ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ МОРСЬКИМ ТРАНСПОРТОМ

Краткое описание

З М І С Т

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. Правове регулювання організації морських перевезень
вантажів 10
1.1. Система нормативно-правових актів України, що регулюють морські
вантажні перевезення 10
1.2. Організація морських перевезень вантажів 23

РОЗДІЛ ІІ. Загальна характеристика договору морського
перевезення вантажу 39
2.1. Поняття та види договорів морського перевезення вантажу 39
2.2. Правова природа договору морського перевезення вантажу 55
2.3. Правовий статус учасників морського перевезення вантажу 64

РОЗДІЛ ІІІ. Коносамент як товаророзпорядчий документ 82
3.1. Поняття та види коносаментів 82
3.2. Правова природа коносамента 98
3.3. Зміст коносамента 109

РОЗДІЛ ІV. Правове забезпечення процесу перевезення вантажів
морським транспортом 125
4.1. Пред’явлення вантажу до перевезення морським транспортом
та способи перевезення 125
4.2. Здійснення перевезення вантажу морським перевізником та
сплата провізної плати 147
4.3. Сталійний, контрсталійний та надконтрсталійний час 177

ВИСНОВКИ 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 211

ВСТУП

Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання морських вантажних перевезень та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики.
Історично та геополітично Україна є морською державою, вона має вихід до Чорного і Азовського морів та має відповідну інфраструктуру. Сьогодні в Україні функціонують більше 18 морських, 8 річкових та 5 портів типу причал-завод, які засновано на державній власності. Незабаром передбачається створення та функціонування приватних портів, з діяльністю яких прогнозується значне збільшення вантажопотоків.
Одним із найважливіших чинників відновлення торговельного флоту України є становлення та розвиток законодавчої бази, яка б відповідала змісту та завданням цього сектору економіки.
З проголошенням незалежності України було прийнято Кодекс торговельного мореплавства України, який є основним нормативно-правовим актом на морському транспорті. Проте досі не прийнято нормативний акт, який би регулював правила перевезення вантажів морським транспортом. Щодо зазначених правовідносин сьогодні застосовуються нормативні акти СРСР, які не відповідають сучасним умовам господарювання. Недосконалими щодо цього є деякі положення Кодексу торговельного мореплавства України.
У зв’язку з цим, важливим напрямком розвитку в Україні ринкових відносин у сфері морських вантажних перевезень є вдосконалення законодавства України про перевезення вантажів морським транспортом.
В українській юридичній науці правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом не було предметом комплексного дослідження. Навчальні посібники, що були розроблені останнім часом українськими авторами, наводять загальну характеристику договірних відносин на морському транспорті і акцентують увагу читача на міжнародно-правові засади регулювання.
Таким чином, залишилися поза увагою питання субституції судна, заміни вантажу, визначення морехідного стану судна, сплати провізної плати, розмежування сталійного, контрсталійного та надконтрсталійного часу. Не вирішеними є питання про правові функції коносаменту та правову силу застережень, які перевізник вправі вносити у цей документ. Актуальним залишається питання щодо системи законодавства України про морські вантажні перевезення.
Зростаюче значення перевезень вантажів морським транспортом та відсутність належного правового регулювання перевезень вантажів морським транспортом визначили вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки господарського права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою науково-дослідної роботи кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пов’язаної з визначенням правового регулювання морських вантажних перевезень, статусу його учасників та правового забезпечення процесу морського перевезення вантажу, зокрема, у зв’язку з роботою по темі № 01БФО42-01 “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні” та відповідно до теми № 97118 “Вдосконалення правового становища суб’єктів господарської діяльності в умовах формування ринкової економіки України”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення та комплексний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють перевезення вантажів морським транспортом, формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства про морські вантажні перевезення.
Поставлена у роботі мета зумовила дослідження таких завдань:
- визначення системи нормативно-правових актів України, що регулюють перевезення вантажів морським транспортом;
- правова характеристика предмету та методів правового регулювання відносин, що виникають у сфері перевезення вантажів морським транспортом;
- дослідження правової природи договору морського перевезення вантажу;
- класифікація договорів морського перевезення вантажів;
-обґрунтування доцільності вживання терміну “учасники морських вантажних перевезень”, їх класифікація та правовий статус;
- визначення поняття “коносамент” та узагальнення його правових функцій;
- визначення стадій морського перевезення вантажів та їх правове забезпечення;
- розробка пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства про морські вантажні перевезення.
Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у процесі перевезення вантажів морським транспортом.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти законодавства України з питань перевезення вантажів морським транспортом та практика їх застосування.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод пізнання, системно-структурний, порівняльно-правовий методи, а також метод аналізу і синтезу. Зокрема, через призму системно-структурного методу досліджено процес перевезення вантажів морським транспортом та його стадії. Аналіз наукових позицій, поглядів, різних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо правового регулювання відносин з перевезення вантажів морським транспортом здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Сучасний стан законодавства про морські вантажні перевезення та пропозиції щодо його удосконалення викладено у роботі шляхом застосування аналітико-синтетичного методу.
Теоретичну основу дослідження склали наукові праці: К. Александрової, М. Олександрова-Дольніка, М. Брагінського, Г. Брухіса, В. Вітрянського, В. Гуцуляк, О. Джавада, О. Дзери, В. Деміденко, К. Єгорова, О. Жудро, О. Зоріна, Г. Іванова, О. Калпіна, О. Кейліна, О. Кокіна, В. Лаптєва, В. Луця, О. Маковського, Н. Маркалової, Н. Нємчинова, Б. Рябінського, О. Садікова, П. Самойловича, В. Смірнова, М. Тарасова, О. Шемякіна, Г. Шмігельського, В. Щербини, К. Яічкова та інших.
В дослідженні також використані роботи іноземних науковців з питань правового регулювання морських вантажних перевезень: Л.Топалової, І. Лазарова, В. Роттермунд та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням правового регулювання перевезень вантажів морським транспортом в Україні, в якій на підставі чинного законодавства України подано систему нормативно-правових актів, що регулюють морські вантажні перевезення, визначено стадії процесу морського перевезення вантажу, правовий статус його учасників, правову природу договору морського перевезення вантажу та правові функції коносаменту.
На захист виносяться наступні положення:
1) Правове регулювання перевезення вантажів морським транспортом включає правове регулювання організації процесу морського перевезення вантажу та його здійснення.
2) Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення морських вантажних перевезень, становить законодавство про морські вантажні перевезення, яке за предметом правового регулювання відноситься до такого інституту господарського законодавства, як транспортне законодавство.
3) Відповідно до критерію систематизації законодавства про морські вантажні перевезення за предметом правового регулювання слід визначати:
- комплексне законодавство про морські вантажні перевезення;
- спеціальне законодавство про морські вантажні перевезення.
4) Договір морського перевезення вантажів є основною формою опосередкування відносин з морських перевезень вантажів та визначається як угода, за якою перевізник зобов’язується доставити ввірений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення у встановлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу провізну плату.
5) Договір морського перевезення вантажу є господарським договором, самостійним видом договору, що застосовується у сфері торговельного мореплавства, його не можна поєднувати з договорами підряду, майнового найму, схову.
6) Класифікація договорів морського перевезення вантажу:
- згідно з Конвенцією ООН про морське перевезення вантажів 1978 року: договори фактичного і наскрізного перевезення;
- залежно від виду вантажу: договори перевезення генеральних, навалочних, небезпечних вантажів, договори на ліхтерні перевезення, договори перевезення контейнерів;
- згідно зі ст.ст. 131, 132 КТМУ: договори на каботажні і міжнародні перевезення;
- за критерієм доказу існування: договори, доказом існування яких є коносамент; договори, доказом існування яких є чартер; договори, доказом існування яких є інший документ;
- договори на транзитні морські вантажні перевезення.
7) Специфічними видами договору морського перевезення вантажу визначаються запродажний контракт і букінговий договір.
8) Обґрунтовується самостійність правового статусу відправника і перевізника поряд із правовим статусом фрахтівника і фрахтувальника та аргументується позиція, згідно з якою договір фрахтування не є видом договору морського перевезення вантажу.
9) Аргументується доцільність запровадження терміну “учасники морського перевезення вантажу” та наведено їх класифікацію.
10) Сформульоване визначення поняття “коносамент” та запропоновано класифікацію коносаментів.
11) Обґрунтовано необхідність узагальнення правових функцій коносамента, до яких відносяться: функція розписки перевізника про отримання вантажу від відправника, функція доказу наявності і змісту договору морського перевезення вантажу, функція товаророзпорядчого документа щодо вказаного в ньому вантажу.
12) Аргументується позиція, згідно з якою правова сутність коносамента полягає в тому, що він є каузальним документом, який містить одностороннє зобов’язання перевізника і знаходиться під впливом умов, які витікають з договору перевезення. Правильним є положення про те, що його кауза міститься у договорі перевезення.
13) Визначається, що застереження у коносаменті є одностороннєю вказівкою перевізника відносно факту, який має значення в рамках договору морського перевезення вантажу. Шляхом застереження перевізник доповнює, роз’яснює, уточнює або утримується від засвідчення точності даних, які було заявлено відправником. Внесення застереження у коносамент є правом перевізника.
14) Визначено, що процес морського перевезення вантажу є динамічним і включає три стадії: прийом вантажу до перевезення, переміщення вантажу, видачу вантажу.
15) Аргументується доцільність вживання терміну “провізна плата” замість терміну “фрахт”. Визначаються два види провізної плати: повна та дистанційна.
16) Розмежовуються поняття сталійний час, контрсталійний час та надконтрсталійний час.
17) Обґрунтовано висновок про те, що сплата демереджа є штрафною санкцією, яка застосовується до відправника або одержувача вантажу за простій судна протягом контрсталійного часу, а диспач - це премія, яку перевізник сплачує відправнику або одержувачеві у випадку дострокового виконання вантажних робіт, тобто до перебігу сталійного часу.
На підставі зазначених висновків пропонується внести відповідні зміни та доповнення до Кодексу торговельного мореплавства України, а також прийняти Правила перевезення вантажів морським транспортом. Аргументація щодо необхідності запропонованих змін до законодавства, а також зміст пропозицій та структура Правил, наводяться в дисертаційній роботі.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі висновки і пропозиції можуть бути використані як методичні рекомендації Міністерству транспорту України, Державному департаменту морського і річкового транспорту, а також судноплавним компаніям, експедиторським, агентським фірмам, пароплавствам з питань організації та здійснення морських перевезень вантажів.
Окремі положення дисертації можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України та при розробці Правил перевезення вантажів морським транспортом.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та у навчальному процесі при читанні лекцій з курсу “Господарське право”, спецкурсів “Господарські договори”, “Транспортне право”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання перевезення вантажів морським транспортом. Автор формулює теоретичні положення, а також дає конкретні рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства України про морські вантажні перевезення. Деякі питання, що висвітлюються у роботі, піднімаються вперше, інші розглянуті з нових правових позицій, вирішення окремих спірних питань отримало у роботі додаткове обґрунтування.
Апробація результатів дисертації. За результатами дослідження була зроблена доповідь на Науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2001р.) та на кафедрі господарського права. Окремі положення дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного, соціального розвитку і Арбітражний суд в Україні: проблеми, перспективи” (Донецьк, 2001р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001 р.), Науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002р.).
Публікації. Основні висновки та результати дисертації опубліковано у чотирьох наукових працях.
Структура дисертації обумовлена об’єктом дослідження, відображає мету і завдання дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел із 235 найменувань. Загальний обсяг дисертації складають 227 сторінок, з них 16 сторінок займає список використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення морських вантажних перевезень, становить законодавство про морські вантажні перевезення, яке за предметом правового регулювання відноситься до такого інституту господарського законодавства, як транспортне законодавство.
2. Предмет правового регулювання діяльності щодо перевезення вантажів морським транспортом складають відносини, які забезпечують таку діяльність і здійснюють нормативно-організаційний вплив на її суб’єктів.
Правовідносини, що виникають у сфері перевезення вантажів морським транспортом – це вид господарських правовідносин, що виникають між господарюючими суб’єктами у процесі організації і безпосереднього здійснення морського перевезення вантажу.
3. Згідно з юридичною силою законодавство про морські вантажні перевезення функціонує як вертикальна система нормативних актів.
Відповідно до критерію систематизації законодавства про морські вантажні перевезення за предметом правового регулювання, слід визначати комплексне і спеціальне законодавство про морські вантажні перевезення.
До складу комплексного законодавства про морські вантажні перевезення входять нормативно-правові акти, які мають своїм предметом регулювання різні суспільні відносини, що передбачає їх використання не лише у сфері морських вантажних перевезень.
Спеціальне законодавство про морські вантажні перевезення становлять нормативно-правові акти, які не суперечать комплексним нормативно-правовим актам, але їх уточнюють, доповнюють і конкретизують.
4. Процес морського перевезення вантажів включає комплекс організаційних заходів, спрямованих на своєчасність виконання його учасниками своїх прав та обов’язків. До таких належать: організація морських перевезень вантажів транспортом загального користування; організація морських вантажних перевезень в особливий період; укладання довготермінових договорів про організацію морських вантажних перевезень; планування морських вантажних перевезень; транспортно-експедиційне забезпечення процесу морського перевезення вантажів.
5. Довготерміновий договір про організацію морських перевезень – це господарсько-правовий договір, за умов якого перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору морського перевезення вантажу, укладеного на його підставі. Вищезазначений договір відноситься до числа організаційних господарських договорів.
6. Правовою формою опосередкування відносин з перевезення вантажу морським транспортом є договір морського перевезення вантажу.
За договором морського перевезення вантажу перевізник зобов’язується доставити ввірений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення у встановлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу провізну плату.
7. Договір морського перевезення вантажу є тристороннім; він визначається як реальний, оплатний, строковий.
8. Класифікація договорів морського перевезення вантажу здійснюється за такими критеріями:
1) згідно з Конвенцією ООН про морське перевезення вантажів 1978р.: договори фактичного і наскрізного перевезення;
2) залежно від виду вантажу: договори перевезення генеральних, навалочних небезпечних вантажів; договори на ліхтерні перевезення; договори перевезення контейнерів;
1) згідно з ст.ст. 131, 132 КТМУ: договори на каботажні і міжнародні перевезення;
2) за критерієм доказу існування: договори, доказом існування яких є рейсовий чартер; договори, доказом існування яких є коносамент; договори, доказом існування яких є інший документ (наприклад, транспортна накладна).
5) договори на транзитні морські перевезення.
Окремо розглядаються запродажний контракт і букінговий договір.
9. Договір морського перевезення вантажу є господарським договором, його самостійним видом, що застосовується у сфері торговельного мореплавства; цей договір не можна поєднувати з договорами підряду, майнового найму, схову.
Договір фрахтування не є видом договору морського перевезення вантажу.
10. Учасниками процесу морського перевезення вантажу є господарюючі суб’єкти, які організують морські вантажні перевезення, сприяють їх здійсненню або здійснюють їх безпосередньо.
Учасники процесу морського перевезення вантажів можуть бути класифіковані наступним чином: прямі учасники процесу перевезення (відправник, перевізник, одержувач), непрямі учасники процесу перевезення (експедитор, морський торговельний порт, морський агент).
11. Правовий статус відправника нетотожний з правовим статусом фрахтувальника, правовий статус перевізника не можна ототожнювати з правовим статусом фрахтівника.
Слід розрізняти поняття “перевізник”, “фактичний перевізник”, “національний перевізник”.
Одержувач вантажу є самостійною стороною договору морського перевезення вантажу.
12. Договір морського перевезення вантажу повинен бути укладений у письмовій формі. Одним із документів, що підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є коносамент.
Коносамент – це товаророзпорядчий документ, який видається на підставі і на виконання умов договору морського перевезення вантажу, засвідчує факт приймання вантажу до перевезення і виконання пов’язаних з цим обов’язків сторін..
13. Класифікація коносаментів здійснюється за такими критеріями:
1) залежно від підстави здійснення перевезення: чартерні та лінійні коносаменти;
2) залежно від умов прийняття вантажу до перевезення: бортові та небортові коносаменти;
3) залежно від умов передачі: іменні, ордерні та коносаменти на пред’явника;
4) залежно від умов навантаження: коносаменти із застереженням щодо кількості, якості, міри, стану вантажу та “чисті” коносаменти;
5) наскрізні (прямі) коносаменти.
14. Правова сутність коносаменту полягає в тому, що він розглядається, як каузальний документ, який містить одностороннє зобов’язання перевізника і знаходиться під впливом умов, що витікають з договору перевезення. Правильним є положення про те, що його кауза міститься у договорі перевезення.
15. Коносамент не є договором морського перевезення вантажу, оскільки договір – це двостороння угода, тоді як коносамент – односторонній документ, який підписується капітаном судна або іншою уповноваженою особою перевізника. Разом з тим коносамент містить загальні суттєві умови договору перевезення, а тому є доказом наявності і змісту цього договору.
16. Основними функціями коносаменту є: -функція розписки перевізника про отримання вантажу від відправника; -функція доказу наявності і змісту договору морського перевезення вантажу; -функція товаророзпорядчого документу щодо вказаного у ньому вантажу.
17. Зміст коносамента складають умови і застереження. Умову коносамента слід розглядати, як його реквізит певного змісту, який має бути включений у коносамент обов’язково, як цього вимагає законодавство, або відносно якого між перевізником і відправником було досягнуто згоди про включення. Застереження – це одностороння вказівка перевізника стосовно факту, який має значення у рамках договору морського перевезення вантажу. Шляхом застереження перевізник доповнює, роз’яснює, уточнює або утримується від засвідчення точності даних, які були заявлені відправником. Внесення застереження у коносамент є правом перевізника.
Критерієм розмежування умови і застереження є показник того, що умова є результатом угоди сторін, тоді як для застереження достатньо односторонньої заяви перевізника.
18. Рейсовий чартер не є доказом наявності та змісту договору морського перевезення вантажу, він є одним з видів договору фрахтування.
19. Процес морського перевезення вантажу включає наступні стадії: прийом вантажу до перевезення, переміщення вантажу, видача вантажу. Наведеним стадіям відповідають дії учасників щодо подання вантажу, виконання навантаження, здійснення перевезення та розвантаження вантажу.
20. Обов’язок відправника здати вантаж до перевезення полягає у здійсненні відправником комплексу заходів щодо надання перевізнику обумовленого вантажу у відповідній кількості і в транспортабельному стані у встановлений договором строк.
Відправник до початку навантаження може замінити визначений договором вантаж на вантаж іншого роду або такого ж роду, але іншого виду, якщо перевезення останнього може здійснюватися на обумовленому раніше судні за наявності згоди перевізника.
Подання вантажу до перевезення включає обов’язок відправника передати перевізнику документи на вантаж. Відправник відповідає перед перевізником за збитки, заподіяні внаслідок несвоєчасної передачі, неправильності або неповноти цих документів.
21. Відправник зобов’язаний сплатити за перевезення провізну плату. Визначають категорії “повна провізна плата” і “дистанційна провізна плата” – тобто плата пропорційно пройденій відстані.
22. Обставини, які можуть бути підставою для майнової відповідальності перевізника, відправника та одержувача, засвідчуються актами. Акти, залежно від обставин, які викликають необхідність їх складення, поділяються на комерційні, акти загальної форми та акти-повідомлення.
23. Обов’язок перевізника надати судно для перевезення передбачає надати те судно, яке зазначено сторонами у договорі морського перевезення. У деяких випадках виникає необхідність заміни одного судна на інше. Така заміна має назву субституція, а судно, яке надається як заміна, – субститутом.
Судно, яке надається перевізником для перевезення, має бути придатним для перевезення вантажу. Перевізник зобов’язаний привести судно в морехідний стан завчасно, до початку рейсу.
24. Процес морського перевезення вантажу закінчується видачею вантажу одержувачу. Видача вантажу – це комплекс дій, спрямованих на своєчасну передачу вантажу одержувачу або іншій уповноваженій на це особі (одержувачу).
Вантаж видається у порту призначення за пред’явленням оригіналу коносамента. Слід розрізняти дату фактичної видачі вантажу одержувачу і дату оформлення видачі вантажу.
25. Слід розрізняти поняття сталійний, контрсталійний та надконтрсталійний час. Сталійний час – це час, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або розвантажений; контрсталією є час після перебігу сталії, протягом якого судно затримується для завершення навантажувально-розвантажувальних робіт; надконтрсталією є час після перебігу контрсталії, коли судно затримується під навантаженням або розвантаженням.
Сплата демереджа є штрафною санкцією, яка застосовується до відправника або одержувача вантажу за простій судна протягом контрсталійного часу.
У випадку дострокового виконання вантажних робіт, тобто до перебігу сталійного часу, перевізник сплачує відправнику або одержувачеві премію, яка має назву диспач.
Зважаючи на вищенаведене, вважаємо за доцільне:
1) Викласти частину 1 статті 133 КТМУ у такій редакції :
“За договором морського перевезення вантажу перевізник зобов’язується доставити ввірений йому відправником вантаж з порту відправлення у порт призначення у встановлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу провізну плату”.
2) Доповнити КТМУ статтею 133-1 “Довготерміновий договір на організацію морських перевезень” наступного змісту:
“Перевізник, відправник і уповноважена на отримання вантажу особа (одержувач) у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довготермінові договори на організацію морських перевезень.
При укладенні довготермінового договору на організацію морських перевезень вантажу перевезення певної партії вантажу здійснюється відповідно до договору морського перевезення вантажу, який укладається на підставі такого довготермінового договору. У випадку, якщо умови договору морського перевезення вантажу суперечать умовам довготермінового договору на організацію морських перевезень вантажів, застосовуються умови договору морського перевезення вантажу”.
3) Доповнити статтю 135 КТМУ частиною 2 наступного змісту:
“Коносамент – це товаророзпорядчий документ, який видається на підставі і на виконання умов договору морського перевезення вантажу, засвідчує факт приймання вантажу до перевезення і виконання пов’язаних з цим обов’язків сторін”.
4) Доповнити КТМУ статтею 144-1 “Заміна вантажу” наступного змісту:
“Відправник до початку навантаження може замінити визначений договором вантаж на вантаж іншого роду або такого ж роду, але іншого виду, якщо перевезення останнього може здійснюватися на обумовленому раніше судні за наявності згоди перевізника.
Відправник і перевізник вправі врегулювати інші питання, пов’язані із заміною вантажу.”
5) Доповнити статтю 142 КТМУ частиною 4 наступного змісту:
“Відправник зобов’язаний дотримуватися державних стандартів і технічних умов при таруванні, упаковці і маркіруванні вантажу. Встановлені вимоги застосовуються також і до контейнерів”.
6) Доповнити статтю 162 КТМУ частиною 1 наступного змісту:
“Перевізник або його агент у порту призначення зобов’язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу у день його прибуття, але не пізніше 12 години наступного дня, навіть якщо вантаж прибув раніше встановленого строку, за умов визначення у коносаменті або подібному до нього документі адреси одержувача і способу посилання такого повідомлення. Витрати на посилання повідомлення несе одержувач вантажу”.
7) Викласти статтю 165 КТМУ у такій редакції:
“Одержувач і перевізник зобов’язані до видачі вантажу надавати один одному можливість для огляду та/або перевірки кількості вантажу у разі його будь-якої фактичної або припущеної втрати чи пошкодження. Викликані цим витрати несе той, хто вимагав огляду вантажу та/або перевірки його кількості.
Якщо внаслідок проведених на вимогу одержувача огляду та/або перевірки кількості вантажу буде встановлено втрату або пошкодження вантажу з вини перевізника, останній відшкодовує витрати на проведений огляд та/або перевірку кількості вантажу”.
8) Викласти частину 1 статті 166 КТМУ у такій редакції:
“Якщо одержувач не заявив перевізнику у письмовій формі вимоги загального характеру щодо недостачі або пошкодження вантажу протягом робочого дня, наступного за днем передачі вантажу одержувачу, то вважається, що одержувач отримав вантаж згідно з умовами коносаменту, якщо інше не буде доведено”.
9) Викласти частину 3 статті 166 КТМУ у такій редакції:
“Якщо втрата, недостача або пошкодження не є явними і не могли бути виявлені при звичайному способі приймання вантажу, то положення пункту 1 цієї статті застосовуються, якщо заява у письмовій формі не зроблена одержувачем протягом 15 календарних днів після дня, наступного за днем прийняття вантажу”.
10) Викласти статтю 174 КТМУ “Провізна плата” у такій редакції:
“У разі втрати, недостачі або пошкодження вантажу з причин, за які перевізник не несе відповідальності, провізна плата сплачується повністю. У випадках, передбачених статтями 154, 157, 158, 159 цього Кодексу, провізна плата сплачується пропорційно пройденій відстані”.
11) Доповнити КТМУ статтею 147-1 “Нотіс” наступного змісту:
“Перевізник зобов’язаний у письмовій формі (нотіс) повідомити відправника або одержувача, якщо останній зазначений відправником, про те, що судно готове або буде готове у визначений час до навантаження або розвантаження вантажу.
День і час подання нотісу визначаються угодою сторін, а за відсутності такої угоди – звичаями, прийнятими в порту навантаження або розвантаження.
Якщо буде встановлено, що судно не готове до навантаження або розвантаження у визначеній у нотісу час, такий нотіс вважається не поданим і завдані у зв’язку з цим збитки мають бути відшкодовані перевізником”.
12) Викласти статтю 148 КТМУ у такій редакції:
“Термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або розвантажений із судна без додаткових до провізної плати платежів (сталійний час), визначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди – нормами, звичайно прийнятими в порту навантаження або розвантаження.
Сталійний час нараховується в робочих днях, годинах і хвилинах, починаючи з дня, який є наступним за днем подання нотісу про готовність судна до навантаження або розвантаження.
Сталійний час не включає час, протягом якого навантаження або розвантаження вантажу не проводилося через причини, залежні від перевізника, або внаслідок непереборної сили чи гідрометеорологічних умов, які створюють загрозу збереженню вантажу або перешкоджають його безпечному навантаженню чи розвантаженню”.
13) Доповнити статтю 149 КТМУ частиною 4 наступного змісту:
“Контрсталійний час нараховується у календарних днях, годинах, хвилинах з моменту закінчення сталійного часу. У контрсталійний час включаються недільні та офіційно встановлені святкові дні, оголошений неробочим у порту час, а також перерви у навантаженні (розвантаженні) вантажу, які є наслідком непереборної сили або гідрометеорологічних умов, що створюють загрозу збереженню вантажу або його безпечному навантаженню (розвантаженню). Час, протягом якого навантаження (розвантаження) вантажу не проводилося по залежних від перевізника причин, не включається у контрсталійний час.”
14) Прийняття Правил перевезення вантажів морським транспортом. Структура Правил має включати такі розділи:
Загальні положення.
Розділ І. Загальні правила перевезення вантажів морським транспортом.
1.1. Організація морських перевезень.
1.2. Правила оформлення вантажних та перевізних документів.
1.3. Правила подання вантажу для перевезення.
1.4. Правила здійснення морських перевезень.
1.5. Правила одержання вантажу в порту призначення.
1.6. Відповідальність відправника, перевізника, одержувача.
1.7. Правила складання комерційних актів.
1.8. Претензії та позови.
Розділ ІІ. Спеціальні правила перевезення вантажів морським транспортом.
2.1. Правила виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.
2.2. Порядок оформлення документів на експортні та імпортні вантажі.
2.3. Строки доставки вантажів та порядок їх нарахування.
2.4. Правила розшуку вантажів.
2.5. Правила здійснення морських перевезень в опломбованих приміщеннях.
2.6. Правила морського перевезення вантажу з провідниками відправника або одержувача.
2.7. Правила перевезення контейнерів морським транспортом.
Заключні положення.
В порядку роботи над проектом нових правил морських перевезень, слід враховувати наступні пропозиції.
По-перше, у зміст правил не слід включати одночасно положення про регулювання перевезень вантажів, пасажирів, багажу і пошти, щоб запобігти накопичення правових норм та великий обсяг правил. Мова йде про розробку Правил перевезення вантажів морським транспортом та окремо Правил перевезення пасажирів, багажу і пошти морським транспортом.
По-друге, нові Правила перевезення вантажів морським транспортом повинні містити поряд із загальними правилами перевезення вантажів морським транспортом, спеціальні правила. На нашу думку, це має бути цілком систематизований нормативний акт щодо предмету його регулювання для його наступного зручного використання на практиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В.В. Лаптева. – М.: Юридическая литература, 1983. – с.14.
2. Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять “підприємництво” та “господарська діяльність” // Право України. –1999. - № 5. – с. 88-91.
3. Лаптев В.В. Предмет и система хозяйственного права. – М.: Юридическая литература, 1969. – с.103.
4. Хозяйственное право: Общие положения / Под ред. В.В. Лаптева. – М.: Наука, 1983. – с.22.
5. Типовые чартера для фрахтования морских судов. – М., 1936.-с. 3-15.
6. Асеев С.В. Коносаменты: учебное пособие. – Горький, 1990. – с.36.
7. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. – с.284.
8. Транспортное право: Учебное пособие. – М.: “Былина”, 2001. – с. 8-9.
9. Тарасов М.А. Система транспортного права Советского Союза // Советское государство и право. – 1957. - № 4. – с. 110-111.
10. Александров-Дольник М.К. К вопросу о системе советского транспортного права // Советское государство и право. – 1957. - № 12. – с. 412.
11. Тарасов М.А. Транспортное право. – Ростов-на Дону, 1968. – с.8.
12. Кейлин А.Д. Советское морское право. – М.: Водтрансиздат, 1954. – с. 6-7.
13. Гуцуляк В.Н. Морское право. – М.: “РосКонсульт”, 2000. – с. 6-14.
14. Жудро А.К., Джавад Ю.Х. Морское право. – М.: “Транспорт”, 1974. – с. 23.
15. Шмигельский Г.Л., Ясиновский В.А. Основы советского морского права. – М.: “Морской транспорт”, 1963. – с. 10-11.
16. Организация перевозок экспортных и импортных грузов СССР. – М., 1962. – с. 30-45.
17. Зотов Д.К., Блинов А.В. Морское линейное судоходство. – М., 1970. – с. 15-32.
18. Александрова К.И. Правовое регулирование деятельности судоходных линейных конференций // Морское право. – Л., 1974. – Вып. 179. – с. 3-16.
19. Закон України від 1 червня 2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” // Урядовий кур’єр. – 2000. – 2 серпня.
20. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 “Про затвердження переліку органів ліцензування” // Урядовий кур’єр. – 2000. – 7 грудня.
21. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України № 11/50 від 30. 01.2002 р. “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом”// Офіційний Вісник України. – 2002. - № 8.
22. Масляев И.А. Долгосрочный транспортный договор и его роль в организации хозяйственных связей // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. –1984. - № 1. – с. 73-79.
23. Тарасов М.А. Договор перевозки по советскому праву. – М.: Водтрансиздат, 1954. – с.22-23.
24. Тарасов М.А. Годовой (навигационный) договор перевозки грузов по советскому гражданскому праву // Ученые записки юридического факультета Ростовского государственного университета. Том. 17. Вып. 2. – Х.: Харьковский гос. университет им.А.М. Горького, 1958. – с.58-60.
25. Шмигельский Г.Л., Падорин Л.В. Значение навигационных договоров на морском транспорте // Морское право и практика. Вып. 71. – Л.: Морской транспорт, 1961. - № 15. – с. 12-16.
26. Шмигельский Г.Л. Договор перевозки грузов по советскому морскому праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – М., 1955. – с. 19.
27. Самойлович П.Д. Правовое оформление морских перевозок грузов. – М.: Водтрансиздат, 1954. – с.23.
28. Кейлин А.Д. Транспортное право СССР и капиталистических стран. – М., 1938. – с.67.
29. Ходунов М.Е. Справочная книга по речному транспорту. – М., 1953. – с.30.
30. Панкратьев А.Ю. Коммерческая експлуатация морского транспорта. – М.: Морской транспорт, 1955. – с. 29-30.
31. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання: Навч. посібник. – К.: Наукова думка, 2002. – с. 50-52.
32. Демиденко В.В., Зорин А.С. Из древних законов Хаммурапи: к истории морского права // Морской флот. – 1983. - № 5. – с.32.
33. Вышнепольский С.А., Бурмистров М.М., Забелин В.Г. Фрахтование морских судов. – М., 1964. – с.55.
34. Шемякин А.Н., Короткий Т.Р. Правовое регулирование морской перевозки грузов и пассажиров: Учебное пособие. – О.: ЛАТСТАР, 1999. – с.6.
35. Морское право Украины / Демиденко В.В., Шемякин А.Н., Балобанов А.О. и др. – О.: АО БАХВА, 1996. – с.59.
36. Демиденко В.В. Развитие советского морского права // Морской флот. – 1982. - № 12. – с.34-37.
37. Александров-Дольник М.К. Споры, вытекающие из правоотношений сторон в железнодорожных грузовых операциях. – М.: Госюриздат, 1955. – с. 17.
38. Общие и специальные правила перевозки грузов 4-М. Том І. Общие правила. – М.: В/О «Мортехинформреклама», 1991. – с.3-17.
39. Тарасов М.А. Договор перевозки по советскому праву. – М.: Водтрансиздат, 1954. – с.23.
40. Волынец Ф.С. Перевозки в малом каботаже и вопросы права. – М.: Водтрансиздат, 1954. – с. 43-46.
41. Панкратьев А.Ю. Коммерческая експлуатация морского транспорта. – М.: Морской транспорт, 1955. – с. 29-30.
42. Гусаков А.Г. Железнодорожное право по законодательству СССР. – М.: Транспечать НКПС, 1929. – с.71.
43. Изволенский В.Н. Правовые вопросы железнодорожных перевозок. – М.: Трансжелдориздат, 1954. – с. 54-84.
44. Калпин А.Г. Чартер: природа, структура отношений, сопоставление со смежными транспортными договорами. – М.: Транспорт, 1978. – с.6.
45. Рюмина Л.А. Договор морской перевозки по английскому праву. – М., 1961. – с. 3.
46. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1968. - № 39. – Ст. 351.
47. Самойлович П.Д. Договор морской перевозки по советскому праву. – М., 1952. – с. 11.
48. Кодекс торговельного мореплавства України // Голос України. – 1995. – 12 липня.
49. Хозяйственный (Коммерческий) кодекс Украины. Проект. – К., 1995.
50. Конвенция ООН о морской перевозке грузов 1978 года // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. – 1979. – Вып. 18. – с.85-107.
51. “Положення про порядок підготовки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення”, затверджене Наказом Мінтрансу України від 14.12. 1998 р. № 497 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 2. – Ст.89.
52. Закон України від 20 жовтня 1999 р. “Про транзит вантажів” // Урядовий кур’єр. – 1999. – 13 лютого.
53. Егоров К.Ф. Сделки заморской купли-продажи // Морское право и практика. – М.: ЦНИИМФ, 1965. - № 29(149).
54. Дмитриев А.Г., Лебедев С.Н. Некоторые «пограничные» вопросы договоров купли-продажи и морской перевозки грузов в практике внешнеторговой арбитражной комиссии // Торговое мореплавание и морское право. – 1980. – Вып. 9. – с. 24-25.
55. Указ Президента України від 04 жовтня 1994 р. “Про застосування Мжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС” // Урядовий кур’єр. – 1994. - № 54-55.
56. ІНКОТЕРМС.Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур’єр. – 2002. - № 63, 68.
57. Черкес М.Е., Стрельцова Е.Д. Морская перевозка грузов: Учебное пособие. – О.: БАХВА, 1997. – с. 10-35.
58. Брагинский М.И., Еремеев Д.Ф. Хозяйственные договоры. – М.: «Беларусь», 1967. – с. 7-15.
59. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. Изд. 2-е, испр. – М.: «Статут», 2000. – с.255.
60. Джавад Ю.Х.., Жудро А.К., Самойлович П.Д. Морское право / Под ред. А.К. Жудро. – М.: «Транспорт», 1964. – с. 146.
61. Петровский В.В. Морское линейное судоходство. – М., 1977. – с. 171.
62. Немчинов Н.В. Обязательные условия и правовая природа коносамента // Труды ЦНИИМФ. Морское право. Вып. 263. – Л.: «Транспорт», 1981. – с. 55.
63. Калпин А.Г. Понятие и правовая природа букингового договора по советсткому и иностранному морскому праву // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. – 1972. – Вып. 12. – с.3-12.
64. Лазаров И. Договор перевозки грузов морем на линейных условиях по болгарскому морскому праву // Морское право и практика. – 1969. - № 42 (225). – с.13.
65. Оберг Р.Р., Фафурин Н.А. Коммерческая практика заграничного плавания. – М., 1973. – с.9.
66. Топалова Л. Коносаментъ при договорите за морски превоз. – София, 1973. – с.34.
67. Закон України від 10 листопада 1994 р. “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 51. – Ст. 447.
68. Закон України від 20 жовтня 1998 р. “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 52. – Ст. 318.
69. Закон України від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 40. – Ст. 183.
70. Закон України від 15 травня 1996 р. «Про трудопровідний транспорт» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 29. – Ст. 139.
71. Закон України від 5 квітня 2001 р. «Про автомобільний транспорт» // Офіційний Вісник України. – 2001. - № 17. – Ст.719.
72. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. – Ст. 275.
73. «Концепція створення та функціонування національної мережі транспортних коридорів в Україні», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1997 р. № 821 // Урядовий кур’єр. – 1997. – 14 серпня.
74. Яичков К.К. Договор железнодорожной перевозки грузов по советскому праву. – М.: Издательство АН СССР, 1958. – с.99.
75. Аллахвердов М.А. Правовые вопросы перевозки и буксировки по внутренним водным путям. – М.: “Речной транспорт”, 1955. –с.18.
76. Ходунов М.Е. Внутренневодное право. – М.: Наркомречфлот СССР, 1945. – с.85.
77. Брагинский М.И. Общее учение о хозяйственных договорах. – М.: Наука и техника, 1967. – с.36.
78. Рябинский Б.М. Правовое регулирование отношений по перевозке грузов на советском морском транспорте: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1962.
79. Шешенин Е.Д. Предмет обязательства по оказанию услуг // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. Вып.3. – Свердловск: Среднеуральское книжное изд-во, 1964. – с. 188.
80. Именитов Г.И. Советское морское и рыболовное право. – М.: Госюриздат, 1951. – с. 51.
81. Райхер В.К. Регулирование морских грузовых перевозок в советском законодательстве // Советское государство и право. – 1965. - № 11. – с. 68.
82. Тарасов М.А. Роль чартера в морской перевозке грузов // Ученые записки Ростовского государственного университета. Том LXVIII. Вып. 4. – с.147.
83. Діковська І.А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – с.8.
84. Діковська І.А. Місце договору повітряного чартеру у системі приватно-правових договорів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип.125. Правознавство. – 2001. – с. 35-39.
85. Маковский А.Л. Правовое регулирование морских перевозок грузов. – М., 1961. – с. 103.
86. Смирнов В.Т. Сущность договора тайм-чартера и область его применения // Советское государство и право. – 1969. - № 7. – с. 45.
87. Рыкачев В.Н. Морское торговое право. – М., 1928. – с. 66-67.
88. Мовчановский В., Орлов В. Очерки советского торгового права. – М.: Гострансиздат, 1931. – с.123.
89. Кузнецов С. Морское торговое право СССР. – М., 1934. – с.26.
90. Морское право и практика. – М.: ЦНИИМФ, 1967. - № 34 (176).
91. Советское морское право / Под ред. В.Ф. Мешеры. – М., 1980. – с.119.
92. Вакулович Е.В. Договір оренди транспортних засобів: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 2002. – с.11.
93. Вакулович Е.В. Види договору оренди транспортних засобів // Вісник Університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – Х., 2000. – с. 187-189.
94. Булгакова І.В. Поняття та значення договору залізничного перевезння вантажів за законодавством України // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 1. – с. 167.
95. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с. 173-176.
96. Закон України від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 14. – Ст. 168.
97. Закон України від 27 березня 1991 р. “Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 24. – Ст.272.
98. Закон України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – Ст. 682.
99. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К.: КУ ім. Т.Шевченка, 1999. –с.8-9.
100. Комментарий к Кодексу торгового мореплавания Союза ССР / Под ред А.Л. Маковского. – М.: Транспорт, 1978. – с. 149.
101. Фадеева Т.А. Договор перевозки груза. – Л.: ЛГУ, 1971. – с.29.
102. Стрельцова Є.Д. Особливості суб’єктного складу договору морського перевезення вантажу // Правова держава. – 2002. -№4. – с. 25-29.
103. Постановление СНК СССР от 09 декабря 1934 г. «О государственных морских пароходствах» // Собрание законодательства. – 1934. - № 64.
104. “Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника”, затверджене Постановою Кабінета Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668 // Урядовий кур’єр. – 2001. – 23 червня.
105. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Том 2. – Л.: ЛГУ, 1961. – с. 275 –276.
106. Стрельцова Є.Д. Договір морського перевезення вантажу (порівняльний аспект): Автореф. дис. … канд. юрид.наук. – О., 2002. – с.8.
107. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М.: Госюриздат, 1950. – с.141.
108. Астановский Г.Б. Правовое положение грузополучателя и принцип реального исполнения в договоре перевозки // Правоведение. – 1963. - № 4. – с. 54-58.
109. Рапопорт Я.И. Правовое положение грузополучателя в договоре грузовой железнодорожной перевозки // Научные записки Харьковского института советской торговли. – 1957. – Вып. 6. – с. 171-173.
110. «Правила здійснення транспортно-експедиторської діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів”, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р. № 770 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. – № 2. – Ст.35.
111. Горюнов Б.Ф., Шихиев Ф.М., Никеров П.С. Морские порты. – М.: Транспорт, 1989. – с. 7.
112. Закон о морских портах на подходе // Порты Украины. – 2000. - № 1. – с. 6-7.
113. Украинские порты: итоги 1999 г.// Порты Украины. – 2000. - № 1. – с. 42.
114. Морские и речные термины: Словарь / Под ред. О.П. Мурлыгина. – М.: Былина, 1997. – с. 5.
115. Кейлин А.Д., Фриденштейн Я.Б. Агентирование морских судов. – М.: Морской транспорт, 1949. – с. 47-50.
116. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с.148-150.
117. Егоров К. Ф. Развитие функций внешнеторгового коносамента // Морское право и практика. – Л.: ЦНИИМФ, 1963. - № 22 (108).
118. Роттермунд В. Перевозка грузов морем /Под ред. М. В. Васильева. – М.-Л.: Государственное транспортно-техническое издательство, 1938. – с.55.
119. Александров-Дольник М.К., Лучанский Ф.М. Грузовые перевозки разными видами транспорта. – М.: Юридическая литература, 1971. – с. 182.
120. Условия международных перевозок. – К., 1993. – с. 80.
121. Международная конвенция об унификации некоторых правил о коносаменте 1924 г. // Материалы по морскому праву и международному торговому мореплаванию. – 1972. – Вып 1.- с.19-28.
122. Садиков О.Н. Конвенция ООН о морской перевозке грузов и некоторые проблемы международного транспортного права // Советский ежегодник международного права. 1979 год. – М., 1980. – с. 228-311.
123. Иванов Г.Г. Современное состояние международно-правового регулирования морской перевозки грузов: по материалам зарубежной печати. – М., 1980. – с. 10-20.
124. Иванов Г.Г. Международно-правовое регулирование перевозки грузов морем // Актуальные проблемы морского права и международного судоходства. – М.: Союзморниипроект, 1980. – с. 53-62.
125. Иванов Г.Г. Проблема унификации международно-правовых норм, регулирующих перевозку грузов морем. // Морское право. – Л.:ЦНИИМФ, 1978. – Вып. 229. – с.24-98.
126. Егоров К.Ф. Гамбургские правила 1978 г. Основные понятия и принципы ответственности // Морское право. – Л.: ЦНИИМФ, 1981. – Вып. 263. – с. 34-48.
127. Иванов Г.Г. Новая конвенция // Морской флот. – 1978. - № 10. – с. 38-40.
128. Наказ Державної митної служби України від 29 лютого 2000 р. № 117 “Про затвердження Порядку митного контролю та митного оформлення еноргоносіїв, що переміщуються через митний кордон України морським та річковим транспортом”// Офіційний Вісник України. – 2000. - № 18.
129. Наказ Державної митної служби України від 23 січня 2001 р. № 26 “Про затвердження Порядку здійснення митного контролю за переміщенням через митний кордон України товарів та інших предметів з використанням морського, річкового й паромного видів транспорту” // Офіційний Вісник України. – 2001. - № 6. – Ст. 258.
130. Кокин А. Выдача внешнеторгового коносамента // Морской флот. – 1980. - № 4. – с. 39-40.
131. Кокин А. Прием внешнеторгового коносамента грузоотправителем // Морской флот. – 1980. - № 10. – с. 28-29.
132. Кокин А.С. Небортовой коносамент в договорах перевозки грузов морем, купли-продажи, в операциях с документарным аккредитивом // Советский ежегодник морского права. 1982 год. – М.: «Мортехинформреклама», 1983. – с. 120 -124.
133. Кокин А.С. Происхождение и развитие понятия «чистый коносамент» // Информационный бюллетень СЭВ. Бюро координации фрахтования судов. – 1982. - № 1. – с. 33-40.
134. Кокин А.С. Понятие «чистый» коносамент в банковской практике // Информационный бюллетень СЭВ. Бюро координации фрахтования судов. – 1982. - № 12. – с. 31-38.
135. Иванов Г.Г. Проблема гарантийных писем и попытка ее решения в проекте ЮНСИТРАЛ // Материалы по морскому праву и торговому мореплаванию. – 1978. – Вып. 15. – с. 22-31.
136. Советское морское право: Учебник для вузов морского транспорта / Мешера В.Ф., Балобанов О.М., Виноградов М. М. и др. / Под ред. В.Ф. Мешеры. – М.: Транспорт, 1980. – с. 125.
137. Гуцуляк В.Н. Морское право: Учебное пособие. – М.: РосКонсульт, 2000. – с. 250-252.
138. Иванов Г.Г. Правовое регулирование перевозки грузов по сквозному к