ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УСИНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень………………………………………………. 3

Вступ…………………………………………………………………………. 4

Розділ I. Поняття та суб’єкти усиновлення…………………………….. 10
1.1. Поняття усиновлення…………………………………………………… 10
1.2. Суб’єкти усиновлення………………………………………………….. 31

Розділ II. Порядок проведення та правові наслідки усиновлення…... 55
2.1. Основні етапи процедури усиновлення……………………………….. 55
2.2. Правове забезпечення таємниці усиновлення………………………… 72
2.3. Правові наслідки усиновлення………………………………………… 88

Розділ III. Припинення усиновлення……………………………………. 103
3.1. Підстави припинення усиновлення……………………………………. 103
3.2. Особи, які мають право вимагати припинення усиновлення………... 120
3.3. Правові наслідки припинення усиновлення…………………………... 134

Висновки…………………………………………………………………….. 155

Список використаних джерел…………………………………………….. 162

ВСТУП
Актуальність теми. Усиновлення є одним із найдавніших та традиційних інститутів сімейного права. Правове регулювання цього соціального явища було відоме ще в давньому Римі. Але умови такого прийняття дітей у сім’ю, його процедура та правові наслідки змінювалися з історією розвитку людства. Загалом усиновлення залежало від ставлення суспільства до шлюбу, економічно-соціального рівня розвитку тієї чи іншої держави, її політичного устрою. Так, у часи, коли шлюб освячувався церквою, усиновлення провадилося шляхом здійснення церковного обряду. Зміцнення державної влади привело до встановлення цивільних форм усиновлення шляхом винесення відповідних рішень світськими органами влади, а в деяких випадках навіть шляхом прийняття спеціальних актів царствуючими особами. В дореволюційній Росії усиновлення здійснювалося з додержанням становості. Радянська влада в перші роки свого існування навіть відмовилася від інституту усиновлення, але надалі він був поновлений і порядок його проведення регулювався кодифікованими актами.
Сьогодні Україна є незалежною державою, але економічний стан її розвитку не дає її громадянам можливості жити у достатку, в зв’язку з чим в країні за останні роки збільшується кількість дітей, які не мають належного сімейного виховання та позбавлені батьківського піклування. Тому надання сімейної турботи таким дітям є державною задачею нашої країни. Відповідно до ст. ст. 51 та 52 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та напрямки захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. В 2001 році був прийнятий Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Цей законодавчий акт встановив основні принципи та засади проведення усиновлення, а саме: можливість усиновлення виключно в інтересах дитини та відповідно до закону; пріоритет громадян України на усиновлення дітей, які є громадянами України; усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами тільки у випадку, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України; заборону заняття посередницькою комерційною діяльністю щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ї громадян України або громадян інших держав; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей – громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім’ях іноземних громадян.
10 січня 2002 року Верховною Радою був прийнятий новий Сімейний кодекс (СК), який вступає в дію з 1 січня 2003 року. Цей кодифікований акт вніс багато новел в правове регулювання усиновлення в Україні. Тому сьогодні перед науковцями стоїть важливе завдання провести теоретичний аналіз нових концептуальних підходів СК до інституту усиновлення, зробити відповідні тлумачення окремих його норм, що надасть конкретну допомогу державним та судовим органам при вирішенні тих питань, які виникнуть на практиці при проведенні усиновлення.
Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали розробки таких знаних науковців, як Алєксєєв С.С., Братусь С.Н., Городецька І.К., Дзера О.В., Гопанчук В.С., Веберс Я.Р., Ворожейкін Є.М., Євдокимова Т.П., Індиченко С.П., Єршова Н.М., Жилінкова І.В., Коеткіна І.А., Кузнєцова І.М., Мінченко Р.М., Нечаєва О.М., Поссе Е.А., Підопригора О.А., Ромовська З.В., Рясенцев В.А., Савченко Л.А., Саніахметова Н.О., Свердлов Г.М., Ткаченко Т.В., Харитонов Є.О., Чигир В.Ф., Шевченко Я.М., Штефан М.Й. та багатьох інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямків досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і є частиною науково-дослідницької програми кафедри загально-правових дисциплін університету “Правові форми забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів суб’єктів у громадянському суспільстві”.
Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі інституту усиновлення.
У відповідності з метою визначені такі завдання:
– враховуючи зміни правового регулювання усиновлення в Україні дати нове поняття усиновлення, як правового інституту сімейного права;
– для надання практичних рекомендацій щодо застосування нового СК дослідити підстави, умови, суб’єкти та основні етапи процедури усиновлення;
– проаналізувати підстави та наслідки припинення усиновлення;
– визначити перспективи застосування до усиновлювачів такого виду сімейної відповідальності, як позбавлення батьківських прав;
– дати обгрунтування необхідності максимально можливого забезпечення таємниці усиновлення у сучасних умовах;
– проаналізувати законодавство про усиновлення, спеціальну літературу та внести пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з усиновленням.
Предметом дослідження є правове регулювання усиновлення в сучасних умовах та перспективи його розвитку.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувались такі методи дослідження: історичний, діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, комплексний метод. За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток положень про соціальне значення інституту усиновлення. Історичний метод дозволив провести аналіз правового регулювання усиновлення на різних етапах розвитку людства. За допомогою порівняльно-правового методу досліджується нормативне регулювання усиновлення в різних країнах. Застосування формально-логічного, структурно-функціонального, комплексного методу дослідження дало змогу проаналізувати зміст нормативних актів, які регулюють усиновлення в Україні, виявити основні проблеми його розвитку, а також зробити і обгрунтувати висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цього інституту сімейного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці українського сімейного права після прийняття нового СК було проведене комплексне монографічне дослідження основних теоретичних та практичних проблем правового регулювання усиновлення. У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі основні положення:
1. Обгрунтовано визначення поняття усиновлення, відповідно до якого усиновлення розглядається як прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи, що здійснене на підставі рішення суду (юридичного акта), внаслідок якого між усиновлювачем та його родичами, з однієї сторони, та усиновлюваним і його нащадками – з іншої сторони, виникають такі ж права та обов’язки, як між батьками і дітьми, а також родичами за походженням.
2. Запропоновано право усиновлювача на зміну прізвища, імені, по батькові дитини не ставити в залежність від запису усиновлювачів батьками дитини.
3. Доведено, що до усиновлювача не можна застосовувати такий вид сімейної відповідальності, як позбавлення батьківських прав, оскільки встановлені СК підстави для застосування такої санкції можна характеризувати як здійснення дій, що порушують інтереси усиновленого, що, в свою чергу, є підставою для скасування усиновлення.
4. Обгрунтовано необхідність доповнити СК України положенням про те, що допускається, у виняткових випадках, в інтересах усиновленої дитини повідомляти відомості про її усиновлення особам, які можуть змінити її становище на краще (наприклад, у випадку тяжкої хвороби одинокого усиновлювача, при безнадійно важкому матеріальному становищі останнього), оскільки це буде відповідати інтересам дитини.
5. Визначаються основні заходи захисту таємниці усиновлення, пропонується доповнити новий СК такими новими видами захисту таємниці усиновлення, як заборона збору відомостей, що становлять таємницю усиновлення.
6. Пропонується визначити в законодавстві такі заходи цивільно-правової відповідальності за збір відомостей, що становлять таємницю усиновлення та розголошення таємниці усиновлення, як відшкодування моральної та майнової шкоди усиновлювачам та усиновленому.
7. Запропоновано провадити усиновлення повнолітніх осіб тільки у випадку, коли усиновлений до досягнення повноліття втратив матір, батька або був позбавлений їхнього піклування за умови, якщо до досягнення повноліття між особою, яка бажає усиновити дитину, та дитиною створились та існували на час досягнення дитиною повноліття відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але правове оформлення таких відносин з будь-яких причин здійснене не було.
8. Запропоновано скасувати заборону щодо усиновлення невиліковно хворих дітей, які потребують постійного перебування в лікувально-профілактичному закладі.
9. Обгрунтовано висновок про те, що усиновлювачем може бути особа, яка має житло, що відповідає встановленим санітарним та технічним нормам, та відповідний доход в розмірі, не меншому від встановленого, згідно з законодавством, прожиткового мінімуму на одну особу в сім’ї.
10. Запропоновано доповнити перелік підстав для позбавлення особи права бути усиновлювачами нормою, яка б забороняла бути усиновлювачами особам, які не тільки позбавлені батьківських прав, а й тих, щодо яких судом постановлювалися рішення про відібрання в них дитини.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані при подальшій науковій розробці питань правового регулювання усиновлення, удосконалення чинного українського сімейного законодавства, при викладанні навчального курсу “Сімейне право”, вивченні проблем з питань захисту прав дітей на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, а також при застосуванні відомчої та судової практики з вирішення питань усиновлення.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертації були представлені на науково-практичних конференціях “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (19 квітня 2001 року, м. Київ), “Становлення і розвиток правової системи України” (21 березня 2002 року, м. Київ).

Список литературы

В И С Н О В К И

Проведене дослідження, аналіз чинного законодавства України та інших країн, дозволяє зробити висновки загального характеру та надати рекомендації щодо вдосконалення шлюбно-сімейного законодавства України, зокрема щодо регулювання відносин, пов’язаних з усиновленням.
1. Прийняття нового СК України є важливим кроком вдосконалення сімейного законодавства та правового регулювання такого інституту сімейного права, як усиновлення. Загалом ті новели, які вніс СК в регулювання усиновлення, можна оцінити як позитивні, але, як і будь-який нормативний акт, він може зазнавати змін та вдосконалень, які будуть слугувати закріпленню гарантій захисту прав суб’єктів усиновлення. До таких змін та доповнень можна віднести висновки проведеного нами дослідження.
2. Дослідивши та порівнявши визначення усиновлення в Сімейному кодексі України та Кодексі про шлюб та сім’ю України з визначеннями усиновлення, які даються вченими-юристами в юридичній літературі, відмічається, що в юридичній літературі поняття усиновлення визначається через його правові наслідки. Однак, на відміну від цього, законодавство України дає інше поняття усиновлення, в основу якого покладений фактичний зміст цього поняття, а саме прийняття у сім’ю.
З метою більш повного визначення поняття усиновлення запропоновано визначити усиновлення як прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи, що здійснене на підставі рішення суду (юридичного акта), внаслідок якого між усиновлювачем та його родичами, з одного боку, та усиновлюваним і його нащадками – з другого боку, виникають такі ж права та обов’язки, як між батьками та дітьми, а також родичами усиновлювача за походженням.
3. На підставі порівняльного аналізу чинного КпШС та СК України встановлено, що відсутність у особи батька чи матері не може бути достатньою підставою для можливості всиновлення такої дитини після досягнення нею повноліття. Таке можливе, якщо дитина втратила батька чи матір саме до досягнення нею повноліття; між особою, яка бажає усиновити дитину, та дитиною, ще до досягнення останньою повноліття, склалися відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але надання таким відносинам передбаченої законом форми з якихось причин здійснене не було.
4. Пропонується внести зміни до пункту 2 ст. 208 СК України, відповідно до яких у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка до досягнення повноліття втратила матір, батька або була позбавлена їхнього піклування. Постановлення такого рішення можливе за умови, якщо до досягнення повноліття між особою, яка бажає усиновити дитину, та дитиною створились та існували на час досягнення дитиною повноліття відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але правове оформлення таких відносин з будь-яких причин здійснене не було.
5. Обгрунтовується думка, що встановлення в законі, а тим більше в підзаконному нормативному акті, заборони на усиновлення хворих дітей недоцільно навіть в тому випадку, коли вони є невиліковно хворими і потребують постійного перебування в лікувально-профілактичному закладі.
6. Доведено, що положення підпункту 3 пункту 1 ст. 212 Сімейного кодексу України з приводу недопущення до усиновлення особи, позбавленої батьківських прав, дещо погіршують вказану норму в порівнянні з аналогічною нормою, яка міститься в КпШС. Так, відповідно до СК не можуть бути усиновлювачами особи, позбавлені батьківських прав, але у випадку, якщо ці права не були поновлені, на відміну від КпШС України, згідно з яким особи, позбавлені батьківських прав, не можуть бути усиновлювачами навіть при поновленні їх в батьківських правах. Враховуючи підстави позбавлення особи батьківських прав, обгрунтовується висновок про те, що вона не може бути належним кандидатом до усиновлення, навіть у випадку поновлення цих прав.
7. На підставі аналізу норм СК РФ та СК України пропонується перелік підстав для позбавлення особи права бути усиновлювачами доповнити нормою, яка б забороняла бути усиновлювачами особам, які не тільки позбавлені батьківських прав, а й тих, щодо яких судом постановлене рішення про відібрання в них дитини.
8. Пропонується до п. 1 ст. 212 СК України (до переліку осіб, які не можуть бути усиновителями), включити також заборону бути усиновлювачами особам, які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення, та особам, які бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди.
9. Зроблений висновок про те, що в переліку осіб, які не можуть бути усиновлювачами, не потрібно окремо виділяти осіб, які перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, оскільки вказана норма дублюється значно ширшою за обсягом нормою, якою забороняється бути усиновлювачами особам, які страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України.
10. Пропонується доповнити підпункт 7 пункту 1 ст. 212 СК України вимогою щодо необхідності наявності у майбутнього усиновлювача не тільки постійного місця проживання, а й житла, яке б відповідало установленим санітарним та технічним нормам, а також доводиться доцільність встановлення мінімального доходу усиновлювача в розмірі, який забезпечував би дитині, яка усиновляється, прожитковий мінімум, встановлений законодавством.
11. Вважаємо за необхідне вказати на наявність логічної помилки в п. 6 ст. 211 СК України, який має бути викладений в такій редакції: якщо дитина має лише батька або лише матір, які в зв’язку з усиновленням не втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути лише один чоловік або одна жінка, які проживають однією сім’єю спільно з таким батьком (матір’ю). Якщо пункт 6 ст. 211 СК України буде викладений в такій редакції, відпадає необхідність в пункті 5 ст. 211 СК України, і його належить виключити з Сімейного кодексу України.
12. Зроблено висновок, що збереження таємниці усиновлення, по-перше, є певною гарантією захисту інтересів усиновлених осіб та усиновлювачів, а по-друге, є одним із заходів охорони недоторканості приватного життя, яке гарантується ст. 32 Конституції України.
13. Визначено поняття таємниці усиновлення, як сукупність охоронюваних законом відомостей щодо усиновлення, повне чи часткове розголошення яких приводить чи може привести до встановлення того факту, що усиновлювачі не є кровними батьками усиновленого.
14. Пропонується доповнити Сімейний кодекс України положенням про те, що допускається в виняткових випадках в інтересах усиновленої дитини повідомляти відомості про її усиновлення особам, які можуть змінити становище на краще. Таке можливе у випадку тяжкої хвороби одинокого усиновлювача, при безнадійно важкому матеріальному становищі останнього, оскільки це буде відповідати інтересам дитини.
15. Визначено основні розбіжності між поняттями “заходи захисту” таємниці усиновлення та “заходи відповідальності” за збір та розголошення відомостей щодо усиновлення.
16. Запропоновано розширити перелік заходів захисту таємниці усиновлення, який міститься в новому СК, прийнявши нормативний акт, який з метою попередження розголошення таємниці усиновлення встановлював би особливий режим збереження документів про усиновлення.
Як засіб захисту таємниці усиновлення необхідно надати право особам, які бажають стати усиновлювачами, здійснювати дії щодо усиновлення (крім участі в судовому засіданні) через представника.
17. Обгрунтовується пропозиція щодо введення таких заходів цивільно-правової відповідальності осіб, які розголошують таємницю усиновлення, як відшкодування моральної шкоди особам, які постраждали від розголошення – відомості, які можуть сприяти розкриттю факту усиновлення і його обставин, не можуть збиратися і розголошуватися без згоди усиновлювача і дитини, за винятком випадків, коли внаслідок особливих причин цього вимагають суспільні інтереси.
18. Зроблено висновок про необхідність внесення змін у ст. 228 СК України, оскільки розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача чи усиновленого може привести до тяжких наслідків у сімейних відносинах, навіть до їх розриву, і тому обов’язок по забезпеченню таємниці усиновлення повинен покладатися на будь-кого, кому відомий факт усиновлення, а не тільки на тих, кому цей факт став відомий в зв’язку з виконанням службових обов’язків, як це передбачає ст. 228 СК України.
19. Оскільки Сімейним кодексом України (ст. 231) випадки, коли усиновлювачі можуть змінити прізвище, ім’я, по батькові дитини, обмежені випадками, коли усиновлювачі записуються батьками дитини, що може призвести до неможливості реалізувати право на таємницю усиновлення та приховання факту усиновлення, не потрібно пов’язувати можливість зміни прізвища, імені, по батькові дитини, яка усиновлюється, з записом усиновлювачів батьками дитини.
20. В зв’язку з тим, що СК України не ставить визнання усиновлення недійсним в залежність від інтересів дитини, у випадку припинення усиновлення на підставі того, що воно було проведене без згоди батьків усиновлювача, самого усиновлювача, другого подружжя усиновлювача, коли згода їх на усиновлення необхідна за законом, усиновлення підлягає визнанню недійсним незалежно від інтересів дитини, тоді як за КпШС України це було можливе лише в тому разі, якщо це не суперечило інтересам дитини (ст. 123 КпШСУ).
21. До підстав скасування усиновлення, які не пов’язані з винною поведінкою усиновлювача, відносяться такі: дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; між усиновлювачем і дитиною склались, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.
Підстави визнання усиновлення недійсним загалом носять формальний характер – порушення вимог законодавства щодо процедури усиновлення або його цілей, тоді як головною особливістю підстав скасування усиновлення є неможливість існування чи збереження сімейних відносин між усиновлювачем та усиновленим.
22. Пропонується в законодавстві України визначити випадки, за яких згода батьків або інших осіб може визнаватись недійсною, наприклад у випадку, коли особа в момент надання згоди була в непритомному стані або в стані тимчасового розладу психічної діяльності, а також якщо особа, яка надавала згоду, є недієздатною.
23. Звертається увага на те, що у випадку, якщо між усиновлювачем та дитиною склались, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їх спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків, скасування усиновлення буде відповідати інтересам не лише усиновлювача, а й інтересам самої дитини.
24. На підставі проведеного дослідження вважаємо, що до усиновлювача недоцільно застосовувати такий захід, як позбавлення батьківських прав.
25. Визнання усиновлення недійсним можна розглядати для усиновленого як міру захисту, а для усиновлювача як міру відповідальності.
Аналізуючи положення СК України, доводиться, що у випадку скасування усиновлення з підстав, не обумовлених винними діями усиновлювача, скасування усиновлення виступає і для усиновленого, і для усиновлювача як міра захисту прав, а у випадку скасування усиновлення на підставі, обумовленій винною поведінкою усиновлювача, скасування усиновлення виступає для усиновлювача як міра відповідальності.
Зазначається, що про позбавлення усиновлювача батьківських прав можна говорити як про міру захисту (з метою попередження порушення прав дитини), так і про міру відповідальності (позбавлення права бути усиновлювачем, опікуном, піклувальником).
Вищенаведені висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України, висловлені в дисертації на підставі вивчення та порівняння законодавства України із законодавством інших країн, сподіваємось, дозволять певним чином покращити правове регулювання відносин по усиновленню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азизова А.Ю. Условия и порядок усыновления // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1980. – С.90-94.
2. Азаревич. Лекции по римскому праву. – Одеса, 1885. – С.38-41.
3. Азаревич. Система римского права. Т.II ч.2. – Варшава, 1888. – С.336-340.
4. Алексеев С.С. Право. Опыт комплексного исследования. – М.: НОРМА, 1999. – С.174.
5. Антокольская М.В. Семейное право. – М.: Юристъ, 1997. – 468 С.
6. Барсукова В.М., Гриненко А.Д. Справи про усиновлення дітей – нова категорія справ, що розглядаються судами // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 2 (4). – С. 36-37.
7. Барщевский М.Ю. Наследственное право. – М.: Белые альвы, 1996. – 192 С.
8. Безрук В.Д. Родители и дети. – Ижевск: Удмуртия, 1976. – 118 С.
9. Белогорская Е. Применение законодательства об усыновлении // Советская юстиция. – 1978. – № 14. – С.18.
10. Беляева А.М. Усыновление (удочерение) / Комментарий к КоБС РСФСР. – М.: Юридическая литература, 1982. – 380 С.
11. Белякова А.М., Ворожейкин Е.М. Усыновление (удочерение) / Советское семейное право. – М.: Юридическая литература, 1974. – 320С.
12. Белякова А.М., Долгова А.И., Ермаков В.Д., Миньковский Г.М. Усыновление // Охрана прав несовершеннолетних (пособие для слушателей народных университетов). – М.: Знание, 1983. – С.36-42.
13. Белякова А.М., Карев Д.С., Орлов В.С. Правовая охрана детства. – М.: Знание, 1968. – 86 С.
14. Бернхем В. Усиновлення // Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – 554 С.
15. Беспалов Ю. Усыновление как способ судебной защиты прав ребенка // Российская юстиция. – 1997. – № 7. – С.39-41.
16. Беспалова А.И. Правовая охрана детства. – Алма-Ата: Издательство "Казахстан", 1985. – 68С.
17. Ботвинников Б.Є. та Кулік М.М. Засиновлення / Збірник чинного в УСРР законодавства про опіку, піклувательство та засиновлення. – Харків: видання “Геть неписьменність, 1928. – С.65-78.
18. Бошко В.И. Очерки советского семейного права. – К.: Наукова думка, 1952. – 320С.
19. Братусь С.Н., Орловский П.Е. Усыновление (удочерение) / Комментарий к КоБС РСФСР. – М.: Юрид. литература, 1971. – 250 С.
20. Бронбреннер У. Два мира детства (Дети в США и СССР). – М.: Прогресс, 1976. – 188 С.
21. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии (в двух книгах). Книга вторая. – М.: Прогресс, 1983. – 336 С.
22. Веберс Я.Р. Понятие родства как основание возникновения прав и обязанностей // Вестник МГУ. Серия Х: Право.– 1962. – № 4. – С.30-35.
23. Веберс Я.Р. Сущность и правовые последствия усыновления // Правовые вопросы семьи и воспитания детей. – М.: Юридическая литература, 1968. – С.117-122.
24. Ворожейкин Е.М. Брак и семья в СССР. – М.: Знание, 1983. – 240 С.
25. Ворожейкин Е.М. Брак и семья. – М.: Знание, 1965. – 158 С.
26. Ворожейкин Е.М. Правовые основы брака и семьи. – М.: Юридическая литература, 1969. – 160 С.
27. Ворожейкин Е.М. Семейное право и народонаселение. – М.: Издательство Московского государственного университета, 1966. – 156 С.
28. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М.: Юридическая литература, 1972. – 246 С.
29. Ворожейкин Е.М. Усыновление – одна из важных форм воспитания детей в семье / Правовые основы брака и семьи. – М.: Юридическая литература, 1969. – С.102-110.
30. Ворожейкин Е.М., Грачева В.А. Усыновление (удочерение) / Комментарий к законодательству о регистрации актов гражданского состояния. – М.: Юридическая литература, 1977. – С.62-198.
31. Воспитание детей в неполной семье. М.: Прогресс, 1980. – С.155.
32. Временное Положение “О порядке усыновления (удочерения) детей – граждан Республики Беларусь, оставшихся без родительской опеки, и установления опеки (попечительства) над ними иностранными гражданами”, утвержденное постановлением Кабинета Министров Республики Беларусь от 3 июня 1996 г. № 350. – Ведомости Верховного Совета Республики Беларусь. – 1996. – № 16. – Ст. 397.
33. Германское право. Ч. I. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 С.
34. Глушкова Л.И. Ответственность в советском семейном праве: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Московский ордена Ленина, ордена Октябрьской революции и ордена Трудового красного знамени государственный университет имени М.В.Ломоносова. – М., 1982. – 24 С.
35. Гойхбарг А.Г. Новое семейное право. – М., 1918. – 106 С.
36. Гойхбарг А.Г. Сравнительное семейное право. – М., 1925. – С.163.
37. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. – М.: Международные отношения, 1973. – 176 С.
38. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. – Харьков: Одиссей, 1999. – 848 С.
39. Гражданский процессуальный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. – Х.: Консум, 1999. – 416 С.
40. Гражданское и семейное право Украины. Учебно-практический справочник / Под ред. Е.О.Харитонова. – Харьков: Одиссей, 1999. – С.528.
41. Гражданское право / Под ред. Азимова Ч.Н., Приступы С.Н., Игнатенко В.Н. – Харьков: Право, 2000. – 366 С.
42. Гражданское право в вопросах и ответах / Под ред. проф. Харитонова О.Е. – Харьков: Одиссей, 2001. – 416 С.
43. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под ред. Пучинского В.К., Кулагина М.И. – М.: Международные отношения, 1986. – 568 С.
44. Грачева В.А. Супруги, родители, дети: их права и обязанности. – М.: Советская Россия, 1988. – 96 С.
45. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2001. – 411 С.
46. Гусейнова Х.Н. Охрана интересов детей советским гражданским правом. – Алма-Ата: Книжное издательство ДАГЕСТАН, 1967. – 186 С.
47. Данилин В.И. Ответственность по советскому семейному праву. – Уфа, 1980. – 56 С.
48. Дети риска в Центральной и Восточной Европе: угрозы и надежды: Справочный документ, подготовленный в апреле 1977 г. региональным отделением для стран Центральной и Восточной Европы, Содружества Независимых Государств и Балтии / Международный центр развития ребенка. – Флоренция (Италия), 1997. – С. 6-14.
49. Дзугаева А.З. Правовое регулирование усыновления (удочерения) детей // Юридический мир. – 1997. – № 8. – С.18-21.
50. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Зб. документів. – К.: Видавництво "Столиця", 1998. – Ч. ІІ. – 248 С.
51. Дормидонтов Г.Ф. Система римского права. – Казань, 1915. – С.18-25.
52. Евдокимова Т.П. Судебные споры о детях // Развитие законодательства о браке и семье. – М., 1978. – 142 С.
53. Евдокимова Т.П., Пергамент А.И. Признание усыновления недействительным и отмена усыновления // Комментарий судебной практики за 1973 г. – М.: Юридическая литература, 1974. – С.50-72.
54. Европейская конвенция о репатриации несовершеннолетних, Гаага, 28 мая 1970.
55. Ершова Н. Опека, попечительство, усыновление / Серия Беседы о советском законе. – М.: Московский рабочий, 1984. – 122 С.
56. Ершова Н.М. Правовые вопросы воспитания детей в семье. – М.: Юридическая литература, 1971. – С. 74.
57. Железногорский Г. Брак, развод, дети. – Х., 1925. – С. 65-66.
58. Жилинкова И.В. Право собственности супругов. – Харьков: Ксилон, 1997. – 236 С.
59. Жильцова В. Родителям, обдумывающим свое житье. – Человек и закон. – 1995. – № 12. – С. 36-42.
60. Жукова Е.В. Судебный порядок установления усыновления существует во всех цивилизованных странах // Юридический мир. – 1997, № 8. – С.26-28.
61. Забродина В.Н. Усыновление по советскому семейному праву. Автореф. дис… канд. юр.наук: 12.00.03 / Ленинградский государственный университет. – Л., 1980. – С.8.
62. Заговорский А.И. Объ усыновленіи / Курс семейного права. – Одесса: Экономическая типография, 1902. – С.389-403.
63. Зайцева Т.И., Крашенинников П.В. Наследственное право. Комментарий законодательства и практика его применения. – М.: Статут, 2001. – 285 С.
64. Закон о регистре брачного имущества. – Правовые акты Эстонии. – 1995. – № 66. – Ст. 1540.
65. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку із змінами в Законі Української РСР “Про судоустрій Української РСР”. – ВВР. – 1994. – № 26. – Ст. 206.
66. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” від 23 червня 1992 року. – ВВР. – 1992. – № 36. – Ст.528.
67. Закон України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік” // Голос України. – 2002. – № 5 від 10.01.2002.
68. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік”. – ВВРУ. – 2002 – № 6. – Ст.42.
69. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. // ВВР. – 1993. – № 5. – Ст. 21.
70. Закон України “Про органи реєстрації актів громадянського стану. – ВВР. – 1994. – № 14. – Ст. 78.
71. Закон України “Про органи реєстрації актів громадянського стану” від 24 грудня 1993 р. зі змінами і доповненнями. – ВВР. – 1994. – № 14. – Ст.7.
72. Закон України Про охорону дитинства”. – ВВР. – 2001. – № 30. – Ст.142.
73. Зейдер Н.Б. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение // Ученые труды ВИЮН. ІХ. – М. – 1947. – 480 С.
74. Иванов М.А. Брак, семья, дети (беседы о семейном законодательстве). – М.: Педагогика, 1983. – С. 114-121.
75. Иванов М.А. Брак, семья, дети / Беседы о семейном законодательстве. – М.: Педагогика, 1983. – С.104-107.
76. Иванова Н.А., Королев Ю.А., Седугин П. И. Новое законодательство о браке и семье. – М.: Юридическая литература, 1970. – С.84.
77. Ильинская И.М. Судебное рассмотрение споров о праве на воспитание детей. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 88 С.
78. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Госюриздат, 1975. – 880 С.
79. Інструкція про опіку, нотаріат і усиновлення дітей. – К., 1949. – С.29.
80. Кеслер А., Кожевникова А., Царева В. Советское семейное право: Учебник. – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1969. – 198 С.
81. Кишкин С. Детская беспризорность и институт усыновления // Ж. Революционная законность. – 1926. – № 3-4. – С.17-19.
82. Кодекс о браке и семье. Научно-практический комментарий / Отв. редактор Червоный Ю.С. – Харьков: Одиссей, 2001. – 496 С.
83. Кодекс о семье, опеке, браке и об актах гражданского состояния. – Харьков, 1929. – С.17.
84. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР: Науково-практичний коментар / За ред. О.Н.Якименка. – К.: Наукова думка, 1973. – 250 С.
85. Конвенция о защите детей и сотрудничестве в области межгосударственного усыновления, Гаага, 29.05.1993.
86. Коэткина И.А. Усыновление по советскому праву: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.03 / Московский ордена Ленина, ордена Октябрьской революции и ордена Трудового красного знамени государственній университет имени М.В.Ломоносова. – М., 1953. – 19 С.
87. Кузнецова И.М. Законодательство про усыновление и практика его применения: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.03 / Всесоюзный ордена “Знак Почета” научно-исследовательский институт советского законодательства. – М., 1984. – 19 С.
88. Кузнецова И.М. Охрана интересов детей при усыновлении // Законодательство о браке и семье и практика его применения. – Свердловск, 1989. – С.92.
89. Кузьмичева Л.А. Усыновление по действующему семейному законодательству // Правоведение. – 1973. – № 5. – С.110-114.
90. Лиханов А. Мы и наши дети // Газета “Правда”. – 14 октября 1988 г.
91. Малеин Н.С. Об ответственности в семейном праве // Сб. Законодательство о браке и семье и практика его применения. – Свердловск. – 1989. – С.122-123.
92. Мальцман Т.Б. Спорные вопросы усыновления / Ученые записки ВИЮН. – Л., 1963. – № 16. – 126 С.
93. Мальцман Т.Б. Усыновление по новому семейному законодательству / Ленинские идеи и новое законодательство о браке и семье. – Саратов, 1969. – С.75-80.
94. Масевич М.Г., Кузнецова И.М., Марышева Н.И. Новый Семейный кодекс Российской Федерации. – Дело и Право. – 1996. – № 1. – С.21-27.
95. Масевич М.Г., Кузнецова И.М., Марышева Н.И. Новый Семейный кодекс Российской Федерации. – Дело и Право. – 1996. – № 3. – С.31-38.
96. Маслов В.Ф., Подопригора З.А., Пушкин А.А. Действующее законодательство о браке и семье. – Харьков: Основа, 1974. – 320 С.
97. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской СССР. – К.: Изд. Киевского университета, 1960. – 66 С.
98. Матвеев Г.К. Советское семейное право. – М.: Юридическая литература, 1985. – 226 С.
99. Нечаева А. М. Воспитание чувства ответственности перед семьей // Советское государство и право. – 1979. – № 3. – С.42-46.
100. Нечаева А.М. Брак, семья, закон. – М.: Наука, 1984. – 58 С.
101. Нечаева А.М. Правовые проблемы усыновления // Советское государство и право. – 1986. – № 7. – С.51.
102. Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. – М.: Юристъ, 1998. – 336 С.
103. Нечаева А.М. Семья и закон. – М.: Наука, 1980. – С. 66-68.
104. Об усыновлении и об узаконении, производимом путем усыновления // Французское законодательство. – М.: Международные отношения, 1980. – С.179-181.
105. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Советская энциклопедия, 1968. – С.775.
106. Орлов В.С., Беляева А.М., Пронина В.С. Усыновление / Правовая охрана детства. – М.: Знание, 1975. – С. 32-38.
107. Паластина С. Я. Спорные вопросы тайны усыновления // Советское государство и право. – 1976. – № 3. – С.121-124.
108. Паршуткин В., Львова Е. Всегда ли оправданно сохранение тайны усыновления // Российская юстиция. – 1999. – № 3. – С.22-24.
109. Паршуткин В., Львова Е. Особенности рассмотрения судами дел об усыновлении (удочерении) детей иностранцами // Российская юстиция. – 1998. – № 11. – С.27-28.
110. Пергамент А.И. Краткий популярный словарь-справочник о браке и семье // М.: Знание, 1982. – С.94-95.
111. Пергамент А.И. Основы законодательства о браке и семье. – М.: Знание, 1969. – 124 С.
112. Пергамент А.И. Практика Верховного Суда СССР по вопросам семейного права. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1949. – 48 С.
113. Пергамент Л.П. Опека и попечительство. – М.: Юридическая литература, 1966. – С. 98.
114. Перелік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 4.01.1997 № 2, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.04.1997 р. за № 140/1944. – Офіційний вісник України. – 1997. – № 16. – 23.05.1997.
115. Пігач Я.М. Становлення сімейного законодавства Української РСР (1917-1926): Автореф. дис… канд. юр. наук: 12.00.03 / Харків, 1994. – 19 С.
116. Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч.2. – СПб, 1896. – С. 207.
117. Покровский И.А. История римского права. – СПб., 1998. –560 С.
118. Порядок передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 г. № 775 // Право України. – 1998. – № 10. – С. 42-50.
119. Поссе Е.А. Основные вопросы усыновления / Очерки по гражданскому праву. Сборник статей. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1957. – С.244-264.
120. Постанова НКСЗ и ЦОР № 1 “Про порядок діловодства й відчитности в опікунських органах УСРР”.
121. Постанова НКСЗ і ЦОР № 8 “Про опіку і піклувательство та засиновлення”.
122. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12 червня 1998 г. № 16 // Право України. – 1998. – № 10. – С. 132-142.
123. Постанова Президії Верховної Ради України “Про додержання законодавства щодо усиновлення дітей України іноземними громадянами” від 19.01.1994р. № 3847-XII. – Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
124. Постановление № 8 Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 4 июля 1997 г. “О некоторых вопросах применения судами Российской Федерации уголовного законодательства об ответственности за уклонение от уплаты налогов” // Российская юстиция. – № 9. – 1997. – С.51-55.
125. Постановление № 9 Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 4 июля 1997 г. “О применении судами законодательства при рассмотрении дел об установлении усыновления. // Российская юстиция. – № 9. – 1997. – С.58-64.
126. Постановление Президиума Верховного Совета Украины “О соблюдении законодательства по усыновлению детей Украины иностранными гражданами” № 3847-ХІІ // ВВС. – 1994. – № 5. – Ст. 17.
127. Постановление Совета Министров Республики Беларусь “Об утверждении положения о порядке усыновления (удочерения) детей и установления опеки, попечительства над ними иностранными гражданами, лицами без гражданства и гражданами Республики Беларусь, постоянно проживающими на территории иностранного государства” от 28 октября 1999г. № 1679.
128. Правила з питань внесення змін, доповнень і виправлень у записи актів громадянського стану, затверджені Міністерством юстиції України 3.05.1994 р. // Право України. – 1998. – № 10. – С. 88-93.
129. Прокопенко Н. Мораторий на усыновление снят // Голос Украины. – 1996. – № 233. – С. 5.
130. Пчелинцева Л.М. Комментарий к Семейному кодексу РФ. – М.: НОРМА, 2002. – 696 С.
131. Рабец А.М. Закон для семьи: вопросы и ответы. – Кемерово, 1991. – 138 С.
132. Ромовская З. Защита в советском семейном праве. – Львов, 1985. – 198 С.
133. Ромовська З. Сімейний кодекс України: погляд в майбутнє // Право України. – 2001. – № 2. – С.68-69.
134. Рясенцев В.А. Отмена усыновления и признание его недействительным. // Советская юстиция. – 1970. – № 16. – С.26.
135. Рясенцев В.А. Семейное право. – М.: Юридическая литература, 1971. – 340 С.
136. Рясенцев В.А. Советское семейное право. – М.: Юридическая литература, 1982. – 320 С.
137. Рясенцев В.А. Усыновление (удочерение) / Семейное право. – М.: Юридическая литература, 1967. – С.191-207.
138. Сагайдак И.А. "Детские игрушки" взрослой бюрократии // Закон и Бизнес. – 1996. – № 9. – С. 7.
139. Сагайдак И.А. Тайна усыновления в Украине может быть снята // Закон и Бизнес. – 1996. – № 9. – С. 5.
140. Сагайдак И.А. Тайна усыновления в Украине может быть снята // Права человека. – 1997. – № 25 (103). – С. 6-7.
141. Сборник статей и материалов по брачному и семейному праву. – М., 1926. – 182 C.
142. Свердлов Г.М. Вопросы усыновления // Охрана интересов детей в советском семейном и гражданском праве. – М.: 1955. – С.88-111.
143. Свердлов Г.М. Принятие детей в семью на воспитание / Советское семейное право. – М.: Госюриздат, 1951. – С.188-193.
144. Свердлов Г.М. Семейное право европейских стран народной демократии. – М.: Юридическая литература, 1961. – 428 С.
145. Свердлов Г.М. Советские законы о браке и семье. – М.: Знание, 1955. – 46 С.
146. Свердлов Г.М. Советское семейное право. – М.: Юридическая литература, 1959. – 248 С.
147. Свердлов Г.М. Усыновление / Семейное право европейских стран народной демократии. – М.: Юридическая литература, 1961. – С. 207-227.
148. Свердлов Г.М. Усыновление / Советское семейное право. – М.: Госюриздат, 1951. – С.170-187.
149. Свердлов Г.М. Усыновление // Советское законодательство о браке и семье. – М.: Госюриздат, 1961. – С.76-83.
150. Сводъ Законов Россійской имперіи. Книга третья. Томы X-XIII. – Том Десятый. Сводъ Законовъ Гражданскихъ. – Книга первая. О правахъ и обязанностяхъ семейственныхъ / Под ред. Добровольскаго А.А. – СПб., 1913. – С.1-26.
151. Семейный кодекс Республики Узбекистан, введен в действие 1 сентября 1998 г. Постановлением ОМ РУ № 808-I от 30.04.1998г.
152. Семья и личность: психолого-педагогические, социологические и медико-психологические проблемы. Тезисы докладов Всесоюзной конференции в г. Гродно. – М., 1971. – С.102-103.
153. Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. – СПб., 1903. – 854 С.
154. Серебровский В.И. Основы советского государства и права. – М.: Юриздат, 1947. – С.375.
155. Сімейне право України / За ред. проф. Дзери О.В. – К.: Вентурі, 1997. – 272 С.
156. Сім'я в Україні – нові підходи у застосуванні законодавства про шлюб та сім'ю при вирішенні судами справ, які виникають із сімейних відносин // АРД/Чеккі консорціуму "Верховенство права". (Допоміжні матеріали). – 1998. – 20-23 трав. – С.45-49.
157. Семейное законодательство / Под ред. С.А. Подзорова. – М.: Экзамен, 2001. – 544 С.
158. Советское гражданское право / Под ред. Граве К.А. – М.: Юридическая литература, 1950. – 635 С.
159. Соглашение о сотрудничестве министерств внутренних дел в вопросах возвращения несовершеннолетних в государства их проживания. – Волгоград. – 24.09.1993.
160. Социальная адаптация детей в дошкольных учреждениях. – М.: Медицина, 1980. –– 78 С.
161. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. – К.: Науковий світ, 2001. – 306 С.
162. Сулейманова О. О проекте Семейного кодекса Российской Федерации. – Хозяйство и право. – 1995. – № 12. – С.100-103.
163. Тархов В.А. История советского семейного права. Общая характеристика семейного права стран народной демократии / Советское семейное право. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1963. – 236 С.
164. Тархов В.А. Усыновление / Советское семейное право. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1963. – С.90-96.
165. Типове положення про будинок дитини, затверджене Наказом МОЗ України від 18.05.1996 № 123, зареєстровано Мінюстом України 9.06.1998 № 372/2812.
166. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затверджене постановою КМ України від 9.06.1997 № 565. – Комп’ютерна правова система “Нормативні акти України”.
167. Ткаченко Т.В. Усыновление по российскому семейному праву: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.03. – 1999. – 182 С.
168. Узагальнення судової практики Одеського обласного суду: Справа № 2-1965, Справа № 2-1784, Справа № 2-6754, Справа № 2- 8543, Справа № 2-9854, Справа № 2-1674, Справа № 2-1375, Справа № 2-7542, Справа № 2-1749, Справа № 2-1947, Справа № 1-7403, Справа № 1-3957, Справа № 2-3147, Справа № 2-3784, Справа № 2- 1467, Справа № 2-1937, Справа № 2-3759, Справа № 2-1758.
169. Усыновление (удочерение) // Новый кодекс о браке и семье РСФСР. – Томск: Издательство Томского университета, 1970. – С.244-288.
170. Усыновление // Гражданское уложение Германской империи. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1898. – С.366-371.
171. Усыновление по советскому семейному праву. – М.: Юридическая литература, 1963. – 86 С.
172. Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. – М.: Госюриздат, 1962. – 232 С.
173. Чигир В.Ф. Советское семейное право. – Минск, 1989. – 318 С.
174. Шахматов В.П. Законодательство о браке и семье. – Томск: Издательство Томского университета, 1981. – 220 С.
175. Шахматов В.П. Усыновление (удочерение) / Вопросы семейного права в практике судов. – М.: 1963. – С.79-85.
176. Шахматов В.П. Усыновление (удочерение) // Основы законодательства Союза ССР и союзных республик о браке и семье. – Красноярск, 1968. – С.40-45.
177. Шахматов В.П. Усыновление, опека и попечительство. – Красноярск, 1979. – 56 С.
178. Шахматов В.П., Хаскельберг Б.Л. Новый кодекс о браке и семье РСФСР. – Томск, 1970. – 247 С.
179. Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства о семье: Теоретические проблемы соотношения гражданского и семейного законодательства. – К.: Наукова думка, 1986. – 242 С.
180. Шептулина Н.Н. Льготы и гарантии, предоставляемые женщинам в сфере труда в связи с материнством. – Дело и право, 1995, № 4, С.19-36.
181. Шматковъ К. Узаконеніе и усиновленіе дътей. – СПб, 1903. – 290 С.
182. Штефан М.Й. Захист прав соціалістичних організацій в суді. Вип. І. Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства. – К., 1970. – С. 46-67.
183. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Видавництво "Ін-Юре", 1997. – 608 С.
184. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. – М.: СПАРК, 1995. – 556 С.
185. Римское частное право. Учебник / Под ред. проф. Новицкого И.Б., проф. Перетерского И.С. – М.: Юрист, 1994. – 544 С.
186. Семейное право зарубежных европейских стран. / Под ред. Грибанова В.П. и Беляковой А.М. – М.: Юридическая литература, 1979. – 446 С.
187. Юлдашева С.М. О развитии самосознания у детей и подростков // Общественные науки в Узбекистане. – 1966. – № 5. – С. 65-67.
188. Юрбургский Ю. Усыновление по советскому семейному праву // Советская юстиция. – 1963. – № 12.– С.5-9.