ДОГОВІР НАЙМУ ЖИТЛА

Краткое описание

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ
НАЙМУ ЖИТЛА
1.1. Історія розвитку правового регулювання договору
найму житла в Україні у ХХ столітті. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11
1.2. Соціально-економічні та правові засади регулювання
договору найму житла в сучасних умовах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43
1.3. Поняття та характеристика договору найму житла. . . . . . . . . 64

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ДОГОВОРІВ НАЙМУ ЖИТЛА
2.1. Договір комерційного найму житла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
2.2. Договір найму жила у фонді соціального призначення . . . . 107
2.3. Договір найму службового та відомчого житла . . . . . . . . . . 131
2.4. Договір найму житла у гуртожитках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .149

ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена змінами соціально-економічного устрою України та новими конституційними засадами права громадян на житло. Якщо головним принципом Конституції УРСР (1978 року) був принцип безоплатного розподілу житла під громадським контролем, то Конституція України (1996 року) визначає, що безоплатно житло надається державою або органами місцевого самоврядування тільки громадянам, які потребують соціального захисту, а головним обов’язком держави є створення умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
За час існування Радянського Союзу договір найму житла у державному та громадському житловому фонді був одним із найбільш розповсюджених способів задоволення громадянами своєї житлової потреби. Як, правило, цей договір укладався з громадянами, які довгі роки перебували на квартирному обліку. Виходячи з економічної ситуації, яка склалася за останні роки в Україні, наша держава не може брати на себе обов’язок безоплатного забезпечення своїх громадян житлом. Не бажають брати на себе такий обов’язок також інші власники житлового фонду, які виникли в нашій країні в зв’язку з розвитком підприємницьких відносин та приватизаційними процесами. Господарські товариства, приватні та колективні підприємства перш за все ставлять собі за мету отримувати прибуток, а не задовольняти соціальні потреби своїх працівників. Зазначену мету мають також і громадяни, які стали власниками житла в процесі приватизації державного житлового фонду та передачі у власність квартир в житлово-будівельних кооперативах. Тому постає завдання визначення основних засад правового регулювання договору найму житла в сучасних соціально-економічних умовах, які склалися в Україні.
На перший погляд це завдання могло б бути вирішене шляхом запозичення визначеної ЦК Російської Федерації концепції правового регулювання договору соціального та комерційного найму житла. Але тоді залишається не вирішеним питання щодо правового регулювання договору найму службового та відомчого житла, користування жилими приміщеннями у гуртожитках, житловому фонді, і знаходяться у володінні приватизованих державних та комунальних підприємств, а також жилими приміщеннями, які не були приватизовані громадянами.
Все зазначене вище свідчить про актуальність і доцільність для науки цивільного права обраної теми дисертаційної роботи, направленої на дослідження регулювання договору найму житла. Не дивлячись на зазначені вище обставини, пік наукових досліджень договору найму житла припав на радянський період розвитку нашої країни, коли предметом таких досліджень був договір найму жилого приміщення у державному та громадському житловому фонді. Сьогодні провадилися окремі дослідження договорів соціального та комерційного найму житла, але ніхто не звертався до комплексного дослідження інституту договору найму житла, а також окремих його видів, які існують у перехідний період розвитку нашої країни.
Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких радянських, російських та українських вчених як Аскназія С.І., Азімова Ч.Н., Брагинського М.І., Братуся С.М., Вітрянського В.В., Голодного М.О., Десятника В.О., Золотаря В.А., Дзери О.В., Йоффе О.С, Красавчикова О.А., Кучеренко І.М., Лісніченка Т.Н., Ландкофа С.Н., Маслова В.Ф., Мічуріна Є.О, Підопригори О.А., Пушкіна О.А., Саніахметової Н.О., Суханова Є.А., Червоного Ю.С., Чеберяка П.О., Толстого Є.А., Шевченко Я.М. та багатьох інших.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України на тему “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин в сучасній Україні”.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення основних цивільно-правових теоретичних засад, принципів та методів правового регулювання цивільного договору найму житла і окремих його видів, а також надання рекомендацій щодо вдосконалення системи нормативних актів України, які регулюють цей вид договору.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні задачі:
- дослідити основні етапи та тенденції розвитку українського законодавства, яке регулює договір найму житла;
- з’ясувати правову природу договору найму житла, його правовий зміст та суттєві ознаки;
- встановити основні засади розвитку законодавства та систему нормативних актів, які повинні регулювати договір найму житла;
- визначити окремі види договорів найму житла та особливості їх правового регулювання в сучасних умовах;
- проаналізувати спільні та видові елементи окремих видів договорів найму житла;
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при задоволенні громадянами своєї житлової проблеми на підставі договору найму житла.
Предметом дослідження є нормативні акти, які регулюють або будуть регулювати договір найму житла.
Методи дослідження. У роботі були використані такі методи дослідження: формально-логічний, історико-правовий, системно-функціональний, порівняльно-правовий, статистичний. За допомогою формально-юридичного методу був проведений аналіз норм чинного законодавства України, яке регулює договір найму житла, а порівняльно-правового методу – регулювання цього договору у інших країнах. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні розвитку правового регулювання договору найму житла в Україні у ХХ столітті. Системно-функціональний метод надав можливість визначити суттєві умови договору найму житла та його правовий зміст, а статистичний – визначити основні правові засади регулювання задоволення громадянами своєї житлової потреби на підставі договору найму житла.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні договору найму житла та його окремих видів, виробленні пропозицій щодо системного правового регулювання цього виду цивільного договору.
Проведене дослідження дало можливість дисертантові сформулювати такі положення та висновки, що виносяться на захист:
1. Обґрунтовано висновок, що договір найму житла, незалежно від його виду, є цивільним видом договору і його правове регулювання повинно здійснюватися ЦК, а не нормами житлового законодавства.
2. Запропоновано договір комерційного найму укладати у приватному житловому фонді, власниками якого є юридичні або фізичні особи, а також у службовому житловому фонді, який належить державним чи комунальним юридичним особам.
3. Розроблено поняття договору соціального найму як цивільного договору, за яким одна сторона - наймодавець (власник житла або уповноважений ним орган) зобов’язується передати іншій стороні - наймачу, який відповідно до законодавства визнаний таким, що потребує соціальної допомоги, тобто малозабезпеченим, у безстрокове користування житло для проживання, за визначену нормативними актами плату.
4. Дано пропозицію щодо закріплення в ЦК права укладення договору комерційного найму без обмеження його строку, а також на довічний строк, тобто до смерті наймача або наймодавця.
5. Аргументовано закріплення у ЦК права наймача на вселення тимчасових мешканців тільки у випадку, коли це передбачено договором комерційного найму або у випадку, коли на це є згода наймодавця.
6. Запропоновано встановлення для наймодавців, які проживають в одній квартирі чи в одноквартирному приватному будинку з наймачем і не мають у власності іншого житла, права на розірвання договору комерційного найму у судовому порядку з таких підстав: у випадку, коли наймане житло потрібно для проживання наймодавцю або членам його сім’ї, а також у випадку, коли неможливість сумісного проживання наймача і наймодавця в одній квартирі чи в одному будинку пов’язана з особистістю наймача.
7. Визначено, що видом комерційного договору найму є договір найму службового житла і запропоновано законодавче закріплення у ЦК такої підстави розірвання комерційного договору найму службового житла як припинення трудових чи службових відносин у випадку, якщо це передбачено договором у приватному житловому фонді або законодавством у житлових фондах державних та комунальних юридичних осіб.
8. Запропоновано регулювання договору соціального найму житла здійснювати в ЦК, а основні засади обліку об’єктів житлового фонду соціального призначення, порядок визначення осіб, які мають право на укладення договору соціального найму, а також ведення системи обліку таких осіб та визначення процедури укладення договору – у Законі “Про житловий фонд соціального призначення”.
9. Дано пропозиції щодо спеціальної реєстрації гуртожитків в органах технічної інвентаризації, передачі приватизованим державним та комунальним підприємствам у власність гуртожитків, надання власникам гуртожитків або уповноваженим ними органам права приймати локальні нормативні акти – “Правила користування гуртожитками”, в яких встановлювати особливості користування житлом та приміщеннями які розташовані у гуртожитках.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та пропозиції, які зроблені в дисертації, можуть бути використані в законотворчій роботі над ЦК, Законом “Про житловий фонд соціального призначення”, при викладенні курсів лекцій “Цивільне право” і “Житлове право”, для подальших наукових досліджень договірних цивільних відносин.
Апробація результатів дисертації була проведена у виступах на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, квітень 2001 року) та міжнародній науковій-конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем ” (Київ, жовтень 2000 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були викладені у трьох статтях у фахових виданнях, а також тезах двох доповідей.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Договір найму житла є способом задоволення невід’ємної від людини потреби. Правове регулювання цього виду цивільного договору залежить від соціально-економічної політики держави. Це можна прослідкувати на розвитку правового регулювання договору найму житла в Україні у ХХ столітті, який характеризувався бурхливими змінами соціально-політичних устроїв. Дослідивши розвиток правового регулювання договору найму житла, можна виділити сім періодів, які відображали підхід держави до реалізації громадянами прав на житло. Перший етап – невтручання держави у договірні відносини, які виникають між сторонами договору найму житла, і його регулювання у рамках договору найму майна. Другий етап – революційний соціалістичний підхід до товарно-грошових відносин і відмова від оплатності користування житлом, а отже і від договору найму. Третій етап – повернення до цивільно-правових засад регулювання договору найму житла в рамках договору майнового найму в ЦК УСРР Четвертий етап - початок адміністративного втручання держави у цивільно-правові відносини щодо користування житлом з класових позицій і прийняття системи спеціальних нормативних актів, які регулювали цей договір у різних житлових фондах. П’ятий етап – виділення в ЦК УРСР окремого виду договору найму жилого приміщення і встановлення особливого правового режиму регулювання у таких житлових фондах: державному, громадському, ЖБК, індивідуальному, який належить громадянам на праві власності, у відомчому, службовому фонді, та житловому фонді, який розташований у гуртожитках. Шостий етап – це прийняття ЖК УРСР та відмова від регулювання договору найму житла у ЦК УРСР, збереження особливостей правового регулювання договору найму житла у різних житлових фондах, з посиленням адміністративних методів регулювання. Сьомий етап – становлення самостійної незалежної держави України, зміна конституційних засад реалізації права громадян на житло, а також виникнення нових форм та суб’єктів права власності і відсутність нормативного регулювання договору найму житла, яке б відобразило соціально-економічні зміни, що відбулися за останні десять років.
До основних соціально-економічних умов розвитку законодавства, яке регулює договір найму житла, необхідно віднести складну ситуацію, яка створилася в нашій країні щодо вирішення житлової проблеми своїх громадян: неможливість задовольнити усіх бажаючих житлом за рахунок держави; несприятливі умови для проведення інвестування в будівництво і отримання кредитів для придбання у власність житла громадянами України, низькі доходи населення нашої держави. Все це дає підставу зробити висновок про те, що договір найму житла буде ще довго одним із найбільш розповсюджених способів реалізації права громадян на житло, і сьогодні постає завдання визначити основні правові принципи, способи та систему нормативних актів, які будуть регулювати договір найму житла в сучасних умовах.
Традиційно договір найму житла у економічно розвинутих країнах є видом цивільного договору. В нашій країні, до прийняття ЖК, він також в тій чи іншій мірі регулювався нормами цивільних кодексів. Тому для того, щоб Україна йшла шляхом зближення та гармонізації її законодавства з правовими системами найбільш розвинутих країн, є всі підстави для висновку про те що договір найму житла, як вид цивільного договору, повинен регулюватися нормами цивільного права. В зв’язку з цим пропонується відмовитись від прийняття ЖК, оскільки такого нормативного акта не існує в жодній з економічно розвинутих країн. Традиційно в країнах, де відсутні адміністративні методи регулювання договірних відносин, договір найму житла регулюється цивільними кодексами.
Важливою умовою правового регулювання договору найму житла є вирішення трьох задач: встановлення подальшої долі існування у сучасних умовах окремих видів договорів найму житла, таких як відомчого, службового, в гуртожитках, а також деяких інших; визначення основних засад для укладення договорів та користування житлом на підставі договору соціального найму; запровадження способів цивільно-правового регулювання комерційного договору найму з тим, щоб цей договір надав можливість, з одного боку, громадянам найбільш ефективно вирішувати свою житлову проблему, а з другого боку, розширив можливості власників житла отримувати доходи від здавання житла в найом.
Дослідивши договір найму житла з позицій цивілістики, можна зробити висновок про те, що поняття договору найму в юридичній літературі залежало від його нормативного визначення і тому постійно змінювалося. Але сьогодні чинні нормативні акти України не дають поняття цього виду договору, навіть у ЖК УРСР, який регулює договір найму житла у різних житлових фондах. Напевно, причиною цього є різні підходи до правового регулювання договору найму житла в окремих видах житлових фондів. Що ж стосується проекту ЦК, то, на нашу думку, у ньому дається визначення лише поняття комерційного договору, яке не може бути застосоване до інших видів договорів, наприклад до договору соціального найму житла, оскільки у кодексі такий договір визначається, як строковий а договір соціального найму житла є безстроковим. Для того, щоб поняття носило універсальний характер для будь-якого житлового фонду, пропонуємо визначити договір найму житла як цивільний договір, за яким одна сторона, наймодавець (власник житла або уповноважена ним особа), зобов’язується передати іншій стороні, наймачу, у безстрокове або строкове користування житло для проживання за визначену договором або нормативними актами плату.
Недивлячись на те, що ст. 46 Конституції України дала нову назву договору користування жилим приміщенням, а саме – “договір оренди”, все ж таки, виходячи з традиційної назви такого договору як “договір найму” пропонуємо не змінювати назви цього договору.
Виходячи з аналізу проекту ЦК, можна зробити висновок, що житло може передаватися тільки у користування для проживання, хоча можливе і укладення договору оренди з юридичною особою, яка не може користуватися житлом, а лише має право передати його у користування фізичні особі. Оскільки права та обов’язки сторін за таким договором залежать від договору оренди, пропонуємо визначати такий договір як договір піднайму житла.
Однією з суттєвих умов договору найму житла є його оплатність, проте відомі випадки, коли наймач у державному та комунальному житловому фонді не сплачує плату за користування, тобто звільнений відповідно до нормативних актів від квартирної плати, або коли роботодавець укладає зі своїм працівником зазначений договір, де не передбачає оплати за користування житлом. Такі випадки будуть існувати і надалі. В зв’язку з цим пропонується встановити у ЦК правило про те, що у випадку безоплатного користування житлом до цих відносин застосовуються норми, які регулюють договір найму житла.
В нормативних актах та монографічних дослідженнях предмет договору найму визначався по різному: як жиле приміщення, помешкання, квартира, жилий будинок, житло. Необхідно однозначно дати назву предмету такого договору, оскільки і у проекті ЦК він визначається у одному випадку як “помешкання”, а в другому “житло”. Враховуючи те, що сам договір у проекті ЦК визначається як “договір найму житла”, то і предметом такого договору повинно бути не “помешкання”, а “житло”. Проект ЦК визначає, що предметом договору найму житла може бути лише придатне для постійного проживання помешкання, але відповідно до Закону “Про приватизацію державного житлового фонду” об’єктами приватизації можуть бути також жилі приміщення, непридатні для проживання. В зв’язку з цим пропонуємо надати право власникам приватизованих квартир укладати договір найму житла навіть у тому випадку, коли зазначені приміщення визнані відповідно до законодавства непридатними для проживання, але з обов’язковим зазначенням про це у договорі.
З аналізу проекту ЦК можна зробити висновок, що житло може передаватися громадянам тільки у користування для проживання в ньому і не може використовуватися в інших цілях. У зв’язку з цим робиться висновок про те, що жилі будинки, які належать громадянам на праві приватної власності, можуть бути передані в оренду юридичним або фізичним особам не для проживання в них громадян. Що стосується приватизованих квартир (жилих будинків), а також будинків ЖБК, то житло може також передаватися в оренду, якщо така можливість передбачена статутами ЖБК чи товариства співвласників квартир, або у випадку винесення відповідного рішення органами управління цих юридичних осіб.
На сьогодні в Україні не можна встановити однаковий правовий режим для регулювання договорів найму житла в різних житлових фондах. Перш за все не можна, щоб він був однаковий як для осіб, які потребують соціальної допомоги з боку держави і в зв’язку з чим держава надає їм житло на умовах договору найму у безстрокове користування, так і для договорів, які укладаються приватними власниками житла з метою отримання прибутку, а також юридичними особами для своїх працівників на час існування трудових відносин. В зв’язку з цим потрібно виділити два види договору найму житла: договір комерційного та соціального найму.
Договір комерційного найму – це договір, за яким одна сторона, наймодавець (власник чи уповноважена особа), зобов’язується передати іншій стороні наймачу (фізичній особі), житло у володіння і користування за визначену угодою сторін плату. Суттєвою умовою договору найму житла є визначені при укладенні договору найму предмет та розмір плати, і тому пропонується не обмежувати законодавчо ані розмір житла, ані розмір плати.
Зазначений договір комерційного найму можна укладати у приватному житловому фонді, а також у фонді, який належить державним та комунальним юридичним особам в зв’язку з трудовими або службовими відносинами з наймачами.
Головним принципом регулювання комерційного договору вважає принцип диспозитивності правових норм, окрім умов та порядку розірвання договору найму, випадків безумовного продовження договору найму.
Критикуючи встановлення у проекті ЦК строку договору найму житла у п’ять років, пропонуємо не обмежувати законодавчо строк договору, а також надавати право на укладення довічного договору найму й на невизначений строк.
Аналізуючи норми проекту ЦК, які регулюють порядок продовження договору найму житла, можна прийти до висновку, що така процедура обмежує права наймодавця, оскільки останній не має права укладати договір найму житла з іншою особою. Але існують випадки, коли продовження такого договору буде суперечити законним інтересам наймодавця. У зв’язку з цим пропонується закріпити правило щодо можливості укладення наймодавцем нових договорів найму з іншими наймачами, якщо неможливість продовження попереднього договору найму житла пов’язане з особистістю наймача, і у тому випадку, коли наймодавець проживає у приміщенні, яке є предметом договору найму житла.
Традиційним вже на протязі багатьох років є надання права наймачам вселяти у наймане житло тимчасових мешканців. Зазначене право було перенесене і у проект ЦК. Ця норма у кодексі носить імперативний характер, що є порушенням прав наймодавця, і тому пропонується закріпити у кодексі право наймача на вселення тимчасових мешканців тільки у випадку, коли це передбачено договором або за згодою наймодавця.
Важливим питанням щодо регулювання договору найму житла є визначення підстав для дострокового розірвання договору найму житла, тому при вирішенні цього питання найбільш коректно враховувати як інтереси наймача, так і інтереси наймодавця. Проект ЦК традиційно пішов шляхом надання наймачу права розірвання договору найму житла у будь-який час, встановивши лише обов’язок попередження наймодавця за три місяці. Вважаємо, що кодекс повинен передбачити можливість негайного розірвання договору найму житла без додержання строку попередження у випадку, коли проживання у найманому житлі загрожує здоров’ю наймача або особам, які з ним проживають. В той же час, необхідно розширити підстави для розірвання договору найму житла на вимогу наймодавця у тих випадках, коли він не має на праві власності іншого житла, а займане жиле приміщення потрібно наймодавцю для власного проживання або для проживання членів його сім’ї, або у випадку, коли наймодавець не може проживати в одному приміщенні з наймачем враховуючи особистість останнього.
Дослідивши правову природу договору соціального найму житла, робиться висновок про те, що цей договір за своєю правовою природою є цивільним і тому його правове регулювання повинно здійснюватися у ЦК. Цей договір повинен укладатися тільки з особами, які є малозабезпеченими і потребують поліпшення житлових умов. Що стосується визначення мінімального соціального рівня житлових умов, при яких громадяни будуть мати право на укладення договору соціального найму житла, то у цьому випадку можна скористатися досвідом правового регулювання цих відносин в радянські часи, зокрема ЖК УСРС та іншими нормативними актами, але враховуючи сучасні умови, необхідно надавати право місцевим, обласним (міським) Радам депутатів встановлювати додаткові підстави та умови для взяття на такий облік.
Порядок обліку та використання соціального житла, а також перелік осіб, які мають право на взяття на облік для отримання житла за договором соціального найму, та умови перебування і зняття з цього обліку повинні визначатися Законом “Про житловий фонд соціального призначення”. Зазначений нормативний акт може замінити Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і можливість надання їм жилих приміщень, затверджених Радою Міністрів УРСР. Головними завданнями Закону “Про житловий фонд соціального призначення” є визначення переліку квартир, жилих приміщень, які входять до житлового фонду соціального призначення. Зокрема до них пропонується включити неприватизоване житло, а також спеціально побудовані жилі будинки саме для укладення таких договорів. Пропонується надавати товариствам співвласників квартир, або власникам приватизованих квартир багатоквартирного будинку право викупу квартир (жилих приміщень), що включені до соціального житлового фонду і знаходяться в їх будинках. Переважне право на викуп повинні мати особи, які приватизували кімнати в комунальних квартирах, де розташовані кімнати, які включені до фонду соціального призначення.
Право на укладення договору соціального найму житла може бути лише у тих, хто потребує соціальної допомоги, оскільки такий фонд не можна використовувати для отримання наймачем прибутку. Тому робиться пропозиція щодо заборони використовувати житло, яке знаходиться у соціальному житловому фонді, для укладення договору піднайму. Крім того, воно не може бути приватизоване, оскільки, по-перше, у цьому випадку буде зменшуватися сам соціальний житловий фонд, що приведе до необхідності збільшення бюджетних видатків на будівництво нових жилих будинків соціального використання, а по-друге, громадяни, які отримали безкоштовно житло, будуть мати право його продавати та отримувати від цього прибуток, тобто мати прибуток від соціальної пільги.
Проаналізувавши відносини щодо користування приміщеннями, які призначені для соціального забезпечення громадян (будинки престарілих, інвалідів, притулки тощо) був зроблений висновок, що користування такими приміщеннями не можна визначити як договір найму житла, і тому вони не можуть регулюватися на підставі договору соціального найму житла.
У радянські часи існували два особливі види житлового фонду, користування якими було пов’язане з житловими відносинами – відомчий та службовий. Проаналізувавши відносини щодо користування службовим житлом, було зроблено висновок про те, що користування службовим житлом є видом договірних відносин найму житла. Головною тенденцією останніх років щодо визначення категорій працівників, які мають право на одержання службового житла, є збільшення їх числа за рахунок осіб, які займають посади у державних органах (прокуратурі, податковій адміністрації, органах внутрішніх справ), а також тих, які потребують поліпшення житлових умов.
Запропонована нова концепція регулювання договору найму службового житла, як виду комерційного договору найму житла, головною особливістю якого є закріплення в ЦК такої підстави для розірвання договору, як припинення трудових або службових відносин, причому у приватному житловому фонді така підстава повинна бути передбачена договором, а у житловому фонді державних та комунальних юридичних осіб – нормативними актами. Наймачами за договором найму службового житла можуть бути особи, які перебувають у трудових або службових відносинах (наприклад, військовослужбовці) з наймодавцем (суб’єктом приватної форми власності, а також державною або комунальною юридичною особою).
Для створення більш мобільного надання службового житла пропонується відмовитись від реєстрації зазначених приміщень у місцевих виконавчих органах і видачі ордерів на вселення, оскільки зазначені органи не повинні мати права вирішувати за власника чи уповноважену ним особу, яким чином потрібно використовувати об’єкти службового житлового фонду.
Розглянувши питання правового регулювання договору найму житла у відомчому житловому фонді, зроблений висновок про те, що зазначений вид договору найму житла укладався з працівниками особливо важливих галузей народного господарства, а на сьогодні багато таких підприємств вже приватизовані, як і приватизовані наймачами відомчі жилі приміщення, і тому вноситься пропозиція не виділяти зазначений житловий фонд в окремий вид житлового фонду і не встановлювати особливостей правового регулювання договору найму житла в ньому.
Багато громадян України до цього часу проживають у гуртожитках, які відповідно до ЖК, не визнавалися житловим фондом, призначеним для постійного проживання. Звертаючи увагу на те, що сьогодні багато гуртожитків не були передані приватизованим державним підприємствам і тому їх статус залишається невизначеним, в зв’язку з тим, що вони не підлягають приватизації наймачами, а також передачі у комунальну власність, як інший житловий фонд приватизованих підприємств, тому пропонується безоплатно передати гуртожитки у власність приватизованим підприємствам.
Оскільки гуртожитки можуть бути у державній, комунальній та приватній власності, то розташовані в них жилі приміщення можуть бути предметом як договору соціального, так і комерційного найму житла, а також договору найму службового житла. Наймачами у гуртожитках можуть бути особи, які працюють чи навчаються у наймодавця, а також інші особи, які не мають правового зв’язку з наймодавцем, але потребують соціальної допомоги, наприклад, біженці, особи, що звільнилися з місць позбавлення волі тощо.
Враховуючи, що гуртожитки – це спеціально обладнані будівлі, де, як правило, існує значна кількість приміщень, які знаходяться у спільному користуванні наймачів, необхідно надати право власникам житла, або уповноваженим ним органам, які є наймодавцям, приймати “Правила користування гуртожитками”. Зазначений локальний нормативний акт може регулювати порядок спільного користування наймачами нежилими та жилими приміщеннями в гуртожитках, встановлювати додаткові права та обов’язки сторін за договором найму житла, ніж ті, що встановлені законодавством, а також підстави для припинення договорів найму житла у гуртожитках (зокрема порушення встановлених правил користування приміщеннями, припинення навчання, трудових чи службових відносин тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврамова О. Жилье: товар с особым характером // Підприємництво, господарство і право. – 2000. – № 7. – С.29-31.
2. Аврамова О. Понятие жилья и его правовое значение // Підприємництво, господарство і право. – 2000. – № 6. – С.37-41.
3. Андрианов И.И. Жилищное законодательство. – М.: Юридическая литература, 1988. – 383 с.
4. Архів Залізничного районного суду м.Києва. – Справа № 7-221.
5. Архів Подільського районного суду м. Києва, Справа № 2-190.
6. Аскназий С.И. Советское жилищное право. – М.: Издательство СНК СССР, 1940. – 298 с.
7. Аскназий С.И., Брауде И.Л., Пергамент А.И. Жилищное право. – М.: Юридическая литература, 1956. – 336 с.
8. Басин Ю.Г. Вопросы советского жилищного права. – Алма-Ата, 1963. – С.350.
9. Брагинский М.И. К вопросу о соотношении вещных и обязательственных правоотношений. – Гражданский Кодекс России. Проблемы. Теория. Практика. Сборник памяти С.А. Хохлова. – М., 1998. – С. 115-117.
10. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – М.: «Статут», 1998. – 682 с.
11. Галянтич М., Коваленко Г. Реприватизація житла: правові колізії // Право України. – 2000. – № 7. – С.77-79.
12. Галянтич М., Коваленко Г. Щодо строків приватизації житла // Право України. – 2000. – № 3. – С.74-76.
13. Германское право. Ч. I. Гражданское уложение / За ред. В.В.Залесского. – М.: Междунар. центр финансово-эк. развития, 1996. – 552 с.
14. Голодный М.А., Сиволобова Г.С. Комментарий к Правилам учета граждан, нуждающихся в улучшении жилищных условий, и предоставления им жилых помещений в Украинской ССР. – К.: Политиздат Украины, 1987. – 836 с.
15. Гордон М.В. Радянське цивільне право. – Х.: Вища школа, 1966. – 487 с.
16. Гражданские законы. Свод законов. – Т.Х. СПб., 1884. – С.534-550.
17. Гражданское право ГДР / под редакцией Генкина Д.М. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 812 с.
18. Гражданское право России. Часть 2. Обязательственное право / под ред. Садикова О.Н. – М.: БЕК, 1997. – 687 с.
19. Гражданское право Украины. Часть 1 / под редакцией Пушкина А.А., Самойленко В.М. – Харьков: Основа, 1996. – 438 с.
20. Гражданское право. Т.2. / Под ред. Е.А.Суханова. – М.: Изд-во БЕК, 1993. – С. 432.
21. Гражданское право. Том 2 / под редакцией Орловского П.Е., Корнеева С.М. – М.: Юридическая литература, 1965. – 576 с.
22. Гражданское право. Учебник / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. Ч.2. – М.: Проспект, 1998. – С.784.
23. Гражданское право. Часть 2. / под редакцией Миколенко Я.Ф., Орловского П.Е. – М.: Издательство НКЮ СССР, 1938. – 488 с.
24. Грибанов В.П. Основы советского жилищного законодательства. М.: Юридическая литература. – 1983. – 226 с.
25. Данилов Е.П. Справочник адвоката. Жилищные споры. Комментарии. Практика. Образцы документов. – М.: Право и закон, 2000. – 352 с.
26. Жилищное законодательство СССР и УССР / Общ.ред. С.Н. Ландкофа. – К.: Гос. Изд-во литературы по строительству и архитектуре УССР, 1957. – 240 с.
27. Жилищные права и обязанности граждан. Юридический справочник / Цемко В.П., Чеберяк П.А., Дятлов П.Н. и др. – К.: Наукова думка, 1988. – 304 с.
28. Жилищный закон. – Собрание узаконений и распоряжений Рабоче-крестьянского Правительства Украины – 1921 – № 22.
29. Житловий кодекс Української РСР, від 30 червня 1983 р. № 5464-X – Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983, Додаток до № 28, Ст.574.
30. Закон Российской Федерации «Об основах федеральной жилищной политики» от 24 декабря 1992г. – Ведомости Съезда народных депутатов Российской Федерации и Верховного Совета Российской Федерации. – 1993. – № 3. – Ст.99.
31. Закон України “Про біженців” від 21 червня 2001р. № 2557-III – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст.250.
32. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII – Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 2. – ст.490. (із змінами, внесеними згідно із Законами № 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР, 1995, № 29, ст. 216; № 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, № 34, ст. 268; № 96/96-ВР від 22.03.96, ВВР, 1996, № 16, ст. 71; № 647-XIV від 13.05.99, ВВР, 1999, № 24, ст.208; № 2493-III від 07.06.2001, ВВР, 2001, № 33, ст.175.)
33. Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. № 2482-XII. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст.524. (із змінами, внесеними згідно із Законами № 3981-XII від 22.02.94, ВВР, 1994, № 24, ст.182; № 40/97-ВР від 05.02.97, ВВР, 1997, № 12, ст.100; № 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, № 10, ст. 36).
34. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст.793. ( Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3130-XII від 22.04.93, ВВР, 1993, № 22, ст.229; № 3662-XII від 26.11.93, ВВР, 1993, № 50, ст.474; № 103/95-ВР від 21.03.95, ВВР, 1995, № 11, ст. 71; № 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, № 34, ст.268; Рішенням Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.97; Законами № 2171-III від 21.12.2000, ВВР, 2001, № 9, ст.38; № 2663-III від 12.07.2001, ВВР, 2001, № 44, ст.233).
35. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. № 2862-XII – ВВР. – 1993. – № 8. – Ст.56. (із змінами, внесеними згідно із Законами № 3913-XII від 02.02.94, ВВР, 1994, № 22, ст.142; № 4015-XII від 24.02.94, ВВР, 1994, № 26, ст.203; № 358/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, № 34, ст. 268; № 1145-XIV від 08.10.99, ВВР, 1999, № 50, ст.434; № 1381-XIV від 13.01.2000, ВВР, 2000, № 10, ст.79; № 1459-III від 17.02.2000, ВВР, 2000, № 13, ст.102; № 1857-III від 06.07.2000, ВВР, 2000, № 38, ст.322; № 2534-III від 21.06.2001, ВВР, 2001, № 33, ст.180).
36. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-XII. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст.249. (із змінами, внесеними згідно із Законами № 2544-XII від 07.07.92. – ВВР. – 1992. – № 38. – Ст.562; № 2690-XII від 14.10.92. – ВВР. – 1992. – № 48. – Ст.660; Декретами № 10-92 від 15.12.92. – ВВР. – 1993. – № 7. – Ст.54; № 23-92 від 31.12.92. – ВВР. – 1993. – № 11. – Ст.93; № 9-93 від 21.01.93. – ВВР. – 1993. – № 13. – Ст.115; Законом № 3180-XII від 05.05.93. – ВВР. – 1993. – № 26. – Ст.277; Постановою Верховної Ради України № 158/94-ВР від 29.07.94. – ВВР. – 1994. – № 38. – Ст.353; законами № 318/94-ВР від 22.12.94. – ВВР. – 1995. – № 3. – Ст. 22; № 75/95-ВР від 28.02.95. – ВВР. – 1995. – № 13. – Ст. 85).
37. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. № 2114-XII. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 20. – Ст.272. (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2688-XII від 14.10.92 ВВР. – 1992. – № 48. – Ст.658; Декретом № 15-93 від 19.02.93. – ВВР. – 1993. – № 17. – Ст.184; Законами № 3172-XII від 04.05.93. – ВВР. – 1993. – № 24. – Ст.254; № 3180-XII від 05.05.93. – ВВР. – 1993. – № 26. – Ст.277; № 3716-XII від 16.12.93. – ВВР. – 1994. – № 5. – Ст. 14; № 456/96-ВР від 31.10.96. – ВВР. – 1996. – № 50. – Ст.280; № 2409-III від 17.05.2001. – ВВР. – 2001. – № 31. – Ст.146).
38. Зобов’язальне право / під редакцією Дзери О.В. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.
39. Золотарь В.А., Дятлов П.Н. Советское жилищное право. – К.: Лыбидь, 1990. – 263 с.
40. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Госюриздат, 1975. – 338 с. Офіц. вісник України. – 1998. – № 26 від 16.07.1998.
41. Иоффе О.С. Советское гражданское право. – Л.: Изд. Ленинградского университета, 1961. – С.84.
42. Исрафилов И. Правовая природа вещных прав на жилые помещения // Хозяйство и право. – 1999. № 2. – С.91-96.
43. Исрафилов И. Правовое положение членов семьи собственника квартиры // Хозяйство и право. – 1997. № 3. – С. 103-109.
44. Исрафилов И.М. Правовые основания приобретения жилья в собственность // Государство и право. – 1999. – № 10. – С.106-110.
45. Індиченко С.П. Найом жилого приміщення // Цивільне право. – К.: Вентурі, 1996. – С. 141.
46. Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839.
47. Кабалкин А.Ю. Советское гражданское право. Т.1 / М.: Юридическая литература, 1965. – 572 с.
48. Кецмен І. Поняття та ознаки договору піднайму жилого приміщення // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – № 6. – с.176-182.
49. Комментарий к Гражданскому Кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. Ред. О.Н. Садиков. М., 1998. – 778 с.
50. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации / под редакцией Брагинской Т., Кузнецова В., Синюхина Л. – М.: Фонд «Правовая культура», 1996. – 448 с.
51. Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации / Брагинский М.И., Витрянский В.В., Суханов Е.А., Ярошенко К.Б. – М.: Фонд «Правовая культура», 1996. – 496 с.
52. Конституція України від 28.06.1996. – Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст.141.
53. Конституція Української РСР. – Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1978. – № 18. – Ст.268.
54. Концепція державної житлової політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 30.06.1995, № 254/95. – Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 27. – Ст.200.
55. Корнеев Н.И. Договор найма (аренды) жилого помещения // Гражданское право. Т. 2 – М.: изд-во БЕК, 1993. – С.161.
56. КПСС в резолюциях и решениях. Ч.1. – М., Госполитиздат, 1953. – С. 427-428.
57. Красавчиков О.А., Петрищева Г.И., Шенин Е.Д. Договор имущественного найма в советском гражданском праве. – Свердловск.: Издательство Свердловского госуниверситета, 1963. – 412 с.
58. Крашенинников П.В. Жилищное право. – М.: Статут, 2000. – С.237.
59. Крашенинников П.В. Российское жилищное законодательство. – М.: Статут, 1996. – 362 с.
60. Кучеренко І.М. Договір оренди жилого приміщення // Розвиток цивільного і трудового законодавства. – К.: Консум, 1999. – С.150-151.
61. Ландкоф С.Н., Лисниченко Т.Н., Фельдман А.М. Жилищное и жилищно-строительное законодательство, – К.: Будівельник, 1979. 367 с.
62. Левик А., Яворська О. Приватизація житла потребує законодавчого вирішення // Право України. – 2000. – № 11. – С.99-101.
63. Литовкин В.Н. Концепция развития жилищного законодательства // Журнал российского права. – 2000. – № 5/6. – С.66-75.
64. Литовкин В.Н. Найом жилого помещения // Комментарий к гражданскому кодексу РФ. М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – С. 240.
65. Макаров Г. Предприятие, работник и жилой фонд // Хозяйство и право. – 1999. – № 1. – 119-126.
66. Марткович И.Б. Жилищное законодательство в свете конституционных норм // Советское государство и право. – 1979. - № 11. – 16-21.
67. Маслов В.П. Радянське житлове право. – К.: Вища школа, 1973. – С.14–15.
68. Маслов В.Ф. Право на жилище. – Х.: Вища школа, 1986. – 286 с.
69. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч. Часть 1). – М.: Статут, 1997. – 297с.
70. Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч. Часть 2). – М.: Статут, 1997. – 455 с.
71. Мічурін Є.О. Цивільний договір як один із засобів реалізації права на житло. Автореф. дис… канд. юр.наук: 12.00.03 / Ун-т внутр. справ МВСУ. – Х., 2000. – 16 с.
72. Мозолин В.П., Фарнсворт Е.А. Договорное право СССР и США. – М.: Наука, 1988. – 392 с.
73. Наказ Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства фінансів України “Про встановлення граничного розміру плати за проживання в студентських гуртожитках” № 453/362/260 від 21.12.1998 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 лютого 1999р. за № 98/3391. Офіц.вісник України. – 1999. – № 7 від 05.03.1999.
74. Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999–2005 роки, схвалені Указом Президента України від 15 липня 1999 р. № 856/99. – Урядовий кур’єр. – 1999. – № 133 від 20.07.1999.
75. Основы гражданского законодательства Союза ССР и Союзных республик. – ВВС СССР. - 1961. – № 50. – Ст.525.
76. Основы жилищного законодательства Союза ССР и Союзных республик. – ВВС СССР. – 1981. – № 26. – Ст.834.
77. Панайотов И.Г. Договор найма жилого помещения // Советское гражданское право. Том 2. – М., Юрид. лит-ра, 1965. – 430 с.
78. Пергамент А.И. Научно-практический комментарий к Основам гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик. – М.: 1962. – 280 с.
79. Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38. – Уряд.кур’єр. – 1997. – № 16-17 від 30.01.1997. (із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1264 від 14.11.97 та № 547 від 06.04.99).
80. Положение «О порядке учета граждан, которые нуждаются в улучшении жилищных условий и предоставлении жилых помещений в г.Москве» от 7.10.1998. – Законы города Москвы: Постановления Московской Городской Думы. – М., 1998. – 350 с.
81. Положение Правительства Москвы «О порядке и условиях аренды и найма жилых помещений, которые находятся в государственной и муниципальной собственности в г. Москве» от 21.01.1997 – Законы города Москвы: Постановления Московской Городской Думы. – М., 1998. – 350 с.
82. Положення про використання і утримання гуртожитків, що належать підприємствам і організаціям, підпорядкованим міністерствам і відомствам Української РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 09 серпня 1965 р. № 781. ЗП Української РСР. – 1965. - № 8. – Ст.114.
83. Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Радою Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 р. № 189. – ЗП Української РСР. – 1984. – № 5. – Ст.31.
84. Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891. – Урядовий кур’єр. – 1995, № 183-184.
85. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 31 серпня 1927р. «Про адміністративне виселення громадян з житлових приміщень». – Зб. Уз. Української СРР – 1927. – № 43. – Ст. 196 з поправкою в № 46.
86. Постанова РНК Української СРР від 05 вересня 1922р. «Про порядок адміністративного виселення громадян із зайнятих ними приміщень» . – Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України – 1922. – №39. – Ст. 581.
87. Постанова ВУЦВК і РНК Української СРР “Про квартирну плату й заходи до врегулювання користування житлом у містах і селищах міського типу”. – Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. – 1928. – № 4. – Ст. 54.
88. Постановление ЦИК и СНК СССР от 13.02.1931г. “О выселении из помещений, принадлежащих органам транспорта посторонних транспорту лиц и о переселении работников транспорта”. – С.З. СССР. - 1931. – № 10. – Ст.110.
89. Постанова ВУЦВК і РНК Української СРР від 29.11.1932р. «Про порядок виселення прогульників із жилих приміщень». – Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. – 1933. – № 1. – Арт.1.
90. Декрет ВЦВК від 20 серпня 1918р. «Про відміну права приватної власності на нерухомість у містах». – ЗУ РРСФР – 1918. – №62. – Ст. 674.
91. Постанова Кабінету Міністрів України «Про комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей» від 29 листопада 1999 р. № 2166. – Ст. 306. ЗУНАУ. – 2000. – № 11. – Ст.306.
92. Постанова Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій» від 22 червня 1998 р. № 939. – Офіційний вісник України. – 1998. – № 25. – с.23-27.
93. Постанова Кабінету Міністрів України «Про дальший розвиток житлово-будівельної (житлової) кооперації» від 20 жовтня 1992 р. № 593. Ст. 274. – Урядовий кур’єр. – 1992. – № 135 від 30.10.1992.
94. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження прогнозу розвитку житлового будівництва на 2000-2004 роки» від 27.08.2000. – №1347. ЗУНАУ. – 2001. – № 1. – Ст.9.
95. Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію житлового кредитування населення України» від 02.06.2000 р. № 885. – Ст. 573. ЗУНАУ. – 2000. – № 19. – Ст.573.
96. Постанова Кабінету Міністрів України «Про поетапну передачу до комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури» від 2.12.1996 р. №1443. Урядовий кур’єр. – 1996, № 233-234 від 12.12.1996.
97. Постанова Кабінету Міністрів України «Проведення житлово-комунальної реформи на 1999-2001 роки» від 29.01.1999 р. № 113. – ЗУНАУ. – 1999. – № 13. – Ст.310.
98. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2000 р. № 1347 “Про затвердження прогнозу розвитку житлового будівництва на 2000 – 2004 роки”. – ЗУ. – 2001. – № 1. – Ст.9.
99. Перелік категорій працівників, яким можуть надаватись службові жилі приміщення, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР “Про службові жилі приміщення” № 37 від 4.02.1988. – ЗП Української РСР. – 1988. – № 2. – Ст.8; ЗП Української РСР. – 1989. – № 7. – Ст.42.
100. Положення про порядок надання службових жилих приміщень та користування ними в Українській РСР, затверджене Постановою Ради Міністрів Української РСР “Про службові жилі приміщення” № 37 від 4.02.1988. – ЗП Української РСР. – 1988. – № 2. – Ст.8; ЗП Української РСР. – 1989. – № 7. – Ст.42.
101. Постанова Ради Міністрів Української РСР “Про список підприємств і установ, з будинків яких допускається виселення в судовому порядку без надання жилої площі робочих і службовців, які припинили трудові відносини в зв’язку зі звільненням за власним бажанням або за порушення трудової дисципліни, або за скоєння злочину” № 163 від 3.04.1968. – ЗП Української ССР. – 1968. – № 4. – С.51.
102. Постанова Ради Міністрів Української РСР від 3.10.1986 року № 357 “Про граничну ставку квартирної плати, плати за комунальні послуги в будинках, що належать громадянам на праві особистої власності, а також плати за користування майном і надані послуги”. – ЗП Української РСР. – 1986. – № 10. – Ст.60.