Нечаева Кристина Олександрівна Відумерлість спадщини за цивільним законодавством України

Краткое описание

Нечаева Кристина Олександрівна, викладач ка­федри приватно-правових дисциплін Університету су­часних знань: «Відумерлість спадщини за цивільним законодавством України» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приват­не право). Спецрада Д 20.149.01 в Івано-Франківсько­му університеті права імені Короля Данила Галицького

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

НЕЧАЄВА КРИСТИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 347.65/.68

ДИСЕРТАЦІЯ
ВІДУМЕРЛІСТЬ СПАДЩИНИ
ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
(081 – Право)

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ К.О. Нечаєва

Науковий керівник Аврамова Ольга Євгенівна,
кандидат юридичних наук, доцент

Івано-Франківськ – 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 14
ВСТУП 15
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДУМЕРЛОСТІ СПАДЩИНИ
1.1. Генезис правового регулювання відумерлості спадщини 23
1.2. Поняття та правова природа відумерлості спадщини 37
1.3. Склад юридичних фактів відумерлості спадщини 53
Висновки до розділу 1 63
РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
ВІДУМЕРЛОСТІ СПАДЩИНИ 65
2.1. Суб’єкти правовідносин відумерлості спадщини 65
2.2. Об’єкт правовідносин відумерлості спадщини 81
2.3. Зміст правовідносин відумерлості спадщини 94
Висновки до розділу 2 104
РОЗДІЛ 3 ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ
ВІДУМЕРЛОЮ 107
3.1. Матеріальні підстави визнання спадщини відумерлою 107
3.2. Процесуальні підстави визнання спадщини відумерлою 142
3.3. Наслідки визнання спадщини відумерлою 153
Висновки до розділу 3 170
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 180
ДОДАТКИ 203

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Адміністративно-територіальна одиниця – область, район, місто, район у місті, селище, село.
ЗК України –Земельний кодекс України.
Орган місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські, обласні та районні ради.
СК України – Сімейний кодекс України.
Територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
ЦК України – Цивільний кодекс України.
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України.

ВСТУП

Актуальність теми обумовлена тим, що при застосуванні інституту відумерлості спадщини зберігається економічний баланс, задовольняються приватні інтереси, унеможливлюється зловживання суб’єктивними правами, зберігається режим законності щодо майнових прав, які входять до складу відумерлої спадщини. Незважаючи на значення відумерлості спадщини для сталого розвитку суспільних відносин, вона є одним із дискусійних понять у юридичній науці, оскільки в межах європейського правового поля законодавчий підхід щодо цього юридичного явища розділився на дві групи: теорію спадкування (універсальне правонаступництво, традиція германського права) та теорію окупації (сингулярне правонаступництво, традиція римського права). Національне законодавство України базується на перший теорії, але останнім часом спостерігається наукова тенденція щодо відмови від неї, що потребує подальшого переосмислення.
Дослідження відумерлості спадщини є необхідним і для захисту прав та
інтересів територіальних громад, органів місцевого самоврядування, оскільки в їх правозастосовній практиці виникла низька практичних питань, обумовлених оновленням цивільного та цивільного процесуального законодавства щодо можливості звернення до суду кредиторів, власників або користувачів суміжних земельних ділянок сільськогосподарського призначення з вимогою про визнання спадщини відумерлою. Крім того, наявність у правовідносинах відумерлості спадщини публічного суб’єкта (територіальної громади) призводить до регулювання правовідносин відумерлості спадщини як нормами публічного, так і приватного права. Збереження балансу засад цивільного законодавства у цих правовідносинах є необхідним для захисту прав та інтересів суб’єктів цивільних відносин. Вказані науково-практичні задачі підкреслюють необхідність окремого дослідження відумерлості спадщини за цивільним законодавством України.
Проблематика відумерлості спадщини обумовлена і особливістю правового регулювання відносин відумерлості спадщини, яке базується на нормах цивільного

та адміністративного права. Окремі питання відумерлості спадщини (виявлення, взяття на облік тощо) регулюються рішеннями органів місцевого самоврядування. Тобто, залежно від місця відкриття спадщини та/або знаходження нерухомого майна, що входить до складу відумерлої спадщини, конкретними місцевими радами визначаються правила щодо відумерлості спадщини.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці Т.В. Боднар, В.К. Дронікова, І.В. Жилінкової, Ю.О. Заіки, Л.В. Козловської, Н.С. Кузнєцової, В.І. Курдіновського, О.І. Неліна, О.О. Первомайського, І.О. Покровського, З.В. Ромовської, Є.О. Рябоконя, В.І. Серебровського, Н.Б. Солтис, І.В. Спасибо-Фатєєвої, С.Я. Фурси, Ю.Є. Ходики та інших науковців.
У національній юридичній науці питанням відумерлості спадщини присвячені окремі публікації О.Є. Аврамової, С.С. Бичкової, О.Є. Кухарєва, О.П. Печеного, О.В. Розгон, Є.О. Рябоконя, Н.Б. Солтис, Є.Є. Фурси, Є.І. Фурси та інших вчених. Незважаючи на їх спробу подолати теоретичні проблеми, що склались у сфері відумерлої спадщини, все ще залишається дискусійним правова природа, юридичний склад фактів, підстави та наслідки відумерлості спадщини за цивільним законодавством.
Наведене вказує на актуальність обраної теми дисертації та потребу окремого теоретичного дослідження відумерлості спадщини за цивільним законодавством.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямовано на реалізацію положень Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», затвердженої Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015. Роботу виконано відповідно до п. 5 розділу І, п. 2 розділу ІІ, п. 3 розділу V Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016 – 2020 рр., схвалених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 року, перспективних напрямів кандидатських та докторських дисертацій за юридичними спеціальностями, перелік яких затверджено рішенням Президії Національної академії правових наук України від 18 жовтня 2013 р. № 86/11, та в межах науково-

дослідних тем Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в
тому, щоб на основі аналізу цивільного, спадкового законодавства, практики його застосування з’ясувати правову природу, особливості правовідносин, підстави та наслідки відумерлості спадщини за цивільним законодавством та розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства у сфері визнання спадщини відумерлою.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:
– виявити генезис правового регулювання відумерлості спадщини;
– визначити поняття та правову природу відумерлості спадщини;
– розкрити склад юридичних фактів відумерлості спадщини;
– охарактеризувати суб’єктів правовідносин відумерлості спадщини;
– визначити об’єкт правовідносин відумерлості спадщини;
– розкрити зміст правовідносин відумерлості спадщини;
– охарактеризувати матеріальні підстави визнання спадщини відумерлою;
– розкрити процесуальні підстави визнання спадщини відумерлою;
– з’ясувати наслідки визнання спадщини відумерлою;
– сформулювати пропозиції з удосконалення цивільного законодавства у сфері відумерлості спадщини.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають з приводу відумерлості спадщини.
Предметом дослідження є відумерлість спадщини за цивільним законодавством України.
Методи дослідження складають як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до досліджуваного об’єкта, так і окремі спеціальні методи наукового пізнання. Історично-правовий метод застосовано для виявлення генезису правого регулювання та юридичної науки щодо відумерлості спадщини (підрозділ 1.1, 1.2). Діалектичний метод

становить методологічну основу дисертації та дозволив виявити склад юридичних фактів відумерлості спадщини, суб’єктів та об’єкти правовідносин відумерлості спадщини (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2). Формально-логічний метод використано для виявлення змісту правовідносин відумерлості спадщини (підрозділ 2.3). Системно - структурний метод застосовано для встановлення процесуальних підстав визнання спадщини відумерлою та порядку задоволення вимог кредиторів (підрозділи 3.2, 3.3). Метод аналізу і синтезу дозволив виявити розбіжності у понятійному апараті матеріальних підстав визнання спадщини відумерлою; дослідити різні наукові підходи до поняття відумерлості спадщини (підрозділи 1.2, 1.3, 3.2). Техніко- юридичний метод використано для формулювання напрямів удосконалення правової регламентації відумерлості спадщини (підрозділи 1.1, 1.3, 3.1, 3.2). Порівняльний метод застосовано при розгляді відмови від спадщини та наслідків визнання спадщини відумерлою (підрозділи 3.1, 3.3). Формально-логічний та формально-догматичний методи дозволили проаналізувати наукові джерела, нормативні акти, судову практику та розробити пропозиції з удосконалення законодавства.
Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції
України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах, які визначають правові засади цивільно-правого регулювання відумерлості спадщини. Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення судової практики, теоретичні засади теорії держави та права, довідкові видання, рішення органів місцевого самоврядування щодо відумерлості спадщини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших системних досліджень теоретичних та практичних проблем відумерлості спадщини, її підстав та наслідків. За результатами проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
– охарактеризовано правове регулювання відумерлості спадщини та з’ясовано, що воно носить комплексний характер, оскільки поєднує норми

цивільного та адміністративного права з наданням переваги цивільному законодавству;
– доведено, що термін «відумерлість спадщини» базується на логіко-
правових зв’язках щодо суб’єкта, а не об’єкта. Об’єкт (майно, майнові права) не відмирає для цивільного обігу, а відмирає саме суб’єктний зв’язок щодо цього майна;
– доведено, що за складом юридичних фактів правовідносини відумерлості спадщини є спадковими правовідносинами;
– сформульовано можливість переходу майнових прав за правилами відумерлості спадщини на пай, акцію, частку у статутному капіталі юридичної особи до юридичної особи, якій належить відповідний статутний капітал, у порядку правонаступництва;
– розкрито співвідношення та розмежування понять «відумерле майно» і
«відумерлість спадщини» та доведено, що відумерлість спадщини може розглядатися як широке поняття, яке охоплює статус відумерлого майна та процес визнання спадщини відумерлою;
– запропоновано поділяти суб’єктів, які мають право звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою на групи: 1) зобов’язальні суб’єкти щодо подання заяви до суду (органи місцевого самоврядування); 2) уповноважені суб’єкти звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою (кредитори спадкодавця, власники або користувачі суміжних земельних ділянок, якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення); 3) заінтересовані суб’єкти (спадкоємці, які заявляють свої майнові права на спадщину після її визнання відумерлою);
удосконалено:
– наукову думку щодо розмежування цивільних та адміністративних правовідносин відумерлості спадщини, що полягає у різних правомочностях суб’єктів щодо відумерлості спадщини;
– наукові положення щодо особливостей змісту правовідносин із визнання спадщини відумерлою та зроблено висновок, що такими є: наявність активного

обов’язку в органів місцевого самоврядування щодо її прийняття; відсутність в органів місцевого самоврядування права відмовитись від прийняття відумерлої спадщини; виникнення в органів місцевого самоврядування всіх суб’єктивних прав та обов’язків правонаступника з дня набрання законної сили рішення про визнання спадщини відумерлою; універсальність правонаступництва за обов’язками спадкодавця;
дістали подальшого розвитку:
– наукова позиція, що обов’язок подання до суду заяви про визнання спадщини відумерлою органів місцевого самоврядування має активну форму;
– твердження, що територіальна громада вважається правонаступником усіх прав і обов’язків спадкодавця з дня набрання законної сили рішення про визнання спадщини відумерлою;
– положення правової доктрини щодо поділу підстав з відмови від спадщини за позитивним та негативним змістом на: 1) позитивні підстави відмови від спадщини – фактичні, юридичні обставини що дозволяють спадкоємцю отримати спадщину та вказують на його намір не здійснювати дії щодо прийняття спадщини; 2) негативні підстави відмови від спадщини – фактичні, юридичні обставини що не дозволяють спадкоємцю реалізувати своє право на спадщину (хвороба, відсутність своєчасних відомостей про смерть спадкодавця, ув’язнення, інвалідність тощо);
– наукова думка, що негідні спадкоємці – це фізичні чи юридичні особи, які визначені законом або заповітом спадкоємцями і особисто та/або через своїх представників: 1) вчинили протиправні умисні дії проти життя і здоров’я спадкодавця; 2) допустили негідну поведінку, що сприяла виникненню прав на спадкування; 3) не мають необхідного родинного зв’язку зі спадкодавцем;
4) вчинили інші неправомірні умисні дії з метою отримання права на спадщину.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні положення, висновки, пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теоретико-правових питань відумерлості спадщини у цивільному законодавстві; у

правотворчій діяльності – під час внесення змін і доповнень до нормативно- правових актів, які регулюють відносини визнання спадщини відумерлою; у правозастосовній сфері – для поліпшення практичної діяльності працівників органів прокуратури, адвокатури, нотаріату, суду, органів місцевого самоврядування у сфері відумерлості спадщини; у навчальному процесі – під час укладання підручників, навчальних посібників та проведення занять з дисциплін
«Цивільне право», «Сучасні проблеми цивільного права», «Спадкове право»; у правовиховній сфері – під час роботи щодо підвищення рівня правової та професійної культури працівників суду, органів місцевого самоврядування, адвокатури, нотаріату та правового виховання населення.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем особисто та становить самостійну розробку з обраної теми. Основні положення, висновки та пропозиції, які визначають наукову новизну та виносяться на захист, сформульовано й обґрунтовано здобувачем особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки й практичні рекомендації, викладені у дослідженні, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, де було виконано дисертацію, та були оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: «Сучасні проблеми цивілістики присвяч. пам’яті проф. Чингізхана Нуфатовича Азімова» (м. Харків, 20 грудня 2013 р.); «Проблеми цивільного права та процесу присвяч. пам’яті О.А. Пушкіна» (м. Харків, 7 червня 2014 р.);
«Проблеми цивільного права та процесу присвяч. пам’яті професора О.А. Пушкіна» (м. Харків, 30 травня 2015 р.); «O noua perspectiva a proceselor de integrare europeana a Moldovei si Ucrainei» (Chisinau, Republica Moldova, 25- 26 martie 2015); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, 14 травня 2015 р.); «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в України (м. Запоріжжя, 24–25 березня 2017 р.).
Публікації. Основні результати дисертації викладено у 6 наукових статтях, з яких 5 опубліковано у наукових фахових виданнях України (дві з яких у виданні,

включеному до міжнародних наукометричних баз даних), 1 – у зарубіжному науковому періодичному виданні, а також у 6 тезах наукових доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з них основного тексту 179 сторінок, список використаних джерел налічує 213 найменувань і займає 23 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей відумерлості спадщини за цивільним законодавством України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них такі:
1. У період первісного ладу плем’я розглядалося як одна сім’я і цей колективний суб’єкт набував усі права на майно. Таке положення стало започаткуванням права роду на майно, що було первинним перед правом інших суб’єктів та з часом трансформувалось у право публічного суб’єкта на отримання спадщини для підтримки існуючих правовідносин щодо об’єкта спадкування, з приводу якого не заявлені вимоги приватних спадкоємців. Історично у спадкове законодавство було покладено два підходи щодо праворозуміння відумерлого майна: як до майна безхазяйного (римська традиція) та майна, що переходить у власність держави на підставі спадкового зв’язку між суб’єктом та об’єктом (германська традиція).
2. З’ясовано, що існує дві наукові позиції щодо розуміння поняття відумерлості спадщини: матеріальна (розгляд відумерлості спадщини як майна, що залишається після смерті спадкодавця) та процесуальна (як процес переходу майна до територіальної громади). У широкому розумінні відумерлість спадщини охоплює поняття відумерлого майна та процес визнання і прийняття спадщини до територіальної громади. У вузькому розумінні, відумерлість спадщини – це процес переходу відумерлого майна до власності територіальної громади.
Виявлено чотири наукових підходи до поняття та природи відумерлості спадщини: 1) різновид спадкування; 2) процес переходу майна до територіальної громади; 3) різновид набуття права власності; 4) спадкування особливого роду (sui generis).

Аргументовано, що у зв’язку з розділенням категорій «відумерле майно» та «відумерла спадщина» правова природа цих явищ повинна розглядатися окремо.
3. Вказано, що до складу юридичних фактів відумерлості спадщини, входить така система юридичних фактів: 1) юридичний факт − відкриття спадщини; 2) юридичний факт (презумпція) виявлення майна, щодо якого існує припущення існування статусу відумерлого; 3) юридичний факт належності відумерлого майна померлій особі; 4) юридичний факт відсутності спадкоємців на майно, відмови їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини або їх усунення від спадкування; 5) юридичний факт звернення територіальної громади до суду про визнання майна відумерлим та прийняття відумерлої спадщини; 6) юридичний факт – рішення суду щодо визнання спадщини відумерлою та наділення відповідної територіальної громади статусом правонаступника.
4. Доведено, що територіальна громада не є спадкоємцем, оскільки цей суб’єкт не має права на спадкування, а має обов’язок вступити у спадщину. Тому цей суб’єкт і не визначено у чергах спадкоємців.
Здійснено класифікацію суб’єктів правовідносин відумерлості спадщини
на:
1) суб’єкти, які мають право звернутися до суду про визнання спадщини
відумерлою, котрі поділяються на: а) зобов’язальні суб’єкти щодо подання заяви до суду (органи місцевого самоврядування); б) уповноважені суб’єкти звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою (кредитори спадкодавця, власники або користувачі суміжних земельних ділянок, якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення); в) заінтересовані суб’єкти (спадкоємці, які заявляють свої майнові права на спадщину після її визнання відумерлою);
2) суб’єкти-правонаступники;
3) допоміжні суб’єкти у відносинах визнання спадщини відумерлою (нотаріус, суд).

5. Визначено, що об’єктом правовідносин відумерлості спадщини є майно, майнові права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Цивільним законодавством не передбачено будь-яких обмежень щодо складу відумерлої спадщини, зокрема до складу відумерлої спадщини може входити рухоме і нерухоме майно, землі сільськогосподарського призначення, пай на земельну ділянку; речові права на нерухоме майно; корпоративні права; майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, інші майнові права.
Визначено, що відумерле майно – це майно, майнові права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті та яке передається у власність територіальної громади на підставі рішенням суду, на території якого знаходиться таке майно. Відумерлість спадщини (у вузькому розумінні) – процес (система дій) переходу майна, майнових прав, обов’язків до територіальної громади у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.
6. Обґрунтовано розмежовування адміністративних та цивільних правовідносини у сфері відумерлості спадщини. Адміністративні відносини відумерлості спадщини – це дії, пов’язані з виявленням, взяттям на облік, збереженням та розпорядженням об’єктами відумерлої спадщини в інтересах територіальної громади. Цивільні правовідносини відумерлості спадщини – це дії, спрямовані на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою та переходу права власності на відумерле майно до територіальної громади.
Уповноважені суб’єкти у правовідносинах відумерлості спадщини мають такі права: право на звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою; право на одержання інформації зі Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину; право вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди спадкоємця.

Заінтересовані суб’єкти (спадкоємці, які заявляють свої майнові права на спадщину після її визнання відумерлою) мають такі суб’єктивні права вимоги: перегляд рішення про визнання спадщини відумерлою; встановлення додаткового строку для вступу у спадщину; повернення грошової компенсації вартості спадкового майна від територіальної громади.
7. Досліджені матеріальні підстави визнання спадщини відумерлою. Відсутність спадкоємців – це статичний факт, що констатує відсутність приватного суб’єкта, який має волевиявлення отримати майно у власність та здійснювати правомочності щодо суб’єкта власності. При цьому ця підстава стала першою, яка була визначена законодавством для визнання спадщини відумерлою.
Усунення від права на спадкування (інститут негідних спадкоємців) є національним інститутом спадкового права, який пройшов еволюційні етапи формування, та властивий національній традиції розвитку права. Усунення від права на спадкування є самостійною, комплексною матеріальною підставою відумерлості спадщини, оскільки охоплює дві необхідні підстави для визнання спадщини відумерлою: негідність спадкоємців та відсутність спадкоємців. Історично усунення від права на спадкування, як матеріальна підстава відумерлості спадщини сформувалось пізніше ніж інститут відсутності спадкоємців.
Неприйняття спадщини – це бездіяльність закликаного спадкоємця, що вказує на його намір не здійснювати дії щодо прийняття спадщини. Запропоновано поділяти підстави з неприйняття спадщини за позитивним та негативним змістом. Позитивні підстави неприйняття спадщини – фактичні, юридичні обставини, що дозволяють спадкоємцю отримати спадщину та вказують на його намір не здійснювати дії щодо прийняття спадщини. Негативні підстави неприйняття спадщини – фактичні, юридичні обставини, що не дозволяють спадкоємцю реалізувати своє право на спадщину (хвороба, відсутність своєчасних відомостей про смерть спадкодавця, ув’язнення, інвалідність тощо).

Відмова від спадщини як матеріальна підстава визнання спадщини відумерлою є складним юридичним фактом, що поєднує такі факти: відмову від спадщини, неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, спливу одного року з часу відкриття спадщини.
8. Доведено наявність двох порядків щодо переходу майна у власність територіальної громади. Перший порядок передбачає перехід нерухомого майна до територіальної громади за місцем його місцезнаходження. Другий порядок – перехід майна щодо рухомого майна.
Доведена фактична потреба у визначенні окремого строку неприйняття спадщини в аспекті відумерлості спадщини, оскільки строк в один рік для встановлення факту неприйняття спадщини є недостатнім.
Встановлено таку процесуальну систему дій визнання спадщини відумерлою: 1) виявлення відумерлої спадщини органами місцевого самоврядування відповідної територіальної громади; 2) управління відумерлою спадщиною, зокрема здійснення публікації про наявність виявленої відумерлої спадщини та можливості порушення процедури визнання спадщини відумерлою органами місцевого самоврядування відповідної територіальної громади у засобах масової інформації державного значення; отримання інформації зі Спадкового реєстру; охорона; оцінка майна; 3) звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою; 4) ухвалення судового рішення про визнання спадщини відумерлою.
9. Виокремленні такі наслідки переходу відумерлого майна до територіальної громади на підставі судового рішення: ухвалення рішення щодо прийняття рухомого, нерухомого майна до комунальної власності; реєстрація нерухомого майна за територіальною громадою; розірвання договору щодо управління відумерлою спадщиною та договорів про збереження або тимчасове користування об’єктом відумерлої спадщини; реалізація нерухомого майна шляхом приватизації, викупу власниками суміжних частин будинку за їх бажанням; надання у користування нерухомого майна тощо.

Визначено, що задоволення вимог кредитора спадкодавця за відумерлою спадщиною має відносний характер. Вимоги кредитора спадкодавця за відумерлою спадщиною мають такі обмеження:
1) часові: кредитор повинен пред’явити свої вимоги протягом шести місяців, у разі неможливості отримати інформацію про відкриття спадщини протягом одного року;
2) вартісні: вимоги кредитора задовольняються в межах вартості майна, одержаного у спадщину;
3) зобов’язальні: відшкодування лише окремих видів зобов’язання – майнова та моральна шкода, завдана спадкодавцем, обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), що були присуджені судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.
10. Сформульовані такі пропозиції з удосконалення вітчизняного цивільного законодавства у сфері відумерлості спадщини:
– ч. 2 ст. 1277 ЦК України запропоновано доповнити реченням такого змісту: «У разі неприйняття спадщини спадкоємцями, заява про прийняття спадщини подається територіальною громадою після спливу п’яти років»;
– ч. 3 ст. 1277 ЦК України запропоновано доповнити другим реченням такого змісту: «Якщо до складу відумерлої спадщини входять об’єкти культурної спадщини, то територіальна громада може відмовитися від власності на ці об’єкти на користь держави»;
– ч. 4 ст. 1277 ЦК України запропоновано доповнити ч. 6 такого змісту:
«Якщо місце відкриття спадщини знаходиться в іноземній державі, то рухоме майно громадянина України переходить у власність держави, а нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої воно знаходиться».