Войтовський Валентин Сергійович Касаційне оскар­ження у цивільному процесі України

Краткое описание

Войтовський Валентин Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу: «Касаційне оскар­ження у цивільному процесі України» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приват­не право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
ВОЙТОВСЬКИЙ ВАЛЕНТИН СЕРГІЙОВИЧ
УДК 347.94
«КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ»
12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Захарова Олена Семенівна,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ-2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………....3
ВСТУП……………………………………………………………………......4
Розділ I. ПРАВОВА ПРИРОДА КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ
СУДОВИХ РІШЕНЬ ………………………………………………………12
1.1. Перегляд судових рішень у касаційному порядку: історичні
аспекти………………………………………………………………………………..12
1.2. Поняття та сутність касаційного оскарження……………………….32
Висновки до Розділу I. ……………………………………………............52
Розділ II. РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ
СУДОВИХ РІШЕНЬ …………………………………………………….. 54
2.1. Механізм реалізації права касаційного оскарження…… ……...…..54
2.2. Суб’єкти та об’єкти права касаційного оскарження .................... 63
2.3. Повноваження суду касаційної інстанції в світлі реалізації права
касаційного оскарження …………………………………………………….……..94
Висновки до Розділу II. …………………………………………………..124
Розділ III. ПРОЦЕСУАЛЬНІ НАСЛІДКИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА
КАСАЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ ………………… …………………126
3.1. Процесуальні наслідки перегляду рішень судом касаційної
інстанції………………………………………………………………………….....126
3.2. Процесуальні наслідки перегляду ухвал судом касаційної
інстанції……………………………………………………………………………..144
Висновки до Розділу III. ………………………………………..………....179
ВИСНОВКИ……………………………………………………..……..…..183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….188
ДОДАТКИ…………………………………………………………………..204
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЄКПЛ – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
КСУ – Конституційний Суд України
РФ – Російська Федерація
ст. – стаття
ч. – частина
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України
4
ВСТУП
Актуальність теми. Механізм захисту порушених, невизнаних, оспорюваних
прав, свобод та інтересів особи має однаково добре працювати на всіх стадіях
цивільного процесу, від відкриття провадження у справі до оскарження
незаконності судового рішення у касаційному провадженні. Це означає, що
Конституційне право кожного звертатися до суду (ст. 55) та можливість оскарження
судового рішення у касаційному порядку (ст. 129) мають бути однаково
ефективними, адже досконале процесуальне законодавство є основою
справедливого судочинства. Має бути створений настільки досконалий правовий
порядок, щоб необґрунтовані, надумані, безпідставні звернення до суду не
блокували роботу судового органу, а були надійною гарантією захисту прав. Тож
особливе місце в механізмі захисту прав має закріплена у цивільному
процесуальному законодавстві процедура з перевірки законності судових рішень в
касаційному порядку. Статтею 129 Конституції України касаційне оскарження
рішення суду визначено як одну з основних засад судочинства.
За часів незалежної України законодавець вже декілька разів проводив
концептуальні зміни у процесуальному законодавстві. Якщо за Концепцією судовоправової реформи 1992 року тільки з'явилися пропозиції докорінного реформування
процесуальних інститутів перегляду законності та обґрунтованості судових рішень в
апеляційному та касаційному порядках, то з прийняттям Конституції 1996 року, де
вони знайшли своє закріплення, це стало правовою реальністю. Після закінчення дії
Перехідних положень Конституції України у 2001 році почали діяти інститут
апеляції і набув нового змісту інститут касації. З прийняттям ЦПК України 2004
року та судово-правової реформи 2010 року відбувся подальший процес
реформування цих правових інститутів. Слід зазначити, що і сьогодні процесуальне
законодавство знаходиться у стані реформування і обумовлено це тим, що
соціально-економічні, політичні зміни у державі вимагають докорінних змін
механізму захисту порушених прав. Це буде мати суттєвий вплив на подальше
реформування і інституту перегляду законності судового рішення. Крім того,
Україна, ратифікувавши Європейську Конвенцію про захист прав і основоположних
5
свобод взяла на себе зобов’язання удосконалити механізм захисту права до
європейських стандартів.
Комітетом міністрів Ради Європи 7 лютого 1995 р. було прийнято
Рекомендацію відносно введення в дію та покращення функціонування систем та
процедур оскарження по цивільних та торгових справах. Рекомендації Комітету
міністрів Ради Європи дають підстави стверджувати, що судовий контроль, як
правило, повинен завершуватися апеляційною інстанцією, але держави мають
самостійно визначитися якого рівня судовий контроль вони мають створювати. Це
дозволяє зробити висновок про те, що має існувати можливість контролю за будьяким рішенням суд з боку вищестоящого суду.
Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження становлять наукові праці та
дослідження, в тому числі монографії, з цивільного судочинства. Різні аспекти
перевірки судових рішень у цивільному процесі були предметом досліджень
вітчизняних вчених Ю.В. Білоусова, С.С. Бичкової, О.О.Грабовської, П. П. Заворотька,
К.В.Гусарова, С.Ю. Каца, В. В. Комарова, Д. Д. Луспеника, О. В. Дем’янової,
О. С. Захарової, Н.О. Кіреєвої, К. І. Малишева, Ю. В. Навроцької, Ю.Д.Притики,
Т. В. Рудої, В. І. Тертишнікова, Г. П. Тимченка, О. С. Ткачука, О.З. Хотинської-Нор,
О. І. Угриновської, Т. В. Цюри, О. М. Шиманович, О. О. Штефан, М. Й. Штефана,
П.І. Шевчука та радянських учених М. Г. Авдюкова І. М. Зайцева, В. С. Калмацького,
К. І. Комісарова, В.К. Пучинського, П. Я. Трубнікова, Д. М. Чечота, російських
процесуалістів О.О. Борисової, О. Т. Боннера, С. К. Загайнової, Л. Ф. Лесницької,
І. В. Решетнікової, Т. В. Сахновавої, Л. О. Терехової, М. К. Треушнікова, Н. О. Чечіної,
Д. М. Чечот, М.С. Шакарян, В. В. Яркова та інші.
Незважаючи на численні дослідження проблем перегляду судових рішень, слід
зазначити, що тема є актуальною, оскільки процесуальне законодавство постійно
змінюється, до ЦПК України 2004 року були внесені суттєві зміни, зокрема і ті, що
стосувалися підстав скасування рішень в касаційному порядку, сьогодні активно
обговорюється проект змін до ЦПК. Внесені зміни не усунули наявних проблем, а
навпаки породили нові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
6
дослідження виконано в рамках теми комплексних наукових досліджень Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, відповідно до державної
бюджетної науково-дослідної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний і практичний аспекти» (№11 БВ 042-01; державний реєстраційний
номер 0111U008337), яка досліджується на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, та теми кафедри правосуддя
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку
законодавства про судочинство і судоустрій України» № 97165. Тему дисертації
затверджено Вченою радою юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка 22 листопада 2010 р. (протокол №3).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення
теоретичних проблем та розроблення пропозицій з їх вирішення щодо оскарження
судових рішень у касаційному порядку.
Для досягнення визначеної мети в дисертації поставлено такі задачі:
- визначити понятійний апарат, який розкриває сутність оскарження судових
рішень у касаційному порядку;
- виокремити історичні етапи та особливості становлення інституту перегляду
судових рішень у касаційному порядку;
- розкрити зміст процесуального статусу суб’єктів права касаційного
оскарження;
- визначити судові рішення, що є об’єктами оскарження в касаційному порядку;
- з'ясувати межі судового втручання при реалізації права касаційного
оскарження;
- розкрити повноваження суду касаційної інстанції в світі реалізації права
касаційного оскарження;
- обґрунтувати процесуальні наслідки реалізації права касаційного оскарження;
- розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення касаційного
провадження як дієвого механізму захисту права.
7
Об’єктом дослідження є процесуальні відносини, пов’язані з оскарженням
та перевіркою судових рішень в касаційному порядку.
Предметом дослідження є касаційне оскарження в цивільному процесі
України.
Методи дослідження. З урахуванням об’єкта і предмета дослідження та
відповідно до поставленої мети і завдань було використано загальнонаукові та
спеціальні методи дослідження:
 діалектичний метод пізнання – дав змогу дослідити та обґрунтувати
основні поняття, що використовуються в роботі, розкрити природу та зміст
касаційного перегляду судових рішень у цивільному судочинстві (підрозділ 1.2);
 системний – дозволив визначити проблеми правового регулювання процесу
оскарження судових рішень у касаційному порядку, визначити структуру
касаційного провадження, співвідношення понять «стадія» та «провадження» (2.1);
 статистичний – застосовано при вивчені судової статистики та практики
(3.1-3.2);
 історико-правовий – у процесі аналізу наукової літератури та динаміки
розвитку та становлення інституту касації в цивільному процесі України (1.1);
 формально-логічні методи (аналіз, синтез, аналогія, класифікація,
порівняння, узагальнення і т.ін.) – при тлумаченні положень законодавства, яким
регулюється касаційне провадження, дав змогу здійснити комплексний аналіз вимог
перегляду судових рішень у касаційному порядку, зробити науково-теоретичні
висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Теоретичну базу дослідження становлять праці в галузі філософії, загальної
теорії держави і права, використано наукові праці з конституційного права,
цивільного права інших галузей права, з цивільного процесу, а також напрацювання
вітчизняних і зарубіжних науковців із загальних питань юриспруденції.
Нормативно-правову базу дослідження становлять Конституція України,
міжнародні договори і конвенції, ратифіковані Україною, закони України і
постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України,
8
акти Кабінету Міністрів України, рішення і висновки органів РЄ, законодавство
окремих зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження становлять проаналізовані окремі рішення
Конституційного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України,
постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та
кримінальних справ, судова практика та судова статистика.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне
дослідження є комплексним дослідженням реалізації права касаційного оскарження.
Конкретними результатами запропонованого дослідження, що містять наукову
новизну, слід визнати такі:
вперше:
- визначено поняття механізму реалізації права касаційного оскарження, під
яким слід розуміти комплексну взаємодіючу систему прав, обов’язків та діяльність
суду та учасників процесу, врегульовану нормами цивільного процесуального
законодавства з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав,
свобод чи інтересів особи шляхом перевірки неправильності застосування судом
норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Характеризуючими ознаками механізму реалізації права касаційного оскарження є
наявність: 1) норм цивільного процесуального законодавства, якими регулюється
процедура касаційного провадження та права і обов’язки суб’єктів цих
правовідносин; 2) суб’єкта реалізації права касаційного оскарження; 3) належного
суб’єкта правозастосування; 4) об’єкта оскарження; 5) чітко визначеної мети
процесуальної діяльності цих правовідносин; 6) процесуальних наслідків, втілених у
актах правозастосування.
- розроблено процедуру оголошення судом касаційної інстанції про ухвалене
рішення, яка полягає не тільки у проголошенні його у залі судового засідання та
розміщенні на офіційному сайті суду, а й у публікації його у спеціальному
друкованому виданні з обов’язковою розсилкою до всіх судових органів України з
метою забезпечення єдності судової практики;
9
- розроблено порядок проведення судового засідання судом касаційної
інстанції у режимі відеоконференції. З цією метою проведено семантичний аналіз
поняття «режим відеоконференції» у цивільному судочинстві та виокремлено його
характеризуючи ознаки;
- обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення повноваження суду
стосовно постановлення ухвали про направлення справи до суду належної
юрисдикції при закритті провадження у справі або відмові у відкритті провадження
у справі у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного
судочинства;
удосконалено:
- наукові підходи щодо визначення поняття касаційного оскарження як
гарантованого права особи на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,
свобод чи інтересів у суді касаційної інстанції в порядку та строки, встановлені ЦПК
України;
- наукові погляди стосовно визначення касаційного провадження як одного із
способів перегляду судового рішення, яке набрало законної сили стосовно
неправильності застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права, ініційований
суб’єктом права касаційного оскарження;
- механізм реалізації права касаційного оскарження у розумні процесуальні
строки які є мінімальним стандартом доступності правосуддя в цьому провадженні.
З огляду на це доводиться, що строки звернення до суду касаційної інстанції,
відкриття касаційного провадження, підготовки справи до розгляду, попередній
розгляд справи та розгляду касаційної скарги мають бути розумними та логічно
співвідноситися між собою і виступати основою реалізації захисту права судом
касаційної інстанції;
набули подальшого розвитку:
- пропозиції щодо вирішення питання про відмову у відкритті касаційного
провадження виключно у колегіальному складі суддів на стадії попереднього
10
розгляду справи з дотриманням загальних правил належного фіксування процедури
або за клопотанням сторони у режимі відеоконференції;
- поняття обґрунтованості касаційної скарги, яке включає аналіз суб’єктом
права касаційного оскарження ухваленого судом першої або апеляційної інстанцій
судового рішення на предмет неправильності застосування судом норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права та клопотання особи,
яка подає скаргу.
Практичне значення отриманих результатів роботи.
Запропоновані у дисертації висновки можна використовувати:
у науковій діяльності – для подальшого наукового осмислення і розроблення
проблем касаційного провадження;
у правотворчій діяльності – для розвитку та удосконалення цивільного
процесуального законодавства;
у навчальному процесі – при викладанні курсу «Цивільне процесуальне право
України», спецкурсів «Порівняльне цивільне процесуальне право», «Актуальні
проблеми цивільного процесу України», а також під час підготовки підручників і
навчальних посібників із зазначених дисциплін;
у правозастосовчій діяльності - результати дослідження, можуть сприяти
удосконаленню законодавства, що регулює порядок звернення до суду касаційної
інстанції. Зокрема, в межах дослідження розроблено й обґрунтовано конкретні
пропозиції щодо змін та доповнення положень ЦПК України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею,
як і всі опубліковані дисертантом наукові праці і відображають результати
проведеного дослідження.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Роботу виконано на
кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертації обговорювалися на
засіданнях кафедри.
Результати проведеного дослідження оприлюднені у доповідях на наукових
конференціях, зокрема: міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-
11
конференції «Актуальна юриспруденція»( м. Київ, 10.10.2012 року); міжнародній
науковій конференції «Актуальні проблеми теорії та практики нотаріального,
цивільного, виконавчого процесів: співвідношення і взаємодія», (м.Київ, 21-
22.02.2013 року); міжнародній науковій конференції «Цивільне законодавство:
система, міжгалузеві зв’язки, шляхи вдосконалення» (м. Київ, 25-26.04.2013 року);
міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-конференції «Актуальна
юриспруденція» (м. Київ, 11.12.2013 року); міжнародній науково-практичній
конференції «Європейські стандарти захисту прав в цивільному судочинстві:
випробування часом» (м. Київ, КНУ ім.Т. Шевченка, 26.09.2014 року).
Публікації. Основні положення та висновки, що містяться у дисертації,
знайшли своє відображення в 10 публікаціях. З них: 5 наукових статей опубліковано
у виданнях, включених до переліку фахових з юридичних наук, в яких містяться
основні результати дисертації, у тому числі 1 – у міжнародному науковому виданні,
а також 5 тез наукових доповідей на наукових конференцій, що додатково
відображають наукові результати дисертації.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг
дисертаційної роботи становить 187 сторінок. Список використаних джерел налічує
215 найменувань і займає 16 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дало можливість вирішити важливу наукову задачу –
обґрунтувати ряд наукових положень, сформулювати висновки і пропозиції, які
мають теоретичне і практичне значення для вдосконалення нормативного
регулювання касаційного оскарження судових рішень, правового статусу суду та
учасників касаційного провадження цивільного процесу в Україні, зокрема:
1. Визначити понятійний апарат, який розкриває сутність реалізації права
касаційного оскарження, процедуру перегляду судових рішень у касаційному
провадженні. Існуючи в теорії цивільного процесу підходи щодо визначення
поняття, сутності та значення касаційного провадження полягають в тому, що одні
автори під касаційним провадженням розуміють стадію цивільного процесу, яка
передбачає перевірку законності судових рішень судами касаційної інстанції; інші
зазначають, що касаційне провадження – це правозастосовчий цикл у якому
здійснюється перевірка законності судових актів; треті вважають, що касаційне
провадження це стадія цивільного процесу, яка врегульовує нормами цивільного
процесуального права сукупність пов’язаних між собою процесуальних відносин,
що виникають в суді касаційної інстанції; четверті, що касаційне провадження – це
самостійна форма забезпечення однакового застосування законодавства судами
першої та апеляційної інстанцій. Не спростовуючи наявні визначення касаційного
провадження ми вважаємо, що всі вони позбавлені найголовнішої сутності, що
такий вид провадження має бути ініційований суб’єктом права касаційного
оскарження. Тож це дає можливість запропонувати наступне визначення
касаційного провадження – це надзвичайний спосіб перегляду законності судових
рішень судом касаційної інстанції, розпочатий суб’єктом права касаційного
оскарження у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
2. Касаційне оскарження це гарантоване процесуальним законом право особи
на звернення у порядку та строки, передбачені законом до суду касаційної інстанції
з вимогою про скасування судового рішення у зв’язку з його незаконністю.
184
Характеризуючими ознаками касаційного оскарження є наступні: 1) право
касаційного оскарження виникає з моменту проголошення судового рішення судом
апеляційної інстанції; 2) право касаційного оскарження може бути реалізовано
сторонами та іншими особами, які брали участь у розгляді справи, а також особами,
які не брали участі у розгляді справи в разі вирішення судом питань про їх права,
свободи чи обов’язки; 3) касаційне провадження може бути відкрито виключно за
касаційною скаргою, форма і зміст якої має відповідати вимогам процесуального
закону; 4) касаційна скарга подається у межах строків касаційного оскарження; 5)
касаційне провадження здійснюється у належній процесуальній формі в межах
повноважень суду касаційної інстанції; 6) процесуальні наслідки розгляду
касаційної скарги фіксуються у процесуальних актах (рішеннях та ухвалах суду
касаційної інстанції).
3. Досліджуючи питання становлення інституту касації в цивільному
судочинстві України в історичній ретроспективі, ми дійшли висновку, що на різних
історичних етапах розвитку процесуального законодавства цей спосіб перегляду
судових рішень мав свої особливості і вважався надзвичайним, виключним видом
провадження, оскільки міг бути реалізований лише за умов неправильного
застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального права або
порушенні норм процесуального права. Сучасні тенденції його розвитку потребують
вирішення проблем щодо удосконалення процесуального статусу суб’єктів,
наділених правом касаційного оскарження; більш чіткої регламентації об’єктів та
строків касаційного оскарження; удосконалення процедури касаційного
провадження.
4. Механізм реалізації права касаційного оскарження це діяльність суду та
інших осіб, що брали участь у розгляді справи а також осіб, що не брали участь у
розгляді справи але суд вирішив питання про їх права, свободи та обов’язки
спрямована на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів, яка врегульована нормами цивільного процесуального законодавства що
встановлюють права та обов’язки суб’єктів цивільних процесуальних відносин з
перевірки законності судових рішень, регламентують процедуру, за якою
185
здійснюється ця діяльність та ухвалюються відповідні судові рішення.
Зміст механізму реалізації права касаційного оскарження складається з таких
елементів:1) наявності норм цивільного процесуального законодавства, яким
встановлено процедуру касаційного провадження, визначено права та обов’язки
суб’єктів цивільних процесуальних відносин на цьому етапі знаходження цивільної
справи; 2) наявність суб’єкта права реалізації касаційного оскарження, наділеного
процесуальною право- та дієздатністю; 3) наявності суб’єкта правозастосування,
компетентного розглядати приватно-правові спори у порядку цивільного
судочинства.
5. Розкриваючи зміст процесуального статусу суб’єктів права касаційного
оскарження ми виходили з загальнотеоретичного уявлення, що ним є
взаємообумовлені та взаємозалежні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Суб’єктивне цивільне процесуальне право касаційного оскарження полягає у
можливості особи діяти на власний розсуд в межах, визначених цивільним
процесуальним законом та вимагати від суду касаційної інстанції здійснити один із
способів захисту права. В той час, як юридичний процесуальний обов’язок це міра
необхідної, найбільш розумної та доцільної поведінки суб’єктів касаційного
провадження, яка сприяє реалізації права касаційного оскарження і забезпечена
заходами процесуального примусу;
З метою удосконалення процесуального статусу осіб, які не брали участі у
справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи інтереси при розгляді
справи в касаційній інстанції мають набувати прав осіб, які беруть участь у справі,
зокрема, мають право брати участь у розгляді справи з урахуванням положень
частини першої статті 333 ЦПК, заявляти клопотання тощо. Тож пропонуємо ч.1
ст.324 ЦПК доповнити реченням наступного змісту: «Особи, які не брали участі у
справі після їх звернення до суду з касаційною скаргою набувають процесуального
статусу осіб, які беруть участь у справі»
6. Аналізуючи об’єкти оскарження в касаційному порядку нами встановлено,
що ст. 324 ЦПК України недостатньо повно розкриває їх перелік. Ми вважаємо, що
такі ухвали суду першої інстанції якими вирішуються питання відмови поновлення
186
пропущеного процесуального строку, внесення виправлень у судове рішення,
відмови ухвалити додаткове рішення або відмови про роз’яснення рішення суду
також можуть бути оскаржені в касаційному порядку, адже за певних обставин це
може бути єдиний спосіб захисту порушеного права і позбавляти сторону у його
реалізаціє буде несправедливо.
7. Аналіз чинного цивільного процесуального законодавства та законодавства
про судоустрій і статус суддів дає можливість зробити висновок, що змістом права
на справедливий судовий розгляд є розгляд справи повноважним судом, тобто
судом, який має на це компетенцію, встановлену в межах юрисдикції, визначеної
процесуальним законом і законним складом суду, тобто складом суду, призначеним
із додержанням вимог закону згідно з порядком розподілу судових справ,
установленим відповідно до закону. Це по-перше і по-друге, розгляду цивільної
справи справедливим судом із застосуванням належної процедури, яка створена на
підставі національного закону та відповідає міжнародним зобов'язанням держави,
тобто з дотриманням цивільної процесуальної форми.
8. З'ясовуючи питання про межі судового втручання при реалізації права
касаційного оскарження нами встановлено, що суд перевіряє правильність судового
рішення в межах касаційної скарги і в той же час не має права виходити за межі
заявлених позовних вимог в суді першої інстанції. Відсутність чітких критеріїв
визначення безумовних підстав для скасування судового рішення, при наявності
правила про неможливість скасування рішення з одних лише формальних міркувань
фактично розширює повноваження суду касаційної інстанції і надає йому
можливість у будь – якій цивільній справі виходити за межі касаційної скарги, що на
нашу думку може становити загрозу захисту права в суді касаційної інстанції.
9. Розкриваючи питання про повноваження суду касаційної інстанції в світлі
реалізації права касаційного оскарження нами встановлено, що проведення
попереднього розгляду справи в режимі нарадчої кімнати, можливість розгляду
справи без повідомлення осіб, які беруть участь у розгляді справи є суттєвим
порушенням прав особи і може бути усунуте шляхом здійснення цих процесуальних
дій у режимі відеоконференції; Аналіз цивільного процесуального законодавства та
187
наукових позицій у суміжних процесуальних процедурах ми можемо виокремити
характеризуючи ознаки участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції: 1)
відеоконференція – це особлива форма судового засідання; 2) провадження
здійснюється дистанційно; 3)судовий розгляд справи відбувається в режимі
реального часу; 4) судове засідання та відеозв’язок фіксуються технічними засобами
відеозапису тощо. Виходячи з предмету нашого дослідження ми можемо зробити
висновок, що з метою виконання завдань цивільного судочинства, особа має право
брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Відповідні зміни
мають бути внесені до ст. 333 ЦПК України.
10. Процесуальні наслідки реалізації права касаційного оскарження
відображені у рішеннях та ухвалах суду касаційної інстанції, які мають бути
оприлюднені за спеціальною процедурою «оголошення», яка за своєю сутністю
передбачає можливість вільного ознайомлення з судовим рішення не тільки на
офіційному сайті суду, але й у друкованому виданні. З метою підвищення
ефективності процедури оголошення судового рішення пропонуємо внести зміни до
ст. 347 ЦПК.