Набувальна давність у цивільному праві

Краткое описание

Вступ..........................................................................................................
Розділ 1. Набувальна давність в системі цивільно-правових інститутів українського цивільного законодавства...........
1.1. Теоретичні підходи до визначення правової природи набувальної давності....................................
1.2. Набувальна давність як спосіб набуття права власності .......................................................................
1.3. Набуття речового права на земельну ділянку за давністю користування.................................................
Висновки до 1 розділу
Розділ 2. Становлення інституту набувальної давності в цивільному праві ..................................................................
2.1. Набувальна давність у римському приватному праві ..............................................................................
2.2. Розвиток давності володіння в європейському законодавстві ................................................................
2.3. Порівняльно-правова характеристика інституту набувальної давності в цивільному праві окремих країн сучасності ............................................................
Висновки до 2 розділу
Розділ 3. Проблемні питання застосування набувальної давності у юридичній практиці .............................................................
3.1. Співвідношення набувальної та позовної давності ..
3.2. Захист давнісного володіння ......................................
3.3. Юридичне оформлення прав давнісного володільця
Висновки до 3 розділу
Висновки .........................................................................................
Список використаних джерел ................................................................
Додатки......................................................................................................
ВСТУП

Актуальність теми. В умовах економічного глобалізму (його геополітичного розвитку) реформування національної правової системи повинно здійснюватись з огляду на найбільш прийнятні для України юридичні надбання країн Європейського Союзу. Реформування вітчизняного цивільного права як основи приватноправової складової національної системи права займає при цьому одне з провідних місць. У цьому процесі наявною є потреба теоретичного обґрунтування та визначення правового механізму інституту набувальної давності як новели Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України 2003 року.
Давність як вид строку займає одне з провідних місць у системі цивільно-правових строків. До останнього часу дослідження цієї правової категорії здійснювалось дещо звужено, з наданням пріоритету позовній давності (В.П.Грибанов, А.В.Жгунова, В.В.Луць та інші). Введення набувальної давності до системи цивільного права країн пострадянського простору мало наслідком суттєве пожвавлення інтересу науковців до дослідження зазначеної юридичної категорії. Так, тільки у Російській Федерації протягом останніх років було захищено шість дисертацій з цього питання (Л.А.Зеленська, М.Ю.Бубнов, М.Б.Калмирзаєв, В.В.Вороной, Н.М.Хайрулліна, В.В.Лапіна). При цьому досить значущим при вивченні набувальної давності у цивільному праві є відображення її як обставини, що є підставою для виникнення речового права.
Набувальна ж давність у цивільно-правовій науці суверенної України має досить обмежений спектр досліджень, та й то в загальних рисах. Зокрема, наявна на сьогодні дисертаційна робота В.І.Цікало відображає характерні ознаки набувальної давності у комплексному опрацюванні категорії давності за вітчизняним цивільним правом. Окремі публікації українських вчених-юристів (О.С.Яворська, Т.Вахонєва та інші) присвячені аналізу положень проекту Цивільного кодексу в різних редакціях або мають досить узагальнений вигляд. Поряд з цим потребують уточнення й додаткового опрацювання такі пов’язані з набувальною давністю питання, як захист давнісного володільця, співвідношення з позовною давністю, оформлення прав володільця зі спливом давнісного строку, особливості застосування набувальної давності щодо окремих видів майна та деякі інші.
З огляду на викладене постає необхідність з’ясування сутності, ознак зазначеного юридичного поняття, визначення місця у системі цивільно-правових норм з урахуванням комплексного підходу до його характеристики у новому законодавстві України. Зазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконання роботи передбачене пріоритетними напрямками наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 роки ( Рішення Колегії МВС України від 12 грудня 2002 року №9 КМ/1), наказом МВС України від 15.05.2003 р. №491 “Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України” та пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень на період 2004-2009 років, затвердженими наказом МВС України від 5.07.2004 №755, (п. 5 “Захист прав і свобод громадян правоохоронними органами України”, п.6 “Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності”) .
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-правових положень стосовно характеристики основних ознак набувальної давності, визначення сутності цього інституту цивільного права та надання рекомендацій для його застосування у вітчизняному праві.
Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження необхідно було вирішити такі завдання:
- розкрити юридичну природу інституту набувальної давності;
- охарактеризувати поняття та ознаки набувальної давності за цивільним законодавством України;
- визначити місце давнісного володіння в системі цивільних правовідносин, здійснивши аналіз їх складових елементів;
- виявити специфічні особливості застосування набувальної давності щодо земельної ділянки;
- охарактеризувати процес становлення набувальної давності у цивільному праві та встановити динаміку регулювання даного інституту в законодавстві інших країн для використання позитивних напрацювань у цій сфері при вдосконаленні вітчизняного законодавства;
- встановити цивільно-правові прояви захисту давнісного володіння;
- розкрити особливості юридичного оформлення прав давнісного володільця;
- виявити прогалини і колізії у законодавчому закріпленні набувальної давності та виробити окремі пропозиції й рекомендації з удосконалення вітчизняного законодавства щодо питань застосування набувальної давності.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають під час набуття речових прав на майно за набувальною давністю.
Предметом дослідження є правова природа, структура правовідносин давнісного володіння, законодавче закріплення набувальної давності в різних правових системах, зокрема України, практика її застосування, а також звичаї ділового обороту в означеній сфері.
Методологічну основу дисертаційної роботи складають закони матеріалістичної діалектики, об’єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави, окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ, методи системного аналізу досліджуваних правовідносин, порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять, формально-логічного аналізу правових категорій в їх взаємозв’язку, історико-правового висвітлення процесів становлення законодавства про набувальну давність.
Основні положення роботи здобуті у результаті застосування загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Зокрема серед загальнонаукових були використані такі методи: діалектичний – при дослідженні особливостей становлення набувальної давності в цивільному праві; системно-структурного аналізу – під час дослідження норм діючого ЦК України та інших нормативних актів на предмет встановлення правової природи набувальної давності; аналізу та синтезу – при встановленні правової природи цивільно-правового захисту давнісного володіння; індукції та дедукції – для визначення місця набувальної давності як комплексної категорії серед інших інститутів цивільного права; статистично-аналітичний – під час вивчення законодавчої практики, опрацювання офіційних наукових і бібліографічних джерел, збору та узагальнення думок практичних працівників; моделювання – для проектування можливих проблемних ситуацій при застосуванні набувальної давності та варіацій їх вирішення.
З числа спеціально-юридичних в роботі застосовувались такі методи пізнання: історико-правового аналізу – при дослідженні розвитку інституту набувальної давності в цивільному праві та його сучасного стану; формально-логічний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи – під час встановлення особливостей легітимації давнісного володільця, з’ясування співвідношення позовної та набувальної давностей, дослідження правових норм і розробки пропозицій щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства з означених питань; метод правової герменевтики – для розуміння і тлумачення текстів нормативних актів.
Науково-теоретичну базу дослідження склали праці таких вітчизняних та іноземних цивілістів різних часів, як Т.Аріїдзумі, І.Е.Берестова, С.Вагацума, В.В.Вітрянський, А.В.Венедиктов, В.П.Грибанов, Г.Дернбург, О.С.Іоффе, І.Є.Енгельман, О.В.Коновалов, Д.Д.Луспеник, В.В.Луць, Я.М.Магазинер, І.Б.Новицький, О.А.Підопригора, К.П.Побєдоносцев, О.С.Погрібний, І.А.Покровський, М.Г.Розенберг, В.А.Рясенцев, В.А.Савельєв, К.І.Скловський, Є.О.Суханов, Ю.К.Толстой, Є.О.Харитонов, В.І.Цікало, Б.Б.Черепахін, Г.Ф.Шершеневич, Л.В.Щеннікова, М.Г.Масевич, О.С.Яворська та ін., а також деяких вчених-юристів у сфері інших галузей права.
Нормативно-правовою основою роботи є закони України, акти центральних органів влади, а також нормативно-правові акти в історичному компаративному аспекті становлення набувальної давності в Україні та закордоном. Емпірична база вміщує матеріали судової практики зарубіжного і вітчизняного господарського та цивільного судочинства з питань застосування набувальної давності й суміжних з нею правових інститутів до врегулювання суспільних відносин.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням нового для вітчизняної цивілістики інституту набувальної давності. За результатами проведеного дослідження особисто автором сформульовано ряд нових наукових положень і висновків:
1. Встановлено природу набувальної давності. Набувальна давність визначена як спосіб набуття речового права на майно суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості за певних обставин підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Економічною передумовою появи норм про набувальну давність доречно визнати необхідність максимального залучення в оборот здатних до того видів майна, що не припускає навіть короткочасного простою.
2. Розроблено авторське визначення набувальної давності як комплексної категорії. Вона розглядається у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні – як цивільно-правовий інститут, у вузькому – як складний юридичний факт, що є підставою виникнення речового права.
3. Встановлено елементи відносин, пов’язаних із застосуванням набувальної давності, охарактеризовано підстави їх виникнення. Норми набувальної давності співвідносяться з нормами ст.ст. 336, 338, 341 і 343 ЦК як загальні та спеціальні. Вказані правовідносини є абсолютними. Давнісними володільцями можуть бути всі учасники цивільних правовідносин. При заволодінні майном у порядку ст. 344 ЦК не виключено представництво, а також можливість придбання права власності за допомогою набувальної давності декількома особами. Можливість набуття майна за допомогою набувальної давності розглядається як складова змісту загальної правоздатності осіб. Об’єктом давнісного володіння може бути будь-яке майно, не виключене чи не обмежене у цивільному оброті.
4. Дістало подальшого теоретичного розвитку обґрунтування поняття добросовісності у речовому праві. Добросовісним набувачем є той, хто не знає і не може знати про те, що він заволодів чужою річчю чи майном. Добросовісність заволодіння полягає в усвідомленні правомірності свого волевиявлення суб’єктом на момент набуття певного майна у володіння. Для набувальної давності у вітчизняному цивільному законодавстві характерне таке правило: подальше відпадання добросовісності не шкодить давності. Визначено поняття “заволодіння” в сенсі набувальної давності як правомірної дії.
5. Надано визначення набувальної давності в системі цивільно-правових строків як строку здійснення володіння або користування майном за умов, визначених законом, правовими наслідками спливу якого є виникнення певного речового права. Вперше при цьому запропоновано класифікувати строки набувальної давності на ординарні (звичайні) та екстраординарні (спеціальні).
6. Дисертантом висунуто власне обґрунтування природи давнісного володіння, де останнє розглядається як абстрактне суб’єктивне право або як цивільно-правовий інтерес.
7. Встановлено особливості застосування набувальної давності до земельної ділянки. За набувальною давністю можливе виникнення прав на земельну ділянку згідно з чинним законодавством лише за наявності згоди з боку попереднього власника або за відсутності власника й недопущення самовільного зайняття земельної ділянки.
8. За результатами історико-компаративного дослідження становлення категорії набувальної давності робиться висновок про можливість запозичення найбільш позитивних напрацювань в її правовому закріпленні, а саме щодо: розмежування звичайної та спеціальної набувальної давності; включення набувальної давності до обставин, що є підставою виникнення інших речових прав, як-то сервітутів; розширення дії набувальної давності й на майно, набуте недобросовісно, зі встановленням тривалішого строку давнісного володіння; градації строків давнісного володіння залежно від наявності добросовісності під час давнісного володіння; доповнення умов ординарного давнісного володіння такою ознакою: володіння майном як своїм; визначення окремих видів майна (краденого, одержаного насильницьким шляхом тощо), щодо якого не можуть застосовуватись норми набувальної давності; встановлення взаємозалежності між правилами перебігу набувальної та позовної давності; визначення способів захисту давнісного володільця; встановлення спеціальних правил визнання права за давнісним володільцем у разі спливу набувальної давності щодо майна, яке підлягає державній реєстрації.
9. Дисертантом відстоюється позиція встановлення співвідношення позовної та набувальної давностей за їх дефініцією, тривалістю, початком і закінченням перебігу, визначенням порядку переривання та зупинення. Запропоновано встановити презумпцію: доки не доведено інше, вважається, що власник довідався чи повинен був довідатися про порушення свого права з моменту добросовісного заволодіння його майном давнісним володільцем. Обґрунтовано визначення тривалості строку набувальної давності як рівного максимальній тривалості строку позовної давності.
10. Дістало подальшого детального розвитку положення про захист давнісного володіння. Надання такого захисту пояснюється правовою природою самого давнісного володіння. Встановлено, що судовий захист давнісного володіння може бути реалізований у спрощеному порядку (посесорний захист) за допомогою наказного провадження. З метою забезпечення захисту давнісного володільця запропоновано встановити пріоритет віндикаційного позову перед реституційним та кондиційним позовами.
11. Дисертантом відстоюється позиція, згідно з якою справи про набуття права власності за набувальною давністю повинні розглядатися в окремому або позовному провадженні залежно від наявності спору про право. При цьому в окремому провадженні дані справи повинні розглядатись серед справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з виокремленням факту кваліфікованого володіння.
Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями стосовно доцільності внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів, зокрема ЦК і Цивільного процесуального кодексу (надалі - ЦПК), щодо ознак, правил перебігу набувальної давності, захисту давнісного володільця, співвідношення набувальної та позовної давності, оформлення прав давнісного володільця, а також у процесі вдосконалення постанов Пленуму Верховного Суду України. За результатами дослідження підготовлені зміни та доповнення до діючого законодавства, викладені у додатках А та Б, які подані на розгляд комітетів правової політики та правосуддя Верховної Ради України.
Основні положення роботи можуть бути застосовані у сфері науково-дослідної та навчально-методичної діяльності.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на шести науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” (м. Херсон, 30 листопада 2004 року), VII Міжнародна науково-практична конференція “Наука і освіта ’2005” (м. Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005), науково-практичні конференції, присвячені пам’яті професора О.А. Пушкіна (м. Харків, 21 травня 2005 року, 27 травня 2006 року, 26 травня 2007 року), звітна науково-практична конференція викладачів, співробітників, курсантів і студентів Херсонського юридичного інституту ХНУВС (м. Херсон, 19 травня 2006 року), а також на засіданнях кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання курсу “Цивільне та сімейне право” та спецкурсу “Правове регулювання відносин власності” у Херсонському юридичному інституті ХНУВС.
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях, які опубліковані у фахових виданнях, та матеріалах шести конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За підсумками проведеної роботи, здійсненої на підставі дослідження процесу становлення інституту набувальної давності у цивільному праві, осмислення теоретичного та практичного матеріалу застосування даної правової категорії у сучасному законодавстві, сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій.
1. Встановлено природу набувальної давності. Набувальна давність відіграє роль у цивільному обороті як засіб до закріплення майна за суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості в силу певних обставин підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за допомогою набувальної давності може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить на праві власності іншій особі. Економічною передумовою появи норм про набувальну давність доречно визнати необхідність максимального залучення в оборот здатних до того видів майна, що не допускає навіть короткочасного простою.
2. Розроблено авторське визначення набувальної давності як комплексної категорії. Вона розглядається у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні – як цивільно-правовий інститут, у вузькому – як складний юридичний факт, що є підставою виникнення речового права. Як цивільно-правовий інститут, набувальна давність – це система цивільно-правових норм, які регулюють однорідні відносини з приводу визначення долі майна, що перебуває у кваліфікованому володінні певної особи протягом встановленого законом часу. Як юридичний факт, набувальна давність – це системна сукупність юридичних фактів (юридичний склад), що є підставою для виникнення речового права у певного суб’єкта цивільно-правових відносин.
3. Встановлено елементи відносин, пов’язаних із застосуванням набувальної давності, охарактеризовано підстави їх виникнення. Норми набувальної давності співвідносяться з нормами ст.336, 338, 341 і 343 ЦК як загальні та спеціальні. Вказані правовідносини є абсолютними. Давнісними володільцями можуть бути всі учасники цивільних правовідносин. При заволодінні майном у порядку ст.344 ЦК не виключено представництво, а також можливість придбання права власності за допомогою набувальної давності декількома особами. Можливість набуття майна за допомогою набувальної давності розглядається як складова змісту загальної правоздатності осіб. Об’єктом давнісного володіння може бути будь-яке майно, яке не виключене чи не обмежене у цивільному обороті. Речі, визначені родовими ознаками, не можуть бути об’єктом давнісного володіння. Будь-які речі можуть бути набуті по частинам, якщо давнісний володілець доведе, що його володіння відповідає визначеним законом умовам. Давнісний володілець має право на присвоєння плодів і доходів від майна.
4. Здійснено дослідження поняття добросовісності у речовому праві. Добросовісним набувачем є той, який не знає і не може знати, що він заволодів чужою річчю чи майном. Добросовісність заволодіння полягає в усвідомленні правомірності свого волевиявлення суб’єктом на момент набуття певного майна у володіння. Для набувальної давності у вітчизняному цивільному законодавстві характерне таке правило: наступне відпадання добросовісності не шкодить давності. Визначено поняття “заволодіння” в сенсі набувальної давності як правомірної дії.
5. Надано визначення набувальної давності серед системи цивільно-правових строків як строку здійснення володіння або користування майном за умов, визначених законом, правовими наслідками спливу якого є виникнення певного речового права. Здійснено поділ строків набувальної давності на ординарні (звичайні) та екстраординарні (спеціальні). Дістала уточнення дефініція початку перебігу строків у цивільному праві.
6. Висунуто власне обґрунтування природи давнісного володіння, де останнє розглядається як абстрактне суб’єктивне право або як цивільно-правовий інтерес. При цьому давнісне володіння є фактичним володінням, що наділене певними кваліфікаційними ознаками.
7. Встановлено особливості застосування набувальної давності щодо земельної ділянки. За набувальною давністю можливе виникнення прав на земельну ділянку згідно з чинним законодавством лише за наявності згоди з боку попереднього власника або за відсутності власника й недопущення самовільного зайняття земельної ділянки. Запропоновано внести зміни до земельного законодавства, доповнивши юридичними особами перелік суб’єктів, визначених ст.119 ЗК.
З метою узгодження питання набуття права власності на земельну ділянку у зв’язку з набуттям права власності на будівлю, що на ній знаходиться, запропоновано доповнити положення ст. 119 ЗК відповідною нормою.
8. За результатами історико-компаративного дослідження становлення набувальної давності робиться висновок про можливість запозичення найбільш позитивних напрацювань у її правовому закріпленні, а саме: про розмежування звичайної та спеціальної набувальної давності; про включення набувальної давності до обставин, які є підставою для виникнення інших речових прав, як-то сервітутів; про розширення дії набувальної давності й на майно, набуте недобросовісно з встановленням тривалішого строку давнісного володіння; про градацію строків давнісного володіння залежно від наявності добросовісності під час давнісного володіння; про доповнення умов ординарного давнісного володіння ознакою володіння майном як своїм; про визначення окремих видів майна (краденого, одержаного насильницьким шляхом тощо), до якого не можуть застосовуватись норми набувальної давності; про встановлення взаємозалежності між правилами перебігу набувальної та позовної давності; про визначення способів захисту давнісного володільця; про встановлення спеціальних правил визнання права за давнісним володільцем у разі спливу набувальної давності щодо майна, яке підлягає державній реєстрації.
9. Встановлено співвідношення позовної та набувальної давностей за їх дефініцією, тривалістю, початком та закінченням спливу, визначенням порядку переривання та зупинення. Подано визначення позовної давності як строку, в межах якого особа може розраховувати на судовий захист порушеного права чи інтересу. Пропонується встановити презумпцію: доки не доведено інше, вважаємо, що власник довідався чи повинен був довідатися про порушення свого права з моменту добросовісного заволодіння його майном давнісним володільцем. Тривалість строку набувальної давності слід встановити рівною максимальній тривалості строку позовної давності. Узгоджено при цьому питання перебігу, зупинення та переривання позовної й набувальної давностей шляхом встановлення пріоритету останньої.
10. Обґрунтовано нормативну регламентацію захисту давнісного володіння. Це пояснюється правовою природою самого давнісного володіння. Встановлено, що судовий захист давнісного володіння може бути реалізований у спрощеному порядку (посесорний захист) за допомогою наказного провадження. З метою забезпечення захисту давнісного володільця запропоновано встановити пріоритет віндикаційного позову перед реституційним та кондиційним позовами. Вказане зумовило ряд змін до цивільного, цивільно-процесуального та господарсько-процесуального законодавства, які обґрунтовуються у роботі.
11. Запропоновано пропозиції стосовно надання додаткових механізмів захисту давнісного володільця у нормах кримінального та адміністративного права. Зокрема шляхом внесення змін до ч.1 ст.191 Кримінального кодексу, надавши можливість захисту прав уповноваженої особи на річ за допомогою цивільно-правових засобів, слід виключити ст.193 Кримінального кодексу або ж надати вказаній статті такого вигляду: “привласнення особою державного майна, що випадково опинилося у неї, яке є об’єктом культурної спадщини”.
12. Встановлено, що справи про набуття права власності за набувальною давністю повинні розглядатися в окремому або у позовному провадженні залежно від наявності спору про право. При цьому в окремому провадженні дані справи повинні розглядатись серед справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з виокремленням факту кваліфікованого володіння. З метою повноцінного використання окремого провадження у справах про набуття права власності за набувальною давністю доцільно внести запропоновані зміни до глави 6 розділу IV ЦПК.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Рясенцев В. Приобретательная давность (давность владения) // Советская юстиция. – 1991. - №10. – С.20-22.
2. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. – Вып. II: Вещное право. - С.Пб.: Изд. Юрид. кн. маг. Н.К. Мартынова, 1896. – 190 с.
3. Черепахин Б.Б. Труды по гражданскому праву. - М.: Статут, 2001. – 479с.
4. Луць В.В. Строки захисту цивільних прав: Конспекти лекцій зі спецкурсу. – Львів: ЛДУ, 1993. – 60 с.
5. Яворська О. Проблеми виникнення права приватної власності за давністю володіння (набувальна давність) // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №1 – С.32-35.
6. Вильнянський С.И. Нужна ли нам приобретательная давность? // Правоведение. – 1960. - № 3. – С.123-126.
7. Энгельман И.Е. О давности по русскому гражданскому праву: Историко-догматическое исследование. – Москва: Статут, 2003. – 511 с.
8. Маттеи У., Суханов Е. А. Основные положения права собственности. – М.: Юрист и др., 1999. – 383 с.
9. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – Ростов на Дону: Феникс, 1995. – 754 с.
10. Цивільний кодекс Української РСР станом на 1.09.2000 / Цивільний кодекс Української РСР, Цивільний процесуальний кодекс України. - 2000. – 256 с.
11. Коновалов А.В. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – Спб: Юридический центр Пресс, 2004. – 405 с.
12. Цікало В. Набувальна давність у новому Цивільному кодексі України // Нотар. – 2003. – № 11. – С.26-29.
13. Скловский К. Приобретательная давность // Российская юстиция. – 1999. - №3. – С.18-19.
14. Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации. – 1998. – №10. – С.19.
15. Толстой Ю.К. Приобретательная давность // Известия высших учебных заведений: Сер. Правоведение. – 1992. – №3 – С.27-31.
16. Барон І. Система римского гражданского права. – М., 1898. – Кн. ІІ-ІІІ: Владение. Вещные права. – 174 с.
17. Цікало В. Давність у цивільних правовідносинах: Дис… на здобуття наук. ст. канд. юр. наук. – Львів, 2003. – 193 с.
18. Лисаченко А.В. Приобретательная давность в российском гражданском праве // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут, 2002. – С.280-296.
19. Вахонєва Т. Набувальна давність як правовий інститут цивільного права: історія та сучасність // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №6 – С.36-39.
20. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А.Г.Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Крищенко, В.Г. Ротань. – Т.1. – К.: АСК; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. – 928 с.
21. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту ЦК України. - К.: Істина, 2004. – 928 с.
22. Толстой Ю.К. Соотношение исковой и приобретательной давности // Известия высших учебных заведений: Сер. Правоведение. – 1993 - №6 – С.45-49.
23. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х томах. – Т.1 / Под ред. О.А. Красавчикова. – М.: Высш. шк., 1985. – 544 с.
24. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. - М.: Знание, 1967. – 48с.
25. Попович П.В. Оправдание давности и давность владения в древнерим¬ском гражданском праве. – Варшава,1911. – 82 с.
26. Карлова Н.В. Михеева Л.Ю. Приобретательная давность и правила ее применения: Практическое пособие. М.: Палеотип, 2002. – 96 с.
27. Цивільне право України: Підручник : У 2-т. / Під ред. В.І.Борисової, І.В. Списибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. – Том 1. – 480 с.
28. Підопригора О. Захист володіння за римським приватним правом // Право України. – 1999. - №7. – С.28-35.
29. Дернбург Г. Пандекты. – Т.1. – Ч.2. – Спб., 1905. – 364 с.
30. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – Ст. 461.
31. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право.: Навч. посібник – К.: Наукова думка, 2000. – 152 с.
32. Наказ ДПА України від 28.09.2005 №417 “Про затвердження порядку взаємодії між підрозділами державної податкової служби України під час роботи з безхазяйним майном” // Ориентир. – 10.2005. – №37.
33. Черепахин Б.Б. Волеобразование и волеизъявление юридического лица // Правоведение. – 1958 - №2 – С.43-50.
34. Черепахин Б.Б. Приобретение права собственности по давности владения // Советское государство и право. – 1940 - №4 – С.51-61.
35. Спасибо-Фатєєва І.В. Поняття майна, майнових прав та корпоративних прав як об’єктів права власності // Українське комерційне право. – 2004. - №5. – С.9-18.
36. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8.02.1995 №3995-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №12. – Ст. 81.
37. Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.1992 №2456-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. – №34. - Ст. 502.
38. Магазинер Я.М. Заметки о праве // Правоведение. - 2000. - №5. – С.215-224.
39. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1949. – 143 с.
40. Цивільне право України: Підручник : У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1 - 720 с.
41. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права: (по изданию 1907 г.). - М.: Фирма Спарк, 1995. – 556 с.
42. Мурзин Д.В. Добросовестное приобретение имущества по договору // Проблемы теории гражданского права. – М.: Статут, 2003. – 128 с.
43. Скловский К. Отношение собственника с незаконным владельцем и приобретательная давность // Хозяйство и право. – 2001 - №5 – С.116-119.
44. Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1955. – 219 с.
45. Масевич М.Г. Основания приобретения права собственности на бесхозяйные вещи // Проблемы современного гражданского права. - М.: Городец, 2000. – 382 с.
46. Яворська О.С. Підстави виникнення права приватної власності громадян за цивільним законодавством України: Дис… на здобуття наук. ст. канд. юрид. наук. – Львів., 1997. – 212 с.
47. Закон України від 01.07.2004 №1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51 (17.12.2004). – Ст. 553.
48. Наказ Мінюсту України від 7 лютого 2002 року №7/5 “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” // Офіційний вісник України. - 2002. - №8. - Ст. 383.
49. Постановление Пленума Высшего арбитражного Суда Российской Федерации от 25 февраля 1998 года. // Вестник Высшего арбитражного суда Российской Федерации. – 1998. – №10.
50. Суханов Е.А. Проблемы правового регулирования отношений публичной собственности и новый гражданский кодекс // Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика: Сб. памяти С.А.Хохлова. - М.: Междунар. центр финансово-экон. развития, 1998. – 475 с.
51. Гражданское право: Учебник: В 2-х томах. /Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К. Толстого. – Т.2. – М.: Проспект, 2003. – 846 с.
52. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Інюре, 2003. – 1196 с.
53. Інструкція про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна, затверджена наказом Міністерства Фінансів УРСР від 17 грудня 1987 року № 112. // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА: ЗАКОН Юрист”, 2004 рік.
54. Інформаційний лист Вищого господарського Суду України „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом” від 31.01.2001 р. // Юридичний вісник України. – 2001. - № 12.
55. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. – М.: Госюриздат, 1954.- 226 с.
56. Черепахин Б.Б. Виндикационные иски в гражданском праве / Труды по гражданскому праву. – М.: “Статут”, 2001. – 479 с.
57. Проект закону від 20.07.2005 р. № 8003 “Про внесення змін до Цивільного кодексу України (щодо права власності на безхазяйне майно)” // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА: ЗАКОН Юрист”, 2004 рік.
58. Проект закону від 15.04.2004 р. N 5408 “Про внесення змін до Цивільного кодексу України (щодо права власності на безхазяйне майно)” // Інформаційно-пошукова система “ЛІГА: ЗАКОН Юрист”, 2004 рік.