ПРОЦЕДУРА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ПАНТАЛІЄНКО Ярослава Петрівна

УДК 347.961

ПРОЦЕДУРА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Фурса Світлана Ярославівна
доктор юридичних наук, професор

КИЇВ - 2010

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Проблеми сучасного сприйняття нотаріальної процедури вчинення нотаріальних проваджень 11
1.1. Нотаріальна процедура як теоретичне поняття 11
1.2. Співвідношення нотаріальної форми та процедури 31
1.3. Вимоги, яким має відповідати нотаріальна процедура 42
1.4. Складові елементи нотаріальної процедури вчинення нотаріальних проваджень 62
1.5. Проблеми формування процедури вчинення нотаріальних проваджень у новій редакції Закону України «Про нотаріат» 79
Висновки до розділу 1 93
Розділ 2. Загальні правила вчинення нотаріальних дій та їх відповідність нотаріальній процедурі 96
2.1. Особливості регламентації загальних правил вчинення нотаріальних проваджень у Законі України «Про нотаріат» 96
2.2. Місце та строки вчинення нотаріальних дій 103
2.3. Встановлення особи, в інтересах якої має бути вчинене нотаріальне провадження 117
2.4. Дієздатність фізичної особи, дієздатність і правоздатність юридичної особи 119
2.5. Встановлення намірів сторін вчинити правочин 127
2.6. Оплата вчинюваних нотаріальних дій 130
2.7. Заміщення приватного нотаріуса 137
Висновки до розділу 2 139
Розділ 3. Процедура фіксації нотаріальних проваджень та її відтворення у нотаріальному процесі 142
3.1. Правила фіксації нотаріусом нотаріального провадження 142
3.2. Особливості встановлення та посвідчення юридичних фактів при посвідченні та оголошенні секретного заповіту 154
Висновки до розділу 3 174
Висновки 176
Список використаних джерел 192

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БТІ – Бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав на об’єкти нерухомості
ГК – Господарський кодекс
ГПК – Господарський процесуальний кодекс
ДАІ – Державна автоінспекція
Мін’юст – Міністерство юстиції України
ПДВ – податок на додану вартість
РФ – Російська Федерація
ЦК – Цивільний кодекс
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс

ВСТУП

Актуальність теми. Економічні зміни у суспільному житті знайшли своє відображення у відповідному законодавчому врегулюванні. З прийняттям Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України розширилось коло правовідносин, які потребують участі у них нотаріуса. Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України були внесені суттєві корективи у правове регулювання інституту нотаріату в цілому та процедури вчинення нотаріальних дій, зокрема.
У законодавстві України, яким регламентована діяльність нотаріусів, містяться суперечності у правовому регулюванні окремих питань у різних правових актах: не існує єдиної послідовності вчинення нотаріальних дій; не сформульовані процесуальні права фізичних, юридичних осіб, нотаріуса у нотаріальному процесі; є відокремленість існування загальних та спеціальних правил вчинення нотаріальних дій від фіксації фактів у нотаріальному процесі.
Численні пропозиції по удосконаленню чинного законодавства про нотаріат характеризуються непослідо¬вністю у розробці законопроектів, відсутністю узагальнень зроблених ученими пропозицій.
Істотний вклад у розвиток нотаріату в Україні зробили С.Я.Фурса, В.В.Баранкова, якими були підготовлені відповідно докторська та кандидатська дисертації. Цими вченими було започатковано науковий підхід до вивчення проблем нотаріату, але їх фундаментальні роботи датовані 1997– 2003 роками. У 2008 році кандидатську дисертацію захистила І.С.Мельник, її праця стосувалася дослідження питання опротестування векселів нотаріусами. Ця вагома для науки праця враховує сучасні зміни у законодавстві, але стосується вузь¬кого кола питань. Однак комплексного теоретичного дослідження з питань нотаріального процесу, що враховувало б чинне законодавство України, не проводилося.
Теоретичну основу для висновків, зроблених у дисертації, становлять праці таких учених: А.Б.Абилової, М.Г.Авдюкова, В.М.Аргунова, В.В. Баранкової, М.І.Бондарева, П.П.Глущенка, К.В.Гринберга, В.В.Єфимової, Ю.О.Заіки, М.Ф.Злотнікова, В.В.Комарова, І.Г.Медведєва, С.Г.Пасічник, Ж.В.Патращука, Л.К.Радзієвської, Г.С.Семакова, Л.А.Стешенко, Ф.Рико, Ж.Рицфоля, Л.В.Усовича, Г. Г.Черемних, В.М.Черниш, С.Я. Фурси, Є.І.Фурси, Т.М.Шамби, Я.М.Шевченко, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова, Ж.Ягра та ін.
Нечітке регламентування, недостатнє дослідження зазначеної проблеми в умовах оновленого законодавства України, яке врегульовує питання нотаріату та процедури вчинення нотаріальних дій, важливість для законотворчої та правозастосовчої діяльності, свідчать про актуальність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках планових наукових досліджень Інституту держави та права імені В.М. Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики», реєстраційний номер РК0105V000797 (2006–2007 роки) та «Суб’єкти цивільного права України», реєстраційний номер РК0106V012117 (2007– 2008 роки).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концепції та механізму дії процедури вчинення нотаріальних проваджень в Україні; розкриття особливостей її створення і, з урахуванням цього, обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, що стосуються вчинення нотаріальних проваджень.
Відповідно до цієї мети в процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні завдання:
- проаналізувати та узагальнити наукові підходи до розуміння сутності нотаріальної процедури та її складових елементів;
- сформулювати поняття процедури вчинення нотаріальних проваджень з урахуванням провідних концепцій учених та положень законодавства;
- з'ясувати особливості реалізації на практиці процедури вчинення нотаріальних проваджень щодо найскладніших з них (багатоетапних нотаріальних проваджень);
- з’ясувати значення процедури вчинення нотаріальних дій;
- виявити проблеми правового регулювання процедури вчинення нотаріальних проваджень;
- дослідити процедуру фіксації нотаріальних проваджень та відтворити її у нотаріальному процесі;
- розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення процесуального законодавства, яким регламентується діяльність нотаріусів, усунення наявних протиріч і неповноти визначення процесуальних питань.
Об'єктом дослідження є нотаріально-процесуальні правовідносини, що виникають при зверненні особи за вчиненням нотаріальної дії, їх процесуальна форма, порядок та зміст процесуальних дій, вчинюваних нотаріусом та іншими учасниками нотаріального процесу.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, нормативно-правові акти України щодо процедури вчинення нотаріальних проваджень.
Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Методологічною основою дослідження став діалектичний метод, використання якого дозволило скласти цілісну систему уявлень про процедуру вчинення нотаріальних проваджень в Україні, сутність, зміст та послідовність вчинення процесуальних дій нотаріусом та іншими учасниками нотаріального процесу при вчиненні нотаріальної дії. Формально-логічний метод дозволив виявити суперечності у понятійному апараті нотаріально-процесуального права, розробити пропозиції щодо його вдосконалення. Метод синтезу та аналізу допоміг визначити сутність та значення нотаріального провадження, процедуру вчинення нотаріальних дій, зміст вчинюваних процесуальних дій. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити позитивний правозастосовчий досвід іноземних держав щодо зазначеної проблематики та можливості його запозичення в Україні. Методи прогнозування, моделювання допомогли сформулювати пропозиції змін та доповнень до законодавства, яке регулює питання процедури вчинення нотаріальних дій, цивільного законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні процедура вчинення нотаріальних проваджень стала самостійним предметом комплексного дослідження на дисертаційному рівні і в контексті обраної теми були проаналізовані загальні правила вчинення нотаріальних проваджень і конкретні правила посвідчення секретних заповітів. Вироблені основні критерії процедури вчинення нотаріальних проваджень дозволили прийти до таких висновків, які виносяться на захист.
Вперше:
1) запропоновано дефініцію «процедура вчинення нотаріальних проваджень», під якою слід розуміти сукупність норм законодавства про нотаріат, якими регламентується послідовність та правила вчинення нотаріальних дій у нотаріальному провадженні, а також фіксація всіх вагомих юридичних обставин, які матимуть місце у нотаріальному процесі;
2) обґрунтовано сутність нотаріальної процедури як єдиної, обов’язкової, універсальної та узгодженої процесуальної діяльності осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних проваджень, а також необхідність їх взаємодії по охороні та захисту прав фізичних та юридичних осіб і держави. Визначена необхідність розробки положень законодавства щодо взаємодії нотаріусів із консулами, капітанами морських суден, уповноважених органів місцевого самоврядування та осіб, передбачених ст. 40 Закону України «Про нотаріат»;
3) сформульовано структуру нотаріальної процедури, яка складається із трьох елементів: певної послідовності (порядку) вчинення нотаріальних дій, які склада¬ються у нотаріальне провадження; загальних правил вчинення та правил вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження); правил фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій. При цьому доведено необхідність розглядати фіксацію юридичних обставин у нотаріальному процесі у широкому розумінні цього терміну, а нотаріальне діловодство одним із його елементів, який забезпечує функцію фіксації та здійснення обміну інформацією на паперових та електронних носіях;
4) запропоновано розширити перелік принципів нотаріальної процедури принципом гарантованого і тривалого збереження інформації про вчинені нотаріусами та іншими уповноваженими особами нотаріальні провадження. Сутність даного принципу передбачає: охорону і захист інформації від несанкціонованих змін та безпосередньо пов’язаний з принципом таємниці вчинюваних нотаріальних дій; особисту відповідальність як нотаріусів, так і осіб, які забезпечують роботу комп’ютерної мережі, в якій працюють нотаріуси, за збереження інформації, шляхом її надійного захисту від доступу до неї сто¬ронніх осіб, а також непоширенням відомостей, що мають місце у цій мережі;
5) обгрунтовано, що нотаріально-процесуальні строки для нотаріуса та його дії мають встановлюватися законом та мають узгоджуватися між собою, бути послідовними та логічно пов’язаними зі змістом вчинюваної нотаріальної дії, а не залежними від розумової діяльності особи, наділеної владними або публічними (професійними) повноваженнями. У зв’язку з цим запропоновано класифікацію таких строків: а) за способом закріплення; б) за терміном дії; в) строки, встановлені законом для нотаріуса та строки, встановлені нотаріусом для осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні;
6) встановлена необхідність законодавчого закріплення вимог щодо оформлення нотаріального акту, в якому нотаріус зобов’язаний зазначати норми матеріального права, які він застосовував при вчиненні нотаріальних проваджень, а також ті статті законодавства, які ним були роз’яснені сторонам правочину та наслідки вчинюваної нотаріальної дії, а також ті процесуальні норми, якими він керувався при прийнятті рішення щодо можливості вчинення нотаріальної дії;
7) обґрунтовано положення про те, що встановлення оптимального розміру і по¬рядку оплати нотаріальних проваджень – це процедурне питання, оскільки розмір витрат за вчинення нотаріальної дії має встановлюватися, виходячи з конкретних критеріїв, зокрема, з урахуванням складності і кількості нотаріаль¬них дій у нотаріальному провадженні та їх значимості для прав громадян (ціна договору тощо), собівартості такого провадження за „витратними матеріалами”, а порядок оплати нотаріального провадження має відповідати стадіям нотаріального процесу;
Дістали подальшого розвитку:
8) концепція комплексного регламентування діяльності нотаріусів, що можливо здійснити лише в межах кодифікованого акту, який пропонується назвати «Нотаріальний кодекс України»;
9) концепція двостадійного сприйняття нотаріального провадження;
10) на розвиток запропонованого вченими способу посвідчення секретних заповітів і для вчасного повернення зданих на зберігання документів спадкоємцям, коли спадкодавець помер, запропоновано створити Єдиний реєстр документів, які були передані на зберігання нотаріусу у порядку ст. 34 За¬кону України «Про нотаріат».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що запропоновані автором теоретичні положення можуть бути використані для подаль¬шого розвитку української нотаріальної науки, вдосконалення нотаріальної процедури, термінологічної бази. Теоретичні висновки і узагальнення можуть бути методологічною основою та теоретичним підґрунтям для подальших нау¬кових досліджень цієї тематики.
Пропозиції автора щодо змін і доповнень до законодавства можуть сприяти розробці Нотаріального кодексу України або удосконаленню чинної редакції Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення но-таріальних дій нотаріусами України та інших нормативних актів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на таких конференціях та форумах: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Право на приватність: тенденції та перспективи» (14 листопада 2008 року, м. Львів), ІІІ Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, гуманітарні та правові проблеми » (15 жовтня 2008 року, м. Тернопіль), Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (26–27 жовтня 2007 року, м. Хмельницький); Всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (26 вересня 2008 року, м. Львів); Міжнародній науковій конференції «Сьомі осінні юридичні читання» (28–29 листопада 2008 року, м. Хмельницький).
Публікації. Результати дисертації викладено у 17 наукових публікаціях, зокрема, 10 наукових статтях, з яких 4 опубліковані у виданнях, що включені до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, главі у навчальному посібнику та 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1.Запропоновано поняття «нотаріальна процедура» та визначено як сукупність таких елементів: а) певної послідовності вчинення нотаріальних дій, які складаються у нотаріальне провадження; б) загальних правил та правил вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження); в) правил фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій.
2.Доведена потреба у встановленні єдиної, обов”язкової та узгодженої нотаріальної процедури для всіх осіб, які уповноважені на вчинення нотаріальних проваджень, що враховуватиме специфіку діяльності нотаріусів, консулів та передбачатиме їх взаємодію по охороні і захисту прав фізичних та юридичних осіб. Таке комплексне регламентування діяльності нотаріусів доцільно здійснити у межах кодифікованого нормативного акту – «Нотаріального кодексу України».
3.Доведено, що поняття «нотаріальна процесуальна форма» та «нотаріальна процедура» є взаємодоповнюючими поняттями. Поняття «нотаріальна процесуальна форма» включає у себе нотаріальну процедуру, вимоги норм матеріального права та правовідносини між суб”єктами, що беруть участь у вчиненні нотаріальної дії. Нотаріальна форма не може передбачати однаковий (зразковий) зміст договорів, оскільки це матиме наслідком викривлення дійсної волі осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
4. Пропонується електронну форму нотаріального документа сприймати як засіб фіксування волевиявлення осіб, який має супроводжуватися «матеріалізацією» відповідного документа на паперовому носії.
5. Вважається, що для певних категорій осіб: недієздатних, обмежено дієздатних, малолітніх, неповнолітніх законодавством має не тільки вимагатися формальна згода органу опіки та піклування на вчинення правочину, а й мають застосовуватися інші критерії – їх суб’єктивні та об’єктивні інтереси щодо вчинення або відмови від вчинення правочину. Саме такі інтереси можуть і повинні перевірятися органами опіки та піклування (ст. 71 ЦК), а також мають враховуватися нотаріусами, оскільки воля недієздатної або обмежено дієздатної особи не повинна мати правового значення.
6. Нотаріальна процедура має передбачати не тільки роз’яснення прав і обов'язків особи, попередження її про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб її юридична необізнаність не могла бути використана їй на шкоду, а й виявлення дійсної мети, якої бажає досягти особа внаслідок посвідчення договору. З цією метою нотаріус має роз’яснювати особі альтернативні способи розпорядження своєю власністю або уточнювати умови договору з урахуванням охорони прав особи так, щоб застерегти можливі випадки порушення її прав.
7. До основних принципів нотаріальної процедури має бути включений принцип гарантованого і тривалого збереження інформації про вчинені нотаріусами України нотаріальні дії.
8. Доведено, що нотаріально процесуальні строки для нотаріуса та його дії мають встановлюватися законом та узгоджуватися між собою, бути послідовними та логічно пов’язаними зі змістом вчинюваної нотаріальної дії, а не абстрактними і такими, що залежать від розумової діяльності особи, наділеної владними або публічними (професійними) повноваженнями. У зв’язку з цим запропоновано класифікацію таких строків:
а) за способом закріплення:
- строки, закріплені у нормах матеріального права та законодавстві про нотаріат ( відповідно строки щодо спадкування та видачі свідоцтва про право на спадщину);
б) за терміном дії:
- точно визначені законом (конкретні), які обчислюються годинами, днями, місяцями, роками та відносно визначені (протягом місяця, протягом десяти днів – звернутися до суду у разі виникнення спору про право під час вчинення нотаріальної дії );
в) строки, встановлені законом для нотаріуса, та строки, встановлені нотаріусом для осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні.
Щодо строків, які встановлені у законодавстві для нотаріусів, то останні не вправі їх змінювати. Нотаріус має враховувати позицію сторін, якщо між ними досягнуто згоди щодо зміни строків, установлених у законодавстві, якщо така зміна не заборонена законом.
9. Доведено, що законність не є принципом права, оскільки закон є загальнообов’язковим, тому не може йтися про його невиконання, оскільки такі дії розцінюватимуться як правопорушення.
10. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення вимог щодо оформлення нотаріального акту, у якому нотаріус зобов’язаний зазначати норми матеріального права, які він застосовував при вчиненні нотаріальних проваджень, а також ті статті законодавства, які ним були роз’яснені сторонам правочину, та наслідки вчинюваної нотаріальної дії, а також ті процесуальні норми, якими він керувався при прийнятті рішення щодо можливості вчинення нотаріальної дії. 11. Доведено, що оплата вчинення нотаріальних дій входить до процедури вчинення нотаріальних проваджень та відноситься до загальних правил вчинення нотаріальних дій. З врахуванням концепції двостадійного сприйняття нотаріального провадження доцільно запровадити двостадійну його оплату, а саме: а) за вчинення підготовчих дій (включаючи необхідні роз”яснення); б) за вчинення безпосередньо нотаріального провадження. Встановлення розміру оптимального нотаріального тарифу – процедурне питання, яке доцільно вирішувати виходячи із критеріїв складності нотаріального провадження. До таких критеріїв варто віднести такі: наявність чіткої регламентації правовідносин у законодавстві, кількість нотаріальних дій, що входять у нотаріальне провадження, затрати часу нотаріуса на вчинення нотаріального провадження.
12. Аргументовано, що різні види нотаріальних проваджень мають впливати на строки повідомлення заінтересованих осіб про вчинювані нотаріусом нотаріальні дії, тому вони повинні бути різними, оскільки несуть у собі різне правове значення: повідомлення про вжиття заходів до охорони спадкового майна повинно бути негайним, щоб вчасно були вжити такі заходи. Такі повідомлення мають надсилатися телеграмою тощо. Повідомлення про відкриття спадщини не потребує негайного направлення заінтересованим особам, оскільки строк для прийняття спадщини встановлений у шість місяців. Тому питання про спосіб і строки повідомлення заінтересованих осіб про вчинювані нотаріальні дії має бути розкрите у нотаріальній процедурі і регламентоване законодавством.
13. Пропонується внести зміни до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» і викласти її у такій редакції: «Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи нотаріально посвідчені та підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги не минув строк позовної давності, встановлений законом для відповідних правовідносин або договором між сторонами».
14. Доведена необхідність закріплення у Законі України «Про нотаріат» правого статусу поміч¬ника нотаріуса з вказівкою на його повноваження, до яких віднести: технічні дії з підготовки нотаріального провадження (перевірка, ксерокопіювання, витребування необхідних для вчинення нотаріального провадження документів), роздрукування проектів нотаріальних актів, формування нотаріальної справи, опис документів, внесення даних до реєстрів, ведення запису на прийом до нотаріуса, роботу з архівом тощо.
15.Аргументовано положення щодо універсальності нотаріальної процедури, яка полягає у можливості нотаріусів вчиняти провадження, що передбачені законодавством про нотаріат, так і нові, необхідність вчинення яких випливає із норм матеріального права, але процедура вчинення яких не регламентована законодавством про нотаріат (наприклад, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
16. Пропонується ч. 1 ст. 43 Закону України «Про нотаріат» викласти так: «Не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників, крім випадків вчинення нотаріальних дій за письмовою заявою заінтересованих осіб або звернень уповноважених державних органів, що передбачені законодавством».
17. Необхідно розробити нові критерії кваліфікації інформації, оскільки значна її кількість знаходиться за межами норм Закону України «Про нотаріат» та поза межами досліджень учених.
18. Пропонується п. 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо можливості не вимагати кожного разу з’явлення посадової особи юридичної особи до нотаріуса визнати таким, що явно суперечить вимогам ст. 43 Закону України «Про нотаріат», і виключити його з Інструкції.
19. Пропонується називати нотаріальні акти, які не позбавляють громадян права на повторне звернення до нотаріуса, нотаріальними постановами-роз’ясненнями, оскільки в них має міститися констатація виявлених обставин і роз’яснення щодо належних способів реалізації прав громадян.
20. Запропоновано у Законі України «Про нотаріат» регламентувати способи звернення осіб до нотаріуса. Чітко закріпивши випадки, коли такі звернення повинні мати усну форму або письмову форму, або прирівняну до неї електронну форму.
21. Пропонується з метою усунення можливості безпідставної або необґрунтованої відмови у вчиненні нотаріальної дії і забезпечення заявників доказами їх звернення до нотаріусів, ввести журнали відвідувачів, де кожний заявник зможе внести відомості про факт свого звернення і зміст заяви. Альтернативою такій пропозиції може стати книга скарг і пропозицій заявників, яка має їм надаватися, коли їх не влаштовує рівень послуг або необґрунтована відмова у вчиненні нотаріальної дії.
22. Обґрунтована необхідність підвищення кваліфікації осіб, які згідно з Законом України «Про нотаріат» мають повноваження на вчинення нотаріальних дій, але не мають відповідної кваліфікації. Таке підвищення кваліфікації має проводитися один раз на рік.
23. Обґрунтована необхідність внесення до ст. 42 Закону України «Про нотаріат» такого доповнення: «У разі неможливості вчинення нотаріального провадження через недостатність необхідних у заявника документів у день оплати, вчинення нотаріального провадження переноситься на інший день і час, який нотаріус і заявник встановлюють, враховуючи час, необхідний для його отримання».
24. Обґрунтовано, що справи, в основі яких є скарги на дії або бездіяльність нотаріусів, мають розглядатися у порядку позовного провадження.
25. Встановлено, що істотним недоліком формування нового законодавства України про нотаріат є: відсутність відповідного аналізу чинного законодавства про нотаріат, впливу нового законодавства (матеріального права) на існуючі нормативні акти з нотаріату, а також відсутність аналізу судової практики та не враховування позиції науковців. Тому чинна редакція Закону України «Про нотаріат» не враховує сучасних тенденцій теорії нотаріального процесу, а також не відповідає реальним правовідносинам, що мають місце в нотаріальній практиці, тому мають бути запропоновані комплексні зміни до Закону України «Про нотаріат», у яких акцент має бути зроблений на удосконаленні процесуальної частини цього Закону.
26. Доведено, що видача дубліката нотаріально посвідченого документа (ст. 53 Закону) згідно зі ст. 34 Закону України «Про нотаріат» є самостійною нотаріальною дією, тому вона має бути виключена із загальних правил вчинення нотаріальних проваджень, тобто з глави 4 Закону.
27. Аргументовано, що оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні не є інститутом нотаріального процесу, оскільки таке оскарження здійснюється поза його межами у порядку цивільного судочинства та лише тоді, коли нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії чи вчинив нотаріальну дію неправильно. Отже, норми про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні мають розцінюватися гарантією прав осіб щодо отримання нотаріальних послуг. Норма, яка регламентує це питання, має бути розміщена у Загальних положеннях Закону України «Про нотаріат», тобто у главі 1 Закону.
28. Обґрунтована необхідність при наділенні нотаріуса правом на витребування документів (ст. 4 Закону) встановити у Законі та галузевих нормативних актах адекватні положення про відповідні обов’язки тих осіб, до яких звертається нотаріус за витребуванням таких документів, а також наслідки невиконання вимог законодавства цими особами.
29. Запропоновано модель нової назви та редакції ст. 47 Закону: «Вимоги до документів, що подаються особами для вчинення нотаріальної дії та посвідчуються або засвідчуються нотаріусами». Відповідно у ч. 1 ст. 47 Закону мова повинна йти про ті вимоги, які пред’являються до документів, що подаються нотаріусу, а у ч. 2 – до документів, що оформлює нотаріус.
30. Аргументована необхідність конкретизації ст. 53 Закону України «Про нотаріат» щодо прав громадян на отримання дублікатів документів у різні строки їх виготовлення та з урахуванням положень про зміну адреси робочого місця приватного нотаріуса та його заміщення іншим нотаріусом.
31. Доведена необхідність внесення доповнень до глави 1 Закону України «Загальні положення», а саме до статті 2 такого змісту: «Держава гарантує вчинення нотаріальних дій відповідно до єдиної процедури на всій території України та у тих країнах, в яких діють консульські установи та дипломатичні представництва України».
32. Доведена необхідність конкретизації ч. 2 ст. 42 Закону з метою усунення протиріч у термінології та констатацією реальних обставин. Частина 2 даної норми має бути викладена так: «Якщо під час перевірки документів нотаріусом буде встановлена недостатність документів або необхідність перевірки згоди на вчинення нотаріального провадження заінтересованих осіб, то в цьому випадку нотаріус може відкласти вчинення нотаріального провадження».
33. Аргументована невідповідність статусу нотаріуса виконанню останнім функції щодо нарахування та вимоги сплати особою податку з доходів фізичних осіб. Це питання належить до компетенції державної податкової адміністрації, яка й має контролювати сплату таких податків фізичними та юридичними особами. До обов’язків нотаріуса слід віднести необхідність повідомлення податкової адміністрації про вчинення певних правочинів, де отриманий особами дохід підлягає оподаткуванню.
34. Конкретизовано процесуальну діяльність нотаріуса у разі подання зберігачем майна (при закінченні дії договору про збереження майна в межах провадження щодо охорони спадкового майна) заяви: по-перше, передачі спадкоємцям заяви щодо фактичного прийняття ними спадщини; по-друге, можливої пролонгації договору; по-третє, укладення договору з іншим зберігачем майна, якщо спадкоємці не визначилися, хто і яку частку від спадщини отримає в натурі і спір розглядається в суді, а зберігач майна не погоджується на пролонгацію договору тощо.
35. Доведена необхідність зміни назви ст. 43 Закону України «Про нотаріат», яка має бути викладена так: «Встановлення громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріального провадження».
36. Аргументована неможливість (недоцільність) виконання нотаріусом положень ч. 2 ст. 44 Закону України « Про нотаріат» щодо надання довідки про те, що особа не страждає на психічний розлад, оскільки така довідка не має правового значення для нотаріуса, оскільки останній не може вирішувати питання, які належать до компетенції медичних установ.
37. Запропоновано створити Електронний реєстр осіб, визнаних обмежено дієздатними або недієздатними, а також базу даних утрачених документів, за допомогою яких може встановлюватися особа заявника та права на майно (правовстановлюючих) та відомості про отримання дублікатів останніх.
38. Доведена необхідність обмеження боржника у праві на відчуження цінного майна до повного виконання судового рішення, за рахунок якого має бути покритий борг. Таке обмеження спонукатиме до добровільного виконання зобов’язань. У зв’язку з цим запропоновано обмеження у правоздатності фізичної або юридичної особи встановлювати на підставі ухвали суду, яка має передаватися на виконання нотаріусам та реєструватися останніми в Електронному реєстрі правового статусу осіб. При реалізації даної пропозиції боржник не зможе відчужити не тільки виявлене, а й приховане у різних регіонах України майно.
39. Доведена необхідність розширення повноважень нотаріуса, який заміщує іншого щодо видачі грошових сум, які знаходяться на депозиті у нотаріуса, якого заміщують (п. 7 Положення про порядок заміщення приватного нотаріуса). Дана пропозиція зумовлена тим, що заборона Закону щодо видачі депозитних сум неодмінно призведе до порушення прав кредиторів, які через заміщення втратять можливість своєчасно отримати належні їм кошти.
40. Доведена необхідність зміни редакції п. 7 Положення про порядок заміщення приватного нотаріуса щодо того, що «нотаріус, який заміщує іншого, бере участь у проведенні виїмки документів правоохоронними органами у нотаріуса, якого заміщує». Нотаріус не бере участь у виїмці, а має представляти інтереси нотаріуса, якого заміщує, під час проведення виїмки правоохоронними органами, тобто надає їм таку можливість і контролює законність її проведення.
41. Пропонується внести зміни до Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій щодо виїзду нотаріуса за викликом та регламентувати дві стадії заповнення цього реєстру: до виїзду має вноситися перша частина запису, а після повернення – остаточні відомості про вчинені нотаріальні провадження.
Перша частина запису про виїзд нотаріуса за викликом має містити такі відомості:
1) порядковий номер запису;
2) дата і час виклику нотаріуса та, на нашу думку, спосіб отримання виклику (особиста заява особи або її уповноваженого представника, телефон, Інтернет, телеграма тощо). При цьому необхідно встановити допустимі способи виклику нотаріуса;
3) прізвище, ім'я та по батькові особи, яка зробила виклик,
її місце проживання та документ, згідно з яким було встановлено особу або перевірено інформацію про заявника;
3-1) нотаріальне провадження, за вчиненням якого викликався нотаріус;
4) дата і час виїзду нотаріуса за межі нотаріальної контори
(робочого місця приватного нотаріуса), а також місце вчинення нотаріального провадження та вид транспорту, яким нотаріус слідуватиме за вказаною адресою.
42. Аргументована необхідність заміни застосованого у п. 2.1.2 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна терміну «заява» щодо суду на ухвалу або рішення суду.
43. Доведено, що п. 2.3. Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, де зазначено, що реєстратор відмовляє у внесенні відомостей до Реєстру заборон, якщо в заяві або постанові відомості, передбачені пунктами 2.1.2–2.1.3 цього Положення, відсутні або вказані неповністю, нечітко або нерозбірливо не можуть поширюватися на нотаріуса.
44. Обґрунтовано, що мають використовуватися найбільш захищені від підробок бланки єдиної форми для посвідчення і засвідчення всіх юридичних фактів, а не створюватися додаткові бланки для посвідчення і засвідчення окремих видів фактів.
45. Вважається доцільним розглядати фіксацію юридичних обставин у широкому розумінні цього терміну, а нотаріальне діловодство лише як один з його елементів, який забезпечує функцію фіксації та здійснення обміну інформацією на паперових та електронних носіях.
46. Запропоновано поняття «документ» сприймати у широкому значенні, а саме: документ розглядати як паперовий або електронний носій, а також встановлювати засоби зберігання інформації на паперових та електронних носіях.
47. Доведена необхідність (на розвиток запропонованого вченими способу посвідчення секретних заповітів і для вчасного повернення зданих на зберігання документів спадкоємцям) створити Єдиний реєстр документів, які передаються на зберігання нотаріусу у порядку п. ст. 34 Закону України «Про нотаріат».
48. Обґрунтована доцільність заміни назви нотаріального провадження «посвідчення секретного заповіту» на «посвідчення факту передачі секретного заповіту на зберігання нотаріусу» та внесення відповідних змін до ст. 1249 ЦК та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
49. Доведено, що відповідальність за невиконання приписів законодавства щодо розголошення таємниці заповіту передбачається лише для нотаріуса та поглинається підставою щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (п. «ж» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат»).
50. Обґрунтовано, що для адекватного застосування п. «ж» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про нотаріат» у змісті цієї норми слід зробити посилання не на ч. 1 ст. 8 Закону, а на ч. 2 ст. 8 Закону України «Про нотаріат».
51. Аргументовано, що незалежно від відсутності у нотаріуса відомостей про зміст секретного заповіту (згідно загального правила) заповідач має право користуватися порадами нотаріуса при складанні секретного заповіту, надати нотаріусу заповіт для перевірки його відповідності вимогам законодавства.
52. Запропоновано (на відміну від положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) до роз’яснень нотаріуса при прийнятті секретного заповіт на зберігання включити такі обов’язкові положення:
- роз’яснення заповідачу загальних правил посвідчення заповітів з метою своєчасного виправлення його недоліків;
- роз’яснення положення про те, що зміст секретного заповіту і факт його посвідчення буде зберігатися в таємниці лише до смерті заповідача, а далі з його змістом зможуть ознайомитися близькі родичі або члени його сім’ї, останні вправі будуть звертатися до суду на підставі ст. 1241 ЦК.
53. Дістала подальшого розвитку концепція щодо можливості складання списку осіб, які будуть запрошуватися для оголошення секретного заповіту, положенням про те, що на конверті, у якому зберігається секретний заповіт, має бути позначений номер документа, який передається нотаріусу на зберігання паралельно із посвідченням секретного заповіту без ознайомлення з його змістом нотаріуса.
54. Доведена необхідність зазначення дати на конверті із секретним заповітом. Фіксування власноручно заповідачем дати на конверті надасть також можливість порівняти почерк заповідача, оскільки він вправі секретний заповіт набрати за допомогою комп’ютера або іншої техніки, що зумовлено ч. 1 ст. 1248 ЦК.
55. Запропоновано передбачити у законодавстві обов’язкову норму про залучення свідків для посвідчення секретного заповіту. У разі виникнення спору вони зможуть підтвердити факт і дату посвідчення секретного заповіту. Можливість знайомлення свідків зі змістом секретного заповіту залежить від волі заповідача, оскільки такі дії не заборонені законодавством. Свідки також мають бути присутніми при оголошенні змісту секретного заповіту. Прізвища свідків, які мають бути присутніми при оголошенні секретного заповіту, повинні бути зазначені на конверті, у якому зберігатиметься конверт із секретним заповітом.
56. Пропонується доповнити ст. 1252 ЦК частиною десятою, що зазначені у цій нормі посадові і службові особи не вправі посвідчувати секретні заповіти.
57. Доведена необхідність засвідчення нотаріусом на конверті із секретним заповітом справжності підпису особи, тобто факт, що саме заявник розписався на ньому та в присутності нотаріуса.
58. Аргументована необхідність при прийнятті секретного заповіту на зберігання заповідачеві робити напис «На зберігання» та ставити дату і свій підпис на зовнішньому конверті (конверті у якому зберігається конверт із секретним заповітом), оскільки саме цей конверт має передаватися до нотаріального архіву.
59. Запропоновано закріпити у законодавстві право заповідача власноручно викладати секретний заповіт на нотаріальному бланку у присутності нотаріуса. Така необхідність зумовлена обліком та звітністю використання нотаріусом нотаріальних бланків. На конверті, в який поміщатиметься секретний заповіт, викладений на нотаріальному бланку, слід зазначати номер бланку та зробити про це відмітку у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій.
60. Обґрунтовано необхідність доповнення ст. 35 Закону України «Про нотаріат» положенням, що державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах мають оголошувати зміст секретного заповіту, коли він знаходився на зберіганні у державному нотаріальному архіві.
61. Запропоновано закріпити у законодавстві положення про визнання секретного заповіту недійсним у разі встановлення пошкоджень на конверті із секретним заповітом, які свідчитимуть про його відкриття, або відсутність підпису заповідача, незалежно від того, що за формою він відповідатиме вимогам законодавства.
62. Доведено, що обов’язковою умовою правил оголошення секретного заповіту має стати ознайомлення нотаріусом свідків та всіх заінтересованих осіб зі станом конверту, де знаходиться секретний заповіт, і безпосередньо перед відкриттям цього конверту. Якщо у зазначених осіб існують зауваження, то конверт не повинен відкриватися і він має досліджуватися експертом.
63. Автором пропонується закріпити у ЦК та у законодавстві, що регламентує порядок посвідчення секретного заповіту, такі положення:
- строк оголошення секретного заповіту має встановлюватися нотаріусом, але він не повинен перевищувати строку для прийняття спадщини. Якщо до нотаріуса надійшли відомості про смерть заповідача в строк, коли оголошення заповіту неможливо здійснити в межах строку для прийняття спадщини, то строк для прийняття спадщини має подовжуватися на три місяці з дня, коли буде оголошено зміст заповіту. Такий випадок є можливим, оскільки спадкоємці, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо протягом установленого строку вони не заявлять про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК). До таких спадкоємців слід віднести членів сім’ї та близьких родичі, які входять до першої черги спадкоємців за законом, і саме вони мають інформацію про смерть спадкодавця та володіють свідоцтвом про його смерть. Відповідно, спадкоємці за заповітом не будуть вважатися такими, що пропустили строк для прийняття спадщини;
- протягом місяця нотаріус має з’ясувати місце проживання або роботи всіх членів сім'ї та родичів спадкодавця особисто шляхом витребування відповідних відомостей за місцем проживання та роботи заповідача, а також отриманням цих відомостей від членів сім’ї та родичів, які звернулися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і довідалися про існування секретного заповіту. Ці відомості мають бути з’ясовані нотаріусом незалежно від того, що заповідач міг зазначити тих осіб, які мають бути запрошені для оголошення заповіту;
- нотаріус має вжити всіх необхідних заходів для повідомлення про день оголошення секретного заповіту членів сім'ї та родичів спадкодавця протягом двох тижнів (що обумовлене терміном надіслання повідомлення спадкоємцям поштою в межах України, а для повідомлення спадкоємців, які знаходяться за межами України, - три тижні). У повідомленні нотаріуса має бути зазначено, що близькі родичі заповідача або члени його сім’ї мають повідомити про день оголошення секретного заповіту тих членів сім’ї або родичів, які їм відомі, що обумовлене комплексним вирішенням питання про отримання прав на спадкування;
- у разі неповідомлення спадкоємців, які отримали право на спадкування за секретним заповітом, вони вважатимуться такими, що прийняли спадщину, якщо вони від неї не відмовляться і не буде з’ясовано, що вони померли раніше спадкодавця або у разі їх смерті після смерті спадкодавця в них не існує правонаступників. Така пропозиція обумовлена тим, що заповідач виявив свою волю щодо наділення конкретних осіб правом на спадкування, а відсутність у них відомостей про відповідні права – це не підстава для позбавлення їх відповідних прав.
64. Запропоновано зміст протоколу про оголошення секретного заповіту. У протоколі мають бути відображені такі відомості:
- ким і коли був залишений на зберігання секретний заповіт;
- дата, час та місце складання протоколу про оголошення секретного заповіту;
- прізвище, ім'я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків із вказівкою статусу конкретної особи. Наприклад, не існує обмежень щодо участі в оголошенні змісту секретного заповіту не тільки заінтересованих осіб, а й їх повноважних представників, зокрема, адвокатів;
- коло заінтересованих осіб (членів сім’ї, родичів, а також осіб, яких заповідач просив запросити на оголошення змісту заповіту), яке було встановлено нотаріусом і повідомлене ним про день і час оголошення заповіту;
- відомості про повідомлення осіб, які не з'явилися на оголошення секретного заповіту, але були повідомлені нотаріусом листами із зворотним повідомленням про вручення листа, або відомості про повідомлення в друкованих засобах масової інформації;
- відсутність або існування у заінтересованих осіб заперечень проти оголошення заповіту саме в цей день;
- наявність або відсутність зауважень щодо стану конверта, де зберігається конверт із секретним заповітом;
- наявність або відсутність зауважень щодо стану конверта, де зберігається секретний заповіт;
- якщо секретний заповіт викладався власноручно на нотаріальному бланку перевірити номер бланка із записом у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій та у Спадковому реєстрі;
- оголошення змісту заповіту, який заноситься до протоколу в повному обсязі;
- ознайомлення всіх присутніх зі змістом заповіту;
- надання всім бажаючим можливості ознайомитися із заповітом на предмет його відповідності встановленим у законодавстві вимогам, а також фіксація всіх зауважень щодо його недоліків (наприклад, відсутність дати складання, відсутність підпису, наявність закреслених місць, поправок або інших недоліків).
65. Доведена необхідність підписання протоколу про оголошення секретного заповіту не тільки свідками, а й усіма заінтересованими особами. У разі відмови заінтересованої особи від підписання протоколу, цю обставину необхідно фіксувати у протоколі.
66. Доведена необхідність надання не тільки спадкоємцям, а й іншим заінтересованим особам протоколу про оголошення заповіту разом із нотаріально засвідченою у присутності всіх зацікавлених осіб копією заповіту, а не свідоцтво про оголошення заповіту. Ці документи й мають передаватися нотаріусу за місцем відкриття спадщини, і саме вони свідчитимуть про права спадкоємців на спадкування, якщо інше не буде встановлено рішенням суду чи заповітом, який був складений пізніше.
67. Встановлено невідповідність положення п. 163 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо пропозиції у тексті протоколу відображати попередження нотаріусом свідків про відповідальність за шкоду, заподіяну ними внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв'язку з оголошенням секретного заповіту. Таке положення не відповідає вимогам ст. 1255 ЦК, оскільки в цій нормі гарантується таємниця заповіту до відкриття спадщини. Запропоновано узгодити положення Інструкції із вимогами законодавства.
68. Пропонується ч. 4 ст. 8–1 Закону України «Про нотаріат» викласти так: «Реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути витребувані за мотивованою постановою суду тільки для огляду та проведення експертизи. Після проведення цих дій вони повинні бути негайно повернуті нотаріусу».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алферов И. А. Возникновение и развитие нотариальных учреждений в России / И. А. Алферов // Законодательство. – 2006. – № 1. – С. 10–12.
2. Богомолова Е. От писца до нотариуса [Электронный ресурс] // Юрист. – 2004. – № 46 / Е. Богомолова. – Режим доступа : http://www.allpravo.ru/diploma/doc4259p0/instrum6370/item6379.html
3. Зацепина С. А. Очерк истории советского нотариата [Электронный ресурс] // Нотариальный вестник. – 1999. – № 5–6 / С. А. Зацепина. – Режим доступа : http://mirnot.narod.ru/sovetsk-och.html
4. Олейнова А. Г. История становления законодательства о нотариате в России : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений»; спец. 12.00.11 «Международное право» / А. Г. Олейнова. – М., 2004. – 23 с.
5. Фемелиди А. М. Русский нотариат. История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апр. 1866 г. : пособие к изучению русского нотариального права / Фемелиди А. М. – С.-Пб. : Я. А. Канторович, 1902. – 264 c.
6. Злотников М. Ф. Подьячие Ивановской площади: к истории нотариата Моск. Руси / М. Ф. Злотников // Русский нотариат: история нотариата и действующее нотариал. положение 14 апр. 1866 г. – М. : Летопись-Медиа: Внешторгиздат, 2005. – 151 с.
7. Плохотенко А. К. Курс нотариата с образцами, формами и законоположениями. I. Теория нотариата. II. Нотариальное делопроизводство. III. Нотариальная практика / Плохотенко А. К. – М. : Изд. кн. магазина И. К. Голубева под фирмою «Правоведение», 1910. – 511 с.
8. Ляпидевский Н. П. История нотариата. Т. 1. – 1875. [Электронный ресурс] / Н. П. Ляпидевский.– Режим доступа : http://mirnot.narod.ru/lpd.html
9. Кодинцев А. Я. Советское государство и нотариат. 1920-1950-е годы / А. Я. Кодинцев, В. В. Ралько. – М. : ФРПК, 2008. – 110 с
10. Долгов М. А. Институт нотариата в российском государстве: историко-правовое исследование : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений» / М. А. Долгов. – М., 2005. – 25 с.
11. Ахмедов Ч. Н. Нотариат как структурно – функциональный элемент правоохранительной системы России: опыт ретроспективного анализа : монография / Ахмедов Ч. Н. – С.-Пб. : Астерион, 2006. – 100 с. – (МВД России, Санкт-Петербургский ун-т).
12. Кальницький М. Нариси історії нотаріату України / М. Кальницький. – К. : Гопак, 2008. – 144 с. – (Українська нотаріальна палата).
13. Уваров П. Ю. Франция XVI века: Опыт реконструкции по нотариальным актам / Уваров П. Ю. – М. : Наука, 2004. – 511 с.
14. Бирченко Л. Л. Правовые основы формирования нотариата в России и Украине : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Международное право», спец. 12.00.15 «Гражданский процесс; административный процесс» / Л. Л. Бирченко. – М., 2003. – 24 с.
15. Кашурин И. Н. Нотариат в правовой системе Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых учений» / И. Н. Кашурин. – М., 2005. – 18 с.
16. Куленко Н. И. Конституционно-правовые основы российского нотариата : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Н. И. Куленко. – Челябинск, 2005. – 19 с.
17. Усович Л. В. Правовое обеспечение защиты нотариатом конституционных прав граждан на собственность в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право», спец. 12.00.11 «Международное право» / Л. В. Усович. – М., 2006. – 18 с.
18. Косарева И. А. Роль нотариальных действий в гражданско-правовом регулировании : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс; международное частное право» / И. А. Косарева. – Хабаровск, 2004. – 21 с.
19. Полуяктова Н. Л. Реализация конституционного права на квалифицированную юридическую помощь как основное содержание деятельности нотариата Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право» / Н. Л. Полуяктова. – М., 2004. – 23 с.
20. Патращук Ж. В. Защита конституционных прав человека и гражданина нотариатом Российской Федерации : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право», спец. 12.00.11 «Международное право» / Ж. В. Патращук. – М., 2003. – 22 с.
21. Гулєвська Г. Ю. Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / Г. Ю. Гулєвська. – Ірпінь, 2004. – 19 с.
22. Лазарева Н. П. Административно-правовая организация механизма у