкрити особливості здійснення співвласниками розпорядження об’єктом права спільної власності;

сформулювати поняття і надати характеристику системи способів захисту права спільної власності;

20

окреслити особливості судового захисту права спільної власності та розглянути судову практику з цього питання;

з’ясувати основні проблеми чинного законодавства України та сформулювати висновки і пропозиції з метою удосконалення правового регулювання і правозастосування у сфері відносин спільної власності.
Предметом дослідження є теоретико-правові засади здійснення і захисту права спільної власності, відповідні джерела доктрини цивільного права, законодавства та правозастосовної практики.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані зі здійсненням

та захистом права спільної власності.

Методи дослідження. Для досягнення визначеної мети і поставлених завдань у процесі дослідження використано філософські, загальнонаукові та
спеціальні методи. Загальнонауковий діалектичний метод використано на

всіх етапах дисертаційного дослідження, що дало можливість виявити суть, динаміку та особливості здійснення та захисту права спільної власності ( розділи 1–3). Герменевтичний метод надав можливість розкрити зміст наукових вітчизняних та іноземних джерел, нормативних актів, присвячених

правовому регулюванню відносин спільної власності (підрозділ 1.3, розділи 2

3); системно-структурний метод застосовано для виявлення місця права спільної власності в системі інституту права власності, а також дослідження внутрішньої побудови та механізму здійснення співвласниками права

спільної власності (підрозділи 1.1, 1.3, розділ 2); порівняльно-правовий (

компаративістський) метод на рівні загальної характеристики дозволив порівняти законодавчі підходи до врегулювання відносин спільної власності
в Україні та зарубіжних країнах (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 3.2); метод

теоретичного та практичного моделювання забезпечив можливість передбачити вірогідні ситуації виникнення дефектів у відносинах спільної власності та найбільш прийнятні варіанти захисту права спільної власності (

розділ 2, підрозділ 3.2); за допомогою історико-правового методу досліджено генезу відносин спільної власності у світі загалом та в Україні зокрема (підрозділ 1.1); формально-логічний та прогностичний методи надали змогу з’ясувати актуальні проблеми правового регулювання відносин спільної власності, обґрунтувати та сформулювати пропозиції, направлені на

вдосконалення чинного законодавства (підрозділ 3.2).

Наукова новизна отриманих результатів характеризується тим, що

дисертація є новим комплексним дослідженням загальнотеоретичних та практичних аспектів здійснення та захисту права спільної власності. Сформульовані у цьому дослідженні висновки конкретизуються у таких найважливіших наукових положеннях, які мають ознаки новизни та виносяться на захист:

Вперше:
1) аргументовано, що внутрішні відносини співвласників у рамках

спільної часткової власності мають ознаки корпоративних, оскільки характеризуються зобов’язальною природою, існуванням певної внутрішньої

організації, консолідацією у прийнятті рішень і спільною метою. Натомість,

21

відносини в межах спільної сумісної власності ознак корпоративності не

містять, адже мають фідуціарний характер;
2) обґрунтовано, що використання тріади як універсальної формули,

покликаної визначити поняття і вичерпно розкрити зміст права власності, є

неприйнятним, оскільки виключно тріадою вони не охоплюються. Включені у

тріаду правомочності володіння, користування та розпорядження доцільно

розглядати у якості груп класифікаційних критеріїв, у межах яких можна розподіляти сукупність усіх правових можливостей власника залежно від способу реалізації ним суб’єктивного права власності;

3) розкрито розуміння згоди співвласників як системоутворюючого фактору для прийняття рішень в рамках здійснення права спільної власності

через поняття «консенсус співвласників». У залежності від типу відносин

між співвласниками консенсус поділяється на інтернальний (внутрішній) та

екстернальний (зовнішній);

栀 Ā ᜀ Ā⌀Ą ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ ĀᜀĄ ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ Ā ᜀ обґрунтовано, що договір про порядок володіння і користування спільним майном є обов’язковим для особи, яка у майбутньому набуде право спільної часткової власності на нього лише у разі, якщо застереження про його існування буде відображено як обтяження у відповідних розділах Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, або якщо про нього буде відомо набувачу

інший спосіб, оскільки, з огляду на його правову природу, укладення такого договору зумовлює встановлення обтяження майна з точки зору потенційного власника-третьої особи;

запропоновано, що використання паркувальних місць, розміщених у багатоквартирному будинку, які призначені для обслуговування потреб власників квартир, має реалізовуватися у рамках режиму спільної часткової власності шляхом укладення між власниками квартир договору про встановлення порядку володіння та користування відповідними об’єктами (у деяких випадках – за рішенням об’єднання співвласників багатоквартирного будинку), і занесення відомостей щодо цього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як права користування;

обґрунтовано можливість співвласника звернутися до суду у випадках, коли право чи охоронюваний законом інтерес ще не є порушеним,

невизнаним чи не оспорюється, однак є реальна загроза виникнення такого факту, шляхом пред’явлення негаторного позову (усунення перешкод у користуванні майном) «на майбутнє»;

доведено, що співвласника, який порушує абсолютні права іншого співвласника на спільну річ, зокрема, шляхом повного позбавлення володіння нею, попри статус власника слід розглядати як незаконного володільця, відтак від нього можна витребувати майно у порядку,

передбаченому ст. 387 ЦК України.

Удосконалено:

класифікацію правомочності розпорядження співвласника, яка, в

залежності від правових наслідків її здійснення: а) змінює кількісні та/або якісні характеристики спільної речі; б) створює цивільні права та обов’язки

22

для третіх осіб без згоди інших співвласників; в) змінює склад співвласників і, за певних умов, якісні характеристики спільної речі;

поняття способів захисту права спільної власності, що розглядаються як передбачені законом та/або договором цивільно-правові заходи, реалізація яких спрямована на досягнення мети з відновлення (визнання) порушених (
оспорюваних) прав і законних інтересів співвласників, а також тих прав і законних інтересів, які перебувають під обґрунтованою загрозою порушення, невизнання або оспорювання;

підхід, за яким поділ майна, що є у спільній власності, та виділ частки зі спільного майна не можуть бути кваліфіковані як спеціальні способи захисту права спільної власності, адже реалізація таких можливостей здебільшого не пов’язана з порушенням, невизнанням чи оспорюванням прав співвласників, а є їх дискреційними правомочностями розпорядження, які вони можуть здійснювати самостійно та на власний розсуд.

Дістали подальшого розвитку:

положення про те, що право спільної власності має розглядатися як класичне право власності, ускладнене множинністю осіб на стороні власника, і не може вважатися окремим, відособленим від права власності речовим правом, та не є його особливим видом. Із виникненням множинності у відносинах власності не створюється новий суб’єкт правовідносин, оскільки кожен співвласник залишається відносно самостійним власником спільної речі;

твердження про те, що множинність осіб у праві власності не може виникати у результаті договору між індивідуальним власником єдиної і неподільної речі та іншою особою, крім випадку, коли річ повністю відчужується двом або більше особам;

теза про те, що принцип «консервації» відносин спільної власності,

що імпліцитно закріплений у положеннях цивільного законодавства України та якому слідує правозастосовна практика, має бути замінено принципом

«свободи власності», зокрема, шляхом визначення у ЦК України можливості

припинення права спільної власності через механізми примусового продажу спільної речі з торгів із подальшим розподіленням виручених з продажу

коштів між екс-співвласниками.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в

тому, що сформульовані в дисертації висновки можуть бути використані у:

науковій діяльності – як базис для подальшого наукового розроблення та розв’язання проблем здійснення та захисту цивільних прав та інтересів співвласниками у теорії цивільного та цивільно-процесуального права;

правотворчій діяльності – для вдосконалення чинного законодавства

України, що регулює відносини, пов’язані з правом спільної власності;

правозастосовній діяльності – з метою забезпечення єдності судової практики, правильного та однакового застосування судом норм чинного законодавства, що регламентують відносини права спільної власності, у тому числі при розгляді спорів про встановлення порядку володіння і користування майном, поділ майна, виділ частки з майна, витребування майна з чужого

23

незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном, визнання

договорів, пов’язаних зі спільним майном, недійсними тощо; навчально-методичній роботі – при підготовці відповідних розділів

підручників, навчальних посібників і при викладанні у вищих навчальних закладах юридичної спеціалізації дисциплін «Цивільне право», «Сімейне право», «Цивільний процес» тощо.

Апробація матеріалів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділів проблем приватного права та проблем договірного права Науково-дослідного інституту

приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України, а також на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і круглих столах: Круглий

стіл «Актуальні проблеми української цивілістики» (м. Київ, 28–29 червня 2013 року); ХІІ Міжнародна конференція студентів, аспірантів і молодих

вчених «Ломоносов» (м. Москва, 7–11 квітня 2014 року); Міжнародна

науково-практична конференція «Верховенство права та правова держава» (м

Ужгород, 16–17 травня 2014 року); Міжнародна науково-практична конференція «Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини та законодавства» (м. Київ, 10–11 квітня 2015 року);
Міжнародна науково-практична конференція «Пріоритети розвитку

юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 10–11 квітня 2015 року); Науково

-практична конференція «Пріоритетні напрями модернізації системи права

України» (м. Запоріжжя, 23–24 грудня 2016 року).

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями

дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на

7 підрозділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел і одного додатку. Загальний обсяг дисертації – 234 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

дисертації здійснено науково-практичне узагальнення проблематики та нове вирішення завдання, що полягає у виявленні та вирішенні теоретичних та практичних проблем цивільного та сімейного права,
пов’язаних з особливостями і закономірностями правовідносин спільної власності, та у формуванні цілісної теоретико-практичної концепції дійсної правової природи права спільної власності.
За результатами проведеного дослідження сформульовано такі найбільш важливі науково-теоретичні, практичні висновки та пропозиції:
1. Аналіз початкових стадій розвитку людства (первіснообщинного устрою), юридичних пам’яток Стародавнього світу, філософських поглядів,
напрацювань римських юристів, іноземного і національного законодавства дозволив стверджувати, що право спільної власності до установлення сучасного стану регламентації пройшло етапи зародження, формування та розвитку. На території України становлення та розвиток відносин спільної власності відбувалося в рамках такої періодизації: 1. Києво-Руська, Галицько-
Волинська та Литовсько-Руська держава (IX – XVI ст.); 2. Козацька держава (др. пол. XVII ст. – кін. XVIIІ ст.); 3. Україна в імперську добу (кін.

XVIII – поч. XX ст.); 4. Україна в період дії радянського цивільного

законодавства (1917 – 1991 рр.); 5. Новітня Україна (1991 – 2003 рр.); 6.

Сучасна Україна (з 2004 р. – до сьогодні).

Внутрішні зв’язки співвласників у рамках спільної часткової власності мають ознаки корпоративних відносин, на противагу відносинам спільної сумісної власності, які відзначаються довірчим, фідуціарним характером. Корпоративність як така вказує на майнову складову у відносинах та їх зобов’язальну природу, існування внутрішньої організації, консолідацію у прийнятті рішень та спільність мети. В аспекті можливості у будь-який час припинити спільну часткову власність саме корпоративна організація відносин робить її більш гнучкою у порівнянні з фідуціарною. Цивільне законодавство також зближує модель управління юридичною особою з відносинами, які складаються у зв’язку з проведенням діяльності без створення юридичної особи для досягнення певної мети (

спільна діяльність).

Із позиції доктрини та цивільного законодавства співвласник вважається власником усієї спільної речі безвідносно до того, яка частка у праві спільної власності йому належить. Усі рішення, що становлять зміст повноважень здійснення права спільної власності, ухвалюються за згодою

усіх співвласників, крізь поняття «консенсус співвласників» (внутрішній та зовнішній). Водночас, кожен співвласник має безумовне ius prohibendi (

«право вето») на кожне рішення, яке прийнято без його згоди іншими співвласниками та суперечить його інтересам.

Договір між співвласниками про встановлення порядку володіння і користування пов’язує їх конкретно визначеними обов’язками щодо спільного майна, а тому розглядається як підстава для виникнення обтяження щодо володіння і користування певними частинами спільної речі

138

Відтак для особи, яка у майбутньому набуде право спільної часткової власності на неї, цей договір буде обов’язковим у тому випадку, якщо застереження про існування такого договору будуть розміщені у відповідних державних реєстрах (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Державний реєстр обтяжень рухомого майна), або якщо потенційна особа-власник буде обізнана про його існування в інший спосіб.

Впровадження таких положень спрямовано на захист інтересів потенційного власника, який має право знати наперед, що відносно спільної речі встановлений певний режим володіння та користування, який може бути обтяжливим для нього, а його існування може зіграти вирішальну роль у визначенні волі на набуття такого майна у власність.

Механізм припинення спільної власності через продаж речі з публічних торгів, який застосовується у європейських правопорядках, а також у Казахстані, є доволі прогресивним і має бути впроваджений у цивільне законодавство України. Застосування такого дієвого механізму дозволяє зняти численні проблеми, які виникають у зв’язку з належністю однієї речі декільком особам, зокрема, припинити відносини спільної власності у випадку, якщо їх подальше існування суперечить інтересам співвласників.

Під способами захисту права спільної власності розуміються передбачені законом та/або договором цивільно-правові заходи, реалізація яких спрямована на досягнення мети з відновлення (визнання) порушених (
оспорюваних) прав і законних інтересів співвласників, а також тих їх прав і законних інтересів, які перебувають під обґрунтованою загрозою порушення, невизнання або оспорювання.

У випадках, коли у співвласника є обґрунтовані підстави вважати, що його право чи охоронюваний законом інтерес перебувають під загрозою порушення, невизнання чи оспорення, такому співвласнику доступний судовий захист шляхом пред’явлення негаторного позову (усунення перешкод у користуванні майном) «на майбутнє», навіть попри те, що такі обставини ще не настали.

Співвласник, який формально-юридично здійснює свої права власника речі відповідно до закону, однак при цьому порушує права іншого співвласника на річ, що призводить, зокрема, до позбавлення останнього володіння спільною річчю, незважаючи на свій статус власника має розглядатися як незаконний володілець, а тому від нього можливо витребувати майно у порядку, визначеному положеннями ст. 387

ЦК України.

Доцільно змінити редакцію п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України з «частка є незначною і не може бути виділена в натурі» на «співвласник не приймає участь у спільній власності та/або участь співвласника у спільній власності не є істотною, а частка не може бути виділена в натурі». У

такому випадку акцент зміщуватиметься з дослідження кількісного розміру частки у праві спільної часткової власності на змістовне питання про те, чи бере співвласник участь, наприклад, в утриманні майна, та чи є

139

його участь істотною.

Запропоновано змінити назву ст. 365 ЦК України «Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників» на
«Припинення права спільної власності за рішенням суду на вимогу інших співвласників», адже відповідним правовим наслідком є саме примусове припинення права спільної власності для одного із співвласників.