Давидова Наталія Олександрівна Проблеми цивільно-правового ре­гулювання відносин у сфері освіти в Україні і США

Краткое описание

Давидова Наталія Олександрівна, доцент кафе­дри приватноправових дисциплін ПВНЗ «Університет сучасних знань»: «Проблеми цивільно-правового ре­гулювання відносин у сфері освіти в Україні і США» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімей­не право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДАВИДОВА НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 347.12 / 347.191
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН
У СФЕРІ ОСВІТИ В УКРАЇНІ І США
12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________Н. О. Давидова
Науковий консультант
КОХАНОВСЬКА Олена Велеонінівна,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України
КИЇВ – 2017

ЗМІСТ
Вступ 22
Розділ І. Теоретико-методологічні засади формування і становлення
правовідносин у сфері освіти в Україні і США
37
1.1. Загальнотеоретичні аспекти поняття освітнього права: погляд з
приватноправових позицій
37
1.2. Загальнотеоретичні аспекти цивільно-правового статусу учасників
відносин у сфері освіти
56
1.3. Історико-правові основи становлення та сучасні тенденції розвитку
теорії освітнього права
73
1.4. Історія правового регулювання відносин у сфері освіти 83
1.5. Загальна характеристика джерел правового регулювання відносин у
сфері освіти
107
Висновки до розділу І 135
Розділ ІІ. Особисті немайнові та майнові відносини у сфері освіти в
Україні і США
140
2.1. Право викладача на академічну свободу як особисте немайнове право 140
2.2. Право студента на академічну свободу як особисте немайнове право 162
2.3. Особисте немайнове право студента на приватність 175
2.4. Правовідносини між студентом і вищим навчальним закладом 189
2.5. Правовідносини між викладачем і вищим навчальним закладом 215
Висновки до розділу ІІ 229
Розділ ІІІ. Цивільно-правовий статус вищого навчального закладу як
юридичної особи, особливості реалізації і захисту прав вищого
навчального закладу в Україні і США
236
3.1. Особливості правового статусу вищого навчального закладу як
суб’єкта цивільного права
236
3.2. Класифікація вищих навчальних закладів як юридичних осіб 256
3.3. Особисті немайнові права вищого навчального закладу 264
3.4. Цивільно-правові основи здійснення вищим навчальним закладом 280
20
підприємницької діяльності
3.5. Автономізація вищого навчального закладу 301
Висновки до розділу ІІІ 321
Розділ ІV. Цивільно-правове регулювання відносин інтелектуальної
власності у сфері освіти в Україні і США
327
4.1. Цивільно-правове регулювання авторських відносин у сфері освіти 327
4.2. Цивільно-правове регулювання патентних відносин у сфері освіти 358
4.3. Цивільно-правове регулювання відносин у сфері набуття, реалізації та
захисту прав вищого навчального закладу на торговельну марку
380
Висновки до розділу ІV 392
Загальні висновки 396
Список використаних джерел 407
Додаток
Список публікацій та відомості про апробацію результатів дисертації 477
21
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
Бернська конвенція Бернська конвенція про охорону літературних і
художніх творів від 09.09.1886 р.
ВНЗ вищий навчальний заклад
ГК України Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.
ЗНЗ загальноосвітній навчальний заклад
КЗпП України Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р.
КМ України Кабінет Міністрів України
Конституція України Конституція України від 28.06.1996 р.
МОН Міністерство освіти і науки України
НЗ навчальний заклад
США Сполучені Штати Америки
ЦК України Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.
ЦК РФ Цивільний кодекс Російської Федерації
ЦК УРСР Цивільний кодекс Української Радянської
Соціалістичної Республіки від 18.07.1963 р.
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
23
ВСТУП
Актуальність теми дослідження на сучасному етапі визначається рядом
соціальних, нормативних змін і теоретичних колізій та проблем. Суспільство
досягло того рівня розвитку, коли усвідомило потребу надати перевагу
приватноправовому, а не публічно-правовому, як у радянський період, регулюванню
відносин у сфері освіти. Хоча наразі вважається, що публічне право має
пріоритетний вплив у зазначеній сфері, загальною тенденцією є посилення
приватноправового впливу. Майже всі інститути цивільного права прямо або
опосередковано реалізуються у сфері освіти: правовий статус фізичної особи,
юридичної особи, особисті немайнові права, право власності та інші речові права,
зобов’язальне право, право інтелектуальної власності, цивільно-правова
відповідальність учасників відносин у сфері освіти.
Для сучасного освітнього законодавства характерним є істотне оновлення.
Зокрема, прийнято закони України «Про вищу освіту» від 1 липня 2014 р., «Про
наукову і науково-технічну діяльність» від 26 листопада 2015 р., розроблено
проекти законів «Про освіту», «Про професійну освіту», що змінили теоретичні
підходи до правового регулювання відносин у сфері освіти. Питання систематизації
освітнього законодавства зумовлюють об’єктивну необхідність ґрунтовного
дослідження різних аспектів правового регулювання відносин у сфері освіти та
елементів його механізму, в тому числі цивільно-правового аспекту. Очевидною є
потреба в системних, ринково орієнтованих змінах у галузі освіти та вищої освіти,
що неможливо, зокрема, без ефективного правового регулювання.
Питання галузевої належності правових норм, які регулюють відносини у
сфері освіти, завжди викликало дискусії в юридичній літературі. Упродовж
радянського періоду такі відносини були предметом насамперед адміністративного
права. Останні нормативно-правові акти засвідчують тенденцію до посилення
впливу цивільного права на освітні відносини, наприклад, через закріплення
принципу автономності навчального закладу (далі – НЗ), права викладача і студента
на академічну свободу. Притаманні цивільному праву диспозитивність, майнова
24
самостійність та юридична рівність сторін неможливі без автономності правового
статусу суб’єкта права.
Порівняння українського та американського досвіду правового регулювання
відносин у сфері освіти становить науковий інтерес, оскільки різні незалежні
міжнародні організації, аналізуючи статистичну інформацію за багатьма критеріями,
дійшли висновку про світове лідерство США на ринку послуг вищої освіти. Є
чотири міжнародні загальновизнані рейтинги університетів. Згідно з Академічним
рейтингом світових університетів (т. зв. Шанхайським рейтингом) за 2017 р. у США
розташовано 50 зі 100 найкращих університетів світу (друге місце належить Великій
Британії – усього лише ще 8 зі 100). Відповідно до рейтингу QS (QS World
University Rankings) за 2015–2016 рр. 18 із 50 найкращих університетів розташовані
у Сполучених Штатах. Згідно з рейтингом Таймс-Томсон Рейтерс за 2016 р. 27 із 50
найкращих світових університетів належать до юрисдикції США. За даними
рейтингу Вебометрікс 59 із 100 найкращих університетів світу розташовані у
Сполучених Штатах. Крім того, «Універсітас 21», глобальна мережа провідних
дослідницьких університетів світу, у 2012 р. визнала США державою, що має
найкращу систему вищої освіти в світі.
Загальнотеоретичну основу дослідження становлять висновки, викладені у
працях відомих цивілістів, зокрема С. С. Алексєєва, І. А. Безклубого, Д. В. Бобрової,
Т. В. Боднар, В. І. Борисової, М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського,
В. П. Грибанова, В. С. Гопанчука, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О. С. Іоффе,
О. В. Кохановської, О. О. Красавчикова, Н. С. Кузнєцової, М. І. Кулагіна,
В. В. Луця, Р. А. Майданика, Г. К. Матвєєва, Ю. Г. Матвєєва, О. А. Підопригори,
Й. О. Покровського, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова,
Ю. К. Толстого, Р. О. Халфіної, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової,
Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, а також у працях компаративістів, зокрема
Х. Н. Бехруза, О. В. Кресіна, В. І. Лафітського, Б. В. Малишева, М. В. Савчина,
О. О. Шевченка та інших.
Для сучасного етапу розвитку суспільства характерним є комплексний підхід
до розуміння юридичної суті освітніх відносин, та, зокрема, правового статусу
25
учасників відносин у сфері освіти. Безперечно, витоки освітнього права слід шукати
у цивільному, де учасники відносин перебувають у юридично рівному становищі,
коли єдиним обмеженням права однієї особи є право іншої особи чи інших осіб,
суспільства в цілому. Останнім часом збільшилася кількість цивільно-правових
дисертаційних і монографічних досліджень у сфері освіти та, зокрема, вищої освіти,
у числі авторів яких варто назвати: В. В. Астахова, А. В. Белозерова, І. Б. Булатову,
Т. А. Владикіну, Л. М. Волчанську, Т. В. Жукову, С. А. Загороднього,
Н. Ф. Звенигородську, О. Б. Леонтьєву, М. В. Караваєва, К. А. Карчевського,
В. В. Кваніну, О. О. Кисельова, Т. В. Корольову, О. В. Кудряшова, С. В. Курова,
В. Е. Мінаєва, В. В. Насонкіна, П. В. Нестеренко, Л. Г. Максимця, В. І. Рожкова,
Л. В. Самсонову, О. М. Столбушинську, М. М. Суровцеву, І. Ф. Сюбареву,
Т. В. Твердову, Ю. М. Федорова, Д. А. Шаповалова.
Звертаючись до американських досліджень з освітнього права, слід зазначити,
що у праві США відсутній поділ на галузі права, а тому немає дискусії з приводу
галузевої належності норм, які регулюють відносини у сфері освіти. Проблеми
освітнього права досліджували, зокрема: Й. Бекхем, Д. Блек, Д. Дейтон, Т. Джил,
Дж. Ерін, М. Імбер, В. Капліна, М. Кафман, А. Клінтон, А. Керн, Б. Левін, П. Лейк,
Б. Лі, М. Олівас, Д. Палфрейман, С. Посканзер, Л. Росоу, Дж. Стефкович, М. Сміт,
Б. Суперфайн, Д. Фарінгтон, М. Юдоф.
Тематика зазначених українських та американських наукових праць має
національний, а не порівняльний характер, а тому слід констатувати необхідність
дослідження цивільно-правового регулювання відносин у сфері освіти в США в
аспекті можливості та доцільності подальшої імплементації позитивного досвіду в
освітню систему України. Незважаючи на значимість приватноправового
регулювання відносин у сфері освіти, їх не було піддано комплексному аналізу в
контексті цивільного права. Предметом наукового аналізу були окремі інститути:
НЗ як юридична особа, договір про надання освітніх послуг, правове регулювання
підприємницької діяльності НЗ, речові права НЗ. Автором запропоновано
комплексне порівняльне дослідження цивільно-правового регулювання відносин у
26
сфері освіти, а також цивільно-правового статусу особи, яка отримує освітню
послугу, викладача та самого НЗ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано відповідно до таких державних бюджетних науково-дослідних тем:
«Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти»
(№ 11 БФ 042-01; № державної реєстрації 0111U008337), яка досліджувалася на
юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса
Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.; «Теорія та практика адаптації
законодавства України до законодавства ЄС» (№ 16 БФ 042-01; № державної
реєстрації 0116U002637), що діє з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2018 р.
Мета дослідження – провести комплексне порівняльне дослідження
цивільно-правового регулювання відносин у сфері освіти в Україні і США,
з’ясувати можливість, доцільність і перспективи імплементації позитивного досвіду
США в освітню систему України, зокрема через такі цивільно-правові інститути як
фізична особа, особисті немайнові права, юридична особа, речове право,
зобов’язальне право, право інтелектуальної власності, а також надати пропозиції з
удосконалення законодавства України.
Для досягнення цієї мети було визначено такі завдання дослідження:
– охарактеризувати теоретико-методологічні засади правовідносин у сфері
освіти;
– проаналізувати загальнотеоретичні аспекти цивільно-правового статусу
учасників відносин у сфері освіти;
– дослідити правовідносини між студентом і вищим навчальним закладом
(далі – ВНЗ), між викладачем і ВНЗ;
– розкрити цивільно-правовий статус ВНЗ як юридичної особи;
– проаналізувати цивільно-правове регулювання відносин інтелектуальної
власності у сфері освіти;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення цивільно-правового статусу
учасників освітнього процесу та цивільно-правового регулювання відносин у сфері
освіти.
27
Об’єктом дослідження є цивільні правовідносини у сфері освіти в Україні і
США, а також теоретичні проблеми вдосконалення чинного національного
законодавства.
Предметом дослідження є норми українського та американського
законодавства з питань цивільно-правового регулювання відносин у сфері освіти,
зокрема ЦК України, закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», Акт США
про сімейні освітні права та приватність, Кодекс США (зокрема титул 20); практика
застосування норм чинного цивільного законодавства у сфері освіти; вітчизняні та
зарубіжні наукові джерела з проблематики цивільно-правового регулювання
відносин у сфері освіти.
Методи дослідження. Відповідно до мети, завдань, з урахуванням об’єкта та
предмета дослідження, було використано загальнонаукові (діалектичний,
формально-логічний, логіко-семантичний, системно-структурний тощо) і спеціальні
методи наукового пізнання (порівняльно-правовий, історично-правовий та ін.). Так,
діалектичний та історико-правовий методи дослідження надали можливість
визначити генезис теорії освітнього права і правового регулювання відносин у сфері
освіти (підрозділи 1.3, 1.4). Системно-структурний метод застосовано для
з’ясування місця освітнього права в системі права України (підрозділ 1.1) та
класифікації ВНЗ як юридичних осіб (підрозділ 3.2). За допомогою логікосемантичного методу дослідження було визначено основні правові категорії та
поняття: «учасник освітнього процесу», «учасник освітнього правовідношення»,
«учасник правовідносин у сфері освіти», «правовий статус особи», «академічна
свобода», «автономія НЗ» (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3.5). Порівняльно-правовий метод
дослідження використано для аналізу норм цивільного та освітнього законодавства
України, США, Російської Федерації, Республіки Білорусь та ін. (у всіх структурних
підрозділах дисертації). За допомогою формально-логічного методу сформульовано
основні теоретичні положення і висновки щодо цивільно-правового регулювання
відносин у сфері освіти.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є
першим у вітчизняній науці системним, комплексним порівняльним дослідженням
28
цивільно-правового регулювання відносин у сфері освіти в Україні і США. Наукова
новизна одержаних результатів конкретизується у таких найважливіших науковотеоретичних положеннях, винесених на захист:
Уперше:
1. Обґрунтовано, що регулювання відносин у сфері освіти на підставі
публічно-правових засад повинно доповнювати, проте не підміняти приватноправові
основи регламентації цих відносин. Питома вага відносин у сфері освіти, що
виникають між особами на принципах юридичної рівності, вільного волевиявлення
та майнової самостійності, є значно більшою, ніж відносин на принципах
субординації і підпорядкування, тому вони підлягають упорядкуванню нормами
приватного права. Обґрунтовано, що надмірний вплив публічного права є
небажаним і небезпечним, оскільки призводить до зниження автономності
правового статусу НЗ та руйнує всю освітню систему.
2. Доведено, що необхідність пошуку оптимального співвідношення
приватних і публічних інтересів у будь-яких сферах життя, що є умовою
стабільності та сталості суспільства, в сфері освіти має прояв у формі пошуку
балансу і рівноваги між автономією та підзвітністю НЗ. Надмірна автономія
університету призведе до того, що він не відповідатиме запитам суспільства, а
жорсткий державний контроль знищить його академічні засади.
3. Аргументовано висновок, що принцип інституційної автономії НЗ слід
розглядати разом із класичним приватноправовим принципом автономії волі
учасників цивільно-правових відносин, диспозитивності та юридичної рівності
сторін, що передбачає самостійне формулювання змісту суспільних відносин, в які
вступають ці суб’єкти. Нормативне закріплення та імплементація цього принципу є
гарантією повноправної участі НЗ у цивільно-правовому обігу.
4. Запропоновано запровадити принцип студенто-центрованого навчання,
зокрема через закріплення на рівні закону такої системи учасників освітнього
процесу за рівнями: студент, викладач, декан, ректор, а не навпаки, як це наразі
прийнято в системі вищої освіти України. На першому місці має бути така група
учасників освітнього процесу як «здобувачі вищої освіти та інші особи, які
29
навчаються у ВНЗ», оскільки саме студент є тим суб’єктом, заради якого
функціонує ВНЗ. Принцип студенто-центрованого навчання відповідає цивільноправовим підходам, згідно з якими законодавство орієнтовано на людину – фізичну
особу як основного суб’єкта цивільного права. Цей принцип є одним із проявів
людиноцентричного підходу в правовому регулюванні відносин.
5. Обґрунтовано висновок, що право учасників освітнього процесу на
академічну свободу, проголошене у Законі України «Про вищу освіту» та в проекті
Закону України «Про освіту», за юридичною сутністю є приватноправовим, а саме
особистим немайновим правом. Академічна свобода містить дві складові: право
вільно навчати (академічна свобода професора) і право вільно навчатися (академічна
свобода студента). Закріплення за студентом права на академічну свободу є
важливою умовою реалізації студенто-центрованої моделі вищої освіти,
гуманістичної освітньої парадигми, що надає студентам свободу вибору в процесі
професійної підготовки.
6. Визначено історичні періоди обмеження та активізації університетської
автономії як приватноправового принципу діяльності НЗ. Соціально-політичні та
економічні умови на різних етапах розвитку людства сприяли послабленню чи
посиленню автономії університету. Періоди обмеження інституційної автономії на
землях сучасної України траплялися набагато частіше і були тривалішими, ніж
періоди активізації інституційної автономії (наприклад, протягом дії
Університетського статуту Олександра ІІ (1863–1884 р.). Сучасною тенденцією є
прямування не тільки до проголошення, але й до наповнення реальним цивільноправовим змістом принципу автономії НЗ.
7. Запропоновано поділити джерела приватноправового регулювання відносин
у сфері освіти на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх джерел належать конституція,
статути (закони), акти і рішення адміністративних органів, міжнародні та іноземні
законодавчі акти, судова практика. Внутрішніми джерелами освітнього права є
локальні правила та інструкції, прийняті окремим університетом, академічні звичаї
та узвичаєння.
30
8. Проведено класифікацію ВНЗ як суб’єктів цивільного права за такими
критеріями: за формою власності (приватні, комунальні та державні); за порядком
створення (юридичні особи приватного права і публічного права); за організаційноправовими формами (установа і товариство); за особливостями правового
становища (національні, тобто резиденти, та іноземні, тобто нерезиденти).
9. Запропоновано надати ВНЗ як установі право володіти не тільки
найменуванням, але й комерційним (фірмовим) найменуванням. Хоча
державні/комунальні ВНЗ не є підприємницькими юридичними особами, вони
наділені особистим немайновим правом на недоторканність ділової репутації.
Сучасні ринкові умови господарювання спонукають усі університети поліпшувати
ділову репутацію та змагатися за перші місця у національних і міжнародних
рейтингах університетів.
10. Запропоновано правові засади (правовий механізм) комерціалізації сфери
освіти в Україні шляхом відмови від формулювання вичерпного переліку видів
послуг, що можуть надаватися державними і комунальними НЗ. Натомість слід
керуватися принципом приватного права «дозволено все те, що прямо
не заборонено». Право НЗ займатися підприємницькою діяльністю має визначатися
такими межами, якщо: а) інше не встановлено законом; б) така діяльність відповідає
меті, з якою їх було створено, та сприяє досягненню цієї мети; в) прибуток, який
одержує установа від такої діяльності, не належить засновникам і не розподіляється
між ними.
11. Запропоновано поділяти норми американського права у сфері освіти на три
групи: 1) доцільні для імплементації в українське право; 2) неприйнятні для
національного права, неорганічні для України з огляду на різницю правових,
соціальних, культурно-історичних та економічних умов; 3) ті, які можуть бути
запозичені частково або після модернізації та адаптації до українських умов.
12. Обґрунтовано доцільність надати особі, яка отримує освітню послугу,
особисте немайнове право на приватність. Наявність в національному законодавстві
загального права на приватність виявляється недостатнім, оскільки освітнє
31
середовище характеризується особливостями, що вимагають наявність спеціального
права.
13. Аргументовано, що службовий винахід може бути зроблено не тільки
найманим працівником (наприклад, інженером, науковим, науково-педагогічним
співробітником ВНЗ), але й аспірантом, докторантом, практикантом, стажистом
наукових установ і вищих освітніх закладів.
Удосконалено:
1. Визначення полісемантичного поняття «освітнє право», яке може вживатися
на позначення навчальної дисципліни, юридичної науки або галузі законодавства,
однак при цьому немає достатніх підстав стверджувати, що сформувалася така
галузь права. Зокрема, обґрунтовано, що освітнє право не наділено такими ознаками
галузі права як специфічний предмет, методи і принципи правового регулювання.
Освітнє право є комплексним правовим утворенням, а саме комплексною галуззю
законодавства, яке поєднує норми адміністративного, фінансового, трудового,
кримінального права, але його основу становлять норми цивільного права.
2. Положення про те, що юридичною особливістю договору про надання
освітніх послуг є предмет цього договору, зокрема, аргументовано, що він є
одночасно майновим і немайновим благом. З одного боку, освітня послуга має
майновий характер, тобто є оплатною. Суб’єктом, який сплачує її вартість, може
бути держава (у разі навчання за державним замовленням) або приватні фізичні та
юридичні особи, якщо йдеться про навчання за контрактом. Результатом договору
про надання освітніх послуг може бути немайнове благо – інформація у виді набутих
знань, вмінь, навичок і компетенцій.
3. Положення про те, що НЗ в Україні наділені подвійним цивільно-правовим
статусом. З одного боку, установа – це юридична особа, що не має на меті
отримання прибутку, з іншого, – повноцінний учасник комерційних правовідносин.
Закріплюючи за університетом право на підприємницьку діяльність, слід пам’ятати,
що надання освітніх послуг є державною справою, яку держава реалізує за
допомогою мережі державних, комунальних і приватних НЗ, а не способом
задоволення корпоративних інтересів.
32
4. Визначення ознак ВНЗ як юридичної особи з уточненням, що університет
наділений загальними ознаками, властивими будь-якій юридичній особі в
організаційно-правовій формі установи, та спеціальними ознаками, характерними
тільки для НЗ. До цих ознак належать, зокрема, такі: ВНЗ є непідприємницькою
юридичною особою зі спеціальною цивільною правоздатністю; основна мета
діяльності – надання нематеріальних освітніх послуг, проведення фундаментальних
наукових досліджень; наявність особливого установчого документа – статуту; немає
членства в установі; між засновниками не виникає корпоративних відносин;
особливий порядок фінансування засновником і передачі майна при створенні
установи; специфіка процедури зміни цілей діяльності установи.
5. Підхід до запобігання можливим конфліктам із приводу розподілу
авторських прав на службові твори між викладачем та університетом. Доцільною є
розробка і затвердження ВНЗ внутрішніх положень охорони авторського права.
6. Підхід до запобігання можливим конфліктам щодо розподілу патентних
прав на службові твори між викладачем та університетом. Доведено необхідність
укладати договори про патентні права на майбутні винаходи з кожним науковим і
науково-педагогічним працівником.
Дістали подальшого розвитку:
1. Положення про виокремлення двох видів відносин: 1) освітні відносини та
2) відносини у сфері освіти. Учасниками першого виду правовідносин є особи, які
отримують освітню послугу, викладацький склад та НЗ. Відносини між ними
регулюються переважно диспозитивним методом і становлять предмет цивільного
права. Учасниками відносин у сфері освіти, крім учасників освітніх відносин, є треті
особи (наприклад, органи державного управління освітою, роботодавці, замовники
науково-дослідних розробок). Відносини між ними можуть регулюватися як
диспозитивним методом, так й імперативним методом, тобто є предметом як
цивільного, так і адміністративного права. Відносини у сфері освіти є широким
поняттям, яке охоплює освітні відносини.
2. Правова позиція про недоцільність прийняття окремого кодифікованого
акта у сфері освіти. У зв’язку з прийняттям такого комплексного акта, яким
33
пропонується вважати Освітній кодекс, неминуче виникне ситуація дублювання
його норм і норм ЦК України, інших кодексів, спеціальних законів про дошкільну,
позашкільну, загальну середню, вищу освіту, що є нераціональним із точки зору
юридичної техніки.
3. Положення про те, що студент як свого роду споживач освітньої послуги від
НЗ є юридично слабкою стороною порівняно з іншими учасниками освітнього
процесу. Аналіз правового статусу цих суб’єктів засвідчує їх юридичну нерівність.
Застосування цивільно-правової конструкції договору приєднання і публічного
договору, дотримання загальних засад цивільного законодавства добросовісності та
розумності допомагають захистити права студента.
4. Твердження про доцільність імплементації в українське право
американської практики комерціалізації освіти. Сучасний етап правового
регулювання відносин у сфері вищої освіти характеризується глобалізацією,
комерціалізацією і технологізацією, посиленням співпраці бізнесу та ВНЗ, що
відбувається насамперед за рахунок активізації впливу цивільного законодавства.
Наукова складова університетської діяльності має отримати комерційне втілення
шляхом укладання договорів про трансфер технологій і про виконання науководослідних робіт.
5. Положення про доцільність активного використання університетами засобів
індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Зокрема,
аргументовано необхідність запозичення українськими НЗ досвіду американських
університетів з активного використання у своїй діяльності торговельних марок, а
також ліцензійної політики. Торговельна марка як засіб індивідуалізації інституції
вищої освіти є важливим елементом у конкурентній боротьбі за абітурієнтів,
бюджетне фінансування і може стати істотним джерелом доходів від продажу
продукції із символікою університету.
6. Положення про запровадження за академічний плагіат, крім дисциплінарної
відповідальності учасників освітнього процесу, ще і позадоговірної цивільноправової відповідальності у виді повернення майна, збереженого без належної
34
правової підстави, наприклад, повернення отриманої щомісячної надбавки до
заробітної плати за згодом скасований науковий ступінь чи вчене звання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали
дослідження, сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації може бути
використано:
– у науково-дослідній діяльності – як підґрунтя для подальшого цивільноправового дослідження відносин у сфері освіти (акт впровадження результатів
дисертаційного дослідження в науково-дослідну роботу Київського національного
університету імені Тараса Шевченка від 26 жовтня 2016 р.);
– у правотворчій діяльності – сформульовані у роботі положення щодо
вдосконалення чинного законодавства України можуть становити основу для
внесення відповідних змін до ЦК України, законів України «Про освіту», «Про вищу
освіту» інших нормативно-правових актів, а також для розробки та вдосконалення
нових законопроектів (акт народного депутата України від 4 листопада 2016 р.
№ 133-655, акт Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук
України від 28 жовтня 2016 р.);
– у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності розуміння і
правильного застосування у судовій практиці норм, що регулюють комплекс
освітніх відносин (акт впровадження Верховного Суду України від
24 травня 2017 р.);
– у навчальному процесі – для удосконалення навчально-методичного
забезпечення та викладання окремих тем у розрізі навчальних курсів цивільного,
порівняльного цивільного, освітнього права, спеціальних цивілістичних дисциплін,
а також при підготовці підручників і посібників із відповідних дисциплін (акт
впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес у
Київському університеті імені Бориса Грінченка від 28 вересня 2016 р.)
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею,
як і всі опубліковані автором наукові праці, що відображають результати
проведеного дослідження.
35
Сформульовані теоретичні положення, висновки і пропозиції було одержано
автором у результаті самостійного аналізу та безпосереднього використання у
роботі наукових, нормативно-правових джерел і матеріалів судової практики.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення
дисертації було обговорено і схвалено на засіданні кафедри цивільного права
юридичного факультету імені Тараса Шевченка, а також на засіданні Відділення
цивільно-правових наук Національної академії правових наук України. Результати
дослідження використано дисертантом у науково-педагогічній діяльності, в тому
числі для викладання курсів «Цивільне право», «Освітнє право», «Правові аспекти
управління навчальним закладом» у Київському університеті імені Бориса
Грінченка.
Окремі положення дисертації були предметом обговорення на 26 науковопрактичних конференціях і круглих столах, зокрема на: Міжнародній науковопрактичній конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та
міжнародного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м. Київ, 16 вересня
2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми становлення і
розвитку правової системи України» (м. Харків, 25–26 листопада 2011 р.),
ХХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
міжнародного співробітництва у сфері вищої освіти» (м. Ужгород – Кошице –
Мішкольц, 29 листопада – 2 грудня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній
конференції «Актуальні проблеми цивільного, сімейного та міжнародного
приватного права (Матвєєвські цивілістичні читання)» (м. Київ, 19 жовтня 2012 р.),
ІІІ Міжнародній науковій конференції «Транспортне право в XXI столітті» (м. Київ,
21 лютого 2013 р.), V Міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання»
(м. Одеса, 26–28 квітня 2013 р.), Регіональній науково-практичній конференції
«Проблеми та перспективи управління сучасною столичною школою» (м. Київ,
28 січня 2014 р.), Міжнародному цивілістичному форумі «Цивілістична доктрина і
формування громадянського суспільства» (м. Київ, 3 жовтня 2014 р.), Міжнародній
науково-практичній конференції «Університет і лідерство» (м. Київ, 3 грудня
2014 р.), ІІ Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи
36
управління сучасним навчальним закладом» (м. Київ 17 грудня 2014 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування
законодавства України» (м. Херсон, 12–13 грудня 2014 р.), V Міжнародній науковій
конференції «Юридична наука і практика: виклики часу» (м. Київ, 12 березня
2015 р.), Международной научной конференции «Перспективы развития частного
права в Восточной Европе и СНГ» (г. Вильнюс, 30 марта 2015 г.), Міжнародній
науково-практичній конференції «Пріоритетні напрямки розвитку правової системи
України» (м. Львів, 30–31 січня 2015 р.), Міжнародній науково-практичній конференції
«Роль права та закону в громадянському суспільстві» (м. Київ, 13–14 лютого
2015 р.), Second International Scientific Conference Theoretical and Applied Sciences in
the USA (New York, 5 February, 2015), ІІ Міжнародній науково-практичній
конференції «Сполучені Штати Америки у сучасному світі: політика, економіка,
право, суспільство» (м. Львів, 15 травня 2015 р.), Международной научнопрактической конференции «Особенности адаптации законодательства Молдовы и
Украины к законодательству Европейского Союза» (г. Кишинев, 27–28 марта
2015 г.), Міжнародній науково-практичній конференції «Становлення громадянського
суспільства в Україні: нормативно-правове підґрунтя» (м. Дніпропетровськ,
8 травня 2015 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання
державотворення в Україні» (м. Київ, 22 травня 2015 р.), Международной летней
научной школе «Парадигма» (г. Варна, 20–23 августа 2015 г.), Міжнародній науковопрактичній конференції «Проблеми модернізації приватного права в умовах
євроінтеграції» (м. Хмельницький, 2–3 жовтня 2015 р.), IV Міжнародній науковопрактичній конференції «Європейська інтеграція вищої освіти України в контексті
Болонського процесу» (м. Київ, 10 листопада 2015 р.), Міжнародній науковопрактичній конференції «Рівень ефективності та необхідність впливу юридичної
науки на нормотворчу діяльність та юридичну практику» (м. Харків, 5–6 лютого
2016 р.), Международной научно-практической конференции, посвящённой памяти
Е. В. Васьковского (к 150-летию со дня его рождения) «Шестые юридические
диспуты по актуальным проблемам частного права» (г. Одесса, 15–16 апреля
2016 г.), Третій американознавчій мультидисциплінарній конференції «Чверть
37
століття українсько-американської дружби: досвід гідний майбутнього» (м Львів,
12–13 квітня 2016 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Юридичні
особи публічного права: участь у цивільному обороті (Матвєєвські цивілістичні
читання)» (м. Київ, 8 листопада 2016 р.), VIІ Міжнародному цивілістичному форумі
«Принципи і тенденції застосування приватного права ЄС і пострадянських країн»
(м. Київ, 11–12 травня 2017 р.)
Публікації. Основні результати дисертації викладено у 59 наукових працях:
одноосібній монографії, 3 навчальних посібниках, 27 наукових статтях, з яких
20 вийшли друком у вітчизняних фахових юридичних виданнях, а 7 – у наукових
виданнях іноземних держав, 23 тезах доповідей на науково-практичних
конференціях і 5 публікаціях в інших наукових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 18
підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації
становить 483 сторінок, із них 385 сторінок – основний текст. Список використаних
джерел налічує 762 найменувань і займає 71 сторінок.

Список литературы

Загальні висновки
Зміни, що відбуваються на рівні законотворчого процесу та правозастосування в
Україні, є позитивними і свідчать про посилення впливу приватного та зменшення
ваги публічного права у сфері освіти. У розвитку національного законодавства
стосовно вищої освіти можна виокремити такі чотири етапи: 1) із часу заснування
перших ВНЗ до початку XIX ст.; 2) із XIX ст. до 1917 р.; 3) із 1917 р. до 1991 р.
(радянський період); 4) із 1991 р. до теперішнього часу (сучасний період незалежної
України). Нині загальними тенденціями розвитку освіти, відображеними в
освітньому законодавстві, є демократизація і децентралізація управління,
розширення автономії НЗ (особливо ВНЗ) з одночасним підвищенням рівня їх
підзвітності та відповідальності перед суспільством, спрямованість ринкових
моделей організації, управління і фінансування освіти. На сучасному етапі розвитку
освіта відійшла від парадигми «виконання наказів МОН» до парадигми «управління
репутацією НЗ». На нормативно-правовому рівні МОН відмовилося від жорсткого
патронату над НЗ, цивільному праву відведено більш значну роль. Усвідомлюючи
дискусійність багатьох запропонованих положень, сформулюємо основні висновки
здійсненого дослідження.
1. Цивільне право відіграє провідну роль у регулюванні відносин в освітній
сфері. Доцільним є виокремлення двох видів відносин: 1) освітні відносини та
2) відносини у сфері освіти. Учасниками першого виду правовідносин є особи, які
отримують освітню послугу, викладацький склад та НЗ. Відносини між ними
регулюються переважно диспозитивним методом і становлять предмет цивільного
права. Учасниками відносин у сфері освіти, крім учасників освітніх відносин, є треті
особи (наприклад, органи державного управління освітою, роботодавці, замовники
науково-дослідних розробок). Відносини між ними можуть регулюватися як
диспозитивним методом, так й імперативним методом, тобто є предметом як
цивільного, так і адміністративного права. Відносини у сфері освіти є широким
поняттям, яке охоплює освітні відносини.
400
2. Майже всі інститути цивільного права беруть участь у правовому регулюванні
відносин у сфері освіти, у числі яких, зокрема: 1) фізична особа; 2) юридична особа;
3) особисті немайнові права; 4) речове право; 5) зобов’язальне право (участь у
договірних зобов’язаннях); 6) право інтелектуальної власності (авторське право,
патентне право, право на торговельну марку); 7) цивільно-правова відповідальність
учасників відносин у сфері освіти. Інститути приватного права, які застосовуються у
сфері освіти, доповнюються публічно-правовими елементами, що призводить до
поєднання інструментарію приватного та публічного права у регулюванні цих
відносин. Слід констатувати, що надмірний вплив публічного права є небажаним та
небезпечним, оскільки призводить до зниження автономності правового статусу НЗ
і руйнує всю освітню систему.
3. Поняття «освітнє право» є умовним, хоча воно і досі застосовується у науковій
літературі, зокрема як усталене, звичне для правозастосовної практики. Ядром
суспільних відносин у сфері освіти є навчальні або навчально-виховні відносини, а
не педагогічні, як вважалося в 1970–1980-і рр. Різниця між поняттями «навчальні»
та «педагогічні» відносини є причиною застосування у сучасній освіті двох
протилежних підходів до правового статусу студента та професора, які називають
студенто-центрованим і професор-орієнтованим навчанням. У «навчальних», на
відміну від «педагогічних», відносинах акцент робиться на реалізації права
учня/студента на отримання освіти, а не на правах педагога. Учень/студент – не
пасивний, на якого здійснює вплив педагог, а активний суб’єкт пізнавального
процесу. Термінологічний вибір, панівний у радянський період розвитку юридичної
науки, засвідчує перевагу авторитарної педагогіки та імперативного впливу на
учнів/студентів.
4. Полісемантичне поняття «освітнє право» може вживатися на позначення
навчальної дисципліни, юридичної науки або галузі законодавства, однак немає
достатніх підстав стверджувати, що сформувалася така галузь права. Для цього
освітнє право не наділено належними ознаками, зокрема специфічним предметом,
методом і принципами правового регулювання. «Освітнє право» є комплексним
правовим утворенням, а саме комплексною галуззю законодавства, що поєднує
401
норми адміністративного, фінансового, трудового, кримінального права, але його
основу становлять норми цивільного права. У сфері освіти перевага повинна
надаватися приватноправовому, а не публічно-правовому регулюванню (як це
склалося в Україні та, на жаль, триває на сучасному етапі).
5. У системі джерел освітнього права чільне місце належить ЦК України як
нормативно-правовому документу, що є основою всього приватного права України.
Майже всі норми ЦК України прямо або опосередковано пов’язані із регулюванням
відносин у сфері освіти. Книга 1 ЦК України «Загальні положення» містить норми
про цивільне законодавство, підстави виникнення цивільних прав і захист цивільних
прав та інтересів, що стосуються всіх сфер суспільних відносин, а сфера освіти не є
винятком. Всі учасники освітнього процесу – насамперед суб’єкти цивільного права,
а саме фізичні особи, правовому статусу яких присвячено главу 3 ЦК України
«Загальні положення про фізичну особу» та книгу 2 ЦК України «Особисті
немайнові права фізичної особи». НЗ всіх рівнів мають статус юридичної особи, що
є суто цивільно-правовою категорією, закріпленою у главі 7 ЦК України. Учасники
освітнього процесу та НЗ вступають з іншими суб’єктами права у правовідносини
власності та інші речові правовідносини (книга 3 ЦК України «Право власності та
інші речові права»), правовідносини інтелектуальної власності зі створення та
використання результатів творчої діяльності (книга 4 ЦК України «Право
інтелектуальної власності»), договірні та позадоговірні правовідносини, у тому
числі несуть цивільно-правову відповідальність (книга 5 «Зобов’язальне право»). НЗ
можуть бути спадкоємцями, що врегульовано книгою 6 ЦК України «Спадкове
право».
6. Вважаємо недоцільним прийняття окремого кодифікованого акта у сфері
освіти. У зв’язку з прийняттям такого комплексного акта, яким пропонується
вважати Освітній кодекс, неминуче виникне ситуація дублювання його норм і норм
ЦК України, інших кодексів, спеціальних законів про дошкільну, позашкільну,
загальну середню, вищу освіту, що є нераціональним із точки зору юридичної
техніки. Відсутність на сучасному етапі галузевого кодексу в сфері освіти не є
перепоною у розвитку законодавства про освіту, яке може вдосконалюватися двома
402
шляхами: за допомогою внесення змін і доповнень до діючих нормативно-правових
актів, а також через прийняття нових актів. Можна також задіяти інші відомі теорії
права способи систематизації (інкорпорація, консолідація).
7. Принцип інституційної автономії є аксіомою, квінтесенцією вищої освіти,
визначеною на рівні декількох міжнародних і національних декларацій, конвенцій,
хартій. В Україні цей принцип прямо проголошено у профільному Законі України
«Про вищу освіту» та в проекті Закону України «Про освіту», що свідчить про
посилення цивільно-правового регулювання відносин у сфері освіти. Нормативне
закріплення та імплементація інституційної автономії НЗ є гарантією повноправної
участі цього суб’єкта у цивільно-правовому обігу. Принцип автономії НЗ
співзвучний одній із важливих якостей цивільно-правових відносин – автономії волі
учасників цивільно-правових відносин, що передбачає самостійне формування
змісту суспільних відносин, в які ці суб’єкти вступають.
Хоча інституційну автономію американського університету визначено не на рівні
федерального права, а на рівні звичаїв та узвичаєнь у сфері вищої освіти, реалізація
цього принципу на практиці відбувається активніше, ніж в Україні. Слід визнати
ефективною американську практику контролю за діяльністю НЗ не з боку держави
(як в Україні), а з боку громадянського суспільства у формі передачі певних
компетенцій органів державної влади саморегулівним організаціям з питань освіти.
8. Соціально-політичні та економічні умови на різних етапах розвитку людства
сприяли посиленню чи послабленню інституційної автономії університету. Як ми
переконалися у процесі цього дослідження, періоди обмеження інституційної
автономії на землях сучасної України траплялися набагато частіше і були
тривалішими, ніж періоди активізації інституційної автономії (наприклад, протягом
дії Університетського статуту Олександра ІІ (1863–1884 р.) Сучасною тенденцією є
прямування не тільки до проголошення, але й до наповнення реальним цивільноправовим змістом принципу автономії ВНЗ.
9. Принцип інституційної автономії разом із класичним приватноправовим
принципом диспозитивності та юридичної рівності сторін гарантують пошук
балансу між приватним і публічним правом. Важливою частиною будь-якої правової
403
системи є встановлення оптимального співвідношення приватних та публічних
інтересів, а забезпечення балансу різних інтересів і їх гармонізація становлять
обов’язкову умову стабільності та сталості суспільства. Правознавці як США, так і
України упродовж усього часу існування університетської освіти намагалися
відшукати оптимальний баланс між незалежністю університету від органів
державної влади, зокрема судової, і державним управлінням та контролем за
діяльністю ВНЗ. Історії обох країн відомі різні крайнощі, наприклад, концепція
«судової поваги до вищої освіти» або «утримання суду від втручання в справи
університету» була поширена до середини минулого століття в США, в УРСР,
навпаки, відносини у сфері освіти регулювалися нормами адміністративного права
на засадах імперативності. Жодна із наведених крайнощів не є бажаною та
прийнятною, оскільки ефективне правове регулювання відносин у сфері освіти
передбачає поєднання доброї волі суб’єктів права та державно-владного впливу.
10. Академічна свобода містить дві складові: право вільно навчати (академічна
свобода професора) і право вільно навчатися (академічна свобода студента).
Закріплення за студентом права на академічну свободу є важливою умовою
реалізації студенто-центрованої моделі вищої освіти, гуманістичної освітньої
парадигми, що надає студентам свободу вибору в процесі професійної підготовки.
Принцип вільного вибору поведінки в межах дозволеного, диспозитивність, майнова
самостійність та юридична рівність сторін є ознаками приватноправових відносин.
Права професора та студента на академічну свободу, проголошені в Законі України
«Про вищу освіту», за юридичною сутністю є приватноправовими, а саме
особистими немайновими правами. Нормативно-правове закріплення принципу
автономії ВНЗ та академічної свободи учасників освітнього процесу свідчить про
позитивну тенденцію до посилення впливу цивільного права на освітні відносини.
11. Студент як свого роду споживач освітньої послуги від НЗ є юридично
слабкою стороною порівняно з іншими учасниками освітнього процесу. Аналіз
правового статусу цих суб’єктів засвідчує їх юридичну нерівність. Застосування
цивільно-правової конструкції договору приєднання та публічного договору,
404
дотримання загальних засад цивільного законодавства добросовісності та
розумності допомагають захистити права студента.
12. У числі юридичних особливостей договору про надання освітніх послуг варто
зазначити, що предмет цього договору є одночасно майновим і немайновим благом.
З одного боку, освітня послуга має майновий характер, тобто є оплатною.
Суб’єктом, який сплачує її вартість, може бути держава (у разі навчання за
державним замовленням) або приватні фізичні та юридичні особи, якщо йдеться про
навчання за контрактом. Результатом договору про надання освітніх послуг може
бути немайнове благо – інформація у виді набутих знань, вмінь, навичок і
компетенцій. Такий договір є консенсуальним, двостороннім, належить до категорій
публічного договору або договору приєднання, підпорядковується імперативним
вимогам, встановленим державними освітніми стандартами, може укладатися на
користь третьої особи, а також є оплатним – із позиції НЗ, оплатним чи безоплатним
– із позиції студента.
13. НЗ в Україні наділений подвійним цивільно-правовим статусом. З одного
боку, установа – це юридична особа, що не має на меті отримання прибутку, з
іншого, – повноцінний учасник комерційних правовідносин. Спрямованість до
ринкової економіки та збільшення обсягу приватноправових засад у механізмі
правового регулювання відносин у сфері освіти зумовили появу цього подвійного
статусу НЗ. У США університети як державної, так і приватної сфери є
повноцінними учасниками комерційного обігу, здійснюють різні види
підприємницької діяльності та залучають у такий спосіб додаткові джерела для
фінансування своєї основної освітньої діяльності.
14. ВНЗ як суб’єкти цивільного права можна класифікувати: за формою власності
(приватні, комунальні та державні); за порядком створення (юридичні особи
приватного права і публічного права); за організаційно-правовими формами
(установа і товариство); за особливостями правового становища (національні, тобто
резиденти, та іноземні, тобто нерезиденти).
15. ВНЗ як юридична особа наділений загальними ознаками, властивими будьякій юридичній особі в організаційно-правовій формі установи, та спеціальними
405
ознаками, характерними тільки для НЗ. До цих ознак належать, зокрема, такі: ВНЗ є
непідприємницькою юридичною особою зі спеціальною цивільною правоздатністю;
основна мета діяльності – надання нематеріальних освітніх послуг, проведення
фундаментальних наукових досліджень; наявність особливого установчого
документа – статуту; немає членства в установі; між засновниками не виникає
корпоративних відносин; особливий порядок фінансування засновником і передачі
майна при створенні установи; специфіка процедури зміни цілей діяльності
установи.
16. ВНЗ наділений комплексом особистих немайнових прав, до яких, зокрема,
належать права на найменування та на ділову репутацію. Вважаємо за необхідне
надати ВНЗ як установі право володіти не тільки найменуванням, але й комерційним
(фірмовим) найменуванням.
17. Американська зацікавленість в освітньому праві та розвиненість правового
регулювання є взірцем для наслідування, про що свідчить проведення у США
численних наукових заходів у цій галузі, заснування спеціальних періодичних
видань, публікація спеціальних підручників та літератури, наявність дисципліни
«Освітнє право» у навчальних планах провідних правових шкіл, створення
професійних організацій з питань правового супроводу освітнього процесу, зокрема
професійного об’єднання – Національної асоціації юристів коледжів та
університетів. Галузь освітнього права і права вищої освіти вже давно набула
набагато більшої популярності в США, ніж в Україні та інших країнах
пострадянського простору. Приватноправові засади переважають над публічноправовим регулюванням відносин у сфері освіти в США, вирішення більшості
правовідносин учасників освітнього процесу віддано на розсуд НЗ, що свідчить про
домінування принципу диспозитивності та приватної ініціативи. У демократичному
суспільстві та правовій державі галузь «освітнє право» має приватноправове
підґрунтя. Запропоновано запозичити позитивний досвід і створити в Україні
організацію, аналогічну американській Національній асоціації юристів коледжів та
університетів, видавати спеціалізоване періодичне видання «Освітнє право»,
викладати відповідну дисципліну для студентів-юристів та педагогів.
406
18. Проведений аналіз норм американського права у сфері освіти дає підстави
класифікувати їх на три групи: 1) доцільні для імплементації в українське право;
2) неприйнятні для національного права, неорганічні для України з огляду на
різницю правових, соціальних, культурно-історичних та економічних умов; 3) ті, які
можуть бути запозичені частково або після модернізації та адаптації до українських
умов.
19. Раціональним буде запозичення європейського та американського досвіду
побудови системи учасників освітнього процесу за рівнями: студент, викладач,
декан, ректор, а не навпаки, як це наразі прийнято в системі вищої освіти України.
Студенто-центроване навчання (student-centered education) є новою парадигмою
вищої освіти у зарубіжних країнах, зокрема в США, яку слід закріпити у
національному законодавстві. Вважаємо за необхідне внести зміни до ст. 52 Закону
України «Про вищу освіту» та зазначити на першому місці таку групу учасників
освітнього процесу як «здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у
ВНЗ», оскільки саме студент є тим суб’єктом, заради якого функціонує ВНЗ.
Принцип студенто-центрованого навчання відповідає цивільно-правовим підходам
про спрямованість законодавства на людину – фізичну особу як основного суб’єкта
цивільного права.
20. До норм американського права, що є доцільними для імплементації в
українське право, варто віднести норми про комерціалізацію вищої освіти,
здійснення ВНЗ підприємницької діяльності. Це надає можливість пошуку джерел
надходжень до університетського бюджету за умов значного бюджетного
недофінансування. Трендами сучасного етапу правового регулювання відносин у
сфері вищої освіти є глобалізація, комерціалізація і технологізація, посилення
співпраці бізнесу та ВНЗ, що відбуваються, в першу чергу, за рахунок активізації
впливу цивільного законодавства. Розуміння сутності вищої освіти поглиблюється –
це вже не тільки нематеріальне духовне благо, але й спосіб та форма отримання
прибутку, що використовується в освітніх цілях. Університет є повноправним
учасником комерційного обігу, який може займатися підприємницькою діяльністю,
якщо отриманий прибуток спрямований на розвиток ВНЗ.
407
21. Корисним для української системи освіти буде запозичення американського
досвіду укладання університетами різноманітних цивільно-правових договорів із
метою диверсифікації джерел фінансових надходжень освітньої інституції, зокрема
здачі в оренду приміщень, що тимчасово не використовуються університетом,
запровадження до навчальної програми курсів, за якими можуть навчатися не тільки
студенти, котрі мають на меті отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня,
але й пересічні громадяни для підвищення загального інтелектуального рівня або
ознайомлення з певною темою (неформальна та інформальна форми освіти),
надання інших послуг, що не пов’язані безпосередньо з університетською функцією.
22. Позитивним слід визнати досвід американських університетів щодо
комерційного використання зареєстрованих торговельних марок. Українським
університетам варто приділяти більше уваги реєстрації, активному використанню у
своїй діяльності торговельних марок, а також ліцензійній політиці. Можна
спрогнозувати, що з часом виникне потреба у заснуванні організації, подібної до
американської Ліцензійної компанії коледжів (Collegiate Licensing Company), яка
займається захистом, збереженням і підтримкою торговельних марок університетів,
забезпеченням доступу продавців до використання торговельних марок через
ліцензійні процедури та гарантування споживачам якості продукції, яка
випускається з використанням торговельних марок. Торговельна марка як засіб
індивідуалізації інституції вищої освіти є важливим елементом у конкурентній
боротьбі за абітурієнтів, бюджетне фінансування, а також може стати істотним
джерелом доходів від продажу продукції із символікою університету.
23. Раціональним є американський досвід спеціального цивільно-правового
регулювання особистих немайнових відносин за участю студента (а саме
закріплення спеціального права на приватність) в Акті про сімейні освітні права та
приватність. Вважаємо за необхідне закріпити відповідні норми у національному
праві.
24. До норм права США, неприйнятних для національного права, слід віднести
«каучукову» норму американського Закону про авторське право щодо
«добросовісного використання» (fair use) і Бернської конвенції про «добрі звичаї»
408
(fair practice), що є підставою для вільного використання твору без згоди автора (чи
іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і
джерела запозичення.
25. До норм американського права, що можуть бути запозичені Україною після їх
адаптації до українських умов, слід віднести норми про укладання з професорськовикладацьким складом безстрокових трудових договорів, що сприятиме повноцінній
реалізації права на академічну свободу професора. Вважаємо норми, які регулюють
трудові відносини, приватноправовими за юридичною сутністю, оскільки із
переходом до ринкової економіки робоча сила дедалі більше набуває товарного
характеру, поступово зникає межа між цивільним і трудовим правом, збільшується
кількість цивільно-правових елементів, які використовуються під час регулювання
трудових відносин. У числі вимог до претендентів на призначення на посаду
безстроково необхідно передбачити: шестирічний строк роботи на посаді, високий
рівень викладання в аудиторії, вагомий внесок у науку у виді публікації монографій,
підручників і статей у профільних журналах, позитивні відгуки студентів.
26. Із метою недопущення можливих конфліктів із приводу розподілу авторських
прав на службові твори між викладачем та університетом доцільною є розробка і
затвердження ВНЗ власних правил авторського права, чим активно займаються
американські інституції вищої освіти.
27. Для запобігання можливим конфліктам щодо розподілу патентних прав на
службові твори між викладачем та університетом слід запозичити американський
досвід вирішення питань щодо розподілу майнових прав інтелектуальної власності
на створений у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи за дорученням
роботодавця службовий винахід, корисну модель чи промисловий зразок і точно
зафіксувати, які права залишаються за працівником, а які переходять до
роботодавця. Вважаємо за необхідне укладати договори про патентні права на
майбутні винаходи з кожним науковим і науково-педагогічним працівником. Із
метою захисту прав університету раціональним буде скористатися формулюванням
«винахідник передає майнові права на винахід», а не «зобов’язується передати
майнові права на винахід». Коло винахідників службового винаходу є ширшим, ніж
409
тільки наймані працівники наукових і науково-освітніх установ: до нього також
належать аспіранти та докторанти, які зробили винахід під керівництвом професора.
28. Крім дисциплінарної відповідальності учасників освітнього процесу за
плагіат доцільним буде запровадити позадоговірну цивільно-правову
відповідальність у виді повернення майна, збереженого без належної правової
підстави, оскільки отримання щомісячної надбавки до заробітної плати за згодом
скасований науковий ступінь чи вчене звання було безпідставним. Згідно з ч. 1
ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок
іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте
майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути
майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Необхідно
розширити коло суб’єктів, відповідальних за академічний плагіат, зокрема викласти
п. 1 ч. 3 ст. 32 Закону України «Про вищу освіту» в такій редакції: «ВНЗ зобов’язані
вживати заходів, у тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх
технологій, щодо запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових
роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників,
здобувачів освітньо-наукового або наукового рівня, здобувачів вищої освіти та
притягнення їх до дисциплінарної та цивільно-правової відповідальності».