ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ МІЖ ПОДРУЖЖЯМ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

1.1. Поняття права власності подружжя 12
1.2. Розвиток законодавства про право власності подружжя 23

ВИСНОВКИ ...............................................................................................35

РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

2.1. Право подружжя на спільне майно 41
2.2. Роздільна власність подружжя 64
2.3. Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом (договірний правовий режим майна подружжя) 75
2.4. Умови та момент виникнення режиму спільності
на майно подружжя 91

ВИСНОВКИ ..............................................................................................104

РОЗДІЛ III. Здійснення подружжям майнових прав

3.1. Укладення подружжям угод щодо їх спільного
і роздільного майна 113
3.2. Загальні правові засади поділу майна подружжя .....................................124
3.3. Принципи та порядок судового поділу
спільного майна подружжя ...............................................................................142

ВИСНОВКИ ............................................................................................173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................179

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлюється насамперед процесом корінного реформування відносин власності, спрямованого на ліквідацію соціалістичних засад в економічному і суспільному житті та на формування основ ринкової економіки, рушійною силою яких стали різноманітність форм власності та господарювання, ринкові методи функціонування суспільних інститутів. Безумовно, від рівня урегульованості нових суспільних відносин залежить успіх започаткованих в Україні реформ.
Впродовж останніх десяти років незалежності в Україні сформувався новий інститут права власності, чільне місце в якому зайняв Закон України “Про власність”, який став основою для прийняття інших законів ринкової орієнтації. Однак, як свідчить аналіз цих законодавчих актів, переважна частина їх правових норм присвячена окремим формам права власності, регулюванню відносин за участю суб’єктів підприємництва і лише в поодиноких випадках торкаються права власності подружжя. Не зазнав істотних змін і чинний поки що в цей період Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР 1969 р.( надалі – КпШС), за винятком кількох нововведень про шлюбний контракт. Між тим, майнові відносини нині набули нового змісту, подружжю як суб’єктам права приватної власності можуть відтепер належати не лише об’єкти особистого споживчого призначення, як це було за радянського періоду, але і різноманітне майно виробничо-господарського призначення, подружжя набули більшої свободи у визначенні правового режиму майна, що набувається ними в період шлюбу. Все це вимагає істотного оновлення сімейного законодавства, адже без цього неможливе ефективне вирішення численних майнових спорів, що виникають між подружжям.
Прогалини у правовому регулюванні майнових відносин між подружжям передбачалося вирішити шляхом введення нового сімейного законодавства у вигляді шостої книги “Сімейне право” до проекту нового Цивільного кодексу України. Однак Верховна Рада України віддала перевагу оновленню сімейного законодавства шляхом його кодифікації у вигляді самостійного кодексу і відповідно після законодавчих процедур та врахування зауважень Президента України 10 січня 2002 р. було прийнято новий Сімейний кодекс України (надалі – СК). Однак, як засвідчив аналіз нового СК далеко не усі положення в частині регулювання майнових відносин між подружжям можуть бути визнані беззастережно вдалими, окремі з них можуть викликати неоднозначне тлумачення і труднощі у застосуванні. За таких обставин особливої значимості набувають наукові дослідження проблем сімейного права, які сприятимуть виявленню неефективних норм у новому СК та вибору найоптимальніших моделей регулювання відносин власності між подружжям.
На жаль, поки що вкрай мало в Україні, на відміну від радянського періоду, юридичною наукою надавалося уваги аналізу цих проблем. Найбільш значимою науковою працею останнього часу є монографічне дослідження І.В.Жилінкової “Правовой режим имущества членов семьи” (2000 р.). Зрозуміло, що для вирішення усіх проблем у врегулюванні відносин власності таких праць недостатньо.
Все вищевикладене і обумовило актуальність даної теми та необхідність її комплексного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до теми кафедри цивільного права і процесу Волинського державного університету “Захист права власності та інших конституційних прав громадян”.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз правового регулювання відносин між подружжям, визначення правового режиму їх спільного і роздільного майна, виявлення проблем у застосуванні правових норм у сфері сімейно-майнових відносин, а також розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо змісту права власності подружжя на спільне і роздільне майно і вдосконалення відповідного чинного законодавства.
Для досягнення поставленої мети відповідно визначені основні завдання дисертаційного дослідження: встановити джерела правового регулювання майнових відносин подружжя; виявити правові підстави виникнення права спільної власності на майно, що набувається подружжям в період шлюбу; встановити співвідношення законного і договірного правового режиму майна подружжя; виявити особливості здійснення подружжям права спільної власності та поділу спільного майна; надати рекомендації щодо вдосконалення сімейного законодавства, яке регулює майнові відносини між подружжям.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають між подружжям з приводу майна, що набувається ними в період шлюбу.
Предмет дослідження становлять система законодавчих актів про право власності подружжя на спільне та роздільне майно, практика їх застосування, літературні джерела, надбання юридичної науки.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають закони матеріалістичної діалектики, об’єктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозв’язку; історико-правового висвітлення процесів становлення законодавства про право власності.
Використання в дисертації зазначених та інших загальнонаукових та галузевих методів наукового аналізу надало можливість автору дослідити правову природу права власності подружжя, сформулювати її визначення, розкрити сутність права спільної сумісної та роздільної власності подружжя та встановити взаємодію між ними, сформулювати теоретичні і практичні висновки.
Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських і російських вчених-юристів радянського і сучасного періодів в галузі загальної теорії права, цивільного та сімейного права: Ч.Н.Азімова, С.С.Алексєєва, М.В.Антокольської, С.М.Братуся, Є.М.Ворожейкіна, Д.В. Генкіна, В.С.Гопанчука, К.А.Граве, А.С.Довгерта, О.В.Дзери, О.О.Єрошенко, Н.М.Єршової, О.С.Йоффе, І.В.Жилінкової, О.М.Калітенко, Н.С.Кузнєцової, В.М.Коссака, В.В.Луця, Р.П.Мананкової, Г.К.Матвєєва, В.П.Маслова, В.Л. Мусіяки, О.А.Пушкіна, О.А.Підопригори, З.В.Ромовської, В.О.Рясенцева, В.І.Семчика, Є.А.Суханова, В.М.Самойленка, В.А.Тархова, Ю.К.Толстого, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, Ю.С.Червоного та інших дослідників загальних проблем права власності, та права спільної власності подружжя.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше після прийняття нового Сімейного кодексу України на рівні комплексного дослідження сформульовано низку важливих висновків щодо поняття, змісту права спільної та роздільної власності подружжя, умов його здійснення.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних основних положеннях:
1. Правовий режим майнових відносин подружжя характеризується встановленням законом прямих та опосередкованих обмежень у набутті права власності та його здійсненні (дія принципу спільності на придбаване майно незалежно від волі подружжя, необхідність взаємного узгодження певних дій щодо здійснення правомочностей співвласників тощо), що обумовлюється особисто-договірним характером шлюбно-сімейних відносин.
2. Правовий режим майна подружжя визначається автором як відносно самостійний комплекс правових засобів, які становлять засади правового регулювання відносин щодо спільного і роздільного майна подружжя та захисту їх порушених прав.
3. Під майном, належним подружжям за час шлюбу необхідно розуміти грошові кошти, одержані від участі у суспільному виробництві, підприємницької та іншої суспільно-корисної діяльності, майно, придбане за рахунок їх спільних коштів тощо.
4. Поняття “спільна сумісна власність подружжя” не тотожне поняттю “спільне сумісне майно подружжя”. Останнє є більш широким, порівняно з першим, а тому майнові відносини не зводяться до відносин власності.
5. Юридично некоректним є норма ст. 5 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, в якій стверджується, що коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником, адже відповідно до ст. 112 ЦК України та цивілістичної науки вони мають вважатися співвласниками однієї акції.
6. Недоцільною є заміна терміну “роздільна власність”, який використовується поки що в чинному сімейному законодавстві на термін “особиста приватна власність”, як це зроблено в новому СК України, оскільки останній символізує власність громадян радянського періоду.
7. Обґрунтовано висновок про доцільність розповсюдження режиму спільності на плоди, доходи та прибутки, одержані в період шлюбу від роздільного майна одного з подружжя, якщо інше не обумовлено шлюбним контрактом.
8. Шлюбний контракт є складною, комплексною сімейно-правовою угодою, яка має ознаки цивільно-правового договору, а тому на нього мають поширюватися як норми сімейного, так і цивільного права.
Шлюбний контракт, в якому передбачається відмова одного з подружжя від дії режиму спільності майна на майбутній період, фактично є відмовою від своїх прав в майбутньому, а тому кожному з подружжя має бути надане право в односторонньому порядку відновити законний режим спільності майна з моменту звернення з такою заявою до нотаріальної контори.
Невиконання умов шлюбного контракту не може бути підставою для розірвання шлюбу.
9. Чинний КпШС і новий СК дозволяють подружжю в шлюбному контракті встановлювати нерівні частки в майні, яке буде набуватися ними за час шлюбу, або взагалі не передбачати виникнення між ними права спільної сумісної чи часткової власності. В сімейному законодавстві повинна бути норма, яка б гарантувала подружжю певний мінімум майнової спільності майна, наприклад не менш 1/3 від усього майна, що буде набуватися подружжям.
10. Право спільної власності у подружжя за угодами не може виникнути раніше, ніж право приватної власності у того з них, хто є набувачем майна за такою угодою. Обґрунтовано висновок про неприйнятність положення ст. 61 СК про те, що заробітна плата, пенсія та інші доходи подружжя поступають у спільну власність лише після внесення їх до сімейного бюджету, оскільки воно ставить дію законного режиму спільності в залежність від волі того з подружжя, який їх одержав.
11. Кожний з подружжя має однакове право на застосування речево-правових засобів захисту права спільної власності, передбачених Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.
12. Угода, укладена одним з подружжя по розпорядженню спільним майном може бути визнана недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що набувачеві було відомо про незгоду другого з них на укладення такої угоди або коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з них (під впливом насильства, омани, погрози тощо).
13. При укладенні угод, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, спрямованих на відчуження нерухомості фізичною особою у разі відсутності документальних даних про факт її перебування в шлюбі, закон має надати нотаріусу право вимагати від відчужувача письмового застереження про те, що він не перебуває у шлюбі.
14. Добровільний поділ подружжям їх спільного майна є цивільно-правовою угодою, судовий поділ – засобом захисту їх права спільної власності.
15. Поділу судом спільного сумісного майна подружжя обов’язково передує визначення їх часток, які презюмуються рівними. Водночас, відповідно до ст. 28 КпШС суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. В ст. 70 СК запропонована інша конструкція положення про підстави для відступу від принципу рівності часток подружжя, яка визнається дисертантом невдалою, оскільки по-перше в цій статті передбачене надто широке коло таких підстав, по-друге, в цій статті пропонується враховувати сам лише факт проживання дітей з одним з подружжя.
16. Оскільки ні чинним КпШС, ні новим СК не врегульовано порядок визначення часток подружжя у спільному майні за наявності шлюбного договору, дисертант вважає за можливе розповсюджувати на такі відносини правила статей 28, 29 КпШС (статей 69, 70, 71 СК).
17. Якщо подружжю належить лише одна акція, то вона є неподільною і присуджується лише одному з них, а другому – встановлюється грошова компенсація.
18. Поділ вкладу (часток) одного з подружжя в товаристві з обмеженою відповідальністю можливий лише за згодою товариства на прийом другого з них його учасником, а у разі відмови в цьому автором пропонується покладати на дружину-учасника товариства та на товариство солідарний обов’язок сплатити відповідну грошову компенсацію в порядку, встановленому ст. ст. 54, 55 Закону України “Про господарські товариства”.
19. Сам по собі факт зловживання одного з подружжя алкоголем або наркотиками не повинен бути підставою для зменшення розміру його частки в майні, якщо буде встановлено факт його участі у створенні спільної власності.
20. Якщо одному з подружжя належить лише одна акція, то вона не може бути поділена в натурі, а має бути присуджена одному з них (іменна – на ім’я її зареєстрованого володільця), а іншому присуджується грошова компенсація.
Відповідно до висловлених науково-теоретичних висновків автором сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.
Теоретичне і практичне значення дисертаційних положень. Теоретичне значення полягає у тому, що у дослідженні міститься визначення поняття права власності подружжя, комплексний аналіз здійснення подружжям права спільної сумісної та роздільної власності, правові наслідки укладення подружжям угод з приводу їх спільного майна, правові засади поділу майна подружжя, що дає можливість для подальших наукових досліджень та прискорення удосконалення механізму здійснення та захисту права спільної власності. Практичне значення полягає насамперед у тому, що результати дослідження, зроблені висновки сприятимуть більш ефективному розгляду судами справ даної категорії, можуть бути використані для вдосконалення нового СК України, інших законодавчих актів. Вони можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів та вищих навчальних закладів, а також можуть бути корисними для нотаріусів, адвокатів та працівників юридичних служб підприємств, установ, організацій усіх форм власності.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням інституту права спільної власності подружжя після прийняття нового СК, що виконана на монографічному рівні.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права Волинського державного університету, були використані у практичній діяльності в якості приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу при посвідченні шлюбних контрактів, договорів про відчуження частки майна в спільній власності, інших угод, доручень, видачі свідоцтв про право на частку в спільному майні подружжя, про право на спадщину та вчиненні інших нотаріальних дій.
Публікації. Основні висновки та положення дисертації знайшли відображення у 8 (восьми) статтях та інших наукових працях.
Структура дисертації зумовлена завданням та обраним предметом дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох глав, дев’яти параграфів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 180 с. (список використаних джерел - 11 с.). Кількість використаних джерел – 143.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до ст. 63 СК України (ст. 22 КпШС України) кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження спільним майном. Як правило, подружжя досягають згоди щодо здійснення ними правомочностей співвласників. Якщо ж один з подружжя створює іншому перешкоди у володінні, користуванні спільним майном, останній не позбавлений права звернутися з відповідними позовними вимогами до суду. Однак, чинне сімейне законодавство не містить положень, які б визначали конкретні засоби захисту від порушень права спільної власності одним з подружжя (співвласником) чи третіми особами.
Відсутні конкретні вказівки про такі засоби і в новому СК України. На думку дисертанта, у новому сімейному законодавстві необхідно передбачити правило про те, що захист права спільної сумісної чи часткової власності та інших їх майнових прав здійснюється засобами, передбаченими Сімейним кодексом, Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами.
Здійснюючи правомочності співвласників, подружжя може укладати щодо спільного майна різноманітні угоди. Згідно зі ст. 65 СК при укладенні договорів одним із подружжя припускається, що він діє зі згоди другого з подружжя (п. 2). Власне така норма не є новелою, адже вона відтворює лише з деякими редакційними особливостями зміст ч. 2 ст. 25 КпШС. Однак у судовій практиці досить гостро постає проблема про правові наслідки угоди, укладеної одним з подружжя без згоди другого. У новому СК зроблена спроба вирішення цієї проблеми. Так, в ч. I ст. 65 СК записано, що “дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового”. У викладеній редакції ця норма має кілька недоліків. По-перше, право подружжя оспорювати укладені одноособово угоди ніколи не заперечувалося і в радянський період, адже кожна особа має право звернутися з позовом про захист порушених цивільних прав. Однак такий позов може бути задоволений лише за наявності для цього підстав. У СК не встановлено обов’язок суду визнавати таку угоду недійсною. По-друге, поняття “дрібна побутова угода” завжди буде давати підстави для його неоднозначного тлумачення і незрозуміло хто має визнавати угоду дрібною побутовою ще до звернення до суду. Подружжя мають право звертатися до суду незалежно від значимості угоди, інша справа, що суд повинен дати правову оцінку цій угоді. Тому на думку дисертанта, у новому сімейному законодавстві бажано було б передбачити норму наступного змісту: “Угода, укладена одним з подружжя по розпорядженню спільним майном може бути визнаною недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що набувачеві спільного майна було відомо про незгоду другого з подружжя на укладення такої угоди або коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з подружжя (під впливом насильства, омани, погрози тощо)”.
Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення. Це можливо як за загально-правовими підставами (шляхом відчуження спільного майна за угодами іншим особам, його споживання, знищення тощо), так і за підставами, передбаченими сімейним законодавством, тобто за спеціальними підставами. Найпоширенішою спеціальною підставою припинення права спільної власності на набуте подружжям в період шлюбу майно, є його поділ, в результаті якого встановлюється частка кожного з подружжя у спільному майні відповідно до чого вчиняється його розподіл в натурі у порядку, встановленому статями 28, 29 КпШС України.
Якщо ж поділ спільного майна здійснюється подружжям, то постає питання про його правову природу в системі цивільно-правових договорів, про порядок його укладення тощо. На погляд дисертанта, поділ спільного майна подружжям необхідно розглядати самостійним цивільно-правовим договором, за яким кожна з сторін (подружжя) зобов’язується надати одна одній певну частину майна з належної їм спільної власності, на який повинні розповсюджуватися норми сімейного та цивільного законодавства.
Чинне сімейне та цивільне законодавство не містять положень про порядок оформлення угод про поділ майна між подружжям. Безумовно у такому разі цілком логічно на угоди про поділ між співвласниками спільного майна розповсюдити загальні положення цивільного законодавства про укладення угод в усній, письмовій (простій та нотаріальній). Зокрема, ця проблема частково лише щодо поділу об’єктів нерухомості вирішена в новому СК, згідно ст. 69 якого “договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений”. Наведена норма є необхідною, але могла б набути більшої завершеності, коли б в ній було застереження про встановлюваний договором правовий режим поділеного (виділеного) майна, а саме, що воно належить кожному з них на праві приватної власності або на праві спільної часткової власності.
При поділі подружжям спільного майна може виникнути питання про межі їх свободи у визначенні розміру часток у цьому майні та порядку проведення поділу. Чинним законодавством України не встановлено конкретних вимог для позасудового поділу спільного майна подружжя за їх обопільною згодою. Дійсно, немає ніякого законодавчого підґрунтя та юридичних аргументів для того, щоб не визнавати за подружжям право на вільний поділ спільного майна. Чоловік і дружина, як і інші суб’єкти цивільних правовідносин, мають право на свободу укладення договору. Водночас, на погляд дисертанта, договір поділу спільного майна подружжя може бути визнаний як і будь-який інший договір, недійсним за підставами, встановленими Цивільним кодексом України, згідно з яким недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей, а також за підставами, передбаченими сімейним законодавством. Оскільки чинне шлюбно-сімейне законодавство не забороняє подружжю ділити належне їм спільне майно на власний розсуд, то встановлення угодою подружжя нерівних часток само по собі не може бути підставою для визнання її недійсною. Але, якщо угода подружжя про поділ майна в нерівних частках була укладена внаслідок обману, насильства, погрози або з порушенням інших вимог, передбачених законодавством, вона може бути визнана недійсною.
Відповідно до ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Однак, перш ніж здійснити поділ конкретного спільного майна подружжя суду необхідно визначити розмір часток кожного з них, які презюмуються рівними. Водночас відповідно до ст. 28 КпШС в окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Перераховані обставини для відступу від принципу рівності часток слугують підставою для збільшення частки одного з подружжя і водночас підставою для зменшення частки другого з них.
Новий СК в ст. 70 також передбачає можливість встановлення подружжю нерівних часток. Однак положення ст. 70 СК сформульовані певною мірою невдало. По-перше, в ній пропонується занадто широке коло підстав для відступу судом при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності їх часток, що фактично руйнує дію такого принципу. По-друге, якщо ст. 28 КпШС надає суду право враховувати певні інтереси неповнолітніх дітей, то в новому СК запропоновано збільшувати частку одного з подружжя лише за умови, що з ним “проживають діти”. По-третє, редакція п. 2 ст. 70 СК, який надає можливість відступу від принципу рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачає його на шкоду інтересам сім’ї, буде давати підстави для довільного тлумачення.
Оскільки ні чинним КпШС, ні новим СК не врегульовано порядок визначення розміру часток та поділу спільного майна, набутого в період дії шлюбного договору, дисертант вважає за можливе розповсюджувати на такі відносини правила статей 28, 29 КпШС (статей 69, 70, 71 нового СК), якщо шлюбним договором не встановлено інше.
З норми ст. 29 КпШС вбачається, що суд може застосувати будь-який з трьох варіантів поділу спільного майна подружжя, що залежить від особливостей речевого складу майна. Не може суперечити закону одночасне застосування судом усіх трьох варіантів поділу майна, тобто одну частину речей поділити в натурі, другу частину розподілити між подружжям з врахуванням їх вартості, третю частину конкретних речей присудити в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому з них його частку грішми.
Наведені принципові положення про поділ судом спільного майна подружжя знайшли своє позитивне випробування в судовій практиці, а тому обґрунтовано знайшли своє адекватне відображення в ст. 71 СК.
Спосіб поділу спільного майна суд застосовує з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей, кожного з подружжя, стану їх здоров’я, забезпеченості житлом, особливостей речового складу майна тощо. Звичайно, найбільш прийнятним способом є поділ майна в натурі, якщо після цього можливе його подальше використання за призначенням. Однак немає потреби ділити кожну річ в натурі, а щодо неподільних фізично неможливо це зробити.
Найпоширенішим способом поділу спільного майна в судовій практиці є розподіл окремих майнових об’єктів з врахуванням їх значимості, потреб у них кожного з подружжя, їх професійної діяльності, можливості використання певних речей для задоволення інтересів неповнолітніх дітей. Таким чином, суд при цьому має кожному виділити певну кількість речей на суму, еквівалентну встановленій частці у спільному майні.
Нарешті третій спосіб поділу майна може застосовуватися у поєднанні з першими двома, що вже розглянуті, або самостійно. У першому випадку потреба у його застосуванні виникає тоді, коли суд, наприклад, здійснив розподіл спільного майна подружжя, внаслідок якого вартість виділених одному з них речей перевищує вартість речей другому з них відповідно до їх часток. За таких обставин суд зобов’язує дружину, якому присуджено речі вищої вартості, сплатити другому відповідну грошову компенсацію.
У новому Земельному кодексі України передбачена можливість поділу між подружжям спільної земельної ділянки, але не визначено випадки, в яких такий поділ неможливий. На думку дисертанта, у разі неможливості поділу земельної ділянки, що є спільною сумісною власністю подружжя в натурі, судом визначається порядок користування нею.
Якщо подружжю належить лише одна акція, то вона має присуджуватися одному з них, а другому – встановлюється грошова компенсація.
У зв’язку з тим, що в товаристві з обмеженою відповідальністю право на вклад (частку) пов’язується безпосередньо з особою засновника (учасника) стверджується, що поділ вкладу одного з подружжя можливий лише за умови згоди такого товариства на прийом другого з них у його учасники. У разі відмови товариства у поділі вкладу автором пропонується покладати на дружину-учасника товариства та на товариство солідарний обов’язок сплатити відповідну грошову компенсацію в порядку, передбаченому ст. 54, ст. 55 Закону України “Про господарські товариства”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Законодавчі та нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. - 1996, N 30, Ст. 141.
2. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. (з наступними змінами) // Кодекси України. –Том 2. –К.: Юрінком Інтер, 1999.
3. Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. –1963. -№ 30. –Ст. 463.
4. Проект Цивільного кодексу України (в редакції від 25 серпня 1996 р.) // Українське право. –1996. –№ 2(4). –1996. –С. 31-470; Українське право. –К., 1999. -№ 1.
5. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. (з наступними змінами) // Кодекси України. –Том 2. –К, 1999.
6. Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20.06.1969 р. (з наступними змінами) // Кодекси України. –Том 2. –К, 1999.
7. Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 31 травня 1926 р. // СУ УССР. –1926. -№ 67-69. –Ст. 440.
8. Сімейний кодекс Російської Федерації від 8 грудня 1995 р.
9. Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне та опікунське право РРФСР від 22 жовтня 1918 р. // СУ РСФСР. –1918. -№ 76-77. –Ст. 818.
10. Кодекс законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку УРСР 1919 р. // Известия Киевского Совета рабочих депутатов. – июль. –1919.
11. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради України (надалі – ВВР). –1969. -№ 26. –Ст. 204; 1970. -№ 2. –Ст.16.
12. Цивільний кодекс УРСР від 16.12.1922 р. // Гражданское законодательство СССР и союзных республик. –М.: Гос. Изд-во Юридической литературы, 1957. –С. 255-302.
13. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. –1991. -№20. –Ст. 249.
14. Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради. –1991. -N 49, Ст.682.
15. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. -№ 24. –Ст. 272.
16. Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” в ред. від 22.06.1993р. // Закони України. Т.2. –К., 1996. –С. 486-501.
17. Закон України від 24 грудня 1993 р. “Про органи реєстрації актів громадянського стану” // Законодавство України про шлюб, сім’ю та спадкування. –К., 1998. –С. 204-212.
18. Закон України “Про нотаріат” від 2.09.1993 р. // Законодавство України про нотаріат // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –1998. -№5. –С. 214-270.
19. Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - N 18. - Ст. 78
20. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. -1996, N 19, ст. 80.
21. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради УРСР. –1991. -№ 25. –Ст. 281.
22. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р.// Відомості Верховної Ради. – 1991. -N 38. Ст.508.
23. Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. -1992, N 24, ст.352.
24. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. -1992, N 36. Ст.524.
25. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” у редакції від 19 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. –1997. -№ 17. –Ст. 122.
26. Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 15.05.96р. (з наступними змінами) // Відомості Верховної Ради України. –1996. -№ 34. –Ст. 160.
27. Закон України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997р. // Відомості Верховної Ради, 1998, N 15, ст.67
28. Типовий статут житлово-будівельного кооперативу УРСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР 30 квітня 1985 р. № 186 // Житлове законодавство України / Укладачі: М.К.Галянтич, Г.І.Коваленко. –К.: Юрінком Інтер, 1998. –С. 132-157.
29. Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р.) // Житлове законодавство України / Укладачі: М.К.Галянтич, Г.І.Коваленко. –К.: Юрінком Інтер, 1998. –С. 276-282.
30. Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. // Урядовий кур’єр. –1998. –9 липня.
31. Основи Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім’ю, затвердженими 26 червня 1968 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. –1968. -№ 276. –Ст. 241.
32. Декрет від 20 лютого 1919 р. “Про громадянські шлюби” // // СУ УССР. –1919. -№ 12. –Ст. 144.
33. Декрет від 20 лютого 1919 р. “Про розлучення” // СУ УССР. –1919. -№ 12. –Ст. 144.
34. Постанова ЦВК і РНК СРСР “Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги “роженицям”, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширення мережі родильних будинків, дитячих ясель і дитячих садків, посилення кримінального покарання за неплатіж аліментів і про деякі зміни в законодавство про розлучення”27 червня 1936 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. –1944. -№ 37; 1944. -№ 45.
35. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. “Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинства, про встановлення почесного звання “Мати-героїня” і заснування ордена “Материнська слава” та медалі “Медаль материнства” // Ведомости Верховного Совета ССР. –1944. -№ 37; 1944. -№ 45.
36. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 28 січня 1991 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР з питань, що стосуються жінок, сім'ї та дитинства” // Відомості Верховної Ради УРСР. –1991. -N 9. Ст. 89.

Спеціальна література

37. Агафонова Н.Н. Право частной собственности граждан на квартиру. –Автореферат дис. канд. юр.наук. –М., 1994.
38. Аграрне право України: Підручник / В.З.Янчук, В.І.Андрійцев, С.Ф.Василюк та ін.; За ред В.З.Янчука. –2-е вид., перероб. та допов. –К.: Юрінком Інтер, 2000. –720 с.
39. Антокольская М.В. Лекции по семейному праву: Учебное пособие. –М., 1995.
40. Антокольская М.В. Семейное право: Учебник. –М.: Юристъ, 1996.
41. Антокольская М.В. Семейное право: Учебник. –Изд.2-е. –М.: Юристъ, 2001. –336 с.
42. Бошко В.И. Очерки советского семейного права. –К.: Госполитиздат УССР, 1952.
43. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. –М.: Изд-во «Статут», 1997.
44. Вінник О.М., Щербина В.С. Акціонерне право: Навчальний посыбник / За ред. проф. Щербини В.С. –К.: Атыка, 2000. –544 с.
45. Вовк О. Права громадян на землю в сільській місцевості (проблемні питання) // Право України. –1997. -№ 6.
46. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. –М.: «Юрид.лит.», 1972.
47. Гойхбарх А.Г. Сравнительное право. –М., 1925.
48. Гордон М.В. Из истории советского семейного права Украинской ССР // Ученые записки Харьковского юридического института. –Т.XI. –Вып. II. –1958. –С. 79-80;
49. Граве К.А. Имущественные отношения супругов. –Госюриздат, 1960.
50. Граве К.А, Имущественные отношения супругов. –Саратов, 1975.
51. Гражданское право. Учебник. Часть III / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. –М.: Проспект, 1999. –592 с.
52. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран. Сборник нормативных актов: гражданские и торгове кодексы. Учеб. пособие / Под ред. В.К.Пучинского, М.И. Кулагина. –М.: Изд-во УДН, 1986.
53. Гражданско-правовое положение личности в СССР. –М., 1975.
54. Данилин В. Отличительные черты общей совместной собственности супругов // Советская юстиция. –1969. -№ 23.
55. Данилин В.И. Права супругов на имущество по новому советскому законодательству о браке и семье. Автореферат кан.дис. –М., 1971.
56. Дзера О.В. Укладення подружжям угод відносно їх спільного майна // Радянське право. –1978. -№ 11.
57. Дзера О.В. Правові відносини в радянській сім’ї. –К., 1983.
58. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. Монографія. –К.: Вентурі, 1996. –272 с.
59. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. Автореферат канд..дис. –К., 2001.
60. Дзыба Р.А. Равноправие супругов – основной принцип советского семейного права. –М., 1972.
61. Дяченко Т. Гарантії прав членів сім’ї при поділі майна подружжя // Радянське право. –1971. -№ 9.
62. Еремеев Д.Ф. Право личной собственности в СССР. –М., 1958.
63. Ершова Н.М. Развитие советского семейного права // СССР – Австрия: проблемы гражданского и семейного права. –М., 19__.
64. Ершова Н.М. Вопросы семьи в гражданском праве. –М.: «Юрид.лит.», 1977.
65. Жилинкова И.В. Право собственности супругов. –Х.: “Ксилон”, 1997.
66. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. Х.: «Ксилон», 2000. –398 с.
67. Иоффе О.С. Обязательственное право. «Юрид. лит.», 1975.
68. Иоффе О.С. Советское гражданское право. Т.3. –Ленинград, 1965.
69. Калітенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: Автореф. дис. канд. юр.наук. –Харків, 2001.
70. Караханян Г.А. Право общей совместной собственности в СССР: Автореферат канд.дис. –Ереван, 1969.
71. Кобышев О.А. Личные и имущественные права и обязанности супругов по российскому законодательству. –М., 1998.
72. Кодекс о браке и семье Украины. Научно-практический комментарий. –Харьков, 2000.
73. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР. Науково-практичний коментар. –Київ, 1973.
74. Колонтай А. Семья и коммунистическое государство. –М., 1918.
75. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации. –М., 1999.
76. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка –К.: Наукова думка, 1999.
77. Красько И.Е. Правовая природа брачного контракта // Проблеми законності. –Харків, 1998. –Випуск № 33.
78. Маркова М.Г. Понятие и содержание общей собственности в период строительства коммунизма в СССР. –Харьков, 1968.
79. Маслов В.Ф. Вопросы общей собственности в судебной практике. –М., 1963.
80. Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в период строительства коммунизма в СССР. –Харьков, 1968.
81. Маслов В.Ф., Подопригора З.А., Пушкин А.А. Действующее законодательство о браке и семье. –Харьков, 1972.
82. Маслов В.Ф. Подопригора З.А., Пушкин А.А. Действующее законодательство о браке и семье. –К., 1986.
83. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. –Киев, Изд-во КГУ, 1960.
84. Матеріали обговорення проекту Сімейного кодексу в Харківському відділенні Українського юридичного Товариства // Вести советской юстиции. –1924. -№ 14.
85. Немков А.М. Имущественные правоотношения в семье. –Пермь, 1966.
86. Нотаріальне оформлення цивільно-правових документів. Зразки. Роз’яснення. Нормативні акти. –К., 1999.
87. Пергамент А.И. Основы законодательства о браке и семье. –Харьков, 1972.
88. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України: Навч. посібник. –3-тє вид. -К.: МАУП, 1998. –320 с.
89. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. –К., 1998.
90. Право власності в Україні: Навч.посібник / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та ін.; За заг.ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. –К., Юрінком Інтер, 2000.
91. Проценко Т.П. Правовий режим майна селянських(фермерських) господарств України. –К., 2000.
92. Рабинович Н.В. Личные и имущественные отношения в советской семье. –Ленинград, Изд-во ЛГУ им. А.А. Жданова, 1952.
93. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні. –К.: Юрінком Інтер, 2000. –528с.
94. Рейхель М. Законодательный итоги 2-й сессии ВУЦИК XI созыва // Вестник советской юстиции. –1925. -№ 21.
95. Рейхель М.О. Общеимущественные отношения в советском праве // Советское государство и право. –М., 1940. -№ 8-9. –С. 130-142.
96. Ромовская З.В. Защита в советском гражданском праве. –К., 1985.
97. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. –Львов, 1985.
98. Рясенцев В.А. Семейное право. –М.: “Юрид.лит”, 1967.
99. Рясенцев В.А. Семейное право. –М.: «Юрид.лит.», 1971.
100. Свердлов Г.М. Брак и развод. –М.-Л: Изд-во АН СССР, 1949.
101. Сімейне право України. –К.: Вентурі, 1997.
102. Сливицкий В.И. Кодекс законов УССР о семье, опеке, браке и об актах гражданского состояния // Вестник советской юстиции. –1925. -№ 22.
103. Советское гражданское право. –Ленинград, 1958.
104. Советское гражданское право. -М., 1968. –Т.1.
105. Советское хозяйственное право. –К., 1986.
106. Сосипатрова Н.Е. Брачный договор : правовая природа, содержание и прекращение // Государство и право. –1999. -№ 3.
107. Тархов В.А. Советское семейное право. –Саратов, 1963.
108. Фурса С.Я., Фурса Є.Ї. Нотаріат в Україні. –К., 1999.
109. Халфина Р.О. Право личной собственности граждан СССР. –М., 1955.
110. Харитонов Е.О. История частного (гражданского) права Европы. –Одесса, 1998.
111. Хозяйственное право. –М., 1967.
112. Хозяйственное право. –М., 1983.
113. Цеткин К. Воспоминания о Ленине. –М., 1955.
114. Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. Книга перша / За ред. О.В.Дзери , Н.С,Кузнєцової –К.: Юрінком Інтер, 1999.
115. Цивільне право. Частина перша. –К.:Вентурі, 1997.
116. Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. –К., 1971.
117. Червоный Ю.С. Общее имущество супругов по советскому праву: Автореферат канд.дис. –Харьков, 1952.
118. Шахматов В.П. Вопросы семейного права в практике судов. –М., 1963.
119. Шахматов В.П. Новое советское законодательство о браке и семье. Часть 1. –Томск, 1969.
120. Шевченко Я.Н. Совершенствование законодательства о семье (Теоретические проблемы соотношения гражданского и семейного законодательства). –К.: Наукова думка», 1986.
121. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) –М.: Фирма «СПАРК», 1995.
122. Явор О.А. Функції шлюбного контракту в сімейному праві України. –Автореферат канд.дис. –Харків, 1996.

Судова та арбітражна практика

123. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12 червня 1998 р. № 16 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп.редактор П.І.Шевчук. –К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 106-123.
124. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 р. (з наступними змінами) “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок” // Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. –К., 1999. -№ 5. С. 107-114.
125. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. –К., 1998. –С. 32.
126. Постанова Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна” від 31 березня 1989 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного суду України. –К., 1995. –Ч. 1. –С. 86.
127. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи” // Законодавство України про нерухомість. –К.: Юрінком Інтер, 1999. –С. 58-61.
128. Постанова Пленуму Верховного Суду УРСР “Про деякі питання, що вникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” від 15 червня 1973 р. (в редакції постанови Пленуму від 24 квітня 1981 р. № 4) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду Української РСР. –К., 1985. –С. 74-75.
129. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду РРФСР від 20 травня 1976 р. // Бюллетень Верховного Суда РСФСР. –1976. -№ 10. –С. 4-5.
130. Постанова Президії Вінницького обласного суду від 7 березня 1996 р. // Рішення Верховного суду України. Щорічник. –1997. –с. 68-69.
131. Постанова президії Черкаського обласного суду від 15 лютого 1973 р. / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -№ 3. –1995. –С. 97-98.
132. Постанова Президії Вінницького обласного суду // Практика судів України в цивільних справах. –1995. -№3. –С. 107-108.
133. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР // Радянське право. –1965. -№ 1., стор.124.
134. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР від 17 грудня 1975 р. // Радянське право. –1976. -№ 6. –С. 103.
135. Рішення Луцького міського суду від 4 жовтня 1996 р. // Архів Луцького міського суду за 1996 р. Справа № 2-168
136. Рішення Луцького міського суду у справі № 1462-2780 від 19 грудня 2000 р.; Архів Луцького міського суду за 2000 р.
137. Рішення Луцького міського суду у справі № 2-214 від 7 липня 1999 р. // Архів Луцького міського суду за 1999 р.
138. Рішення Луцького міського суду у справі № 2-1685 від 16 липня 1999 р. // Архів Луцького міського суду за 1999 р.
139. Рішення Луцького міського суду у справі № 2-168 від 4 жовтня 1996 р. // Архів Луцького міського суду за 1996 р.
140. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду СРСР у справі № II-вих // Судова практика Верховного Суду УРСР. –1947. -№ 7. –С. 23.
141. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду СРСР у справі № М-ко// Судова практика Верховного Суду СРСР. –1950. -№ 9. –С. 40.
142. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду УРСР // Радянське право. –1972. -№2. –С. 104-105.
143. Ухвала судової колегії з цивільних справ Київського обласного суду від 4.02.1972 р. –Справа № 92-94.