Бондар Ірина Вадимівна Теоретичні основи особистих немайнових правовідносин в цивілістичному процесі

Краткое описание

Бондар Ірина Вадимівна, доцент кафедри нотаріального та виконавчого провадження і адвокатури юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Теоретичні основи особистих немайнових правовідносин в цивілістичному процесі». Шифр та назва спеціальності 12.00.03 цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Спецрада - Д 26.001.10 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
БОНДАР ІРИНА ВАДИМІВНА
УДК 347.121.2:347.961.1:347.91 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ
ПРАВОВІДНОСИН В ЦИВІЛІСТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_________________________ І.В. Бондар
Науковий консультант: Фурса Світлана Ярославівна
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Київ – 2020

ЗМІСТ
ВСТУП........................................................................................................................17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТИХ
НЕМАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ЇХ ЕЛЕМЕНТІВ У
ЦИВІЛІСТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ............................................................................34
1.1. Поняття особистих немайнових правовідносин, їх структура та галузева
належність...................................................................................................................34
1.2. Особисті немайнові правовідносини в цивілістичному процесі.......................71
1.3. Окремі особисті немайнові права та їх правове регулювання у цивілістичному
процесі.........................................................................................................................91
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.................................................................................127
РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ
ПРАВОВІДНОСИН У НОТАРІАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ....................................141
2.1. Особисті немайнові правовідносини в нотаріальному процесі ......................141
2.2. Особисті немайнові правовідносини у нотаріальних провадженнях при
посвідченні правочинів ............................................................................................172
2.3. Проблемні питання сімейних особистих немайнових прав у нотаріальних
провадженнях........................................................................................................... 188
2.4. Окремі аспекти особистих немайнових правовідносин у спадкових
нотаріальних провадженнях.....................................................................................201
2.5. Особисті немайнові правовідносини у нотаріальних провадженнях з
посвідчення та засвідчення безспірних фактів .......................................................223
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.................................................................................239
РОЗДІЛ 3. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ
ПРАВОВІДНОСИН У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ............................................252
3.1. Юрисдикція цивільних справ, що виникають з особистих немайнових
правовідносин ...........................................................................................................252
16
3.2. Учасники цивільного судочинства у справах, що виникають з особистих
немайнових правовідносин ......................................................................................265
3.3. Окремі аспекти позовного провадження у справах, що виникають з особистих
немайнових правовідносин ......................................................................................286
3.4. Проблемні аспекти окремого провадження у справах, що виникають з
особистих немайнових правовідносин ....................................................................307
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3..…………………………………………………….318
РОЗДІЛ 4. СПЕЦИФІКА ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ ОСОБИСТИХ
НЕМАЙНОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ……………………………………………………327
4.1. Загальна характеристика порядку примусового виконання виконавчих
документів немайнового характеру..……………………………………………….327
4.2 Спеціальні правила примусового виконання рішень (виконавчих документів),
що виникають із шлюбно-сімейних відносин.. ……………………………………348
4.3.Спеціальні правила примусового виконання рішень (виконавчих документів),
що виникають із трудових відносин.……………………………………………….360
4.4. Спеціальні правила примусового виконання рішень (виконавчих документів),
що виникають із житлових відносин.………………………………………………370
4.5. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії
або утриматися від їх вчинення. ……………………………………………………387
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4.……………………………………………………..390
ВИСНОВКИ .………………………………………………………………………..398
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. ……………………………………….406
ДОДАТОК А .………………………..……………………………………………...460

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення усіх попередніх наукових
досліджень особистих немайнових правовідносин, з точки зору матеріального
права. Концептуальна відмінність даної наукової праці від зазначених вище,
полягає в тому, що автором зроблена спроба прослідкувати трансформацію
особистих немайнових правовідносин в різних юрисдикційних процесах, що
пов’язані з охороною, захистом та відновленням особистих немайнових прав
фізичних та юридичних осіб, а також виникненням нових немайнових відносин
між клієнтом (заявником) та нотаріусом, судом та виконавцем, при здійсненні
останніми юрисдикційної функції. Саме такий напрям дослідження особистих
немайнових правовідносин, через призму цивілістичного (нотаріального,
цивільного і виконавчого) процесу, дав позитивні результати і дозволив зробити
низку нових теоретичних висновків, які орієнтовані на удосконалення охорони і
захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також припинення
правопорушень та відновлення їх прав. На базі отриманих висновків були також
розроблені пропозиції з удосконалення законодавства та практичних аспектів
діяльності суддів, нотаріусів та виконавців.
1. Додатково обґрунтовано, що немайнові правовідносини в різних
галузях права мають спільні ознаки, ґрунтуються на положеннях Конституції, і
через це вимагається єдине управління ними шляхом узгодженого застосування
універсальних та різних галузевих форм регулювання. Зазначене, фактично,
підтверджує існування у праві України самостійного утворення – міжгалузевого
правового інституту, який базується на положеннях цивільного права та має
враховувати специфіку норм різних галузей права, що врегульовують особисті
немайнові правовідносини. Таке сприйняття немайнових відносин дозволяє
усувати прогалини в їх регламентації та удосконалювати їх охорону, захист та
відновлення.
2. В роботі обґрунтована доцільність фіксації згоди на донорство у
договірній формі. У разі посвідчення договору про донорство, з урахуванням
399
стану здоров’я, у якому може знаходитися особа, нотаріус може вчиняти таку
нотаріальну дію у лікарні, тому раціонально посвідчувати його у присутності двох
свідків та додатково крім договору, згода може бути висловлена в усній формі та
зафіксована технічними, зокрема, аудіо-відео засобами. Запропоновано у Порядку
вчинення нотаріальних дій нотаріусами України закріпити зазначену вище
процедуру посвідчення договору про донорство, якщо він посвідчується
нотаріусом в лікарні, тобто за місцем знаходження донора.
3. Комплексно розглядаючи немайнові відносини, які складаються у
цивілістичному процесі, необхідно виділити їх специфічні риси, які властиві
нотаріусам, суддям та виконавцям щодо оцінки правової ситуації, яка спонукала
особу до вступу з ними у відносини. Але останні не повинні виявляти своє
відношення до особи, будь-яким чином принижувати її честь і гідність, прямо або
приховано натякати на її недоліки, а також не допускати такої поведінки у
відносинах між учасниками процесу. Ці положення закріплені у правилах етики
як суддів, так і нотаріусів, виконавців, але їх важко фіксувати, якщо не вести аудіо
і відео-фіксацію їх діяльності і не визнавати такі порушення достатньою
підставою для притягнення цих посадових осіб до дисциплінарної та іншої
відповідальності. Тому до останнього часу зазначені положення залишаються
декларативними, а немайнові права громадян доволі часто порушуються
посадовими особами.
4. В роботі комплексно проаналізовано місце немайнових правовідносин
в цивілістичному процесі і зроблено значну кількість висновків, які стосуються
поліпшення охорони, захисту і відновлення немайнових прав осіб, включаючи,
нотаріальний, цивільний і виконавчий процеси, які у сукупності та окремо
доводять істотні проблеми з врегулюванням і застосуванням на практиці
немайнових прав та навіть «протиборство» таких прав. Так, в деяких справах
окремого провадження виявлено конфлікт немайнових прав одних осіб по
відношенню до немайнових прав та інтересів інших осіб, а саме у випадку
небажання особи лікуватися у протитуберкульозному закладі, що, по суті, є
правом такої особи та йому, фактично, протиставляються немайнові права та
400
інтереси інших осіб на безпечне довкілля і вимога про примусову госпіталізацію
до протитуберкульозного закладу. Отже, такі справи мають в своєму змісті спір
про право, а не встановлення окремого юридичного факту. Так само важко
погодитися з віднесенням справ про видачу і продовження обмежувального
припису до справ окремого провадження, оскільки і тут відчувається конфлікт
немайнових прав і його пропонують вирішити лише шляхом обмежувального
припису і без розгляду факту правопорушення та ліквідації його наслідків,
зокрема, відшкодування збитків тощо.
5. Значну увагу в дисертації приділено охороні і захисту немайнових і
майнових прав в нотаріальному процесі та, зокрема, запропоновано передбачити
обов’язкову нотаріальну форму щодо таких правочинів як договори донорства,
окремих правочинів щодо надання правової допомоги, договорів на проведення
окремих дослідів, стерилізації особи, договору про передачу особистих паперів,
оскільки цивільне законодавство досить спрощено підходить до форми
правочинів, зокрема, договорів, предметом яких є здійснення особами належних
їм особистих немайнових прав, на відміну від правочинів щодо реалізації
належних їм майнових прав. Для належної охорони і захисту прав малолітніх та
неповнолітніх дітей, зокрема, під час укладання правочинів сформульовані певні
застереження щодо обов’язкової їх участі в процесі укладання договорів про
проживання дитини з одним із батьків та спеціальних способів фіксування їх
згоди на його посвідчення тощо.
6. Встановлено, що у матеріальному праві, зокрема у Цивільному та
Сімейному кодексах України, які мають істотний вплив на нотаріальну процедуру
підходи до визначення статусу чотирнадцятирічної дитини не узгоджені між
собою. Політика держави щодо дітей, у перехідний період їх розвитку,
неоднозначна щодо наділення останніх таким колом свобод як: свободою
пересування, свободою вибору місця проживання. Але для реалізації таких
свобод, від дитини нічого не вимагається. У зв’язку з цим, автором
запропоновано, у нормативних актах щодо прав чотирнадцятирічної дитина, яка
має власний достатній дохід визначитися з питанням щодо надання їй повної
401
цивільної дієздатності та регламентації на законодавчому рівні місця її
проживання, оскільки контролювати і відповідати за дитину, яка має свободу
пересування батьки та інші особи не здатні тощо. Також слід внести відповідні
зміни до ЦК та узгодити їх із нормами Закону України «Про нотаріат», Порядком
вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зокрема, як це передбачено ч. 2
ст. 47 ЦПК, тобто з 14 років, особа, яка має власний достатній дохід, може
вчиняти самостійно правочини, які виникають з відносин, у яких вони особисто
беруть участь, якщо інше не встановлено законом, наприклад, 14-річна дитина
може звертатися до нотаріуса за посвідченням факту, що вона є живою,
тотожності з особою, яка зображена на фотокартці, передачею документів на
зберігання, засвідчення підпису, копії з документа, засвідчення перекладу.
7. Встановлено, що форма довіреності ліпше відповідає характеру
відносин, коли дитина їде на відпочинок з дідом і бабою або іншими близькими
родичами. Коли ж за кордон дитина їде з туристичною групою, спортивною
командою або в складі ансамблю тощо, коли таку групу дітей буде
супроводжувати особа, яка не користується довірою батьків, то вид згоди на
перетинання дитини з такою особою має бути викладений в договорі про надання
туристичних послуг, підписаний з іншої сторони юридичною особою,
спортивною або іншою організацією, яка бере на себе відповідальність за дитину
та деталізує умови перебування за кордоном, питання покриття усіх можливих
витрат тощо. Сучасна ж згода батьків на перетинання кордону не виправдано
спрощує реальні і складні правовідносини, замість їх деталізації. Це положення,
на нашу думку, є досить актуальним в контексті торгівлі людьми і зменшення віку
для самостійного перетинання кордону з 18 років до 16 у ст. 313 ЦК, що не
«вписується» в політику боротьби з таким явищем в Україні, оскільки при
низькому рівні життя населення України представляє істотну небезпеку для дітей
в такому віці.
8. Встановлено, що у ст. 92 СК обмежується право неповнолітніх на
безпосереднє укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, оскільки в
цьому випадку потрібна письмова згода їх батьків або піклувальників, засвідчена
402
нотаріусом. Вважаємо, що дане положення абсолютно не узгоджується з
реальними правовідносинами, оскільки шлюб накладає на подружжя і без
шлюбного договору певні зобов’язання, але лише з моменту реєстрації шлюбу
особи набувають повної дієздатності і починає діяти шлюбний договір. Схема
відносин, коли батьки або піклувальники дозволяють або забороняють укладати
договір без ознайомлення з його змістом, просто нелогічна і такі вимоги
законодавства мають бути змінені.
9. Визначено, що нотаріуси мають відпрацювати шлях щодо реального
забезпечення права дитини бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї,
посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї (ч.
1 ст. 171 СК) і відтворення цього механізму у процедурі посвідчення ними
правочинів. Так, діти у 10-річному віці ще не знають такого поняття як паспорт,
особистий підпис і, відповідно, надану дитиною згоду буде складно зафіксувати у
договорі. Тому вважаємо доцільним посвідчення такого договору здійснювати
при свідках або із залученням представників органу опіки та піклування, щоб
зафіксувати згоду або заперечення дитини. При нотаріальному посвідченні
правочинів щодо особистих немайнових прав дитини необхідно передбачити
участь у нотаріальному процесі органу опіки та піклування, задля чого необхідно
внести відповідні зміни в Сімейний кодекс України, і в Закон України «Про
нотаріат».
10. Обґрунтовано, що у разі видачі свідоцтва про право на спадщину на
твори мистецтва покійного існує два варіанти вирішення цього питання: 1)
нотаріус отримує від спадкоємців додаткові докази на підтвердження факту
авторства спадкодавця на твори, що входять до складу спадщини; 2) нотаріус
фіксує знайдений твір без встановлення авторства, оскільки у видатного митця
потенційно можуть знаходитися твори інших відомих авторів для їх оцінки,
надання рецензії тощо. У разі виникнення спору зі спадкоємцями з цього приводу
нотаріус має відмовляти у вчиненні нотаріальної дії на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49
Закону «Про нотаріат» у зв’язку з неподанням відомостей (інформації) та
документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.
403
11. При аналізі захисту немайнових прав в цивільному процесі, зокрема,
встановлено, що у разі віднесення спорів, які виникають з особистих немайнових
правовідносин, до малозначних відсутній такий об’єктивний критерій як ціна
позову. Тому вирішення цього питання потребує детального аналізу усіх обставин
справи, доказів, врахування позиції сторін, сутності і змісту заперечень проти
позову та інших документів, а також практики Європейського суду з прав
людини. Поверхневий аналіз може призвести до суттєвого порушення прав
суб’єктів процесуальних правовідносин через неможливість їх скористатися тими
процесуальними гарантіями, які надає розгляд справи в порядку загального
позовного провадження.
12. Значна кількість висновків в роботі стосується й відновлення або
компенсації немайнових прав у виконавчому провадженні. Встановлено, що
заходи примусового виконання, які зобов’язують боржника вчинити певні дії або
утриматись від їх вчинення, виконують кілька функцій: 1) попереджувальну – не
чинити перешкоди при виконанні рішення; 2) стимулюючу – сприяють
виконанню рішення; 3) забезпечувальну - примусове виконання у передбачених
законом випадках.
13. Доведено, що спростування і право на відповідь, а також право на
відшкодування, а точніше компенсацію завданої моральної шкоди мають
розцінюватися як зміст позову, предметом позову є особисте немайнове право,
підставою позову є порушення такого права внаслідок дій або бездіяльності однієї
чи декількох осіб, тому можливість вибачення – це варіант мирного врегулювання
відносин з позивачем, який може запропонувати відповідач. Суд же не може
призначити в рішенні публічне вибачення відповідача, оскільки здійснити
примусове вибачення неможливо. Можна зобов’язати відповідача особисто
прочитати текст спростування по телебаченню, радіо, опублікувати в газеті тощо,
але механізму особистого примусового вибачення в законодавстві не
передбачено. Доводимо ситуацію до реалізації, зокрема, по телебаченню
правопорушник говорить одне єдине слово – вибачаюсь і таким чином рішення
суду формально буде виконане, оскільки де факто вибачення мало місце, але чи
404
задовольнить таке безадресне і неперсоніфіковане вибачення позивача? Подібне
вибачення з елементами зловживання правом може бути реалізоване й у
комедійній формі – зі сміхом, жартами, що нагадуватиме ще більше знущання над
позивачем, хоча слово вибач буде звучати. Тому представляється не раціональним
застосовувати абстрактне поняття «вибачення» в судовому рішенні.
14. Обгрунтовано, що при виконанні рішення про вселення для
забезпечення проживання (перебування) стягувача у приміщенні, необхідно
покласти на державного виконавця обов’язок забезпечити можливість доступу
стягувача до всіх приміщень загального користування та передбачити, що
виконавець має пересвідчитись, що вселення відбувається на житлову площу
спірного приміщення, оскільки тільки тоді можна вести мову про належне
виконання рішення про вселення. Особа, яку вселяють, має право користуватися
не лише житловими приміщеннями, але й підсобними приміщеннями та
санітарно-технічним устаткуванням. При цьому, виконавець має забезпечити
стягувача повним комплектом ключів та перевірити, що ключі дійсно від
приміщення, в яке відбувається вселення, пересвідчитися, що боржником
передані ключі від всіх приміщень, якими має право користуватися стягувач, чи
надати можливість стягувачу замінити замки від яких немає ключів, чи, якщо
боржник не надає їх, демонтувати засови тощо. У випадку, коли боржник не
передає стягувачу всі комплекти ключів, не можна вести мову і про добровільне
виконання боржником рішення про вселення у випадку, коли доступ стягувача до
приміщення буде мати одноразовий характер.