ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВА ОХОРОНА СУМІЖНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ

Краткое описание

ЗМІСТ
Стор.
Вступ
3
Розділ 1
Загальна характеристика суміжних прав як інституту цивільного права 13
1.1. Поняття суміжних прав 13
1.2. Критерій творчості суб’єктів суміжних прав
32
Розділ 2
Результати творчої діяльності, що входять у сферу правової охорони суміжних прав 47
2.1. Традиційні результати творчої діяльності суб’єктів суміжних прав 47
2.1.1. Виконання, як спосіб подання авторських творів 47
2.1.2. Фонограма та відеограма як результати творчої діяльності 58
2.1.3. Результати творчої діяльності організацій телерадіомовлення 67
2.2. Нові теоретичні підходи до визначення сфери правового впливу суміжних прав 76
2.2.1. Визначення сфери правового впливу суміжних прав на аудіовізуальні твори 76
2.2.2. Аранжування, інструментовка, оркестровка 82
2.2.3. Види театрального мистецтва, як сфера правової охорони суміжних прав 89
2.3.3.1. Правове положення опери 89
2.3.3.2. Зміст правової охорони оперети 99
2.2.4. Сценографія: підхід до з’ясування сфери правової охорони
103
Розділ 3
Права суб’єктів суміжних прав – виробників фонограм, виробників відеограм, організацій телерадіомовлення, виконавців на результати власної діяльності 112
3.1. Права виробників фонограм та відеограм 112
3.2.
3.3. Права організацій телерадіомовлення
Права виконавців
134
165
Висновки 181
Список використаних джерел 186
Додаток 200

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження.
У сучасних умовах соціально-економічного розвитку інтелектуальна праця набуває дедалі більшого поширення і розповсюджує свій вплив на різні сфери людської діяльності. Від рівня інтелектуального потенціалу суспільства, рівня його культурного розвитку залежить успіх вирішення багатьох економічних проблем, що мають місце в Україні. Конституція України у статті 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Інтелектуальна діяльність є одним з найвагоміших факторів розвитку економіки. Необхідність вироблення ефективних засобів правової охорони суспільних відносин у сфері створення, використання результатів інтелектуальної діяльності, зумовлена часом. Особливе місце у даній сфері належить вивченню та аналізу суміжних прав як складової частини в системі цивільно-правового регулювання інтелектуальної власності в Україні. Виникнення суміжних прав породжує неоднозначне ставлення до них як правової категорії. В законодавстві термін “суміжні права” вперше з’явився у загальносоюзному нормативному акті – Основах цивільного законодавства СРСР, прийнятому 31 травня 1991 р.
В зазначеному нормативно-правовому акті суміжні права регулювались нормами, які містились у розділі “Авторське право”. До цього моменту суміжні права взагалі не охоронялись.
Основи цивільного законодавства СРСР 1991 року повинні були набрати чинності 1 січня 1992 року. Однак, до цього моменту Союзу вже не існувало, а тому слід вважати, що суміжні права практично так і не стали охоронятись законодавством колишнього Союзу.
Питання, що стосувались необхідності правового регулювання прав виконавців, наприклад, досліджувались і у працях вчених радянської доби [1,с.5–6]. При цьому більшість фахівців висловлювались за введення охорони результатів творчості виконавців. Однак думки щодо можливих форм охорони розділились. На думку першої групи вчених “твори виконавського мистецтва є об’єктами авторського права”[2,1)с.80,2)с.237]. Так, Н.А.Райгородський підкреслював, що “виконання твору буде новим твором, що суттєво відрізняється від використаного” [3,с.69]. Створювач виконання отримує на нього авторські права, хоча і обмежені за обсягом у порівнянні з правами інших авторів. Але ці права носять саме авторський характер і повинні охоронятись у межах авторського права. З точки зору групи інших вчених [3],17 результати творчої праці виконавців заслуговують визнання та охорони, яка повинна забезпечуватись на підставі спеціальної конструкції суміжних прав. Ця точка зору була врахована українським законодавством з урахуванням досвіду охорони подібних відносин на міжнародному рівні Переважно дослідженню та аналізу виконання були присвячені дискусії у цивільно-правовій науці порівняно з іншими об’єктами суміжних прав.
Суміжні права в Україні вперше одержали охорону із введенням в дію Закону України “Про авторське право і суміжні права” у 1994 році, що діє у новій редакції від 11 липня 2001 року, який поряд з правами виконавців охороняє права виробників фонограм, виробників відеограм та організацій мовлення, що зумовлено розумінням того факту, що цивілізація на сучасному етапі суспільного розвитку знаходиться на шляху технізації та індустріалізації, що сприяє інтелектуальному розвитку суспільства в цілому. Інтелектуальна праця потребує охорони. Вивчення питань впливу суміжних прав на результати діяльності, що створюються за допомогою технічних засобів, характер здійснення такої діяльності потребує комплексного аналізу та вироблення теоретичних підходів, придатних для практичного застосування.
Період існування суміжних прав у національному законодавстві України незначний, що само по собі говорить про початок вивчення, по суті, нового явища у цивільному праві.
Дослідження суміжних прав потребує комплексного підходу, критичного осмислення питань правової охорони результатів творчої діяльності різними інститутами права інтелектуальної власності у взаємодії правової науки з іншими галузями діяльності, на які право поширює свій вплив. Немає науки ізольованої, вузько національної у розумінні масштабу використання знань, але вона є національною за суб’єктами їх створення. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об’єктів права інтелектуальної власності неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних науково-технічних проектах, обмін досягненнями науково-технічного прогресу. Гарантування прав кожній окремій особі на створені нею результати є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародній торгівлі, тощо.
Нормативно-правова база України з питань регулювання суміжних прав потребує ґрунтовного аналізу, значного розвитку і вдосконалення, особливо у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Цивільного кодексу України (не набув чинності), нової редакції Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Незважаючи на її наявність, нормативне закріплення ще не свідчить про надання належної охорони результатам діяльності, що охороняються суміжними правами. Прикладом цього є впровадження сучасних технічних досягнень, що безумовно позитивно повинно відобразитись на розвитку суспільства, в цілому, але законодавство не завжди в змозі вчасно передбачити ці зміни.
На жаль, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу породжує і негативні моменти, що призводять до неправомірного використання результатів чужої діяльності. Правова природа взаємодії процесу діяльності у даній сфері потребує детального осмислення, вироблення чітких засобів правової охорони, а це справа часу. Не завжди право вчасно реагує на зміни сьогодення. Цьому заважає відсутність чіткої регламентації інституту суміжних прав, сфери їх правового впливу, співвідношення з іншими інститутами права інтелектуальної власності, питання доцільності їх існування взагалі. Це лише деякий аспект, який вказує на відсутність єдності з питань, що стосуються природи суміжних прав та ознак, які характеризують змістовну сторону самого поняття.
Можливо, перешкодою може бути те, що вивчення проблеми обмежується аналізом юридичних норм стосовно охорони результатів творчої діяльності, які входять в сферу правового впливу суміжних прав. Не завжди приділяється достатньо уваги співвідношенню теоретичних підходів правової науки з теоретичними підходами інших галузей діяльності до предмету дослідження яких безпосередньо віднесено вивчення змісту результатів творчої діяльності як не правових категорій. Використання вказаних підходів є перспективним для висвітлення особливостей суміжних прав у системі права інтелектуальної власності, а також для характеристики результатів діяльності, що охороняється суміжними правами, перелік яких може не вичерпуватись лише нормативно закріпленими.
Зв’язок роботи з науковими програмами.
Робота виконана відповідно до цільової комплексної програми, розробленої на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації захисту прав та свобод громадян в Україні”( номер державної реєстрації Т3 НДР №01 БФ 042 – 01) та відповідно до Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001 – 2004роки (затверджена рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України ( Протокол від 22.12. 2000р. № 8\6 – 16)).
Мета і задачі дослідження.
Мета дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичному аналізі правової природи суміжних прав їх об’єктів, у висвітленні особливостей правової охорони відносин, що виникають в процесі створення, використання результатів творчої діяльності, що підлягають охороні суміжними правами, співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності і особливо з авторським правом, в розробці рекомендацій по вдосконаленню законодавства України у сфері правової охорони суміжних прав.
Для досягнення мети автором дисертації були поставлені наступні завдання:
- Визначити поняття суміжних прав в об’єктивному розумінні;
- сформулювати поняття охорони суміжних прав;
- виявити й дати аналіз необхідних і достатніх ознак суміжних прав для характеристики результатів творчої діяльності, що входять у сферу їх правової охорони;
- окреслити коло правового впливу суміжних прав на нові результати творчої діяльності, які нормативно не закріплені як сфера охорони суміжних прав, але відповідають характерним ознакам суміжних прав, обґрунтувати дану позицію з точки зору доцільності розширення сфери правової охорони суміжних прав;
- провести дослідження наявності творчого характеру у діяльності суб’єктів суміжних прав та визначити його критерій;
- сформулювати пропозиції стосовно удосконалення правових форм реалізації прав на використання результатів творчої діяльності, що підлягають охороні суміжними правами;
- проаналізувати зарубіжне законодавство, що регулює подібні відносини в галузі охорони права інтелектуальної власності та провести порівняльну характеристику з національним законодавством в частині правового регулювання та охорони суміжних прав;
- вказати на можливі способи удосконалення законодавства України, що регулює питання охорони суміжних прав, розробити конкретні пропозиції щодо правової охорони суміжних прав та обґрунтувати доцільність їх впровадження.
Методологічна, теоретична та емпірична основа дослідження
Методологічну основу дослідження складає сукупність методів: діалектичний, формально-юридичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний, історико-правовий.
Основні положення і висновки, подані у роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України у сфері права інтелектуальної власності з питань охорони суміжних прав, їх особливостей, досягнень цивільно-правової науки, а також на аналізі міжнародних нормативно-правових актів та зарубіжного законодавства, що розглядає питання охорони прав, які у вітчизняному законодавстві визначаються як суміжні права.
Теоретичною базою для висновків, зроблених у дисертації, є праці вчених юристів: Б.С.Антимонова, Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, М.М.Богуславського, В.І..Борисової, В.А.Ваксберга, Є.П.Гаврилова, М..В.Гордона, О.В.Дзери, І..І..Дахно, А.С.Довгерта, Н.Л.Зільберштейна, В.Я.Іонаса, О.С.Іоффе, В.И.Корецького, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, Ю.М.Капіци, Ю.Г.Матвєєва, А.В.Малька, А.С.Мартем’янова, Б.С.Мартинова, В.Л.Мусіяки, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, І.А.Покровського, Н.А.Райгородського, С.Н.Ландкофа, Н.А.Саніахметової, О.Д.Святоцького, А.П.Сергєєва, В.І.Серебровського, М.М.Сібільова, Л.П.Тимофієнка, Ю.К.Толстого,. Е.Н.Трубецького, Є.О.Харитонова, І.Я.Хейфец, Т.А.Фаддєєвої, Є.А.Флейшиц, Ю.С.Шемшученка, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, В.С.Щербини та ін.
Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та законодавство зарубіжних країн.
Об’єкт дослідження: Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері охорони суміжних прав.
Предмет дослідження: Предметом дослідження є юридична природа суміжних прав, сфера їх правової охорони, характеристика об’єктів суміжних прав, співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності, місце інституту суміжних прав у цивільному праві.
Наукова новизна одержаних результатів: У дисертації обґрунтовується низка нових положень та висновків, а також таких, що мають елементи новизни.
Дисертація є комплексним дослідженням, присвяченим питанням цивільно-правової охорони суміжних прав в Україні. На основі аналізу наукової літератури, чинного законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, зарубіжного законодавства деяких країн були сформульовані теоретичні висновки та практичні пропозиції, що відрізняються науковою новизною і конкретизовані у наступних положеннях:
- Знайшло подальше обґрунтування існування суміжних прав, як самостійного інституту права інтелектуальної власності, а також розглядається питання співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності.
- Визначено поняття суміжних прав в об’єктивному значенні (авторське).
- Проаналізовані теоретичні питання охорони права, його змісту, розглянута термінологія, що вживається для характеристики цих понять. Відповідно до вказаних положень вперше у вітчизняній юридичній науці сформульовано поняття охорони суміжних прав.
- Дістало подальший розвиток обґрунтування наявності творчого характеру у діяльності суб’єктів суміжних прав та вперше у вітчизняній юридичній науці визначено критерій творчості суміжних прав.
- Продовжено дослідження та розширено перелік суттєвих ознак суміжних прав, дана правова характеристика результатам творчої діяльності на предмет їх відповідності цим ознакам, досліджено характер та межі цивільно-правового регулювання відносин, що виникають у процесі їх створення, формування складових частин та використання з позиції доцільності представлення деяких результатів творчої діяльності для підвищення їх вартісної оцінки. Визначені особливості договірного регулювання відносин між авторами, твори яких використовуються при створенні результатів, які підпадають під охорону суміжних прав та між суб’єктами суміжних прав.
- Вперше у вітчизняній юридичній науці обґрунтовується позиція щодо розширення сфери правового впливу суміжних прав на інші результати творчої діяльності такі як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовка, оркестровка, опера, оперета, сценографія, що відповідають, на думку дисертанта, змісту поняття та ознакам суміжних прав поряд з нормативно закріпленими.
- Вперше у вітчизняній юридичній науці проведено аналіз нових результатів творчої діяльності, невідомих законодавству України у сфері охорони суміжних прав, дістало подальший розвиток дослідження прав виконавців, виробників фонограм та організацій телерадіомовлення.
- Розглянуті питання щодо можливості надання окремо правової охорони фонограмі, відеограмі та примірникам фонограм, відеограм, а також питання, відносно визначення суб’єктного складу виробників фонографічної продукції та доцільності надання їм статусу суб’єктів підприємницької діяльності.
- З метою упорядкування тлумачення деяких термінів, що вживаються у науковій літературі та нормативно-правових документах, присвячених розгляду питання суміжних прав, дані поняття розповсюдження фонограм, відеограм і опублікування фонограм, відеограм та окреслені відмінні ознаки, що відрізняють ці поняття. Вперше у вітчизняній юридичній науці проводиться аналіз та визначено особливість відеограми.
- Дістало подальший розвиток визначення поняття випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів та фонограм, фіксації програм чи передач організацій телерадіомовлення та запису. Також, проаналізовано співвідношення понять фіксації та запису.
- Охарактеризовано процес виробництва фонограми та створення телевізійних та радіомовних програм, передач на противагу існуючої думки про те, що це суто технічна діяльність. Аргументується позиція творчого характеру зазначених видів діяльності. Проведено дослідження питань, що вказують на значення технічних засобів при створенні, фонограм, програм, передач організацій телерадіомовлення, яким на думку дисертанта відводиться допоміжна роль. Також розглянуто питання, що стосується моменту визначення права на охорону фонограм, відеограм.
- Продовжено дослідження специфічних особливостей запису передач чи програм організацій телерадіомовлення та визначені правові наслідки даного процесу, що призводять до появи фонограми та відеограми. Також висловлені пропозиції відносно розширення переліку виключних прав організацій телерадіомовлення.
- Вказані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України та пропозиції відносно внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з питань правової охорони суміжних прав, зокрема запропоновані нові визначення понять обігу примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, фіксації, тиражування, опублікування фонограм, повідомлення виконань, тощо, пропонується передбачити у законодавстві термін ретрансляції, висловлена пропозиція щодо внесення відповідних змін у ст.41 і ст.42 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та у ст.36 Закону України “Про телебачення та радіомовлення”, також вказані пропозиції відносно змін нормативних положень, що розглядають питання встановлення терміну охорони об’єктів суміжних прав.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів
Результати дослідження дозволяють визначити підходи до вирішення цілої низки теоретичних та практичних проблем правової охорони суміжних прав. Деякі сформульовані у дисертації положення мають дискусійний характер і можуть слугувати базою для подальшого наукового дослідження правових проблем у сфері цивільно-правової охорони суміжних прав.
Основні положення роботи можуть бути використані під час підготовки підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів, а також при викладанні дисципліни “Цивільне право України”, “Право інтелектуальної власності”, “Міжнародне приватне право”.

Особистий внесок здобувача
Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, комплексним дослідженням інституту суміжних прав. Сформульовані положення та висновки мають наукове та практичне значення, які обґрунтовані на базі особистих досліджень та критичного осмислення 179 наукових та нормативних джерел. Дисертант обґрунтовує теоретичні положення, а також дає практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства. Вперше порушуються питання щодо розширення сфери правової охорони суміжних прав на такі результати творчої діяльності як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовку, оркестровку, оперу, оперету, сценографію, визначення критерію творчості суміжних прав, поняття охорони суміжних прав, правової охорони фонограм та примірників фонограм, особливості відеограми, аналізу запропонованих до сфери правового впливу нових об’єктів цивільно-правової охорони, розглянуті по-новому та додатково аргументовані питання, що стосуються визначення поняття суміжних прав, ознак суміжних прав, аналізу прав виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення, моменту визначення права на охорону фонограм, правової долі процесу запису передач чи програм організацій телерадіомовлення, характеру та меж цивільно-правового регулювання відносин, що виникають у процесі створення результатів творчої діяльності, які входять у сферу правової охорони суміжних прав та інші.
Апробація результатів дисертації
Основні положення та висновки дисертанта знайшли відображення в опублікованих ним працях, а також були апробовані на ІV Всеукраїнському науково-практичному семінарі (з міжнародною участю): Правові та естетичні аспекти охорони інтелектуальної власності артистів-виконавців та виробників фонограм (м.Київ.Ворзель.2000р.) та на третій науковій конференції “Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні” (м. Київ, Національний технічний університет України “КПІ”) 8-10 жовтня 2001 р.

Результати проведеного дослідження використані у навчальному процесі під час проведення семінарських занять з курсу “Цивільне право України”.

Публікації
Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у шести наукових статтях ( з них п’ять – у провідних фахових виданнях України) і у тезах наукових повідомлень.
Структура дисертації
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація викладена на 201 сторінках машинописного тексту. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатку.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Суміжні права визначаються як сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.
2. Охорону суміжних прав можна визначити як закріплену у законодавстві сукупність правових норм, спрямованих на запобігання, відвернення факторів негативного характеру, які утворюють протиправність поведінки зобов’язаних осіб у сфері суміжних прав, а також на витіснення і ліквідацію відносин, небезпечних для створення сприятливих умов по здійсненню суб’єктами такого права своїх правомочностей щодо результатів власної, творчої діяльності.
3. Визначені ознаки суміжних прав: 1) похідний характер від результатів творчої діяльності, які охороняються авторським правом в системі права інтелектуальної власності; 2) творчий характер, що відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу, представлення авторських творів і вирізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю; 3) об’єктивна форма виразу результатів творчої діяльності, що входять в сферу правової охорони суміжних прав.
4. До складу суб’єктів створення фонограм, відеограм слід віднести виробників технічних засобів за допомогою яких, власне, створюється фонограма, відеограма, використовуючи, таким чином, їх інтелектуальну працю, як наслідок науково-технічної творчості.
5. Особливість відеограми полягає у проведенні відеозапису виконання або будь-яких рухомих зображень, якими можуть бути спонтанно вибрані епізоди, що не підпадають під ознаки аудіовізуального твору.
6. Пропонується під відеограмою розуміти – відеозапис на відповідному матеріальному носії ( магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску, тощо) аудіовізуального твору, виконання будь-якого іншого твору та будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього). Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.
7. Виробництво фонограм, створення телевізійних, радіомовних програм, передач потребує творчого внеску великої кількості осіб, що беруть участь у даному процесі. Їх діяльність, таким чином, вирізняється творчим характером, що зумовлює появу нового результату творчої діяльності. Використання ж технічних засобів при виробництві фонограм, створенні телерадіопрограм, передач пропонується вважати допоміжним фактором, а не основним.
8. Пропонується до сфери правового впливу суміжних прав поряд з виконанням, виробництвом фонограм, відеограм, передачами, програмами, що транслюють в ефір і по проводах організації телерадіомовлення, віднести такі результати творчої діяльності як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовку, оркестровку, види театрального мистецтва – оперу, оперету, сценографію, які на думку дисертанта відповідають правовій природі суміжних прав.
9. На основі проведеного аналізу результатів творчої діяльності суміжних прав пропонується розглядати суміжні права як самостійний інститут права інтелектуальної власності у цивільному праві.
10. Виробниками фонограм, відеограм необхідно вважати фізичних та юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі, відеограмі. Права виробників фонограм, відеограм повинні охоронятись протягом 50 років після факту вироблення фонограми, відеограми та протягом 50 років після першої фіксації звукового чи відео запису.
11. Пропонується наступне визначення поняття аудіовізуального твору: аудіовізуальний твір – твір, що складається з набору пов’язаних між собою творчим задумом зображень, записаних на відеограмі у вигляді серії послідовних кадрів чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають ( закодовують ) рухомі зображення ( як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою будь-якого виду екрана, на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
12. У національному законодавстві, науковій та навчальній літературі пропонується застосувати термін розповсюдження відносно визначення правової долі фонограмної продукції, термін опублікування фонограм, відеограм, розглядати як запрошення до розповсюдження виробленої продукції, представлення споживачеві для оцінки її якості та спроможності задовольняти потреби в цій продукції на ринку.
13. Поняття випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів чи фонограм пропонується відобразити наступним чином, зазначивши, що це дії імпортера чи відтворювача (або будь-які дії імпортера чи відтворювача, що не суперечать законодавству України), які направлені на передачу права власності, передачу права володіння, права користування або права розпорядження, які здійснюються вперше після імпорту або відтворення цих примірників.
14. Пропонується включити до Законів України “Про авторське право і суміжні права” та “Про телебачення та радіомовлення” визначення поняття ретрансляції, яка означає одночасну передачу в ефір чи по проводах телевізійних програм або передач чи суттєвих їх частин телерадіоорганізаціями, що мають право на трансляцію цих програм чи передач.
15. Під фіксацією слід розуміти закріплення в певному положенні програм та передач, що належать організаціям телерадіомовлення. Запис визначається як відображення на плівці певних зображень та звуків за допомогою технічних пристроїв. Тому, можна вважати, що фіксація визначає статичний стан програм та передач організацій мовлення, а запис – їх динамічну основу. Отже, пропонується вживати термін “запис” відносно програм чи передач організації телерадіомовлення.
16. Запис передач чи програм організацій телерадіомовлення призводить до появи фонограми та відеограми. У такому випадку, організація, що здійснила запис, може розглядатись як виробник фонограм, відеограм. Цей факт породжує дещо відмінну категорію правомочностей, що регулюють права виробників фонографічної продукції. Відбувається інтеграція прав організацій телерадіомовлення у право виробника фонограм, відеограм на запис передач чи програм організацій телерадіомовлення. Результат діяльності організацій телерадіомовлення набуває фонограмного характеру. Факт запису звуків призводить до появи звукозапису, факт проведення діяльності по відеозапису призводить до появи права на відеограму за виключенням зображень у вигляді запису, що входять до аудіовізуального твору.
17. Тиражуванням пропонується визначити виробництво трьох і більше екземплярів запису передач, програм організацій телерадіомовлення (фонограм, відеограм). Тиражування повинно охарактеризовувати кількісні характеристики певної продукції у процесі виробничої діяльності.
18. Повідомленням виконання пропонується вважати подання виконань шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо у живому виконанні так і за допомогою будь-яких пристроїв, включаючи передачу в ефір і по проводах.
19. Пропонується до Закону України “Про авторське право і суміжні права” у ст39 пункт 3 внести зміни і доповнення наступного змісту, а саме – при передачі майнових прав виконавців організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору у випадку використання виконання в аудіовізуальному творі виконавці мають право на одержання винагороди за кожен спосіб виконання.
20. У ч.4 ст.42 Закону України “Про авторське право і суміжні права” слід вказати, що винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) власниками обладнання (аудіо апаратури, відеомагнітофонів, тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і(або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків, тощо), які використовують зазначене обладнання для відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах.
21. Пропонується ст.41 Закону України “Про авторське право і суміжні права” визначити наступним чином: 1) Телерадіоорганізації мають виключне право дозволяти чи забороняти трансляцію, ретрансляцію в ефір чи по проводах будь-яких передач чи програм створених або придбаних ними, відтворення належних їм передач, програм будь-яким способом, тиражування їх запису та продаж, фіксацію на матеріальному носії, а також трансляцію, публічне виконання, публічну демонстрацію своїх програм, передач у місцях з платним входом, забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом для якого цей сигнал із супутника не призначався.
22. Пропонується ст.36 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” визначити наступним чином: Телерадіоорганізація має право дозволяти чи забороняти іншим телерадіоорганізаціям, установам і закладам, громадянам в Україні та за кордоном: – трансляцію, ретрансляцію належних їй передач (фільмів), програм, відтворення передач, програм будь-яким способом, тиражування, продаж передач (фільмів), програм, що є їх власністю, а також записів музичних і літературно-драматичних творів, здійснених телерадіоорганізацією в студії чи у видовищних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А Авторское право.–М.:Госюриздат, 1957. – 278с.
2. 1).Ионас В.Я. Произведения творчества в гражданском праве. – М.: Юр.лит., 1972. –168с. 2).Корецкий В.И. Авторские правоотношения в СССР.– Сталинабад.: Тадж.гос. ун-т, 1959.– 371с.
3. Мартемьянов В.С. Охрана прав исполнителей: Проблемы создания исполнительского права // Советское государство и право. – 1984. – №6. – С.67–76.
4. Надольний І.Ф. Філософія. – К.: Вікар, 1997. – 583 с.
5. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. – К.: Юрінком – Інтер, 1998. – 336 с.
6. Ожегов С.И.Словарь русского языка: / Под. ред. Н.Ю.Шведовой. – 22-е изд. – М.:Рус. яз., 1990. – 921 с.
7. Основы интелектуальной собственности. – К.: Издательский Дом “Ін Юре”, 1999. – 600 с.
8. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993р., в редакції від 11 липня 2001р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001р. – №43. – Ст.214.
9. Международная конвенция об охране прав исполнителей, производителей фонограмм и вещательных организаций от 26 октября 1961г. – Рим // Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сб. нормат. актов: Авторское право. – М.: Изд-во Ун-та дружбы народов,1988. – с.199 – 204.
10. Цивільний кодекс України прийнятий Верховною Радою України 29листопада 2001р (не набрав чинності). // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
11. Мартынов Б.С. Право авторства // Ученые труды ВИЮН. вып. IX.– М: Юриздат.– 1947.–С.148.
12. Ваксберг А.И. Издательский договор по советскому гражданскому праву: Автореф. дис... канд. юр. наук / Всесоюзн. инст-т. юрид. наук. М-ва юст. СССР.–М.,1953. – 16с.
13. Грингольц И.А. Права автора сценического произведения в СССР: Автореф. дис… канд. юр. наук:– М., 1953 - 13с.
14. Гордон М.В. Советское авторское право. – М.: Госюриздат, 1955. – 232с.
Корецкий В.И. Некоторые вопросы авторского права в Таджикской ССР // Уч. зап. Тадж. гос. ун-та. Труд. юр. фак., вып 3. – Сталинабад.: 1955. – С. 371.
15. Хейфец И.Я. Авторское право. – М.: ОГИЗ, 1931. – 216с.
Кабатов В.А. Советское авторское право на произведения изобразительного искусства: Автореф. дис... канд. юр. наук: – М., 1954. – 24с.
16. Советское гражданское право / Под. ред. С.Н.Братуся.– М.: Госюризат, 1951.– 496с.
Городецкий Б.Н. Объект авторского права на литературные произведения по советскому законодательству // Тезисы доклада сделанного на заседании сектора гражданского права и процесса института права АН СССР – 3.03.1955.
17. Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. – М.: АН СССР, 1956. – 283с.
18. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права.– М.: Издательство “Зерцало”, 1998.– 656с.
19. Малько А.В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие. – 2-е изд. перераб. и доп.– М.: Юрист, 1997. – 197с.
20. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. – М., Сабашкиновы, 1916. – 704с.
21. Кант И. Критика чистого разума: Пер. с нем. – М.: Мысль, 1994. – 592с.
22. Кант И. Сочинение в шести томах: Т.4.: М.: Мысль, 1965. –544с.
23. Малько А.В., Матузов Н.И. Теория государства и права. – М.: Юрист, 1997. – 473с.
24. Иоффе О.С. Гражданское право: Избранные труды, классика российской цивилистики. – М.: Статут, 2000. – 345с.
25. Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студ. юрид. спец. вищих закл. освіти / Азімов Ч.Н., Сібільов М.М., Ігнатенко В.М., Борисова В.І., Приступа С.Н. – Х.: Право, 2000.– 365с.
26. Гражданское право: В 2-х томах. Т. 1. Учебник / Под. ред. Е.А.Суханова. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 290с.
27. Цивільне право України: Підручник. 2ч / Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С., Коссак В.М., Кузнєцова Н.С. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 784с.
28. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / под ред. В.Г.Стрекозова. М.: , 1996. – 378с.
29. Підопригора О.А. Проблеми системи законодавства про інтелектуальну власність. // Інтелектуальна власність – 2000. – №3 – С.5–8.
30. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, ( в серии “Классика российской цивилистики”), 1998.– 353с.
31. Гражданское право. Учебник. Часть ІІІ. / Под. редакцией А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: Проспект, 1999. – 592с.
32. Оуен Линет Приобретение и продажа авторских прав на литературние произведения: Практическое руководство для издателей России / Л.И. Кравцова ( перев. с анг.). – М,: Аспект Пресс, 2000. – 215с.
33. Новый словарь /Сост. Уебстер. – США, 1996. – 512с.
34. Дахно И.И. Англо-русский толковий словарь по интеллектуальной собствености ( словарь Ивана Дахно). – К. Вира–Р, 1997.– 378с.
35. Про авторське право промислові зразки і патенти Закон Великобританії від 15 листопада 1998. // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А.С. Довгерта. – Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад. Р.В. Дроб’язко. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 520 с.
36. Про авторське право, права артистів-виконавців, виробників фонограм і відеограм і підприємств аудіовізуального мовлення. Закон Французької республіки від 3 липня 1985р.// www.legifrance.com /html/france _codes 1.htm.
37. Закон Германии об авторском праве и смежных правах от 9 сентября 1965// Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: Авторское право. Учебное пособие под ред. В.К.Пучинского, М.Н. Кузнецова. – М.:Изд-во УДН, 1988. – 208с.
38. Советский энциклопедический словарь / Сост. А.М. Прохоров. – 4-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 1632с.
39. Коршунов А.М. Отражение, познание, творчество. – М.: МГУ, 1982. – 216с.
40. Васильев С. Философско-методологические проблемы по отражению творчества. – София: 1972. – 135с.
41. Сумбаев И.С. Научное творчество. – Иркутск: 1957. – 112с.
42. Научное открытие и его восприятие: Сборник статей./ Под. ред. С.Р. Микулинского, М.Г. Ярошевского. – М.: Наука, 1971. – 311с.
43. Миронов Д.И. Творчество в научном познании // Издательство и наука. – 1976. – С.10.
44. Малютин С.М. Творчество и логика. – М.: Наука, 1974. – 343с.
45. Пономарев Я.И. Научное творчество. – М.: Наука, 1969. – 318с.
46. Проблемы научного творчества в современной психологии. / Под ред. М.Г.Ярошевского – М.: Наука, 1971. – 334с.
47. Ахиезер А.С. Творчество в природе и обществе. – М.: АН СССР. Ин-т философии, 1967. – 311с.
48. Малыкин И.П., Харин Ю.А. Социальные аспекты научного творчества // Минск: Наука и техника. – 1976. – С.10.
49. Клименко Л.И. Философско-методологический анализ природы творчества // Проблемы методологии и логики наук. – Томск: 1974. – С.36.
50. Платонов К.П. О системе психологии. – М.: Мысль, 1972. – 216с.
51. Вахтомин Н.К. Генезис научного познания: Факт, идея, теория. – М.: Наука, 1973. – 286с.
52. Чередниченко В.В. Отражение и научное творчество. – Свердловск: – 1974. – 246с.
53. Архипцев Ф.Т. Творческая природа человеческого сознания: Вопросы философии. – М: Наука, 1974. – 120с.
54. Hörz H. Erkenntnistheoretische Bedingungen und Impliktionen des Wissenschaftlichen Schöpfertuns. Deutsche Zeitschrift für Philosophie. – 1975. –
415 S.
55. Философская энциклопедия М.: Сов. энциклопедия, 1970, Т.5. – 740с.
56. Философия и естествознание: Сб. статей. – М.: Наука, 1974. – 279с.
57. Славин А.В. Гносеологический анализ понятия “новое знание”// Вопросы гносеологии, логики и методологии научного исследования. – Вып.2, 1970. –100с.
58. Pfov S.K. Schöpfertum und Widerspiegelung: Wissenschalf. – Berlin: Philosophie – Ideologi, 1973. – 145 S.
59. Гольдентрихт C.С. Творчество как философская проблема // Творчество и социальное познание. –М.: МГУ, 1982. – С.209.
60. Проблеми современного авторского права : Межвузов. сб. науч. тр./ отв. ред М.М Богуславский, О.А. Красавчиков. – Свердловск.: Ур.ГУ, 1980.– 144с.
61. Становлення та розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучасній Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, Г.В. Єрьоменко : Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України – К.: 2001. – 246с.
62. Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения – Казань.: КГУ, 1891 – 289с.
63. Фаддеева Т.А. Право авторства по советскому гражданскому праву. // Вестник №23.– Л.– 1957. – С.114.
64. Иоффе О.С. Основы авторского права: Учебное пособие.– М.: Знание, 1969.–127с.
65. Інтелектуальна власність: Словник-довідник: у 2-х томах / О.Д. Святоцький (ред) : Державне патентне відомство України.–К: Видавничий дім “Ін Юре”– 2000.– ( Бібліотека словників “Ін Юре”). Т 1: Авторське право і суміжні права / В.С. Дроб’язко., Р.В. Дроб’язко (укл); О.Д. Святоцький, В.С.Дроб’язко (ред).– К– 2000.– 356с.
66. Баренбайм Л.А. Путь к музицированию. –Л.: Изд.2 переработ. и дополн., 1979. – 503с.
67. Коган Г.М. У врат маcтерства. Психологические предпосылки успешности пианистической работы. – М.: Сов. Композитор, 1961. – 115с.
68. Дмитриев Л.Б. В классе профессора М.Э. Донец-Тессейр. – М.: Музыка, 1974. – 65с.
69. Павлищева О.П. Методика постановки голоса. – М. – Л.: Музыка, 1964. – 124с.
70. Гребенюк Н.Є. Вокально-виконавська творчість: психолого-педагогічний та мистецтвознавчий аспекти. – К.: Національна музична академія ім. П.І. Чайковського, 1999. – 270с.
71. Сергеев А.П. Право интелектуальной собственности в Росийской Федерации: Учебник – 2 изд., перераб. и доп.– М.: Проспект, 2000.– 752с.
72. Царев М. Что такое театр. – М.: Молодая гвардия, 1960. – 47с.
73. Зильберштейн Н.Л. Авторское право на музыкальные произведения. – М.: Советский композитор, 1960. – 188с.
74. Мусияка В.Л. Авторские договоры: Учеб. пособие.– К.: УМКВО, 1988 – 84с.
75. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади і практика у 4-х томах. Т.2 Авторське право та суміжні права / Довгий С.О., Дроб’язко В.С., Жаров В.О., Жуков В.І., Захарченко Т.Г. – К.: Видавничий дім, 1999. – 460с.
76. Охрана прав и интересов личности : Гражданско-правовой аспект / Я.Н Шевченко, И.Н Кучеренко, В.Л. Мусияка, М.Й. Штефан; отв. ред. Я.Н. Шевченко; АН Украини. Ин-т гос-ва и права им. В.М Корецкого.– К.: Наук. Думка, 1992.–200с.
77. Конвенция об охране интересов производителей фонограм от незаконного воспроизводства их фонограм от 29 октября 1971 года. – Женева,1972 .// Интелектуальная собственность: Сб. документов и материалов. – Минск: Амалфея, 1997. Кн. 1: Авторское право и смежные права. – С.163 – 171.
78. Про приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971. Закон України від 15 червня 1999р.// Відомості Верховної Ради України. – 1999р. №32. – Ст. 265.
79. Про авторське право і суміжні права. Закон України в редакції від 16 липня 1999р // Відомості Верховної Ради України. – 1999р. – №41– Ст.373. (втратив чинність).
80. Підопригора О.О. Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України: Автореф. дис…д-ра юрид.наук: 12.00.03./ Харк. нац. юрид. акад-я ім. Я.Мудрого .– Х., 1999. – 39с.
81. Кодекс законов США. Раздел 17. Авторское право. §101// Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: Авторское право. Учебное пособие под ред. В.К.Пучинского, М.Н. Кузнецова. – М.: Изд -во УДН, 1988. – 208с.
82. Gerald Dwokin and Richard D/ Taylord / Ciopyring/ Designs and patens/ Act 1988.
83. Яркіна Н.Є. Суміжні права в авторському праві: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.03./ Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого – Х., 2000.– 19с.
84. Кодекс про літературну та артистичну власність від 25 вересня 1985р. Цивільний кодекс Франції. // www.legifrance.com /html/france _codes 1.htm.
85. Порядок використання й здійснення контролю за дотриманням прав на об’єкти інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2001 року № 1149 // Офіційний вісник України. – 2001.– №37 – С.8.
86. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм. Закон України від 23 березня 2000 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2000. –№24. – Ст.183.
87. Про кінематографію. Закон України від 13 січня 1998р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №22.– Ст.114.
88. Петров М.В. Авторское право на произведения кино и телевидения: Автореф…канд. юрид. наук. 12.00.03/ – М., 1981 – 22с.
89. Юровский А.Я. Специфика телевидения. – М.: Искусство, 1960. – 303с.
90. Саппак В.С. Телевидение и мы. – М.: Искусство, 1963 – 182с.
91. Ильин Р.Н. Изобразительные ресурсы экрана. – М.: Искусство, 1973. – 176с.
92. Богомолов Ю.А. Проблемы времени в художественном телевидении: опыт сравнительного анализа. – М.: Искусство, 1977. – 127с.
93. Демин В.П. Первое лицо. – М.: Искусство, 1977. – 287с.
94. Багиров Э.Г. Очерки теории телевидения. – М.: Искусство, 1978. – 151с.
95. Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 листопада 1994р. №784. // Офіційний вісник України. – 1994.– №25. – С.12.
96. Про телебачення та радіомовлення. Закон України від 21 грудня 1993 зі змінами від 11 травня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №10. – Ст.43.
97. Про супутникове та кабельне телебачення і радіомовлення. Проект Закону України від 02.2000. // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
98. Соглашение о телерадиовещании между землями в объединенной Германии от 31 августа 1991 (с поправками от 24 июня 1994 )) // Эфир и закон: Законы европейских государств о телевидении и радиовещании. – Киев: агентство “Телепрессинформ”. – 1997. – С18 – 33.
99. Закон о средствах информации Королевства Нидерланды от 21 апреля 1987 с изменениями и дополнениями от 18 декабря 1991 / Бюллетень законов, распоряжений и декретов Королевства Нидерланды 1991 , №769.
100. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст.650.
101. Конвенция о распространении несущих программами сигналов, передаваемых через спутники. Подписана в Брюсселе 21 мая 1974. – Женева,1974 ст.1.// Интелектуальная собственность: Сб. документов и материалов. – Минск: Амалфея, 1997.кн.1: Авторское право и смежные права. С.172 – 189.
102. Шеркович Ю. А. Природа и функции массовой коммуникации // Вестник Московского ун -та. Сер. XI. Журналистика. – 1967. – №6. – С. 230.
103. Ножин Е.А. Проблемы теории публичной речи: Автореф. дис…докт. филол. наук: 10.01.10 / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. – М.,1974. – 45с.
104. Вартанов. А. С. От фото до видео. – М.: Искусство, 1996. – 220с.
105. Райгородский Н.А Авторское право на кинематографическое произведения.– Л: Изд-во Ленинград. Ун-та, 1958г – 69с.
106. Ландкоф С.Н. Киноавторское право (лекции для студентов) – Киев. Киевский институт нар. хозяйства, 1963 – 129с.
107. Закон РФ Об авторском праве и смежных правах. Закон Росийской Федерации от 09.июля1993 с измен.от.19.07.1995 // Ведомости Верховного Совета Российской Федерации.– 1993.– №32.-Ст1242.
108. Чуковская Е.Э. Аудиовизуальный бизнес: Договорное регулирование. – М.: Ростконсульт, 1999. – 332с.
109. Чернишева С.А. Правовое регулирование авторских отношений в кинематографии и телевидении.– М.: Наука, 1984. – 176с.
110. Нечай О.Ф. Основы киноискусства. – М.: Просвещение, 1989. – 284с.
111. Комаров С.В. Как создается кинофильм. – М.: Знание, 1961.– 40с.
112. Келдыш Ю.В. Музыкальная энциклопедия // Советская энциклопедия – 1981. – С.194.
113. Гаранян Г. Аранжировка для эстрадных инструментальных и вокально-инструментальных ансамблей. – М.: Музыка, 1986. – 224с.
114. Анисимов Б.И Практическое пособие по инструментовке для духового оркестра.– Л.: Музыка, 1979 – 270с.
115. Гектор Берлиоз. Большой трактат о современной инструментовке и оркестровке с дополнением Рихарда Штрауса. Часть 1: Редакция, вступ. статья и коментарии С.П.Горчакова. – М.: Музыка, 1972. – 307с.
116. Уолтер Пистон. Оркестровка: пер. с англ. К.Иванова. – М.: Советский композитор, 1990.– 464с.
117. Келдыш Ю.В. Музыкальная энциклопедия // Советская энциклопедия, Т.3. – М., 1976. – С. 1672.
118. Инструкция по применению Постановления Совета Министров РСФСР от 20.04.1957 № 325. // Сб. постановлений и распоряжений Совета Министров РСФСР. – 1957. – С.136.
119. Ванслов В.В. Опера и ее сценическое воплощение. – М.: Всероссийское театральное общество, 1963. – 255с.
120. Марков П.А. Театральная энциклопедия. Т.2. – М.: Советская энциклопедия, 1963. – 1086с.
121. Ванслов В.В. Синтез искусств в оперном спектакле: Автореф. дис...д-ра искусствоведения: – М.:, 1964. – 24с.
122. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова., 6-е изд. – М.: Политиздат 1991. – 560с.
123. Ионас В.Я. Критерий творчества в авторском праве и судебной практике. – М.: Юрид. лит, 1963. – 138с.
124. Карп П.М. Балет и драма. – Л.: Искусство. – 246с.
125. Ротбаум Л.Д. Опера и ее сценическое воплощение. – М.: Советский композитор, 1980. – 262с.
126. Асафьев Б.В. Об опере: избранные статьи. – Л.: Музыка, 1976. – 336с.
127. Кристи Г.В. Работа Станиславского в оперном театре. – М.: Искусство, 1952. – 284с.
128. Марков П.А Театральна энциклопедия // Советская энциклопедия, М., 1965.– Т.4.– С. 1152.
129. Келдыш Ю.В. Музыкальная энциклопедия // Современная энциклопедия, М., 1978. – Т.4. – С. 974.
130. Жукова Л.Л. Искусство оперетты. – М.: Знание, 1967. – 79с.
131. Орелович А. Что такое оперетта – М.: Музыка, 1966. – 103с.
132. Ферман В.Э. Оперный театр: статьи и исследования. – М.: Музгиз, 1961. – 357с.
133. Нестьев И. В защиту жанра оперетты. – М.: Советская музыка, 1952.– 103с.
134. Базанов В.В. Искусство теория и техника сцены. – Л: Искусство, 1975. – 367с.
135. Sonrel “La scenografia”? Paris, 1943.–342s.
136. Ferrari “Traite de scenographie”, Milano, 1902.– 257s.
137. Лукомський Г.К. Старинные театры. Т 1:Б.М. и Г.– 1913. – 500с.
138. Березкин В.И. Театр Йозефа Свободы. – М.: Изобразительное искусство 1973. – 199с.
139. Koyrjil M. Rorhovor o scenografii Praga? 1966. – 94s.
140. Биков В.Е. Проблемы театральной архитектуры и сценографии: Автореф. дис… д-ра архитектуры: / М., 1973. – 23с.
141. Bartusek A Moderni Technika a divadlo in: Acta scaenographika, 1963, № 66/9, st.174.
142. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883р. // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління компютеризованих систем. – 2001р.
143. Корчагин А.Д. Охрана изобретений по новому патентному законодательству СССР. – М.: Знание, 1991. – 144с.
144. Валье А. Сценическое пространство и его техника. Приспособление к центральной площади игры. Материалы к симпозиуму // Интерсцена –66, Прага, 1966. – С.136.
145. Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав (издание второе, переработаное и дополненое). – М.: Русский Двор, 2000.– 240с.
146. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. – М.: Юрид. Лит., 1988 – 176 с.
147. Козирев А.Н. Оценка интелектуальной собственности – М.: Экспертное бюро – М, 1997 – 289с.
148. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №20. – Ст299.
149. Л Й. Глухівський, Г.О. Андрощук. Законодавче забезпечення правової охорони інтелектуальної власності та іноваційної діяльності в Україні. // Тези доповідей науково-практичного та інформаційно-консультативного семінару. “Перспективи та актуальні проблеми правової охорони і ринкового використання інтелектуальної власності”.– Х.: Харк. держ. політехн. Ун-т – 2000.–С.13–21.
150. Положення про єдиний реєстр одержувачів контрольних марок. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000р. №1555.// Офіційний вісник України. – 2000. – №42.– С.155.
151. Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2000р. №601 // Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – С.38.
152. Про порядок виробництва, зберігання та продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів чи фонограм. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000р. №1555 // Офіційний вісник України. – 2000. – №42. – С.156.
153. Про впорядкування торгівлі деякими підакцизними товарами, пов’язаними з використанням аудіовізуальних творів та примірників фонограм. Указ Президента України від 20 травня 1998р. №491/98. // Офіційний вісник України. – 1998. – №20. – С.2.
154. Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів та фонограм. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 року №1209 // Офіційний вісник України. – 1997.– №45.–С.55.
155. Про захист прав споживачів. Закон України від 12 травня 1991р .// Відомості Верховної Ради України. – 1991.– №39. – Ст379.
156. Стровел А. Права виробників фонограм і відеограм, організацій телебачення і радіомовлення. // Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У2-х книгах / За ред. А.С. Довгерта. – Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів /Уклад. В.С. Дроб’язко. –К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.– 460с.
157. Юридична енциклопедія: В 6 т. Т.1 А – Г. / Редкол.: Ю.С Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енциклопедія.”, 1998. – 672с.
158. Конституція України від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради України. –1996.– №30. – Ст141. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991р. //Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – №20. – Ст299.
159. Цивільний Кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради. –1999.– №48. – Ст420.
160. Про оренду державного і комунального майна. Закон України від 10 квітня 1992р., в редакції від 14 березня 1995р.// Відомості Верховної Ради. – 1995. – №5.– Ст99.
161. Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991р.// Відомості Верховної Ради 1991. – №29.–Ст377.
162. Капіца Ю.М. Питання організаційно-правового забезпечення передачі технологій в Україні: Автореф. Дис…канд. юрид. наук: 12.00.02./ НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького.– К., 1995.– 19с.
163. Про порядок переміщення через державний кордон України текстових, аудіо- та аудіовізуальних матеріалів. Інструкція. Затверджено Наказом Державного комітету України по охороні державних таємниць у пресі та інших засобах масової інформації та Державного митного комітету України від 22 серпня 1994 №99/252 // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
164. Европейская конвенция по трансграничному телевидению от 1 травня 1993р. в ред. от 9.09.1998. // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
165. Про супутникове та кабельне телебачення і радіомовлення. Проект Закону України від 2.02.2000. // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
166. Мащенко І.Г. Телебачення у законі: Історія створення першого укр. закону про телебачення і радіомовлення та порівняльне його співставлення з аналогічними законодавчими актами 12 зарубіжних країн. – Миколаїв.: ТЕТРА, 1995. – 200с.
167. Французький закон про свободу комунікацій від 30 вересня 1986 №86 – 1087 .// www.legifrance.com /html/france _codes 1.htm.
168. Закон о вещании от 1 октября 1990. Ирландия. // Эфир и закон: Законы европейских государств о телевидении и радиовещании. – Киев: агентство “Телепрессинформ”. – 1997. – С. 34 – 39.
169. Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Закон України від 23 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997р. – №48. – Ст.296.
170. Судебные дела 2001 года. Обзор судебных разбирательств уходящего года // Юридическая практика. – 2001. – №52. – С.12.
171. Румынский закон О теле- и радиовещании №48 от 21.05.1992. // Эфир и закон: Законы европейских государств о телевидении и радиовещании. – Киев: агентство “Телепрессинформ”. – 1997. – 33 – 46с.
172. Латвийский закон об електронных средствах массовой информации май 1996. // Эфир и закон: Законы европейских государств о телевидении и радиовещании. – Киев: агентство “Телепрессинформ”. – 1997. – 46 – 54с.
173. Про рекламу. Закон України від 3 липня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №39. – Ст.181.
174. Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми. Закон України від 20 вересня 2001року //Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
175. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року // Електронний інформаційний бюлетень. Верховна Рада України. Управління комп’ютеризованих систем. – 2001р.
176. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное лицо: Цивилистика: Физические лица: Юридические лица: Вещное право: Обязательства: Виды договоров: Авторское право: Представительство: Учебное пособие. – К.: А.С.К., 2001. – 830с.
177. Тимофієнко Л.П. Охорона прав артистів-виконавців // Інтелектуальна власність. – 2000.– №8–9. – С.34–36.
178. Рішення Господарського суду м. Києва №35/17 від 8 січня 2002 // Відділ статистики Господарського суду м. Києва.
179. Про зв’язок. Закон України від 16 травня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. –1995.– №20. – Ст143.