ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
1.1. Поняття, зміст, форми та правові основи страхування 12
1.2. Юридична природа страхових правовідносин 35

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ
2.1. Поняття і юридичний зміст особистого страхування
2.1.1. Економічні засади, об’єкт, предмет і суб’єкти
особистого страхування 58
2.1.2. Особливості договірних відносин у сфері особистого
страхування 74
2.2. Добровільне особисте страхування, його види та правова природа 81
2.3. Види обов’язкового особистого страхування 96

РОЗДІЛ 3. ОБОВ’ЯЗКОВЕ ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ
ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
3.1. Особливості правовідносин з обов’язкового особистого
страхування працівників органів внутрішніх справ 122
3.2. Розміри страхового відшкодування працівникам органів
внутрішніх справ (їх спадкоємцям) 145

ВИСНОВКИ 155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 161

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З проголошенням Україною незалежності відбулися суттєві зрушення у кожній сфері суспільного життя. Першочерговим завданням, що виникло перед державою на даному етапі, і вимагає негайного вирішення, є формування національного законодавства, яке б забезпечило сприятливі умови розвитку особистості й гарантувало повноцінну реалізацію її прав та інтересів.
Ефективне вирішення поставлених завдань стане можливим лише за наявності надійного економічного і правового підґрунтя. Відсутність, з одного боку, необхідних чинників стабільного розвитку і функціонування суспільства та стрімке формування приватного сектора економіки, з іншого, призвело до відмови держави виступати в якості монополіста в деяких сферах суспільного життя. Таким прикладом стала сфера регулювання страхових відносин. Прийняття 7 березня 1996 р. Закону України "Про страхування" поклало початок для формування та розвитку в Україні, на принципово нових засадах, цивільно-правового інституту – страхування.
Після введення в дію цього Закону було прийнято цілу низку нових за змістом підзаконних нормативних актів, що стосуються різних форм страхування, у тому числі обов’язкового. Але, незважаючи на періодичні спроби законодавця вдосконалити нормативно-правову базу, що регулює відносини з обов’язкового особистого страхування, окремі законодавчі положення потребують уточнення і приведення їх у відповідність до потреб сьогодення.
Серед нормативних актів відсутня чітка взаємоузгодженість щодо реалізації механізму виплати страхового відшкодування та визначення його розміру, існує ціла низка прогалин у сфері здійснення окремих видів обов’язкового особистого страхування, у тому числі страхування працівників органів внутрішніх справ (далі – ОВС).
Необхідність перегляду й реформування механізму обов’язкового страхування працівників ОВС, яка існує на даний час, викликана, передусім, неналежною соціальною і правовою захищеністю їх життя та здоров’я. Сьогодні у правоохоронній сфері склалася досить складна ситуація, яка проявляється у тому, що працівники ОВС, порівняно з працівниками інших державних органів, найбільш наражають своє життя на небезпеку. Так, за даними інспекції по особовому складу МВС України, за період із січня 1990 р. по серпень 2001 р. при виконанні службових обов’язків загинуло 760 працівників та поранено – 5 165. У тому числі при виконанні службових обов’язків з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю загинуло 252 працівника та отримали поранення 3 087. Для порівняння – в Японії за 20 років загинуло п’ять поліцейських, в Англії за останні 40 років – шість поліцейських.
Ступінь професійного ризику працівників ОВС і працівників інших державних установ різний, проте їх захист не адекватний тим небезпекам, на які вони себе наражають. Аналіз законодавства України дозволяє зробити висновок щодо нерівності правового стану працівників державних органів при визначенні розміру страхового відшкодування. Це свідчить про те, що існуюча система страхового відшкодування є недостатньо продуманою та не зовсім справедливою, і тому потребує встановлення нових засад здійснення обов’язкового особистого страхування працівників ОВС.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблем обов’язкового особистого страхування працівників ОВС є праці українських і російських вчених-юристів дореволюційного періоду: А.Г. Гойхбарга, С.Є. Ліона, Д.І. Мейера, Г.Ф. Шершеневича; радянського і сучасного періоду: М.М. Агаркова, С.А. Рибнікова, В.І. Серебровського; В.В. Богдана, М.І. Брагінського, В.С. Бєлих, Є.Н. Гендзехадзе, М.В. Гордона, К.О. Граве, Х.О. Гурвічюте, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, І.В. Кривошеєва, В.А. Кройтора, Н.С. Кузнєцової, Н.П. Лещенко, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Т.С. Мартьянової, В.К. Райхера, Н.О. Саніахмєтової, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінової, К.К. Яічкова, В.Н. Яковлєва, В.П. Янишена та інших. У дисертації також використовувались роботи дослідників у галузі економіки – В.Д. Базилевича, В.Г. Баторіна, К.Г. Воблого, О.Д. Заруби, Л.І. Рейтмана.
Більшість робіт перерахованих авторів були присвячені дослідженню загальних питань цивільно-правового регулювання страхових відносин, і окремі види страхування, у тому числі обов’язкове особисте страхування і страхування працівників ОВС як його різновид, залишається поза увагою науковців. Дискусійними є сьогодні і значна кількість теоретичних та практичних питань.
Наведені обставини не лише обумовили вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для виконання безпосереднього дослідження в даній сфері, так і для становлення цивільно-правового інституту страхування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Роботу виконано відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995 – 2001 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 р. № 4 КМ/2) і планами науково-дослідних робіт та тематичними планами, а також темами Національної академії внутрішніх справ України на 1996 – 2001 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних та практичних проблем обов’язкового особистого страхування працівників ОВС на підставі вивчення чинного національного законодавства і законодавства деяких країн СНД та розроблення висновків і науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання обов’язкового особистого страхування працівників ОВС.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі: розглянути історичну ретроспективу становлення і розвитку страхування, визначити його поняття, зміст і правові основи; встановити критерії розмежування добровільного й обов’язкового страхування та обґрунтувати цивільно-правовий характер страхових правовідносин; проаналізувати юридичну природу страхового договору та виділити його характерні ознаки; провести аналіз суб’єктного складу, об’єкта та змісту договору особистого страхування; виділити особливості договірних відносин у сфері особистого страхування; розкрити правову природу добровільного особистого страхування та його видів; проаналізувати систему обов’язкового особистого страхування і обґрунтувати необхідність її вдосконалення; виявити особливості правовідносин з обов’язкового особистого страхування працівників ОВС; надати рекомендації стосовно вдосконалення чинного страхового законодавства, окреслити перспективи та основні напрями його розвитку.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулювання обов’язкового особистого страхування працівників ОВС.
Предмет дослідження складає система цивільно-правових актів чинного національного законодавства та законодавства деяких країн СНД (Російської Федерації, Республіки Бєларусь) та Литовської Республіки, що регулюють питання здійснення обов’язкового особистого страхування працівників ОВС.
Методи дослідження. Діалектичний метод пізнання соціальних процесів дозволив виявити особливості правовідносин з обов’язкового особистого страхування працівників ОВС. Страхові правовідносини розглянуті в дисертації з урахуванням їх історичного розвитку, що свідчить про використання історичного методу. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню в ньому прогалин та дозволив сформулювати пропозиції з вдосконалення правових норм у сфері здійснення обов’язкового особистого страхування. Разом із загальнонауковими методами наукового дослідження, такими як аналіз і синтез, використано й спеціальні методи правового аналізу (порівняльно-правовий), безпосередні методи наукового пізнання (вивчення нормативно-правових актів, документів, статистичних даних).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першим комплексним дослідженням теоретичного характеру, присвячена питанням правового регулювання обов’язкового особистого страхування працівників ОВС.
Проведене дисертаційне дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати такі положення та висновки:
1. Відносини з обов’язкового страхування є відносинами цивільно-правового характеру. Зміст та елементи правовідносин, які виникають при обов’язковому страхуванні, тотожні правовідносинам при добровільному страхуванні.
2. На підставі всебічного аналізу юридичної природи страхового договору виділяються характерні властиві йому ознаки, такі як двосторонній характер страхового договору, оплатність та реальність, ризиковий характер договору для сторін, строковий характер відповідальності стра-ховика.
3. Сформульоване визначення договору особистого страхування. За договором особистого страхування одна сторона (страховик) зо-бов’язується за відповідну плату у вигляді страхової премії виплатити страхову суму іншій стороні (страхувальнику або застрахованій особі) у випадках, якщо життю або здоров’ю останньої буде завдана шкода, при досягненні нею певного соціального статусу (повноліття, шлюбу) або обумовленого сторонами віку.
4. Відстоюється теза про те, що об’єктом особистого страхування є життя, здоров’я та працездатність особи. При настанні страхового випадку в особистому страхуванні надається грошова допомога громадянам або їх сім’ям, яка дозволяє перебороти соціальні наслідки, пов’язані, наприклад, із втратою здоров’я страхувальником або зі смертю члена сім’ї, тощо.
5. Пропонується ввести в науковий обіг поняття “страхонабувач” замість “вигодонабувач”, оскільки існуючий термін не відображає змісту цього поняття, так як від настання страхового випадку “вигодонабувач” не може отримувати вигоди як такої.
6. Обґрунтовується пропозиція про те, що за відсутності законодавчого поняття “ризикова професія” при проведенні обов’язкового особистого страхування необхідно керуватися поняттям “робота з підвищеною небезпекою”, яким оперує трудове законодавство в Переліку робіт із підвищеною небезпекою, затвердженому наказом № 123 від 30 листопада 1993 р. Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
7. З метою усунення дублювання підзаконних нормативних актів і враховуючи позитивний досвід уніфікації норм договірного права обґрунтовується необхідність прийняття спеціального нормативно-правового акта (Єдиних правил обов’язкового особистого страхування), який би визначав порядок та умови здійснення обов’язкового особистого страху-вання: а) осіб, умови праці яких пов’язані із підвищеним ризиком для їх життя і здоров’я; б) інших категорій осіб, які підлягають і підлягали б обов’язковому особистому страхуванню.
8. Висувається пропозиція прийняття Типового договору обов’язкового особистого страхування який буде затверджуватись спеціальним нормативним актом і регулювати відносини між страховиком та відповідними центральними органами виконавчої влади, працівники яких підлягають обов’язковому особистому страхуванню.
9. Пропонується поширити дію ст. 7 Закону України “Про страхування” на окремі категорії працівників, робота яких пов’язана з підвищеною небезпекою (наприклад, на осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
10. Надаються рекомендації стосовно визначення меж часу страхового захисту при обов’язковому страхуванні пасажирів. Пропонується відповідний пункт Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті викласти в такій редакції: “Пасажир вважається застрахованим, якщо після купівлі квитка він перебуває на території початкового пункту відправлення (на вокзалі, в аеропорту, на пристані), при цьому до відправлення транспортного засобу залишилося не більше як одна година, і до моменту виходу пасажира з території вокзалу, аеропорту, пристані в кінцевому пункті призначення”.
11. На підставі детального аналізу страхових правовідносин з обов’язкового страхування працівників ОВС вперше виділяються особ-ливості, пов’язані з поняттям і змістом окремих страхових понять, а саме: переважно суб’єктивний, а не об’єктивний характер небезпек, які загрожують працівникам ОВС і обумовлюють настання страхового випадку, поняття звичайного і надзвичайного ризику при страхуванні працівників ОВС.
12. Обґрунтовується доцільність прийняття спеціального відомчого нормативного акту про порядок розслідування й обліку обставин заподіяння шкоди працівникам ОВС при виконанні ними службових обов’язків, який би врахував і Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р.) і вимоги інших відомчих нормативних актів.
13. Пропонується на законодавчому рівні (у ст. 23 Закону України “Про міліцію”) визначити коло вигодонабувачів за обов’язковим особистим страхуванням працівників ОВС.
14. Обґрунтовується необхідність встановлення розмірів страхових сум та компенсаційних виплат:
- у разі загибелі, поранення, захворювання, одержаного працівником ОВС при виконанні службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку незалежно від займаної посади та спеціального звання – у встановлених розмірах прожиткового мінімуму. Диференціація можлива лише від ступеня ушкодження здоров’я;
- у разі загибелі, поранення, захворювання, одержаного працівником ОВС у період проходження служби – у встановлених розмірах грошового утримання за останньою посадою, яку займав застрахований. В цьому випадку можлива диференціація залежно від займаної посади, спеціального звання, а також ступеня ушкодження здоров’я.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сфор-мульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства, зокрема при розробці нових нормативних актів з питань обов’язкового особистого страхування та/або компенсаційних виплат і соціального захисту працівників ОВС. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з цивільного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України, використовуються в лекціях, на семінарських та практичних заняттях з курсу цивільного права України та спецкурсу “Страхове право”, що проводяться автором у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, а також отримали апробацію у виступах автора на:
1. Республіканській науково-практичній конференції “Всеобщая Де-кларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (м. Луганськ, 16 – 17 квітня 1999 р.), місце проведення – Луганський інститут внутрішніх справ МВС України;
2. Міжнародній науковій конференції з нагоди 290-річчя прийняття першої в світі Конституції – Конституції Пилипа Орлика “Україна: поступ у майбутнє” (м. Київ, 5 квітня 2000 р.), місце проведення – Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України;
3. Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.), місце проведення – Запорізький інститут державного і муніципального управління;
4. Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 13 – 14 лютого 2001 р.), місце проведення – юридичний факультет Дніпропетровського національного університету;
5. Науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.), місце проведення – Донецький інститут внутрішніх справ МВС України;
6. Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю Бєлгородського державного університету, “Актуальні проблеми реформування правової системи Російської Федерації” (м. Бєлгород, 25 – 26 квітня 2002 р.), місце проведення – юридичний факультет Бєлгородського державного університету.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцяти наукових статтях і тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена завданнями та логікою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дослідження – 160 сторінок, без урахування списку використаних джерел (288 найменувань).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження відносин в області правового регулювання страхових відносин, дозволяє підкреслити важливість вивчення проблем страхування в період становлення ринкової економіки. Прийняття основоположних законодавчих актів у сфері страхування і відмова держави від монополії на страхову справу поклали початок розвитку цивілізованого ринку страхування в Україні. Основи страхового законодавства були закладені у 1993 р. з прийняттям Декрету Кабінету Міністрів “Про страхування”. Згодом, виходячи з потреб розвитку та вдосконалення правового регулювання страхових відносин, 7 березня 1996 р. було прийнято Закон України “Про страхування”, а 4 жовтня 2001 р. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”, що дало поштовх для подальшого формування та розвитку страхового законодавства України.
В результаті наукового аналізу поняття та змісту страхування автором сформульоване наступне його визначення: “Страхування - це сукупність правовідносин з формування та використання грошових коштів із спеціального фонду з метою страхової охорони майнових інтересів фізичних та юридичних осіб шляхом відшкодування збитків, завданих страхувальнику (застрахованій особі) настанням страхового випадку або іншої визначеної події у житті громадян чи діяльності юридичних осіб”.
Наводяться аргументи на користь того, що інститут страхування є саме цивільно-правовим інститутом, і відносини з будь-якого виду обов’язкового страхування, як і відносини з будь-якого виду добровільного страхування є відносинами цивільно-правового характеру. Підставою виникнення обов’язкового страхування є конкретні юридичні факти, які вказані безпосередньо в законі. Для виникнення добровільних страхових правовідносин необхідно укласти договір страхування.
В результаті дослідження юридичної природи страхового договору автор пропонує своє визначення страхового договору та виділяє характерні властиві йому ознаки. Страховий договір – це угода, за якою одна сторона (страховик) зобов’язується при настанні відповідних страховому ризику невигідних наслідків реалізувати страховий інтерес, сплативши іншій стороні (страхувальнику) страхове відшкодування або страхове забезпечення (страхову суму), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові внески у встановлені договором строки. До характерних ознак страхового договору відносяться: самостійність договору, двосторонній характер, оплатність та реальність договору, ризиковий характер договору для сторін, обмеженість відповідальності страховика розмірами страхової суми, зазначеної в договорі і строковий характер відповідальності.
На підставі аналізу юридичної природи особистого страхування автор робить такі висновки:
- об’єктом особистого страхування є життя, здоров’я та працездатність людини. При настанні страхового випадку відбувається не відшкодування збитків, а надається грошова допомога громадянам і їх сім’ям, яка дозволяє перебороти соціальні наслідки, пов’язані, наприклад, із втратою здоров’я страхувальника або зі смертю члена сім’ї;
- за договором особистого страхування одна сторона (страховик) зо-бов’язана за відповідну плату у вигляді страхової премії виплатити страхову суму іншій стороні (страхувальнику або застрахованій особі) у випадках, якщо життю або здоров’ю останньої буде завдана шкода, при досягненні нею певного соціального статусу (повноліття, шлюбу) або обумовленого сторонами віку;
- всі учасники особистих страхових правовідносин: страховик, страхувальник, застрахована особа і вигодонабувач мають самостійний правовий статус. Однак, на думку автора, термін “вигодонабувач” для особистого страхування є невдалим тому, що від страхового випадку, що настав, особа не отримує ніякої вигоди. Тому пропонується ввести в науковий обіг нове поняття – “страхонабувач”.
Законодавством передбачено обов’язкове страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків, однак його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відповідних професій. Тому, пропонується, при розв’язанні питання щодо страхування працівників “ризикових професій” керуватися поняттям “робота з підвищеною небезпекою”, яким оперує трудове законодавство в Переліку робіт із підвищеною небезпекою, що затверджений Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
Відносно осіб, які підлягають обов’язковому особистому страхуванню протягом останніх років було прийнято понад 20 спеціальних Правил страхування, які за своїм змістом є практично тотожні. Тому, автор вважає за доцільне прийняття Єдиних правил обов’язкового особистого страхування в яких, на його думку, необхідно визначити: порядок та умови проведення обов’язкового особистого страхування, затвердити перелік категорій осіб, які підлягають такому страхуванню, порядок сплати страхових премій, виплати страхових сум, відповідальність страховика і страхувальника перед застрахованими особами. Дія таких правил повинна поширюватися на дві категорії застрахованих:
– осіб, умови праці яких пов’язані із підвищеним ризиком для їх життя і здоров’я (військовослужбовці, пожежники, працівники органів внутрішніх справ, рятувальники) – виконуючи свої професійні обов’язки ці особи наражають своє життя на здоров’я на небезпеку, тобто ступінь ризику у них надзвичайний;
– інших осіб, які підлягають і підлягали б обов’язковому особистому страхуванню (службові особи податкових інспекцій, посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю та інші) – ризик виконання службових обов’язків звичайний.
Ступінь ризику, звичайний і надзвичайний, повинні бути враховані в розмірах страхових сум, які виплачуються у випадку загибелі, поранення, каліцтва, тимчасової непрацездатності, в підставах і умовах їх виплати.
Відсутність Типового договору з обов’язкового страхування та його форми, яку згідно зі ст. 7 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” затверджує Уряд, ускладнює вирішення спірних питань між центральними органами виконавчої влади і страховиком, особливо під час судового розгляду справ. Тому, на думку автора, потрібно затвердити Типовий договір обов’язкового особистого страхування між страховиком та центральними органами виконавчої влади, працівники яких підлягають обов’язковому особистому страхуванню.
В дисертації проаналізовані правовідносини з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Враховуючи важливість даного виду страхування автором надаються деякі рекомендації відносно:
– встановлення відповідальності страхових компаній за невиконання свого обов’язку щодо ознайомлення застрахованих осіб з правилами страхування, в тому числі надання повної інформації про місце, порядок та умови отримання страхових виплат при настанні страхового випадку;
– визначення меж часу страхового захисту при обов’язковому страхуванні пасажирів. Автор пропонує пункт 2 Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті викласти в такій редакції: “Пасажир вважається застрахованим, якщо після купівлі квитка він перебуває на території початкового пункту відправлення (на вокзалі, в аеропотру, на пристані), при цьому до відправлення транспортного засобу за розкладом залишилося не більше як одна година, і до моменту виходу пасажира з території вокзалу, аеропорту, пристані в кінцевому пункті призначення”;
– доцільності введення обов’язкового страхування перевізниками своєї відповідальності за шкоду, яка може бути ними завдана пасажирам під час перевезення.
На підставі дослідження правовідносин з обов’язкового особистого страхування працівників ОВС виділяються наступні властиві їм особливості:
– особливий суб’єктний склад: страховик – НАСК “Оранта”, страхувальник – МВС України, застраховані особи – працівники та вільнонайманий склад ОВС;
– страховий період охоплює не лише час, протягом якого працівник ОВС перебуває на роботі, але й час, коли він перебуває поза службою і, наприклад, на нього здійснюється напад із метою помсти за законні дії, що були пов’язані з припиненням правопорушення, затриманням чи викриттям правопорушника в період служби;
– своєрідність страхових ризиків, тобто ймовірності настання тих небезпек (подій), на які наражають себе працівники ОВС при виконанні службових обов’язків. Пропонується страхові ризики при страхуванні працівників ОВС розподілити на надзвичайні та звичайні;
– своєрідність страхових випадків. Вони мають переважно суб’єктивний характер, залежать від цілеспрямованих, свідомих та вольових дій третіх осіб, які умисно намагаються вчинити будь-які протиправні дії проти працівників ОВС.
Порівняльно-правовий аналіз вітчизняного страхового законодавства і страхового законодавства деяких країн СНД дозволяє висловити пропозицію щодо розширення кола страховиків з якими відповідні міністерства і відомства вправі укладати страхові договори відносно застрахованих осіб. На відміну від російського законодавства, відповідно до якого МВС Російської Федерації вправі вибирати страхову компанію, яка пропонує найбільш вигідні умови страхування працівників ОВС, єдиним страховиком – монополістом при здійснення обов’язкового особистого страхування працівників ОВС України є НАСК “Оранта”, і МВС України позбавлено права вибору будь-якої іншої страхової компанії.
Більшість випадків загибелі (смерті) працівників ОВС або отримання ними поранень відбувається при виконанні ними своїх службових обов’язків. Однак, коло обов’язків які належать до службових обов’язків працівника ОВС, закріпленні в п. 3.81.2. Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд в ОВС і військах внутрішньої та конвойної охорони МВС України, на нашу думку визначено не достатньо.
З огляду на викладене вище, вважаємо за доцільне прийняття спеціального відомчого нормативного акта про порядок розслідування й обліку обставин заподіяння шкоди працівникам ОВС при виконанні ними службових обов’язків, який би врахував і Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, яким оперує трудове законодавство, і вимоги інших відомчих нормативних актів.
На підставі проведеного дослідження обов’язкового особистого страху-вання працівників ОВС пропонується:
– законодавчо закріпити у статті 23 Закону України “Про міліцію” коло вигодонабувачів – осіб, які б у випадку загибелі (смерті) працівника ОВС мали б право на отримання страхової суми. Такими особами повинні бути: дружина (чоловік), діти, батьки, непрацездатні особи, які знаходились на утриманні загиблого (померлого) працівника ОВС;
– у разі загибелі (смерті) працівника ОВС чи отриманні поранення під час виконання службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі із злочинністю розміри страхових сум та компенсаційних виплат встановити у визначених розмірах прожиткового мінімуму в Україні. Диференціація можлива лише від ступеня ушкодження здоров’я;
– у разі загибелі (смерті) працівника ОВС чи отриманні поранення у період проходження служби, розміри страхового відшкодування та компенсаційних виплат встановити у розмірах грошового утримання застрахованого працівника ОВС. В цьому випадку можлива диференціація залежно від займаної посади, спеціального звання, а також степеня ушкодження здоров’я.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Учёные труды ВИЮН. – Вып. 3, 1940. – 192 с.
2. Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекций. Издание 2-е. Учение о ценных бумагах. Научное исслед-я. Издание 2-е. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 349 с.
3. Агарков М.М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Советское государство и право. –1946. – № 3-4. – С. 54.
4. Александров А.А. Страхование. – М.: Приор, 1998. – 186 с.
5. Александрова Т.Г., Мещерякова О.В. Коммерческое страхование. М.: Институт новой экономики, 1996. – 254 с.
6. Аленичев В.В., Аленичева Т.Д. Библиографический указатель литературы по страховому делу: 1800 – 1995 гг. – М.: ЮКИС, 1995. – 288 с.
7. Базилевич В.Д. Страхова справа. – К.: Знання, 1998. – 216 с.
8. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К., 1998. – 372 с.
9. Базилевич В.Д. Фінансові проблеми формування страхової медицини // Україна-Бізнес. – 1995. - № 29. – С. 13 – 16.
10. Балакирева В. Страховая защита человека. // Страховое ревю. – 1999. - № 8. – С. 10 – 18.
11. Барановський О.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні // Фінанси України. - 1996. - № 8. – С. 85 – 94.
12. Бартош В.М. Частные вопросы взаимного страхования // Актуальные проблемы гражданского права. Выпуск. 2. М.: “Статут”, 2000. – 222 с.
13. Баскакова М.А. Толковый юридический словарь: бизнес и право. - М.: Финансы и статистика, 1998. – 688 с.
14. Баторин В. Договор страхования от несчастных случаев // Советская юстиция. – 1978. - № 21. – С. 14 – 15.
15. Баторин В.Г. Личное страхование в СССР. М., “Финансы”. 1964. – 61 с.
16. Баторин В.Г. Новое в личном страховании. М., 1974. – 72 с.
17. Баторин В.Г. Порядок определения и выплаты страховых сумм. – М.: Финансы, 1979. – 70 с.
18. Белов В.К. Выгодоприобретатели по обязательному государственному страхованию жизни и здоровья военнослужащих // Право в Вооружённых Силах. – 1999. – № 6. – С. 20 – 24.
19. Белов В.К. Комментарий законодательства о страховании военнослужащих и приравненных к ним лиц: Законодательство, комментарии и разъяснения, судебная практика, образцы документов. – М.: За права военнослужащих, 1999. – 240 с.
20. Белов В.К. Страховой случай в обязательном государственном страховании жизни и здоровья военнослужащих // Право в Вооружённых Силах. – 1999. - № 7. – С. 26 – 28.
21. Белоусов Е.Н. Договор страхования хозяйственных рисков: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.04. – Х., 1997. – 163 с.
22. Белоусов Е.Н. Сущность страхования (самостоятельность страхового договора) // Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 2. – С. 23 – 25.
23. Белых В.С., Кривошеев И.В. Страховое право. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА М), 2001. – 224 с.
24. Бичикашвили П. Проблемы и перспективы развития обязательного страхования // Хозяйство и право. – М., 1995. - № 3. – С. 45 – 51.
25. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Загальна частина. Київ: Наукова думка. 2000. – 304 с.
26. Богдан В.В. Обязательства по государственному страхованию. – Харьков: Юрид. ин-т, 1986. – 52 с.
27. Брагинский М.И. Договор страхования. – М.: «Статут», 2000. – 174 с.
28. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Кн. 1: Общие положения. – 2 изд., испр. – М.: Статут, 2000. – 841 с.
29. Венедиктов В.С. Правові питання проходження служби та соціально-правового захисту працівників ОВС // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - № 5. – С. 218 – 219.
30. Внукова Н.Н. Практика страхового бизнесса. – К.: Либра, 1994. – 80 с.
31. Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – М.: АНКИЛ, 1995. – 228 с.
32. Волошин Г.Г., Порощук С.Д. Вдосконалення законодавства про соціально-правовий захист працівників міліції – нагальна потреба часу // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. - № 8. – С. 113 – 116.
33. Вольфсон Ф.И. Гражданское право. – М., 1927. – 104 с.
34. Гвоздев В. Государственное страхование в МВД // Воспитание и правопорядок. – 1991. - № 9. – С. 5.
35. Гвозденко А.А. Основы страхования: Учебник. М.: Финансы и статистика, 1998. – 300 с.
36. Гендзехадзе Е.Н., Мартьянова Т.С. Осуществление и развитие обяза-тельств по страхованию в современных условиях // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1993. - № 5. – С. 12 - 20.
37. Генкин Д.М. Понятие несчастного случая в области страхования. – “Право”, 1909. - № 31. – С. 1706 – 1717.
38. Гойхбарг А.Г. Единое понятие страхового договора // Право. – 1914. - № 10. – С. 761 – 770.
39. Гойхбарг А.Г. Единое понятие страхового договора. С.-Петербург. Типография т-ва «Общественная польза», 1914. – 32 с.
40. Гойхбарг А.Г. Хозяйственное право РСФСР. Гражданский кодекс. Т. 1. М., 1923 – 212 с.
41. Голушко Г.К. Ключевой вопрос в страховании // Страховое ревю. – 1997. - № 8. – С. 3 – 5.
42. Гордон М.В. Лекции по советскому гражданскому праву. Харьков, Изд-во Харьк. ун-та, Ч. 2. 1960. – 346 с.
43. Гордон М.В. Радянське цивільне право. Частина друга. Харків, Вид-во Харків. ун-ту, 1966. – 315 с.
44. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве // Учёные записки Харьковского юридического института. – 1954. – Вып. 5. – С. 65-87.
45. Граве К.А., Лунц Л.А. Страхование. М.: Госюриздат, 1960. – 176 с.
46. Гражданский кодекс РСФСР. Принятый на IV сессии Всероссийского ЦИК 31/X 1922 г. с дополнениями и изменениями, принятыми по 31-е Января 1925 г. Изд-во “Рабочий Суд”. Ленинград. 1925. – С. 24.
47. Гражданское право Украины. Ч. II: Учебное пособие / (Под ред. Слипченко С.А., Кройтор В.А.) – Харьков: Эспада, 2000. – 398 с.
48. Гражданское право Украины: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. – Ч.1. – 440 с.
49. Гражданское право: Учебник. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. Ч. 2. М.: Проспект, 1997. – 784 с.
50. Гражданское право: Учебник: В 2-х ч. / Под ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. – М..: ТЕИС, 1996. – Ч. 1. – 552 с.
51. Гребенюк М. Особливості державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців України // Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 2. – С. 42 – 45.
52. Гребенюк М. Порівняльна характеристика правового регулювання особистого обов’язкового державного страхування військовослужбовців Російської Федерації та України // Економіка, фінанси, право. – 2001. - № 10. – С. 10 – 14.
53. Гребенюк М. Правове регулювання страхування життя та здоров’я військовослужбовців в зарубіжних країнах // Економіка, фінанси, право. – 2002. - № 1. – С. 26 – 31.
54. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. М., 2000. – 411 с.
55. Гурвичюте Х.О. Договор имущественного страхования в советском гражданском праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: - 12.00.03. / МГУ. – М. 1954. – 14 с.
56. Данилова Е.Н. Страхование. В кн.: Советское хозяйственное право. Проблемы советского права. Под общ. ред. Д.А. Магеровского. М. – Л., 1926. – С. 191 – 215.
57. Декрет КМУ від 8 квітня 1993 р. № 30-93 “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення” // ЗП України. – 1993. - № 7. – Ст. 123.
58. Декрет Народного Секретаріату України від 2 січня 1918 р. “Про збере-ження заробітної плати за червоногвардійцями і про забезпечення їх та їх сімей на випадок хвороби, поранення і смерті” // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду УРСР. Т. I. 1917 – 1941 рр. – К., Держполітвидав. УРСР, 1963. – 771 с.
59. Домбровский П.М. Вопросы права в неокладном страховании // Вестник Госстраха. – 1923. - № 1-2. – С.13-19.
60. Евдокимова Л.А. Страхование жизни // Страховое ревю. – М., 1997. - № 2. – С. 43 – 46.
61. Евдокимова Л.А. Страхование жизни // Страховое ревю. – М., 1997. - № 3. – С. 45 – 48.
62. Емельянов А.С. О понятии обязательного страхования // Хозяйство и право. – М., 1997. - № 12. – С. 121 – 130.
63. Єфименко К. Формування ринку страхування життя в Україні: проблеми та шляхи розв’язання // Банківська справа. – 1998. - № 6. – С. 28 – 31.
64. Журавлев Ю.М., Секерж И.Г. Страхование и перестрахование (Теория и практика). – М., 1993. – 185 с.
65. Заіка Ю.О. Договір страхування в діяльності ОВС: Навч. посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 46 с.
66. Закон Республики Беларусь от 30 ноября 1999 г. “О государственной защите судей, должностных лиц правоохранительных и контролирующих органов” // Ведомости Национального Собрания Республики Беларусь. – 1999. - № 36. – Ст. 584.
67. Закон Российской Федерации “О внесении изменений и дополнений в За-кон РСФСР “О социальной защите граждан, подвергшихся воздействию радиации вследствие катастрофы на Чернобыльской АЭС” // Ведомости съезда народных депутатов и Верховного Совета Российской Федерации. – 1992. - № 30. – Ст. 1796.
68. Закон РСФСР от 18 апреля 1991 г. “О милиции” // Ведомости Съезда на-родных депутатов и Верховного Совета РСФСР. – 1991. - № 16. – Ст. 503.
69. Закон України від 4 жовтня 2001 р. “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 44. – Ст. 1951
70. Закон України від 7 червня 2001 р. “Про ратифікацію Угоди між державами – учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992р.” // Урядовий кур’єр № 116 від 4 липня 2001р.
71. Закон України від 10 листопада 1994 р. “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 51. – Ст. 446.
72. Закон України від 11 лютого 1998 р. “Про метрологію і метрологічну діяльність” // Офіційний вісник України. – 1998. - № 9. – Ст. 324.
73. Закон України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону України від 10 січня 2002 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 17. – Ст. 120.
74. Закон України від 13 липня 2000 р. “Про внесення змін до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" // Офіційний вісник України. – 2000. - № 33. – Ст. 1395.
75. Закон України від 14 грудня 1999 р. “Про аварійно-рятувальні служби” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 1. – Ст. 1.
76. Закон України від 14 жовтня 1994 р. “Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 46. – Ст. 411.
77. Закон України від 15 грудня 1992 р. “Про статус суддів” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. – Ст. 56.
78. Закон України від 15 липня 1999 р. “Про прожитковий мінімум” // Офіційний вісник України. – 1999. - № 33. – Ст. 1702.
79. Закон України від 15 листопада 2001 р. “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 6. – Ст. 42.
80. Закон України від 17 грудня 1993 р. “Про пожежну безпеку” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 5. – Ст. 21.
81. Закон України від 17 листопада 1992 р. “Про статус народного депутата України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 3. – Ст. 17.
82. Закон України від 18 лютого 1999 р. “Про гідрометеорологічну службу” // Офіційний вісник України. – 1999. - № 11. – Ст. 412.
83. Закон України від 19 листопада 1997 р. “Про видобування і переробку уранових руд” // Офіційний вісник України. – 1997. - № 51. – С. 3 – 9.
84. Закон України від 20 грудня 1990 р. “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. – Ст. 20.
85. Закон України від 20 грудня 1991 р. “Про правовий і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 15. – Ст. 190.
86. Закон України від 22 березня 2001 р. “Про затвердження мінімального прожиткового рівня на 2001 рік”. // Офіційний вісник України. – 2001. - № 15. – Ст. 641.
87. Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про психіатричну допомогу” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 12. – Ст. 444.
88. Закон України від 22 червня 2000 р. “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 30. – Ст. 1248.
89. Закон України від 23 грудня 1993 р. “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 11. – Ст. 50.
90. Закон України від 23 грудня 1997 р. “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // Урядовий кур’єр. – 1998. - № 8 – 9. – С. 2-6.
91. Закон України від 23 червня 1995 р. “Про донорство крові та її компонентів” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 23. – Ст. 183.
92. Закон України від 24 березня 1998 р. “Про державну виконавчу службу” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 36-37. – Ст. 243.
93. Закон України від 24 грудня 1993 р. “Про фізичну культуру і спорт” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 14. – Ст. 80.
94. Закон України від 24 лютого 1994 р. “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 27. – Ст. 218.
95. Закон України від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 41. – Ст. 546.
96. Закон України від 25 червня 1992 р. “Про ветеринарну медицину” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 36. – Ст. 531.
97. Закон України від 26 березня 1992 р. “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 29. – Ст. 397.
98. Закон України від 26 січня 1993 р. “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 13. – Ст. 110.
99. Закон України від 28 лютого 1991 р. “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 16. – Ст. 200.
100. Закон України від 29 листопада 2001 р. “Про ратифікацію Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про пенсійне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне обов’язкове особисте страхування військовослужбовців”. // Офіційний вісник України. – 2001. - № 51. – Ст. 2263.
101. Закон України від 3 березня 1998 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про запобігання захворюванню та СНІД та соціальний захист населення”” // Офіційний вісник України. – 1998. - № 12. – Ст. 432.
102. Закон України від 30 червня 1993 р. “Про дорожній рух” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 31. – Ст. 338.
103. Закон України від 4 грудня 1990 р. “Про Державну податкову службу в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 6. – Ст. 37.
104. Закон України від 4 квітня 1996 р. “Про лікарські засоби” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №22. – Ст. 86.
105. Закон України від 5 жовтня 1991 р. “Про прокуратуру” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.
106. Закон України від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 3. – Ст. 10.
107. Закон України від 5 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 29. – Ст. 190.
108. Закон України від 7 березня 1996 р. “Про страхування” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №18. – Ст. 78.
109. Закон України від 8 лютого 1995 р. “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 12. – Ст. 81.
110. Закон УРСР “Про державне страхування життя працівників міліції” (за-тверджено Постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 16.01.1929 р.) // Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду УРСР. Т. I. 1917 – 1941 рр. – К., Держполітвидав. УРСР, 1963. – 771 с.
111. Законодавство України про охорону праці. Збірник нормативних документів. – К., 1995. – Т. 1. – 528 с.
112. Законодавство України про страхування // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1997. - № 4. – 368 с.
113. Занковская С.В. Личное страхование по советскому гражданскому праву: Лекция для студентов ВЮЗИ. / Под ред. В.А. Рясенцева. – М.: Всесоюзн. юрид. заоч. ин-т, 1955. – 40 с.
114. Заруба О.Д. Страхова справа. Київ, 1998. – 320 с.
115. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В. Дзера (ред.); Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – Стереотип. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 910 с.
116. Идельсон В.Р. Страховое право, курс лекций в С. – Петербург. Политехническом ин-те в 1907г. // Страховое право. – 2001. - № 1. – С. 69 – 95.
117. Идельсон В.Р. Страховое право. Лекции, читанные преподавателем Идельсоном В.Р. в Санкт-Петербургском Политехническом институте на Экономическом отделении Страховом подотделе в 1907 году. М.: Юридическая литература, 1993. – 96 с.
118. Іванов В. Матеріальне забезпечення працівника міліції. Юр. вид-во НКЮ УРСР. Харків. 1930. – 46 с.
119. Йоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории “хозяйственного права”. – М.: “Статут”, 2000. – 777 с.
120. Йоффе О.С. О некоторых теоретических вопросах науки гражданского права. Правоотношение по советскому гражданскому праву // Вестник Ленинградского университета. 1948. - № 3. – С. 84 – 97.
121. Йоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
122. Йоффе О.С. Советское гражданское право. (Курс лекций). [Для юрид. вузов. Ч. 2]. Л., Изд-во Ленингр. ун-та, 1961. – 531 с.
123. Йоффе О.С. Спорные вопросы учения о правоотношении: Очерки по гражданскому праву. / Отв. ред. проф. О.С. Иоффе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1957. – С. 21 – 64.
124. Кагаловская Э.Т. Страхование жизни: Тенденции развития. – М.: Финансы, 1979. – 110 с.
125. Кагаловская Э.Т. Экономическая основа правовых взаимоотношений в страховании жизни. М.: ИГП АН СССР, 1983. – С. 143.
126. Каликова Г.А. Проблемы гражданско-правового регулирования медицинского страхования и медицинских услуг. – Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Киргизский гос. ун-т. – Алма-Ата, 1992. – 22 с.
127. Клапків М.С. З історії зародження національного страхового ринку // Фінанси України. – 1998. - № 1. – С. 81 – 94.
128. Клапків М.С. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. – Київ, 1995. - № 12. – С. 40 – 45.
129. Клебанова Т., Дубровина Н., Милов А. Система обязательного медицинского страхования в Украине // Бизнес Информ. – 1997. – № 16. – С. 54 – 58.
130. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный). – М., Юридическая фирма КОНТРАКТ, издательская группа ИНФРА-М – НОРМА, 1996. – 830 с.
131. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
132. Коньшин Ф.В. Государственное страхование в СССР. – М.: Финансы, 1968. – 328 с.
133. Коньшин Ф.В. Государственное страхование в СССР. Госфиниздат. – М. – 1961. – 336 с.
134. Корчевская Л. Стороны и форма договора страхования // Закон. – 1994. - № 4. – С. 26 – 28.
135. Красников С.П. Юридическая природа государственного обязательного страхования //Вестник финансов. – 1922. - № 25. – С. 26 – 29.
136. Красников С.П. Экономика и право в страховании // Вестник Госстраха. – 1923. - №13-15. – С. 11-19.
137. Крюков В.П. Страховое право: Очерки. – Саратов: Книгоизд-во В.З. Яксонова, 1925. – 154 с.
138. Куликов В.В., Уманский М.А. Военно-врачебная экспертиза и обязательное страхование военнослужащих // Военно-медицинский журнал. – 1998. - № 3. – С. 63 – 65.
139. Куликов В.В., Уманский М.А., Ковальский О.Н. Военно-врачебная экспертиза травм и страхование военнослужащих // Военно-медицинский журнал. – 1998. - № 4. – С. 67 – 70.
140. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права: Уч. посібник для юрид. ін-тів та юр. фак. ун-тів. – К.: Рад. шк., Держ. уч. – пед. вид-во, 1948. – 424 с.
141. Лещенко Н.П. Договор личного страхования в советском гражданском праве: Автореф. дисс… канд. юрид. наук: 12.00.03. / КГУ им. Т.Г. Шевченко. – К., 1953. – 14с.
142. Лещенко Н.П. Договор личного страхования в советском гражданском праве: Дисс… канд. юрид. наук: 12.00.03. – К., 1953. – 195 с.
143. Лион С.Е. Договор страхования по русскому праву. Москва. Тов-во “Печатня С.П. Яковлева”, Петровка, 1892. – 81 с.
144. Лисицын Ю.П., Стародубов В.И., Савельева Е.Н. Медицинское страхование. – М.: Медицина, 1995. – 144 с.
145. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 17. – Ст. 99.
146. Лужин А.О. Проблемы личного страхования // Финансы. – 1994. - № 8. – С. 56 – 59.
147. Лутак М. Ринок страхових послуг в Україні: перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. – 1998 - № 7. – С. 7 – 11.
148. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 560 с.
149. Луць В.В. Окремі види договірних зобов’язань: Текст лекцій. – Львів: Ред. відд. Львів. ун-ту. – 1992. – 100 с.
150. Луць В.В. Система договорів за проектом нового Цивільного кодексу України // Вісник академії правових наук України. – Харків: Право, 1997. - № 1. – С. 76 – 87.
151. Магазинер Я.М. Объект права: Очерки по гражданскому праву / Отв. ред. проф. О.С. Иоффе. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1957. – С. 65 – 78.
152. Мартьянова Т.С. Страхование жизни и здоровья по договорам. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 128 с.
153. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2-х ч.). По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902. М.: Статут, 1997. – 455 с.
154. Мен Е. Имущественное страхование по законодательству СССР. – М.: Финиздат, 1924. – 64 с.
155. Мен Е. Юридическая природа страхового договора по законодательству РСФСР // Вестник Госстраха. – 1923. - № 7-8. – С. 3-17.
156. Миронов А.А., Таранов А.М., Чейда А.А. Медицинское страхование. – М.: Наука, 1994. – 312с.
157. Митний кодекс України від 21 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 16. – Ст. 203.
158. Михайлов С. Страховой интерес // Страховое право. – 1999. - № 3. – С. 18 – 28.
159. Мусин В.А. О природе страховых правоотношений // Изв. вузов. Правоведение. – 1970. - №4. – С. 41 – 46.
160. Науково-практичний коментар до Закону України “Про міліцію”. – Київ: Українська академія внутрішніх справ. 1996. – 144 с.
161. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве. – М., Госюриздат, 1950. – 416 с.
162. Огієнко В.І. Страхування: вчора, сьогодні і завжди // Вісник НБУ. – 1996. - № 6. – С. 70 – 73.
163. Огляд страхового ринку України // Галицькі контракти: Спецвипуск “Конкретно про страхування в Україні”. – 2001. – Вересень. – С. 3. – 18.
164. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеолог. выражений / РАН Ин-т рус. языка им. В.В. Виноградова. – 4 изд., доп. – М.: Азбуковник, 1999. – 944 с.
165. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве. Душанбе, Ирфон, 1972. – 224с.
166. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве: Автореф. дис…д-ра юрид. наук: 12.00.03/ МГУ. - М., 1974. – 35с.
167. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
168. Основы гражданского законодательства Союза ССР и республик. Новые законы о предпринимательстве. – М., 1991. – 250 с. (Б-ка “ДЕ – ЮРЕ”; Вып. 3).
169. Пергамент М.Я. Еще к вопросу о юридической природе страхования // Вестник Госстраха. – 1923. – №21. – С. 3 – 14.
170. Перелік основних нормативних документів із фінансово-господарської діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ за станом на 1 березня 1999 року. Випуск 5. Київ. – 617 с.
171. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Ч.3. Договоры и обязательства. СПб, 1890. – 640 с.
172. Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. – Ст. 274.
173. Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1. Т. XXII. 1784 – 1788 гг. СПб., 1830. – 1352с.
174. Положення “Про державне страхування в СРСР” (затверджене постановою ЦВК та РНК СРСР від 18 вересня 1925 р.) // СЗ СССР. 1925. - № 73. – Ст. 537.
175. Положення “Про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН (затверджено постановою КМУ від 5 травня 1994 р. № 290) // ЗП України. – 1994. - № 8. – Ст. 214.
176. Положення про Державну пожежну охорону (затверджене постановою КМУ від 26 липня 1994 р. № 508) // ЗП України. – 1994. - №11. – Ст. 270.
177. Положення про медико-соціальну експертизу (затверджено постановою КМУ від 22 лютого 1992 р. № 83) // ЗП України. – 1992. - № 3. - Ст.68.
178. Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті (затверджено постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959) // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 171 – 172. – С. 8.
179. Положення про порядок і умови обов’язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) (затверджено постановою КМУ від 3 квітня 1995 р. № 232) // ЗП України. – 1995. - № 6 – Ст. 159.
180. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за заявкою без придбання квитків (затверджене постановою КМУ від 13 липня 1998 р. № 1083) // ЗП України. – 1998. - № 11. – Ст. 485.
181. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування членів екіпажу і авіаційного персоналу (затверджене постановою КМУ від 13 липня 1998 р. № 1083) // ЗП України. – 1998. - № 11. – Ст. 485.
182. Положення про порядок та умови обов’язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (затверджено постановою КМУ від 29 червня 1991 р. № 59) // ЗП України. – 1992. - № 12. – Ст. 285; ЗП України. – 1995. – № 5. – Ст. 132; № 6. – Ст. 142; Офіційний вісник України. – 1997. – № 27.
183. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС // Збірник нормативних актів з питань правопорядку. – Київ. 1993. – С. 438 – 464.
184. Порядок и условия страхования пассажиров, утверждённые Указом Президента Российской Федерации от 6 апреля 1994г. // Собрание актов Президента и Правительства Российской Федерации. – 1994. - № 15. – Ст. 813.
185. Порядок і правила проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації (затверджено постановою КМУ від 12 жовтня 2002 р. № 1535) // Офіційний вісник України. – 2002. - № 42. – Ст. 1943.
186. Порядок і умови обов’язкового державного особистого страхування службових осіб держав