СПАДКОВЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Краткое описание

ЗМІСТ
стор.
Вступ.....................................................................................................................................3

Розділ 1. Спадкове правовідношення – різновид цивільного правовідношення .....................................................................................................................................................11
1.1. Поняття спадкового правовідношення та його юридична природа......................................................................................................................................11
1.2. Місце спадкового правовідношення серед інших цивільно-правових відносин.....................................................................................................................................69

Розділ 2. Розвиток спадкового правовідношення.....................................................79
2.1. Виникнення спадкових правовідносин.....................................................................79
2.2. Прийняття спадщини як другий етап розвитку спадкового правовідношення.....................................................................................................................102

Розділ 3. Елементи спадкового правовідношення...................................................124
3.1. Теоретичні питання змісту спадкових правовідносин..........................................124
3.2. Спадкове майно як об’єкт спадкового правовідношення. Особливості спадкування окремих видів майна........................................................................................137
3.3. Проблеми суб’єктного складу спадкового правовідношення..............................178

Висновки та пропозиції...................................................................................................196

Список використаних джерел........................................................................................208

ВСТУП

Актуальність теми дослідження в сучасний період визначається фактором переходу суспільства від адміністративно-командної до ринкової економіки, що в свою чергу призводить до зміни форми власності на матеріальні ресурси та механізму регулювання економіки. Реформування правового режиму відносин власності та зобов’язальних відносин стало підставою виникнення спадкових правовідносин нового змісту, розвиток яких є основою для розробки загальнотеоретичної та законодавчої бази інституту спадкування.
Вибір теми дослідження зумовлюється зростаючою роллю права приватної власності громадян та порядку її спадкування в умовах становлення ринкової економіки, необхідністю реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин.
Незважаючи на наявність цілої низки нормативних актів, що регулюють відносини спадкування, законодавство з цього питання і його теоретична база залишаються недостатніми для комплексного та ефективного регулювання зазначених відносин і потребують подальшого вдосконалення. Врахування цих обставин послужило підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № ДР0198UOO7725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний комплексний науковий аналіз спадкових правовідносин, теоретичне обгрунтування положень та конструкцій спадкового права, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового регулювання спадкових відносин, захисту прав і законних інтересів їх суб’єктів.
Відповідно до поставленої мети, дисертантом були поставлені наступні основні завдання:
- проаналізувати правову природу спадкового правовідношення;
- визначити місце спадкового правовідношення серед інших цивільно-правових відносин;
- виявити підстави виникнення спадкових правовідносин, особливості їх розвитку та припинення;
- визначити зміст спадкового правовідношення;
- проаналізувати поняття “спадкове майно” в умовах становлення ринкових відносин;
- розкрити специфіку суб’єктного складу спадкового правовідношення;
- розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного спадкового законодавства, окреслити перспективи та основні напрямки його розвитку.
Об’єктом дослідження є відносини, що складаються в сфері спадкування в умовах розвитку ринкової економіки. Аналізуються поняття і правова природа спадкового правовідношення, його місце серед інших цивільно-правових відносин, динаміка, особливості змісту, об’єктів та суб’єктного складу спадкового правовідношення.
Предмет дослідження складає система нормативних актів, які регулюють відносини спадкового наступництва, судова та нотаріальна практика їх застосування, літературні джерела.
Методологічна, теоретична та емпірична основи дослідження
Методологія дослідження грунтується на застосуванні сучасних методів пізнання, які використовуються суспільними науками, В процесі проведення дослідження дисертантом застосовувалися методи системного аналізу, історичний, порівняльний, логіко-юридичний, соціологічний.
При дослідженні поставленої проблеми дисертант спирається на поняття і категорії, розроблені наукою загальної теорії права: правовідносин, суб’єктивного права та юридичного обов’язку, правосуб’єктності, юридичного факту. В роботі використовуються досягнення галузевих правових наук, зокрема, сімейного права, цивільного процесуального права.
Теоретичною основою для висновків, сформульованих у дисертації, становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених-правознавців дореволюційного, радянського і сучасного періодів: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антімонова, С.М. Братуся, М.Ю. Барщевського, В.В. Васильченка, Г.Ф. Гітцига, М.В. Гордона, К.О. Граве, В.П. Грибанова, В. Демченка, О.В. Дзери, В.К. Дронікова, Е.Б. Ейдінової, Ю.О. Заіки, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, П.С. Нікитюка, І.Б. Новицького, С.Г. Пасічник, І.С. Перетерського, Л.К. Радзієвської, З.В. Ромовської, В.І. Серебровського, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, В.Ю. Чуйкової, Я.М. Шевченко, Л.В. Шевчук та ін.
В дисертації використані праці державних і політичних діячів, істориків, філософів.
Нормативною базою дисертації є чинне цивільне законодавство. Емпіричною базою дисертації стали узагальнення судової практики, матеріали конкретних судових справ, а також досвід дисертанта, набутий у процесі здійснення педагогічної та консультативної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів. Проблемам спадкування завжди приділялася певна увага в юридичній літературі. Але зазначені проблеми досліджувалися вченими-юристами здебільшого в період панування адміністративно-командної економіки, де основні акценти були зміщені на похідний характер права власності громадян від суспільної соціалістичної власності, що потягло за собою зведення об’єктів права власності громадянина до речей суто споживчого, особистого призначення. А це, в свою чергу, зумовило зосередження уваги дослідників переважно на розгляді обмеженого кола питань і не могло не відбитися на ступені ретельності дослідження проблем спадкового права, детальності регулювання його основних положень.
За останній період вітчизняна цивілістика поповнилася дослідженнями окремих питань інституту спадкування, зокрема, кандидатськими дисертаціями В. В. Васильченка “Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України” (1997 р.), В. Ю. Чуйкової “Правові питання спадкування за заповітом” (1999р.), Л. В. Шевчук “Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України” (2001 р.), навчальним посібником Ю. О. Заіки та В. М. Співака “Право власності. Спадкове право” (2000 р.). Питання спадкового права також були предметом дослідження у статтях, тезах та повідомленнях наукових конференцій.
Разом з тим в Україні до цього часу немає жодної фундаментальної роботи, присвяченої всебічному дослідженню спадкового правовідношення, що є надзвичайно важливим для вироблення загальної теорії спадкового права і обгрунтування практики його застосування. Необхідність комплексних розробок з проблем спадкування набуває особливої актуальності в умовах реформування цивільного законодавства, створення нового Цивільного кодексу України.
Новизна дослідження полягає в наступних основних положеннях, які виносяться на захист:
1. Спадкове правовідношення – це цивільно-правове відношення, яке виникає на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця) та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов’язків з приводу універсального та сингулярного спадкового наступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов’язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця.
2. Обгрунтовується положення про недоцільність збереження у новому законодавстві особливого правового режиму спадкування права на вклад і про необхідність включення цього права до складу спадщини в усіх випадках. За чинним ЦК України норми спадкового права розповсюджуються на випадки посмертного переходу вкладів тільки у випадку відсутності заповіту або спеціального розпорядження вкладника кредитній установі на випадок його смерті, у разі наявності заповіту або розпорядження щодо вкладу, право на вклад у спадщину не входить. З цього випливає, що вклад може бути виданий набувачеві в будь-який час після смерті вкладника, для одержання цього вкладу на вимагається наявність свідоцтва про право на спадщину, з вартості вкладу не вираховується обов’язкова частка і не можуть бути задоволені претензії кредиторів померлого вкладника. Особливий правовий режим спадкування вкладів призводить до суттєвого порушення інтересів як кредиторів спадкодавця, так і членів його сім’ї, які внаслідок непрацездатності або неповноліття мають право на обов’язкову частку у спадщині.
3. На підставі детального дослідження правової природи інституту розпорядження вкладника кредитній установі про посмертну видачу вкладу робиться висновок про те, що останнє являє собою односторонню угоду про дарування на випадок смерті, укладену під відкладальною умовою.
4. Існування правила обмеження відповідальності по боргах спадкодавця вартістю спадкового активу пояснюється спрямованістю норм спадкового права на переважне задоволення інтересів спадкоємця.
5. Обгрунтовується висновок про визнання сингулярного наступництва поряд з універсальним формою спадкування і включення його до предмета регулювання спадкового права.
Сингулярне наступництво є тісно пов’язаним з універсальним, оскільки завжди існує у поєднанні з останнім. Це виявляється в тому, що в тексті заповіту легат виступає лише одним з сукупності заповідальних розпоряджень і, як правило, тільки він з цих розпоряджень носить сингулярний характер.
6. Вперше визначаються ознаки сингулярного правонаступництва в спадковому праві: а) сингулярне наступництво не може існувати окремо від універсального, оскільки воно виникає лише після реалізації універсальним наступником (спадкоємцем) волі, спрямованої на прийняття спадщини; б) сингулярне правонаступництво є опосередкованим, адже окреме право зі складу спадщини переходить до уповноважених осіб не від спадкодавця безпосередньо, а від спадкоємця; в) на відміну від універсального, сингулярне наступництво можливо тільки за однією підставою – заповітом, оскільки його виникнення зумовлюється наявністю в заповіті особливих розпоряджень спадкодавця; г) предметом сингулярного наступництва є окреме право, декілька прав, або сукупність прав та обов’язків, причому зміст цих прав та обов’язків є завжди чітко визначеним наперед; д) як правило, ним встановлюються нові, не існуючі відносно сингулярного наступника за життя спадкодавця, відносини; сингулярне наступництво має властивість збереження деяких особистих немайнових відносин померлого (право користування житловим приміщенням, аліментні зобов’язання тощо); е) у відношенні сингулярного наступника розповсюджуються не усі, а лише деякі інститути, притаманні універсальному наступництву.
7. Своєрідність спадкування державою виморочного майна виявляється у тому, що таке наступництво можливо лише за однією підставою – за законом. Іншою істотною ознакою вказаного переходу є незалежність його від волі держави-спадкоємиці: на відміну від інших спадково-правових відносин, держава не вправі усунути даний спадковий перехід, відмовившись від прийняття виморочного майна.
8. Робиться висновок про те, що завершальне місце спадкового права в системі цивільного права цілком відповідає його правовій природі.
9. Підставою виникнення спадкового правовідношення завжди виступає сукупність юридичних фактів – юридичний склад, обов’язковим елементом якого є факт смерті спадкодавця, а також наявність певного ступеню спорідненості зі спадкодавцем, перебування на його утриманні протягом встановленого законодавством строку або входження до числа осіб, які мають право на обов’язкову частку (при спадкуванні за законом); складання заповіту на користь певних осіб (при спадкуванні за заповітом).
10. Обгрунтовується доцільність закріплення правила про те, часом відкриття спадщини є не день, а момент смерті спадкодавця.
11. Стверджується про необхідність більш ефективного захисту прав громадянина, оголошеного померлим у судовому порядку, шляхом надання йому внаслідок його явки у разі неможливості повернення майна в натурі права пред’являти вимоги до недобросовісних набувачів про відшкодування вартості цього майна, а за неможливості – права витребувати грошові суми та інше майно, виручені від продажу, іншої оплатної реалізації спадщини усіма спадкоємцями.
12. Робиться висновок про необхідність збереження в новому Цивільному кодексі інституту вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном як способу прийняття спадщини.
13. Формулюється теза про наявність двох основних етапів у розвитку спадкового правовідношення – відкриття спадщини та прийняття її, в залежності від кожного з яких відбувається зміна характеру спадкового правовідношення, його змісту та суб’єктного складу.
14. Обгрунтовується положення про те, що перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об’єкт, або із одночасним переходом права користування (оренди) цією ділянкою або відповідною її частиною. Факт успадкування земельної ділянки не тягне за собою виникнення права спадкоємця на будівлі і споруди, які знаходяться на цій ділянці, якщо інше не передбачено заповітом.
15. Зазначається, що після смерті засновника приватного підприємства об’єктом спадкового наступництва виступають корпоративні права, які належали засновникові приватного підприємства.
16. Обгрунтовується висновок про недоцільність істотного розширення кола спадкоємців за законом і необхідність його обмеження родичами спадкодавця четвертого ступеня спорідненості.
На захист виносяться також пропозиції, що випливають з вищезазначених положень, спрямовані на вдосконалення цивільно-правового регулювання спадкових правовідносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні висновки дисертанта та зроблені на їх основі практичні пропозиції можуть бути використані при підготовці нового Цивільного кодексу України, а також з метою вдосконалення Законів України “Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про господарські товариства”, “Про авторське право і суміжні права” тощо.
Значення одержаних результатів полягає в тому, що найважливіші положення дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у процесі викладання навчальних курсів “Цивільне право” (Особлива частина) та “Спадкове право” у вищих навчальних закладах.
Окремі положення дисертації можуть бути використані як практичні рекомендації при судовому розгляді справ цієї категорії з метою правильного застосування норм матеріального права, для узагальнень судової практики зі спадкових справ.
Практична значимість роботи полягає також в тому, що одержані в результаті дослідження положення дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати основою подальшого наукового дослідження проблем спадкування.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням спадкового правовідношення. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики застосування законодавства України про спадкування.
Апробація наукових результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 19 квітня 2001 року), на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (16 травня 2001 року).
Результати дослідження використані автором у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять з курсів “Цивільне право. Особлива частина” та “Спадкове право” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та у Фінансово-правовому коледжі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ).
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в чотирьох статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою та характером дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 229 сторінок, список використаних джерел – 22 сторінки і містить 242 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Дослідження, проведене дисертантом, дало змогу сформулювати найбільш важливі теоретичні та практичні висновки, одержані в дисертації:

1. Аналіз концепцій універсального та сингулярного наступництва, співвідношення цих інститутів, всебічний розгляд особливостей інституту спадкування із врахуванням концептуальних положень загальної теорії права дозволяє сформулювати доктринальне визначення спадкового правовідношення. Спадкове правовідношення – це цивільно-правове відношення, яке виникає на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця), та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов’язків з приводу універсального та сингулярного спадкового правонаступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов’язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця.
2. Аналіз правової природи спадкового наступництва, співставлення особливостей універсального та сингулярного наступництва, дослідження історичного розвитку інституту спадкування дозволяє стверджувати про те, що предметом регулювання спадкового права виступають не лише відносини універсального правонаступництва в усіх правах та обов’язках спадкодавця, крім нерозривно пов’язаних з особою останнього, але й відносини сингулярного правонаступництва в окремих, чітко визначених правах спадкодавця або у певній сукупності прав та обов’язків.
3. Дослідження проблем спадкування права на вклад, аналіз особливостей законодавства та правозастосовчої практики з цього питання свідчить про наявність значних прогалин у правовому регулюванні цього інституту, переконує у невиправданості встановлення особливого правового режиму спадкування вкладів, коли вклад може виключатися із складу спадщини, у недоцільності збереження у новому законодавстві особливостей спадкування права на вклад та у необхідності включення цього права до складу спадщини в усіх випадках.
4. Співіснування принципу обмеженої відповідальності за зобов’язаннями спадкодавця (інститут обмеження спадкового пасиву (боргів) вартістю спадкового активу (прав)) та універсального правонаступництва як панівної концепції у спадковому праві пояснюється тим, що спадкове наступництво має на меті, головним чином, забезпечення інтересів спадкоємця. Лише прийнявши це положення, ми можемо обгрунтувати, чому норми інституту спадкового права, визначаючи спадковий перехід в якості наступництва прав та обов’язків як єдиного цілого, іншими словами – визнаючи принцип відповідальності спадкоємців за зобов’язаннями спадкодавця, водночас передбачають обмеження цього принципу дійсною вартістю спадкового майна.
5. Сингулярному правонаступництву в спадковому праві притаманні наступні ознаки: а) сингулярне наступництво не може існувати окремо від універсального, оскільки воно виникає лише після реалізації універсальним наступником (спадкоємцем) волі, спрямованої на прийняття спадщини; б) сингулярне правонаступництво є опосередкованим, адже окреме право зі складу спадщини переходить до уповноважених осіб не від спадкодавця безпосередньо, а від спадкоємця; в) на відміну від універсального, сингулярне наступництво можливо тільки за однією підставою – заповітом, оскільки його виникнення зумовлюється наявністю в заповіті особливих розпоряджень спадкодавця; г) предметом сингулярного наступництва є окреме право, декілька прав, або сукупність прав та обов’язків, причому зміст цих прав та обов’язків є завжди чітко визначеним наперед; д) як правило, ним встановлюються нові, не існуючі відносно сингулярного наступника за життя спадкодавця, відносини; сингулярне наступництво має властивість збереження деяких особистих немайнових відносин померлого (право користування житловим приміщенням, аліментні зобов’язання тощо); е) у відношенні сингулярного наступника розповсюджуються не усі, а лише деякі інститути, притаманні універсальному наступництву.
6. Вивчення питання про перехід спадкового майна у власність держави свідчить про наявність спільних рис переходу до держави виморочного майна із універсальним наступництвом, що, в свою чергу, дає підстави для висновку, що перехід у власність держави майна в порядку виморочності є особливим видом спадкування за законом.
7. Дослідження співвідношення спадкового права з іншими цивільно-правовими інститутами (правом власності, зобов’язальним правом), галузями права (сімейним правом, господарським правом) дає підстави для висновку про те, що завершальне місце спадкового права в системі цивільного права цілком відповідає його правовій природі.
8. Вивчення питання про підстави виникнення спадкових правовідносин свідчить про те, що підставою їх завжди виступає не один юридичний факт, а їх сукупність – юридичний склад (факт смерті спадкодавця, для спадкоємців за законом – наявність певного ступеня спорідненості зі спадкодавцем або перебування на його утриманні протягом визначеного законом строку, для спадкоємців за заповітом – факт складання заповіту на його користь тощо).
9. Розгляд проблем правового регулювання інституту відкриття спадщини переконує у недоцільності збереження норми про те, що часом відкриття спадщини є день смерті особи і у необхідності визнання часом відкриття спадщини моменту смерті спадкодавця (її години та хвилини). Врахування не лише дня, але й моменту смерті спадкодавця необхідно для захисту прав та законних інтересів спадкоємців, з метою чіткого й однозначного вирішення питання комморієнтності, а також для визначення кола об’єктів спадкування.
10. Дослідження способу прийняття спадщини шляхом вступу в управління або володіння нею та практики його застосування дає підстави для твердження, що останній є ефективним і зручним для спадкоємців, адже, з одного боку, свідчить про стійке волевиявлення спадкоємця прийняти спадщину, а з іншого – не є обтяжливим юридичними формальностями та тяганиною. Тому цей інститут вимагає свого збереження і у новому Цивільному кодексі України.
11. Справи про продовження строку на прийняття спадщини повинні розглядатися за правилами особливого провадження, оскільки чинний нині порядок розгляду цих справ у позовному провадженні призводить до тривалих і витратних процесів, ускладнює реалізацію спадкоємцями своїх прав.
12. Розгляд особливостей розвитку спадкових правовідносин дозволяє стверджувати про періодизацію динаміки спадкового правовідношення і надає можливість виділити в ньому два основні етапи – відкриття спадщини та прийняття її, в залежності від кожного з яких змінюється характер спадкового правовідношення, його зміст та суб’єктний склад.
13. Дослідження правового положення спадкового майна у проміжку між моментами відкриття спадщини та прийняття її спадкоємцями свідчить про те, що з моменту відкриття спадщини і до моменту прийняття її спадкоємцями спадкова маса тимчасово може не мати свого суб’єкта, але протягом цього періоду її не можна визнати безхазяйною, оскільки в кінцевому підсумку спадщина буде прийнятою спадкоємцями або перейде у власність держави, тобто цей суб’єкт обов’язково з’явиться.
14. Вивчення юридичної природи об’єкта правового відношення, врахування теорій об’єкта правовідношення та виявлення характерних рис спадкового правовідношення дають підстави стверджувати про необхідність розмежування понять “об’єкт спадкового правовідношення”, яким є спадкове майно (сукупність прав та обов’язків спадкодавця, які переходять у порядку спадкового наступництва до спадкоємця), і “зміст спадкового правовідношення” – права та обов’язки його суб’єктів.
15. Дослідження природи спадкового наступництва після смерті засновника приватного підприємства, аналіз літератури та нормативної бази з цього питання дає підстави для висновку, що об’єктом спадкування виступають корпоративні права, які належали засновникові приватного підприємства.
16. Розгляд одного з центральних питань спадкового права – питання визначення черг спадкоємців за законом, врахування соціальної природи відносин у сім’ї, аналіз сімейних зв’язків та законодавства континентальної системи права переконує у недоцільності істотного розширення кола спадкоємців за законом і необхідності його обмеження родичами спадкодавця четвертого ступеня спорідненості.
Врахування найбільш важливих теоретичних та практичних результатів, одержаних в дисертації, дозволяє сформулювати наступні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства:

I. До Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України у третьому читанні:
1. У статті 48 (48):
у пункті 2:
слова “а також грошей та цінних паперів на пред'явника” виключити;
пункт 4 викласти у такій редакції:
“4. У разі неможливості повернення майна в натурі, якщо майно оголошеного померлим перейшло за правом спадкування до його спадкоємців (в тому числі – до держави) і було реалізовано, після скасування рішення про оголошення громадянина померлим йому повертається грошова сума та інше майно, виручене від реалізації. Це правило не розповсюджується на випадки оплатного переходу майна до недобросовісних набувачів, коли вони зобов’язані відшкодувати його вартість (пункт 3 цієї статті)”.
2. У статті 1507 (1460):
у пункті 2:
слова “день смерті особи” замінити словами “момент смерті особи”;
пункт 3 викласти у такій редакції:
“3. Якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається щодо тієї з них, яка померла пізніше, і переходить до її власних спадкоємців, за умови, що є переконливі відомості про неодночасність настання смерті цих осіб”.
3. У статті 1511 (1464):
перше речення пункту 1 статті доповнити словами “якщо ці обставини були підтверджені у судовому порядку”.
4. У статті 1512 (1465):
пункт 1 доповнити словами “та іншими законодавчими актами”;
доповнити пунктом 4 такого змісту:
“4. До спадкоємців земельної ділянки право власності на будівлі та споруди, розташовані на цій ділянці, одночасно не переходить, якщо інше не передбачено заповітом. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право обмеженого користування чужою земельною ділянкою або її частиною, яка необхідна для використання будівлі (споруди) у відповідності з її призначенням (сервітут). Конкретний обсяг сервітуту визначається за угодою між спадкоємцем будівлі або споруди і власником (спадкоємцем) земельної ділянки”.
5. У статті 1517 (1470):
пункт 1 доповнити словами “крім випадків, коли права та обов’язки, що випливають з цих зобов’язань є нерозривно пов’язаними з особою спадкодавця”;
пункт 2 виключити.
У зв’язку з цим пункти 3, 4, 5 вважати відповідно пунктами 2, 3, 4.
6. У статті 1525 (1478):
доповнити пунктом п’ятим наступного змісту:
“5. На випадок настання смерті відказоодержувача до відкриття спадщини або відмови його від прийняття виконання заповідального відказу від спадкоємця, заповідач може призначити іншого відказоодержувача”.
7. Статтю 1529 (1482) виключити.
8. Статтю 1536 (1489) виключити.
9. Статтю 1537 (1489-1) виключити.
10. У статті 1546 (1498):
пункт 2 виключити.
11. Статтю 1550 (1502) викласти в такій редакції:
“Третя черга спадкоємців за законом
У третю чергу право на спадкування за законом одержують родичі спадкодавця третього ступеню спорідненості (прадід (прабабка) – правнук (правнучка), дядько (тітка) – племінник (племінниця)”.
12. Статтю 1551 (1503) викласти в такій редакції:
“Четверта черга спадкоємців за законом
У четверту чергу право на спадкування за законом одержують родичі спадкодавця четвертого ступеню спорідненості (прапрадід (прапрабабка) – праправнук (праправнучка), двоюрідний дід (двоюрідна бабка) – двоюрідний онук (двоюрідна онука), двоюрідний брат – двоюрідна сестра)”.
13. Статтю 1552 (1504) викласти в такій редакції
“Спадкування утриманцями спадкодавця
1. Утриманцями спадкодавця є непрацездатні особи, що одержували від померлого систематичну допомогу, яка була основним джерелом їх існування, не менше одного року до його смерті.
2. Утриманці спадкодавця одержують право на спадкування в рівних частках зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкування”.
14. Статтю 1558 (1511) викласти у такій редакції:
“Дії, що свідчать про прийняття спадщини
1. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він вступив у фактичне управління або володіння спадковим майном або подав до державної нотаріальної контори (до іншого органу чи посадової особи, які виконують функції нотаріату) за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.
2. Доказом вступу у фактичне управління або володіння спадковим майном є будь-які дії, що свідчать про наявність дійсного волевиявлення спадкоємця, спрямованого на володіння, користування та розпорядження спадщиною. Зазначені дії можуть виражатися у підтриманні майна, що входить до складу спадщини, у належному стані, пред’явленні претензій до боржників спадкодавця, погашенні його боргів, сплаті податків та зборів, здійсненні за рахунок спадщини виплат на покриття витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, по охороні спадкового майна та управлінню ним.
3. Неповнолітня, недієздатна фізична особа, а також особа, обмежена у дієздатності, вважаються такими, що прийняли спадщину, завжди, крім випадків, передбачених пп. 2, 3, 4 статті 1561 цього Кодексу.
4. Порядок прийняття спадщини, передбачений цією статтею, застосовується незалежно від факту перебування спадкоємця у місці відкриття спадщини”.
15. У статті 1560 (1513):
пункт 3 викласти у такій редакції:
“3. Строк для прийняття спадщини, пропущений спадкоємцем, продовжується за заявою спадкоємця судом за умови визнання ним причин пропуску цього строку поважними. Якщо у процесі розгляду справи про продовження строку для прийняття спадщини буде встановлено, що спадкоємець фактично прийняв спадщину шляхом вступу в управління або володіння майном, суд виносить рішення про встановлення юридичного факту прийняття спадщини.
Строк для прийняття спадщини не підлягає продовженню у судовому порядку, якщо спадкоємець звернувся до суду після спливу трьох років з дня закінчення строку для прийняття спадщини”;
доповнити пунктами 4, 5 та 6 такого змісту:
“4. Строк для прийняття спадщини, продовжений спадкоємцеві за письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину, або у судовому порядку, вважається продовженим на строк, аналогічний строку для прийняття спадщини (стаття 1557 цього Кодексу).
5. Спадкоємець, строк для прийняття спадщини якому було продовжено, вправі не приймати спадщину або відмовитися від прийняття спадщини, в тому числі і на користь кого-небудь з інших спадкоємців за правилами статті 1562 цього Кодексу.
6. Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями, спадкоємцеві, строк для прийняття спадщини якому було продовжено, передається лише те з належного його майна, яке збереглося в натурі, а також кошти та інше майно, виручені від реалізації решти належного йому майна”.

II. До Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 р.:
доповнити статтю 254 пунктом сьомим такого змісту:
“7) про продовження строку для прийняття спадщини”.

III. До Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.:
доповнити статтю 11 частиною другою наступного змісту:
“У випадку смерті підприємця його права та обов’язки, що випливають із здійснюваної ним підприємницької діяльності, переходять до його спадкоємців лише за умови їх державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності”.

IV. До Закону України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.:
1. Доповнити статтю 28 частинами четвертою, п’ятою та шостою наступного змісту:
“У разі смерті акціонера, який на момент її настання не оплатив у повному обсязі вартість акцій, у його спадкоємців виникає право власності на акції лише за умови і з моменту оплати акцій в межах сум, не внесених спадкодавцем”;
“При відмові спадкоємця акціонера від проведення оплати вартості акцій, частково оплачених померлим акціонером, йому повертаються грошові суми, внесені спадкодавцем з метою оплати вартості акцій”;
“До прийняття спадщини спадкоємцями акціонера його права та обов’язки здійснюються виконавцем заповіту, а за його відсутності – хранителем або опікуном, призначеним нотаріусом”.
2. Доповнити статтю 55 частинами третьою, четвертою та п’ятою наступного змісту:
“Спадкоємці учасника товариства з обмеженою відповідальністю вправі повідомити товариство про свою згоду на вступ до товариства або про відмову від вступу до товариства у письмовій формі протягом трьох місяців з моменту спливу встановленого законом строку на прийняття спадщини, якщо строк більшої тривалості не встановлений у статуті товариства. Недодержання спадкоємцями цього правила тягне за собою втрату належного йому переважного права на вступ до товариства”;
“У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства або відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця, товариство зобов’язане здійснити виплату цьому спадкоємцеві частки померлого учасника товариства протягом трьох місяців з моменту подання спадкоємцем заяви про відмову від вступу до товариства або з моменту прийняття рішення товариством про відмову спадкоємцеві у прийнятті до товариства”;
“До прийняття спадщини спадкоємцем померлого учасника товариства його права та обов’язки здійснюються виконавцем заповіту, а за його відсутності – хранителем або опікуном, призначеним нотаріусом”.

V. До Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р.:
доповнити Закон статтею 8-1 наступного змісту:
“8-1. Право спадкоємців померлого наймача на приватизацію житлового приміщення.
1. Спадкоємці померлого наймача вправі завершити оформлення процедури приватизації житлового приміщення, розпочату наймачем шляхом подання ним заяви та необхідних документів до органу приватизації, і незакінчену через настання його смерті, за умови, що померлому наймачеві у приватизації не могло бути відмовлено.
2. Спадкоємці, які реалізували це право, набувають право власності на приватизоване житлове приміщення в порядку спадкування.
3. При здійсненні спадкоємцем права на приватизацію, не завершену спадкодавцем, факт попереднього використання ним права на безкоштовну приватизацію не може бути підставою для відмови у задоволенні права на одержання у власність житлового приміщення, наймачем якого був спадкодавець, шляхом приватизації”.

VI. До Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р.:
У статті 62:
у частині першій слова “якщо вони не є спадкоємцями” замінити словами “у тому числі і спадкоємці”.

VII. До Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.:
У статті 62:
доповнити частину першу пунктом п’ятим такого змісту:
“5) державним нотаріальним конторам або іншим органам чи посадовим особам, які виконують функції нотаріату за місцем проживання вкладника, шляхом надсилання копії розпорядження вкладника про посмертну долю вкладу протягом десяти робочих днів з дня його складання, а у випадках зміни або скасування цього розпорядження – копії документу про його зміну або скасування у зазначений строк”;
у частині третій слова “в заповідальному розпорядженні банку” замінити словами “в розпорядженні вкладника банку про посмертну долю вкладу”.

VIII. До Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 11 липня 2001 р.:
1. Доповнити статтю 29 пунктом третім наступного змісту:
“3. Автор має право вказати в заповіті особу (осіб), на яку він покладає обов’язок щодо захисту права авторства на твір і права протидії перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, незалежно від призначення цієї особи (осіб) спадкоємцем або виконавцем заповіту. У разі відсутності у заповіті автора таких вказівок захист зазначених прав автора здійснюється його спадкоємцями та спеціально уповноваженими на те органами”.
2. У статті 44 Закону:
Доповнити пункт 5 після слова “правонаступників” словом “(спадкоємців)”.

IX. До Указу Президента від 23 серпня 1998 р. № 932/98 “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні”:
абзац перший пункту 2 викласти у такій редакції:
“Приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, факти, що мають юридичне значення, а також вчиняти інші нотаріальні дії, за винятком дій, вчинення яких належить до виключної компетенції державних нотаріальних контор відповідно до Закону України “Про нотаріат”.

X. До Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5:
1. У пункті 97:
абзац перший після слів “тих спадкоємців” доповнити словами “а також кредиторів, відказоодержувачів та інших заінтересованих осіб”;
абзац другий викласти у такій редакції:
“У випадку невстановлення місця проживання або роботи спадкоємців та інших заінтересованих осіб державний нотаріус зобов’язаний зробити виклик цих осіб шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі”;
2. Абзац п’ятий пункту 128 виключити”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні акти

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Цивільний кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. - №30. – Ст. 463; Офіційний текст зі змінами і доповненнями за станом на 1 січня 1994 р. // Право України. – 1993. - № 11-12.
3. Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. - № 30. – Ст. 464.
4. Кодекс про шлюб та сім’ю України. Затверджений Законом Української РСР від 20 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204.
5. Житловий кодекс Української РСР. Затверджений Законом Української РСР від 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. – додаток до № 28. – Ст. 573.
6. Земельний кодекс України. Затверджений Законом України від 25 жовтня 2001р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – 15 листопада.
7. Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
8. Про підприємництво. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 14. – Ст. 168.
9. Про підприємства в Україні. Закон України від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 24. – Ст. 272.
10. Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні. Закон України від 17 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 22. – Ст. 262.
11. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 38. – Ст. 508.
12. Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – Ст. 682.
13. Про пенсійне забезпечення. Закон України від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 3. – Ст. 10.
14. Про приватизаційні папери. Закон України від 6 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст.352.
15. Про приватизацію державного житлового фонду. Закон України від 19 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 36. – Ст. 524.
16. Про заставу. Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 47. – Ст.642.
17. Про охорону праці. Закон України від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49. – Ст. 668.
18. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”. Закон України від 22 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 32. – Ст. 341.
19. Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 39. – Ст. 383.
20. Про органи реєстрації актів громадянського стану. Закон України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 14. – Ст. 78.
21. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію). Закон України від 15 травня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №34. – Ст. 160.
22. Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 27. – Ст. 181.
23. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Закон України від 10 грудня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 52. – С. 23-37.
24. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 5-6. – Ст. 30.
25. Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Закон України від 11 липня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. - № 32. – Ст. 1450.
26. Про введення в дію Закону Української РСР “Про власність”. Постанова Верховної Ради України від 26 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 250.
27. Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. Постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 15. – Ст. 88.
28. Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні. Указ Президента від 23 серпня 1998 р. № 932/98 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 34. – Ст. 1274.
29. Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 // Урядовий кур’єр. – 1993. – 15 липня.
30. Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999 // Збірник урядових нормативних актів України. – 1998. - № 3. – Ст. 61.
31. Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. // Збірник урядових нормативних актів України. – 1999. – № 6. – Ст. 113.
32. Про внесення змін до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2234 // Збірник урядових нормативних актів України. – 2000. - № 12. – Ст. 326.
33. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1994. - №6. – С. 165-304.
34. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60 // Цінні папери України. – 1998. – 19 червня.
35. Про забезпечення інтересів акціонерів у разі втрати системи реєстрів акціонерів без можливості її відновлення власними силами реєстроутримувача. Роз’яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 4 серпня 1999 р. № 17 // Цінні папери України. – 1999. – 12 серпня.
36. Германское Гражданское уложение 1896 г. // Германское право. Часть 1. Гражданское уложение. / Перев. А. А. Лизунова, Н. Б. Шеленковой, Н. Г. Елисеева. – М.: Международный центр финансово-экономического развития. – 1996. – 552 с.
37. Гражданский кодекс РСФСР. Утвердженный Законом РСФСР от 11 июня 1964 г. // Ведомости Верховного Совета РСФСР. – 1964. - № 24. – Ст. 406 .
38. Французский Гражданский кодекс 1804 г. / Перев. И. С. Перетерского. – М.: Юриздат. – 1941. – 471 с.
39. О приватизации жилищного фонда в Российской Федерации. Закон Российской Федерации от 4 июля 1991 г. // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. – 1991. - № 28. – Ст. 959.
40. Об авторском праве и смежных правах. Закон Российской Федерации от 9 июля 1993 г. // Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1993. - № 32. – Ст. 1242.
41. О внесении изменений и дополнений в статью 532 Гражданского кодекса РСФСР. Федеральный Закон от 14 мая 2001 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2001. - № 21. – Ст. 2060.

Судова практика

42. Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, частин четвертої і п’ятої статті 22 Закону України “Про міліцію” та частини шостої статті 22 Закону України “Про пожежну безпеку” (справа про офіційне тлумачення терміна “член сім’ї”) // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. - № 3. – С. 17-28.

***
43. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. № 4 “Про практику розгляду судами України справ про спадкування” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. – К.: А. С. К., 2000. – Т. 1. – С. 148-153.
44. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 р. № 9 “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. – К.: А. С. К., 2000. – Т. 1. – С. 164-171.
45. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. № 5 “Про практику розгляду судами цивільних справ, пов’язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. – К.: А. С. К., 2000. – Т. 1. – С. 172-177.
46. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіц. вид.: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. – К.: А. С. К., 2000. – Т. 1. – С. 92-98.
47. Справа № 6-314 к 00 за позовом Науменка Вол-ра. А. до Науменка Вік-ра. А., Науменка М. А., Шитикової Н. А. про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину та договору дарування, визнання частково недійсним заповіту, про поділ будинку в натурі та визнання права власності на жилий будинок, за касаційною скаргою Науменка Вол-ра А. на рішення Київського міського суду від 17 липня 2000 р. Ухвала судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 25 жовтня 2000 р. // Архів Верховного Суду України за 2000 рік.
48. Справа за позовом Б. Н. на дії нотаріуса Ужгородської нотаріальної контори, за протестом Заступника Голови Верховного Суду УРСР про скасування рішення Ужгородського міського народного суду Закарпатської області від 18 вересня 1972 р. та ухвали судової колегії в цивільних справах Закарпатського обласного суду від 10 жовтня 1972 р. Постанова президії Закарпатського обласного суду від 11 січня 1972 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики України, К.: Юрінком, 1995 - № 3. – С. 163-165.
49. Справа за позовом Б. С. до Б. Д. і Т. про визнання права власності на жилий будинок та інше майно і визнання недійсним свідоцтва про право на спадкування, за протестом Заступника Голови Верховного Суду України про скасування рішення Тернопільського міського народного суду від 11 жовтня 1991 р. та ухвали судової колегії в цивільних справах Тернопільського обласного суду від 12 листопада 1991 р. Постанова президії Тернопільського обласного суду від 3 березня 1992 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики України, К.: Юрінком, 1995 - № 3. – С. 162-163.
50. Справа за позовом Б. Т. до Р. Марії та Г. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку і визнання права власності на 1/2 будинку, за протестом Заступника Голови Верховного Суду України про скасування рішення Гайсинського районного суду від 13 березня 1992 р. та ухвали судової колегії в цивільних справах Вінницького обласного суду від 14 квітня 1992 р. Постанова президії Вінницького обласного суду від 23 серпня 1997 р. // Рішення Верховного Суду України.: Офіц. вид.: Щорічник / Під ред. В. Ф. Бойка. – К.: Право, 1998. – С. 54-56.
51. Справа за позовом К. про продовження строку на прийняття спадщини, за протестом Заступника Голови Верховного Суду України про скасування рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 1992 р. Постанова президії Закарпатського обласного суду від 13 квітня 1998 р. // Рішення Верховного Суду України.: Офіц. вид.: Щорічник / Під ред. В. Ф. Бойка. – К.: Право, 1998. – С. 45-46.
52. Справа № 44 Ц 74 за протестом заступника голови Київського обласного суду про скасування рішення Броварського районного суду від 22.06.99 р. Постанова президії Київського обласного суду від 16 березня 2000 р. // Архів Київського обласного суду за 2000 рік.
53. Справа за позовом Б. до І. та ЖБК “Дніпровський” про визнання ордеру й рішення загальних зборів членів ЖБК недійсними та про виселення І., за протестом заступника Голови Верховного Суду України про скасування рішення Ватутінського районного суду м. Києва від 25 лютого 1993 р. та ухвали судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 14 липня 1993 р. Постанова президії Київського міського суду від 7 червня 1994 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики України, К.: Юрінком, 1995 - № 3. – С. 170-171.
54. Справа № 2 – 2634 за позовом Чайки В. З. про продовження строку на прийняття спадщини після смерті його діда, яка настала 8.02.98 р., та про визнання права на спадкове майно у вигляді частини квартири. Рішення Залізничного районного суду м. Києва від 24.11.2000 р. // Архів Залізничного районного суду м. Києва за 2000 рік.
55. Справа № 2-12 за позовом Манжелей Н. Ф. про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на частину спадкового будинку. Рішення Залізничного районного суду м. Києва від 30. 08. 2000 р. // Архів Залізничного районного суду м. Києва за 2000 рік.
56. Дело по иску ГНИ Московского района г. Киева к В. О-ко, Л. Б-кой, Р. Т-ко о признании соглашений недействительными, признании права государственной собственности и истребовании имущества из чужого владения, по встречному иску Р. Т-ко к ГНИ Московского района г. Киева о признании добросовестным получателем. Решение Московского районного суда г. Киева от 26 сентября 2000 г. // Юридическая практика. – 2000. - № 49. – С. 13.
57. Узагальнення практики державних нотаріальних контор м. Києва у спадкових справах за період з 1996 по 1998 роки // Архів Державної нотаріальної контори Залізничного району м. Києва за 1998 рік.

***
58. Постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 24 августа 1993 р. № 8 “О некоторых вопросах применения судами Закона Российской Федерации “О приватизации жилищного фонда в Российской Федерации” // Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. – 1993. - № 11. – С. 2.
59. Дело по иску Гатаулиной к Департаменту муниципального жилья г. Москвы о признании договора приватизации квартиры действительным и признании права собственности на жилую площадь в порядке наследования. Решение Краснопресненского районного народного суда г. Москвы от 13 сентября 1993 г. // Хозяйство и право. – 1994. - № 5. – С. 98-99.
60. Дело по иску Пензенского отделения железной дороги к Гончарову А. о признании договора на передачу квартиры в собственность недействительным, по протесту заместителя Председателя Верховного Суда Российской Федерации об отмене решения Железнодорожного районного народного суда г. Пензы и определения судебной коллегии по гражданским делам Пензенского областного суда. Постановление Президиума Пензенского областного суда от 14 января 1994 г. // Бюллетень Верховного Суда Российской Федерации. – 1994. – №5. – С. 12-13.

Спеціальна література

61. Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву // Ученые труды ВИЮН. – М.: Издательство НКЮ СССР. – 1940. – вып. 3. – 192 с.
62. Агарков М. Предмет и система советского гражданского права // Советское государство и право.