ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОГРАМНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Ha правах рукопису

УДК 346.512

ПОПОВСЬКА Інна Петрівна

ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОГРАМНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Подцерковний Олег Петрович
доктор юридичних наук,
доцент

Одеса-2010

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ПРОГРАМНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ НА ЕКОНОМІКУ.................………………….14
1.1. Сучасний стан і значення планування в системі державного регулювання економіки................................................................................................................14
1.2. Програма як форма правового закріплення економічної політики держави та акт економічного планування..........................................................................31
1.3. Система програм економічного і соціального розвитку України...................................................................................................................42
Висновки до розділу 1...........................................................................................67
РОЗДІЛ 2. Господарське право як інструмент організації програмного регулювання економічного і соціального розвитку Україні...................................................................................................................72
2.1. Роль господарського права у програмному регулюванні економічного і соціального розвитку України...................................................72
2.2. Правові принципи розроблення програм економічного і соціального розвитку України.............................................................................88
2.3. Узгодження приватних і публічних інтересів у програмному регулюванні господарської діяльності..............................................................100
2.4. Співвідношення правових та економічних умов програмного регулювання господарської діяльності.............................................................116
Висновки до розділу 2...............................................................................124
РОЗДІЛ 3. Господарсько-правове забезпечення реалізації програм економічного і соціального розвитку України............................................128
3.1. Розроблення та виконання програм економічного і соціального розвитку в контексті державної регуляторної політики..................................128
3.2. Фінансово-господарський механізм реалізації програм економічного і соціального розвитку................................................................141
3.3. Господарсько-правова відповідальність у програмному регулюванні економічного і соціального розвитку України….......................160
Висновки до розділу 3...............................................................................169
ВИСНОВКИ.............................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................190
ДОДАТКИ.................................................................................................210

ВСТУП

Актуальність теми. Світова тенденція глобалізації економічного простору та фінансово-економічна криза підтверджують необхідність установлення в Україні такого механізму правового регулювання господарських відносин, який би забезпечив формування правового господарського порядку.
Господарський кодекс України (далі – ГК України) визначає, що правовий господарський порядок формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів. Виступаючи необхідною формою державного регулювання, а також перебуваючи в безпосередньому зв’язку із господарською діяльністю окремих господарюючих суб’єктів, програмування, таким чином, об’єктивно потребує забезпечення з боку суспільного господарського порядку.
Орієнтація на ринкові умови господарювання зумовила необхідність побудови в Україні нового механізму програмного регулювання господарських відносин відповідно до вимог змішаної економіки. Законодавством України визначено принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку, система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення і затвердження, окремі повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування. Однак програмне регулювання господарської діяльності в Україні здійснюється без урахування необхідності співвідношення об’єктивно існуючих економічних та правових умов такого впливу на економічні процеси. Ряд питань, що об’єктивно виникають при програмному регулюванні господарської діяльності, дотепер залишається не вирішеним. Законодавству України, як і раніше, властиве усунення суб’єктів господарювання від програмування економічного і соціального розвитку держави. Недосконалість правового регулювання відносин, що виникають при застосуванні програми як інструменту впливу держави на економічні процеси для формування правового господарського порядку, підтверджується відсутністю позитивних економічних результатів від дії в Україні значної кількості таких програм. Тим самим, розвиток ринкових відносин в Україні вимагає модернізації правових основ програмного регулювання господарської діяльності для забезпечення його дієвості та ефективності.
Вагомий внесок у розвиток теорії планування, прогнозування й програмування економічних процесів зробили радянські теоретики, такі як: Л. Б. Альтер, Ю. М. Швирков, В. П. Аксьонова, В. М. Бородюк, М. Н. Буцко, Н. М. Кулагіна, Н. П. Федоренко та ін. В українській науці окремі аспекти програмного регулювання господарської діяльності досліджено в роботах як економістів, так і юристів: О. І. Добринін, М. Х. Корецький, Д. М. Стеченко, І. Р. Михасюк, А. Ф. Мельник, Ю. В. Кирилюк, М. Д. Миронов, В. П. Марущак, В. Н. Гайворонський, В. В. Добровольська, Б. В. Бабін та ін.
Проте відсутність системного теоретичного дослідження програмного регулювання господарської діяльності унеможливлює комплексне вирішення проблематики відповідних відносин. Невирішеними залишаються питання щодо поняття, правової природи програми економічного і соціального розвитку з урахуванням комплексності її економічних і правових властивостей, щодо системи програм економічного і соціального розвитку; потребують виявлення чинники формування правового господарського порядку у сфері розроблення та реалізації програм економічного і соціального розвитку; не визначено роль господарського права в програмному регулюванні економічного і соціального розвитку України; не з’ясовано напрями вдосконалення регуляторної політики у сфері відповідного програмного регулювання; нарешті, не з’ясовано, яким чином можуть бути застосовані заходи господарсько-правової відповідальності для підвищення ефективності та дієвості програм економічного і соціального розвитку, та не вирішено багато інших питань їх реалізації.
Викладене свідчить про необхідність і доцільність дослідження правових основ програмного регулювання господарської діяльності як важливої наукової проблеми, що потребує вирішення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2006-2010 рр. «Традиції та новації в сучасній українській державності і правовому житті» (державний реєстраційний № 0106U004970), а також відповідно до спеціальної науково-дослідної теми кафедри господарського права і процесу Одеської національної юридичної академії «Дослідження механізму сталого розвитку господарського та господарсько-процесуального законодавства».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначення напрямів системного вдосконалення господарсько-правових інструментів впливу на сферу програмного регулювання господарської діяльності в Україні з урахуванням гармонізації взаємодії економічних та правових умов формування правового господарського порядку.
Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:
визначення правової природи та поняття програми економічного і соціального розвитку з урахуванням комплексності її економічних і правових властивостей;
аналіз системи програм економічного і соціального розвитку України;
виявлення чинників формування правового господарського порядку у сфері розроблення та реалізації програм економічного і соціального розвитку;
визначення ролі господарського права у програмному регулюванні економічного і соціального розвитку України;
аналіз основних елементів господарсько-правового забезпечення реалізації програм економічного і соціального розвитку;
виявлення особливостей порядку підготовки аналізу регуляторного впливу та відстеження результативності програм економічного і соціального розвитку;
розроблення механізму узгодження господарсько-правового та бюджетного регулювання відносин, що складаються в процесі фінансування програм;
виділення видів контролю за виконанням програм економічного і соціального розвитку;
визначення правових умов застосування заходів господарсько-правової відповідальності у програмному регулюванні економічного і соціального розвитку України;
розроблення пропозицій щодо вдосконалення господарського законодавства України у сфері програмного регулювання господарської діяльності.
Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі планування економічного і соціального розвитку за допомогою програм, у яких здійснюється правове закріплення економічної політики держави.
Предметом дослідження є правові основи програмного регулювання господарської діяльності в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові і спеціальні методи: формально-логічний, діалектичний, історичний, системного аналізу, аналітико-синтетичний, порівняльно-правовий. За допомогою формально-логічного методу розкрито правову природу програм економічного і соціального розвитку. Історичний і порівняльно-правовий методи використовувалися при обґрунтуванні економічної необхідності застосування програмного регулювання господарської діяльності з урахуванням досвіду не тільки України, але й інших країн. Діалектичний метод і метод системного аналізу дозволили провести аналіз системи програм економічного і соціального розвитку України. Аналіз сучасного стану законодавства України у сфері дослідження здійснено автором за допомогою аналітико-синтетичного методу, який поряд із формально-логічним методом використовувався й у процесі розроблення пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання.
Теоретичну основу дослідження складають роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених: Л. І. Абалкін, Г. В. Атаманчук, С. С. Алексєєв, І. Л. Бачило, О. А. Беляневич, О. М. Вінник, О. П. Віхров, Л. Т. Волчкова, Л. П. Владимирова, Г. К. Гінс,Г. С. Гуревич, Д. В. Задихайло, Л. Г. Знаменський, Х. О. Каю, Дж. М. Кейнс, Т. Т. Ковальчук, Т. М. Кравцова, О. В. Кряжков, О. Я. Курбатов, В. Н. Лєксін, В. Ойкен, В. В. Лаптєв, В. К. Мамутов, В. С. Мілаш, Т. Г. Морозова, О. В. Пікулькіна, О. П. Подцерковний, С. В. Поленіна, Дж. Є. Стігліц, О. Х. Юлдашев, В. А. Устименко, О. М. Швєцов, О. В. Шоріна та ін.
Нормативну основу дослідження склали: господарське, цивільне і фінансове законодавство України, а також окремі нормативно-правові акти Англії, Японії, Франції, США, Італії, Данії, Іспанії, Росії. Емпіричну основу – офіційні статистичні дані, бюджетні показники, практика діяльності Одеської обласної ради у сфері програмного регулювання соціально-економічного розвитку Одеського регіону, судова практика.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним господарсько-правовим дослідженням програмного регулювання господарської діяльності, на основі якого обґрунтовано нові теоретичні положення щодо застосування програм економічного і соціального розвитку як складової державного впливу на економіку, розроблено пропозиції щодо вдосконалення відповідного господарського законодавства. У результаті дослідження отримано такі основні наукові результати:
уперше:
визначено поняття програмного регулювання економічного і соціального розвитку як форми державного регулювання економічних процесів, що являє собою організуючий і спрямовуючий державно-правовий вплив на економіку з визначенням цілей та пріоритетів її розвитку, засобів та шляхів їх досягнення, системи заходів органів державної влади і місцевого самоврядування у відповідних програмах;
визначено поняття програми економічного і соціального розвитку як акта нормативно-правового характеру, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери;
запропоновано встановити порядок підготовки аналізу регуляторного впливу програм економічного і соціального розвитку та відстеження їх результативності на підставі спеціальних методик, основними елементами яких мають стати зокрема: обґрунтування необхідності застосування програмного регулювання господарських відносин; визначення відповідності проекту програми напрямам економічної політики держави; установлення співвідношення проекту програми із чинними програмами; визначення джерел фінансування програми; обґрунтування наявності в проекті програми стимулів для суб’єктів господарювання, здатних забезпечити діяльність у заданому програмою напрямі; пропозиції щодо подальшого виконання програми тощо;
обґрунтовано механізм узгодження господарсько-правового та бюджетного регулювання відносин, які складаються в процесі фінансування програм, що зумовлює встановлення в ГК України заборони на затвердження програм економічного і соціального розвитку при відсутності фінансування у відповідному бюджетному періоді; забезпечення реалізації зазначеного положення ГК України нормами Бюджетного кодексу України, визначивши в останньому, що умовою розгляду проектів всіх нормативно-правових актів, які впливають на формування доходної та (або) видаткової частин бюджетів, є обов’язкова наявність позитивного експертного висновку фінансового органу;
запропоновано забезпечити нормами ГК України можливість застосування господарсько-деліктної відповідальності до органів державної влади та місцевого самоврядування щодо виконання державних і регіональних програм, доповнивши статтю 11 ГК України ч. 6 такого змісту: «За порушення обов’язку щодо забезпечення належного виконання прийнятих державних і регіональних програм, а також у випадку їх скасування органи державної влади і місцевого самоврядування повинні відшкодувати суб’єктам господарювання заподіяну цим шкоду в розмірі реальних збитків»;
удосконалено:
підходи до системи програм економічного і соціального розвитку, складовими якої доцільно визначити: Державну програму економічного і соціального розвитку України, Програму діяльності Кабінету Міністрів України, міждержавні програми економічного і соціального розвитку, державні програми розвитку окремих галузей економіки, державні цільові програми, державні програми економічного і соціального розвитку АРК, областей, районів, міст, сіл і селищ та регіональні програми економічного і соціального розвитку АРК, областей, районів, міст, сіл і селищ;
положення щодо закріплення на законодавчому рівні єдиного механізму здійснення контролю за виконанням програм економічного і соціального розвитку, що передбачає поєднання та узгодження таких видів контролю: контроль за виконанням заходів і завдань програми її безпосередніми виконавцями, що здійснюється з боку визначених у програмі замовників; контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, що здійснюється спеціально уповноваженим органом державної влади; контроль із боку органу, за яким закріплено відповідні функції органом державної влади або місцевого самоврядування, що прийняв програму; загальний контроль, що здійснюється органом державної влади або місцевого самоврядування, який прийняв програму;
положення щодо принципів державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, серед яких: доцільність, науковість, збалансованість або узгодження приватних та публічних інтересів, ефективність, забезпеченість фінансовими ресурсами, органічна єдність програм;
механізм забезпечення реалізації положення ч. 5 ст. 11 ГК України щодо позбавлення суб’єктів господарювання наданих законодавством пільг та переваг у здійсненні господарської діяльності в тому випадку, якщо вони не враховують суспільні інтереси, відображені в програмах економічного і соціального розвитку, шляхом закріплення порядку позбавлення відповідних пільг та переваг в конкретних програмах;
положення щодо повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування з питань розроблення, затвердження, виконання та здійснення контролю за програмами економічного і соціального розвитку шляхом закріплення відповідних повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України на конституційному рівні, запровадження єдиного правового механізму розроблення, виконання та здійснення контролю за програмами, затвердженими як органами державної влади, так і органами місцевого самоврядування тощо;
дістали подальший розвиток:
положення щодо інструментальних властивостей галузі господарського права, яка у сфері програмного регулювання господарської діяльності дозволяє надати програмам нормативно-правовий характер;
напрями забезпечення правового господарського порядку у сфері розроблення та реалізації програм економічного і соціального розвитку, зокрема: забезпечення дієвості та ефективності програмного регулювання господарських відносин за допомогою чіткого і відповідного його економічній природі правового закріплення, узгодження економічних та юридичних аспектів регулювання; гармонізація приватних і публічних інтересів учасників процесу програмування; забезпечення прийняття програм у сфері господарювання в контексті державної регуляторної політики та ін.;
пропозиції щодо вдосконалення правової бази регулювання процесу планування в цілому, основою якого має стати спеціальний Закон України «Про державне планування соціально-економічного розвитку», а також щодо створення в Україні для виконання планової роботи відповідного центрального органу державної виконавчої влади;
напрями узгодження приватних і публічних інтересів у правовому регулюванні господарських відносин, зокрема шляхом включення до складу учасників державного й регіонального програмування економічного і соціального розвитку суб’єктів господарювання, а також закріплення на законодавчому рівні можливості укладання контрактів із переможцями тендеру щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти на весь строк виконання відповідних програм.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення положень ГК України, законів України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про державні цільові програми» та іншого законодавства, яке визначає правові основи програмного регулювання економічних відносин; при підготовці науково-практичних та навчально-методичних видань; при розробленні державних та регіональних програм економічного і соціального розвитку, а також для забезпечення їх фінансування, виконання та контролю.
Результати дослідження впроваджено в діяльність Одеської обласної ради при розробленні регіональних програм економічного і соціального розвитку (довідка від 04.09.2009 р. № Р-27-2158), Одеського головного фінансового управління при підготовці висновків щодо фінансування регіональних програм розвитку Одеської області (довідка від 11.09.2009 р. № 01-17/1817), Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації при науковому консультуванні та організації правової роботи (довідка від 07.09.2009р. № 01-12/3077).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлено на Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (Одеса, 2009 р.); 59-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових робітників економіко-правового факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова «Соціально-правові проблеми удосконалення законодавства України: історія, теорія і практика» (Одеса, 2005 р.); Круглому столі «Концепція модернізації господарського законодавства» (Одеса, 2008 р.); нарадах та засіданнях, проведених Одеською обласною радою, у тому числі за участі фахівців Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Одеського головного фінансового управління з питань забезпечення ефективного виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку Одеської області (2008 р., 2009 р.) .
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох наукових статтях у спеціалізованих виданнях, перелік яких затверджено ВАКом України, а також у трьох публікаціях у збірниках матеріалів наукових конференцій (круглих столів).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з них основного тексту – 189 сторінок, список використаних джерел становить 207 найменувань і розташований на 20 сторінках, додатки складають 3 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Планування економічного і соціального розвитку є одним з елементів системи державного регулювання економіки, що дозволяє координувати розвиток господарських процесів для досягнення позитивних економічних результатів, оскільки являє собою науково обґрунтоване формування взаємоузгодженої комплексної системи заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального характеру, досягнення стабільного економічного зростання.
Право і планування в економічній сфері не існують як окремі системи. Це не співіснування різних явищ разом, а їх взаємодія. Тому характеристика планування у відриві від права означає неможливість повного розуміння планових процесів в економічній сфері. Правове регулювання планування створює систему цілеспрямованого впливу на управлінські відносини і ринковий механізм у цілому. Ця цілеспрямованість дозволяє орієнтувати функціонування і розвиток народногосподарського комплексу в певному напрямку, досягаючи кінцевого результату – формування правового господарського порядку.
Однією з умов ефективного програмного регулювання господарської діяльності є наявність удосконаленої правової бази регулювання процесу планування в цілому. Тому поряд з іншими теоретиками треба ще раз підкреслити, що правовою основою планування соціально-економічного розвитку має стати спеціальний Закон України «Про державне планування соціально-економічного розвитку».
Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» встановив державні основи прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, однак взагалі не вирішив питання щодо загальної категорії планування як форми державного регулювання економіки, що включає не тільки прогнозування і програмування, але й визначення пріоритетів розвитку країни, формування концепції, вироблення економічної стратегії і тактики, а також інші складові.
Уявляється некоректною і сама назва закону - Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», - що передбачає лише розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Необхідно викласти назву зазначеного закону у новій редакції: Закон України «Про державне прогнозування та програмне регулювання економічного і соціального розвитку України», що також має відповідати його внутрішньому змісту.
Крім того, за аналогією з розвиненими країнами для підвищення ефективності та дієвості програм економічного і соціального розвитку в Україні необхідним є створення центрального органу державної виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Слід зазначити, що економічні результати розвитку України багато в чому залежать від того, наскільки правильно сформульовано ключові проблеми і наскільки відповідають цим проблемам технології та інструменти реформ. Одним із таких інструментів є програма економічного і соціального розвитку, яка в економічній літературі розглядається як акт економічного планування, що містить «комплекс заходів ...».
Разом із тим, програмі як інструменту впливу на господарську діяльність притаманні не тільки економічні, але й правові властивості. Ця комплексність економічних і правових властивостей зумовлена тим, що до інструментів державного регулювання економіки належать і програмування як один з елементів механізму планування економічного і соціального розвитку, і законодавчі заходи, правове регулювання різних відносин. При цьому, як справедливо визначає В.К. Мамутов, норми права є не тільки інструментом прямого регулювання господарської діяльності, але й опосередковують також економічні інструменти державного регулювання [32, 183]. Тому саме правові норми забезпечують застосування програми як економічного інструменту державного впливу в загальній системі державного регулювання економіки. Саме тому ч. 4 ст. 9 ГК України передбачено, що в програмі (яка є актом економічного планування з погляду економічної науки) здійснюється правове закріплення економічної політики держави. Виходячи з вищевказаного, програма характеризується комплексністю економічних і правових заходів впливу на господарську діяльність.
Програми мають певний строк дії, етапи виконання, є управлінськими актами регулюючої властивості, які виражаються в затверджених компетентними органами правових приписах як індивідуального, так і нормативного характеру. Положення програми мають обов’язковий характер для визначених у ній виконавців і тим самим характеризуються директивністю, виступаючи формою пропозиції для суб’єктів господарювання. Юридичною ж силою програма наділяється з моменту її затвердження нормативно-правовим актом компетентного органу державної влади або місцевого самоврядування. Нормативність акта, яким затверджується програма, визначає нормативність самої програми. Тому справедливим, на думку автора даної роботи, є визначення програми економічного і соціального розвитку як акта нормативно-правового характеру, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни в стані економіки та соціальної сфери.
Таким чином, розглядаючи програму як форму, в якій держава здійснює правове закріплення своєї економічної політики, можна визначити інструментальні властивості галузі господарського права, яка у сфері програмного регулювання господарської діяльності дозволяє надати програмі нормативно-правового характеру.
Програмне регулювання економічного і соціального розвитку є формою державного регулювання економічних процесів. Однак питанню визначення поняття програмного регулювання економічного і соціального розвитку в науковій літературі не приділено уваги ні економістами, ні правознавцями. З урахуванням наявної теоретичної бази розгляду питання щодо державного регулювання економіки, формою якого є програмне регулювання, автор роботи пропонує розглядати програмне регулювання економічного і соціального розвитку як організуючий і спрямовуючий державно-правовий вплив на економіку з визначенням цілей та пріоритетів її розвитку, засобів та шляхів їх досягнення, системи заходів органів державної влади і місцевого самоврядування у відповідних програмах.
Система програм економічного і соціального розвитку являє собою сукупність програм, в яких здійснюється правове закріплення економічної політики держави. Стаття 4 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» закріплює систему прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України. Разом із тим, прогнози і програми є різними за своєю сутністю елементами економічного планування, тому слід відокремити систему прогнозних документів економічного і соціального розвитку від системи програм економічного і соціального розвитку.
На думку автора даної роботи, система програм економічного і соціального розвитку України має включати такі програми:
1) Державна програма економічного і соціального розвитку України;
2) Програма діяльності Кабінету Міністрів України;
3) міждержавні програми економічного і соціального розвитку;
4) державні програми розвитку окремих галузей економіки;
5) державні цільові програми;
6) державні програми економічного і соціального розвитку АРК, областей, районів, міст, сіл і селищ (прийняті уповноваженими державними органами);
7) регіональні програми економічного і соціального розвитку АРК, областей, районів, міст, сіл і селищ (прийняті відповідними органами місцевого самоврядування).
У системі програм економічного і соціального розвитку не повинні визначатися строки їх реалізації, тим самим передбачаючи, що вони можуть бути різними залежно від тих цілей і завдань, для досягнення та виконання яких приймаються програми.
Оскільки сьогодні Верховна Рада України не прийняла жодної Державної програми економічного і соціального розвитку України, незважаючи на те, що її проект неодноразово подавався Кабінетом Міністрів України на затвердження, і Конституція України не містить жодного посилання ні в повноваженнях Кабінету Міністрів України, який повинен таку програму щороку розробляти, ні в повноваженнях Верховної Ради України, яка щороку повинна її затверджувати (принаймні, відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»), то автор роботи вважає необхідним закріпити відповідні повноваження Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України на конституційному рівні.
На думку автора даної роботи, поняття «інші програмні документи економічного і соціального розвитку» слід виключити із Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», закріпивши чіткі критерії програм та їх систему.
Сутність програмного регулювання господарської діяльності виражається в принципах, що як керівні засади визначають характер такого регулювання. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» у ст. 2 закріпив правові принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Це такі принципи, як цілісність, об’єктивність, науковість, гласність, самостійність, рівність, дотримання загальнодержавних інтересів. Однак, як показує практика реалізації цього закону, зазначених принципів недостатньо для створення ефективного правового поля у сфері програмного регулювання господарської діяльності.
На думку автора роботи, основою державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України мають стати принципи доцільності, науковості, збалансованості або узгодження приватних і публічних інтересів, ефективності, забезпеченості фінансовими ресурсами, органічної єдності програм.
Стаття 1 Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» визначає склад учасників процесу державного прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку. Але серед них немає суб’єктів господарювання. Водночас ст. 5 даного закону вказує, що показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку є орієнтиром для розроблення суб’єктами підприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів. Але тоді постає запитання: навіщо суб’єктам підприємницької діяльності орієнтувати свою діяльність у напрямку, заданому державними прогнозами й програмами, якщо вони не є суб’єктами державного планового процесу? Тому практика реалізації програм підтверджує необхідність реалізації принципу узгодження приватних і публічних інтересів, що можливо забезпечити, у першу чергу, шляхом включення до складу учасників процесу програмного регулювання суб’єктів господарювання.
Перевага публічного інтересу над приватним у програмному регулюванні господарської діяльності в Україні проявляється й у тому, що контракти на виконання програм економічного і соціального розвитку укладаються із суб'єктами господарювання лише на один рік. Якщо укладенню контракту на виконання програми передує процедура проведення тендеру, то відповідно до законодавства України вона має проводитися щороку. Цим узагалі не враховуються інтереси суб’єктів господарювання, які безпосередньо виконують програмні положення. На думку автора роботи, така ситуація має бути вирішена шляхом закріплення на законодавчому рівні можливості укладання контрактів із переможцями тендеру щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти на весь строк виконання програм соціально-економічного розвитку.
Регулювання господарської діяльності за допомогою програм є економічним за своїм характером. Програмний метод регулювання господарських відносин може виявитися дієвим і ефективним лише за умови, що він одержить чітке й адекватне його економічній природі правове визначення. Однак залежно від наявності досконалого законодавства, яке чітко регламентує, зокрема порядок розроблення, затвердження і реалізації програм, забезпечується швидкість правової реакції на економічні процеси, ефективність прийнятої програми, що зумовлена її необхідністю та адекватністю відображення в правовому регулюванні відповідних відносин тих реальних потреб економічного розвитку, які існують у суспільстві. Практика господарської діяльності – це взаємозв’язок економіки і права, а одним із результатів такого зв’язку є програмне регулювання.
На сучасному етапі економічного розвитку України підвищення впорядкованості економічних відносин досягається не тільки, а точніше, не стільки за рахунок кількості відповідних правових актів, у тому числі програмного характеру, скільки через підвищення їх якості, включаючи ефективність і результативність. Однак, на жаль, сьогодні відсутня системна методологія розроблення і відстеження результативності програм економічного і соціального розвитку, що, зокрема є однією з головних причин неефективності значної кількості програм.
Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» не регламентує процедуру розроблення програм економічного і соціального розвитку. Натомість такими механізмами відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» наділено регуляторні акти. Однак систематичне ухилення розробників програм економічного і соціального розвитку від процедури розроблення, прийняття і відстеження результативності регуляторного акта позначається на змісті програм, їх ефективності та дієвості. Однак тоді постає питання щодо доцільності прийняття програми у сфері господарювання, яка не буде мати регуляторної властивості. З урахуванням викладеного, автор роботи вважає за необхідне доповнити ст. 9 ГК України частиною 5 такого змісту: «Державні і регіональні програми у сфері господарювання приймаються з обов’язковим дотриманням вимог законодавства з питань державної регуляторної політики».
Відповідно до статей 8, 10 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» розробники проектів регуляторних актів обов’язково повинні застосовувати Методику підготовки аналізу регуляторного впливу і Методику відстеження результативності регуляторних актів, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так постановою КМУ від 11 березня 2004 р. № 308 затверджено відповідні методики. Разом із тим, аналіз зазначених методик свідчить про те, що вони не здатні забезпечити повний, об’єктивний і достовірний аналіз такого виду регуляторного акта, як програма економічного і соціального розвитку, з урахуванням специфіки їх змісту і порядку виконання.
Автор роботи вважає доцільним запровадити порядок підготовки аналізу регуляторного впливу та відстеження результативності програм економічного і соціального розвитку на підставі спеціальних методик.
Основними елементами методики підготовки аналізу регуляторного впливу програм, крім питань, визначених у загальній методиці, мають стати:
- обґрунтування необхідності застосування програмного регулювання господарських відносин, що є об’єктом регуляторного акта;
- визначення відповідності проекту програми напрямам економічної політики держави;
- установлення співвідношення проекту програми із чинними програмами;
- визначення джерел фінансування програми;
- обґрунтування наявності в проекті програми стимулів для суб’єктів господарювання, здатних забезпечити діяльність у заданому програмою напрямі тощо.
Методика відстеження результативності програм повинна враховувати такі показники результативності:
- обсяг реального бюджетного фінансування програми;
- обсяг залучених коштів інвесторів;
- кількість суб’єктів господарювання, що подали свої пропозиції (проекти) на участь у виконанні програми;
- кількість суб’єктів господарювання, що брали участь у виконанні програми;
- обсяги виконаних заходів, передбачених програмою;
- оцінка належного виконання своїх зобов’язань щодо виконання програми безпосереднім виконавцем і суб’єктами господарювання, що брали в цьому участь, тощо.
Методика відстеження результативності програм, установлюючи вимоги до звіту про результати відстеження результативності програм, крім оцінки результатів реалізації програми і ступеня досягнення поставленої в ній мети, повинна передбачати визначення причин неналежного виконання програми, ужиті заходи щодо їх усунення, пропозиції щодо подальшого виконання програми.
З урахуванням пропозицій автора щодо прийняття двох спеціальних методик підготовки аналізу регуляторного впливу програм та відстеження результативності програм вбачається необхідним внесення відповідних доповнень до статей 8, 10 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Крім того, Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» слід доповнити статтею такого змісту: «Щороку щодо кожної програми здійснюється відстеження її результативності на підставі Методики відстеження результативності програм, затвердженої Кабінетом Міністрів України».
Однією з важливих умов забезпечення ефективного виконання державних і регіональних програм економічного і соціального розвитку є їх належне фінансування. Питання фінансового виконання програм економічного і соціального розвитку необхідно розглядати не тільки з точки зору бюджетних процесів, але й з точки зору господарсько-правового підходу у вирішенні існуючих проблем щодо виділення, використання та контролю цих коштів.
Необхідність узгодження господарсько-правового та бюджетного регулювання відносин, що складаються в процесі фінансування програм, зумовлена безпосередньою участю держави в особі відповідних органів та територіальних громад в особі місцевих рад у зобов’язальних правовідносинах із суб’єктами господарювання.
Основною формою фінансування програм є бюджетне фінансування. При цьому фінансування державних програм здійснюється двома способами: через органи державної влади і через органи місцевого самоврядування, а фінансування регіональних програм органи місцевого самоврядування здійснюють самостійно.
В економічній науковій літературі виділяють і додаткові форми фінансування програм, такі як кредитування, надання податкових пільг, залучення інвесторів. Однак в Україні, на жаль, додаткові форми фінансування програм не розвинені.
Для запобігання прийняттю програм, реалізація яких неможлива через відсутність фінансових ресурсів, доцільно доповнити ст. 11 пунктом такого змісту: «Затвердження програм економічного і соціального розвитку при відсутності фінансування у відповідному бюджетному періоді не допускається». Реалізація ж даного положення має забезпечуватися нормами Бюджетного кодексу України.
Так сьогодні БК України містить ст. 27, що визначає порядок подання та розгляду законопроектів, які впливають на дохідну чи видаткову частину бюджетів. Відповідно до зазначеної норми розгляд проектів програм, які приймаються у формі законів України або затверджуються ними, здійснюється тільки після одержання позитивного експертного висновку Міністерства фінансів України. Разом із тим, значна кількість програм затверджується іншими нормативно-правовими актами, які не є законопроектами, тому не забезпечуються законодавством наявністю обов’язкового позитивного експертного висновку фінансового органу. Для усунення такої прогалини, автор роботи пропонує доповнити ст. 27 БК України ч. 4 такого змісту: «Проекти інших нормативно-правових актів, які впливають на формування дохідної та (або) видаткової частини бюджетів, розглядаються уповноваженими органами за наявності позитивного експертного висновку фінансового органу».
Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» зовсім не вирішено питання застосування заходів господарсько-правової відповідальності у програмному регулюванні економічного і соціального розвитку, яке у рамках дисертаційного дослідження розглядалося за такою класифікацією:
1) відповідальність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки щодо виконання державних і регіональних програм;
2) відповідальність суб’єктів господарювання, діяльність яких безпосередньо пов’язана із виконанням державних і регіональних програм.
Відповідно до ст. 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Одним із таких засобів є державне замовлення на виконання програми, що передбачає закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти на підставі відповідного господарського договору. Таким чином вищезазначені суб’єкти можуть нести господарсько-договірну відповідальність як сторони господарського договору, укладеного в рамках виконання програми.
ГК України передбачає можливість позбавлення суб’єктів господарювання наданих законом пільг та переваг у здійсненні господарської діяльності в тому випадку, якщо вони не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку. Однак дане положення закону є декларативним, оскільки не передбачає механізму реалізації зазначеної норми.
На думку автора даної роботи, є доцільним, щоб ті пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності, яких можуть бути позбавлені суб’єкти господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмах економічного і соціального розвитку, передбачалися в кожній конкретній програмі поряд із механізмом такого позбавлення. У цьому зв’язку ч. 5 ст. 11 ГК України необхідно викласти в такій редакції: «Суб’єкти господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмах економічного і соціального розвитку, позбавляються передбачених законодавством пільг та переваг у здійсненні господарської діяльності в порядку та на умовах, передбачених у конкретних програмах».
Крім того автор уважає, що у ГК також необхідно вирішити питання щодо можливості застосування заходів господарсько-деліктної відповідальності до органів державної влади і місцевого самоврядування стосовно виконання державних і регіональних програм, доповнивши ст. 11 ГК України ч. 6 такого змісту: «За порушення обов’язку щодо забезпечення належного виконання прийнятих державних і регіональних програм, а також у випадку їх скасування органи державної влади і місцевого самоврядування повинні відшкодувати суб’єктам господарювання заподіяну цим шкоду у розмірі реальних збитків».
У Законі України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» необхідно вирішити питання, пов’язані зі здійсненням контролю за виконанням програм, передбачивши такі його види:
1) контроль за виконанням заходів і завдань програми її безпосередніми виконавцями, що здійснюється визначеним у програмі замовником;
2) контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, що здійснюється спеціально уповноваженим органом державної влади;
3) контроль, що здійснюється органом, за яким закріплено відповідні функції органом державної влади або місцевого самоврядування, що затвердив програму;
4) загальний контроль, що здійснюється органом державної влади або місцевого самоврядування, який затвердив програму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики / Н. Д. Кондратьев. – М. : Экономика, 1989. – 523 с.
2. Вид Л. Б. Новая философия планирования / Л. Б. Вид, Е. А. Иванов. – М. : Экономика, 1990. – 159 с.
3. Экономика : учебник для юристов / под ред. проф. Д. В. Валового. – М. : Щит-М, 1999. – 360 с.
4. Добровольська В. В. Прогнозування і планування як засоби державного регулювання господарської діяльності / В. В. Добровольська // Право України. – 2009. – № 8. – С. 94-95.
5. Основы предпринимательства / под ред. А. С. Пелиха. – М. : Гардарика, 1996. – 256 с.
6. Сурмін Ю. Сучасна концепція державного управління: необхідність та методологічні підходи до формування / Ю. Сурмін // Державне управління в Україні: реалії та перспективи : зб. наук праць. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – С. 21-29.
7. Швырков Ю. М. Государственное программирование в капиталистических странах / Ю. М. Швырков, В. П. Аксенова, Н. М. Кулагина. – М. : Мысль, 1975. – 286 с.
8. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс ; пер. с анг.; общ. ред. и предисл. А. Г. Милейковского и И. М. Осадчей – М. : Прогресс, 1978. – 494 с.
9. Ластовецький А. Державне регулювання у ринковій економіці / А. Ластовецький // Підприємництво, господарство, право. – 2003. – № 6. – С. 126-130.
10. Лаптев В. В. Предмет и система хозяйственного права / В. В. Лаптев. – М. : Юрид. лит., 1969. – 175 с.
11. Лаптев В. В. Правовые формы и методы руководства промышленностью / В. В. Лаптев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 103 с.
12. Корецький М. Власність і державно-планова система господарювання. / М. Корецький // Вісник Української Академії державного управління. – 2002. – № 2. – С. 98-107.
13. Бажан Ю. Економічний розвиток і державна політика / Ю. Бажан, О. Кілієвич, О. Мартена, О. Романюк, О. Ройко, В. Юрчишин. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 480 с.
14. Резников Л. Нынешняя реформа и НЭП: итоги и уроки аналитического сопоставления / Л. Резников, А. Мелентьев // Российский экономический журнал. – 2003. – № 4. – С. 3-20.
15. Радзиевский А. И. Централизованное планирование: кризис и дальнейшее развитие / А. И. Радзиевский. – К. : О-во «Знание УССР», 1990. – 16 с.
16. Владимирова Л. П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: учебное пособие / Л. П. Владимирова. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : ИТК «Дашков и К», 2004. – 400 с.
17. Альтер Л. Б. Методологические проблемы социалистического планирования и вопросы капиталистического программирования / Л. Б. Альтер. – М. : Наука, 1978. – 214 с.
18. Вакарін С. Організаційно-правові питання реформування державного управління в сфері економіки України / С. Вакарін // Право України. – 2000. – № 10. – С. 38.
19. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посібник / Д. М. Стеченко. – К. : Вид-во МАУП, 2000. – 176 с.
20. Іванов Е. Планирование и прогнозирование / Е. Іванов // Плановое хозяйство. – 1991. – № 3. – С. 99.
21. Котов В. Н. Критика буржуазных теорий «экономических систем» / В. Н. Котов. – М. : Наука, 1981. – 208 с.
22. Пороховский А. Россия на пути оптимизации экономической роли государства / А. Пороховский // Российский экономический журнал. – 2002. – № 5-6. – С. 85–89.
23. Ойкен В. Основные принципы экономической политики (фрагменты книги) / В. Ойкен // Российский экономический журнал. – 1993. – № 6. – С. 97-99.
24. Плотникова Т. Державно-правове регулювання економіки: досвід США / Т. Плотникова, О. Бичківський // Право України. – 1997. – № 12. – С. 108-112.
25. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 вересня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
26. Волчкова Л. Т. Планирование социально-экономического развития: Теория, методология, организация : учеб. методическое пособие / Л. Т. Волчкова. – СПб. : Изд. дом Санкт-Петерб. гос. ун-та , 1999. – 60 с.
27. Марущак В. П. Державне управління: планування і ринок / В. П. Марущак. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 168 с.
28. Про Програму надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану: Постанова Верховної Ради Української РСР від 03.07.1991 р. № 1291-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 36. – Ст. 473.
29. Про Державну програму приватизації майна державних підприємств: Постанова Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2545-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 567.
30. Лексин В., Швецов А. Общегосударственные реформы и территориальное развитие / В. Лексин, А. Швецов // Российский экономический журнал. – 2000. – № 8. – С. 23-29.
31. Миронов М. Д. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / М. Д. Миронов, Ю. В. Кирилюк. – К. : Академія муніципального управління, 2004. – 116 с.
32. Хозяйственное право : учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; под ред. Мамутова В. К. – К. : Юринком Интер, 2002. – 912 с.
33. Михасюк І. Р. Державне регулювання економіки : підручник / І. Р. Михасюк, А. Ф. Мельник, М. І. Крупка, З. М. Залога. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Атіка, 2000. – 592 с.
34. Государственное регулирование экономики : учеб. пособие для вузов / под ред. проф. Т. Г. Морозовой. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 255 с.
35. Державне регулювання економіки : навч. посіб. – Вид. 2-ге, доопрац. і доп. – К. : КНЕУ, 2004. – 440 с.
36. Основи економічної теорії : підручник / за ред. А. А. Чухна. – К. : Вища школа, 2001. – 606 с.
37. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 р. № 1602-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 25. – Ст. 195.
38. Дорохов В. Я. Понятия документа в советском праве / В. Я. Дорохов // Правоведение. – 1982. – № 2. – С. 53 – 60.
39. Кузнецова Т. В. Делопроизводство (документационное обеспечение управления) / Т. В. Кузнецова. – 3-е изд., испр. и доп. — М. : ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2002. – 374 с.
40. Андреева В. И. Делопроизводство: Требования к документообороту фирмы (на основе ГОСТов РФ) : настольная кн. для: секретарей, бухгалтеров, юристов, руководителей / В. И. Андреев. – 3-е изд., перереб. и доп. – М. : Журн. «Упр. персоналом», 1996. – 224 с.
41. Про нормативно-правові акти : проект Закона України № 1343 від 14.01.2008 р., вноситься народним депутатом України Р. М. Зваричем [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://myto.org.ua/files/doc_1343.doc
42. Марущак В. П. Правове регулювання планування змішаної економіки : у 2-х ч. / В. П. Марущак. – О. : Вид-во ОРІДУ УАДУ при Президентові України, 2002. – Ч. ІІ. – 166 с.
43. Общая теория права : учебник для юрид. вузов / Ю. А. Дмитриев, И. Ф. Казьмин, В. В. Лазарев и др. ; под общ. ред. А. С. Пиголкина. – 2-е изд., исправ. и доп. – М. : Изд-во МГТУ им. Н. Э. Баумана, 1996. – 384 с.
44. Общая теория права и государства : учебник / под ред. В. В. Лазарева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 1996. – 472 с.
45. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – М. : Юрид. лит., 1982. – 360 с.
46. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів: Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 // Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – №1. – С. 5.
47. Бабін Б. В. Проблематика співвідношення міжнародних та національних програмних актів у контексті становлення галузевих правопорядків / Б. В. Бабін // Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри : тези Міжнародної науково-практичної конференції / за заг. ред. Ю. М. Оборотова. – О. : Фенікс, 2008. – С. 115-117.
48. Добрынин А. И. Концепция приоритета потребления: возможности планирования экономики / А. И. Добрынин // Экономика и управление. – 2005. – № 2. – С. 44-52.
49. Лаптев В. В. Экономика и право (теория и практика регулирования хозяйственных отношений) / В. В. Лаптев. – М. : Экономика, 1981. – 216 с.
50. Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки: Закон України від 24 червня 2004 р. № 1869-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 46. – Ст. 512.
51. Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон України від 21 грудня 2000 р. № 2157-ІII // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 7. – Ст. 35.
52. Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства: Закон України від 17 січня 2002 р. № 2988-ІII // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 25. – Ст. 172.
53. Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року № 1174 // Офіційний вісник України – 2003. – № 31. – Ст. 1628.
54. Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1801 // Офіційний вісник України – 2002. - № 12. – Ст. 564.
55. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 16 травня 2008 р. № 279-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – Ст. 241.
56. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003р. № 436–IV, із змінами і доп. від 09 січня 2007 № 549–V // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18–22. – Ст. 144.
57. Бурак П. Региональные программы социального развития в условиях формирования рынка / П. Бурак // Российский экономический журнал. – 1996. – № 3. – С. 18-25.
58. Лексин В. Депрессивные территории и механизмы их санации / В. Лексин, А. Швецов // Российский экономический журнал. – 1995. – № 1. – С. 31-39.
59. Бакалавр экономики : хрестоматия : в 3-х т. / под общ. ред. В. И. Видяпина. – М. : Триада, 1999. – Т. 2. – 1050 с.
60. Хозяйственное право Украины : учебник / под ред. А. С. Васильева, О. П. Подцерковного. – 3-е изд., перераб. и доп. – Х. : Одиссей, 2008. – 488 с.
61. Адміністративне право України : підручник / за заг. ред. С. В. Ківалова. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – 896 с.
62. Про схвалення Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року № 504-р // Офіційний вісник України – 2006. – № 40. – Ст. 2692.
63. Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 621 // Офіційний вісник України – 2003. – № 18. – Ст. 834.
64. Про Державну програму соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року № 1409 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1409-97-%EF
65. Бородюк В. М. Целевые комплексные программы: место в системе планирования, концепции формирования, понятийный аппарат / В. М. Бородюк, М. Н. Буцко // Организация и планирование отраслей народного хозяйства. – 1985. – Вып. 79. – C. 19-25.
66. Про державні цільові програми: Закон України від 18 березня 2004 р. № 1621-1 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – Ст. 352.
67. Про затвердження Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 року № 562 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 43. – Ст. 1434.
68. Про затвердження Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 року № 554 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 42. – Ст. 1405.
69. Про затвердження Державної цільової економічної програми «Ядерне паливо України» : Постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1004 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 74. – Ст. 2530.
70. Про затвердження Державної цільової економічної програми розвитку внутрішнього ринку на період до 2012 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 року № 828 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 60. – Ст. 2120.
71. Про затвердження Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2008-2012 роки: Закон України від 30 вересня 2008 року № 608–VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 12. – Ст. 148.
72. Про затвердження Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами: Закон України від 17 вересня 2008 року № 516–VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 5. – Ст. 8.
73. Про затвердження Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009-2013 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 року № 447 // Офіційний вісник України – 2008. – № 6036. – Ст. 1201.
74. Мілаш В. С. Господа