ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

БИТЯК Олексій Юрійович

УДК 346.7 : 339 : 621.31

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ
УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право;
господарсько-процесуальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Задихайло Дмитро Вітольдович,
кандидат юридичних наук,
доцент

Харків – 2010
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………….. 3
ВСТУП ………………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО СТАНУ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕЛЕКТРО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ …………………………………….... 16
1.1. Електроенергетичний ринок України як економічна система ………. 16
1.2. Сучасний стан господарсько-правового регулювання
електроенергетичного комплексу в Україні ……………………..…… 25
Висновки до розділу 1 ………………………………………………….. 46
РОЗДІЛ 2. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ НА ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ ……………….. 48
2.1. Господарсько-правове забезпечення функціонування оптового
ринку електричної енергії …………………………………………..…… 48
2.2. Господарсько-правове забезпечення державного регулювання
в електроенергетичному комплексі ……………………………………… 67
Висновки до розділу 2 ………………………………………………….. 82
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗАКОНОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ВИКОНАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ ……………… 85
3.1. Формування Енергетичного законодавства та місце в ньому Електроенергетичного Кодексу ……………………………………….. 85
3.2. Перспективи господарсько-правового забезпечення вирішення завдань інвестиційного розвитку в галузі …………………………………….. 113
3.3. Генеруючі компанії як суб’єкти господарювання в контексті Енергетичної Стратегії ……………………………………………….. 134
Висновки до розділу 3 ………………………………………………… 181
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….… 196
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВРНГ – Вища Рада Народного Господарства
ДАК “Укргідроенерго” – Державна акціонерна компанія “Укргідроенерго”
Держатомрегулювання України – Державний комітет ядерного регулювання України
Держенергонагляд – Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії
Держкоменергозбереження України – Державний комітет з енергозбереження

ДП – Державне підприємство
ДП «НЕК Укренерго» – Держане підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго”
Мінекономіки України – Міністерство економіки України
Мінпаливенерго України – Міністерство палива та енергетики України
Мінприроди України – Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
НАЕК “Енергоатом” – Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
НАК “Енергетична
компанія України” – Національна акціонерна компанія “Енергетична компанія України”
НКРЕ – Національна комісія регулювання електроенергетики
ОЕС – Об’єднана енергетична система
ОРЕ – Оптовий ринок електроенергії
ПЕК – Паливно-енергетичний комплекс
ПЕР – Паливно-енергетичні ресурси

ВСТУП

Актуальність теми. Господарсько-правове забезпечення ефективного функціонування електроенергетичного комплексу України є завданням національної економічної політики і має першочергове значення. Воно визначається місцем електроенергетики в національній економіці, а також високим соціально-економічним значенням енергетичної безпеки країни в сучасному глобалізованому світі. Суттєво актуалізує проблематику правового забезпечення електроенергетичної діяльності також і проблема ресурсної кризи, вичерпності покладів енергоносіїв, що спонукає до стимулювання енергозбереження, розвитку альтернативних видів виробництва електричної енергії, тощо. Важливим аспектом функціонування електроенергетичного комплексу поступово стає експорт електричної енергії, що може розглядатися як окрема форма участі української економіки у світовому розподілі праці.
Формування нового механізму функціонування електроенергетичних відносин вимагає врахування балансу співвідношення публічних, корпоративних та приватних інтересів у цій сфері господарювання, а накопичення цілої низки проблем інвестиційного, інноваційного, ресурсного характеру об’єктивно стимулює державу до подальшої корекції існуючого господарського механізму функціонування електроенергетичного комплексу. Це стосується організації оптового ринку купівлі-продажу електричної енергії, правового положення генеруючих та розподільних компаній, змісту та засобів державного регулювання електроенергетичної діяльності, а відповідно і змісту повноважень суб’єктів організаційно-господарської компетенції, відновлення основних фондів мережі енергопостачання тощо. Саме тому наукові дослідження у сфері електроенергетичного комплексу країни, його господарсько-правового забезпечення потребують активного використання прогнозного моделювання усіх новацій у цій галузі.
Актуальною має стати наукова експертиза положень Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та Концепції функціонування оптового ринку електроенергії не тільки в економічному аспекті, але і в аспекті юридичної завершеності, функціональності та ефективності усіх запропонованих економічних та правових засобів реформування. Принципове значення при цьому має з’ясування питання конфігурації приватних та публічних інтересів, запобігання ймовірним сценаріям, коли ті ж самі приватні власники зможуть постачати електричну енергію з власних електричних станцій на власні виробничі підприємства за зниженими тарифами, компенсуючи витрати за рахунок інших категорій споживачів.
Додатково актуальність проблеми господарсько-правового забезпечення функціонування електроенергетичного комплексу визначається також і тим, що Закон України «Про електроенергетику», як і низка інших законів та підзаконних актів, були прийняті ще до прийняття Господарського кодексу України, систематизаційний вплив якого, зокрема в частині регламентації організаційно-господарської компетенції Національною комісією регулювання електроенергетики (надалі – НКРЕ), засобів державного регулювання електроенергетичних відносин міг би суттєво позначитись на ефективності правового регулювання. З іншої сторони чинне регулювання електроенергетичних відносин, зокрема на рівні законів України, є дуже лаконічним та фрагментарним, що створює можливості для відомчого регулювання в режимі адміністративного свавілля.
Науково-теоретичною базою для проведення дослідження стали праці провідних вчених-правознавців, зокрема : Ю. Є. Атаманової, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкової, О. М. Вінник, К. В. Єфремової, Д. В. Задихайла, І. Є. Замойського, О. Р. Зельдіної, Г. Л. Знаменського, О. Р. Кібенко, В. І. Кухаря, В. К. Мамутова, В. М. Пашкова, О. П. Підцерковного, К. С. Письменної, В. А. Устименко, О. В. Шаповалової, Ю. С. Шемшученка, В. С. Щербини та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження обрано згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках комплексної цільової програми «Вдосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)» (номер державної реєстрації – 0106u002289).
Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, протокол № 5 від 22.12.2006 р.
Мета і завдання дослідження. Мета поданої до захисту наукової роботи полягає в формуванні теоретичних положень і практичних висновків відносно удосконалення чинного господарського законодавства в сфері електроенергетики, в тому числі формулювання пропозицій в контексті положень програмних документів держави стосовно її енергетичної стратегії.
Для досягнення поставленої мети в роботі були поставлені наступні завдання:
1) визначити електроенергетичний ринок як системне явище і як об’єкт господарсько-правового регулювання;
2) з’ясувати систематику перспективної моделі джерел господарсько-правового регулювання енергетичних відносин, включаючи їх кодифікацію;
3) розробити пропозиції щодо удосконалення формулювання господарської компетенції НКРЕ;
4) розробити пропозиції щодо перспективного господарсько-правового забезпечення реформування відносин оптового ринку купівлі-продажу електричної енергії;
5) встановити прогалини та юридично недосконалі положення Енергетичної стратегії України на період до 2030 року;
6) розробити пропозиції щодо перспективного господарсько-правового забезпечення положень Енергетичної стратегії України на період до 2030 року відносно правового положення суб’єктів електроенергетичної діяльності та особливостей їх функціонування.
Об’єкт дослідження - це суспільні відносини, що виникають у процесі функціонування електроенергетичного комплексу України, та законодавча діяльність щодо ефективного господарсько-правового забезпечення.
Предметом дослідження є правові норми, які регламентують діяльність суб’єктів електроенергетики та органів держави, що наділені організаційно-господарськими повноваженнями в цій сфері, та форми систематизаційних робіт у напрямку модернізації змісту та структури законодавства України.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є метод діалектичного пізнання суспільних явищ та процесів. Залежно від конкретних аспектів дослідження використовувались також спеціальні методи.
Так, застосування історико-правового методу виявилось необхідним для встановлення напрямів еволюції національного електроенергетичного комплексу та порядку і форм його функціонування в нових ринкових умовах, а також еволюції його господарсько-правового забезпечення (підрозділ 1.2). За допомогою системно-структурного методу електроенергетичний комплекс розглядається як системне явище, як сукупність різнофункціональних елементів, що об’єднані системно-структурними зв’язками і забезпечують виконання спільного інтегративного призначення – постачання споживачам електричної енергії (підрозділи 1.1; 2.1; 2.2; 3.1). У дисертаційному дослідженні використовувався метод комплексного аналізу, необхідний для встановлення суттєвих чинників функціонування та розвитку електроенергетичних відносин відмежування від їх другорядних та факультативних чинників (підрозділи 1.1; 1.2; 3.3). За допомогою формально-юридичного та логіко-семантичного методів у роботі з’ясовано цілу низку дефектів законодавчої техніки формування чинних актів нормативного регулювання електроенергетичних відносин та сформульовані пропозиції відповідного їх удосконалення (підрозділи 2.1; 2.2; 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів.
Унаслідок проведеного дослідження дисертантом отримані й виносяться на захист нижченаведені положення та висновки, що мають наукову новизну.
Уперше:
– зроблено висновок, що в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року та Концепції функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України перехід до моделі двосторонніх договорів та балансуючого ринку аргументується переважно зовнішніми чинниками, зокрема досвідом розвинених країн. В той же час функціонування оптового ринку електричної енергії в контексті трансформацій його моделі не розглянуто з позицій, по-перше, національної енергетичної безпеки, по-друге, наслідків виникнення «міжолігархічних конфліктів», як у процесі конкурентної боротьби та спроб захвату активів, так і у процесі боротьби за вигідні умови діяльності, за отримання державної підтримки тощо. Запропонований у названих документах поетапний перехід до нової моделі оптового ринку через перехідні періоди не передбачає відповідних адекватних моделей організаційно-господарського їх забезпечення, адже це не тільки не означає відмову від такого організаційно-господарського супроводження, а, навпаки, потребує застосування більш тонких засобів державного регулювання, запровадження саморегулівних механізмів з делегуванням державою низки своїх організаційно-господарських повноважень;
– запропоновано у процесі удосконалення законодавчого забезпечення організаційно-господарських повноважень НКРЕ визначитись із функціями НКРЕ в системі електроенергетичного комплексу країни, і зокрема в системі державного регулювання відносин, що складаються в ньому, а також із завданнями, які мають бути спрямовані на досягнення певних якісних характеристик функціонування електроенергетичних відносин. Законодавець має чітко визначитись із конкретними повноваженнями організаційно-господарської компетенції НКРЕ, що є засобами реалізації встановлених функцій та завдань, їх регламентації нормативно-правовими актами різної юридичної сили. Відповідно такі повноваження мають бути поділені на основні, комплексні, другорядні, допоміжні тощо;
– визначено, що особливістю ліцензійних відносин в електроенергетиці є небажане в публічних інтересах скасування дії ліцензії, адже в низці секторів електроенергетичного ринку діють природні монополісти, а діяльність окремих суб’єктів – виробників електроенергетики є важливою для підтримання загального балансу виробництва електроенергії, зважаючи на рівень попиту на неї з боку споживачів. За таких умов в електроенергетичній сфері ліцензування має бути сполучене з іншими засобами державного регулювання, у тому числі і засобами господарсько-правової відповідальності, що стимулювали б суб’єктів електроенергетики до добросовісного виконання встановлених вимог господарської діяльності без доведення справи до необхідності обмеження їх правосуб’єктності;
– теоретично обґрунтовано необхідність сегментації об’єктів державного регулювання та «адресного» підбору його засобів. Ними є:
• сегмент виробництва електричної енергії із генеруючими компаніями та потужною системою господарсько-виробничих відносин, що опосередковує виробничий процес;
• оптовий ринок електричної енергії, уособлений ДП «Енергеринок», що функціонує на підставі договорів між учасниками такого ринку;
• сегмент послуг передачі електричної енергії та диспетчерського забезпечення синхронності роботи енергоринку;
• роздрібний ринок електричної енергії, що включає її розподіл та постачання споживачам.
Кожен з виділених сегментів електроенергетичного ринку повинен мати власний механізм (підмеханізм) державного регулювання, сконструйований таким чином, щоб при цьому забезпечувалась загальна мета функціонування електроенергетичного комплексу в цілому. Відповідно і завданням законодавчого регулювання має стати необхідна диференціація та деталізація нормативно-правового матеріалу;
– запропоновано систематизацію законодавства у сфері паливно-енергетичного комплексу здійснювати шляхом розподілу на загальний рівень – енергетичне законодавство, та спеціальний – електроенергетичне. До цього слід додати декілька наскрізних типів енергетичних відносин, що займають у названій ієрархії власне місце - енергозбереження, транзит енергоносіїв тощо.
Найвищою формою систематизації, як відомо, є кодифікація законодавства. Пропонується чотирирівнева модель джерел правового регулювання, що змістовно, логічно й юридично відповідають чинному Господарському кодексу України. Перший рівень – Основи енергетичного законодавства України, другий рівень – низка кодексів України, створених за предметним критерієм – видами джерела енергії, зокрема Електроенергетичний кодекс України. Третій рівень – два типи спеціальних законів України, ті, що уособлюють найбільш динамічну частину законодавчого регулювання, та так звані «наскрізні» Закони, що регулюють, наприклад, відносини з енергозбереження, щодо транзиту енергоносіїв екологічної безпеки енергетичної діяльності тощо. Четвертий рівень має утворювати підзаконне нормативно-правове регулювання. Видається, що саме таким чином можна визначити частину базисних завдань законодавчої енергетичної політики держави;
– запропоновано введення спеціальної профільної правосуб’єктності електроенергетичних підприємств. Слід при цьому враховувати високий ступінь природного монополізму в галузі, що лише посилює актуальність новели. Правосуб’єктність електроенергетичної компанії за умови її визначення як спеціальної та виключної повинна обмежуватись також і цілою низкою заборон, щодо трансакцій, які спричиняють погіршення або утворюють ризики, зокрема через погіршення майнового стану підприємства, виникнення у нього ризикової кредиторської та дебіторської заборгованості тощо;
– запропоновано особливий порядок формування складу Наглядової Ради АТ, зокрема постійного членства у Наглядовій Раді представника НКРЕ для моніторингу стану справ в електроенергетичній компанії та захисту публічних інтересів. В умовах корпоратизації суб’єктів електроенергетичного сектору є доцільним встановити кваліфікаційні та репутаційні вимоги щодо зайняття керівних посад електрогенеруючих компаній;
– пропонується доповнити розділ VI Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» окремим підрозділом щодо особливостей банкрутства електроенергетичних компаній, з врахуванням процедур банкрутства, зокрема містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств;
Отримали подальшого обґрунтування:
– заперечення щодо альтернативного способу приватизації, запропоноване у Стратегії, зокрема, застосування механізмів концесії, оренди та лізингу. Згідно з чинним законодавством України, ні концесія, ні оренда, ні з певним застереженням фінансовий лізінг не є правовими формами приватизації. Разом з тим слід визнати, що дійсно певні елементи концесійних, лізингових та орендних відносин за умови цілеспрямованого їх комбінування можуть утворювати певну предприватизаційну «технологію», яка б потенційно могла гармонізувати надзвичайно складний комплекс інтересів навколо функціонування електроенергетики та вирішення завдань її успішного розвитку. Однак цим не підтверджується теза Стратегії, що правові механізми названих видів господарсько-правових договірних відносин можуть слугувати альтернативними формами приватизації;
– пропозиції щодо інноваційного розвитку електроенергетичного сектору економіки, оскільки постановка питання про побудову інноваційної моделі приватизації у Стратегії виглядає не забезпеченою адекватними господарсько-правовими засобами. Зокрема, має бути встановлено обов’язки інвестора доказати наявність у нього саме тих технологій, що визнані передовими, здійснити їх трансфер у визначений термін та запровадити на приватизованому об’єкті електроенергетики. Відповідно невиконання такої конкурсної умови має означати скасування акта приватизації. Інноваційна модель приватизації може бути ефективною також у разі, якщо відповідна державна інноваційна політика буде супроводжувати таке підприємство і у постприватизаційний період;
– погляди на два блоки управління – централізований і децентралізований. Централізоване управління здійснюється державою в особі спеціалізованих органів, наділених відповідними організаційно-господарськими повноваженнями, а децентралізоване, зовнішнє, утворюють акціонери, що володіють контрольними пакетами акцій щодо суб’єктів електроенергетики – публічних акціонерних компаній. Децентралізованим воно є, оскільки корпоративні права щодо різних електроенергетичних компаній, публічно розміщують акції, придбати які може достатньо широке коло, а також і через можливість постійних змін у складі акціонерів та у розподілі між ними акцій, у тому числі і шляхом виникнення та розв’язання корпоративних конфліктів. У роботі стверджується, що виникнення двох конкуруючих блоків управління, один з яких працює на реалізацію публічних інтересів, а другий – приватних, потребує створення адекватної потужної системи державного регулювання електроенергетичної діяльності;
– пропозиції щодо створення для публічних електроенергетичних акціонерних товариств особливого порядку публічного розміщення акцій, з тим щоб уникнути концентрації економічної (корпоративної) влади в руках окремих фізичних або юридичних осіб і таким чином впливу на діяльність електроенергетичних компаній тих приватних економічних стратегій, що можуть суттєво розходитись із напрямами державної енергетичної політики. Доцільно, на думку автора, обмежити коло потенційних покупців акцій таких компаній - корпоративними інвестиційними фондами. Найбільш прийнятним є варіант диверсифікованого відкритого корпоративного інвестиційного фонду, враховуючи встановлений законом порядок придбання ним акцій на фондовому ринку. При цьому необхідно заборонити будь-яке перетворення публічної електроенергетичної акціонерної компанії на інші організаційно-правові форми як таке, що не відповідає меті корпоратизації суб’єктів електроенергетики, а лише відкриває юридичні можливості для зміни балансу економічної (корпоративної) влади щодо електроенергетичних активів країни, а ліквідація публічної електроенергетичної акціонерної компанії є абсолютно неприйнятною в контексті суспільно-економічної зацікавленості в нормальному функціонуванні єдиної електроенергетичної системи. Тому ліквідація може відбуватися тільки за наявності екстраординарних підстав, що мають бути закріплені в законодавстві, за умови можливості компенсувати втрату електроенергетичних потужностей та в особливій, законодавчо закріпленій процедурі, через надання органом організаційно-господарських повноважень відповідної згоди;
– позиції щодо виділу, злиття, приєднання та поділу як форм реорганізації, зокрема, акціонерного товариства в електроенергетичному секторі. Забезпечення публічних інтересів щодо стабільного функціонування суб’єктів електроенергетики передбачає, на думку автора, необхідність запровадження дозвільного порядку, який, в свою чергу, має включати обов’язкове проведення незалежних фахових експертиз доцільності названих форм реорганізації та забезпечення соціально-економічних публічних інтересів у результаті їх проведення.
У роботі обґрунтовано, що за своєю соціально-економічною та виробничою природою електрогенеруючі компанії, з урахуванням особливостей банкрутства окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності, найбільш подібні до містоутворюючих підприємств та підприємств, що віднесені до категорії особливо небезпечних. Тому публічним інтересом у сфері електроенергетичного комплексу України є безперечно жорстке запобігання самій потенційній можливості призупинки, зупинення, повного зупинення за рішенням органу управління діяльності електроенергетичної компанії, банкрутства такої компанії, зокрема такого, що має своїми наслідками ліквідацію її як цілісного майнового комплексу.
Законодавче врегулювання особливостей банкрутства електроенергетичних компаній повинне повністю використати можливості санації такого підприємства і відповідно зробити все можливе, щоб не допустити його банкрутства.
Практичне значення одержаних результатів. Результати цієї роботи обумовлені положеннями наукової новизни першого узагальнюючого дослідження стану та перспектив господарсько-правового забезпечення державної енергетичної політики в Україні.
Основні положення роботи можуть бути використані під час підготовки підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з господарського права та методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів, а також при викладенні курсу «Господарське право».
Сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки, положення і пропозиції є певним внеском у теорію господарського права, а також можуть бути використані у подальшій нормотворчій діяльності у сфері господарського законодавства.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Результати здійсненого дослідження використовувались у навчальному процесі при проведенні семінарських занять зі студентами в рамках курсу «Господарське право України». Авторські погляди на порушені у дисертаційному дослідженні проблеми були оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (2006 р., м. Харків); «Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки» (2006 р., м. Донецьк); «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (2006 р., м. Сімферополь); «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (2007 р., м. Харків); «Проблеми державо-правового розвитку в умовах європейської інтеграції та глобалізації» (2008 р., м. Харків); «Проблеми судової реформи в Україні» (2008 р., м. Харків); «Організаційні та правові проблеми забезпечення державного суверенітету» (2009 р., м. Харків); «Проблеми реформування місцевого самоврядування України в контексті наближення до європейських стандартів» (2009 р., м. Харків); «Проблеми правового забезпечення економічної політики держави на сучасному етапі» (2009 р., м. Харків).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 14 наукових праць, з яких 5 статей – у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та тези 9 наукових доповідей на конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 3 розділів, які включають 7 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 195 сторінок. Список використаних джерел налічує – 163 найменування і викладений на 20 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Особливість вітчизняної моделі електроенергетичного ринку полягає у наступному:
– генеруючі компанії є суб’єктами господарювання переважно державної форми власності і генерують електричну енергію різної собівартості;
– розподіл електричної енергії споживачам здійснюється обленерго, які є переважно корпоративними підприємствами з участю іноземних інвесторів. Слід зазначити, що названі обленерго є природними монополістами у сфері розподілу електричної енергії на регіональних ринках;
– безперебійне та безаварійне функціонування мереж постачання електричної енергії забезпечує централізоване диспетчерське управління; лінії електропередач високої потужності є у власності держави та виступають як природна монополія на передачу електроенергії,
– оптова торгівля електричною енергією здійснюється через монополізований державою оптовий ринок, що представлений діяльністю спеціалізованого державного підприємства «Енергоринок»;
– основні господарсько-правові повноваження щодо регулювання діяльності на електроенергетичному ринку зосереджені в системі Національної комісії регулювання електроенергетики України.
2. Закріплена в Законі України «Про електроенергетику» діюча модель електроенергетичного ринку забезпечує в цілому потреби національної економіки і відповідає завданням забезпечення енергетичної безпеки країни, в усякому разі в електроенергетичному секторі. Разом з тим, необхідно вирішувати питання про нормативно-правове забезпечення діяльності з формування та реалізації енергетичної політики держави, яка повинна знайти своє місце в державних програмах розвитку енергетичного сектору національної економіки, бути узгодженою із програмами розвитку промисловості, інфраструктури тощо.
3. Правового регулювання функціонування оптового ринку електричної енергії саме на рівні чинного Закону України «Про електроенергетику» принципово недостатньо, є і буде залишатися значний обсяг підзаконного регулювання.
Слід враховувати також і велику роль імперативу забезпечення національної енергетичної безпеки, що завжди був і буде присутнім як найважливіший публічний інтерес щодо електроенергетичної галузі. Цілком природно, що засоби його забезпечення будуть обмежувати прояви підприємницьких свобод на цьому ринку, так би мовити «за визначенням».
4. Концепція функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України, і Енергетична Стратегія України на період до 2030 року в сенсі закінченості в них алгоритму економічної та організаційної політики держави в сфері реформування оптового ринку електричної енергії є документами, які створюють лише ескіз потенційних перетворень і не можуть бути використані безпосередньо як база для формування положень правової та законодавчої політики в електроенергетичній сфері. Основні положення договору між членами Оптового ринку та Правил оптового ринку електричної енергії тим більше з урахуванням процесу їх модернізації мають стати окремим підрозділом запропонованого Електроенергетичного Кодексу України. Врегулювання засад організації оптового ринку надасть можливість розвитку відповідного підзаконного регулювання в напрямку його модернізації.
5. Проблема нормативно-правової урегульованості біржової торгівлі на оптовому ринку електричної енергії, передбачають не тільки розробку відповідних процедур, але в першу чергу визначеність із особливостями їх організаційно-правової форми, засновниками, взаєминами із НКРЕ та іншими галузевими органами виконавчої влади тощо. Функціонування такої електроенергетичної біржі, господарсько-правова регламентація її функціонування на рівні закону мають отримати місце також у змісті пропонуємого Електроенергетичного Кодексу України.
6. Предметом правового регулювання Кодексу електричних мереж має стати встановлення технологічних правил функціонування електричних мереж, обов’язкових вимог до суб’єктів оптового ринку електроенергії щодо використання таких мереж, порядок купівлі-продажу системних послуг, вимоги до розвитку електричних мереж тощо. Слід зазначити, що створення такого кодифікованого нормативно-правового акту давно на часі, але враховуючи переважно технічний характер його нормативних вимог, цей документ має існувати в окремому форматі і бути підпорядкованим Електроенергетичному Кодексу України.
7. Завдання електроенергетичної політики держави полягає у формуванні і реалізації державної програми з енергетики та проведення робіт із систематизації електроенергетичного законодавства, включаючи його кодифікацію.
За своїм змістом і структурою державна програма має містити підрозділи присвячені викладенню положень правової та законодавчої політики, алгоритму заходів по удосконаленню, модернізації як системи джерел законодавства, так і їх змісту. В цьому контексті слід розпочати роботу над формуванням державної програми розвитку енергетики. Доцільною вбачається і підготовка окремої програми розвитку електроенергетики.
8. Необхідно підкреслити дві, на нашу думку, найхарактерніші правові особливості НКРЕ як суб’єкта організаційно-господарських повноважень. По-перше, це те, що НКРЕ є органом, що реалізує названі повноваження практично по усьому колу господарських відносин, що потребують застосування засобів державного регулювання господарської діяльності і таким чином є органом умовно «виключної» та комплексної компетенції для електроенергетичного ринку. По-друге, слід зазначити, що враховуючи значну питому вагу природних монополій щодо цілої низки діяльності на електроенергетичному ринку, зокрема щодо передачі електричної енергії, її розподілу споживачам, а фактично і щодо організації важливих функцій електроенергетичного ринку, а саме монопольних за своїм економічним та правовим становищем оптової біржі електричної енергії та здійснення диспетчерського забезпечення функціонування ринку електричної енергії, НКРЕ виконує паралельно функції такої національної комісії, яка передбачена Законом України «Про природні монополії» і має своїм призначенням мінімізувати негативні прояви монопольного становища суб’єктів господарювання у відповідних секторах економіки. Уявляється, що усі повноваження НКРЕ повинні знайти чітку фіксацію в Законах України, зважаючи тим більше, на велике публічне значення нормально функціонуючої електроенергетики.
Слід зауважити, що засобами державного регулювання електроенергетичної діяльності є створення специфічної організації оптового ринку, де держава фактично монополізувала організацію оптової купівлі-продажу електроенергії і встановила особливий договірний порядок участі у такому ринку, який є досить складним. Аналогічно таким, хоча і дещо простішим механізмом державного регулювання слід вважати і встановлений порядок розрахунків на цьому ринку.
Логічно було б розподілити питання таких платіжно-розрахункових відносин на жорсткі – імперативні, наприклад, щодо здійснення таких розрахунків виключно у грошовій формі, через уповноважені, а не будь-які банки, через рахунки із спеціальним режимом використання, але цілу низку інших більш оперативних повноважень прямо віднести до компетенції НКРЕ, наприклад, визначення переліку уповноважених банків, спільне з НБУ визначення особливостей такого спеціального режиму поточних рахунків та порядку руху коштів на них, тощо. Безперечно, це сприяло б більшій впорядкованості організаційно-господарських відносин на електроенергетичному ринку.
9. Закон України «Про електроенергетику», встановлюючи в своєму Розділі ІІІ «Державне регулювання діяльності в електроенергетиці», фіксує лише самі головні з засобів господарсько-правового регулювання, та в самому загальному викладенні. Окремо врегульовані законом лише завдання та повноваження НКРЕ, та лише один з засобів державного регулювання – ліцензування. Названі ж у ст. 11 Закону України «Про електроенергетику» такі засоби регулювання як тарифоутворення та засоби господарсько-правової відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності в сфері електроенергетики не отримали в цьому розділі уваги, що не сприяє системному врегулюванню усіх засобів впливу держави на регульовані відносини.
10. В межах ще не сформованого ні концептуально, ні законодавчо – єдиного енергетичного права, вже починають формуватися підгалузі, нафтового, газового, вугільного законодавства. Сам цей феномен свідчить про високу динаміку суспільно-економічної актуальності енергетичних відносин як таких, і відповідно актуалізує питання перед господарсько-правовою наукою про концептуальну визначеність із ключовими поняттями: енергетичні ресурси; енергія та її види; енергетичні відносини; енергетичний комплекс; енергетичне законодавство; енергетичне право; правовий енергетичний порядок тощо.
«Енергетичний комплекс» як системний господарський «організм» що знаходиться у постійно функціонуючому та у стані постійного розвитку, органічно передбачає також і стан відповідно систематизованого законодавства. Тому, коли мова йде про системність законодавчого регулювання енергетичних відносин, звичайно, що найвищим щаблем такої систематизації розуміється кодифікація законодавства.
11. Енергетичне право у принциповому сенсі може бути окремою підгалуззю законодавства – підгалуззю саме господарського законодавства, адже відносини горизонтальні – між суб’єктами господарювання, щодо добування енергетичних ресурсів, їх транспортування та переробки для подальшого енергетичного використання, розподіл енергії на відповідних ринках та постачання споживачам є господарсько-виробничою діяльністю, а відносини з державою, щодо забезпечення публічних інтересів в цій сфері є організаційно-господарськими відносинами, які регулюються саме господарським правом та законодавством.
12. Ієрархічний характер паливно-енергетичного комплексу передбачає ієрархічний характер розбудови системи джерел законодавчого регулювання відповідних відносин. В прагматичному сенсі це означає зокрема, що енергетична законодавча політика має бути розподілена на Загальний рівень – енергетичного законодавства, та Спеціальний – електроенергетичне, виробництво ядерної енергії, вугільне, нафтогазове законодавство, законодавство про альтернативні джерела енергії. До цього слід додати декілька наскрізних типів енергетичних відносин, що займають в названій ієрархії власне особливе місце. Такими є законодавче забезпечення енергозбереження, транзит енергоносіїв, тощо. Таким чином і законодавча політика в енергетичній сфері повинна враховувати вказані її рівні та сегментацію. Відтак слід знову повернутися до пропозиції прийняття, на загальному рівні для усієї сфери енергетичних відносин, Основ енергетичного законодавства України, та на спеціальному рівні низку кодексів, одним з яких має стати Електроенергетичний Кодекс України.
13. З урахуванням аналізованих положень завдань законодавчого забезпечення розвитку паливно-енергетичного комплексу можна запропонувати наступну чотирирівневу його модель. Перший рівень – Основи енергетичного законодавства України, другий рівень – низка Кодексів України створених за предметним критерієм – виду джерела енергії, третій рівень – утворений двома типами законів України, по-перше, спеціальними законами, що змістовно та юридично підпорядковані тому чи іншому Кодексу і уособлюють найбільш динамічну частину законодавчого регулювання, по-друге, так звані «наскрізні» Закони від Закону України «Про енергозбереження» та перспективного законодавчого акту про транзит енергоносіїв, про екологічну безпеку енергетичної діяльності тощо. Накінець четвертий рівень має утворювати підзаконне нормативно-правове регулювання, яке має відповідати Кодексам та Законам України приналежним до другого та третього рівнів законодавчого регулювання енергетичних відносин. Видається, що саме таким чином можна визначити частину базисних завдань законодавчої енергетичної політики держави, які і доцільно було б зафіксувати у відповідному розділі Енергетичної Стратегії України на період до 2030 року.
14. Передумовою формування та вирішення завдань у сфері електроенергетики має стати державна Програма розвитку національної енергетики, як форма закріплення змісту енергетичної політики держави. У зв’язку з цим приписи ст.10 ГКУ доцільно доповнити положенням стосовно нового напряму економічної політики – енергетичної, яка за сучасних умов стає важливою складовою правового господарського порядку у сфері суспільного виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг.
15. Вимоги Закону України «Про основи національної безпеки України» таким чином, повинні стати стрижневим, принципово обов’язковим компонентом усіх прогнозних та програмних документів, що стосуються розвитку та перспектив електроенергетичної галузі. Слід підкреслити, що вони мають бути враховані в першочерговому порядку в законодавчій політиці держави, в нормативно-правових новелах законодавства про електроенергетику. Одночасно викликає подив той факт, що Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» не передбачені як окремий вид програмної діяльності – програми енергетичного розвитку економіки України, не дивлячись на постійні посилання державних керівників різних рівнів на кризову ситуацію в цій сфері. Такі програми мають утворювати собою цілісну систему, що складається з програм, які включають в себе зокрема, програми розвитку ядерної енергетики, гідроенергетики, альтернативних видів виробництва електроенергії, програми енергозбереження , програми розвитку мережі електропостачання тощо. Деякі з них реально прийняті і функціонують, але програмна діяльність держави повинна бути спрямована не просто на упорядкування господарської діяльності, а розрахована на перспективу отримання системних, синергетичних ефектів.
16. У змісті Стратегії розподіл електроенергетичних активів за формами власності аналізується лише в інвестиційному контексті – контексті можливих джерел залучення інвестицій для оновлення основних виробничих фондів суб’єктів електроенергетики. Вважаємо такий підхід принципово недостатнім. Адже приналежність підприємства до державної або приватної форми власності тягне за собою суттєві відмінності щодо базових правових засад їх функціонування, які не можуть бути знівельованими встановленням досить жорсткого державного регулювання їх діяльності.
17. Можна стверджувати, що дійсно певні елементи концесійних, лізингових та орендних відносин за умови цілеспрямованого їх комбінування можуть утворювати певну предприватизаційну «технологію», яка б за рахунок тих чи інших її особливостей вдало гармонізувала надзвичайно складний комплекс інтересів навколо функціонування електроенергетичного комплексу та вирішення завдань його успішного розвитку. Разом з тим абсолютно помилковою є теза, що правові механізми названих видів господарсько-правових договірних відносин можуть слугувати альтернативними формами приватизації.
18. Аналіз правових можливостей практичної реалізації в процесі законотворчих пропозицій названих у Енергетичній Стратегії способів приватизації, зокрема, у випадку із застосуванням механізмів концесії, лізингу та оренди не можливо на базі чинного господарського законодавства і потребує в цьому випадку, або серйозного перегляду ключових засад правових конструкцій відповідних нормативно-правових актів, або застосування творчого підходу, коли на базі елементів законодавчого регулювання концесійних, лізингових та орендних відносин, може бути створено абсолютно новий, пристосований саме до специфіки електроенергетичної галузі та її нагальних потреб – спосіб приватизації.
19. Реорганізація державних електроенергетичних підприємств у публічні акціонерні товариства дійсно дозволяє через процедури публічного та приватного розміщення акцій вирішувати завдання залучення приватних інвестицій через згадані в Енергетичній Стратегії форми приватизації. Але, ще раз хотілося б наголосити, що структура власності в паливно-енергетичному комплексі і відповідно процеси приватизації, що сутнісно змінюють таку структуру не можуть розглядатися виключно в інвестиційному контексті. В той же час, відповідні завдання Енергетичної Стратегії і таким чином завдання законодавчої політики абсолютно надмірно є акцентованими на приватизаційних завданнях.
Положення господарського законодавства, що стосуються статусу державного комерційного підприємства є надзвичайно важливими та унікальними в контексті забезпечення високого ступеню керованості суб’єктів зокрема електроенергетичного та інших секторів економіки, де дуже високою є соціальна ціна безперебійного і прогнозованого ефективного функціонування.
Вважаємо, що будь-яка диверсифікація виробничого профілю суб’єктів електроенергетики буде негативно позначатися на стані технічного оснащення, безпеки виробництва, рівня менеджменту підприємств, в перспективі створюючи потенційні загрози їх повного перепрофілювання тощо. Зрозуміло, що інтереси ефективного функціонування єдиної електроенергетичної системи України можуть бути в більшій мірі забезпеченими в умовах введення спеціальної профільної правосуб’єктності електроенергетичних підприємств.
20. Зміна організаційно-правової форми суб’єктів господарювання – енергопостачальників, а з часом і прихід приватизаційних процесів до сфери генерування електричної енергії, згідно з Енергетичною Стратегією щодо подальшої реорганізації суб’єктів електроенергетики в публічні акціонерні компанії має означати якісну трансформацію елементного складу електроенергетичної системи.
Таким чином пропозиція зафіксована в Енергетичній Стратегії України щодо реорганізації суб’єктів електроенергетики у публічні акціонерні компанії, як напрям законодавчої політики в цій сфері, не може бути реалізована без урахування системно-структурних наслідків такої реорганізації для усієї електроенергетичної системи.
Саме тому питання постприватизаційної ситуації з електрогенеруючими компаніями може набути гостроти не стільки через можливу монополізацію ринку виробництва електричної енергії, а через здійснення промислово-фінансовими групами впливу на зміст і процеси державного регулювання підприємницької діяльності щодо електрогенеруючих підприємств в яких названі групи отримали в процесі реалізації відповідні за обсягом корпоративні права.
21. Слід визнати, що і електрогенеруючі компанії і компанії – електропостачальники, що є різними ланками електроенергетичного сектору, мають забезпечити однаково надійний режим свого функціонування результатом якого має бути задоволення попиту споживачів на використання електричної енергії. Виходячи з цього можна зробити припущення, що для підприємств названих двох ланок у випадку її реорганізації у публічні акціонерні товариства доцільно сформувати на законодавчому рівні значну частину уніфікованих вимог, що стосуються їх господарсько-правового статусу.
Перше. Електроенергетична компанія, що створюється в тому числі і в процесі корпоратизації державних підприємств, може функціонувати виключно в формі публічного акціонерного товариства.
Друге. Електроенергетична компанія створюється і функціонує із спеціальною правосуб’єктністю, що визначає для неї виключний вид діяльності з виробництва або постачання електричної енергії.
Третє. Правосуб’єктність електроенергетичної компанії за умови її визначення як спеціальної та виключної повинна обмежуватись низкою заборон, щодо трансакцій які спричиняють погіршення або утворюють ризики такого погіршення майнового складу підприємства, виникнення у нього ризикової кредиторської заборгованості тощо.
Четверте. Як засіб – механізм реалізації державної політики в електроенергетичній сфері, спрямованої на забезпечення енергетичної безпеки країни, її енергетичного суверенітету, необхідно запропонувати створення для публічних електроенергетичних акціонерних товариств особливого порядку публічного розміщення акцій. З тим, щоб уникнути концентрації економічної (корпоративної) влади в тих чи інших руках і таким чином уникнути впливу на діяльність електроенергетичних компаній економічних стратегій, що можуть суттєво розходитись із напрямами державної енергетичної політики, доцільно було б, як уявляється, обмежити коло потенційних покупців акцій таких компаній корпоративними інвестиційними фондами включаючи іноземні. Найбільш прийнятним був би варіант диверсифікованого відкритого корпоративного інвестиційного фонду.
22. Можна зробити висновки, що по-перше, будь-яке перетворення публічної електроенергетичної акціонерної компанії має бути заборонено законодавцем, як таке, що не відповідає меті корпоратизації суб’єктів електроенергетики, а лише відкриває юридичні можливості для зміни балансу економічної влади щодо електроенергетичних активів країни. По-друге, ліквідація публічної електроенергетичної акціонерної компанії є абсолютно неприйнятною в контексті суспільно-економічної зацікавленості в нормальному функціонуванні єдиної електроенергетичної системи, а тому може відбуватися тільки за наявності екстраординарних підстав, що мають бути закріпленими в законодавстві, за умови можливості компенсувати втрату електроенергетичних потужностей та в особливій, законодавчо закріпленій процедурі, надання органом організаційно-господарських повноважень відповідної згоди.
23. З перетворенням електроенергетичних компаній з державних підприємств на публічні акціонерні компанії, особливо у випадку реального розміщення акцій на фондовому ринку, змінюється форма власності майна суб’єкта господарювання, відтак проблема тіньової приватизації відпадає сама по собі (якщо не брати до уваги питання, коли державою будуть встановлені особливі вимоги до акціонерів таких компаній), але в той же час залишається ціла низка інших чинників, інтересів, соціально-економічних цінностей, що вимагають створення особливого порядку банкрутства електроенергетичних компаній – акціонерних товариств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреева Л. В. Энергоснабжению – четкое правовое регулирование / Л. В. Андреева // Российская юстиция. – 2001. – № 8. – С. 37–38.
2. Артюхин Ю. Д. Схемы и структура управления энергетикой / Ю. Д. Артюхин, А. И. Загнянский. – М. : Энергоатомиздат, 1991. – 65 с. – (Серия: Экономика энергетики).
3. Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави : монографія / Ю. Є. Атаманова. – Х. : ФІНН, 2008. – 424 с.
4. Бакшинскас В. Ю. Правовое регулирование хозяйственной деятельности : учеб. пособ. / В. Ю. Бакшинскас. – М. : Информационное агентство «ИПБ-БИНФА», 2002. – 176 с.
5. Битяк О. Ю. Головні напрямки вдосконалення управління в галузі електроенергетики в Україні / О. Ю. Битяк // Проблеми законності : Республ. міжвідом. наук. зб., 2007. – № 86. – С. 148–153.
6. Битяк О. Ю. До питання щодо програмного забезпечення розвитку електроенергетики / О. Ю. Битяк // Сучасні проблеми юридичної науки та практики / за заг. ред. М. І. Панова. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2007. – С. 66–69.
7. Битяк О. Ю. Питання формування комплексного господарсько-правового забезпечення енергетичної політики держави // Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки : матер. наук.-практ. конф., м. Донецьк : Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ, 27 жовтня 2006. – С. 95–97.
8. Битяк О. Ю. Удосконалення господарсько-правового регулювання електроенергетичного ринку України / О. Ю. Битяк // Право України. – 2008. – № 7. – С. 85–90.
9. Битяк О. Ю. Удосконалення законодавства про електроенергетику в контексті ефективності правозастосування / О. Ю. Битяк // Проблеми судової реформи в Україні, 9 квітня 2008 р. : тези доп. та наук. повідомл. учас. наук.-практ. семінару молодих учених та здобувачів. – Х., 2008. – С. 120–122.
10. Бичкова Ц. В. Правові питання постачання електричної енергії сільському господарству / Ц. В. Бичкова. – К. : Вид. АН УРСР, 1963. – 99 с.
11. Бірюков О. О. Державне регулювання електроенергетики: функції, засоби, основні напрями / О. О. Бірюков // Формування ринкових відносин в Україні. – К., 2004. – Вип. 5. – С. 262–268.
12. Вавженчук С. Я. До питання договірної відповідальності за договорами на постачання електроенергії / С. Я. Вавженчук // Юридичний вісник. – 2009. – № 1 (10). – С. 51–58.
13. Вартазаров И. С. Организация управления в энергетике : учеб. пособ. / И. С. Вартазаров. – М. : ВИПКэнерго, 1989. – 96 с.
14. Верстюк С. Энергетика Украины. На идеологическом перепутье / Верстюк С., Полтавец И. //Энергетическая политика Украины. – 2004. – № 10. – С. 22–25
15. Волинець А. Понадлімітне споживання електроенергії: чи законне застосування санкцій до споживача? / А. Волинець // Юридичний журнал. – № 4. – 2006. – С. 4–5.
16. Гнедой Н. В. Энергоиспользование и энергоэкономические вопросы развития Украины / Н. В. Гнедой // Промэнергетика. – 1996. – № 7. – С. 15–18.
17. Годэмэ Е. Общая теория обязательств / Годэмэ Е. ; пер. с фр. И. Б. Новицкого. // Ученые труды ВИЮН. – М. : Юриздат, 1948. – Вып. ХІІІ. – 512 с.
18. Гончаров С. Днепровский каскад / С. Гончаров //Энергетическая политика Украины. – 2003. – № 12. – С. 64–66.
19. Гончаров С. Не только энергия. Ядерная отрасль Украины: современное состояние и основные проблемы / С. Гончаров //Энергетическая политика Украины.-2002.-№12.-С. 108-111, 109-110;
20. Городов О. А. Договоры в сфере электроэнергетики : научно-практическое пособие / О. А. Городов. – М. : Волтерс Клувер, 2007. – 256 с.
21. Господарське право України : підручник / В. М. Гайворонський, В. П. Жушман, Н. В. Погорецька та ін. ; за ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана. – Х. : Право, 2005. – 384 с.
22. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. –2003. – № 11. – Ст. 462.
23. Гражданское и торговое право капиталистических государств : учебник / Под ред. Е. А. Васильева. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Междунар. отношения, 1993. – 560 с.
24. Груба Г. І. Сучасні особливості державного управління стратегічним розвитком електроенергетики / Г. І. Груба // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації : матер. щорічної наук.-практ. конф. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 44–46.
25. Гусак Л. Долги наши / Л. Гусак, Ю. Ершов //Топливно-энергетический комплекс. – 2004. – № 9. – С. 12–18.
26. Договір між Членами Оптового ринку електричної енергії України 15 листопада 1996 року [Електронний ресурс] : Правові системи НАУ. – Режим доступу :
http://zakon.nau.ua/doc/?code=%6E%30%30%30%31%32%32%37%2D%39%36.
27. Дубовик С. Роль центрального органу виконавчої влади у реформуванні галузей паливно-енергетичного комплексу / С. Дубовик // Зб. наук. праць УАДУ при Президентові України. – К., 2001. – Вип.1. – С. 74–80.
28. Дудин А. П. Объект правоотношения (вопросы теории) / Дудин А. П. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1980. – 81 с.
29. Егиазаров В. А. Договор энергоснабжения / В. А. Егиазаров, В. А. Игнатюк, М. И. Полупанов // Право и экономика. – 2001. – № 7. – С. 80.
30. Единообразный торговый кодекс США / Исслед. центр частн. права и др. – [пер. с англ. : Артемьева Н. М. и др.]. – М. : Междунар. центр фин.-эконом. развития, 1996. – 426 с.
31. Жанэ А. Субъектный состав договора энергоснабжения / А. Жанэ // Эж-Юрист. – 2003. – № 2. – С. 7.
32. Задихайло Д. В. Держава та економічне ринкове середовище: господарсько-правовий контекст / Д. В. Задихайло // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 3 (42). – С. 149–161.
33. Задихайло Д. В. Правовий господарський порядок в Україні: десятирічний досвід конституційно-правового забезпечення / Д. В. Задихайло // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 3. – С. 143–153.
34. Заключний документ Гаазької конференції з Європейської енергетичної хартії : Хартія ОБСЄ від 17.12.1991 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – Стор. 303.
35. Запоточний І. В. Державне регулювання регіональної економіки : навч. посібник / І. В. Запоточний, В. І. Захарченко. – Х. : Одіссей, 2003. – 592 с.
36. Захаров Ю. Новое в правовом регулировании электроэнергетике / Ю. Захаров // Хозяйство и право. – 2003. – № 8. –С. 9–26.
37. Землянский В. Высокое напряжение «Энергоатома» / В. Землянский // Зеркало недели. – № 31 (506). – 7 – 13 августа 2004 р. – С. 10.
38. Иойрыш А. И. Государственный надзор за обеспечением безопасности атомной энергетики: правовые проблемы / А. И. Иойрыш, О. А. Супатаева, Р. Ю. Парик; отв. ред. В. А. Сидоренко. – М. : Наука, 1991, – 237 с.
39. Історія народного господарства Української РСР : У 3-х т., 4-х книгах. – Т. 2 : Створення соціалістичної економіки (1917-1937 рр.). – К. : Наукова думка, 1984. – 464 с.
40. Історія народного господарства Української РСР : У 3-х т., 4-х книгах. – Т. 3. – Кн. 1. : Розвиток соціалістичної економіки в період будівництва і вдосконалення розвинутого соціалізму (1938-1960 рр.). – К. : Наукова думка, 1985. – 464 с.
41. Історія створення ДП НЕК «Укренерго». Основні напрями діяльності НЕК «Укренерго» [Електронний ресурс] : Офіційний веб-сайт Міністерства палива та энергетики України. – Режим доступу : http://mpe.kmu.gov.ua.
42. Кальченко В. М. Оптовий ринок електричної енергії України. Організаційно-правові та економічні принципи його функціонування у розрізі впровадження концепції функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України / В. М. Кальченко // Енергетична стратегія України. Погляд громадськості. – К., 2003. – С. 193–196.
43. Качала В. В. Основы теории систем и системного анализа : учеб. пособ. для вузов / В. В. Качала. – М. : Горячая линия – Телеком, 2007. – 216 с.
44. Коган Ю. М. Основные положения концепции энергосбережения в области электроэнергетики / Ю. М. Коган. // Энергетик. – 1998. – № 9. – С. 2–4.
45. Козлов В. А. О переходе предприятий городских электрических сетей на рыночные отношения / В. А. Козлов // Энергетик. – 1999. – № 4. – С.13–14.
46. Козлов В. А.. Электроснабжение городов / В. А. Козлов. – [2-е изд. перераб. и доп.]. – Л. : Энергия, 1977. – 280 с.
47. Козырева Л. И. О договоре электроснабжения с потребителями Энергонадзора – филиала АО “Мосэнерго” / Л. И. Козырева // Промышленная энергетика. – 1996. – № 10. – С. 33–34.
48. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / под ред. Т. Е. Абовой, А. Ю. Кабалкина; Ин-т государства и права РАН. – М. : Юрайт-Издат; Право и закон, 2002. – 880 с.
49. Константинов В. Шанси України, пов’язані з лібералізацією західноєвропейського енергетичного ринку / В. Константинов // Економіст. – 1999. – № 6. – С. 23–31.
50. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
51. Концепція державної енергетичної політики України на період до 2020 року (проект УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. – № 2. – С. 2–61.
52. Коргун В. Н. Экономические методы управления электроэнергетикой / В. Н. Моргун, С. К. Комова. – К. : Техніка, 1993. – 67 с.
53. Корнеев С. М. Договор о снабжении электроэнергией между социалистическими организациями / С. М. Корнеев. – М. : Госюриздат, 1956. – 160 с.
54. Корнеев С. М. Юридическая природа договора энергоснабжения / С. М. Корнеев //Закон. – 1995. – № 7. – С. 99.
55. Косар Н. С. Формування товарного асортименту енергопостачальної компанії на регіональному роздрібному ринку електроенергії / Н. С. Косар // Проблеми економіки та управління : Зб. наук. праць. – Львів: ДУ «Львівська політехніка». – 1998. – № 353. – С. 56–60.
56. Кочергина Е. А. Содержание организационно-правовых форм предпринимательских обществ: интересы, функции, правовые средства : монограф. / Е. А. Кочергина. – Х. : Основа, 2005. – 236 с.
57. Кузнецова Н. С. Регулювання економічних відносин цивільним законодавством України / Н. С. Кузнецова // Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України : матер. наук.-практич. конф. (м. Київ, 25 червня 1997 року). – Х. : Право, 1998. – С. 98–103.
58. Кузьменко Б. В. Договор к енергетической хартии: основные аспекты / Б. В. Кузьменко, О. С. Матвийчук // Энергетика и электрификация . – 1998. – № 4. – С. 35–37.
59. Кузьменко Б. В. Некоторые вопросы инвестиционного обеспечения отраслей топливно-энергетического комплекса Украины / Б. В. Кузьменко, Ю. Б. Шишенин, А. С. Матвийчук // Энергетика и электрификация. –1998. – №1. – С. 34–35.
60. Кузьмин В. В. Об особенностях применения термина «передача электрической энергии» / В. В. Кузьмин, В. П. Огарь // Энергетик. – 1998. – № 11. – С. 28–30.
61. Куликова Л. А. О договоре энергоснабжения / Л. А. Куликова // Хозяйство и право. – 1996. – № 6. – С. 80–88.
62. Кухар В. І. Господарсько-правове забезпечення державної інвестиційної політики в Україні: дис. … канд. юрид. наук : 12.00.04 / Кухар Василь Іванович. – Х., 2008. – 200 с.
63. Лахно П. Г. Энергетическое право в XXI в.: состояние и перспективы развития / П. Г. Лахно // Государство и право. – 2009. – № 4. – С 109–116.
64. Луць В. В. Заключение и исполнение хозяйственных договоров / В. В. Луць. – М. : Юрид. лит., 1978. – 143 с.
65. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності : навч. посіб. / В. В. Луць. – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 560 с.
66. Луць В. В. Особливості розвитку договірного права в сучасних умовах / В. В. Луць // Вісник Ун-ту внутр. справ. – Вип. 6. – 1999. – С. 145–147.
67. Масляєва К. В. Господарсько-правове забезпечення функціонування ринку фінансових послуг України : монограф. / К. В. Масляєва. – Х. : ФІНН, 2010. – 176 с.
68. Мауленов К. С. Нефтяное право Республики Казахстан и зарубежных стран : учеб. пособ. / К. С. Мауленов. – Алмати : Жетi Жаргы, 2003. – 284 с.
69. Мейер Д. И. Русское гражданское право : в 2 ч. / Д. И. Мейер. – М. : Статут, 1997. – Ч. 1. – 1997. – 264 с.
70. Намашко С. Предмет договора оптовой купли-продажи товаров / Намашко С. // Законодательство. – 2001. – № 11. – С. 29–34.
71. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / кол. авт.: Г. Л. Знаменський, В. В. Хахулін та ін. ; за заг. ред. В. К. Мамутова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
72. Никифоров А. Ценовое регулирование естественных монополий / Никифоров А. // Вопросы экономики. – 1998. – № 12. – С. 35–47.
73. Новости Совета ОРЭ // Энергетическая политика Украины. – 2005. – № 2. – С. 96.
74. О Высшем Совете Народного Хазяйства : Декрет ВЦИК и СНК от 2 декабря 1917 г. // Решение партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет : В 5-ти т. – Т. 1 : 1917-1928 гг. – М. : Политиздат, 1967. – С. 27–28.
75. О дальнейшем совершенствовании организации управления промышленностью и строительством : Закон СССР от 10 мая 1957 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет : В 5-ти томах. – Т. 4 : 1953-1961 гг. – М. : Политиздат, 1968. – С. 343–347.
76. О мерах по дальнейшему развитию энергетики и повышению надежности работы электростанций и энергетических систем в 1968-1970 гг. : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 8 января 1968 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет : В 5-ти томах. – Т. 6 : доп. 1966 – июнь 1968 гг. – М. : Политиздат, 1968. – С. 643–654.
77. О мерах по обеспечению развития энергетики СССР в 1963-1965 гг. : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 8 июня 1962 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов за 50 лет : В 5-ти томах. – Т. 5 : 1962-1965 гг. – М. : Политиздат, 1968. – С.107-113.
78. О мерах по повышению эффективности использования топливно-энергетических ресурсов в народном хозяйстве : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 29 декабря 1973 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. – Т. 10 : октябрь 1973 – октябрь 1975 гг. – М. : Политиздат, 1976. – С. 55–62.
79. О мерах по совершенствованию руководства отраслями топливно-энергетического комплекса : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 13 марта 1986 г. // Решение партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документов. – Т. 16. Ч. ІI : февраль – декабрь 1986 г. – М. : Политиздат, 1988. – С. 165–168.
80. О некоторых мероприятиях по дальнейшему совершенствованию управления промышленностью : Постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР от 2 марта 1972 г. //Решение партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник документо. – Т. 9 : февраль 1972 – сентябрь 1973 гг. – М. : Политиздат, 1974. – С. 415–426.
81. О перестройке управления народным хозяйством на современном этапе экономического развития страны : Постановление Верховного Совета СССР от 30 июня 1987 г. // Законодательство о коренной перестройке управления экономикой. – М. : Юрид. лит., 1988. – С. 49–53.
82. О плане развития сельской электрификации на 1948-1950 гг. : Постановление Совета Министров СССР от 29 мая 1948 г. // Решение партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборн