ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ КАТЕГОРІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ. ЕФЕКТИВНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА
1.1. Категорії господарського процесу та господарської процесуальної правової форми. Сутність контрольної діяльності суду 16
1.2. Поняття ефективності господарського судочинства 35
1.3. Складові ефективності господарського судочинства 48
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Проблеми правового регулювання господарського процесу 66
2.2. Теоретичні та прикладні проблеми розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій 92
2.3. Медіація як напрям вдосконалення господарського судочинства 149
2.4. Організаційні аспекти господарського судочинства 176
РОЗДІЛ ІІІ. ВДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЯК СКЛАДОВА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА
3.1. Критерії вдосконалення господарського законодавства 222
3.2. Проблеми кодифікації господарського законодавства як важливого напряму його вдосконалення 245
3.3. Управління якістю господарсько-правових актів 256
РОЗДІЛ ІV. МОРАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА
4.1. Категорії справедливості, моральності та розумності у господарському судочинстві 282
4.2. Дотримання суддею вимог правосуддя 329
4.3. Нейтралізація зловживань правом 369
ВИСНОВКИ 391
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 404
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 429

ВСТУП
Актуальність теми. Метою судово-правової та інших соціальних реформ, що здійснюються в Україні, є формування демократичної правової держави, створення розвиненого громадянського суспільства, де гідність особи, її здоров'я, права і свободи, недоторканість та безпека гарантуються Конституцією і є найвищою соціальною цінністю.
Чи не найважливішою умовою і одночасно результатом створення розвиненого громадянського суспільства є доступне і справедливе судочинство. Саме на створення такого судочинства спрямована, зокрема, «Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», яка схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006 р.
Важливу роль у досягненні економічних і соціальних цілей суспільства, виконанні завдань, передбачених Концепцією вдосконалення судівництва, відіграє якісне господарське судочинство. Ось чому забезпечення його ефективності, наукове визначення і розробка засобів її підвищення набуває великого суспільного значення. Проте відсутність системного теоретичного дослідження ефективності господарського судочинства унеможливлює комплексне вирішення проблем забезпечення цієї ефективності. Невирішеними залишаються питання щодо поняття, правової природи ефективності господарського судочинства з урахуванням комплексності її соціальних, економічних і правових властивостей; потребують виявлення чинники цієї ефективності; не визначено роль якості господарського права в забезпеченні ефективності господарського судочинства; не з’ясовано напрями у сфері забезпечення ефективності господарського судочинства; нарешті, не з’ясовано, яким чином можуть бути застосовані заходи щодо створення модельних судів, підвищення якості підготовки суддівського корпусу для забезпечення ефективності господарського судочинства, не вирішено деякі інші питання, пов’язані з цією ефективністю.
Викладене свідчить про необхідність і доцільність дослідження теоретичних засад забезпечення ефективності господарського судочинства як важливої наукової проблеми, що потребує вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень науково-дослідного Інституту приватного права і підприємництва НАПрН України на 2008-2010 рр. «Проблеми здійснення та захисту суб’єктивних цивільних прав» (державний реєстраційний № 0108U000494).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення напрямів системного забезпечення ефективності господарського судочинства з урахуванням гармонізації найбільш суттєвих факторів цієї ефективності.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
- визначення правової природи та поняття ефективності господарського судочинства;
- виявлення ролі вдосконалення правового регулювання господарського процесу у забезпеченні ефективності господарського судочинства;
- визначення системи факторів, що суттєво впливають на забезпечення ефективності господарського судочинства;
- виявлення чинників підвищення ефективності господарського судочинства у світлі реалізації «Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», яка схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року N 361/2006 р.;
- розробка пропозицій щодо вирішення теоретичних і прикладних проблем розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій;
- підготовка рекомендацій щодо використання медіації як напряму вдосконалення господарського судочинства;
- формулювання критеріїв вдосконалення господарського законодавства як напряму підвищення ефективності господарського судочинства;
- оцінка результатів кодифікації господарського законодавства та розробка пропозицій з управління якістю господарсько-правових актів як важливих напрямів вдосконалення цього законодавства;
- визначення морально-правових засад господарського судочинства, проблем дотримання суддею вимог правосуддя, нейтралізації зловживань правом.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі забезпечення ефективності господарського судочинства.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові і спеціальні методи: формально-логічний, діалектичний, історичний, системного аналізу, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий. За допомогою формально-логічного методу розкрито поняття та правову природу ефективності господарського судочинства. Історичний і порівняльно-правовий методи використовувалися при обґрунтуванні економічної необхідності вдосконалення господарського судочинства, проведенні системного аналізу його ефективності з урахуванням досвіду не тільки України, але й інших країн. Діалектичний метод і метод системного аналізу дозволили провести аналіз системи факторів забезпечення ефективності господарського судочинства. Аналіз сучасного стану господарського судочинства в Україні у сфері дослідження здійснено автором за допомогою аналітико-синтетичного методу, який поряд із формально-логічним методом використовувався й у процесі розроблення пропозицій щодо підвищення ефективності господарського судочинства.
Теоретичну основу дослідження складають роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених як: Л. І. Абалкін, Т.Є. Абова, Г. В. Атаманчук, С. С. Алексєєв, І. Л. Бачило, О. А. Беляневич, Т.В. Боднар, Є.А. Борисова, Й.Т. Богдан, В.Д. Бринцев, Ю.М. Грошовий, А.О. Добровольський, О.М. Вінник, В.В. Городовенко, К.Ф. Гуценко, М.А. Гурвич, М.Л. Ентін, Д. В. Задихайло, І.Є. Замойський, Л. Г. Знаменський, В.С. Каменков, С.Ю. Кац, Х.О. Каю, М.І. Клеандров, В.М. Лебєдєв, А.Л. Лікас, В.В. Луць, І.Є. Марочкін, М.М. Міхєєнко, Т.Г. Морщакова, Л.М. Москвич, І.Л. Петрухін, А.Й. Осетинський, І.Г. Побірченко, О.П. Подцерковний, .М. Притика, О.І. Рабцевич, П.М. Рабинович, В.О. Ржевський, В.І. Тертишніков, В. А. Устименко, Н.А. Чечіна, М.Й. Штефан, О.Х. Юлдашев, В.В. Ярков та ін.
Нормативну основу дослідження склали: господарське, цивільне і процесуальне законодавство України, а також окремі нормативно-правові акти Англії, Японії, Франції, США, Італії, Данії, Іспанії, Росії. Емпіричну основу – офіційні статистичні дані, судова практика.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним господарсько-правовим дослідженням теоретичних засад підвищення ефективності господарського судочинства, на основі якого обґрунтовано нові теоретичні положення щодо виявлення чинників цієї ефективності та оптимізації її складових. У результаті дослідження отримано такі основні наукові результати:
уперше:
- розроблено теоретико-методологічні засади підвищення ефективності господарського судочинства, що включають визначення функціональної ролі господарського судочинства, поняття його ефективності; складові і класифікацію видів ефективності судочинства. У рамках теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського судочинства виявлено чинники, що суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя, ефективність господарського судочинства;
- розкрито функціональну роль господарського судочинства як засобу впливу на економічні відносини. Зроблено висновок про те, що цей вплив завжди є суттєвим, однак може бути позитивним (якщо своєчасно, у розумні строки господарським судом (судами) виносяться правосудні справедливі рішення. У цьому разі можна говорити про позитивну ефективність господарського судочинства) і негативним (коли строки розгляду спорів невиправдано затягуються, постановляються неправосудні, несправедливі рішення). У такому випадку мова може йти про негативну ефективність господарського судочинства;
- введено у науковий обіг поняття ефективності господарського судочинства. Під ефективністю судочинства (господарського судочинства), по перше, розуміється характеристика його стану, виходячи зі ступеню реалізації цільової функції судочинства – переведення звичного відправлення судочинства у ранг правосуддя (суду по совісті, божій справедливості). Ефективне судочинство – це правосуддя, яке здійснюється в рамках належної судової юрисдикції, у відповідності зі справедливим законодавством, за раціональними судовими процедурами, які здійснюються у розумні строки, а прийняті судові рішення виконуються у встановлені терміни;
- доведено, що ефективність господарського судочинства включає дві складові: соціальну (доступність правосуддя), і економічну;
– запропоновано класифікацію видів ефективності судочинства. Ця ефективність може розрізнятися, по-перше, за характером (економічна і соціальна); по-друге, за змістом (позитивна і негативна); по-третє, за способом дії (інформаційна, ідеологічна, загальноосвітня дія на індивідуальну, групову, суспільну свідомість); по-четверте, за критерієм керованості (очікувана і несподівана); по-п’яте, за ступенем реальності (запланована, очікувана і реальна).
- виявлено чинники, що суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя, ефективність господарського судочинства. Це:
1) вдосконалення порядку розгляду господарських спорів, прийняття, перегляду рішень господарських судів та забезпечення виконання цих рішень. В рамках цього вдосконалення лежить прийняття Кодексу господарського судочинства, визначення юрисдикції господарських судів, відокремлення її від інших видів юрисдикції, зокрема, від юрисдикції адміністративних судів; визначення складу та структури судової системи у цілому, розмежування компетенцій Верховного Суду і вищих спеціалізованих судів; включення до стадій господарського процесу етапу виконання рішень господарських судів, віднесення до судової влади сфери примусового виконання тощо;
2) вдосконалення господарського законодавства, виходячи з критеріїв забезпечення верховенства права, встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм господарського законодавства, що діє в той чи іншій предметній сфері) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками; відсутність колізій у національному законодавстві;
3) дотримання суддею вимог справедливості і моральності, незловживання ним правом, а також розумності строків розгляду справи;
4) організаційна досконалість діяльності суду: наявність (чи відсутність) спеціальної структури, яка б виконувала функції організаційного забезпечення діяльності судів, тобто заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру;
5) засоби забезпечення прозорості (в т.ч. і сучасні інформаційні технології) у розподілі справ між суддями,а також подальшому розгляді справи; громадська думка, ЗМІ, лобіювання з боку тих чи інших політичних сил, громадських організацій, наукова думка щодо якості (ефективності) судового розгляду спорів, правосудності рішень господарських судів;
- доведено, що саме комплексний, системний підхід до судового (господарського) процесу може забезпечити досягнення цілей дослідження – розроблення теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського судочинства та напрацювання відповідних конструктивних (практично результативних) рекомендацій задля досягнення зазначеної мети;
- розроблено концептуальні положення щодо судового контролю, здійснюваного в процесі судочинства. Сутність судочинства можна інтерпретувати і як здійснення судового контролю за діями (бездіяльністю) його об’єкту. У цьому разі завданнями судочинства (як судового контролю) є усунення розходжень між ситуацією, яка виникла (визначена у позовній заяві) і відповідною нормативною (правовою) моделлю — сукупністю правових актів, що регулюють відповідні відносини. Завдання – усунення розходжень можна інтерпретувати як задачу поновлення юридичної рівноваги, що була порушена у відносинах між сторонами спору;
Сформульовано положення щодо принципової можливості виміру ступеню ефективності контрольної діяльності суду. Зроблено висновок про те, що ця ефективність може бути нульовою, якщо суд не виніс рішення щодо відновлення рівноваги взагалі, тобто відмовив з тих чи інших міркувань у позитивному рішенні стороні, чиї права дійсно порушені; повною, якщо рівновага відновлена в повній мірі або неповною (недостатньо ефективною), якщо рівновага відновлена не в повній мірі. Ступінь ефективності контрольної діяльності суду можна оцінити відповідно і кількісно: якщо рівновага відновлена повністю, то ефективність дорівнює одиниці – 100%; якщо рівновага відновлена на половину, то ефективність — 0,5 – 50% і т.д.
- доведено, що ефективність контрольної діяльності суду залежить від ряду факторів, найголовнішим серед яких є встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм діючого законодавства) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками;
- зроблено висновок про те, що встановити дійсну юридичну рівновагу між учасниками господарських правовідносин в процесі судового розгляду можна лише за умови, якщо судді додержуються сформульованого у теорії права принципу верховенства правового закону та коли діє запропонований дисертантом механізм реалізації цього принципу. Таким механізмом є забезпечення справедливості законів у сфері господарювання, їх результативності, несуперечливості, взаємопов’язаності тощо;
- виділено, в аспекті розвитку господарського законодавства, правового регулювання економічних відносин три напрями його вдосконалення:
1) шляхом прийняття або зміни окремих правових актів;
2) за допомогою систематизації, кодифікації господарсько-правових актів;
3) через побудову системи управління якістю господарсько-правових актів: створення методолого-методичної бази розроблення і розвитку цих актів та механізмів забезпечення функціонування такої системи;
- систематизовано моральні пріоритети судочинства за Біблією, наведено вимоги, сформульовані до нього у Вічному Законі. До числа таких вимог відносяться: рівність сторін, пріоритетність інтересів тих категорій громадян, котрі соціальне менш захищені (неповнолітні, бідні, пригнічені, злиденні); оцінка судової діяльності в залежності від ступеня її справедливості;
- запропоновано, спираючись на вимоги, сформульовані у Біблії до відправлення судового процесу, поняття правосуддя як суду по правді, справедливості, визначено мету вдосконалення існуючого судочинства – переведення його в ранг правосуддя.
Удосконалено:
- теоретико-методологічні обґрунтування змін чинної редакції ГПК, зокрема, удосконалено обґрунтування пропозицій щодо заборони оскарження рішення суду першої інстанції безпосередньо до Вищого господарського суду України без його перегляду судом апеляційної інстанції. 2) пропозицій щодо зміни порядку розгляду заяв про відвід судді тощо;
- статус Вищого господарського суду України, шляхом обґрунтування пропозицій про надання йому функцій повноцінної касаційної інстанції, права перевіряти правильність і законність оцінки доказів і встановлення обставин справи, а також за допомогою тлумачення термінів „найвищий судовий орган“, „вищий судовий орган“, які містяться у статті 125, терміна „касаційне оскарження“, що міститься у статті 129 Конституції України;
- положення, згідно з яким адекватною юрисдикцією для розгляду спорів, які випливають з економічних (господарських) відносин, базуються на єдності правового регулювання горизонтальних і вертикальних зв‘язків, може бути лише спеціалізована господарська (арбітражна) юрисдикція. Саме принципи арбітрування, медіації суттєво відрізняють господарський процес від адміністративного судочинства і одночасно становлять напрямок подальшого удосконалення господарського процесу;
- розуміння принципу добросовісності як однієї з найважливіших вимог до права і правозастосування суддею, виходячи з ціннісного підходу до права. Згідно із запропонованим розумінням, принцип добросовісності затвердився у правових системах сучасності як одна з найочевидніших вимог права до суб’єктів соціальної поведінки. Водночас згаданий принцип виступає як зовнішня (стосовно самого правового регулювання) умова, яка визначає цінність сформованого типу права, правових форм і конструкцій та їх застосування, намагання утвердити у суспільстві високі моральні норми, їх комформність (відповідність) ідеалам добра і справедливості. Вимога доброї совісті з першого погляду здається занадто відстороненою і загальною, щоб прийняти її за характерну рису правової регуляції. У межах ціннісного підходу наявність цього принципу в праві і правозастосуванні свідчить про те, що така нормативна система не позбавлена моральності, а правова форма має певні змістові обмеження, які здатні якщо не усунути, то у всякому разі пом’якшити її абстрактний характер.
- розуміння об’єкта і результату порушення при зловживанні правом, а також класифікацію судових рішень, прийнятих зі зловживанням правом. Об’єктами порушення при зловживанні правом у господарському судочинстві пропонується вважати мораль, а результатом – прийняття неморальних, несправедливих судових рішень або таких, що суперечать чинному законодавству. Судові рішення, прийняті зі зловживанням правом, можна класифікувати за такими їх видами:
а) рішення, які залишаються в межах закону, не посягаючи на будь-які юридичні норми, однак прийняті з порушенням норм моралі, моральних засад;
б) рішення, що порушують чинне законодавство.
Дістали подальшого розвитку:
- положення щодо вдосконалення порядку подання апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду. Пропонується, з метою виключення практики зловживання сторонами у судовій справі своїми процесуальними правами шляхом оскарження рішень суду, які відповідно до ГПК не можуть бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, розглядати такі скарги як дії, що спрямовані на затягування судового процесу у зв’язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК стосовно обов’язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;
- положення щодо вдосконалення правового регулювання нових стадій касаційного процесу, зокрема, юридичне закріплення таких важливих етапів як підготовка справи до касаційного розгляду та попередній розгляд справи;
- висновок про те, що вдосконалення господарського законодавства є одним з найважливіших чинників, що суттєво впливають на ефективність господарського судочинства. Вдосконалення господарського законодавства має здійснюватися, виходячи з критеріїв забезпечення верховенства права, встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм господарського законодавства, що діє в той чи іншій предметній сфері) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками. Показником досконалості законодавства є також відсутність колізій у національному законодавстві;
- підхід для розмежування судової юрисдикції, визначення компетенції господарських судів. Зроблено висновок про те, що суб'єктний критерій у сучасних умовах відокремлює в категорію «господарський спір» спори, що складаються між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями. Залежно від конкретних життєвих умов одні й ті самі відносини можуть у різних випадках підпадати то під опосередкування категорією «господарський спір», то під категорію «цивільно-правовий спір». Обґрунтування такого підходу свідчить про відсутність підстав конструювати визначення поняття «господарський спір» виключно на підставі суб'єктної ознаки;
- аргументація про те, що поділ права на приватне і публічне, як і застосування суб'єктного критерію не є достатньою ознакою для розмежування господарської і адміністративної юрисдикції.
- позиція щодо розмежування господарської і адміністративної юрисдикцій. Доводиться, що в основу такого розмежування має бути покладено не суб’єктні ознаки (наявність серед учасників спору суб’єкта владних повноважень не є, на переконання дисертанта, достатньою умовою для віднесення спору до адміністративної юрисдикції) і не вид правовідносин (публічні чи приватні), а їх зміст, предмет, з приводу якого виник спір. Якщо за змістом правовідносини є господарськими, а предметом, з приводу якого виник спір, виступає господарська діяльність, то такого роду спори повинні розглядати господарські суди за правилами не адміністративного, а господарського судочинства;
- положення про те, що окрім виявлення змісту і предмету правового регулювання – господарської діяльності, суддя, для кваліфікованого розгляду спорів, потребує спеціальних економіко-правових знань, які надаються лише у рамках господарсько-правової спеціалізації підготовки юристів;
- висновок про те, що важливою умовою забезпечення верховенства права є усунення колізій внутрішнього права, які є неприпустимими, а їх наявність — результат нерозвиненості правової теорії, методології, прогалин у законотворчій діяльності, законодавчій техніці. Щодо колізій внутрішньої судової юрисдикції, які особливо загострилися з прийняттям Кодексу адміністративного судочинства (маються на увазі суттєві внутрішні колізії між цим документом і іншими кодексами, законами, що регламентують судову юрисдикцію, в т.ч. і конституційну, господарську, цивільну тощо), то вони мають вирішуватися шляхом чіткого розмежування судових юрисдикцій та визначення компетенції господарських судів.
Практичне значення отриманих результатів полягає у використанні їх в парламентській роботі над проектом закону про судоустрій (реєстр. №4541) та проектом нового ГПК України (реєстр. №4752-2). Результати дисертаційного дослідження доповідались автором на засіданнях Президії і Пленумах Вищого господарського суду України, їх було покладено в основу підготовки роз’яснень Вищого господарського суду України, рішень розширених президій апеляційних господарських судів, науково-консультативних нарад, відомчих практичних семінарів.
Ряд положень дисертації було використано в практичній діяльності автора на посаді заступника Голови і Голови Вищого господарського суду України.
Крім того, теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що одержані результати можуть стати підґрунтям для подальшого наукового осмислення і дослідження проблем правового регулювання організації та діяльності господарських судів, а також підвищення ефективності господарського судочинства. Це значення полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в:
- науково-дослідній сфері – для поглиблення теоретичних положень господарсько-правової науки, господарського процесу, господарського судочинства, підвищення його ефективності;
- правотворчій діяльності – при підготовці:
- проекту Кодексу господарського судочинства, проекту закону України «Про господарські суди України» та іншого законодавства, що стосується господарського судочинства;
- конституційного подання щодо офіційного тлумачення положень … стосовно здійснення організаційного забезпечення діяльності судів, тобто заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, органом виконавчої влади;
- навчальному процесі – для підготовки та підвищення кваліфікації суддів господарських судів, викладання господарського права і процесу, підготовки підручників для студентів вищих навчальних закладів освіти, методичних та навчальних посібників;
- правозастосовній діяльності правників: суддів – при визначенні і розв’язанні справ, що виникають у сфері господарсько-правових відносин, вирішенні питань господарського процесу.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських і міжнародних наукових та науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”: всеукраїнському науково-практичному семінарі “Судово-правова реформа” (Харків, 1995); десятій всеукраїнській науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку і арбітражний суд України: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2000); науково-практичній конференції “Проблеми розвитку системи перегляду судових рішень України” (Київ, 2003); Міжнародна науково-практична конференція «Модельні господарські суди: критерії організації діяльності, фінансове, кадрове, організаційно-технічне та інформаційне забезпечення». Організатори: Вищий господарський суд України, USAID Проект комерційного права України та Рада Європи/Європейська комісія. (м. Ялта 23 – 25 квітня 2007) та ін. Участь у конференціях відбувалася у формі доповідей, виступів, участі у роботі окремих секцій, а також на засіданнях кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедр цивільного і господарського права Інституту права ім. князя Володимира Великого.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у двох монографіях та у двадцяти наукових статтях у спеціалізованих виданнях, перелік яких затверджено ВАКом України, а також у трьох публікаціях у збірниках матеріалів наукових конференцій (круглих столів).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, чотирнадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та подається нове вирішення наукового завдання, яке полягає у створенні теоретичних засад підвищення ефективності господарського судочинства. На відміну від наукових попередників, зроблено спробу, використовуючи науковий апарат загальної теорії систем та системного аналізу, розробити теоретико-методологічні засади ефективності господарського судочинства та сформулювати пропозиції, які відповідають вимогам повноти (достатності) і необхідності стосовно досягнення цілей дослідження – підвищення ефективності господарського судочинства.
Основні теоретичні та практичні результати цього дослідження полягають у розробці відповідних висновків, положень та пропозицій. Зокрема:
1. Ефективність господарського судочинства в значній мірі залежить від якості теоретико-методологічних засад його побудови.
2. Теоретико-методологічні засади підвищення ефективності господарського судочинства мають включати визначення функціональної ролі господарського судочинства, поняття його ефективності; складові і класифікацію видів ефективності судочинства. У рамках теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського судочинства необхідне виявлення чинників, що суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя, ефективність господарського судочинства.
3. Господарське судочинство, з позицій його функціональної ролі, є засобом впливу на економічні відносини. Цей вплив завжди є суттєвим, однак може бути позитивним (якщо своєчасно, у розумні строки господарським судом (судами) виносяться правосудні справедливі рішення. У цьому разі можна говорити про позитивну ефективність господарського судочинства) і негативним (коли строки розгляду спорів невиправдано затягуються, постановляються неправосудні, несправедливі рішення). У такому випадку мова може йти про негативну ефективність господарського судочинства;
4. Практика і теорія господарського процесу потребує введення у науковий обіг поняття ефективності господарського судочинства. Під ефективністю судочинства (господарського судочинства) доцільно розуміти характеристику його стану, виходячи зі ступеню реалізації цільової функції судочинства – переведення звичного відправлення судочинства у ранг правосуддя (суду по совісті, божій справедливості).
Ефективне судочинство – це також правосуддя, яке здійснюється в рамках належної судової юрисдикції, у відповідності зі справедливим законодавством, за раціональними судовими процедурами, які відправляються у розумні строки, а прийняті судові рішення виконуються у встановлені терміни.
5. В рамках характеристики ефективності господарського судочинства слід виділяти дві складові: соціальну (доступність правосуддя), і економічну.
6. У конструктивному (практично результативному) плані доцільно введення наступної класифікації видів ефективності судочинства:
- за характером (економічна і соціальна);
- за змістом (позитивна і негативна);
- за способом дії (інформаційна, ідеологічна, загальноосвітня дія на індивідуальну, групову, суспільну свідомість);
- за критерієм керованості (очікувана і несподівана);
- за ступенем реальності (запланована, очікувана і реальна).
7. За результатами застосування загальної теорії систем та системного аналізу виділяються наступні чинники, що суттєво впливають на забезпечення доступності правосуддя, ефективність господарського судочинства. Це:
1) вдосконалення порядку розгляду господарських спорів, прийняття, перегляду рішень господарських судів та забезпечення виконання цих рішень. В рамках цього вдосконалення лежить прийняття Кодексу господарського судочинства, визначення юрисдикції господарських судів, відокремлення її від інших видів юрисдикції, зокрема, від юрисдикції адміністративних судів; визначення складу та структури судової системи у цілому, розмежування компетенцій Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів; включення до стадій господарського процесу етапу виконання рішень господарських судів, віднесення до судової влади сфери примусового виконання тощо;
2) вдосконалення господарського законодавства, виходячи з критеріїв забезпечення верховенства права, встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм господарського законодавства, що діє в той чи іншій предметній сфері) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками; відсутність колізій у національному законодавстві;
3) дотримання суддею вимог справедливості і моральності, незловживання ним правом, а також розумності строків розгляду справи;
4) організаційна досконалість діяльності суду: наявність (чи відсутність) спеціальної структури, яка б виконувала функції організаційного забезпечення діяльності судів, тобто заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру;
5) засоби забезпечення прозорості (в т.ч. і сучасні інформаційні технології) у розподілі справ між суддями, а також подальшому розгляді справи; громадська думка, ЗМІ, лобіювання з боку тих чи інших політичних сил, громадських організацій, наукова думка щодо якості (ефективності) судового розгляду спорів, правосудності рішень господарських судів.
8. Саме комплексний, системний підхід до судового (господарського) процесу може забезпечити досягнення цілей дослідження – розроблення теоретико-методологічних засад підвищення ефективності господарського судочинства та напрацювання відповідних конструктивних (практично результативних) рекомендацій задля досягнення зазначеної мети.
9. За концептуальними положеннями, розробленими дисертантом, процес господарського судочинства можна інтерпретувати, з позицій його сутності, як здійснення судового контролю за його об’єктом – діями (бездіяльністю) відповідача та позивача по справі. У цьому разі завданнями судочинства (як судового контролю) є усунення розходжень між ситуацією, яка виникла (визначена у позовній заяві) і відповідною нормативною (правовою) моделлю — сукупністю правових актів, що регулюють відповідні відносини. Завдання – усунення розходжень, у свою чергу, доцільно інтерпретувати як задачу поновлення юридичної рівноваги, що була порушена у відносинах між зазначеними сторонами спору.
10. Принципово можливо виміряти ступінь ефективності контрольної діяльності суду. Зроблено висновок про те, що ця ефективність може бути нульовою, якщо суд не виніс рішення щодо відновлення рівноваги взагалі, тобто відмовив з тих чи інших міркувань у позитивному рішенні стороні, чиї права дійсно порушені; повною, якщо рівновага відновлена в повній мірі або неповною (недостатньо ефективною), якщо рівновага відновлена не в повній мірі. Ступінь ефективності контрольної діяльності суду можна оцінити відповідно і кількісно: якщо рівновага відновлена повністю, то ефективність дорівнює одиниці – 100%; якщо рівновага відновлена на половину, то ефективність — 0,5 – 50% і т.д.
11. З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства виникли суттєві внутрішні колізії між цим документом і іншими кодексами, законами, що регламентують судову юрисдикцію, в т.ч. і конституційну (юрисдикцію Конституційного Суду), господарську, цивільну тощо. Внаслідок цього потерпають громадяни, які звертаються до суду, судова система у цілому, величезні збитки (через повторні, а може й восьмикратні судові витрати), несе держава, втрачається престиж в очах світової спільноти. Такого становища, таких масштабів колізії внутрішньої судової юрисдикції не знає жодна цивілізована країна світу. Прийняття КАС і функціонування системи адміністративних судів призвело до посилення загального безладу в країні.
12. Однією з причин колізій процесуальних кодексів є те, що в процесі їх розроблення (як і у процесі законотворчості в Україні в цілому) практично завжди використовувався не системний, а паралельно-автономний підхід, згідно з яким розробка пов’язаних між собою документів здійснювалася без відповідної координації. При цьому домінувала «вузька» спеціалізація: кожний процесуальний кодекс готує уособлено окрема група, як правило, не пов’язана робочими стосунками з групами, що розробляють інші процесуальні документи.
13. Важливою умовою забезпечення верховенства права є усунення колізій внутрішнього права, які є неприпустимими, а їх наявність — результат нерозвиненості правової теорії, методології, прогалин у законотворчій діяльності, законодавчій техніці.
14. У чинному законодавстві поставлено вимоги забезпечення вимог моральності, добросовісності господарської (підприємницької) діяльності. Важливою умовою забезпечення цих вимог є моральність, справедливість самих госпоподарсько-правових актів, які регулюють цю діяльність. Існують відповідні вимоги і до господарсько-правового регулювання підприємницької діяльності. Але всі ці вимоги лише декларуються. Немає законодавчого визначення самої моральності, її критеріїв. Для розв’язання поставленої проблеми, введення такого роду критеріїв, а отже і для забезпечення ефективності судового контролю, доцільно використовувати категорії, що знаходяться поза межами законодавства (зокрема, поняття торгових та інших чесних звичаїв), а також положення, що розвиваються представниками теорії природного права. Категорія «природного права» є значно ширшою, ніж категорія «норма права» (закон). Дослідники категорії «право» наголошують на іманентності такої його властивості, як мораль. Щодо закону, то тут погляди розбіжні. Є багато прихильників точки зору про те, що закон може задовольняти вимогам моралі або не відповідати їм. Отже, для вирішення проблеми справедливості (несправедливості) правових актів недостатньо обмежитися лише аналізом спеціальної господарсько-правової літератури. Необхідно звернутися до загальнотеоретичних юридичних праць, робіт теоретиків права, до філософсько-правової інтерпретації права і моральності.
15. Найбільшу пріоритетність в системі моральності мають Біблейські моральні пріоритети, вимоги, сформульовані у Біблії до судочинства, переводу його в ранг правосуддя, суду по правді, справедливості. До числа таких вимог відносяться: рівність сторін, пріоритетність інтересів тих категорій громадян, котрі соціальне менш захищені (неповнолітні, бідні, пригнічені, злиденні); оцінка судової діяльності в залежності від ступеня її справедливості.
16. Зроблено висновки про доцільність визначення за допомогою вимог, сформульованих у Біблії до судочинства, поняття правосуддя та застосування цих вимог у дослідженні морально-правових засад господарського судочинства.
17. Під ефективністю судочинства (господарського судочинства) будемо розуміти його характеристику з критеріїв переведення його у ранг правосуддя (суду по совісті, божій справедливості)
18. Аналіз норм чинної редакції Господарського процесуального кодексу України та практики їх застосування свідчить, що правове регулювання низки важливих стадій господарського процесу є або недосконалим або відсутнім. По-перше, згідно норм чинної редакції ГПК, рішення суду першої інстанції може бути оскаржено безпосередньо до Вищого господарського суду України без його перегляду судом апеляційної інстанції. Існування такого порядку не узгоджується з приписами пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, спричиняє невиправдане перевантаження суду касаційної інстанції, в той час як суди апеляційної інстанції не виконують тих завдань, для вирішення яких їх створено. До того ж, адміністративний і цивільний процеси такої так званої “стрибкової касації” не передбачають. По-друге, відповідно до положень чинної редакції ГПК заяву про відвід судді розглядає та вирішує питання про відвід голова господарського суду або його заступник, відвід заступника голови вирішується головою суду, а відвід голови суду вирішується президією Вищого господарського суду України. Існування такого порядку не узгоджується з приписами статті 126 Конституції України щодо гарантій процесуальної самостійності суддів, заборони впливу на суддів у будь-який спосіб. По-третє, матеріали господарських справ свідчать про існування практики зловживання сторонами у судовій справі своїми процесуальними правами шляхом подання апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які відповідно до ГПК не можуть бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Такі дії, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв’язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК стосовно обов’язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. По-четверте, у чинній редакції ГПК відсутнє правове регулювання таких важливих стадій касаційного процесу як підготовка справи до касаційного розгляду та попередній розгляд справи. Однак, як свідчить практика розгляду касаційних скарг (подань) у Вищому господарському суді України, значна частина скарг (подань) залишаються без задоволення, що обумовлює необхідність вдосконалення врегулювання питань порушення касаційного провадження. По-п’яте, Вищий господарський суд України фактично позбавлено статусу повноцінної касаційної інстанції, оскільки чинне законодавство про межі розгляду справи судом касаційної інстанції позбавляє Вищий господарський суд України перевіряти правильність і законність оцінки доказів і встановлення обставин справи.
19. Підготовлений у Вищому господарському суді України проект нового Господарського процесуального кодексу (в останній редакції він носить назву Кодексу господарського судочинства України (КГС)), визначає правовідносини, на які поширюється юрисдикція господарського суду та встановлює порядок судочинства в господарських судах. Цей Проект зокрема:
- поєднує усі форми господарського судочинства в єдиному кодифікованому документі;
- має скорочені, порівняно з цивільним судочинством, терміни розгляду справ, крім випадків, зумовлених об’єктивними причинами, наприклад, розгляд справ про банкрутство;
- застосовує у господарському судочинстві принципи диспозитивності та арбітрування;
- містить процесуальні гарантії для забезпечення доказів та позовних вимог, а також заходи щодо попередження та припинення порушень прав заінтересованих осіб до винесення судового рішення;
- має мінімально формалізований процес доказування, заснований переважно на письмовому провадженні. Показання свідків, як засіб доказування, допускається лише у випадках неможливості встановлення обставин справи за допомогою інших засобів доказування;
- забезпечує в обов’язковій послідовності апеляційне та касаційне оскарження рішення та ухвали місцевого господарського суду;
- містить мінімізовані підстави для провадження у зв’язку з винятковими обставинами;
- залишає в компетенції господарських судів справи за позовами органів державного управління, контролю та нагляду до суб’єктів підприємницької діяльності про застосування адміністративно-господарських санкцій;
- дозволяє вирішити питання розмежування підвідомчості справ між господарськими та адміністративними судами.
20. З метою розмежування господарського та адміністративного судочинства доцільно ввести суб'єктний критерій. Цей критерій відокремлює в категорію «господарський спір» спори, що складаються між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями. Залежно від конкретних життєвих умов одні й ті самі відносини можуть у різних випадках підпадати то під опосередкування категорією господарський спір, то під категорію цивільно-правовий спір. Викладене дійсно свідчить про відсутність підстав конструювати визначення поняття «господарський спір» виключно на підставі суб'єктної ознаки. У той же час поділ права на приватне і публічне, як і застосування суб'єктного критерію не є достатньою ознакою для розмежування господарської і адміністративної юрисдикції. В основу такого розмежування має бути покладено не тільки суб’єктні ознаки, вид правовідносин (публічні чи приватні), а й їх зміст, предмет, з приводу якого виник спір. Якщо за змістом правовідносини є господарськими, а предметом, з приводу якого виник спір, виступає господарська діяльність, то такого роду спори повинні розглядати господарські суди і не за правилами адміністративного, а господарського судочинства.
21. Окрім виявлення змісту і предмету правового регулювання – господарської діяльності, суддя, для кваліфікованого розгляду спорів, потребує спеціальних економіко-правових знань, які надаються лише у рамках господарсько-правової спеціалізації підготовки юристів.
22. Адекватною юрисдикцією для розгляду спорів, які випливають з економічних (господарських) відносин, базуються на єдності правового регулювання горизонтальних і вертикальних зв‘язків, може бути лише спеціалізована господарська (арбітражна) юрисдикція. Саме принципи арбітрування, медіації суттєво різнять господарський процес від процесу адміністративного судочинства і одночасно становлять напрямок подальшого удосконалення господарського процесу.
23. Вдосконалення господарського законодавства є одним з найважливіших чинників, що суттєво впливають на ефективність господарського судочинства.
24. Вдосконалення господарського законодавства має здійснюватися виходячи з критеріїв забезпечення верховенства права, встановлення нормативною моделлю тих чи інших відносин (сукупністю норм господарського законодавства, що діє в той чи іншій предметній сфері) дійсної юридичної рівноваги між їх учасниками. Показником досконалості законодавства є також відсутність колізій у національному законодавстві.
25. Встановити дійсну юридичну рівновагу між учасниками правовідносин в процесі судового розгляду можна лише за умови, якщо судді додержуються принципу верховенства правового закону та коли діє механізм забезпечення цього принципу. Інакше кажучи, принцип верховенства правового закону та механізм його забезпечення є складовими ефективності судового контролю.
26. У процесі вдосконалення господарського законодавства, правового регулювання економічних відносин можна виділити три напрями:
1) вдосконалення господарського законодавства шляхом прийняття або зміни окремих правових актів;
2) вдосконалення за допомогою систематизації, кодифікації господарсько-правових актів.
3) вдосконалення через побудову системи управління якістю господарсько-правових актів: створення методолого-методичної бази розроблення і розвитку господарсько-правових актів та механізмів забезпечення функціонування такої системи.
27. Третій напрям вдосконалення господарського законодавства полягає у побудові системи управління якістю господарсько-правових актів: створення методолого-методичної бази розроблення і розвитку господарсько-правових актів та механізмів забезпечення функціонування такої системи.
Першочерговими завданнями в галузі вдосконалення правового регулювання в сфері господарювання є підвищення його якості. Ця якість, в свою чергу, залежить від технології розробки і наступного контролю за результативністю дії відповідних правових актів.
Необхідність наукового управління якістю господарського законодавства викликана потребою переходу від прямого управління економікою до дійсно ринкового регулювання.
28. Управління якістю господарського законодавства здійснюється в рамках регуляторної політики, засади якої прописані на законодавчому рівні (Закон України від 11 вересня 2003 р. №1160-IV „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. В основу цієї політики (управління правотворенням і правозастосуванням закладено системний підхід. Розрізняючи фактичну систему правових актів і бажану, стверджуватимемо, що норми першої мають такі властивості як неузгодженість, суперечність, дублювання тощо. Бажані властивості встановлені Законом про засади регуляторної політики, прийнятим 11 вересня 2003 р. Це доцільність, адекватність та ефективність державного регулювання господарських відносин. Таким чином, на законодавчому рівні закріплюються вимоги до відповідних правових актів, а також фактично визнається, що якість державної політики (державного управління, правових актів) залежить від якості процесу її здійснення – технології управління правотворенням і правозастосуванням.
29. Принцип добросовісності як одна з найважливіших вимог права і правозастосування суддею, затвердився у правових системах сучасності як одна з найочевидніших вимог права до суб’єктів соціальної поведінки. Водночас він виступає як зовнішня стосовно самого правового регулювання умова, яка визначає цінність сформованого типу права, правових форм і конструкцій, відповідність на утвердження в суспільстві високих моральних норм, їх комформність (відповідність) ідеалам добра і справедливості. Вимога доброї совісті з першого погляду здається занадто відстороненою і загальною, щоб прийняти її за характерну рису правової регуляції. У межах ціннісного підходу наявність цього принципу в праві свідчить скоріше про те, що така нормативна система не позбавлена моральності, а правова форма має певні змістові обмеження, які здатні якщо не усунути, то у всякому разі пом’якшити її абстрактний характер.
30. Багато правових актів національного законодавства містять вимоги щодо моральності та справедливості. Завдання стосовно вирішення проблем несправедливості нормативних актів шляхом розроблення теоретико-філософських, методологічних положень передбачає:
1) визначення поняття «справедливість»;
2) виявлення загроз справедливості, що виникають на практиці, в процесі формування і реалізації нормативної політики;
3) розв’язання проблем несправедливості діючих правових актів шляхом розроблення відповідних рекомендацій теоретико-філософського та методологічного характеру.
Чітке визначення категорії справедливості (моральності, правдивості, добросовісності, істинності, правильності) дозволить одержати свого роду важливий вимірювач, за допомогою якого можна оцінити певне нормативне рішення, або нормативний акт, нормативну політику.
31. Вимогами до критеріїв оцінки моральності, справедливості певного явища (в тому числі рішення) пропонується вважати: а) сприяння цього явища виживанню людини; б) універсальність критерію для всього людства; в) незалежність критерію оцінки явища від часу. Цим вимогам відповідають критерії Добра, справедливості, сформульовані у релігійних вченнях (доктринах). Щодо християнської доктрини, то це відомі заповіді (головних десять) з визначенням відповідних наслідків їх дотримання або порушення.
32. Об’єктами порушення при зловживанні правом у господарському судочинстві пропонується вважати мораль правові прийняття неморальних, несправедливих судових рішень або таких, що суперечать діючому законодавству. Отже, судові рішення, прийняті зі зловживанням правом, можна класифікувати за такими їх видами:
а) рішення, які залишаються в межах закону, не посягаючи на будь-які юридичні норми, однак прийняті з порушенням норм моралі, моральних засад;
б) рішення, що порушують чинне законодавство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абова Т. Е. Арбитражный процесе в СССР: понятие, основные принципы / Абова Т. Е. – М., 1985.
2. Абова Т. Е. Охрана хозяйственных прав предприятий / Абова Т. Е. – М.: Юрид. лит., 1975. – 216 с.
3. Алаіс С. І. Проблема праворозуміння в основних школах права: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права» / С. І. Алаіс. – К., 2003. – 19 с.
4. Алексеев С. С. Избранное / Алексеев С. С. – М.: Статут, 2003. – 480 с.
5. Алексеев С. С. Проблемы теории права: [в 2 т.] / Алексеев С. С. – Свердловск, 1972. – Т. 1. – 396 с. (Курс лекций).
6. Алексеев С. С. Философия права / Алексеев С. С. – М.: Норма, 1999. – 329 с.
7. Алексеев С. С. Проблемы теории права: [в 2 т.] / Алексеев С. С. – Свердловск, 1972. – Т. 1. – 396 с. (курс лекций).
8. Амосов С. М. Судове пізнання в арбітражному процесі: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.15 / Амосов Сергій Михайлович. – М., 2004. – 328 с.
9. Антологія Української юридичної думки: [в 6 т.] / [за заг. ред. акад. HAH України Ю. С. Шемшученка] – Т. 1. – К.: «Вид. Дім «Юрид. книга». – 568 с.
10. Аристотель. Большая этика / Аристотель // Аристотель. Сочинения: [в 4 т.] – М.: Мысль, 1983 – Т. 2. – 686 c.
11. Архів ВГСУ за 2004 р.
12. Архів ВГСУ за 2007 р.
13. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: кvpc лекций / Г. В. Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1997. – 387 с.
14. Ашурков О. Нет кодекса – нет проблем / О. Ашурков // Закон и бизнес. – 2008, 26 июля. – № 30. – С. 9.
15. Бабич А.Новий закон про акціонерні товариства: простір для маневру / А. Бабич, П. Логінов // Правовий тиждень. – 2009, 28 квіт. – № 17 (143).
16. Бажанов М. И. Множественность преступленийпо уголовному праву Украины / Бажанов М. И. – Х.: Право, 2000. – 128 с.
17. Бачило И. Л. Информационное право: основы практической информатики: учеб. пособие / Иллария Лаврентьевна Бачило. – М., 2001. – 343 с.
18. Беляневич В. Е. Повторна касація у господарському судочинстві: Деякі проблеми правозастосування / В. Е. Беляневич. // ПУ. – 2003. – № 3. – С. 36-40.
19. Беляневич В. Є. Господарський процесуальний кодекс України: [наук.-практ. коментар] / Беляневич В. Є. – К.: Юстиніан, 2007. – 672 с.
20. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання / Беляневич О. А. – К.: Наук. думка, 2002. – 279 с.
21. Берталанфи Л. Общая теория систем: задачи и методы построения / Л. Берталанфи // Системные исследования. – М.: Наука, 1969. – С. 66-72.
22. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / Блауберг И. В., Юдин Э. Г. – М.: Наука, 1973. – 269 с.
23. Богачев С. Покушение на Хозяйственный кодекс угрожает разрушением социальных гарантий / С. Богачев, Р. Джабраилов // Голос Украины. – 2008, 4 нояб. – С. 9.
24. Богуславский М. М. Международное частное право: [учебник] / Богуславський М. М. – М.: Юрист, 1998. – 408 с.
25. Бойко В. Нова Конституція та судова влада / В. Бойко // ПУ. – 1997. – № 1. – С. 16.
26. Большой юридический словарь / [под ред. А. Л. Сухарева, В.Д. Зорькина, В. Е. Крутских]. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с.
27. Боннер А. Т. Соотношение властности и диспозитивности в развитии гражданских процессуальных правоотношений / А. Т. Боннер. // Актуальные проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций. – М., 1985. – С. С. 17-29.
28. Боннер А. Т. Судебная практика по делам, возникающим из административно-правовых отношений / А. Т. Боннер // Советское государство и право. – 1992. – №2. – С. 141-149.
29. Боннер А. Т. Принцип законности в советском гражданском процес се / Александр Тимофеевич Боннер. – М.: ВЮЗИ, 1989. – 80 с.
30. Боннер А. Т. Судебная практика по делам, возникающим из административно-правовых отношений // Советское государство и право. – 1992. – № 2.
31. Борисова Е. А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе / Елена Александровна Борисова. – М.: Городец, 2000. – 288 с.
32. Борисова Е. А. Институт апелляции в гражданском процес се / Елена Александровна Борисова. – М., Спарк, 1996. – 87 с.
33. Борисова Л. В. Соотношение законности и разумности в гражданском судопроизводстве / Л. В. Борисова // Юрист. – 2007.- № 2. – С. 58-60.
34. Брагинский М. И. Договорное право: [в 5 кн.]. – Кн. 1. Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М.: Статут, 2002. – 848 с.
35. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / Братусь С. Н. – М.: Изд-во «Юридич. л-ра», 1976. – 200 с.
36. Бринцев О. В. Правова сутність економічних спорів та способів їх вирішення / Бринцев О. В. – Х.: Право, 2005. – 304 с.
37. Бринцев О. В. Розмежування компетенції адміністративних і господарських судів: проблеми та перспективи / Бринцев О. В. – X.: Право, 2007. – 64 с.
38. Булатов Є. В. Правовий статус установи як учасника господарських відносин: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.04 «Господарсько-процесуальне право» / Є. В. Булатов. – Донецьк, 2005. – 20 с.
39. Бургер Итан С. Разрешение коммерческих споров в России: роль медиации / Итан С. Бургер, Майкл Льюис, Ольга Бочарова // Правова держава. – 2002. – № 5. – С. 142-147.
40. ВВР. – 1993. – № 6, ст. 56.
41. ВВР. – 1993. – № 8, ст. 56.
42. ВВР. – 1996. – № 30, ст. 141.
43. ВВР. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144.
44. ВВР. – 2004. – № 35, ст.412
45. ВВР. – 2004. – № 40-42, ст. 492.
46. ВВР. – 2004. – № 9, ст. 79.
47. Венская конвенция о праве международных договоров: [комментарий] / [сост. и авт. А. Н. Талалаев]. – М., 1997. – 336 c.
48. Вестник ВХСРБ. – 2009. – № 11.
49. Витрук А. И. Правовой статус личности в СРСР / А. И. Витрук. – М.: Юрид. лит., 1985.
50. Вінник О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: монографія / Вінник О. – К.: Знання, 1998. – 308 с.
51. Вінник О. Кодифікація законодавства, регулюючого громадські відношення у сфері ринкової економіки / О. Вінник. // Закон & Бізнес. – 1997, 13 серп. – № 33.
52. Вінник О. М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення / О. М. Вінник. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
53. Вінник О. Правові засоби захисту інтересів інвесторів в сфері будівництва / О. Вінник. // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1996. – № 3. – С. 310-314.
54. Вісник ВСУ. – 2009. – № 3.
55. Вісник ВСУ. – 2009. – № 7.
56. Власенко Н. А. Коллизионные нормы в советском праве / Власенко Н. А. – Иркутск.: Изд-во Иркут. ун-та, 1984. – 99 с.
57. Волков М. И. Органы прокуратуры и гражданское судопроизводство России: история и современность / М. И. Волков. // История государства и права. – 2008. – № 5. – С. 3-4.
58. Гвоздецкий А. Подведение итогов: а воз и ныне там! / А. Гвоздецкий // ЮП. – 2006, 7 марта. – №10 (428). – С. 7.
59. Геллей Г. Краткий библейский толкователь. Мировая христианская миссия / Генри Геллей. – Торонто, 1984. – 860 с.
60. Глазырин В. В. Эффективность правоприменительных актов / В. В. Глазырин, В. И. Никитинский // Советское государство и право. – 1984. – С. 11-17.
61. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності / Л. Горбунова // ПУ. – 2004. – № 2. – С. 3-23.
62. Городовенко В. В. Проблеми становлення судової влади в Україні / Городовенко В. В. – К.: Феникс, 2007. – 234 с.
63. Гражданский процесс: учебник / [под ред. В. А. Мусина, Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота]. – М.: “ПРОСПЕКТ”, 1998. – 480 с.
64. Гражданское и торговое право капиталистических государств / [ответ. ред. Е. А. Васильев]. – [3-е изд.] – М.: Международ. отоношения, 1993. – 560 с.
65. Гримм Д. Курс римского права / Гримм Д. – СПб., 1904. – Вып. 1. – 284 с.
66. Гринюк Р. Ф. Теоретична модель правової держави і проблеми її реалізації в сучасних умовах: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права». – Х., 2007. – 39 с.
67. Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права». – К., 2002. – 19 с.
68. Грошевий Ю. М. Судове слідство за статусом кримінального судочинства 1864 р. / Ю. М. Грошевий. // Вісник Академії правових наук України. – 1995. № 4. – С. 7-12.
69. Грошевий Ю. М., Органи судової влади в Україні / Ю. М. Грошевий, І. Є. Марочкін. – К.: Ін Юре, 1997. – 20 с.
70. Гурвич М. А. Право на иск / Гурвич М. А. – М., 1949. – 216 с.
71. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / Гуценко К. Ф., Головко Л. В., Филимонов. – М.: Зерцало, 2002. – 528 с.
72. Даль В. Толковый словарь: [в 4 т.]. – М.: Изд-во словарей, 1956. – Т. 1.
73. Демченко С. Господарський кодекс України має залишатися стрижнем господарського законодавства / С. Демченко // ГУ. – 31 жовтня 2008 р. – С. 10-11.
74. Демченко С. Дуализм архаичного права / С. Демченко // Закон и бизнес. – 2008, 20 верес. – № 38. – С. 18.
75. Демченко С. Недосконала законодавча база сприяє криміналізації економіки / С. Демченко // ЮВУ. – 2008, 29 берез. – 4 квіт.
76. Демченко С. Публичное от частного неотделимо / С. Демченко // Закон и бизнес. – 2008, 27 декаб. – С. 10.
77. Демченко С. Ф. Вдосконалення Закону України "Про акціонерні товариства" як чинник ефективності господарського судочинства / С. Ф. Демченко // ВГС. – 2010. – № 1. – С. 98-103.
78. Демченко С. Ф. Деякі проблеми судової практики вирішення корпоративних спорів / С. Ф. Демченко // ВГС. – 2007. – № 6. – С. 94-98.
79. Демченко С. Ф. Ефективність економічного судочинства / С. Ф. Демченко // ВГС. – 2009. – № 4. – С. 42-47.
80. Демченко С. Ф. Медіація та додержання публічного порядку як складові функціонування модельних господарських судів / С. Ф. Демченко // ВГС. – 2009. – № 5. – С. 43-48.
81. Демченко С. Ф. Медіація у господарському судочинства / С. Ф. Демченко // Підприємництво, господарство і право. – 2010 (171). – № 3. – С. 3–5.
82. Демченко С. Ф. Методологічні засади ефективності господарського судочинства / Демченко С. Ф. // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2010. – № 1. – С. 110-113.
83. Демченко С. Ф. Методологічні засади створення модельних господарських судів / С. Ф. Демченко // ВГС. – 2008. – № 1. – С. 6-9.
84. Демченко С. Ф. О формировании отечественной правовой доктрины / Демченко С. Ф. // Вестник ВХСРБ. – 2010, май. – № 5. – С. 118-122.
85. Демченко С. Ф. Паралелі і меридіани господарських та адміністративних судів / С. Ф. Демченко // Вісник Вищого господарського суду України. – 2009. – № 6. – С. 73-79.
86. Демченко С. Ф. Принцип верховенства правового закону як одна з головних вимог до рішення суду / Демченко С. Ф. // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – № 4 (45). – С. 155-162.
87. Демченко С. Ф. Про методологічний підхід до розмежування судових юрисдикцій / С. Ф. Демченко // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – № 5 (46). – С. 141-146.
88. Демченко С. Ф. Проблеми створення і функціонування господарських модельних судів: інформаційно-технологічна складова / С.Ф. Демченко // Правова інформатика. 2010. – № 2(26). – С. 23- 28.
89. Демченко С. Ф. Реформування судової системи : окремі ключові поняття / Демченко С. Ф. // Юридична Україна. – 2010. – № 4 (88). – С. 11-15.
90. Демченко С. Ф. Реформування судової системи: деякі категорії / С. Ф. Демченко // Наше право. – 2010. – № 2 – Ч. 1. – С. 5-8.
91. Демченко С. Ф. Роль хозяйственных судов Украины в защите права собственности / Демченко С.Ф. // Вестник ВХСРБ. – 2007. – № 23. – С. 33-36.
92. Демченко С. Ф. Системний аналіз ефективності господарського судочинства / Демченко С. Ф. // Вісник Академії правових наук України. 2010. – № 1 (60). – С. 180-186.
93. Демченко С. Ф. Способы ограничения злоупотребления правом / Демченко С. Ф. // Вестник ВХСРБ. – 2010, апр. – № 4. – С. 115-122.
94. Демченко С. Ф. Теоретичні аспекти вдосконалення економічного судочинства в Україні (концепція дослідження) / Демченко С.Ф. // Зовнішня торгівля: економіка та право. – 2009. – № 3(44). – С. 106-110.
95. Демченко С. Ф. Теоретичні основи взаємодії правової системи з економічною системою як підґрунтя вдосконалення економічного судочинства / С. Ф. Демченко // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – № 2(43). – С. 116-119.
96. Демченко С. Ф., Грудницька С. М. Справедливе законодавство – передумова справедливого судочинства / С. Ф. Демченко, С. М. Грудницька // ВГС. – 2010. – № 2. – С. 68-71.
97. Демченко С. Чи потрібен Україні Господарський кодекс? / С. Демченко // ГУ. – 2008, 20 верес. – С. 7.
98. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [за заг. ред. В. Б. Авер'янова]. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
99. Джумагельдиева Г. Принцип заменителя. Целесообразно ли подменять кодекс никчемными декларациями / Г. Джумагельдиева // Закон и бизнес. –2008, 18-24 окт. – С. 9.
100. Дмитриев Ю. А. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека / Ю. А. Дмитриев, Г. Г. Черемных // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 49-50
101. Добровольский А. А. Основные проблемы исковой формы защиты права / А. А. Добровольский, С. А. Иванова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. – 159 с.
102. Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права» / Г. І. Дутка. – К., 2003. – 19 с.
103. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии [пер. с франц. и послесл. А. Б. Гофмана] / Эмиль Дюркгейм. – М.: Наука, 1990. – 380 с.
104. Дяченко В. І. Ефективність дії норм міжнародного гуманітарного права в їх еволюційному розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.11 «Міжнар. право» / В. І. Дяченко. – К., 2003. – 16 с.
105. Европейский суд по правам человека. Избран. решения: [в 2 т.] – Т. 1. – М., 2000.
106. Елистратов А. И. Основные начала административного права / Елистратов А. И. – М., 1914. – 333 c.
107. Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами / Емельянов В. И. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 160 с.
108. Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: матеріали наук.-практ. конф., 29 трав. 2003 р., Київ / [В. І. Луговий (заг.ред.), В.М. Князєв (заг.ред.)]. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – 535с. –Т. 1 – 536 с. – (Націон. акад. держ. управління при Президентові України).
109. Ефективність державного управління в контекс