ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗІРВАННЯ ЦИВІЛЬНО - ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Суть і значення розірвання договору 11
1.1. Поняття розірвання договору за законодавством України 11
1.2. Розірвання договору за законодавством зарубіжних країн 22
1.3. Розірвання договору в міжнародному приватному праві 34
1.4. Висновки до розділу 40

РОЗДІЛ 2. Підстави, порядок і наслідки розірвання договору 42
2.1. Особливості розірвання договору за угодою сторін 42
2.2. Розірвання договору за ініціативою однієї сторони 54
2.3. Порядок і наслідки розірвання договору 65
2.3.1. Порядок розірвання договору за угодою сторін 65
2.3.2. Порядок розірвання договору за ініціативою однієї
сторони 67
2.3.3. Наслідки розірвання договорів 75
2.4. Висновки до розділу 88

РОЗДІЛ 3. Розірвання окремих видів цивільно-правових договорів 91
3.1. Розірвання договорів про передачу майна у власність
(договір купівлі-продажу, поставки) 91
3.2. Розірвання договорів про передачу майна в тимчасове
користування 114
3.3. Розірвання договорів про виконання робіт та надання послуг 131
3.3.1. Розірвання підрядних договорів 131
3.3.2. Розірвання договору довірчого управління майном 137
3.4. Розірвання договорів, пов’язаних з кредитно-розрахунковими
відносинами 141
3.4.1. Розірвання договору банківського рахунку 141
3.4.2. Розірвання кредитного договору 145
3.5. Висновки до розділу 148

ВИСНОВКИ 151

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 157

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Прийняття нової Конституції України заклало засади еволюційного шляху розвитку України в напрямку до правової держави з ринковою економікою у зв’язку з чим, соціально-економічні перетворення потребують суттєвих змін механізму правового регулювання суспільних відносин, пошуку та застосування нових правових способів створення гармонійної та ефективної системи цивільного законодавства України, яке є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи.
В результаті економічних перетворень в країні, реформування багатьох сфер суспільного життя змістились акценти з державного регулювання економіки до договірного, в зв’язку з чим характерно підвищилась роль та значення окремих інститутів цивільного права, зокрема, інституту договору. Закріплення в законодавстві свободи економічної діяльності, права приватної власності та права кожного на вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької діяльності сприяє створенню нових ринкових механізмів і корінним чином змінює характер економічних відносин в Україні. Нові відносини повинні базуватись на самостійності, особистій ініціативі і свободі особи. В цивільному праві це виражається перш за все в свободі учасників цивільних правовідносин укладати та розривати договір.
Складність і невизначеність правового регулювання цивільних відносин в перехідний період, відсутність стабільної практики застосування нового законодавства негативно впливають на правове регулювання договірних відносин.
В таких умовах цивільно-правовий договір є основним засобом організації майнових відносин між суб’єктами, оскільки він є найбільш доцільною правовою формою опосередкування майнових відносин. Тому приведення інститутів договірного права у відповідність вимогам життя суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань кодифікації. Дані завдання повинні знайти своє відображення в Новому Цивільному кодексі України.
Наділення сторін можливістю визначати долю договору складає один з прямих проявів свободи договору: ті, хто має право на власний розсуд укладати договір, повинні бути, в принципі, вільними в питаннях про його розірвання.
Наявність можливості розірвати укладений між сторонами договір дозволяє їм діяти з максимальною ефективністю в умовах кон’юнктури ринку. Економічна ситуація нерідко складається таким чином, що сторонам договору вигідніше розірвати існуючі між ними відносини, ніж продовжувати їх, що може призвести до непомірних збитків або банкрутства.
Розірвання договору може спонукати учасників договірних відносин на чітке виконання укладених договорів. Розірвання договору з контрагентом, який не виконує своїх зобов’язань дозволяє витіснити з ринку безвідповідальних осіб. В такому випадку потерпіла сторона отримає можливість вимагати розірвання договору, а також буде мати можливість укласти договір, з тими, хто більш відповідально відноситься до виконання своїх договірних зобов’язань. Таким чином проблема розірвання договору набуває все більшого значення.
Сучасне українське законодавство передбачає деякі нові правові механізми, які необхідні для ефективного регулювання цивільного обігу. До них відноситься розірвання договору, яке має подвійний характер: з однієї сторони – порушує договірні відносини сторін і дає можливість достроково їх припинити (до отримання того результату, з приводу якого був укладений договір), а з іншої сторони – надається спосіб утриматись від виконання договору в тих випадках, коли його реалізація не буде відповідати цілям, які стоять перед сторонами. Така подвійність породжує двояке відношення до розірвання договору і потребує такого правового регулювання, яке дозволяло б зменшити негативні наслідки розірвання договорів.
Більшість норм, які стосуються розірвання договору в нашому законодавстві з’явилися лише в останній час, зокрема в Новому Цивільному кодексі, тому даний нормативний матеріал ще не досить вивчений. З огляду на це деякі питання є неврегульованими, а тому потребують змін і доповнень відповідні норми цивільного законодавства. На сьогоднішній день підстави, порядок та наслідки розірвання договорів регулюються досить великою кількістю нормативних актів, які між собою не завжди узгоджуються, це в свою чергу породжує певні протиріччя норм цивільного законодавства та потребує їх усунення.
Всі вище перелічені обставини потребують комплексного наукового дослідження проблем розірвання цивільно-правових договорів, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Дослідженню питань припинення цивільно-правових договорів приділялася значна увага в радянській правовій науці. Проте в українському правознавстві останніх років ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювались лише в окремих наукових статтях. Теоретично дана тема є не досить розробленою.
Разом з тим окремі питання розірвання договорів були предметом уваги представників загальної теорії права: С.С. Алексєєва, І.В. Дождєва, Ю.В. Тихонравова, П.М. Рабіновича та інших.
Проблемами розірвання договорів займалися в свій час Б.В. Покровський, З.М. Заменгоф. Окремі положення їх досліджень і сьогодні не втратили своєї актуальності, не дивлячись на зміни в правовому регулюванні розірвання договорів.
Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких вчених, як: М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Д.М. Гєнкіна, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, О.Ю. Кабалкіна, А.Г. Калпіної, М.І. Кулагіна, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, А.І. Масляєва, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, І.С. Претерського, О.М. Садікова, О.О. Красавчикова, Ю.К. Толстого, Є.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.С. Халфіної, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, О.Ю. Шилохвоста, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, А.С. Довгерта, Є.А. Суханова та інших правознавців.
В ході дослідження використовувались також праці зарубіжних спеціалістів в галузі цивільного права: А. Ансона, Є. Годеме, Л. Енекцеруса, Г. Ласка, Сакае Вагацума, М. Тіллема, Я. Шаппа та інших.
Комплексного дослідження розірвання договору в сучасній науковій літературі поки що не проводилось.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планами наукових досліджень відділу проблем цивільного, підприємницького і трудового права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України на тему “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні”, а також програми наукових досліджень кафедри цивільного права і процесу Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича на тему “Проблеми розвитку та вдосконалення чинного законодавства в умовах розбудови правової держави”.
Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки цивільного права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють розірвання цивільно-правових договорів, дати комплексний теоретичний аналіз проблем розірвання договору як для удосконалення правового регулювання, так і для підвищення ефективності дії договорів.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
- визначити об’єктивну необхідність спеціального правового регулювання розірвання цивільно-правових договорів;
- аналітично дослідити поняття “розірвання договору”;
- розкрити специфіку правового регулювання підстав розірвання цивільно-правових договорів;
- визначити систему правових норм щодо розірвання договорів;
- виявити особливості розірвання окремих видів цивільно-правових договорів;
- проаналізувати правові наслідки розірвання договору;
- дослідити, узагальнити і проаналізувати практику розгляду спорів, пов’язаних з розірванням договорів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із застосуванням розірвання договорів як засобу підвищення ефективності дії договору.
Предметом дослідження є правові норми, які регулюють розірвання договорів та аналіз основних теоретичних положень, які стосуються розірвання договірних відносин.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій інституту розірвання договорів, дано його загальноправову характеристику. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання розірвання договорів. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні регулювання договорів у зарубіжних країнах. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері розірвання цивільно-правових договорів. Шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія) виявлені суперечності, які існують в законодавстві України, та вироблені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері розірвання цивільно-правових договорів.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядаються проблеми правового регулювання розірвання договорів, визначається правова природа розірвання договору та зв’язок з іншими правовими інститутами.
Дана робота є комплексною, завершеною, самостійною науковою працею щодо дослідження проблем регулювання відносин, пов’язаних з розірванням договорів. Системно сформульовані висновки, пропозиції з теорії та практики розірвання договорів, які опираються на сучасний досвід правотворення і правозастосування. Розкрито специфіку правового регулювання розірвання окремих видів цивільно-правових договорів.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:
1. Визначено, що розірвання договору – це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору на майбутнє.
2. Стверджується положення про те, що в сучасних умовах розвитку ринкової економіки, жоден державний орган не повинен мати права спонукати сторони до розірвання договору.
3. Обґрунтовується висновок, що свобода розірвання договору є допустимою лише в тій мірі, коли вона не суперечить інтересам держави або всього суспільства.
4. Аргументується висновок, що основним способом розірвання договору повинна бути угода сторін, оскільки такий спосіб пов’язаний з безконфліктністю.
5. Вперше робиться висновок, що у випадку односторонньої відмови від виконання договору моментом його розірвання є той момент, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про односторонню відмову іншої сторони від договору.
6. Вноситься пропозиція про введення в цивільне законодавство норм, що стосуються порядку доведення до відома контрагента бажання розірвати договір, який полягає в тому, що з моменту, коли заява про односторонню відмову від виконання договору була доведена до відома контрагента, заявник не має права її відкликати.
7. Одержало подальший науковий розвиток положення про те, що в якості підстави розірвання договору є одностороння відмова сторони від виконання договору, але як правило, це допустимо у випадку порушення умов договору контрагентом, або у випадку неможливості виконання договору. При цьому така неможливість може мати як економічний, так і юридичний характер.
8. Відстоюється позиція про те, що розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин носить характер винятку, оскільки така ситуація може негативно вплинути на стабільність договірних відносин.
9. Вперше на підставі дослідження практики обґрунтовується висновок про те, що витрати сторони, проведені всупереч умовам договору або до його укладення, є її ризиком і не можуть вважатися збитками, спричиненими розірванням договору. В результаті цього вони не підлягають стягненню зі сторони, яка допустила порушення умов договору. Зазначене положення пропонується внести в новий Цивільний кодекс.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки, які містяться у дисертації можуть бути використані:
1) у законодавчій діяльності – для подальшого удосконалення цивільного законодавства щодо визначення і уточнення положень, які стосуються розірвання договору;
2) у практичній діяльності суб’єктів цивільних правовідносин – при розірванні договорів;
3) у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого наукового дослідження проблем, пов’язаних з розірванням цивільно-правових договорів.
Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять з курсу “Цивільне право”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на двох конференціях: конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (лютий 2002 року, м. Тернопіль, Юридичний інститут Тернопільської академії народного господарства) та V міжнародному конгресі україністів (серпень 2002 року, м. Чернівці, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були викладені у чотирьох статтях у фахових виданнях, а також в тезах двох доповідей на конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1) Розірвання договору – це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору, а також зобов’язань, які з нього випливають на майбутнє.
2) Розірвання договору в тій чи іншій мірі регулюються нормами загальної та особливої частини ЦК та спеціальних законів. Всі норми про розірвання договору взаємопов’язані між собою.
3) Плановій економіці було характерно обмеження або недопущення розірвання договору. А тому розірвання договору є важливим лише в умовах ринкової економіки.
4) Право на розірвання договору повинні мати лише сторони в договорі. Ніякі адміністративні органи не повинні мати права спонукати сторони до розірвання договору. У випадку, якщо умови договору суперечать інтересам держави, суспільства або порушують норми законодавства, то інші особи (органи) можуть вимагати визнати договір недійсним.
5) Розірвати можна лише частково або повністю невиконаний договір, тому що належне виконання договору припиняє договірний процес і усуває між сторонами правовий зв’язок, який був встановлений в рамках договірних зобов’язань.
6) В континентальній системі права договір можна розірвати за угодою сторін або у випадку невиконання зобов’язань з контрактів. На сьогоднішній день також передбачена підстава для розірвання договору як економічна неможливість виконання умов договору.
7) В прецедентному праві використовується поняття неможливості виконання договору внаслідок великих і невиправданих збитків. Таке положення призвело до розповсюдження теорії “ефективного порушення договору”. Але така теорія заперечує принцип обов’язкового виконання договору і не може безумовно застосовуватись в нашому законодавстві, оскільки це призвело б до порушення договірних відносин.
8) На практиці необхідно чітко розмежовувати розірвання договору і визнання його недійсним або неукладеним, оскільки настають різні правові наслідки для сторін.
9) В міжнародному приватному праві, зокрема в Віденській Конвенції ООН “Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів” передбачена стабільність міжнародних договірних відносин, а тому розірвати договір можна лише у випадку істотного порушення його умов.
10) Український законодавець прийняв в новому ЦК необхідні міри для оновлення всього цивільного права, в тому числі норм про розірвання договору, оскільки цього вимагає економічна ситуація, яка склалася в Україні.
11) Розірвання договору за угодою сторін є основним і майже необмеженим способом розірвання договору. Дане положення виходить з принципу свободи договору, згідно якого особи, які наділені правом укладати договір за власною ініціативою, повинні бути і вільні в питаннях його розірвання.
12) Найбільш розповсюдженою підставою розірвання договору за ініціативою однієї сторони є істотні порушення договору. В зв’язку з тим, що істотні порушення є підставою для його розірвання тільки після того, як порушення фактично здійснене, інша сторона може понести невиправдані збитки внаслідок пасивності. Істотним порушенням необхідно визнати таке порушення, яке тягне для іншої сторони таку шкоду, що вона в значній мірі позбавляється того, на що вправі розраховувати при укладенні договору. Крім того до істотного порушення можна віднести наявність збитків. Оскільки динамічність сучасного цивільного обігу вимагає прийняття оперативних рішень, було б доцільно включити в Цивільний кодекс таку норму: “Якщо після укладення договору виникають обставини, які свідчать про те, що одна з сторін в майбутньому здійснить істотне порушення договору, інша сторона має право вимагати розірвання договору за умови, якщо інше не передбачено чинним законодавством або договором”. Така норма буде мати загальний характер і надасть контрагентам договорів можливість захистити свої економічні інтереси при наявності порушення. Крім того, вона буде стимулювати поведінку контрагента.
13) В нині діючому ЦК не вказано, в якій формі повинна здійснюватись відмова від виконання договору. Але, враховуючи, що одностороння відмова представляє собою, як і угода сторін про розірвання договору, угоду, можна зробити висновок, що одностороння відмова від виконання договору повинна вчинятися в тій же формі, що і договір, якщо із закону, або інших правових актів чи договору не випливає інше. Крім того така угода повинна відповідати умовам дійсності.
14) В цивільному законодавстві не має загального правила, яке б визначало з якого моменту договір вважається розірваним і припиняються зобов’язання сторін, що випливають з договору. Виходячи з двостороннього характеру договірних відносин, за другою стороню договору необхідно визнати право на інформацію про стан таких відносин. Таким чином сторона вправі вважати себе, як такою, що перебуває в договірних відносинах до тих пір, поки не отримає інформації про протилежне. Тому, у випадку односторонньої відмови від виконання договору моментом його розірвання є момент, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про односторонню відмову від виконання договору. Інший підхід негативно вплине на сферу підприємницької діяльності.
15) В законодавстві не вирішено питання про можливість відклику заяви про відмову від виконання договору. Право на розірвання договору вважається реалізованим з моменту отримання контрагентом повідомлення про відмову від договору. Реалізація даного права викликає певні наслідки (інша сторона може укласти нові договори, для зменшення своїх збитків), тому вільний відклик заяви може призвести до порушення інтересів контрагента. Таким чином ЦК раціонально було б доповнити нормами такого змісту: “Сторона, яка заявила про односторонню відмову від виконання договору, не може відкликати дану відмову з моменту, коди вона була доведена до відома іншої сторони”.
16) Якщо підставою для розірвання договору є істотне порушення договору однією з сторін, інша сторона має право вимагати відшкодування збитків, спричинених розірванням договору. І така норма є імперативною. Але якщо сторони розірвали договір за згодою у зв’язку з істотним порушенням однією з них його умов і в договорі передбачили часткове або повне звільнення сторони, яка порушила договір, від обов’язку відшкодувати збитки, спричинені розірванням договору, потерпіла сторона все ж зможе вимагати перегляду даної угоди, як такої, що не відповідає вимогам закону з метою стягнення збитків, спричинених розірванням договору в повному об’ємі. Але подібне становище можна охарактеризувати як необґрунтоване порушення принципу свободи договору, тобто дане положення виходить за межі домовленості сторін.
17) Підставою розірвання договору є істотна зміна обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору. В нині діючому законодавстві це неможливість виконання зобов’язань. Але не будь-яка неможливість тягне за собою розірвання договору, а лише та, яка є наступною і яку не можна було передбачити при укладенні договору. Для розірвання договору достатньо, щоб неможливість виконання склалася на невизначений час. Тимчасова неможливість не є підставою для розірвання договору, але звільняє зобов’язуючу особу від відповідальності за прострочку виконання зобов’язання.
18) Розірвати договір можна як в судовому порядку, так і в позасудовому.
19) Право сторони розірвати договір не завжди пов’язано з порушенням умов іншою стороною.
20) Витрати сторони, які були проведені всупереч умов договору або до його укладення, є її ризиком і не можуть вважатися збитками, спричиненими розірванням договору.
21) Вважаємо за необхідне врегулювати на законодавчому рівні наслідки розірвання договору купівлі-продажу в тому випадку, коли права третіх осіб, про які покупець не знав і не повинен був знати, розповсюджуються не на всю річ, яка є предметом договору купівлі-продажу, а на її частину. Можна запропонувати такий порядок: по-перше, вияснити, чи можна відокремити дану частину без пошкодження всієї речі. У випадку негативної відповіді на дане питання покупець має право вимагати лише зменшення ціни товару.
22) Необхідно надати абоненту-юридичній особі (стороні договору поставки енергоресурсів) відповідне право на розірвання договору в односторонньому порядку на тих же підставах, що має енергопостачальна організація. Це відповідає принципу рівності учасників цивільних правовідносин.
23) В тому випадку, коли орендна плата внесена попередньо, орендар не має права вимагати повернення її у випадку дострокового розірвання договору, оскільки це прямо не передбачено законодавством і її не можна віднести до збитків. Тому необхідно передбачити в норму наступного змісту: “Якщо орендна плата за користування внесена орендарем попередньо, орендар має право вимагати її повернення, за винятком частини, яка належить орендодавцю за користування майном до моменту розірвання договору”.
24) Необхідно чітко встановити випадки, коли на підряднику лежить обов’язок повернути, надані замовником матеріали, обладнання, передану для переробки річ або передати їх вказаній замовником особі, а у випадку неможливості повернення – відшкодувати вартість майна. Оскільки в законодавстві мова йде лише про відшкодування збитків.
25) Не можна регулювати наслідки та підстави розірвання кредитного договору, які регулюють договір позики, оскільки договір позики односторонній і реальний, а кредитний договір – двосторонній і консенсуальний. Тому позичальнику необхідно надати право вимагати розірвання договору у випадку, коли кредитодавець затримує перевід коштів на рахунок позичальника.
26) Щодо розірвання договору купівлі-продажу об’єкті приватизації необхідно переглянути норму п. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” стосовно встановлення терміну дії зобов’язань покупця за договором і відповідно терміну протягом якого можна вимагати розірвання такого договору, оскільки п’ятирічний термін не відповідає вимогам щодо виконання вимог антимонопольного, трудового і природоохоронного законодавства.
27) У випадку розірвання договорів купівлі-продажу нерухомості угоди про їх розірвання повинна бути також нотаріально посвідчена.
28) При розірванні договорів купівлі-продажу законодавець дає певні переваги покупцю, оскільки він є слабшою стороною в таких відносинах.
29) При розірванні договору підряду найчастіше використовуються способи самозахисту, тобто сторони можуть відмовитись від виконання договору без звернення до судових органів.

Список використаних джерел та літератури

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // ВВРУ. – 1996, № 30, ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2002. К.: АТІКА. 2002. – 416с.
3. Цивільний кодекс Української РСР. Введений в дію постановою Верховної Ради Української РСР від 18.07.1963 р. // Кодекси України. У 2-томах. Том. 2. – С.365-457.
4. Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР від 18.07.1964 р. Введений в дію з 01.01.1964 р. / Кодекси України . – У 2-х томах. – С.459-590.
5. Господарський процесуальний кодекс від 06.11.1991 р. // ВВРУ. – 1992. – № 6. – Ст.56.
6. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. // ВВРУ. – 2002. – № 3-4. – Ст. 27.
7. Кодекс торгівельного мореплавства України від 23.05.1995. // ВВРУ. – 1995. - № 47. – Ст.349.
8. Закон України “Про власність” від 07.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
9. Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991 р. // ВВРУ. – 1991. - №14. – Ст.169.
10. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. // ВВРУ. – 1991. – №24. – Ст. 272.
11. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. // ВВРУ. – 1991. – №29. – Ст. 277.
12. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 // ВВРУ. – 1991. - №49. – Ст. 682.
13. Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 18. – Ст.78.
14. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – №8.
15. Закон України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” від 15.12.1993 р. // ВВРУ. – 1994. - №7. – Ст.33.
16. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 р. // ВВРУ. – 1991. – № 30. – Ст. 379. В редакції Закону України № 3682-12 від 15.12.1993 р. // ВВРУ. – 1994. – №1. – Ст. 1.
17. Закон України “Про рекламу” від 03.07.1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
18. Закон України “Про інформацію” від 02.10.1992 р. // ВВРУ. – 1992. – №48. – Ст.650.
19. Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. // ВВРУ. – 1993. - № 39. – Ст. 384.
20. Закон України “Про енергозбереження” від 01.07.1994 р. // ВВРУ. – 1994. – № 30. – Ст.283.
21. Закон України “Про лізинг” від 16.12.1997 р. // ВВРУ. – 1998. - № 16. – Ст.68.
22. Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 р. // ВВРУ. – 1992. – № 30. – Ст. 46.
23. Закон України “Про оренду землі” від 06.10.1998 р. // ВВРУ. – 1998. - № 46-47.
24. Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” // ВВРУ. – 1992. – № 24. – Ст. 350.
25. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 р. // ВВРУ. – 1992. – № 23.
26. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” від 22.12.1995 // ВВРУ. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
27. Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996. // ВВРУ. – 1997. – № 5. – Ст. 28.
28. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. // ВВРУ. –
29. Закон України “Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів” // Урядовий кур’єр. – 2000 р. – № 107.
30. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року // Закони України. Офіційне видання. Т. 2. – С. 168-169.
31. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 року // Закон України. Офіційне видання. Т. 3. – С. 47-54.
32. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року // ВВРУ. – 1999. – № 24. – Ст.207.
33. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. // Закони України. Офіційне видання. Т.10. – С. 303-310.
34. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 42-43. – Ст. 378.
35. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991 р. // ВВРУ. – 1991. – № 38 з змінами від 03.06.1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 31. – Ст. 251.
36. Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23.12.1997 р. // ВВРУ, 1998. – № 19.
37. Закон України “Про електроенергетику” від 23.12.1997 р. // ВВРУ. – 1998. – № 1. – Ст. 1.
38. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. – М., 1994.
39. Угода про загальні умови поставки товарів між організаціями – держав учасників СНД // Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. Вып. 4. – Минск, 1992.
40. Принципы международных комерческих договоров // Закон 1995. № 12. – С. 82-92
41. Правила ІНКОТЕРМС. // Урядовий кур’єр. 2002. – № 83.
42. Руководящие принципы для защиты интересов потребителей от 09.04.1985 г. Принятые Резолюцией 39/248 на 106-ом пленарном заседании Генеральной Ассамблеи ООН // Законодавство України про захист прав споживачів. – К.: Юрінком Інтер. – 1999. – С. 5-13.
43. Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” від 10.05.1993 р. // ВВРУ. – 1993. – № 27. – Ст. 289.
44. Правила побутового обслуговування населення. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1994 р. – № 313 (в редакції постанови КМ від 04.06.1999 р.) // Офіційний вісник України 1999. – № 13.
45. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993. – № 284.
46. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 р. “Про затвердження переліку товарів, які не підлягають обміну” // Законодавство України про захист прав споживачів. – С. 290.
47. Порядок повернення у державну власність об’єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсним договорів купівлі-продажу таких об’єктів. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 р. // Офіційний вісник України. 2001. – № 3.
48. Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами. Затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13.03.1995 р. – № 37 // Офіційний вісник України. 1995. – № 14.
49. Правила торгівлі у розстрочку. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1998 р. // Офіційний вісник, 1998. – № 27.
50. Порядок надання у тимчасове користування громадянам предметів культурно-побутового призначення та господарського вжитку. Затв. Наказом Укрсоюзсервісу від 16.12.1999 р. № 46 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2001. – № 2. – С. 301-306.
51. Правила сертифікації експлуатантів. Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 29.05.1998. – № 204 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2001 р. – № 2. – С. 291-294.
52. Порядок повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди. Затв. Наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 р. №847 // Офіційний вісник. – 1997. – № 21.
53. Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами та номерними агрегатами. Затв. Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31.07.2002 р. // Офіційний вісник. – 2002. – № 28.
54. Типовий договір довірчого товариства з довірителем майна. Затв. наказом ФДМ України від 30.08.1995 р. // Офіційний вісник. – 1995. – № 34.
55. Положення про порядок приватизації об’єктів незавершеного будівництва. Затв. Наказом Фонду Державного майна України від 11.09.2000 р. №1899 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001 р. – № 2.
56. Лист державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України “Про порядок розірвання контракту на будівництво” від 14.11.1997 р. № 9/4 – 255 // Инструктивные документы и письма, разъясняющие положения порядка определения стоимости строительства. Выпуск № 30. – К.: «Интерпроект», 1998 р.
57. Порядок заняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного обслуговування населення. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108 // Офіційний вісник України, 1995 р.
58. Положення про поставку товарів народного споживання від 25.07.1988 р. // СП СССР, 1988 р. – № 24-25.
59. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. –1994. – № 6. – С. 165-223.
60. Положення НБУ “Про кредитування” від 28.09.1995 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. –2001. – № 5. – С. 53-66.
61. Інструкція Національного банку України № 3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” від 04.02.1998 р. – № 36.
62. Указ Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних строків” від 04.10.1994 р. // Офіційний вісник. – 1994. – № 42.
63. Узагальнення практики вирішення судами спорів, що виникають із договорів про надання громадянами фінансово-кредитних послуг недержавними структурами підприємницької діяльності від 01.12.1997р.
64. Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про оренду державного майна” від 07.12.1995 р.
65. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” від 12.04.1996р.
66. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 06.10.1994 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів” // Бюлетень законодавства і юридичної практики. 2001. – № 5. – С. 360-367.
67. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 № 02-5/237 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про оренду державного та комунального майна” // Бюлетень законодавства і юридичної практики. 2001. – № 2. – С. 176-185.
68. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/218 від 30.03.1995 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за договором поставки” // Право України. 1995. – № 9-10. – С. 80-82.
69. Лист Вищого арбітражного суду України від 07.03.1996 р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів” // Бюлетень законодавства і юридичної практики. 2001. – № 5. – С. 381-383.
70. Лист Вищого арбітражного суду від 26.10.2000 р. “Про результати узагальнення судової практики, вирішення спорів, пов’язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів” // Бюлетень законодавства і юридичної практики. 2001. – № 5. – С. 383-389.
71. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. “Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001 р. – № 5. – С. 389-396.
72. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 р. 0№ 01-8/737 “Про практику вирішення окремих категорій спорів” (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) // Вісник господарського судочинства. – 2001 р. – № 1.
73. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 12.04.2001 р. №01-8/442 // Вісник господарського судочинства 2001 р. – № 3.
74. Лист Вищого арбітражного суду України від 14.06.1993 р. № 01-8/672 “Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001 р. – № 2. – С. 365-366.
75. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 12.04.2001 р. № 01-8/442 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з орендними правовідносинами” // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3.
76. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 17.04.2001 р. № 01-8/459 “Про деякі питання практики вирішення спорів за участю Антимонопольного комітету України” Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2.
77. Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 25.04.2001р. № 01-8/500 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна” Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2.
78. Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 № 01-8/737 “Про практику вирішення окремих категорій спорів” // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001 р. – № 2. – С. 376-377.
79. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного суду України від 20.10.1999 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – № 2. – С. 260-262.
80. Архів апеляційного суду Чернівецької області / Справа № 556/2000.
81. Архів місцевого суду Першотравневого району м. Чернівці / Справа № 2-281/2000.
82. Архів місцевого суду Першотравневого району м. Чернівці / Справа № 2-1532/2000.
83. Архів господарського суду Чернівецької області / Справа № 2-2689-37/29.
Література:
84. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Госюриздат, 1940. – 218 с.
85. Азімов Ч. Здіснення самозахисту в цивільному праві // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2 (25).
86. Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского. Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Статут, 1998. – 464 с.
87. Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. С.С. Алексеева. Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Статут, 2000. – 318 с.
88. Актуальные проблемы гражданского права. Вып.2 / Под ред. М.И. Брагинского. Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Статут, 2000. – 222 с.
89. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
90. Андреев В.К. Основы предпринимательской деятельности. Московский независимый институт международного права. – М., 1995. – 160 с.
91. Андреев С.Е., Сивачева И.А., Федотова А.И. Договоры заключение, изменение, расторжение. - М.: Проспект, 1997. – 352 с.
92. Ансон В. Договорное право. - М.: Юридическая литература, 1984. – 640с.
93. Большой юридический словарь. / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА, 1998. – 790 с.
94. Брагинский М.И. Договор подряда и подобные ему договора. – М.: Статут, 1999. – 255 с.
95. Брагинский М.И. О нормативном регулировании договоров. / Журнал российского права. – 1997. – № 1. – С.69-77.
96. Брагинский М.И. Категория юридической невозможности исполнения в хозяйственных договорах. // Проблемы совершенствования советского законодательства. – ТР. ВНШИЗ. – М., 1984, – № 29.
97. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – Минск: Наука и техника, 1967. – 320 с.
98. Брагинский М.И. Совершенствование законодательства о капитальном строительстве. – М.: Стройиздат, 1982. – 240 с.
99. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? – М.: Экономика, 1990. – 173 с.
100. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Кн. 2. Договоры о передаче имущества. М.: Статут, 2000. – 790 с.
101. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. - М.: Статут, 1997. – 842 с.
102. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юридическая литература, 1976. – 216 с.
103. Будман Ш.И., Павлодский Е.А. Невозможность исполнения обязательств в современных договорном праве. // Актуальные проблемы гражданского права. Под ред. С.С. Алексеева. М.: Статут. 2000. – С. 223-232.
104. Венедиктов А.В. Договорная дисциплина в промышленности. – Л., 1935. – 212 с.
105. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров. Комментарий. – М.: Юридическая литература, 1994. – 320с.
106. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданському праву. – Харьков, 1988. – Ч.1. – 480 с.
107. Витрянский В.В. Гражданский кодекс о договоре // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. – 1995. – № 10. – С. 100-120.
108. Витрянский В.В. Договор аренды и его виды. – М.: Статут, 2000. – 300 с.
109. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды. – М.: Статут. – 1999. – 285 с.
110. Витрянский В.В. Судебная защита гражданских прав. Автореф. дисс. докт. юрид. наук. – М., 1996.
111. Витрянский В.В. Существенные условия договора. / Хозяйство и право. – 1998. – № 7. – С. 3-12.
112. Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом. – М.: Статут, 2000. – 192 с.
113. Гавзе Ф.И. Договор по гражданскому кодексу / Еженедельник сов. юстиции. – 1923 – № 13. – С. 26-32.
114. Генкин Д.М., Новицкий И.Б. Предисловие редакторов. – К.: Л – Энекцерус. Курс германского гражданского права – М.: Из-во иностранной литературы, 1950. – 250 с.
115. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. Пер. с немецкого. Серия “Современное зарубежное и международное частное право” – М., 1996. – 552 с.
116. Германское право. Часть 2. Гражданское уложение. Пер. с немецкого. Серия “Современное зарубежное и международное частное право” – М., 1996. – 406 с.
117. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. – 315 с.
118. Годэмэ Е. Общая теория обязательств. Юридическое издательство Министерства юстиции СССР. – М., 1948. – 511 с.
119. Гойбарх А.Г. Основы частного имущественного права (очерки). – М.: Изд-во “Красная новь” Главполитпросвет. – 135 с.
120. Гончарова М. Размышление о предпринимателях и их правах. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 6. – С. 32-34.
121. Государственно-монополистический капитализм и буржуазное право. – М.: Знание. 1969. – 210 с.
122. Законодательство КНР. – М.: Международные отношения, 1997. – 556 с.
123. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Учебник. / Отв. ред. Е.А. Васильев. – М.: Международные отношения, 1993. – 560с.
124. Гражданское право России. Курс лекций. Часть первая. Под ред. О.Н. Садикова. – М.: Юридическая литература, 1996. – 320 с.
125. Гражданское право. Учебник. Часть II. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: “ПРОСПЕКТ”, 1997. – 620 с.
126. Гражданское право. Учебник. Часть І. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. М.: ТЕИС, 1996. – 600 с.
127. Гражданское право. Учебник. / Под ред. С.П. Гришаева. – М.: Юристь, 1998. – 484 с.
128. Гражданское право. Часть 2. Обязательственное право / Под ред. В.В. Залесского. - М.: МТК “Восточный экспресс”, 1998. – 656 с.
129. Гражданское право. Часть вторая: Учебник. / Под ред. А.Г. Калпина. М.: Юристь, 1999. – 544 с.
130. Гражданское право. Часть первая: Учебник / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. – М.: Юристъ, 1997. – 427 с.
131. Гражданское право: Учебник. Том. 1 / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 816 с.
132. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативних актов. / Под ред. В.К. Пучинского, М.И. Кулаги на. – М.: Изд-во Удн, 1989. – 293 с.
133. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданких прав. – М.: Изд-во МГУ. – 1972. – 283 с.
134. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 284 с.
135. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М.: Прогресс, 1988. – 495 с.
136. Демин А.В. Нормативний договор как источник административного права. // Государство и право. – 1998. – № 2. – С.15-21.
137. Дженкс Э. Английское право. Юридическое издательство Министерства юстиции СССР. – М., 1947. – 224 с.
138. Договор в торговле и качество товаров / Куник А.В., Полонский Э.Г., Язев В.А. и др. – М.: Экономика, 1978. – 240 с.
139. Договоры в Гражданском кодексе Российской Федерации: Комментарий части второй ГК / Под ред. Глушецкого А.А. – М.: Центр деловой информации еженедельника “Экономика и жизнь”, 1996. – 280 с.
140. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фран. В.А. Туманова. – М.: Международные отношения, 1996. – 400 с.
141. Договоры: порядок заключения, изменения и расторжения, нове типы. // Правове нормы о предпринимательстве. – 1995. – Вып.4 – 132 с.
142. Додонов В.Н., Крылова М.А., Шестаков А.В. Финансовое и банковское право. Словарь-справочник / Под ред. д.ю.н. О.Н. Горбуновой. – М.: ИНФРА-М., 1997. – 200 с.
143. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. / Под редакцией члена-кор. РАН, профессора В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА-НОРМА, 1996. – 440 с.
144. Дудко А.Г. Договорные условия о затруднениях. // Юридический мир, 1998. – № 8. – С. 38-43.
145. Единообразный торговый кодекс США. Пер. С англ. – М.: Межд. Центр финансово-экономического развития. – 1996. – 247 с.
146. Ершова И.В., Иванова С.Н. Предпринимательское право: Учебное пособие. – 2-е изд., испр. Ир доп. – М.: Юриспруденция, 2000. – 416 с.
147. Жалин С., Лакур Л. Торговое право: Учебное пособие. Пер. с фр. – М., Международ. отношения, 1993. – 256 с.
148. Жугилан В.П. Роль договору в профілактиці господарських правопорушень при поставці продукції за прямими тривалими господарськими зв’язками. – К.: Вища школа, 1991. – 190 с.
149. Завидов Б.Д. Договорное право России. – М.: ИПК Лига Разум, 1998. – 528 с.
150. Задыхайло Д.В. Правовое регулирование торговой деятельности в Украине. – Х., 1997. – 656 с.
151. Заменгоф З.М. Изменение и расторжение хозяйственных договоров. – М.: Юридическая литература, 1967. – 210 с.
152. Заменгоф З.М. Расторжение и изменение хозяйственных договоров. Автореф. дис. канд. юрид. Наук. – М., 1963. – 20 с.
153. Запорожец И. Правовые проблемы обеспечения качества продукции. – Харьков, 1989. – 150 с.
154. Зверева Е.А. Ответственность предпринимателя за нарушение условий договора // Право и экономика. – 1997. – № 2. – С.6-10.
155. Зобов’язальне право / Під ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 910 с.
156. Иванов В.В. Общие вопросы теории договора. – М.: Эдитория, 2000. – 160 с.
157. Иванова А.В. Отвественность по договору подряда на капитальное строительство. – М.: Юридическая литература, 1990. – 130 с.
158. Иоффе О.С. Избранные труды по гражднскому праву: из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “Хозяйтсвенного права”. – М.: Статут, 2000. – 777 с.
159. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
160. Иоффе О.С. Договоры в социалистическом хозяйстве. – М.: Юридическая литература, 1964. – 340 с.
161. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Госюриздат, 1961. – 340 с.
162. Кабалкин А. Понятие и условия договора // Российская юстиция. 1996. –№ 6. – С. 25-28.
163. Кабалкин А.Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. – М.: Наука, 1980. – 256 с.
164. Кабалкин А.Ю. Договор купли-продажи по советскому гражданскому праву. – М.: Госюриздат, 1954. – 210 с.
165. Кабалкин А.Ю. Законодательство о сфере обслуживания населения. – М.: Знание, 1988. – 198 с.
166. Кабатова Е.В. Лизинг: Понятие, правовое регулирование, международная унификация. – М.: Знание, 1991. –270 с.
167. Канторович А. Основные идеи гражданского права. – Харьков, 1928. – 120 с.
168. Касинов С.А. Гарантийные строки и строки защиты прав потребителей. – Харьков.: Одиссей, 1998. – 178 с.
169. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. Проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000.
170. Камалитдинова Р.А. Доктрина невозможности исполнения обязательств. // В кн. Актуальные проблемы гражданского права. – М.: НОРМА, 2002. – С. 111-167.
171. Комаров А.С. Изменение обстоятельств и договорные отношения (сравнительно-правовые аспекты) // Сборник: Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика / Отв. ред. А.Л. Маковский; Исследовательский центр частного права. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. – 195 с.
172. Комаров А.С. Ответсвенность в коммерческом обороте. – М.: Юридическая литература. – 1991. – 208 с.
173. Коммерческий договор от заключения до исполнения / Сост. Л.П. Дашков, А.В. Брызгалин. – М.: Маркетинг. 1995. – 324 с.
174. Комментарий к ГК РФ, части второй (постатейный) / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ-ИНФРА. – М. 1998. – 778 с.
175. Комментарий к ГК РФ, части первой (постатейный) / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ-ИНФРА. – М. 1998. – 448 с.
176. Комментарий к Гражданскому Кодексу Российской Федерации. / Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: ИНФРА. – М., 1998. – 778 с.
177. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский, Е.А. Суханов, К.Б. Ярошенко. – М., 1996. – 820 с.
178. Контрактное право. Мировая практика. Собрание документов в 3-х томах. Том 1. Сделки. / Под ред. Г.В. Петровой. – М.: Имидж, 1992. – 398 с.
179. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 122 с.
180. Кораблева М.С. Защита гражданських прав: новые аспекты // В кн. Актуальные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1999. – 76-108с.
181. Костюченко О.А. Банківське право: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 168 с.
182. Кузнєцова Н.Г. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве. – Киев, 1993. – 180 с.
183. Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – 330 с.
184. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт запада // Избранные труды. – М.: Статут, 1997. – 184 с.
185. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права. – К., 1948.
186. Ласк Г. Гражданское право США. (Право торгового оборота). М.: Изд. иностр. лит., 1961. – 380 с.
187. Левадовський Ю. Виконання договірних зобов’язань в умовах ринкової економіки. // Збірник рішень та арбітражної практики ВАСУ України. – 1997. – № 1. – С. 27-30.
188. Левшина Т.С. Споры, связанные с частичным внесением арендной платы арендатором и его преимущественным правом по окончании срока аренды на заключение договора на новый срок. // Комментарий судебно-арбитражной практики / Под ред. В.Ф. Яковича. Вып.5. – М., 1998. – С. 38-45.
189. Листкова Е.А. Пределы свободы договора в Гражданском Кодексе Российской Федерации и Принципах международных коммерческих договоров // В кн.. Актуальные проблемы гражданского права. – М.: Норма. – 2000. – С. 287-306.
190. Лозовський Л.Ш., Райзберг Б.А., Ратновський А.А. Универсальный бизнес-словарь. – М.: Знание, 1997. – 300 с.
191. Лунц Л.А. Денежное обязательство в гражданском и коллизионном праве капиталистических стран. – М.: Юридическое издательство Министерства юстиции СССР, 1948. – 358 с.
192. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Статут, 1999. – 352 с.
193. Лунц Л.А. Международное частное право. Особенная часть. – М.: Госюриздат, 1963. – 361 с.
194. Луць А. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
195. Луць В.В. Заключение и исполнение договора. – М.: Юридическая литература, 1978. – 144 с.
196. Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности. – М.: Госюриздат. 1970. – 420 с.
197. Малиновська В.С. Застереження про ускладнюючі обставини: правові аспекти використання // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – 174-183 с.
198. Мартемьянов В.С. Хозяйственное право. Т.1. – М.: БЕК, 1994. – 276 с.
199. Мейер Д.И. Русское гражданское право. (В 2-х частях) Часть 1. По испр. и доп. 8-ому изд., 1902. – М.: Статут, 1997. – 290 с.
200. Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2-х частях. Часть 2. По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902. – М.: Статут, 1997. – 455 с.
201. Миргородський Д. Актуальні проблеми доарбітражного регулювання господарських спорів // Право України. – 1998. - №3. – С.20-22.
202. Михеева Л.Ю. Доверительное управление имуществом. – М.: Юристь. 1999, – 184 с.
203. Молявко О.М. Здійснення та захист цивільних прав // Становлення і розвиток цивільних і трудових