Карнаух Вадим Сергійович Пра­вове регулювання переддоговірних відносин в ЄС та Украї­ні

Краткое описание

Карнаух Вадим Сергійович, тимчасово не працює: «Пра­вове регулювання переддоговірних відносин в ЄС та Украї­ні» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КАРНАУХ ВАДИМ СЕРГІЙОВИЧ
УДК 341.9:347.4] (061.1ЄС+477)
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕДДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН В ЄС ТА
УКРАЇНІ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне
право; міжнародне приватне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
КУЗНЄЦОВА Наталія Семенівна,
доктор юридичних наук, професор,
академік НАПрН України

КИЇВ – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………………………....3
ВСТУП……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1. Теоретичні передумови розуміння сутності переддоговірних
правовідносин …………………………………………………………………………...15
1.1. Юридична природа цивільно-правового договору………………………….15
1.2. Воля та волевиявлення в переддоговірному правовідношенні……….…….35
1.3. Природа свободи договору в контексті вчення про переддоговірні
правовідносини……………………………………………………………………….….54
Висновки до Розділу 1…………………………………………………………......64
РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика переддоговірних правовідносин ………….…71
2.1. Особливості структури переддоговірних відносин за правом України та
Німеччини………………………………………………………………………………...71
2.2. Переддоговірна відповідальність за правом України та Німеччини………91
2.3. Модель переддоговірних відносин за Проектом Спільних підходів
(DCFR)………………………………………………………………………………..…108
Висновки до Розділу 2………………………………………………………….....130
РОЗДІЛ 3. Укладення договору в приватноправових інструментах
ЄС………………………………………………………………………………………..136
3.1. Укладення договору згідно з Принципами європейського договірного права
(PECL) …………………………………………………………………………….…….136
3.2. Укладення договору за Проектом Спільних підходів (DCFR)…………….152
3.3. Укладення договору відповідно до Єдиного європейського торгового права
(CESL)…………………………………………………………………………...……....160
Висновки до Розділу 3…………………………………………………………….171
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….189
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЦКУ – Цивільний кодекс України
ЦК РФ – Цивільний кодекс Російської Федерації
BGB – Німецьке цивільне уложення
ЄС – Європейський Союз
DCFR - Draft Common Frame of Reference (Проект Спільних підходів)
CESL - Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on a
Common European Sales Law (Проект Єдиного європейського торгового права)
Reg-CESL – Regulation (Постанова Європейської комісії до Проекту Єдиного
європейського торгового права)
Принципи УНІДРУА - Принципи міжнародних комерційних договорів, розроблені
Міжнародним інститутом уніфікації приватного права
PECL – Principles of European Contract Law (Принципи європейського договірного
права)
B2C - Business-to-consumer (відносини, у тому числі договірні, між підприємцем та
споживачем)
B2B - Business to business (відносини, у тому числі договірні, між підприємцями)
CISG - United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods
(Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня
1980 року)
SME - Small and medium-sized enterprises (відносини між підприємцями, у яких
принаймні однією стороною є мале або середнє підприємство)
SIN - Standard Information Notice (стандартне інформаційне повідомлення щодо
CESL, яке продавець має надавати споживачу перед укладенням договору про
використання CESL)
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Легітимація ЄС у 1992 р. поставила
питання про формування уніфікованого наднаціонального права, у тому числі й
приватного, що пояснюється необхідністю оформлення механізму договірного
регулювання для розвитку торгових відносин та спрощення здійснення
міжкордонних трансакцій. Конвергенція приватноправових комплексів має
іманентно поєднуватися із забезпеченням національного фактору регулювання,
тобто збереженням сталих особливостей правових систем держав-учасниць ЄС.
Формування єдиного контрактного права організаційно й технічно
опосередковується пошуком меж взаємодії на науковому та правотворчому рівнях.
Вагомими результатами даного процесу є розроблення Комісією з європейського
контрактного права під керівництвом датського вченого О. Ландо Принципів
європейського договірного права (PECL); формування Робочою групою з
розроблення Європейського цивільного кодексу під керівництвом німецького
правника К. ван Бара спільно з Дослідницькою групою з вивчення існуючого
європейського приватного права (групою Acquis) Проекту Спільних підходів
(DCFR); ініціатива Європейської комісії по виробленню Єдиного європейського
торгового права (CESL). Водночас можливою стала трансформація векторів
європейських досліджень через деінтеграційні процеси в ЄС. Мається на увазі вихід
Великої Британії зі складу ЄС в результаті референдуму 23 червня 2016 р.
Унаслідок цього ймовірним є зняття необхідності досягнення консенсусу між
підходами континентальної та англо-американської правових сімей у подальшій
уніфікаційній роботі.
В українській цивілістичній думці відсутнє обґрунтування категорії
переддоговірного правовідношення на основі традиційного вчення про сутність та
структуру правовідношення. Не здійснено також спроб виявлення природи
юридичних можливостей учасників переговорів та юридичних фактів, якими
забезпечується динаміка переддоговірних правовідносин.
5
Курс України на зближення з ЄС передбачає доцільність вивчення як
академічних приватноправових тенденцій в ЄС, так і окремих нормотворчих
підходів у сфері регулювання переддоговірних відносин. У цьому зв’язку
заслуговують на увагу положення PECL, DCFR, CESL, а також досвід Німеччини,
який характеризується значною правовою регламентацією переддоговірних
відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконувалося відповідно до наступних державних бюджетних науководослідних тем: «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний та
практичний аспекти» № 11 БФ 042 - 01 (номер державної реєстрації 0111U008337),
яка досліджувалася на юридичному факультеті Київського національного
університету імені Тараса Шевченка з 01 січня 2011 р. по 31 грудня 2015 р.; «Теорія
та практика адаптації законодавства України до законодавства ЄС» № 16 БФ 042 –
01, що діє з 01 січня 2016 р. по 31 грудня 2018 р.
Метою дослідження є обґрунтування категорії переддоговірного
правовідношення на основі традиційного вчення про сутність та структуру
цивільного правовідношення, порівняльний аналіз підходів до правового
регулювання переддоговірних відносин, а також розробка теоретичних положень та
практичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення учення про переддоговірні
правовідносини.
Відповідно з поставленою метою сформульовано наступні завдання
дослідження: окреслити стан розуміння юридичної природи цивільно-правового
договору; проаналізувати категорії волі та волевиявлення як важливих чинників для
формування вчення про переддоговірні правовідносини; з’ясувати сутність та
визначити види переддоговірних правовідносин; осмислити феномен
переддоговірної відповідальності; виявити особливості вираження природи
принципу свободи договору у контексті розуміння суті переддоговірного
правовідношення; порівняти законодавчі, академічні та програмні моделі
регламентації переддоговірних відносин; продемонструвати можливі шляхи
6
гармонізації цивільного законодавства України у сфері регулювання
переддоговірних відносин.
Об’єктом дослідження є відносини, які передують факту укладення
цивільно-правового договору.
Предметом дослідження є теоретичні засади пізнання сутності цивільноправових переддоговірних відносин; доктринальні розробки, правові норми, судова
практика, європейські академічні та проектні положення щодо регулювання
переддоговірних відносин у цілому та, зокрема, щодо укладення цивільно-правового
договору; цивільне законодавство України та Німеччини у сфері регламентації
переддоговірних відносин.
Методологічну основу дослідження складають методи аналізу і синтезу,
сходження від абстрактного до конкретного, моделювання, системно-структурний,
порівняльно-правовий методи. Використання зазначених методів дозволило
вирішити поставлені завдання. Методи аналізу і синтезу, сходження від
абстрактного до конкретного, системно-структурний методи дозволили: визначити
сутність переддоговірного правовідношення; провести класифікацію
переддоговірних правовідносин; виявити природу юридичних можливостей
учасників переговорів та юридичних фактів, якими забезпечується динаміка
переддоговірних правовідносин; обґрунтувати передчасність визнання цивільноправового договору джерелом цивільного права. Метод моделювання та
порівняльно-правовий метод було використано при: дослідженні академічних та
нормативних підходів до регламентації сфери переддоговірних відносин, у тому
числі при виявленні моделі переддоговірних відносин за DCFR та визначенні
порядку укладення цивільно-правового договору за PECL, DCFR, CESL;
формулюванні пропозицій по вдосконаленню ЦКУ у сфері регулювання
переддоговірних відносин.
Теоретична основа дисертації. Дослідження проблематики дисертації та
отримані теоретичні висновки значною мірою ґрунтуються на досягненнях
вітчизняної та зарубіжної цивілістики, які характерні для різних історичних
7
періодів. Виявлення проблем в доктрині та віднаходження шляхів їх подолання
стали можливими завдяки науковим дослідженням М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва,
І.В. Бекленіщевої, С.М. Бервено, В.А. Бєлова, Х. Біла, В.В. Богданова, Т.В. Боднар,
В.І. Борисової, С.М. Братуся, А.В. Власової, О.В. Волкова, Ю.С. Гамбарова, К.В.
Гницевича, В.П. Грибанова, І.А. Діковської, Ю.П. Єгорова, Ю.Л. Єршова, Е.
Зеккеля, Р. Ієрінга, О.С. Іоффе, М.Ф. Казанцева, А.Г. Карапетова, Д. Картрайта, С.Ф.
Кечекьяна, Е. Кліве, О.С. Комарова, М.М. Коркунова, О.О. Красавчикова, Є.О.
Крашеніннікова, О.В. Кохановської, Н.С. Кузнєцової, А.М. Кучер, О. Ландо, В.В.
Луця, Р.А. Майданика, Н.І. Майданик, А. Манігка, М.М. Марченко, Г.К. Матвєєва,
Д.Г. Павленко, О.Г. Певзнера, О.О. Первомайського, К.П. Побєдоносцева, С. О.
Погрібного, Й.О. Покровського, Б.І. Пугінського, М.К. Ренненкампфа, Ф.К. Савіньї,
М.М. Сибільова, В.І. Серебровського, Є.О. Суханова, Ф.В. Тарановського, Ю.О.
Тихомирова, Ю.К. Толстого, С.В. Третьякова, Є.А. Флейшиц, М.В. Хезелінка, Р.О.
Халфіної, Р. Циммерманна, Г.Ф. Шершеневича, С.І. Шимон, О.В. Шполтакова, Р.
Шульце й інших учених.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації розроблено
теоретичні положення, які можуть мати пізнавальне значення для подальшого
розвитку вчення про переддоговірні правовідносини.
Уперше:
1) сформульовано визначення переддоговірного правовідношення як
цивільно-правового відношення, у якому належна поведінка суб’єктів
безпосередньо спрямовується на укладення договору або сприяє його укладенню,
а неналежна поведінка суб’єктів до моменту укладення договору визнається
недобросовісною та обумовлює відповідальність, установлену договором або
законом;
2) запропоновано класифікацію переддоговірних правовідносин за
наступними критеріями: - за функціональним призначенням: переддоговірне
організаційне правовідношення (безпосередньо спрямовується на укладення
договору або сприяє його укладенню) та переддоговірне компенсаційне
8
правовідношення (має характер sui generis стосовно організаційного
правовідношення та являє собою зобов’язання, у змісті якого конструюється
відповідальність особливого роду – сulpa in contrahendo); - за підставою
виникнення: договірне (виникає, наприклад, із попереднього договору,
переддоговірної угоди про ексклюзивність переговорів, переддоговірної угоди
про розподіл витрат сторін під час ведення переговорів, порушення правила
добросовісного ведення переговорів за умови визначення відповідного обов’язку
сторін в переддоговірній угоді) та позадоговірне (виникає із вступу у переговори,
що визначається в законі як юридичний факт або з початку процедури укладення
договору, передбаченої законом, у тому числі під час проведення торгів,
конкурсів або аукціонів);
3) запропоновано визнати підставами виникнення переддоговірного
організаційного правовідношення: - вступ у переговори, у тому числі шляхом
вчинення оферти, направлення пропозиції зробити оферту, або пропозиції укласти
договір, яка не є офертою; - укладення договору, який є переддоговірним
правочином, тобто визначає різні аспекти поведінки учасників переговорів до
укладення договору або передбачає укладення основного договору (наприклад,
попередній договір);
4) запропоновано визнати підставою виникнення переддоговірного
компенсаційного правовідношення недобросовісну поведінку учасника переговорів,
яка може виражатися в: - порушенні стороною загального обов’язку добросовісного
ведення переговорів; - ухиленні від укладення договору в різних формах, у тому
числі шляхом недобросовісної відмови від переговорів; - невиконанні або
неналежному виконанні переддоговірних обов’язків, установлених переддоговірним
правочином або передбачених законом;
5) запропоновано класифікацію об’єктів переддоговірного правовідношення
за ступенем юридичної визначеності на основний та додатковий об’єкти. До
основних об’єктів переддоговірного правовідношення віднесено: - порядок ведення
переговорів; - формування умов та укладення переддоговірної угоди – окремого
9
договору; - формування умов та укладення майбутнього основного договору.
Додатковими об’єктами переддоговірного правовідношення визнано: - задоволення
приватних інтересів, яке досягається із настанням наслідків майбутнього договору
(наприклад, передання майна у власність, надання послуг, виконання робіт); -
відшкодування, яке надається у випадку встановлення факту недобросовісної
поведінки учасника переговорів до моменту укладення договору;
6) обґрунтовано висновок про можливість набуття офертоздатністю якості
суб’єктивного права за наявності окремих умов;
7) з’ясовано особливості переддоговірних порушень у порівнянні з деліктами,
що поряд зі сприйняттям теорії “третього шляху” переддоговірної відповідальності,
стало аргументом на користь визнання доцільності автономного закріплення сulpa
in contrahendo в ЦКУ;
8) виявлено модель переддоговірних відносин за DCFR. Фундаментом
виступає принцип добросовісності (ст. I.–1:103; ІІІ.– 1:103), який визначає
спрямованість змісту структурних блоків моделі переддоговірних відносин. Перший
структурний блок базується на визнанні за переговорами юридичної якості (ч. 1 ст.
ІІ.–3:301), що обумовлює широку позитивну регламентацію переддоговірних
обов’язків та визначення процедури укладення договору шляхом закріплення
загальних правил (ст. ІІ.–3:101 - ІІ.–3:108; ІІ.–3:201 - ІІ.–3:202; ч. 2 ст. ІІ.–3:301; ч.1-
2 ст. ІІ.–3:302; ст. ІІ.–4:101 - ІІ.–4:211) та їх конкретизації або формулювання
спеціальних правил в окремих договірних конструкціях (наприклад, ст. ІV.С.–2:102;
ІV.E.–4:102). У межах першого блоку також визначаються загальні можливості й
засоби правового захисту добросовісної сторони, а також міри відповідальності (ст.
ІІ. - 3:109; ч.3 ст. II. – 3:301; ч. 3-4 ст. II. – 3:302; ІІ.–3:501; ч.5 ст. IV.C. - 2:102), які
становлять спеціальний негативний рівень правової регламентації. Положення
другого структурного блоку являють собою загальний негативний рівень правової
регламентації, яким конструюються засоби правового захисту добросовісної
сторони й міри відповідальності, які є універсальними та визнаними в багатьох
національних правопорядках, застосовуються до різних дефектів цивільного
10
обороту, а тому можуть охоплювати й випадки порушень на стадії переговорів. Це
правила щодо недійсності правочинів (зокрема, ст. ІІ.–7:201; ІІ.–7:204 - ІІ.–7:205; ІІ.–
7:214), наслідків невиконання зобов’язань (зокрема, ст. III.-3:701 - III.-3:705),
регулювання недоговірних зобов’язань (ст. VI.-1:101; VI.-1:103; VI.-2:101; VI.-2:204
- VI.-2:205; VI.-2:207; VI.-2:210; VII.-7:102);
9) обґрунтовано висновок про наявність в змісті ст. ІІ.–3:301 DCFR базової
конструкції переддоговірного правовідношення, яка може набувати значних
змістовних ускладнень за наявності окремих юридичних фактів, що впливає на
видову кваліфікацію переддоговірного правовідношення;
10) установлено, що визнання оферти, акцепту, відкликання оферти та
відкликання акцепту односторонніми правочинами потребує обґрунтування
наявності суб’єктивних прав у змісті переддоговірного правовідношення;
11) досліджено порядок укладення договору, передбачений СESL.
Установлено наявність особливої сфери дії та спеціальних передумов застосування
СESL;
12) установлено, що зміст переважної більшості статей СESL щодо укладення
договору сформовано на основі нормотворчих підходів, використаних
розробниками DCFR з одночасним кореспондуванням правилам PECL. Так, ст. 33
узгоджується зі ст. 2:203 PECL та ст. ІІ. – 4:203 DCFR (“Відхилення оферти”); ст. 34
- зі ст. 2:204 PECL та ст. ІІ. – 4:204 DCFR (“Акцепт”); ст. 35 – зі ст. 2:205 PECL та ст.
ІІ. – 4:205 DCFR (“Момент укладення договору”); ст. 36 – зі ст. 2:206 PECL та ст. ІІ.
– 4:206 DCFR (“Строк для акцепту”); ст. 37 – зі ст. 2:207 PECL та ст. ІІ. – 4:207
DCFR (“Запізнілий акцепт”); ст. 39 – зі ст. 2:209 PECL та ст. ІІ. – 4:209 DCFR
(“Конфлікт стандартних умов”).
Удосконалено:
13) розуміння оферти як одностороннього правочину, а саме запропоновано
визначення оферти як одностороннього правочину, що безпосередньо спрямований
на виникнення суб’єктивного цивільного права на акцепт оферти, а умовно
направлений на виникнення прав та обов’язків за договором;
11
14) розуміння акцепту як одностороннього правочину, а саме запропоновано
визначення акцепту як одностороннього правочину, що безпосередньо спрямований
на виникнення прав та обов’язків за договором, тобто припинення переддоговірного
правовідношення та виникнення договірного правовідношення;
15) розуміння відкликання оферти та відкликання акцепту як односторонніх
правочинів, що функціонально є рівнозначними, оскільки безпосередньо
спрямовуються на припинення переддоговірного правовідношення та упередження
виникнення договірного правовідношення. При цьому відкликання акцепту
спрямовується на припинення переддоговірного правовідношення шляхом
припинення суб’єктивного права на акцепт оферти. Різниця між ними полягає в
моменті вчинення, який для оферти та акцепту не співпадає та виражає різну стадію
розвитку або може виражати навіть різний вид переддоговірного правовідношення у
випадку ускладнення останнього іншими юридичними фактами (наприклад, при
відкликанні акцепту, коли конфіденційну інформацію було надано після вчинення
оферти, але до вчинення акцепту);
16) висновок про традиційний характер структури переддоговірних
правовідносин, яку утворюють їх суб’єкти, об’єкти та зміст, обсяг яких
установлюється на підставі загальнотеоретичних положень та приписів
законодавства;
17) розуміння принципу свободи договору в контексті переддоговірних
правовідносин сторін. Запропоновано розглядати свободу договору як прояв
правочиноздатності, а не суб’єктивне цивільне право, який водночас пронизує
переддоговірне та договірне автономне регулювання сторін, а тому діє як складний
за структурою принцип цивільного права.
Дістали подальшого розвитку:
18) доктринальний підхід, за яким цивільно-правовий договір не визнається
джерелом цивільного права. Установлено, що прихильники відповідного визнання
переглядають “нормативність” з фактичною відсутністю смислового виходу на
категорію “норми права”, тобто наявний розрив між взаємозалежними категоріями,
12
оскільки корекція нормативності потребує оновлення поняття норми права, у змісті
якого будуть нівельовані усталені доктринальні переконання про її ознаки. У
протилежному випадку з’являється конфлікт між родовим та видовим поняттями в
частині неохоплення нормою цивільного права конститутивних характеристик будьякої правової норми;
19) науковий висновок про недоцільність визнання правоздатності
суб’єктивним цивільним правом. З’ясовано, що таке визнання призводить до
виникнення необхідності розщеплення правомочності, якщо правочиноздатність
розглядати саме як правомочність, що є проблематичним. Не знаходять пояснення в
такому смисловому полі й природа офертоздатності, заповітоздатності та інших
проявів правочиноздатності;
20) розуміння змісту принципу свободи договору. Запропоновано визнати
елементами свободи договору: - свободу вибору контрагента; - свободу укладення
договору; - свободу сторін змінювати та припиняти договір. Свободу ведення
переговорів, у тому числі надання можливостей сторонам під час обміну офертою та
акцептом сутнісно включено в другий елемент принципу;
21) розуміння зловживання правом у контексті свободи договору на
переддоговірній стадії правових зв’язків. Установлено, що об’єктом зловживання
має бути суб’єктивне право, а не принцип права. Проблематичним тому визнано
обґрунтування зловживання свободою договору. Натомість запропоновано
визнавати зловживання автономно правом на укладення договору, правом на
добросовісне ведення переговорів, правом на одержання переддоговірної інформації
або іншим переддоговірним суб’єктивним правом. Акцентовано увагу на
можливості такого теоретичного підходу завдяки концепції переддоговірного
правовідношення.
Автором дисертації сформульовано пропозиції по вдосконаленню ЦКУ, які
відповідають положенням PECL, DCFR, CESL, окремим національним кодифікаціям
та можуть активізувати сферу переддоговірних відносин учасників цивільного
обороту України. Зокрема, обґрунтовується необхідність:
13
1) закріплення в ЦКУ обов’язку добросовісного ведення переговорів та
інституту переддоговірної відповідальності;
2) визнання в ЦКУ права контрагента попереднього договору на звернення до
суду з позовом про примушування до укладення основного договору, що відповідає
принципу справедливості, добросовісності та розумності з огляду на сутність
зобов’язання, яке встановлюється попереднім договором;
3) закріплення в ЦКУ спростовної презумпції недопустимості примушування
до укладення договору;
4) конкретизації в ЦКУ моменту одержання адресатом повідомлення про
оферту, повідомлення про відкликання оферти, повідомлення про відкликання
відхилення оферти, повідомлення про акцепт та повідомлення про відкликання
акцепту;
5) закріплення в ЦКУ спростовної презумпції невизнання мовчання акцептом.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
можуть бути використані:
– у науково-дослідній діяльності – як підґрунтя для подальшого наукового
дослідження проблематики, що стосується переддоговірних правовідносин;
– у правотворчій діяльності - для вдосконалення положень чинного
законодавства України, що регулює переддоговірні відносини;
– у правозастосовній практиці, зокрема при вирішенні судами спорів, які
виникають із переддоговірних правовідносин;
– у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне
право», «Міжнародне приватне право», спецкурсів «Теоретичні проблеми
цивільного права», «Договірне право», «Актуальні проблеми загальної частини
цивільного права» та інших навчальних дисциплін для студентів вищих навчальних
закладів, а також для підготовки навчальних посібників, підручників із указаних
дисциплін.
Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною, завершеною
науковою роботою. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки,
14
пропозиції одержані в результаті аналізу та критичного осмислення наукових та
нормативно-правових джерел, судової практики.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були закріплені в
наукових статтях та тезах виступів на таких конференціях: - міжнародній науковопрактичній конференції “Стан та перспективи розвитку юридичної науки” (м.
Дніпропетровськ, 3-4 жовтня 2014 р.); - міжнародній науково-практичній
конференції “Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації
української держави” (м. Запоріжжя, Запорізький національний університет 3-4
жовтня 2014 р.)
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації викладені у
7 наукових працях: 5 наукових статтях, з яких 4 вийшли друком у вітчизняних
фахових юридичних виданнях, та 1 у науковому виданні іноземної держави, а також
у 2 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та завданнями
дослідження. Згідно з ними дисертація складається із вступу, переліку умовних
скорочень, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків та списку використаних
джерел. Загальний обсяг дисертації 226 сторінок, у тому числі 38 сторінок - список
використаних джерел з 311 найменувань.

Список литературы

В И С Н О В К И
1. Характер співвідношення між зобов’язанням та договором, як показують
рамки теоретичного пізнання та рівень законодавчих формулювань, може значною
мірою ускладнюватися. Аналіз інститутів представництва, договору на користь
третьої особи, відступлення права вимоги показує можливість неспівпадіння
суб’єктних складів договору та зобов’язання. Не є обґрунтованими тези про
виникнення виключно одного зобов’язання на підставі договору, а також про
одночасність договору та зобов’язання.
2. Залишається актуальним дослідження договору як юридичного факту.
Укладення договору рідко є одиничним вичерпним правоутворюючим фактом.
Часто це елемент юридично значущої сукупності, у яку можуть включатися
правосуб’єктні передумови, юридичні стани, окремі правовідношення. Тому
укладення договору на практиці з різною мірою інтенсивності впливає на
динаміку правовідносин.
3. Передчасним є підхід у доктрині, за яким цивільно-правовий договір
визнається джерелом цивільного права. Аналіз аргументів прихильників цієї
позиції свідчить про наявність кількох проблем в обґрунтуванні. По-перше,
відбувається перегляд “нормативності” з фактичною відсутністю смислового виходу
на категорію “норми права”, тобто наявний розрив між взаємозалежними
категоріями. Корекція нормативності потребує уточнення поняття норми права, у
змісті якого будуть нівельовані усталені доктринальні переконання про її ознаки. У
протилежному випадку з’являється конфлікт між родовим та видовим поняттями в
частині неохоплення нормою цивільного права конститутивних характеристик будьякої правової норми. По-друге, переоцінка “джерела цивільного права” здіснюється
абстраговано від “норми цивільного права”, а “правове регулювання” взагалі
позбавляється необхідності перегляду.
4. Договір можна вважати джерелом норм індивідуальної дії (індивідуальних
норм), які, проте не мають загальнообов’язкового характеру, а отже не є нормами
175
права.
5. Визнання договору джерелом цивільного права відображає ту тенденцію
лібералізму в приватному праві, яка розмиває зміст базових ідейних елементів
правової реальності та в цьому переплітається з постмодерністськими та
глобалізаційними викликами для людства. Мова йде про кількісне зростання
суб’єктів нормотворчості зовсім не в дусі Й.О. Покровського з ідеєю приватного
права як системи правової децентралізації та наявності множини центрів, які
самовизначаються. Мається на увазі поступове знецінення держави як носія
правової ідентичності, гаранта позитивного правопорядку, у нормах якого має
апріорі легітимізуватись ідеальне право. Зменшення соціальної цінності договору
корелює з вихолощенням ідеї договору як провідника індивідуальної свободи –ядра
ліберальної ідеї. Цим самим грандіозна перспектива права, що прямує до
солідарності вільних особистостей (за Й.О. Покровським), ризикує бути
нігілізованою на невизначений історичний період.
6. Більш перспективним, на нашу думку, є поглиблення вивчення
регулятивних властивостей договору в контексті категорій “правове регулювання”,
“механізм правового регулювання” “договірне правове регулювання” [102] на базі
новітніх загальнотеоретичних моделей як то, наприклад, інструментальної теорії
права, де правове регулювання розглядається як комплекс динамічних систем та
структур у масштабі правової матерії, засобів або інструментів правової регуляції,
серед яких норми права зберігають своє провідне значення, але не вичерпують
змісту правового регулювання [11, с. 70-280].
7. Воля в праві – це внутрішній процес самовизначення суб’єкта права,
об’єктивно направлений на настання юридичних наслідків.
8. Волевиявлення в праві – це об’єктивований результат вольового процесу,
що потребує правової кваліфікації.
9. Для вольового процесу характерна єдність. Результат вольового процесу
об’єктивується зовні – у волевиявленні, де вже немає місця для формування волі.
Дія – це реалізація сформованої волі, а не джерело її розвитку.
176
10. Права та обов’язки учасників переддоговірного правовідношення часто
реалізуються в немайновому контексті, але при цьому не є особистими (наприклад,
укладення попередньої угоди про ексклюзивність переговорів); можуть мати
процедурний характер (права та обов’язки оферента та акцептанта); у
поведінковому сенсі являють собою організайно-підготовче обслуговування
сторонами кінцевої мети – укладення договору в майбутньому, тобто виражають
водночас немайнове та майнове цілепокладання осіб. У зв’язку з цим для виявлення
сутності переддоговірного правовідношення необхідним є звернення до концепції
організаційних відносин.
11. Переддоговірне правовідношення - це цивільно-правове відношення, у
якому належна поведінка суб’єктів безпосередньо спрямовується на укладення
договору або сприяє його укладенню, а неналежна поведінка суб’єктів до
моменту укладення договору визнається недобросовісною та обумовлює
відповідальність, установлену договором або законом.
12. Переддоговірне правовідношення не можна віднести виключно до сфери
організаційних правовідношень з огляду на можливу наявність у його межах
компенсаційного фактору – відповідальності sui generis за недобросовісне
ведення переговорів.
13. Змістом деліктного зобов’язання є деліктна відповідальність, а змістом
переддоговірного компенсаційного правовідношення (зобов’язання особливого
роду) - відповідальність sui generis за недобросовісне ведення переговорів.
14. Переддоговірні правовідносини можна класифікувати за наступними
критеріями: 1) за функціональним призначенням: переддоговірне організаційне
(безпосередньо спрямовується на укладення договору або сприяє його
укладенню) та переддоговірне компенсаційне правовідношення (має характер sui
generis стосовно організаційного правовідношення та являє собою зобов’язання, у
змісті якого конструюється відповідальність особливого роду – сulpa in
contrahendo); 2) за підставою виникнення: договірне (виникає, наприклад, із
попереднього договору, переддоговірної угоди про ексклюзивність переговорів,
177
переддоговірної угоди про розподіл витрат сторін під час ведення переговорів,
порушення правила добросовісного ведення переговорів за умови визначення
відповідного обов’язку сторін в переддоговірній угоді) та позадоговірне (виникає
із вступу у переговори, що визначається в законі як юридичний факт або з
початку процедури укладення договору, передбаченої законом, у тому числі під
час проведення торгів, конкурсів або аукціонів).
15. При укладенні окремої переддоговірної угоди (наприклад, попереднього
договору або договору про порядок ведення переговорів) відбувається розщеплення
природи переддоговірного відношення. Виникає договірне правовідношення, що
зберігає при цьому свою складну переддоговірну природу. Дана особливість може
зберігатися й щодо переддоговірного компенсаційного правовідношення, коли
умови відповідальності за culpa in contrahendo конкретизуються в переддоговірній
угоді. Таке розщеплення відсутнє, коли переговори ведуться без укладення
окремого договору, а саме: а) правовідношення виникає на основі визнання
законодавцем за вступом у переговори якості юридичного факту; б) зміст прав та
обов’язків сторін до укладення договору конкретизується в актах законодавства;
в) у випадку завдання шкоди добросовісній стороні переговорів, що породжує
зобов’язання особливого роду за умови відсутності переддоговірного правочину.
16. Визнання оферти, акцепту, відкликання оферти та відкликання акцепту
односторонніми правочинами відповідає ч. 1 та ч. 3 ст. 202 ЦК.
17. Оферта – це односторонній правочин, що безпосередньо спрямований на
виникнення суб’єктивного цивільного права на акцепт оферти, а умовно
направлений на виникнення прав та обов’язків за договором. У разі визнання
законодавцем базового виду переддоговірного правовідношення можливою є не
лише правоутворююча в сенсі виникнення суб’єктивного цивільного права, а й
правозмінююча якість оферти уже в сенсі видозміни переддоговірного
правовідношення - переходу його від елементарної моделі до більш складної.
178
18. Акцепт – це односторонній правочин, безпосередньо спрямований на
виникнення прав та обов’язків за договором, тобто припинення переддоговірного
правовідношення та виникнення договірного правовідношення.
19. Відкликання оферти (ч. 3 ст. 641 ЦКУ) та відкликання акцепту (ч. 3 ст. 642
ЦКУ) функціонально є рівнозначними односторонніми правочинами, оскільки
безпосередньо спрямовуються на припинення переддоговірного правовідношення та
упередження виникнення договірного правовідношення. При цьому відкликання
акцепту спрямовується на припинення переддоговірного правовідношення шляхом
припинення суб’єктивного права на акцепт оферти. Різниця між ними полягає в
моменті вчинення, який для оферти та акцепту не співпадає та виражає різну стадію
розвитку або може виражати навіть різний вид переддоговірного правовідношення у
випадку ускладнення останнього іншими юридичними фактами (наприклад, при
відкликанні акцепту, коли конфіденційну інформацію було надано після вчинення
оферти, але до вчинення акцепту).
20. Офертоздатність є вужчим за обсягом поняттям, ніж правочиноздатність,
тобто за загальним правилом є елементом правочиноздатності та водночас
компонентом правоздатності на вихідному рівні структурування.
21. Визнання оферти, акцепту, відкликання оферти та відкликання акцепту
односторонніми правочинами потребує обґрунтування наявності суб’єктивних прав
у змісті переддоговірного правовідношення.
22. Офертоздатність набуває якості суб’єктивного права при окремих умовах,
які мають бути наявні разом. По-перше, при визнанні в цивільному законі за
вступом в переговори якості юридичного факту й закріплення обов’язку
добросовісного ведення переговорів для кожної сторони; тобто, коли виникає
першопочатковий базовий вид переддоговірного правовідношення, що має
відносний характер. По-друге, при наявності часового розриву між вступом у
переговори та самою офертою (наприклад, коли вступ у переговори здійснюється
шляхом пропозиції, що не містить усі істотні умови договору або містить
застереження однієї сторони про можливість остаточного рішення про укладення
179
договору). За наявності таких умов суб’єктивному праву на оферту відповідає
обов’язок пасивного типу для іншого учасника переговорів визнати оферту та
утриматися від дій, що перешкоджають направленню оферти. Треті особи при цьому
також зобов’язані не перешкоджати оференту. Мається на увазі внутрішня та
зовнішня дія відносного права учасника переговорів.
23. Визнання правоздатності суб’єктивним правом призводить до виникнення
необхідності розщеплення правомочності, якщо правочиноздатність розглядати саме
як правомочність, що є проблематичним. Не знаходять пояснення в такому
смисловому полі й природа офертоздатності, заповітоздатності та інших проявів
правочиноздатності.
24. Секундарні права є суб’єктивними цивільними правами.
25. Право на акцепт це суб’єктивне право (секундарне право), якому
кореспондує стан юридичної зв’язаності оферента. Такий стан є формою
імперативної поведінки, іншою ніж обов’язок у традиційному розумінні. Право на
відкликання оферти та право на відкликання акцепту є суб’єктивними правами,
яким кореспондує імперативна поведінка адресата відповідного одностороннього
правочину у формі зазнавання наслідку реалізації секундарного права через
одностороннє волевиявлення. Таким наслідком є припинення переддоговірного
правовідношення.
26. Доведення наявності суб’єктивних прав у межах переддоговірного
правовідношення додає завершеності висновку про правочинну природу
односторонніх волевиявлень суб’єкта такого правовідношення.
27. Перегляд визначення поняття суб’єктивного права має відбуватися на
основі поглядів, у яких трактовка суб’єктивного права є широкою та відсутня
жорстка смислова прив’язка до суб’єктивного обов’язку, що кореспондує
суб’єктивному праву.
28. Свобода договору – це засада регулювання приватних відносин, що
конкретизує автономію волі суб’єктів на переддоговірній та договірній стадіях
динаміки цивільних прав та обов’язків.
180
29. Елементами свободи договору є : а) свобода вибору контрагента; б)
свобода укладення договору; в) свобода сторін змінювати та припиняти договір.
Свобода ведення переговорів, у тому числі надання можливостей сторонам під час
обміну офертою та акцептом сутнісно включається в другий елемент принципу.
30. Конкретний вид переддоговірних правовідносин віддзеркалює ті сутнісні
прояви свободи укладення договору як структурного елементу свободи договору,
які конкретизують автономію суб’єктів саме на стадії переговорів. При цьому
принцип як не трансформується в суб’єктивне право, так і не змішується з
елементами змісту переддоговірного правовідношення, але спрямовує його
розвиток, тобто функціонує саме як принцип.
31. Свобода договору, зберігаючи якість абстрактної передумови
правовідношення та виступаючи в цьому аспекті як прояв правочиноздатності,
водночас пронизує переддоговірне та договірне автономне регулювання сторін і
виступає як складний за структурою принцип цивільного права. Визнання свободи
договору суб’єктивним правом необґрунтовано нівелює концепцію
переддоговірного правовідношення та спричиняє проблему кількісного та якісного
вимірювання правомочностей, які б утворювали структуру такого суб’єктивного
права. Крім значної кількості правомочностей, спрямованість їх функціональності
розщеплюється в переддоговірному та договірному правовідношеннях відповідно.
32. Спосіб обґрунтування природи свободи договору як загального дозволу не
є переконливим та потребує додаткової аргументації.
33. Структуру переддоговірних правовідносин становлять елементи, які мають
правовий характер: суб’єкти, об’єкти та зміст правовідношення, обсяг яких
установлюється на підставі загальнотеоретичних положень та приписів
законодавства.
34. Зміст переддоговірних правовідносин складають права та обов’язки їх
суб’єктів, визначені в положеннях договору, що укладається на переддоговірному
етапі або формалізовані в нормах права.
35. Підставами виникнення переддоговірного організаційного
181
правовідношення є: 1) вступ у переговори, у тому числі шляхом вчинення оферти,
направлення пропозиції зробити оферту, або пропозиції укласти договір, яка не є
офертою; 2) укладення договору, який є переддоговірним правочином, тобто
визначає різні аспекти поведінки учасників переговорів до укладення договору або
передбачає укладення основного договору (наприклад, попередній договір).
36. Підставою виникнення переддоговірного компенсаційного
правовідношення є недобросовісна поведінка учасника переговорів, яка може
виражатися в: 1) порушенні стороною загального обов’язку добросовісного ведення
переговорів; 2) ухиленні від укладення договору в різних формах, у тому числі
шляхом недобросовісної відмови від переговорів; 3) невиконанні або неналежному
виконанні переддоговірних обов’язків, установлених переддоговірним правочином
або передбачених законом.
37. Суб’єктами переддоговірних правовідносин є не лише контрагенти
майбутнього договору, які водночас можуть бути сторонами переддоговірної угоди ,
але й інші особи, які можуть виступати як посередники або експерти в підготовці
проекту майбутнього договору, узгодженню його умов, наданні фахових висновків
щодо можливих фінансових ризиків сторін.
38. Об’єкти переддоговірного правовідношення за ступенем юридичної
визначеності можна класифікувати на основні та додаткові об’єкти. До основних
віднесемо: 1) порядок ведення переговорів; 2) формування умов та укладення
переддоговірної угоди – окремого договору; 3) формування умов та укладення
майбутнього основного договору. Додатковими об’єктами виступають: 1)
задоволення приватних інтересів, яке досягається із настанням наслідків
майбутнього договору (наприклад, передання майна у власність, надання послуг,
виконання робіт); 2) відшкодування, яке надається у випадку встановлення факту
недобросовісної поведінки учасника переговорів до моменту укладення договору.
39. Попередній договір виконує певною мірою забезпечувальну функцію щодо
укладення основного договору, а тому визнання відповідної вимоги в ЦКУ буде
цілком відповідати принципу справедливості, добросовісності та розумності з
182
огляду на сутність зобов’язання, яке встановлюється попереднім договором.
Пропонуємо викласти ч. 2 ст. 635 ЦКУ у наступній редакції: “Cторона, яка
необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім
договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням або
укласти з другою стороною договір за умови звернення сторони, права якої
порушено, з такою вимогою до суду, якщо інше не встановлено попереднім
договором або актами цивільного законодавства”. Водночас унесення змін до ч. 2
ст. 635 ЦКУ потребує доповнення ч. 1 ст. 627 ЦКУ другим абзацом наступного
змісту: “Примушування до укладення договору не допускається, за винятком
випадків, коли обов’язок укласти договір, установлений цим Кодексом, законом, або
випливає з добровільно прийнятого зобов’язання сторін”. Така редакція ст. 627 ЦКУ
буде відповідати регламентації в законодавстві випадків коли укладення договору є
обов’язковим (наприклад, ч. 4 ст. 633 ЦКУ, ч. 2 ст. 43 Закону України “Про
авторське право і суміжні права” від 23.12.1993 р.) та узгоджуватися з загальними
нормами про свободу договору цивільних кодексів багатьох членів СНД (абзац 2 ч.
1 ст. 421 ЦК РФ; ч. 1 ст. 380 ЦК Республіки Казахстан; ч. 1 ст. 391 ЦК Республіки
Білорусь, ч. 2 ст. 667 ЦК Республіки Молдова) [52; 241; 240; 242].
40. Доктринальний тип розуміння переддоговірної відповідальності, що
передбачає визнання її природи складною, синтезуючою договір та позадоговірний
стан, значною мірою вплинув на формулювання висновку про наявність
переддоговірного компенсаційного правовідношення, що виникає з факту
недобросовісної поведінки на стадії переговорів та по суті є переддоговірною
відповідальністю.
41. Критика переддоговірної відповідальності, спроби доведення
недоцільності її автономного законодавчого закріплення найбільш змістовно
можуть виражатися шляхом звернення до категорій зловживання правом та деліктів.
42. Природа переддоговірних порушень виявляється в обсязі нематеріальної
категорії - довіри особи. В об’єктивній стороні делікту, яке є правопорушенням,
кристалізується зв’язок між діянням та наслідками у формі суворої причинно-
183
наслідкової послідовністі. Така властивість не завжди зберігається в порушеннях на
переддоговірній стадії. Факт настання невигідних наслідків для особи, довіру якої
порушено, може не вписуватися в ідеальний юридичний ланцюг деліктної норми.
Витрати добросовісної сторони можуть передувати зриву переговорів
недобросовісним учасником. Наприклад, витрати добросовісного адресата оферти
передують відкликанню оферти недобросовісним оферентом. Підготовчі або
організаційні дії однієї сторони, спрямовані на укладення договору, під час яких,
наприклад, не було одержано прибуток, що був би одержаний за звичайних
обставин, можуть передувати факту ухилення від укладення договору або факту
розголошення конфіденційної інформації. Застосування виключно правила
генерального делікту сутнісно не випливає з суб’єктивного права однієї особи
вимагати від другої особи добросовісної поведінки на стадії переговорів, що власне і
складає основне смислове навантаження переддоговірного організаційного
правовідношення – своєрідної передумови переддоговірного компенсаційного
правовідношення (переддоговірної відповідальності). Спеціальне правило ст. 1212
ЦКУ опосередковує виключно протиправне переміщення майна, а тому не може
бути універсальним критерієм для переддоговірної відповідальності; у свою чергу
правило ст.1209 ЦКУ не називає та не прив’язує важливих проявів порушенння
обов’язку розкриття інформації до переддоговірної стадії.
43. Об’єктом зловживання має бути суб’єктивне право, а не принцип права.
Проблематичним тому є обґрунтування зловживання свободою договору.
Доречніше визнавати зловживання автономно правом на укладення договору,
правом на добросовісне ведення переговорів, правом на одержання переддоговірної
інформації або іншим переддоговірним суб’єктивним правом. Такий теоретичний
підхід можливий саме завдяки концепції переддоговірного правовідношення, яка не
заперечує придатність норм щодо зловживання правом для використання у
відповідній сфері, але є більш ефективною та ясною для правозастосування, у тому
числі судового. Складні структурні зв’язки переддоговірного правовідношення
сприяють більш повному розкриттю призначення інституту зловживання правом.
184
44. Переддоговірні порушення можуть характеризуватися необережною
(недбалою) недобросовісною поведінкою. Наприклад, недобросовісний контрагент
своєю недбалою поведінкою сприяє виникненню помилкового уявлення в
добросовісного контрагента про умови договору, розраховуючи на яке, останній
поніс витрати. Тобто, норми про зловживанням правом не завжди виявляються
здатними охопити широку площину переддоговірних порушень.
45. Законодавець прямо не визначив у загальному вигляді “позитивну” або
“негативну” вимогу добросовісного здійснення цивільних прав.
46. Інститут переддоговірної відповідальності потребує самостійного
закріплення в ЦКУ. Пропонуємо доповнити ЦКУ ст. 638-1 “Переговори про
укладення договору” з наступним змістом: 1. Особа має право вести переговори,
самостійно несе витрати, пов’язані з їх проведенням і не несе відповідальності за
недосягнення згоди. 2. При вступі в переговори про укладення договору, при
продовженні переговорів та по їх завершенню сторони зобов’язані діяти
добросовісно, зокрема не допускати вступ у переговори та їх ведення без дійсного
наміру досягти згоди з другою стороною. 3. Сторона, яка веде або перериває
переговори недобросовісно, зобов’язана відшкодувати збитки, завдані другій
стороні. Збитками, які підлягають відшкодуванню недобросовісною стороною,
визнаються витрати, понесені другою стороною у зв’язку з веденням переговорів
про укладення договору або у розрахунку на укладення договору, а також у зв’язку з
втратою можливості укласти договір з третьою особою. 4. Якщо в ході переговорів
одна сторона повідомляє конфіденційну інформацію, друга сторона зобов’язана не
розкривати таку інформацію та не використовувати її у власних цілях незалежно від
того, чи буде укладено договір. При порушенні даного обов’язку вона повинна
відшкодувати першій стороні збитки, завдані внаслідок розкриття конфіденційної
інформації або її використання для власних цілей.
47. Автори DCFR не керувалися свідомим цілепокладанням щодо вироблення
цілісної та узгодженої моделі переддоговірних відносин. Підтвердженням цього є
численні використання сукупностей норм (дві та більше норм різної інституційної
185
приналежності) до регулювання одного фактичного відношення. Іноді застосування
таких прийомів є непослідовним. Аналіз дає підстави для висновку про наступну
побудову моделі переддоговірних відносин. Фундаментом виступає принцип
добросовісності (ст. I.–1:103; ІІІ.– 1:103), який визначає спрямованість змісту
структурних блоків моделі переддоговірних відносин. Перший структурний блок
базується на визнанні за переговорами юридичної якості (ч. 1 ст. ІІ.–3:301), що
обумовлює широку позитивну регламентацію переддоговірних обов’язків та
визначення процедури укладення договору шляхом закріплення загальних правил
(ст. ІІ.–3:101 - ІІ.–3:108; ІІ.–3:201 - ІІ.–3:202; ч. 2 ст. ІІ.–3:301; ч.1-2 ст. ІІ.–3:302; ст.
ІІ.–4:101 - ІІ.–4:211) та їх конкретизації або формулювання спеціальних правил в
окремих договірних конструкціях (наприклад, ст. ІV.С.–2:102; ІV.E.–4:102).У межах
першого блоку також визначаються загальні можливості та засоби правового
захисту добросовісної сторони та міри відповідальності (ст. ІІ. - 3:109; ч.3 ст. II. –
3:301; ч. 3-4 ст. II. – 3:302; ІІ.–3:501; ч.5 ст. IV.C. - 2:102), які становлять спеціальний
негативний рівень правової регламентації. Положення другого структурного блоку
являють собою загальний негативний рівень правової регламентації, яким
конструюються засоби правового захисту добросовісної сторони й міри
відповідальності, які є універсальними та визнаними в багатьох національних
правопорядках, застосовуються до різних дефектів цивільного обороту, а тому
можуть охоплювати й випадки порушень на стадії переговорів. Це правила щодо
недійсності правочинів (зокрема, ст. ІІ.–7:201; ІІ.–7:204 - ІІ.–7:205; ІІ.–7:214),
наслідків невиконання зобов’язань (зокрема, ст. III.-3:701 - III.-3:705), регулювання
недоговірних зобов’язань (ст. VI.-1:101; VI.-1:103; VI.-2:101; VI.-2:204 - VI.-2:205;
VI.-2:207; VI.-2:210; VII.-7:102).
48. Зміст ст. ІІ.–3:301 DCFR свідчить про наявність переддоговірного
правовідношення, у якому суб’єктивному праву на ведення переговорів кожної
сторони, що включає в себе, зокрема, правомочність вимоги належної поведінки,
кореспондує суб’єктивний обов’язок добросовісного та чесного ведення переговорів
кожною стороною. Така конструкція переддоговірного правовідношення є базовою
186
й може набувати значних змістовних ускладнень за наявності окремих юридичних
фактів, що впливає на видову кваліфікацію переддоговірного правовідношення
(наприклад, отримання конфіденційної інформації під час переговорів; переговори
по укладенню договору франчайзингу; несення добросовісною стороною витрат
перед недобросовісним зривом переговорів другою стороною).
49. Порядок укладення договору, передбачений DCFR, концептуально
базується на нормах PECL. Дане твердження є актуальним для: визначення оферти
(ст. 2:201 PECL та ст. II.–4:201 DCFR); набуття офертою чинності (ч. 2 ст. 1:303
PECL та ч. 3 ст. І.- 1:109 DCFR); відхилення оферти (ст. 2:203 PECL та ст. II.–4:203
DCFR); визначення акцепту (ст. 2:204 PECL та ст. II.–4:204 DCFR); визначення
моменту укладення договору (ст. 2:205 PECL та ст. II.–4:205 DCFR); визначення
строку для акцепту (ст. 2:206 PECL та ст. II.–4:206 DCFR); визначення акцепту, що
містить зміни (ст. 2:208 PECL та ст. II.–4:208 DCFR); правила щодо договорів, які
укладаються без оферти та акцепту (ст. 2:211 PECL та ст. II.–4:211 DCFR).
50. Порядок укладення договору, передбачений СESL, характеризується
особливою сферою дії та спеціальними передумовами застосування. Правила СESL
розроблені для учасників виключно транскордонних договорів B2B та B2C.
Торговець обов’язково має належати до SME. Договір про вибір CESL має
передувати основному договору. При цьому зміст переважної більшості статей
СESL щодо укладення договору сформовано на основі нормотворчих підходів,
використаних розробниками DCFR з одночасним кореспондуванням правилам
PECL. Так, ст. 33 узгоджується зі ст. 2:203 PECL та ст. ІІ. – 4:203 DCFR
(“Відхилення оферти”); ст. 34 - зі ст. 2:204 PECL та ст. ІІ. – 4:204 DCFR (“Акцепт”);
ст. 35 – зі ст. 2:205 PECL та ст. ІІ. – 4:205 DCFR (“Момент укладення договору”); ст.
36 – зі ст. 2:206 PECL та ст. ІІ. – 4:206 DCFR (“Строк для акцепту”); ст. 37 – зі ст.
2:207 PECL та ст. ІІ. – 4:207 DCFR (“Запізнілий акцепт”); ст. 39 – зі ст. 2:209 PECL
та ст. ІІ. – 4:209 DCFR (“Конфлікт стандартних умов”).
51. Норми PECL, DCFR та CESL призначені для реалізації в умовах
розвинутої ринкової економіки з низьким рівнем національного протекціонізму та
187
домінантою великого капіталу. Вектор правової політики, означений в проектах, не
може не враховувати активність європейського споживача, який потребує захисту в
умовах потужних транснаціональних монополій. Механічне та суцільне копіювання
елементів механізмів укладення договору для використання в ЦКУ не вбачається
методологічно та практично вірним. Це пояснюється, по-перше, складним синтезом
континентальної та англо-американської правових традицій в кожному з
інструментів. Такий підхід не є характерним для ЦКУ. По-друге, практичний стан
переддоговірних відносин в Україні, у порівнянні з західноєвропейським досвідом,
засвідчує передчасність пристосування значної кількості правил PECL, DCFR та
CESL, розрахованих на високий рівень правової та ділової культури учасників
переговорних процедур. Модель укладення договору, закріплена в ЦКУ, у цілому є
дієвою та узгоджується з потребами практики.
52. Пропонуємо доповнити: а) ст. 641 ЦКУ частиною 4 наступного змісту:
“Повідомлення про оферту, повідомлення про відкликання оферти, повідомлення
про відкликання відхилення оферти, уважається одержаним адресатом, коли: 1) воно
доставлено адресату; 2) воно доставлено за адресою юридичної особи адресата або
за адресою місця постійного проживання фізичної особи або фізичної особипідприємця, якщо юридична особа відсутня або повідомлення не пов’язані з
підприємницькою діяльністю; 3) повідомлення, відправлені в електронній формі,
стали доступними для адресата; 4) в інших випадках – коли повідомлення стає
доступним для адресата в такому місці й у такий спосіб, які розумно припускаються
адресатом для отримання доступу до повідомлення без невиправданої затримки”;
б) ст. 642 ЦКУ частиною 4 наступного змісту: “Момент одержання
повідомлення про акцепт та повідомлення про відкликання акцепту визначається за
правилами, установленими в ч. 4 ст. 641 цього Кодексу”.
Важливість таких доповнень, на нашу думку, обумовлюється, по-перше,
відсутністю конкретизації моменту одержання адресатом відповідних повідомлень в
ЦКУ; по-друге, визнанням правочинної природи дій, які повідомляються, а отже, й
потребою вирішення питання про виникнення дійсності правочинів. Основою для
188
формулювання пропозицій є ст. 1:303 PECL; ст. I.-1:109, ч. 2 ст. II.-1:101, ч. 2 ст. II.-
1:103 DCFR; ст. 10 CESL та доктринальні тлумачення названих статей.
Доповнити: ч. 1 ст. 642 ЦКУ другим абзацом наступного змісту: “Мовчання не
є акцептом, якщо інше не встановлено законом, домовленістю сторін або не
випливає зі звичаю ділового обороту, попередніх переговорів, усталеної практики
відносин між сторонами”. Основою для формулювання пропозиції є ч. 2 ст. 2:204
PECL; ч. 2 ст. II.- 4:204 DCFR; ч. 2 ст. 34 CESL, ч. 2 ст. 438 ЦК РФ та наукові
коментарі до названих статей. Слід ураховувати факт визнання законодавцем за
мовчанням якості акцепту (наприклад, ч. 4 ст. 672, ст. 764 ЦКУ).