ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Краткое описание

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .................................................................................3
ВСТУП...................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ
(право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність)................................13
1.1. Поняття, об’єкт та зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи ....13
1.2. Загальна характеристика особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи .34
1.2.1. Право на життя – основне особисте немайнове право, що забезпечує природне існування людини 34
1.2.2. Право фізичної особи на здоров'я 56
1.2.3. Право фізичної особи на свободу та особисту недоторканність 82
ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ..............................................................................................96
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ (права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність)............................................97
2.1. Поняття захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи ...97
2.2. Юрисдикційна форма захисту особистих немайнових прав,
що забезпечують природне існування фізичної особи, та властиві їй способи ..114
2.3. Неюрисдикційна форма захисту особистих немайнових прав,
що забезпечують природне існування фізичної особи, та властиві їй способи ...138
2.3.1. Самозахист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи 138
2.3.2. Договір про надання особистої охорони як засіб самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи ..157
ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ..........................................................................................172
ВИСНОВКИ.......................................................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................................183
ДОДАТКИ..........................................................................................................................205
ВСТУП

Актуальність теми. Загальновизнаною в світовій практиці є оцін¬ка ефективності діяльності держави залежно від стану дотримання в країні особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність. Тому сьогодні одним із пріоритетних напрямів розвитку українського законодавства є регулювання, охорона та захист названих прав.
Відповідно до статті 3 Конституції України, гарантування прав і свобод людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх закріплення та забезпечення є головним обов’язком держави.
За відсутності закріплення особистих немайнових прав фізичної особи в Цивільному кодексі України, наукові дослідження в цій сфері здебільшого обмежувалися теоретичними посиланнями, що не ґрунтувалися на положеннях законодавства. Можливості ж цивільно-правового захисту зазначених прав знаходили своє втілення лише у відшкодуванні моральної шкоди, і, відповідно, цивілістичні дослідження також здебільшого були присвячені розгляду саме цього засобу захисту.
З прийняттям Цивільного кодексу України вказані права отримали позитивне закріплення, але це поставило перед науковцями нові завдання щодо вирішення загальних та окремих питань реалізації названих прав та їх захисту.
Права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність є, на думку автора, базовими по відношенню до всіх інших прав. Власне, саме ці права обумовлюють можливість існування людини в світі, тому дане дослідження присвячене проблемі цивільно-правового захисту саме права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність.
Проблеми, пов’язані з дієвим захистом прав, які є предметом даного дослідження, зокрема, такі, як визначення специфічних особливостей названих прав як об’єкта цивільного захисту, визначення змісту названих прав та моменту їх виникнення, а отже і моменту виникнення права на захист, визначення того, що саме слід розуміти під захистом особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, проблема визначення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням, а також реальної можливості отримання такого відшкодування, прогалини та недоліки чинного законодавства щодо регулювання, дієвого здійснення і захисту названих прав, а також інші проблеми, що виникли у зв’язку із закріпленням зазначених особистих немайнових прав фізичної особи в Цивільному кодексі України, перешкоджають повноцінній реалізації їх фізичною особою і вимагають проведення подальших наукових досліджень у цій галузі.
Проблемам цивільно-правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи і раніше приділялася певна увага науковцями як в Україні, так і за її межами. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність) та їх захист були об’єктом дослідження докторських і кандидатських дисертацій. За радянських часів в Україні дослідженню особистих немайнових прав фізичної особи було присвячено дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук З. В. Ромовської. Пізніше, вже за часів незалежності, в Україні виконано та захищено дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, зокрема, Л. В. Красицькою, Л. О. Корчевною, Л. В. Малюгою. Названим особистим немайновим правам присвячено монографію О. О. Пунди. В Російській Федерації дані права досліджувались на рівні докторських дисертацій Л. О. Красавчиковою, М. М. Малеїною, К. Б. Ярошенко, та на рівні кандидатських дисертацій М. Л. Апранич, О. М. Єрмоловою, О. А. Пєшковою, В. С. Синенком. Праці названих вчених стали вагомим внеском у розвиток проблеми цивільно-правового регулювання, здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи та ґрунтовним науковим фундаментом для проведення подальших наукових досліджень в цій галузі, важливим кроком на шляху вдосконалення законодавства та забезпечення повноцінної реалізації фізичною особою особистих немайнових прав, що забезпечують її природне існування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до п. п. 5, 6 „Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004 р.; п. 1.4. „Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.”, схвалених Вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23.03.2001 р.; п. 9.1. „Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.”, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.01.2006 р.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні сутності особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (права на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність), як об’єкта цивільно-правового захисту та з’ясуванні особливостей їх захисту засобами цивільного права.
Завдання дослідження відповідають поставленій меті та полягають у наступному:
- визначити правову природу, поняття, об’єкт і зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров’я, свободу, особисту недоторканність), як об’єкта цивільно-правового захисту, їх специфічні риси та особливості;
- сформулювати визначення поняття та встановити специфічні ознаки захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (життя, здоров'я, свобода, особиста недоторканність);
- визначити особливості форм та способів захисту, які є прийнятними для захисту названих прав;
- вказати недоліки та прогалини чинного законодавства та нормативно-правової бази, що регламентує відносини, пов’язані з захистом особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров’я, свободу та особисту недоторканість), які заважають повноцінній реалізації права фізичною особою;
- розробити рекомендації щодо усунення недоліків чинного законодавства, обґрунтувати пропозиції і рекомендації теоретичного та практичного характеру щодо вдосконалення існуючого механізму цивільно-правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність.
Об’єкт дослідження становлять цивільні правовідносини, що виникають у процесі здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи.
Предметом дослідження є інститут особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, наукова доктрина, правозастосовча та судова практика.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить низка загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлено особливостями його об’єкта, предмета, мети і завдань.
У ході проведення дослідження було використано діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, а також порівняльно-правовий методи пізнання. Діалектичний метод пізнання сприяв всебічному аналізу, виявленню генезису, ознак, змісту та форм розглядуваних явищ; формально-логічний метод дозволив сформулювати нові правові норми та юридичні дефініції, зокрема, пропозиції щодо внесення змін до відповідних нормативних актів, дати авторське визначення поняття захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, та ін. Спираючись на системний підхід, інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, розглядався водночас як складна структура і як складова системи цивільного права. За допомогою системно-структурного методу вдалося, зокрема, визначити місце особистих немайнових прав фізичної особи в системі цивільно-правового регулювання. Логічний метод допоміг виявити існуючі протиріччя в наукових підходах до предмета дослідження, а також суперечності у законодавстві, розробити пропозиції щодо їх усунення; порівняльно-правовий метод було використано при вивченні особливостей правового регулювання відносин у різних країнах і різних правових системах, для виявлення переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій.
Відповідно до результатів дослідження, наукова новизна конкретизується у таких основних положеннях:
1. Запропоновано авторське визначення нематеріального блага об’єкта особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи як строго позитивної (корисної), ідеальної (абстрактної), належної кожній людині від народження субстанції (лат. substantia – сутність; те, що є основою), наявність якої обумовлює існування людини в світі як такої, без якої буття людини не буде можливим, і користування яким людиною не завжди пов’язане з усвідомленням нею його корисності.
2. Подальшого розвитку набуло вирішення проблеми щодо визначення змісту особистого немайнового права. Обстоюється думка, що зміст особистого немайнового права, яке забезпечує природне існування фізичної особи, як і будь-якого іншого цивільного права, становить сукупність правомочностей належності, користування та розпорядження (право на власні дії), право вимагати від інших суб’єктів виконання покладених на них обов’язків та право на захист.
3. Сформульовано авторське визначення поняття особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, та визначені їх специфічні ознаки. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (право на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність), пропонується визначити як природно належну фізичній особі сукупність правомочностей з належності, користування та розпорядження нематеріальними благами, що має абсолютний характер, обумовлює існування людини в світі (як біологічне, так і соціальне) та не вимагає для їхнього здійснення усвідомлення особою причинного зв’язку між властивостями блага та можливістю використання його для задоволення своїх потреб. З даного визначення можна виділити такі ознаки названого права: 1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, мають специфічний об’єкт (нематеріальне благо), який, фактично, обумовлює всі інші його специфічні риси; 2) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, мають природне по¬ходження, тобто їх належність фізичній особі не залежить від волі тієї чи іншої держави; 3) зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, складають правомочності з належності, користування і розпорядження; 4) наявність цих прав у фізичної особи обумовлює її біологічне та соціальне існування; 5) ці права мають абсолютний характер, тобто вони належать абсолютно всім і кожній людині окремо.
4. Дістало подальшого розвитку розв’язання проблеми визначення моменту виникнення права на життя. Оскільки до моменту народження існування плоду не можна назвати життям в повному сенсі, від зачаття і до моменту народження пропонується визнавати за ненародженою дитиною право на недоторканність життя. Право ж фізичної особи на життя виникає в момент народження людини. Оскільки не можна ігнорувати той факт, що життя ще не народженої дитини також має підлягати охороні та захисту, пропонується внести відповідні зміни до частини 1 та частини 6 статті 281 ЦК України.
5. Подальшого розвитку набуло розв’язання проблеми відшкодування шкоди, завданої донору внаслідок виконання ним донорських функцій. Пропонується виділити два види негативних наслідків, які можуть мати місце при виконанні донором донорських функцій: 1) негативні наслідки, що є наслідком втручання у організм донора, які настануть з необхідністю. Можна умовно сказати, що на них очікують, коли вилучають у донора певні органи чи репродуктивні матеріали (очікувана шкода); 2) негативні наслідки, рівень небезпеки яких перевищує межі очікуваної шкоди, і які зазвичай, за таких самих умов, наставати не повинні (непередбачена шкода). Саме негативні наслідки другого виду слід визнавати шкодою в загальноприйнятому розумінні. Обстоюється думка про доцільність визнання донора спеціальним суб'єктом захисту особистого немайнового права фізичної особи на здоров'я.
6. Сформульовано авторське визначення поняття захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, як діяльності уповноваженої особи, що має бути спрямована на попередження (бажано), або припинення порушення особистих немайнових прав, та (або, у разі, якщо порушення особистого немайнового права або блага вже відбулося і можливо оцінити завдану шкоду), отримання компенсації моральної шкоди та відшкодування майнових витрат.
7. Набуло подальшого розвитку розв’язання проблеми відшкодування шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. З метою підвищення імовірності отримання відшкодування в разі завдання шкоди праву на життя, здоров'я, свободу, особисту недоторканність внаслідок вчинення дій, що не містять ознак злочину, запропоновано утворити Фонд дотування цивільної відповідальності. Метою існування такого Фонду має стати дотування виплат боржників, винних у завданні шкоди особистим немайновим правам, що забезпечують природне існування фізичної особи (переважно життю та здоров'ю).
8. Подальший розвиток отримало розв’язання проблеми здійснення самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Визначено специфічні риси самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи: 1) для застосування заходів самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (життя, здоров'я, свободи, недоторканності), достатньо наявності загрози порушення такого права; 2) у межах самозахисту припустимим є вчинення дій, що характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки, навіть з ознаками злочину, але злочином за даних обставин не є, аж до позбавлення іншої особи життя.
З урахуванням цих специфічних рис, запропоновано визначати самозахист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, як можливість особи, в разі навіть виявлення загрози порушення особистого немайнового права (на життя, здоров'я, свободу, недоторканність), з метою запобігання або припинення його, здійснити активні дії (навіть такі, що характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки, мають ознаки злочину, але злочином за даних обставин не визнаються), (або утримуватися від таких дій), за умови їх відповідності ступеню небезпеки загрози або можливих наслідків, силами самого потерпілого, чи за допомогою інших осіб.
9. У межах подальшого розв’язання проблеми самозахисту фізичною особою своїх особистих немайнових прав, що забезпечують її природне існування, обстоюється думка про доцільність розгляду укладення фізичною особою договору особистої охорони як одного із способів самозахисту. В разі укладання особою договору особистої охорони, дії з самозахисту переносяться на більш ранній момент виявлення загрози порушення своїх немайнових прав та виражаються безпосередньо в укладенні договору. Дії ж уповноваженої за договором особи (охоронця), в разі виникнення наявної загрози посягання, мають відповідати вимогам, що висуваються до дій охоронюваної особи, які вона мала б право вчинити за даних обставин. При цьому укладення такого договору не позбавляє охоронювану особу права, за необхідності, здійснювати самозахист своїми силами.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
- у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані для проведення подальших досліджень загальних проблем правового регулювання та захисту особистих немайнових прав фізичної особи, а також проблем, пов'язаних із закріпленням, здійсненням та захистом окремих особистих немайнових прав - права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність;
- у правотворчій сфері – сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення законодавства України (Цивільного кодексу України, законів України та підзаконних актів). Зокрема, запропоновано внести зміни та доповнення до статей 281, 283, 289 Цивільного кодексу України, статті 52 Закону України „Основи законодавства України про охорону здоров'я”, постанови Кабінету Міністрів України №1138 від 17.09.1996 р.;
- у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів може полегшити практичне застосування норм, якими регулюються особисті немайнові правовідносини, а також удосконалити діяльність органів та посадових осіб, на яких покладається охорона та захист особистих немайнових прав фізичних осіб;
- у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право”, спецкурсу “Особисті немайнові права фізичних осіб”.
Апробація результатів дисертації. Одержані в процесі дослідження висновки, узагальнення та пропозиції оприлюднювалися на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 23 квітня 2004 р.); науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна „Проблема юридичної особи в цивільному праві України” (Харків, 21 травня 2004 р.); науково-практичній конферен¬ції, присвяченій пам’яті проф. О. А. Пушкіна „Актуальні проблеми цивільного права та процесу” (Харків, 21 травня 2005 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених” (Харків, 25 травня 2005 р.); під час проведення круглого стола „Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі” (Харків, 16 грудня 2005 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження було опубліковано п’ять наукових статей у фахових виданнях, тези конференцій та матеріали круглого столу.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Принцип пріоритетності людини та її прав і свобод у порівнянні з іншими соціальними цінностями, який віднайшов своє нормативне закріплення у статті 3 Конституції України, був втілений і у відповідних реформах правового життя держави. Особлива роль у цьому, безперечно, належить саме нормам цивільного права, які не лише інкорпорували в себе основні особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи – такі, як право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, (Книга 2 Цивільного кодексу України), але й забезпечили ефективність їх реалізації, охорони та захисту шляхом визнання юридичної рівності сторін. Проте на сьогодні все ще недосконалим лишається як законодавство, що регулює названі права (прийняті нормативні акти досить часто не лише не вирішують проблему, але й додають певних суперечностей до вже існуючих нормативних положень), так і механізм захисту названих прав (зокрема, відсутність дієвого механізму захисту названих прав у судовому порядку, труднощі з отриманням відшкодування в разі завдання шкоди, та ін.), що, безперечно, знижує його дієвість. Такий стан проблеми спонукає до пошуку нових способів її вирішення. У дисертації проведено теоретичне узагальнення й подане нове вирішення наукової задачі, що полягає у цивілістичному дослідженні особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність), з'ясування їх правової природи та позитивного змісту, визначення поняття захисту та самозахисту названих прав з метою віднаходження найбільш оптимальних, дієвих механізмів (способів) їх захисту.
Основні наукові та практичні результати роботи мають методологічне, теоретичне та практичне значення.
2. Дослідження проблеми здійснення захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність) дозволило сформулювати висновки, що мають важливе теоретичне та практичне значення. Вказані висновки полягають у наступному:
2.1. Аналіз можливості та доцільності включення особистих немайнових прав фізичної особи до предмета регулювання цивільного права дає підстави зробити висновок про доцільність приєднання до прибічників так званої позитивної теорії, оскільки, на даному етапі розвитку цивільного права, включення названих правовідносин саме до предмету цивільного права дозволяє повною мірою здійснювати їх регулювання та захист у разі порушення саме засобами цивільного права.
2.2. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи запропоновано визначити як природно належну фізичній особі сукупність правомочностей з належності, користування і розпорядження нематеріальними благами (позитивними, ідеальними, належними людині від народження субстанціями), що має абсолютний характер, обумовлює існування людини в світі (як біологічне, так і соціальне), та не вимагає для їхнього здійснення усвідомлення особою причинного зв’язку між властивостями блага та можливістю використання його для задоволення своїх потреб.
З даного визначення випливає ряд ознак особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи: 1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, мають специфічний об’єкт (нематеріальне благо), який, фактично, обумовлює всі інші його специфічні риси; 2) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, мають природне походження, тобто їх належність фізичній особі не залежать від волі тієї чи іншої держави; 3) зміст особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, складають правомочності з належності, користування і розпорядження; 4) наявність цих прав у фізичної особи обумовлює її біологічне та соціальне існування; 5) ці права мають абсолютний характер, тобто вони належать абсолютно всім і кожній людині окремо.
Дістало подальшого розвитку вирішення проблеми визначення змісту особистого немайнового права. На відміну від попередників, які або взагалі заперечували можливість здійснення активних цивільно-правових дій по відношенню до особистих немайнових прав, або припускали можливість надання суб’єкту повноважень щодо володіння і користування об’єктом, обстоюється думка, що зміст особистого немайнового права, що забезпечує природне існування фізичної особи, становлять правомочності належності, користування та розпорядження (право на власні дії), право вимагати від інших суб’єктів виконання покладених на них обов’язків, та право на захист.
За результатами дослідження об’єкта особистих немайнових прав фізичної особи пропонується авторське визначення особистого нематеріального блага (життя, здоров'я, свобода та особиста недоторканність) – це строго позитивна (корисна), ідеальна (абстрактна), належна кожній людині від народження субстанція (лат. substantia – сутність; те, що є основою), наявність якої обумовлює існування людини в світі як такої, без якої буття її не буде можливим, і користування яким людиною не завжди пов’язане із усвідомленням нею його корисності.
2.3. Підтримуємо думку щодо необхідності розрізняти життя в широкому і вузькому сенсі. При цьому „життя” у вузькому сенсі – це суто біологічне існування особи, в той час, як „життя” в широкому сенсі – це сукупність природного і соціального існування людини.
Життя пропонується визначати як найвище нематеріальне благо, яке виникає від моменту зачаття, продовжується до народження, і триває протягом всього періоду функціонування головного мозку.
Поділяємо раніше висловлену науковцями думку, що захист права на життя в разі його порушення (настання смерті особи) засобами права є неможливим. Вбачається, що захист будь-якого іншого, передбаченого законодавцем, права фізичної особи фактично є захистом права на життя в широкому розумінні (сполука біологічного та соціального).
Автор поділяє позицію законодавця і тих науковців, що визнають моментом виникнення права на життя момент народження людини. В той же час, не можна ігнорувати той факт, що життя ще не народженої дитини також має підлягати охороні та захисту. У зв’язку із цим пропонується внести відповідні зміни до чинного Цивільного кодексу України (див. пункт 1 Додатку А).
2.4. Оскільки життя закінчується смертю, і смерть є неминучим закінченням життя, дисертант висловлює думку про можливість законодавчого визнання цього права як такого, що кореспондує праву на життя, яке, втім, має носити суто декларативний характер і не має забезпечуватися ніякими реальними механізмами його здійснення.
Оскільки бажання та прохання хворого, яке було ним неодноразово об’єктивоване, має бути одним з обов’язкових елементів визначення поняття евтаназії, адже позбавлення життя лише за власною оцінкою стану хворого медичним працівником є, на думку автора, простим вбивством, пропонується внести відповідні зміни до частини 3 статті 52 „Основ законодавства України про охорону здоров'я” (див. пункт 1 Додатку Б)
2.5. Оскільки право фізичної особи на здоров'я є невідривно пов’язаним з правом особи на життя, то слід визнати, що права на названі блага мають виникати одночасно – від народження.
2.6. Неузгодженою лишається законодавча форма закріплення права на життя та здоров'я, оскільки, закріплюючи право фізичної особи на життя, законодавець одночасно не закріплює право на невідривно із ним пов’язане благо здоров'я, і, в той же час, закріплює право на його охорону. Вбачається нелогічним закріплення права на охорону здоров'я без закріплення права на саме благо здоров'я. З метою видпрацювання одноманітного підходу до регулювання названих благ, вважаємо доцільним внесення відповідних уточнень до статті 283 ЦК України (див. пункт 2 Додатку А).
2.7. Оскільки, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-29/98 від 25.11.1998 р. у „Справі про платні медичні послуги”, до медичних послуг слід відносити тільки ті види медичних робіт, без надання яких здоров'ю хворого загрози не існує, а також ті, що виходять за межі, в яких ці заклади забезпечені державним фінансуванням, то головною ознакою медичної послуги є її факультативність, тобто відсутність спричинення істотної шкоди здоров'ю в разі її ненадання.
У зв’язку із цим, пропонуємо внести відповідні зміни до „Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №1138 від 17.09.1996 р. (див. Додаток В)
2.8. Об’єктом права фізичної особи на інформацію про стан свого здоров'я є медична інформація. Об’єктом права фізичної особи на таємницю про стан свого здоров'я є лікарська таємниця.
Вбачається, що зміст лікарської таємниці частково співпадає зі змістом медичної інформації, але є більш широким, ніж медична інформація. Так, до складу лікарської таємниці можуть входити як дані, що складають медичну інформацію, так і інші відомості про пацієнта, які до медичної інформації не відносяться.
Зміст права фізичної особи на інформацію про стан свого здоров'я має становити лише медична інформація у вузькому розумінні (інформація, що пов’язана зі станом здоров'я людини: історія її хвороби, методи лікування, прогноз розвитку захворювання, та ін.).
Медична ж інформація в широкому розумінні має більш велике значення, носить більш загальний характер, і тому має входити до змісту загального права фізичної особи на охорону здоров'я, передбаченого статтею 283 ЦК України, оскільки інформування фізичних осіб (населення) про стан здоров'я населення, про лікарські препарати та інші вироби, стан навколишнього середовища має загальний, не персоніфікований характер, не є таємною, і адресована „всім і кожному”.
2.9. Аналіз чинних норм права дає підстави вважати, що вони не відповідають вимогам чинного Цивільного кодексу України в частині дотримання таємниці відомостей про діагноз хворої особи та назву лікувального закладу, що вказуються у листках непрацездатності. У зв’язку із цим, дисертант висловлює пропозиції щодо розв’язання проблеми дотримання медичної таємниці.
Вбачається, що листок непрацездатності є доцільним виписувати у двох примірниках, або він має бути із відривним талоном. Примірник, що залишається в закладі охорони здоров'я, має бути заповнений повністю. В примірнику, що видається на руки хворому, діагноз зазначатися не має, оскільки для нарахування оплати за лікарняним листком бухгалтерією підприємства потрібні лише відомості про те, чи є захворювання (травма) пов’язаною із виконанням професійних (трудових) обов’язків (загальні відомості про хворобу), а також, в разі травмування робітника при виконанні ним своїх трудових обов’язків, чи знаходився він на момент травмування в стані алкогольного сп’яніння. Для цього можуть бути виділені відповідні графи, які заповнюються за необхідності.
Також лікарняний листок не повинний містити відомості про заклад охорони здоров'я, в якому відбувалося лікування. Замість печатки такого закладу доцільним було б розробити спеціальну форму печатки для лікарняних листків, на якій, замість назви, був би проставлений номер (шифр) такого закладу, під яким він зареєстрований в Міністерстві охорони здоров'я. В разі необхідності перевірити вірогідність лікарняного листка підприємство, або інші уповноважені особи звертаються до обласного управління охорони здоров'я, яке самостійно проведе перевірку вірогідності і дасть позитивну або ж негативну відповідь (яка не має містити відомостей про номер, під яким числиться заклад охорони здоров'я). Такі шифри, для запобігання розкриттю таємниці, мали б регулярно змінюватися.
2.10. Аналіз законодавчого підходу до регулювання відносин донорства, на думку дисертанта, дає підстави вважати донора спеціальним суб'єктом захисту особистого немайнового права фізичної особи на здоров'я. У зв’язку із цим, пропонується виділити два види негативних наслідків, які можуть мати місце:
- негативні наслідки, що настають внаслідок втручання до організму донору, які настануть із необхідністю; можна умовно сказати, що на них очікують, коли вилучають у донора певні органи чи репродуктивні матеріали (очікувана шкода);
- негативні наслідки, рівень небезпеки яких перевищує межі очікуваної шкоди, і які зазвичай, за таких самих умов, наставати не повинні (непередбачена шкода). Вони настають поряд із очікуваною шкодою і є більш тяжкими, ніж шкода очікувана. До підстав їх настання може бути віднесена специфічна реакція організму донора на втручання, помилка лікарів, зараження, інші непередбачені обставини.
Саме настання негативних наслідків другого виду є шкодою в звичайному розумінні цього слова, з вимогою про відшкодування якої донор може звернутися до суду та отримати відповідну компенсацію. Відшкодування ж, пов’язане із негативними наслідками першого виду, здійснюється відповідно до законодавства.
2.11. Проаналізувавши положення законодавства, автор доходить висновку про доцільність віднесення до медичних експериментів, поряд із медико-біологічним та терапевтичним, також і клінічних випробувань, що передбачені Законом України „Про лікарські засоби”, хоча прямої вказівки на такий їх характер закон не містить.
2.12. Під поняттям „особиста недоторканність” слід розуміти сукупність таких складових, як недоторканність тілесна (фізична), що передбачає, в тому числі, і неможливість обмеження свободи, та недоторканність життя, в розумінні життя як соціального існування людини як особистості (окремі його складові).
У зв’язку із цим пропонується внести відповідні корективи до положень чинного Цивільного кодексу України, змінивши редакцію статті 289 ЦК України (див. пункт 3, 4 Додатку А)
2.13. До захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, можливе застосування як юрисдикційної так і неюрисдикційної форм захисту. Втім, не всі способи захисту цивільних прав судом, передбачені в статті 16 ЦК України, є придатними для захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Такими, що не можуть бути застосовані для захисту розглядуваних прав, є відновлення положення, що існувало до порушення, примушення до виконання обов’язку в натурі, а також визнання права.
2.14. Враховуючи особливості об’єкта захисту, слід зазначити, що, на відміну від випадків порушення матеріального права, первісним наслідком посягання на нематеріальне благо (життя, здоров'я, свобода, недоторканність) є завдання моральної шкоди. Матеріальна ж шкода є наслідком такого посягання, тобто не є первісною.
Таким чином, особливостями захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи є: 1) захист моральних прав (відшкодування моральної шкоди) є первісним порівняно із захистом прав матеріальних (відшкодування матеріальної шкоди), й іноді є єдиним можливим засобом захисту; 2) захист особистих немайнових прав має власні специфічні способи захисту, які закріплені на законодавчому рівні; 3) первісним завданням захисту особистих немайнових прав фізичної особи має бути попередження спричинення шкоди; 4) повне відновлення нематеріального блага не є можливим через його тісну пов’язаність із особистістю людини. Навіть якщо формально і буде відновлене становище, що існувало до порушення, людина ніколи не позбудеться згадок, відчуттів, тобто залишиться моральна шкода, а отже, становище не можна вважати повністю відновленим.
Захист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи запропоновано визначити як діяльність уповноваженої особи, що має бути спрямована на попередження (бажано), або припинення порушення особистих немайнових прав, та (або, - в разі, якщо порушення особистого немайнового права або блага вже відбулося і можливо оцінити завдану шкоду) отримання компенсації моральної шкоди та відшкодування майнових витрат.
2.15. Юрисдикційна форма захисту життя і здоров'я фізичної особи має особливості порівняно із захистом інших особистих немайнових прав. По-перше, в разі завдання шкоди життю, що, фактично, означає настання смерті фізичної особи, захист цього особистого нематеріального блага в звичайному цивільно-правовому розумінні є неможливим. Процес так званого захисту в цьому випадку має виховний характер, превентивний, і спрямований на попередження порушення вказаних прав в подальшому стосовно інших осіб. Виключення становлять випадки замаху на життя фізичної особи, коли винний не зміг досягти своєї мети.
2.16. При розгляді обставин справи та визначенні глибини завданої моральної шкоди, і, відповідно, сум відшкодування, слід окрему увагу приділити особистості потерпілого (вік, стать, осудність, психічна стійкість, стан здоров’я на момент завдання моральної шкоди, інші фактори, які мають значення в конкретній ситуації), провести порівняльний аналіз стану психіки потерпілого до та після інциденту (шляхом проведення тестувань, співбесід із ним та його близькими родичами, знайомими, якщо це можливо).
2.17. Пропонуємо утворити Фонд дотування цивільної відповідальності, метою існування якого стало б дотування виплат боржників, винних у завданні шкоди особистим немайновим правам, що забезпечують природне існування фізичної особи (переважно життю та здоров'ю). Фінансування такого фонду мало б здійснюватися частково із бюджету, а частково - за рахунок сплати штрафів порушниками закону.
2.18. Пропонується самозахист особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи визначати як можливість особи, в разі навіть виявлення загрози порушення особистого немайнового права (на життя, здоров'я, свободу, недоторканність), з метою запобігання або припинення його, здійснити активні дії (навіть такі, що характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки, мають ознаки злочину, але злочином за даних обставин не визнаються), (або утримуватися від таких дій), за умови їх відповідності ступеню небезпеки загрози або можливих наслідків, силами самого потерпілого, або за допомогою інших осіб.
До специфічних характерних рис самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, поряд із загальними ознаками самозахисту, пропонується відносити такі: 1) для застосування заходів самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (життя, здоров'я, свободи, недоторканості), достатньо наявності загрози порушення такого права; 2) в межах самозахисту припустимим є вчинення дій, що характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки, і навіть можуть мати ознаки злочину, але злочином за даних обставин не є, аж до позбавлення іншої особи життя.
Зміст самозахисту особистих немайнових прав фізичної особи на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність становлять дії, спрямовані на захист виключно у позадоговірних відносинах, що обумовлено специфікою об’єкта захисту, відносно якого відбувається порушення, та специфікою можливих дій, що можуть бути діями виключно фактичного характеру.
Що ж до меж застосування самозахисту, то він має відповідати характеру посягання, втім, враховуючи специфіку об’єктів посягання, такі межі відповідно можуть бути розширені, порівняно із самозахистом, наприклад, майнових прав.
2.21. Укладення договору особистої охорони та здійснення сторонами в подальшому відповідних прав і обов’язків слід визнати одним із засобів самозахисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, оскільки, відповідно до визначення понять захисту та самозахисту, такими діями є також і дії з попередження посягання на такі нематеріальні блага, як життя, здоров'я, свобода, особиста недоторканність. В разі укладення особою договору особистої охорони, дії з самозахисту переносяться на більш ранній момент виявлення загрози порушення своїх немайнових прав та виражаються в укладенні договору. Дії ж уповноваженої за договором особи (охоронця), в разі виникнення наявної загрози посягання, мають відповідати вимогам, що висуваються до дій охоронюваної особи, які вона мала б право учинити за даних обставин. Укладення такого договору не позбавляє охоронювану особу, в разі необхідності, здійснювати самозахист власними силами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141 (із змінами та доповненнями).
2. Європейська конвенція щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів. Страсбург, 24 листопада 1983 року // http://www.coe.kiev.ua/docs/ cets/cets 116.htm
3. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Юридичний вісник України. – 2004. – 4-10 грудня (№49). – Інформаційно-правовий банк.
4. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину. Ов’єдо, 4 квітня 1997 року // Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 654 c.
5. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року // Голос України. 2001. №3 (2503).
6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Закон і бізнес. – 1999. – №1.
7. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №35-37. – Ст. 446.
8. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. – 1971. Додаток до №50. – Ст. 375.
9. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст. 131 (із змінами та доповненнями).
10. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1961. №2 Ст. 15 (із змінами та доповненнями).
11. Сімейний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №21-22. – Ст. 135.
12. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№40-44. – Ст. 356.
13. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №№40-41, 42. – Ст. 492.
14. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України №2801-ХІІ від 19.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №4. – Ст. 19.
15. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України №160/98-ВР від 04.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №35. – Ст. 236.
16. Про донорство крові та її компонентів: Закон України №239/95-ВР від 23.06.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №23. – Ст. 183.
17. Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення: Закон України №1972-12 від 12.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №11. – Ст. 152.
18. Про інформацію: Закон України №2657-ХІІ від 02.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст. 650.
19. Про лікарські засоби: Закон України №123/96-ВР від 04.04.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №22. – Ст. 86.
20. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України №266/94-ВР від 01.12.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №1. – Ст. 1.
21. Про прокуратуру: Закон України №1789-ХІІ від 05.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – №53. – Ст. 793.
22. Про психіатричну допомогу: Закон України №1489-ІІІ від 22.02.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №19. – Ст. 143.
23. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України №475/97-ВР від 17.07.1997 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1997. – №40. – Ст. 263.
24. Про судоустрій: Закон України №3018-ІІІ від 07.02.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №27-28. – Ст. 180.
25. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині: Закон України №1007-XIV від 16.07.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №41. – Ст. 377.
26. Про уповноваження Р. Зварича на підписання Європейської конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів: Розпорядження Президента України №956/2005-рп від 1 квітня 2005 року // http://zakon.rada.gov.ua/
27. Про визнання такими, що втратили чинність, окремих положень постанов Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. №1138 та від 12 травня 1997 р. №449: Постанова Кабінету Міністрів України №195 від 15 лютого 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – №7 (05.03.99). – Ст. 243.
28. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. №1138: Постанова Кабінету Міністрів України №989 від 11 липня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – №29 (02.08.02) – Ст. 1374.
29. Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти: Постанова Кабінету Міністрів України №1138 від 17 вересня 1996 р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №449 від 12.05.97, Рішенням Конституційного Суду №15-рп/98 від 25.11.98 р., Постановами КМ №195 від 15.02.99, №989 від 11.07.2002, №862 від 02.09.2005 р.) // Урядовий кур’єр. – 1996. – №181-182.
30. Про затвердження Порядку оплати донорам давання крові та (або) її компонентів: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1997 р. №1466 // Систематичне зібрання чинного законодавства України. – 2005. – №2. – Ст. 170.
31. Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги: Постанова Кабінету Міністрів України №955 від 11 липня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – №28. – Ст. 1324.
32. Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України: Постанова Кабінету Міністрів України №144 від 15 лютого 2006 року // http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi
33. Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”: Наказ Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.96 р. // http://zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi
34. Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності: Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №532/274/136-ос/1406 від 3 листопада 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. №47. – Ст. 3111. (10.12.04)
35. Про затвердження Інструкції про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань та Типового положення про комісію з питань етики що регулюють проведення однієї з форм медичного експерименту – клінічного випробування: Наказ Міністерства охорони здоров'я України №281 від 1 листопада 2000 року // http://zakon.rada.gov.ua/
36. Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року у справі №18/203-97 щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України „Про інформацію” та статті 12 Закону України „Про прокуратуру” (справа К. Г. Устименка) // http://zakon.rada.gov.ua/
37. Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1998 року №1-29/98 у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти” (справа про платні медичні послуги) // http://zakon.rada.gov.ua/
38. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України №02-5/95 від 29.02.1996 р. // http://zakon.rada.gov.ua/
39. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.95 (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001) // Юридичний вісник України. – 2001. №36.
40. Про судову практику у справах про необхідну оборону: Постанова пленуму Верховного Суду України №1 від 26.04.2002 // Юридичний вісник України. – 2002. – №26.
41. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постанова Пленуму Верховного Суду України №13 від 02.07.2004 // Юридичний вісник України. – 2004. – №42.
42. Архів апеляційного суду Харківської області. Справа №2-106/00.
43. Архів апеляційного суду Харківської області. Справа №2-138/00.
44. Архів апеляційного суду Харківської області. Справа №2-63/00.
45. Архів апеляційного суду Харківської області. Справа №2-96/00.
46. Архів Апеляційного суду Харківської області. – Справа №2/102/00.
47. Архів Апеляційного суду Харківської області. – Справа №1/26/04.
48. Архів Апеляційного суду Харківської області. – Справа №1/56/04.
49. Ухвала Судової палати у кримінальних справах і Військової судової колегії Верховного Суду України від 14.03.2003 р. „Щодо ненавмисного вбивства і відшкодування моральної шкоди” // Компьютерна правова база „Информационно-правовая библиотека „Эксперт-юрист”. Июль, 2005.
50. Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. проф. О. М. Бандурки. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ; Еспада, 2000. – 368 с.
51. Азімов Ч. Н. Здійснення самозахисту в цивільному праві // Вісник академії правових наук України. – 2001. – №2 (25). – С. 135-141.
52. Актуальные вопросы гражданского права / Под ред. М. И. Брагинского. – М., 1998. – 464 с.
53. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 360 с.
54. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права. Курс лекций: Учеб. пособие / Вып. 2: Нормы права и правоотношения. – Свердловск, 1964. – 226 с.
55. Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права. // Ученые труды. Серия «Гражданское право». Т. 1. – Свердловск, 1959.
56. Алексеев С. С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2-х т. – Свердловск, 1972. – Т. 1: Основные вопросы общей теории социалистического права. – 396 с.
57. Анохин В. С., Завидов Б. Д., Сергеев В. И. Защита договорных обязательств. М.: ИНФРА –М, 1998. – 286 с.
58. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2004. 20 с.
59. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 2004. – 204 с.
60. Апранич М. Л. Проблемы гражданско-правового регулирования личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными: Дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Санкт-Петербургский государственный университет – СПб., 2001. – 142 с.
61. Арендар А. Деякі філософські аспекти права на життя і смертної кари // Право України. – 1995. №5-6. – С. 49.
62. Баліцька О. Як я розумію право на життя // Право України. – 1999. №7. – С. 89-92.
63. Бандурка О. М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 780 с.
64. Басин Ю. Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик: Сб. материалов конф. – Саратов, 1971. – С. 36-37.
65. Белявский А. В., Придворов Н. А. Охрана чести и достоинства личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1971. – 208 с.
66. Бірюков І. А. та ін. Цивільне право України: Загальна частина Навч. посібник / Бірюков І. А., Заїка Ю. О., Співак В. М. К.: Наук. думка, 2000. – 304 с.
67. Большая советская энциклопедия // http://www.oval.ru/enc/8809/html станом на 04.03.05
68. Брагинский М. И. Возникновение гражданских прав и обязанностей, осуществление и защита гражданских прав // Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М.: Фонд «Правовая культура», 1995.
69. Брагинский М. И., Суханов Е. А., Ярошенко К. Б. Объекты гражданских прав // Хозяйство и право. – 1995. – № 5. – С. 18.
70. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.
71. В Канаде разрешат обезболивать до смерти // http://mednovosti.ru/news /2002/09/17 /eftan/ станом на 30.06.05
72. Вальчук А. Проблема життя та смерті у відображенні сучасних настроїв населення // Релігія і Церква в Подільському регіоні: історія та сучасність: Зб. наук. праць. – Хмельницький: Хмельницький інститут регіонального управління та права, 2002. – С. 165-170.
73. Введение в клиническую трансплантологию // Труды научного центра РАМН / Под ред. проф. Б. А. Константинова. – М., 1999.
74. Венгерская медсестра помогла умереть 30 пациентам // http://lenta.ru /world/2002/05/27 /nurse/ станом на 30.06.05
75. Вершинин А. П. Судебная форма защиты субъективных прав // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты: Сб.: Н.и. – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1989. – 90 с.
76. Вилейта А. П. Личные неимущественные правоотношения по советскому гражданскому праву: Автореф. дис. …к.ю.н. – Вильнюс: Вильнюс. гос. ун-т им. В. Капсунаса, 1967. – 19 с.
77. Вітрук Н. Д. Виступ на „круглому столі” журналу «Советское государство и право»: Система радянського права та перспективи його розвитку // Сов. гос. и право. – 1982. – №7. – С. 106.
78. Гаврилов Э. П. Комментарий к Закону РФ „Об авторских и смежных правах”. – М.: Спарк: Фонд „Правовая культура”, 1996. – 224 с.
79. Гамбаров Ю. С. Курс гражданского права. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1911. – Т. 1: Часть общая. – 780 с.
80. Гегель В. Ф. Философия права: Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
81. Головкова Н. Знание как способ самозащиты // Российская газета. – 1997. – №67. – 4 апреля.
82. Голубев К. И., Нарижный С. В. Компенсация морального вреда как способ защиты неимущественных благ личности. – 2-е изд. доп. – СПб., 2001. – 295 с.
83. Горбась Д. В. Співвідношення охорони та захисту суб’єктивних прав у цивільному законодавстві. // Міліція України. – 2003. – №8. – Додаток.
84. Гражданский кодекс Республики Казахстан // http://dk.kz/online.php
85. Гражданское право / Отв. ред. Я. Ф. Миколенко, П. Е. Орловский. – М., 1938. – Ч. 1.
86. Гражданское право Украины: В 2-х частях. / А. А. Пушкин, В. М. Самойленко, Р. Б. Шишка и др. – Харків: Ун-т внутр. дел; Основа, 1996. – Ч. 1. – 440 с.
87. Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева // http://law-uchebn.by.ru/gkuchebn/serg/ g15.htm
88. Гражданское право: Учебник. Изд. 3-е, перераб. и дополн. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – Ч. I. – 632 с.
89. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: БЕК, 2000. – Т. II. Полутом 1. – 704 с.
90. Гражданское право: Учебник: В 2-х т. / Под ред. Е. А. Суханова. – М.: БЕК, 1993. – Т. 1.
91. Гражданско-правовая охрана интересов личности. – М., 1969.
92. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: «Статут», 2000. – 411 с. – (Сер. «Классика российской цивилистики»).
93. Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – 284 с.
94. Дело Иванниковой закрыто // http://psdb.ru/news/russia/103422009
95. Дело Иванниковой прекращено // http://gzt.ru/incident/2005/11/25/154554.html
96. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К., 2001. – 21 с.
97. Довбій С. П. Договір охорони майна: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. – Харків, 2004.– 188 с.
98. Домбровська О. Право на смерть: парадокс чи необхідна умова демократичного суспільства? // Вісник Хмельницького регіонального інституту управління та права. – 2002. – Спецвипуск №1. – С. 48.
99. Егоров К. Ф. Личные неимущественные права граждан СССР // Ученые записки ЛГУ. – Серия юридических наук. – Вып. 4. 1953. С. 155-156.
100. Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. – 174 с.
101. Ермолова О. Н. Нематериальные блага и их защита: Дисс. ... канд. юрид. наук. Саратов, 1998.
102. Зиновьева О. П. О понятии самозащиты гражданских прав // Гражданское законодательство Российской Федерации как правовая среда гражданского общества: Материалы Междунар. научно-практич. конф. – Краснодар: Просвещение –Юг, 2005. – Т. 1.–– 290 с.
103. Иванов О. В. Проблемы правовой охраны личных неимущественных благ граждан в социалистическом обществе // Актуальные проблемы социалистического государственного управления. - Иркутск; Варшава, 1973. С. 73.
104. Из больничных листов исчезнет диагноз // Комсомольская правда в Украине. – 2006. – 10 августа.
105. Илларионова Т. И. Система гражданско-правовых охранительных мер. – Томск: Томск. ун-т, 1982. – 188 с.
106. Иоффе О. С. Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права // Советское государство и право. 1966. №7 (июль). С. 51-59.
107. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Л.: Издат-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1949. – 141 с.
108. Інтернет-сайт: http://kcn.ru/tat_ru/index.htm станом на 25.06.05
109. Інтернет-сайт: http://ariom.ru/litera/o