ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ

Краткое описание

ЗмістСтор.Вступ. .... 4Розділ 1. Особливості позбавлення права приватної власності, як підставийого припинення: ....... 91.1. Принцип непорушності права приватної власності. ... 91.2. Особливості позбавлення права приватної власності, та йогомісце в системі підстав припинення права власності. ... 19Розділ 2. Позбавлення права приватної власності з вимог суспільноїнеобхідності (експропріація): ..... 362.1. Викуп земельної ділянки з вимог суспільної необхідності. . 362.2. Викуп нерухомого майна у зв’язку із викупом земельної ділянкиз вимог суспільної необхідності на якій воно знаходиться. ..532.3. Націоналізація. .. 652.4. Реквізиція. .. 892.5. Позбавлення права приватної власності на майно, яке не моженалежати на праві приватної власності.....99Розділ 3. Позбавлення права приватної власності при вчиненні власникомправопорушення та при доцільності присудження майна однієї особиіншій:...........1113.1. Конфіскація майна. ..1113.2. Примусовий продаж майна власника боржника як спосібприпинення права власності ....... 1293.3. Позбавлення права приватної власності на земельну ділянку уразі її неправомірного використання. ... 1543.4. Викуп культурних цінностей, які утримуютьсябезгосподарно. ......... 1663.5. Позбавлення права приватної власності на успадкованемайно, обмежене в обороті..... .1743.6. Позбавлення права приватної власності при доцільностіприсудження майна однієї особи іншій. ...... 180Висновки. ..... 190Додаток А . 197Список використаних джерел..199

Список литературы

Висновки.Проведене дисертаційне дослідження дає підставу для таких висновків:1. Позбавленням права приватної власності один із способів припинення права приватної власності. Його особливість полягає у відсутності волі власника щодо такого припинення. Позбавлення права приватної власності можливе лише з підстав, визначених законом, і не інакше, як за рішенням суду. Підстави позбавлення права приватної власності можна поділити на три групи: позбавлення права приватної власності з мотивів суспільної необхідності; позбавлення права приватної власності, якщо це зумовлене доцільністю присудження майна однієї особи іншій; позбавлення права приватної власності за вчинення власником правопорушення.2. Експропріацією є позбавлення права приватної власності із вимог суспільної необхідності, формами якої є: націоналізація; реквізиція; викуп земельної ділянки з вимог суспільної необхідності; викуп нерухомого майна у зв’язку із викупом земельної ділянки з вимог суспільної необхідності, на якій воно знаходиться; а також припинення права власності на майно, яке не може перебувати у приватній власності.3. Позбавлення права власності із вимог суспільної необхідності не повинно носити характер зловживання правом зі сторони державних органів. Слід переглянути положення частини 2 статті 21 Закону Про охорону культурної спадщини” від 08.06.2000 р., у якій зазначено, що пам'ятка, яка належить особі на праві приватної власності, може бути примусово відчужена з мотивів суспільної необхідності за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування її вартості. У цьому випадку не виникає суспільна необхідність позбавлення права приватної власності.4. Слід переглянути назву і зміст статті 146 Земельного кодексу, яка передбачає викуп земельної ділянки для суспільних потреб, оскільки відповідно статті 41 Конституції такий викуп можливий проведений лише з вимог суспільної необхідності. Не витримують критики деякі підстави проведення викупу земельної ділянки із вимог суспільної необхідності, визначені статтею 146 Земельного кодексу. Суспільна необхідності відсутня при викупі земельної ділянки під будівлі і споруди, виробничі об’єкти органів державної влади та органів місцевого самоврядування чи під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій.5. Не було необхідності спеціально закріплювати у статті 146 Земельного кодексу договір викупу земельної ділянки із вимог суспільної необхідності, оскільки при експропріації не можуть виникнути договірні відносини. Загалом існування такого договору видається сумнівним.6. Примусове відчуження земельної ділянки від фізичних і юридичних осіб за статтею 147 ЗК з мотивів суспільної необхідності у разі введення воєнного або надзвичайного слід трактувати як реквізицію, відповідно до частини 1 статті 353 Цивільного кодексу.7. Власник земельної ділянки повинен бути наділений правом вимагати викупу всієї земельної ділянки, якщо при викупі її частини вартість землі, що залишається, буде непропорційно меншою. Це правило є справедливим для усіх видів експропріації і повинно застосовуватись до будь якого нерухомого майна, а також і тоді, коли таке майно буде приносити непропорційно менший прибуток.8. Істотних змін потребує стаття 171 Житлового кодексу, оскільки вона застаріла і не відповідає сучасним реаліям. По перше, викуп нерухомого майна проводиться тільки у зв’язку із суспільною необхідністю, а не для державних або громадських потреб. По друге, вибір способу відшкодування збитків залежить від власника, тому у цій статті варто передбачити, що квартира власникові не надається, а за його бажанням може бути надана. По третє, не зазначено, на якому праві ці квартири надаються переліченим категоріям громадян. Очевидно, що власникові така квартира повинна надаватись на праві приватної власності.9. Не можна погодитись з існуючим відшкодуванням збитків при викупі плодових насаджень у виді фіксованої ціни, залежно від їх віку. До вартості цих збитків слід відносити включити самих насаджень (що може визначатись у фіксованих цінах, в залежності від віку), а також упущену вигоду. Для визначення упущеної вигоди слід виходити із середньої річної врожайності кожної рослини і кількості років, необхідних для досягнення попередньої врожайності.10. Хоча у чинному законодавстві України не використовується термін націоналізація”, однак можна стверджувати, що у частині 4 статті 48 Закону „Про власність” йде мова саме про націоналізацію, оскільки мається на увазі припинення права власності на підставі законодавчого акту, який є необхідною умовою націоналізації і цим націоналізація відрізняється від інших підстав позбавлення права власності.11. Екстериторіальна дія законів про націоналізацію не стосується будь якого націоналізованого майна, як це прийнято вважати у вітчизняній юридичній літературі. Вбачається, що така їх дія, крім випадків її поширення на майно, яке на момент націоналізації знаходилося в межах території держави її проведення, а потім було вивезене за її межі, поширюється на майно представництв чи філій націоналізованих юридичних осіб, що на момент націоналізації було за межами держави, яка її провела, у випадках, якщо закон про націоналізацію не суперечить публічному порядку країни знаходження представництва чи філії.12. Реквізицією майна є позбавлення права приватної власності у разі стихійного лиха, аварії, епідемії і т.д., тому не можна її вважати тимчасовим вилученням майна.13. Поряд з власне реквізицією майна, проведення якої є правом компетентних державних органів, повинна проводитись обов’язкова реквізиція майна у разі його забруднення шкідливими речовинами чи зараження небезпечними інфекціями і т.д. не з вини власника.14. Конфіскація майна як вид позбавлення права приватної власності за вчинення правопорушення може бути застосована виключно щодо власника, а тому положення статті 326 Митного кодексу, за якою конфіскація проводиться незалежно від того, чи є предмети конфіскації власністю особи, яка вчинила порушення митних правил, а також незалежно від того, встановлена ця особа чи ні” суперечить Конституції України і Цивільному кодексу. Доцільно замість конфіскації стягувати з порушників митних правил вартість предметів порушення, якщо вони не є їх власністю. Цю статтю варто було б доповнити положенням про те, що конфіскації підлягають предмети, які не є власністю особи, що порушила митні правила, лише при умові неможливості встановити особу їх власника.15. Не було нагальної необхідності відмовлятись від цивільно правової конфіскації, її залишення у цивільному законодавстві було б виправданим. Договори, які вважалися недійсними за статтею 49 ЦК 1963 року, зазіхали на істотні державні і суспільні інтереси. Якщо сторони (чи одна сторона) вчиняють дії, які завідомо спрямовані на ушкодження здоров’я, заподіяння смерті громадян, приниження їх честі та гідності, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, незаконне заволодіння ним, приниження ділової репутації, організації масових безпорядків та вчинення інших дій на підрив існуючого суспільного ладу, то, очевидно, немає доцільності вести мову про реституцію майна. Щодо договорів, вчинених під впливом обману, насильства або в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, то до них застосовувати реституцію недоречно.16. Оскільки опис і вилучення майна є стадіями арешту майна, то накладення стягнення на майно боржника буде полягати у його арешті та примусовій реалізації, а не в арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації, як це записано в статті 50 Закону України Про виконавче провадження”.