ВИКОНАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Краткое описание

З М І С Т

Перелік умовних скорочень
3
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ВЕКСЕЛЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ 10
1.1. Поняття векселя та його характерні ознаки 10
1.2. Поняття вексельного зобов’язання та його елементи 26
1.3. Правове регулювання вексельного обігу та виконання вексельних зобов’язань в Україні
46
РОЗДІЛ 2. ВИКОНАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ 63
2.1. Загальна характеристика виконання вексельних зобов’язань 63
2.2. Правове регулювання пред’явлення векселя до платежу як умова виконання вексельних зобов’язань 81
2.3. Способи виконання вексельних зобов’язань 93

РОЗДІЛ 3. ВИКОНАННЯ ВЕКСЕЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ В ПРИМУСОВОМУ ПОРЯДКУ 110
3.1. Порядок стягнення заборгованості за векселем в примусовому порядку 110
3.2. Протест векселя як умова реалізації права регресу за векселем 120
3.3. Вчинення нотаріусами виконавчих написів на опротестованих векселях 134
3.4. Відповідальність за невиконання вексельних зобов’язань
147
ВИСНОВКИ
166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ВСТУП
Актуальність теми. Векселі в цивільному обороті України почали застосовуватись з переходом країни до ринкових економічних відносин. Однак відсутність практики та необізнаність учасників вексельного обігу з вексельним законодавством, особливостями використання векселя призводили до непорозумінь та збитків внаслідок неправильного усвідомлення суті векселя як цінного паперу.
На сьогодні використання векселів суб’єктами підприємницької діяльності набуло досить широкого розповсюдження. Такий розвиток вексельного обігу обумовлений наявністю кількох причин. Серед них можна назвати такі, як: відсутність у суб’єктів підприємницької діяльності обігових коштів та певні особливості векселя як цінного паперу, розширення кола потенційних учасників вексельних правовідносин.
Серед особливостей, які приваблюють суб’єктів підприємницької діяльності у використанні векселя, насамперед можна виділити таку, як достатньо широке коло зобов’язаних осіб за векселем. Вексель передбачає можливість виконання вексельного зобов’язання не лише векселедавцем (акцептантом) за векселем, а й іншими зобов’язаними за векселем особами, якими виступають попередні держателі векселя (індосанти), а також поручителі (авалісти).
Дослідженню правової природи векселя, його основних ознак, місця векселя в системі цінних паперів, визначенню правової природи вексельних зобов’язань було присвячено немало наукових праць як дореволюційних, так і сучасних українських і російських вчених-цивілістів. Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких радянських, російських та українських вчених, як Агарков М.М., Алексєєв С.С., Барац С.М., Бервено С.М., Бєлов В.А., Боброва Д.В., Браве Я.Ф., Вишневський О.О., Вільнянський С.Й., Вормс А.Е., Гордон В.М., Грачов В.В., Дернбург Г., Дзера О.В., Довгерт А.С., Єрпилєва Н.Ю., Іоффе О.С., Камінка А.І., Коссак В.М., Красько І.Ю., Крашенінніков Є.О., Кузнєцова Н.С., Кулагін М.І., Кучеренко І.М., Лавров Д.Г., Лунц Л.А., Луць В.В., Маслов В.Ф., Матвєєв Г.К., Назарчук І.Р., Нерсесов Н.Й., Новицький І.Б., Новосьолова Л.О., Павлов А.А., Панова Л.В., Пасічник С.Г., Перетерський І.С., Підопригора О.А., Пушкін О.А., Рясенцев В.А., Сібільов М.М., Спасибо-Фатєєва І.В., Суханов Є.О., Толстой Ю.К., Труба В.І., Фурса С.Я., Халфіна Р.О., Харитонов Є.О., Цитович П.П., Черепахін Б.Б., Чуваков В.Б., Шевченко Я.М., Шершенєвич Г.Ф., Щербина В.С., Яроцький В.Л. та ін.
Проте після прийняття у 2001 році Закону України “Про обіг векселів в Україні” питання виконання вексельних зобов’язань не були предметом комплексного дослідження, в зв’язку з чим на сьогодні залишаються невирішеними як теоретичні проблеми правової природи цих зобов’язань, підстави їх виникнення, так і проблеми правового забезпечення їх виконання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є проведення комплексного аналізу правової природи виконання вексельних зобов’язань, основних цивільно-правових теоретичних засад виконання вексельних зобов’язань, а також вироблення рекомендацій щодо удосконалення нормативного регулювання виконання цього виду цивільного зобов’язання.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
– дослідити правову природу вексельного зобов’язання;
– визначити основні характеристики вексельного зобов’язання як виду цивільного зобов’язання;
– визначити способи виконання вексельних зобов’язань;
– провести теоретичний аналіз відносин, що виникають при здійсненні протесту векселів та виконавчих написів нотаріусами;
– формулювання наукових висновків та пропозицій щодо удосконалення правового регулювання виконання вексельних зобов’язань.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають при виконанні вексельних зобов’язань.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з проблем виконання вексельних зобов’язань, а також відповідні міжнародні нормативні акти, законодавство і судова практика України з досліджуваного питання.
Методи дослідження, що використовувалися у процесі роботи над дисертацією: історико-правовий – при дослідженні розвитку теорії вексельних зобов’язань; системно-функціональний – при визначенні основних правових засад правового регулювання виконання вексельних зобов’язань; порівняльно-правовий – при аналізі цивільно-правових норм законодавства та наукової літератури окремих зарубіжних країн. За допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій вексельного зобов’язання, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту. Формально-юридичний метод дозволив сформулювати нові правові норми та юридичні дефініції, формально-логічний – виявити суперечності чинного законодавства в досліджуваній сфері і виробити пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні правової природи вексельних зобов’язань та правового регулювання їх виконання, обґрунтуванні теоретичної позиції, відповідно до якої це вексельне зобов’язання визначається як цивільне договірне грошове зобов’язання.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, які вперше виносяться на захист:
1. Виходячи з того, що пред’явлення векселя ідентифікує кредитора, якому боржник повинен здійснити платіж, обґрунтовується, що у випадку непред’явлення векселя кредитором до платежу можливе застосування загальних правил, встановлених цивільним законодавством щодо звільнення боржника від відповідальності у вигляді відсотків від дати настання строку платежу.
2. Визначається, що основною функцією розрахункових палат слід вважати посвідчення факту знаходження векселедержателя в день настання строку платежу в місці платежу та виконання ним умови пред’явлення векселя до платежу.
3. Робиться висновок про те, що вексельне зобов’язання може бути припинене зарахуванням зустрічних грошових вимог за заявою боржника без згоди кредитора лише у випадках, коли у вексельному зобов’язані немає осіб, зобов’язаних перед векселедержателем в порядку регресу, а у випадку, якщо такі особи є, зарахування грошових вимог за векселем можливе лише за наявності на це волевиявлення кредитора (векселедержателя).
4. Пропонується встановити строк зберігання грошей, внесених на депозит нотаріуса в оплату векселя в 3 роки з дня настання строку платежу, а не з дня внесення грошових коштів на депозитний рахунок та повідомлення про це кредитора.
5. Аргументується пропозиція щодо доцільності надання права особам, які оплатять вексель за боржника, провадити стягнення заборгованості за векселем шляхом звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, оскільки після оплати векселя за боржника особою, зобов’язаною в порядку регресу, вексель не втрачає своєї сили, а зобов’язання осіб, які поставили свої підписи перед підписом особи, яка оплачує вексель за боржника, не припиняються.
6. Доводиться висновок, що основною і єдиною функцією протесту векселя є посвідчення певного факту, який має місце в процесі вексельного обігу. В зв’язку з цим визначено поняття протесту векселя як офіційного загальновизнаного посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії по оплаті або акцепту векселя, або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії.
7. Пропонується доповнити Закон України “Про нотаріат” положенням, яким закріпити право нотаріусів вчиняти і протести про відмову передачі оригіналу векселя.
8. Запропоновано встановити в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чіткий перелік документів, які має право вимагати нотаріус при прийнятті векселів до протесту, в який включити заяву з описом векселів, які подаються для вчинення протесту, оригінали векселів, а також визначити перелік підстав для відмови нотаріуса у вчиненні протестів векселів, якими можуть бути лише випадки оплати векселя боржником, дефекту форми векселя та порушення безперервності ряду індосаментів.
9. В зв’язку з нечіткістю формулювання ст. 8 Закону України “Про обіг векселів” пропонується внести зміни до даної статті, відповідно до яких встановити, що виконавчий напис нотаріуса є єдиною підставою для порушення виконавчого провадження, який здійснюється тільки у випадку, коли вексель опротестований.
10. Пропонується встановити, що вчинення виконавчих написів нотаріусів про стягнення заборгованості за векселем можливе лише з осіб, які поставили свої підписи на векселі, та лише на векселях, опротестованих в неплатежі або неакцепті.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі реформування вексельного законодавства.
Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців при викладенні курсів лекцій “Цивільне право” та “Нотаріальний процес” для подальших наукових досліджень вексельних цивільних відносин.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на конференції “Молодь в юридичній науці” (10-11 листопада 2002 року, м. Хмельницький).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також одні тези доповіді на конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В даній роботі автором зроблена спроба комплексно дослідити правові проблеми виконання вексельних зобов’язань. Проведене дослідження дозволяє зробити кілька загальних висновків і внести рекомендації щодо вдосконалення цивільного законодавства в сфері регулювання виконання вексельних зобов’язань.
Аналіз правової природи та істотних ознак вексельних правовідносин дав можливість сформулювати поняття вексельного зобов’язання як цивільного зобов’язання.
1. Визначення векселя в законодавстві України має суттєві недоліки, оскільки не враховує існування двох видів векселів. Беручи до уваги визначення векселя, які давались вченими-юристами в різні часи, пропонується таке визначення векселя: вексель можна визначити як один із видів цінних паперів, що містить в собі простий, нічим не обумовлений наказ або просте, нічим не обумовлене зобов’язання сплатити визначену суму грошей у встановлений строк.
2. Досліджуючи розуміння “вексельної строгості”, яке пропонується в законодавстві, зазначається, що, говорячи про вексельну строгість, слід говорити насамперед про наслідки недотримання форми самого векселя (дефекту форми) і порушення встановлених процедур та строків для пред’явлення вимог. Строга формальність векселя в тому і полягає, що вексельне зобов’язання визнається недійсним не лише при недотриманні письмової форми, а і при неправильному заповненні вексельних реквізитів. Крім цього, строгість векселя виявляється в наслідках, наприклад, порушення строків для вчинення протесту або пред’явлення вимоги щодо оплати векселя.
3. Аналізуючи характерні риси векселя, автор виділяє три характерні риси векселя: безумовність, абстрактність та строгу формальність, оскільки інші риси хоча і притаманні векселю, але вони характерні і для інших цінних паперів, тому їх не можна вважати особливими, такими, що характеризують лише вексель і виділяють його серед інших цінних паперів.
4. Аналізуючи відносини, що виникають між учасниками вексельного обігу, автор констатує, що суб’єктами вексельного зобов’язання виступають векселедержатель – як кредитор, та акцептант (в простому векселі – векселедавець) – як боржник. Підтримується думка про те, що вексельне зобов’язання є односторонім, оскільки у вексельному зобов’язанні особа одночасно може виступати лише боржником або кредитором. Однак виділяється така особливість вексельного зобов’язання, що певні учасники вексельного зобов’язання можуть в різний час виступати як боржниками, так і кредиторами. Це стосується осіб, зобов’язаних за векселем в порядку регресу – індосанти, авалісти, векселедавець в переказному векселі. Так, після здійснення протесту векселя в неакцепті або неплатежі ці особи стають солідарними боржниками за векселем, однак після оплати векселя особою, зобов’язаною в порядку регресу, така особа стає вексельним кредитором з правом вимагати оплати векселя від усіх осіб, зобов’язаних перед нею.
5. Зазначається, що оскільки допускається видача векселя на кількох векселедержателів, та враховуючи те, що після неоплати векселя прямим боржником та вчинення протесту векселя зобов’язаними оплатити вексель стають окрім боржника особи, зобов’язані за векселем в порядку регресу, то у вексельному зобов’язанні можливе існування множинності осіб як на боці боржника, так і на боці кредитора. Це означає, що вексельне зобов’язання може бути як з пасивною, так і активною, а отже й із змішаною множинністю осіб.
6. Аналізуючи положення вітчизняного законодавства, робиться висновок, що в Україні векселездатність збігається з загальною цивільною дієздатністю суб’єктів цивільних правовідносин. Причому вексельне законодавство України не розділяє активну і пасивну векселездатність та не встановлює різниці між колом осіб, які можуть зобов’язуватись за векселем, та колом осіб, які мають право набувати права з векселя.
7. Правом кредитора за вексельним зобов’язанням є право вимагати оплати векселя, тобто вчинення платежу. Обов’язком боржника за векселем є обов’язок оплатити грошову суму, вказану у векселі. Таким чином, єдиним юридичним об’єктом вексельного зобов’язання є передача боржником кредитору грошових коштів в сумі, визначеній у векселі, тобто вчинення акцептантом (векселедавцем в простому векселі) платежу на користь векселедержателя. Матеріальним же об’єктом вексельного зобов’язання будуть виступати гроші.
8. Не можна говорити про обов’язок осіб, зобов’язаних в порядку регресу, доставляти гроші векселедержателю через третю особу, а тому не можна розділяти зміст вексельних зобов’язань прямих боржників та осіб, зобов’язаних в порядку регресу, оскільки змістом вексельного зобов’язання є обов’язок боржника оплатити вексель згідно з умовами векселя та право кредитора вимагати оплати векселя.
9. Беручи до уваги подані в юридичній літературі визначення зобов’язання та грошового зобов’язання, та визначення елементів вексельного зобов’язання, вексельне зобов’язання можна визначити як цивільне грошове зобов’язання, яке виникає між держателем векселя та особами, які підписали даний вексель, змістом якого є право кредитора (векселедержателя) вимагати та кореспондуючий йому обов’язок боржника здійснити оплату або платіж за векселем. При цьому основний боржник несе безумовне зобов’язання оплатити вексель, а особи, зобов’язані в порядку регресу, несуть зобов’язання оплатити вексель при умові неоплати його основним боржником.
10. Аналізуючи діюче законодавство України, автор відмічає, що відносини, пов’язані з виконанням вексельних зобов’язань в добровільному порядку, регулюються нормами Конвенції. Стосовно ж виконання вексельних зобов’язань в примусовому порядку слід зазначити, що ці відносини регулюються національним законодавством України, яке встановлює порядок примусового виконання вексельних зобов’язань.
11. Автор розділяє розвиток законодавства України щодо порядку стягнення заборгованості за векселями у примусовому порядку на два етапи:
1-й етап – встановлення судового порядку стягнення заборгованості. Він характеризується двома періодами: 1-й – з 1991 р. до 1997 року, пов’язаний із стягненням заборгованості в загальному порядку (з дотриманням порядку досудового врегулювання спорів) та 2-й – з травня 1997 р. до лютого 1999 р. – після внесення відповідних змін до Господарського процесуального кодексу України в частині встановлення можливості векселедержателя звертатись до суду за стягненням заборгованості за векселем без дотримання досудового порядку врегулювання спорів.
2-й етап – з лютого 1999 р. до теперішнього часу – це період становлення позасудового порядку стягнення заборгованості за векселем. Не дивлячись на те, що вперше спроба встановлення такого порядку була в 1998 році (Указ Президента України від 23 серпня 1998 року № 932/98 “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні”), про перехід до позасудового порядку можна говорити лише з 1999 року, коли опротестований вексель став підставою для списання банками коштів з рахунків боржників в безспірному порядку. На цьому етапі можна також виділити два періоди: 1-й – (з лютого 1999 р. до квітня 2001 р.) – стягнення заборгованості шляхом списання коштів з рахунків боржника в банківських установах в безспірному порядку та 2-й – (з квітня 2001 р. до теперішнього часу) – це стягнення заборгованості на підставі виконавчих написів нотаріусів.

12. Дотримання принципу реального виконання щодо вексельного зобов’язання передбачає необхідність для боржника за векселем здійснити платіж в натурі. Так, вексельне зобов’язання не може бути припинено шляхом проведення заліку зустрічних вимог, якщо на проведення такого заліку немає згоди кредитора. Підтримується думка про те, що зарахування зустрічних вимог можливе лише за згодою кредитора. Робиться висновок, що вексельне зобов’язання може бути припинене зарахуванням зустрічних грошових вимог у випадку, коли боржник є відповідальним за цим векселем лише перед векселедержателем, а у випадку, якщо він є відповідальним ще і перед іншими надписувачами (які поставили свої підписи після нього), зарахування грошових вимог за векселем можливе лише за наявності на це волевиявлення кредитора (векселедержателя).
13. За загальним правилом, встановленим цивільним законодавством України, кредитор має право не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При виконанні ж вексельних зобов’язань кредитор, навпаки, не може відмовитись від прийняття часткового виконання.
14. На відміну від загального правила виконання цивільно-правових зобов’язань щодо виконання зобов’язання, строк виконання якого не встановлений або визначений моментом вимоги, протягом семи днів з моменту пред’явлення вимоги вексельне законодавство встановлює обов’язок боржника щодо оплати векселя при його пред’явленні, тобто обов’язок негайного виконання.
15. Оскільки боржник за векселем в більшості випадків не знає хто є кредитором за векселем, значенням дії кредитора по пред’явленню векселя до платежу є ідентифікація для боржника кредитора, якому боржник повинен здійснити платіж.
Тому у роботі обґрунтовано висновок, що у випадку непред’явлення векселя кредитором до платежу можливе застосування загальних правил, встановлених цивільним законодавством, а саме ст. 210 ЦК УРСР (ст. 613 ЦК України) та звільнення боржника від відповідальності за невиконання у вигляді відсотків, передбачених ст. 48 Уніфікованого закону.
16. Основною функцією розрахункових палат слід вважати посвідчення факту знаходження векселедержателя в день настання строку платежу в місці платежу та виконання ним умови пред’явлення векселя до платежу.
17. Порядок здійснення банками функцій розрахункових палат, встановлений Положенням про розрахункові палати, є недосконалим і не відповідає тому призначенню, яке покладається на розрахункові палати, оскільки встановлення умови щодо попередньої подачі заяви про намір пред’явити вексель до розрахункової палати (3 або 14 днів) може зробити взагалі неможливим посвідчення факту пред’явлення у розрахунковій палаті векселя.
Порядок пред’явлення векселів до розрахункової палати не повинен значно відрізнятись від вимог щодо пред’явлення векселя до платежу самому боржнику. Так, на нашу думку, не можна встановлювати обов’язок векселедержателя попередньо (за три або чотирнадцять днів) повідомляти про намір пред’явити вексель (при цьому безпосередньо прибуваючи в місце знаходження банку), оскільки при подачі заяви про намір необхідно пред’являти оригінали векселя, тому що Уніфікований закон не встановлює такого обов’язку.
Положення про розрахункові палати потребує внесення відповідних змін і доповнень в частині врегулювання порядку направлення повідомлень доміциліату у випадках, коли має місце доміцильований вексель.
18. Законодавством України встановлено, що платіж за векселем здійснюється лише в безготівковій формі, тобто між здійсненням платежу та отриманням кредитором грошей на своєму рахунку може пройти певний час, який наданий банкам на здійснення переказу грошей. У зв’язку з цим доцільно закріпити в законодавстві України положення про те, що нотаріус повинен відкласти вчинення протесту до отримання кредитором грошових коштів на своєму рахунку, але не більше ніж на строк, в який здійснюється переказ грошей в Україні, якщо боржник надасть нотаріусу відповідний документ, виданий банком боржника про перерахування суми векселя на рахунок кредитора.
19. Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України потрібно доповнити спеціальними положеннями, якими закріпити те, що нотаріус повинен видати суму, внесену боржником в депозит, особі, яка пред’явить нотаріусу оригінал векселя та обгрунтує своє право на отримання платежу за векселем безперервним рядом індосаментів. Для цього боржник, який вносить в депозит грошові кошти в оплату векселя, повинен точно вказати дані векселя, а саме: номер векселя, дату його видачі, суму векселя, строк платежу, найменування першого векселедержателя, найменування векселедавця (в переказному векселі), умови щодо виплати процентів за векселем, у разі наявності таких даних. Водночас, нотаріусу треба надати право відмовитись від прийняття грошових коштів в депозит у тому разі, якщо боржник не зможе точно вказати реквізити векселя та його номер, оскільки відсутність такої інформації не дасть можливості нотаріусу ідентифікувати кредитора за векселем і, таким чином, здійснити передачу йому грошей.
Крім того, строк зберігання грошей, внесених на депозит нотаріуса в оплату векселя, потрібно встановити в 3 роки з дня настання строку платежу, а не з дня внесення грошових коштів на депозитний рахунок та повідомлення про це кредитора.
20. Враховуючи те, що після оплати векселя за боржника особою, зобов’язаною в порядку регресу, вексель не втрачає своєї сили, зобов’язання осіб, які поставили свої підписи перед підписом особи, яка оплачує вексель за боржника, не змінюються, доцільно надати право особам, які оплатять вексель за боржника, провадити стягнення заборгованості за векселем шляхом звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.
21. Право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за векселем виникає у векселедержателя лише в певних випадках, коли неможливе стягнення заборгованості за векселем на підставі виконавчого напису нотаріуса. Саме тому у разі подання заяви про стягнення заборгованості за векселем суд повинен відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України, якщо стягнення заборгованості в такому випадку можливе на підставі виконавчого напису нотаріуса.
22. Враховуючи положення вексельного законодавства, вважаємо, що основною і єдиною функцією протесту є посвідчення певного факту, який має місце в процесі вексельного обігу, а саме відмови основного боржника від акцепту (недатування акцепту або протесту векселя), а також відмови особи, в якої знаходиться оригінал векселя, передати його держателю копії векселя.
Виходячи з функції, яку виконує протест у вексельних правовідносинах, вважаємо, що протест можна визначити як офіційне загальновизнане посвідчення відмови основного боржника вчинити певні дії по оплаті або акцепту векселя або відмови особи передати оригінал векселя держателю копії. Нотаріальним таке посвідчення можна назвати лише щодо країн, в яких вчинення протесту здійснюють нотаріуси. В різних країнах протест може здійснюватися різними органами. Так, в Законі Німеччини “Про векселі”, прийнятому у 1993 році, зазначається, що протест може провадитися нотаріусом чи судовим чиновником.
23. На сьогодні, вважаємо, не можна говорити про протест як про дію, спрямовану на надання векселю виконавчої сили, оскільки сам по собі вексель, після вчинення протесту, не стає підставою для стягнення заборгованості за векселем, а стає лише підставою для вчинення виконавчого напису. Крім того, опротестований вексель не є виконавчим документом, а стягнення заборгованості за таким векселем провадиться лише на підставі виконавчого напису.
24. В залежності від факту, який посвідчує протест, можна виділити такі види протесту: протест в неплатежі; протест в неакцепті; протест в недатуванні акцепту; протест про відмову передати оригінал векселя.
25. Необхідним є внесення норм до Закону України “Про нотаріат”, якими прямо передбачити, що нотаріуси також вчиняють і протести про відмову передачі оригіналу векселя, а Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України доцільно доповнити порядком вчинення таких протестів.
26. В Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України необхідно внести зміни та встановити такі строки для прийняття векселів для протесту, які б відповідали чинним законодавчим актам України, а саме: Уніфікованому закону та Закону України “Про обіг векселів в Україні”.
27. При вчиненні протестів векселів, на думку автора, залишення оригіналів векселів у нотаріуса у випадках, коли вчиняється протест про неакцепт або недатування неакцепту, є необов’язковим. Однак у випадках протестування векселів у неплатежі більш правильним є залишення векселів у нотаріуса, що буде гарантією захисту інтересів боржника від зловживань з боку векселедержателя на випадок, коли боржник вирішить здійснити оплату векселя після отримання вимоги від нотаріуса.
28. В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України повинен бути встановлений чіткий перелік документів, які має право вимагати нотаріус при прийнятті векселів до протесту. Для вчинення протесту векселів векселедержатель повинен подати нотаріусу відповідну заяву з описом векселів, які подаються для вчинення протесту, а також оригінали векселів (копії векселів).
29. В Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України необхідно встановити виключний перелік підстав для відмови нотаріуса у вчиненні протестів векселів, якими можуть бути лише випадки оплати векселя боржником, дефекту форми векселя та порушення безперервності ряду індосаментів.
30. У випадку вчинення виконавчого напису на опротестованих векселях не можна погодитись з тим, що виконавчим написом посвідчується факт невиконання зобов’язання боржником, оскільки факт невиконання зобов’язань за векселем посвідчується протестами, які вчиняються нотаріусами. Таким чином, виходячи з порядку, встановленого законодавством України для стягнення заборгованості за векселями, а також функцій, які виконує протест векселя, змістом виконавчого напису на опротестованому векселі слід вважати саме надання опротестованому векселю виконавчої сили.
31. При вирішенні питання про можливість стягнення заборгованості на підставі опротестованого векселя слід виходити з того, що за одним і тим же зобов’язанням не може бути кілька видів виконавчих документів. Оскільки до виконавчих документів законодавством віднесений виконавчий напис нотаріуса, то опротестований вексель не може розглядатись як виконавчий документ. В зв’язку з цим доцільно внести зміни до ст. 8 Закону України “Про обіг векселів в Україні”, що виконавчий напис нотаріуса є єдиною підставою для порушення виконавчого провадження, який здійснюється тільки у випадку, коли вексель опротестований в неплатежі або неакцепті.
32. В Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, необхідно встановити, що виконавчі написи вчиняються лише на векселях, опротестованих в неплатежі або неакцепті, а в Інструкції встановити, що виконавчі написи про стягнення заборгованості за опротестованими векселями вчиняються лише щодо осіб, які поставили свої підписи на векселі – акцептанта, авалістів, векселедавця та індосантів і за умови, що останні не зняли з себе відповідальності за платіж. В разі якщо вчинений протест про неакцепт векселя, виконавчий напис не може бути вчинений про стягнення заборгованості з платника.
33. Враховуючи те, що суми, які підлягають стягненню за векселем, можуть складатись не лише з суми векселя, а й сум процентів, витрат на проведення протесту та інших витрат векселедержателя, доцільно було б доповнити перелік документів, які подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису, у випадку, якщо за виконавчим написом будуть стягуватись нараховані на суму вексельного зобов’язання проценти, таким документом, як розрахунок заборгованості боржника за нарахованими процентами.
34. Виконавчий напис про стягнення заборгованості за опротестованим векселем з прямих боржників (акцептанта та векселедавця в простому векселі) може бути вчинений в строк до трьох років з дня настання строку платежу, а видача виконавчого напису про стягнення заборгованості з осіб, які зобов’язані в порядку регресу, можлива лише в строк до 1 року з дня настання строку платежу.
35. Вексельним законодавством України встановлюється спеціальна відповідальність за невиконання боржником зобов’язань за векселем, яка має свої особливості, в порівнянні з загальною цивільною відповідальністю за невиконання грошових зобов’язань. Це стосується розміру відсотків, які нараховуються у випадку прострочення виконання з боку боржника, а також права сторін в зобов’язані змінювати розмір цих відсотків.
36. Звертається увага на те, що згідно з діючою нині редакцією ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (на відміну від редакції ст. 48 Положення про переказний вексель та простий вексель) держатель може вимагати передбачених нею сум лише з осіб, зобов’язаних в порядку регресу, тобто індосантів, авалістів, зобов’язаних в порядку посередництва, а з прямих боржників – акцептанта (векселедавця в простому векселі) вимагати сплати відсотків та відшкодування витрат не може, що, на думку дисертанта, є неправильним, оскільки саме основний боржник несе відповідальність за неоплату векселя.
37. Особливістю вексельної відповідальності є те, що на відміну від загальної цивільної відповідальності за невиконання грошових зобов’язань, встановленої ст. 214 ЦК України, розмір відсотків, які сплачуються за невиконання зобов’язань по оплаті векселя, встановлений законодавством і не може бути змінений за згодою учасників зобов’язання.
38. Оскільки загальні правила, встановлені цивільним законодавством, можуть застосовуватись до вексельних правовідносин в частині, що не врегульована нормами вексельного законодавства, до вексельних правовідносин можна застосовувати положення ст. 214 ЦК УРСР про стягнення суми вексельної заборгованості з урахуванням індексу інфляції. При цьому, однак, індекс інфляції повинен нараховуватись саме на вексельну суму, без врахування відсотків та витрат.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Избранные труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. І. – М.: ЮрИнфоР, 2002. – 490 с.
2. Алексеев С.С. Теория права. – М.: БЕК, 1994. – 224 с.
3. Архів Верховного суду України. – 2002. – Справа № 3-952к02/38/19.
4. Архів Господарського суду м.Києва. – 2000. – Справа № 23/78-2000.
5. Белов В.А. Денежные обязательства. – М.: ЮрИнфоР, 2001. – 237 с.
6. Белов В.А. О юридической природе и различиях «цессии» и «индоссамента» // Финансовый бизнес. – 1995. - № 6. – С.53-57.
7. Белов В.А. О юридической природе переводного векселя // Правоведение. – 1998. - № 3. – С.82-89.
8. Белов В.А. Очерки по вексельному праву. – М.: ЮрИнфоР, 2000. – 460 с.
9. Белов В.А. Положение о векселях. В схемах, примерах, терминах и определениях. Практическое пособие. – М.: АО Центр ЮринфоР, 2002. – 252 с.
10. Белов В.А. Положение о векселях. В схемах, примерах, терминах и определениях. Практическое пособие. – М.: АО Центр ЮринфоР, 2002. – 252 с.
11. Белов В.А. Сингулярное правопреемство в обязательстве. – М.: ЮрИнфоР, 2001. – 265 с.
12. Белов В.А. Цессия и индоссамент. Сходства и различия // Рынок ценных бумаг. – 1998. - № 2. – С.66-70.
13. Белов В.А. Цессия и индоссамент. Сходства и различия // Рынок ценных бумаг. – 1998. - № 3. – С.34-36.
14. Белов В.А. Что читать о векселе. – М.: Центр ЮринфоР», 1999. – 179 с.
15. Белов В.А. Юридические свойства векселя // Рынок ценных бумаг. – 1998. - № 8. – С.75-79.
16. Белов В.А. Юридические свойства векселя // Рынок ценных бумаг. – 1998. - № 9. – С.75-78.
17. Бервено С.Н., Яроцкий В.Л. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине. – Харьков: Право, 2001. – 512 с.
18. Білошапка В. Нові правила роботи з векселями // Цінні папери України. – № 46 (235) від 5 грудня 2002 р. – С.7.
19. Борисов В. Б. Банковский вексель: особенности и преимущества // Экономика и жизнь. – 1994. – № 1. – С.13-17.
20. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положения. – М.: СТАТУТ, 2000. – 848 с.
21. Булгакова Л. Банковский валютный вексель // Российская юстиция. – 1996. - № 2. – С.32-38.
22. Вексельное обращение: теория и практика / Под общ.ред.А.Б.Авакова. – М.: Фолио, 2000. – 382 с.
23. Векселя. Правовое регулирование, налогообложение и бухгалтерский учет / Под ред. А.В. Брызгалина. – Екатеринбург: «Налоги и финансовое право», 2002. – 212 с.
24. Венедиктов А.В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. – М.: Юридическая литература, 1954. – 320 с.
25. Вишневский А.А. Вексельное право. – М.: Юристъ, 1996. – 272 с.
26. Вишневский А.А. Залоговое право. – М.: БЕК, 1995. – 179 с.
27. Власова А.В. Правовая природа принятия исполнения по обязательству // Государство и право. – 1995. – № 5. – С.56-61.
28. Габов А.В. Индоссамент как один из способов передачи векселя // Хозяйство и право. – 1999. – № 6. – С.39-48.
29. Габов А.В. О форме и реквизитах векселя // Журнал российского права. – 1999. – № 10. – С.91-99.
30. Герхард Папе. Институт несостоятельности. Общие проблемы и особенности правового регулирования в Германии. Комментарий к действующему законодательству. Книга 3. – М.: БЕК, 2002. – 272 с.
31. Гордон В.М. Вексельное право. Сущность векселя, его составление, передача и протест. – Харьков, 1926. – С.95.
32. Гордон В.М. Составление и учет векселя. – Харьков, 1913. – С.27-29.
33. Господарський процесуальний кодекс України // Українська Інвестиційна Газета. – 2002. - № 14. – 9 квітня.
34. Гражданский кодекс Российской Федерации. С постатейным приложением материалов практики Конституционного Суда Российской Федерации, Верховного Суда Российской Федерации, Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации / Сост. Д.В.Мурзин. – М.: НОРМА, 2001. – 1088 с.
35. Гражданский кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. – К.: Издательство политической литературы Украины, 1981. – 639 с.
36. Гражданское право. Т.2., Полутом 1 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 704 с.
37. Гражданское право. Т.2., Полутом 2 / Отв.ред. проф. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 544 с.
38. Гражданское право. Том І. 2-е издание. Учебник. Отв. ред. Суханов Е.А. – М.: БЕК, 2002. – 785 с.
39. Гражданское право. Учебник. Ч.1 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 632 с.
40. Гражданское право. Учебник. Ч.2 / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 784 с.
41. Гражданское право. Учебник. Ч.3 / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – 592 с.
42. Грачев В. Ограниченный акцепт векселя // Хозяйство и право. – 1996. – № 12. – С.70-77.
43. Грачев В.В. Акцепт векселя. – С-Пб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 226 с.
44. Григоровська Л. Шляхи вдосконалення законодавства, що регулює вексельний обіг в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – С.48-49.
45. Гусев О.Б., Завидов Б.Д., Слюсаренко М.И. Залоговое право России / Под ред. В.С.Анохина. – М.: Экзамен, 2001. – 213 с.
46. Дегтярева О.И. Биржевое дело. Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 680 с.
47. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року № 15-93 // Бізнес. – 1999. – 8 листопада – № 45.
48. Добрынина Л. Некоторые аспекты гражданско-правового регулирования чековых отношений // Хозяйство и право. – 1999. - № 4. – С.47-52.
49. Добрынина Л. Понятие и признаки бездокументарных ценных бумаг // Хозяйство и право. – 1999. - № 6. – С.49-58.
50. Дробышев П.Ю. Бездокументарный вексель: юридическая консультация и право на существование // Рынок ценных бумаг. – 1996. - № 17. – С.48-49.
51. Дробышев П.Ю. Традиции и парадоксы вексельного обращения // Рынок ценных бумаг. – 1996. - № 10. – С.34-35.
52. Ефимова Л.Г. Банковское право. – М.: БЕК, 1994. – 360 с.
53. Єфімов О. Правова природа індосаменту переказного та простого векселя // Право України. – 1999. – № 4. – С.30-34.
54. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М.: СПАРК, 2001. – 767 с.
55. Жолобова Г.А. Устав о векселях 1902 года // Журнал российского права. – 2002. – № 5. – С.153-159.
56. Закон України “Про виконавче провадження” // Офіційний Вісник України. – 1999. - № 19.
57. Закон України “Про нотаріат” // ВВР. – 1993. - № 39. – Ст.383 (із змінами, внесеними згідно із Законами).
58. Закон України “Про обіг векселів в Україні” // ВВР. – 2001. - № 24. - Ст.128 (із змінами).
59. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” // ВВР. – 2001. - № 29. – Ст.137.
60. Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” // ВВР. – 1999. - № 34. – Ст.290.
61. Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі” // ВВР. – 1999. - № 34. – Ст.291.
62. Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів” // ВВР. – 1999. - № 34. – Ст.292.
63. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” // ВВР. – 1991. - № 38. – Ст.508.
64. Зобов’язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник / За ред. проф.О.В.Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
65. Иванов Д.Л. Вексель. М.:Статут, 1994. – 112 с.
66. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
67. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юридическая литература, 1984. – 231 с.
68. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління НБУ № 204 від 02.08.1996 р. // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
69. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.07.1994 р. за № 18/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.07.1994 р. за № 152/361 // Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
70. Каминка А.И. Очерки торгового права. – М.: ЮрИнфоР, 2002. – 547 с.
71. Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. – М.: Статут, 1999. – 284 с.
72. Кастальский В. Обеспечение обязательств залогом // Право и экономика. – 2002. – № 9. – С.21-25.
73. Кастальский В. Ценные бумаги как предмет залога // Право и экономика. – 2002. – № 12. – С.36-42.
74. Ковжарова Е. Імпортерам заборонено сплачувати ПДВ векселями // Юридичний журнал. – 2002. – № 4. – С.14-15.
75. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А.Довгерта. – К.: Український центр правничих студій “Fiat Justitia”, 2000. – 336 с.
76. Комаров В.В., Баранкова В.В. Нотариат. – Харьков: Основа, 2001. – 224 с.
77. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Издательская группа “ИНФРА-М-НОРМА”, 1996. – 800 с.
78. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Издательская группа “ИНФРА-М-НОРМА”, 1998. – 800 с.
79. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Издательский Дом “ИНФРА-М”, 1997. – 778 с.
80. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1996. – 448 с.
81. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный) / Отв.ред. О.Н.Садиков. – М.: Юридическая фирма “КОНТРАКТ”, Изд. Дом “ИНФРА-М”, 1997. – 778 с.
82. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. - С-Пб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 299 с.
83. Конституція України // Голос України. – 1996. – 1996. – 27 червня. - № 138.
84. Костецький В. Головні проблеми правового регулювання вексельного обігу та шляхи подальшого вдосконалення законодавства про векселі // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 4 (27). – С.95-106.
85. Краснов Н.И. Реальное исполнение обязательств между социалистическими организациями. – М.: Юридическая литература, 1959. – 286 с.
86. Крашенинников Е. Обыкновенные именные ценные бумаги // Хозяйство и право. – 1996. – № 12. – 78-84.
87. Крашенинников Е.А. Залог векселя // Хозяйство и право. – 1999. - № 4. – С.43-46.
88. Крашенинников Е.А. Содержание ценных бумаг на предъявителя // Правоведение. – 1994. - № 2. – С.43-47.
89. Крашенинников Е.А. Составление векселя. – Ярославль: Лиго, 1992. – 46 с.
90. Кремер Ю. К вопросу о форме векселей // Хозяйство и право. – 1996. – № 9. – С.148-150.
91. Кремер Ю. Солидарная ответственность вексельных должников. Существует ли она? // Хозяйство и право. – 1999. – № 5. – С.28-35.
92. Кремер Ю.О. О санкциях по векселям // Хозяйство и право. – 1997. - № 5. – С.117-123.
93. Кремер Ю.О. Особенности англо-американского законодательства о векселях // Государство и право. – 1997. – № 3. – С.94-97.
94. Крутицкий Н.А. Вексель как один из способов прекращения денежного обязательства // Правоведение. – 2001. – № 2. – С.97-112.
95. Крылов И. Платежи по векселю // Закон. – 1997. – № 8. – С.103-104.
96. Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 528 с.
97. Лавров Д.Г. Денежные обязательства в российском гражданском праве. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 250 c.
98. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 544 c.
99. Латынцев А.В. Обеспечение исполнения договорных обязательств. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 285 с.
100. Лисицын А.Ю. Правовое регулирование обращения неэмиссионных ценных бумаг // Журнал российского права. – 2002. – № 4. – С.142-149.
101. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Статут, 1999. – 352 с.
102. Майборода М. Вексель на ринку комерційних паперів // Цінні папери України. – № 38 (227) від 10 жовтня 2002 р. – С.12.
103. Маковская А.А. Залог денег и ценных бумаг. – М.: СТАТУТ, 2000. – 287 с.
104. Малюк В. Вексель в Україні. – К.: Видавничий дім “ЕКОНОМІСТ”, 1997. – 320 с.
105. Мейер Д.И. Русское гражданское право. – М.: СТАТУТ, 2000. – 831 с.
106. Михайлов С.В. Категория интереса в Российском гражданском праве. – М.: СТАТУТ, 2002. – 204 с.
107. Михеева Л. Ценные бумаги и денежные средства как объекты доверительного управления // Хозяйство и право. – 1998. – № 9. – С.41-46.
108. Мороз Ю.Н. Вексельное дело. К.: Наукова думка, Лад, 1996. – 472 с.
109. Нерсесов Н.О. Конспективный курс лекций по Торговому, Вексельному и Морскому праву с процессом. Вексельное право. М., 1890. – С. 11.
110. Нерсесов Н.О. Представительство и ценные бумаги в гражданском праве. – М.: Статут, 2000. – 286 с.
111. Новиков С. Вексель не всегда является имуществом // Хозяйство и право. – 1999. – № 2. – С.96-97.
112. Новиков С. Закон о НДС и возможность уклонения от уплаты налога с использованием векселей // Хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С.54-58.
113. Новиков С., Амосов В. Сущность векселей и порядок их учета // Хозяйство и право. – 1998. – № 10. – С.71-78.
114. Новоселова Л.А. Вексель в хозяйственном обороте. Комментарий практики рассмотрения споров. – М.: СТАТУТ, 2000. – 222 с.
115. Новоселова Л.А. Вексель: проблемы практического использования // Хозяйство и право. – 1995. - № 6. – С.91-100.
116. Новоселова Л.А. Вексельное обращение: Защита прав должника и кредитора // Экономика и жизнь. – 1997. - № 15. – С.28.
117. Нотариат в СССР. Учебник / Отв.ред. Л.Ф.Лесницкая. – М.: Юридическая литература, 1990. – 208 с.
118. Обеспечение исполнения обязательств. Судебная практика // Хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С.117-128.
119. Оглядовий лист Вищого господарського суду України № 01-8/870 від 26 липня 2002 р. // Бізнес. – 2002. – 7 жовтня. – № 41/1-2.
120. Онуфрієнко О. Дискусійні питання визначення цінних паперів як об’єктів права // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 9. – С.10-12.
121. Павліченко Є.В. Правові колізії застосування векселів державного казначейства // Молодь в юридичній науці: збірник тез доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2002. – С.212-215.
122. Панова Л.В. Проблемы правового регулирования рынка ценных бумаг в Украине: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харьков, 2002. – 180 с.
123. Педь І. Особливості застосування векселів при експортних операціях // Цінні папери України. – № 46 (235) від 5 грудня 2002 р. – С.12.
124. Печений О. Питання застосування статті 214 Цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3 (22). – С.208-216.
125. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 2001. – 354 с.
126. Положение о переводном и простом векселе (Приложение к Постановление ЦИК и СНК СССР от 7 августа 1937 г. № 104/1341) . - В кн.: Грачев В.В. Акцепт векселя. – С-Пб.: Юридический центр Пресс, 2002. – С.115-133.
127. Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням ДКЦПФР № 338 від 22 листопада 2001 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 квітня 2002 р. за № 360/6648 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 16.
128. Положення про операції банків з векселями, затверджене постановою Національного банку України № 258 від 28