ПРОБЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДНОСИН В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Краткое описание

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………..……………..…………3
ВСТУП………………………………………………………..……….………..4
РОЗДІЛ 1 Господарсько-правове регулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров’я ……………………..….……………………………………25
1.1. Суспільні відносини у сфері охорони здоров’я як об’єкт господарсько-правового регулювання .………….…………….………………….…............25
1.2. Аксіологічні засади господарсько-правового впливу на регулювання відносин в сфері охорони здоров’я …………………………………………..49
1.3. Здійснення медичного та фармацевтичного обслуговування та його місце в системі правового регулювання……………………………………...74
Висновки до розділу 1…………………………………………………………99
РОЗДІЛ 2 Суб’єкти господарського права у сфері охорони здоров’я: загальна характеристика………………………………………………...…...106
2.1. Господарсько-правовий статус учасників господарських відносин у сфері охорони здоров’я……………………………………………………....106
2.2. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень в сфері охорони здоров’я………………………………………………………………………..129
Висновки до розділу 2………………………………………………………..155
РОЗДІЛ 3 Правові особливості господарсько-договірних відносин в сфері охорони здоров’я……………………………………………………………...162
3.1. Система та види господарсько-правових договорів у сфері охорони здоров’я ……………...………….………………………………….................162
3.2. Господарська компетенція учасників договірних відносин у сфері охорони здоров’я…..….……………………………….……………………..186
Висновки до розділу 3………………………………………………………..211
РОЗДІЛ 4 Засади формування державою господарсько-правової політики у сфері охорони здоров’я…………………...………………………………….217
4.1. Правові форми та механізми об’єктивації державної політики у сфері охорони здоров’я як чинники господарсько-правового регулювання……217
4.2. Інноваційні аспекти змісту державної політики в сфері охорони здоров’я………………………………………………………………………..242
Висновки до розділу 4………………………………………………………..266
РОЗДІЛ 5 Забезпечення державою національної безпеки в сфері охорони здоров’я як імператив господарсько-правового регулювання…………….270
5.1. Вітальна безпека як чинник правового господарського порядку...…..270
5.2. Класифікація загроз вітальній безпеці в контексті господарсько-правового регулювання……………...……………………………………….293
5.3. Господарсько-правові аспекти нейтралізації загроз вітальній безпеці……...…..………………………………….…………………………..318
5.4. Місце правового регулювання охорони здоров’я в системі інститутів господарського права………………………………………………………...346
Висновки до розділу 5………………………………………………………..357
ВИСНОВКИ…………………………………………………….…………….365
Додаток А.……………...………………………………….……………...….397
Додаток Б……………………………………………………………………...411
Додаток В……………………………………………………………………...430
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…..………….……………………..445

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Внутрішня еволюція системи охорони здоров’я та методи регулювання її життєдіяльності підпорядковані законам суспільного розвитку. Саме виходячи із цих об’єктивних законів, визначаючих, з одного боку, сутність системи охорони здоров’я, як специфічної галузі державного устрою, з іншого, – формуючих науково обґрунтовані методи її регулювання, можливе забезпечення та практичне здійснення конкретних планів розвитку системи.
На сьогодні проблеми охорони здоров’я у більшості дослідників асоціюється лише через відносини лікаря та пацієнта або відносини адміністративного підпорядкування та бюджетного фінансування. А між тим, згідно з інформацією Держкомстату України кількість суб’єктів ЄДРПОУ, що здійснюють діяльність у сфері охорони здоров’я та соціальної допомоги за організаційно-правовими формами господарювання складає: 163 державних підприємства, 395 комунальних підприємств, 11 іноземних підприємств, 259 дочірніх підприємств, 181 акціонерне товариство, 152 товариств з обмеженою відповідальністю, 2356 державних організацій та 6323 комунальних організацій у вигляді закладів та установ. Крім того, серед закладів охорони здоров’я можна виокремити: 2800 лікарняних закладів, 8000 амбулаторно поліклінічних закладів. При цьому необхідно пам’ятати про той Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою КМУ від 17.09.1996 р. № 1138, що свідчить про активне здійснення господарської діяльності не лише з боку приватних закладів охорони здоров’я.
Всі ці явища і складають господарську систему в рамках якої на вартісній основі надаються послуги, роботи в сфері охорони здоров’я та здійснюється реалізація лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичної техніки.
Крім того, на нашу думку сфера охорони здоров’я це не лише комплекс надання медичних та фармацевтичних послуг. Суттєвий вплив на стан здоров’я населення справляють чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, конфлікти, засоби масової інформації, урбанізація, гігантські темпи індустріалізації тощо.
У цілому, аналіз українського законодавства, де йдеться про право на охорону здоров’я, дозволяє зробити висновок, що воно є сукупністю норм різних інститутів та галузей права, які регулюють публічний та приватний аспекти відповідних суспільних відносин. Але саме цей факт й обумовлює наявність численних дефектів в правовому регулюванні відносин у сфері охорони здоров’я та відповідно низьку ефективність такого регулювання. Адже в такому випадку сфера охорони здоров’я як системний і достатньо автономний предмет правового регулювання розподіляється на різні «сектори», що регулюються окремим і неузгодженим з іншим нормативним масивом специфічним, в першу чергу, за своїми методами регулювання.
Господарське право є безперечно унікальним явищем, завдячуючи, в першу чергу, напрацьованою методологією поєднання правового регулювання різних за типом правовідносин, зокрема, господарсько-виробничих, організаційно-господарських і внутрішньогосподарських, в єдиному господарсько-правовому механізмі. Саме за такою умовою господарське право може забезпечити ефективний порядок реалізації суспільних відносин у сфері охорони здоров’я, що за своїми кваліфікаційними ознаками, не можуть не бути визнаними господарсько-комерційними або господарсько некомерційними. Про що мова піде далі.
Теорія і практика сучасної системи охорони здоров’я переконливо свідчать, що здійснення прав громадян на охорону здоров’я можливе лише за умов розвинутих суспільних відносин. Саме їх слід враховувати, вивчаючи співвідношення суспільства, держави та права. Як наслідок, відповідно до нової домінанти соціально-економічних відносин, зростають роль і значення серед соціальних функцій держави, саме тих, що регулюються господарським правом та безпосередньо забезпечують здоров’я громадян.
Отже, невизнання основоположної сутності охорони здоров’я як цілісної та органічної системи, яка самостійно набуває розвитку, стримує її реформування у відповідності до об’єктивних суспільних законів. Як наслідок створюються умови неможливості будь-якого регулювання, у тому числі методами прямого та опосередкованого управління. І навпаки, розуміння об’єктивної форми та сутності сучасної охорони здоров’я, розкриття об’єктивних законів її існування та розвитку дозволяє не лише впливати на систему згідно управлінських завдань, але й реалізовувати метод наукового прогнозування варіантів розвитку сфери охорони здоров’я.
В свою чергу, реалізація державних гарантій надання медичної допомоги переважно через систему бюджетного фінансування фактично лише підкреслює декларативність конституційних гарантій на охорону здоров’я. Як наслідок, фактично безоплатна медична допомога перетворюється у платні медичні послуги, але без застосування відповідних договірних гарантій.
У контексті розгляду права на охорону здоров’я випливає питання й проблеми збереження генофонду Українського народу, розв’язання якої, відповідно до ст. 16 Конституції України, є обов’язком держави. Фактично йде мова про створення відповідних умов для забезпечення немайнового блага – права на здоров’я в межах ст. 49 Конституції України. Названі конституційно-правові положення перебувають з іншими конституційними принципами та тими, що зафіксовані в ГК України, у складному системно-ієрархічному зв’язку. Надзвичайно складна природа системно-структурних зв’язків у сфері охорони здоров’я, визначає спільну потребу певного правового алгоритму встановлення пріоритетів.
Проте відсутність системних цілісних досліджень статусу суб’єктів господарського права, діяльність яких повинна забезпечувати право громадян на охорону здоров’я, призводить до того, що втрачається комплексність у з’ясуванні різновекторних аспектів медикаментозного забезпечення населення. Тому, господарсько-правове забезпечення стає умовою функціонуванням сфери охорони здоров’я на сучасному етапі формування України, як соціальної держави.
Завданням господарсько-правового регулювання сфери охорони здоров’я є забезпечення єдиної правової парадигми у цій сфері. При цьому виникає необхідність давати єдину правову оцінку процесам, що відбуваються в охороні здоров’я з приведенням до єдиної господарсько-правової інтерпретації. Саме для цього і слугує господарське право, інші галузі права не взмозі розглянути комплекс відносин за участю держави, суб’єктів господарювання та споживачів, а також сегмент організаційно-правових відносин. Крім того інструментарій господарського права дозволяє досліджувати й бюджетні відносини, тобто забезпечувати єдину галузеву приналежність. І всі відносини, таким чином, приводяться під господарське-правове регулювання.
Перехід до господарсько-правової моделі регулювання цих відносин є природним і цілком відповідає реаліям суспільного життя як відповідної реакції на стагнацію адміністративно-правової моделі системи охорони здоров’я. А переведення всіх відносин щодо медичного обслуговування у вартісний, контрольований, адресний характер з чітко визначеним суб’єктним складом та чітким розмежуванням прав, обов’язків і відповідальності учасників, може бути досягнуто лише в рамках переводу цих відносин у систему господарсько-правового регулювання, тобто в сферу дії господарсько-правових засобів державного регулювання з врахуванням реально функціонуючих господарських відносин, а також з врахуванням всіх соціальних специфічних особливостей їх реалізації.
Зазначенні вище обставини і спричинили вибір такої теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження обрано згідно з науково-дослідними роботами кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах комплексної цільової програми «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106U002289).
Мета і завдання дослідження. Метою цього дисертаційного дослідження є науково-теоретичне визначення змісту суспільних відносин у сфері охорони здоров’я, господарсько-правового забезпечення стимулювання розвитку охорони здоров’я, розробка на цьому грунті теоретичних засад господарсько-правового впливу на відносини у сфері охорони здоров’я. По-перше, встановлення господарсько-правового статусу закладів охорони здоров’я, а також доцільності нормативно-правової комерціалізації діяльності державних та комунальних лікувально-профілактичних закладів, в яких де-факто і де-юре надаються платні медичні послуги, а також діяльності приватної медицини. По-друге, запровадження, крім приватного, у державний та комунальний сектори охорони здоров’я засобів господарсько-правового регулювання. По - третє, забезпечення вітальної безпеки як універсальної цінності, дієві результати якої вбачаються через господарсько-правові засоби як передумови найбільш ефективного господарського результату. Результатом дослідження є теоретичне обґрунтування господарсько-правового забезпечення сфери охорони здоров’я як окремого інституту господарського права.
Для досягнення поставленої мети в роботі зроблено спробу розв’язати наступні завдання:
- встановити основні напрямки розвитку суспільних відносин у сфері охорони здоров’я в контексті господарсько-правового регулювання;
- з’ясувати механізми реалізації публічних інтересів у сфері охорони здоров’я;
- визначити особливості господарсько-правових відносин при здійсненні медичного та фармацевтичного обслуговування;
- з’ясувати статус закладів охорони здоров’я як учасників господарських відносин, а також організаційно-господарські повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в сфері охорони здоров’я та основні господарсько-правові засоби їх реалізації;
- систематизувати види господарсько-правових договорів у сфері охорони здоров’я та встановити господарську компетенцію учасників договірних відносин;
- охарактеризувати засади формування господарсько-правової політики держави у сфері охорони здоров’я та господарсько-правове закріплення змісту інноваційної політики держави в сфері охорони здоров’я;
- встановити особливості забезпечення державою національної безпеки в сфері охорони здоров’я як чиннику правового господарського порядку, а також класифікувати загрози національної безпеки в контексті господарсько-правового регулювання та засоби їх нейтралізації;
- сформулювати рекомендації для подальшого розвитку господарського законодавства у сфері охорони здоров’я та запропонувати концепцептуальні підходи удосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я в Україні.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, що виникають в сфері охорони здоров’я, в тому числі відносин, які складаються при фактичному здійсненні господарської діяльності закладами охорони здоров’я.
Предметом дослідження обрано господарсько-правове забезпечення у сфері охорони здоров’я та господарсько-правові засоби реалізації державної законодавчої політики у сфері охорони здоров’я.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на системному підході, що виявляється у використанні різних методів пізнання залежно від конкретних аспектів дослідження, з метою забезпечення об’єктивності відображення предмету дослідження, що стало основою всебічного аналізу актуальних правових проблем у сфері охорони здоров’я. Історико-правовий метод застосовувався під час вивчення розвитку суспільних відносин у сфері охорони здоров’я та їх впливу на розвиток ринкових відносин. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі загальних та спеціальних законодавчих актів, що впливають на порядок здійснення медичного та фармацевтичного обслуговування, а також при аналізі законодавчих норм про забезпечення господарсько-правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я. Під час аналізу сучасного стану законодавчих положень спрямованих на регламентацію господарсько-правових відносин у сфері охорони здоров’я використовувався формально-юридичний метод. Системно-структурний метод був задіяний для аналізу складу ринкових відносин в державному секторі медичних послуг, особливостей правового положення суб’єктів господарського права у сфері охорони здоров’я та правових особливостей регулювання відносин між ними, усунення дефектів законодавства в цій галузі. Метод комплексного аналізу дав змогу визначити фактичний зміст і основні тенденції розвитку відносин у сфері охорони здоров’я, що набувають договірної форми, а також економічні та правові чинники господарської компетенції учасників договірних відносин.
Теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних науковців, Зокрема, значний вплив на одержанні результати справили наукові розробки та дослідження С.В. Агієвець, С.С. Алексєєва, Ю.Н. Андрєєва, Ю.Є. Атаманової, Є.М. Білоусова, О.А. Беляневич, М.І. Брагінського, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, О.П. Віхрова, В.М. Гайворонського, В.М. Гаращука, В.П. Жушмана, Д.В. Задихайло, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, О.С. Іоффе, В.В. Лаптєва, В.А. Ліпкана, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартєм’янова, В.С. Мілаш, О.П. Подцерковного, П.М. Рабиновича, О.Ю. Рибакова, В.М. Рудого, А.П. Сергєєва, Є.А. Суханова, О.В. Старцева, Д.І. Степанова, Ю.А. Тихомирова, Ю.К. Толстого, В.А. Устименко, В.В. Хахуліна, О.В. Шаповалової, В.С. Щербини та ін.
Емпіричну основу дослідження становлять ГК і ЦК, міжнародні нормативно-правові акти, в тому числі міжнародні конвенції, що визнанні в Україні, закони та інші нормативно-правові акти, спрямовані на нормування господарсько-правових відносин у сфері охорони здоров’я України, а також роз’яснення Конституційного Суду України тощо.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у сучасному українському правознавстві комплексним монографічним дослідженням теоретичних та практичних проблем господарсько-правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я. В ній вперше визначено зміст суспільних відносин у сфері охорони здоров’я, що підлягають господарсько-правовому регулюванню на сучасному етапі, господарсько-правовий статус закладів охорони здоров’я, господарська компетенція учасників договірних відносин у сфері охорони здоров’я, запроваджено такий термін як «вітальна безпека» – складова національної безпеки, тобто безпеки життя та здоров’я громадян, обґрунтування розгляду господарсько-правового забезпечення у сфері охорони здоров’я як окремого інституту господарського права.
Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в теоретичних положеннях та висновках, найважливішими з яких слід назвати такі.
Уперше у вітчизняній юридичній науці:
1) розроблено диференціацію шляхів реалізації публічних інтересів за їх спрямуванням: а) конституційних прав на охорону здоров'я і в контексті публічного природного права включають в себе визначення господарсько-правових засобів забезпечення населення якісною медичною допомогою, а також встановлення видів юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання імперативних норм; б) права на підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров'я і в контексті приватного права включає в себе встановлення права на здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров'я в режимі диспозитивно-децентралізованого регулювання, а також самостійність суб’єкта щодо несення відповідальності за своїми зобов’язаннями; в) якісного медичного та фармацевтичного обслуговування і в контексті публічного негативного права включає в себе встановлення заборони займатися відповідною діяльністю у сфері охорони здоров'я при відсутності відповідних дозволів, а також встановлення юридичної відповідальності за недотримання заборон;
2) на основі аналізу господарсько-правових відносин спрямованих на забезпечення охорони здоров’я розроблено їх класифікацію щодо здійснення: а) господарської діяльності, пов’язаної з виробництвом лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичної техніки, їх реалізації, а також надання медичних послуг суб’єктами господарювання, які знаходяться на повному госпрозрахунку з метою або без мети отримання прибутку; б) господарської діяльності суб’єктами некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету, пов’язаної з наданням медичних послуг та медичної допомоги, а також пов’язаної з виготовленням лікарських засобів в умовах міжлікарняної аптеки без права торгівлі; в) господарського забезпечення негосподарюючими суб’єктами в межах господарської компетенції пов’язаної з виконанням адміністративних функцій; г) управління господарською діяльністю закладів охорони здоров’я шляхом застосування основних засобів регулюючого впливу держави;
3) розроблено визначення поняття видів діяльності якими репрезентована сфера охорони здоров’я: а) медична діяльність це господарська діяльність щодо медичного обслуговування в межах господарської компетенції медичних закладів з виконання робіт та послуг за державним замовленням або господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом; б) фармацевтична діяльність це господарська діяльність щодо фармацевтичного обслуговування в межах господарської компетенції аптечних закладів та виробників фармацевтичної продукції з виконання робіт та послуг пов’язаної з обігом фармацевтичної продукції за державним замовленням або господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом;
4) з метою більш чіткого розмежування господарсько-правового статусу учасників відносин у сфері охорони здоров’я запропоновано: 1) ст. 55 ГК доповнити п. 5 такого змісту: діяльність суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету, регулюється спеціальними законами; 2) ч. 3 ст. 3 ГК доповнити наступним змістом: негосподарюючим суб’єктом публічного права є юридична особа, що фінансується з бюджету, основна ознака якої є публічна функція, діяльність якої при виконанні своєї основної діяльності спрямована на створення та підтримку необхідних матеріально-технічних умов її функціонування, що здійснюється за або без участі суб’єктів господарювання і є його господарчим забезпеченням;
5) з метою забезпечення ефективного впливу держави на діяльність не лише суб’єктів господарювання, а й негосподарюючих суб’єктів запропоновано: ч. 2 ст. 12 ГК по тексту після слів ліцензування доповнити словами таким засобом регулюючого впливу держави як акредитація;
6) з метою удосконалення господарської компетенції щодо управління комунальними закладами охорони здоров’я з боку місцевих державних адміністрацій запропоновано, при тлумаченні ст. 24 ГК системно з іншими законодавчими актами, внести уточнення в поняття «система організаційно-господарських повноважень», яка має включати можливість управління у комунальному секторі економіки, також з боку уповноважених органів державної виконавчої влади;
7) на основі аналізу відносин між органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування та державними або комунальними закладами охорони здоров’я запропоновано поновити введення в ГК норму, яка встановлює порядок виконання державних завдань лікувально-профілактичними закладами у вигляді суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету за рішенням органів державної виконавчої влади або місцевого самоврядування з метою надання медичної допомоги в межах спеціальних програм;
8) запропоновано внести доповнення до Основ законодавства України про охорону здоров’я та ГК (ст. 183 - 1) наступного змісту: в сфері надання безоплатних медичних послуг державний контракт, укладений на підставі державного замовлення як засобу державного регулювання, – це договір, укладений державним замовником від імені держави із окремо визначеним закладом охорони здоров’я, будь якої форми власності, як суб’єктом господарювання – виконавцем державного замовлення, із визначенням взаємних прав та обов’язків сторін;
9) запропоновано в залежності від видів лікувально-профілактичної допомоги, що гарантується державою передбачити в Основах законодавства України про охорону здоров’я наявність типових господарсько-правових договорів з первинної, спеціалізованої (вторинної) та високо спеціалізованої (третинної) лікувально-профілактичної допомоги, на підставі чого розроблено визначення господарського договору на надання медичних послуг якими пропонується доповнити Основи: а) господарсько-правовий договір на надання медичних послуг – це угода, укладена між учасниками господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, в силу якої одна сторона (виконавець) – заклад охорони здоров’я як суб’єкт господарювання зобов’язується за замовленням другої сторони (замовника) – як юридичної або фізичної особи, надати цій фізичній особі або третій стороні (послугоотримувачу), первинну, спеціалізовану або високоспеціалізовану лікувально-профілактичну допомогу в межах клінічних рекомендацій або медичних стандартів, а замовник зобов’язується оплатити зазначені медичні послуги, якщо інше не встановлено договором;
10) на основі аналізу чинного законодавства у сфері охорони здоров’я запропоновано запровадити таку юридичну категорію як «вітальна безпека» - це складова національної безпеки, яка за допомогою системи правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантує забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина щодо права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а також права на життя, права на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю і особисте немайнове благо – право на здоров’я і життя;
11) запропонована дефініція поняття вітальна безпека – це спроможність системи охорони здоров’я забезпечувати реалізацію немайнового блага – права на здоров’я, у тому числі репродуктивного, як основи стабільності громадянського суспільства та конституційної основи правового господарського порядку в Україні, її здатність до сталого функціонування за будь-яких несприятливих умов, а також здатність держави до захисту національних інтересів у сфері охорони здоров’я від можливих загроз;
12) обґрунтовано і запропоновано, з метою правової легалізації напрямів інноваційної діяльності в організаційній сфері охорони здоров’я, внести до ст. 327 ГК України доповнення наступного змісту: синтезування нових ідей, розроблення нових теорій і моделей, включаючи проекти, концепції та програми, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, удосконаленні існуючих методів діагностики і лікування та модернізації технологічних процесів, освоєнні нового обладнання, впровадженні нових технологій, а також реформуванні системи управління охороною здоров’я шляхом створення нових моделей функціонування галузі і відповідної підготовки та перепідготовки кадрів;
13) з метою координації зусиль у різних галузях економіки щодо забезпечення вітальної безпеки запропоновано створення спеціально-уповноваженого органу з питань вітальної безпеки, внесені конкретні пропозиції щодо його діяльності та функціонування, в контексті не лише забезпечення якості медичної допомоги, лікарських засобів, а й продуктів харчування, питної води, атмосферного повітря та інших чинників, що впливають на здоров’я громадян;
14) запропоновано включити до переліку конституційних основ правового господарського порядку (ч. 2 ст. 5 ГК) положення про забезпечення державою вітальної безпеки – обов’язкової складової державних концепцій, програм, яка на етапі їх розробки має включати аналіз негативних чинників, пов’язаних з можливістю застосування основних засобів регуляторного впливу держави (ч. 2 ст. 12 ГК) формування необхідних функцій захисту та постановку перед відповідними органами завдань щодо запобігання впливу цих чинників на реалізацію вітальної безпеки;
15) аналіз чинного законодавства України та статистичної інформації дозволяє визначити наступні загрози вітальній безпеці: втрати фармацевтичної незалежності України, поширення в сфері охорони здоров’я каналів тіньової економіки, а також розповсюдження без суттєвих обмежень через роздрібну торгову мережу СХП, БАД та продуктів харчування, які містять ГМО, втрати управлінської вертикалі та відсутність концепції вдосконалення управління сферою охорони здоров’я саме в умовах ринкової економіки, зменшення питомої ваги державного сектору економіки у сфері фармацевтичного виробництва, відсутністю дієвої координації органів, що контролюють, крім медичної та фармацевтичної продукції, якість питної води, продуктів харчування, повітря, екології тощо;
16) запропоновано шляхи нейтралізації загроз вітальної безпеки, які повинні стати предметом державної політики, через забезпечення співвідношення наукових можливостей з державними цільовими програмами щодо створення інноваційних лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки нового покоління; встановлення для національних фармацевтичних виробників квот щодо створення та випуску інноваційних лікарських засобів, що повинно бути забезпечено державним замовленням відповідно до цільових національних програм; встановлення у зовнішньоекономічній діяльності квот в частині ввезення генеричних препаратів у відповідності до медичних стандартів; встановлення для фармацевтичних виробників життєво необхідних ліків обов’язкового мінімального внеску держави у статутному фонді та обмеження максимального внеску у статутний фонд іноземного капіталу таких підприємств; створення інноваційного фонду для сфери охорони здоров’я за допомогою встановлення мінімальної націнки на кожну упаковку лікарського засобу; концентрації капіталу у сфері охорони здоров’я в державних цільових програмах через створення промислово-фінансових груп, фармацевтичних холдингів або господарсько-виробничих асоціацій для підтримки публічних інтересів у сфері охорони здоров’я; встановлення вітальної безпеки як окремого напрямку діяльності РНБО; забезпечення координації зусиль МОЗ, РНБО та інноваційних органів у частині створення лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки нового покоління; створення державної інвестиційної компанії, на яку покласти обов’язок придбання акцій фармацевтичних підприємств з виробництва життєво необхідних ліків з метою забезпечення відповідного впливу в цілому на державну політику у сфері охорони здоров’я через державні корпоративні права; застосування господарсько-правової договірної форми як засобу державного регулювання; впровадження господарсько-правового засобу державного регулювання в частині встановлення обмежень на господарську діяльність, а саме роздрібної реалізації на території навчальних закладів СХП, БАД, продуктів харчування, які містять ГМО, канцерогени (чіпси, гумові продукти тощо), обов’язкове маркування продуктів харчування, що містять ГМО;
17) встановлено, що з метою нейтралізації загроз вітальної безпеки необхідно внести зміни до наступних законодавчих актів: а) в Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» щодо встановлення обмежень на господарську діяльність щодо роздрібної реалізації в навчальних закладах СХП, БАД, продуктів харчування, які містять ГМО, канцерогени (чіпси, гумові продукти тощо); б) Основи законодавства України про охорону здоров’я щодо створення окремого спеціального урядового органу, на який покласти обов’язки з регулювання фармацевтичного сектору сфери охорони здоров’я в частині представлення державних прав та інтересів, управління корпоративними державними правами фармацевтичних підприємств, в тому числі в зовнішньоекономічній діяльності, та забезпечення державного замовлення на фармацевтичну продукцію, а також координації контролю якості питної води, продуктів харчування, повітря, екології тощо;
18) встановлено, що при забезпеченні вітальної безпеки основною системною функцією господарсько-правових засобів державного регулювання у сфері охорони здоров’я є: а) прогностична функція та пов’язана з нею функція управління у вигляді прийняття юридично значущих рішень шляхом державної реєстрації суб’єктів господарювання, ліцензування певних видів господарської діяльності, ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, встановлення нормативів і медичних стандартів, реєстрації лікарських засобів і виробів медичного призначення, сертифікації лікарських засобів, запровадження митних та податкових пільг на ввезення обладнання для виробництва інноваційних лікарських засобів та допоміжних речовин для їх виробництва, координації роботи щодо встановлення нормативів якості питної води, продуктів харчування, в тому числі спеціальних харчових продуктів, повітря та екології тощо; б) функція контролю – як правова форма державного регулювання у вигляді сукупності організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб’єктів господарювання встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб’єктів; в) функція застосування господарсько-правових санкцій;
19) теоретично обґрунтовано, що господарсько-правове забезпечення охорони здоров’я з точки зору захисту прав споживачів необхідно розглядати як окремий інститут господарського права, при цьому його нормативний зміст повинен розвиватися в комплексі з іншими публічно-правовими інститутами господарського права;
20) встановлено, що відповідно до структури суспільних відносин інституту господарсько-правового забезпечення діяльності у сфері охорони здоров’я як інституту господарського права, можна відокремити групи норм, які визначають: предмет господарсько-правового регулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров’я; господарсько-правовий статус закладів охорони здоров’я, що реалізують забезпечення немайнового блага – права на здоров’я; правовий статус органів державного регулювання у сфері охорони здоров’я – носіїв організаційно-господарських повноважень; засоби державного регулювання господарської діяльності у сфері охорони здоров’я;
21) запропоновано Проект Концепції удосконалення господарсько-правового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я в Україні, а також з метою удосконалення забезпечення закладів охорони здоров’я медичною технікою, запропоновано створити державне лізингове підприємство, розроблений проект статутних документів та порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання медичної техніки і обладнання для державних та комунальних закладів охорони здоров’я на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу.
Отримали подальший розвиток:
1) стадії господарсько-правового регулювання у сфері охорони здоров’я у вигляді: а) державно-правової регламентації суспільних відносин шляхом розроблення та прийняття нормативних актів; б) виникнення юридичних прав та обов’язків у суб’єктів суспільних відносин шляхом переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі суспільних відносин за участю суб’єктів господарювання або негосподарюючих суб’єктів; в) реалізації відповідних норм права, які встановлюють принципи суспільних відносин, повноваження суб’єктів цих відносин та порядок їх здійснення;
2) теоретична розробка статусу суб’єктів господарського права у сфері охорони здоров’я: а) заклад охорони здоров’я – це установа з відповідною матеріально-технічною базою та працівниками відповідної кваліфікації, що створена суб’єктом господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в тому числі у вигляді структурного підрозділу, чи негосподарюючий суб’єкт публічного права, завданням якої є забезпечення різноманітних потреб населення в охороні здоров’я шляхом надання профілактичної медико-санітарної допомоги чи послуг медичного або фармацевтичного характеру, в тому числі, інформаційно-медичної, санітарно-освітньої та медико-статистичної діяльності на основі професійної діяльності фармацевтичних і медичних працівників; б) медичний заклад – це заклад охорони здоров’я, який діє як суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності або його структурний підрозділ, що складається із лікарняних, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортних і санаторно-профілактичних закладів, закладів медико-соціального характеру та інших, метою діяльності якого є надання медичних послуг або робіт населенню; в) аптечний з

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми формування господарсько-правового забезпечення системи охорони здоров’я в сучасних ринкових умовах, визначення господарсько-правового статусу закладів охорони здоров’я та вирішення пов’язаних з цим питань законодавчого забезпечення господарських договірних відносин при здійсненні медичного та фармацевтичного обслуговування.
За результатами проведеного дослідження дисертантом зробленні такі основні висновки:
1. Суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, що підлягають господарсько-правовому регулюванню, поділяються на відносини:
- пов’язані із забезпеченням здорового навколишнього середовища, продуктами харчування, питною водою, санітарно-епідеміологічного благополуччя, медикаментозного забезпечення населення та соціальних факторів;
- що виникають з приводу реалізації права на безоплатну медичну допомогу та якісні медичні послуги;
- що включають в себе: стан нормативно-правового забезпечення, діяльності спеціально уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, до господарської компетенції яких віднесено забезпечення охорони здоров’я, а також система господарсько-правових засобів реалізації останньої;
- щодо інноваційного розвитку, що безпосередньо впливають на конкурентоспроможність вітчизняних фармвиробників.
2. В сфері охорони здоров’я публічне позитивне право, при реалізації загальних публічних інтересів спрямованих на забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров’я, включає в себе норми спрямованні на:
2.1. забезпечення населення якісною медичною допомогою, шляхом запровадження інституту державного замовлення на медичну допомогу та фармацевтичну і медичну продукцію; механизмів господарсько-правового регулювання діяльності у сфері охорони здоров’: ліцензування; сертифікацію медичної продукції та стандартизацію надання медичної допомоги; застосування нормативів обсягу медичної допомоги; регулювання цін та тарифів на фармацевтичну і медичну продукцію та надання медичних послуг; надання інвестиційних, податкових, митних пільг вітчизняним товаровиробникам медичної та фармацевтичної продукції; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій вітчизняним товаровиробникам медичної та фармацевтичної продукції.
2.2. встановлення видів юридичної відповідальності за відмову від виконання або неналежного виконання імперативних норм. При цьому механізмами реалізації публічних інтересів є: забезпечення ефективної медичної допомоги та якісного медичного обслуговування; забезпечення стимулювання вітчизняних виробників лікарських засобів і виробів медичного призначення; забезпечення державного замовлення на медичну допомогу, лікарські засоби та вироби медичного призначення; забезпечення впровадження обов’язкового медичного страхування; забезпечення експортно-імпортної політики направленої на захист вітчизняного товаровиробника.
3. До елементів приватного права у сфері охорони здоров’я, при реалізації загальних публічних інтересів спрямованих на забезпечення права на підприємницьку діяльність у сфері охорони здоров’я в контексті ринкової саморегуляції, можна віднести:
3.1. встановлення права на здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я в режимі диспозитивно-децентралізованого регулювання (дозволено все, що не заборонено законом);
3.2. самостійність суб’єкта господарювання щодо несення відповідальності за своїми зобов’язанням. При цьому механізмами реалізації публічних інтересів є: забезпечення державного інвестування галузі; застосування змішаної цінової політики; забезпечення урівноваженої податкової політики щодо національного товаровиробника медичної та фармацевтичної продукції; забезпечення експортно-імпортної політики направленої на забезпечення населення доступними, якісними та ефективними лікарськими засобами, виробами медичного призначення та медичної техніки; надання рекомендованих моделей господарських правовідносин у зв’язку з безпосереднім здійсненням господарської діяльності при наданні медичнох послуг; забезпечення державного замовлення; забезпечення ліцензування певних видів господарської діяльності.
4. В сфері охорони здоров’я публічне негативне право, при реалізації загальних публічних інтересів спрямованих на забезпечення дотримання гарантій на якісне медичне та фармацевтичне обслуговування, включає в себе встановлення:
4.1. заборони займатися відповідною діяльністю у сфері охорони здоров’я при відсутності відповідних дозволів у вигляді імперативних норм;
4.2. юридичної відповідальності за недотримання заборон. При цьому механізмами реалізації публічних інтересів є: визначення порядку надання спеціальних дозволів на впровадження зазначеного виду діяльності; встановлення процедури реєстрації лікарських засобів, виробів медичного призначення та медичної техніки; встановлення процедури виписування рецептів лікарями на лікарські засоби.
5. Учасниками суспільних відносин у сфері охорони здоров’я є:
5.1. Громадяни України, а також іноземні особи та особи без громадянства, які потребують медичної допомоги, вони наділяються законодавством специфічними якостями – правовим статусом, що дає можливість брати участь у конкретних правовідносинах, пов’язаних з правом на медичну допомогу та медичне обслуговування;
5.2. Суб’єкти господарювання, що безпосередньо реалізують право громадян на безоплатну медичну допомогу або оплатне медичне обслуговування;
5.3. Держава, яка через спеціально уповноважені органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
6. Характерними рисами суспільних відносин у сфері охорони здоров’я є:
6.1. Специфічні негативні фактори впливу на охорону здоров’я та наявність специфічних господарсько-правових засобів їх нейтралізації, шляхом запровадження нормативів стандартів і обмежень діяльності суб’єктів господарювання;
6.2. Специфічні способи мобілізації, розподілу та використання коштів на охорону здоров’я, шляхом формування не лише з Держбюджету, а й за рахунок внесків громадян, роботодавців, застрахованих осіб, державних субсидій, коштів місцевого самоврядування та використовуються лише за цільовим призначенням;
6.3. Економічна природа цих відносин, що полягає у діяльності суб’єктів господарювання з метою отримання прибутку, суб’єктів некомерційного господарювання та негосподарюючих суб’єктів публічного права, а також використанні засобів державного регулювання господарської діяльності, передбачених у ст. 12 ГК України;
6.4. Специфічне коло суб’єктів цих відносин: з одного боку це заклад охорони здоров’я, який зобов’язаний або має право надати безоплатну медичну допомогу чи оплатне медичне обслуговування, а з іншого – замовник цих послуг у вигляді як суб’єкта господарювання, що діє з метою отримання прибутку, суб’єкта некомерційного господарювання чи негосподарюючого суб’єкта;
6.5. Ці відносини завжди спрямовані на забезпечення особистого немайнового блага – права на здоров’я, яке не змінює немайнового характеру самого блага, супроводжується наданням платних медичних послуг, тобто пов’язане з товарно-грошовою формою.
7. Господарсько-правовому регулюванню у сфері охорони здоров’я підлягають відносини, що виникають між:
7.1. суб’єктами господарювання, які діють з метою отримання прибутку та/чи суб’єктами некомерційного господарювання, у вигляді закладів охорони здоров’я, що безпосередньо реалізують право громадян на медичну допомогу та медичне обслуговування, що наділяються законодавством специфічними якостями, – правовим статусом, що складається із господарської компетенції, законодавчо закріплених основних прав, обов’язків та гарантій зазначених прав, що дає можливість брати участь у конкретних правовідносинах, пов’язаних із правом на безоплатну медичну допомогу та оплатне медичне обслуговування;
7.2. суб’єктами господарювання, які діють з метою отримання прибутку, суб’єктами некомерційного господарювання і негосподарюючими суб’єктами публічного права, що діють як заклади охорони здоров’я та державою, що через спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування.
8. В сфері охорони здоров’я господарсько-правові відносини поділяються на відносини щодо:
8.1. здійснення господарської діяльності пов’язаної з виробництвом лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичної техніки, їх реалізації, а також наданням медичних послуг суб’єктами господарювання, що здійснюють діяльність з метою отримання прибутку, суб’єктами некомерційного господарювання, що знаходяться на повному госпрозрахунку.
8.2. здійснення господарської діяльності в межах господарської компетенції суб’єктами некомерційного господарювання, які фінансуються з бюджету, пов’язаної з виготовленням лікарських засобів міжлікарняними аптеками без права торгівлі, а також надання медичних послуг та медичної допомоги.
8.3. здійснення господарського забезпечення, що здійснюється негосподарюючими суб’єктами в межах господарської компетенції, пов’язаної з виконанням адміністративних функцій.
8.4. управління господарською діяльністю закладів охорони здоров’я у вигляді суб’єктів господарювання – шляхом державної реєстрації, ліцензування, патентування, квотування, акредитації закладів охорони здоров’я, сертифікації та атестації тощо, а також управління господарським забезпеченням, що здійснюється негосподарюючими суб’єктами в межах господарської компетенції, шляхом акредитації закладів охорони здоров’я та атестації тощо.
9. Результатом здійснення медичного або фармацевтичного обслуговування можуть бути: настання повного позитивного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта; настання повного негативного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта; настання часткового позитивного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта; настання часткового негативного для здоров’я ефекту відповідно до умов договору або бажань пацієнта.
10. Медичне обслуговування – це господарська діяльність в межах господарської компетенції з виконання робіт та послуг, пов’язаних з виробництвом медичної техніки та медичних протезів, а також санітарно-профілактичних, лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санаторно-курортних, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних, науково-медичних послуг за державним завданням, державним замовленням, або господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом на користь третіх осіб (пацієнтів), що спрямовані на зміну або збереження фізичного та психічного здоров’я, або з метою отримання споживчої користі пацієнтом, не завжди спрямованої на збереження здоров’я.
11. Фармацевтичне обслуговування – це господарська діяльність в межах господарської компетенції з виконання робіт та послуг, пов’язаних з розробкою лікарських засобів, клінічними випробуваннями, їх реєстрацією, виробництвом, доставкою, зберіганням, реалізацією, у тому числі шляхом застосування договорів консигнації, відпуском їх лікувально-профілактичним установам та іншим медичним закладам або безпосередньо пацієнтам, а також виготовленням лікарських засобів в умовах аптеки за індивідуальними прописами лікарів, в тому числі виробництвом виробів медичної діяльності, контрольно-аналітична робота з аналізу лікарських засобів і виробів медичного призначення, за державним завданням, державним замовленням або господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом на користь третіх осіб (пацієнтів), що спрямована на зміну або збереження фізичного та психічного здоров’я.
12. Медична діяльність – це господарська діяльність щодо медичного обслуговування в межах господарської компетенції медичних закладів з виконання робіт та послуг за державним замовленням або господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом;
13. Фармацевтична діяльність – це господарська діяльність щодо фармацевтичного обслуговування в межах господарської компетенції аптечних закладів та виробників фармацевтичної продукції з виконання робіт та послуг пов’язаної з обігом фармацевтичної продукції за державним замовленням або господарсько-правовими договорами з посиленим публічним інтересом;
14. Господарсько-правові відносини, що складаються при здійсненні медичного та фармацевтичного обслуговування мають наступні специфічні ознаки:
14.1. при здійсненні медичного обслуговування шляхом надання медичної допомоги або соціальних медичних послуг правовою підставою виникнення та функціонування господарських правовідносин: між лікувально-профілактичними закладами у вигляді суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету при здійсненні господарської діяльності в межах їх господарської компетенції та органами державної влади або місцевого самоврядування є – державне завдання; між лікувально-профілактичними закладами у вигляді суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету при здійсненні господарської діяльності в межах їх господарської компетенції та їх контрагентами є — господарсько-правовий договір з посиленим публічним інтересом; між лікувально-профілактичними закладами у вигляді некомерційних суб’єктів господарювання, які не фінансуються з бюджету та органами державної влади або місцевого самоврядування є – державне замовлення; між лікувально-профілактичними закладами у вигляді суб’єктів некомерційного господарювання, які не фінансуються з бюджету та їх контрагентами є – господарсько-правовий договір з посиленим публічним інтересом.
14.2. при здійсненні медичного або медико-соціального обслуговування шляхом надання оплатних медичних послуг правовою підставою виникнення та функціонування господарських правовідносин: між медичними закладами у вигляді комерційних суб’єктів господарювання та їх контрагентами є – господарсько-правовий договір з посиленим публічним інтересом; між медичними закладами у вигляді комерційних суб’єктів господарювання та органами соціального захисту – державне замовлення або господарсько-правовий договір з посиленим публічним інтересом.
14.3. при здійсненні фармацевтичного обслуговування шляхом виробництва лікарських засобів, виробів медичного призначення, препаратів для діагностики їх відпуск та реалізація, а також виготовлення лікарських засобів в умовах аптеки за індивідуальним прописом лікаря правовою підставою виникнення та функціонування господарських правовідносин: між суб’єктами господарювання у вигляді фармацевтичних підприємств та суб’єктами некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету є – господарсько-правовий договір з посиленим публічним інтересом; між суб’єктами господарювання у вигляді фармацевтичних підприємств та органами державної влади або місцевого самоврядування є – державне замовлення.
15. З метою більш чіткого розмежування статусу суб’єктів некомерційного господарювання та негосподарюючих суб’єктів необхідно:
- ст. 55 ГК доповнити п. 5 такого змісту: діяльність суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету, регулюється спеціальними законами;
- ч. 3 ст. 3 ГК доповнити наступним змістом: негосподарюючим суб’єктом публічного права є юридична особа, що фінансується з бюджету, основна ознака якої є публічна функція, діяльність якої при виконанні своєї основної діяльності спрямована на створення та підтримку необхідних матеріально-технічних умов її функціонування, що здійснюється за або без участі суб’єктів господарювання і є його господарчим забезпеченням.
16. З метою встановлення статусу різних суб’єктів господарського права виникає необхідність більш чіткого нормативного закріплення таких понять:
- заклад охорони здоров’я – це установа з відповідною матеріально-технічною базою та працівниками відповідної кваліфікації, що створена суб’єктом господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в тому числі у вигляді структурного підрозділу, чи негосподарюючий суб’єкт публічного права, завданням якої є забезпечення різноманітних потреб населення в охороні здоров’я шляхом здійснення медичної або фармацевтичної діяльності у вигляді надання профілактичної медико-санітарної допомоги чи послуг медичного або фармацевтичного характеру, а також шляхом здійснення господарчого забезпечення у вигляді інформаційно-медичної, санітарно-освітньої та медико-статистичної діяльності на основі професійної діяльності фармацевтичних і медичних працівників;
- медичний заклад – це заклад охорони здоров’я, який діє як суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності або його структурний підрозділ, що складається із лікарняних, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортних і санаторно-профілактичних закладів, закладів медико-соціального характеру та інших, метою діяльності якого є надання медичних послуг або робіт населенню;
- аптечний заклад – це заклад охорони здоров’я, який діє як суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності або його структурний підрозділ у вигляді аптеки, що в свою чергу може мати такі свої структурні підрозділи як аптечний пункт, аптечний магазин та аптечний кіоск, аптечна база (склад), основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров’я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами, виробами медичного призначення, іншою фармацевтичною та медичною продукцією;
- фармацевтичний заклад – це заклад охорони здоров’я, який діє як суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності або негосподарюючий суб’єкт публічного права у вигляді бази (складу) медичної техніки, бази спеціального медичного постачання, контрольно-аналітичної лабораторії, лабораторії з аналізу якості лікарських засобів, магазину медичної техніки та медичної оптики, органу державного контролю якості лікарських засобів, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом виконання послуг або робіт фармацевтичного характеру, в тому числі шляхом надання адміністративних послуг;
- виробник фармацевтичної продукції – юридична особа приватного або публічного права будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, метою діяльності якої є виробництво лікарських засобів та виробів медичного призначення.
17. З метою забезпечення ефективного впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, а також негосподарюючих суб’єктів вважаємо доцільним: ч. 2 ст. 12 ГК викласти в редакції: «Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання та негосподарюючих суб’єктів є: (і далі по тексту після слів ліцензування доповнити словами) акредитація. Крім того, в Основах необхідно передбачити пункт, що врегульовує попередню акредитацію закладів охорони здоров’я, які створюються як негосподарюючі суб’єкти у вигляді суб’єктів публічного права, що фінансуються з бюджету.
18. Слід констатувати, що при наданні медичної допомоги принцип безоплатності медичної послуги для громадян діє у разі, коли замовником медичних послуг є держава або уповноважені нею органи та організації в особі негосподарюючих суб’єктів публічного права, а виконавцем таких послуг – будь-який заклад охорони здоров’я також у вигляді суб’єкта некомерційного господарювання, що фінансується з бюджету або суб’єкта некомерційного господарювання, що знаходиться на повному госпрозрахунку, принцип безоплатності при цьому полягає у відшкодуванні витрат відповідно до порядку ст. 904 ЦК України з боку замовника. Механізм реалізації цього принципу полягає в укладені державою господарського договору з посиленим публічним інтересом з закладом охорони здоров’я на користь третіх осіб.
19. Аналіз дючого законодавства дозволяє зробити висновок, що учасниками господарських відносин, які діють як заклади охорони здоров’я і підлягають як такі нормативному визначенню, є:
19.1. Лікувально-профілактичні заклади, що можуть діяти як: суб’єкти некомерційного господарювання публічного права, які фінансуються з бюджету; суб’єкти некомерційного господарювання публічного права, які здійснюють господарську діяльність на підставі повного госпрозрахунку; суб’єкти господарювання у вигляді юридичних осіб приватного права, які здійснюють господарську діяльність з метою отримання прибутку або їх структурні підрозділи; суб’єкти господарювання – фізичні особи-підприємці, які здійснюють підприємницьку медичну практику;
19.2. Санітарно-профілактичні заклади, що можуть існувати як: негосподарюючі суб’єкти публічного права, які фінансуються з бюджету та здійснюють діяльність шляхом реалізації владних повноважень; суб’єкти некомерційного господарювання публічного права, які знаходяться на повному госпрозрахунку;
19.3. Аптечні та інші фармацевтичні заклади, що можуть існувати як: негосподарюючі суб’єкти публічного права, що фінансуються з бюджету та здійснюють діяльність шляхом реалізації владних повноважень; суб’єкти господарювання у вигляді юридичних осіб приватного права, що здійснюють господарську діяльність з метою отримання прибутку, або їх структурні підрозділи; суб’єкти господарювання – фізичні особи-підприємці, які здійснюють підприємницьку діяльність;
19.4. Заклади медико-соціального захисту, що можуть існувати як: негосподарюючі суб’єкти публічного права, що фінансуються з бюджету; суб’єкти некомерційного господарювання публічного права, що фінансуються з бюджету;
19.5. Інші заклади, що можуть існувати як: негосподарюючі суб’єкти публічного права, які фінансуються з бюджету, або їх структурні підрозділи; суб’єкти некомерційного господарювання публічного права, що фінансуються з бюджету; суб’єкти некомерційного господарювання публічного права, що знаходяться на повному госпрозрахунку.
20. З метою поновлення вертикалі у взаємовідносинах між державними та комунальними закладами охорони здоров’я, зокрема лікувально-профілактичними закладами, поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів внести в Основи доповнення щодо створення, у межах ст. 119 ГК України та ч. 6 ст. 120 ГК України господарських об’єднань, що існують у вигляді юридичних осіб публічного права у разі їх реформування із суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету у суб’єкти некомерційного господарювання, що знаходяться на повному госпрозрахунку..
21. За суттю організаційно-господарські повноваження органів влади в сфері охорони здоров’я характеризується відносинами між: а) державою, органами державної виконавчої влади та/чи місцевого самоврядування, що виникають у зв’язку з підготовкою та впровадженням нормативно-правових актів і контролем за їх дотриманням; б) уповноваженими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я і іншими суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами, що здійснюють медичну і фармацевтичну діяльність у сфері охорони здоров’я, а також громадянами стосовно забезпечення конституційних гарантій щодо охорони здоров’я населення.
22. В організаційно-господарському аспекті органами державної влади та місцевого самоврядування забезпечення охорони здоров’я здійснюється за такими напрямами:
22.1. прийняття відповідних правових норм, які встановлюють: засоби забезпечення немайнового блага – права на здоров’я; умови здійснення діяльності в галузі охорони здоров’я суб’єктами господарювання; завдання та компетенцію відповідних державних органів і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення здоров’я громадян; заходи юридичної відповідальності, що застосовуються до суб’єктів господарювання – порушників правових норм; порядок прийняття правозастосовчих актів, спрямованих на запобігання порушенню права на охорону здоров’я;
22.2. Регламентують діяльність компетентних органів щодо застосування юридичних норм з метою запобігання порушенню права на охорону здоров’я шляхом забезпечення належного контролю за дотриманням законодавства про охорону здоров’я тощо.
23. Держава має виконувати такі зобов’язання перед суспільством:
23.1. Створювати умови для надання безоплатної медичної допомоги та якісного медичного обслуговування, для чого за допомогою медичних стандартів слід встановити обов’язковий пакет безоплатних медичних послуг, що надаються державними та комунальними закладами охорони здоров’я, а також встановити гарантії якісного медичного обслуговування; забезпечувати єдині можливості для отримання медичної допомоги із підвищеним рівнем гарантій для незахищених верств населення;
23.2. З метою посилення публічної складової запровадити державне замовлення на медичну допомогу, яка складається з комплексу медичних послуг, для цього необхідно застосовувати певні механізми впливу на відносини у галузі охорони здоров’я, а саме: прийняття певних нормативно-правових актів, спрямованих на практичну реалізацію можливостей державного регулювання за окремими напрямками; організувати діяльність органів управління та контролю, що на практиці реалізують вимоги чинного законодавства щодо охорони здоров’я; використовувати засоби регуляторного впливу, передбачених господарським законодавством України (ст. 12 ГК), – державного замовлення, ліцензування, сертифікації і стандартизації, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, надання цільових інвестицій тощо.
24. Господарську компетенцію органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо організаційно-господарських повноважень в сфері охорони здоров’я характеризують такі ознаки:
24.1. В системі органів виконавчої влади: на центральному рівні головним органом загальної компетенції з галузевою спеціалізацією є МОЗ, що реалізує державну політику та здійснює державне управління у галузі охорони здоров’я; на місцевому чи територіальному рівні діють органи виконавчої влади загальної компетенції – місцеві державні адміністрації з органами спеціальної галузевої компетенції – управліннями охорони здоров’я, які виконують організаційне і методичне керівництво роботою всіх закладів охорони здоров’я з питань надання лікувально-профілактичної допомоги та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення і підзвітні та підконтрольні відповідному міністерству, а також виконують функції з управління комунальними закладами охорони здоров’я, крім віднесених до виключних повноважень обласних і районних рад, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ і міст, і з цих питань підзвітні та підконтрольні відповідним радам;
24.2. В системі органів місцевого самоврядування: у обласних та районних радах до власної виключної компетенції, що стосується сфери охорони здоров’я, належать питання прийняття у межах, визначених законами, рішень щодо боротьби з епідеміями, а також управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних та обласних рад, зокрема прийняття та звільнення їх керівників, а також делегування відповідних повноважень обласним та районним адміністраціям з подальшим їх звітуванням; на рівні територіальних громад сіл, селищ та міст в особі їх виконавчих органів до галузевої власної компетенції належать питання прийняття у межах, визначених законами, рішень щодо боротьби з епідеміями, а також повноваження з управління закладами охорони здоров’я, що є власністю територіальних громад, до делегованої – забезпечення у межах наданих повноважень доступності й безоплатності медичного обслуговування на відповідній території.
25. Серед суб’єктів приватного права можна відокремити такий тип саморегулюючих організацій, як громадські професійні організації, яким можуть бути делеговані відповідні механізми реалізації публічних інтересів, у вигляді акредитації закладів охорони здоров’я та атестації спеціалістів у сфері охорони здоров’я, що потребує підготовки проекту Закону України «Про професійне медичне та фармацевтичне самоврядування» та «Про саморегулівні організації». А також серед суб’єктів організаційно-господарських повноваженьу сфері охорони здоров’я певне місце таож займають засновники приватних закладів охорони здоров’я.
26. Вважаємо, що при тлумаченні ст. 24 ГК системно з іншими законодавчими актами, враховуючи те, що Конституція України допускає делегування повноважень обласних і районних рад обласним і районним державним адміністраціям, необхідно внести уточнення в поняття «система організаційно-господарських повноважень», яка має включати можливість управління у комунальному секторі економіки, також з боку уповноважених органів державної виконавчої влади.
27. Аналіз господарсько-правових відносин, що виникають при наданні безоплатної медичної допомоги або безоплатного за рецептом лікаря відпуску лікарських засобів з боку державних та комунальних закладів охорони здоров’я, з наступним відшкодуванням витрат з боку державного бюджету, свідчать про можливість застосування у засобах регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету такої господарсько-правової категорії як державне завдання.
В зв’язку з чим вважаємо за необхідно ввести в ГК норму, що встановлює порядок виконання державних завдань суб’єктами некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету, у вигляді державних та комунальних лікувально-профілактичних закладів та негосподарюючими суб’єктами як юридичними особами в межах їх господарської компетенції, в порядку здійснення господарчого забезпечення своєї діяльності у вигляді складів спеціального медичного постачанняі, за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування. Крім того, враховуючи, що не можна ототожнювати державне замовлення з плановим завданням, яке свого часу мало винятково владний характер, необхідно в Основах законодавства України про охорону здоров’я також передбачити можливість встановлення планових завдань для лікувально-профілактичних закладів, що існують у вигляді суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються зх бюджету, за якими залишити надання медичної допомоги для соціально незахищених верств населення та лікування хвороб, що носять соціальний характер, в межах спеціальних програм.
28. Відповідно до цільових програм та індивідуальних планів, державних завдань для закладів охорони здоров’я як суб’єктів некомерційного господарювання, що фінансуються з бюджету, на надання медичної допомоги населенню, а також замовником від імені держави на медичне обслуговування, державним та комунальним закладам охорони здоров’я як суб’єктів некомерційного господарювання, що знаходяться на повному госпрозрахунку, з метою збереження вертикалі повинні виступати лише обласні управління охорони здоров’я, яким необхідно делегувати повноваження щодо виконання функцій головних розпорядників бюджетних коштів територіальних громад всіх рівнів, що потребує внесення змін в Бюджетний кодекс України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Крім того, враховуючи специфіку надання медичної допомоги саме державними та комунальними закладами охорони здоров’я, необхідно внести відповідні зміни до законодавства України про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти в частині того, що дія цього закону не поширюється на закупівлю медичних послуг та медичної допомоги за державні кошти, а також передбачити в Основах можливість укладення державного контракту на надання медичної допомоги з конкретними державними та комунальними закладами охорони здоров’я як господарюючими суб’єктами за територіальними та іншими ознаками (видами захворювань тощо).
29. Доповнити Основи законодавства України про охорону здоров’я, а також ГК статтею 183 – 1 з наступним змістом: В сфері надання безоплатних медичних послуг державний контракт, укладений на підставі державного замовлення як засобу державного регулювання, – це правова форма закріплення та узгодження приватних і публічних інтересів у рамках акту державного управління, тобто договір, укладений державним замовником від імені держави із окремо визначеним державним або комунальним закладом охорони здоров’я як суб’єктом господарювання – виконавцем державного замовлення, із визначенням взаємних прав та обов’язків сторін, в тому числі на дотримання медичних стандартів.
30. Дослідження договірних відносин у сфері медичних послуг дозволяє зробити висновок про необхідність впровадження примірного господарсько-правового договору на медичні послуги з обов’язковим визначенням необхідності впровадження такого типу договору в Основах. У випадку застосування господарсько-правових договорів за державним замовленням використовувати типові форми договорів, також із визначенням цього типу договорів в Основах.
31. Основи законодавства України про охорону здоров’я доповнити наступними поняттями:
- господарсько-правовий договір надання медичних послуг – це угода, укладена між учасниками господарської діяльності або одним чи декількома учасниками господарських відносин, в тому числі негосподарюючим суб’єктом, в силу якої одна сторона (виконавець) – заклад охорони здоров’я у вигляді суб’єкта господарювання зобов’язується за замовленням другої сторони (замовника) – господарюючого або негосподарюючого суб’єкта, у вигляді суб’єкта публічного права, або фізичної особи надати цій фізичній особі або третій стороні (послугоотримувачу) медичні послуги у вигляді медичної діагностики, медичних оглядів, лікування тощо, обов’язково спрямованих або на укріплення здоров’я у разі їх надання державним або комунальним закладом охорони здоров’я або, якщо ж медичні послуги необхідні для задоволення інших потреб пацієнта, то таке медичне обслуговування надається у закладах охорони здоров’я або діагностики, у вигляді суб’єктів приватного права, лише на замовлення фізичної особи з метою досягнення нематеріального блага в межах клінічних рекомендацій або медичних стандартів, а замовник зобов’язується оплатити зазначені медичні послуги, якщо інше не встановлено договором;
- договір обов’язкового цивільно-правового медичного страхування – це угода, відповідно до якої фізична особа-страхувальник в силу закону зобов’язується за свій рахунок або за рахунок зацікавленої особи застрахувати своє здоров’я та забезпечити внесення фіксованих страхових платежів, а страховик у вигляді суб’єкта господарювання зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити визначеному закладу охорони здоров’я страхову виплату, обумовлену відповідною Програмою обов’язкового медичного страхування без несення взаємної відповідальності, страховика – за зобов’язаннями держави та держави – за зобов’язаннями страховика, а заклад охорони здоров’я здійснює медичне обслуговування в межах затвердженої програми медичного забезпечення;
- договір обов’язкового державного соціального медичного страхування – це угода між страховиком у вигляді цільового медичного страхового фонду та страхувальниками у вигляді