ЦІННІ ПАПЕРИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН

Краткое описание

Зміст
Вступ……………………………………………………………………….4
Розділ 1. Теоретичні положення про цінні папери
1.1. Цінні папери в цивілістичній доктрині. Інструментальна концепція.25
1.2. Поняття й ознаки цінних паперів………………………………….…...45
1.3. Відмежування цінних паперів від інших об’єктів цивільних прав, легітимаційних паперів і знаків………………………………………….…66
Висновки до Розділу 1………………………………………………………..89
Розділ 2. Місце й роль цінних паперів у механізмі правового
регулювання майнових відносин
2.1. Механізм правового регулювання як категорія. Цінні папери в технології реалізації норм права……………………………………………..96
2.2. Правовий режим цінних паперів, місце норм, що його визначають,
в системі цивільного права………………………………………………….127
Висновки до Розділу 2………………………………………………………..149
Розділ 3. Цінні папери як цивілістична конструкція
3.1. Цінні папери як базова цивілістична конструкція……………………..155
3.2. Видові конструкції цінних паперів………….…………………………175
Висновки до Розділу 3………………………………………………………..208
Розділ 4. Цінні папери в механізмі правовстановлення
4.1.Цінні папери як конструкція правовстановлення………………….213 4.2. Момент виникнення прав “на папери” і “з паперів”…………………236
Висновки до Розділу 4………………………………………………………..260
Розділ 5. Цінні папери в механізмі правоздійснення
5.1. Цінні папери як конструкція правоздійснення………………………...266 5.2.Роль цінних паперів у мінімізації ризиків сфери правоздійснення…...282
Висновки до Розділу 5………………………………………………………..294
Розділ 6. Цінні папери в механізмі правопередачі
6.1. Цінні папери як конструкція правопередачі……………….………….299
6.2. Правочини й цінні папери у забезпеченні оборотоздатності посвідчених ними майнових прав…………………………………………..317
Висновки до Розділу 6………………………………………………………..335
Розділ 7. Цінні папери в технології застосування права
7.1. Цінні папери як конструкція правозахисту й правовідновлення…….340
7.2. Визнання недійсними правочинів, учинених у сферах розміщення (видачі) й обігу цінних паперів……………………………………………..351
Висновки до Розділу 7………………………………………………………368
Загальні висновки………………………………………………….…..373
Список використаних джерел………………………………………...401
Додаток ………………………………………………………………….439
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Нормативні положення цивільного законодавства України постійно розвиваються та вдосконалюються. Тенденція оновлення є характерною і для системи нормативно-правових актів, положення яких забезпечують правове регулювання відносин у сфері виникнення та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами. В цих умовах актуалізуються проблеми, пов’язані з висвітленням специфіки механізму правового регулювання майнових відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом. Центральною серед них є проблема визначення місця й ролі самих цінних паперів (у значенні правової форми фіксації майнових прав) у цьому механізмі. Досить високий рівень висвітлення проблематики, пов’язаної з цінними паперами, забезпечується значною кількістю різноманітних наукових джерел. В Україні захищено більше десяти кандидатських і не виконано жодної докторської дисертації, присвяченої проблемам розгляду специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів. В інших незалежних пострадянських країнах захищено більше п’ятидесяти (лише в Росії біля сорока) кандидатських і дві (відомі автору) докторські дисертації за цією тематикою (Див.: Карагусов Ф.С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских прав: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03.− Алматы, 2002. − 316 с.; Бєлов В.А. Проблемы цивилистической теории российского вексельного права: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03. − М., 2004.− 405 с.). Аналіз їх основних положень, а також змісту більшості інших доступних наукових публікацій показує, що цінні папери досі здебільшого розглядались лише як об’єкти цивільних прав і правовідносин.
Кожна категорія об’єктів цивільних прав підпорядкована правовому режиму, що визначає особливості їх об’єктивації (зовнішнього вираження). Речі, а саме до них цінні папери віднесені положеннями ст. 177 ЦК, мають матеріально-просторову об’єктивацію. Власне майнові права як окрема категорія об’єктів цивільних прав та майнові права, посвідчені цінними паперами, можуть мати лише правову форму їх об’єктивації (юридичного вираження). Специфіка юридичної технології їх установлення визначена механізмом регулювання майнових відносин і зводиться до наступного.
Впорядкування будь-яких цивільних відносин забезпечується сукупністю нормативних (норми цивільного права) і ненормативних регуляторів (правочини, звичаї, локальні акти тощо). Їх регламентація полягає у застосуванні окрім вихідних, установницьких норм – норм-дефініцій, норм-принципів, також і норм-правил, положення яких моделюють можливу належну поведінку учасників відповідних відносин. Відомо, що більшість з цих норм є вираженням імперативних або диспозитивних велінь, змодельованих як найбільш загальні правила поведінки, розраховані на широке коло осіб та багатократність їх застосування у регламентаційних цілях, що визначає нормативність цивільного права як системи норм. Обумовлена нею абстрактність приватно-правових нормативних приписів об’єктивно потребує застосування юридичної технології їх переведення у конкретику впорядкованості реальних відносин за участю і згідно потреб їх учасників. Специфіка цієї технології визначається механізмом (динамічною структурою) правового регулювання відповідного сегмента цивільних відносин. У майновій сфері вона розрахована на застосування таких конструкцій правомоделювання і правовстановлення, а відтак ненормативних регуляторів майнових відносин, як договори, односторонні правочини та цінні папери. Окремі з них можуть мати як самостійне правововстановлююче значення, так і виступати одним з елементів відповідного юридичного складу. Однак всі вони займають певне місце у загальній системі приватно-правових засобів (інструментів), що забезпечують регламентаційний вплив досліджуваного механізму правового регулювання на відповідні сегменти майнових відносин.
Забезпечення регулятивного впливу цього механізму не характеризується автоматичністю. Для реалізації управоможуючих приписів норм цивільного права учасникам майнових правовідносин необхідно здійснити певні інтелектуально-вольові зусилля. Врахування визначених положеннями актів цивільного законодавства України вказаних (абстрактних) приписів можливе лише у межах технології реалізації норм права шляхом виявлення та на належної фіксації своєї волі на виникнення відповідних правовідносин на рівні правочину. У цьому значенні цінні папери постають правовим засобом (інструментом) фіксації одностороннього волевиявлення емітента стосовно підпорядкування форми об’єктивації посвідчених ними майнових прав встановленому для них правовому режиму (об’єктів цивільних прав) шляхом самомоделювання їх змістовних параметрів (реквізитів). Конкретизації на рівні самомоделювання підлягають абстрактні веління щодо найменування та місцезнаходження емітента, номінальної вартості цінних паперів, загальної суми їх випуску, розміру обіцяних відсотків за борговими цінними паперами тощо. Належна фіксація волевиявлення емітента є однією з головних умов застосування цих абстрактних нормативних приписів для активації конкретних правовідносин. Тому моделювання абстрактних параметрів (реквізитів) майнових прав, що визначають особливості видових конструкцій цінних паперів, первісно здійснюється на законодавчому рівні, але розраховане на їх односторонню конкретизацію емітентом на рівні самомоделювання. Виходячи з цього, цінні папери (у значенні конструкції правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення) виконують аналогічне з правочинами призначення у механізмі правового регулювання відносин, що виникають у сфері установлення та реалізації посвідчених ними майнових прав. Термін “цінні папери” позначає окрему конструкцію (типових модельну схему побудови прав, обов’язків та відповідальності учасників відповідної сфери майнових відносин) правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення, що з метою розширення її регулятивного потенціалу легально віднесена до об’єктів цивільних прав.
Зазначене бачення сутності цінних паперів закріплене нормативними приписами і зумовлене уніфікованістю та єдністю застосовуваних у сфері приватно-правової регуляції юридико-технологічних процедур і прийомів юридичної техніки. Застосувати абстрактні нормативні веління, що забезпечують регламентацію майнових відносин, у площині правовідносин з урахуванням інтересів та за участю самих їх учасників (за рахунок надання їм можливості здійснення інтелектуально-вольових, юридично вагомих актів) можливо лише шляхом вчинення правочинів як різновиду юридичних фактів-дій (а у їх системі – юридичних актів). Універсальність юридично-механізменної технології забезпечення виникнення майнових правовідносин (включаючи установлення майнових прав, посвідчених цінними паперами), не дозволяє розглядати односторонні дії емітента поза юридичними фактами-діями (юридичними актами,а відтак правочинами).
Цінні папери підлягають розгляду як правовий засіб (інструмент) забезпечення реалізації управоможуючих приписів норм права щодо застосування емітентом (а також першими правонабувачами) технології правоустановлення, розрахованої на правочинну активацію. Однак лише цим їх значення у досліджуваному механізмі не вичерпується. Такий прийом правового регулювання як поширення на цінні папери (форму існування майнових прав, об’єктивація якої лежить у площині правочину) правового режиму об’єктів цивільних прав розширює їх регулятивний потенціал як цивілістичної конструкції. Адже правочин, що також підлягає розгляду як правовий засіб (інструмент) реалізації наданої нормою права можливості правовстановлення, забезпечує лише виникнення відповідного правовідношення, але завжди залишається поза його межами. Саме тому юридичний факт ніколи не визначається як один із складників усталеного у цивілістиці елементного складу правовідношення (об’єкт, суб’єкти, зміст). Адже письмова форма правочину (як договору, так і одностороннього правочину, що є юридичним фактом і підставою виникнення відповідних майнових правовідносин), ніколи не набуває значення об’єкта цивільних прав, як це передбачено правовим режимом цінних паперів відносно належної правової (документарної чи бездокументарної) форми фіксації посвідчених ними майнових прав.
Таким чином, положення законодавства України закріплюють порядок застосування цінних паперів не тільки як правового засобу (інструмента) правомоделювання, правоустановлення і правопосвідчення (у цьому аспекті вони, безсумнівно, мають схожість з правочинами і правочинне походження). Цінні папери також постають інструментом реалізації наданої нормою права можливості правоздійснення, правопередачі, правовідновлення та правозахисту. Враховуючи це законодавчо окреслене їх значення, словосполучення “цінні папери” охоплює лаконічне нормативно визначене термінологічне позначення окремої цивілістичної конструкції розширеного регулятивного потенціалу. Розширення цього потенціалу забезпечується за рахунок унікальних прийомів правового регулювання, які розраховані лише на використання кострукції цінних паперів і в інших сферах майнових відносин застосованню не підлягають. Як приклад варто навести такий нормативно визначений механізм, як відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі (глава 7 чинного ЦПК). Показово, що законодавець не вживає фразеологічні звороти “документарні (або бездокументарні) цінні папери” (вони напрацьовані на доктринальному рівні), а застосовує легальні термінологічні словосполучення “документарна або бездокументарна форма цінних паперів”. Надання формі об’єктивації майнових прав значення об’єкта правовідносин (квазі-об’єкта, об’єкта-фікції) забезпечується шляхом вчинення емітентом односторонніх дій по оформленню сертифікатів цінних паперів документарної форми або їх бездокументарної фіксації.
Запропоноване бачення специфіки цінних паперів доводиться змістом дисертаційного дослідження і визначає його структурну побудову. Новизна дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю подолання однобічності наявних у цивілістиці наукових результатів аналізу специфіки правового режиму цінних паперів і обумовленої ним їх правової природи. Актуальність поставлених й розв’язаних у роботі проблем обумовлена і водночас ускладнена стереотипністю сприйняття цінних паперів лише як об’єктів цивільних прав (легально пойменованих саме так у ЦК України). Між тим, такий підхід не враховує, що поширення на цінні папери (форму фіксації майнових прав) правового режиму об’єктів цивільних прав засноване на фікції, адже ними можуть бути лише певні блага, а форма посвідчення майнових прав може розглядатися лише як квазі-об’єкт, об’єкт-фікція. Застосування конструкції цінних паперів дозволило значно розширити можливості регламентації майнових відносин шляхом моделювання кількох додаткових способів (прийомів) правового регулювання, у яких вона технологічно “задіяна”.
Цінні папери вперше розглядаються у площині започаткованої інструментальної концепції — узгодженої сукупності теоретичних положень, що враховують визначену нормативно їх регламентаційну значущість у механізмі правового регулювання відносин у сфері установлення та здійснення (у широкому розумінні) посвідчених ними майнових прав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми кафедр цивільного права №1 та №2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” № 0186.0.070867.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні та визначенні шляхів вирішення проблем, обумовлених необхідністю врахування специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів не тільки як об’єктів цивільних прав, але і як об’єкта-інструмента реалізації норм права, розрахованих на впорядкування сфери виникнення та здійснення посвідчених ними майнових прав, а відтак одного із елементів механізму правового регулювання відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.
Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню цієї мети, визначаються його теоретико-прикладним характером і включають:
1) обґрунтування започаткованої інструментальної концепції цінних паперів;
2) висвітлення специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів, їх відмежування від інших різновидів матеріальних об’єктів цивільних прав, а також легітимаційних паперів та знаків;
3) розгляд цінних паперів як цивілістичної конструкції, технологія застосування якої забезпечує переведення абстрактної можливості правоустановлення у практичну площину – виникнення та впорядкування майнових правовідносин;
4) окреслення юридичної технології реалізації управоможуючих приписів норм права щодо застосування цінних паперів у механізмах моделювання, установлення, здійснення, передачі, відновлення та захисту посвідчених ними майнових прав;
5) аналіз положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій щодо його подальшого вдосконалення.
Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти окреслення специфіки правового режиму і юридичної природи та обумовленого ними інструментального призначення цінних паперів в механізмі правового регулювання відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.
Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі та правозастосовні підходи, визначені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства України та інших країн, а також судовою практикою та звичаями ділового обороту, які є підґрунтям окреслення шляхів вирішення теоретико-прикладних проблем, пов’язаних із врахуванням особливостей механізму правового регулювання відносин, у межах яких забезпечується виникнення та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.
Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод. Однак, враховуючи обраний ракурс дослідження нормативно визначеної інструментальної специфіки цінних паперів, базовою методологічною платформою, що визначає логіку змістовної побудови дослідження, є інструментальний підхід. У інтерпретації С.С. Алексєєва він полягає у тому, що “предметом наукової розробки стає правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарія як такий”. У ході проведення окремих етапів дослідження використовувались також інші методи, зокрема історичний, аналітичний, порівняльно-правового моделювання, формально-логічний, нормативно-догматичний тощо.
Теоретичною основою дисертації є наукові результати, отримані українськими та зарубіжними правниками дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: Агаркова М.М., Алексєєва А.А., Алексєєва М.Ю., Алексєєва С.С., Алісова Є.О., Басіна Ю.Г., Безклубого І.А., Беляневич О.А, Бервено С.М., Бєлова В.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Борисової В.І., Брагінського М.І., Братуся С.М., Вітрянського В.В., Вітушко В.О., Гамбарова Ю.С., Гордона В.М., Горшеньова В.М., Гревцова Ю.І., Грибанова В.П., Гурвича М.О., Дзери О.В., Довгерта А.С., Ефімової Л.Г., Жилінкової І.В., Задихайло Д.В., Ігнатенко В.М., Йоффе О.С., Камінки О.І., Карагусова Ф.С., Кібенко О.Р., Колоножнікова Г.М., Коссака В.М., Кохановської О.В., Красавчикова О.О., Кузнєцової Н.С., Кучеренко І.М., Лапача В.О., Ломідзе О.Г., Луця В.В., Майданика Р.А., Мици Ю.В., Мозоліна В.П., Мурзіна Д.В., Нерсесова Н.Й., Онуфрієнко О.І., Панової Л.В., Пенцова Д.А., Посполітака В.В., Рабіновича П.М., Сібільова М.М., Синенко О.Ю., Спасибо-Фатєєвої І.В., Суханова Є.О., Толстого Ю.К., Труби В.І., Харитонова Є.О., Цитовича П.П., Черепахіна Б.Б., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Яковлева В.Ф. та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у цивілістиці комплексним дослідженням теоретичних проблем, пов’язаних із з’ясуванням місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав.
Системний і всебічний аналіз правового режиму цінних паперів, їх юридичної природи й регламентаційного призначення в досліджуваному механізмі знайшов вираження в таких теоретичних положеннях:
1. Уперше започатковано інструментальну концепцію цінних паперів – сукупність теоретичних положень, у яких послідовно (відповідно до структури дисертації) висвітлюються основні ракурси нормативно закріпленого їхнього призначення як однопорядкової (з огляду на їх обопільну правомоделюючу, правовстановлюючу і правопосвідчуючу, а відтак, регламентаційну значущість) з пойменованими договорами й односторонніми правочинами цивілістичної конструкції.
2. Додатково обґрунтовано, що кожна цивілістична конструкція (визначена нормами права типова модельна схема побудови прав, обов’язків і відповідальності) розрахована на застосування закріплених нею моделей належної поведінки в конкретних правовідносинах за умови настання передбачених нормами права життєвих обставин, які положеннями теорії юридичних фактів визначені як дії (правомірні й неправомірні) та події. Цивілістичними конструкціями, нормативно розрахованими на встановлення майнових правовідносин шляхом здійснення їх потенційними учасниками правомірних дій по реалізації управомочуючих норм права, є договори, односторонні правочини та цінні папери.
3. Уперше під цим кутом зору цінні папери досліджуються як окрема цивілістична конструкція (модельна схема, що може бути виражена умовною формулою “об’єкт-інструмент”) установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту майнових прав двох можливих (документарної або бездокументарної) форм їх фіксації, участь яких у майновому обороті ґрунтується на односторонніх діях емітента, що є елементом (юридичний факт-дія – юридичний акт – правочин) механізму правового регулювання окремого сегмента майнових відносин, укладення яких у межах єдиного юридичного складу забезпечує фіксацію його волевиявлення (шляхом урахування ним приписів закону стосовно їх форми, реквізитів та інших вимог) на їх підпорядкування закріпленому для них правовому режиму (як об’єктів цивільних прав).
4. Уперше правові наслідки реалізації управомочуючих приписів норм права щодо можливості встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розглядаються в межах фіксації волевиявлення емітента шляхом укладення ним односторонньо-управомочуючого правочину (одного з елементів юридичного складу послідовного накопичення), форма якого набуває значення об’єкта-фікції, квазі-об’єкта, розрахованого на застосування у способах (прийомах) правового регулювання (переважно дозволи), закріплених їх правовим режимом (як об’єктів цивільних прав).
5. Уперше доведено, що засноване на фікції нормативне встановлення тісного правового зв’язку між майновими правами (об’єкт-благо) і цінними паперами (об’єкт-фікція, квазі-об’єкт) з наданням останнім значення форми-носія інформації юридичного змісту, об’єктивованої в паперових документах або здійснених зберігачем облікових записах, дало змогу сконструювати цілий комплекс модельних схем можливої поведінки, у межах яких вони підлягають застосуванню емітентом і правоволодільцями як конструкція, яка лише легально йменується об’єктом цивільних прав, але законодавчо сконструйована як ненормативний регулятор – об’єкт-інструмент прововстановлення, правопосвідчення, правоздійснення, правопередачі, правовідновлення й правозахисту, забезпечуючи впорядкування відносин у сфері виникнення і здійснення цих прав.
6. Уперше з’ясовано, що ускладнення досліджуваного механізму застосуванням конструкції цінних паперів підвищує його ефективність за рахунок розширення діапазону способів правового регулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному “проникненню” форми існування майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта), адже зазвичай правочин є лише підставою (юридичним фактом) виникнення правовідносин, а його письмова чи електронна форма ніколи не набуває значення їх об’єкта.
7. Уперше наголошується на тому, що нормативно визначене “проникнення” цієї правової форми об’єктивації майнових прав у межі регулятивних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) за рахунок їх застосування для конструювання унікальних способів правового регулювання, заснованих на їх легітимаційній здатності й оборотоздатності, забезпечує підвищення (порівняно з конструкціями пойменованих договорів та односторонніх правочинів) регламентаційного навантаження конструкції цінних паперів (з урахуванням її правочинного походження й регламентаційної значущості), а “проникнення” в межі охоронних – можливість правовідновлення (відновлення майнових прав шляхом відновлення прав на пред’явницькі цінні папери й векселі), а також правозахисту (робить можливим захист майнових прав, що становлять зміст відносних, по суті, відносин, правовими засобами, які зазвичай забезпечують абсолютний захист), а зрештою значно розширює регламентаційні можливості стандартних для більшості зобов’язальних правовідносин механізмів реалізації й застосування норм права.
8. Уперше висвітлюється підпорядкованість інструментально-допоміжних прав “на папери” (право власності на квазі-об’єкт, об’єкт-фікцію – сертифікат документарної форми цінних паперів або право вимоги здійснення зберігачем відповідних облікових записів для їх бездокументарної форми) основним правам “з паперів”, тобто посвідченим цінними паперами майновим правам (об’єкт-благо, що зумовлює інтерес правоволодільця і специфіку їх видових конструкцій), механізм установлення яких визначає одномоментність їх виникнення, а наявність і потенційна здійсненність останніх – саму можливість поширення на правову (документарну чи бездокументарну) форму їх об’єктивації правового режиму цінних паперів (як об’єктів цивільних прав).
9. Уперше зроблено висновок про те, що цінні папери документарної форми, які вже не посвідчують майнових прав (після їх здійснення або у зв’язку з настанням їх нездійсненності з тих чи інших причин), втрачають нормативно визначену регламентаційну значущість, а їх сертифікати можуть мати лише доказове значення (наприклад, погашені цінні папери) або набувають правового режиму рухомої речі (приміром, цінний папір – колекційний, нумізматичний чи музейний екземпляр), а здійснені зберігачем облікові записи, що уособлюють їх бездокументарну форму, за вказаних умов взагалі підлягають анулюванню, що найбільш наочно ілюструє сутність цінних паперів як квазі-об’єкта, об’єкта-фікції.
10. Удосконалено доктринальні характеристики сукупності основних ознак цінних паперів, підкреслюється їх інструментальна природа, що дає змогу відмежувати їх від речей, грошей і власне майнових прав як окремих категорій матеріальних об’єктів цивільних прав, називаються критерії розмежування цінних паперів і легітимаційних паперів та знаків.
11. Наводяться додаткові аргументи на підтвердження недоцільності законодавчого віднесення цінних паперів до різновидів речей, у зв’язку з чим ч. 1 ст. 177 ЦК України пропонується викласти в новій редакції: “Об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага”.
12. Уперше здійснено аналіз специфіки правового режиму цінних паперів, що за рахунок визначених ним способів правового регулювання – дозволів, розрахованих на їх використання емітентом для реалізації норм цивільного права з метою правовстановлення (або правоволодільцями для ініціювання застосування норм права для відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав), створення Національної депозитарної системи України, системи реєстрації прав власників іменних цінних паперів та можливості здійснення контрольних функцій, передбачених компетенцією спеціального державного органу (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), забезпечує підвищений рівень безперешкодності й мінімізованої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.
13. Уперше розкриваються особливості нормативного моделювання змісту цінних паперів (законодавчого визначення їх обов’язкових формально-змістовних параметрів залежно від групи, виду, форми випуску тощо), подається його зв’язок з механізмом індивідуального моделювання (самомоделювання), що за рахунок цінних паперів як конструкції, яка в механізмі правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин забезпечує трансформацію статики (положення нормативно-регламентаційної основи) в динаміку (реальні регулятивні та охоронні правовідносини) його регламентаційного впливу, окреслено їх подібність до пойменованих договорів і односторонніх правочинів, вчинення яких може бути підставою виникнення інших відносин майнової сфери.
14. Уперше окреслюються особливості механізму самомоделювання, що в межах односторонніх, юридично значущих дій емітента щодо врахування нормативно змодельованих абстрактних вимог, які стосуються основних правових характеристик посвідчених ними майнових прав (форми й реквізитів цінних паперів, аналогом яких є форма й істотні умови пойменованого договору) дає можливість ідентифікувати обрану ним їх видову конструкцію завдяки врахуванню емітентом вказаних приписів у формально-змістовних параметрах цінних паперів (одна з необхідних умов їх участі в майновому обороті).
15. Подальшого розвитку набула теза про те, що будь-які майнові права, у формуванні змістовних параметрів яких застосовуються спрямовані на виникнення майнових правовідносин інтелектуально-вольові зусилля їх майбутніх учасників, можуть мати лише правову форму вираження, а значить дії емітента щодо фіксації майнових прав у цінних паперах з врахуванням нормативних вимог щодо їх форми та реквізитів мають значення юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення майнових правовідносин.
16. Уперше, з огляду на закріплену положеннями п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України невичерпність переліку юридичних фактів, як один із елементів єдиного юридичного складу (юридичний факт, а в системі юридичних фактів-дій – юридичний акт), визначається односторонньо-управомочуючий правочин, правовим наслідком вчинення якого є реалізація потенційним емітентом наданої йому нормами цивільного права абстрактної можливості оформлення майнових прав у вигляді сертифікатів цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) та обігу або виконання нормативних приписів щодо їх можливої бездокументарної фіксації.
17. Уперше доведено, що засноване на фікції поширення на цінні папери (форму-носій інформації юридичного змісту) правового режиму об’єктів цивільних прав дало змогу забезпечити регулятивні правовідносини унікальними правовими механізмами, розрахованими на реалізацію першим правоволодільцем (або останнім із наступних, за умови наявності актів належної правопередачі) управомочуючих приписів норм цивільного права, що ґрунтуються на таких способах (прийомах) правового регулювання, як дозволи, що розраховані на використання документарних цінних паперів правоволодільцем з метою здійснення посвідчених ним майнових прав у межах моделей поведінки, умовою належності якої є презентація (пред’явлення) документа, його передача іншим особам за умови вчинення на його звороті передавального напису (індосаменту) тощо.
18. Уперше зроблений акцент на тому, що нормативно визначена можливість знерухомлення, конвертації та зворотної конвертації цінних паперів у межах індивідуальної форми реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права урізноманітнює (порівняно з договірними конструкціями, розрахованими на фіксацію майнових прав та обов’язків) цивілістичний інструментарій і способи (прийоми) правового регулювання майнових відносин.
19. Уперше пропонується об’єднати розрізнені на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери в Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів шляхом створення та організаційно-правового забезпечення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення існуючих та можливих зловживань на фондовому ринку.
20. Уперше звертається увага на те, що механізм розміщення й обігу цінних паперів бездокументарної форми, як і документарної, ґрунтується на тісному правовому зв’язку між майновими правами і формою їхньої фіксації (здійсненими зберігачем обліковими записами), забезпечуючи найбільш оптимальний з точки зору оперативності правопередачі механізм їх оборотоздатності, максимально безпечний як для правоволодільця, так і нового правонабувача.
21. Уперше наведено аргументацію стосовно того, що при визначенні сфери застосування тієї чи іншої видової конструкції цінних паперів у майновому обороті (зокрема, їх допустимості бути об’єктом відповідних цивільних правовідносин, наприклад рентних) необхідно враховувати перш за все їх інструментальні характеристики: форму (документарна чи бездокументарна), строк їх обігу, змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, номінальну вартість і розмір відсотків (для боргових цінних паперів), специфіку встановленого для окремих їх видових конструкцій правового режиму тощо.
22. Уперше пояснюється специфіка закріплених нормативними приписами напрямків використання правоволодільцем конструкції цінних паперів у механізмі застосування норм права компетентними юрисдикційними органами з метою захисту його порушених майнових прав та інтересів, зокрема шляхом реалізації наданої йому цивільно-процесуальними нормами можливості набути статусу заявника, а згодом і позивача (за умови подачі відповідної заяви до суду держателем втраченого цінного папера) в межах визначених главою 7 ЦПК України процедур застосування унікального для приватноправової сфери механізму правовідновлення – відновлення прав на цінні папери на пред’явника та векселі, який в кінцевому підсумку опосередковує поновлення посвідчених ними майнових прав.
23. Уперше з урахуванням ефективності застосування окремих видових конструкцій цінних паперів для забезпечення відновлюваності посвідчених ними майнових прав пропонується внести зміни до глави 7 чинного ЦПК, поширивши визначений її положеннями механізм правовідновлення й на інші їх види, правовий режим яких закріплює можливість правопередачі шляхом здійснення бланкового (безіменного) індосаменту.
24. Уперше окреслено інструментальне призначення конструкції цінних паперів у застосуванні адресованої емітентові й нотаріусам заборони здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем (ст. 262 ЦПК України) як превентивно-запобіжного заходу, який на доктринальному рівні пропонується термінологічно визначити механізмом призупинення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов’язків.
25. Уперше доводиться, що неналежність юридично вагомих, правомірних, односторонніх дій емітента щодо встановлення формально-змістовних параметрів посвідчених цінними паперами майнових прав (у цьому разі документи не є цінними паперами у зв’язку з невідповідністю їх форми й реквізитів вимогам ч. 2 ст. 196 ЦК України) дає підстави визнати їх дефектним юридичним фактом, недійсність якого зумовлена вадами їх форми й реквізитів, що за правовими наслідками фактично прирівнюється до вад форми та змісту правочину і має наслідком невизнання цих дій елементом єдиного юридичного складу, який міг би бути підставою виникнення правовідносин, у межах яких правова форма фіксації майнових прав набуває значення об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) цивільних прав і правовідносин.
26. Уперше наслідки наявності вад форми й реквізитів кожного стандартизованого сертифіката емісійних документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокументарної фіксації майнових прав, що призводять до можливості винесення судом акта застосування права – судового рішення про скасування їх випуску на підставі того, що всі вони не є цінними паперами, обгрунтовуються необхідністю забезпечення узгодженості заснованих на односторонньому акті множинності (Gesammtakt) волевиявлення емітента актів правовстановлення, об’єктивованих у відповідній кількості розміщених ним (або андеррайтером) емісійних цінних паперів документарної або бездокументарної форм обігу, і акту правоприпинення, що, попри розбіжність у часі кожного із множини актів установлення досліджуваних правовідносин, призводить до одночасності їх припинення.
27. Уперше, з огляду на специфіку правового режиму та юридичної природи цінних паперів, на підставі компаративістського аналізу приписів ч. 2 ст. 196 ЦК України й аналогічних вимог

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації здійснене нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні місця і ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин як однопорядкової з правочинами конструкції, що формується внаслідок закріплення та постійного вдосконалення в нормах цивільного права, що визначають їх правовий режим, одиничних модельних схем правого регулювання, розрахованих на реалізацію емітентом визначених ними управовомочуючих приписів щодо можливості встановлення посвідчених ними майнових прав і, додатково, правоволодільцем – для їх здійснення й передачі, а також можливості ініціювання останнім застосування норм права з метою відновлення і захисту цих прав, що знайшло теоретичне узагальнення у положеннях інструментальної концепції цінних паперів. Проведений аналіз правового режиму й юридичної природи цінних паперів дозволяє зробити наступні висновки.
Більшість відомих наукових результатів, одержаних на рівні монографічних і дисертаційних досліджень, статей та інших наукових публікацій, характеризуються однобічністю притаманного їм загального підходу до розгляду специфіки цінних паперів. Вони розглядаються здебільшого лише як матеріальні об’єкти цивільних прав і правовідносин, без поглибленої теоретичної оцінки їх значення як фактофіксуючого документа, форми існування майнових прав, юридичної контрукції і елемента механізму правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин. Неповнота такого підходу, а також юридичне конституювання і широке розповсюдження у майновому обороті України цінних паперів бездокументарної форми, призвели не тільки до неможливості окреслення шляхів вирішення застарілих проблем, пов’язаних із забезпеченням правового регулювання цього сегмента майнових відносин, але і виявили додатковий їх комплекс. Зазначене, а також сучасні реалії стану цивілістичної доктрини і правозастосовної практики у цій сфері викликають необхідність окреслення і обґрунтування інструментальної концепції цінних паперів, яка дозволяє визначити новітні шляхи вирішення задавнених проблем цієї сфери. Місце і роль цінних паперів у досліджуваному механізмі не можуть бути визначені без окреслення специфіки технологічного процесу переведення нормативності (абстрактності приписів) положень цивільного права, що закріплюють їх правовий режим, у впорядкованість (на рівні конкретних правовідносин) розглядуваного сегмента майнових відносин.
Ця “технологія” може бути порівняна з алгоритмом як певною сукупністю правил, що визначають певну послідовность дій, розраховану на багатократність їх застосування задля досягнення поставлених цілей. Для окреслення технологічної специфіки цього процесу у загальнотеоретичних дослідженнях була напрацьована категорія “механізм (динамічна структура) правового регулювання”. Її застосування в цивілістиці дозволяє висвітлити елементний склад правових засобів (інструментів), що забезпечують впорядкування відносин у приватній сфері, а також охарактеризувати специфіку цивільно-правового регулювання з точки зору його стадій, тобто як певного юридико-технологічного процесу. За її допомогою правове регулювання приватно-правових відносин може бути розглянуте з точки зору юридичної технології “переведення нормативності права в упорядкованість суспільних відносин” у інтерпретації правників-теоретиків. Вказана правова мета забезпечується таким основним елементом цьго механізму як юридичний факт або їх сукупністю – юридичним (фактичним) складом, що є елементами будь-якого галузевого механізму правового регулювання. Саме юридичний факт (або їх сукупність) забезпечує процес переведення абстрактних нормативних велінь у площину реалізації норм права, однією із форм якої є використання норм права суб’єктами правовідносин з метою здійснення наданих їм правових можливостей (див.: Теория государства и права. Курс лекций / Под. ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 1997. – С. 413).
Механізм цивільно-правового регулювання в технологічному (як процес, що розпадається на певні стадії) та структурно-функціональному (як сукупність правових засобів, інструментів, що забезпечують його функціонування) аспектах єдиний. Однак врахування специфіки регламентації окремих груп відносин приватно-правової сфери дозволяє умоглядно виокремити механізми правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин. Впорядкування особистих немайнових відносин опосередковується механізмом їх правового регулювання немов би “автоматично”, іноді навіть без усвідомлення особою його регулятивного впливу на відносини за її участю, а також уніфіковано для всіх категорій їх учасників. Це пояснюється тим, що основним юридичним фактом, що є підставою виникнення правовідносин, а відтак активує регламентаційний вплив механізму правового регулювання особистих немайнових відносин, є такий факт-подія як народження людини. Згідно положень ст. 270 ЦК України кожна фізична особа від народження або за законом має унормовані, захищені право на життя, ім’я та охорону здоров’я, на безпечне для життя та здоров’я довкілля та цілу низку інших особистих немайнових прав. Окремі з них фізична особа набуває з моменту народження, інші – з досягненням певного віку чи за інших умов, але всі вони не мають економічного змісту, тісно з нею пов’язані і не можуть бути передані іншій особі. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, не може бути їх позбавлена і володіє ними довічно (ст. 269 ЦК). Переважна більшість цих приписів забезпечують впорядкування відносин у сфері виникнення та здійснення особистих немайнових прав людини – фізичної особи, і лише окремі з них можуть стосуватись і юридичних осіб. Особисті немайнові права змодельовані у ЦК України як природні та невід’ємні від особистості кожної фізичної особи незалежно від її особистих якостей, віку, статі, соціального статусу та інших характеристик. Механізм установлення будь-яких майнових прав вимагає вчинення правочинів, спорямованих на виникнення регулятивних правовідносин у цій сфері. Механізм установлення особистих немайнових прав не переедбачає здійснення фізичною особою ніяких вольових, правомірних дій задля узгодження своєї поведінки з цими нормативними моделями побудови особистих немайнових прав у регламентаційних цілях. Для переведення нормативності цих приписів у впорядкованість особистих немайнових відносин достатньо такого юридичного факту як народження людини, а для набуття окремих з них – факту досягнення нею відповідного віку чи інших чинників. З цього момента здійснення особистих немайнових прав має значення індивідуальної форми реалізації норм права. Правозастосування у цій сфері здійснюється лише у випадках порушення цих прав і знаходить вираження у охоронних правовідносинах. Автоматичність спрацьовування механізму правового регулювання цієї сфери цивільних відносин на підставі лише фактів народження фізичної особи чи досягнення нею певного віку не є випадковою. Вона зумовлена необхідністю врахування у актах вітчизняного цивільного законодавства основоположних конституційно-правових приписів щодо обумовленості прав та свобод людини і громадянина (розділ 2 Конституції України) самим фактом її народження, що дістало конкретизацію та подальший розвиток у нормативних положеннях Книги Другої ЦК.
Механізм правового регулювання майнових відносин не характеризується такою автоматичністю забезпечення його регламентаційного впливу. Для його задіяння у регламентаційних цілях їх учасникам необхідно здійснити певні інтелектуально-вольові зусилля по врахуванню нормативних велінь, адресованих їм для виконання положеннями актів цивільного законодавства України. Вони мають характер абстрактних нормативних приписів, конкретизація яких у майновій сфері забезпечується самомоделюванням змістовних параметрів майнових прав у відповідності з власним баченням нормального ходу розвитку відповідних правовідносин та потребами їх суб’єктів. Процес переведення статики нормативного забезпечення відповідних сегментів майнової сфери у динаміку правовідносин забезпечується застосуванням договорів та односторонніх правочинів. У приватно-правовій сфері вони постають як юридичні факти, яким належить основна роль у цьому процесі.
Важливу роль у переведенні визначених законом або звичаєм абстрактних велінь (шляхом моделювання його істотних умов) у площину правореалізації забезпечує договір. Конструкція договору передбачає моделювання на нормативному рівні і остаточне самомоделювання самими суб’єктами відповідно до своїх потреб широкого кола визначених нормативно істотних умов щодо його предмету, ціни (для відплатних договорів), прав та обов’язків, відповідальності, строку дії, а також форс-мажорних обставин, умов пролонгації тощо. Типова модельна схема договору як конструкції правоустановлення найбільш повна, адже вона включає і права, і обов’язки, і відповідальність, і інші умови, стосовно яких повинна бути досягнута згода сторін. Моделювання його істотних умов у переважній більшості випадків об’єктивується у письмовій формі (паперовому або електронному документі) договору як правочину і забезпечує установлення договірних правовідносин, а також посвідчує тип відповідного договору та умови, на яких він був укладений. У цьому аспекті договір є конструкцією правомоделювання, правоустановлення та правопосвідчення. Інші нормативні веління, адресовані учасникам правовідносин, що виникли на підставі укладення відповідного понайменованого договору, але не об’єктивовані (зафіксовані) у його письмовій формі, забезпечують позитивне правове регулювання цієї сфери та захист їх прав та законних інтересів на випадок порушення.
Односторонні правочини (оформлення і видача довіреності, оформлення заповіту, прийняття спадщини та відмова від неї тощо) як конструкції правоустановлення порівняно з конструкцією договору характеризуються лаконічністю типових модельних схем, що об’єктивуються у їх (переважно письмовій) формі. Ця лаконічність обумовлена тим, що односторонній правочин згідно ч. 3 ст. 202 ЦК за загальним правилом може створювати обов’язки лише для особи, що його вчинила. Таким чином, письмова форма односторонніх правочинів не передбачає можливості моделювання і прав, і обов’язків, і відповідальності, як конструкція договору. Зокрема, такий односторонній правочин як заповіт потенційно може містити розпорядження заповідача щодо переходу до правонаступника (спадкоємця за заповітом) приналежного йому одного майнового права (права власності на одну річ). Між тим, такий порівняно незначний обсяг моделювання не позбавляє заповіт значення конструкції правомоделювання, правоустановлення, правопосвідчення і, зрештою, ненормативного регулятора майнових відносин. У цьому аспекті договори та односторонні правочини характеризуються універсальністю, позаяк можуть мати як самостійне правове значення, так і виступати елементом відповідного юридичного складу. У системі приватно-правових засобів (інструментів) забезпечення дієвості механізму (динамічної структури) правового регулювання майнових відносин правочин постає як їх стрижневий елемент – юридичний факт-дія (а у їх системі як юридичний акт).
Інституціоналізація та широке використання у сучасному майновому обороті України конструкції цінних паперів внесло корективи у вказаний “стандартний” набір елементів механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин. Адже юридично вагомі односторонні дії емітента по оформленню цінних паперів (врахуванню нормативних вимог щодо їхньої форми та моделюванню їх змістовних параметрів – реквізитів), мають аналогічне з правочинами значення. З його урахуванням цінні папери також постають як конструкція правомоделювання, правоустановлення і правопосвідчення. Положення ст. 194 ЦК України, що є різновидом норм-дефініцій, а відтак відправних, установницьких норм, визначають цінний папір не тільки як конструкцію правомоделювання, правоустановлення та правопосвідчення, але і правоздійснення та правопередачі. Згідно положень цієї норми цінний папір – це документ встановленої форми (повний аналог письмової форми правочину) з відповідними реквізитами (конструкція правомоделювання), що посвідчує грошове та інше майнове право (конструкція правоустановлення та правопосвідчення), визначає взаємовідносини (правовідносини – В.Я.) між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення (конструкція правоздійснення), а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (конструкція правопередачі).
Той факт, що майнові відносини підпорядковуються нормативному регулюванню, не нівелює значення договорів, односторонніх правочинів і цінних паперів як їх ненормативних регуляторів. У значенні форми-носія правової інформації і фактофіксуючого документа, вони мають значну схожість. Як конструкції правоустановлення для них нормативно визначена їх форма (усна, письмова для договорів та односторонніх правочинів і лише письмова та електронна (бездокументарна) для цінних паперів). Нормативно визначений правовий режим цінних паперів як об’єктів цивільних прав додатково (у порівнянні з договорами і односторонніми правочинами) дозволяє розглядати їх як конструкцію правопередачі (ст. 197 ЦК) та правоздійснення (ст. 198 ЦК). Крім цього, норми глави 7 ЦПК визначають цінні папери як конструкцію правовідновлення, адже визначена її положеннями процедура відновлення цінних паперів на пред’явника та векселі розрахована на поновлення можливості здійснення посвідчених ними майнових прав.
Застосування конструкції цінних паперів обумовило суттєву різницю між цінними паперами і власне майновими правами як об’єктами цивільних прав з точки зору їх положення у системі зв’язків, опосередкованих окремими регулятивними механізмами (від правомоделювання до правозахисту), що забезпечують їх участь у майновому обороті. Для більшості майнових прав (що не втілені у цінних паперах) тісний правовий зв’язок із інструментом їх установлення (договором або одностороннім правочином) не є характерним. Участь таких прав у майновому обороті опосередковується укладенням правочинів (як договорів, так і односторонніх правочинів), кожен з яких забезпечує одночасно як статичні (у значенні документа є правовою формою вираження майнових прав), так і динамічні (постає підставою їх переходу від одного суб’єкта до іншого) аспекти механізму правової регуляції відповідного сегмента майнових відносин. Розгляд узвичаєного механізму забезпечення оборотоздатності майнових прав (як самостійного різновиду об’єктів) у гносеологічному аспекті завжди дозволяє розмежувати майнове право і правову форму його первісного установлення і наступного посвідчення. Нею зазвичай постає форма (як правило письмова) договору, що допускає можливість їх змістовної видозміни за домовленістю сторін. Таким чином, майнові права як самостійна категорія об’єктів цивільних прав підлягають потенційним змістовним видозмінам, що об’єктивуються у кожній новій формі їх правового вираження (нею постає класична, як правило, письмова форма правочину). Зокрема, сторони можуть змінити будь-які змістовні характеристики майнових прав, віднесених до об’єктів цивільних прав, шляхом коригування правової інформації, зафіксованої у письмовій формі правочинів, що забезпечують їх оборотоздатність. Це можливо як шляхом корекції формально-змістовних характеристик первісного правочину, що є правоутворюючим юридичним фактом механізму правоустановлення, так і змістовної видозміни наступних правочинів, що забезпечують їх участь у майновому обороті. Наприклад, це можливе шляхом внесення за домовленістю сторін змін та доповнень до положень договору, укладення якого є підставою виникнення майнового права (як об’єкта цивільних прав). Інший шлях полягає в укладенні наступного правочину, що забезпечує передачу майнових прав, з певними змінами їхніх змістовних характеристик у порівнянні з первісним їх обсягом. У останньому випадку відпадає потреба у врахуванні положень первісного правочину, елементом змісту якого і є майнове право, що набуло оборотоздатності як об’єкт цивільних прав. Адже кожен новий правочин, що забезпечує його оборотоздатність є одночасно і формою його фіксації та вираження, посвідчуючи його зміст та обсяг, і юридичною підставою його передачі іншій особі.
Цінні папери, на противагу власне майновим правам як окремій категорії об’єктів, у значенні правової форми первісного установлення і наступного посвідчення майнових прав, характеризуються змістовною сталістю. Адже змістовні параметри посвідчених цінними паперами майнових прав (навіть при трансформаціях документарної форми їх випуску у бездокументарну і навпаки) залишаються незмінними протягом всього періоду їх участі у майновому обороті. На відміну від майнових прав, правовою формою фіксації яких є положення договору, об’єктивовані, як правило, у його письмовій формі, змістовні характеристики цінних паперів не підлягають коригуванню як за одноосібним бажанням емітента, так і за домовленістю між ним та іншими учасниками досліджуваних майнових відносин. Вказана змістовна незмінність обумовлена притаманним їм доктринально-догматичним (а відтак аксіоматичним, неоспоримим) тісним правовим зв’язком між майновими правами та цінним папером (інструментом їх фіксації). Врахування цього аспекту специфіки цінних паперів дозволяє констатувати істотну відмінність порівнюваних регулятивних механізмів, у яких основним правоутворюючим юридичним фактом є здійснена емітентом-боржником одностороння фіксація майнових прав у формі цінних паперів чи їх договірне або односторонньо-правочинне моделювання відповідно.
Застосування у досліджуваному механізмі особливих способів правового регулювання дозволило на якісно новому рівні забезпечити здійснення прав та законних інтересів їх учасників. За рахунок цих способів досягається зменшення вірогідності настання небажаних для суб’єктів негативних наслідків (ризиків), які зазвичай мають місце у майновій сфері. Це, наприклад, такий спосіб правового регулювання як необхідність презентації документа (а також задіяння реєстратора чи зберігача) для здійснення посвідчених ним прав, а також право емітента на вилучення документарного цінного папера взамін наданого ним виконання свого обов’язку на користь його пред’явника. У сфері випуску та обігу документарних цінних паперів цей спосіб дозволяє органічно поєднати і використати окремі переваги, притаманні сферам правового регулювання речових (абсолютних) та зобов’язальних (відносних) відносин.
Законодавчо визначена можливість функціонування цінних паперів бездокументарної форми обумовила трансформацію речових (абсолютних) правовідносин, що виникали стосовно цінних паперів, випущених у їх класичній, документарній формі, у зобов’язально-депозитарні (відносні) правовідносини. Правоволоділець за бездокументарними цінними паперами одночасно із набуттям посвідчених ними майнових прав набуває право вимоги, звернене до осіб, що є зобов’язаними учасниками Національної депозитарної системи України (реєстродержателями, зберігачами, депозитаріями тощо). Воно полягає у здійсненні останніми комплексу передбачених законодавством юридично вагомих дій по обслуговуванню рахунків у бездокументарних цінних паперах з метою безперешкодної реалізації правоволодільцем належних йому майнових прав. Розрізненість на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери у Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів вимагає створення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення зловживань на фондовому ринку.
Зобов’язальний характер майнових прав, посвідчених цінними паперами як документарної, так і бездокументарної форм випуску, виключає характерний для речових відносин автономний (без звернення права вимоги до зобов’язаної особи — емітента) механізм їх реалізації. Наявність у досліджуваному механізмі такого прийому правового регулювання як фікції (юридичні припущення) забезпечує посвідченим цінними паперами майновим правам високий (на рівні рухомих речей) ступінь оборотоздатності, що, однак, не дає підстав для ототожнення їх правової природи.
Застосування фікцій (юридичних припущень) у досліджуваній сфері полягає у поширенні права власності (ч. 2 ст. 194 ЦК України) на форму посвідчення майнового (переважно зобов’язального) права, що постає як досить рідкісний для приватноправової сфери правового регулювання спосіб правового регулювання. Адже тут має місце установлення права власності (класичного речового, найбільш повного і автономного права на речі як об’єкти матеріального світу) на паперовий документ, що посвідчує майнові права (фікція речі). Визначені змістовною специфікою права власності на цінні папери правоможності їх власника не підлягають повному ототожненню з відповідними елементами змісту аналогічних відносин, що виникають з приводу речей. Основним елементом змісту речових відносин є права на речі, що, на відміну від зобов’язальних і, зокрема, досліджуваних правовідносин, передбачає можливість реалізації власником всіх належних йому правоможностей автономно, без звернення до зобов’язаної особи юридично забезпеченої вимоги здійснення права на користь управоможеної. Відносини власності на цінні папери мають об’єктом не річ, а паперовий документ, що посвідчує майнові права переважно зобов’язального змісту, реалізація яких неможлива без звернення зобов’язального права вимоги до їх емітента-боржника.
Законодавчо визначена необхідність здійснення юридично вагомих дій, спрямованих на оформлення цінних паперів (ст. 196 ЦК України), є переконливим доказом доцільності розгляду їх специфіки саме у межах інструментальної концепції. Вони полягають у належному оформленні сертифікатів для документарної форми фіксації майнових прав або оформлення глобального сертифіката для цінних паперів бездокументарної форми, а також виконання інших необхідних нормативних вимог. Вказані дії емітента є вольовими, правомірними, спрямованими на виникнення прав та обов’язків, що обумовлені оформленням і розміщенням (видачею) цінних паперів, а відтак підлягають розгляду як правочин. У цьому значенні вони постають правовстановлюючим юридичним фактом – односторонньо-управоможуючим правочином, що вчиняється емітентом з метою прийняття на себе обов’язку надати можливість здійснити посвідчене цінним папером майнове право кожному належним чином легітимованому правонабувачу.
Цінний папір, таким чином, підлягає розгляду як цивілістична конструкція, у якій в особливій письмовій формі об’єктивований підсумковий акт одностороннього волевиявлення емітента по формуванню змістовних характеристик відповідного майнового права. Адже його вчинення боржником-емітентом у поєд¬нанні з іншими юридичними актами як публічно- (реєстрація випуску цінних паперів), так і приватноправового (зустрічні дії первісного кредитора — першого набувача прав на цінні папери) спрямування в межах єдиного юридичного складу має наслідком появу в майновому обороті без перебільшення унікальної оборотоздатної цивілістичної конструкції ― об’єкта-інструмента фіксації та посвідчення майнових прав. Оформлення (дотримання вимог щодо форми здійсненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину) і видача (або розміщення для емісійних цінних паперів) підлягає розгляду як один із юридичних фактів юридичного складу, що призводить до виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав. Крім цього, необхідною умовою їх виникнення є виконання цілої низки нормативно-визначених вимог, що в поєднанні з іншими юридичними актами можуть бути визначені як послідовно здійснюваний елементно-неоднорідний юридичний склад. Його неоднорідність визначається обов’яз¬ковістю наявності юридичних актів як приватноправової (дії, кінцевим правовим результатом здійснення якої є оформлення і належна видача чи розміщення цінних паперів), так і публічно-правової (наприклад, акт державної реєстрації їх випуску) спрямованості. Зазначене дає підстави твердити, що в інструментальному значенні сертифікат документарного цінного папера являє собою фактофіксуючий документ. Він має значення форми здійсненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину, на яку за умови належної видачі (розміщення) поширються правовий режим об’єктів цивільних прав, що додатково свідчить на користь їх розгляду як цивілістичної конструкції.
Певну специфіку має моделювання і установлення майнових прав, що посвідчуються емісійними цінними паперами. Стосовно бездокументарної форми цінних паперів формою такого односторонньо-упра¬воможуючого правочину, у якому формалізується воля емітента стосовно емісії цілого випуску цінних паперів постає глобальний сертифікат. У ньому, як також фактофіксуючому документі, об’єктивується волевиявлення емітента щодо оформлення та розміщення випуску емісійних цінних паперів. У цивілістичній літературі минулого аналогічну форму запропоновано розглядати як «односторонній акт множинності» (Gesammtakt) [124] . Дійсно, цей обумовлений єдиністю волевиявлення односторонній акт в кінцевому підсумку «розпадається» на обумовлену кількістю розміщуваних емісійних цінних паперів як документарної, так і бездокументарної форми. Його специфіка полягає у множинності окремих взаємоузгоджених, відносно самостійних і розпорошених у часі юридично значущих дій емітента і перших набувачів прав на цінні папери. За умови збігу зустрічних (одностороннього волевиявлення, зафіксованого у формі цінного папера) і узгодженого в межах емісійного договору зустрічного волевиявлення емітента і перших набувачів прав на цінні папери відповідна їх кількість буде розміщена (а відтак і виникнуть посвідчені ними майнові права).
Загальним підходам, визначеним інструментальною концепцією цінних паперів, цілком відповідає і механізм організаційно-правового забезпечення їх розміщення та обігу в бездокументарній формі. Бездокументарні цінні папери, враховуючи трансформацію способу формалізації (фіксації) посвідченого ними майнового права, мають видозмінену правову природу, але, незважаючи на її суттєві особливості, їх інструментальна роль у досліджуваному механізмі є аналогічною. Стосовно бездокументарної форми їх розміщення та обігу матеріальний носій правової інформації, тобто стандартизований за формою й реквізитами паперовий бланк документа, який може бути об’єктом речових прав, не застосовується. Його інструментальне призначення в механізмі їх розміщення та обігу виконує здійснений зберігачем обліковий запис, який постає особливим техніко-правовим засобом фіксації майнових прав, посвідчених цінним папером. Участь в майновому обороті посвідчених ними майнових прав забезпечується шляхом відкриття спеціального рахунку в цінних паперах бездокументарної форми одного випуску, порядок ведення якого чітко регламентований положеннями актів чинного цивільного законодавства України.
Чинне законодавство України передбачає можливість знерухомлення (переведення в бездокументарну форму розміщення та обігу) цінних паперів, випущених у документарній формі. У цьому випадку їх сертифікати підлягають депонуванню у сховищах зберігача, що в разі потреби забезпечує можливість їхнього зворотного переведення у первісну, документрну форму (конвертації). Аналогічну властивість мають і цінні папери, первісно випущені у бездокументарній формі. Конвертаційна здатність конструкції цінних паперів особливо наочно ілюструє їх нормативно забезпечені інструментальну роль і призначення в досліджуваному механізмі. Цей висновок випливає із аналізу аксіоматичних положень філософії права, згідно яких об’єктивація (зовнішнє юридичне вираження) майнових прав може забезпечуватись лише у єдності їх юридичної форми та змісту. Враховуючи об’єктивну залежність між змістом та формою цінних паперів, вони постають як інваріантна (документарна/бездокументарна) правова (адже майнове право взагалі не може мати позаправову об’єктивацію) форма вираження майнових прав. Інваріантність цінних паперів знаходить вираз у нормативно встановленій їх конвертаційній здатності, яка означає змінність правової форми (необмежену трансформацію документарної у бездокументарну і навпаки) при незмінності змісту, що полягає у сталості їх реквізитів.
Усталений у цивілістичній доктрині підхід до розгляду цінних паперів документарної і бездокументарної форми лише як різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав не повною мірою враховує особливості їх інструментальної природи та правового режиму і підлягає коригуванню з урахуванням таких міркувань. Зв’язок між документом (формою вираження прав) і посвідченими ним майновими правами (власне об’єкт) як одна з їх найсуттєвіших ознак цінних паперів обумовлює специфіку їх правової природи, що, в свою чергу, має наслідком подвійність змістовно втілених у цій конструкції категорій цивільних прав. Права «з папера» є основними, оскільки за рахунок їх реалізації задовольняються інтереси управоможених суб’єктів, а права «на папір» мають щодо них допоміжне, інструментальне призначення. Така їх підпорядкованість пояснює проблему змішаного (речово-зобо¬в’язального) характеру змісту правовідносин, що виникають у сфері розміщення (видачі) та обігу документарних цінних паперів. Стосовно бездокументарної форми їх випуску та обігу вказана специфіка також зберігається і знаходить прояв у наявності аналогічних категорій основних (у переважній більшості зобов’язальних) прав «з паперу» і видозмінених допоміжних (депозитарно-зобов’язальних за змістом і організаційних за природою) прав «на папір». Фундаментальний висновок відомих правників минулого стосовно тісного правового зв’язку прав «на папір» та «з паперу» у сучасних умовах дозволяє зауважити специфіку механізму правового регулювання відносин, що опосередковуються розміщенням (видачею) та обігом цінних паперів, який «поглинається» більш широкою загальногалузевою категорією.
Правова природа цінних паперів та їх місце і роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин визначені їх правовим режимом, закріпленим нормами нормативно-регламентаційної основи розглядуваного механізму. Її дослідження дозволяє окреслити специфіку систематики положень про цінні папери. Систему цивільного права можна визначити як цілісне функціонально узго¬джене нормативне утворення, внутрішня структурованість якого полягає в умовному згрупуванні окремих нормативно-правових спільностей у підгалузі, об’єднання інститутів, інститути, субінститути і прості об’єднання норм, що забезпечують упорядкування відповідних змістовно споріднених груп особистих немайнових і майнових відносин, охоплюваних сферою приватноправової регуляції. Враховуючи сучасний стан, постійне поповнення та змістовне вдосконалення нормативних положень вітчизняного законодавства про цінні папери, їх варто розглядати не як інститут, а як об’єднання інститутів. Положення законодавства України про цінні папери визначають їх правовий режим як різновиду юридичних (точніше цивілістичних, з урахуванням їх галузевої приналежності) конструкцій.
Цивілістичні конструкції є виразом типового модельного характеру побудови майнових прав, обов’яз¬ків і відповідальності суб’єктів цивільних відносин, слідування яким обумовлює впорядкування їх поведінки у межах розвитку регулятивних правовідносин. Кожна цивілістична конструкція розрахована на її активацію (від лат. activus – діяльний, такий, що забезпечує переведення у діяльнісний стан, перехід від стану спокою до руху, розвитку) у випадку настання відповідних життєвих обставин (юридичних фактів). Універсальний (і невичерпний) перелік таких життєвих обставин визначається положеннями теорії юридичних фактів. Це юридичні факти – дії (правомірні та неправомірні) та події. Наведений С.С. Алексєєвим приклад віндикації як юридичної конструкції з цієї точки зору постає як типова модель правомірної поведінки власника по витребуванню належного йому майна. Можливість переведення абстрактної моделі бажаної поведінки у площину реалізації норми права визначена настанням юридичного факта – неправомірної дії (правопорушення), тобто факта незаконного володіння належним власнику майном. Аналогічне значення для виникнення відповідних охоронних прововідносин мають інші неправомірні дії – факти завдання майнової та немайнової (моральної) шкоди, набуття або збереження майна без достатньої правової підстави тощо. Однак переважна більшість цивілістичних конструкцій розрахована на їх переведення у практичну площину, тобто площину реалізації норм права, на підставі юридичних фактів – правомірних дій (юридичних вчинків та юридичних актів). Серед юридичних актів у сфері приватно-правового регулювання найбільшу питому вагу займають правочини. Таким чином, у майновій сфері переважна більшість цивілістичних конструкцій (понайменовані договори і односторонні правочини та цінні папери) розрахована на правочинну активацію.
Як цивілістична конструкція цінні папери постають об’єктом-інструментом моделювання прав «на папір» і «з паперу». Механізм формування змістовних характеристик майнових прав, що складають зміст досліджуваних відносин, умовно може бути подалений на нормативне (законодавче) моделювання і самомоделювання. Нормативне моделювання прав «на папір» полягає у закріпленні двох можливих типових (базово-статичних) модельних схем побудови прав «на папір» ― документарної або бездокументарної. Документарна схема побудови прав «на папір» полягає у конструюванні формально-змістовних характеристик (форма і реквізити) паперового документа, на який поширюється право власності. Бездокументарна полягає у втіленні нормативно визначених типових модельних схем побудови посвідчених цінними паперами майнових прав у здійснених зберігачем облікових записах. Характерні для цієї схеми моделі побудови прав, обов’язків та відповідальності суб’єктів досліджуваних відносин передбачають відкриття особливих рахунків у цінних паперах, а також застосування інших правових механізмів (як організаційного, так і договірного характеру), що забезпечують функціонування Національної депозитарної системи України. Остаточне моделювання підготовлених до розміщення (видачі) цінних паперів здійснюється шляхом напластування на одну із базових модельних схем “на папір” (документарної або бездокументарної) необхідних видових модельних схем побудови прав “з паперів”, які визначають змістовну специфіку окремих видових конструкцій цінних паперів. Механізм нормативного моделювання розрахований на остаточне формування окремими емітентами змістовних характеристик видових конструкцій цінних паперів шляхом самомоделювання. Саме це дозволяє констатувати нормативну визначеність регламентаційної значущості і правочинного походження конструкції цінних паперів, адже таке значення у механізмі правового регулювання може виконувати лише правочин.
Інструментальна правова природа цінного папера, визначена тісним правовим зв’язком документа (форми існування права) і посвідченого ним майнового права (власне об’єкта правового інтересу правонабувача) обумовлює специфіку механізму правовстановлення досліджуваних відносин (його ускладненість у порівнянні з іншими). Адже у переважній більшості випадків юридично вагомі дії, одним із наслідків здійснення яких є фіксація змістовних характеристик ма