ОЗЕРНЮК Ганна Володимирівна РЕНТНІ ДОГОВОРИ В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

Краткое описание

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

УДК 347.464

ОЗЕРНЮК ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА

РЕНТНІ ДОГОВОРИ В СИСТЕМІ
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

Спеціальність 12.00.03 Цивільне право; сімейне право; цивільний процес; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Мінченко Раїса Миколаївна

ОДЕСА 2010

ЗМІСТ
ВСТУП..

3

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА ТА
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕНТНИХ ДОГОВОРІВ..

13

1.1.

Історичні витоки рентних правовідносин..

13

1.2.

Поняття ренти та загальна характеристика рентних договорів...............

25

1.3.

Правове регулювання рентних договорів..

41

1.4.

Рентні договори за законодавством зарубіжних країн:
порівняльно-правовий аналіз

46

Висновки до розділу

57

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ РЕНТНИХ ДОГОВОРІВ У
СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

60

2.1.

Поняття та система цивільно-правових договорів

60

2.2.

Відмежування рентних договорів
від інших суміжних правових конструкцій ..

77

2.3.

Види рентних договорів ..

90

Висновки до розділу

97

РОЗДІЛ 3. УКЛАДЕННЯ, ВИКОНАННЯ
ТА ПРИПИНЕННЯ РЕНТНИХ ДОГОВОРІВ

99

3.1.

Особливості укладення рентних договорів.....

99

3.2.

Виконання рентних договорів. Права та обов’язки сторін .

121

3.3.

Припинення рентних договорів.

144

3.4.

Проблеми та перспективи розвитку
законодавства щодо рентних договорів.

157

Висновки до розділу.

177

ВИСНОВКИ.

181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

189

ВСТУП
Актуальність теми. У сучасних умовах переходу економіки України на ринкові засади, впровадження нових економічних реформ особливо зростає роль договору як універсальної і найбільш дієвої форми опосередкування товарно-грошових та інших майнових відносин.
Становлення ринкових відносин обумовило гостру необхідність закріплення в українському законодавстві та використання у правозастосовній практиці додаткових правових норм та інститутів, за допомогою яких буде можливо врегулювати ці відносини. Наукова розробка нових загальнотеоретичних засад, у свою чергу, викликала потребу приведення законодавства у відповідність до міжнародних стандартів та рецепції цивільно-правових конструкцій європейського зразка.
Необхідно зазначити, що сучасне цивільне законодавство не є досконалим, що вочевидь створює на практиці певні труднощі в тлумаченні та застосуванні окремих його положень, у тому числі й тих, що стосуються правового регулювання рентних договорів.
Договір ренти у тому вигляді, як він закріплений у нормах чинного ЦК України, є новим для українського законодавства. Цей різновид цивільного договору не був регламентований у повному обсязі за часів СРСР, хоча і був відомий вітчизняній науці цивільного права в дореволюційний період.
На сьогоднішній день договір ренти не набув широкого поширення у вітчизняній юридичній практиці, на відміну від договору довічного утримання, та дуже рідко застосовується в порівнянні з іншими цивільними договорами. Крім цього, новизна зазначеного договору породжує цілу низку проблем як наукового, так і прикладного характеру. Що стосується такого різновиду рентного договору, як договір довічного утримання, то він, у свою чергу, хоча і набув легітимації ще за часів чинності ЦК СРСР 1964 р., але також вимагає вдосконалення, про що свідчать результати низки наукових досліджень, які були проведені як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Саме тому на теперішній час рентні договори потребують проведення фундаментального наукового аналізу, всебічного вивчення та наукового обґрунтування щодо їх подальшого вдосконалення.
Окрім недостатньо виваженого підходу до правового регулювання рентних зобов’язань, необхідно також звернути увагу на невелику кількість науково-теоретичних досліджень, присвячених зазначеній проблематиці. Відсутність ґрунтовної розробки доктринальних засад регулювання рентних договорів не дозволяє встановити чіткі критерії їх відмежування від суміжних правових конструкцій та визначити належне їм місце в системі цивільно-правових договорів.
Зазначене дає змогу стверджувати, що проблема рентних договорів може бути віднесена до числа недостатньо досліджених, а тому, безумовно, актуальних проблем сучасної цивілістики.
Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження, насамперед, зумовлена такими чинниками: розвитком економічних відносин у державі, що викликає необхідність вдосконалення їх правового регулювання; запровадженням нових правових конструкцій, таких, як рентні зобов’язання; проблемою рецепції рентних договорів у цивільне законодавство України та впливом на нього права розвинених країн Європи; розвитком договірних правовідносин та необхідністю їх правильного теоретичного обґрунтування та подальшого практичного застосування; відсутністю комплексних наукових досліджень за обраною темою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної теми Одеської національної юридичної академії «Традиції і новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006 2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970).
Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках науково-дослідницької програми кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2006 2010 роки «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення проблем і особливостей правового регулювання та функціонування рентних договорів, розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо визначення поняття та змісту рентних правовідносин у світлі положень ЦК України, визначення місця рентних договорів у системі цивільно-правових договорів та розробка їх оптимальної системи.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
систематизувати етапи історичного розвитку рентних договорів у вітчизняному та зарубіжному законодавстві, встановити передумови їх виникнення;
дослідити та розкрити зміст терміна «рента», проаналізувати існуючі в правовій науці підходи до характеристики ознак рентних договорів, що дозволяють визначити їхнє місце в системі цивільно-правових договорів;
розглянути правовий механізм дії та спосіб закріплення рентних договорів у зарубіжному законодавстві;
дослідити питання класифікації цивільно-правових договорів у науці цивільного права;
визначити шляхом проведення порівняльного аналізу місце рентних договорів у системі цивільно-правових договорів;
дослідити систему рентних договорів у цивільному законодавстві;
висвітлити специфіку рентних договорів, визначити особливості їх предмета, суб’єктного складу, прав та обов’язків сторін, засобів забезпечення виконання рентних зобов’язань;
розглянути порядок укладення, виконання та розірвання рентних договорів;
розробити та обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з досліджених питань.
Об’єктом дослідження є суспільно-правові відносини, що виникають, змінюються і припиняються при укладенні рентних договорів, визначення місця рентних договорів у системі цивільно-правових договорів.
Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, що регулюють укладення та виконання рентних договорів, вітчизняні та зарубіжні загальнотеоретичні концепції рентних договорів, літературні джерела, досягнення юридичної науки.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження, у процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання комплексного методу застосовувалося при формуванні низки наукових визначень та висновків. За допомогою історико-правового методу були визначені основні етапи становлення рентних договорів. Системно-структурний метод покладено в основу класифікації цивільно-правових договорів та класифікації рентних договорів, ознак рентних договорів тощо. Аналіз праць учених, присвячених рентним договорам законодавств зарубіжних країн, що регулюють рентні правовідносини, визначення місця рентних договорів у системі цивільно-правових договорів проведено за допомогою порівняльно-правового методу. У процесі роботи над дисертацією використовувався формально-логічний метод, за допомогою якого обґрунтовується потреба реструктуризації глав 56 та 57 ЦК України, уточнення дефініцій договору ренти та договору довічного утримання тощо. З позиції логіко-юридичного методу та методу прогнозування зроблено висновки про шляхи подальшого вдосконалення рентних договорів. З метою узагальнення окремих найважливіших питань, відповідно до мети дисертаційного дослідження, був використаний статистичний метод наукового дослідження.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці в галузі цивільного права вітчизняних та зарубіжних науковців.
Як теоретична база для висновків, зроблених у дисертації, були використані праці видатних учених-юристів: М. М. Агаркова, К.М.Аненкова, М. П. Апанасюка, Т. Аріїдзумі, І. О. Базанова, М. І. Бару, М.І. Брагінського, І. Л. Брауде, С. Вагацумі, О. М. Великороди, Г.Дернбурга, О. В. Дзери, Д. В. Дождєва, В. С. Ема, О. С. Іоффе, І.С.Канзафарової, П. Л. Карасевича, Л. А. Кассо, О. А. Красавчикова, Н.С.Кузнецової, В. В Луця, Р. А. Майданика, А. А. Мамаєва, В. Ф. Маслова, Д.І. Мейєра, Л. Ж. Морандьєра, І. Б. Новицького, В. Г. Олюхи, О.А.Підопригори, М. Пляніоля, К. П. Победоносцева, Ю. В. Романця, З.В.Ромовської, В. А. Рясенцева, Р. Саватьє, Г. К. Токаревої, Є.О.Харитонова, О. І. Харитонової, Г. Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки та ін.
Проте в працях названих науковців досліджувалися лише окремі аспекти проблеми, що є предметом зазначеного дисертаційного дослідження, які не охоплюють її в цілому.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавство деяких зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних досліджень проблем цивільно-правового регулювання рентних договорів та визначення їхнього місця в системі цивільно-правових договорів, з урахуванням вимог чинного законодавства.
Дисертаційне дослідження дало змогу сформулювати низку певних висновків, положень та рекомендацій, що полягають у такому:
уперше:
обґрунтовано думку про те, що рентні договори зародилися ще за часів Стародавніх Єгипту, Греції та Карфагену;
систематизовані етапи зародження та становлення рентних договорів: 1) зародження (за часів Стародавніх Греції, Єгипту та Карфагену); 2)виникнення (давньоримський період закріплен

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дисертаційного дослідження були зроблені різні за значимістю висновки, які спрямовані не тільки на розвиток і вдосконалення теоретичних положень зобов’язального права, а й на втілення їх у законодавство і юридичну практику.
Не претендуючи на остаточне вирішення окреслених у дисертаційному дослідженні проблем, в результаті проведеної роботи для досягнення визначеної мети були виконані поставлені завдання, внаслідок чого як результат пропонуються власні погляди та шляхи їх вирішення.
Правовідносини, які нагадують рентні, існували ще за часів стародавньої Греції, Єгипту та Карфагену. В середні віки вони існували у різних формах для прикриття кредитних правовідносин та набули вигляду, подібного до сучасного в Західній Європі. До Жовтневої революції в законодавстві Росії прямо не згадувався договір ренти чи договір довічного утримання, але існували правовідносини, які були подібними до рентних. В Україні рентні правовідносини набули законодавчого закріплення за часів її входження до складу Австро-Угорщини: вони існували тільки у вигляді довічної ренти. В радянський період один з видів рентних договорів договір довічного утримання отримав легітимацію як в російському, так і в українському законодавстві. В ньому був лімітований суб’єктний склад і тому він міг застосовуватися у дуже обмеженій сфері. Тому, зародження, виникнення та закріплення рентних правовідносин у сучасному законодавстві можна поділити на наступні етапи: 1) зародження (за часів стародавніх Греції, Єгипту та Карфагену); 2) виникнення (давньоримський період закріплення емфітевзису); 3) подальший розвиток та закріплення (період середньовіччя закріплення рентних договорів у законодавствах Західної Європи та дореволюційній Росії та Україні); 4) остаточне офіційне закріплення одного з видів рентних договорів у ЦК СРСР (1964р. 2004р.); 5) рецепція та остаточне закріплення у ЦК всіх видів рентних договорів (2004р. по теперішній час).
Термін «рента» є розповсюдженим і набуває різного тлумачення в залежності від сфери застосування не втрачаючи свого основного значення періодична виплата.
Рентні правовідносини мають договірний відплатний характер та не мають еквівалентної ціни. Тому, згідно легального визначення договору ренти та договору довічного утримання, це договірні, тривалі, односторонні, формальні, реальні, строкові чи безстрокові, алеаторні, фідуціарні зобов’язання.
Рентні договори є розповсюдженими і закріплені в законодавстві інших країн світу, але не завжди в них регламентуються усі їх види. Як правило, у нормах чинного законодавства зарубіжних країн легітимований один або два види рентних правовідносин. Тому договір довічного утримання іноді закріплюється в якості договору довічної (строкової) ренти і навпаки. Відображення рентних договорів в законодавствах країн пострадянського простору може бути представлено наступним чином: перша включає кодекси, збудовані за наступною структурою: загальні положення про ренту, договір постійної ренти, договір строкової (довічної ренти) кодекси Російської Федерації, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Казахстану та Узбекистану; кодекси, які за своєю будовою не відокремлюють положення по видам рентних договорів Молдова, Україна; кодекси, які регламентують лише один вид рентних договорів Таджикистан, який не включає поняття договору ренти взагалі, а має тільки норми, які регламентують один його вид договір довічного утримання.
Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. У широкому значенні договір можна розглядати у трьох аспектах: як підставу виникнення правовідносин, як власне правовідношення, що виникло з цієї підстави, і як форму, що приймає відповідне правовідношення. Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв’язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами. Класифікація договорів є простою і структурною. Перша з вказаних класифікацій проводиться за принципом дихотомії або шляхом об’єднання груп договорів. Поділ договорів у системній класифікації відбувається від загального до особливого: тип, вид, підвид. Всі існуючі класифікації мають певні недоліки і є, як правило, недостатніми для того, щоб охопити всі договірні правовідносини, а через різноманіття останніх розробити однозначно ідеальну класифікацію цивільно-правових договорів уявляється неможливим. Така важлива правова категорія як договір закріплена і в нормах зарубіжного законодавства. В більшості країн договір розглядається як зобов’язання і до нього запропоновуються класифікації як за простою, так і за структурною системою. У праві зарубіжних країн по-різному визначається місце правових норм, що регулюють договірні відносини, у системі права та вчення про договори в системі цивілістичної доктрини.
Договір ренти, як і договір довічного утримання, має право визнаватися окремими від інших договорами та мають право на самостійне існування, але між собою мають дуже багато спільного. З одної сторони законодавець дійсно правильно сформулював норми договору ренти, надав їм відсилаючий характер до норм купівлі-продажу та дарування, але враховуючи природу договору дарування та відсутність у нього ознаки зустрічної еквівалентності, ми схильні вважати, що його норми не можуть бути застосовані навіть і до безоплатного договору ренти, тому що і в останньому є наявність здійснення періодичних виплат, тобто надання матеріального еквіваленту. Договір ренти, крім явної спорідненості з договором довічного утримання, має схожі риси і з іншими цивільно-правовими договорами, але за своєю природою є самостійним правовим інститутом. Тому пропонуємо виключити зі змісту п. 2 ст. 734 ЦК «Передання майна під виплату ренти» положення щодо можливості застосування положень про купівлю-продаж при безоплатній передачі майна під виплату ренти».
Обґрунтовується необхідність розмежування існуючих норм глав 56 та 57 ЦК України на загальні по відношенню до рентних договорів в цілому та на окремі, які б застосовувалися тільки по відношенню до окремих видів рентних договорів. Тому пропонуємо викласти за структурою норми глав 56 «Рента» та 57 «Довічне утримання (догляд)» ЦК наступним чином: 1. Рента та довічне утримання чи Рентні договори; §1. Загальні положення; §2. Постійна (безстрокова) рента; §3 Довічна (строкова) рента; §4. Довічне утримання (догляд).
Право власності на рухоме майно, що відчужується під виплату ренти (утримання), переходить у момент нотаріального посвідчення рентного договору, а на нерухоме майно в момент його державної реєстрації. Сторони при укладенні рентних договорів повинні здійснити декілька юридичних дій, а саме: досягнення домовленості, нотаріальне посвідчення договору та його державна реєстрація, в залежності від предмету останнього, фактична передача майна. Сам факт укладення рентного договору та/або його державної реєстрації визначає лише момент укладення договору.
Істотні умови рентних договорів визначаються у законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. У доктрині права традиційно виокремлюють три істотні умови рентних договорів: умови про рентний капітал (майно, яке передається під виплату ренти); умови про рентні платежі; умови щодо забезпечення виконання зобов’язання з виплати рентних платежів. Не визнається істотною умовою ціна за договорами ренти та договором довічного утримання, під якою розуміється не загальна сума платежів, а грошовий еквівалент, за який передається майнове благо під задоволення.
На нашу думку, правове регулювання засобів забезпечення зобов’язань по договору ренти має здійснюватися аналогічно тому, як це має місце у договорі довічного утримання, оскільки рента та довічне утримання співвідноситься як родове та видове поняття. Більш доцільним є встановлення для платника ренти заборони на відчуження майна, передання його у заставу на весь строк дії договору ренти без згоди одержувача ренти.
Виконання договору це юридичний вчинок чи юридичні вчинки майнового чи немайнового характеру, які ведуть до виконання чи припинення зобов’язання незалежно від попередньої мети по досягненню правових наслідків, тому що боржник, який своєчасно здійснив визначені договірним шляхом дії не має права посилатися на те, що вони були вчинені помилково. Аналіз вищевказаних та інших загальних положень дозволяє зробити класичний висновок, що поняття належного виконання зобов’язання охоплює виконання його належними суб’єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмету та належним способом. Тому предметом виконання зобов’язання ренти та довічного утримання є дії щодо періодичного надання, у встановленій договором формі, які мають довготривалий характер у встановленому у договорі чином, у порядку, який визначений домовленістю сторін.
Під припиненням зобов’язань слід розуміти припинення існування прав і обов’язків його учасників, які становлять зміст зобов’язання. Зобов’язання можуть бути припинені не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконані зобов’язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Для припинення зобов’язань необхідна певна підстава юридичний факт, з настанням якого закон або договір пов’язують припинення зобов’язання. Передбачені ЦК засоби припинення зобов’язань можуть бути застосовані як до договору ренти, так і до договору довічного утримання, а саме: належне виконання зобов’язання; зарахування; угода сторін; поєднання боржника і кредитора в одній особі; неможливість виконання; смерть фізичної особи; ліквідація юридичної особи, відступне і прощення боргу.
Пропонується внести зміни до п. 1 ст. 731 ЦК України «Рента» та викласти її у наступній редакції «За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) зобов’язується передати другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі» та у п. 2 ст. 731, та викласти його таким чином «Договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту (безстрокова рента) або протягом певного строку (строкова рента). Строкова рента може бути встановлена на умовах договору довічного утримання». Також, з нашої точки зору, необхідно змінити назву зазначеної статті ЦК з «Договір ренти» на «Поняття договору ренти».
З метою усунення можливих суперечностей на практиці також доцільно змінити ст. 744 ЦК України «Поняття договору довічного утримання (догляду)» та викласти її в наступній редакції: «За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) зобов’язується передати другій стороні (набувачеві) у власність майно, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно».
Внести в гл. 56 ЦК «Рента» норми, аналогічні до ст. 748 «Момент виникнення права власності у набувача за договором довічного утримання (догляду)»: «Набувач стає власником майна, переданого йому за договором ренти, відповідно до ст. 334 цього Кодексу».
Викласти зміст ст. 735 ЦК «Забезпечення виплати ренти» наступним чином:
Ст. 735 «Забезпечення виплати ренти»:
«1. У разі передання під виплату ренти нерухомого майна, сторони зобов’язані укласти договір застави на користь відчужувача.
2. Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти, а первісний платник ренти несе субсидіарну відповідальність у разі невиконання новим власником майна свого обов’язку по виплаті ренти. Строк такого договору не може перевищувати строк основного договору.
3. Строк такого договору не може перевищувати строк основного договору.»
3. До договорів ренти можуть застосовуватися і інші засоби забезпечення зобов’язань, за винятком притримання.
Пропонується доповнити ст. 754 ЦК «Забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду)» наступним пунктом «Сторони зобов’язані застрахувати предмет договору».
Пропонується доповнити гл. 57 «Договір довічного утримання (догляду)» ЦК України наступним: «за прострочення виплат чи надання послуг набувач сплачує відчужувачу проценти».
Пропонується доповнити гл. 56 ЦК України «Договір ренти» наступним «рента, яка надається одержувачу, не в грошовій формі підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законодавством».
Передбачити положення щодо можливості дострокового розірвання строкового договору ренти.
Об’єднати п. 1, 2 та 3 ст. 741 ЦК «Розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти» та викласти його наступним чином:
Ст. 741 «Розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти»
«1. Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, одержувач ренти у разі його розірвання має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти.
2. У разі дострокового розірвання договору ренти право власності на майно, яке було передане платнику ренти, переходить до одержувача ренти.»
Передбачити у ст. 733 ЦК «Сторони у договорі ренти» п. 2 «Якщо набувачами є кілька осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором, на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено домовленістю між ними. Якщо набувачами є кілька осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».
Викласти п. 3 ст. 746 ЦК «Сторони в договорі довічного утримання (догляду)» наступним чином «якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено домовленістю між ними. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».
Передбачити у гл. 56 ЦК «Рента» можливість укладення та порядок розірвання договору ренти на користь третьої особи. «Договір ренти може бути укладений платником ренти на користь третьої особи. Його розірвання на вимогу третьої особи є підставою для його припинення» та доповнити п. 4 ст. 746 ЦК України «Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи. Його розірвання на вимогу третьої особи є підставою для його припинення».
Передбачити щодо договору ренти можливість відчуження майна, яке є у спільній сумісній власності та прямо вказати на можливість застосування норм ст. 747 ЦК «Особливості укладення договору довічного утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній сумісній власності».
Висновки, рекомендації, а також пропозиції, які містяться в дисертації, мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані: а) у науково-дослідній сфері як підґрунтя для подальшого опрацювання та вирішення проблем, пов’язаних з інститутом довічного утримання (догляду); б) у правотворчій сфері при удосконаленні норм чинного законодавства, що регулюють договір довічного утримання (догляду); в) у правозастосовчій сфері як рекомендації для осіб, що уклали (бажають укласти) договір довічного утримання (догляду) задля уникнення можливих суперечностей та оптимального вирішення; а також у цивільному процесі при розгляді спорів, пов’язаних з договором довічного утримання (догляду); г) у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне право» для одержання необхідних знань, їх розширенні і поглибленні, а також при підготовці навчальної літератури.