Договір страхування відповідальності

Краткое описание

З М І С Т
Вступ ....................................................................................................... 3
Розділ 1. Відповідальність як об’єкт страхування............................
13
Висновки до розділу...................................................................
46
Розділ 2.
Загальна характеристика договору страхування
відповідальності......................................................................
49
2.1. Поняття договору страхування відповідальності................
49
2.2.
Сторони договору страхування відповідальності. Їхні права та обов’язки..................................................................

64
2.3.
Правовий статус інших учасників договору
страхування відповідальності...............................................

80
2.4.
Порядок укладення, зміни та припинення договору
страхування відповідальності...............................................

86
Висновки до розділу....................................................................
102
Розділ 3.
Правове регулювання окремих видів договору страху-вання відповідальності..........................................................

106
3.1.
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.............................................................

106
3.2.
Страхування відповідальності перевізника (авіаперевізника, морського перевізника, автоперевізника, залізниць)

127
3.3.
Страхування відповідальності при наданні професійних послуг......................................................................................

148
3.4.

Страхування відповідальності товаровиробників (продавців, виконавців) за шкоду, завдану третім особам, внаслідок використання неякісних товарів (робіт, послуг) ........................................................................................

160
3.5.
Страхування відповідальності підприємств –
володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки.....

167
3.6.
Страхування відповідальності при здійсненні космічної діяльності.................................................................................

180
Висновки до розділу....................................................................
187
Висновки
............................................................................................... 193
Список використаних джерел ............................................................. 200

В С Т У П

Актуальність теми. Страхування відповідальності – молодий вид страхування, якому трохи більше 100 років. Його розвиток йде в ногу з технічним прогресом і підкріплюється різними законами, оскільки торкається, по суті, всіх сфер життя. Імпульсом для розвитку страхування відповідальності в якості самостійного виду страхування послужив швидкий промисловий розвиток: фабричний спосіб виробництва неминуче тягнув за собою збільшення ризиків при використанні засобів виробництва. У свою чергу, розвиток транспортних засобів також зумовив появу і підвищення ризиків, пов’язаних з використанням цих засобів. Страхові компанії, які займалися страхуванням відповідальності, активно почали створюватися в останній третині ХІХ ст. в багатьох західних країнах. 1875 року був створений “Всезагальний німецький страховий союз”. Його керівник, Карл Готлоб Мольт, вважається творцем страхування відповідальності. Він першим визначив різницю між ризиком нещасного випадку і ризиком відповідальності.
Страхування відповідальності залишається одним з найважливіших видів страхування на Заході і сьогодні. Його обсяги збільшуються з кожним роком. Цьому сприяє цілий ряд причин: 1) усвідомлення громадянами своїх законних прав; 2) покращення благоустрою населення і, як наслідок, – збільшення загальної суми платоспроможності і розмірів збитку; 3) збільшення числа факторів, що викликають збитки, пов’язані з індустріалізацією суспільства, розвитком техніки та технологій; 4) нові ініціативи законодавчої влади; 5) можливість широкого тлумачення в судочинстві категорії збитку і як наслідок цього отримання права на відшкодування збитків.
Страхування відповідальності буде займати провідні позиції також і в майбутньому в зв’язку з посиленням відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища, відповідальності виробника товарів тощо. Створення ядерних, повітряних, фармацевтичних страхових пулів достатньо чітко накреслює перспективи подальшого розвитку цього виду страхування.
Страхування відповідальності в Україні – новий вид страхування, найчастіше не підкріплений відповідними нормативними актами. Так, зокрема, діючий Цивільний кодекс України взагалі не виділяє такого виду страхування, як страхування відповідальності. Суттєвим кроком уперед у питанні законодавчого врегулювання страхової діяльності в Україні взагалі і страхування відповідальності зокрема було прийняття в 1996 році Закону України “Про страхування”. Вперше, з часів переходу України до ринкової економіки, було виділено третій (поряд з майновим та особистим) вид страхування – страхування відповідальності. Його об’єктом Закон визначив майнові інтереси, пов’язані з обов’язком страхувальника відшкодувати заподіяну ним шкоду особі або її майну, а також шкоду, заподіяну юридичній особі. Крім того, статтею 7 Закону України “Про страхування” передбачено 34 види обов’язкового страхування, 16 з яких стосується страхування відповідальності.
Сутність страхування відповідальності полягає в тому, що – згідно з умовами договору – страховик приймає на себе зобов’язання відшкодувати збитки, заподіяні страхувальником третім особам. Зі сказаного випливає, що договір страхування цивільної відповідальності відіграє важливу роль не лише для страхувальника, але й для потерпілих осіб, оскільки відшкодування заподіяних останнім збитків проводиться за рахунок коштів страхових компаній. Таким чином, за допомогою договору страхування цивільної відповідальності страхувальник уберігає себе від майнових стягнень (або суттєво зменшує їх розмір), що можуть бути застосовані до нього внаслідок його недбалості, або фактів, що тягнуть за собою відповідальність страхувальника перед третіми особами.
Страхування як система захисту майнових інтересів фізичних осіб, організацій і держави – важливий елемент ринкової економіки. Це обумовлено тим, що ринок об’єктивно містить безліч ризиків, серед яких є і такі, які пов’язані з можливістю заподіяння шкоди здоров’ю чи майну фізичних або юридичних осіб під час здійснення різноманітних видів діяльності. У даному разі страхування являє собою найбільш гнучкий механізм відшкодування збитків, заподіяних у результаті певних обставин, оскільки страхові виплати проводяться в короткі терміни й у розмірах, встановлених угодою між страхувальником та страховиком.
Не зважаючи на це, страхування цивільної відповідальності в Україні ще не стало невід’ємною частиною економіки, а лише поволі наближається до такої ролі. Причиною цього є низька правова культура значної частини населення країни, недостатній досвід вітчизняних страхових організацій, труднощі із забезпеченням професійно підготовленими кадрами, хаотичність у розробці та прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, відсутність державних заходів, які б стимулювали населення та юридичних осіб до більш широкого використання можливостей страхування взагалі і страхування цивільної відповідальності зокрема [209] ). Затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 2.02.2001 р. “Програма розвитку страхового ринку України на 2001 – 2004 роки” покликана сприяти створенню ефективної системи страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, забезпечити соціально-економічну стабільність у суспільстві та відновити довіру суспільства до страхування. До речі, відповідно до Програми, найбільш швидкі темпи прогнозуються для розвитку майнового страхування та страхування відповідальності.
Вибір теми дисертаційного дослідження обумовлений також відсутністю належної уваги в юридичній вітчизняній літературі до питань, пов’язаних зі страхуванням відповідальності. В Україні немає жодної монографічної роботи, присвяченої всеохоплюючому дослідженню правового регулювання страхування цивільної відповідальності. А вирішення завдань розвитку національної системи страхування неможливе без наукового осмислення проблем, які склалися сьогодні в Україні щодо непропорційності між теорією та практикою страхування відповідальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди-сертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Інсти¬туту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України на тему “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин в сучасній Україні”, а також програми наукових досліджень кафедри цивільного права і процесу Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича на тему “Проблеми розвитку та вдосконалення чинного законодавства в умовах розбудови правової держави”.
Мета та завдання дослідження. Метою наукового дослідження є теоретичне опрацювання цивільно-правових проблем страхування цивільної відповідальності та обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання цього виду страхування. Для досягнення вказаної мети автором дисертації були поставлені такі основні завдання:
– дослідити особливості цивільно-правової відповідальності як об’єкта страхування;
– проаналізувати елементи складу цивільного правопорушення та вста-новити наявність їх правового зв’язку із страхуванням відповідальності;
– визначити поняття договору страхування цивільної відповідальності, його правову сутність та мету;
– проаналізувати правовий статус сторін та інших учасників договору страхування відповідальності;
– теоретично обґрунтувати порядок укладення, зміни та припинення договору страхування відповідальності;
– дослідити основні види договору страхування цивільної відповідальності;
– виробити конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування відповідальності.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при здійсненні як добровільного, так і обов’язкового страхування цивільної відповідальності, їх суб’єктний склад, а також особливості укладення, зміни та припинення договору страхування цивільної відповідальності.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють або бу¬дуть регулювати договір страхування цивільної відповідальності.
Методи дослідження. У роботі були використані наступні методи наукового дослідження: формально-логічний, порівняльно-правовий, статистичний, системно-функціональний та теоретико-прогностичний. За до-помогою формаль¬но-логічного методу був проведений аналіз норм чинного законодавства України, що регулює договір страхування цивільної відповідальності, а порівняльно-правового методу – регулювання цього договору у зарубіжних країнах. Через статистичний метод було з’ясовано сучасний стан розвитку страхування відповідальності в Україні. В свою чергу використання системно-функціонального методу надало можливість визначити істотні умови дого¬вору страхування цивільної відповідальності та його правовий зміст. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері страхування відповідальності.
Ступінь наукової розробки теми. Правові аспекти страхування цивільної відповідальності – найменш досліджена ділянка в сфері страхових правовідносин, оскільки протягом останніх десятиріч цей вид страхування в Україні перебував на стадії свого становлення.
Нормативну базу дослідження склали законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти України, законодавство зарубіжних країн, перш за все – Російської Федерації. Частково було використано також законодавство США, Англії, Італії, Німеччини, Латвії, Білорусі, Казахстану, Молдови тощо.
У науковій літературі проблема відносин зі страхування цивільної відповідальності переважно відображена епізодично, проте в своєму дисертаційному дослідженні ми не могли не послугуватись працями таких відомих вчених-юристів з загальних питань теорії цивільного права, як: А.М.Бєлякової, М.І.Брагінського, С.М.Братуся, П.А.Варула, В.В.Вітрянського, О.О.Красавчікова, О.Е.Лєйста, В.В.Луця, М.С.Малєіна, Г.К.Матвєєва, В.А.Ойгензіхта, Й.О.Покровського, І.С.Самощенка, А.П.Сергєєва, В.О.Тархова, Ю.К.Толстого, М.Х.Фарукшина, Я.М.Шевченко та ін.
До проблем майнового та особистого страхування, а також загальних питань страхування звертались такі вчені-юристи, як: М.І.Брагінський, В.Д.Ларічев, К.І.Пилов, В.К.Райхер, В.І.Серебровський, Ю.Б.Фогельсон, М.Я.Шимінова та ін.
Ґрунтовне дослідження сутності страхування відповідальності здійснив російський вчений-юрист В.Г.Ульяніщев. 1982 року ним була захищена кандидатська дисертація на тему: “Страхование внедоговорной гражданской ответственности в советском и иностранном праве”. У 1996 році цим же вченим був виданий підручник зі страхового права [385] ).
Особливо місце серед використаних джерел посідає книга І.Е.Шинкаренка “Страхование ответственности” [415] ). На даний час це, по суті, єдине монографічне дослідження особливостей страхування відповідальності. Інформаційна цінність даної книги підвищується ще й від того, що в ній наведений порівняльний аналіз стану страхування відповідальності в різних країнах: Росії, Англії, Німеччині, США та ін.
Відзначимо, що багато напрацювань у сфері страхування зроблено вченими-економістами. Одним із перших фундаментальних досліджень радянських часів була книга К.Г.Воблого “Основы экономии страхования”, видана ще в 1925 році, і перевидана в 1995 році.
Нами ретельно було проаналізовано науковий доробок таких науковців, як: Т.Г.Александрової, В.Д.Базилевича, К.С.Базилевич, О.Д.Заруби, О.Б.Крутіка, О.В.Мещерякової, Т.В.Нікітіної, І.В.Орлової, А.П.Плєшкова, Е.А.Уткіна, В.В.Шахова та ін.
У дисертації широко використані наукові дослідження зарубіжних авторів, зокрема: Г.Альпа, Д.Бланда, К.Бурроу, М.Дохерті, А.Корбетт, Р.Саватьє, К.Сеппідіна.
Характерною рисою досліджень страхових правовідносин є те, що вони часто розглядалися з точки зору навчального процесу. Одним із перших вітчизняних підручників зі страхової справи став підручник, підготовлений колективом авторів під керівництвом проф. С.С.Осадця., який був виданий у 1998 році. Заслуговує на увагу опублікований в цьому ж році підручник “Страхование” К.В.Шелехова і В.Д.Бігдаша. У 1999 році були опубліковані підручники за редакцією О.Л.Кашенко і В.А.Борисової [220] ); П.Д.Біленчука і О.Ф.Філонюка [114] ) та ін. Особливості страхової справи в Російській Федерації розкриті в численних російських підручниках, виданих за редакцією М.І.Басакова; О.А.Гвозденка; В.Ф.Журавльова і Л.І.Лазаревої; Л.І.Рейтмана; Б.Ю.Сербіновського і В.М.Гарькуши; Т.А.Федорової; О.К.Шихова тощо. Справжньою енциклопедією страхування є книга “Страхование от А до Я” [361] ), написана на базі російського законодавства.
Важливим джерелом дослідження стала велика кількість наукових публікацій в журналах та газетах. Більшість із них розкриває лише окремі (вибіркові) аспекти страхування цивільної відповідальності (практичний досвід). У процесі дослідження нами були використані матеріали судової практики, правила, договори страхування, статутні документи та інші матеріали страхових компаній НАСК “ОРАНТА”, ВАТ “Гарант-авто”, ЗАТ “АСКА” тощо.
Наукова новизна. Дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням питань, пов’язаних із здійсненням страхування цивільної відповідальності в ринкових умовах. Новизна дисертації визначається виявленням правової природи договору страхування цивільної відповідальності, аналізом його істотних умов та з’ясуванням особливостей його підвидів, що отримали розвиток та поширення на страховому ринку України.
На захист виносяться такі положення:
– на підставі загального поняття страхування, а також визначень договорів майнового та особистого страхування, вперше визначено поняття договору страхування відповідальності як угоди між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам в межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору;
– розроблено поняття первинної та вторинної мети договору страхування відповідальності. Первинна (основна) мета договору страхування відповідальності – це захист майнових інтересів потенційних заподіювачів шкоди, діяльність чи статус яких зумовлює підвищену ймовірність заподіяння майнової шкоди третім особам. Вторинна мета передбачає забезпечення майнових інтересів третіх осіб, яким в результаті ненавмисних дій чи бездіяльності страхувальника були завдані збитки;
– запропоновано введення і визначення нового поняття ліміту відповідальності страховика, під яким мається на увазі граничний розмір страхового відшкодування, що встановлюється сторонами в договорі страхування, виходячи з обсягу можливої цивільної відповідальності страхувальника та фінансових можливостей страхувальника і страховика;
– вперше сформульовано визначення поняття вигодонабувача за договором страхування відповідальності як невідомої наперед третьої особи, яка не є стороною договору, проте має право на страхове відшкодування;
– запропоновано надати вигодонабувачу (бенефіціарові) право безпосереднього звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування;
– пропонується закріпити на законодавчому рівні положення, згідно з яким недотримання письмової форми договору страхування є підставою визнання його недійсним;
– вперше визначено основні види договору страхування цивільної відповідальності: 1) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; 2) страхування відповідальності перевізника (авіаперевізника і експлуатанта повітряного судна, морського перевізника та автоперевізника); 3) страхування відповідальності при наданні професійних послуг; 4) страхування відповідальності товаровиробників (продавців, виконавців) за шкоду, завдану третім особам, внаслідок використання неякісних товарів (робіт, послуг); 5) страхування відповідальності підприємств-володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки; 6) страхування відповідальності при здійсненні космічної діяльності; 7) інші види страхування відповідальності;
– обґрунтовано висновок, що поєднання та взаємодія цивільно-правового інституту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, і страхування цивільної відповідальності найбільш ефективно забезпечують охорону майнових інтересів осіб, які постраждали від нещасного випадку при використанні джерела підвищеної небезпеки.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі реформування цивільного права України для визначення й уточнення змісту основоположних понять інституту страхування цивільної відповідальності. Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців цивільно-правової спеціалізації.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, Національна академія наук України та Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2001), міжнародній науковій конференції “Сутність, цілі і засоби права”(Чернівці, 2001), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України” (Харків, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2002), науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, Юридичний інститут Тернопільської академії народного госпо-дарства, 2002), регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, Прикарпатський університет імені В.Стефаника, 2002).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослід¬ження були викладені у чотирьох статтях у фахових виданнях, а також тезах двох доповідей.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновку до дисертації, а також списку використаних джерел, що становить 424 найменування. Повний обсяг дисертації 223 сторінки, список використаних джерел – 24 сторінки.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Законом України “Про страхування” визначено єдино можливе трактування об’єкта страхування. Згідно зі статтею 4, в якості об’єкта страхування можуть виступати майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству. Відповідно до цього, об’єктом страхування цивільної відповідальності виступають майнові інтереси страхувальника, пов’язані з ризиком настання його цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна здоров’ю чи майну фізичної особи – або майну юридичної особи. Даним визначенням підкреслюється можливість страхування ризику настання лише цивільної відповідальності. Усі інші види юридичної відповідальності не можуть покриватися страхуванням.
2. Правова сумісність страхування та цивільно-правової відповідальності була зумовлена специфікою останньої. Цивільно-правова відповідальність має відновлювальний (компенсаційний) характер, спрямований, у першу чергу, на відшкодування збитків потерпілих осіб; а каральна функція реалізується через покладення на правопорушника санкцій, пов’язаних з додатковими обтяженнями (негативними наслідками). Бажання уникнути майнових втрат або суттєво зменшити їх розмір стимулює осіб, діяльність яких пов’язана з потенційною здатністю заподіяння майнової шкоди, звертатися до страхових компаній. Потреба в страховому захисті може бути зумовлена як суб’єктивними, так і об’єктивними обставинами. До перших відносять низький професійний рівень чи бездіяльність страхувальника (лікаря, адвоката, нотаріуса та ін.). До других – підвищену небезпеку промислових підприємств, транспортних засобів тощо. Через укладення договору страхування цивільної відповідальності обов’язок із відшкодування збитків умовно перекладається на страховика, який у разі настання страхового випадку (спричинення страхувальником шкоди третім особам) займається врегулюванням майнових спорів із потерпілими особами і відшкодовує їм збитки в межах страхового ліміту. Більше того, наявність полісу зі страхування відповідальності в багатьох випадках скорочує чисельність судових справ щодо відшкодування майнових збитків, оскільки страховик, страхувальник та потерпілі особи самостійно, без втручання судових чи інших державних органів, можуть домовитись про розмір страхового відшкодування.
3. Страхування цивільної відповідальності є самостійним видом страху-вання, так як має власний об’єкт. На відміну від майнового страхування (де страхуванню підлягають конкретні майнові інтереси фізичних і юридичних осіб, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном); і особистого страхування (коли страхуються майнові інтереси на випадок настання певних подій, пов’язаних з життям застрахованих осіб), безпосередньою метою страхування відповідальності є захист майнових інтересів потенційних заподіювачів шкоди. Якщо ж договір страхування відповідальності розглядати з позиції соціальних пріоритетів, то він є своєрідною гарантією отримання потерпілими особами належного відшкодування збитків, завданих страхувальником.
4. Договір страхування відповідальності – це угода між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам в межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору.
5. Істотними умовами такого договору страхування є: об’єкт, предмет, страховий ризик (страхові випадки), ліміт відповідальності страховика (страхова сума), розмір страхового внеску та строк дії договору. Кожна з цих умов, окрім загальних рис, має свої особливості, які визначають специфіку договору страхування відповідальності. Так, страхові внески (окрім загальної платіжної функції) сигналізують також про вступ договору страхування цивільної відповідальності в дію. Ст.17 Закону України “Про страхування” встановлює, що договір страхування набуває чинності з моменту сплати першого страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування. Диспозитивність даної норми не заперечує можливості укладення консенсуального договору страхування. Вважаємо, що така умова може виявитись суперечливою при практичному запровадженні в ситуаціях, коли страховий випадок настане одразу після укладення договору страхування відповідальності ще до сплати першого страхового внеску, особливо враховуючи ту обставину, що вітчизняне законодавство жодних вказівок щодо обов’язку страховика провести виплати в даному разі не містить. Вирішити цю проблему можна у два способи. По-перше, у договорі страхування передбачити умову про те, що страхове відшкодування все-таки виплачується, але страховик має право при визначенні розміру страхового відшкодування вирахувати несплачену суму страхової премії. По-друге, встановлювати в договорі умову, згідно з якою страхове відшкодування не виплачується у зв’язку з тим, що в ньому сторони передбачили розповсюдження страхового захисту лише на ті страхові випадки, які відбулись після вступу договору в дію. Закріплення такої умови найчастіше відбувається шляхом оформлення страхової коверноти, яка є тимчасовим документом і підлягає обов’язковому обміну на страховий поліс. Ковернота видається страховим брокером страхувальнику на підтвердження розміщення запропонованого страхувальником ризику і не має юридичної сили для страховиків
6. На відміну від майнового страхування, під час здійснення якого страхова сума в основному визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною, при страхуванні відповідальності сторони встановлюють гранично допустиму суму відшкодування – ліміт відповідальності страховика за договором (адже визначити наперед розмір шкоди, яка може бути заподіяна третім особам, дуже важко). І треті особи, і розмір збитків стають відомими лише після настання страхового випадку. Тому при укладенні договору страхування цивільної відповідальності в якості страхової суми береться середня ймовірна величина збитків, заподіяних, наприклад, джерелом підвищеної небезпеки за певний період на певній території. У межах ліміту відшкодовуються лише ті збитки, які відповідають наступним вимогам: 1) вони повинні бути заподіяні третім особам, а не самому страхувальнику; 2) причиною збитків мають бути ненавмисні дії страхувальника; 3) відповідальність страхувальника за шкоду, завдану третім особам, повинна бути визначена законодавством.
7. У тому разі, коли збитки третіх осіб не покриваються лімітом відповідальності страховика, страхувальник зобов’язаний самостійно компенсувати різницю за рахунок власних коштів. Така вказівка міститься в статті 1272 нового Цивільного кодексу України 2001 року. Даний обов’язок страхувальника не можна розглядати як субсидіарну відповідальність, оскільки після укладення договору страхування відповідальності страхувальник продовжує нести цивільну відповідальність за власні протиправні дії. На страховика цивільна відповідальність не перекладається – він лише виконує свої обов’язки за договором страхування, тобто виплачує страхове відшкодування.
8. Сторонами договору страхування цивільної відповідальності виступають страховик і страхувальник. Особа, яка бажає займатися страхуванням відповідальності, повинна відповідати наступним вимогам: 1) мати статус юридичної особи (у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб); 2) метою і предметом діяльності повинно бути страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; 3) мати ліцензію на здійснення страхування відповідальності; 4) розмір статутного фонду повинен становити не менше 1 млн. євро.
9. Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики, за договором між собою, можуть створювати об’єднання в формі спілок, асоціацій. Метою таких об’єднань є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Члени асоціацій (спілок, страхових пулів) зберігають свою самостійність і права юридичних осіб. Діють асоціації та спілки на підставі установчого договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Згідно з Законом України “Про страхування” їм заборонено займатися страховою діяльністю.
10. Окрім сторін, учасником договору страхування відповідальності є третя особа – якій у разі настання страхового випадку – виплачується страхове відшкодування (потерпіла особа, вигодонабувач) і яку наперед визначити неможливо. На відміну від особистого та майнового страхування, сторони договору страхування відповідальності не можуть самовільно замінити вигодонабувача. Навіть якщо в договорі вказаний інший вигодонабувач або він там взагалі не вказаний – це не буде братися до уваги при виплаті страхового відшкодування. При страхуванні договірної відповідальності вигодонабувачем завжди виступає контрагент за певною цивільно-правовою угодою.
11. Відповідно до страхового законодавства України, а також – практики вітчизняних страхових компаній, найбільш поширеними в Україні є наступні види договору страхування цивільної відповідальності: 1) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; 2) страхування відповідальності перевізника (авіаперевізника і експлуатанта повітряного судна, морського перевізника та автоперевізника); 3) страхування відповідальності при наданні професійних послуг; 4) страхування відповідальності товаровиробників (продавців, виконавців) за шкоду, завдану третім особам, внаслідок використання неякісних товарів (робіт, послуг); 5) страхування відповідальності підприємств-володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки; 6) страхування відповідальності при здійсненні космічної діяльності.
12. За договором страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів страховим випадком вважається дорожньо-транспортна пригода, що сталася на дорозі (вулично-дорожній мережі) за участю механічного транспортного засобу страхувальника, який рухався, і призвела до загибелі або травмування людей чи пошкодження одного або кількох транспортних засобів, вантажу, доріг, дорожніх та інших споруд або майна.
13. Одним із найбільш ризикових видів страхування відповідальності вважається страхування цивільної відповідальності перевізника. Об’єктом страхування можуть виступати майнові інтереси перевізника, пов’язані з: 1) відповідальністю за втрату, псування чи пошкодження вантажу за договором перевезення; 2) відповідальністю за шкоду, заподіяну пасажирам та їх багажу під час перевезень; 3) обов’язком відшкодувати шкоду, заподіяну здоров’ю чи майну фізичних осіб, або майну юридичних осіб (тобто страхування цивільної відповідальності перевізника як власника джерела підвищеної небезпеки); 4) відповідальністю за забруднення навколишнього середовища. За бажанням страхувальника, до договору страхування може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримки в доставці. Таким чином, страхуванням може бути забезпечений захист майнових інтересів перевізника, пов’язаних з ризиком настання не лише деліктної, але й договірної відповідальності.
14. Об’єктом страхування відповідальності при наданні професійних послуг виступають майнові інтереси, пов’язані з обов’язком професіонала відшкодувати прямі матеріальні збитки, завдані третім особам у результаті наданих ним професійних послуг. Під страховим випадком розуміємо виникнення обов’язку професіонала відшкодувати шкоду, заподіяну при вчиненні ним професійних дій, які суперечать чинному законодавству України, якщо такий обов’язок визначений рішенням суду, що вступило в силу.
15. За договором страхування відповідальності товаровиробників (продавців, виконавців) за шкоду, завдану третім особам внаслідок використання неякісних товарів (робіт, послуг), страховик бере на себе ризик відповідальності, по-перше, за випадкові пошкодження, спричинені здоров’ю, включаючи смерть особи, а по-друге, – за випадкове знищення чи пошкодження майна, які мали місце у період страхування і у визначених договором просторових межах. Відшкодуванню підлягають лише прямі та ненавмисні збитки, які виникли у зв’язку з недоліками продукції. При цьому продукція повинна перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі – поза приміщеннями, які він займає. Шкода, завдана самим товарам, страховиком не компенсується. Не підлягають відшкодуванню також будь-які штрафи і пеня за договорами реалізації товарів, виконаних робіт або наданих послуг. За бажанням страхувальника, страховик може додатково розширити страхове покриття за можливий непрямий збиток. При цьому страхове покриття поширюється на відповідальність за фінансовий збиток і на відповідальність за витрати стосовно повернення продукції.
16. Загроза абсолютної відповідальності оператора ядерної установки служить основною перепоною на шляху залучення приватних фірм у сферу промислового використання ядерної енергетики. Тому законодавець був змушений по-перше, ввести обов’язкове страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, а по-друге, – обмежити відповідальність операторів ядерних установок певними лімітами. Обмеження відповідальності оператора – це міра захисту від позовів про відшкодування збитків, які перевищують фінансові можливості підприємства атомної промисловості, а також самі фінансові можливості їх страховиків. Через те компенсацію збитків потерпілих від ядерного інциденту осіб понад встановлені ліміти повинна забезпечити держава, на території якої розташо-вана ядерна установка або у власності якої перебуває ядерне судно.
17. Законодавче врегулювання питань, пов’язаних зі страхуванням цивільної відповідальності в сфері здійснення космічної діяльності, по суті, лише розпочалося. Страхування космічних ризиків допускається на всіх етапах “життєвого” циклу ракетно-космічної техніки. Особливо це стосується стадії запуску, виходу апарату на орбіту й повернення назад в атмосферу, коли ризик заподіяння шкоди третім особам та навколишньому середовищу є досить значним. Потреба в страхуванні відповідальності за заподіяння шкоди третім особам та навколишньому природному середовищу зростає, коли космічний об’єкт обладнаний ядерною установкою.
18. Основною проблемою цивільної відповідальності перед третьою сто-роною є те, що космічний проект реалізується за участю великої кількості суміжних підприємств і необхідно визначити межі відповідальності кожного з учасників проекту. Тому страховий поліс до числа відповідальних за шкоду, заподіяну третім особам, включає всіх причетних до запуску осіб (особливо ж це стосується виробників; сторони, що здійснювала запуск, і всіх організаційних структур, які надають послуги протягом запуску та експлуатації космічного об’єкта).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Нормативно-правові акти
1. Цивільний кодекс Української РСР (18.07.1963 р.) // Право України. – 1993. – № 11-12. – С.1-66.
2. Цивільний кодекс України від 2001 р. // Українське право. – 1999. – № 1.
3. Кодекс законів про працю України. – Харків: Рубікон, 1997.
4. Повітряний кодекс України. Введений в дію Постановою ВР № 3168-12 від 04.05.93 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 25. – Ст. 274.
5. Кодекс торговельного мореплавства України. Введений в дію Постановою ВР № 277/94-ВР від 09.12.94 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 47. – Ст. 349.
6. Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 р. в редакції Закону України від 04.10.2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 205 від 7 листопада.
7. Закон України “Про підприємництво” від 07.02.1991 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 14. – Ст. 168.
8. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
9. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
10. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
11. Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. зі змінами від 24.03.1998 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
12. Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 31. – Ст.338.
13. Закон України “Про транспорт” від 10.11.1994 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 51. – Ст. 446.
14. Закон України “Про залізничний транспорт” від 04.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 40. – Ст. 183.
15. Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001 р. // Урядовий кур’єр. ¬– 2001. – № 10. – С.5-8.
16. Закон України “Про космічну діяльність” від 15.11.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 1. – Ст. 2.
17. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 р. в редакції Закону від 15.12.1993 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 1. – Ст. 1.
18. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8.02.1995 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 12. – Ст. 81.
19. Закон України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 9. – С.7-9.
20. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з приєднанням України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду” від 3.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 11-12.
21. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку” від 17.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 16. – Ст.70.
22. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. зі змінами // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
23. Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30.06.1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 27. – Ст. 199.
24. Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 44. – Ст. 391.
25. Закон України “Про участь України у Митній конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП” від 15.07.1994 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 33. – Ст. 307.
26. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань страхування” від 21.10.1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 2. – Ст. 5.
27. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – №164.
28. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок і умови проведення обов’язкового авіаційного страхування” від 13.07.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 144-145.
29. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок утворення та державної реєстрації Авіаційного страхового бюро і Морського страхового бюро” від 27.04.1998 р. № 561 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 17. – Ст.625.
30. Положення Кабінету Міністрів України “Про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1175 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 213-214.
31. Постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2000 р. № 1276 “Про внесення змін і доповнень до постанов Кабінету Мі-ністрів України від 7.09.1998 р. № 1388 та від 31.12.1993 р. № 1094 // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 163.
32. Постанова Кабінету Міністрів України “Про здійснення контролю за наявністю полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності громадян України – власників (водіїв) транспортних засобів під час перетинання ними державного кордону” від 06.07.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 134-135.
33. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Національної акціонерної страхової компанії “Оранта” від 07.09.1993 р. № 709 // Урядовий кур’єр. – 1993. – №171-172.
34. Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення концерну “ОРАНТА” від 09.10.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – №203-204.
35. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми розвитку вітчизняного страхового ринку на 1998-2000 роки” від 14.09.1998 р. // Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів / За ред. П.Д.Біленчука, О.Ф.Філонюка, І.В.Яковенка. – К., 1999. – С.55-60.
36. Перелік органів ліцензування. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698 // Урядовий кур’єр. – 2000. – №228.
37. Правила дорожнього руху. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 // Офіційний вісник України. – 2001. – №41 (26.10.2001 р.).
38. Положення Кабінету Міністрів України “Про порядок провадження діяльності страховими посередниками”. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 р. № 1523 // Урядовий кур’єр. – 1997. – №10.
39. Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.96 р. №1290 // Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів / За ред. П.Д.Біленчука, О.Ф.Філонюка, І.В.Яковенка. – К., 1999. – С.426-428.
40. Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України “Про впорядкування діяльності страхових брокерів” від 29.04.1999 р. № 747 // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 83-84.
41. Типове положення про організацію діяльності аварійних комісарів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5.01.1998 р. № 8 // Збірник урядових нормативних актів України. – 1998. – № 7.
42. Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959. // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 171-172.
43. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 144-145.
44. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. // Урядовий кур’єр. – 1998. – № 144-145.
45. Положення “Про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті”. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 р. № 959 // Урядовий кур’єр. – 1996. – №171-172.
46. Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р. № 1175 // Урядовий кур’єр. – 1996. – № 213-214.
47. Постанова Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України від 21.06.2000 р. № 1002 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 25.
48. Правила обліку транспортних пригод. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.93 р. № 595 // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 161.
49. Статут автомобільного транспорту Української РСР. Затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.69 р. № 401 // Сборник постановлений УССР. – 1969. – № 7. – Ст.88.
50. Статут залізниць України. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14. – 23.04.1998.
51. Указ Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.99 р. № 1573 // Голос України. - 1999. - №236.
52. Положення про страхування ризиків в будівництві. Затверджене Міністерством України у справах будівництва і архітектури 15.06.94 р. // Государственный комитет строительства, архитектуры и жилищной политики Украины. Инструктивные документы и письма, разъясняющие положения порядка определения стоимости строительства, взаиморасчетов за объемы выполненных работ, стоимости проектно-изыскательских работ, экспертизы стоимостных показателей, содержания аппарата заказчика и других экономических вопросов, которые входят в сферу деятельности Госстроя Украины. Выпуск № 29, 12 ноября 1997 г. – К.: НПФ “ИНПРОЕКТ”.
53. Положення про сертифікацію суб’єктів, що надають агентські послуги з продажу авіаційних перевезень на території України. Затверджено Наказом Міністерства транспорту України 27.12.99 №629. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.02.2000 р. №82/4303. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 7.
54. Положення про централізований страховий резервний фонд страхових гарантій. Затверджено наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12.01.1998 р. № 1 // Україна-business. – 1998. – № 3.
55. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” № 6 від 27.03.1992 р. Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №7 від 08.07.94 р.; №11 від 30.09.94 р.; №15 від 25.05.98 р. // Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі / Відп. ред. П.І.Шевчук. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.317-334.
56. Інструкція про порядок реєстрації у Державній авіаційній адміністрації України страховиків (перестраховика), які здійснюють обов’язкове авіаційне страхування від 29.12.1998 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.01.1999 р. // Офіційний вісник України. – 1993. – № 3.
57. Лист Національного банку України щодо страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів від 22.09.1998 р. // Налоговый, банковский, таможенный консультант. – 1998. – № 42.
58. Положення про особливі умови ліцензування страхових організацій для здійснення страхування фінансової відповідальності перевізника. Затвер-джено наказом Держмиткому, Укрстрахнагляду, Мінтрансу і Мінфіну від 25.07.1996 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.08.1996 р. № 449/1474 // Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів. – К., 1999. – С.261-262.
59. Положення про порядок надання повноважень гаранта страховим організаціям при наданні митним органам України фінансових гарантій у вигляді страхування фінансової відповідальності перевізника. Затверджено наказом Держмитслужби України від 17.05.1997 р. №211. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9.07.1997 р. за №252/2056 // Законодавство України про страхування: Збірник нормативних актів. - К., 1999. - С.143-146.
60. Конвенція про збитки, завдані іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні від 07.10.1952 р. Вступила в дію для СРСР 20.07.1982 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1983. – № 7.
61. Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 12.10.1929 р. Затверджено Указом Президії ВР СРСР від 09.02.1957 р. // Действующее международное право. Т. 3. – М., 1997. – С. 608.
62. Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14.11.1975 р. Ратифікована Законом Верховної Ради України від 15 липня 1994 р. // Собрание Постановлений Правительства СССР (отдел второй). – 1982. – № 11.
63. Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963 р. Україна приєдналася згідно із Законом України № 334/96-ВР від 12.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 44. – Ст. 222.
64. Конвенція про ядерну безпеку від 20.09.1994 р. Ратифікована Законом України № 736/97-ВР від 17.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 16. – Ст. 70.
65. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами від 29.03.1972 р. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 28.09.1973 р. Вступила в дію для СРСР 9.10.1973 р. // Збірник законів Української РСР. 1938-1973 рр. Том 1. – К.: Вид-во політичної літератури України, 1974. – 740 с.
66. Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла від 27.01.1967 р. Для СРСР Договір вступив в силу 10.10.1967 р. // Действующее международное право. Т. 3. – М.: Московский независимый институт международного права, 1997. – С.625-630.
67. Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Официальный текст. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – 288 с.
68. Полный Гражданский кодекс России. 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 1995. - 384 с.

ІІ. Практичний матеріал

69. Архів Вищого Арбітражного суду України. Цивільна справа №69/9 від 9.09.1994р. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого Арбітражного суду України. – 1995. – № 3-4. – С.242-245.
70. Архів Арбітражного суду м. Києва. Цивільна справа №15/90 від 29.07.1994р. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого Арбітражного суду України. – 1995. – № 2.
71. Архів Арбітражного суду м. Києва. Цивільна справа №15/3 від 04.01.1994р. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого Арбітражного суду України. – 1995. – № 2.
72. Архів Арбітражного суду м. Києва. Цивільна справа №8/224 від 05.05.2000р.
73. Статут національної акціонерної страхової компанії “Оранта” (нова редакція). Затверджено на Загальних зборах акціонерів НАСК “Оранта”. Протокол №1 від 24 квітня 1998 р. Перереєстровано в Печерській районній державній адміністрації м. Києва № 00034186 від 08.06.1998 р.
74. Поточне діловодство. Правила добровільного страхування відповідальності товаровиробника. Затверджено рішенням правління НАСК “ОРАНТА” від 28.04.1998 р. № 17.
75. Поточне діловодство. Правила добровільного страхування відповідальності юридичних осіб. Затверджено рішенням правління НАСК “ОРАНТА” від 10.02.1995 р. № 3.
76. Поточне діловодство. Правила добровільного страхування відповідальності наземного перевізника, експедитора. Затверджено рішенням правління НАСК “ОРАНТА” від 15.09.2000 р. № 94.
77. Поточне діловодство. Правила страхування професійної відповідальності. Затверджено рішенням правління НАСК “ОРАНТА” від 25.11.1996 р. № 45.
78. Поточне діловодство. Загальні правила страхування відповідальності перед третіми особами №50. Затверджено президентом ВАТ Українська страхова компанія “Гарант-авто” Ю.О.Лахно 17 серпня 2000 р.
79. Поточне діловодство Моторного (транспортного) страхового бюро України. Справи №26-003/144 та №26-003/145 від 14.05.1998 р.
80. Поточне діловодство Моторного (транспортного) страхового бюро України. Справа №23-03/1070 від 13.09.2000 р.
81. Поточне діловодство Моторного (транспортного) страхового бюро України. Справа №26-03/1302 від 20.03.2001 р.
82. Поточне діловодство Київської міської дирекції НАСК “Оранта”. Справа №1395 від 5 червня 2001 р.
83. Поточне діловодство Київської міської дирекції НАСК “Оранта”. Справа №1164 від 11 квітня 2001 р.
84. Поточне діловодство Чернівецької обласної дирекції НАСК “Оранта”. Справа № 0101 від 28.02.2001 р.
85. Поточне діловодство НАСК “Оранта”. Типовий договір добровільного страхування відповідальності перевізника.
86. Поточне діловодство Чернівецької обласної дирекції НАСК “Оранта”. Договір обов’язкового страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних третім особам та пасажирам від 28 грудня 1999 р. № 1.
87. Поточне діловодство Чернівецького міського відділення НАСК “Оранта”. Договір страхування професійної відповідальності приватного нотаріуса С.М.Іванової від 19.07.2001 р. № 14.
88. Поточне діловодство Чернівецького міського відділення НАСК “Оранта”. Типовий договір добровільного страхування відповідальності товаровиробника, продавця.
89. Поточне діловодство Чернівецького міського відділення НАСК “Оранта”. Типовий договір страхування фінансової відповідальності туристичного підприємства.
90. Поточне діловодство “ГарантТрансПоліс” – Київської філії ВАТ УСК “Гарант-АВТО”. Страховий поліс №19-3155548 від 03.02.1999 р. про страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу З.Л.Гринько.
91. Статут акціонерного товариства закритого типу “Українська Акціонерна Страхова Компанія АСКА”. Затверджено у новій редакції протоколом на зборах Засновників від 21 березня 1995 р. № 6. Перереєстровано виконкомом Ворошиловської районної Ради народних депутатів м. Донецька. Розпорядження від 6 квітня 1995 р. № 88р.
92. Положення про Рівненську філію акціонерного товариства закритого типу “Українська Акціонерна Страхова Компанія АСКА”. Затверджено Протоколом № 7 загальних зборів Засновників ЗАТ “АСКА” 14.04.95 р.
93. Поточне діловодство Рівненської філії ЗАТ “АСКА”. Справа № 193 від 15.07.2001 р.

ІІІ. Література

94. Абелев М., Махова И. Страхование проектной документации для строи-тельства и страхование ответственности проектировщиков // Страховое ревю. – 2000. – Сентябрь. – С.5-8.
95. Агеев Ш.Р., Васильев Н.М., Катырин С.Н. Страхование: теория, практика и зарубежный опыт. – М.: «Экспертное бюро-М», 1998. – 376 с.
96. Александров А.А. Страхование. – М.: Издательство ПРИОР, 1998. – 192 с.
97. Александрова Т.Г., Мещерякова О.В. Коммерческое страхование (справочник). – М.: Институт новой экономики, 1996. – 254 с.
98. Аленичев В.В. Страховое законодательство России. В 2-х томах. Том 1. Зарождение, становление и развитие страхового дела. Х – ХХ вв.: Монография / Под ред. проф. Исаева И.А., проф. Шахова В.В. – М.: ЮКИС, 1999. – 624 с.
99. Аленичев В.В. Страховое законодательство России. Историко-правовое исследование. В 2-х томах. Том ІІ.: Полное собрание правовых актов по страховому делу. Хронологический указатель / Под ред. проф. Исаева И.А. – М.: ЮКИС, 1998. – 584 с.
100. Андреева Е. Проблемы отраслевой классификации страхования в России // Страховое дело. – 2000. – № 5. – С.15-17.
101. Антонова И. Регулирование страховой деятельности на европейском рынке. Новое европейское страховое законодательство // Страховое право. – 1999. – № 1-2. – С.25-33.
102. Архипов А. О предварительных итогах и проблемах страхования авто-гражданской ответственности // Страховое дело. – 2000. – № 10. – С.49.
103. Афанасьева Л.А. Ядерное страхование в капиталистических странах: сравнительно-правовое исследование. – М.: Наука, 1989. – 112 с.
104. Бабенко В. Канали розподілу страхових послуг у промислово розвинутих країнах // Економіка України. – 1997. – № 7. – С.82-86.
105. Базилевич В.Д. Антимонопольні заходи держави і створення конкурентного середовища на страховому ринку України // Фінанси України. - 1998. - № 8. - С.5-11.
106. Базилевич В.Д. Розвиток страхового ринку – стратегічний фактор капіталовкладення // Економіка України. – 1998. – № 3. – С.13-20.
107. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 374 с.
108. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997. – 216 с.
109. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность как охранительное правоот-ношение // Советское государство и право. – 1980. – № 8. – С.122-125.
110. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Страхование. – СПб.: Питер, 2001. – 256 с.
111. Безусов С. Частный нотариус – не должностное лицо // Нотариус. – 1999. - № 1. – С.83-84.
112. Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. Теория и практика. – М.: Издательство Московского университета, 1986. – 155 с.
113. Бех О.В. Заключение по вопросу определения страхового события в договоре страхования профессиональной деятельности нотариуса // Нотариус. – 1999. - № 1. – С.78-81.
114. Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Клименко Н.І. Страхове право України. Підручник для вищих навчальних закладів. За ред. проф. П.Д.Біленчука і О.Ф.Філонюка. – К.: Атіка, 1999. – 368 с.
115. Білоусов Є.М. Договір страхування господарських ризиків. – Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харків, 1997. – 11 с.
116. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с.
117. Брагинский М.И. Договор страхования. – М.: Статут, 2000. – 174 с.
118. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: Издательство «Статут», 1997. – 682 с.
119. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. – М.: «Статут», 1999. – 848 с.
120. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: “Юрид. лит.”, 1976. – 216 с.
121. Братчиков С. Страхование профессиональной ответственности в области информационных технологий // Страховое ревю. – 2001. – № 11. – С.47.
122. Бурроу К. Основы страховой статистики. (Перевод с немецкого). – М.: Издательский центр «Анкил», 1996. – 267 с.
123. Вайер Маркус. Проект закона «Об обязательном страховании гражданской ответственности владельцев механических средств»: юридические проблемы и перспективы // Страховое дело. – 1999. - № 10. – С.53-56.
124. Варламов Д. Принцип «наивысшего доверия» в страховом праве Англии // Страховое дело. – 2001. – № 8. – С.37-40.
125. Варламов Д. Страховой интерес: новое толкование, данное арбитражным судом // Страховое ревю. – 2001. – № 6. – С.41-46.
126. Вар