ДОКАЗУВАННЯ ТА ДОКАЗИ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

Зміст

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДОКАЗУВАННЯ ТА ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
12
1.1. Поняття, сутність та предмет доказування в господарському процесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
12
1.2. Поняття судових доказів як засобів пізнання та їх місце в процесі розгляду господарських спорів . . . . . . . . . . . . . . . .
25
1.3. Особливості класифікації доказів у господарському процесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

35
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА НАЙВАЖЛИВІШІ ПРОБЛЕМИ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

46
2.1. Характеристика письмових доказів. Документи як джерела доказів у господарському процесі . . . . . . . . . . . . . . .
46
2.2. Загальна характеристика речових доказів у господарському процесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
70
2.3. Поняття і зміст пояснень сторін, третіх осіб як засобів доказування в господарському процесі. Пояснення посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів . . . . . . . . . . . . . . . . .

79
2.4. Експертиза як засіб доказування в господарському процесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

100

РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА ДОКАЗУВАННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
117
3.1. Забезпечення процесу доказування джерелами доказової інформації (способи збирання, розподіл обов'язків по доказуванню) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

117
3.2. Поняття і значення належності судових доказів у господарському процесі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
130
3.3. Загальна характеристика та особливість змісту допустимості доказів у господарському процесі . . . . . . . . . . .
140
3.4. Достовірність і достатність як важливіші якісні характеристики доказів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
149
3.5. Оцінка доказів – заключний етап процесу доказування 158

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
174

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
189

ВСТУП

За десять років діяльності арбітражними (господарськими) судами розглянуто близько мільйона господарських спорів. При цьому їх динаміка і характер обумовлені тими самими процесами, що відбуваються в економіці. Якщо у період з 1992 р. по 1995 р. кількість вирішених арбітражними судами спорів зменшувалася, то починаючи з 1996 р. ця тенденція змінилася: щорічно їх кількість збільшується непередбачуваними темпами і у 2000 р. досягла майже 135 тис. справ [125, c. 9]. Число справ, розглянутих арбітражними судами у 2000 р., на 16,9 % перевищило рівень 1999 р. і у 2,5 рази – 1996 р. [89, c. 139].
Зазначена тенденція зумовлена активізацією господарської діяльності в Україні, посиленням авторитету господарських судів у підприємницького загалу, що прагне вирішувати господарські конфлікти цивілізованим способом, а також активною позицією державних органів, які охороняють державні інтереси.
В умовах тінізації та криміналізації економіки господарським судам необхідно здійснювати надійний судовий захист прав субєктів господарських правовідносин та держави шляхом точного і неухильного застосування законодавства. Виконання цих завдань неможливо без поліпшення організації роботи суддів та підвищення рівня культури судових процесів.
Концептуальні ідеї конституційних положень полягають у тому, що судовий розгляд має стати обовязковим і універсальним методом розвязання всього спектра соціальних конфліктів, підставою яких є спір про право або інші проблеми застосування права. Слід погодитися з головою Вищого господарського суду України Д.Притикою щодо того, що «суди повинні стати гарантом свобод та законних інтересів людини і прав громадянина, законних інтересів юридичних осіб і держави за умови, коли юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають або можуть виникнути в державі, як це і передбачено Конституцією України» [124, c. 14].
У звязку з цим, мабуть, не буде зайвим нагадати про важливість вчинення процесуальних дій у ході розгляду справи у відповідності з вимогами норм господарського процесу. Не дуже поширеними є випадки скасування судових рішень через процесуальні порушення. Це повязано не з бездоганним застосуванням норм господарського процесу при розгляді конкретних судових справ, а з існуючим правилом, що процесуальні порушення тягнуть скасування судового рішення лише тоді, коли вони призвели до прийняття помилкового рішення.
При цьому слід визнати, що будь-які процесуальні порушення у ході розгляду господарської справи, недодержання процесуальних прав сторін формують негативний імідж судді, як носія правосуддя, принижують авторитет судової системи в цілому.
Щороку збільшується кількість звернень юридичних осіб до арбітражних (господарських) судів та порушення справ за такими зверненнями. За таких умов необхідно більше уваги приділяти процесуальним аспектам розгляду справи, оскільки при невиконанні норм процесуального права, невірному їх тлумаченні рішення суду буде скасовано. Аналіз чинного законодавства, зокрема, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судоустрій» та деяких інших нормативних актів доводить необхідність вдосконалення господарсько-процесуальних правовідносин. Численні листи та розяснення Вищого арбітражного суду України (далі – ВАСУ), постанови Пленуму Верховного суду України не взмозі замінити закони та кодекси, крім того, і серед них з деяких питань немає спільної думки. Тому проблеми і матеріального, і процесуального права залишаються невирішеними. І це в той час, коли проведено так звану «малу реформу» та в Україні здійснено суттєву перебудову судової системи та системи судочинства.
Правова наука не містить не тільки єдиної концепції щодо поняття доказів, але й чіткої єдиної класифікації доказів, загального підходу до змісту допустимості, недостатньо чітко визначена і роль суду в процесі.
Недостатнє дослідження зазначених проблем призводить до безсистемного, дезорганізуючого впливу не тільки на процес і право в цілому, але й на економіку, політику, навіть демографію, оскільки в Україні все ще існує проблема «втікання мозку» за кордон. Все це у сукупності впливає на якість здійснення правосуддя в Україні, неефективність судової системи в цілому.
У звязку з цим усунення наявних недоліків у роботі з підвищення якості судових рішень надає можливість правильного і однакового застосування законодавства та підвищує рівень законності при вирішенні господарських спорів.
Дослідженням проблем доказування присвячені праці вчених-юристів різних галузей процесуального права: цивільного, кримінального, арбітражного (господарського). Серед них слід відзначити дослідження Л.М.Карнєєвої, А.Ф.Клейнмана, С.В.Курильова, Б.Т.Матюшина, В.М.Тертишника, М.С.Строговича, Ф.Н.Фаткулліна, М.А.Чельцова та ін., в господарському процесі – В.В.Молчанова, М.К.Треушнікова, К.С.Юдельсона. Відзначимо, що господарська процесуальна наука практично зовсім не досліджувала особливості доказування та доказів саме у господарському процесі. Українські вчені, здається, вважають проблему доказового господарського права не цікавою, такою, що не потребує уваги: за період незалежності України не вийшло в друк жодної монографії щодо цього питання, більш того, не цікавились даною проблемою і в Українській РСР – переважна більшість праць з цього приводу вийшла в друк у РРФСР (Москва, Ленінград, Саратов). Здається, саме тому на даний час серед країн СНД порівняно розвинутою є лише російська арбітражна процесуальна наука, але, хоча вона дуже прогресивна та близька до української, все ж їй властиві суттєві відмінності.
Крім того, більшість розробок часів колишнього СРСР потребують значної переробки через зміни у формах власності, господарювання, політичної та економіко-правової системи України в цілому. Нова система життєдіяльності країни потребує нових форм та засобів вирішення проблем, що виникають в ході розгляду господарських справ. Тому, здається, процесуальна наука вже давно чекає на систематизацію, впорядкування знань та підходів з цього питання в єдиній роботі.
Актуальність проблеми. Докази і доказування в процесі – дуже важлива тема і для теоретиків-правознавців, і для практичних працівників у галузі права. Безперечно, головне завдання правознавця (юрисконсульта, адвоката тощо) проконсультувати, передбачивши всі несподіванки та суперечності. Але уникнути спору з наступним розглядом у господарському суді все ж не завжди вдається. При цьому ГПК України не містить таких детальних розробок процесу судочинства, як інші галузі (кримінальна, цивільна). Це можливо пояснити тим, що спочатку арбітражні суди утворювалися для оперативного розгляду справ між радянськими підприємствами державної форми власності, в більшості випадків по спорах, що витікали з державних заказів. На цей час це вже незворотна сторінка нашої історії і тому перед судами зараз постають завдання зовсім іншого рівня, і вирішувати їх необхідно новими, більш досконалими методами, з використанням нових, більш досконалих підходів. Саме в цьому полягає актуальність зазначеної проблеми.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено вченою радою Одеського національного університета ім. І.І.Мечникова як складову частину спеціальної науково-дослідньої теми кафедри адміністративного та підприємницького права ОНУ ім. І.І.Мечникова «Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні» (№ державної реєстрації 0101U008293) та для поглиблення навчальних процесів економіко-правового факультета ОНУ (зокрема, одним із спецкурсів в ОНУ є дисципліна «Процедура доказування в процесі»).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення поняття, сутності та предмету доказування, поняття, класифікації та специфіки доказів саме у господарському процесі, а також виявлення найважливіших проблем окремих видів доказів у процесі доказування.
Виходячи з вищезазначеного, пропонується вирішення наступних завдань:
• представити доказування в господарському процесі як системне явище, сутність якого полягає у повному всебічному, обєктивному розгляді та вирішенні справи;
• показати практичну цінність науково-обгрунтованого уявлення про судові докази як засоби пізнання;
• визначити місце судових доказів у процесі розгляду господарських спорів;
• охарактеризувати окремі види доказів за класифікацією та окреслити найважливіші проблеми в цьому напрямку;
• розглянути специфіку доказів у господарському процесі щодо допустимості доказів, підстав звільнення від доказування та ін., що відрізняє даний вид судочинства від кримінального та цивільного;
• сформулювати методи і підходи у господарському доказовому процесуальному праві, які відповідають вимогам сьогодення, надати рекомендації щодо внесення змін та доповнень у чинне господарське процесуальне законодавство України щодо вирішення важливіших проблем доказування та вдосконалення процесу використання окремих видів доказів у господарському судочинстві.
Обєктом дослідження є доказування в господарському процесі як спосіб цивілізованого вирішення спорів між субєктами господарювання.
Предмет дисертаційного дослідження становлять докази як засоби пізнання в процесі розгляду господарських спорів, їх характерні особливості, специфіка, а також найважливіші проблеми окремих видів доказів у господарському процесі.
Методологічна база дослідження даної роботи базується на діалектичному засобі пізнання таких явищ, як доказування та докази (перший розділ роботи). Крім того, у другому та третьому розділах активно використовується порівняльно-правовий метод (при виявленні відмінностей господарського судочинства від кримінального та цивільного, наприклад, відсутність у господарському процесі показань свідків як засобу доказування, особливості змісту поняття допустимості та ін.) та формально-логічний (в процесі аналізу та виявлення недоліків нормативної бази зазначеної проблеми, наприклад, щодо детальнішого врегулювання участі в господарському процесі експерта, свідка, недосконалості законодавчого врегулювання пояснень сторін, третіх осіб, що беруть участь у справі). Враховуючи специфіку досліджуваної теми, також використовувались інші приватнонаукові методи: системно-структурний, конкретно-соціологічний та ін.
Безпосередній вплив на теоретичні засади дослідження внесено науковими розробками правознавців М.О.Абрамова, Р.С.Белкіна, Н.В.Жогіна, А.Г.Калпіної, С.В.Курильова, В.К.Мамутова, О.В.Муравіна, А.Й.Осетинського, М.С.Строговича, М.К.Треушнікова, М.А.Чельцова, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова.
У дослідженні використані Конституція України, закони України, листи та розяснення ВАСУ та Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ), постанови Пленуму Верховного суду України та інші нормативні акти.
З метою досягнення всебічності висновків та узагальнень при написанні роботи враховано погляди вчених-дослідників різних галузей права та досвід інших країн (Великобританія, Росія, США, Німеччина).
Наукова новизна одержаних результатів. Верховна Рада України Законом України «Про приорітетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року визнала приорітетним напрямом на період до 2006 року «фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук» [24]. Зазначена проблема – проблема доказування та доказів у господарському процесі - цілковито знаходиться в межах встановленого напряму.
Наукова новизна дисертаційного дослідження складається з:
- аналізу концепції та цінності понять доказування та доказів, розробка єдиної концепції із зазначених понять;
- складення чіткої єдиної класифікації доказів у господарському процесі;
- визначення особливості змісту допустимості доказів у господарському процесі;
- аналізу теоретичних засад відмінностей між правовим положенням свідків та сторін по господарській справі, експертів, спеціалістів та аудиторів;
- визначення ролі господарського суду в процесі, виходячи з поєднання принципу змагальності та активності суду;
- проведення чіткої межі між процесом доказування та доказами в господарському процесі та аналогічними поняттями в кримінальному, цивільному процесах;
- пропозицій щодо внесення доповнень до Господарського процесуального кодексу України щодо свідків та документів як письмових та речових доказів, а також документів електронного документообігу.
Звернемо ще раз увагу на те, що вперше з часів визнання самостійності України здійснено спробу комплексного дослідження даної теми на теоретичному і практичному рівнях.
Практичне значення одержаних результатів. Автор, використовуючи зарубіжний та вітчизняний досвід з основ теорії доказування та аналізу судової практики, здобула власні результати (описові, аналітичні та рекомендаційні), які можна застосувати в законодавчій діяльності в нашій країні для вдосконалення законодавства про вирішення спорів у господарских судах. Практичне значення роботи полягає в тому, що автор спробував сформулювати цілісну концепцію доказів у господарському процесуальному праві та розкрити її практичну цінність. Дотепер ця інформація містилася відривково у різних джерелах серед інформації з кримінального та цивільного судочинства, без чіткого відмежування від останніх. Деякі проблеми підіймалися лише на сторінках публіцістичної преси, деякі – наукової, але не систематизовано.
Деякі положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертації, мають дискусійний характер, при цьому результати даного дослідження можуть бути використані практичними працівниками (юрисконсультами підприємств та ін.) в процесі господарського судочинства – в господарських судах всіх рівнів, а також при підготовці учбово-методичної літератури, в науково-дослідницькій роботі, в учбовому процесі юридичних вузів при вивченні курсів господарського (підприємницького) права, господарського, цивільного та кримінального процесуального права, спецкурсів з процесу доказування в судочинстві.
Деякі положення та висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть бути матеріалом для наукових диспутів та подальших досліджень у галузі господарського судочинства та доказового процесуального права в цілому.
Публікації. Теоретичні та практичні положення дисертації знайшли відображення в шістьох наукових статтях [139-144].
Результати роботи викладені також у двух практичних публікаціях [145] в газеті «Юридическая практика».
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Теоретичні та практичні положення роботи доповідалися й обговорювалися на ІV Міжнародному конгресі україністів (Одеса, 1999 р.), на 54-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОДУ (Одеса, 1999 р.), на 56-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ (Одеса, 2001 р.).

Список литературы

Нова система життєдіяльності Української держави потребує нових форм та засобів вирішення проблем, що виникають в ході розгляду господарських справ.
Дослідження проблем доказування займає особливе місце в процесуальному праві. При цьому процес доказування саме в господарському процесуальному праві, хоча він довгий час не цікавив вчених-дослідників, яскраво викриває особливості даного різновиду процесу, його відмінність від цивільного, кримінального процесів.
Наприклад, поняття «допустимість» в господарському судочинстві розуміється в деякому іншому, специфічному значенні, та означає встановлення спеціальними правилами певних засобів доказування, без обовязкового використання в процесі яких неможливо повною мірою довести обставини справи, на які посилається учасник процесу.
Обовязок доказування фактів, що складають предмет доказування, покладено на учасника процесу, який на такі обставини посилається (тобто, на відміну від карного процесу, в господарському судочинстві діє принцип презумпції вини).
Суттєво відрізняється субєктний склад, порядок та строки розгляду господарської справи тощо. Все це дозволяє зробити висновок, що детальне вивчення господарського доказового права має неперевершене значення.
Слід погодитися з академіком НАН України та АПрН України, директором Інституту економіко-правових досліджень НАН України В.К.Мамутовим, що «законодавчого розяснення потребує норма Конституції, згідно з якою держава забезпечує захист прав всіх субєктів права власності і господарювання» [110, c. 5].
Ще наприкінці 60-х років відомий дослідник арбітражного (господарського) процесу П.Логінов зауважив: «Для оперативно працюючих підприємств і організацій повинні бути і оперативні форми застосування закону, що регулює їх господарську діяльність, процес з розгляду господарських спорів повинен бути оперативно діючим» [104, c. 120]. Здається, зазначена ідея не втратила своєї актуальності й досі.
За підсумками аналізу більш як десяти років самостійності та незалежності Української держави арбітражний (господарський) суд посідає значне місце серед органів правосуддя. Влітку 2001 року змінилася не тільки назва системи судів, але відповідно до законів України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України», «Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд» [17] (до втрати ним чинності з прийняттям Закону України «Про судоустрій України» [26]) введено нові інстанції – апеляцію та касацію, що забезпечує більш повний та обєктивний розгляд справ та захист прав господарюючих субєктів.
Однак поряд з удосконаленням організації та діяльності господарських судів вони мають ще цілу низку невирішених питань, і завдання теорії процесу сприяти усуненню цих прогалин і протиріч.
У звязку з цим автор вважає, що в новому Господарському процесуальному кодексі України слід більш чітко вирішити наступні питання:
1. Закріпити, що доказування – це не тільки діяльність сторін, но і суду з метою встановлення істини та відповідного захисту порушених та оспорюваних прав господарюючих субєктів.
2. Відмовитися від подвійної дефініції доказів, з одного боку, як фактичних даних, з іншого – як засобів доказування, визначивши що докази – це відомості про предмет доказування за допомогою визначених в законі засобів доказування в передбаченому законом порядку.
3. Визначити правовий статус судді (суду) як головного учасника процесу, у звязку з чим закріпити обовязок господарського суду займати активну позицію в процесі розгляду господарської справи.
4. Ввести в процес інститут «свідка», визначивши його правовий статус, та відмежувавши від прав та обовязків інших активних учасників процесу, зокрема, закріпити наступне:
а) не є доказами відомості, що повідомляються свідком, якщо він не може зазначити джерело своєї поінформованості;
б) основний обов'язок свідка – дати правдиві свідчення;
в) суддя повинен з’ясувати відносини свідка та осіб, що беруть участь у справі, і має можливість по перелічених в законі випадках не допустити свідка до допиту;
г) свідок повинен попереджуватися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань (стаття 384 КК України) і відмову від давання показань (стаття 385 КК);
д) свідок повинен бути видалений із залу судового засідання за наявності свідків, не допитаних судом;
є) свідок має право отримати у разі необхідності захист для безпеки згідно зі ст. 380 КК України;
ж) встановити імунітет свідка, передбачивши:
І) групи осіб, яких не можна допитувати як свідків (суддя, адвокати, захистники);
ІІ) випадки, коли особа згідно зі статтею 63 Конституції України має право відмовитися від свідчення (проти дружини, дітей, батьків).
5. Дорівняти правовий статус спеціаліста та експерта за умови виконання двох вимог:
а) спеціаліст має рівень знань, достатній для здійснення експертизи;
б) його попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
У звязку з цим внести зміни не тільки у ГПК України, але й у Закон України «Про судову експертизу».
6. Закріпити, що висновок фахівця у певній галузі долучається до справи та оцінюється як письмовий доказ та не може відкидатися з процесу доказування взагалі.
7. Дорівняти правове положення аудитора до статусу свідків (після введення останніх в процес); тому, зокрема, вони повинні попереджуватися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від давання показань.
8. Вдосконалити дефініцію речових доказів, надану в ст. 37 ГПК України, визначивши їх як документи та предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
9. Детально визначити місце електронно-обчислювальних засобів доказування серед інших доказів у господарській справі та прискорити прийняття Верховною Радою Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Вважаю, внесення зазначених та інших, викладених в дисертаційному дослідженні, положень до ГПК на сучасному етапі розвитку господарського процесу в Україні сприятиме економії коштів сторін та держави, часу розгляду справи, а також зменшить можливості затягування справи та удосконалить процедуру доказування по спору, що позитивно відібється на розвитку господарських відносин взагалі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативний матеріал

1. Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- Ст. 141.
2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. (станом на 01.07.2002 р.). – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.- 214 с.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. (станом на 01.03.2002 р.). – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.- 917 с.
4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 // Офіційний вісник України.- 2001.- № 21.- Ст. 920.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.60 р. (станом на 15.07.2002 р.). – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.- 924 с.
6. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України (за станом на 1 серпня 1995 р.) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1995.- № 4-5.- С. 345.
7. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Є.О.Харитонова. - Харків: Одиссей. - 2000. - 800 с.
8. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.63 р. (станом на 15.04.2002 р.). – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.- 812 с.
9. Арбитражный процесуальный кодекс Российской Федерации: Принят Государственной Думой 05.04.95 р. // Каменков В.С. Хозяйственный, арбитражные процессуальные кодексы Беларуси, России, Украины. Сравнительный анализ. – Минск: Амалфея, 1999. – С. 164-322.
10. Всеобщая Декларация прав человека: Утв. и провозглашенная Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 г. – М., 1989.- 8 с.
11. Об арбитражном суде: Федеральный закон Российской Федерации от 27.10.95 г. № 189-ФЗ // Российская газета.- 9 декабря 1995 г.
12. Правовое руководство ЮНСИТРАЛ по электронному переводу средств. Нью-Йорк, 1987. – 164 с.
13. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.93 р. № 3125 // Відомості Верховної Ради України.- 1993.- № 23.- Ст. 243.
14. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30.06.99 р. № 784-ХІV // Відомості Верховної Ради України.- 1999.- № 42-43.- Ст. 378.
15. Про внесення змін до Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу»: Закон України від 21.09.99 р. № 1069-ХІV // Відомості Верховної Ради України.-1999.- № 45.- Ст. 400.
16. Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон України від 21.06.2001 р. № 2539-ІІІ // Відомості Верховної Ради України.- 2001.- № 36.- Ст. 188.
17. Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд»: Закон України від 21.06.2001 р. № 2538-ІІІ // Відомості Верховної Ради України.- 2001.- № 36.- Ст. 189.
18. Про державну таємницю: Закон України в редакції від 21.09.99 р. № 1079-ХІV // Відомості Верховної Ради України.- 1999.- № 49.- Ст. 428.
19. Про електронні документи та електронний документообіг: Проект Закону України // www.zakon.gov.ua.
20. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 48. – Ст. 650.
21. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради України.- 2000.- № 36.- Ст. 299.
22. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 10.04.1992 р. № 2269-ХІІ (в редакції від 23.12.97 р. № 768/97-ВР) // Відомості Верховної Ради України.- 1998.- № 18.- Ст. 88.
23. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.- 1991.- № 41.- Ст. 546.
24. Про приорітетні напрями розвитку науки і техніки: Закон України від 11.08.2001 р. № 2623-ІІІ // Офіційний вісник України.- 2001.- № 31.- Ст. 1387.
25. Про судову експертизу: Закон України від 25.02.94 р. № 4038-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 28.- Ст. 232.
26. Про судоустрій України: Закон України від 07.02.2002 р. № 3018-ІІІ // Офіційний вісник України.- 2002.- № 10.- Ст. 441.
27. Устав железных дорог Союза ССР: Постановление Совета Министров СССР от 6 апреля 1964 г. № 270 // Собрание постановлений правительства СССР.- 1964.- № 5.- Ст. 36.
28. Статут залізниць України: Постанова Кабінету Міністрів від 06.04.98 р. № 457 // Офіційний вісник України.- 1998.- № 14.- Ст. 548.
29. Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз: Наказ Міністерства юстиції України від 08.10.98 р. № 53/5 // Офіційний вісник України.- 1998.- № 46.- Ст. 1715.
30. Про затвердження Інструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності з судово-експертної діяльності (ліцензійні умови) та контроль за їх дотриманням: Наказ Ліцензійної палати України, Міністерства юстиції України від 07.07.99 р. N 57/40/5 // Офіційний вісник України.- 1999.- № 30.- Ст. 1558.
31. Про втрату чинності Інструкції про умови і правила провадження підприємницької діяльності з судово-експертної діяльності (ліцензійні умови) та контроль за їх дотриманням: Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства юстиції України від 26.12.2000 р. N 86, 63/5 // Офіційний вісник України.- 2001.- № 1-2.- Частина 1.- Ст. 44.
32. Об использовании в качестве доказательств по арбитражным делам документов, подготовленных с помощью электронно-вычислительной техники: Инструктивные указания Государственного арбитража СССР от 29.06.79 г. № И-1-4 // Систематизированный сборник инструктивных указаний Госарбитража при Совете Министров СССР. – М., 1983. – С. 47-49.
33. Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ арбітражним судам: розяснення Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 р. № 02-5/62 // Бухгалтер.- 2002.- № 3.- С. 9.
34. Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, повязаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю: розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.10.93 р. № 01-6/1106 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.- 1994.- № 1. – С. 145-146.
35. Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів (За матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов): Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 11.05.2000 р. № 01-8/206 // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 2000.- № 3 (11).- С. 175-180.
36. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 30.03.95 р. № 02-5/218 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.- 1995.- № 2.- С. 12-13.
37. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням моральної шкоди: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. № 02-5/95 // Бизнес.- 1998.- № 12.- С. 50.
38. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 р. № 02-5/215 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.- 1994.- № 1.- С. 54.
39. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з застосуванням Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 23.06.95 р. № 02-5/458 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2001.- № 3.
40. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках: Лист Вищого арбітражного суду України від 24.12.92 р. № 01-8/1530 // http://rada.kiev.ua. //laws/pravo// all// mdpe.htm
41. Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із застосуванням Закону України «Про заставу»: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 р. № 02-5/602. // Бухгалтер.- 2001.- № 12.- С. 34.
42. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів: Оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 04.12.2000 р. № 01-8/719 // Бухгалтер.- 2001.- № 5.- С. 13.
43. Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1998.- № 1.- С. 5.
44. Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 // Бизнес.- 1998.- № 11.- С. 46.
45. Про деякі питання практики призначення судової експертизи: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.98 р. № 02-5/424 // Бизнес.- 1998.- № 12.- С. 51.
46. Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. № 02-5/109 // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.- 1996.- № 2.- С. 13.
47. Про застосування статті 209 Цивільного кодексу УРСР: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 20.05.92 р. № 01-8/598 // Українська інвестиційна газета.- 2002.- № 4.- С. 14.
48. Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України: Лист Вищого арбітражного суду України від 14.10.98 р. № 01-8/393 // Юридичний вісник України.- 1998.- № 11.- С. 47.
49. Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітражного суду України: Лист Вищого арбітражного суду України від 10.03.2000 р. № 01-8/106 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2001.- № 1.- С. 39.
50. Про практику вирішення окремих спорів, повязаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов): лист Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 р. № 01-8/738 // Бухгалтер.- 2001.- № 11.- С. 31.
51. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції: Постанова Пленуму Верховного суду України від 21.12.90 р. № 9 // http://rada.kiev.ua.// laws/ pravo// all// mdpe.htm
52. Про судове рішення: Розяснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. № 02-5/422. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.- 1997.- № 1.- С. 3.
53. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 р. № 8 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.- 2002.- № 7: Судові експертизи в Україні.- С. 23-29.

Спеціальна література

54. Арбитражный процессуальный кодекс Украины (с комментариями) / Авт. комментария Н.А.Абрамов– Одесса: Изд-во «Юг», 1993.- 64 с.
55. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие (курс лекций). - Х.: Одиссей, 2002.- 256 с.
56. Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. - М.: Мысль, 1970. – 341 с.
57. Алексеев Н.С., Бастыркин А.И., Даев В.Г. Советский уголовный процесс. - Л.: Прогресс, 1989. – 549 с.
58. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. - М.: Юрид. литература, 1982. - Т.2. –586 с.
59. Амосов С. Обязанности по доказыванию в арбитражном процессе // Хозяйство и право.- 1999.- № 8.- С. 46-49.
60. Арбитражный процесс / Под ред. В.В.Яркова. - М.: «Юристъ», 1998.- 632 с.
61. Арбитражный процесс: Учебник для вузов / Под ред. проф. М.К.Треушникова.- М.: Изд-во «Спарк»; Юридическое бюро «Городец», 1997.- 795 с.
62. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. - М.: Мысль, 1964. - 313 с.
63. Арсеньев В.Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в советском уголовном процессе: Автореф.дис…д-ра юрид. наук (12.00.06) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. - М., 1967. – 23 с.
64. Бабаев В.К. Презумпции в советском праве: Учеб.пособие / Горьковская высш. школа МВД СССР.- Горький, 1974.- 124 с.
65. Бабенко Н. Договоры должны исполняться!.. А электронные? // Юридическая практика.- № 41.- С. 1, 10.
66. Белкин А.Р. Теория доказывания. – М.: Издательство «НОРМА», 1999.- 692 с.
67. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка дока¬зательств. - М.: Мысль, 1966.- 512 с.
68. Белкин Р.С., Винберг А.І. Криминалистика и доказывание. - М.: Юрид. литература, 1969.- 411 с.
69. Бенедисюк И. Экспертиза как средство доказывания в арбитражном процессе // Бизнес.- № 14. - С. 92.
70. Бержель Ж.-Л. Общая теория права: Пер. с фр. / Под общ. ред. В.И.Даниленко. - М.: Издательский дом «NOTA BENE», 2000.- 576 с.
71. Блох И.П. Основные понятия теории информации. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1959.- 84 с.
72. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса.- М.: Башмаковы, 1917.- 429 с.
73. Вершинин А.П. Электронный документ: правовая форма и доказательство в суде. - М.: ООО «Городец-издат», 2000.- 248 с.
74. Вольтер Ф. Избранные произведения по уголовному процессу. - М.: Юрид. литература, 1956.- 363 с.
75. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. - М.: Мысль, 1950.- 389 с.
76. Гражданский процесс: Учебное пособие / Под ред. проф. К.С.Юдельсона. - М.: Юрид. литература, 1972.- 548 с.
77. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. - М.: Юрид. литература, 1996.- 554 с.
78. Гражданский процесс: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. М.К. Треушникова.- М.: Новый Юрист, 1998.- 560 с.
79. Гражданское судопроизводство. - Свердловск, 1974.- 621 с.
80. Гродзинский М.М. Улики в советском уголовном процессе // Ученые записки ВИЮН. - Вып. VII. - М., 1944.- 128 с.
81. Гурвич М.А. Принцип объективной истины советского гражданского процессуального права // Советское государство и право.- 1964.- № 9.- С. 102-105.
82. Гуреев П.П. О понятии судебных доказательств // Советское государство и право.- 1966.- № 8.- с. 53-58.
83. Давтян А.Г. Гражданское процессуальное право Германии. - М.: Городец-издат, 2000.- 320 с.
84. Добровольский А.А. Комментарий к АПК Украины. – Одесса: Изд-во «Юг», 1993.- 68 с.
85. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора. - М.: Мысль, 1959.- 212 с.
86. Жуков Ю.М. Судебная экспертиза в советском гражданском процессе: Автореф. дис…канд. юрид. наук (12.00.02) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. - М., 1965.- 17 с.
87. Иванов О.В. Судебные доказательства в гражданском процессе. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1974.- 281 с.
88. Ивлев Ю. В. Логика. - М.: Философская мысль, 1994.- 358 с.
89. Інформаційне повідомлення про Пленум Вищого арбітражного суду України (засідання 15 лютого 2001 р.) // Право України.- 2001.- № 3.- С. 139-142.
90. Калпина А.Г. Письменные доказательства в судебной практике по гражданским делам. Дисс…канд. юрид. наук (12.00.02) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. -М., 1966. – 189 с.
91. Каменков В.С. Хозяйственный, арбитражные процессуальные кодексы Беларуси, России, Украины. Сравнительный анализ. – Минск: Амалфея, 1999. – 542 с.
92. Карнеева Л.М. Об уточнении понятия обстоятельств, входящих в предмет доказывания по уголовному делу // Советская юстиция.- 1968.- № 24.- С. 16-19.
93. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств.- М.: Мысль, 1985.- 267 с.
94. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопро-изводстве. - М.: Юрид. литература, 1995.- 113 с.
95. Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права. - М.: Юрид. литература, 1967. - 97 с.
96. Клейнман А.Ф. Основные вопросы теории доказательств в гражданском процессе. - М.: Юрид. литература, 1950.- 133 с.
97. Коломыцев В.И. Письменные доказательства по гражданским делам. - М.: Юрид. литература, 1978.- 187 с.
98. Комментарий к ГПК РСФСР. - М.: Изд-во «Спарк», 1996.- 893 с.
99. Косовец А.А. Правовое регулирование электронного документооборота // Вестн. Моск. ун-та. - Сер. 11.- Право. - 1997. - № 4. - С. 46-51.
100. Курылев С.В. Доказывание и его место в процессе познания // Труды Иркутского гос. ун-та. - Т. 13. - 1955. – 465 с.
101. Курылев С.В. Основы теории доказывания в советском правосудии. –Минск: Изд-во Минск. ун-та, 1969. – 447 с.
102. Курылев С.В. Установление истины в советском правосудии: Автореф. дис…канд. юрид. наук (12.00.02) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. -М., 1964. – 30 с.
103. Логика научного исследования. - М.: Прогресс, 1965.- 342 с.
104. Логинов П.В. Сущность государственного арбитража. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1968.- 143 с.
105. Лукашевич В.3. О понятии доказательства в советском уголов¬ном процессе // Правоведение.- 1963.- № 1.- С. 116-119.
106. Лупинская П.А. О понятии судебных доказательств // Ученые записки ВЮЗИ.- Вып. VI. - М., 1958.- С. 98-115.
107. Маландин И.Г. К вопросу о реквизитах докумен¬тов // Сборник научных работ Саратовского отделения Всесоюзного научного общества Судебных медиков и криминалистов. - Вып. 3 .- Саратов, 1961. – 493 с.
108. Малышев К. Курс гражданского судопроизводства: В 2-х т. – СПб., 1876.- Т. 1.- С. 264.
109. Малюська Д. Обеспечение доказательств в сети Интернет // Юридическая практика.- № 32.- С. 1, 7.
110. Мамутов В. Конституция и развитие хозяйственного законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997.- № 1.- С. 3-6.
111. Матеріали архіва Представництва Одеської міської ради по управлінню комунальною власністю (м.Одеса).- 2001.- Т. 12.- 314 с.
112. Матюшин Б.Т. Общие вопросы оценки доказательств в судопроизводстве. – Хабаровск: Прогресс, 1987.- 141 с.
113. Матюшин Б.Т. Оценка доказательств судом первой инстанции по гражданским делам: Автореф. дис… канд. юрид. наук (12.00.02) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. - М., 1977. – 26 с.
114. Муравин А.Б. Уголовный процесс. Вопросы Общей части: Учебное пособие.- Одесса: АО БАХВА, 1997.- 480 с.
115. Никитин С.В. Процессуальная форма судебных доказательств // Актуальные проблемы теории юридических доказательств. - Иркутск, 1984. - С. 90 - 101.
116. Новикова Е. Спасение утопающих // Юридическая практика.- № 2. - С. 12.
117. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М., 1952.- 1224 с.
118. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка по уголовным делам. -М.: Прогресс, 1995.- 131 с.
119. Орлов Ю.К. Структура судебного доказывания и понятие судебного доказательства. - М., ВЮЗИ, 1987. – 87 с.
120. Пинхасов Е.И. Проблемы борьбы с подлогами документов: Автореф. дис…д-ра юрид. наук (12.00.06) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. -М., 1970. – 35 с.
121. Питиримов А.М. Исследование документов — вещественных доказательств: Автореф. дис…канд. юрид. наук (12.00.01) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. -М., 1970.- 15 с.
122. Подоляк О.А. Ведення судового засідання в арбітражних судах України // Вісник Вищого арбитражного суду України.- 1999.- № 2. – С. 83-90.
123. Полетаев И.А. Сигнал. М., 1958.- 418 с.
124. Притика Д. Арбітражні суди в Україні: історія, сьогодення, перспективи розвитку // Право України.- 2001.- № 3.- С. 7-14.
125. Притика Д. Роль арбітражних судів у забезпеченні законності в економічних правовідносинах і протидії економічним правопорушенням // Право України.- 2001.- № 1.- С. 8-14.
126. Пучинский В. К. Английский гражданский процесс. - М., 1974. – 478 с.
127. Пучинский В.К. Признание стороны в советском гражданском процессе. - М., 1953.- 376 с.
128. Рахунов Р.Д. О понятии доказательства и главном факте доказывания // Советское государство и право.- 1965.- № 12.- С. 92-96.
129. Резниченко И.М. О принципе объективной истины в советском гражданском судопроизводстве. - Труды ВЮЗИ. - Т. 2.- М., 1965.- 195 с.
130. Резниченко И.М. Установление достоверности и силы доказательств по гражданском делам // Ученые записки Дальневосточного универ-ситета. - Т. 32, 1969.- 234 с.
131. Салогубова Е.В. Основные гражданские процессуальные институты римского права: Автореф. дис… канд. юр. наук (12.00.02) / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. - М., 1995.- 23 с.
132. Сахнова Т.В. Регламентация доказательств и доказывания в гражданском процессе // Государство и право.- 1993.- № 7.- С. 52-54.
133. Ситницкая Т. Электронная подпись и электронный документооборот // Юридическая практика.- № 32.- С. 7.
134. Словарь русского языка / Под ред. А.П.Евгеньевой. — М.: Изд-во «Русский язык», 1985. Т. 1. – 723 с.
135. Случевский В.К. Учебник русского уголовного процесса. - СПб., 1910.- 611 с.
136. Советский гражданский процесс. - М.: Юрид. литература, 1970.- 612 с.
137. Советский граж¬данский процесс. - М.: Прогресс, 1975.- 594 с.
138. Советский гражданский процесс: Учебник для вузов / А.Т.Боннер, М.А.Гурвич, С.В.Курылев и др. - М.: Юрид. литература, 1985.- 526 с.
139. Степанова Т. Місце судових доказів у процесі розгляду господарських спорів // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 4.- С. 183-186.
140. Степанова Т. Особливості класифікації доказів у господарському процесі // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- № 11.- С. 13-15.
141. Степанова Т. Поняття, сутність та предмет доведення в господарському процесі // Право України.- 2002.- № 2.- С. 49-52.
142. Степанова Т.В. Деякі проблеми здійснення експертизи в господарському процесі // Вісник господарського судочинства.- 2001.- № 3.- С. 212-216.
143. Степанова Т.В. Поняття і значення належності судових доказів у господарському процесі // Підприємництво, господарство і право.- 2002.- № 1.- С. 17-19.
144. Степанова Т.В. Речові докази як засоби доведення й особливий вид доказів у господарському процесі // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 1.- С. 202-205.
145. Степанова Т.В. Что написано пером… (Письменные доказательства как особый вид доказательств в хозяйственном процессе) // Юридическая практика.- № 47.- С. 10-11.
146. Строгович М.М. Материальная истина и судебные доказательства. - М.: Изд-во АН СССР, 1955. – 338 с.
147. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. - Т. I.- М., 1968.- 415 с.
148. Строгович М.С. Теория судебных доказательств. - М.: Прогресс, 1991.- 494 с.
149. Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В.Жогин. - М.: Юрид. литература, 1973. – 736 с.
150. Тертишник В.М. Уголовный процесс: Учебное пособие. –Харьков: Арсис, 1999. – 346 с.
151. Треушников М.К. Судебные доказательства. Монография. – М.: Юридическое бюро «Городец», 1997.- 446 с.
152. Трусов А.И. А.Ф.Кони и проблемы судебного доказывания. // Сб. Правовые воззрения А.Ф.Кони и современность. - М.: Изд-во Академии МВД России, 1994.- С. 34-49.
153. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. - М.: Мысль, 1960.- 382 с.
154. Украинцев В.С. Отображение в неживой природе. - М., 1969. – 486 с.
155. Ульянова Л.Т. Оценка доказательств судом первой инстанции. - М.: Юрид. литература, 1960.- 318 с.
156. Учебник гражданского судопроизводства. - М., 1996.- 567 с.
157. Фаткуллин Ф.Н. Общие проблемы процессуального доказывания. - Казань, 1976. – 384 с.
158. Философская энциклопедия: В 9-ти т. - Т. 5. - М., 1970.- 1002 с.
159. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2-х т.- Т. 1.- СПб, 1915. - 604 с.
160. Фокина М. А. Свидетельские показания в системе средств доказы-вания в гражданском судопроизводстве: Автореф. дис… канд. юрид. наук.- Саратов, 1991.- 16 с.
161. Фурсов Д.А. Процессуальный режим деятельности арбитражного суда первой инстанции.- М.: «Инфра-М», 1997.- 511 с.
162. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. - М., 1951.- 512 с.
163. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. - М., 1962.- 538 с.
164. Черкашин Н. Охота за «черными ящиками». И все-таки злополучный «Боинг» выполнял шпионское задание / Российская газета.- 5 января 1999 г.
165. Эйсман А. А. Заключение эксперта. - М.: Прогресс, 1967.- 271 с.
166. Юдельсон К. С. Судебные доказательства и практика их использования в советском гражданском процессе. - М.: Юрид. литература, 1956. – 564 с.
167. Юдельсон К.С. Арбитражный процесс в СССР. - М., 1984. – 426 с.
168. Юдельсон К.С. Проблема доказывания в советском гражданском процессе. - М., 1951. – 514 с.
169. Юдельсон К.С. Судебное доказательство в гражданском процессе. - М.: Юрид. литература, 1956.- 352 с.
170. Якимов П.П. Письменные доказательства в практике арбитража. - М.: Прогресс, 1959.- 448 с.